На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Сучасне православ?я тенденця еволюцї

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 22.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


КОНТРОЛЬНА  РОБОТА
Сучасне православ?я –  тенденція еволюції 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………...3 

1. Виникнення православ?я – розділення християнської церкви…………..…4 

2. Основні  канони православ?я і його  атрибути………………………………..9 

3. Напрямки  розвитку православ?я, його сучасний  стан……………….……..13 

Висновки…………………………………………………………………..……..18 

Список  використаної літератури………………………………………………..20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Ми  живемо у двадцять першому столітті в країні, що має свої великі традиції й велику історію. Офіційною релігією нашої Батьківщини є християнство, а точніше його різновид - православ'я. У 1988 р. православна церква відсвяткувала тисячолітній ювілей запровадження християнства, чи церковною мовою, хрещення Русі. Десять століть християнства - це не лише надбання церкви, її історії, вони здобули значний суспільний резонанс у країні, а за рішенням ЮНЕСКО відзначені у світі як важлива подія культурного життя.
    Християнство  є найбільш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють  три головні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм, а також численні більш дрібні різновиди. Головним об'єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто - тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, шо праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю, а грішників - покарання, яке вони уявляють собі по-різному.
    Православ’я є праве (тобто щире і тому благодатне) славлення до Бога. І цей неоціненний  духовний скарб правоти і правди було вручено православним Церквам  і народам.  [ 1]
    Православ'я - це чиста і не скривлена Істина, принесена на землю для порятунку  людей Христом Рятівником; це - збережене  у всій чистоті і не пошкоджене справжнє Навчання Христове про віру і благочестя (життя по вірі), викладене  Святими Апостолами у Священному Писанні, старанно пояснене і витлумачене  їхніми законними спадкоємцями - чоловіками апостольськими, святими батьками і  вчителями Церкви - у Священному Переказі нашої Церкви, що тільки одна, яка нічого не змінила в цьому навчанні, і понині по всій справедливості іменується Церквою Православною.  [ 2]
1. Виникнення православ?я  – розділення  християнської церкви 

