На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Шпаргалка Шпаргалка по "Логике"

Информация:

Тип работы: Шпаргалка. Добавлен: 06.06.2012. Сдан: 2010. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Поняття
Поняття-форма мислення, яка відображає предмети в їх загальних та істотних ознаках.
Термін-слово чи група слів, які позначають один предмет і вживаються в даній науці з одним чітко визначеним значенням і відповідним змістом.
Додавання понять-операція з обсягами понять, яка полягає в об’єднанні двох або кількох множин, що становлять обсяги відповідних понять, в одну множину (сполучником «або»).                            

     
         несумісні            сумісні       підпорядкув.       тотожності
Множення  понять-лог. операція з поняттями, яка полягає в утворенні нового поняття, обсягом якого є елементи, загальні для всіх вихідних понять (сполуч. «і»).
Віднімання  понять-операц. з поняттями, з допомогою якої шляхом заперечення поняття «а» утворюють нове поняття «не-а», обсяг якого в сумі з обсягом поняття «а» становить множину тієї предметної сфери, яка нами мислиться.
Судження
Категор. судження-судж., в якому констатується наявність чи відсутність властивості предмета безвідносно до будь-яких умов (загальні, часткові, одиничні).
Загальне  судж.-судж. в якому за кожним мислимим у суб’єкті елементом множини ствердж. чи запереч. певна ознака. (Всі S є P;Жодне S не є P).
Часткове судження - судження, в якому міститься знання про наявність або відсутність певної ознаки у частини предметів, що мисляться в суб'єкті, а про наявність цієї ознаки в решті цих предметів може бути відомо, що вона відсутня, або нічого не відомо (визначені та невизначені).
Одиничне  судження - судження, суб'єктам якого є одиничне поняття (Ужгород-обласний центр).
Стверджувальне  судження — судження, в якому констатується наявність ознаки у певного предмета (чи множини предметів).
Заперечне судження - судження, в якому констатується відсутність певної ознаки в предметах, які мисляться в суб'єкті судження.
Види  суджень
Загальностверджувальне  судження — судження, в якому, констатується наявність певної ознаки у кожного предмета, який мислиться в суб'єкті судження.
Загальнозаперечне судження — судження, в якому констатується відсутність ознаки у кожного предмета, який мислиться в суб'єкті цього судження.
Частковозаперечне судження — судження, а якому констатується відсутність ознаки в певної частини предметів, які мисляться в його (судження) суб'єкті.
Розподілений  термін — термін, який мислиться в повному обсязі, тобто обсяг якого повністю включається в обсяг іншого або повністю з нього виключається.
Нерозподілений  термін — термін, обсяг якого тільки частково включається в обсяг другого або лише частково виключається з нього.
1.У загальностверджувальних судженнях типу А (формула «Всі S є Р») суб'єкт завжди розподілений, а предикат у більшості випадків —  нерозподілений.
2. У частковостверджувальному судженні типу І («Деякі S є Р») розподіленість і суб'єкта, і предиката не можна визначити суто логічними засобами, 
тобто   за   структурою.

3. У загальнозаперечному судженні типу Е (формула «Жодне S не є Р» ) і суб'єкт, і предикат розподілені.
4. У  частковозаперечних судженнях суб'єкт  є не розподіленим (за винятком деяких випадків), а предикат   завжди  розподілений.
   

«Логічний квадрат» — штучна наочна схема, яка, апелюючи до уяви людини, полегшує їй запам'ятання характеру відношень між судженнями типу А, Е, І, О. в яких ідеться про одне й те саме, у той же час і в тому ж відношенні.
Модальність — характеристика судження, яка визначається принципом розрізнення об'єктивно можливого, дійсного і необхідного.
Складні судження
Складне судження — судження, до складу якого входять два і більше суб'єктів, або два та більше предикатів, або два та більше і суб'єктів, і предикатів (умовні та безумовні).
Умовне  судження — судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від якихось обставин і в якому підстава і наслідок з'єднуються з допомогою логічного сполучника «якщо.., то...».
^ — кон'юнкція (приблизно відповідає граматичному сполучнику «і»);
V — нестрога (слабка) диз'юнкція (відповідає граматичному сполучнику «або»);
V — строга (сильна) диз'юнкція (відповідає... — «або.., або...);
   — імплікація (відповідає... — «якщо..., то...»);
   — еквіваленція (відповідає... — «якщо і тільки якщо...»;
— —  заперечення (цей знак пишеться над висловлюванням, відповідає частці «не» і читається — «хибно, що...»).
Логіка  висловлювань дає можливість на підставі знання логічного значення (істинності чи хибності) простих висловлювань і таблиць істинності логічних зв'язок робити висновок про логічне значення складних висловлювань.
 З таблиці видно, що кон'юнкція  істинна лише тоді, коли всі кон'юнкти істинні (всі, а не два, бо їх може бути й більше).
Таблиця істинності нестрогої (слабкої) диз'юнкції:

Таблиця істинності строгої (сильної) диз'юнкції:
 Строга диз'юнкція є істинного  тоді, коли один і лише один диз'юнкт є істинним.
Таблиця істинності імплікації:
 Імплікація є хибною лише тоді, коли антецедент (перша частина імплікації) є істинним, а консеквент (друга частина імплікації) — хибним. В усіх інших випадках імплікація є істинною. 

Таблиця істинності єквіваленції:
 Еквівалентне висловлювання  є істинним за умови, коли  обидві його складові є одночасно або істинними, або хибними.
Умовивід
Умовивід-форма мислення, за допомогою якої з одних думок (засновків) одержуються нові думки-висновки.
Безпосередні  умовиводи
Безпосередній умовивід — умовивід, до складу якого входить лише один засновок (і, звичайно ж, — висновок).
Перетворення — перебудова судження, внаслідок якої з вихідного утворюють нове рівнозначне судження, але протилежної якості: стверджувальне судження перетворюється на заперечне, а заперечне — на стверджувальне. (Всі S є P. Отже, жодне S не є не-P.); (Жодне S не є P. Отже, всі S є не-P.); (Деякі S є P. Отже, деякі S не є не-P.); (Деякі S не є P. Отже, деякі S є не-P.).
Обернення — перебудова судження, внаслідок якої суб'єкт і предикат міняються місцями. При цьому якість судження зберігається, а кількість може змінюватися. (Всі S є P. Отже, деякі P є S.); (Всі S, і тільки, є P. Отже, всі P є S.); (Жоден S не є P. Отже, жоден P не є S.); (Деякі S є P. Отже, деякі P є S.); (Деякі S не є P. Отже, жоден P не є не-S.).
Протиставлення — перебудова судження, в ході якої одночасно здійснюються і перетворення, і обернення в тій чи іншій послідовності.
При протиставленні предикатові суб'єкт вихідного судження стає предикатом висновку, а суб'єктом висновку виступає поняття, суперечне предикатові вихідного судження (засновку). (Всі  S є Р. Отже, жодне нe-Р не є S.); (Жодне S не є Р. Отже, деякі не-P є S.); (Деякі S не є Р. Отже, деякі не-Р є S.).
При протиставленні суб'єктові предикат вихідного судження стає суб'єктом висновку, а предикатом висновку береться поняття, суперечне суб'єктові засновку. При цьому якість судження завжди змінюється. (Всі S є Р. Отже, деякі (жоден) Р не є не-S.); (Жоден S не є Р. Отже, всі Р є нє-S.); (Деякі S є Р. Отже, деякі (жоден) Р не є не-S.).
Опосередковані  дедуктивні умовиводи
Простий категоричний силогізм — опосередкований дедуктивний умовивід, що складається з двох засновків (посилок) і висновку, які є категоричними судженнями.
Аксіома силогізму:
    те, що належить роду, належить також виду та індивіду;
    ознака ознаки речі є ознакою самої речі;
    все, що стверджується (або заперечується) стосовно певної множини предметів, стверджується (або заперечується)   стосовно   будь-якого   предмета,  який належить до цієї множини.
Правила термінів:
1.Термін, який є нерозподіленим у засновку, не може бути розподіленим у висновку.
2.Середній  термін неодмінно має бути  розподіленим принаймні в одному із засновків.
3.Кожен  силогізм повинен мати три,  і тільки три, терміни.
Правила щодо засновків силогізму:
1.З двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку.
2.З двох  часткових засновків не можна  зробити ніякого висновку.
3.Якщо один із засновків заперечний, то й висновок (якщо він взагалі можливий) теж є заперечним.
4.Якщо один із засновків частковий, то й висновок (якщо він взагалі можливий) теж є частковим.
5.Якщо обидва засновки стверджувальні, то і висновок (якщо він взагалі можливий) теж є стверджувальним.
Фігури  простого категоричного  силогізму
Першою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце суб'єкта в більшому засновку і місце предиката — в меншому.
 
