На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Мжнародна пдприємницька дяльнсть

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 23.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 14. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад
«Київський  національний економічний університет  імені Вадима Гетьмана» 

Кафедра політичної економії факультетів управління і маркетингу 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота
на тему: «Міжнародна підприємницька діяльність»  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                            Студентки І курсу,
                                                                            8 групи, спеціальності 6504
                                                                     факультету економіки та
                                               управління,
                                                     Дегтяренко А.І.
                                                                           Науковий керівник
                                                                            доц. Руденко М.С 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                      Київ – 2010 

ПЛАН 

Стор.
Вступ………………………………………………………………………….  3
    Суть та функції міжнародного підприємництва…………………….  6
    Типи підприємницької діяльності у світовій економіці…………… 11
      Спільне підприємництво…………………………………………. 12
      Міжнародні корпорації як різновид спільних підприємств……. 21
      Вільні економічні зони…………………………………………… 27
    Методи регулювання міжнародної підприємницької діяльності…..35
Висновок……………………………………………………………………... 42
Список літератури……………………………………………………………44
Додатки………………………………………………………………………..45 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Підприємницька  діяльність є основою економіки  будь-якої розвиненої ринкової країни. В процесі розвитку виробництва підприємство може досягти того рівня, на якому  воно здатне виробляти більше, ніж того потребує внутрішній ринок. На цьому етапі для даного підприємства доцільним є вихід на зовнішні ринки товарів та послуг, тобто включення в міжнародну підприємницьку діяльність. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємо корисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності. Проголошення незалежності України породило докорінні зміни у взаєминах між нею та іншими зарубіжними країнами. Почали формуватися нова концепція, прогресивніші форми зовнішньоекономічних відносин. Отже об’єктом дослідження стане суть та становлення міжнародної підприємницької діяльності.
    Актуальність теми: тепер виникли принципово інші можливості економічного розвитку і трансформації зв’язків між Україною та світовим співтовариством. Отже, розуміючи суть та принципи міжнародної підприємницької діяльності, можна впевнено налагоджувати зовнішньоекономічні стосунки з різними країнами світу. Однією з характерних особливостей світового суспільного розвитку на сучасному етапі є все більша взаємозалежність різних країн і господарських територіальних утворень. Без залучення будь-якої країни до тісних світогосподарських зв’язків неможливий її ефективний і соціально спрямований економічний розвиток. Тому кожному економісту бажано орієнтуватись у міжнародних підприємницьких процесах.
    Формування  ринкової системи господарювання діалектично  зв’язано зі  світовою економікою та процесами інтернаціоналізації господарської діяльності. У першому випадку зовнішньоекономічна діяльність спрямовується на встановлення міжнародного співробітництва, створення належного правового поля з метою стимулювання розвитку і підвищення ефективності економічних зв’язків, а у другому – вона виявляється в укладенні та виконанні певних угод, договорів, контрактів. Усім підприємствам і організаціям в Україні (і звісно в інших країнах) надано право безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на основі самофінансування і валютної самоокупності. А без знання основ міжнародної підприємницької діяльності не вдасться укласти контракт із зарубіжною фірмою на вигідних, рівноправних умовах. Тому зрозуміло, що забезпечення гармонійного входження первинних комерційно-господарських ланок (фірм) у систему міждержавного поділу праці, кооперована взаємодія на зовнішньому ринку, перетворення зовнішньоекономічних відносин на органічний елемент відтворювальних процесів мають сприяти не лише зростанню ефективності міжнародних економічних відносин, а й інтенсифікації ринкової системи господарювання всередині країни. Отже, вміла зовнішньоекономічна діяльність принесе прибуток не лише підприємствам, які налагоджують міжнаціональні контакти, а і державі в цілому.
    Тож, головною метою даної курсової роботи є осягнення суті міжнародної підприємницької діяльності для подальшого розуміння світових економічних стосунків. Адже ми живемо у суспільстві, а не відособлено, тому орієнтація в підприємницьких процесах у світі дасть нам змогу проводити власну підприємницьку діяльність на більш ефективному рівні, використовуючи здобутки світового бізнесу. Спробуємо розібратись у видах міжнародної підприємницької діяльності та рівні розвитку міждержавних організацій. Наша мета має бути досягнена через виконання конкретних завдань, а саме:
      1. Визначення   поняття   міжнародної підприємницької   діяльності та її значення у світовій економіці;
      2. Виокремлення  та аналіз  форм  міжнародної  підприємницької діяльності;
      3. Аналіз методів регулювання   міжнародної   підприємницької діяльності.
