На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Партйн системи сучасност. Особливост партйної системи України

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 22.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України
Чернівецький  національний університет імені  Юрія Федьковича
Географічний  факультет
Кафедра географії і менеджменту туризму 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему:
« Партійні системи  сучасності. Особливості  партійної системи України » 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:
студентка 304 групи
Дикусар В. О. 
 
 

     Чернівці, 2011
 

План 

Вступ 

1. Поняття партійної системи 
 

2. Типологія партійних систем 

3. Особливості партійної системи України 

Висновок 

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Вступ 

     Типовою формою громадських організацій  для політики виступають політичні  партії. Вони є одним із головних  інститутів політичної системи.  Саме завдяки їх діяльності  визначається характер і спрямування  політичного процесу, стратегія і тактика боротьби за владу.
     Політична партія - це спільність  людей, об'єднаних ідеологічно  і організаційно, яка виражає  інтереси певних соціальних спільнот  і намагається їх реалізувати  через завоювання, утримання та  використання державної влади або участі в ній.
       Основною причиною виникнення  політичних партій є необхідність  захисту інтересів певної групи  людей.
       Суспільно-політична роль партій  проявляється в їх функціях, головними  з яких є представництво соціальних  інтересів, розробка ідеології та поширення її серед електорату, участь у боротьбі за владу та її здійснення, формування громадської думки, політична соціалізація населення, формування політичної еліти, інтеграція соціальної групи тощо.
        Партії, як правило, мають свою програму, більш або менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки. Тому вони служать могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя, його раціоналізації. Критерієм визнання політичного авторитету партії в суспільстві є рівень представництва їх у парламенті і функціонування там партійних фракцій, бо саме тоді депутати від партії отримують представництво в різних парламентських органах.
Невід'ємним  елементом дослідження політичних партій є аналіз партійних систем.
     Здійснюючи взаємозв'язок між  громадянами і державою, партії  вступають у контакт не тільки  з органами влади, але й одна  з одною. Для позначення способу  цього взаємозв'язку партій використовується  термін "партійна система". У  найбільш загальному вигляді партійна система - це сукупність зв'язків і відносин між партіями, які претендують на володіння владою в країні. Для визначення типу партійної системи нерідко використовується кількісний критерій (одно-, дво- і багатопартійні системи). До кількісного критерію часто додають такі показники, як наявність або відсутність домінуючої партії або здатність до укладення союзів, рівень загальності між партіями.
        Серед факторів, які визначають  тип партійної системи (історичні  традиції, особливості соціальної структури, ступінь фрагментарності політичних орієнтацій, законодавство, що регламентує реєстрацію і діяльність партій, президентська або парламентська форма правління) найбільше значення має виборча система.
 


    Поняття партійної системи
 
   Здійснюючи  взаємозв'язок між громадянами і  державою, партії вступають у контакт  не тільки з органами влади, але й  одна з одною. Для позначення способу  цього взаємозв'язку партій використовується термін "партійна система".В політологічній літературі даються різні визначення поняття «партійна система». Система взагалі — це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв?язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність. За аналогією партійну систему можна розуміти як цілісну сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними. Однак таке розуміння надто абстрактне. Деякі дослідники вважають, що до складу партійної системи входять не всі наявні в країні політичні партії, а лише ті, які діють легально. Інші наголошують на тому, що партійну систему складають лише ті партії, що прагнуть до влади, беруть участь у боротьбі за неї, справляють на її здійснення відчутний вплив. Згідно з цією точкою зору, до партійної системи не входять дрібні, маловпливові партії, які не беруть участі у здійсненні влади. [1.] 
              Політичні партії всі діють  в певних соціально-економічних  умовах. Межа партійних систем  є кордон держави. Партійна  система - це спільність взаємозалежних  політичних партій, що прагнуть  до встановлення, утримання і  здійснення влади. Партійні системи об'єднують ті політичні партії, що справді виробили і дотримуються загальних принципів боротьби і взаємовідносин, дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем визначає і вид політичного режиму, механізм і ефективність демократії. Політологи Заходу та й Сходу приділяють велику увагу з'ясуванню суттєвості партійних систем, визначенню їх змісту. Західний політолог Сейме Ньюмен відзначає, що партійна система - це право політичної партії на формування власної системи правління суспільством, а політолог Єжі Каак вказує, що партійні системи - сукупність політичних сил, що представлені в парламенті або таких, що прагнуть до представництва в парламенті. Польський політолог Єжі Вятр дещо інакше підходить, відзначаючи, що під партійною системою розуміється сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, які виявляються в суперництві або спільному змаганні за політичну владу. У визначенні партійної системи політолог Лев Ентін підходить як до політичного інституту, визнаного і санкціонованого державою, де відображаються умови формування і діяльність політичних партій, їх взаємозв'язки і взаємовідносини, основні принципи і база зв'язків з іншими елементами політичної системи.[2.]
     Більш точним, що відображає суттєвість партійної системи, є розкриття характеру і взаємовідносин існуючих в країні політичних партій, умови їх діяльності і фактична роль в керівництві державними справами, особливо в формуванні уряду.
      Отже, партійна система – це  сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення. У країнах сучасного світу склались різні партійні системи 

