На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Походження теорї мжнародне приватне право

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 27.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


1
Вступ
   Встановлення  походження терміна «міжнародне  право» тісно пов?язане з актуальною проблематикою термінологічного апарату  міжнародно-правової науки та впливає  на розвиток юриспруденції, оскільки сприяє глибшому розкриттю сутності міжнародного публічного права та дослідженню особливостей його впливу на міжнародні відносини. В науці міжнародного права існує безліч різноманітних визначень міжнародного права і його сутності. Розуміння будь-якого поняття починається з його визначення. У світовій юридичній літературі існують різні підходи до визначення міжнародного публічного права, які відображають філософські, концептуальні та наукові погляди його розуміння.
   Сам вираз jus gentium (право народів) використовувався ще у римському праві і означав  сукупність норм, що регулювали відносини між народами. Слід підкреслити, що в дослідженнях римського права дуже часто правом народів називалося те, чого додержувалися тільки деякі цивілізовані народи, але воно не було основою будь-якої угоди. За висловом Г. Гроція, право народів періоду римського права являло собою лише предмет взаємного наслідування або ж випадкового запозичення одними народами в інших.
   Походження  міжнародного права є предметом  спору серед вчених. Деякі автори починають розгляд відносин та угод між політичними правовими одиницями від давніх часів (III ст. до н.е.), включаючи докласичну давнину на Близькому Сході, Стародавні Грецію та Персію та римсько-елліністичний період. Домінуюча точка зору при вивченні міжнародного права полягає в тому, що воно виникло в Європі протягом періоду після Вестфальського миру (1648), який поклав край Тридцятирічній війні.
   Вважається, що міжнародне право виникло відтоді, коли почалися міжнародні відносини. Проте, важливо враховувати "психологічну рису первісного життя усіх народів", яка полягала у прагненні будь-якого народу  