    У вирішенні цих питань нам допоможуть дослідження передових економістів України, їхні праці на тему міжнародного підприємництва, енциклопедії для економістів та знання, накопичені у глобальній мережі Інтернет.
    Отже, тема міжнародної підприємницької  діяльності актуальна в Україні, як в країні, що розвивається і прагне здобути визнання на світовому ринку. І нашою метою буде розібратися  в цих процесах і зрозуміти  мету, форми та наслідки міжнародної підприємницької діяльності. Тож, понуримо у саму суть цього питання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. СУТЬ ТА ФУНКЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА 

     Сутність  підприємництва в цілому полягає  у самостійній, ініціативній, творчій  економічній діяльності на свій ризик  та під власну відповідальність. В Західній професійній літературі поняття підприємництво та бізнес ототожнюються, але в нашій вони традиційно відрізняються. Так, підприємництво – це більш соціальний вид діяльності, переважно орієнтований на задоволення потреб споживача. У той час як бізнес орієнтується на одержання максимального прибутку за мінімальних витрат, тобто це більш економічно спрямована діяльність. Отже, на наших теренах вони відрізняються метою та ідеологією, хоча для Європи принципової різниці абсолютно немає. Розглянемо врешті поняття міжнародного підприємництва.
     Міжнародна  підприємницька  діяльність (міжнародний бізнес) стала в останній час об’єктом багатьох досліджень. С.Ф. Покропивний визначає її як діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємо корисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів)[4]. Власне міжнародне підприємництво є таким, у якому безпосередньо беруть участь економічні суб'єкти різних країн. Зрозуміло, що така участь передбачає значні зміни економічних і правових механізмів підприємництва. Хоча його основна мета (одержання прибутку) залишається незмінною, проте тепер воно об'єднує цілі і завдання підприємців кількох країн. Варто підкреслити, що на механізм міжнародного підприємництва вирішальний вплив здійснює та країна, на території якої воно відбувається.
    Спонукальними мотивами міжнародної підприємницької  діяльності є:
   - поглиблення поділу праці, що потребує об'єднання зусиль підприємців різних країн;
   - розвиток потреб і ускладнення механізму їхнього задоволення;
   - бажання окремих країн краще використати їхні економічні, природно-географічні, демографічні переваги;
   - наявність певних національних інтересів (прискорити розвиток окремих територій, галузей чи економіки в цілому, одержати доступ до певних ринків та ін.).
    Рисами  міжнародного підприємництва є:
   - участь у ньому економічних суб'єктів кількох країн;
   - спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формування ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів;
   - відображення в економіко-правовому режимі такого підприємництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприємницькій діяльності.
        Суб'єктами міжнародного бізнесу є його учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних   бізнесових  інтересів. Законом   України   «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:
   - фізичні   особи  -  громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
   - юридичні особи зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження   на   території   України (підприємства організації та об'єднання всіх видів), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
   - об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними  особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
   - структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення,    тощо), але    мають  постійне місцезнаходження на території України;
   - спільні   підприємства   за   участю   суб'єктів господарської діяльності України   та   іноземних   суб'єктів господарської діяльності,  зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України.
До видів  зовнішньоекономічної діяльності, які  здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:
   - експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
   - надання послуг: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових,   експортних,   посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що не заборонені законами України;
   -  наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
   -  навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
   - міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
   - створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України;
   - спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
   - підприємницька діяльність на території України та за її межами, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;   
   -  організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів; 
   -  товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної  торгівлі;
   - орендні, в тому числі лізингові, операції;
   -   операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
   -  роботи на контрактній основі фізичних осіб України, іноземних осіб з суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; [5]
      Функції міжнародного підприємництва  перегукуються з функціями національного  підприємництва, але визначаються в більш широкому спектрі дії:
    Санаційна функція – очищення міжнародного ринку від застарілих елементів та форм господарювання;
    Функція раціонального використання ресурсів;
    Мотиваційна – зацікавленість у підвищені ефективності виробництва;
    Інноваційна – генерування нових ідей, пошук нових видів діяльності;
    Соціальна – задоволення потреб споживача, забезпечення зайнятості, міжнародного поділу праці, надходження податків;
    Забезпечення гнучкості світового ринку за рахунок зміни обсягу та якості товарів в залежності від вимог споживачів та економічних процесів у світі.
