На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Санаця пдприємства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 06.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 23. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      Міністерство  освіти і науки України 

      Донбаський  державний технічний університет 
 
 
 
 

      Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 

      Курсова робота 
 

      з дисципліни “Фінансова санація та банкрутство  підприємств” 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала:
      студентка 2 підгрупи
      групи ФН-06-2з
      Никифорова  Ю.В.
      Перевірила:
      Солохіна  О.В. 
 
 
 

      Алчевськ
      2008 

      ЗМІСТ
    ВСТУП………………………………………………………………………...3
      Теоретична частина: Поняття та класифікація внутрішніх
          джерел фінансової стабілізації підприємства…………………………..4
      Аналітична частина………………………………………………………20
    Висновки та пропозиції……………………………………………………..47
    Використана література……………………………………………………..48
    Додаток А…………………………………………………………………….49
    Додаток Б…………………………………………………………………….51 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

      ВСТУП
      Маючи збитки, підприємства, як правило, не заінтересовані показувати їх у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних товариств, оскільки їхні баланси публікуються в пресі. За наявності балансових збитків суб’єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об’єктом фінансування.
      Відтак  збиткові підприємства можуть вдатися  до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених в балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Згідно із законодавством України, збитки підприємств можуть списуватися за рахунок резервних (страхових) фондів, засобів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) або за рахунок санаційного прибутку, який може утворитися за зменшення статутного фонду підприємства. Ліквідність та платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не поліпшуються, оскільки підприємство не залучає додаткових фінансових ресурсів.
      Санація вважається успішною, якщо з допомогою  зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.
      Слід  зазначити, що значимість санації окремих  суб’єктів господарської діяльності полягає у тому, що вона являє  собою неодмінну умову оздоровлення вітчизняної фінансової системи  в цілому, а не тільки для окремого підприємства.
      Таким чином, вивчення основних чинників санації  та отримання знань щодо санаційного  прибутку є досить актуальним питанням, особливо в умовах економічної кризи. 

      1 Поняття та класифікація внутрішніх джерел фінансової стабілізації підприємства.
      У літературі з питань фінансової санації  розрізняють два види реакції  підприємств на фінансову кризу.
      Захисна стратегія, яка передбачає різке  скорочення витрат, закриття та розпродаж  окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції.
      Наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку й реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.
      Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог  внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих, які беруть свій початок на підприємстві і не пов’язані з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.
      Проте на підприємствах, які перебувають  у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.
      Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності  та ліквідності. Цього можна досягти  збільшенням обсягів вхідних  грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).
      Класифікація  вхідних та вихідних грошових потоків  є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації (рис. 1.1).  

       
      Рис. 1.1. Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації  підприємств 

      Щоб виконувати термінові платіжні зобов’язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній  обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:
      виручка від реалізації основної продукції;
      надходження у вигляді інших операційних доходів;
      доходи від інвестиційної діяльності;
      кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;
      кошти, залучені на умовах позики;
      державні дотації та субсидії.
 
      До  внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три  позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб’єктивних мотивацій та спроможності третіх сторін: інвесторів (акціонерів, пайовиків), кредиторів, держави. Форми та порядок залучення зовнішніх джерел санації розглядаються в наступних розділах.
      Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб’єкта господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансово неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.
      Коли  йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді. Адже заходи щодо розширення ринків збуту продукції мають, як правило, стратегічний характер.
      Розмір  виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:
      обсягу реалізованої продукції;
      ціни одиниці такої продукції.
 
      Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як застосуванням  масованої реклами, так і її припиненням. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів щодо збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить від безлічі факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.
      Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації.
      Зрозуміло, що головним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про  зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.
      Загалом до основних санаційних заходів у  сфері збуту слід віднести такі:
      аналіз ринків збуту готової продукції;
      перевірка порядку ціноутворення;
      здійснення акцій зі спеціального розпродажу;
      підвищення якості обслуговування клієнтів;
      аналіз сервісних послуг;
      застосування гнучкої системи преміювання для продавців (реалізаторів);
      запровадження гнучкої системи знижок;
      аналіз шляхів збуту;
      здійснення рекламних акцій;
      підвищення ефективності роботи з громадськістю;
      використання системи знижок за прискорену оплату продукції.
      Реструктуризація  активів
      Ця  група санаційних заходів пов’язана  зі зміною структури та складу активів  балансу (досить часто ці зміни супроводжуються  також змінами у складі та структурі  пасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:
      1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина  капіталу підприємства, що ніяк  не відбита в його балансі.  Розмір прихованих резервів на  активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Приховані резерви мобілізуються такими заходами:
    реалізацією окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);
    індексацією балансової вартості майнових об’єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов’язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»).
 
