На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Кммерйц: суспльний устрй, господарство, культура та врування

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 07.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


             

Контрольна  робота з історії  України

 
 
Тема: Кіммерійці: суспільний устрій, господарство, культура та вірування 
 
 

                                                                

                                                                  студентки 22-ї групи

                                                                  психолого-педагогічного факультету

                                                                  Пархоменко Олени

 
 
 
 
 
Зміст
     Вступ
     1. Етногенез кіммерійців
     2. Побут кіммерійців
         2.1 Господарство
         2.2 Культура
         2.3Вірування
     3.Суспільний  лад
     4. Зовнішні відносини
     Висновок
     Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Першим  етнічним утворенням на теренах сучасної України, про яке лишилась згадка у письмових джерелах є кіммерійці. Цей народ з’явився тут в період переходу історії з бронзового до залізного віку. Враховуючи давність часу, коли тут перебували кіммерійці,ми все ж таки розуміємо, що основним джерелом дослідження даного етносу є археологічні пам’ятки. Отже, найбільш широкого розмаху вивчення епохи кіммерійців набуло з розвитком археології. На даний момент відомо більше ста таких пам’яток в усіх регіонах України та поза її межами. При вивченні даних пам’яток головне не приписати кіммерійцям те, що не належить до їхньої культури, оскільки процес переходу з однієї культури в іншу проходить поступово.
     Однак, крім відповідей на деякі питання археологія також породила нові суперечки серед вчених. Наприклад, не визначеним є походження кіммерійців.
     Вперше  кіммерійців згадує у своєму творі  давньогрецький митець Гомер, що був їхнім сучасником. В "Одісеї" він писав: "Закотилось сонце та покрились тьмою всі шляхи, а судно наше дійшло глибокого Океану. Там народ і місто людей кіммерійських огорнулись мрякою та хмарами; і ніколи сяюче сонце не заглядає до них своїм промінням – ні тоді, коли сходить на зоряне небо, ні тоді, коли сходить до землі, але непроглядна ніч розпростерта над безпорадними смертними". Згадав він про них і в іншому своєму творі, а саме в "Ілліаді": "Зевс, наблизивши троянців та Гектора до ахейских судів, лишив їх перед судами..., а сам повернув назад світлі очі, споглядаючи далеко на землю конеборних фракійців, мідійців, що билися врукопашну і дивних гиппемолів-млекоїдів, бідних та справедливійших людей".
     У Геродота історія вже переважає  над міфами. Він згадує про кіммерійців  як про народ, що населяв територію, де за його часів жили скіфи. Саме від них і причорноморських греків він дізнався, що Пантікопейські степи ще до приходу туди скіфів населяли кіммерійці.
     У давньосхідних клинописних текстах  ми не знайдемо такого зв’язного переказу про події кіммерійської історії, яке є у Геродота.Однак, вони переважують  античні джерела тим, що ці тексти належать до того самого часу, що і події,про  які в них йде мова.
     Вивчення  даної теми потребує дуже сумлінної  та кропіткої роботи, але воно є  необхідним для нас. Оскільки кіммерійці лишили вагомий слід в історії  Північного Причорномор’я та можливо  зіграли не останню роль у формуванні нашого етногенезу. Ті історики, які займаються дослідженням кочівників на теренах Північного Причорномор’я (А.І. Тереножкін, О.А. Кривцова-Гракова, Б.Н. Граков, М.І. Артамонов та ін.), обов’язково торкаються цієї теми. 

     1. Етногенез кіммерійців 

     Як  самі себе називали "доїтелі кобилиць" невідомо. Навряд слово "кіммерійці" (грец. – ?????????; лат. – Cimmerii) є самоназвою. Швидше за все, їх так назвали античні автори. Значення цього слова невідоме. В ассирійських клинописах кіммерійців називають гамірра, а в Біблії – гомер.
     З’явились вони  приблизно у ІХ ст. до н.е. і були витіснені скіфами десь у VIIст. до н.е. Кіммерійці являли собою етнічно міцну спільноту племен, що займала досить велику та єдину, хоча й трохи мінливу, територію на півдні Східної Європи. Як оповідає Геродот, це степи Північного Причорномор’я між Дністром та Доном.
     Цей факт підтверджується археологічними розкопками. Якщо ми поглянемо на карту археологічних пам’яток часів кіммерійців, то можна так обмежити географію їхнього впливу: від Криму (особливо Керченський пів-в, який тоді називався Кіммерійським) на півдні до лісової зони на півночі, від Дунаю на заході до Волги на сході. Походження кіммерійців є досить складним питанням. Ніхто з дослідників не береться дати на нього однозначну відповідь.
     Наприклад ,існує думка автохтонного причорноморського походження кіммерійців. Згідно з цією ідеєю, вони є нащадками племен, які задовго до того населяли південь Східної Європи, тобто носіїв катакомбної археологічної культури. Це означає, що кіммерійці є корінним населенням цієї території.
     Однак, ця думка не знайшла широкої підтримки в наукових колах. Натомість більшість істориків схильні вважати, що кіммерійці є гілкою давньоіранського народу, генетично близького до скіфів, мотивуючи це їх іраномовністю. Це підтверджується тим, що імена кіммерійських царів (Лігдаміс, Теушпа, Шандакшатру) мають безпосередньо іранські корені.
     Таким чином, питання походження кіммерійців  залишається відкритим. Однак, ми знаємо точно, що в VIIст. до н.е. кіммерійців змінює інший, більш досконало вивчений народ,  який господарюватиме Північним Причорномор’ям протягом чотирьох сторіч. Але топоніми, які лишили після себе кіммерійці, ще найближчі п’ять сторіч нагадуватимуть про їхню присутність тут. 