    Отже, міжнародна підприємницька діяльність вважається науково-технічним, виробничим, торговельним, сервісним та іншим співробітництвом господарських суб’єктів двох або більше країн, що в сучасних умовах пов’язано з міжнародною торгівлею товарами і послугами та міжнародним рухом і використанням факторів виробництва. В ефективному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності зацікавлені всі держави світу, оскільки це дає можливість прискорити економічний розвиток країн, що розвиваються та збільшити обсяг збуту товарів та послуг розвинутими країнами. Також з огляду на науково-технічний розвиток, міжнародна підприємницька діяльність дає поштовх для винайдення нових технологій, на основі кооперації зусиль та здобутків декількох країн. В екологічному плані така діяльність сприяє більш раціональному використанню корисних копалин та ефективнішій переробці відходів. Окрім цього, міжнародна підприємницька діяльність впливає на міжнародний поділ праці, створення світових ринків та розвиток міжнародних кредитів. Все це відбувається завдяки підприємствам, корпораціям, товариствам, холдингам, трестам і концернам розташованим по всьому світу. На цьому питанні зупинимось докладніше в наступному пункті. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ 

    У загальному спектрі у світі розрізняють  такі базові види бізнесу: малий, середній та великий.
    Малий бізнес - це підприємницька діяльність, яка є приватною власністю з невеликим числом співробітників і відносно низьким обсягом продажів. Малі підприємства, як правило управляються приватними корпораціями, партнерствами, або індивідуальними підприємцями. Правове значення "малого бізнесу" набувається залежно від країни і галузі, починаючи з менш ніж 15 співробітників ( у Європейському Союзі - від 50 співробітників). Малий бізнес звичний у багатьох країнах. Типовими прикладами є: магазини,(такі як пекарня або делікатеси), перукарні, адвокатські та бухгалтерські контори, ресторани, гостьові будинки, студії фотографії, дрібні виробництва, і онлайн-бізнес, такий як веб-дизайн та програмування та інші. Малий бізнес представляє найчисленніший шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально-економічний і частково політичний рівень розвитку країни. За своїм рівнем життя і соціальним положенням вони являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно [15, c.14].
    Середній бізнес  - це діяльність заснована на партнерській власності добровільно та офіційно зареєстрованій на базі асоціацій двох і більше осіб. Партнери створюють компанії, товариства та інші організації і стають співвласниками спільної власності.[7]
    Великий бізнес заснований на корпоративній формі власності. Корпорації існують, як незалежні юридичні суб'єкти, з відповідальністю акціонерів за зобов'язання фірми, які обмежуються внесеними грошовими коштами стосовно правових претензій до неї. Корпоративне підприємство, утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
    Взагалі, система видів міжнародних підприємств  дуже різноманітна та розгалужена, тому точно систематизувати їх досить складно, але реально. Отже, міжнародне підприємництво існує у  двох основних формах: спільне підприємництво, вільні економічні зони. Розглянемо спершу спільне підприємництво як найрозповсюдженішу форму.  
 

    2.1. Спільне підприємництво
    З погляду необхідності розв’язання завдань розширення міжнародної співпраці, поглиблення міжнародно-коопераційної взаємодії на рівні підприємницьких структур, загального підвищення ефективності економіки України та її більш повної інтеграції у світогосподарські зв’язки, з різноманітними організаційними формами спільного підприємництва пов’язані перспективи ефективного об’єднання різнонаціональних капітальних та інших ресурсів.
    Спільне підприємництво –– вид діяльності, що ґрунтується на співробітництві з іноземними партнерами (підприємствами, організаціям й, підприємцями) та на спільному розподілі прибутку і ризику від його здійснення. Воно виступає однією і з нових форм господарювання в нашій економіці, а також є різновидом прямого інвестування у випадках, коли вкладені інвестиції дають можливість брати участь в управлінні підприємством та стримувати дохід.
    Конкретний  сенс, який вкладається в термін «спільне підприємництво», може варіюватися залежно від підходів до проблеми, господарських цілей, які ставлять його засновники та учасники. Учасники спільного підприємництва можуть мати різні завдання: виконувати тільки обмежений перелік робіт або формулювати спільні, єдині цілі комерційної діяльності, відігравати активну участь у ньому (відповідаючи за менеджмент та за весь або певний спектр питань функціонування підприємства) або мати відносно пасивну роль (беручи тільки фінансові зобов’язання). Коли кажуть про спільне підприємництво, можуть мати на увазі сукупність зобов’язань (можливо, лімітованих у часі, залежно від терміну реалізації проекту) щодо досягнення погодженої господарської мети або наявність певних виробничих структур, потужностей, матеріальних об’єктів, які функціонують на території певної країни так або майже так, як і її національні господарські структури.