   2
того  історичного періоду не до міжнародних  відносин, а до облаштування внутрішнього життя своєї держави, яка б  виключала будь-яке втручання  ззовні (наприклад, спорудження  Великої китайської стіни). Дослідник історії міжнародного права Л. Ейрліх (1889-1968), у своїх наукових працях неодноразово звертався до етимологи вислову «міжнародне право». Починаючи свою наукову діяльність після Першої світової війни, Л. Ейрліх беззастережно вживав термін «право народів» .Під правом народів він розумів сукупність норм, що є обов?язковими для держав, які належать до міждержавної спільноти.У період з 1949 р. до 1958 р. Л. Ейрліх приходить до переконання використовувати термін «міжнародне право». Отже, Л. Ейрліх вважав терміни «право народів» та «міжнародне право» рівнозначними.
   Термін «міжнародне право» вперше було вжито Ієремією Бентамом у 1780 p. в його праці «Introduction to the Principles of Morals and Legislation». Приблизно від 1840p. в англійських та романських мовах він змінив старішу термінологію «law of nations» (англ.) або «droid de gens» (фр.) (право народів»), яка походить від концепції jus gentium рим-ського права і праць Цицерона. Німецькою, голландською, скандинавськими та слов'янськими мовами стара термінологія вживається й досі («Volkerrecht», «Volkenrecht» тощо). Вживання терміна «право народів» передбачає з лінгвістичного погляду його зв?язок з правами та обов?язками народів у відносинах між собою («право, яке діє щодо народу»). Тому, звертаючись до вислову «право народів», дослідники підкреслювали як предмет регулювання саме відносини між народами, ця правова система мала відношення до народів у тому розумінні, що саме народи були її «носіями» та гарантами дотримання. У той час, як вживання терміна «міжнародне право» («право, яке діє між народами») підкреслює велику роль у міжнародних відносинах не тільки народів, але й міжнародних організацій та навіть фізичних і юридичних осіб(міжнародні договори з прав людини та гуманітарне право,які регулюють не тільки відносини між державами, але й відносини з участю громадян).
   3
1. Історія становлення міжнародного приватного права.
   Міжнародне  приватне право як галузь права виникла з науки приватного права, а не навпаки. Для виникнення міжнародного приватного права потрібна була наявність наступних передумов:
    існування держав чи певних територій з різними за змістом системами цивільного права;
    існування інтенсивного товарно - грошового обміну і активних контактів між державами;
    визнання права іноземної держави.
   Подібні передумови склалися в світі наприкінці ХІІІ ст. Між містами-державами вівся активний обмін. Виникали колізії і, щоб їх врегулювати, юристи почали звертатись до норм та процедур римського приватного права. Хоча в період римського панування і не було міжнародного приватного права, проте діяли норми jus gentium.
   Зародки міжнародного приватного права варто шукати в Середньовіччі. Після падіння Західної Римської імперії та утворення молодих варварських держав почали встановлюватись відносини між ними. Виникла норма, за якою в разі суперечки має застосовуватись право країни відповідача. При спадкоємстві застосовувалось право спадкодавця.
   ХІІІ  ст. — Міста активно включаються  до обігу, створюють своє законодавство  з торгових питань. Виникає так  зване “право статутів” — самостійне право міст та вільних територій. Найбільш інтенсивно розвивались міста-держави Північної Італії. Вони створили значну правову базу, яка згодом була кодифікована у вигляді “статутів” — збірників діючих нормативних актів. Таким чином виникли перша передумова появи міжнародного приватного права — наявність різних правових систем, і друга — інтенсивний обмін (торгівля з європейськими країнами і країнами Сходу).
   Варварське  право не було достатньо розвиненими, щоб запропонувати вирішення  різноманітних колізій, які виникали в процесі обміну. На
   4
допомогу  юристам прийшла більш досконала  юридична техніка Давнього Риму, зібрана  в  Кодексі Юстініана. Глосатори  — юристи, які досліджували давньоримське  право, — спробували тлумачити норми  Кодексу Юстініана таким чином, щоб вони вирішували правові колізії. Свої зауваження юристи залишали у вигляді поміток на полях або “глос”, тому вони і отримали назву глосаторів.
   Глоса юриста Аккурсія: “Если против жителя Болоньи подается иск в Мадене, то он не должен судиться по закону Мадены, поскольку он этому закону не подчинен”.
   1314-1357 роки — Юристи Бартол і Бальд  створили “теорію статутів”.  Вони вважали, що необхідно  класифікувати всі закони (статути)  в залежності від відносин, які  вони регулюють (право власності, договірні відносини). Для класифікації статутів необхідно вибрати об’єкт, за яким ця класифікація буде проводитись, а опісля відповідно до виду сформулювати загальну колізійну норму. Особливістю “теорії статутів” був той факт, що колізійна норма обумовлена матеріальною нормою. Бальд визначив дві колізійні при’вязки:
    lex rei sitae — закон місцезнаходження речі. Має застосовуватись право країни, де знаходиться нерухомість.
Були  сформульовані також наступні колізійні  принципи:
    майнові відносини, що виникли в сфері спадкового права,
           підпорядковуються праву країни спадкодавця.
2) lex contractus — якщо виникає колізія в сфері договірного права, має                   застосовуватись закон країни, де угода була здійснена.
    lex loci delicti commisio — закон місця заподіяння шкоди. Має застосовуватись право країни, де була заподіяна шкода.
 
Французька  школа міжнародного приватного права (XVI ст.).
   В рамках французької школи міжнародного приватного права відбувався розвиток “теорії статутів”, але в іншому розумінні.
   5
   Справа  в тому, що у Франції існувала глобальна проблема централізації  державної влади і уніфікації цивільного права. Королівська влада, маючи достатньо клопоту з  податками, фіском, державним устроєм, намагалась залишити регулювання відносин між індивідами на розсуд окремих територіальних одиниць. Тому склалася ситуація, коли кожна провінція мала свої звичаї (кутюми) і фактично “своє цивільне право”. Досить частим явищем було зіткнення кутюмів, які регулювали по-різному ті ж самі відносини. Французькі юристи більше клопоту мали не з колізіями в торгових відносинах між державами, а з міжобласними (міжпровінційними) колізіями.
   Доктрина  розвивалась в двох напрямках:
1) Юрист Шарль Дюмулен поставив собі за мету створити єдине національне право. Як це зробити? Зазвичай, при зіткненні правових систем кутюмів, сторони мають самостійно вибрати, норми якої з цих систем вони будуть застосовувати. Це принцип автономії волі сторін — lex voluntatis. Але може бути ситуація, коли сторони не дійшли згоди і не вибрали право, що робити в такому випадку? Шарль Дюмулен запропонував розбити всі кутюми (статути) на дві групи: персональні і реальні. Під персональними кутюмами він розумів правила поведінки, які б поширювались на всіх жителів провінції незалежно від їх місцезнаходження (такі що регулюють сферу особистого правового статусу людини). Реальні — це такі закони, які які обов’язкові для всіх осіб, які знаходяться на території цієї провінції (все те, що регламентує питання права власності).
2) Юрист Бертран д’Аржантре опублікував свою роботу “Коментарі до кутюмів Бретані”, де він відстоював погляди протилежні поглядам Шарля Дюмулена. Він відстоював теорію автономності правових систем провінцій, за якою всі кутюми носять реальний характер: всі особи на території даної провінції мають підкорятись її правопорядку і в особистих відносинах також.  

