На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Лекции по "Экономической теории"

Информация:

Тип работы: Лекции. Добавлен: 07.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 24. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
Міністерство  освіти І НАУКИ  України 

МИКОЛАЇВСЬКИЙ державниЙ університет
імені в.о.сухомлинського 
 
 
 
 

   
 
 
 
 
 
КОНСПЕКТ  ЛЕКЦІЙ
з дисципліни 

“ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ”
 
 
 
Миколаїв - 2007
 


ВСТУП
Якість спеціаліста  в сучасних умовах визначається тим, наскільки досконало володіє він своїм фахом, має широку наукову та практичну підготовку, глибоко знає економічну теорію. Спеціалісти такої якості – це,  насамперед, підприємливі люди. Їх риси – ініціативність, вміння самостійно приймати економічно правильні рішення та відповідати за них.
Особливе значення для формування цих якостей має  економічна теорія – надзвичайно серйозна, важлива і складна область знань.
Аналіз труднощів, з якими зустрічаються студенти в процесі вивчення цієї науки, показує, що вони часто породжуються недостатньою увагою до вивчення термінології науки. Студенти іноді навіть виявляють подив і заперечення, коли після тривалої роботи з підручником, конспектом, першоджерелом вони стикаються зі значними труднощами в запам’ятовуванні та переказі вивченого матеріалу. В цьому випадку простежується аналогія з вивченням іноземної мови. Доки не вивчені слова-терміни цієї мови, читання і розуміння іншомовного тексту або утруднене, або неможливе.
Таке явище  спостерігається в кожній науці, в тому числі і в економічній теорії. Тому, якщо в процесі роботи  над вивченням курсу Вам зустрічаються незнайомі слова, поняття, визначення, рекомендуємо ознайомитись з їх значенням. Це шлях для повноцінного засвоєння, запам’ятовування, розуміння навчального матеріалу.
Для глибокого  творчого вивчення економічної теорії необхідно, перш за все, усвідомлення сутності економічних категорій. Кожна економічна категорія – це логічне поняття, яке абстраговано характеризує суть певного економічного явища. Це – теоретичний вираз, абстракція суспільних відносин виробництва. Економічні категорії є основою для відображення стійких причинно-наслідкових зв’язків і залежностей, що складають зміст об’єктивних економічних законів.
Мета цього  посібника – допомогти студентам  оволодіти основними економічними категоріями і законами економічної теорії, зрозуміти зв’язки між економічними процесами та явищами, які мають місце в нашій і зарубіжній практиці, створити основу для вивчення конкретних економічних дисциплін. Тільки систематична робота над курсом може бути запорукою успіху.  

 

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ  ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

1. Предмет економічної  теорії

    Матеріальною  основою існування і розвитку людської цивілізації виступає економіка (господарська діяльність людини).
    Термін  “економіка” (від грецьких слів “ойкос” – домогосподарство та “номос” – закон) був введений в науковий оборот давньогрецьким мислителем Ксенофонтом.
    Економіка – це сукупність суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, а також виробничих відносин, які виникають між людьми у цих процесах.
    Економіка створює елементарну і, разом  з тим, найголовнішу умову існування  кожної людини – життєві блага (їжу, одяг і т.п.). В процесі економічної  діяльності розвивається людська особистість (фізичні і розумові здібності). На основі економічної діяльності формуються всі інші сторони суспільного життя.
    Економічна  теорія – наука про загальні основи і закономірності економічного розвитку. Вона зародилась ще в стародавньому світі й пройшла складний шлях розвитку. В ХVІІ ст. вона отримала назву “політична економія” і вивчала капіталістичні виробничі відносини. Дослідження англійських вчених А. Сміта, Д. Рікардо та ін. стали значним кроком в поглибленні економічних знань у ХVІІІ– на початку ХІХ ст. Вони відкрили закон трудової вартості і дали реалістичний аналіз класових суперечностей капіталістичного суспільства. Класична політична економія намагалась розкрити внутрішню сутність явищ капіталістичного суспільства, сформулювати об’єктивні закони його розвитку. В ХІХ ст. К. Маркс всебічно дослідив капіталістичний спосіб виробництва, сутність капіталістичної експлуатації, додаткової вартості, капіталу, завершив дослідження закону вартості.
    Одночасно розвивався інший напрям економічної  науки. Ряд вчених (Ж.Б. Сей, Дж.Б. Кларк, К.Менгер, А.Курно, А.Маршал та ін.) зосередили свою увагу на вивченні поверхневих форм і методів господарювання, на проблемах регулювання капіталістичної економіки, досліджували психологічно-суб’єктивну сторону господарської діяльності, поведінку окремих суб’єктів економіки.
    Насамперед  представники цього напряму звернули увагу на те, що потреби кожної людини і потреби суспільства в цілому безмежні, тоді як економічні ресурси, потрібні для створення матеріальних благ, обмежені. Це – основна суперечність економіки, яка зумовлює головне покликання економічної науки: визначити принципи прийняття раціональних рішень в світі обмежених ресурсів, знайти шляхи найефективнішого використання виробничих ресурсів для задоволення багатоманітних суспільних потреб. Ця частина економічної теорії отримала назву “економікс” (ХІХ ст.), як наука, що вивчає теорію і практику ринкової організації суспільного виробництва.
    Згодом  економікс поділилась на мікроекономіку, яка досліджує поведінку окремих суб’єктів економіки (споживача, фірми) та макроекономіку, яка вивчає функціонування економіки в цілому.
    Предметом економічної теорії є дослідження виробничих відносин у тісній взаємодії з продуктивними силами та надбудовою, особливо з таким елементом надбудови як держава.
    В процесі пізнання економічної дійсності формуються наукові поняття (категорії) та економічні закони.
    Економічна  категорія – це абстракція, логічне узагальнююче поняття, теоретичний вираз виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують.
    Економічний закон – необхідні, сталі, повторювані причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності економічних явищ у процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів діяльності. 

2. Методи та функції  економічної теорії

    Методи  економічної теорії (способи пізнання, які використовуються наукою):
    загальнонаукові методи – діалектико-матеріалістичні принципи пізнання – пізнання досліджуваного процесу через внутрішні (іманентні) суперечності його саморозвитку; статистичне спостереження, аналіз і синтез, системний підхід, моделювання, експеримент
    часткові методи – способи пізнання, властиві окремим економічним школам.
    В економікс склались два основні  методи – позитивний та нормативний.
    Позитивний  аналіз полягає в описі того, що є, систематизації економічних фактів, явищ і процесів з реального життя. Широко застосовуються математичні методи. Нормативний метод полягає в тому, щоб знайти шляхи, що забезпечують максимально можливу ефективність діяльності людини, він дає рекомендації для практики, дає суб’єктивні уявлення про те, що має бути.
    Функції економічної теорії:
      пізнавальна – полягає у розкритті сутності економічних законів і категорій та форм їх прояву;
      світоглядна – полягає у тому, що економічна теорія покликана формувати новий тип економічного мислення, адекватний новим умовам господарювання світогляд  майбутнього фахівця;
      практична – полягає у всебічному обґрунтуванні найбільш ефективних та прогресивних форм економічної діяльності; економічна теорія – основа наукової економічної політики держави.