    Мотивація безпосередніх партнерів базується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетингових, екологічних та іміджевих інтересів. Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумовлюється:
    1) зниженням питомих інвестиційних  ресурсів і підприємницького  ризику;
    2) розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання;
    3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливістю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків.
    Найбільш  типовою моделлю спільного підприємництва є узгодження та координація процесу виробництва, відповідно до яких відбувається обмін вузлами та деталями з наступним складанням готової продукції на підприємстві одного або двох партнерів. Подібна модель відносин за своєю внутрішньою логікою передбачає як мінімум розв’язання таких завдань, як взаємна адаптація виробничих програм, систем менеджменту та технологічних процесів, уніфікація стандартів, використання єдиних методик проектування, однакових або подібних вузлів і деталей.
     Виділяють такі види спільного підприємництва:
    Ліцензування (франчайзинг) - коли фірма (ліцензіар) вступає у відносини з фірмою або державою (ліцензант) на зарубіжному ринку, пропонуючи права використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Ця форма спільного підприємництва є найбільш близькою до вивозу капіталу у формі портфельних інвестицій, тому що ліцензійна винагорода поступає до ліцензіара переважно у вигляді періодичних відрахувань від доходу ліцензанта. Відбувається практично те ж, що при звичайній купівлі пакету акцій зарубіжного підприємства. Ліцензант ніколи не стає повним власником товарного знаку, а лише має право його використовувати на період виплати щомісячних внесків. Така діяльність дає можливість ліцензіару швидше вийти на новий ринок, а ліцензіату - використати ліцензію в інтересах власного бізнесу;
    Підрядне виробництво - коли фірма заключає контракт з виробником на зарубіжному ринку, який може виготовляти товари, реалізацією яких займається вказана фірма. Цей вид спільного підприємництва передбачає більш тісну залежність між учасниками. Вступаючи у силу такі фактори як дотримання термінів поставок, необхідної якості товару тощо;
    Управління за контрактом - коли фірма передає зарубіжному партнеру ноу-хау у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал і його використання з максимальною орієнтацією на ефективну реалізацію одержаних управлінських послуг;
    4.          Спільне підприємство, яке розглянемо детальніше, оскільки воно виступає як основний вид.
Спільні підприємства (СП) – це підприємства, статутний капітал яких формується шляхом об’єднання майна та капіталу його засновників (серед них можуть бути чужоземні юридичні особи та громадяни). Засновники спільно провадять господарську діяльність, керують виробництвом, розподіляють прибутки та ризики.[енциклопедія] Перш за все, необхідно розглянути, як поняття спільного підприємництва з’явилося в українському законодавстві.
    Спільне підприємство ототожнювалося із підприємством, заснованим на змішаній формі власності, і залежно від того, хто виступав його засновниками можна було виділити такі види спільних підприємств: національні спільні підприємства, створені шляхом об’єднання майна різних власників (держави і громадянина; адміністративно-територіальної одиниці і юридичної особи тощо); спільні підприємства, створені за участю іноземних суб’єктів. Зазначений Закон (із наступними змінами і доповненнями) регулював відносини, пов’язані із створенням і діяльністю підприємств, і після здобуття Україною незалежності.
    Але зміст поняття „спільне підприємство” в законодавстві України зазнавало змін і на сьогодні спільними визначаються лише ті підприємства, які засновані за участю іноземних суб’єктів. Підприємства, які створені на основі поєднання майна, яке є власністю різних українських суб’єктів права власності, належать до категорії підприємств, заснованих на змішаній формі власності. Враховуючи класифікацію, надану Господарським кодексом, спільні підприємства можуть бути віднесені до виду підприємств, заснованих на змішаній формі власності, оскільки вони також створюються шляхом поєднання майна різних форм власності. Однак ці поняття не слід ототожнювати, оскільки спільні підприємства становлять особливу групу таких підприємств – серед їх засновників обов’язково має бути іноземний суб’єкт.
    Законодавство розмежовує спільні підприємства і залежно від розміру участі іноземного капіталу у його статутному фонді. Так, відповідно до статті 116 Господарського кодексу підприємство, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Прямим стовідсотковим інвестуванням визначено вкладання капіталу в створення за кордоном підприємств із повним контролем їх виробничої, фінансової та маркетингової діяльності. Для таких підприємств законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Для спільних підприємств, у статутному фонді яких частка іноземного інвестора становить менше 10 відсотків, таких обмежень не передбачено.[11]
     В Україні СП може бути:
     1) засноване іноземним інвестором  з українськими юридичними чи  фізичними особами;
     2) створене у результаті придбання  іноземним інвестором частки  участі (акції) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;
3) створене у  результаті придбання українськими  юридичними чи фізичними особами  частки у діючих підприємствах  із стовідсотковою іноземною інвестицією. [6, c. 216]
    У світі щорічно реєструються понад 5000 спільних підприємств. У країнах Східної Європи створення їх розпочалося наприкінці 60-х років, в Україні — у 80-х роках.
