На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Антикризов економчн програми провдних країн свту (30-т роки ХХ ст..).

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 26.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Тема: Антикризові економічні програми провідних країн свту (30-ті роки ХХ ст..). 

Вступ……………………………………………………………….………………3 

     1. Передумови світової економічної кризи 1929 -1933 рр. ………...5 

      2. Розгортання кризи та її перебіг у провідних індустріальних країнах світу……………………………………………………………...…..…12 

     3. Антикризова політика урядів провідних країн світу у 30-ті рр.. ХХ ст……………………………………………………………………………. .18
       3.1. «Новий курс» Ф. Рузвельта у США…………………………………18
      3.2 План економії англійського банкіра Дж. Мея і його реалізація урядом країни..……………………………………………………………….......21
       3.3. Антикризові заходи уряду франції ...………………………….........25
       3.4. Плани Ч. Дауеса і О. Юнга в фашистській Німеччині…………….28
       3.5. Політика мілітаризації в Японії……………………………………..34  

    Висновки……………………………...……………………..…………….….....36
  Перелік літератури та інших інформаційних джерел……………………..39 
 
 
 

     Вступ 

     Хоча  більшість економістів і вважали, що в 20-х роках ХХ ст. настала епоха  „вічного” процвітання, поза увагою залишилося те, що поряд з прискореним розвитком нових галузей у ряді старих – вугільній, текстильній, суднобудуванні, сільському господарстві – спостерігався справжній застій. Не зверталася також увага на відносну вузькість внутрішнього ринку та недостатньо інвестиційну активність населення, яка була обумовлена вкрай нерівномірним розподілом доходів.
     Світова економічна криза 1929-1933 рр., відома в  історії як „Велика депресія”, охопила  майже всі країни світу та відкинула  їх економіку на кілька десятиріч  назад, іноді до рівня межі XIX – XX ст., хоча вплив її на окремі країни був різним. Найбільше постраждали від кризи Сполучені Штати, але й в інших країнах вона мала надзвичайно жорстокий та нищівний характер.
     Важливим  аспектом є розкриття причин та наслідків  світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. в провідних країнах світу та шляхів її подолання у різних країнах ( „Новий курс” Рузвельта в США, економічна політика нацизму в Німе чинні та їх варіації в інших країнах).
     Про те, що стало причиною кризи, суперечки  в економічній літературі ведуться й досі. Зовні нею стало перевиробництво, або, як говорять деякі вчені, - „перегрів” економіки, викликаний тим, що швидкі темпи зростання, притаманні світовій економіці в попередні роки, створювали численні диспропорції, які повинні бути ліквідовані. Але на питання, чому криза була такою глибокою, попереднє пояснення відповіді не дає. Можливо цю відповідь слід шукати у тому, що до кінця 20-х років економічна система країн Заходу досягала такої складності, за якої механізм „незримої руки”, тобто ринкової саморегуляції перестає діяти на повну силу і його стає недостатньо для стійкого економічного та соціального розвитку і необхідним стає втручання держави; відсутність такого втручання веде до поглиблення кризи та непередбачених соціальних наслідків.
     Боротьба  з кризою, пошуки нових методів  та форм протидії їй визначали генеральну лінію політики урядів всіх країн. Спочатку антикризова політика базувалася на вже відомих методах. Але досить швидко стало очевидним, що доктрина „невтручання” держави в економічне життя, заснована на концепції ринкового саморегулювання, не приносить бажаних результатів.
     З початком 30-х років головним напрямком  економічної політики стає посилення  державного втручання в економічне життя в поєднанні з посиленням регулювання соціальних відносин. Проте в різних країнах державне регулювання визначалося особливостями економічного розвитку, рівнем та специфікою соціально-економічних та політичних відносин.  
 
