На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Психодиагностическая работа психолога

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 06.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст 
 

    Вступ 
    Визначення психодіагностики
    Історія психодіагностики
    Методи психодіагностики
      Бесіда
      Спостереження
      Інтерв’ю 
    5. Висновки 
    6. Список літератури 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

1.Вступ 

Сфера застосування професійних навичок психолога вельми широка, але все таки її можна обкреслити: робота з психічно здоровими людьми, що зазнають труднощів у повсякденному житті - спілкуванні, родинних стосунках, на роботі або навчанні, після перенесеного стресу тощо. Медичної освіти психолог не має, діагнозів не ставить і не лікує.
В якій би сфері  людського, суспільного життя психолог не брав участь всю його практику можна  розділити на п'ять видів діяльності: 
1) психологічна профілактика (сприяння розвитку психологічної культури, формування бажання пізнавати себе і вміти вирішувати складні ситуації у спілкуванні);  
2) психологічна діагностика (виявлення індивідуально-психологічних особливостей, стосунків особи і специфіки групової взаємодії); 
3) психологічна корекція (дія психолога на внутрішній світ клієнта з метою розкриття його резервів для вирішення психологічної проблеми); 
4) психологічний розвиток (формування нових психологічних якостей, властивостей особи що дозволяють клієнтові розвиватися у вибраному ним напрямі);  
5) психологічне консультування (створення умов для розуміння людиною самого себе і значимих інших, для ухвалення рішень про те, що робити і як до цього відноситися).
 

Для психолога, який використовує психодіагностику важливо  не тільки знання предмету діагностики ( особисті особливості і стан, сімейні  і виробничі, всередині і між особисті конфлікти, тощо),
Але і знання закономірностей самого процесу  діагностування, його стратегії і  тактики.
Для грамотного проведення психодіагностики від психолога  потребується:
    Знання основних принципів розробки тестів;
    Знання психологічних особливостей оцінюваної області поведінки;
    Прийняття на себе відповідальності за соціальні і етичні наслідки використання тестів;
      Чітке представлення про типи існуючих тестів і методик і можливості їх релевантного застосування для вирішення конкретної практичної задачі.
Очевидно, що психологічна допомога буде ефективніше тоді,коли суб’єкт сам усвідомлює пережите ним неблагополуччя. 
Слід відмітити, що психологічне втручання(в життя  людини) відрізняється від медичного  втручання по двом аспектам: 
    Природа неблагополуччя, що переживає людина, криється не в хворобливих процесах, що відбуваються в організмі людини, а в особливостях його особи, специфіці життєвої ситуації і характері взаємин з тими, що оточують; 
    Людина, що звернулась за допомогою і об'єктивно не є, і суб'єктивно не визнає себе хворим.
В якій би формі не здійснювалася психологічна допомога: у формі психологічного консультування або у формі немедичної психотерапії, вона має загальну характеристику - спрямованість на конкретного суб'єкта. 
Така індивідуалізація ґрунтується на глибокому розумінні особистості, що звернулась за допомогою, його емоційної сфери, установок, суб'єктивної картини миру, структури взаємин з навколишнім світом.
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Визначення психодіагностики 