    У міжнародній практиці відомо чотири головні типи СП, які пов’язані з рухом інвестиційного капіталу. Ними є:
    акціонерне товариство - це, як правило, капіталістичні підприємства, засновані на паях. Щоб отримати право на створення такого товариства, його грюндери, тобто засновники (зазвичай, це великі капіталісти), повинні попередньо зібрати відповідну грошову суму. Конкретний розмір цього капіталу, порядок затвердження статуту і вся процедура заснування акціонерних товариств регулюються законодавством кожної країни. Акціонерні компанії поділяються на відкриті і закриті. Акції відкритого товариства можуть переходити від однієї особи (фізичної, юридичної) до іншої без згоди решти акціонерів, тобто вільно продаватися та купуватися всіма бажаючими і котируватись на фондових біржах. Акції закритого товариства переходять від однієї особи до іншої лише за згодою більшості акціонерів, тобто вони не надходять у вільний продаж і не котируються на фондових біржах. Головна особливість акціонерного товариства - вільне обертання його цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів. Тому їх часто називають громадськими, хоча за своєю сутністю це приватні підприємства [9, c. 186-188] ;
    товариство з обмеженою відповідальністю - об’єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з учасників за зобов’язаннями цієї фірми обмежується його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску. Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", не мається на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду (розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства) . Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу;
    командитне товариство - різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном (як правило, йдеться про одного такого учасника) та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов’язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку. Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів (учасникам з повною відповідальністю) з управління справами товариства[18, c 146 - 153];
    холдинг – акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних організацій (банків, підприємств) з метою здійснення контролю над їхніми операціями. Підприємства, що входять в холдинг можуть буди формально незалежними. Розрізняють чистий та змішаний холдинги. Чистий холдинг – це компанія, в функції якої входить тільки контроль. Змішаний холдинг – компанія крім контролю може займатися різними видами внутрішньо фірмової діяльності, наприклад поставками, продажами. Холдинги утворюються для певної мети. Це, як правило, завоювання нових секторів ринку та зниження витрат. Обидва ці фактори підвищують вартість компанії, її капіталізацію і для досягнення цієї мети необхідна ефективна робота всієї системи, а не тільки компанії, що управляє. Холдингові компанії можуть створюватися, наприклад, за допомогою послідовного приєднання або отримання контролю над компаніями, які об'єднані одним видом бізнесу (хімічна, харчова промисловість, с / г тощо). Другий шлях утворення холдингових компаній - це об'єднання підприємств єдиного технологічного циклу (від сировини до готової продукції). Значна кількість холдингових компаній утворилося і шляхом "розподілу" великих компаній при їх реструктуризації;
    офшорні компанії - компанії в центрах спільного підприємництва за межами країни, в якій він зареєстрований, але не підпадає під дію національного законодавства, отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті. Цей вид спільних підприємств досить багатогранний і складний, тож розглянемо його докладніше.
    Офшорний  бізнес отримав поширення в середині 70-х років. Капітал, який функціонує в цій сфері бізнесу, становить до 500 млрд. дол. Найадекватнішою формою підприємств для здійснення офшорного бізнесу є корпорації. Надзвичайно поширеними видами офшорних корпорацій є інвестиційні та холдингові компанії. Отримані ними кошти можна вкладати в акції інших компаній або в банки різних країн світу. З метою зменшення оподаткування компаній в країнах з високими податками компанії набувають статусу дочірніх підприємств холдингової офшорної корпорації, розташованої в офшорному регіоні. В такому разі податки зменшуються на величину дивідендів, виплачуваних холдинговій компанії. Інвестиційні та холдингові офшорні компанії дають змогу уникнути податків на передання спадщини і збільшення капіталу, знизити податки на прибуток від надання транспортних та професіональних послуг (консультаційних, володіння патентами, ліцензіями та ін.). Широко практикується заснування офшорних банків, особливо філіалів транснаціональних банків. Це дає змогу здійснювати депозитні операції в країнах, де вони не оподатковуються, надавати банківські кредити за умов звільнення від сплати податків на відсотки, одержувані за їх надання, та ін. Значні пільги в офшорних регіонах отримують страхові, трастові компанії. Існує думка, що офшорні зони створюють можливості для «відмивання брудних грошей» і корупції, відпливу «тіньового капіталу» з країн, де він створений. Вони завдають шкоди розвитку національних економік, особливо для держав з перехідним періодом розвитку [2, c. 51-53]. Взагалі, термін “офшор” досить часто асоціюється з “відмиванням” грошей, шахрайством та криміналом, він позначає лише фінансовий інструмент, який законно використовується для ефективного податкового планування, проведення фінансових операцій, роботи з цінними паперами, захисту власності, управління ризиками. Цей механізм залучає знання та досвід використання податкового права й законодавства, міжнародних договорів і фінансових схем. Майже всі великі іноземні банки та інвестиційні компанії застосовують офшори для здійснення своїх фінансових операцій. В Україні 70-75% отриманих інвестицій надходить через офшорні зони[3, c. 233-236].