 
 
 
 
 
 
 

    Передумови  світової економічної  кризи 1929 – 1933 рр..
     Економічна криза 1929—1933 pp. порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.
     Першою  ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін  на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила  майже 90 млрд дол., то в березні 1933 p. — лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 p.[9;110]
     Що  стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві  товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного  знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи — відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.
     Сільське  господарство США в 1929—1933 pp. зазнало  тяжких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнюі вали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.[15;210]
     Економічна  криза в США поглиблювалася й  невпевненими діями уряду. Президент  Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись  старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в  справи економіки, приватного бізнесу. Натомість в країні було введено "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом'якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок — в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Свої міркування він обґрунтовував тим, що такий крок принизить "стійкість американського характеру". Лише в 1931 p. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух — масові страйки, "голодні" походи безробітних на Вашингтон.
     В результаті першої світової війни господарство Англії виявилося ослабленим. Хоча вона позбулася німецької конкуренція на світових ринках, економіка Англії ще більш відставала від американської.
     Сформований в кінці 1918 р. уряд Ллойд Джорджа свою головну задачу бачив в перекладі економіки на мирні рейки. З цією метою були ліквідовані створені в роки першої світової війни державні контрольні органи. Але це не привело до відміни державного регулювання економіки. З метою регулювання економічних процесів в 1919 р. був прийнятий закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, внаслідок чого держава перетворилася на єдиного контролера випуску паперових грошей. Розширилися і соціальні функції держави. Уряд брав участь в здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, розвитку системи народної освіти. [17;96]
     В 1924 р. лейбористський уряд Джеймса Макдональда (1866-1937) провів ряд соціальних реформ. Був розроблений план державного фінансування будівництва житла  для робітників, підвищені розміри  допомоги для деяких категорій безробітних, вдосконалена система страхування по безробіттю.
     До 1924 р. в Англії був подоланий економічний  застій. Стале, достатньо стабільне  економічне положення дозволило уряду в 1925 р. ухвалити рішення про відновлення золотого паритету фунта стерлінгів. Було відновлено довоєнне співвідношення між англійською і американською валютами.
     Але стабілізація (1924-1928), що почалася, не принесла бажаних результатів. Промислове виробництво  країни в 1929 р. так і не досягло  довоєнного рівня. Пояснюється це тим, що Німеччина до цього часу відновила за допомогою американських і англійських капіталів свою економічну потужність.
     Не  дивлячись на те, що Франція вийшла з першої світової війни переможцем, її економічний стан погіршився. Матеріальний збиток, нанесений господарству країни, оцінюється в 200 млрд франків. На території Франції було зруйновано близько 10 тис. промислових підприємств, знищено 900 тис. житлових будинків, приведена в розлад транспортна система. Загальний рівень промислового виробництва за роки війни скоротився на 40 %, сільськогосподарське виробництво зменшилося на одну третину, об'єм експорту знизився майже наполовину. [8;156]
     З 1918 р. по 1921 р. продовжувалася економічна криза, пов'язана з перебудовою  економіки після закінчення війни. Для виходу з кризи уряд Франції активно використовував механізм державного регулювання економіки, здійснював заходи по відновленню промисловості і її структурній перебудові, по розрядці соціального напруження. Була ліквідована карткова система, відмінені закони військового часу щодо державного розподілення сировини, замовлень і робочої сили, частина військових заводів була продана приватним особам.
     Антикризові заходи уряду були пов'язані і  з регулюванням відносин між робочим  класом і підприємцями. Під впливом  боротьби робітників Франції за свої права в квітні 1919 р. був прийнятий закон про введення 8-годинного робочого дня у фабрично-заводській промисловості. Уряд був змушений прийняти ряд заходів щодо соціального захисту робітників. Була розроблена спеціальна програма, яка передбачала укладання колективних договорів з підприємцями. Програма вводила допомоги з безробіття, пенсії робітникам і службовцям пов’язані зі старістю, хвороби і інвалідність.
     До 1924 р. вдалося відновити промислове виробництво до довоєнного рівня, і з того часу у Франції почався період стабілізації економіки, що продовжувався до 1930 р. Промисловість розвивалася темпами, що перевищували англійські і німецькі. За допомогою державних субсидій було відновлено близько 8 тис. промислових підприємств, побудовані нові заводи, електростанції, залізниці. [1]
     Зростання економіки Франції був викликано: 1) возз'єднанням Ельзаса і Лотарінгії; 2) численними роботами з відновлення  зруйнованих областей, що створювало для французької важкої промисловості  порівняно широкий і стійкий внутрішній ринок; 3) отриманням німецьких репарацій. [3]
     Проте в ході стабілізації виникли і  стали наростати фінансові труднощі. Пов'язано це було з рядом причин. Франція спільно з Бельгією в січні 1923 р. окупувала Рурську область. Припинення видобутку Руре вугілля привело до зростання витрат Франції на його окупацію. Французький уряд був вимушений збільшити податки. Крім того, колоніальні війни в Марокко і Сирії вимагали великих коштів і збільшували дефіцит державного бюджету. Курс франка неухильно падав, додаткова емісія, що проводилася різко усилювала інфляцію.
