На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Туристичний гд по спанї

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 07.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 14. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки України
Національний  технічний університет України
«Київський  політехнічний інститут»
Факультет соціології та права 
 

 
 

ТУРИСТИЧНИЙ ГІД
З курсу  етнології
На тему:
ІСПАНІЯ 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала :
Студентка ІV курсу 
Група СР -72
Каленська Ольга
Перевірила: 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011
План
    Загальні відомості про Іспанію
    Етногенез Іспанії
    Особливості національного характеру іспанців
    Сімейні традиції Іспанії
    Повсякденне життя іспанців
    Національний одяг Іспанії
    Національна кухня
    Національні свята, фієсти та фестивалі іспанців
    Архітектура
    Легенди Іспанії
Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Декілька  століть тому назад можна було почути прислів’я «Європа закінчується за Піренеями». Країна за Піренеями  і по цей час відрізняється  від всього іншого континенту. Іспанія це безкінечні пляжі і довге літо, дика природа, поетичне натхнення, мусульманські традиції, творіння великих архітекторів, дивовижна кухня, особливе розуміння мужності, коні, корида і фієста.
    Загальні відомості про Іспанію
     Офіційна назва Іспанії - Королівство Іспанія.
     Кількість населення Іспанії - проживає близько 40 млн осіб (приблизно 10 млн у містах), середня густота населення - близько 80 осіб на 1 кв. км.
     Географічне розташування Іспанії. Іспанія – південно - європейська країна. Вона займає п’ять шостих Піренейського півострова, Балеарські та Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані.
     Піренейські гори майже «ізолюють» Іспанію від  інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова. Іспанію омиває Середземне море і Атлантичний океан. На суходолі Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон - 1214 км), з Францією - з’єднують гребені Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута - 6,3 км, м. Ме лілья - 9,6 км). Площа території - 504 782 кв. км, (50 місце у світі).
     Столиця Іспанії - Мадрид (2,905 млн жителів). Інші великі міста: Барселона (1,497 млн жителів), Валенсія (741,9 тис.), Севілья (704,5 тис.), Сарагоса (607 тис.), Малага (539,3 тис.).
     Релігія Іспанії - римо-католицька.
     Близько 95% іспанців - католики. В середині 1990-х  років у країні було 11 архиєпископств і 52 єпископства. Є невелика кількість  протестантів, 450 тис. мусульман і  приблизно 15 тис. юдаїстів.
     Державна мова Іспанії - іспанська.
     В основі цієї романської мови лежить народна  латинь зі значною домішкою лексики, запозиченої від маврів. Іспанську  мову вивчають у школах і використовують як розмовну мешканці на всій території  країни. Однак у деяких областей поширені місцеві мови: баскська - у Країні Басків і Наваррі, галісійська - у Галісії, каталонська - у Каталонії, валенсійська - у Валенсії (останню іноді вважають діалектом кастильської мови). В цілому 35% населення країни використовує місцеві мови і діалекти, у тому числі більш як 5 млн каталонців, приблизно 3 млн галісійців, понад 2 млн басків.
     Іспанська література багата на твори написані місцевими мовами. Після встановлення тоталітарного режиму 1939 р. усі регіональні  мови були заборонені, а в 1975 р. знову легалізовані.
     Державний устрій Іспанії. Іспанія - конституційна монархія. Глава держави - король, однак реально виконавча влада належить прем’єр-міністру, який очолює уряд. Законодавчу владу здійснюють Генеральні кортеси - парламент, який складається із Сенату і Конгресу депутатів.
     Іспанія - парламентська монархія. Головний закон країни - Іспанська Конституція, яка схвалена національним референдумом 6 грудня 1978 р. 
і набрала чинності 29 грудня 1978 р., зі змінами, внесеними у 1992 р. 
З 19З9 р. у країні існувала диктатура фашистського типу - довічним главою держави був Франсіско Франко Баамонде. У 1969 р. за пропозицією Франко його наступником на посту глави держави і майбутнім королем Іспанії був затверджений принц Хуан Карлос Бурбон, який вступив на королівський престол 22 листопада 1975 р., після смерті Франко. 
Відповідно до Конституції 1978 р., главою держави є король, який має лише символічну владу. 
Глава держави - Король Іспанії - Хуан Карлос I (Juan Carlos I). Склав присягу 22 листопада 1975 р.

     Законодавчу владу Іспанії здійснюють Генеральні кортеси (парламент), які контролюють діяльність уряд у, розробляють і приймають закони, а вже тоді їх затверджує король. Кортеси поділяють на дві палати: конгресу депутатів і сенату. Конгрес депутатів складається не менше як із З00, але не більш як із 400 депутатів. Їх обирає населення Іспанії загальним прямим і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва терміном на 4 роки. Сенат теж обирають загальним прямим і таємним голосуванням терміном на 4 роки, але за мажоритарною системою.
     Виконавчу владу Іспанії здійснює уряд на чолі з головою уряду, якого, після консультацій з політичними партіями і головами обох палат парламенту, призначає король. А п отім кандидатуру голови має схвалити абсолютна більшість голосів конгресу депутатів. Голова уряду має практично президентські повноваження. Члени уряду, які є одночасно і депутатами, можуть працювати за сумісництвом на обох посадах.
     Адміністративний  поділ Іспанії - поділяється на 17 автономних областей: Андалузія, Арагон, Астурія, Балеарські острови, Країна Басків, Канарські острови, Кантабрія, Кастилья і Леон, Кастилья-Ла-Манча, Каталонія, Естремадура, Галісія, Мадрид, Мурсія, Наварра, Ріоха, Валенсія, що поєднують 50 провінцій, Мелілья та Сеута - міста на території Марроко, які належать Іспанії.
     Грошова одиниця: 1 євро = 100 євроцентів. Грошова одиниця Іспанії Іспанською національною грошовою одиницею до 1 липня 2002 року була песета (ESP). Песетою називалася іспанська монета, яку чеканили ще від початку XVIII століття (5,1 грама срібла), і дорівнювала 1/4 песо. З 1868 року, після приєднання Іспанії до Латинського монетного союзу, песета стала грошовою одиницею Іспанії, замінивши ескудо. 
З 2 липня в грошовий обіг ввели євро - єдину грошову одиницю для країн Європейського Союзу.

     Всі 11 країн «європростору» передали управління своєю внутрішньою грошовою політикою  Європейському центральному банку (ЄЦБ), який визначатиме цю політику для кожної країни, з огляду на інтереси інших партнерів, як Федеральна резервна система США робить це для всіх 50 штатів. Нові євробанкноти увійшли в обіг 2002 року у сімох номіналах, а саме: 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро. 
Зовнішній вигляд цих купюр розробив графік австрійського національного банку Роберт Калина.