    Отже, спільні підприємства, які створюються компаніями двох або більше країн, дають можливість поєднати ресурси, досвід, зв’язки. Створення спільних підприємств в Україні на сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки спільні підприємства дають значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють процес виробництва в Україні конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнародні ринки. Ця форма співробітництва характеризується особливою складністю,  котра пов’язана з тим, що при створенні СП його учасники вкладають власний капітал, а тому виникає необхідність певних гарантій, які б забезпечили охорону вкладеного капіталу та його повернення при порушенні угод або закінчення терміну його дії. Крім того СП має, як правило, єдиний виробничий апарат, єдиний колектив та власну систему управління. Така форма міжнародного підприємництва гарантує міцні та тривалі зв'язки в міжнародному співробітництві і приносить вагомі результати. Такі підприємства створюють з метою привласнення більших прибутків на основі кооперації їх виробничої, збутової, наукової діяльності при виготовленні товарів і послуг. 
 

    2.2. Міжнародні корпорації як різновид спільних підприємств
    Досить  важливою формою міжнародного підприємництва є міжнародні корпорації. Міжнародна корпорація становить собою форму структурної організації великої корпорації, яка здійснює прямі інвестиції в різні країни світу. Міжнародні корпорації бувають двох видів: багатонаціональні та транснаціональні. Розглянемо їх по черзі.
    Багатонаціональні корпорації (БНК)  – їх головна  компанія належить капіталу двох і  більше країн, а філії знаходяться  в різних країнах. Багатонаціональна  компанія використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків і при розміщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як всередині країни, так і за кордоном. Повноцінна БНК, як правило, вдається до більшості з вищезазначених форм господарських операцій. Оскільки важко з впевненістю визначити, чи впроваджує фірма міжнародний підхід, використовується більш вузьке робоче визначення БНК. Зокрема, деякі автори підтверджують, що компанія повинна мати виробничі потужності, розміщені у певній мінімальній кількості країн, або досягти певного розміру, щоб її можна було віднести до класу БНК. Ще одним терміном, який найчастіше використовується замість БНК, особливо в рамках ООН, є транснаціональна корпорація, або ТНК. Ним також користуються для визначення компаній, що знаходяться в різних країнах, але є власністю та очолювані громадянами однієї країни. Тому, щоб уникнути непорозумінь, термін ТНК вживатимемо в іншому значенні. Деякі автори ділять БНК на дві категорії. До глобальної компанії відносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Подібна компанія проектує видання або схему надання послуг стосовно певного сегмента світового ринку або в різних країнах виготовляє складові одного виробу. Багатокраїновою компанією називають компанію, що припускає великий ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн.[10, c.28]
    Транснаціональна  компанія (корпорація) або ж скорочено  ТНК - поняття, яке увійшло в науковий і політичний обіг (у тому числі і в лексикон ООН) після Другої світової війни для позначення величезних міжнародних монополій, що включають великі національні компанії з розгалуженою міжнародною мережею філій. За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) – це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу. У сучасній юридичній та економічній лексиці терміном "ТНК" позначають великі підприємства, переважно корпоративного типу, як правило, високорозвинених країн, що володіють багатоступінчастою мережею філій, дочірніх підприємств і компаній, залежних юридично і заснованих у різних країнах світу. Це національна компанія з зарубіжними активами, тобто національна за капіталом і контролем, але міжнародна у сфері своєї діяльності. Головна (материнська) компанія або корпорація та її дочірні структури (підприємства, утворені у відповідних організаційно-правових формах, визначених законом конкретної держави) є національними юридичними особами різних держав. При цьому з формальної точки зору материнська компанія виступає по відношенню до створеного нею дочірнього підприємства в іншій країні як іноземна юридична особа.