     В цих умовах уряд Франції провів фінансову реформу. Для її проведення парламент надав уряду Раймона Пуанкаре (1860-1934) необмежені повноваження. Відповідно до розробленого комітетом фінансових експертів планом стабілізації валюти були підвищені непрямі податки і тарифи на залізничних і водних путях. В той же час була скорочена плата державним службовцям і пенсії інвалідам війни.
     В грудні 1926 р. була проведена девальвація франка до 1/5 його довоєнної вартості, що привело до визначеної його стабілізації. В червні 1928 р. стабілізація франка була закріплена в законодавчому порядку.
     В кінці 20-х років посилюється державне регулювання економіки. Для цього  створюються спеціальні координуючі органи – Національна економічна рада і Вища залізнична рада, до складу яких входили і крупні підприємці. Державний банк «Національний кредит» здійснював розподіл субсидій на відновлення і розвиток зруйнованих війною районів.[3;174]
     Перша світова війна нанесла важкі  втрати економіці Німеччини. Надзвичайно великими були людські втрати. В країні панував економічний хаос. Були виснажені матеріальні ресурси, серйозно зносилося промислове устаткування, значно знизилася продуктивність праці. Загальний об'єм промислового виробництва в порівнянні з 1913 р. знизився на 43 %.
     Війна серйозно підірвала фінансову систему  Німеччини. За роки війни на військові  потреби було витрачено 150 млрд марок, а за Версальським мирним договором  Німеччина повинна була виплатити у вигляді репарацій 132 млрд золотих марок. За умов Версальського договору Німеччина втратила всі свої колонії, повернула Франції Ельзас і Лотарингію, передала на 15 років Франції право експлуатації ресурсів Саарської області. Німеччина в результаті розв'язаної нею війни виявилася на межі краху.
     Післявоєнна економічна криза продовжувалася аж до 1924 р. Різко посилилася інфляція. До початку 1920 р. кількість паперових  грошей, що знаходилися в обігу  виросла в порівнянні з 1914 р. в 25 разів. Різко знизилася купівельна спроможність грошей. В 1918 р. на одну марку в Берліні можна було купити 10 трамвайних квитків, а в 1923 р. трамвайний квиток коштував: в липні - 1.000 марок, в серпні - 10.000, у вересні - 600.000, і в листопаді сума перетворилася у фантастичну - 150 млрд марок. Восени 1923 р. зростання цін досяг 16 % в день. Денна зарплата кваліфікованого робітника в Берліні в листопаді 1923 р. складала 3 трл. 38 млрд марок, але її не вистачало навіть на харчування. Реальна заробітна плата скоротилася в порівнянні з довоєнним рівнем на 25 %.
     Японія  після закінчення першої світової війни  змушена була поступитися перед  країнами Антанти своїм монополь|яим  правом на торгівлю та економічні відносини  з Китаєм. |Відновлено горезвісну доктрину "відкритих дверей", тобто Вможливість для США та їхніх європейських союзників раЦіюм з Японією підтримувати всебічні торгові та фінансові відносини з Китаєм. США, інші розвинені країни потіснили японських підприємців з ринків Південно-Східної Азії. Все це призвело до різкого спаду промислового виробництва, яке в 1921 p. скоротилося на 20%. Експорт товарів зменшився на 40, імпорт — на 33%. Проте завдяки переведенню значної кількості воєнних заводів на мирні рейки Японії вже в 1924 p. вдалося подолати кризу. Лише виплавка чавуну та сталі до 1929 p. збільшилась вдвоє. Цьому економічному успіху сприяли багаті родовища кам'яного вугілля й залізної руди Кореї та Маньчжурії, окупованих Японією.
     Не  менш успішно розвивалася традиційна текстильна галузь, її значення в господарстві Японії величезне — 40 % промислового виробництва країни. На світовому ринку японські текстильні вироби не поступались знаменитим англійським. До 1929 p. продовжувався інтенсивний процес концентрації виробництва та банківської справи. Провідну роль в економіці відігравали концерни Міцуї, Міцубісі, Сумітомо, Ясуда. Вони мали багатогалузевий характер, поряд з банками, до них належали різні галузі важкої та легкої промисловості, залізниці тощо. На відміну від монополій США та Західної Європи, які грунтувалися на акціонерному капіталі, японські концерни тісно переплелися з державним апаратом, імператорськими домами. Саме вони до 1929 p. вклали в національну економіку 2/3 інвестицій. На державних підприємствах устаткування відповідало сучасним технологічним вимогам на відміну від обладнання на приватних заводах чи фабриках. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Розгортання кризи та її перебіг у провідних індустріальних країнах світу.
     Економічна  криза 1929 – 1933 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 р., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.
     Соціальне та економічне становище США стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи. Його "новий курс" на оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.
     Вперше  в історії США було прийнято широкомасштабні  акції державного контролю над економікою країни, зокрема Закон про відновлення  національної промисловості та Закон  про регулювання сільського господарства. Відповідно до цих документів на найвищому урядовому рівні відбувалося обов'язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.[13;226]
     Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну  програму. Поступово 17 мільйонів безробітних  отримали роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна  плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора госг подарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.
     Світова економічна криза (1929-1933) охопила і  Англію. І хоча спад економічної  активності тут був меншим, ніж  в інших країнах, удар економічної  кризи був вельми сильним. Вже  в кінці 1929 р. різко загострилася проблема реалізації, виникли труднощі в отриманні кредитів, нагромаджувалися непродані товари, почалось швидке зниження цін, масове закриття підприємств і, як наслідок, зростання безробіття. До 1932 р. промислове виробництво скоротилося приблизно на 23 % в порівнянні з рівнем 1929 р. А в окремих галузях воно було ще більшим. Так, виробництво чавуну впало на 53 %, суднобудування скоротилося у вісім разів. В результаті кризи ціни на сільськогосподарську продукцію впали на 34 %, що привело до розорення багатьох фермерів. Число безробітних в країні достигло 3 млн чоловік, що складало 22 % від загальної чисельності робітників.[3;210]
     Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих  на ліквідацію наслідків економічної  кризи. Він всіляко підтримував  процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс на об’єднання підприємців, держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій. Вже в 1930 р. в країні діяли монопольні об’єднання у вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська бавовняна корпорація). Остання, спираючись на державні субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникло і успішно діяли тільки змішані державно-приватні підприємства, серед них „Англо-голландський нафтовий трест”, „Англо-іранська нафтова компанія”.[4]
     У 1929 р. Франція уникнула руйнівної  дії світової кризи. Однак наступного 1930 р. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження „лінії Мажіно”. Інтенсивні роботи провадилися в 1929-1934 рр. на 750 км прикордонної лінії між Францією та Німеччиною.[4] Криза у Франції виявилася особливо затяжкою і продовжувалася до 1936 р. Загальний рівень промислового виробництва впав на одну третину, виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося на 40 %, а обороти зовнішньої торгівлі - на 60 %. В країні розорилося 10 тис. дрібних промислових підприємств, 100 тис. торгових закладів, десятки крупних компаній, чимало великих монополій.[1] Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало1 млн безробітних. Рівень життя народу знизився втроє.[4]
     Вихід з кризи французький уряд бачив  в реформуванні економіки шляхом посилення її державного регулювання, використовуючи вже відому до цього часу теорію Д.М. Кейнса. Політика державного регулювання економіки, що тоді проводилася, отримала назву дирижизму. Це була економічна політика держави, що здійснювалася в умовах ринкової економіки і панування приватної власності. Зачіпала вона в основному державний сектор.
     По  відношенню до підприємств військово-промислового комплексу французький уряд проводив політику державних замовлень, надавав їм кредити, забезпечив податковими і митними пільгами. Була розроблена і соціальна програма допомоги безробітним.
     Економічна  криза різко загострила соціально-економічні проблеми, і як наслідок виникла тенденція до фашизації Франції за прикладом Німеччини і Італії. Найбільш активно їй протистояли ліві партії і рухи. Загроза фашизму сприяла консолідації лівих сил, що привело до створення Народного фронту, до якого увійшли комуністи і соціалісти, а також радикали і дрібні ліві партії. Його першою крупною акцією була сумісна участь комуністів і соціалістів в придушенні путчу, зробленого в лютому 1934 р. членами фашистських організацій «Вогненні хрести» де ля Долі, «Аксьон франсез», «Патріотична ліга».[3;219]
     З великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної депресії. Уряду довелося націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском „голодних походів” страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари.[4]
     В кінці 20-х - початку 30-х років, у зв'язку з світовою економічною кризою, що розвернулася, західні країни зупинили інвестиції в німецьку економіку, передбачені  планом Дауеса. Уряд Німеччини звернувся  до країн-переможниць з проханням  полегшити їй тягар репарацій. В серпні 1929 р. і в січні 1930 р. були проведені репараційні конференції з метою встановлення нових пільг для Німеччини. Один з авторів плану Дауеса, президент електротехнічного тресту Моргана О. Юнг, запропонував проект рішення репараційної проблеми, який був прийнятий за основу. Таким чином, план Дауеса був замінений новим репараційним планом – планом Юнга. Він встановлював розмір щорічних платежів з 1929 р. на найближчі 37 років в 2 млрд марок, а загальний об'єм репарацій обмежувався сумою в 113,9 млрд марок. При цьому єдиними джерелами репараційних платежів залишалися державний бюджет і прибуток від залізниць Німеччини.
     Світова економічна криза 1929- 1933 рр., що насувалася, по суті звела нанівець реалізацію плану Юнга. Посилилася регламентація репараційних платежів, а в червні 1931 р. президент США Г. Гувер запропонував припинити платежі на рік. Це означало відміну плану Юнга.[11;194]
     Німеччина встановила європейський рекорд за рівнем безробіття. До початку 1933 р., за офіційними даними, число безробітних наближалося до 9 млн чоловік, що складало половину осіб найманої праці. Мізерні виплати по безробіттю одержували близько 20 % їх загального числа. Безробітними люди були по два-чотири роки. Їх сім'ї прирікалися на повільне вмирання. Не випадково щорічно в середньому 21 тис. людина в рік кінчали життя самогубством.
     Під час кризи постраждали всі  верстви населення. Обіг ремісничого  виробництва скоротився з 20 млрд марок в 1928 р. до 10,9 млрд марок в 1932 р., обіг дрібної торгівлі зменшився за той же період з 36,3 млрд до 23 млрд марок. В той же час чисельність вказаних верств населення була достатньо велика: 5 млн чоловік, а разом з сім'ями - 12 - 13 млн. Під впливом промислової кризи заглиблювався і сільськогосподарська. [11]
     Японія  в середині 1929 p. опинилася в епіцентрі  світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни — торгівля — зазнала найтяжчого удару. Експорт  товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво  сільськогосподарської, на 32 % — промислової продукції. У тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металургійна, -машинобудівна галузі. виробництво шовкових тканин зменшилося в 4 рази. У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн безробітних. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі менше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу.
     Японський уряд вирішив вихилити з кризи  шляхом мілітаризації країни та воєнної  агресії. Вже в 1931 p. японська армія  захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капіталовкладення направлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов'язані з воєнною промисловістю. На сході Євроазійського континенту спалахнула пожежа великої війни 