     На  їхньому лицьовому боці схематично зображені архітектурні стилі семи епох з історії європейської культури. Особливу увагу творець приділив вікнам, воротам і мостам, що уособлює «чільний дух відкритості і взаємного  співробітництва». А от на зворотному боці зображені тільки мости - як символ зв’язків, що зміцнюються, між народами об’єднаної Європи.
     Розмінні  ж монети представлені вісьмома номіналами: 1, 2, 5, 10, 20, 50 центів і 1 і 2 євро. Ескіз  цих монет розробив фахівець з  інформатики бельгійського Королівського монетного двору Лука Луїкс. На їхньому лицьовому боці зображено Європу, а зворотний бік кожна з 11 країн-учасниць Західної Європи оформила на власний розсуд.
     Державний прапор Іспанії - складається з червоної, жовтої і червоної горизонтальних смуг із гербом посередині. Символічне значення кольорів цього прапора легенда пов’язує з його походженням. Відповідно до переказу один із королів Арагону побажав мати свій прапор. Оглядаючи різні проекти прапорів, він зупинився на одному з гладким золотим полем. Потім монарх велів подати келих свіжої крові тварин і, зануривши у нього два пальці, провів ними по жовтому полотнищу, так з’явилися дві червоні смуги. Після встановлення 1938 року режиму Франко прапор Арагону став прапором усієї Іспанії.
     Державний герб Іспанії - включає герби земель, що належали Короні. У центрі овального щита розміщений древній герб Королівства Кастилії і Леона: у першій та четвертій чвертях - золотий трибаштовий замок із блакитними вікнами та воротами на червоному тлі, в другій і третій - пурпуровий (червоний) лев на срібному полі, коронований золотою короною. Знизу між третьою і четвертою чвертями розташований герб Гранадської провінції: золотий гранат із червоною серцевиною і зеленими стеблом та листям на срібному тлі.
     Державний гімн Іспанії - «Марш гренадерів», або «Королівський марш». Уперше він прозвучав 1910 року. Відтоді його постійно виконували до квітня 1931 року, коли в Іспанії скинули монархію. Короля Альфонса ХIII вигнали, а партитуру «Королівського маршу» відправили до архіву. Але 17 липня 1942 року Франко підписав декрет, відповідно до якого «Королівський марш» знову став національним гімном країни.
     Членство Іспанії у міжнародних організаціях - СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, НАТО, ООН, МФЧХ, ОЕСР, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.
     Демографія Іспанії Іспанія визнана єдиною нацією, сформованою на основі різних етнічних груп, основними з яких є каталонці (15,6%), андалузійці (15,6%), кастильці (11,1%), валенсійці (9,7%), галісійці (7,4%) і баски (5,6%). 
За переписом 1991 р. в Іспанії проживало 38,9 млн осіб, а 1996 - 39,6 млн. За межами країни проживає більш як 2,7 мільйонів іспанців, в основному в країнах Південної і Північної Америки. Протягом 1970-х років середньорічний приріст населення становив приблизно 1%, однак згодом він знизився, бо зменшилась народжуваність. 1990 р. народжуваність була приблизно 10 у розрахунку на 1000 осіб, а смертність - 9, природний приріст населення становив 0,7%.

     2. Етногенез Іспанії
     Походження  населення Іспанії пов’язане з неодноразовими навалами різних народів. Споконвіків там, ймовірно, жили ібери. У VІІ ст. до н.е. на південно-східному і південному узбережжі Піренейського півострова були засновані грецькі колонії. У середині VІ ст. греків витіснили карфагеняни. У VІ-V ст.ст. до н.е. північні і центральні райони півострова були завойовані кельтами.
     Після перемоги в другій Пунічній війні (218-201 до н.е.) здебільшого територіями  нинішньої Іспанії заволоділи римляни. Римське панування тривало приблизно 600 років. Потім запанували вестготи. Їх держава зі столицею в Толедо проіснувала з початку V ст. н.е. до вторгнення маврів з Північної Африки 711 року. Араби утримували владу протягом майже 800 років. Євреї, чисельність яких становила 300-500 тис. чоловік, жили в Іспанії протягом 1500 років.
     Етнічні та расові протиріччя в Іспанії не перешкоджали численним змішаним шлюбам. У результаті багато представників другого покоління мусульман стали людьми зі змішаною кров’ю. 
Після відновлення християнства в Іспанії прийняли укази проти іудеїв (1492) і проти мусульман (1502). Цим групам населення доводилося вибирати між прийняттям християнства і вигнанням. 
Тисячі людей віддали перевагу водохрещенню і асимілювалися в іспанському етносі.

