На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Виробнича та соцальна нфраструктура пдприємства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 23.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      Міністерство освіти і науки України  Київсько професійно педагогічній
      колледж ім.Антона Макаренка
Курсова робота:
      Із  дисципліни: «економіки підприємства»
      на  тему:

«Виробнича та соціальна

інфраструктура  підприємства»

 
 
 
                                                                    Виконала:
                                                                                               Студентка групи 35 ко 2/9
                                                                             Мельник Ю.А.
                                                                     Викладач:
                                                                           Оверченко В.І. 
 
 

      «Київ 2011» 

                                                                ЗМІСТ 
 

 

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Стійке функціонування підприємства як системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не тільки завдяки  використанню прогресивних технологічних процесів, а й здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов'язаних з ними робіт на підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.
      Основними завданнями системи  є: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт; складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.
      Перелічені  завдання системи  технічного обслуговування виконуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.
      Прогрес розвитку техніки  і технологій основного  виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.
      У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.
      Соціальні потреби працівників  підприємства охоплюють  широке коло питань: поліпшення умов праці  та охорони здоров'я, побуту працівників  і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування.
      Таким чином, практична  значимість вказаних проблем у розвитку виробництва і  зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
      Теоретичну  основу дослідження  становлять сучасні  теорії економічного розвитку підприємства. Соціально-економічні, організаційно-управлінські проблеми організації виробничої та соціальної інфраструктури виробничого підприємства, питання інформаційного забезпечення їх діяльності відображено у публікаціях І.М. Бойчика, Т.М. Литвиненка, М.П. Нахаби, С.Покропивного, Ю.С. Цал-Цалка, А.В. Шегди, Г.М.Тарасюк та ряду інших авторів.
      Це  зумовлює можливість глибокого та всебічного аналізу функціонування та розвитку виробничої та соціальної інфраструктури виробничого підприємства.
      Актуальність  проблеми функціонування та розвитку виробничої та соціальної інфраструктури виробничого підприємства, а також належний рівень опрацювання цих проблем вітчизняними науковцями обумовили вибір теми курсової роботи.
      Метою курсової роботи є  проаналізувати ефективність функціонування виробничої та соціальної інфраструктури виробничого підприємства та обґрунтувати напрями її розвитку у відповідності до сучасних умов господарювання та з врахуванням проведеного аналізу.
      Метою роботи зумовлено  виконання таких  завдань:
    дати загальну характеристику сутності та видам інфраструктури підприємства;
    дослідити систему технічного обслуговування підприємства;
    з'ясувати засоби матеріально-технічного забезпечення виробництва;
    дослідити соціальну інфраструктуру та соціальну діяльність підприємства;
    охарактеризувати капітальне будівництво як елемент інфраструктури підприємства;
    зробити висновки.
      Об'єктом  дослідження курсової роботи є теоретичні засади економічного розвитку підприємства.
      Предмет дослідження –  виробнича та соціальна інфраструктура підприємства.
      Методологічну основу дослідження  складають сукупність методів, прийомів і  принципів наукового  пізнання. В процесі  роботи використовувались  такі методи: системний, екстраполяція, абстрагування  узагальнення. Такі прийоми, як економічне порівняння, статистичне групування, аналогії, а також принципи системності та розвитку.
      Теоретичну  основу дослідження  становлять наукові  праці, підручники, навчальні  посібники вітчизняних  та зарубіжних фахівців, що стосуються теоретичних  та практичних аспектів виробничої та соціальної інфраструктури виробничого підприємства.
 

Розділ 1. Сутність та види інфраструктури підприємства

      Результативність  господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.
      Інфраструктура (від лат. infra – нижче, під та structure. – побудова, розміщення) – це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.
      Інфраструктура  підприємства –  це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Інфраструктура – це своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (рис. 1.).