Психодіагностика - розділ психології, який розробляє і апробує методи діагностики психологічних особливостей людини.
Психодіагностика  розробляє вимоги до інструментів вимірювання, створює і апробує методики, виробляє правила психологічного обстеження, займається обробкою результатів та їх інтерпретацією.
 Психодіагностикою  називають і сам процес проведення  діагностичного обстеження з  подальшою обробкою та інтерпретацією  результатів. Інтерпретація даних,  отриманих в результаті проведення  психодіагностичних методик, йде за двома критеріями:
По-перше, у кількісному  порівнянні індивідуальних показників з груповими,
По-друге, у порівнянні з еталоном або нормою. Як норма в данному випадку виступають уявлення про нормальний (непатологічний) розвиток або соціально-психологічні нормативи.
Автори книги  «Психологічна діагностика» під  редакцією М.К. Акімової
Дають наступне визначення психодіагностики:
«Психологічна діагностика – наука про конструювання методів оцінювання, виміру, класифікації психологічних і психофізіологічних особливостей людини, а також про використання цих методів в практичних цілях.»  
Виділяють дві  функції психологічної діагностики:
    наукова
    практична
Перша характеризує її, як науково – дослідницьку галузь і являє собою діяльність по конструюванню психодіагностичних методик. Оскільки їх використовують в практичних цілях, до них ставлять особливі вимоги, які пов’язані з підвищенням точності і об’єктивності показників, вони розробляються по певним правилам і перевіряються по ряду критеріїв. 
Друга функція  психодіагностики реалізується практичними  психологами, які використовують діагностичні методики. Психодіагности – практики виміряють, аналізують, оцінюють індивідуальні  особливості людини або виявляють  різність між групами людей, які обєднані по будь- якому ознаку. Ці види діяльності практичних психологів називають постановкою діагнозу і здійснюються заради вирішення певних прикладних задач.
Слово «діагноз» (від грец. diagnosis) означає розпізнавання, виявлення. 
Психологічна  діагностика – основа діяльності будь - якого практикуючого психолога чим би він не займався – індивідуальним консультуванням, професійною орієнтацією, психотерапією, тощо, в якій би сфері не працював – в школі, клініці, на виробництві, в агентстві по підбору персоналу.  

    3.Історія психологічної діагностики 

Психодіагностика, як прикладна наука сформувалась не одразу, а пройшла певний шлях розвитку і становлення. Роздивимось його основні етапи.
Психологічна  діагностика виділилась з психології и почала формуватися на рубежі XX ст. під впливом вимог практики. Її виникнення було підготовлено декількома направленнями в розвитку психології. 
Першим її джерелом стала експериментальна психологія, так як експериментальний метод  лежить в основі психодіагностичних методик, розробка яких і складає одне із завдань психодіагностики.
Психодіагностика  виросла з експериментальної  психології. А її виникнення в 50-70 р. XIX ст. пов’язано з підвищеним впливом природознавства на галузь психічних явищ з процесом «фізіологізації» психології, яке складало переклад вивчення психічних фактів в русло експерименту і точних методів природних наук. Першими експериментальними методами психологію забезпечили інші науки, головним чином фізіологія. 
Початком виникнення експериментальної психології  умовно вважається  1879 р. так як саме в цьому році В. Вундт заснував в Німеччині першу лабораторію експериментальної психології. В. Вундт намічаючи перспективи побудови психології, як цільної науки припускав розробку в ній двох паралельних направлень:
    природно – наукового, спираючись на експеримент;
    культурно – історичного, в якому головну роль мали відігравати психологічні методи вивчення культури(«психологія народів»).
По його теорії природно - наукові експериментальні методи можна було використовувати тільки до елементарного, нижчого рівня психіки.
Експериментальному  дослідженню підлягає не сама душа, а тільки її зовнішні прояви.  В  його лабораторії в основному  вивчались відчуття (зорові, слухові, тактильні) і акти - реакцій, які вони викликали, а також відчуття часу, об’єм і розподіл уваги. По прикладу лабораторії В. Вундта почали створюватись подібні експериментальні лабораторії і кабінети не тільки в Німеччині, а і в інших країнах ( Франція, Англія, Америка).  