     У зовнішньому вигляді іспанців і  їхній культурі сильно виражені афро-семітські  й арабські риси, що стало приводом для крилатої фрази «Африка починається на Піренеях». Однак багато жителів півночі країни успадкували кельтські та вестготські особливості - світлу шкіру, русяве волосся і блакитні очі. У південних районах переважають смугляві та темноокі брюнети.
     3. Особливості національного характеру іспанців
     Іспанія - країна колоритна. Тут проживають представники різних національностей, а мешканці різних провінцій не схожі один на одного, говорять на різних діалектах, з-за цих відмінностей Ваше спілкування на території Іспанії може бути ускладнене. Ще одна особливість спілкування - швидкий темп мови, жестикуляція і підвищена, емоційна гучність, аж ніяк не пов'язана з виявом якоїсь агресії.
     Іспанці - народ галасливий, але відкритий і доброзичливий. Для когось темперамент іспанців стане незвичним. Приїжджого може шокувати особливість іспанців починати розмову з незнайомою людиною на вулиці, "тикати" навіть тому, хто вище за статусом і старше за віком (така особливість мови - поняття "ви" тут не існує), довго і шумно вітати знайомого. У іспанців не прийнято демонструвати образу і розлад. Вони серйозні, галантні, людяні, люблять і цінують гумор, але схильні спізнюватися і ненавмисно затягувати ділові переговори, тому що люблять багато говорити.
     Особливості національного характеру знаходять відображення в культурі і звичках. Музикою, загадково-експресивними танцями Іспанія підкорила серця багатьох людей, які проживають далеко за межами країни. Севільяна, фламенко - ці іспанські танці стали яскравою ілюстрацією культури країни, і кохані вони не тільки в Іспанії. Дуже популярно в іспанців канте хондо - монотонне спів, сардана - каталонський хоровод, фанданго - андалузький танець, що виконується з нескінченним притоптуванням і перестукуванням кастаньєт.
     Деякі звички іспанців йдуть рука об руку з їх національної любов'ю до задоволень і перетинаються з іспанським темпераментом ... Одне з улюблених занять іспанців - це сієста, двогодинний сон після обіду. У ці години в країні завмирає життя. Інша старовинна традиція Іспанії - це пасео - вечірня прогулянка по місту з метою побачити друзів, а також - як наслідок - Осіо - дозвільна розмова після прогулянки, незмінно на вулиці.
     Мабуть, коротко особливості цієї країни, характер і звички її жителів можна охарактеризувати як «поєднання не поєднуваного»??. Іскрометна пристрасність танців, емоційність спілкування - і при цьому розмірений, неквапливий устрій життя. Любов до задоволень - і тяга до знань, неприховане повагу до інтелектуальних здібностей ... Щира ввічливість - і так прийняте у росіян (і так нас подразнюючу) прагнення всюди пройти без черги. Причому пройти без черги у іспанців не вважається непристойним. А ще в Іспанії неможливо в громадському транспорті побачити стоїть літньої людини - поступитися місцем у транспорті тут високо цінується. Характерною рисою іспанців є і прагнення притримати двері перед що йде слідом людиною, а також пропустити жінку вперед - це само собою зрозуміле.
     Іспанці дуже люблять свята і вміють їх проводити. Свята бувають загальноіспанський (день Конституції, в грудні, Різдво і Великдень, дитяче свято Трьох Королів в січні), провінційні (свято вогню у Валенсії, фестиваль "римляни і карфагеняни"в провінції Мурсія, "маври і християни " в провінції Аліканте, севільяна в Севільї і т.д.) і місцеві - міські й навіть сільські. Часто свята оголошуються неробочими днями. Свята, карнавали і фестивалі проходять в Іспанії барвисто й весело. Вам дуже пощастить, якщо Ви потрапите на який-небудь з них.
     Невід'ємна частина життя і культури Іспанії, її "душа", її "візитна картка", яскравий, гарячий, пристрасний символ країни - це, звичайно, корида. Коріння цього видовища йдуть у глиб століть. Ритуальні ігри з биками проходили ще в Стародавній Індії і на острові Крит. Бичачі ритуали були поширені у стародавніх євреїв, кельтів і фінікійців, які одними з перших колонізували Піренейський півострів. Сучасна корида вперше була проведена в 1775 році в містечку Ронда, недалеко від Малаги, де "Кінним дворянським суспільством" була побудована арена. З тих пір Ронда стала "Академією кориди", а згодом арени з'явилися в Мадриді, Севільї, Малазі, Кордові.
     Треба відзначити, що різні регіони і населені пункти Іспанії мають часто не тільки діалектичні особливості, але власну символіку та геральдику. До конкретного місця буває прив'язана та чи інша фольклорна традиція. Для всієї нації єдині такі символи, як іспанська монархія і король.
     Повага до королівського дому тут велике, і Боже упаси Вас у розмові почати критикувати правлячу королівську династію. До слова сказати, "забороненими" темами в розмові є теми смерті (в силу релігійності іспанців), кориди (Ваше дилетантство може зіграти з Вами злий жарт), релігії, футболу (у місцевих жителів вибудувана ціла система симпатій / антипатій, в чому розібратися приїжджому вкрай складно), грошей, достатку, багатства / бідності (не прийнято говорити про рівень доходів, скаржитися на бідність), віку (не варто обговорювати вік не тільки дам, але і чоловіків), політики.
     Що стосується традицій і звичаїв, пов'язаних з сім'єю, можна відзначити, що іспанці люблять дітей - діти в Іспанії буквально центр сім'ї. Прийнято відзначати день народження і день іменин - причому другий найчастіше відзначається більш барвисто, бурхливо. Цікаво, що жінка в шлюбі не змінює прізвище. Діти отримують, таким чином, подвійне прізвище - батька і матері. Існує традиція називати першого сина іменем батька, а дочка - ім'ям матері. Використовуються і всілякі прізвиська. Весілля в Іспанії влаштовується за тими ж принципами, що і в будь-якій іншій європейській країні, а ось розлучення тут юридично процедура складна. Оформити офіційно розірвання шлюбу можливе лише після п'яти років.
     Традиції присутні, природно, і в кулінарії. Різноманітні овочі та фрукти, ковбасні вироби, в'ялений свинячий окіст, м'ясо, риба, морепродукти, часник, оливкова олія, вино, ароматичні трави і прянощі: шафран, петрушка, розмарин, майоран, мускатний горіх - все це іспанська кухня. Іспанські кулінари - майстри по частині різноманітних соусів.
     4. Сімейні традиції Іспанії 
Специфіка життя іспанця випливає з характеру його сімейного укладу та соціального стану. В іспанських сім'ях, особливо селянських, традиційний патріархальний уклад, де велика роль батька - глави сімейства. Діти завжди шанобливо ставилися до старших, хоча останнім часом це виражено не так сильно. Для сільської або селянської сім'ї характерно «самозабезпечення»господарство. Такий сім'ї властива обмеженість потреб і велика роль сусідських, сімейних і дружніх зв'язків. Честь сім'ї підтримується і охороняється всіма родичами (особливо честь жінки). У більшості випадків іспанські жінки вступають у шлюб у віці від 20 до 25 років, а чоловіки - від 25 до 30 років.