6
Обгрунтував позицію: право- і дієздатність особи  має визначатись законом місця  її постійного проживання (lex domicili).
Голандська  школа міжнародного приватного права.
   XVII ст. сформувалась голандська “теорія статутів”.
   Голандські  юристи після Буржуазної революції  мали вирішити дві проблеми: захистити  свою територію і право від  феодального реакційного оточення; визначити правовий статус провінцій.
   Найвідомішими були два юристи У. Губер та Йоганес Вут. На їхню думку всі статути носять територіальний характер і кожна провінція має застосовувати своє власне право, але іноді в силу міжнародної ввічливості (comitas gentium) можуть застосовуватись і норми іноземного права.
   Існувало три школи тлумачення comitas gentium:
    Представники першої стверджували, що ні у внутрішньому законодавстві, ні в м/н праві немає таких норм, які б зобов’язували країну визнавати іноземне право, його можна застосовувати скоріше як виключення, ніж як правило.
    Друга школа вважала, що посилання на цей принцип означає, що кожна країна в порядку ввічливості має встановити такі норми, які зобов’язують її судові органи застосовувати іноземне право.
    Для третьої школи посилання на принцип м/н ввічливості означає, що колізійна норма випливає з мовчазної згоди народів.
   З Великою Французькою революцією ствердився принцип громадянства особи (lex patraie), тоді як раніше перевага надавалась принципу jus domicili. Голандські юристи сприйняли цю тенденцію, і далі “теорія статутів” в Нідерландах (XVІІІ ст.) розвивалась під впливом принципу громадянства. Всі кутюми розглядались як персональні, тобто закон країни громадянства поширювався на людину де б вона не знаходилась.
Голандська  доктрина приватного права дійшла наступних  висновків: 

7
    1) всі статути (закони) необхідно класифікувати на групи залежно від видів відносин, які вони регулюють. І для кожного з цих видів знайти свою колізійну норму.
    майже всі країни Європи (за виключенням Німеччини) розвиваються під значним впливом “теорії статутів”.
Німецька  школа міжнародного приватного права (ХІХ ст.).
   На  думку німецького юриста Савін’ї система сучасного німецького права має “приватне право і міжнародного приватного права” за свої складові частини. Восьмий том його творів повністю присвячений питанням міжнародного приватного права. Зокрема, там йдеться про:
      ідею “міжнародної спільноти”. Він вважав, що міжнародне публічне право повинно мати наддержавний характер, а норми міжнародного приватного права, як його невід’ємної частини, неодмінно виконуватись і поважатись.
      те, що всі цивільно-правові відносини мають бути прихильними до певного правового порядку. Необхідно згрупувати ці відносини за їх правопорядками і надати можливість суб’єктам вільно обирати будь-яке право для вирішення колізій в цій сфері. Lex voluntatis — принцип свободи вибору правопорядка.
   Згодом  в Німеччині теорія lex voluntatis була відкинута через наддержавний характер міжнародного приватного права. Німеччина йшла тоді до європейського панування. Виник напрямок універсалізму, представники якого стверджували, що якщо і є колізійні норми, то вони мають бути єдиними для міжнародного правопорядку. Колізійні норми повинні випливати не з внутрішнього права, а з міжнародного права, і їх основним джерелом є міжнародний договір.
Італійська  теорія міжнародного приватного права. 
 