Розвиваючись, експериментальна психологія впритул підійшла до вивчення більш складних психічних процесів, таких як мовні асоціації. Вони і стали предметом вивчення Ф. Гальтона.
Англійській антрополог Ф. Гальтон в 1879 р. опублікував результати своїх асоціативних експериментів. Склав список із 75 слів, він відкривав ії по одному і вмикав секундомір. Як тільки випробуваний відповідав на слово – подразник словесною асоціацією, секундомір зупинявся. Так вперше хронометрія була використана для дослідження розумової діяльності.
В. Вундт одразу після публікації  Ф. Гальтона використав асоціативну методику в своїй лабораторії, хоча вважав, що вищі функції не підлягають експериментам. Отримані в дослідах індивідуальні відмінності  в часі реакції пояснювались характером асоціацій, а не індивідуальними особливостями досліджуваних. 
Автор,який створив  перший психологічний експериментальний  метод, був Г. Еббінгауз, вивчав ший  закони пам’яті, використовуючи для  цього набори  безглуздих складів ( штучних сенсомоторних елементів  мови, які не мали конкретного значення). Він думав, що отримані ним результати не залежали від свідомості досліджуваного, інтроспекції ( спостереження індивіда за тим, що відбувається в його психіці) отже більшою мірою задовольняли вимогам об’єктивності. Цим методом Г. Еббінгауз  відкрив шлях експериментальному вивченню навичок.
Американський психолог Дж. Кеттелл досліджував  об’єм уваги і навички читання. За допомогою тахістоскопа ( прилад,який дозволяв пред’являти досліджуваному зорові стимули на короткі відрізки часу) він визначав час, який необхідний для того, щоб сприйняти і назвати різноманітні об’єкти – форми, букви, слова, тощо. Об’єм уваги в його дослідженнях склав величину близько п’яти об’єктів. Проводячи експерименти з читанням букв і слів на барабані, який крутився Дж. Кеттелл зафіксував феномен антипатії («забігання» сприйняття вперед).
Так на рубежі XX ст. в психології утвердився об’єктивний експериментальний метод, який почав визначати характер психологічної науки в цілому. Із впровадженням в психологію експерименту і появою завдяки цьому нових критеріїв науковості її уявлень створились передумови для зародження знань про індивідуальні відмінності між людьми. 
Диференційна  психологія стала ще одним джерелом психодіагностики. 
Поза представленням про індивідуально - психологічних особливостях, які вивчає диференційна психологія неможливе було б виникнення психодіагностики, як науки про методи виміру. 
Але виникнення психодіагностики не було висновком  логічного розвитку експериментально – психологічного і диференційно – психологічного вивчення людини. Вона складалась під впливом запитів практики, спочатку медичної і педагогічної,а потім індустріальної. Однією із основних причин, які обумовили зародження психодіагностики, треба вважати висунуту медичною практикою необхідність в діагностиці і лікуванні розумово відсталих і душевнохворих людей.  

    4.Методи психодіагностики 

Психологічна  діагностика  в теперішній час  має велику кількість методик, що відповідають основним вимогам до їх розробки і перевірки, але що розрізняються як за змістом, так і по способах витягання діагностичної інформації. Знайомство з основними типами діагностичних методик при розумінні їх специфіки і сфери застосування є істотним компонентом знання сучасного психодіагноста.
Класифікація  діагностичних методик служить цілям впорядкування інформації про них, знаходженню підстав для їх взаємозв'язку і тим самим сприяє поглибленню спеціальних знань в області психологічної діагностики.  
Як правило, психодіагностика використовується не заради отримання інформації про психічні властивості як такі, а, в основному, заради прогнозу визначеного соціально значущої поведінки. 
Також існує  великий спектр методик, які мають  універсальність – вони можуть використовуватись  для вирішення різноманітних  задач. При використанні таких методик необхідно слідувати певним технологічним вимогам. З врахуванням цих вимог методики такого типу можна класифікувати по операціонально – технологічним ознакам.   