     Шлюб реєструє, як правило, церква, тому розлучення в країні дуже рідкісні. Після реєстрації шлюбу в церкві прийнято здійснювати традиційні весільні обряди. Якщо весілля відбувається в селі, запрошуються всі жителі села. Організовується величезний банкет. Усі запрошені приносять подарунки або підносять молодим грошові суми: перше називають «збирати колоски для нареченої », інше - «перетанцювати наречену ».
     Нова сім'я, поки не обзаведеться власним господарством, як правило, живе кілька років у будинку батьків молодого чоловіка або дружини. Зазвичай селянські сім'ї багатодітних, в той час як міські-малодітними. Першу дитину жінка народжує найчастіше у віці 25-30 років, тому вважають, що іспанки відрізняються від інших жінок Європи більш пізнім дозріванням. 13 містах, як правило, сім'я складається з батька, матері і одного-двох дітей. Батько працює на виробництві, а на матері лежать всі турботи по будинку і вихованню дітей. Батько вважається главою сім'ї, господарем і годувальником, а мати розпоряджається в будинку. В останні десятиліття багатовікова ізольованість села і сім'ї від зовнішнього світу зменшилася внаслідок розвитку транспорту, комунікацій, засобів інформації, мобільності людей та ін Поступово міська культура стихійно, безладно проникає в село, порушуються звичні традиції сільських жителів.
     5. Повсякденне життя іспанців
     Розпорядок життя в Іспанії дещо відмінний від інших країн Європи. Обід в більшості районів у два або три години після полудня, а вечерю о дев'ятій годині вечора. Магазини зачиняються на перерву в дві години, а відкриваються знову в чотири.
     В іспанців дуже живучий звичай недільних і вечірніх прогулянок (пасео) по головній вулиці. Часто після цих прогулянок група товаришів чи знайомих збирається в облюбованому ними барі, кафе або таверні (довге, вузьке приміщення, зайняте головним чином стійкою, з дуже невеликою кількістю столів та стільців). У цих барах і тавернах за склянкою легкого вина або чашкою кави іспанці сперечаються, співають, говорять про футбол, політику, то тут же дивляться телевізор, грають у доміно, шахи, карти, а в останні роки - в сучасні ігри-автомати. Ці заклади мають певний вплив на соціальний або професійний уклад іспанців. Бари і таверни зазвичай відвідує простий народ - робочі, шахтарі і т. д. Багато бари і таверни служать центрами місцевих вуличних або мікрорайонних спортивних команд чи товариств (футбольних, рибальських, мисливських та ін.) Часто на стінах цих барів висять розкладу спортивних зустрічей, дати турнірів і зборів тощо Господар бару дуже зацікавлений в такій організаційній роботі, так як це забезпечує йому постійну клієнтуру і, отже, прибуток.
     У цих барах чи тавернах іспанці дуже часто відзначають сімейні та інші свята.
     6. Національний одяг Іспанії 
В даний час всюди в Іспанії носять одяг загальноєвропейського покрою. Народні ж костюми, такі різноманітні і дуже поширені в минулому, нині, у повсякденному житті, надягають лише в окремих ізольованих областях Іспанії. Тепер їх можна побачити в основному на святах, фольклорних уявленнях, національних фестивалях і т. д. Майже у всіх історичних областях країни і в більшості провінцій є свої народні костюми.

     В Іспанії, незважаючи на величезні районні відмінності в національному складі і матеріальну культуру населення, можна чітко виділити основні два типи народного костюма: північно-центральний і південний, або андалузький. 
Перший тип поширений майже у всіх районах країни, крім Андалузії. Загальне в комплекті жіночого народного костюма північно-центрального типу - це широкі спідниці у вигляді дзвону, кофта з рукавами, фартух, шаль або хустка, зав'язана на грудях, а в якості головного убору - косинка.

     Народна жіноче взуття - альпаргатас (парусинові тапочки на підошві з переплетених конопляних мотузок, а іноді зі шкіри) або шкіряні туфлі, а в непогожі дні в багатьох районах, особливо півночі, надягають дерев'яні мадреньяс (типу «сабо»на трьох підборах). Для чоловічого народного костюма характерні укорочені, до колін, облягаючі штани, гетри, сорочка і короткі курточки (іноді жилети). На голову надягають капелюх або хустку, а в північних районах - бере, який носять більшість чоловіків і понині. Основні кольори одягу як у чоловіків, так і у жінок чорні, червоні і білі.
     Однак, незважаючи на відносну стереотипність народного костюма північних і центральних районів Іспанії, в кожній провінції тут він відрізняється барвистою вишивкою, кольором і фактурою тканини. Майже скрізь у цих районах (наприклад, у Валенсії, Мурсії) жінки люблять носити прикраси, іноді вигадливі, зроблені з великою майстерністю. 
Південний, чи андалузький тип костюма, який носять в жарких районах, характерний своєю простотою і легкістю. У жінок це довгі сукні з воланами, іноді з довгим шлейфом і легкої косинкою або мантильї. Найбільш поширені прикраси-великі, круглі сережки і червона троянда у волоссі. 
На ноги надягають легкі шкіряні туфлі, звичайно чорні або червоні.

     Чоловіки, як правило, носять довгі чорні штани, що облягають стегна, білу сорочку, іноді фігаро і замість пояса яскравий, звичайно червоний пояс. Головний убір андалузців - чорне крислатому сомбреро. 
Баски, каталонці і галісійці також мають свою народний одяг, проте основні їх елементи - це все ті ж варіації північно-центрального іспанського костюма. Національний одяг каталонців відрізняється легкістю, що пов'язано з м'якістю клімату цій галузі. Найбільш типова одяг у чоловіків - чорні короткі (до колін) штани, яскравий пояс і барретіна (каталонська шапочка з пензликом); у жінок - коротка кольорова спідниця, чорний маленький фартух, темна блузка та Мантілья або капюшон, що покриває голову і плечі. І чоловіки, і жінки носять найчастіше чорні чи білі туфлі й білі панчохи, переплетені тасьмою.

     7. Національна кухня
     Важливим елементом матеріальної культури Іспанії є її національна кухня. Здавна, з тих пір, як фінікійці інтродуковані на Піренейському півострові культури винограду і маслини, основою іспанської кухні стали вино і оливкове масло. Пізніше величезний внесок у формування іспанської кухні (особливо в Андалузії і Мурсії) зробили араби. Вони ввели в неї такі елементи приправи, як лимон, апельсин, багато видів спецій і трав, а з вин - сидр.
     Велика кількість визрівають в умовах Іспанії видів фруктів і ягід дозволило створити в країні багатий букет іспанських вин. 
Багато хто з них - малага, херес, мансанілья, Амантільядо, пріорату, кларет, Ріоха і ін - стали всесвітньо відомими. 
Іспанська кухня дуже багата і різноманітна і сильно розрізняється по районах. Кухня північних районів - Галісії, Астурії, Сантандера, Країни Басків включає кельтські та кастильські елементи. Для неї характерні головним чином молоко, сир, фрукти, овочі, риба. Тут популярні різні соуси, рибні супи та рибні страви. Їжа запивається дуже кислими винами, а також сидром і агуардіенте (іспанська горілка).