    Християнство  виникло у другій половині 1 ст. в  одному із східних районів Римської імперії - Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з  гнобителями. Його засновниками вважають Ісуса Христа та його апостолів.  
    Християнство  йшло на зміну старим язичеським релігіям і іудаїзму. Воно зверталося до всієї  багатонаціональної маси Римської Імперії  й разом з тим до кожної людини персонально, дарувало волю індивідові, давало рабові надію на порятунок - відродження праведних. Христос  замінив принцип Старого Завіту - “око за око, зуб за зуб” - новим: “возлюби ближнього свого”, і вивів нові заповіді блаженства. Християнство дало новий зміст історії й життя  людини, засудило рабовласництво, культ  речей і багатства, проголосило  ідею рівності людей перед Богом.  [6]
    Християнство  відпочатку поширилось у переважно  грекомовній східній частині Римської імперії. Святий Павло та апостоли активно подорожували по всій Імперії, засновуючи Церкви у основних містах. Перші Церкви з'явились у Антиохії, Олександрії та Єрусалимі, а потім у двох політичних центрах — у Римі і Константинополі. Православні вірять у заснування в той час апостольської спадкоємності. Це відіграє ключову роль у погляді Церкви на саму себе як на пряму спадкоємницю першої християнської спільноти.
    Культура  православних християн досягла свого  золотого віку у Візантійській імперії, а потім поширилась на Русь, після  падіння Константинополя. Ряд автокефальних  церков було встановлено у Східній  Європі та серед слов'янських регіонів. У 530-х роках імператором Юстиніаном І був збудований Константинопольський Собор Святої Софії -Премудрості Божої, що залишається головним архітектурним символом Православ'я. [3 ]
    У 11 столітті стався Великий Розкол (Схизма) між Римом і Константинополем, що призвів до розділення Церкви Заходу, тобто Римо-Католицької Церкви, та усіх Церков Сходу. З точки зору Православ'я це було відділення помісної Римської Церкви (з юрисдикцією над Західною і Центральною Європою) від Вселенського Православ'я.
    Головною  причиною розколу були особливості  соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на заході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежними. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою.
    Процес  розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі  церкви на заході та сході Європи привела  до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Відбувалася гостра богословська полеміка між західним та східним духівництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським папою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучили один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними.
    У XVI ст. стався ще один великий церковний  розкол, коли у Західній Європі в процесі реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви. Так у християнстві виникли три основні течії: православ'я, католицизм і протестантизм (з лат. protestan — той, що заперечує). [3 ]
    Православ'я  на відміну від католицизму не має єдиного церковного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утворення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визначилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі.
    Виділим відмітні риси православ'я:
    1) істина не може належати одній  людині. Звідси - соборність православної  церкви;
    2) жертовне розуміння любові до  Христа й до інших людей; 
    3) Царство Боже - не просто рай,  але й особливий стан душі  після смерті; 
    4) духовне життя розуміється як  уподібнення Богові;
    5) аскеза - не ейфорія, але практика  смиренності й служить відмові  від гордині; 
    6) особливе поклоніння святим і  іконам.
    Православ'я  налічує 308 млн. віруючих. Основу православного віровчення складає Біблія ("Святе Письмо"), Святий переказ, Символ віри, затверджений на перших двох Соборах 325 і 381 рр.
    Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить священику. Православне духовенство поділяється на чорне (ченці), що складає вищі церковні чини, і біле — одружені парафіяльні священики.
    Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів, виконання постів, таїнств, у яких "під видимим  образом передається невидима Благодать Божа". Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і єлеосвячення. [8 ]
    Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і західні області України) Європі, у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. Католицизм має багато спільного з православ'ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної діяльності і нової релігійної свідомості.
    Основним  догматом католицької церкви, що відрізняє  її від інших течій у християнстві, є догмат про непогрішимість папи Римського.
    Наступний догмат католицизму - це догмат про  «чистилище», прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Вчення про «чистилище» полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в «чистилище» - місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому переходити в пекло чи рай.
    Дуже  важливим положенням католицизму є  теза про особливу роль духівництва, що людина не може заслужити Божої  милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги перед мирянами і повинно мати надзвичайні права і привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки це є виключним правом духівництва. Католицизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латинською мовою, якою не володіє переважна частина віруючих.
    Значного  поширення в католицизмі поряд  із вшануванням Богородиці набуває  культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління - Ватикан і главу католицької церкви - папу Римського, що обирається довічно. [9 ]
    Протестантизм - найбільш гнучка й витончена форма християнства. Особливості ідеології та орієнтації сучасного протестантизму зумовлені історією його виникнення і подальшого розвитку.
    Християнство  ніколи не було однорідним, у ньому  постійно виникали ворожі одна одній  церкви, групи. Відбувалося це тому, що християнські ідеї неоднаково проникали  в різні соціальні верстви, виступаючи як ідеологічне оформлення їх класових та політичних позицій. Починаючи з XVI ст., дрібні прояви опозиції католицькій церкві злилися в могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напряму християнства - протестантизму.
    Це  було у XVI ст. - епоху Реформації, епоху, коли на арену боротьби виходив новий клас буржуазії, для якого рамки феодального ладу стали надто тісними. В той час римсько-католицька церква була великим центром феодальної системи, догмати якої відігравали роль священного запинала феодалізму, феодальних виробничих відносин. Католицька церква була і найзаможнішим землевласником, їй належало не менше трьох частин усіх земельних володінь в католицьких країнах. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу проти феодалізму, неминуче повинна була виступити й проти католицької церкви. Перший акт буржуазної революції було розіграно у формі релігійної війни, оскільки почуття і свідомість мас були в цілому вигодовані духовною їжею, яку їм пропонувала церква. І тому історичний рух, змістом якого був перехід від феодалізму до капіталізму, повинен був набути релігійного забарвлення. Саме в цей період розвинулася «протестантська єресь» на противагу феодальному католицизму.
    Виступаючи  проти церкви як невід'ємного інституту феодалізму, ідеологи протестантизму заперечували богослужбову практику католицької церкви, ті догматичні положення, на яких вона грунтувалася. Свої ж реформи протестанти обгрунтували «дійсним прочитанням священного писання» (Біблії), яке вони оголосили єдиним авторитетом у питаннях віри.
    Людина  для протестантизму - уже не є ланкою в ланцюзі надособистісної спільності. Індивідуалізація, характерна для буржуазної епохи, є перебудовою релігійних уявлень, в якій людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у ситуацію релігійного переживання. Лютеранство і кальвінізм - напрямки реформаційного протестантизму. [9 ] 
 

