На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Сутнсть, призначення та структура грошової системи.Функцї центрального банку.

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 24.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
1.Сутність, призначення та структура грошової системи. 
2.Функції центрального банку. 
3.Чи всі види банків виконують посередницьку функцію на ринку? 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність, призначення та структура грошової системи. 

    Грошова система — це форма організації  грошового обороту в країні,
установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні
принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини
між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно  важливу роль
грошових  відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.
    З огляду на те, що організація грошового  обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може  розглядатися  як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження зрегулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.
    За  сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище
надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому  обороту. Усі грошові
потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:
— системи  безготівкових розрахунків;
— валютної системи;
— системи  готівкового обігу.
    Кожна із названих підсистем має свій особливий  об’єкт регулятивного
впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.
    Оскільки  грошова система кожної країни визначається її внутрішнім
законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.
    Особливо  переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно заявила про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою — Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.
    Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у
функціонуванні  держави зумовлюють важливу роль історичного чинника,
традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.
    Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це
виявляється насамперед у однотипності методів  регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.
    При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна
виділити  кілька окремих елементів, кожний з  яких законодавчо зафіксований. У цьому зв’язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи:
— найменування грошової одиниці;
— масштаб  цін;
— види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;
— регламентація  безготівкових грошових розрахунків;
— регламентація  готівкового грошового обороту;
— регламентація  режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;
— регламентація  режиму банківського процесу;
— державні органи, які здійснюють регулювання  грошового обороту та
контроль  за дотриманням чинного законодавства.
    Найменування  грошової одиниці, як правило, пов’язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни.
    Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.
    У сучасних умовах, коли в обігу перебувають  нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і скасована в усіх країнах. А масштаб цін утратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці.
    Для зручності користування грошова  одиниця поділяється на певну          кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.
    Види  та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган,
який  надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.
    Якщо  ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.
    Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються казначейськими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.
    Особливе  місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером
емісії  вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти —забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці.
    Крім  видів грошових знаків, законодавство  держави визначає також їх
купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети насамперед створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.
    Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту.
    Разом з тим депозитна форма не захищає  гроші від знецінення. Адже
безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.
    Якщо  всі ці питання в країні законодавчо  врегульовані та практично
вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства в цілому та окремих економічних суб’єктів.
    У готівковому грошовому обороті  теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності.
    Зважаючи  на вказані обставини, держави не обмежуються технічними
заходами  щодо посилення захисту купюр  від підробки чи боротьби з
фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і  контролю операцій з
готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують  право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження.
    В Україні ведеться активна боротьба з фальшуванням грошових знаків.
Українська  валюта має високий рівень захисту. Касові центри банків забезпечуються пристроями для визначення фальшивих знаків, ведеться
відповідна  підготовка касових працівників. Активізуються  зусилля щодо
розкриття злочинних груп, які займаються підробленням грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своїх національних грошей.Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями— надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.
    Важливим  інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання
вання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а
отже  — на сталість грошей.
    Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб’єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України».
    Інші  органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів,
Міністерство  економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.
    Грошова система забезпечує правову та організаційну  базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної політики в країні. З цього погляду її можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей. 

2.Функції  центрального банку. 