     У формування кулінарії північних районів, особливо Галісії, великий внесок внесли монастирі, провідні самостійний, ізольований спосіб життя і вигадують свої страви. У Галісії дуже своєрідні місцеві соуси і різні типи кулеб'як. Багато вживають тут продуктів моря: устриць, морських їжаків, раків, крабів, морських черепашок та т. п. Як десерт дуже славиться в Галісії торт мондоньедо, зроблений з меду з мигдалем, а також печиво у духовці фрукти.
     Найбільш типове і традиційне блюдо в Астурії - фабада (квасоля). Це дуже густо зварена квасоля з сильно наперчений ковбасками двох сортів (одна кров'яна з цибулею) і свинячі ніжки. У астурійцев є ще свій класичний традиційний напій - сидр. Сидр наливають у великі циліндричні стакани, тримаючи їх у низько опущеною лівій руці, а пляшку - у правій, піднявши її над головою. Треба влучно націлюватися і налити в склянку сидр не більше ніж на два-три пальці, випити залпом, а залишок виплеснути на підлогу. Такий звичай в Астурії.
     У селах часто готують фарінас (ма-малигу) і випікають у духовці на двох капустяних листах щільний кукурудзяний хліб (вороння). Скрізь на півночі в селянських сім'ях на вечерю зазвичай подають часниковий суп. Ця страва готують так: у киплячу воду кидають черстві скибочки хліба, а потім додають гостру приправу з підсмаженого на оливковій олії часнику та червоного перцю.
     У Країні Басків найтиповіше традиційне блюдо-«тріска по-біськайські». 
У центральній частині країни, в цих колись скотарських районах Кастилії, переважають різні гострі страви із смаженого м'яса, популярно також рагу, тушкована баранина. 
Саме характерне традиційне блюдо цього району і одне з найбільш поширених в Іспанії - косидо (вариво), або «пучеро», так як його варять у спеціальних горщиках (пучеро). Косидо готують з турецького гороху, картоплі, капусти, м'яса, сала і наперчений ковбасок. Цю страву запивають досить міцним червоним вином.

     Кухні Арагона і Наварри славляться особливим видом дуже гострого, «універсального », так званого іберійського соусу (або чиліндрон). На десерт тут подають черешню, персики, халву. 
Оригінальна і дуже поширена кухня Леванту - східних районів Іспанії (Валенсії, Каталонії, Мурсії, Балеарських островів). Вона найбільш відома в кулінарії інших країн. Для кухні Леванту найбільш типові страви з рису, особливо славиться плов по-валенсійська (паел'я). Основні його компоненти - рис, масло, шматочки курчати і свинина, рачки, артишоки, перець, часник, цибулю, шафран і цілий букет ароматичних трав. Паелью готують в неглибокій пательні, на багатті з дров'яним паливом. Запивають паелью сухими винами. На сході Іспанії за традицією проводять вина фінікійського і грецького типу, серед яких виокремлюють каталонські (пріорату, Ампурдана та ін.) Класичний десерт цій області - халва з мигдалю (туррон) та інші східні солодощі.

     Багато хто з каталонських страв перетнули кордон, і зараз їх вважають французькими. Всесвітньо відомий соус майонез названий по одному з Балеарських островів - Мальорці. 
На півдні Іспанії (в Андалузії, частини Нової Кастилії і на півдні Естремадури) поширені смажені страви і всесвітньо відомі марочні вина: малага, херес, мансанілья, Амантільядо та ін У Андалузії дуже популярні маслини і білий часник з виноградом. Проте найбільш поширене традиційна страва південної Іспанії - гаспачо (типу окрошки). Це старовинна страва Андалузії маврів. Є близько 30 рецептів приготування гаспачо. Основні його компоненти - цибуля, грінки, свіжий хліб, помідори, перець, все в нарізаному вигляді. Гаспачо подається завжди дуже холодним.

     Деякі обласні страви країни стали загальноіспанський і традиційними. До них, наприклад, відносяться паел'я, тортилья (гостра картопляна запіканка) та ін У багатьох районах Іспанії за традицією проводяться «гастрономічні» свята, а деяким народним святам надається дуже великий «кулінарний»відтінок.
     У Галісії, наприклад, дуже популярний свято магосто (підсмажування каштанів), який зазвичай припадає на 1 листопада, співпадаючи з святом «всіх святих». У цей день у всіх селах, близько оррео запалюють великі багаття, на яких підсмажують каштани. Присутні пригощаються каштанами, беконом і місцевим сиром. Все це запивається кислим вином нового врожаю. У багать розповідаються легенди, казки та випадки. У Кангас-де-Оніс (Астурія) серед горців дуже поширений «свято сиру ».
     8. Національні свята, фієсти та фестивалі іспанців
     Іспанія - країна прекрасної культури, багатовікових  цінностей, які свято шануються  і традиційно вихваляються кожне  свято усім народом (Див. Додаток №1).
     Іспанці - життєрадісний народ, який обожнює фієсту (свято), сієсту (післяобідній відпочинок), кориду, фламенко. Тому що тільки вони можуть нарівні з місцевими жителями є, пити, веселитися і гуляти добу безперервно.
     В Іспанії свято - це стиль життя, причому обов'язковий для всіх. Їх проводять у великих містах і крихітних селищах, присвячують вселенським святим і небесним покровителям маленьких сіл, знаменитим співвітчизникам, відомим всьому світу, і «зіркам»місцевого масштабу, порами року, спортивним досягненням, музиці, віршам - привід є завжди. У кожному регіоні є по три офіційних регіональних свята, а також ще по одному обов'язковому свята на кожну провінцію і місто.
     Свято Сан – фермінес / Sanfermines
     У місті Памплоні північно іспанській провінції Наварра відбуваються дні вшановування Сан - Ферміна, що вважається покровителем Наварры.
     Рівно опівдні 6 липня урочистість починається з балкона міської ратуші вигуком: "Хай буде здоровим Фермін!". головне дійство свята - енсєрро - забіги з биками по вулицях міста. Маршрут складає всього 850 метрів.
     Святкування триває 14 днів, більша частина з яких проводиться в масовому гулянні, що не вщухає ні в день ні в ночі. В останній день святкування відбувається  головне дійство свята - енсєрро - забіги з биками по вулицях міста. Маршрут складає всього 850 метрів. На забіг випускають 6 – 9 биків вагою з півтони, це останній день їх життя перед коридою. Учасники забігу прості громадяни Іспанії, а також значна частина туристів – кожен з них беручи участь в цьому забігу шукає гострих відчуттів. Головне правило забігу  - біжи скоріше, захищатися від нападу биків дозволено лише згортком газети. Кількість учасників буває від 400 і більше чоловік.
     Цікаво, що під час традиційного бігу биків  заборонили продаж вувузел. Вувузелі, що є пластиковими трубами, які традиційно використовують південноафриканські уболівальники, здобули велику популярність завдяки тому, що проходить в ці дні світу по футболу-2010 в ЮАР.
     Свято «Сан – Фермінес» одне з "найкривавіших". Варто відмітити, що за всю історію проведення свята "Сан Фермин" було зафіксовано 17 випадків, які привели до загибелі людей. При цьому два інциденти із загибеллю любителів гострих відчуттів, що сталися в липні цього року, стали першими випадками загибелі на фестивалі за останні 14 років.
     Корида
     Корида (ісп. corrida de toros, tauromaquia, toreo) — найпоширеніша форма бою биків, традиційне іспанське видовище, що практикується також і в деяких інших країнах. Корида полягає у виконанні певної послідовності фігур з биком особливої породи, що зазвичай завершуються смертю бика.
     Тут і далі розглядається іспанський варіант пішої кориди (кінна корида описується окремо) з дорослим биком (дивись також новільяда). Оскільки в український мові слово «корида» може фактично позначати будь-який різновид протиборства з биком, також дивись статтю Бій биків для огляду інших форм бою биків і тавромахії, що існують як в Іспанії, так і за її межами (загальне поняття «тавромахія» може означати як власне кориду, так і всі інші видовища, що включають боротьбу з биком, а в Іспанії в це поняття також включають селекцію і вирощування биків).
     Саме  слово "корида" (corrida) утворене від дієслова correr, головне значення якого «бігти» (проте «біг» — carrera). У цього дієслова є й інші значення, зокрема, correr una suerte — зазнати (яку-небудь) долю. Тому дуже приблизно значення словосполучення corrida de toros можна перевести як «обробка биків», «прогін биків». Іспанці у побуті часто називають кориду просто toros, тобто «бики»
     Корида  вважається одним з втілень іспанського  національного духу. Інша назва кориди — «національне свято» (la fiesta nacional). Бик взагалі (особливо — його характерне зображення у вигляді силуету, відоме за рекламою бренду «Осборн», встановленою уздовж автодоріг країни) сприймається як один з символів країни і навіть неформально поміщається на прапор Іспанії замість герба.
     У драматургії 16-17 століть, зокрема у Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, Кальдерона, часто фігурує поранений герой або герой, що тільки-но переміг бика.
     Тавромахія  і тісно пов'язана з нею тема смерті займає велике місце в творчості іспанських художників (безліч робіт Гойя — проводяться навіть особливі «кориди в стилі Гойя» Пікассо), письменників, поетів (Лорка), кінематографістів (Альмодовар та інші). Сюжет кориди також зустрічається в творах французів Меріме, Бізе, Е.Мане. Американець Ернест Гемінґуей був цінителем і поклонником кориди і написав дослідження про неї «Смерть опівдні». В даний час корида активно використовується в образах, що створюються в рамках поп-культури.
     Корида (або інше видовище за участю биків) — обов'язковий елемент програми будь-яких міських і навіть багатьох сільських свят. У кожному місті існує декілька клубів любителів кориди (по-іспанськи — «pena taurina»), що мають свою уніформу і любительський оркестр (який виступає на коридах, граючи традиційний пасодобль — жанр, що сформувався завдяки кориді).
     Разом з тим, в цілому видовище поступово  втрачає популярність. Молоді, більш  європеїзовані іспанці сприймають його як приманку для туристів (у курортних областях туристи дійсно складають більшість відвідувачів арен) і віддають перевагу «більш цивілізованим» формам дозвілля. Для них корида швидше не невід'ємна частина національної культури, а міжнародний бренд Іспанії, що має на увазі «гарячу кров» і «дику вдачу», що, звичайно ж, не відповідає образу сучасної європейської країни.