ТЕМА  2. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА. ВЛАСНІСТЬ ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

1. Економічна система.  Продуктивні сили  та виробничі відносини

    Економічна  система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на відтворення товарів і послуг, а також на регулювання цієї діяльності відповідно до мети суспільства.
    Економічна  система включає в себе не лише певний спосіб виробництва, але і надбудову, передусім вплив держави, її політико-правові форми. Всі елементи економічної системи перебувають у глибокому взаємозв’язку та взаємодії.
    Основні елементи економічної  системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), господарський механізм.
    Розглянемо  основні складові економічної системи.
    Виробництво – процес впливу людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ та послуг, необхідних суспільству. Виробництво має дві сторони: відношення людей до природи і взаємини людей у процесі праці. Перша відображає матеріальний зміст процесу праці, друга – його суспільну форму. Виробництво завжди є суспільним, тому що люди беруть участь у ньому спільно, колективно.
    Відтворення – безперервне повторення, поновлення процесу виробництва. У ході відтворення відновлюються засоби виробництва і виробничі відносини, відбувається також відновлення робочої сили, її відтворення. Процес відтворення складається з процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання створених благ.
    Процес  виробництва як відношення до природи  включає такі основні елементи: працю, предмет праці, засоби праці.
    Праця – споживання робочої сили, свідома, цілеспрямована діяльність людини, пов’язана з виробництвом матеріальних благ.
    Робоча  сила – здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей (її виробничий досвід, навички, кваліфікація), головна умова виробництва в кожному суспільстві; виступає як особистий фактор виробництва.
    Предмет праці – річ або комплекс речей, на які направлена цілеспрямована діяльність людини, і які людина видозмінює і використовує для задоволення своїх потреб.
    Засоби  праці – річ або сукупність речей, за допомогою яких людина перетворює предмети праці та пристосовує їх для задоволення своїх потреб.
    Знаряддя  праці – головна частина засобів праці (машини, механізми, інструменти тощо), які безпосередньо використовуються у перетворенні предметів праці.
    Засоби  виробництва – сукупність засобів та предметів праці, які використовуються в процесі матеріального виробництва. Засоби виробництва  виступають речовим фактором виробництва.
    Продуктивні сили – засоби виробництва і люди, що володіють знаннями, виробничим досвідом, навичками до праці і приводять засоби виробництва в дію.
    Другу сторону виробництва – його суспільну  форму – складають виробничі  відносини.
    Виробничі відносини – це зв’язки, що об’єктивно складаються між людьми в процесі власне виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ. Вони багатогранні і поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні. Сукупність всіх сторін виробничих відносин в їх внутрішньому зв’язку утворює єдину систему виробничих відносин. Система виробничих відносин є базисом, який визначає економічний лад суспільства і його надбудову (політичні, ідеологічні, національні та інші відносини).
    Економічні  відносини проявляються, насамперед, як економічні інтереси.  Розрізняють суспільні, колективні та особисті інтереси.
    Суспільні інтереси – інтереси всього суспільства. Колективні інтереси виражають необхідність задоволення потреб груп людей, об’єднаних однаковим положенням у системі суспільного виробництва, що створює спільність економічних інтересів даної групи. Особисті інтереси виражають необхідність задоволення матеріальних потреб окремих людей і визначаються соціально-економічними умовами життя.
    Спосіб  виробництва – історично визначений спосіб добування матеріальних благ, необхідних людям для виробничого й особистого споживання, – представляє собою єдність продуктивних сил і системи виробничих відносин. Кожному способу виробництва відповідає визначений рівень розвитку продуктивних сил. Йому відповідають певні виробничі відносини, які є формою розвитку продуктивних сил. Зі зміною продуктивних сил змінюється і спосіб виробництва, суспільні відносини. Продуктивні сили переростають рамки колишніх виробничих відносин. Виробничі відносини починають гальмувати розвиток продуктивних сил. Суспільство повинне розчистити дорогу для розвитку продуктивних сил, здійснивши революцію у виробничих відносинах. У цьому знаходить свій вираз закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.
    Суперечності, що виникають між продуктивними  силами та виробничими відносинами, є джерелом розвитку економічної системи, переходу від нижчої економічної системи до більш високої. Кожна економічна система породжує властиві їй економічні закони, механізми функціонування та розвитку.
    Всі суперечності розв’язуються або  еволюційним шляхом (вдосконаленням, реформами управління) або революційним (ліквідацією старих відносин і встановленням нових).
    Господарський механізм – спосіб господарювання, сукупність інструментів, форм і методів регулювання економіки. Складається з механізму ринкового саморегулювання та механізму свідомого державного регулювання економіки.

2. Власність та її  еволюція. Типи економічних  систем

    Головна роль в економічній системі належить відносинам власності, які визначають її соціально-економічну природу, специфічні закони та характер економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, а також форму управління економічними процесами.
    Власність – це система відносин між людьми з приводу присвоєння засобів і результатів виробництва. Вона виступає суспільною формою виробництва, пронизує усю систему виробничих відносин (виробництво, розподіл, обмін, споживання), визначаючи властивий їм спосіб привласнення.
    Відносини власності охоплюють:
    користування - відносини, що виникають в процесі здобування із об’єктів власності корисних властивостей;
    володіння - відносини з приводу господарського володіння певними об’єктами;
    розпорядження - відносини з приводу можливого визначення долі об’єкта власності (спожити, знищити, подарувати, обміняти, тощо).
    Кожному історичному періоду властива специфічна, конкретно-історична форма власності.
    Приватна власність - система відносин між частинами суспільства, що виникають в умовах поділу суспільства на володіючих і не володіючих факторами та результатами виробництва (трудова, нетрудова, рабовласницька, капіталістична).
    Суспільна власність  - відносини між членами суспільства з приводу спільного присвоєння ними засобів і результатів виробництва.
    Державна  власність  - система економічних відносин, що складаються з приводу участі держави у присвоєнні засобів і результатів виробництва.
    Групова власність - економічні відносини, що виникають в процесі колективно-групового характеру присвоєння засобів і результатів виробництва.
    Індивідуальна власність  (особиста або приватна) - економічні відносини, що виникають між індивідами та суспільством (державою) або групою людей з приводу індивідуального присвоєння.
    Форми власності визначаються самим виробництвом, рівнем розвитку продуктивних сил, їхнім характером. В сучасних умовах науково-технічний прогрес призвів до глибоких змін в структурі організації виробництва, наслідком яких стало зменшення частки великих підприємств і державного сектору поряд зі значним поширенням середніх і малих підприємств. Середні та дрібні підприємства як правила, швидше освоюють нову техніку, легше і швидше переходять на виробництво нової продукції. Тому в більшості розвинених країн поширилися процеси роздержавлення і приватизація державного майна, зменшення частки та ролі державної форми власності. В країнах з перехідними економіками роздержавлення і приватизація зумовлені переходом від панування державної власності до багатоманітності форм власності – головної передумови утвердження ринкової економіки.
    Роздержавлення - процес переходу об’єктів державної власності в групову або індивідуальну шляхом оренди, оренди з наступним викупом, безкоштовної передачі, викупу, тощо. Приватизація - процес переходу державної власності в приватну форму власності.
    Перевага  багатоманітності форм власності полягає  у тому, що вона створює умови  для економічного змагання різноманітних  форм власності, приведення в дію  усіх чинників розвитку продуктивних сил і підвищення ефективності економіки.
    Відносини власності й відповідні механізми їх реалізації виступають визначальним фактором типології економічних систем.
    Розрізняють наступні типи економічних систем:
    Ринкова економіка – ґрунтується на приватній власності на економічні ресурси, свободі економічної діяльності і ринковому механізмі саморегулювання економіки. Ринковий механізм забезпечує поєднання приватного і суспільного інтересів. Основною рушійною силою ринкової економіки є конкуренція. Ринкова економіка – це економіка з вільним ціноутворенням і здатністю до саморегулювання. Роль уряду в такій економіці обмежується захистом приватної власності та встановленням “правил гри” – правового поля, сприятливого для вільного функціонування ринку.
    Неринкова економіка включає економічні системи двох типів: традиційну економіку (відстала багатоукладна економіка з простим типом відтворення) та адміністративно-командну економіку. Адміністративно-командна економіка характеризується пануванням суспільної власності, переважно у формі державної. Основним регулятором виступає централізоване планування, яке має директивний (обов’язковий для виконання) характер. Це економіка з жорстким державним регулюванням розподілу ресурсів. Ринок в цій системі самостійних функцій не виконує, а є об’єктом державного планування.
    Змішана економіка – характеризується наявністю різних форм власності з переважанням приватної. Регулятором розвитку економіки виступають індикативний план і ринок. Ринкові механізми саморегулювання обмежені. Основними інструментами регулювання виступають: переважно нецінова конкуренція, монополії, біржі, державні закони та нормативи.