Рис. 1. Елементи інфраструктури підприємства
      До  виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.
      Виробнича інфраструктура суттєво впливає  на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.
      Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:
      1) підвищення рівня механізації  та автоматизації виробничих  процесів збільшує обсяги і  складність робіт із ремонту  й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;
      2) перехід до нових технологій  та інтенсифікація технологічних  режимів роботи устаткування  підвищують вимоги до якості  та збільшують потребу в різних  видах енергії;
      3) ускладнення виробничих процесів  і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;
      4) навантаження на комунікаційні  мережі та природоохоронні споруди  постійно зростають.
      Для досягнення високих виробничо-господарських  результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.
      У цілому успішне господарювання в  ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктур  підприємства.
      Функціонування  виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому
      При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для  технічного обслуговування основних виробництв.
      Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи:
      інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.
      У розвитку виробничої інфраструктури існують  певні недоліки:
    роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;
    низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;
    низький рівень механізації та автоматизації;
    низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.
 

Розділ 2. Система технічного обслуговування підприємства

      2.1. Загальна характеристика  системи

      Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані  машин та устаткування, інших засобів  праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

Рис. 2. Структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства
      У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:
    ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;
    забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;
    переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;
    забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;
    своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;
    складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.
      До  системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції (рис. 2.).

      2.2. Ремонтне господарство

      Машини  та устаткування складаються з багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.
      Ремонт  – це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.
      На  практиці застосовують три форми  організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів  виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування – персонал ремонтно-механічного цеху.
      Залежно від того, як визначаються потреби  в ремонтних роботах, розрізняють  систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту  за результатами технічної діагностики.
      Суть  системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.
      Визначення  обсягів і видів ремонтних  робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.
      Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.
      На  вітчизняних підприємствах найбільш поширеною є система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів  праці, їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі  технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні та капітальні.
      Поточний  ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.
      Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробовування під навантаженням.
      Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.
      У системі ПЗР регламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є :
    ремонтний цикл – проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;
    міжремонтний період – проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;
    структура ремонтного циклу – перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;
    категорія складності ремонту – показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці.

      2.3. Інструментальне  господарство

      Інструментальне господарство – це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця. Поняття технологічної оснастки (інструменту) поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту, а також на штампи, прес-форми та інші пристрої.
      Інструментальне господарство є одним з найважливіших  елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному – 10-15%, а в дрібносерійному та одиничному – близько 5% вартості устаткування.
      Підрозділи, які входять до складу інструментального  господарства підприємства, виконують  відповідні конкретні функції.
      Інструментальний  відділ займається постачанням інструментів і пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах, а також проектуванням технологічної оснастки для власних потреб.
      Інструментальний  цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки (інструменту) загального користування. Увесь придбаний, виготовлений і відремонтований (відновлений) інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, облік, зберігання та видача цехам (дільницям, виробництвам)-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони одержують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають і передають до центрального складу зношений інструмент.
      Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог підприємства, якому  підпорядковано інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех і центральний інструментальний склад. Цехові інструментально-роздавальні комори підпорядковано начальнику відповідного цеху.
      Безпосередній процес управління інструментальним господарством  передбачає: визначення потреби в  інструменті; організацію власного виробництва оснастки; придбання необхідного інструменту в спеціалізованих виробників (продавців); організацію належної експлуатації інструменту виробничими підрозділами підприємства.
      Розрахунки  річної потреби в інструменті  здійснюють, виходячи із запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. У масовому виробництві її розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрати інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (наприклад, на 100 годин роботи того чи того виду технологічного устаткування).
      Обсяги  власного виробництва технологічної  оснастки обумовлюються загальною  річною потребою в інструменті та можливостями придбання певної його частини на ринку (розміщення замовлення на виготовлення інструменту на стороні). При цьому враховується, що потреба підприємства в інструменті частково покривається за рахунок його відновлення власними силами.
      У комплекс робіт з експлуатації технологічної оснастки включаються: організація надходження, зберігання, видачі та обліку руху; організація заточування, ремонту та оновлення; нагляд за станом і дотриманням встановлених правил експлуатації.