    Для належного розуміння правового  статусу ТНК досить серйозне значення має рішення Міжнародного суду ООН  в Гаазі у справі компанії "Барселона" за позовом Бельгії до Іспанії  в 1970 р. У ньому були підтверджені положення про те, що міжнародне право не передбачає відповідальності приймаючої держави за дії учасників цивільно-правової інкорпорованої акціонерної компанії. Розвиток і зміцнення потужності розглянутих багатонаціональних монополістичних утворень відбувається в умовах об'єктивно існуючого протиріччя між ТНК і державним суверенітетом, який характерний для відносин ТНК як з "державою базування" (державою материнської компанії), так і приймаючими державами. Справа в тому, що юридичною формою забезпечення єдиного керівництва безліччю розкиданих по всьому світу національних компаній виступає холдингова компанія. При цьому національні інтереси приймаючих держав не тільки не беруться в розрахунок, але і часто йдуть врозріз з ними. І в цьому сенсі боротьба держав (переважно тих, що розвиваються) з ТНК приймає характер захисту ними свого національного суверенітету.
    В органах ООН, а також інших  міжнародних органах і організаціях систематично проводиться робота з  вивчення питань, пов'язаних з ТНК, яка  в ряді випадків завершується розробкою  відповідних актів (кодексів поведінки ТНК) та інших правил (здебільшого рекомендаційних). У їх числі Керівні принципи для багатонаціональних підприємств, схвалені Організацією економічного співробітництва та розвитку (1976), Принципи, що стосуються багатонаціональних підприємств і соціальної політики, розроблені Міжнародною організацією праці (1977), Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН (1980). Подібне має місце і на регіональному рівні, прикладом чого служить Єдиний інвестиційний кодекс, створений в рамках Андського пакту. Значна увага приділяється питанням діяльності ТНК і в Європейському Союзі. Комісія Європейських співтовариств не раз брала акти, в яких діяльність ТНК, наприклад американського походження, кваліфікована як та, що суперечить принципам вільної конкуренції і зловживає своїм домінуючим становищем в такій мірі, що це може завдати шкоду торгівлі між країнами. [16]
    За  існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступні критерії:
    1) наявність материнської компанії  і підрозділів за кордоном  не менше ніж у 2 країнах  світу. Закордонні підрозділи  можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств;
    2) контроль активів закордонних підрозділів – передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великобританії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.
    Транснаціональні  корпорації виступають переважно у  формі міжнародних трестів та концернів, які створюють велику мережу підконтрольних закордонних  підприємств. Їх слід відрізняти від  міжнаціональних корпорацій, які утворюються в результаті злиття капіталу різного національного походження. Характерною особливістю транснаціональних корпорацій є їх виробнича спрямованість. У світі налічується понад 40 тис. материнських ТНК, які контролюють близько 250 тис. дочірніх компаній і відділень. На них працюють 73 млн. чол., тобто кожен десятий зайнятий у світі, включаючи сільське господарство. На ТНК припадає понад 30% світового валового продукту, їхній річний обіг становить близько 6 трлн. дол. Число ТНК за останню чверть століття зросла більш ніж у 5 разів. 500 найпотужніших ТНК реалізують 80% всієї продукції електроніки і хімії, 95% продукції фармацевтики, 76% продукції машинобудування. 85 провідних ТНК контролюють 70% всіх закордонних інвестицій. Галузева структура ТНК 60% - у сфері виробництва, 37% - у сфері послуг, 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві.[12]
    ТНК часто діляться на три великі групи. Горизонтально інтегровані ТНК - управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, що виробляють однакові або подібні товари. Вертикально інтегровані ТНК - управляють підрозділами в певній країні, які виробляють товари, що поставляються в їх підрозділи в інших країнах. Роздільні ТНК - управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, які вертикально або горизонтально не об'єднані. Серед них існують різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішим із них є акціонерне товариство, що мобілізує капітал випуском цінних паперів: акцій і облігацій. Тримачі акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним, а тримачі облігацій, що одержують фіксований прибуток, є лише кредиторами і не беруть участі в управлінні. Серед інших типів корпоративної організації виділяють так звані S-корпорації, для яких характерне поєднання рис корпорації та партнерства. Як і в акціонерному товаристві, тримачі акцій S-корпорації, кількість яких законодавчо обмежена, несуть обмежену відповідальність, уникаючи водночас подвійного оподаткування. Холдинги є тримачами акцій інших корпорацій і, отже, своєрідною формою регулювання всього корпорованого співтовариства. Значного поширення набули професійні корпорації - об'єднання за професійною ознакою (юристів, медиків тощо), учасники яких надають відповідні послуги. Професійні корпорації - це своєрідна форма акціонерного товариства закритого типу.[10]
    ТНК здійснюють свою діяльність, ґрунтуючись  на кількох важливих принципах:
    1. Здійснення прямих іноземних  інвестицій з метою створення  виробничих потужностей за кордоном.