      2. Використання зворотного лізингу  (господарська операція, що передбачає  продаж основних фондів з одночасним  зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг цього об’єкта нерухомості.
      Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно невигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижується кредито-спроможність підприємства. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов’язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство. Нерідко неплатоспроможне підприємство не має іншого способу відновити ліквідність, аніж вдатися до зворотного лізингу. До того ж це підприємство як збиткове може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу відповідного об’єкта основних фондів.
      3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються  у виробничому процесі.
      4. Оптимізація структури розміщення  оборотного капіталу (зменшення  частки низьколіквідних оборотних  засобів, запасів сировини та  матеріалів, незавершеного виробництва  тощо). Визначення оптимального обсягу  та структури запасів є завданням  контролінгу матеріальних потоків. При цьому широко використовується так званий АВС-аналіз.
      Слід  ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема  складські чи робочої сили. Окрім  того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.
      5. Продаж окремих низькорентабельних  структурних підрозділів (філій)  та об’єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство  може отримати інвестиційні ресурси  для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.
      Зауважимо, що в разі продажу основних фондів (деталей, агрегатів, демонтованого  обладнання) такі операції підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%. Згідно із Законом України  «Про оподаткування прибутку підприємств» сума перевищення виручки від продажу окремих об’єктів основних фондів над їх балансовою вартістю включається до валових доходів підприємства, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу погашається за рахунок прибутку після оподаткування. Балансова (залишкова) вартість основних фондів — це різниця між їх початковою вартістю та нарахованою сумою зносу.
      6. Рефінансування дебіторської заборгованості  — це форма реструктуризації  активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості (загалом по Україні станом на початок 2000 року загальна сума дебіторської заборгованості між суб’єктами господарювання досягла майже 172 млрд грн.). Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент має докласти всіх зусиль, аби використати цей резерв.
      До  основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:
      1. Факторинг — продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку, іншими словами — це операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові.
      Згідно  з договором про виконання  розрахункових операцій через факторинг  банк може, наприклад, придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які  минули (прострочена дебіторська  заборгованість) або за поточними розрахунками. До найважливіших функцій факторингу належать:
    фінансування та кредитування: підприємства поступаються правом на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі);
    покриття ризику (Delkredere): ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;
    управління дебіторською заборгованістю: уся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.
 
      Розмір  винагороди за факторинговими операціями залежить від ризиковості операції, діючої процентної ставки та строків  настання платежу і становить, як правило, від 10 до 20% суми боргу. Перед укладанням угоди фактор перевіряє кредитоспроможність боржника. За відсутності прямих фінансових відносин між боржником та фактором, кредитоспроможність оцінюється з використанням непрямої інформації, а також інформації, наданої кредитними інститутами, які обслуговують боржника.
      Згідно  з чинним Законодавством кредитор має  повідомити боржника про свою поступку вимогою, але не зобов’язаний надавати останньому угоду між початковим кредитором і фактором про поступку вимоги. Проте якщо новий кредитор звертається з претензією та позовом до боржника, він має довести, що саме йому початковий кредитор поступився вимогою. Таким доказом є письмова угода між ним і початковим кредитором про поступку вимогою.
      2. Облік, або дисконтування, векселів. Зміст цієї операції полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічна сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, тобто комерційний кредит перетворюється на банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом . 