ТЕМА  3. ФОРМИ СУСПІЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО

1. Форми суспільного  господарства. Натуральне  і товарне господарство

    У суспільному виробництві розрізняють  два види економічних зв’язків: натуральні та товарні. Історично першою формою зв’язків між виробниками були прямі економічні зв’язки, що відображали рух виробленого продукту. Господарство, в якому панують прямі зв’язки, називається натуральним.
    Натуральне  господарство – історично перший тип господарської діяльності людей. Виробництво тут спрямоване безпосередньо на задоволення власних потреб виробника і його родини. Продукт не приймає товарної форми. Окреме господарство являє собою відособлений, замкнутий і самодостатній міні-світ. У найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало в первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну і приватної власності. Воно  переважало в суспільному виробництві докапіталістичних формацій. Натуральному господарству властиві рутинна техніка, незмінність продукції, яка виробляється, повільні темпи розвитку, застій. Матеріальною основою натурального господарства виступає ручна універсальна праця з низькою продуктивністю.
    Другою  формою економічних зв’язків є опосередкована товарна форма, за якої продукт виробляється не для себе, а для задоволення суспільних потреб.
    Товарне господарство – організація виробництва, за якої економічні відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їх праці. Умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці та економічне відокремлення товаровиробників як власників засобів виробництва та створеної продукції.
    Типи  товарного виробництва:
    просте – в якому товаровиробник одночасно виступає і власником засобів виробництва та продукції;
    розвинуте – в якому власником засобів виробництва і створеної продукції виступає приватна особа (особи), а товаровиробник (робоча сила) позбавлена власних засобів виробництва.

2. Властивості товару  та праці товаровиробника

    Товар – продукт праці, який задовольняє суспільну потребу і призначається для продажу. Товар має дві властивості – споживну вартість і вартість.
    Споживна  вартість – здатність товару задовольняти потребу того, в чиї руки він передається, якісна характеристика товару.
    Вартість – суспільна праця, втілена в товарі (визнана суспільством  праця товаровиробника, кількісна характеристика товару).
    На  поверхні господарського життя вартість проявляється у формі мінової  вартості. Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інші товари в певних кількісних пропорціях. Формула мінової вартості:
    Х  товару А  =  Y товару  Б .
    Як  річ, товар є споживною вартістю, тобто він повинен бути здатний  задовольнити потреби не самого виробника, а покупця товару. Споживна вартість створює речовий вміст товару, так само як вона створює речовий вміст багатства у будь-якому суспільстві. Одночасно товар являє собою суспільне відношення – відношення між двома товаровиробниками. Він є міновою вартістю, тобто здатний обмінюватися на інші товари.
    Необхідною  умовою обміну товарів є відмінність  у споживних вартостях. Але ця відмінність не може бути основою  для кількісного порівняння товарів, мінових вартостей. Щоб порівняти різні споживні вартості, у всіх товарах треба виділити загальне, однорідне. Загальною у всіх товарах є уречевлена в них праця, яка робить їх кількісно порівняними. В основі мінової вартості товарів лежить затрачена на їхнє виробництво суспільна праця, що утворює вартість товарів.
    Отже, вартість – це внутрішня властивість товару, мінова вартість є формою вираження вартості, зовнішнім її проявом.
    Дві властивості товару породжені  двоїстим характером праці товаровиробника. Якісну сторону праці відображає категорія “конкретна праця”, а кількісну її характеристику дає категорія “абстрактна праця”.
    Певна споживна вартість створюється певною конкретною працею: хліб - працею пекаря, глиняний посуд - працею гончаря і т.п. Вона є формою прояву витрат людської енергії як таких.
      Вартість товару створюється абстрактною працею. Абстрактна праця – праця товаровиробників, яка виступає як витрата робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, те загальне, що є у витратах праці виробників різних товарів, що робить їх порівняними. Абстрактна праця – категорія історична, потреба в ній виникає тоді, коли з’являється необхідність обмінювати товари і порівнювати їхню вартість. Її величину визначає споживач (суспільство).
    Між конкретною і абстрактною працею існують суперечності. Конкретна  праця кожного товаровиробника  є приватною його справою: буде він займатися виробництвом тканин, взуття чи пива – залежить від особистого рішення товаровиробника. Такого роду вибір здійснюється стихійно, на підставі уявлення виробника про те, що можна продати на ринку. Але товаровиробник працює для задоволення потреб інших громадян, тобто суспільних потреб. Цей суспільний характер праці товаровиробника залишається прихованим під час процесу виробництва товару. Тільки при продажу (обміні) товару виявляється, чи потрібний даний товар суспільству, чи має праця, витрачена на його виробництво, суспільний характер. Формами прояву цієї суперечності є відхилення цін від вартості товару, економічні кризи тощо. 

3. Величина вартості  товару та фактори,  що її визначають

    Величина  вартості товару вимірюється суспільно-необхідним робочим часом.
    Різні товаровиробники на виробництво  одних і тих самих товарів  витрачають різну кількість праці. Тому індивідуальна вартість товарів різна. Але продаватися вони повинні на ринку за однією ціною, яка визначається суспільною вартістю товарів, суспільно необхідним робочим часом, потрібним для виробництва товару.
    Суспільно необхідний робочий  час – час, який потрібен для виготовлення споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці.
    Величина  вартості товару залежить від трьох факторів:
        продуктивності праці;
        інтенсивності праці;
        складності праці
    Продуктивність  праці – це плодотворність, ефективність праці. Вимірюється кількістю продукції (споживних вартостей), виготовлених робітником за одиницю робочого часу (годину, зміну, рік і т.п.), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.
    Продуктивність  праці підвищується в результаті покращення виробничих умов – технічної озброєності праці, вдосконалення її організації або підвищення кваліфікації. Продуктивність визначається також природними умовами. Категорія продуктивності праці відноситься до зміни якості конкретної праці. Це означає, що одна і та ж кількість праці в кращих умовах виробляє за одиницю часу більшу кількість продукції. Тому зі зміною продуктивності праці загальна величина вартості за певний час залишається без змін, а вартість одиниці продукції зменшується, оскільки її виробляється більше. 

    Приклад 1. Припустимо, що протягом робочого дня тривалістю 8 годин робітник виготовляє 2 вироби. За умови, що одна година робочого дня дорівнює одній годині суспільно-необхідного часу, визначте, як зміниться вартість усієї продукції, якою буде величина вартості одного виробу, якщо продуктивність праці підвищиться в 2 рази.
    Розв’язок: До зростання продуктивності праці вартість одиниці виробу дорівнює 4 год. суспільно-необхідного часу (8 : 2), а вартість усієї продукції - 8 год. суспільно-необхідного часу. Якщо продуктивність праці зросте у 2 рази, то протягом 8 годин робітник виготовить 4 вироби. Тоді вартість одного виробу буде дорівнювати 2 год. суспільно-необхідного часу (8 : 4), а вартість всієї продукції буде втілювати ті ж 8 годин суспільно-необхідного часу.
    Відповідь:  вартість всієї продукції не зміниться ( 8 год.),  а вартість одного виробу зменшиться у 2 рази (2 год.). 

