На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Приватн нвестицї

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 12.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    8. Приватні інвестиції 

    Метою теми є формування у студентів  знань щодо аналізу понять заощаджень та інвестицій, а також вміння та навички з визначення прибутковості інвестиційних проектів. 

    8.1. Заощадження та  інвестиції 

    Інвестиції, згідно макроекономічній теорії, — це потік готової продукції за певний період, що використовується для підтримки або збільшення фондів в економіці.
    Інвестиційні  рішення фірм і домашніх господарств  заслуговують вивчення з ряду істотних причин. По-перше, теорія інвестицій розширює наші уявлення про те, яким чином обсяг випуску даного періоду розподіляється між поточним споживанням і майбутнім. По-друге, коливання інвестиційної активності фірм відіграють важливу роль при визначенні рівнів виробництва й безробіття в економіці. По-третє, інвестиції значно впливають на довгострокове економічне зростання. По-четверте, і це дуже важливо, якщо зростання основних фондів шляхом інвестицій забезпечує зростання виробничих можли-востей у майбутньому, теорія інвестицій повинна бути динамічною.
    Ключем до розуміння інвестиційних рішень є усвідомлення того, що придбання інвестиційних товарів служить іншим способом розподілу споживання у часі. Домашнє господарство (або фірма, якою володіє домашнє господарство) може купувати не облігації, а інвестиційні товари, збільшуючи цим свої споживчі можливості у майбутньому. По суті справи, домашнє господарство у своєму розпорядженні має дві можливості перенесення своєї купівельної спроможності із сьогодення в майбутнє - через фінансові активи або акумуляцію капіталу (тобто нарощування основних фондів). Звідси, інвестиційні видатки варто збільшувати щораз, коли норма прибутку більше відсотка від заощаджень, для чого доцільно купувати інвестиційні товари, а не фінансові активи.
    Загальновідомо, що приватні заощадження – це структуризована система, яка складається із двох сегментів: заощадження домогосподарств і заощадження фірм.
    До найбільш поширених форм заощаджень домогосподарств належать депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій. Величина заощаджень домогосподарств може бути визначена за формулою: 

    Заощадження домогосподарств = Особистий наявний дохід –    (8.1)
    – Споживання домогосподарств 

    Заощадження фірм, виходячи із відмінностей між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком фірм, структурно поділяються на чисті та валові. Як відомо, прибуток показує перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Тоді чистий прибуток дорівнюватиме прибутку за вирахуванням податку на прибуток. А чистий прибуток можна розглядати по суті як наявний дохід фірми, певна частина якого у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси, чисті заощадження фірм у приватній закритій економіці можна визначити за формулою: 

    Чисті заощадження фірм = Чистий прибуток – Дивіденди  ( 8.2) 

    Валові заощадження фірм можна розрахувати за формулою: 

Валові заощадження  фірм = Чистий прибуток – Дивіденди +  (8.3)
    + Амортизація 

    Узагальнюючи, слід зауважити, що хоча заощаджують  як фірми, так і домогосподарства, майже всі інвестиції все ж таки здійснюють фірми. При цьому потреби фірм в інвестиційних ресурсах, як правило, перевищують їхні заощадження. За таких умов виникає певний дисбаланс, який зумовлює доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження фірм. Це переміщення заощаджених коштів у зазначеному напрямку, як правило, здійснюється за допомогою інститутів фінансової системи: фінансових ринків та фінансових посередників.
    Враховуючи це, можна сказати, що заощадження відіграють роль фінансових обмежень інвестицій. У будь-якій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Це твердження стосується і заощаджень приватної закритої економіки, особливість якої полягає у тому, що її наявний дохід дорівнює сукупному доходу, тобто , а споживання – споживанню домашніх господарств. За таких умов приватні заощадження можна визначити за формулою: 

     .                                                   (8.4) 

    Як відомо, у приватній закритій економіці  C = Y. Підставивши це значення в формулу 8.4, отримуємо:  

    S = (1-b) Y,                                                      (8.5) 

    де  b – гранична схильність до споживання;
    (1-b) – гранична схильність до заощадження. 

