На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Основн показники економки Польщ, Австрї, Японї та їх полтичний рвень взаємовдносин з Україною. Рвень мжнародної торгвл та мжнародної мграцї трудової сили мж країнами. Валютно-фнансов вдносини та наукове спвробтництво мж країнами.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 13.07.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Міжнародна економіка»
на тему:
Аналіз міжнародних економічних відносин
України, Польщі, Австрії та Японії

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ1 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ, ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНОЮ
1.1 Польща
1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення,
населення та державний устрій Польщі
1.1.2 Економічна ситуація в Польщі
1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна - Польща
1.2 Австрія
1.2.1 Загальна інформація про Австрію, географічне положення, населення та державний устрій Австрії
1.2.2 Економічна ситуація в Австрії
1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна - Австрія
1.3 Японія
1.3.1 Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державний устрій Японії
1.3.2 Економічна ситуація в Японії
1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна - Японія
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ
ТА ЯПОНІЄЮ
2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією
2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Польщею, Австрією і Японією
2.3 Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Польщею, Австрією і Японією
2.4 Міжнародне науково-технічне співробітництво та економічна інтеграція між Україною та Польщею, Австрією і Японією
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП

Основними показниками, які визначають економічну позицію країни в міжнародному співтоваристві, є наступні 4 категорії:
1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік.
2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.
3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.
4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).
1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік Філіпенко А. С. Світова економіка. - К.: Либідь, 2001. - 582 с..
Серед сучасних моделей економічного розвитку, притаманних країнам з найбільш розвиненою ринковою економікою, виділяють такі:
- англосаксонську неоліберальну модель (США, Великобританія, Ірлан-дія, Нова Зеландія), яка характеризується повним пануванням в економіці при-ватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній, серйозним демонтажем ролі держави в економіці й мінімально необхідним втручанням її в господарські процеси. Економічний розрахунок повністю ґрун-тується на цінах вільного ринку і факторів виробництва. Соціальна безпека лю-дей досягається самоорганізацією учасників ринку;
- соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Ка-нада, Ізраїль), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку дер-жавної власності в економіці. Визнаючи високі соціальні витрати як неминучу ціну суспільної злагоди, дана модель передбачає широке використання можли-востей і важелів держави для реалізації соціальної політики;
- східно-азіатську модель (Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань), яка характеризується незначною часткою державної власності в економіці, од-нак високим ступенем впливу держави на економічні процеси (т. зв. Інтервен-ціонізмом), існуванням культу лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національних інтересів над міжнародними.
2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.
Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національ-ний продукт (ВНП).
За обсягами ВВП виділяються з 1997 року 6 країн, сумарна частка яких у світовому виробництві валового продукту сягнула майже 2/3. До них належать США -- 7830 млрд дол, або майже чверть ВВП світу, Японія -- 4190 млрд. дол., Німеччина -- 2090 млрд дол., Франція -- 1390 млрд дол, Великобританія -- 1290 млрд дол, Італія -- 1145 млрд. дол. Крім цього, до першої десятки економічно найпотужніших держав входять Китай -- 900 млрд. дол., Бразилія -- 820 млрд. дол., Канада -- 610 млрд. дол., Іспанія -- 530 млрд. дол.
Водночас близькі за валовими показниками країни можуть мати надзви-чайно різний рівень економічного розвитку. Для характеристики останнього використовується насамперед показник середньодушового доходу за рік (ВВП на одного мешканця країни).
За середньодушовим показником ВВП країни світу поділяються на:
1) країни з високим рівнем доходів -- понад 10 000 дол. на 1 мешканця (таких країн у другій половині 90-их років XX ст. було 53);
2) країни з рівнем доходів, вищим від середнього -- від 3 000 до 10 000 дол. (майже 40 країн);
3) країни з рівнем доходів, нижчим від середнього -- від 1000 до 3000 дол. (50 країн);
4) країни з низьким рівнем доходів -- менше 1000 дол. на одного меш-канця (майже 70 країн).
Найвищі показники належали Люксембургу (45 000 дол.), Швейцарії (43 060 дол.) та Японії (38 160 дол.). Ця трійка країн тривалий час утримувала лі-дерство у світовому рейтингу. Натомість 45 країн мали надто низькі показники доходів на особу (менше ніж 500 дол.).
3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.
Про рівень економічного (і навіть ширше -- суспільного) розвитку країни можна судити також за показником узагальненої галузевої структури її госпо-дарства. При цьому економіку країни представляють у вигляді трьох секторів: первинного, куди входять аграрні галузі (сільське і лісове господарство, ри-бальство), вторинного -- індустріальні галузі (промисловість і будівництво) і третинного -- сфера виробничих і невиробничих послуг (транспорт, торгівля, фінансово-кредитна діяльність, наука, освіта, культура, охорона здоров'я, уп-равління тощо) і обчислюють частку кожного сектора в загальному обсязі ВВП. У результаті виділяють країни постіндустріальної, індустріальної та доіндуст-ріальної стадії розвитку людського суспільства.
Країни постіндустріальної стадії мають дуже високу частку третинного сектора (60-70%) і надзвичайно низьку первинного (1-4%). Для їхнього госпо-дарства характерним є різке скорочення споживання природних ресурсів, сиро-вини і матеріалів на одиницю ВВП, інформатизація, автоматизація і роботиза-ція галузей матеріального виробництва тощо. Сюди належать високорозвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Японія.
У ВВП індустріальних (індустріально-аграрних) країн підвищена частка вторинного сектора (35-50%), відносно висока первинного (5-20%). До них на-лежать деякі країни Західної Європи (Португалія, Греція, Ірландія), ПАР, сучас-ні постсоціалістичні та соціалістичні країни, нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, нафтодобувні країни.