    Інтенсивність праці –   напруженість праці. Характеризується кількістю праці, яку працівник витрачає за певний проміжок часу. Визначається величиною фізичних, нервових, розумових зусиль за одиницю робочого часу; темпом роботи, тобто частотою повторення тих чи інших операцій, кількістю одночасно виконуваних функцій; кількістю машин, що обслуговуються, і т.п. 

    Приклад 2. Припустимо, що протягом робочого дня тривалістю 8 годин робітник виготовляє два вироби. За умови, що 1 година робочого дня дорівнює одній годині суспільно необхідного часу, визначте, як зміниться вартість всієї продукції і вартість одного виробу, якщо інтенсивність праці зросте в 2 рази.
    Розв’язок. До зростання інтенсивності праці вартість одиниці виробу дорівнює 4 години суспільно необхідного часу (8 : 2), а вартість усієї продукції - 8 годин суспільно необхідного часу.
    Інтенсивність - це затрати праці за одиницю  часу. Зростання інтенсивності праці  рівноцінне продовженню робочого часу (приховане подовження). Якщо інтенсивність праці зросте у 2 рази, то на виробництво 4 одиниць продукції затрати виробника становитимуть 16 год. суспільно необхідного часу, а вартість одного виробу залишиться незмінною (16:4) і становитиме 4 год. суспільно необхідного часу.
    Відповідь:  вартість всієї продукції зросте вдвічі ( 16 год.),  а вартість одного виробу не зміниться  (4 год.). 

    Вплив складності праці  на вартість товару. За одиницю робочого часу складна праця створює вартість більшу, ніж проста праця. Припустимо, що товар виготовляють за допомогою складної, кваліфікованої праці, причому на 1 годину такої праці потрібно ще 0,5 години на підготовку. При обміні такого товару треба одержати інший товар, на який витрачено 1,5 години простої праці. За цієї умови необхідні засоби існування отримають товаровиробник (за годину праці) і ті, хто його готували (0,5 години), що дозволить забезпечити відтворення кваліфікованої робочої сили.

4. Розвиток форми  вартості

    Товарне виробництво представляє собою  єдність виробництва і обміну. В процесі обміну зіставляються і порівнюються товари різних відокремлених виробників. Коли товар обмінюється на інший товар, він отримує суспільне визнання як корисний продукт, що задовольняє потреби інших людей. В обміні визначається і кількість індивідуальної праці, яка визнається суспільно необхідною.
    В пропорціях обміну вартість проявляється як мінова вартість. Наприклад, пропорція Х  товару А  =  Y товару  Б  означає, що в обох товарах втілена приблизно однакова кількість праці.
    Мінова  вартість пройшла в історичному  розвитку чотири форми: випадкову, розгорнуту, загальну і грошову.
    Коли  обмін був ще випадковим, виникла  випадкова форма вартості. В обміні один товар відіграє активну роль, виражає свою вартість в іншому товарі, а другий товар лише пасивно відображає вартість першого товару. Перший товар виступає як відносна вартість, а другий – як еквівалент вартості першого. В акті обміну розв’язується суперечність між двома протилежностями – вартістю і споживною вартістю. Протилежності – вартість і споживна вартість – виступають в єдності. Абстрактна праця набуває конкретного значення в пропорціях обміну.
    В процесі розвитку обміну виникає  повна або розгорнута форма вартості, коли один товар, що перебуває у відносній формі вартості, обмінюється на безліч інших товарів – еквівалентів: Х  товару А =  Y товару  Б чи товару В, або Г …
    Подальший розвиток товарного  виробництва  привів до того, що з великої маси товарів виділився один загальний  еквівалент. В різних народів роль еквіваленту відігравали різні товари: зерно, хутро, тварини і т.п. Тоді різні товари А, Б, В, Г … могли обмінюватись на один і той самий товар Е. Це було зручно, оскільки товар –еквівалент має загальну форму вартості.
    Коли  функція загального еквіваленту  зрослась із специфічним товаром-золотом, виникає грошова форма вартості. Золото, срібло та інші метали стали називатись грошима, а мінова вартість перетворилась на ціну товару.
    Внутрішня суперечність між споживною вартістю товару і його вартістю перетворилася на зовнішню суперечність – з одного боку знаходиться вся маса товарів, а з іншого їм протистоїть маса грошей. Ця суперечність розв’язується, коли товар обмінюється на гроші. 

5. Закон вартості  та його функції

    Внутрішній  причинно-наслідковий зв’язок між  затратами праці, вартістю та ціною відображає закон вартості.
    Закон вартості – об’єктивний закон товарних відносин, відповідно до якого вартість товарів визначається витратами суспільної (абстрактної) праці і товари виробляються та обмінюються відповідно до їхньої вартості (суспільно необхідних витрат праці).
    Закон вартості виконує три функції:
    регулює пропорції суспільного виробництва, розподіл праці по галузях;
    стимулює розвиток продуктивних сил;
    обумовлює диференціацію, розшарування товаровиробників.
    Закон вартості пов’язаний з так званою редукцією праці. В процесі обміну індивідуальна праця різної складності і кваліфікації зводиться до простої праці. На величину вартості як простої суспільно необхідної праці впливає не тільки кількість праці, але і споживна вартість (корисність) продукту: якісніший продукт втілює складну працю і має більшу вартість, краще задовольняє потреби суспільства (має більший корисний ефект). Тому суспільство, яке в кожний історичний період має певні потреби, визначену кількість ресурсів, в тому числі і фонду робочого часу, повинно так розподілити фонд робочого часу, щоб забезпечити найкраще задоволення потреб суспільства. Якщо в процесі обміну товар не буде куплений, частина робочого часу буде розтрачена даремно. Отже, закон вартості вимагає, щоб суспільна праця використовувалась у тих галузях, які необхідні суспільству, а на виробництво товару повинна витрачатись лише та кількість праці, яка буде визнана як суспільно необхідна.
    Закон вартості зумовлює прагнення всіх товаровиробників знижувати індивідуальні затрати праці до рівні суспільно-необхідних, вдосконалювати техніку і організацію виробництва, щоб підвищити продуктивність праці.
    Закон вартості виконує свою функцію регулятора розподілу праці та інших ресурсів між галузями через механізм цін.
    Оскільки  ціна є грошовою формою вартості, то закон вартості є законом цін. На ціну, як поверхневу форму, чинять вплив багато факторів, тому ціна не може просто відображати величину вартості. Вона коливається навколо вартості. Через коливання цін виробники одержують інформацію про ступінь задоволення потреб та про відповідність витрат праці на виробництво певних товарів, і перерозподіляють ресурси між окремими виробництвами відповідно до потреб. Закон вартості слугує основним регулятором виробництва в стихійному товарному господарстві.
    Конкурентна боротьба між виробниками призводить до того, що ті, в кого індивідуальні витрати більші за суспільно необхідні, при продажу товару отримують збитки і розоряються, втрачають свої засоби виробництва, перетворюються на пролетарів (неімущих) та стають найманими робітниками. І навпаки, ті прості товаровиробники, які мали високу продуктивність, отримують додатковий доход, збагачуються, розширюють виробництво за рахунок найманої праці тих, що втратили статус самостійного товаровиробника. Таким чином, закон вартості неминуче веде до диференціації суспільства на бідних і багатих, а також до розвитку капіталізму – способу виробництва, основаному на крупних засобах виробництва та найманій праці. 