    Головною  ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк. Центральні банки в їх сучасному вигляді існують порівняно недавно. На ранніх стадіях розвитку капіталізму чітке розмежовування між центральними (емісійними) та комерційними банками було відсутнє. Комерційні банки активно вдавались до випуску банкнот з метою залучення капіталу. По мірі розвитку кредитної системи проходив процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а в подальшому – центральним, що відповідало його зверхньому положенню у кредитній системі.
    Перший  національний банк – шведський “Ріксбанк” – був заснований в 1668 р. на межі переходу від феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був заснований Банк Англії. Але ці банки не володіли правом на емісію грошових знаків і їх функції відрізнялись від функцій сучасних центральних банків. Так наприклад, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати торгівлю та промисловість, а Банк Нідерландів – внутрішню та зовнішню торгівлю. Центральні банки в їх сучасному вигляді виникли в XIX ст. В сучасних умовах практично в усіх країнах світу існують центральні банки, але між ними є вагомі відмінності, обумовлені особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку країн.
    Серед різноманітних функцій центральних  банків потрібно виділити основні, без  яких неможливе виконання головної мети центрального банку – збереження стабільності національної грошової одиниці; та додаткові, що відповідають рішенню  цього завдання. Основні функції, що здійснюються всіма без винятку  центральними банками, поділяються  на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:
        – управління сукупним грошовим  оборотом;
        – регулювання грошово-кредитної  сфери; 
        – регулювання попиту та пропозиції  на кредит.
    Під контрольними функціями розуміють:
        – здійснення контролю за функціонуванням  кредитно-банківської системи; 
        – проведення валютного контролю.
    Обслуговуючі  функції здійснюються при:
        – організації платіжно-розрахункових  відносин комерційних банків;
        – кредитуванні банківських установ  та уряду; 
        – виконані центральним банком  ролі фінансового агента уряду. 
    Важливою  є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним  банкам, і включає розробку та проведення грошово-кредитної політики. Характер запровадженої центральним банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою або меншою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові  орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо  центральними банками. В той же час  не один центральний банк не може самостійно, без участі держави, встановити той  або інший валютний режим. З іншого боку, відмічені за останні десятиріччя  тенденції в грошово-кредитній  сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків. Так, процеси  лібералізації руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення ролі адміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних банків.
    Розробка  та проведення грошово-кредитної політики включає в себе:
      - визначення напрямків розвитку грошово-кредитної політики; 
      - вибір основних інструментів грошово-кредитної політики;
     - створення та впровадження статистичної  бази даних по грошовій масі, кредитам та заощадженням;
    - проведення аналізу і досліджень  з проблем економіки та грошово-кредитної  сфери даної країни або інших  держав, які створюють основу  грошово-кредитної політики;
      - складання грошових програм та контроль за їх виконанням.
    Не  менш важливою регулюючою функцією центрального банку є регулювання попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомогою проведення інтервенцій на грошовому та валютному  ринках. З метою кредитної експансії, центральні банки застосовують заходи по зниженню рівня ліквідності кредитно-банківських  інститутів, а при кредитній експансії  застосовують протилежні дії. Аналогічне значення мають валютні інтервенції. Контроль за функціонуванням кредитно-банківської  системи – одна з основних функцій  центрального банку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність  стійких та ефективно працюючих  кредитно-банківських інститутів.
    Як  правило, нагляд за кредитно-банківскою системою здійснюється безпосередньо центральними банками, але у Бельгії, Німеччині, Швейцарії та Японії органи нагляду, інституційно відокремлені від центрального банку. Не дивлячись на це, центральний банк пов’язаний з ними, приймаючи участь в їх діяльності або здійснюючи консультаційні послуги. В інших країнах центральний банк контролює діяльність кредитно-банківських установ разом з іншими інститутами. Так, Федеральна резервна система (ФРС) США здійснює нагляд разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів, Службою контролю грошового обороту, уповноваженими органами штатів.
    Не  менш важливою контрольною функцією центрального банку є здійснення валютного контролю та валютного  регулювання. Ступінь жорсткості валютного  контролю та валютного регулювання  залежить передусім від загального валютно-економічного стану в країні. Так, в країнах, що розвиваються, контролю, як правило, підлягає дуже широке коло операцій по зовнішнім платежам та розрахункам, що обумовлено необхідністю регламентації витрачання іноземної валюти. Навпаки, найбільш розвинуті в економічному відношенні країни в даний час ідуть шляхом лібералізації валютного контролю.
    Забезпечення  безперебійного функціонування системи  готівкових та безготівкових розрахунків  – одна з обслуговуючих функцій  центрального банку. Першочергово діяльність центрального банку в цій сфері  обмежувалась випуском в обіг паперово-грошових знаків. Грошова емісія і зараз  складає основу діяльності всіх центральних  банків. В подальшому по мірі розвитку безготівкових розрахунків центральний  банк почав виступати в ролі організатора і учасника платіжно-розрахункових  відносин. Знаходячись в центрі потоку грошових коштів, центральні банки  повинні забезпечувати швидке та безперебійне функціонування механізму  безготівкових розрахунків та платежів. Разом з тим безпосередня участь центральних банків у платіжних  системах не є обов’язковою; деякі  центральні банки обмежуються контролем  за діяльністю цих систем.