Країни доіндустріальної стадії розвитку (аграрні) характеризуються пере-важанням в економіці галузей первинного сектора (інколи до 50% і більше). Промисловість і невиробнича сфера відіграють підпорядковану роль і не визна-чають спеціалізації у міжнародному поділі праці. У багатьох країнах сучасна промисловість взагалі відсутня або лише зароджується. На доіндустріальній стадії перебувають чимало країн Африки, Азії, Центральної Америки, Океанії.
4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).
Усю різноманітність країн світу об'єднують у кілька типів, які відрізня-ються між собою стійкими якісними ознаками.
Основними типами країн сучасного світу є:
1. Економічно розвинені країни. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше -- середні) доходи на душу насе-лення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості то-що. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвит-ку.
До цієї групи країн належать: а) головні економічно розвинені країни («велика сімка» -- США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада); б) «малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи -- Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія, Австрія; в) країни «переселенського типу» -- Австралія, Нова Зе-ландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії), а також Ізраїль; г) західноєвропейські країни середнього еко-номічного розвитку -- Греція, Португалія, Іспанія та Ірландія (дві останні досягли високих середньодушових показників ВВП); д) європейські «держави-карлики» (до даного типу країн їх можна відносити умовно).
2. Країни перехідного типу економіки (від централізовано планової до ринкової). Сюди відносять 28 постсоціалістичних країн -- європейських, ко-лишнього СРСР та Монголію.
3. Країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група країн (усього -- по-над 130) об'єднує: по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Туреччина, Іран, Таїланд, Ефіопія та ін.), які в ході історичного розвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграр-но-сировинну периферію світового господарства.
Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн даного типу в останні 2-3 де-сятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, роз-виток сфери послуг, експортна орієнтація). З'явилися країни із середніми і ви-сокими душовими доходами. Серед них виділяються такі групи: а) нові індус-тріальні країни -- латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азі-атські (чотири «далекосхідні дракони» -- Південна Корея, Тайвань, Сянган і Сінгапур); б) нафтодобувні країни -- Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівні країни -- Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські острови.
Решта країн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і ду-же низькі доходи. Специфічну групу країн даного типу становлять соціалістич-ні країни, дві з яких дотримуються централізовано планової економіки (Ко-рейська Народно-Демократична Республіка і Куба), а дві запроваджують в еко-номіку елементи ринкового механізму (Китай, В'єтнам).
Предметом дійсної курсової роботи, згідно з завданням, є аналіз стану зовнішньоекономічних зв'язків України та трьох типів країн: 1 країна - прикордонний сусід, 2 країна - розвинута ринкова країна Європи, 3 країна - розвинута країна Америки чи Східної Азії.
Об'єктом курсової роботи вибраний аналіз рівня зовнішньоекономічних зв'язків України та Польщі, Австрії і Японії.
Мета курсової роботи - виявлення сучасного стану та питомої ваги зов-нішньоекономічних зв'язків України та Польщі, Австрії і Японії, діагностика причин досягнутого рівня зовнішньоекономічних зв'язків та формування пропозицій по можливому зростанню рівня міжнародної взаємодії країн.
Джерелами курсового дослідження були матеріали Деркомстату України, матеріали Посольств України в досліджуємих країнах та інші аналітичні джере-ла в мережі Інтернет (сайти ЦРУ, Світового банку, ООН, посольств).
РОЗДІЛ 1
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ,
ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН
З УКРАЇНОЮ

1.1 Польща

1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення, населення та державний устрій Польщі
Офіційна назва - Республіка Польща (РП) - Rzeczpospolita Polska (RP) [31]. Географічне положення. Польща розташована у Центральній Європі понад Балтійським морем, між 49о 00' та 54о 50' північної широти і між 14о 08' та 24о 09' східної довготи.
Рис.1.1. Карта Польщі та прикордонних країн в Європі
Протяжність з півночі на південь складає 649 км, зі сходу на захід - 689 км. Площа території країни складає 312685 кв. км (9 місце у Європі).
Столицею Польщі є Варшава з населенням 1,618 млн. мешканців (4,2 % від загальної кількості населення країни).
Найбільші міста (1999 р.): Лодзь (803,4 тис.), Краків (740,0 тис.), Вроцлав (637,2 тис.), Познань (577,5 тис.), Гданьськ (458,4 тис.), Щецін (416,7 тис.), Бид-гощ (386 тис.), Люблін (356,5 тис.), Катовіце (344,8 тис.).
Загальна довжина державного кордону складає 3496 км. На півночі пере-важну частину кордону складає територіальний відрізок Балтійського моря - 440 км, а по суші Польща межує з Російською Федерацією - 210 км. На півдні гірські хребти Судетів і Карпат відділяють Польщу від Чехії - 790 км та Сло-ваччини - 541 км. На сході сусідами Польщі є Литва - 103 км, Білорусь - 416 км та Україна - 529 км.
Чисельність населення - 38,6 млн. чол. (2003 р.)
Адміністративний поділ - 16 воєводств (wojewodztwo). Воєводства поді-ляються на 308 повітів (powiat), які розділені на 2489 гмінів (gmina), включаю-чи 65 міст, що мають статус міських повітів(Новий адміністративний розподіл введений 1 січня 1999 р.)
Офіційна мова - польська. Офіційна релігія - католицизм.
Грошова одиниця - злотий = 100 грошам.
Членство в міжнародних організаціях: ООН, НАТО, ОБСЄ, Організація Економічної Співпраці і Розвитку, СОТ, МВФ, Європейський Інвестиційний Банк, СБ, ЄБРР, Рада Балтійських Держав, Європейська Асоціація Вільної Торгівлі, Центрально-Європейське Об'єднання Вільної Торгівлі, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВОЗ, ЦЄІ.