    Існує декілька підходів до визначення заощаджень. У широкому загалі під заощадженнями розуміють частину доходу після сплати податків, яка не витрачається, а заощаджується. В кейнсіанській теорії під заощадженнями розуміють пасивну компоненту доходу, тобто ту його частину, яка залишається після споживання. У визначенні  
Дж. Сломана, заощадження, навпаки, – це активний компонент доходу, тобто та його частина, яку економічні суб’єкти залишають для витрачання на певні цілі у майбутньому і не споживають у поточному періоді, а їх мотиви є рівноправними з мотивами споживань за своїм впливом на розподіл доходу. Існує і спроба «примирення» та об’єднання цих підходів, що належить М. Алексеєнко. На його думку, заощадження – це частина доходів суб’єктів економіки, що не використана на споживання, сплату податків і неподаткових платежів та призначена для задоволення потреб у майбутньому.

    Для характеристики заощаджень звичайно використовують декілька показників, серед яких – проста функція заощаджень: 

                                                (8.6) 

    де  – заощадження; – автономне споживання;
    s або (1-b) або MPS – гранична схильність до заощадження;
      – величина доходу; – податкові відрахування;
    TR – трансферти.
    Графічна  інтерпретація функції заощаджень приведена на рис. 8.1.
    
    Рис. 8.1. Графік функції заощаджень 

    Як бачимо, крива заощаджень має позитивний нахил, оскільки між рівнем доходу та обсягом заощаджень існує позитивний зв’язок. Кут її нахилу визначається граничною схильністю до заощадження s.
    На вертикальній осі зазначені зміни заощаджень, на горизонтальній – зміни у рівні доходу. Якщо післяподатковий дохід економічних суб’єктів менше, ніж автономне споживання, то заощадження мають від’ємне значення.
    Середня схильність до заощаджень (APS) – коефіцієнт, що показує відношення обсягу заощаджень до поточного доходу або відношення заощаджень до доходу, з якого вони здійснюються: 

     ,                                                         (8.7) 

    де  – середня схильність до заощаджень; – величина заощаджень; – величина доходу, який розподіляється (після сплати податків).
    Гранична схильність до заощаджень (MPS) – це частка зростання заощаджень у будь-якому збільшенні доходу або, інакше кажучи, відношення зміни у заощадженні до зміни доходу, яка викликала зсув у заощадженнях: 

     ,                                                  (8.8)
    де  – гранична схильність до заощаджень;
      – приріст заощаджень;
      – приріст доходу, який  розподіляється (після сплати податків).
    У короткостроковому періоді зі зростанням поточного доходу середня схильність до споживання зменшується, в той час як середня схильність до заощаджень зростає. Це положення було використано як аргумент послідовників кейнсіанської теорії для обґрунтування заходів економічної політики держави щодо стимулювання сукупного попиту. А саме: прогресивна шкала оподаткування доходів фізичних осіб розглядалась ними як засіб, що збільшує споживчі витрати, утримуючи як податки меншу частку доходу у низькодохідних груп населення, в яких середня схильність до споживання більше, та більшу частку доходу у високодохідних груп населення, в яких середня схильність до споживання нижча.
    Але для  довгострокового періоду такий підхід щодо зменшення середньої схильності до споживання при зростанні доходу виявився непридатним внаслідок того, що у довгостроковому періоді середня схильність до споживання стабілізується.
    Якщо  заощадження слугують єдиним джерелом фінансування інвестицій, цілком виправданим  є твердження про об’єктивну необхідність рівноваги між ними, тобто S = I. Але, враховуючи, що заощадження не є чинником інвестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням, слід визнати: у кожному окремому поточному періоді жорсткої залежності між заощадженнями та інвестиціями бути не може. Вона може проявитися лише за тривалий період. Отже, в макроекономічній науці не існує єдиної думки щодо досягнення такої рівноваги. Мова йдеться про існування зако-номірності, яка зазвичай враховується в моделях економічного зростання і яка традиційно дискутується представниками класичної та кейнсіанської теорій.
    Згідно  із класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позикові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощаджень). Так, відхилення економіки від стану повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій знижує процентну ставку, яка зменшує заощадження до рівноважного рівня. Зменшення заощаджень, на думку класиків, супроводжується адекватним збільшенням споживання, що відновлює повну зайнятість.
    Згідно  із кейнсіанською теорією, відхилення економіки від стану повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій також знижує процентну ставку. Але не процентна ставка, а скорочення обсягів виробництва і величини доходу зменшує заощадження до рівня інвестицій. Це означає, що у кейнсіанців рівновага між заощадженнями та інвестиціями може досягатися за неповної зайнятості.
    Невідповідність планів інвестицій та збережень обумовлює  коливання фактичного обсягу виробництва навколо потенціального рівня, а також невідповідність фактичного рівня безробіття величині NAIRU (термін, впроваджений Е. Фелпсом, для визначення неприско-рюючого показника інфляції рівня безробіття, синонім показника безробіття рівноваги). Цим коливанням сприяє низька еластичність заробітної плати і цін у бік пониження. Звідси циклічне безробіття, що має вимушений, а не добровільний характер, є економічною закономірністю.
    Держава через заходи, спрямовані на стимулювання заощаджень та інвестицій, може впливати на рішення економічних суб’єктів стосовно споживчих та інвестиційних витрат. Так, за інших незмінних умов, податкові пільги для доходів, що інвестуються, і високі ставки податків на споживання сприятимуть скороченню споживчих витрат, збільшенню заощаджень та інвестицій.
    Трансформація заощаджень в інвестиції потребує сприятливого інвестиційного клімату в країні, розвинутих інститутів фінансового  ринку, формування довіри економічних  суб’єктів до кредитно-банківської системи та фондового ринку. Ці завдання стоять для будь-яких перехідних економік, у тому числі і перед економікою України. 