8
      Сформувалась в ХІХ ст. Яскравим представником був Манчіні. В 1851 році він написав працю “Про національність як основу міжнародного права” (під національністю розумів громадянство).
   На  його думку, людина противопоставляє всі свої особисті цивільні права праву держави, де вона на даний момент знаходиться і громадянином якої вона не є. Всі правовідносини цивільно-правового характеру мають визначатись громадянством особи (lex patraie). Але ці права на території іншої країни можуть бути “обмежені”, якщо вони суперечать публічному порядку іншої країни. Якщо наслідки застосування іноземного права не суперечать публічному правопорядку іншої країни, то іноземне право може застосовуватись.
   Принцип lex patraie був сприйнятий Італійським цивільним кодексом, який побачив світ в 1965 році, більш того він набув абсолютного характера. Італійський кодекс справив вплив на кодифікації в Німеччині, Бразилії і т.д.
   Теорія  Манчіні лежить в основі прийнятих  в Гаазі конвенцій з міжнародного приватного права. Дякуючи йому, на сьогодні загальноприйнятною стала точка зору, що норми міжнародного приватного права встановлюються в інтересах приватних осіб, але одночасно виконують функцію захисту публічного порядку держави. Заслугою Манчіні є витіснення з європейського права принципу lex domicili.
Російська та українська доктрини міжнародного приватного права.
   В Х-ХІ ст. перші елементи колізійних норм з’являються в “Руській правді”: відносини Новгорода з німецькими містами.
   В ХІХ ст. під час процесу капіталізації країни, Російська імперія гостро зтикнулась з проблемою міжобласних колізій в міжнародному приватному праві.
   Російський  юрист Іванов в 1865 році в м.Казань випустив твір “Основы частной международной юрисдикции”, де критикував концепцію Савін’ї. Він вважав, що держава може і зобов’язана визнавати і застосовувати іноземне
9
право, але суддя повинен його застосовувати  лише тоді, коли це прямо вказано  внутрішнім правом його країни.
   1878 рік — Видана праця Малишева  “Курс загального цивільного права Росії”. Перший том цього твору отримав назву міжобласні колізії.
   Мартенс видав твір “Современное международное право цивилизованных народов», де у другому томі приділив увагу питанням міжнародного приватного права. Він був прихильником теорії Савін’ї і вважав міжнародне приватне право частиною міжнародних правовідносин.
   В радянські часи відомими дослідниками цієї тематики були Лунц, Богуславський. В Україні — Корецький В.М., Матвєєв Г.К.
   Англо-американська система становлення  міжнародного приватного права.
   В англосаксонській системі міжнародного приватного права вперше виникло в Північній Америці в ХІХ ст., звідки потім прийшло до Великобританії.
   В Англії ніколи не було проблем колізійного  характеру між різними територіально-адміністративними одиницями, оскільки з самого початку вона формувалась як централізована держава з єдиною правовою системою.
   В Середньовіччі формується система  “купецьких судів”, які розглядали суперечки, пов’язані з торгівлею та вирішували всі колізійні питання. Завдяки діяльності таких судів в ХІ ст. формується т.з. “купецьке право” — торгове право, у відносинах між суб’єктами якого був присутній іноземний елемент. З інтеграцією Великобританії до європейських структур система купецького права зазнала значних змін.
   Формування  міжнародного приватного права відбувалось в декілька етапів. На першому з них розвивалась наука, доктрина міжнародного приватного права, які на теоретичному рівні розробляли колізійні норми. На другому етапі вже розроблені колізійні норми отримували законодавче закріплення.
   10
   Родоначальником американської доктрини міжнародного приватного права був Джозеф Сторі (він запропонував термін “конфліктне право”). Видана ним наукова праця “Коментарі до конфліктного права” давала підстави стверджувати, що Сторі був прихильниом голандської школи права і в своїх дослідженнях спирався на її постулати. Він стверджував, що:
      кожна країна володіє виключним суверенітетом і виключною юрисдикцією в межах своєї території, тому відносно всієї власності і осіб, що знаходяться на її території, а також всіх дій і контрактів, які відбуваються на її території, повинна діяти її юрисдикція.
      жодна держава своїми законами не може врегулювати ввідносини щодо власності поза межами своєї території.
      якщо дія законів однієї країни на території іншої країни залежить виключно від законів цієї другої держави, то це означає, що вона залежить від згоди другої держави, її доброї волі.
   На  базі поглядів Джозефа Сторі і  виникла школа міжнародного приватного правав в Північній Америці.
   В основу англо-американської доктрини покладено концепцію “набутих прав”. Вона полягає в тому, що держава зобов’язана застосовувати лише власне право. Держава може визнати не іноземне право як таке, а суб’єктивне право, що виникло під його впливом. Держава не застосовує норми іноземного права, а розглядає їх як фактичні обставини по справі, тобто треба довести в суді існування обставин, які тобі надають те чи інше право. Якщо сторона не довела існування цих обставин, то суб’єктивне право не застосовується. Сам захист “набутих” (суб’єктивних) прав відбувається в силу м/н ввічливості.
   Англо-американська система характеризується процесуальним  підходом до міжнародного приватного права. Суд завжди застосовує процесуальне право. Спочатку ставиться поняття юрисдикції, а потім вирішується колізійне питання. Тобто в США спочатку вибирають не право, а суд.
   11
   Англо-американська доктрина характеризується територіальним началом:право конкретної країни поширюється  на всіх осіб, які знаходяться на її території.
   Отже, можна сказати, що в світі сьогодні склалось дві системи міжнародного приватного права:
      континентальна. Її основна прив’язка — закон громадянства або закон місця проживання — носить персональний характер.
      англо-американська. Основні колізійні прив’язки носять територіальний характер. Застосовується закон країни суда.
   Існували спроби уніфікувати ці підходи. Прикладом є підписання Гаазьких конвенцій. Але спроби не привели до успіху, оскільки більша частина норм залишилась написаною на папері. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