    Інша  обслуговуюча функція центрального банку – кредитування кредитно-фінансових інститутів та уряду. Будучи кредитором останньої інстанції, центральні банки  надають позики кредитно-фінансовим установам, які зазнають тимчасових труднощів пов’язаних з недостатністю  фінансових ресурсів. За допомогою  кредитування уряду центральні банки  здійснюють фінансування державного боргу  та дефіциту державного бюджету. Це особливо широко використовується в країнах, що розвиваються, де позики центрального банку уряду складають значну частину їх активів. Навпаки, розвинуті  держави уникають подібної практики. В зв’язку з цим дана функція  відноситься не до основних, а до додаткових. Ще одна обслуговуюча функція  центрального банку – здійснення ним ролі фінансового агента уряду, тобто ведення урядових рахунків та управління активами різних урядових відомств. В деяких країнах, наприклад в США, центральні банки здійснюють цю функцію разом з комерційними банками. В інших державах, наприклад в Італії, центральний банк є практично бухгалтером урядових установ.
    Додаткові функції центрального банку не пов’язані  безпосередньо з його головним завданням (збереження стабільності національної грошової одиниці), але сприяють його реалізації. До числа цих функцій  відносять керування державним  боргом, проведення аналітичних розслідувань та ведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот тощо. Функції  проведення аналітичних та статистичних досліджень за своїм характером можуть бути досить неоднаковими та нерівнозначними  у центральних банках різних країн. Аналіз в області грошово-кредитної  та валютної політики в основному  базується на даних платіжних  балансів. Це обумовлено в деяких країнах (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія) делегуванням центральному банку  функції збору та аналізу такого роду даних.
    Більшість центральних банків здійснюють аналіз економічної кон’юнктури у реальному  секторі економіки. Деякі центральні банки публікують ретельні результати проведених розслідувань (Федеральний  резервний банк США, Банк Японії, Національний банк Бельгії, Німецький федеральний  банк, Банк Франції, Банк Англії). Багато центральних банків вивчають фінансове  положення підприємств і створюють  служби по банківським ризикам (Національний банк Бельгії, Німецький федеральний  Банк, Банк Франції, Банк Італії, Банк Іспанії). Крім цього, в центральних банках Німеччини, Бельгії, Іспанії, Італії існують  централізовані бази даних балансів підприємств. Завдання всіх центральних  банків – випуск в обіг банкнот  та забезпечення їх циркуляції на території  країни. При цьому лише деякі центральні банки (Італії, Великобританії, Бельгії, Іспанії) мають спеціальні структурні підрозділи по випуску банкнот.
    Деякі центральні банки мають відносини  з небанківською клієнтурою та надають  загальні послуги. Всі центральні банки  підтримують кореспондентські відносини  з фінансовими установами своєї  країни, іншими центральними банками та міжнародними фінансовими організаціями. Але комерційні відносини з небанківською клієнтурою завжди є другорядними. Центральні банки можуть надавати певний набір послуг колективного використання. З метою поліпшення функціонування банківської системи та відносин між комерційними банками та їх клієнтурою деякі центральні банки, як вже було сказано, створюють централізовані служби по банківським ризикам, контролюють неоплачені векселі тощо.
    Таким чином, центральні банки – це органи державного регулювання економіки, яким надано монопольне право випуску  банкнот, регулювання грошового  обігу, кредиту, валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний  банк є “банком банків”, фінансовим агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.
    В Україні центральним банком є  Національний банк України (НБУ). Він  представляє собою перший рівень банківської системи. НБУ створений  згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” і діє на підставі Закону “Про Національний банк України”. Як центральний банк НБУ виконує такі основні функції:
        • емісія грошей та організація  їх обігу; 
        • є кредитором останньої інстанції  для комерційних банків;
        • організація розрахунків між  банками; 
        • обслуговування державного  боргу країни;
        • проведення операцій на рику  державних цінних паперів та  валютному ринку;
        • видача комерційним банкам  ліцензій на здійснення банківських  операцій та операцій з іноземною  валютою; 
        • контроль за діяльністю комерційних  банків.
    Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим  центром держави, "банком банків" і банкіром уряду. Він здійснює регулювання  і контроль за кредитно-фінансовою системою країни в цілому.
    Національному банку надане монопольне право на випуск грошей у обіг. У той час  як Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії грошей і здійснює фінансування державних  витрат у межах доходів, що надійшли, у бюджет, а також отриманих  кредитів. Цим самим забезпечується кредитна основа сукупного грошового  обігу України. 
Національний банк України було організовано у 1991 році і являє собою систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві, Кримське республіканське і 24 обласні управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку. До функціональних підрозділів НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом НБУ виступає апарат інкасації. Керівним органом НБУ є Правління, що очолює Голова Правління. 
Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарськими суб'єктами, а також організує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних фінансово-кредитних установах.

и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.