Кількість населення Республіки Польща у 1998 році становила 38667 тис. осіб. З огляду на кількість мешканців Польща посідає 29 місце у світі (0,7% на-селення Землі) і 8 місце у Європі (5,3% населення континенту). Середня густо-та розміщення населення - 124 особи на квадратний кілометр. Найбільш засе-лені райони: Сілезія, південно-західні і центральні райони (200-270 осіб на кв. км). У 875 містах країни мешкає 23923 тис. осіб, що становить 61,9% всього населення. Відповідно, в селах - 14744 тис. осіб, або 38,1%.
За даними статистики, чоловіки становлять 48,6% польського суспільст-ва, жінки - 51, 4%. Середня тривалість життя чоловіків - 68,9 року, жінок - 77,3. Чисельність населення Польщі працездатного віку (чоловіки - 18-64 років, жін-ки - 18-59 років) становить близько 22 333 тис. осіб, або 58% загальної чисель-ності населення країни. З числа працездатного населення 51,7% - чоловіки, 48,3% - жінки. Найбільшу частку працездатного населення становлять особи у віці 30-39 років (28,3%), 20-29 років (23%).
Польща є досить однорідною в національному плані країною. Національ-ні меншини становлять менше 5% від загальної кількості населення. Найбільше німців, українців і білорусів. Проживають також литовці, цигани, євреї, словаки та інші.
Переважна більшість мешканців Польщі є католиками. У східних райо-нах, де проживають українці та росіяни, поширене православ'я. Національні меншини ніде не сконцентровані.
Згідно з даними громадсько-адміністративного департаменту МВС Рес-публіки Польща, в країні мешкає близько 30 тисяч іноземців, які мають "картку постійного перебування". Це, власне, контрольована міграція. Лише в 1991 році в Польщу прибуло 16,638 млн. громадян колишніх європейських соціалістич-них країн, а вибуло - 15,804 млн. Це свідчить про те, що лише протягом одного року в країні нелегально "затрималося" більше півмільйона "гостей", переважно росіян, білорусів, українців, румунів, болгарів.
Офіційний баланс січня-травня 1995 року засвідчив, що в Польщі осіло близько 300 тисяч представників Східної Європи. Спостереження показують, що чисельність іноземців, які намагаються закріпитися у Польщі з будь-яких причин, має тенденцію до зростання.
Польща займає східну частину Середньоєвропейської рівнини і її повер-хня здебільшого має низинний характер. Низовини (з висотою до 300 м над рів-нем моря) займають 91,3% загальної поверхні, височини (від 300 до 500 м) - 5,6%, а гірські території (вище 500 м) - всього 3,1%.
Найвища точка країни знаходиться в Татрах - пік Риси (2499 м над рівнем моря), а найнижча - на Жулавах Вісьляних - заглиблення біля Рачкув Ельбонсь-ких - 1,8 м над рівнем моря. Незважаючи на те, що найбільшу площу займають низовини (середня висота становить 173 м), ландшафт Польщі є дуже різнома-нітним. Це викликано поясним розміщенням фізико-географічних зон і різнома-нітно сформованим рельєфом.
Берегова лінія в цілому вирівняна, виділяються дві великі затоки: Помор-ська і Гданська. Вздовж узбережжя Балтійського моря простягається смуга при-морських низовин. Між південно-балтійським узбережжям і смугою централь-но-польських низовин розташовані приозерні території.
На півдні Польщі знаходиться смуга старих гір, дуже різноманітних за геологією і рельєфом. Серед них виділяються Судети (займають близько 3% поверхні країни) з найвищою точкою у масиві Карконоші (Снєжка, 1602 м над рівнем моря), крім того, близько 6% поверхні країни займають молоді склад-часті гори - Карпати.
Розташування Польщі в центрі Європи і широтне розміщення фізико-ге-ографічних зон є причиною того, що клімат країни має перехідний характер по-мірної зони. Зіткнення різних мас повітря (переважно полярно-морських мас повітря Атлантики і полярно-континентальних Євразії) спричиняє часті зміни погоди і значне коливання тривалості окремих пір року. Це, в першу чергу, сто-сується зим, які бувають або відносно теплими і вологими - морського типу, або морозними - континентального типу.
Середньорічні температури коливаються (крім гір) від +6оС до +8оС. Найтеплішими регіонами є Сілезька Низовина і Західна частина Сандомирської Котловини. Найхолоднішою територією є північно-східна частина краю. Се-редні температури липня становлять від +16,5оС на півночі до +19о на Сілезь-кій Низовині і в околицях Тарнова, січня - від - 1оС над морем до -4,5оС на північному сході ( в околицях Сувалк). Атмосферні опади характеризуються великою залежністю від висоти над рівнем моря, максимальна їх кількість припадає на літні місяці.
Польща має багаті запаси мінеральної сировини; належить до передових у світі виробників та експортерів кам"яного вугілля, сірки, міді і срібла. На тери-торії Польщі знаходяться також поклади цинку, свинцю, природного газу, солі та інших мінералів.
Експлуатація покладів вугілля є основою забезпечення країни енергією і важливим джерелом валютних надходжень. Польща є найбільшим виробником та експортером кам"яного вугілля у Європі (крім Росії) і шостим у світі, а також одним з найбільших виробників бурого вугілля. Геологічно підтверджені пок-лади кам"яного вугілля, які оцінюються в 50,9 млрд. т, розробляються в основ-ному в Сілезії і Любельському районі. Буре вугілля, геологічно підтверджені поклади якого становлять 14,1 млрд. т, добувається відкритим способом у цент-ральній і південно-західній частинах країни. Величина розвіданих на сьогодні родовищ відповідає 174-річному видобутку кам"яного і 35-річному видобутку бурого вугілля.