      3. Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних  операцій у формі викупу в  експортера векселів та інших  боргових вимог, які акцептував  імпортер. Продавцем вимог у разі форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і має намір рефінансувати дебіторську заборгованість, аби зменшити кредитний ризик та підвищити ліквідність (платоспроможність). Форфейтинг здійснюється, як правило, за участю банківської установи і також є одним зі способів перетворення комерційного кредиту в банківський.
      Окрім того, до заходів, які мають на меті рефінансувати дебіторську заборгованість, належить і комплекс процедур з примусового  стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до арбітражного суду.
      Усі схарактеризовані щойно санаційні  заходи так чи інакше спричинюються  до змін в окремих статтях активу балансу.
        Зменшення вихідних грошових  потоків
      Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:
      оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;
      оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;
      здійснення реальних та фінансових інвестицій;
      сплата податків та інших платежів до бюджету;
      повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.
 
      На  обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об’єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів визначається умовами кредитних договорів та умовами випуску облігацій і значною мірою залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-боржника.
      Можливості  впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, — головний внутрішній санаційний резерв суб’єктів господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.  
 

      Зниження  собівартості продукції
      У короткостроковому періоді санаційні  резерви, пов’язані зі зниженням  собівартості продукції, набагато легше  виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від  реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.
      Зниження  рівня витрат істотно залежить від  рішучості керівництва та персоналу  проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на ощадливе використання всіх наявних ресурсів. Принагідно зазначимо, що в науково-практичній літературі з питань санації підприємств нерідко цитують Г. Дюрра, який був головою правління фірми «Телефункен» за часів її фінансової кризи: «Працівникові неможливо пояснити необхідність переходу на жорсткий режим економії, якщо його робочий стіл стоїть на дорогому персидському килимі».
      Перше, що він зробив, маючи на меті мобілізувати внутрішні резерви санації, віддав наказ продати всі персидські килими, які прикрашали кабінети адміністрації підприємства. Це рішення справило надзвичайно позитивний вплив на вироблення менталітету ощадливості в персоналу та на його готовність до економного використання наявних ресурсів на кожному робочому місці, що зрештою забезпечило відчутне зниження витрат на підприємстві.
      Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Щоб систематизувати роботу, спрямовану на пошук резервів зменшення витрат виробництва, останні доцільно згрупувати за головними ознаками: 
 
 
 
 

№ п/п Ознаки Вид виробничих витрат
1 За місцем виникнення витрат По підприємству в цілому, за структурними підрозділами
2 За видами продукції, робіт, послуг На валову, товарну, реалізовану продукцію
3 За масштабом  та характером витрат За елементами витрат, за статтями калькуляції (на окремі види виробів, а також на основне  і допоміжне виробництво)
4 За способами  перенесення вартості на продукцію Прямі та непрямі*
5 За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат Умовно-змінні, умовно-постійні**
6 За календарними періодами Поточні, одноразові
 
      *Прямі витрати — це такі, що пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати тощо) і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.
      До  непрямих витрат належать витрати, пов’язані  з виробництвом кількох видів  продукції (витрати на утримання  та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються  до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробничому процесі.
      **До  умовно-змінних належать витрати, розмір яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і спадає з його зменшенням. Це витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та деякі інші.
      Умовно-постійні — це витрати, розмір яких істотно  не залежить від збільшення чи зменшення  випуску продукції. Це витрати, пов’язані  з обслуговуванням і управлінням  виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також на забезпечення господарських  потреб виробництва.
      Плани ощадливого використання ресурсів можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також  за місцем їх виникнення.
      Резерви економії виробничих витрат виявляються  під час планування останніх та аналізу  відхилень фактичних результатів від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підприємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислово розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхилень фактичних показників від планових розглядаються як основний інструмент зниження витрат.
      Перш  ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-госпо­дарську  діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:
      перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;
      доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;
      втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів;
      аварії;
      відсутність налагоджених господарських зв’язків із постачальниками сировини, матеріалів і т. ін.;
      порушення трудової та технологічної дисципліни.
 
      Планова собівартість визначається двома способами:
      укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;
      кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхідних витрат.
 