На теперішній час існує багато підстав для  класифікації психодіагностичних методик, а саме:
    можна розрізняти діагностичні методи, які основані на завданнях, які припускають вірну відповідь або на завданнях, відносно яких вірних відповідей не існує. До першого типу відноситься більша кількість тестів інтелекту, тести спеціальних можливостей, деяких персональних рис.  Інші діагностичні методики складаються із завдань,які характеризують тільки частотою і направленістю тією, чи іншої відповіді, але не її вірністю. Такими є більшість особових опитувачів.
    Можна розрізняти вербальні і невербальні психодіагностичні методики.
Вербальні, так  чи інакше опосередковані мовною активністю обстежуваних, завдання в них звертаються до пам’яті, уяви, системи переконань в їх опосередкованій мовою формі.
Невербальні - включають  мовну здатність випробовуваних тільки в плані розуміння інструкцій, саме ж виконання завдання спирається на перцептивні і моторні здібності.
    Характеристика того основного методичного принципу, який покладено в основу цього діагностичного прийому. 
По цій основі зазвичай розрізняють:
    Об’єктивні тести.
Під цю категорію  підпадає більшість тестів на інтелект, спеціальні можливості, а також тести  досягнень – тести на знання, вміння навички. Результати оброблюються по ключу, заданому в формі об’єктивного соціокулярного нормативу, тобто існують «вірні» і «невірні» відповіді.
    Стандартизовані самозвіти, які в свою чергу включають:
    тести - опитувальники
    Відкриті опитувальники, які пропонують у послідуючому контент – аналіз. 
    Шкальні техніки
    Індивідуально – орієнтовані техніки. 
    Проективні техніки
    Діалогічні (інтерактивні) техніки ( бесіди, інтерв’ю, діагностичні ігри).  
Роздивимось більш  детально кожну з виділених груп. 15 

Об’єктивні  тести 
Це такі методики, в яких можливий вірний варіант відповіді,тобто  вірно виконане завдання.
Методики  стандартизованого  самозвіту – загальним для всієї групи є використання вербальних можливостей досліджуваного (наприклад звернення до його мислення, уяви, пам’яті), а також те, що відповіді досліджуваного піддаються стандартизованій (математичній) процедурі обробки. 
Тести – опитувальники пропонують набір пунктів ( питань, стверджень) відносно яких, досліджуваний виносить якісь судження ( як правило, використовується двох або трьох альтернативний вибір відповідей). Це також тести із заданими варіантами відповіді на пункт ( питання). Але ключ в цьому випадку визначається не соціокультурним нормативом, а за допомогою певних психометричних процедур. Тести – опитувальники використовуються, як правило, для діагностики особистих рис, установок, ціннісних орієнтацій самооцінки.  
Відкриті  опитувальники – не передбачають стандартизованих відповідей, стандартизація обробки досягається шляхом віднесення довільних відповідей досліджуваного до стандартних категорій , як правило, при цьому використовується контент - аналіз. 