2. Типологія партійних  систем 

        У країнах сучасного світу  склались різніпартійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основних принципів їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками. Партійні системи є стабільні та консервативні; здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються; діючі в нормальній та у надзвичайній обстановці, поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; альтернативні та неальтернативні; молоді і такі, що мають досить тривалу історію та ін.   
           В основі типологізації партійних  систем часто лежить застосування “суто політичних” критеріїв. На цій теоретичній базі можуть бути запропоновані такі групи класифікації партійних систем:
1) системи,  в яких партії мають власне  політичний характер, та системи  з переважанням партій, що за  своєю природою є псевдополітичними і являють собою побудовані на комунальних сімейних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування “ad hoc” тощо;
2) такі, що відіграють провідну роль  формуванні реальної політики  держави і суспільства, та такі, що грають другорядну роль у політичний системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненість);
3) системи  з “вирізанням певного сегменту  політичного спектру” (тобто з  забороною партій певних ідеологічних  напрямків) та ліберальні (у суто політичному, не економічному розумінні цього терміну) - без встановлення досить суворих ідеологічних критеріїв для надання офіційного дозволу на функціонування конкретних політичних партій;
4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні;
5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;
6) плюралістичні,  обмежено плюралістичні та монолітичні;
7) націоналістичні  та полікультурні;
8) релігійні  та світські;
9) марксистські, “національного” (“арабського”, “африканського”  тощо) соціалізму та несоціалістичні;
10) соціалістичні,  капіталістичні, феодальні, рабовласницькі (можуть бути застосовані й  інші критерії та теоретичні  підходи для визначення “історичних  типів” партійних систем, як і  політичних систем в цілому, наприклад,  можна розрізняти партійні системи доіндустріального, індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства).
          Наведений вище перелік можливих  класифікацій партійних систем  не є вичерпуючим, охоплюючим  все різноманіття теоретичних  підходів (та їх комбінацій), що застосовуються до аналізу цих систем. Крім того, треба зазначити, що тут були вказані лише теоретично виділені так би мовити “чисті” (“рафіновані”) типи партійних систем, поміж яких розташовується багато змішаних та проміжних типів, які відповідають реаліям тих чи інших країн. Конкретні критерії класифікації (типологізації) партійних систем у
 межах  кожної з наведених вище можуть  класифікуватися на прийнятті  до уваги її зовсім різних  сторін:
а) її сутності та
б) зовнішньої видимості або декларованої форми.
          Характеристика системи як двопартійної  може даватися на підставі:
а) офіційного закріплення у конституційному  законодавстві країни припустимості  існування лише двох політичних партій і відповідно - забороні всіх інших  партій, або
б) визнання факту переважання у політичному  житті конкретної країни двох партій, які час від часу змінюють одна одну при владі (при цьому законодавство  країни може офіційно надавати цим  двом традиційним партіям формально-юридичні та фактичні переваги перед будь-якими третіми партіями, хоча і обмежувати загальну кількість легальних партій).
         Якщо ж продовжити цей аналіз  партійних систем та узагальнити  й дещо деталізувати найбільш  поширену в сучасній політичній  літературі типологію партійних  систем, в основі якої лежать два критерії - кількість існуючих партій та наявність принципу альтернативності (можливості ротації, зміни правлячих партій), то можна запропонувати тику комплексну класифікацію партійних систем:
         1.Відсутність партійної системи.
 Вона  може виникати у випадках:
    а) панування у суспільстві  такої політичної культури, що  не передбачає існування та  діяльності політичних партій  в їх сучасному розумінні (таким  у докапіталістичні часи було  становище в більшості феодальних  країн);
   б) введення вищою державною владою заборони (тимчасової або, виходячи з принципових засад - “назавжди”) на створення будь-яких політичних партій. Приклади “тимчасового запровадження” безпартійної системи представлені низкою африканських країн безпосередньо після багатьох військових переворотів 60-х - 80-х років (Дагомея, Верхня Вольта, Нігер та інші), а приклади режиму постійного функціонування безпартійної системи - Саудовська Аравія, Оман тощо. При цьому перший тип ситуацій може іноді характеризуватися такими досить цікавими (для дослідників) моментами, за яких певні політичні сили намагаються утворити політичні партії й відповідно - партійну систему, але традиціоналістичне суспільство фактично відкидає та зводить нанівець ці потуги, перетворюючі новостворені “нібито” політичні партії на кліки, клани та інші неполітичні за своєю природою (а скоріше за все комунальні) соціальні утворення. А в другому типі ситуацій можуть за певних обставин виникати нелегальні партії, причому нерідко їх основна діяльність зосереджується або за кордоном, або в тих регіонах країни, що виходять з-під контролю правлячих у державі сил (це сталося, наприклад, в Омані в 70-х роках).[3.]     
2. Однопартійні  системи. 
Вони  представлені двома головними і  зовсім несхожими один на одного варіантами:
а) системи, в яких всі інші, крім правлячої, партії недвозначно офіційно забороні, або їх створення де-факто унеможливлюється;
 б)  системи, за яких в умовах  плюралістичної демократії, але  при переважанні непартійної  політичної культури існує лише одна партія, а спроби сформувати інші партії просто ще не робились, або зазнали невдачі через хиби дій самих ініціаторів, а не через протидію їм з боку політичної влади. Прикладами першого різновиду однопартійної системи є СРСР до 1989 року, сучасні В'єтнам та Куба, низка інших країн. Фактично такою ж могла би бути визнана й “безпартійна” система в Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії, якби не офіційна характеристика в “Зеленій книзі” М.Каддафі (одному з основних документів лівійської революції) будь-яких партій як організацій, що не відповідають духу ісламу та принципам народовладдя.
           3. Двопартійні системи.
Серед багатьох її варіантів найбільш характерними є такі:
А). Неальтернативна  ротаційна суто двопартійна. Так, у 1957 році у Колумбії дві традиційні партії (Консервативна та Ліберальна), підписавши угоду про “паритетне правління”, домовилися про те, що по черзі і без виборів через кожні чотири роки посада президента буде переходити від однієї до другої партії й буде діяти паритетний (для цих двох партій) принцип формування уряду, регіональних та місцевих органів влади, - створювалася двопартійна система Національного фронту, яка проіснувала до 1970 року.
Б). Неальтернативна  неротаційна суто двопартійна система  з партією-гегемоном. Прикладом її була Болгарська Народна Республіка в якій існувало дві легальних партії - правляча Комуністична партія та її “молодший партнер”- Болгарський землеробський народний союз.
 В). Альтернативна ротаційна суто  двопартійна. ЇЇ проголосили, але невдало намагалися реалізувати в Нігерії через деякий час після одного з військових переворотів у 80-х роках, коли офіційно державою було декларовано створення двох політичних партій і на період “стабілізації демократії” в країні заборонялася діяльність будь-яких інших партій.