      Укрупнені розрахунки зміни базового рівня  витрат виконуються на стадії складання  річних планів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виробництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого планування — розрахунок зміни рівня витрат за факторами — так званий факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.
      Кошторисно-нормативні розрахунки розміру необхідних витрат потрібні для якомога повнішого  врахування конкретних умов діяльності підприємства та раціональної організації системи контролінгу витрат на підприємстві. Витрати розраховують за їх складовими елементами й статтями (на підставі норм витрат праці  

      
      Рис. 5.1. Механізм планування собівартості продукції 
 

      та  споживання ресурсів для кожного  виробничого процесу за конкретною номенклатурою продукції). Розглянемо, наприклад, порядок кошторисно-нормативних розрахунків витрат сировини (матеріалів) та витрат на заробітну плату — основних статей витрат, які формують собівартість промислових підприємств.
      Витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію розраховують на підставі таких даних:
      обсяг виготовлення окремих виробів;
      технічно обґрунтовані норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, установлені для планового року з урахуванням передбачених планом змін щодо використання техніки, технології та організації виробництва.
 
      Норми застосовуються як під час складання  зведеного кошторису витрат на виробництво, так і під час розробки планових калькуляцій. Згідно з натуральними нормами витрат і цін на споживані матеріальні ресурси визначаються норми витрат у вартісному вираженні (з урахуванням зворотних відходів). На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива й енергії у вартісному вираженні на виріб у цілому. Тоді витрати на сировину і матеріали обчислюють на підставі номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному вираженні.
      З огляду на фактори, від яких залежить обсяг витрат на сировину та матеріали, можна визначити відповідні резерви  економії, вдавшись до таких заходів:
    переглянути норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції. Це можна зробити з допомогою вартісного аналізу та нуль-базис-бюджетування, яке полягає в перерахунку всіх діючих нормативів витрат;
    з’ясувати можливості придбати (чи залучити на умовах лізингу) економічніші види обладнання;
    оцінити можливості зменшувати втрати сировини у відходах виробництва;
    переглянути основних постачальників сировини, аби їх диверсифікувати, зменшити кількість посередників та виявити можливості дешевше закуповувати безпосередньо у виробників необхідні предмети праці.
      Коли  йдеться про ощадливе використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на попередження крадіжок на виробництві. Останніми роками вони набули масового, системного характеру. Скажімо, 1996 року офіційно враховані втрати та збитки від крадіжок досягли в Україні 19,5%, 1997 року — 9% ВВП. Практично всі транспортні партії надходять недоукомплектованими. Для боротьби з цим явищем на підприємствах доцільно створювати службу безпеки.  

      Основну та додаткову заробітну плату  персоналу, зайнятого у виробництві  продукції, розраховують окремо для робітників, які працюють на умовах відрядної оплати та робітників, працю яких оплачують погодинно.
      Сума  основної заробітної плати робітників у разі відрядної оплати праці  визначається на підставі таких даних:
      обсяг виробництва відповідних видів продукції;
      установлена трудомісткість (норми виробітку);
      відрядні розцінки та середня годинна тарифна ставка.
 
      Сума  основної заробітної плати робітників, які працюють погодинно, визначається згідно з їх плановою чисельністю  і середньою тарифною ставкою  або посадовим окладом.
      Як  показує вітчизняна та зарубіжна  практика, фінансова санація підприємств  обов’язково супроводжується радикальним  зменшенням затрат на персонал, особливо якщо виробництво продукції скорочується. Економії за цією статтею можна досягти, зменшивши заробітну плату (переглянувши систему тарифів та надбавок) або скоротивши необхідний робочий час (трудомісткість продукції). Найпоширенішими заходами стосовно вивільнення робочого часу є такі:
      запровадження неповного робочого тижня (неповного робочого дня);
      достроковий вихід на пенсію;
      неоплачувані відпустки;
      звільнення персоналу.
 
      Зауважимо, що масові звільнення працівників слід поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.
      Саме  в розглянутих елементах витрат і приховуються, як правило, головні резерви зниження собівартості. Адже на більшості підприємств витрати за статтями сировина, матеріали, паливо, енергія та заробітна плата становлять понад 90 відсотків собівартості продукції.
      Щоб повніше виявити можливості зниження витрат, а також глибше й всебічніше проаналізувати фактичні витрати та причини їх відхилення від розрахункового рівня, доцільно поєднувати пофакторний і кошторисний методи планових розрахунків.
      Розрізняють основні групи чинників, що впливають  на собівартість продукції. Це — зміна
      обсягів виробництва;
      структури (номенклатури та асортименту) продукції;
      технічного рівня виробництва;
      організації виробництва та умов праці.
 