Контент – аналіз ( аналіз складу). Ця техніка використовується при наявності однозначно зафіксованого якимсь чином, матеріалу спостереження.  Підраховується частота появи певних елементів (фактів, одиниць аналізу) в матеріалі нагляду, а потім по співвідношенню цих частот роблять психологічні висновки. Спочатку метод був розроблений для соціально – психологічного аналізу газетних текстів, але його принципи можна розповсюдити на будь – які продукти діяльності ( втому числі текти вільних творів учнів, продукти їх творчості і т.п.) 
При появі сучасної техніки аудіо і відеозапису  прийоми такого аналізу почали використовуватись  до аудіо і відеострічкам, в яких жива поведінка однозначно зафіксована  и може бути багато разів відтворена, як для експертної оцінки незалежних експертів, так і для формально – статичного аналізу частоти появи однозначно зареєстрованих фактів.
Шкальні техніки пропонують оцінювання тих чи інших об’єктів по виразності у них якості ладанної шкали ( наприклад  «холодний - гарячий», «сильний - слабкий»)
В цьому випадку шкальні оцінки виносить сам досліджуваний, а не психолог - діагност.  Досліджуваний оцінює зовнішні об’єкти або поняття, а висновки робляться про нього самого. Зрушення суб’єктивної точки відліку при такому шкалюванні  - інформативна ознака для висновку про ціннісні орієнтації самого досліджуваного.
Методики, де діагности використовують системи представлень суб’єкта, слід вважати такими ж об’єктивними, як і тести. Тому що в цьому випадку мова йде про суб’єктивність досліджуваного, а не експериментатора - діагноста. Останній практично не впливає на результати і ми отримуємо картину суб’єктивного світу особистості, таку як вона є. Однак, коли данні методики використовуються для діагностики особистості ( установок поведінки і мотивів), вони виявляються технологічно близькими до проективних і в цьому випадку вони потребують високої психологічної кваліфікації. 
Прикладом проективних методик шкалювання є «Тест колірних переваг» (Люшер).
Індивідуально – орієнтовні техніки типу репертуарних решіток можуть по формі співпадати зі шкальними, опитувальними методами, нагадувати бесіду чи інтерв’ю. Ці техніки в найбільшій мірі пристосовані для вивчення особистості конкретного індивіда.
Проективні  техніки – основані на тому, що недостатньо структурований матеріал, як "стимул", при відповідній організації усього експерименту в цілому породжує процеси фантазії, уяви, в яких розкриваються ті або інші характеристики суб'єкта.
В клінічному використанні проективні методики часто будуються на інтуїції і теоретичній підготовці психодіагноста, які виявляються необхідні на стадії розшифровки даних. 
При використанні проективних методик особливо підвищується ризик таких артефактів, як інструментальні помилки і помилки психодіагноста. ( До інструментальних помилок відносяться помилки, які викликані невірно виконаними методиками зі сторони досліджуваного). 
Діалогічні техніки  враховують, що психолог вступає в  контакт з досліджуваним і  досягає найкращих діагностичних  результатів за рахунок такої  організації діалогу, яка в найбільшій мірі відповідає поставленій діагностичній задачі.  