Розвідані в Польщі поклади природного газу становлять 120 млрд. куб. м, що відповідає 25-річному видобутку при нинішніх його обсягах. Ця експлуа-тація забезпечує близько 37% потреб країни у паливі. У той же час запаси і ви-добуток нафти незначні і майже вся її переробка орієнтується на імпортну си-ровину.
Відкритих покладів міді в Польщі (майже 1,7 млрд. т) вистачить на 60 ро-ків при нинішніх обсягах видобутку. Мідь добувається у Нижній Сілезії з гли-бини до 1200 м. Мідні руди Польщі містять багато срібла, що сприяє підвищен-ню рентабельності експлуатації.
Польща є 9-м у світі і першим у Європі (без колишнього СРСР) виробни-ком міді і срібла. Більшість видобутку цих металів експортується, в першу чергу на ринки Європейського Союзу.
Поклади цинко-свинцевих руд знаходяться у сілезько-краківському регі-оні. Поточний видобуток дозволяє задовольнити власні потреби і експортувати невеликі кількості цинку.
Республіка Польща - "демократична правова держава, яка втілює в життя принципи соціальної справедливості". Маніфестом Польського комітету націо-нального визволення від 22 липня 1944 року Польща була проголошена Поль-ською Республікою. З 22 липня 1952 року по 29 грудня 1989 року - Польська Народна Республіка. З 29 грудня 1989 року - Республіка Польща.
Відповідно до конституційних поправок від 29 грудня 1989 року скасова-но два перших розділи конституції про соціалістичний лад і керівну роль ПОРП. Діє конституція, прийнята Національними зборами 2 квітня 1997 року. Схвалена на референдумі 25 травня 1997 року, набрала чинності 17 жовтня 1997 року.
Глава держави - президент, що обирається громадянами Польщі терміном на п'ять років на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Одна і та ж особа може обиратися президентом не більш двох разів підряд. Президентом може бути обраний громадянин Польщі, який до дня виборів досяг 35 років і володіє правом бути обраним в сейм. Президент є вищим представником країни на міжнародній арені, призначає термін виборів до сейму і сенату, призначає голову Ради Міністрів, голову Верховного суду, начальника Генерального штабу Війська Польського, наділяється правом оголошувати надзвичайний стан в країні.
Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом, який склада-ється з сейму (нижня палата) і сенату (верхня палата), що обираються на чоти-рирічний термін шляхом таємного голосування на основі загального рівного і прямого виборчого права. Правом бути обраним в сейм має громадянин Поль-щі, що досяг до дня виборів 21 року, в сенат - 30 років. Депутати сейму і сена-тори не можуть поєднувати свої мандати з важливими державними постами. Сейм налічує 460 депутатів. До складу Сенату входять 100 сенаторів. Після виборів обидві палати обирають своїх керівників - маршалів та їх заступників, які утворюють президії.
У випадках, визначених Основним Законом, Сейм і Сенат на спільних за-сіданнях під головуванням маршала Сейму утворюють Національні збори, які підтверджують правильність виборів Президента і прийняття ним присяги. На-ціональні збори можуть визнати нездатність Президента виконувати свої обов'-язки з огляду на стан здоров'я, а також прийняти ухвалу про притягнення його до відповідальності перед Державним трибуналом (більшістю 2/3 голосів за-гальної кількості членів Національних зборів). На розгляд Національних зборів подаються також інші важливі питання, що стосується держави.
Діяльність парламенту може бути припинена у випадку його розпуску Президентом РП, за умови погодження з маршалом Сейму (підстави: якщо Сейм не може затвердити новий склад ради Міністрів; якщо висловлено вотум недовіри Раді Міністрів, але не призначено нового Голову Ради Міністрів РП; якщо протягом 3 місяців не буде схвалений бюджет держави), або саморозпус-ку.
Внутрішню та зовнішню політику держави проводить Уряд - Рада Міні-стрів (Rada Ministrow), яка керує також всією урядовою адміністрацією. Раду Міністрів утворюють: Голова Ради Міністрів (Прем'єр-міністр) як її керівник, заступники Голови ради Міністрів (віце-прем'єр-міністри), міністри, керівники інших органів влади, які є міністрами без портфеля. Голову Ради Міністрів за рекомендацією партії або коаліції, що має парламентську більшість, затверджує Президент протягом 14 днів від першого засідання новообраного Сейму, або прийняття відставки Ради Міністрів.
Голова Риди Міністрів формує уряд, який складає присягу Президенту. Після цього у місячний термін Прем'єр-мініст подає Сейму програму діяльності Ради Міністрів (експозе) з пропозицією надання вотуму довіри. Сейм схвалює вотум довіри абсолютною більшістю голосів.
1.1.2 Економічна ситуація в Польщі
Польська економіка в період 2000-2001 років характеризується послідов-неим впровадження економічних реформ, успіхи процесів реструктуризації, а також позитивними макроекономічними показники, досягнутими в результаті цілеспрямованої економічної політики, здійснюваної державою, що допомогла Польщі уникнути криз, які переживають багато країн світу. Завдяки цьому Польщу все частіше сприймають у світі як країну успіху. Ця думка знайшла відображення і в оцінках міжнародних економічних організацій та фінансових інститутів, і в світовій економічній публіцистиці.