     2. Побут кіммерійців
     2.1 Господарство
     З початку основою господарства кіммерійців  було землеробство та скотарство. Там, де дозволяли природні умови, вони розводили велику й малу худобу, свиней та коней. Частина худоби була на стійловому утримані та забезпечувалась кормами та відходами, що давало землеробство.
     Кочовий уклад господарського життя давав  можливість безмежно використовувати  пасовища. Таким чином було виявлено нове джерело росту додаткового  продукту та збагачення, яке потребувало мінімум затрат праці. Мабуть саме ці фактори підштовхнули народи Азії на перехід до кочового способу життя. Кіммерійці не були виключенням і приблизно в ІХ ст. вони першим на теренах Північного Причорномор’я переходять від осілого способу життя до кочового. Так як кіммерійці були кочівниками, кінь займав особливе місце в їхньому житті. Про це свідчать археологічні розкопки. Деталі кінського спорядження були обов’язковим атрибутом у захороненнях кіммерійських чоловіків. Оптимальні природні умови сприяли розвитку конярству та його переходу в табунне. Конярство забезпечувало воїнів верховими кіньми та давало значну частину продуктів харчування, в т.ч. і молоко. Крім тваринництва кіммерійці, займались ще й полюванням. Кіммерійці були першими, хто почав виплавляти з болотної руди залізо та широко використовувати його в промислових цілях. Вони зіграли головну роль у розповсюджені заліза в Східній та центральній Європі. Лиття бронзи та золота виконувалося по воскових моделях. Застосовувались штамповка, карбування та паяння (золотом по золоту). Із заліза вироблялась більш досконала та практична зброя. Тим не менш багато предметів повсякденного життя кіммерійців було зроблено з бронзи. Також було розвинуто і гончарство.
     2.2 Культура
     Кіммерійські  пам’ятки представлені лише похованнями, зазвичай курганними, але відомі й безкурганні поховання. Культуру кіммерійців відносять до зрубної культури та білозерської. Останню вважають її основою. Кіммерійську культуру прийнято ділити на два ступені: чорногорівська культура (ХІ-VІІІ ст. до н.е.) та новочеркаська (VIII-VIIст. до н.е.).
     На  першому ступені ховали в простих  прямокутних та овальних ямах, іноді  з дерев'яним перекриттям у скорченому положенні на боці. Для цього періоду  ще характерні бронзові вироби. На новочеркаському ступені вже з’явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дахом, відповідно і трупопокладання вже випрямлене, але теж на боці. Поховальний інвентар почали класти й на перекриття. Тут вже починає переважати залізо.
     За  складом супроводжуючих небіжчика  речей поховання чітко розділяється на чоловічі та жіночі.
     Чоловіків ховали зі зброєю, кінським спорядженням, тобто з тими речами, які могли б йому знадобитися в бою. Для жіночих могил характерні прикраси, глиняний посуд та предмети господарської діяльності (шила, голки тощо).
     Важливою  рисою кіммерійської культури є  стели, які хоч і не мають чітко  вираженої голови людини, але добре зображають одяг та зброю.Отже, традиція зображати своїх воїнів в камені вже є характерною і для кіммерійців.
     Прикраси  вони виготовляли з бронзи, золота та кісток. В різьбі на кістках в  них переважали плоский рельєф та гравюра. Для кіммерійського мистецтва  найбільш характерні геометричні орнаменти  у вигляді розеток, різних спіралей, меандрів, ромбоподібних фігур тощо. Також відомі приклади зображення тварин, зокрема коней та худоби.
     Кіммерійське  мистецтво дуже сильно відрізняється  від мистецтва скіфів. Не кіммерійці запозичували культурні досягнення у своїх сусідів, а навпаки. Їх самодостатня й різноманітна культура була представлена на досить високому рівні. 