    Приклад 3. Двоє гончарів роблять глечики. Перший з них за тиждень витрачає 60 годин праці і виробляє 60 глечиків. Другий – за 60 годин виробляє 30 глечиків. Вартість матеріалів умовно приймаємо за нуль. Скільки буде коштувати 1 глечик в годинах робочого часу на ринку? Які наслідки матиме така торгівля для кожного з гончарів?
    Розв’язок. Хоча індивідуальна вартість глечиків різна (у першого гончаря – І год., у ІІ гончаря – 2 год.), на ринку глечики будуть продаватись за однією ціною, яка визначається суспільною вартістю товару, суспільно-необхідним (суспільно-нормальним) робочим часом, потрібним для виробництва товару.
    На  встановлення цієї величини індивідуальні  витрати товаровиробників впливають по різному:
    1-й  гончар – витратив 60 год. праці  і створив 60 одногодинних глечиків;
    2-й  гончар – витратив 60 год. праці  і створив 30 двогодинних глечиків.
    Тому  суспільна (ринкова) вартість товару встановиться на рівні (120 годин : 90 глечиків) = 1,3 год. за глечик. Наслідки такої торгівля для гончарів:
    1-й  продав 60 глечиків по 1,3 год. за  глечик. Він отримає 78 год., його  витрати 60 год., тоді прибуток  становить 18 год. Це результат високої продуктивності праці, досконалого обладнання, технології тощо.
    2-й  продав 30 глечиків, отримує 39 год., його  витрати виробництва – 60 год., його збитки – 21 год. праці.  В перспективі він збанкрутує.
    Закон вартості перерозподіляє вартість до технічно найрозвинутіших виробників, капітал і робочу силу до найприбутковіших галузей.
    Відповідь:  1,3 год;  І гончар - 18 год., прибуток, 2 гончар - 21 год., збитки. 

ТЕМА 4. ЕВОЛЮЦІЯ ТОВАРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ  СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

1. Гроші та їх  роль в економічній  діяльності

    Гроші – особливий товар, що слугує загальним еквівалентом.
    Історично в ролі грошей спочатку виступали  дорогоцінні метали (золото і срібло). Вони були найбільш придатні для виконання функції загального еквіваленту, тому що в них, як і в будь-якому товарі, втілювалась людська праця. Крім того, золото і срібло добре зберігаються, легко транспортуються, однорідні й подільні. З виникненням грошей внутрішня суперечність між споживною вартістю і вартістю товару дістала своє зовнішнє вираження. Товарний світ поділився на дві частини: з одного боку виступають товари як споживні вартості, а з іншого – гроші як втілення вартості. Цим були створені умови для широкого розвитку обміну: будь-який товар спочатку обмінювався на гроші, а потім за гроші можна було купити будь-який бажаний товар. Прискорення руху товарів сприяло розвитку виробництва.
    З кінця ХVІІІ ст. біметалічна грошова система, в якій роль загального еквіваленту виконували золото і срібло, змінилася монометалічною, де в ролі грошей виступало тільки золото. Проте швидке зростання економіки наштовхнулося на обмежені обсяги видобутку золота, якого стало не вистачати для обслуговування руху товарів. Тоді відбувся перехід до нової грошової системи – кредитних грошей. Швидко розвинулась система кредиту, яка зменшила потребу в готівкових грошах. Банки почали випускати банкноти – кредитні зобов’язання, які вільно обмінювались на золото. Держава також стала випускати поряд з банкнотами паперові гроші, які є лише символічними грошима.
    Поступово паперові гроші перестали обмінюватись на золото. Тенденція витіснення золота з грошової системи проявилась після першої світової війни, а остаточно золотий стандарт був скасований у 1971 році, коли уряд США припинив розмін долара на золото. У 1974 році золото було офіційно демонетизоване угодою МВФ. Більшість країн відмовились від визначення золотого вмісту національної валюти. Золото перестало бути загальним еквівалентом, грошима. Сучасні гроші – це кредитні гроші, боргові зобов’язання держави та кредитних установ, які представлені чеками, депозитними сертифікатами і т.п. платіжними документами.
    В процесі свого історичного розвитку гроші виконували ряд функцій, які  в сучасний період значно змінились. Класична політекономія виділяла п’ять функцій грошей: 1) міри вартості, 2) засобу обігу, 3) засобу утворення скарбів або нагромадження, 4) засобу платежу, 5) світових грошей. В кожній функції грошей фіксуються певні виробничі відносини, які виникають між людьми в процесі використання грошей.
    Гроші як міра вартості вимірюють вартості товарів. При виконанні цієї функції гроші виступають як уявні чи ідеальні гроші. Грошовий вираз вартості товарів виступає у формі ціни. Початково вимірювання цін товарів здійснювалося кількістю золота, фіксованою у грошовій одиниці, - визначеним масштабом цін. Масштаб цін за умов золотого стандарту – це фіксована законом кількість золота, вміщена в грошовій одиниці країни. У сучасних умовах, після демонетизації золота, масштаб цін – це купівельна спроможність грошей.
    Гроші як засіб обігу опосередковують обмін товарів. Якщо до появи грошей товар обмінюється на товар (Т–Т), то тепер обмін товарів відбувається за допомогою грошей (Т–Г–Т). Обмін розпадається на акти продажу (Т–Г) і купівлі (Г–Т). Тут гроші виступають у ролі посередника, їх роль швидкоплинна, що створює можливість заміни металевих грошей паперовими. Товарно-грошовий обіг приховує в собі небезпеку економічних криз, тому що акти купівлі і продажу можуть бути розірвані. Товар може бути проданий, але якщо гроші не перетворяться в новий товар, неможливість його реалізації може стати передумовою економічної кризи. З цією функцією пов’язана поява знака обігу – монети та паперових грошей, які заміщують золото.
    Гроші як засіб нагромадження  скарбів. Цю функцію вони виконують тоді, коли представлені реальним золотом чи сріблом. Нагромаджуються і паперові гроші, але фіктивність такого роду скарбів виявляється тоді, коли паперові гроші знецінюються. Поряд з нагромадженням грошей у монетній формі відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота та срібла. Якщо потреба в металевих грошах скорочується, надлишок їх виходить з обігу, перетворюється на скарб. Якщо потреба в металевих грошах зростає, золото зі скарбів перетворюється на гроші. Тому при обігу повноцінних металевих монет на ринку завжди знаходиться стільки грошей, скільки їх необхідно для обігу.
    Гроші як засіб платежу  виконують свою функцію при продажу товарів з відстрочкою платежу. У цьому випадку гроші в процесі обігу не протиставляються безпосередньо товарам, а надходять в оборот через певний час. Наприклад, при оплаті за товари, придбані в кредит, при оплаті всякого роду фінансових зобов’язань (податки, позики, орендна плата), при виплаті зарплати і т.п., взагалі в тих випадках, коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи з рук одного власника в руки іншого. З цією функцією пов’язана поява нових виробничих відносин. Відносини продавець – покупець доповнюються відносинами кредитор – боржник. З цією функцією грошей пов’язана поява кредитних грошей (чеки, векселі, банкноти, акредитиви, кредитні картки).
    Світові гроші. Коли гроші обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, вони виступають у ролі світових грошей. В умовах золотого стандарту роль світових грошей відігравало золото (яке має власну вартість). Грошова одиниця тієї чи іншої країни являла собою певну кількість золота. Обмін однієї валюти на іншу відбувався за золотим паритетом. Після демонетизації золота в основу конвертованості (оборотності) валюти закладено паритет купівельної спроможності валюти.
    Витіснення  золота з грошової системи змінило  функції грошей. Згідно з законом  вартості, функцію міри вартості могли  виконувати лише повноцінні гроші (золото), але не кредитні, які самі не мають  вартості. Зникла потреба у вимірюванні грошового матеріалу – масштаб цін. В умовах розвинутих кредитних відносин поєднались функція засобу обігу і функція засобу платежу. Функція платежу поєдналась з функцією нагромадження. Видозмінилась функція світових грошей – тепер цю функцію виконують національні гроші, які обслуговують і внутрішній ринок, і зовнішньоекономічні операції, але лише за умови конвертованості валюти. Якщо національна валюта неконвертована, то для зовнішньоекономічних розрахунків використовують іноземні вільноконвертовані валюти (долар, ієну, євро і т.п.). Функцію нагромадження скарбів реально також можуть виконувати лише дорогоцінні метали, але існує функція збереження.
    Зважаючи  на складну і тривалу еволюцію грошової системи, західні економісти виділяють лише три функції грошей, є відмінності і в назвах цих функцій: 1) засіб обігу; 2) міра вартості (одиниця обігу); 3) засіб збереження вартості (нагромадження).
    Для реалізації товарів, що надійшли в сферу  обігу, потрібна певна кількість  грошей.
    Кількість грошей, необхідних для товарного обігу [КГ] визначається за формулою:
    