 Г). Де-факто двопартійна при формальному  існуванні багатопартійності з  відсутністю обмежень на чисельність  партій. Приклади - США й до певного  моменту в недавньому минулому  – Великобританія
4. Неальтернативні  багатопартійні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій і з інституціоналізованою роллю партії-гегемона. Раніше вони існували в Польській Народній Республіці, Чехословацькій Соціалістичній Республіці, а зараз існують в Китайській Народній Республіці, Іраку. Багато в чому схожими на цей різновид партійних систем є
ті системи  що деякими дослідниками називаються “обмеженими партійними системами” . Їх головна риса полягає в тому, що хоча в них офіційно визнається той чи інший ступінь свободи діяльності політичних партій (при цьому фактично не має значення ані наявність законодавчих обмежень кількості або ідеологічного спектру партій, ані характер їх взаємовідносини та співвідношення сил між ними), однак всі найважливіші політичні питання громадського та державного життя вирішуються не в результаті боротьби та співробітництва між політичними партіями, а через прийняття вольових рішень іншою силою, яку можна умовно назвати інституціоналізованою “безпартійною партією влади” (і це є найсуттєвішим). Роль цієї “партії влади (специфічної партії-гегемона без традиційних ознак партії) можуть виконувати: а) оточення монарха або президента-автократа; б) рада духовенства; в) військова рада (хунта); г) революційний уряд тощо.[4.]
            5. Альтернативні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій. Одним з її прикладів є своєрідна трьохпартійна формально альтернативна система, яка свого часу (в період правління А.Садата) була офіційно запроваджена в Єгипті після поділу на три частин колишньої єдиної правлячої партії - Арабського Соціалістичного Союзу. Однак фактично (нелегально або напівлегально) в цій країні існували й інші політичні партії. При цьому одна з трьох офіційних партій набула ролі партії-гегемона, хоча така її роль не була формально закріплена в законі. На Мадагаскарі, де в 70-і - 80-і роки на підставі “хартії Малагасійської революції ” в умовах обмеженого політичного плюралізму дозволялося функціонувати лише восьми політичним партіям, також існував такий різновид партійної системи. Там роль партії-гегемона не була формально інституціоналізована, а час від часу “проходила перевірку” на загальних виборах.
       6. Де-факто неальтернативні плюралістичні партійні системи з наявністю партії-гегемона. Така система довгий час існувала у Мексиці, Італії, Японії, її намагався створити в СРСР М.С.Горбачов після скасування положень статті 6 Конституції про “керуючу та спрямовану роль КПРС” у радянському суспільстві.
        7. Двоблокові багатопартійні системи, в яких жодна з партій не може самостійно здіснювати владу, а основне політичне суперництво йде між двома групами політичних партій (приклад - Малайзія). При цьому така система може характеризуватися як наявністю постійного блоку-гегемона, так і періодичною ротацією правлячих блоків.
        8. Багатополюсна система багатопартійної роздробленості, за якої правлячі коаліції політичних партій не є стабільними і часто змінюють одна одну (прикладом є Таіланд). У чітко стратифікованому суспільстві партійна система (й відповідно політична система в цілому) розподіляється на такі головні соціально-політичні блоки (які не слід плутати з партійними блоками): а) блок правлячих сил; б) блок опозиційних сил; в) блок проміжних та нейтральних сил. Однак у певних ситуаціях - при тих чи інших (як демократичних, так і авторитарно-автократичних) формах майже всезагального соціального консенсусу опозиційний блок на деякий час може практично зникати.
    