    8.2. Інвестиції в основний капітал 

    В макроекономіці під інвестиціями розуміють витрати фірм та приватних осіб з метою збільшення нагромадження капіталу, яке, у свою чергу, передбачає створення нового капіталу та відшкодування зношеного. Інвестиції, на відміну від відносно стабільних споживчих витрат, характеризуються мінливістю. Вони дуже чутливі до будь-яких змін в економіці та очікувань економічних суб’єктів. І це має своє пояснення.
    Господарча  діяльність потребує постійних інвестицій. Вони забезпечують процеси простого та розширеного відтворення, відіграють важливу роль у формуванні макроекономічних пропорцій. Інвестиції невипадково  називають барометром економіки: їхні обсяги скорочуються перед кризою, сигналізуючи про майбутній спад в економіці. Стабілізація економіки не може бути довготривалою, якщо не супроводжуватиметься зростанням обсягів інвестування. Це ж стосується і створення фінансової основи економічного зростання. Отже, розробка та впровадження ефективної державної інвестиційної політики є запорукою економічного розвитку будь-якої країни.
    Слід  зауважити, що необхідною передумовою  нагромадження капіталу є виробництво  інвестиційних товарів, тобто засобів виробництва (будівельних матеріалів, машин, устаткування, приладів, інструментів тощо). Це дає підстави для визначення впливу інвестицій на економіку з урахуванням часового інтервалу за такими напрямами: перший напрям – пов’язаний із сукупним попитом (короткостроковий період); другий напрям – пов’язаний із капіталоутворенням (довгостроковий період).
    Розглянемо  кожний із них послідовно.
    1. Приріст інвестицій – це приріст попиту на інвестиційні товари, який є компонентом сукупного попиту. У зв’язку із цим збільшення інвестиційного попиту, за інших незмінних умов, викликатиме зростання сукупного попиту та обсягів виробництва, тобто ВВП. Отже, першим результатом зростання інвестицій є збільшення сукупного попиту і ВВП у короткостроковому періоді. Наприклад, коли інвестиції зростають, то у короткостроковому періоді відбувається зростання попиту на інвестиційні товари. Це зростання відбувається за умови, що обсяг інвестицій у наступному періоді (It) збільшується порівняно із попереднім періодом (It-1). Тоді, якщо у попередньому періоді інвестиції становили (It-1), а у наступному — (It), то різниця між ними відображатиме приріст інвестицій у періоді t порівняно із періодом (t-1). Отже приріст інвестицій у періоді t порівняно із періодом (t-1) дорівнюватиме: 