    де    СЦ - сума товарних цін;   К - сума цін товарів, проданих у кредит;
      П - сума платежів за борговими зобов’язаннями;  ВП - сума взаємопогашуваних платежів;  О - середнє число обертів грошової одиниці. 

    Приклад 1. Ціна одиниці товару - 100 г золота. Продуктивність праці у виробництві товару зросла у в 2 рази, а в золотодобувній промисловості - в 3 рази. Визначте ціну одиниці товару після цих змін.
    Розв’язок. При зростанні продуктивності праці у виробництві товару його ціна знизиться у 2 рази і буде дорівнювати 50 г золота. Водночас внаслідок зростання продуктивності праці у золотодобувній промисловості вартість грошей знизиться у 3 рази, тепер для придбання одиниці товару їх знадобиться втричі більше., тому ціна одиниці товару після цих змін становитиме 150 г голота
    Відповідь:  25 г золота. 

    Приклад 2. Визначте суму цін всіх товарів, якщо для обігу необхідно грошей на суму 2250 млн. грн., сума цін товарів, проданих у кредит - 900 млн. грн., сума платежів по боргових та інших зобов’язаннях - 400 млн. грн., сума платежів , що взаємно погашаються - 2000 млн. грн., середнє число оборотів грошової одиниці - 6.
    Розв’язок. Суму цін товарів знаходимо за формулою:
    Звідси  СЦ = КГ ? О + К – П + В = 2250 ?  6 + 900 – 400 + 2000 = 1600 млн.грн
    Відповідь:  1600 млн. грн. 

    Якщо  в наявності паперових грошей більше, ніж кількість грошей, необхідних для обігу, виникає інфляція.

2. Перетворення грошей  в капітал . Механізм  створення додаткової вартості

    У процесі розвитку відносин обміну гроші  стають загальним втіленням багатства. Поступове поглиблення спеціалізації, розподілу праці і зростання масштабів товарного виробництва призводить до подальшого відділення виробництва від споживання. Безпосередньою метою виробництва стає не виробництво для споживання, а виробництво для ринку. Ринок підпорядковує виробництво. Стимулом до виробництва стає зростання вартості. Це самозростання вартості може забезпечити тільки праця людини. Виробництво починає носити подвійний характер. З одного боку, слід створювати споживні вартості, конкретні матеріальні блага чи послуги. Але з іншого – виникає проблема отримання при цьому вартості більшої, ніж величина авансованої на виробництво вартості (коштів). Відбувається поступове перетворення грошей в капітал.
    Рух капіталу завжди починається з грошей, але гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли використовуються не для обміну, а для отримання прибутку. Тоді формула грошового обігу Т–Г–Т перетворюється на загальну формулу капіталу.
      Капітал – це самозростаюча вартість. Загальна формула капіталу: Г–Т–Г?, де ; де Г – це початково авансовані на виробництво кошти, а – це приріст авансованих коштів (капіталу) – додаткова вартість. При обігу грошей як капіталу Г–Т–Г? метою і рушійним мотивом є отримання більшої вартості (додаткової вартості). Головною умовою перетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар.
    Робоча  сила стає товаром, коли:
    робітник юридично вільний, тобто має право розпоряджатися своєю робочою силою на власний розсуд;
    власник робочої сили позбавлений засобів виробництва та засобів існування і змушений найматися до власника засобів виробництва, щоб мати засоби існування.
    Як  і будь-який товар, робоча сила має дві властивості – вартість та споживну вартість.
    Вартість  товару робоча сила визначається суспільно необхідним робочим часом, який затрачається для відтворення цього товару, тобто вартістю тих життєвих засобів, які необхідні для відтворення робітника і утримання членів його сім’ї. Сюди входить вартість продуктів харчування, одягу й взуття, витрати на житло, послуги медичних установ, витрати на навчання працівника і його дітей і т.п. На вартість робочої сили впливають кліматичні та інші природні умови країни. Так, життя у Фінляндії дорожче, ніж у Мексиці, оскільки в північних країнах видатки утримання житла, одяг і взуття, продукти харчування більші, ніж в країнах з теплим кліматом.
    На  вартість робочої сили впливає історичний момент. Після другої світової війни зарплата робітника в Японії була в 10 разів нижча, ніж у США, що визначалося історичними обставинами, особливостями розвитку США і Японії.
    На  вартість робочої сили впливають  різні фактори. Одні з них підвищують її, а інші знижують. Вартість робочої сили зростає, оскільки діє закон підвищення потреб: у міру розвитку продуктивних сил з’являються все нові предмети споживання (автомобілі, телевізори, комп’ютери і т.п.), розширюється коло потреб працівника.
    Зростають вимоги до знань працівника. Якщо на початку ХХ століття від робітника вимагалося вміння читати й писати, у середині його – середня освіта, то тепер ряд країн прагне дати вищу освіту всім, хто цього хоче. Відповідно зростають витрати на освіту, підвищення кваліфікації, що веде до підвищення вартості робочої сили.
    Водночас  вартість робочої сили знижується, бо підвищення продуктивності праці веде до зниження вартості продуктів харчування, одягу та інших засобів існування робітника і його родини. Якщо члени родини робітника (дружина, діти) також продають робочу силу, вартість робочої сили чоловіків відповідно знижується.
    Споживна  вартість товару робоча сила полягає в її здатності задовольняти певну потребу покупця. Споживна вартість робочої сили виявляється в процесі її використання, тобто в процесі виробництва: вона створює вартість більшу, ніж її власна вартість. Надлишок вартості, створеної працівником понад вартістю його робочої сили, є додатковою вартістю. Споживна вартість товару робоча сила якраз і полягає в здатності приносити додаткову вартість.
    Авансований капітал (К) – капітал, авансований на придбання засобів виробництва і робочої сили для виробництва додаткової вартості:    К = с + v.  
    Постійний капітал (c) – капітал, авансований на придбання засобів виробництва, який у процесі виробництва не змінює своєї вартості, виступає лише умовою для виробництва додаткової вартості.
    Змінний капітал (v) – частина капіталу, авансованого на придбання робочої сили, яка у процесі виробництва збільшується, виступає джерелом створення додаткової вартості.
    Нова  вартість (v + m) – вартість, створена абстрактною працею найманого робітника, включає вартість робочої сили (v) і додаткову вартість (m).
    Додаткова вартість (m) – вартість, яка створюється абстрактною працею найманого робітника понад вартістю його робочої сили і безкоштовно привласнюється капіталістом.
    Отже, вартість товару (W), яка створена на капіталістичному підприємстві, включає вартість спожитих засобів виробництва, тобто перенесену вартість (с) і нову вартість (v+ m):
    W = c + v + m.
    Припустимо, що при виготовленні товару використовується сировина, на яку затрачається 4 години робочого часу середньої інтенсивності. Переробка цієї сировини обходиться в 6 годин робочого часу середньої інтенсивності. Усього на виробництво товару потрібно 10 годин робочого часу, з них 4 години – на попередній стадії виробничого процесу. Вартість товару буде в цьому випадку складатися зі знову створеної за 6 годин або нової вартості і перенесеної (втіленої у 4 годинах праці) вартості. Таке формування вартості забезпечує нормальне відтворення як робочої сили, зайнятої у виробництві товару, так і сировини для його виготовлення.
    Своєю конкретною працею працівник зберігає вартість засобів виробництва, переносить її у створювану продукцію, створює нові споживні вартості. Своєю абстрактною працею працівник додає до вартості засобів виробництва (старої, перенесеної вартості) нову (додану) вартість. 