2. Основні канони  православ?я і  його атрибути 

    Канони  Православної Церкви - це правила її життя, сформульовані на Вселенських та Помісних соборах, прообразом яких є Апостольський Собор в Єрусалимі, описаний в Діяннях Святих Апостолів. Отці Вселенського Собору в першому каноні говорять: повинні зберігатися древні звичаї, що нічого не треба вводити проти соборних і святоотецьких правил під страхом відлучення від Церкви.  Про авторитетність і непорушність канонів в 641 році Олександрійський Патріарх св. Іоанн Милостивий говорив: “Краще згасити сонце, ніж порушити Божественний закон”. [10 ]
    Отже, хто порушує канони Церкви, свідомо  ставить себе поза межами Православної Церкви. Такі люди або організації  з точки зору світського права  мають повне право на існування. Однак з точки зору церковного права вони не є православними (хоча і називають себе такими), оскільки відійшли від норм, які визначають зібрання віруючих як Православну Церкву, що веде свій початок від Господа  Іісуса Христа.
    До  основних правил ( канонів ) належать:
    - Правила св. Апостолів.
    - Правила вселенських соборів.
    - Правила поместных соборов.
    - Правила:
    Діонісія александрійського,
    Григорія неокесарійського,
    Афанасія Великого,
    Василія Великого,
    Григорія Богослова,
    Амфілохія іконійського,
    Феофила александрійського,
    Канонікон Ванна Посніка,
    Канони  Василія Великого, Іоанна Златоустого и Анастасія. [ 11]
    Атрибути Православ?я (ікони, хрест, молитви, свічи, храм….).
    В області християнської символіки  головне місце належить хресту як знаку, що сходить до Чесного Животворящого Хреста Господня, на якому Рятівник прийняв мученицький вінець свій. Подібно тому, як сама хресна кончина земного життя Ісуса Христа стала спокутною жертвою, від якої починається шлях занепалої людини до порятунку, так і страшне знаряддя страти стало не символом смерті, а порятунку в Христі.
    Найхарактерніший  для Православ’я восьмисторонній  хрест має три перетинки, замість  однієї, як зазвичай у зображеннях  хреста іншими християнськими конфесіями.
    Хрест супроводжує всі молитви, богослужіння, Таїнства й священнодійства Православної Церкви. Серед інших хрестів, які використовуються у Православній Церкві є різні варіанти звичайного хреста з однією перетинкою: єрусалимський хрест, кельтський хрест, хрест "Виноградна лоза". [ 13]
    Православно-Віруючі  християни осіняють себе хрестом  перед молитвою, увійшовши в храм, під час богослужіння, перед і після вкушання їжі, до й після закінчення роботи. Хрест свідчить про нашу віру в Ісуса Христа й у Пресвяту Трійцю, а також про підпорядкування Господній волі.
    У православних храмах і в будинках перебувають ікони. На них - зображення Ісуса Христа, Божої Матері, Святих і Священних біблійних подій. Слово „ікона" значить „образ". Відповідно до древньої традиції, ікони пишуть (зображують фарбами) на дошці. Ікони віщають нам про Бога й про Його присутність.
    Ікона, чинністю своєї неземної краси, веде до пізнання Бога, є джерелом благодаті  й спрямовує до зображеного на ній особам благочестиві, молитовні  думки.
    Винятково важливе значення  Православна  Церква надає молитві. Молитва - звернення віруючого до Бога. Розрізняють чотири види молитов: молитви, моління, прохання, віддяки. Молитва є моління або умалювання про гріхи, про вчинених їм справжніх або минулих гріхах, просить прощення в них; моління буває, коли хто, молячись, за що-небудь, обіцяє Богові, говорячи: «я те  не зроблю, тільки ущедри, Господи!»; прохання буває, коли, перебуваючи в гарячності духу, возсилаємо молитви за інших, про тих, кого ми любимо, або про світ усього миру; віддяка - коли розум приносить Богові подяку й славослів'я, згадуючи минулі благодіяння Божії, або бачати справжні, або прозріваючи, які в майбутньому уготовал Бог блага люблячого Його. Молитва часто приймає вид викладу своїх думок. Молитва також часто приймає форми обряду. [11 ]