      На  кожному конкретному підприємстві залежно від специфіки та умов виробництва перелік таких чинників може бути дещо іншим. Він має бути доволі повним, охоплювати всю сукупність умов, що тягнуть за собою зміни витрат.
      Порядок розрахунку впливу зміни обсягів  виробництва та структурних змін у складі продукції на собівартість вичерпно описується у відповідних  посібниках з аналізу виробничо-господарської діяльності підприємств
      2 Аналітична частина   
      2.1 Діагностика кризового стану  підприємства.
      2.1.1 Експрес-діагностика.
      Експрес-діагностика  проводиться з ціллю виявлення  тенденцій зміни стану підприємства, оцінки глибини його неспроможності і проведення аналізу фінансового обороту, що забезпечує господарську діяльність.
      Експрес-діагностика  уявляє оцінку наближення стану підприємства до банкрутства на основі розрахунку відповідних коефіцієнтів і даних  балансу.
      На  першому етапі треба скласти  аналітичний баланс та на його підставі проаналізувати динаміку валюти балансу, структуру активів і пасивів балансу. Розглянути відповідність балансу ознакам "позитивного" балансу на предмет:
      - спрямованості зміни валюти балансу; 
      - порівняння темпів приросту оборотних активів з темпами приросту необоротних активів;
      - порівняння власного капіталу  з позиковим та темпів їх  приросту;
      - зміни в структурі позикового капіталу;
      - порівняння темпів приросту дебіторської  та кредиторської заборгованості.
      Необхідно визначити проблемні статті балансу та запропонувати шляхи їх поліпшення.
      На  другому етапі необхідно розрахувати  систему показників-індика-торів  кризового стану підприємства, наведених  у таблиці 1, на початок та кінець звітного року, зробити висновки і результати звести до таблиці.
      На  основі даних (Додатку А) складемо аналітичний  баланс: 
 
 
 
 
 

      Аналітичний баланс підприємства: 

Показники На початок  звітного періоду На кінець звітного періоду Зміни «+», «-»
Тис. грн % Тис. грн % Тис. грн %
1 2 3 4 5 6 7
Актив
  1. Необоротні активи, усього 53312 67,04 51814 69,09 -1498 2,05
    В тому числі:
Нематеріальні активи 0 0,00 134 0,18 134 0,18
Незавершене будівництво 742 0,93 615 0,82 -127 -0,11
Основні засоби 51772 65,10 10330 13,77 -41442 -51,33
Довгострокові фінансові інвестиції 0 0,00 40000 53,33 40000 53,33
Довгострокова дебіторська заборгованість 181 0,23 205 0,27 24 0,04
Інші  необоротні активи 617 0,78 530 0,71 -87 -0,07
  2. Оборотні активи, усього: 26117 32,84 22428 29,90 -3689 -2,94
    В тому числі:
Запаси 12649 15,92 7455 9,94 -5194 -5,98
Векселі одержані 0 0,00 2800 3,73 2800 3,73
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги 7539 9,48 7294 9,73 -245 0,25
Дебіторська заборгованість за розрахунками 2898 3,64 2240 2,99 -658 -0,65
Інша  дебіторська заборгованість 161 0,20 259 0,35 98 0,15
Поточні фінансові інвестиції 1610 2,02 707 0,94 -903 -1,08
Грошові кошти та їх еквіваленти 1141 1,43 1617 2,16 476 0,73
Інші  оборотні активи 119 0,15 56 0,07 -63 -0,08
3. Витрати майбутніх періодів 98 0,12 756 1,01 658 0,89
Пасив
1. Власний капітал 61312 77,10 55377 73,84 -5935 -3,26
2. Забезпечення наступних витрат  і платежів 1701 2,14 819 1,09 -882 -1,05
3. Довгострокові зобов`язання 400 0,50 1428 1,90 1028 1,40
4. Поточні зобов`язання 16030 20,16 17374 23,17 1344 3,01
5. Доходи майбутніх періодів 84 0,10 0 0,00 -84 -0,10
Баланс (усього) 79527 100,00 74998 100,00 -4529 0,00
 