Процеси розвитку економіки, розширення лібералізації і широке впровад-ження ринкових механізмів супроводжувалися в Польщі також істотними змі-нами у зовнішньоекономічній політиці. Здійснено ряд змін у торговельній полі-тиці, результатом яких була значна лібералізація товарообороту відповідно до принципів СОТ. Зміни у зовнішньоекономічній політиці Польщі позначилися також на головних напрямках економічного співробітництва і торгівлі.
Стратегічною метою цієї політики стало членство Польщі в Європейсь-кому Союзі. Польща реалізує Європейський договір від 1 лютого 1994 року, яким затверджена асоціація країни з Європейськими співтовариством. Країни ЄС є головними торговельними партнерами Польщі, на їх частку в 2000 році припадало 70% всього польського експорту і 62% імпорту.
Триває процес пристосування польської економіки до структур ЄС, тому вступ Польщі в цю організацію став реальністю. Системні зміни, вільний вихід польських товарів на світовий ринок і підвищення їх конкурентоспроможності стимулювали зростання зовнішньоторговельного обороту Польщі за останні роки.
Економічні відносини Польщі з більшістю країн Центральної і Східної Європи здійснюються на основі угод про вільну торгівлю. У своїй зовнішньо-економічній політиці Польща надає також великого значення відносинам з Ро-сійською Федерацією.
В галузі сільського господарства слід відзначити підвищення закупівель-них цін на основні зернові культури, забійну худобу, а також коров'яче молоко. Одночасно спостерігалося зниження закупівельних цін на картоплю і м'ясо птиці. Загалом збільшилися обсяги роздрібного продажу товарів. Підвищилася також реальна нарахована місячна зарплата у виробничому секторі. Помітно збільшилася виручка з експорту, порівняно з витратами на імпорт. Отже, змен-шився дефіцит торгового балансу країни. Однак за цей період зафіксоване по-дальше зниження зайнятості у виробничому секторі, у тому числі в промисло-вості. Збільшилася кількість зареєстрованих безробітних. Наприкінці 2000 року рівень безробіття перевищив 14%. Незважаючи на зусилля уряду, в 2001 році не вдалося знизити цей важливий для економіки країни показник у зв'язку з недос-татньою пропозицією робочих місць. У зв'язку з цим Польща дуже зацікавлена в інвестиціях, що підвищують зайнятість у регіонах з надлишками робочої си-ли, особливо в сільськогосподарських районах.
Незважаючи на перераховані вище труднощі, є всі передумови для того, щоб Польща і надалі входила в число країн з високими темпами економічного зростання. Одними з найважливіших чинників цього зростання будуть, як і ра-ніше, розширення зовнішньоекономічної співпраці і подальше збільшення зов-нішнього товарообороту. Особливо Польща налаштована на покращення еконо-мічних відносин з Російською Федерацією і, зокрема, збільшення експорту польських товарів у цю країну. Це завдання особливо важливе, оскільки в пері-од 1999-2000 років відбувалося різке зростання поставок товарів з Росії в Поль-щу, а у зв'язку з цим значне підвищення дефіциту у взаємному товарообороті.
Стан польської економіки після вступу в ЄС характеризується тим, щопольські реформи нерідко називають еталоном ринкових перетворень. ВВП країни перевищив дореформений рівень 1989 року на 30%. Досягнення очевид-ні: поляки їздять на європейських автомобілях, у великих містах скрізь вивіски відомих західних інвестиційних і комерційних мереж.
Одним із стимулів для реформ є вступ в Європейський Союз, однак за таку перспективу доводиться розплачуватися. Протягом останніх трьох років у Польщі відзначено величезне негативне сальдо поточного платіжного балансу. Після кризи 1997 року в Південно-Східній Азії товари і послуги азіатського походження стали дешевшими від польських або ціни зрівнялися, а наслідком російського дефолту 1998 року стала втрата східного ринку.
Лише за два останніх роки негативне сальдо платіжного балансу збіль-шилося з 4 до 7,4% ВВП. Цього року воно збільшиться до 9%. Лише держави ЄС, а також Чехія, Угорщина і Словаччина продовжують після 1998 року спо-живати польську продукцію в колишніх обсягах. Експорт в інші країни Цент-ральної і Східної Європи скоротився на 35%, включаючи 55-відсоткове падіння обсягів експорту в Росію. У свою чергу імпорт товарів, наприклад, з Росії ско-ротився лише на 15%.
Погіршують платіжний баланс і зростаючі відсоткові виплати з обслуго-вування боргу, що становили в минулому році 3,3 млрд. доларів (у цьому році - 4,2 млрд.)
Варто звернути увагу також на наслідки фіскальної політики уряду і гро-шової політики Центрального банку. Стабільний злотий і висока відсоткова ставка (20,5%) при фінансуванні дефіциту бюджету за рахунок короткостроко-вих позик збільшили надходження спекулятивного капіталу і зменшили частку прямих інвестицій. У 1996 році дефіцит платіжного балансу на 93% фінансу-вався прямими іноземними інвестиціями. У 2000 році він фінансувався корот-костроковим спекулятивним капіталом більше ніж на 60%. Занепокоєння також викликає дефіцит бюджету. Через масштабні соціальні програми він зріс до 3,7% ВВП. Протягом тривалого часу вирішувати бюджетні проблеми і забезпе-чувати надходження прямих іноземних інвестицій дозволяла масштабна прива-тизація промисловості і банківського сектора. Так, тільки від продажу конт-рольних пакетів акцій Bank PKO SA і Bank Zaсhodni SA у 1998 році бюджет отримав 1,6 млрд. доларів, а продаж пакету акцій телекомунікаційного підроз-ділу промислового конгломерату Elektrim приніс державі ще 1,2 млрд. доларів. У 1999 році доходи від приватизації становили 3,4 млрд. доларів, а в 2000 році передбачалося отримати 5 млрд. доларів. Ці гроші мали надійти від продажу пакету акцій (25-35%) телекомунікаційної компанії TP SA, 30% нафтохімічної компанії PKN ORLEN і 20-30% акцій НПЗ Rafineria Gdanska. Однак привабли-вих об'єктів приватизації на майбутнє вже не залишилося, а ті, що залишилися, вимагають істотних вкладень.