     2.3 Вірування
     Досліджуючи кургани кіммерійців ми знаємо, що трупопоклодання в них було скорченим  або витягнутим на боку. В новочеркаський період померлих кладуть орієнтовано стабільно на захід. Ця орієнтація буде характерною потім і для скіфів, і для сарматів. Швидше за все, це пов’язано з тим, що давні народи вважали захід стороною, куди відходить душа. Таким чином ми бачимо ознаки релігійних вірувань.
     Як  згадувалось вище, в захороненнях археологи знаходили речі, якими кіммерійці користувались при житті. Це означає, що для їхнього світогляду було характерними віра в душу та життя після смерті.
     Колискою  всіх релігій була жіноча природа, яка  запліднювалась і розцвітала від  контакту з чоловічою природою. Відомо, що у кіммерійців був присутній культ Богині-Матері. Про це свідчать стели з зображеннями жінки, які мали культовий характер. Деякі вчені вважають, що культ Богині-Матері у кіммерійців був відлунням релігійного культу ранньонеолітичної ( до трипільської ) та трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з дитиною на руках – уявлення про тогочасний релігійний світогляд, про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і рожаниць, поширеного в дохристиянських віруваннях східних слов'ян.
     Отже, оскільки ми не маємо жодних письмових відомостей про міфологію кіммерійців, їх культуру та релігійні вірування – все це можна дослідити лише вивчивши археологічні пам’ятки того часу.
     3. Суспільний лад
     Кіммерійці  у своєму розвитку досягли високого рівня родоплемінного устрою. Щоправда, вони не представляли собою згуртованої державної єдності. Вони були об’єднані в племена, що, в свою чергу, об’єднувались в доволі міцну спілку племен, на чолі якої стояв вождь.
     У соціальній організації кіммерійців  спостерігався перехід від родоплемінних  відносин до рабовласницьких .Виділявся заможний прошарок населення – вожді й царі. В їхніх руках накопичувалися пасовиська, кінські табуни, багатства.
     Відомо, що у кіммерійців дуже прославлялись кінні воїни. Вони були на першому плані суспільства. Вершники та колісничники складали спорадичний елемент в родоплемінних військових сполученнях, які, очевидно, не мали постійного характеру. Наїзники складали основу кіммерійського суспільства. Кіммерійці були перш за все кінними стрілками. Вони мали на озброєнні чудові залізні мечі, бойові молоти та булави. На чолі цих загонів стояли добре озброєні вожді. При похованні вкладання до рук померлого зброї говорить про войовничість кіммерійців.
     Їм  так і не вдалось створити власне державне утворення. На чолі цього народу було багато вождів, які не завжди були єдині. Саме тому вони і зникли з Північного Причорномор’я під тиском скіфів, які були більш організовані та більш єдині в своєму суспільному ладі. 

     4. Зовнішні відносини
     Кіммерійцям вдалося створити досить міцне військово-політичне  утворення, яке займало територію всієї сучасної України. Центр Кіммерії, швидше за все, знаходився десь на Керченському півострові. Відомо, що вони здійснювали походи на Близький Схід: в Ассирію, Урарту, Лідію. Особливістю кіммерійської армії було те, що її вершники вміли використовувати лук будучи верхи. Вони блискавично проносились повз супротивника та закидували його дощем стріл.
     Найбільшу активність у зовнішніх відносинах кіммерійці проявили після приходу  скіфів до Північного Причорномор’я. Під їх тиском кіммерійці були змушені мігрувати за Карпати та в Передню Азію. Ось як це описує Геродот: "Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радити, що їм робити. Тут їхні думки поділились на двоє, кожна сторона наполягала на своїй думці. І найдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилась до того, що їм вигідніше віддалитись, ніж залишившись наражатись на небезпеку і чинити опір чисельним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухатись царів, ні царі більшості. Отже, перші без бою вирішили покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю, згадавши, як їм добре було тут і які муки їх чекають, якщо вони втечуть разом з більшістю. Скоро вони прийняли такі рішення: вони розділились, обидві їхні частини були рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу Тірасу (Дністер). .Їхні могили і тепер можна там побачити.
     Пішовши з Причорноморських степів кіммерійці прославили своє ім’я на полях бою. В Малій Азії вони дійшли до Іонії, але, як описує Геродот, це не були довгострокові завоювання,а скоріш звичайні грабіжницькі набіги.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.