    Церковна  свіча - священне надбання Православ'я. Вона - символ нашого духовного союзу зі святою Матір'ю-Церквою. Свічі, які віруючі купують у храмі, щоб поставити у свічники біля ікон, мають кілька духовних значень: оскільки свіча купується, вона є знак добровільної жертви людини Богові й храму Його, вираження готовності людини до слухняності Богові (м'якість воску), його прагнення до обоженню, перетворенню в нову тварину (горіння свічі). Свіча є також свідоцтво віри, причетності людини до Божественного світла. Свіча виражає теплоту й пломінь любові людини до Господа, Матері Божій, Ангелові або святому, у ликів яких віруючий ставить свою свічу. [ 14]
    Для прославляння Бога створюють Храми. Храм є місцем зборів віруючих на молитву, особливо ж на Божественну Літургію. Православний храм називається церквою  й відрізняється поруч характерних для нього черт, як наприклад: іконостас - стіна, що складається з ікон, що відокремлює вівтар від середньої (внутрішньої) частини церкви. Вівтар завжди звернений до сходу, тому що зі сходу прийшов порятунок, зі сходу разом із сонцем приходять світло й життєдайне тепло, що вірують же від вівтаря одержують у Таїнствах освячення й духовні чинності.
    Купол церкви символізує палаючу свічу, полум'яність молитви й наше устремління до Бога. [ 12]
    До  атрибутів Православ?я можна віднести й таїнства. Святі Таїнства встановив сам Ісус Христос: „ітак ідіть, навчить всі народи, хрестячи їх в ім'я Батька й Сина й Святого Духа, навчаючи їх дотримувати все, що Я повелів вам". Цими словами Ісус Христос ясно вказав нам на те, що крім Таїнства Водохрещення Він установив також і інші Таїнства. Всіх Таїнств сім: Таїнство Водохрещення, Миропомазання, Покаяння, Причастя, Шлюбу, Священства й Елеопомазання. [ 17]
    Священнодійства - це не тільки благословення й освячення окремих предметів (ікон, овочів, води, будинків і т.п.), але також молитовне священнодійство у всякому нестатку й у різних обставинах знаходить своє вираження в утримуванні Требника, крім здійснень св. Таїнств.
    Після смерті Церква молиться про вічне  заспокоєння відійшовшого до Бога, своєму Творцеві, людини. Похоронний обряд відбувається в церкві, після чого небіжчика проводжаємо на цвинтар. Не лінуючись, ми часто молимося за померлих. Віримо, що вони також моляться за нас. Поховання відбувається в церкві. Співтовариство віруючих прощається зі своїм членом. Учасники поховання, родина й близькі, у знак того, що померлий відходить у країну вічного світла, тримають у руках возжонні свічі. Богослужіння на честь померлі називається Панахидою й відбувається в 3, 9, 40 день і в річницю після смерті, а також у день Ангела й у будь-який час.
    Існує багато звичаїв, пов'язаних із церковними святами. Укажемо на трохи з них: освячення пальм, фарбування яєць і освячення їжі.
    Вербне  Воскресіння - На згадку входу Ісуса Христа в Єрусалим, приносимо із собою для освячення пальми.
    Крашанки - Яйця красимо на згадку того випадку, коли яйце, показане Марією Магдалиною цезареві Тиверію, змінило свій колір. ХВ - Христос Воскресе!
    Освячення їжі - На Великдень освячуємо їжу, славлячи Бога за Його благодіяння. Читаючи молитву, священнослужитель молить Бога призреть на дарунки й освятити їх, як ніколи призрел на дарунки Авраама й Авеля. [ 12]
3. Напрямки розвитку  православ?я, його  сучасний стан 