    2. Використання різних форм міжнародного  поділу праці (предметна, по детальна, технологічна спеціалізація), яка дозволяє розміщувати різні ланки виробничого процесу у різних країнах світу.
    3. Розробка, передача та використання  передової технології у рамках  замкнутої корпоративної структури,  що дозволяє максимально ефективно використовувати витрати на дослідження і розробки.
    4. Внутрішньо корпоративна торгівля, яка здійснюється між окремими  підрозділами ТНК із застосуванням  трансфертних цін. Трансфертні  ціни встановлюються ТНК на  рівні, що істотно відрізняється від ринкових цін, тобто є значно більшим або меншим за ціни на ті самі товари на світовому ринку.
    5. Глобальний підхід до управління - оптимізація діяльності корпорації  у цілому, а не окремих її  складових. Цей принцип означає  необхідність субсидувати розвиток окремих підрозділів з метою досягнення максимального прибутку у довгостроковому періоді.
    В цілому ТНК забезпечують близько 50% світового промислового виробництва. На ТНК доводиться більше 70% світової торгівлі, причому 40% цієї торгівлі відбувається усередині ТНК, тобто вони відбуваються не за ринковими цінами, а за так званими трансфертними цінами, які формуються не під тиском ринку, а під довгостроковою політикою материнської корпорації. Дуже великі ТНК мають бюджет, що перевищує бюджет деяких країн. З 100 найбільших економік в світі, 52 - транснаціональні корпорації, інші - держави. ТНК справляють великий вплив в регіонах, оскільки мають значні кошти, вплив на громадськість, політичне лобі.[19]
    Транснаціональні  корпорації відіграють важливу роль в глобалізації. В сучасних умовах ТНК перетворилась на одного з основних суб’єктів світового ринку. Розвиток транснаціональних корпорацій є свідченням посилення інтернаціоналізації господарського життя.
    ТНК мають дуже вагому роль в світових науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробках (НІОКР). На частку ТНК доводиться більше 80% зареєстрованих патентів , при цьому на частку ТНК доводиться і близько 80% фінансування НІОКР. ТНК - це не тільки виробничі компанії, такі, як, наприклад, Siemens, але і транснаціональні банки, телекомунікаційні компанії, компанії страховок, аудиторські компанії, інвестиційні і пенсійні фундації. [12]
    Важливу роль ТНК відіграють в розвитку економік країн, що розвиваються. При цьому  ТНК розвивають промисловість цих  країн, надають доступ до своїх фінансових ресурсів і технологій, підготовку спеціалістів, а також сприяють просуванню національної продукції країн, що розвивають на зовнішній ринок. Але з іншого боку, ці країни стають сировинним придатком ТНК, сюди вивозиться екологічно шкідливе виробництво, що змушує здійснювати з боку цих держав різноманітні форми контролю за діяльністю ТНК.
    Отже, поділ міжнародних корпорацій на транснаціональні і багатонаціональні  в якійсь мірі умовний, оскільки головне  не в тому, капіталу скількох країн належить головна компанія, а в тому, наскільки глобальною є її діяльність, інвестування та одержання прибутку. В цьому зв'язку слід мати на увазі, що під ТНК прийнято розуміти не будь-яку фірму, що має якийсь підрозділ за кордоном, а лише велику корпорацію, яка робить істотний вплив на міжнародний ринок товарів і факторів їх виробництва. 

    2.3. Вільні економічні  зони
    Вільні  економічні зони, як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою формою міжнародного підприємництва. Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову господарську практику та діють у різних державах. Зараз у світі, по різним даним, від 400 до 2000 ВЕЗ, але до них не можна віднести ні одну українську, оскільки ті утворення, які в Україні називаються "вільними економічними зонами", не задовольняють міжнародні вимоги, які виставляються до такого роду зонам.
    ВЕЗ мають свою передісторію, їхнім прообразом були центри вільної торгівлі з часів Римської імперії, вільні міста середньовіччя, а також віл
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.