Становище ускладнюється тим, що нинішній уряд одночасно здійснює масштабні реформи у соціальній сфері. Сильний злотий, високі відсоткові став-ки і недосконалість трудового законодавства роблять бізнес у Польщі дуже до-рогим. Для пом'якшення ситуації необхідно вжити термінових заходів, пожерт-вувавши частиною нинішніх досягнень у сфері макроекономіки. Насамперед, йдеться про зниження відсоткової ставки, інакше ряд підприємств продовжить практику запозичення за кордоном, розпочату в 1998 році.
В першу чергу необхідно вирішити завдання зменшення негативного сальдо платіжного балансу при стабільному злотому і проблему безробіття. Врегулюванню проблеми пошуку компаніями додаткового капіталу і створення нових робочих місць на кошти, що вивільняються, має сприяти податкова ре-форма, в рамках якої до 2004 року податок на доходи корпорації скоротився з 34 до 22%. Звільнити бюджет від обтяжливих соціальних витрат покликані пенсійна реформа і реформа системи охорони здоров'я. Суть першої реформи в стимулюванні недержавних пенсійних фондів. Розвиток таких фондів, які тре-тину своїх активів можуть інвестувати в акції, принесе на фондовий ринок до-даткові кошти і створить базу для формування національного капіталу.
Зміни очікуються також у сфері охорони здоров'я. Прогнозується, що на ринку зросте роль приватних страхових компаній, а тарифи на обслуговування визначатимуться ринком, що дозволить поступово відмовитися від бюджетного фінансування охорони здоров'я в цілому. Регіональні лікарняні каси фінансува-тимуть клініки, виходячи з обсягів наданих послуг.
На жаль, закриття шахт і звільнення робітників у металургійній галузі уникнути не вдасться. Але це необхідний захід не лише з огляду на потребу знизити держвитрати або підвищити економічну ефективність підприємств, але також у рамках структурних реформ, які Польща повинна провести після всту-пу в ЄС. Членство в Євросоюзі - аргумент, який має переважити будь-які запе-речення проти цих заходів. Від вступу в ЄС нині очікують не стільки вигоди від єдиного ринку, скільки отримання коштів на різні економічні й соціальні прог-рами допомоги, яку ЄС надає менш розвинутим країнам Союзу. Польща в тако-му разі може розраховувати на кілька мільярдів доларів у рік.
1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна - Польща
Розвиток відносин стратегічного партнерства з Республікою Польща є пріоритетним напрямком зовнішньої політики України. Тісні відносини між на-шими державами обумовлені геополітичним становищем, глибокими історич-ними, культурними та економічними зв'язками України і Польщі.
Необхідність розвитку всебічних відносин з Польщею зумовлена також тим, що вона є членом НАТО і членом Європейського Союзу. З огляду на це поглиблення українсько-польських відносин сприятиме досягненню стратегіч-ної мети зовнішньої політики України - інтеграції в європейські та євроатлан-тичні структури.
Важливим чинником, який впливає на стан українсько-польських відно-син, є наявність в Україні і Польщі відповідно польської (219,2 тис. осіб) та української (понад 350 тис. осіб) національних меншин.
2 грудня 1991 року Уряд Республіки Польща одним з перших серед уря-дів зарубіжних країн визнав державну незалежність України. 4 січня 1992 року між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. В обох краї-нах існує мережа консульських установ - Генеральні консульства України у Гданську (почало роботу в серпні 1994 року) і Кракові (серпень 1997 року). У Львові та Харкові - Генеральні консульства Республіки Польща.
За станом на січень 2007 року між Україною і Республікою Польща під-писано 132 двосторонніх документи, якими регламентується співпраця у полі-тичній, економічній, науково-технічній, військовій і гуманітарній сферах. 18 травня 1992 року був підписаний широкомасштабний міждержавний Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Цей документ, який набув чинності 30 грудня 1992 року, є правовою основою для формування якіс-но нової системи двосторонніх відносин між нашими державами на тривалу перспективу.
Важливим етапом у розвитку українсько-польських відносин став дер-жавний візит Президента РП А.Квасневського в Україну (20-22 травня 1997 року), під час якого президенти України і РП підписали Спільну заяву "До по-розуміння та єднання", якою було покладено край складним періодам спільної історії двох народів. Вона закликала українців і поляків жити в злагоді і мирі.
Республіка Польща - один з головних торговельних партнерів України. У січні 1997 року підписано Меморандум про заходи з лібералізації торгівлі між двома країнами, а в березні 1998 року - Пам'ятну записку на виконання домов-леностей, закріплених у цьому меморандумі.
На сьогодні основну частину польського імпорту з України становлять сім товарних груп. Це мінеральні продукти, частка яких становить 54,99 відсот-ка, метали і вироби з них - 20,39 відсотка, продукція хімічної і пов'язаної з нею галузей - 11,08, деревина і вироби з неї - 3,02 відсотка, машини, механізми, ус-таткування - 1,97, продукти рослинного походження - 1,63, живі тварини і продукти тваринництва - 1,5 відсотка.
В експорті Польщі в Україну найбільші обсяги припадають на такі основ-ні групи товарів, як машини, механізми, устаткування - 11,28 відсотка, про-дукція хімічної і пов'язаної з нею галузей - 10,91, пластмаси і вироби з них - 10,10 відсотка, промислові товари - 8,79, продовольчі товари - 8,46, текстиль і текстильні вироби - 7,14 відсотка.