 
      На  підставі аналітичного балансу можна  зробити наступні висновки:
      Загальна  вартість оборотних активів за звітний період зменшилась на 3689 тис. грн. за рахунок зменшення запасів, дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги), дебіторської заборгованості за розрахунками, поточних фінансових інвестицій.
      На  початок року основних і необоротних  активів було 67,04%. За звітний період вони зменшились на 1498 тис. грн., а їх питома вага у вартості майна підприємства збільшилась на 2,05,%.
      Довгострокові фінансові інвестиції збільшились  на 40000 тис. грн.
      В структурі совокупних активів підприємства найбільшу частку займають необоротні активи, тому підприємство має «важку» структуру активів. Це свідчить о значних накладних витратах і показує високу чутливість до зміни виручки.
      У структурі власного і позикового капіталу негативні зміни: частка власного капіталу зменшилась на 3,26%.
      Необхідно зменшити непокриті збитки та збільшити  власний капітал.
      Довгострокові зобов`язання збільшились на 1028 тис. грн.
      Поточні зобов`язання збільшились на 1344 тис. грн.  

      Розрахуємо  систему показників – індикаторів  кризового стану підприємства, наведених у таблиці 2, на початок та кінець звітного періоду. Результати занесемо до таблиці. 

      1. Розрахуємо показники платоспроможності
      Коефіцієнт абсолютної (негайної) ліквідності:
      Коефіцієнт  абсолютної ліквідності показує, яка  частина поточних (короткотермінових) зобов'язань може бути погашена негайно. 
 

 

На початок  року: Кабс.лікв.= (821+320+1610)/(1701+16030+84) = 0,15442
На кінець року: Кабс.лікв.= (1617+707)/(819+17374) = 0,12774
     Коефіцієнт  нижче нормативного як на початок, так і на кінець звітного періоду. Підприємство неспроможне негайно погасити короткострокову заборгованість.
      Коефіцієнт поточної ліквідності
      За його допомогою можна оцінити, яку частку своїх короткострокових зобов’язань організація може покрити за рахунок реалізації поточних активів:
      
На початок  року: Кпот..лікв.= 26117/(1701+16030+84) = 1,466
На кінець року: Кпот.лікв.= 22428/(819+17374) = 1,2328
      За  розрахунками можна зробити висновок, що підприємство має достатньо  активів, щоб погасити свої короткострокові зобов`язання.
      Проміжний коефіцієнт покриття:
      Він показує наскільки короткострокові  зобов’язання можуть бути погашені за рахунок грошових коштів, а також  дебіторською заборгованістю.
      (Обігові  активи – Товарно-матеріальні запаси) / Поточні пасиви
На початок  року: Кпокр.= (26117-11718-280-651)/(1701+16030+84) = 0,756
На кінець року: Кпокр.= (22428-1988-4375-1092)/(819+17374) = 0,823
      За  розрахунками можна зробити висновок, що підприємство спроможне погасити свої короткострокові зобов`язання за рахунок грошових коштів, а також дебіторською заборгованістю.
      1.4. Коефіцієнт забезпечення власними коштами
      (Власний  капітал – Необоротні активи) : Оборотні активи
На початок  року: Кзабезп.вл.кошт..= (61312-53312) / 26117 = 0,3063
На кінець року: Кзабезп.вл.кошт.= (55377-51814) / 22428 = 0,1589
      Підприємство  забезпечене власними коштами.
      1.5. Робочий капітал (власні оборотні кошти)
      Оборотні  активи – Поточні зобов’язання
На початок  року: РК.= 26117 - 16030 = 10087
На кінець року: РК.= 22428 - 17374 = 5054
      Величина  власних оборотних коштів характеризує ту частку власних оборотних коштів, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. Основним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.
      Зменшення цього показника – негативна тенденція.
      1.6. Маневреність робочого капіталу
      Запаси / Робочий капітал
На початок  року: Кманевр.роб..кап.= (11718+280+651) / 10087 = 1,254
На кінець року: Кманевр.роб..кап.= (1988+4375+1092) / 5054 = 1,475
      Показник характеризує досить великі можливості підприємства для фінансової маневреності.
      Збільшення  цього показника – позитивна  тенденція. 