      .                                             (8.9) 

    2. Інвестиції – це потік, а капітал – запас. Тоді капіталоутворення являє собою тривалий процес перетворення інвестицій в капітал: кожна одиниця інвестицій, тобто потоку, збільшує капітал, тобто запас. Але сказане не означає, що обсяг капіталу збільшується при цьому на величину інвестицій. Слід враховувати, що наявний капітал постійно зношується в процесі виробництва і потребує відновлювальних інвестицій. Це, у свою чергу, означає, що обсяг капіталу формується під впливом двох протилежних сил: інвестування, яке збільшує обсяг капіталу, і зношення (амортизації), яке зменшує обсяг капіталу.
    В сучасній економічній літературі існує  декілька підходів до визначення поняття  «інвестиції». У самому широкому розумінні, інвестиції – це вкладення в капітал, як грошовий, так і реальний, з метою отримання доходу. Вони здійснюються у вигляді грошових засобів, банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, вкладень в рухоме та нерухоме майно, інтелектуальну власність, майнові права тощо. Подібне визначення інвестицій можна назвати бухгалтерським, тому що воно охоплює вкладення у всі види активів підприємства.
    Інвестиції  у відтворення основних фондів і  пов’язані з цим зміни обігового капіталу називають капітальними вкладеннями. До них звичайно відносять витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення. Капітальні вкладення це інвестиції в економічному сенсі, тому що вони пов’язані із відтворенням реального капіталу.
    Визначають  такі основні форми інвестицій:
    грошова;
    натурально-речова;
    інтелектуальна (патенти).
    У залежності від походження, інвестиції поділяються на такі основні типи:
    виробничі;
    фінансові (кредити, гроші);
    портфельні (цінні папери).
    В економічній літературі також існують поняття «валові» та «чисті інвестиції».
    Валові  інвестиції – це загальний обсяг коштів, інвестованих в нове будівництво, придбання засобів виробництва та на приріст товарно-матеріальних запасів у певному періоді. Звичайно, вони об’єднують суму відновлення і приросту інвестицій.
    Чисті інвестиції – це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань. Вони означають тільки додаткові інвестиції, які мали місце у поточному році. Так, в економіці, що зростає, чисті інвестиції – величина позитивна. Кризовій або застійній економіці притаманна ситуація, коли валові інвестиції дорівнюють амортизаційним витратам. За умов зниження темпів економічного розвитку чисті інвестиції можуть бути навіть від’ємною величиною (процес деінвестування).
    Розглядаючи зв’язок між інвестиціями та обсягом  капіталу, слід зважати на сутнісну відмінність чистих і валових інвестицій. Як зазначалось вище, до чистих інвестицій відносяться витрати, які спрямовуються лише на створення нового, тобто додаткового капіталу, тоді як валові інвестиції охоплюють як створення нового капіталу, так і заміну зношеного капіталу новими капітальними засобами. Враховуючи це, валові інвестиції можна визначити за такою формулою: 

      ,                                                 (8.10) 

    де  , – відповідно валові та чисті інвестиції за період t; – норма амортизації; – середня вартість капіталу за період t; – вартість амортизованого капіталу, тобто зношеного в процесі виробництва протягом періоду t.
    Із рівняння (8.10) видно, що чисті інвестиції – це така частина валових інвестицій, яка відображує їх перевищення порівняно із вартістю зношеного капіталу. Тому, спираючись на рівняння (8.10), чисті інвестиції можна визначити за формулою: 

     .                                            (8.11) 

    У свою чергу, перевищення валових інвестицій над вартістю амортизованого капіталу дорівнює створенню нового капіталу, тобто визначає приріст капіталу. Тоді, приріст капіталу залежить не від валових, а від чистих інвестицій, і визначається за формулою: 

     .                                        (8.12)
    Якщо  до обсягів капіталу на кінець попереднього періоду (або на початок наступного періоду) додати приріст капіталу (чисті інвестиції) у наступному періоді, то обсяг капіталу на кінець наступного періоду можна визначити за формулою: 

      .                                    (8.13) 