Створено міжнародну асоціацію "Карпатський Єврорегіон", до якої вхо-дять 4 області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівець-ка) та регіони Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини.
У жовтні 1995 року у Луцьку було підписано Угоду про створення між-народної асоціації Єврорегіон "Буг", до якої входять Волинська область Укра-їни і три прикордонні воєводства Польщі.
Згідно з відповідними положеннями Угоди між урядом України та урядом Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво (травень 1993 року) створено українсько-польську міжурядову Координаційну Раду з питань міжрегіонального співробітництва (МКРМС).
Кафедри україністики п"яти вищих навчальних закладів Польщі готують фахівців з української мови і літератури. В Україні на кафедрах славістики та полоністики кількох університетів вивчається польська мова і література. Вжи-ваються заходи для відкриття Українського інформаційно-культурного центру у Варшаві. У Києві діє Центр польської культури.
У жовтні 2001 року у м.Люблін відбулося офіційне відкриття Європейсь-кого Колегіуму польських та українських університетів, створеного за ініці-ативою президентів України і Польщі.
Відбувається активний обмін між культурно-мистецькими та спортивни-ми організаціями України і Польщі, науковими установами, молоддю обох країн. Більш як 500 громадян навчаються у вузах РП і більше 200 громадян Польщі - у вузах України.
Досягнуто значних успіхів у економічній співпраці. Товарообіг між Укра-їною і Польщею з 1992 р. почав різко зростати і збільшився у 6 разів. Однак до-сі в товарообігу між Україною та Польщею польський експорт значно переви-щує імпорт. Це одна з причин, що змушує Польщу цінувати зв'язки з Україною, оскільки порушення відносин між двома державами зумовить втрату для Поль-щі великого ринку збуту для своєї продукції.
Реально діє майже 600 українсько-польських підприємств, загальний об-сяг капіталу яких становить понад 37 млн доларів США. Польща має змогу про-інвестувати низку українських проектів.
Економічна співпраця між Україною і Польщею продовжує надалі актив-но розвиватися. Це передусім стосується таких галузей, як сільське господарст-во та сфери переробки його продукції, машинобудування, літакобудування, енергетика, теплопостачання, військово-промисловий комплекс, фармація та медичне устаткування. Саме внаслідок розвитку взаємовигідної співпраці у заз-начених галузях і багатьох інших перспективних напрямах можна в декілька разів збільшити частку виробленої продукції в українсько-польському товаро-обігу, запобігти його зниженню.
1.2 Австрія

1.2.1 Загальна інформація про Австрію, географічне положення, населення та державний устрій Австрії
Офіційна назва - Австрійська Республіка - Republic Osterreich [32] . Державний устрій - федеративна республіка. Глава держави - федеральний президент. Глава федерального уряду - канцлер. Парламент складається з двох палат: Федеральної ради і Національних зборів.
Географічне розташування - країна знаходиться у Центральній Європі. Межує з Чехією (спільний кордон - 362 км), Німеччиною (784 км), Угорщиною (366 км), Італією (430 км), Ліхтенштейном (35 км), Словаччиною (91 км), Словенією (330 км), Швейцарією (164 км).

Рис.1.2. Карта Австрії та прикордонних країн Європи

Площа території - 83,858 тис. кв. км (113 місце в світі). Адміністративний поділ - 9 федеральних земель (Bundesland): Бургенланд (Burgenland), місто Відень (Stadt Wien), Верхня Австрія (Oberosterreich), Зальцбург (Salzburg), Каринтія (Karnten), Нижня Австрія (Niederosterreich), Тіроль (Tyrol), Форарльберг (Vorarlberg), Штирія (Steiermark), які поділяються на округи (Bezirk), округи - на громади (Ortsgemeinde).
Кількість населення - 8,15 млн. чол. (липень 2001 р.). Столиця - Відень (Wien) - 1,543 млн. мешканців. Інші великі міста: Грац (223 тис. мешканців), Лінц (185,8 тис.), Зальцбург (145,2 тис.), Інсбурк (114,7 тис.), Клагенфурт (90,1 тис.).
Державна мова - німецька. Релігія - католицизм, протестантство. Національне свято - 26 жовтня - День ухвалення австрійським парламентом Закону про постійний нейтралітет (1955 р.). Відзначається з 1965 року.
Грошова одиниця - євро = 100 євроцентам.
Членство у міжнародних організаціях - ООН, СОТ, МБРР, ОБСЄ, ЄС, МВФ, ОЕСР, РЄ, ЕКА, ЕМС, МФЧХіЧП та інші.
Австрія - німецькомовна країна, де представлені південно-німецькі діа-лекти. Слов'янською і хорватською розмовляють етнічні меншини, що прожи-вають в основному на півдні і сході, у землях Каринтія, Бургенланд і Штирія. Австрійці, як і більшість європейців, мають змішане походження. У створенні "австрійського типу" історія, релігія і культура відіграли більшу роль, ніж ет-нічне походження; однак він має антропологічні риси, характерні для альпійсь-ко-динарської групи.
Найбільшими містами Австрії є Відень, Грац (приблизно 223 тис. чоловік), Лінц (185 тис.), Зальцбург (145.2 тис.) і Інсбрук (114,7 тис.), в них проживає приблизно 30% населення країни. Відень, столиця і найбільше місто, є також економічним і культурним центром Австрії.
В Австрії близько 580 озер, переважно льодовикового походження. Їх особливо багато в північних передгір'ях Альп (Аттер, Траун та ін.). На кордоні з ФРН і Швейцарією - велике Боденське озеро, на кордоні з Угорщиною - озеро Нейзидлер-Зі.