12
2. Походження терміну “міжнародне приватне право”.
    Зародилося  міжнародне приватне право ще у Древній  Греції та в Єгипті. Сократ (436 – 358 р. до н.е.) у своїй судовій промові  заявляв, що суд повинен визнати  дійсним заповіт його клієнта, оскількі він відповідає як праву «батьківщини» заявника, так і праву форуму (держави суду). Відомий договір між грецькими полісами, у якому зазнчено, що договори із спричинення шкоди мають розглядатися у місці спричинення шкоди за правом держави суду. У Єгипті був закон, за яким договори грецькою мовою мали розглядатися грецькими судами, а укладені єгипетською – єгипетськими судами .
    Спочатку  міжнародне приватне право називалося колізійне або конфліктне право, оскільки воно виникло як наслідок вирішення колізій (зіткнень) між кількома правопорядками. Сам термін “міжнародне приватне право” запропонував у 1934 році американський юрист, член Верховного суду США, професор Гарвардської школи права Джозеф Сторі.
    Міжнародне  приватне право остаточно сформувалось як незалежна галузь права в XIX ст. Раніше воно розглядалось як частина інших галузей права, оскільки під впливом вчення італійських статутистів вважалося, що сама природа національних та іноземних норм права визначала сферу застосування цих норм (так званий “односторонній” підхід чи “юнілітаризм”).
    Пізніше цей термін набув поширення завдяки  працям французького юриста Фелікса (“Du conflit des lois de differentes nations ou du droit international prive”) 1840 р. та німецького юриста з Франкфурту Вільгельма Шаффнера (“Entwicklung des internationalen Privatrechts”) 1841 р.
   Спочатку  цей термін застосовували у країнах  Європи та Латинської Америки, а пізніше  навіть в країнах загальної системи (common law) права, хоча там йому так і не вдалося витіснити традиційний термін “колізійне право” (conflict of laws).
   13
   Окрім терміна “міжнародне приватне право” в доктрині та практиці пропонувалися ще й такі терміни, як “zwischenstaatliches privatrecht”, “zwischenprivatrecht” (Цітльман), “grenzrecht” (Франкенштайн), “міжмуніципальне право” (США), “трансмуніципальне право»”(Туреччина), “приватне транснаціональне право” (Еренцвейг), “право мультиштатних проблем” (фон Мерен і Траутман), “міжнародне цивільне право” (П.Е. Казанський) тощо. Однак ці терміни так і не знайшли серйозної підтримки з-
поміж широкого загалу юристів. Проте, на думку окремих юристів, термін “ міжнародне приватне право” іноді може ввести в оману, оскільки, як вважають К. Ліпстайн та Г. Парра-Арангурен, насправді воно не є ні міжнародним, позаяк більшість його норм створена «національним» законодавцем, ні приватним правом, оскільки воно не стосується лише приватноправових відносин. Окрім того, деякі автори вказують на те, що у сучасному праві відбувається “публіцизація” приватного права завдяки дедалі ширшому втручанню держави у сфери приватних інтересів людини.
   Міжнародне  приватне право стоїть на двох опорах — колізійних і ма-теріально-правових нормах. Міжнародне приватне право  започаткували саме колізійні норми. Ці норми не містять прямої вказівки, як потрібно вирішувати те чи інше питання. Вони зазначають лише, яке саме законо-давство потрібно застосовувати. Засновниками міжнародного колізійно-го права вважають італійських постглосаторів ХІV ст. Бартола і Бальда.
   Глосаторами називають коментаторів текстів  римського права.
   Такі  ко-ментарі (глоси) писали на берегах текстів давньоримських правничих рукописів. Глоси — це тлумачення понять.
   Тому  й нині тлумачні словники інколи називають глосаріями.
   У Великій Британії поняття “міжнародне  приватне право” дотепер широко використовують. У США ситуація дещо інша. На с. 1196 відомого “Правничого словника Блека” (Black’s Law Dictionary) міститься но-татка “міжнародне приватне право” (International Private Law) досить стислого
14
змісту: “Назва, що використовується деякими  літераторами для вказівки тієї гілки права, яка нині частіше називається “конфлікт закону” (conflict of law)”. 
У відповідній нотатці на с. 299 зазначеного словника пояснюється, що це “несумісність або відмінність між законами різних штатів або країн, що стосується осіб, які набули прав, узяли зобов’язання, завдали шкоди або збитків або уклали контракти у межах території двох чи більше юрисдикцій.