4.1 Бесіда, як метод  психодіагностики 

Бесіда – специфічний для психології метод дослідження поведінки людини, так як в інших природних науках комунікація між суб’єктом і об’єктом дослідження неможлива.
Бесіда – отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації.
Бесіда включається, як додатковий метод в структуру експерименту :
- на першому етапі, коли дослідник збирає первинну інформацію про досліджуваного , дає йому інструкцію, мотивує і т. д., і
- на останньому етапі - у формі постекспериментального інтерв'ю. 

Дослідники розрізняють:
- клінічну бесіду - складову частину "клінічного методу"
- цілеспрямоване опитування "лицем до лиця" - інтерв'ю. 

Клінічна  бесіда не обов'язково проводиться з пацієнтом клініки. Це спосіб дослідження цілісної особи. В ході діалогу з досліджуваним,  дослідник прагне отримати максимально повну інформацію про його індивідуально-особові особливості, життєвий шлях, зміст його свідомості і підсвідомості і так далі.
Інтерв'ю - цілеспрямоване опитування. Метод інтерв'ю набув широкого поширення в соціальній психології, психології особи, психології праці.
Головна сфера  застосування інтерв'ю - соціологія. Тому за традицією його відносять до соціологічних  і соціально-психологічних методів.
Інтерв'ю визначається як "псевдобесіда" - інтерв'юєр  увесь час повинен:
    постійно пам'ятати, що він – дослідник
    не упускати із уваги план,
    вести розмову в потрібному йому руслі. 
Окрім діагностичної  функції пов’язаної з отриманням інформації про особливості психічної діяльності і особистості хворого, бесіда виконує ще і "настроювальну" (психокоректувальну і психотерапевтичну) функцію. 
Під час бесіди психолог повинен витратити певні зусилля на створення позитивної установки у клієнта на подальшу діяльність, на співпрацю:
- Випробовуваних, які відносяться до обстеження несерйозно, зневажливо потрібно переконати в його значущості в плані лікування, перспективи виписки, прийняття експертного ув'язнення і тому подібне
- У інших випробовуваних необхідно зняти страх перед обстеженням, переконати їх в принциповій можливості виконання пропонованих завдань вселити їм упевненість у своїх силах.
В ході бесіди створюється  певний настрій на подальшу діяльність, корегуються неадекватні установки випробовуваних. Патопсихологічне дослідження взагалі, і бесіда зокрема не являються жорстко алгоритмизированними, а повинні гнучко наслідувати логіку розвитку взаємин між психологом і випробовуваним.
Немає і бути не може єдиної для усіх уніфікованої схеми бесіди.
Мистецтво бесіди - в тому, які питання і як задає  психолог. У бесіді слід уникати  прямих питань, питань у «лоб», особливо якщо вони торкаються болючих для клієнта тем (в якості таких можуть виступати питання оцінювального характеру, конфліктні, неприємні моменти його життя і переживання, що зачіпають).
Не варто ставити  закриті питання, що вимагають якої-небудь однозначної відповіді. У клінічній бесіді перевага повинна віддаватися відкритим питанням, стимулюючим мовну активність клієнта.
Для встановлення емоційно-довірчого контакту з клієнтом бесіда повинна носити неформальний характер.
Проте, зовні невимушена і неформальна бесіда має бути добре продумана, чітко спланована психологом.
Програма бесіди повинна будуватися заздалегідь, на основі аналізу попередніх даних про майбутнього пацієнта(отриманих з анамнезу, з бесід з лікарем, близькими).
На форму проведення бесіди і характер питань, що ставляться, впливають:
- вік
- освітній (культурний) рівень пацієнта
- особливості прийому і переробки інформації, характерні для нього
- можливість негативного відношення до дослідження
- мовні особливості майбутнього випробовуваного та ін.  

4.2 Спостереження 

Спостереження – ціле направлене, організоване і  певним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкта.   

Переваги методу спостереження :
-  безпосереднє сприйняття поведінки об'єкту спостереження в реальному часі;
-  оперативність отримання інформації;
-  об'єктивність, конкретність даних;
-  єдність емоційного і раціонального в сприйнятті ситуації;
-  розширення можливостей інтуїції в розумінні і поясненні явищ;
-  можливість точніше зрозуміти сенс поведінки людей за рахунок ідентифікації з цінностями, цілями об'єктів спостереження.
-  можливість використання досвіду спостерігача у виявленні проблемних ситуацій гнучкість дослідницьких установок;
-  можливості наближення об'єкту до умов експериментальної ситуації
Спостереження незамінне у випадках, коли необхідно досліджувати природну поведінку без втручання ззовні в ситуацію, треба отримати цілісну картину що відбувається і відбити поведінку індивідів в усій повноті. 
До видів спостереження відносяться:
• Контрольоване спостереження, яке заздалегідь передбачає ситуації спостереження і конкретні чини реєстрації фактів. Застосовується в дослідженнях описового і експериментального плану, коли дослідник знайомий з явищем, що вивчається.
• Неконтрольоване спостереження. Застосовується в дослідженнях розвідувального плану з метою попереднього знайомства з проблемою. При проведенні відсутній детальний план дій спостерігача, визначені лише найзагальніші риси ситуації. Застосовується на практиці на початковому етапі дослідження, а також спільно з іншими методами збору даних, доповнюючи і контролюючи отриману інформацію.
• Відкрите спостереження. Припускає сповіщення спостережуваних про спостереження, що проводиться. Здійснюється з метою вивчення психологічної сумісності групи, екіпажа, а також виявлення осіб, схильних до поведінки, що відхиляється.
• Приховане спостереження - здійснюється спостерігачем інкогніто, коли спостережувані не знають, що є об'єктом дослідження.
• Включене спостереження, коли спостерігач сам є членом групи, поведінку якої він досліджує. Припускається безпосередня участь спостерігача в подіях, що відбуваються. Дослідник може не виділятися як спостерігач (приховане включене спостереження) здійснюючи вивчення цієї сукупності як би зсередини. Включене спостереження не завжди використовується як приховане. 
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.