               

    3. Особливості партійної  системи України 

        В Україні на даному етапі  розвитку відбувається перехід  від тоталітарної однопартійності  до цивілізованої багатопартійності.  Цей процес проходить в умовах дрібнопартійності.
       У становленні багатопартійності в Україні можна виділити 3 основні етапи:
1. З  весни 1988 року до весни 1990 року:
   До 1990 року в Радянському Союзі  єдиною „керівною і спрямовуючою  політичною силою” була КПРС. Існування будь-яких інших партій де-факто унеможливлювалося. Статус Компартії України (як частини КПРС) змінився лише у травні 1990 року, коли Політбюро ЦК КПУ прийняло рішення викласти Статті 6 і 7 Конституції УРСР в новій редакції. Тоді Стаття 6 набула такого вигляду: „Компартія України, інші політичні партії, а також профспілкові, молодіжні громадські організації та масові рухи через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах беруть участь у розробці політики Української РСР, в управлінні державними й громадськими справами” [7]. Безумовно, це позбавило КПРС політичної монополії, легалізувало та інтенсифікувало процес утворення нових політичних структур.
      Також, влітку 1988 року, після того, як несанкціоновані мітинги у Львові дістали масову підтримку, виникла ідея створення масової суспільно-політичної організації республіканського масштабу.
       На цьому етапі почали виникати  політизовані й політичні організації,  що своєю діяльністю підготували  умови  і дали поштовх процесу утворення партій. Це « допартійний » період.
    З кінця 1990 року до подій 19-24 серпня 1991 року.
     На цьому етапі були створені  більшість і сьогодні існуючих  партій. Це « етап початкової  багатопартійності ». 
       Які причини виникнення політичних партій? Чому в політичне життя країни почали входити численні політизовані групи, угруповання, рухи, які проголошували себе партіями?  В. Литвин джерела багатопартійності вбачає в послабленні позицій КПРС. Він висуває таку тезу: Компартія та її органи на місцях тривалий час виступали лише як господарсько-розпорядчі інституції, а тому не змогли, коли це було необхідно, оволодіти політичними методами діяльності. Активізацію суспільно-політичних процесів посилили також обставини, що склалися після катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 року. Катастрофа висвітлила низький рівень компетентності партійної номенклатури. Почали виникати різні екологічні організації, частина яких пізніше стала основою для створення політичних партій.
        3 етап становлення партійної  системи можна датувати від  серпня 1991 до виборів до Верховної  Ради України в березні 1998.
        Наприкінці 1990-х років, скориставшись тим, що у партій існував дефіцит фінансових ресурсів, на політичну арену України вийшли так звані фінансово-промислові групи (ФПГ).
      Найвпливовішими в Україні наприкінці 1990-х років були групи Г. Суркіса – В. Медведчука, І. Бакая, О. Ткаченка, В. Рабиновича, а також „дніпропетровська”, „донецька”, „харківська”, „галицька” територіальні групи. Вони поділили між собою найрентабельніші галузі промисловості, контролювали найвпливовіші ЗМІ, істотно впливали на державну владу. В діяльності ФПГ, як правило, переважали дві парадигми: використання влади для набуття власності і „придбання” за власність легальних владних посад для убезпечення власного статусу. Партії (скажімо, „Громада”, та й інші) виконували роль „кишенькових” структур ФПГ.
       Тенденції до зростання клановості політичних партій були зумовлені й об’єктивним станом розвитку політичної сфери суспільства в цілому. До них можна віднести такі:
1) соціально-економічна  неструктурованість українського  суспільства, а, отже, неструктурованість  політичних інтересів виборців. До цього додався загрозливо  низький рівень довіри громадян до влади та її інституцій в цілому і до політичних партій зокрема. За даними моніторингового дослідження тенденцій розвитку українського суспільства (1994 - 1997 рр.), цілком довіряли політичним партіям 0,8 % (1995 р.), 1,1 % (1996 р.), 0,5 % (1997 р.) опитаних громадян. А на запитання, чи є серед політичних партій і рухів, які існували на той час в Україні, такі, яким можна довірити владу, „так” відповіли 13,9 % (1994 р.), 8,7 % (1995 р.), 12,2 % (1996 р.), 11,3 % (1997 р.)
-  18  -
опитаних  громадян ;
2) партії  не мали розвинутої бази для  легітимного рекрутування членів.