     . 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Антикризова  політика урядів провідних країн світу у 30-ті рр.. ХХ ст..
         3.1. «Новий курс» Ф. Рузвельта у США. 

      Соціальне та економічне становище США стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи.
     Коли 1933 р. до влади прийшла адміністрація Рузвельта, ситуація в економіці була складною: безробіття набуло небувалих масштабів, інфляція досягла пікової позначки, виробництво майже зовсім зупинилось.
     Уряд  розробив програму дій «Новий курс»  Рузвельта, що базувалася на засаді посилення державного регулювання економічних і соціальних процесів.
     «Новий  курс» Рузвельта, в основу якого було покладено ці ідеї, мав інституціональний характер: держава взяла на себе управління економічними процесами й соціальною сферою. Було прийнято ряд законів щодо відродження і регулювання промислового та сільськогосподарського виробництва, реформування банківської сфери, запроваджено правила регулювання відносин конкуренції, зайнятості та найму робочої сили, захисту інтересів споживачів. Реформувалась і ревізувалась банківська сфера (провадилась фактична централізація банків, директивно скорочувалась їхня кількість, посилювалась роль Федеральної резервної системи), податкова система переорієнтовувалась на перерозподіл корпоративних доходів на користь суспільства. Крім того, було встановлено державний контроль за цінами передовсім на продукцію сільського господарства та сільськогосподарську техніку. Упроваджувалась розвинута система дотацій, кредитування фермерських господарств. Було заборонено вивозити золото за кордон, законодавче обмежено вивезення капіталів. Уряд розробив систему громадських робіт.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.