Другою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце предиката і в більшому, і в меншому засновках.

Третьою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце суб'єкта і в більшому, і в меншому засновках.

Четвертою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце предиката в більшому засновку і суб'єкта — в меншому.
 
Правила фігур силогізму
1. а) менший засновок має бути стверджувальним;
    б)  більший засновок має бути  загальним.
2. а) один із засновків має бути заперечним;
    б)  більший засновок має бути  загальним.
3. а) менший засновок має бути стверджувальним;
    б)  висновок має бути частковим.
4. а) якщо   більший   засновок   стверджувальний,   то менший мас бути .загальним;
    б)  якщо один із засновків заперечний, то більший засновок має бути  загальним;
    в)  якщо менший засновок стверджувальний,  то висновок є частковим.
Скорочені й складні силогізми
Ентимема — скорочений силогізм, у якому одне із трьох суджень, що входять до його складу, не висловлюється, хоч і мається на увазі.
Складний  силогізм (полісилогізм) — силогізм, який утворюється з двох чи кількох простих так, що висновок попереднього силогізму (просилогізму) стає засновком наступного силогізму (епісилогізму).
Прогресивний  (поступальний) полісилогізм — полісилогізм, в якому висновок просилогізму стає більшим засновком епісилогізму (при цьому міркування відбувається від більш загального до менш загального).
Регресивний (зворотний) полісилогізм — полісилогізм, у якому висновок просилогізму стає меншим засновком епісилогізму, а думки рухаються від менш загального до більш загального.
Сорит (нагромаджений, купа) — складноскорочений силогізм, у якому не висловлюють, а тільки мають на увазі більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.
Гокленієвський  сорит — прогресивний полісилогізм, у якому пропущено всі більші засновки, крім першого, та всі висновки, крім останнього.
Арістотелівський  сорит — регресивний полісилогізм. у якому пропущено всі менші засновки, крім першого, і всі висновки, крім останнього.
Епіхейрема — складноскорочений силогізм, до складу якого входять два засновки, принаймні один з яких є ентимемою. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділові умовиводи
Розділовий  умовивід — опосередкований дедуктивний умовивід, до складу якого входять розділові судження, а перший засновок завжди є розділовим.
Суто  розділовий умовивід — умовивід, до складу якого входять тільки розділові судження.
Розділово-категоричний умовивід — розділовий умовивід, у якому другий засновок є категоричним, а висновок — категоричним або розділовим.

 
Розділово-умовний  умовивід — розділовий умовивід, у якому один із засновків (перший) є розділовим судженням, а інші засновки (їх кількість дорівнює кількості членів розділового судження-засновку, тобто кількості диз'юнктів) — умовні судження.

Умовні  умовиводи
Умовний умовивід — опосередкований дедуктивний умовивід, до складу якого входять умовні судження; перший засновок у ньому завжди є умовним.

Суто  умовний умовивід — умовний умовивід, в якому обидва засновки і висновок є умовними судженнями. 
 
 
 

                           
 

Умовно-категоричний умовивід — умовний умовивід, у якому другий засновок і висновок є категоричними судженнями.
 Умовно-розділовий (лематичний) умовивід — умовний умовивід, до складу якого входять крім умовних ще й розділові (одне чи два) судження.
Конструктивна дилема — дилема, до висновку якої входять наслідки умовних засновків.
Деструктивна  дилема — дилема, висновок якої складається із заперечення підстав умовних суджень-засновків.
Проста  дилема —дилема, висновком якої є наслідок умовного судження-засновку або заперечення підстави умовного судження-засновку.
Складна дилема — дилема, висновком якої є або диз'юнкція наслідків умовних суджень-засновків, або диз'юнкція заперечення підстав умовних суджень - засновків.