   Отже, це галузь юриспруденції, яка випливає з 
відмінності законів різних держав, штатів або юрисдикцій, що застосо-вується до прав і обов’язків і яка примиряє несумісність або вирішує, який закон або система має регулювати конкретну справу, або встановлює ступінь сили, наданої закону іншої юрисдикції (відповідним діям чи правам, що випливають з нього), чи то коли він відрізняється від внутрішнього (domestic) закону, чи то коли внутрішній закон є мовчазним (is silent) або не є таким, що виключно застосовується до певної справи”.

   “Оксфордський правничий словник” (Oxford Dictionary of Law, 4th edition, 1997) містить статтю “Приватне міжнародне право” такого змісту: “Це частина національного права країни, що встановлює правила для застосування у справах, які включають іноземний елемент (наприклад, контракт у певній системі іноземного права). Зокрема, якщо контракт укладено в Англії, але виконуватиметься він за кордоном, то необхідно буде вирішувати, яке право застосовується до визнання дійсності контракту. Це відомо як питання про вибір права.
   Загалом, відповідно до Римської конвенції (1980 р., чинна з 1 квітня 1991 р.), поважається  вибір сторонами права у письмовому контракті. Конвенцією встановлено правила про те, яке право застосовується, якщо сторони контракту не здійснили вибору права. Інколи суди повинні також вирішувати, чи мають вони юрисдикцію для слухання справи або ж визнання іноземного судового рішення (наприклад, розлучення, одержаного за кордоном).
   15
   Приватне  міжнародне право не слід змішувати з публічним міжнародним правом”. 
Потрібно зазначити, що Римська конвенція — це Конвенція Європейського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов’язань (The EEC Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations).

   Відповідно  цитаті з 13-го видання книги П. Норзса і Дж. Фоусетта “Приватне міжнародне право”, опублікованої у Лондоні у 1999 р. Автори на с. 4 зазначають: “Причиною наявності приватного міжнародного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем права — ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, що виникають у повсякденному житті.
   Суди  певної країни часто повинні брати  до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен  має верховенство у межах його власної території і відповідно до загаль-носвітової норми юриспруденції  він має виключну юрисдикцію над кож-ним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати будь-який закон, окрім свого. Використання цієї політики байдужості було досить поширеним явищем у минулі часи, але у нинішньому циві-лізованому світі це непрактично.
   Нації давно зрозуміли, що вони не можуть, ховаючись за принцип територіального суверенітету, дозволити собі зневажати іноземні норми права через те, що вони відрізняються від їх внутрішньої системи права”. 
Таким чином, під поняттям “муніципальна система права” англійські правники розуміють частину права держави, яка протилежна міжнародному публічному праву. Тобто міжнародне, але не публічне. 
На с. 5 цитованої книги зазначається: “Приватне міжнародне право є, отже, тією частиною права, яка вступає в гру, коли питання, що постає перед

и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.