    Розрахуємо  показники фінансової стійкості  та стабільності
      Коефіцієнт автономії (незалежності)
     Цей показник свідчить про питому вагу коштів власного капіталу у активах і має важливе значення для інвесторів та кредиторів.
Власний капітал / Загальний обсяг капіталу
На початок  року: 61312 / 79527 = 0,771
На кінець року: 55377 / 74998 = 0,738
      В нашому випадку цей показник вище нормативного. Це свідчить про те, що  підприємство не залежить від зовнішніх джерел фінансування.
2.2. Коефіцієнт  фінансової стабільності (фінансування)
     Коефіцієнт  фінансової стабільності (коефіцієнт фінансування) характеризує забезпеченість заборгованості власними коштами (перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства)
Власний капітал / Позиковий капітал
На початок  року: 61312 / (1701+400+16030+84) = 3,366
На кінець року: 55377 / (819+1428+17374) = 2,822 

      Показник  фінансового левериджу
     Показник  фінансового левериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань (збільшення  цього показника свідчить про зростання фінансового ризику)
Довгострокові зобов’язання / Власний капітал
На початок  року: 400 / 61312 = 0,0065
На кінець року: 1428 / 55377 = 0,0258 

3 .Розрахуємо  показники ділової активності
3.1. Коефіцієнт  оборотності оборотних коштів
Характеризує кількість оборотів оборотних коштів за визначений період.
Виручка від реалізації / Середній обсяг обігових активів
К обор.ОК = 38182 / [(26117+22428)/2] = 1,573 раз 

3.2. Час  обороту оборотних коштів
Кількість днів у періоді / Коефіцієнт оборотності оборотних коштів
Тобор.ОК = 360 / К обор.ОК = 228,85 днів 

3.3. Коефіцієнт  оборотності запасів
Собівартість  реалізованої продукції : Вартість запасів
Середня вартість запасів: Зсер = (12649+7455)/2 = 10052
Кобор.зап = 35541 / 10052 = 3,54 раз 

3.4. Час  обороту запасів
Кількість днів у періоді : Коефіцієнт оборотності запасів
Тобор.ОК = 360 / К обор.зап = 101,7 днів 
 

4. Розрахуємо показники оцінки майнового стану
4.1. Коефіцієнт зносу основних засобів
Знос : Первинна вартість основних засобів
На початок  року: 9114 / 60886 = 0,15
На кінець року: 12054 / 22384 = 0,539 

4.2 Фондовіддача
Виручка від реалізації : Середня вартість основних фондів
Середня вартість основних фондів = (51772 + 10330) / 2 = 31051
Фондовіддача = 38182 / 31051 = 1,23 

Розраховані показники  занесемо до таблиці.
      Таблиця 1 –  Система  показників-індикаторів  кризового  стану  підприємства 

Назва показника
Алгоритм  розрахунку Економічна  характеристика Значення
на  початок року на кінець року нормативне
1 2 3 4 5 6
1. Показники платоспроможності
Коефіцієнт  абсолютної (негайної) ліквідності Грошові кошти, поточні фінансові інвестиції : Поточні пасиви* Оцінка негайної готовності підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість 0,154 0,128  
> 0,2
Коефіцієнт  поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття) Оборотні активи : Поточні пасиви Оцінка достатності всіх обігових коштів для погашення короткострокових зобов’язань 1,466 1,233  
> 1
Проміжний коефіцієнт покриття (Обігові активи – Товарно-мате-ріальні запаси) : Поточні пасиви Оцінка достатності покриття короткострокових зобов’язань за рахунок грошових коштів та дебіторської заборгованості 0,756 0,823  
> 0,5
Коефіцієнт  забезпечення власними коштами (Власний капітал – Необоротні активи) : Оборотні активи Оцінка забезпечення підприємства власними коштами 0,306 0,159  
> 0,1
 