Схема простої конструктивної дилеми:

Схема складної конструктивної дилеми:

                               

                                       
                          
 

Схема простої деструктивної дилеми:

Схема складної деструктивної дилеми:

 
 
 
 
 
Індукція
Індукція — 1) метод наукового пізнання, який полягає в дослідженні руху знань від одиничного до часткового або й загального; 2) вид опосередкованого умовиводу, в якому з одиничних суджень-засновків виводять часткове або й загальне судження-висновок.
Повна індукція — індуктивний умовивід, у якому на підставі знання про належність певної ознаки кожному предметові класу робиться висновок про належність цієї ознаки всім предметам цього класу.
S1 є P
S2 є P
S3 є P
. . . . . .
Sn є P
Неповна індукція — індуктивний умовивід, у якому висновок про весь клас предметів робиться на підставі знання тільки де яких предметів цього класу.
Імовірний умовивід — умовивід, в якому з істинних засновків певної структури одержують висновок, що може бути як істинним, так і хибним.
Популярна індукція — неповна індукція через простий перелік за відсутності суперечного випадку.
Наукова індукція — неповна індукція, в якій на підставі пізнання необхідних ознак деяких предметів певного класу робиться загальний висновок про всі предмети цього класу.
Методи  встановлення причинних  зв’язків
Метод єдиної подібності: якщо певна обставина постійно передує досліджуваному явищу при несталості всіх інших обставин, то, ймовірно, саме вона є причиною явища.
Схема методу: 1.АВС-а
                           2.АВД-а
                           3.АСД-а
Отже, причина  явища а є обставина А.
Метод єдиної відміності: якщо певна обставина наявна тоді, коли настає, досліджуване явище, і відсутня тоді, коли це явище не настає (а все інше залишається незмінним}, то ця обставина і є ймовірною причиною цього явище.
Схема методу:1.АВС-а
                         2.ВС- -
Отже, обставина  А є причиною явища а.
Поєднаний метод подібності та відмінності: якщо два чи більше випадків, коли виникає досліджуване явище, подібні лише однією обставиною, яка передувала виникненню цього явища, а два чи більше випадків, коли це явище не виникає, відрізняються тільки тим, що ця обставина була відсутньою, то ця обставина, ймовірно, і є причиною досліджуваного явища.
Схема методу: 1.АВС-а
                           2.АВ-а
                           3.А-а
                           4.ВС--
Отже, обставина  А є причиною явища а. 
 
 
 
 