     Інші форми кориди і подібних видовищ

     Окрім пішої і кінної кориди з дорослими  і молодими биками, в Іспанії є й інші популярні видовища за участю биків: прогін биків (у всіляких варіантах, зокрема по місту — це називається енсьєрро і часто є «передмовою» до кориди, наприклад в Памплоні, при цьому охочі можуть бігти перед биками), «вогненні бики» (до бика, зараз зазвичай муляжу, прикріпляються фейєрверки і петарди, і він переслідує святкуючих), «рекорте» (демонстрація прийомів, іноді акробатичних, непрофесіоналами без зброї, проводяться національні конкурси). Також існує комічна корида (наприклад, «пожежник-тореро») за участю клоунів і карликів, зазвичай без вбивства бика.
     "La Tomatina" в Іспанії
     Битва томатів або "Томатний фестиваль" в Іспанії
     У самий останній тиждень серпня в  місті Буньол (Bunol), що на сході Іспанії, починається щорічний "Томатний фестиваль", присвячений літу, що йде. Як і усі іспанські фестивалі, цей проходить зі святковими фейєрверками, музикою, танцями і безкоштовними пригощаннями. Але у фестивалю є і одна відмітна особливість, що притягає в Буньол натовпу туристів, це кульмінація свята - томатна битва (La Tomatina), що проходить на міській площі. Цього року помідорне побоїще відбудеться 25 серпня.
     За  правилами фестиваль починається  тільки після того, як хто-небудь залізе на дерев'яний стовп заввишки в 2 поверхи, заздалегідь змащений милом. На верху сміливця чекає гідна нагорода - свинячий окіст, а для усього оточення це служить сигналом для початку баталії. У цій безумній битві мішенню може виявитися що будь-який знаходиться в зоні досяжності, головне завдання учасників обстріляти помідорами сусіда, а вже хто ним виявиться - не так важливо. Якщо врахувати, що що беруть участь в цій забаві близько сорока тисяч чоловік, а кількість снарядів обчислюється сотнею тонн помідорів, легко уявити собі, на що перетворюється міська площа і жителі міста вже через декілька хвилин після початку помідорної перестрілки. Томатина закінчується, коли в небо дають залп з водометів, після цього учасники можуть відмитися в річці, або їх обливають з шлангів місцеві жителі.
     Томатина - це унікальна подія, аналогів якому не існує. Отже, якщо вам бракує нових вражень, і ви не боїтеся забруднитися, то вирушайте в Іспанію у кінці серпня і прийміть участь в останньому фестивалі літа.
     Ось вже більше 60 років підряд в серпні в Буньоль з'їжджаються десятки  тисяч прихильників помідорного безумства.
     Початок традиції був покладений в 1945 році. Стверджується, що перша битва помідорами сталася між друзями, в процесі  бійки на фестивалі. В період правління  Франком свято було заборонене як що не має релігійної значущості, але відродився в 1970х.
     З 1980 року помідори для свята поставляються  міською владою, а в 2002 році центральне бюро туризму присвоїло фестивалю  в Буньоле статус міжнародного.
     Цього року іспанський фестиваль Ла Томатина (La Tomatina) випав на середовище, 27 серпня. За деякими даними, в томатному побоїщі взяло участь близько 40 тисяч чоловік, які використовували як снарядів більше 100 тонн томатів, привезених до місця дії на спеціальних трейлерах.
     Ідея  Томатини полягає в тому, щоб закидати один одного помідорами, покупатися в томатній рідоті, штовхнутися і влаштувати дружню колотнечу.
     Правила прості - можна кидатися томатами в  будь-кого, хто знаходиться в межах  досяжності. Перед метанням помідора його слід роздавити, щоб жертві не було боляче. Крім того, не можна рвати на опонентах одяг і кидатися чимось окрім томатів: пляшками, пакетами з водою. З вантажівками просять обходитися дбайливо - не крушити і поступатися дорогою. Завдяки дотриманню цих нескладних правил, жодна помідорна баталія досі не захмарилася сумними інцидентами. У учасників є 2 години, щоб нажити собі тисячі ворогів на цей короткий період часу. Переможців в цьому бою немає, зате усі його учасники отримують багато-багато задоволення.
     Рівно під час дня влада про подають  сигнал  до закінчення битви. Після цього усі беруть участь в прибиранні, весело поливаючи площу з шлангів. Щоб народ зміг відмитися від томатного соку, на площі встановлюють спеціальні душові, хоча багато хто вважає за краще купатися в річці.
     Після битви село виглядає розореним і  скривавленим, творцям фільмів жахів довелося б почервоніти від сорому. Проте, через декілька годин, містечко повертається до свого колишнього вигляду. Торговці знімають церату зі своїх магазинів і крамничок, а місцеві жителі повертаються до своїх фазендам і починаються молитися про хороший урожай для майбутньої битви.
     Інша  назва свята - Битва томатів (La Batallа del Tomate).
     У самий останній тиждень серпня в  місті Буньол (Bunol), що на сході Іспанії, починається щорічний "Томатний фестиваль", присвячений літу, що йде. Як і усі іспанські фестивалі, цей проходить зі святковими фейєрверками, музикою, танцями і безкоштовними пригощаннями. Але у томатного фестивалю є і одна відмітна особливість, що притягає в Буньол натовпу туристів, це кульмінація свята - томатна битва Томатина (La Tomatina), що проходить на міській площі.
     Сигналом  на початок битви служить спеціальна петарда, що запускається в середу о 11 годині з міської ратуші. По цьому  сигналу на вулицях міста з'являються  декілька вантажівок, завантажених головними героями свята, стиглими помідорами, які і є метальними снарядами. Учасники свята (а це усе місто Буньол), підбігши під градом помідорів до машин, хапають снаряди і весело мстять тим, хто добіг до вантажівок першими.