    Приклад 3. Визначте величину додаткової вартості, яку створює один робітник, якщо тривалість робочого дня - 10 год., денна вартість робочої сили - 2 грн., протягом одного часу праці робітник створює вартість 0,6 грн.
    Розв’язок.  Якщо за 1 годину праці робітнику створює нову вартість, яка дорівнює 0.6 грн., то за 10 годин нова вартість становить 6 грн. (10  ?0,6). Якщо денна вартість робочої сили дорівнює 2 грн., то додаткова вартість становитиме 4 грн. (6 – 2).
    Відповідь:  4 грн. 

    Приклад 4. Для виробництва 100 швацьких машин протягом 8-годинного робочого дня капіталіст найняв 50 робітників. Денна вартість робочої сили одного робітника - 6 грн. Протягом дня знос машин складає 50 грн., будівель та інших споруд - 60 грн., витрачено сировини на 2000 грн. За годину один робітник створює вартість у 1,5 грн. Визначте сумарну вартість 100 машин.
    Розв’язок. c = c1 + c2 + c3 =50 + 60 + 2000 = 2100 грн.;
                v100 = 6 грн. ? 50 = 300 грн.;
 За 1 годину  один робітник створює нову  вартість  (v + m) = 1,5 грн.,
а за 8 годин: 1,5 ? 8 =12 грн.;
50 робітників  протягом робочого дня створюють  нову вартість на суму 600 грн. (12 грн. ? 50),    тобто (v + m)100 = 600 грн.  Якщо v100 = 300 грн., то m100 = 300 грн.
    Сумарна вартість 100 машин дорівнює:  W = 2100 с  + 300 v + 300 m =2700 грн.
    Відповідь: 2700 грн. 

    Норма додаткової вартості (m') – відношення додаткової вартості до змінного капіталу (v), виражене у відсотках:
    

    Норма додаткової вартості є точним виразом  експлуатації робочої сили капіталістом.
    Ступінь експлуатації – відношення додаткової праці до необхідної праці:
    

    Абсолютна додаткова вартість – додаткова вартість, одержана шляхом збільшення тривалості робочого дня за незмінного необхідного робочого часу. Збільшення тривалості робочого дня може бути досягнуто прямим методом (збільшення годин робочого дня) або прихованим методом (підвищення інтенсивності праці), що рівноцінне прихованому збільшенню робочого дня.
    Відносна  додаткова вартість – додаткова вартість, яка виникла внаслідок скорочення необхідного робочого часу за незмінного робочого дня (шляхом здешевлення засобів існування працівника).
    Необхідний  робочий час – частина робочого дня, протягом якої робітник відтворює вартість своєї робочої сили (v). Необхідна праця – праця, що витрачається протягом необхідного робочого часу.
    Додатковий  робочий час – частина робочого дня, протягом якої робітник створює додаткову вартість (m). Додаткова праця – праця, що витрачається протягом додаткового робочого часу.
    Надлишкова  додаткова вартість (форма відносної) – виникає на окремих підприємствах галузі, технічно найбільш розвинутих, де індивідуальна продуктивність праці вища за середньогалузеву, індивідуальна собівартість продукції – нижча за середньогалузеву. Реалізуючи свою продукцію за середньогалузевими цінами, ці підприємства отримують надприбуток, надлишкову додаткову вартість. 

    Приклад 5. Авансований капітал дорівнює 1000 грн., постійний капітал - 800 грн. Протягом години абстрактною працею створюється вартість, що дорівнює 0,5 грн. Денна вартість робочої сили становить 2 грн., тривалість робочого дня - 10 год. Визначте норму і масу додаткової вартості, створеної на даному підприємстві протягом дня.
    Розв’язок:   К = с + v ;           v = 1000 - 800 = 200 грн.
    За 1 годину: (v + m) = 0,5 грн.; за 10 годин: (v + m) = 5 грн.
    Якщо  денна вартість робочої сили становить 2 грн., то додаткова вартість, яку  створює робітник протягом дня, дорівнює: m = (5 -2) = 3 грн.
    Оскільки  на підприємстві працює 100 робітників, то вони створюють масу додаткової вартості: m = 3 грн. ? 100 = 300 грн.
    Норма додаткової вартості:
    Відповідь:  300 грн., 150 %. 

    Приклад 6. Норма додаткової вартості - 100 %. Протягом 8-годинного робочого дня робітник створює додаткову вартість у 6 грн. Визначте величину додаткової вартості, якщо тривалість робочого дня збільшиться на 2 год.
    Розв’язок:   Якщо норма додаткової вартості 100%, то m = v, робочий день поділяється порівну між необхідним робочим часом (4 год., v = 6 грн.) та додатковим робочим часом (4 год., m = 6 грн.).
    Якщо  тривалість робочого дня збільшиться  на 2 год., то додатковий час становитиме 6 год., тоді норма додаткової вартості дорівнюватиме:
    
    Маса  додаткової вартості буде дорівнювати:
    
    Відповідь:  9 грн.

ТЕМА 5. ФОРМИ РЕГУЛЮВАННЯ  ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА. РИНОК