Метод супутніх змін: якщо зі зміною однієї з обставин, що передують виникненню досліджуваного явища, змінюється і саме явище, то, ймовірно, що саме ця обставина є причиною виникнення цього явища.
Схема методу: 1.АВСД-авсд
                           2.А1ВСД-а1всд
                           3.А2ВСД-а2всд
Отже, обставина  А є причиною явища а.
Метод залишків: якщо дві чи більше сукупних причин породжують стільки ж сукупних явищ (наслідиш) і відомо, що частина цих причин породжує відповідну частину явищ, то залишкова причина, ймовірно, породжує останню частину явищ.
Схема методу:1.АВС-авс
                         2.ВС-вс
Отже, А  є причиною а.
Аналогія
Аналогія — традуктивний умовивід, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх і в інших ознаках.
Схема міркування за аналогією:
Предмет А має ознаки авсд.
Предмет В має ознаки авс.
Ймовірно, що предмет В має ознаку д.
Гіпотеза
Гіпотеза — форма мислення, що становить собою припущення про існування певного закономірного зв'язку між явищами, причини виникнення яких невідомі.
Види  гіпотез
Загальна  гіпотеза — припущення про певні закономірності, які стосуються всієї множини явищ відповідної предметної сфери.
Часткова  гіпотеза — припущення про певні закономірності, які стосуються тільки деяких елементів множини явищ відповідної предметної сфери (Схема цього перетворення така: «Деякі S є Р» — «Всі S, які мають ознаку к, є Р»).
Одинична  гіпотеза — припущення, що стосується характеристики одного-єдиного предмета чи явища.
Описова гіпотеза — припущення про притаманні предмету властивості або форми зв'язку між спостережуваними предметами і явищами (Ця гіпотеза намагається дати відповідь на питання: «Що становить собою даний предмет?», або «Які властивості має даний предмет?», або «В якому зв'язку перебувають дані предмети?»).
Пояснююча гіпотеза — припущення про причини виникнення досліджуваних явищ. (Вона відповідає на питання «Які причини виникнення даних явищ?»).
Вимоги до гіпотези
1) принципова  перевірюваність  припущення,  яке оголошується гіпотезою;
2) максимальна її загальність;
3) наявність передбачувальної сили;
4) принципова (логічна) простота;
5) наступність, зв'язок висловлюваного припущення з попереднім знанням.
Доведення й спростування
Доведення — це обґрунтування істинності одного положення (судження, гіпотези, концепції) з допомогою інших шляхом побудови відповідного міркування.
Будова  та види доведення
Теза — положення, що обґрунтовується.
Аргумент (логічна основа, підстава, довід, доказ) — положення, з допомогою якого обґрунтовується теза.
Демонстрація — форма логічного зв'язку між тезою та аргументами.
(Наприклад:
Будь-який обман  викликає недовіру, оскільки він є твердженням, що не відповідає дійсності.
Нещирість —  це обман, бо вона є навмисним перекрученням дійсності.
Отже, нещирість викликає недовіру.).
Пряме доведення — доведення, в якому з аргументів, пов'язаних за певною схемою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з проголошеною тезою.
Непряме доведення — доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези.
Апагогічне  доведення — непряме доведення, в якому з антитези виводять наслідки, що явно суперечать дійсності або відомим істинним і достовірним положенням.
Розділове доведення — непряме доведення, яке полягає в тому, що із розділового судження, до складу якого входить теза, послідовно виключаються всі альтернативи, крім однієї — тези.
Правила доведення
Стосовно  тез:
1.Тезою  може бути лише те положення,  яке. справді потребує обґрунтування за даних конкретних умов.
2.Теза  повинна бути чітко визначеним  і адекватно сформульованим судженням (чи системою суджень).
3.Теза повинна залишатися незмінною, тотожною самій собі впродовж усього доведення.
4.Теза  не повинна містити в собі логічної суперечності.
Стосовно  аргументів:
1.Аргументи  мають бути істинними. Причому  їх істинність повинна бути  встановленою.
а) «Основна хиба». Суть цієї помилки полягає в тому, що теза обґрунтовується заздалегідь хибним аргументом.
б) «Випередження основи» трапляється тоді, коли за аргумент, яким обґрунтовується теза, беруть положення, що, хоча й не є явно хибним, проте саме потребує доведення.
2.Аргументи   повинні  бути  судженнями,  істинність яких встановлена  незалежно від тези. Помилка полягає в тому, що тезу виводять з аргументів, які до цього були виведені з положення, що повністю збігається з проголошеною тезою.
3.Аргументи повинні бути достатньою підставою для тези. Суть помилки полягає в тому, що при обґрунтуванні тези використовують аргументи, які не можуть бути достатньою підставою для доведення істинності тези.
Стосовно  демонстрації:
Демонстрація  повинна відповідати правилам того умовиводу, у формі якого здійснюється дане доведення.
Спростування  та його види
Спростування — обґрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення тези, аргументів чи демонстрації.
Спростування  шляхом критики тези — обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення хибності тези чи її невідповідності правилам стосовно тези. Цей вид спростування здійснюється такими двома способами: шляхом обґрунтування істинності антитези і «зведенням до абсурду».
Спростування  шляхом обґрунтування істинності антитези здійснюється так: формулюють суперечне тезі судження, встановлюють його істинність, а потім, вдаючись до закону виключеного третього, роблять висновок про хибність тези.
Спростування  шляхом зведення до абсурду — виведення із спростовуваної тези наслідків, які суперечать дійсності безпосередньо або опосередковано (тобто не узгоджуються із загальновизнаними істинними і достовірними положеннями). Будуючи спростування способом зведення до абсурду, припускають істинність тези, що спростовується; з цієї тези виводять наслідки, прагнучи вивести саме хибний наслідок. Якщо вдасться вивести хибний наслідок, то за відомим правилом умовно-категоричного умовиводу визнається хибність підстави, роль якої виконує спростовувана теза.
Спростування шляхом критики аргументів — обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення хибності аргументів, їх недостовірності, наявності "Зачарованого кола» в доведенні або того, що ці аргументи не перебувають у необхідному зв'язку з тезою.
Наведення прикладів спростувань, у яких мають місце хибні аргументи пропонента (автора доведення), не викликає особливих труднощів. Прикладом недостовірних аргументів можуть бути положення, що є висновками неповної індукції чи аналогії. Щоб навести приклад доведення, де аргументами є судження, з яких не випливає висновок, що збігається з пропонованою тезою, можна вдатися до наведення ситуацій, в яких звертаються до аргументів типу «сам сказав», «аргумент до гаманця», «аргумент кийком» тощо.
Спростування  шляхом критики демонстрації — обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення неспроможності зв'язку між аргументами і тезою, тобто неправильності умовиводу, у формі якого здійснюється доведення. 

Софізми і паралогізми, парадокси  та антиномії
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.