     Втім, мішенню може бути що будь-який знаходиться в зоні досяжності, головне завдання учасників, якими, до речі, вважаються усі, обстріляти помідорами сусіда, а вже хто ним виявиться - не так важливо. Якщо врахувати, що що беруть участь в цій забаві близько сорока тисяч чоловік, а кількість снарядів обчислюється сотнею тонн помідорів, легко уявити собі, на що перетворюється міська площа і жителі міста вже через декілька хвилин після початку помідорної перестрілки.
     На  час боїв, що тривають дві години, закриваються майже усі бари, кафе, ресторани і будь-які громадські місця, а на вікна і двері навішують спеціальні пластикові панелі. Самі учасники Томатини віддають перевагу розумному мінімалізму в одязі, оскільки залишитися чистим цього дня важко навіть за межами міської площі. Вираження "томатні річки", нерідко вживане при описі помідорного буйства, - зовсім не червоне слівце.
     Історичні корені цього незвичайного свята  йдуть до часу диктаторського правління  Франком. За однією з версій, закидання  один одного помідорами служило символічним  протестом його режиму. Але найімовірніше, подібний сенс томатним баталіям був  наданий пізніше, коли місцеве свято вже прославилося по усій Іспанії.
     Найперше  помідорне побоїще було зареєстроване  в 1945 році, коли на святі закінчення літа в Буньоле, група молодих  людей, по необережності або ж  бажаючи потішитися, впустила велику фігуру одного з учасників параду, усередині якої і був сам учасник. Піднявшись, він не оцінив жарт і почав колотнечу, до якої швидко приєдналися його друзі. Сутичка відбувалася біля крамниць з овочами, і помідори тут же стали метальними снарядами. Поліція, що приспіла, розігнала забіяк і змусила їх заплатити за зіпсовані овочі, але рівно через рік вони зібралися там же і вже зі своїми помідорами.
     Поступово помідорні перестрілки стали  загальноміськими і, незважаючи на невдоволення поліції, в них брало участь все  більше і більше народу. У 1950 році місцева  влада вже не заважала проведенню Томатины, як почав називатися цей день. Але темпераментні іспанці не завжди обмежувалися метанням один в одного помідорів, іноді під роздачу овочів потрапляли і впливові персони, що привело до заборони свята в 1957 році. Засмучені цим іспанці влаштували багатолюдні похорони Томатини, на яких величезну труну з помідором пронесли по вулицях міста, а траурну процесію, за усіма правилами, супроводжував оркестр і плакальники. Під тиском городян, в 1959 році місцева влада була вимушена відмінити заборону, і визнати Томатину офіційним святом Буньола.
     Тоді  ж були прийняті правила проведення цього свята, діючі і до цього  дня. Заборон всього чотири:
     - почало і кінець баталії строго  визначаються сигнальною петардою  з міської ратуші;
     - не можна кидатися нічим, окрім помідорів, а самі помідори слід роздавити перед кидком, щоб уникнути травмування;
     - заборонено рвати один на одному  одяг;
     - не можна заважати руху вантажівок  з помідорами.
     Завдяки цим простим правилам, жодне святкування  Томатины не привело до серйозних  інцидентів.
     До 1975 року за свої снаряди кожен житель платив зі своєї кишені, приносячи  помідори на святкування з собою. А в 75-му підвозити "боєприпаси" почали ченці з Ордену святого  Луіса Бертрана, покровителя міста. Ще через п'ять років за організацію  свята взявся муніципалітет міста, що різко збільшило кількість учасників свята і об'єм розкиданих помідорів.
     Закінчуються  томатні баталії купанням в басейні, заповненому томатним соком, і розіграшем окостів традиційної іберійської  свині. До фіналу свята помідорне місиво під ногами досягає щиколоток, а довколишні будинки, як втім і учасники, перефарбовуються в червоний колір. Після самої баталії площу відмивають, а потім ще декілька днів триває Томатний фестиваль, останній фестиваль літа.
     Фламенко
     Фламенко (ісп. flamenco) - традиційний музично-танцювальний стиль, що походить з Андалусії (Іспанія); це злиття музичного супроводу (струмі), співу (канті) і танцю (байле). Стиль представлений декількома десятками різновидів (більше 50). Танці і пісні фламенко, як правило, супроводжуються гітарою і перкусіє : ритмічним биттям в долоні (пальмас), грою на перкусіонному ящику (кахон); іноді - кастаньєтами.
     Виконавці фламенко називаються "байлаор" (танцюрист) і "кантаор" (співак), "токаор" (гітарист).
     16 листопада 2010 року ЮНЕСКО присудила Фламенко статус об'єкту Всесвітньої Спадщини
     Походження
     Витоки  фламенко слід шукати ще в мавританській  музичній культурі. Істотно вплинула на цей стиль і циганська музика - багато хто вважає основними, істинними  носіями стилю саме іспанських циганів. У XV столітті в Іспанію з Візантії, що рушиться, прибули цигани, розселилися по південному узбережжю країни в провінції Андалусия; по своєму звичаю, вони стали переймати і переосмыслять місцеві музичні традиції, такі як мавританська, єврейська і власне іспанська; і з цього сплаву музичних традицій, переосмисленого спочатку циганами, а потім іспанцями, народилося фламенко.
     Довгий  час фламенко вважалося "закритим мистецтвом", оскільки цигани жили ізольованою  групою; фламенко формувалося у вузьких кругах. Але у кінці XVIII століття гоніння на циганів припинили, і фламенко вийшло на підмостки таверн і кафе кантанте, набуло свободи.