Робочий капітал (власні оборотні кошти) Оборотні активи – Поточні зобов’язання Оцінка здатності  продовження діяльності та інвестування після сплати поточних боргів 10087 5054  
Маневреність робочого капіталу Запаси : Робочий капітал Оцінка ступеня  матеріалізації робочого капіталу 1,254 1,475 збіль-шен-ня
2. Показники фінансової стійкості та стабільності
Коефіцієнт  автономії (незалежності) Власний капітал : Загальний обсяг капіталу Оцінка фінансової незалежності від зовнішніх джерел 0,771 0,738 > 0,5
Коефіцієнт  фінансової стабільності (фінансування) Власний капітал : Позиковий капітал Оцінка фінансової стійкості 3,366 2,822 > 1
Показник  фінансового лівериджу Довгострокові зобов’язання : Власний капітал Оцінка залежності від довгострокових зобов’язань 0,0065 0,0258 змен-шення
3. Показники ділової активності
Коефіцієнт  оборотності оборотних коштів Виручка від реалізації : Середній обсяг обігових активів Оцінка швидкості обороту оборотних коштів 1,573 збіль-шен-ня
Час обороту оборотних коштів Кількість днів у періоді : Коефіцієнт оборотності оборотних коштів Оцінка тривалості одного періоду обороту оборотних коштів 228,85 змен-шення
 
Коефіцієнт  оборотності запасів Собівартість  реалізованої продукції : Вартість запасів Кількість разів  поповнення запасів протягом аналізованого періоду 3,54 збіль-шен-ня
Час обороту запасів Кількість днів у періоді : Коефіцієнт оборотності запасів Оцінка тривалості одного періоду обороту запасів 101,7 змен-шення
4. Показники оцінки майнового стану
Коефіцієнт  зносу основних засобів Знос : Первинна вартість основних засобів Оцінка частки зношених основних засобів у загальній їх вартості 0,15 0,539 змен-шення
Фондовіддача Виручка від  реалізації : Середня вартість основних фондів Ефективність  використання основних фондів 1,23 збіль-шен-ня
 
 
      2.1.2 Діагностика на підґрунті балансових  моделей.
      Балансові (агрегатні) моделі базуються на абсолютних оціночних показниках, розрахованих у спеціальний спосіб на підставі звітності підприємства, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майно-вого стану в іншій, ніж коефіцієнтна, формі.
      Реалізація цього методичного підходу передбачає визначення показників, наведених в таблиці 2.
      5. Розрахуємо показники джерел  формування запасів
      5.1. Власні обігові кошти (ВОК)
      Власний капітал – Необоротні активи
На початок  року: 61312 – 53312 = 8000
На кінець року: 55377 – 51814 = 3563
      5.2. Довгострокові джерела формування запасів (ДДФЗ)
      Власні  обігові кошти + Довгострокові зобов’язання
На початок  року: 8000 + 400 = 8400
На кінець року: 3563 + 1428 = 4991
      5.3. Загальні джерела формування запасів (ЗДФЗ)
      Довгострокові джерела формування запасів + Короткострокові кредити
На початок  року: 8400 + 2762 = 11162
На кінець року: 4991 +  3142 = 8133
      5.4. Запаси та витрати (ЗВ)
      Запаси + Витрати майбутніх періодів
На початок  року: 11718 + 280 + 651 + 98 = 12747
На кінець року: 1988 + 4375 + 1092 + 756 = 8211 
 
 
 
 
 

      Таблиця 2 – Показники джерел формування запасів 

Назва показника Алгоритм Значення
на  початок року на кінець року
1 Власні обігові  кошти (ВОК) Власний капітал  – Необоротні активи 8000 3563
2 Довгострокові джерела формування запасів (ДДФЗ) Власні обігові  кошти + Довгострокові зобов’язання 8400 4991
3 Загальні джерела формування  запасів (ЗДФЗ)
Довгострокові джерела формування запасів + Короткострокові  кредити 11162 8133
4 Запаси та витрати (ЗВ) Запаси + Витрати майбутніх періодів 12747 8211
 
 
 
      Залежно від співвідношення розглянутих  показників виділяють чотири типи поточної фінансової стійкості підприємства (таблиця 3).  

      2.1.3 Оцінка і прогнозування показників  задовільності структури балансу.
      В сучасних умовах для виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та для своєчасного виявлення формування незадовільної структури  балансу в  цілях здійснення випереджувальних заходів  щодо  запобігання банкрутства застосовані затверджені Мінекономіки України Методичні рекомендації. 
 
 

      Таблиця 3 – Типи фінансової стійкості підприємства 

Тип стійкості
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.