    Зараз Православ'я налічує 308 млн. віруючих. У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков - Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На початок XXI ст. у вселенському православ'ї існують ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська і Естонська. [17 ]
    Різні автокефальні та автономні синоди Православної Церкви відрізняються у способі  адміністрування та місцевій культурі, але їхня абсолютна більшість  перебуває у повному євхаристійному спілкуванні (сопричасті) один з одним. Нещодавно було відновлено сопричастя між Російською Православною Церквою  Закордоном та Московським Патріархатом, двома гілками Російського Православ'я, що розділились у 1920-х роках через  різне ставлення до комуністичного режиму.
    Співпраця між помісними Церквами у рамках Вселенської Православної Церкви налагоджена  не надто добре. Фактично, єдиною реальною формою такої співпраці з метою  прийняття спільних рішень та визначення єдиної позиції був і залишається  Вселенський Собор, хоч останній було скликано аж у 787 році (або у 1351 році з іншої точки зору). З 1950-х  років йшла підготовка до чергового  Вселенського Собору, але після смерті Вселенського Патріарха Димитрія вона, фактично, була припинена. Нинішній Вселенський  Патріарх намагається координувати діяльність Церков іншими методами —  скликаючи періодично Всеправославні наради, розпочинаючи різні ініціативи, проводячи богословські конференції. Деякі його кроки сприймаються іншими Церквами як втручання у їхні внутрішні  справи. Скликаються всеправославні наради і в інших помісних Церквах  у випадку якихось серйозних  проблем (у Болгарській Церкві у  зв'язку з розколом, у Єрусалимській  у зв'язку з усуненням патріарха  тощо). Також представники різних помісних Церков часто зустрічаються і спілкуються під час святкувань та богословських конференцій. Іноді це теж призводить до офіційних спільних заяв.
    Діалог  між помісними православними  Церквами та вироблення спільної позиції  здійснюється також у рамках діяльності Всесвітньої ради церков і в процесі  офіційного діалогу з Римо-Католицькою  Церквою.
    Загальноправославними рішеннями вважаються лише ті, які  підтримуються усіма без виключення помісними Церквами.
    Існує також напруженість через світоглядні розбіжності між Церквами, що використовують новоюліанський календар ("новостильники") для обчислення свят церковного року та тими, хто продовжує використовувати традиційний юліанський календар ("старостильники"). Календарне питання відбиває різницю між тими, хто прагне зблизитись з сучасним римо-католицьким (григоріанським) календарем (і з Римо-Католицькою Церквою у цілому) та тими, хто вважають доцільнішим зберігати власну православну традицію. Ці суперечки нерідко призводили до ворожнечі, і навіть до насильства (у Греції, Болгарії, Румунії). Деякі старостильники навіть розірвали євхаристійне спілкування зі своїми синодами, які перейшли на новий стиль, і утворили безліч неканонічних угрупувань. Втім, інші общини і монастирі, залишаючись у жорсткій опозиції до нового стилю і модернізму в цілому, зберегли сопричастя зі своїми новостильними синодами, — наприклад, монастирі Гори Афон.