       Значно вплинули на становленн  політичної системи України і  вибори 1998 року.
     За результатами підрахунку голосів, бар’єр у 4 % здолали 8 партій і виборчих блоків. У сумі вони набрали 65,79 % голосів. Відповідно до запропонованої Р. Майром класифікації партійної системи, якщо дві найбільші партії володіють більше, ніж 80 % мандатів, то це є система великих партій; якщо вони володіють 65 % мандатів - система середніх партій; якщо ж у них 42 % мандатів – система малих партій . Очевидно, партійна система України, де дві найбільші партії - КПУ і НРУ - разом отримали 1998 року 37,55 % мандатів, належать до останнього типу, а саме до системи малих партій. Отже, можна констатувати, що якісних змін 1998 року у порівнянні з 1994 роком не сталося. Вибори до місцевих рад, які відбувалися одночасно з парламентськими, в черговий раз засвідчили слабкість організаційної структури українських партій. За результатами виборів частка партійних депутатів в цих органах влади склала 7,6 %.
Отже, можна  відзначити, що в 1992 - 1998 роках:
1) становлення  партійної системи в Україні  йшло уповільненими темпами, що, очевидно, було пов’язано з тривалими  пошуками моделі виборчої системи; 
2) чинна  на тоді виборча система сприяла успіху на виборах тих партій та політичних структур і кандидатів, які володіли значним адміністративним і фінансовим ресурсом. Як наслідок, особливо активну участь у виборах взяли потужні газотрейдерні угруповання (корпорація „Єдині енергетичні системи”, „Ітера”, „Інтергаз”, „Укргазпром”), нафтотрейдери, низка банків.
       На думку І. Степаненка, „парламентські вибори виявили такі основні риси української партійної системи: високий рівень фрагментації з максимальною розпорошеністю у центрі політичного спектру; відносну усталеність електоральних груп на лівому і правому флангах (КПУ, блок СПУ – СелПУ, НРУ); наявність на флангах „партійних двійок”: партія-лідер – партія-сателіт з приблизно однаковим співвідношенням сил (3:1) між собою: КПУ - СПУ, НРУ - „Національний фронт”; високий попит на лівоцентристську (можливо, соціал-демократичну) партію і брак відповідної пропозиції; зміцнення за НДП становища „партії влади”
Період 1998 - 2005 років можна віднести до третього етапу становлення партійної системи в Україні. Він нічим особливим не відрізнявся від попередніх етапів. Згадані особливості партійної системи фактично призвели до утворення двопартійного парламенту, який лише наближено відображав структуру політичних орієнтацій населення. Внаслідок цього перехід до змішаної виборчої системи своїм безпосереднім результатом мав лише забезпечення партійного представництва у складі законодавчого органу країни. Політичні партії виявилися допоміжним елементом політичної системи, виконуючи, в кращому випадку, роль політичної опозиції чи лобістської структури, інструменту політичного впливу, який використовують певні „політики від бізнесу”. За своїми функціями політичні партії стали схожими на групи тиску.
    Тим не менше, президентські вибори 1999 і 2004 років продемонстрували, що вплив партій на вибори глави держави поступово посилюється. В сучасних умовах (фрагментарність, значна регіоналізація провідних політичних партій) електоральна база кандидата на посаду Президента від будь-якої партії є об’єктивно обмеженою. І позапартійний кандидат, позбавлений жорсткої партійно-ідеологічної ідентифікації, має більше можливостей для політичного маневрування та формування широкої електоральної бази. Але 2004 року до другого туру президентських виборів потрапили кандидати, які в очах виборців асоціювалися з конкретними політичними силами: В. Ющенко – з блоком партій „Наша Україна”, а В. Янукович – з Партією регіонів. Внесення змін до Конституції, трансформація президентсько-парламентської форми правління в парламентсько-президентську, затвердження пропорційної моделі виборів – все це сприятиме посиленню партій.
                  
 

Висновок 

      Отже, партійна система - це сукупність  відносин між: легально діючими  політичними партіями з приводу  політичної влади, які визначають її місце і роль у політичній системі.
        Існує багато класифікацій партійних  систем. Найпростішою класифікацією  партійних систем, що враховує  характер взаємодії та ступінь  впливу політичних партій на  суспільство в цілому, є їх поділ на однопартійну, двопартійну та багатопартійну.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.