      2.4. Транспортне господарство

      Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.
      Комплекс  підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює  транспортне господарство. Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. У будь-якому разі транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу, до складу відділу здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.
      Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв'язаних видів транспорту. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, водними та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами). Управління зовнішнім і міжцеховим транспортом покладається на начальника транспортного відділу чи начальника транспортного цеху. Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями) і міжопераційний (зв'язок між окремими робочими місцями). Управління ним здійснюють керівники відповідних цехів.
      У процесі управління транспортним господарством  визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір  і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва
      В основу планування транспортного господарства беруть визначення вантажопотоків, тобто кількості вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри і маршрути окремих потоків вантажів розраховуються на базі виробничої програми підприємства, норм витрати матеріальних ресурсів і відстані перевезень. Сума всіх вантажопотоків, здійснюваних усіма видами транспорту, становить річний загальний обсяг перевезень вантажів.
      Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів  і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їхнього переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних засобів і кількості рейсів за добу.
      Планування  роботи транспортного господарства полягає в розробці річних (квартальних) і календарних (місячних, добових) планів, а також у оперативному регулюванні перевезень. У річних і квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів і механізмів, обсяги вантажно-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства.
      Календарні  плани містять завдання на місяць (добу, зміну) і складаються за окремими транспортними маршрутами. У них  зазначаються види вантажів, пункти відправлення та прийняття, час початку й закінчення перевезень.

Розділ 3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

      Машини, технологічні комплекси, агрегати й  матеріально-технічні ресурси (сировину, паливо, матеріали, енергію тощо) підприємство закуповує на ринку, де продавцями й  постачальниками виступають підприємства-виробники чи посередники. Організація постачання за прямими зв'язками має переваги, що в такому процесі можуть бути ураховані, а в разі змін і оперативно здійснені, спеціальні вимоги покупця. За прямими зв'язками, перш за все, постачаються складне устаткування, вироби, що виготовляються за індивідуальним замовленням, ресурси, які потрібні у великій кількості
      Постачання  матеріально-технічних ресурсів та обладнання здійснює спеціалізований  відділ заводоуправління, якому часто  доводиться мати справу з різноманітною номенклатурою. Крім закупівлі обладнання й ресурсів, які потрібні у великій кількості здійснюються за прямими зв'язками, цей відділ періодично чи регулярно отримує невеликі партії з оптових магазинів і фірм. Вигідними такі операції стають через те, що постачальники цього типу розташовані неподалік, і тому транспортні витрати зводяться до мінімуму, а також через комплектацію потрібного асортименту ресурсів. Періодична закупівля може здійснюватись через товарні біржі, на виставках тощо. Це значно зменшує витрати на ресурсне забезпечення. Коло постачальників підприємства здебільшого є стабільним, особливо при масовому і серійному виробництві. Зміни в ньому можливі при освоєнні нової продукції, заміні чи вдосконаленні технологічних комплексів, розширенні підприємства. При виборі нових постачальників ураховується: виробнича потужність підприємства-постачальника, якість, ціна ресурсів та обладнання, репутація постачальника, його територіальна віддаленість, оперативність поставок, можливість надання ним кредиту тощо.
      Регулярне постачання здійснюється згідно з наявним  двостороннім договором, що регламентує  всі умови надходження агрегатів  і ресурсів на склади підприємства, форму розрахунків, відповідальність за порушення угоди. Завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення є відвантаження машин, устаткування, пристроїв на монтажні майданчики, сировини для забезпечення цехів та робочих місць ресурсами, відповідно до затверджених лімітів витрат. Схема внутрішнього постачання при цьому може бути децентралізованою", коли цехи самостійно отримують матеріали на складі і централізованою (активною), при якій склад доставляє матеріали в цехи за графіком або "точно за часом" (календарним графіком) при роботі "з коліс".
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.