    Деякі приховані суперечності існують  між різними помісними Церквами і стосовно поглядів на екуменізм. Вселенський  Патріархат, Постійна конференція канонічних православних єпископів Америки (SCOBA, вважається зародком майбутньої помісної Церкви Америки), Румунський єпископат  та деякі інші відкриті до діалогу  з Римо-Католицькою Церквою, активно  займаються обговоренням ключових теологічних  різниць (як філіокве, примат Папи) з  метою досягти згоди, відновити  дружні стосунки і навіть повне євхаристійне спілкування з Римо-Католицькою  та Англіканською церквами. Однак, більш консервативні та обережні представники старостильних Церков і общин (ченці Гори Афон, ряд єпископів Російської, Сербської, Болгарської і окремі з Грецької Церков, Грузинська Церква) розглядають екуменізм як компроміс у непорушних доктринальних питаннях з метою пристосування до інших християн. Вони заперечують доцільність діалогу про сопричастя, а натомість вірять, що Православ'я повинне тільки свідчити з любов'ю про істину, якою воно володіє, у надії на навернення до Православ'я інших християн.
    Нині  існує 15 автокефальних Церков, що перебувають у євхаристійному спілкуванні одна з одною і складають Вселенську Православну Церкву. Кожна з них займає певне місце у диптиху (переліку) за старшинством і честю, як правило, це місце залежить від давнини заснування Церкви та її ролі в історії усієї Вселенської Церкви. Диптихи слов'янських і грецьких Церков дещо відрізняються, як за порядком, так і за включенням тих чи інших юрисдикцій. Наприклад, Російська Православна Церква та ряд інших визнали автокефалію Американської Православної Церкви і внесли її у диптих на 15 місце, а у грецьких Церквах перелік містить лише 14 автокефальних Церков. Натомість автономна Естонська Церква Вселенського Патріархату відсутня у диптиху Російської та інших слов'янських Церков. Перші дев'ять автокефальних Церков очолюються патріархами.
    Існували  і нині існують деякі Церкви, які  мають лише часткове євхаристійне спілкування. Тобто з деякими помісними  Церквами сопричастя є, а з деякими  воно з тих чи інших причин розірвано. Втім, такі Церкви теж відносяться  до Вселенського Православ'я, оскільки опосередковано вони мають спілкування  з усіма через Церкву, з якою у них є сопричастя. Такою була Російська Православна Церква Зарубежем  до офіційного возз'єднання з Російською Православною Церквою, оскільки мала євхаристійне спілкування з Сербською та Єрусалимською  Церквами; Московська Митрополія, яка  після самопроголошення автокефалії  втратила євхаристійне спілкування  з Константинопольським Патріархатом, але зберегла його з іншими; вже  згадувана сучасна Естонська Православна Церква Константинопольського Патріархату, яка не має євхаристійного спілкування з Московським Патріархатом та деякими іншими Церквами. [16 ]
    Що  стосується Української Православної Церкви на нинішньому етапі розвитку демонструє незмінно високу динаміку росту, постійно розвиваючись і кількісно, і якісно. Сьогодні наша Церква складається з сорока трьох єпархій, які управляються п’ятдесятьма чотирма архієреями (з них сорок три правлячих та одинадцять вікарних), і налічує майже десять тисяч дев’ятсот реальних громад. [18 ]
    Значно  розширилася присутність нашої  Церкви в інформаційному просторі. УПЦ та окремі її структурні підрозділи є засновниками сімдесяти двох друкованих видань (п’ятдесят шість газет  і шістнадцять журналів). Церква активно представлена у віртуальному просторі, де функціонують шістдесят  сім Інтернет-видань, зокрема й  повноцінні релігійно-інформаційні портали. Під патронатом Української Православної Церкви діє православний медіа-холдинг  «Глас», фахівці якого зуміли створити професійний православний телеканал. Активізуються зв’язки Церкви з  різними світськими інформаційними ресурсами, завдяки чому розширюється доступ до світської аудиторії.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.