     У кінці XX століття фламенко починає  вбирати в себе кубинські мелодії  і джазові мотиви; і, крім того, елементи класичного балету придбали там своє постійне місце. Найбільш відомий танцюрист фламенко Хоакин Кортес, який відновив поняття танцю фламенко, позбавив його від "канонічного стандарту"
     і вніс в нього новий живий струмінь і виразність.
     Імпровізаційний характер фламенко, складний ритм і специфічна техніка виконання нерідко перешкоджають точному нотному запису мелодій фламенко. Тому мистецтво як гітариста, так і танцюриста, і співака зазвичай передається від майстра до учня.
     Атрибути  танцю фламенко
     Важливий  елемент образу танцівниці (байлаори) - традиційна сукня, звана bata de cola, - типова для фламенко сукня, зазвичай до підлоги, часто з різноколірного матеріалу в горошок, прикрашене воланами і воланами. Прообразом цієї сукні стало традиційне одіяння циганок. Невід'ємною частиною танцю є витончена гра з подолом сукні. Традиційний одяг байлаора - темні брюки, широкий пояс і біла сорочка з широкими рукавами. Іноді краї сорочки зав'язуються спереду на поясі. Коротка жилет-болеро, звана чалеко (chaleco), іноді надівається поверх сорочки.
     Іспанська шаль з дуже довгими кистями - один з класичних атрибутів жіночого танцю фламенко: шаль то закручується навколо стану танцівниці, підкреслюючи стрункий жіночий силует, то спадає з плечей, утворюючи силует великий, красивою, мятущейся птахи. Ще один класичний жіночий атрибут фламенко - велике віяло. Існує думка про кастаньєти як неодмінний атрибут танцю фламенко. Але найчастіше ритм відбивається каблуками (сапатеадо), клацанням пальців (питос) або бавовною долонь (пальмас). Найбільш чисті форми фламенко уникають використання кастаньєт, оскільки вони обмежують можливість пристрасної і виразної гри кистей рук.
     Сьогодні  фламенко особливо цікавить сучасних хореографів, тому що вони бачать в  цьому мистецтві великі можливості для творчості, для введення новацій в хореографію.
     Класифікація  стилів
     Стилі фламенко (palos) розрізняються ритмічним  малюнком. Найбільш популярні палос - тони, солеа, фанданго і сегирийя (Tona, Solea, Fandango y Seguiriya) - відносяться до категорії  канті хондо (cante jondo, найбільш древнє ядро фламенко, висхідне до прадавніх музичних систем Індії). Друга категорія - це канті фламенко (cante flamenco, включає і спів, і танці, і гру на гітарі).
     Фламенко  зробило великий вплив на багато танцювальних і музичних стилів всього світу. Останні десятиліття з'явилися змішані різновиди фламенко і інших стилів: фламенко-поп, фламенко-джаз, фламенко-рок, джипси-румба і інші.
     Існують прибічники фламенко, які шанують  його традиції, що має і позитивні, і негативні сторони. Строге дотримання традиції робить неможливим глибоке розуміння фламенко. Стилі фламенко (спів, танець, мелодія) подібні до живого організму, що вимагає їх постійного розвитку, а без розвитку немає життя. Але разом з тим, що розвивається фламенко існують і "фламенкология" (книга під такою назвою була написана Гонсалесом Климентом в 1955 році і дала назву цьому розділу мистецтвознавства), учені цього напряму займаються вивченням походження фламенко і його "істинного" стилю, традицій і т. п. Досі нарівні з прибічниками чистоти стилю фламенко є і прибічники його нових форм і звучань.
     Фестивалі фламенко
     Серед найбільш значущих міст, де сьогодні існує  фламенко, виділяють Кадис, Херес, Севілью, Кордову, Гранаду, Барселону і Мадрид. У кожного з цих міст своя музична  специфіка, свої традиції і особливості.
     У Іспанії
     Один  з найавторитетніших, найбільший фестиваль  фламенко в Іспанії проходить  один раз в два роки в Севільї  під назвою "Bienal de Flamenco". Цей  фестиваль був заснований в 1980 році. Зі всього світу сюди з'їжджаються істинні аматори фламенко, щоб побачити
     кращих  артистів: байлаоров, кантаоров і  гітаристів.
     У Кордове щорічно проводиться  Міжнародний фестиваль гітари "GUITARRA", з виступу на якому почалася слава  талановитих молодих гітаристів Висенте Амиго і Пако Серрано.
     Незалежно від розмаху свята, будь то національний День Іспанідад (Dia de Hispanidad), або ж Велика Борошняна Битва в Аларкон, іспанці святкують натхненно, віддаючись веселощам всією душею. Яскраві костюми, темпераментна, як самі іспанці, музика, гуркіт хлопавок і феєрверків створюють неповторну атмосферу іспанського свята, який не може залишити байдужим нікого.
     9. Архітектура
     Приголомшливі своєю пишністю шедеври архітектури - чудово збереглися до наших днів пам'ятки старовини: середньовічні фортеці і арабські вежі XI століття, кафедральні собори і стародавні андалуські поселення в горах; сучасні твори зодчества - приголомшливий «Саграда Фаміліа»і парк Гауді. Іспанія - це перлина Європи, хоч раз побачити яку зобов'язаний кожен. Іспанія по праву вважається музеєм під відкритим небом. Простори цієї країни дбайливо зберігають культурні та історичні пам'ятки, які мають світову славу. Долучитися до цієї скарбниці можете і ви.  Іспанська лавка чудес
Архітектура Барселони

     1)Пам'ятники  Барселони

     Пам'ятник  Колумбу в Барселоні (ісп. El Monumento a Colon en Barcelona, кат. Monument a Colom en Barcelona) — величний монумент на честь всесвітньо відомого мореплавця-першовідкривача Америки Христофора Колумба, одна з найвідоміших і найвідвідуваніших статуй Барселони.
     Барселонський Пам'ятник Колумбу споруджено на Площі Брами миру (кат. Portal de la Pau
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.