    Приріст капіталу збільшує виробничі потужності економіки, тобто довгострокову  сукупну пропозицію, яка дорівнює потенційному ВВП. Але при цьому  вплив приросту капіталу на збільшення потенційного ВВП відбувається не у співвідношенні один до одного, а згідно із граничною продуктивністю капіталу або граничним продуктом капіталу. Останній відповідає продукту, який припадає на додаткову одиницю капіталу за незмінної кількості інших факторів виробництва (переважно – праці). Тоді граничний продукт капіталу (МРК) можна визначити за формулою: 

       .                               (8.14) 

    де f(K+1, L) – обсяг продукту, виробленого за (К+1) одиниць капіталу та L одиниць праці; f(K,L) – обсяг продукту, виробленого за К одиниць капіталу та L одиниць праці.
    Можна сказати, що граничний продукт капіталу є  різницею між обсягом продукту, виготовленого  за (К + 1) одиниць капіталу, та обсягом  продукту, виготовленого за К одиниць  капіталу. Його величина розраховується в натуральних одиницях.
    Залежність  обсягу продукту від обсягу капіталу за незмінної кількості праці  демонструє виробнича функція, графік якої наведено на рис.8.2.
    Як  видно із рис. 8.2, в міру зростання обсягів капіталу його гранична продуктивність зменшується, тобто зростання капіталу спричиняє зниження швидкості зростання продукту. Така залежність притаманна і іншим факторам виробництва, а її існування пов’язане з дією закону спадної віддачі змінного фактора виробництва. 

    
    Рис. 8.2. Виробнича функція 

    Гранична виручка від використання капіталу (МRK) відображує приріст виручки від реалізації продукції, що припадає на одну грошову одиницю приросту капіталу. MRK демонструє вплив приросту капіталу на збільшення потенційного ВВП. Вона розраховується у вартісній формі за формулою:  

    MRK = ?Yp/?K.                                               (8.15) 

    З’ясування  залежності обсягу інвестицій від їхніх чинників можливе за допомогою інвестиційної функції, де інвестиції є залежною змінною, а інвестиційні фактори – незалежні. Як правило, це дослідження проводиться для кожного компонента інвестиційної системи окремо: інвестиції в житлове будівництво, інвестиції в запаси, інвестиції в основний капітал, оскільки їхня динаміка знаходиться під впливом неоднакових чинників.
    Враховуючи значення останнього компонента, розглянемо саме кейнсіанський та неокласичний підходи до функції інвестицій в основний капітал.
    В основі кейнсіанської функції інвестицій лежать наступні розміркування.
    По-перше, за Кейнсом, інвестор орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від інвестування. Під останнім він розуміє чисту виручку, що залишається після відшкодування поточних витрат та амортизаційних відрахувань.
    По-друге, оскільки інвестиції приносять результати не в тому періоді, коли вони здійснюються, а в майбутньому, на думку Кейнса, спиратися необхідно на прибуток, що очікується протягом всього строку служби основного капіталу. Це, у свою чергу, передбачає врахування фактору часу і зумовлює необхідність дисконтування майбутніх прибутків, тобто «оцінку впливу майбутнього на теперішнє».
    По-третє, під об’єктом інвестування Кейнс розуміє капітальне майно, вартість якого зумовлюється витратами на його заміщення. Оскільки величина останніх в майбутньому може зростати, враховувати слід не вартість придбання капітального майна, а його відновну вартість.
    По-четверте, попит виникає лише на такі інвестиції, вигоди від яких у формі прибутку перевищують інвестиційні витрати. Під інвестиційними витратами Кейнс розуміє вартість капітального майна, а під вигодами від інвестування – дисконтовану вартість очікуваних прибутків. Для їх зіставлення він вводить поняття «гранична ефективність капіталу».
    Гранична  ефективність капіталу - це така ставка проценту, що врівноважує дисконтовану (теперішню) вартість прибутків, що очікуються від використання капітального майна, з вартістю останнього.
    Тобто, з одного боку, ми маємо процентну ставку, яка відображує ринкову ціну інвестицій, а, з іншого - граничну ефективність капіталу, яка відіграє роль верхньої межі процентної ставки. Чим меншою за граничну ефективність капіталу є процентна ставка, тим більше дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищує вартість капітального майна і тим більшим є попит на інвестиції. Отже, інвестиції знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищувати граничну ефективність капіталу. З урахуванням вище зазначеного, кейнсіанську функцію інвестицій можна представити у вигляді:  