1. Відносини обміну. Суть, структура та  функції ринку

    Ринок – певна історична форма суспільного обміну між юридично вільними особами результатами своєї праці з допомогою купівлі-продажу товарів.
    Ринок – обмін, організований за законами товарного виробництва та обміну; сукупність відносин товарного  і грошового обігу. Розрізняють місцевий, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній ринок). При ринковому регулюванні економіки існують ринки товарів і послуг, робочої сили, позичкових капіталів; з появою акціонерної форми власності утворюється ринок цінних паперів. Ринком (аукціоном, базаром, біржею, ярмарком) називають також місце, де відбуваються акти купівлі-продажу.
    Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність і цілісність процесу відтворення. Він виконує ряд функцій, головними із яких є регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.
    Регулююча функція ринку забезпечує встановлення пропорцій в економіці. Через реалізацію законів вартості, попиту та пропонування, конкуренції та ін. ринковий механізм сприяє переливу капіталу та ресурсів між галузями. Однак в сучасних умовах регулювання економіки здійснюється не тільки ринком, але й державою та іншими інституціями.
    Стимулююча  функція ринку полягає в тому, що ті суб’єкти економіки, які працюють найбільш ефективно, отримують надприбутки, а ті, які не прагнуть постійно вдосконалювати виробництво, стають банкрутами, не витримуючи конкурентної боротьби.
    Розподільча функція виконується одночасно з двома попередніми. Єдина ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників: найбільш енергійні процвітають, а інші все втрачають.
    Інтегруюча  функція ринку проявляється в тому, що ринок об’єднує всю економіку, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків між галузями, регіонами, виробниками, в тому числі і зовнішньоекономічні зв’язки.
    Кон’юнктура ринку – умови реалізації товарів, що складаються на кожний даний момент часу. Кон’юнктура визначається насамперед співвідношенням попиту на товари та їх пропонуванням. Стан кон’юнктури характеризують: рівень товарних запасів в оптовій і роздрібній торгівлі, співвідношення грошових заощаджень населення й обсягу роздрібного товарообігу, динаміка цін, прибутків, проценту, курсів цінних паперів, зайнятості, і безробіття і т.ін.
    Важливим  елементом ринку є ринкова  інфраструктура.
    Ринкова інфраструктура – це система підприємств, організацій, таких як біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату і лізингу, за допомогою яких здійснюється рух товарів і послуг, грошей та цінних паперів, робочої сили. До інфраструктури відносяться також магазини, де продають предмети споживання.
    Кожен сегмент ринку має свою установу. Так, товарна біржа здійснює оптові торговельні операції за стандартами та зразками. Вона дає можливість визначити місткість ринку, умови конкуренції, обмінюватись інформацією. На біржі продається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на поставку товару, тому біржовий товар багато разів переходить з рук в руки.  На біржі відбувається котирування цін. Біржова ціна складається за реальною оцінкою стану кон’юнктури ринку і є орієнтиром для всіх продавців і покупців. Тому товарну біржу розглядають як ринок ринків, вона регулює рух товарів.
    Фондова біржа здійснює торгівлю цінними паперами – акціями, облігаціями, сертифікатами і т.п., вона забезпечує рух капіталу, прискорює його, що підвищує ефективність економіки. Фондова біржа є вторинним ринком.

2. Механізм саморегулювання  ринкової економіки

    Саморегулювання ринкової економіки здійснюється через  таки ринкові інструменти, як попит, пропозиція, ціна, конкуренція.
  Попит – платоспроможна потреба, кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною протягом певного періоду. Попит – це множина співвідношень цін і  відповідних кількостей товару. Кількість товарів називають обсягом попиту.
    Між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок, який описує закон попиту: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.
  Дія цього закону пояснюється двома  ефектами: ефектом доходу та ефектом  заміщення.
  Ефект доходу проявляється в тому, що за зростання ціни реальний доход споживачів за інших рівних умов скорочується. І навпаки, коли ціна падає, купівельна спроможність споживачів зростає, тому вони можуть купувати більше даного товару на зекономлену суму.
  Ефект заміщення означає, що при зміні ціни покупець замінює дорожчі товари дешевшими, наприклад, при підвищенні ціни на яловичину він зменшить попит на яловичину і збільшить на свинину чи рибу, які є товарами – замінниками.
   Сам попит, як співвідношення цін і кількостей товару, зазнає впливу багатьох чинників, головні з них: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни взаємопов’язаних товарів (замінники чи доповнювачі); кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін та доходів.
  Графічно (рис. 1) закон попиту зображає спадна крива попиту (D), а дію інших чинників відображає зміщення кривої попиту (рис. 2). Наприклад, коли доход споживачів зросте, то за тою самою ціною  (Р0) вони куплять більше товару (Q1), ніж раніше (Q0).
    Реакція споживачів на зміну ціни і інших чинників може бути визначена за допомогою показника еластичності. Еластичність попиту показує, на скільки відсотків змінилась величина попиту від зміни ціни або іншого чинника на 1%. Еластичність визначають за формулами:
; – еластичність попиту за  ціною;
 – еластичність  попиту за ціною (формула середньої  точки);
 – еластичність  попиту за доходом (Y). 

   Пропонування – це кількість товарів і послуг, яку виробники готові продати на певному ринку за кожної з можливих цін за конкретний період. Залежність між ціною і обсягом пропонування пряма.
  Закон пропонування: за інших рівних умов зростання ціни товару веде до збільшення обсягів продукції, яку можуть і хочуть вивезти на ринок виробники (рис.3). Зростання обсягів виробництва пов’язане з тим, що підприємці отримують вищий прибуток за зростання цін, вони мають стимул до розширення випуску. Крім того в галузь вступають нові виробники.
  На  пропонування також впливають інші чинники (рис. 4), головними з яких є: ціни на ресурси (впливають на витрати); технології виробництва; кількість продавців на ринку; податки та субсидії; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін. Графік ілюструє закон пропонування, крива пропонування (S) висхідна, а також дію інших чинників, які зміщують криву пропонування. Наприклад, якщо нова технологія скорочує витрати виробництва, крива пропонування зміщується від S0 до S1.
  Реакцію виробників на зміну ціни і інших  чинників також обчислюють за коефіцієнтами еластичності аналогічно до еластичності попиту:
                                   .
    Ціна  – третій елемент механізму саморегулювання  ринкової економіки. Існує багато теорій, які намагаються пояснити природу ціни. Класична політекономія (А.Сміт, Д.Рікардо та ін.) обгрунтовує, що ціна – це грошова форма вартості товару, вона слугує для непрямого виміру суспільно-необхідного робочого часу, витраченого на виробництво даного товару. Представники маржиналізму (К.Менгер, Ф.Візер та ін.) вважають, що в ринковій ціни відображається ступінь корисного ефекту, тобто суб’єктивні оцінка задоволення, яке товар приносить споживачу. Головна ідея полягає в тому, що кожна наступна одиниця певного блага приносить споживачу менше задоволення у споживанні, ніж попередня. Цю тенденцію відображає закон спадної граничної корисності, тобто додаткової корисності додаткової одиниці блага. Остання одиниця певного блага, яку куплять на ринку, має найнижчу корисність і, відповідно, за неї споживач заплатить найменше. Ця остання куплена одиниця певного блага задовольняє “граничну потребу” споживачів, має найнижчу граничну корисність, що і визначає ринкову ціну. Кожна точка кривої попиту показує, яку ціну споживачі готові заплатити за даний обсяг товару.
    Теорія  попиту і пропонування вважає, що ринкова ціна встановлюється на ринку через взаємодію попиту і пропонування. На ринку інтересам виробників, які хочуть відшкодувати свої витрати і отримати прибуток, протистоять інтереси споживачів, які оцінюють товар відповідно до його граничної корисності. Вирішується ця суперечність встановленням рівноважної ціни, яка відображає рівність попиту і пропонування.
     В сучасній економічній теорії найбільш поширена концепція ціни А.Маршала, який намагався поєднати обидва підходи. В механізмі ринкового саморегулювання особливе значення має ціна рівноваги, за якої всі споживачі готові купувати продукцію, а всі виробники мають намір постачати її на ринок в тому ж обсязі.
  Графічно  ціну рівноваги визначає точка перетину кривих попиту і пропонування (рис. 5). Вона встановлюється через коливання ціни. Якщо ціна вища за рівноважну, виникає надлишок товарів у продавців, якщо нижча – дефіцит. Якщо змінюються інші чинники (доход і т.п.), то змінюється попит або пропонування, тоді змінюється і рівноважна ціна. 

    Приклад 1. Інтенсивність праці при виготовленні одиниці товару зросла вдвічі, а продуктивність праці - у 1,5 рази. В той же час попит перевищив пропозицію в 1,3 рази. Якою буде нова ціна, якщо спочатку вона становила 60 грн.?
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.