    I = (I < R*).                                     (8.16) 

    На  відміну від кейнсіанців, прихильники неокласичної функції інвестицій виходять із наступного.
    По-перше, попит підприємців на інвестиції залежить від розриву між бажаним і наявним обсягами основного капіталу, який слід усунути за рахунок інвестицій. При цьому, бажаним обсягом основного капіталу вважається такий, який підприємці хотіли б мати у майбутньому періоді.
    По-друге, оскільки підприємці не можуть цей розрив усувати миттєво, їхній попит на інвестиції у кожному поточному періоді залежатиме не лише від розриву між наявним і бажаним обсягами основного капіталу, а й від швидкості (інтенсивності), з якою вони мають намір нарощувати основний капітал.
    Бажаний обсяг основного капіталу (Кf) залежить від граничних витрат на капітал і обсягів виробництва, очікуваних у майбутньому періоді.
    Рівень граничних витрат на капітал (МСК), на думку неокласиків, зумовлюють наступні чинники:
    - Процентна ставка. Щоб мати змогу інвестувати, фірма має брати гроші у позику. За їх використання вона несе витрати, пов’язані з оплатою процентів. У розрахунку на одну гривню основного капіталу ці витрати можуть становити r гривень. Якщо ж фірма фінансує інвестиції із власних джерел, процентні платежі виступають як альтернативні витрати, оскільки вона втрачає дохід у вигляді процента, який можна було б отримати, інвестуючи відповідні кошти в інші активи;
    - Норма амортизації. В процесі використання основного капіталу відбувається його зношення, при цьому основний капітал втрачає свою вартість, тобто амортизується. Фірма на величину амортизаційних відрахувань здійснює витрати, спрямовані на підтримання основного капіталу у продуктивному стані. В межах одного періоду на одну гривню основного капіталу амортизаційні витрати становитимуть d гривень;
    - Податки. Витрати фірми, пов’язані з оподаткуванням, суттєво впливають на МСК. Саме від податку на прибуток та інвестиційного податкового кредиту залежить чистий прибуток фірми. Податок на прибуток збільшує граничні витрати (зменшує чистий прибуток) фірми, а інвестиційний податковий кредит зменшує її граничні витрати (збільшує чистий прибуток).
    Очікуваний обсяг виробництва (Ye) – це середньорічний обсяг виробництва, який відповідає очікуванням фірми щодо майбутнього попиту на її продукцію. Але на цей попит впливає і поточний обсяг виробництва та тенденції (постійний компонент), які сформувалися у попередній період.
    Підсумовуючи, залежність бажаного обсягу основного  капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів виробництва  можна представити як: 

    Кf = f (МСК, Ye).                                  (8.17) 

    Із  рівняння (8.17) випливає, що бажаний обсяг основного капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва. Розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу зумовлює попит на інвестиції протягом майбутнього періоду. В кожному поточному періоді цей попит залежить від швидкості нарощування основного капіталу.
    Для визначення останньої прихильники  неокласичної функції інвестицій в основний капітал запропонували модель гнучкого акселератора, згідно з якою в кожному періоді фірма зменшує розрив в основному капіталі на певну частку.
    Якщо  позначити наявний основний капітал  на початок поточного періоду  через Кt-1, а частку, на яку усувається розрив між наявним і бажаним обсягами капіталу, - через k. Тоді приріст основного капіталу у поточному періоді (?Кt) можна визначити як: 

    t = k(Кf - Кt-1).                                    (8.18) 

    Приріст основного капіталу залежить від чистих інвестицій. Тому приріст чистих інвестицій протягом поточного періоду (NIt) визначається за формулою: 

    NIt = k(Кf - Кt-1).                                     (8.19) 

    Рівняння (8.19) передбачає поступове регулювання чистих інвестицій за таким принципом: чим більшим є розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу, тим більшими є інвестиції. Коли розрив нульовий, чисті інвестиції відсутні.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.