Оскільки значна частина країни знаходиться в горах, її кліматичні умови досить різноманітні. Залежно від регіону в тій чи іншій мірі позначаються атлантичні, континентальні і середземноморські впливи. Північно-західні вітри, що панують на півночі і заході, несуть м'яку і вологу погоду з Атлантичного океану в долини довготного напрямку і на Середньодунайську рівнину. Тут середньорічні температури становлять від 7 до 9°С, у найхолодніші місяці падають в середньому до - 1-7 нижче нуля, хоча в горах значно холодніше, а влітку піднімаються до 18-24°С, причому на південних схилах помітно тепліше. На сході Австрії сильніше виражені континентальні впливи. Опадів тут менше, хоча влітку частіше бувають зливи. Річна норма опадів в Австрії всюди, крім Віденського басейну, деяких районів Бургенланду й окремих міжгірних долин, перевищує 760 мм. Їх кількість зростає з абсолютною висотою. Сніг тримається на рівнинах від одного до шести місяців у рік. Упродовж більшої частини зими в долинах тримаються тумани. Клімат рівнин і передгір'їв виразно континентальний, на заході - більш вологий. Середня температура січня від -1°С до -4°С, липня від 15°С до 18°С. Опадів - 500-900 мм на рік; у горах 1500-2000 мм. На навітряних північно-західних схилах гір випадає більше опадів, зими більш м'які, літо більш прохолодне і вологе, аніж на підвітряних південно-східних схилах гір. Сніг у гірських районах тримається до 7-8 місяців. Для Альп дуже характерні місцеві вітри. Найважливіший з них - теплий і сухий фен (вітер), що утворюється в результаті опускання повітряних мас по гірських схилах.
Зональні ґрунти Австрії - дерново-підзолисті і бурі лісові, на південному сході - чорноземи, у лісовій зоні сильно вилуджені й опідзолені. У горах - гірські бурі лісові, гірські бурі рендзинні, гірсько-підзолисті і гірсько-лугові ґрунти. Природна рослинність переважно лісова. Лісами вкрито близько 38% території Австрії. Корінні ліси сильно винищені. На висоті 600-800 м, крім сільськогосподарських угідь, - окремі масиви дубових, букових і ясенових лісів; вище ці ліси утворюють суцільний пояс. На висоті близько 1400 м з'являються хвойні породи. Хвойно-широколистяні (бук, сосна, ялиця) і хвойні (ялина, ялиця) ліси піднімаються до 1800 м; вище вони змінюються субальпійськими заростями гірської сосни і кедрового сланика. З висоти 2000 м - альпійські луки з густим покривом злаків і осоки, які є хорошими пасовищними угіддями. Лугова рослинність покриває гори до висоти 2700-3000 м. Найродючіші ґрунти в Австрії знаходяться у Віденському і Штирійському басейнах, а також місцями в Північноальпійському форланді. Алювіальні ґрунти в долинах сприяють розвитку землеробства. На природній рослинності позначається розмаїтість кліматичних умов. Однак природний рослинний покрив великою мірою знищений і змінений людиною. Для всіх долин і навколишніх їх схилів зараз характерні три висотних пояси: рілля, ліси й альпійські пасовища.
Австрія - федеративна республіка. Проголошена 12 листопада 1918 р. Тимчасовими національними зборами. У березні 1938 р. Австрія була приєднана до нацистської Німеччини. 15 травня 1955 р., після підписання у Відні представниками СРСР, США, Англії, Франції й Австрії Державного договору про відновлення незалежної і демократичної Австрії, що набрав чинності 27 липня 1955 р., відновлена як суверенна незалежна держава в кордонах 1938 р. Діє Конституція (Федеральний конституційний закон), ухвалена 1 жовтня 1920 р. Набрала чинності 10 листопада 1920 р. в редакції від 7 грудня 1929 р.
Глава держави - федеральний Президент, який обирається на основі загального рівного виборчого права шляхом таємного голосування строком на 6 років. Обраною вважається особа, яка отримала більше ніж половину усіх визнаних дійсними голосів. Якщо така більшість не зібрана, проводиться другий тур виборів. Тепер вважаються дійсними лише голоси, подані за одного з двох кандидатів, які одержали у першому турі найбільшу кількість голосів. Повторне обрання на черговий період допускається лише один раз. Федеральним президентом може бути обрана лише особа, яка має право брати участь у виборах до Національної ради і яка досягла до 1 січня року виборів 35 років.
Функції президента визначені в основному дипломатичним протоколом і мають церемоніальний характер. Але до його повноважень входить і призначення федерального канцлера і за його поданням інших членів уряду. Здійснює верховне командування федеральною армією. Протягом всього терміну повноважень Федеральний президент не має права займатися будь-якою професійною діяльністю або входити до складу будь-якого загального представницького органу.
Законодавча влада здійснюється парламентом, що складається з двох палат: Національної і Федеральної рад. Національна рада складається із 183 депутатів, що обираються за пропорційною системою на 4 роки на основі рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборче право мають громадяни, які досягли на день виборів 19 років, а право бути обраним мають громадяни, які досягли 21 року. Федеральна рада обирається ландтагами (парламентами) земель на строк своїх легіслатур за пропорційною системою відповідно до чисельності населення окремих земель. Члени Федеральної ради не повинні входити до складу ландтага, який їх делегує; однак вони повинні мати право бути обраними до цього ландтага. Місце головуючого у Федеральній раді посідають по черзі представники різних земель, які змінюють одне одного через кожні півроку в алфавітному порядку найменування земель. Головує від кожної землі той її представник, якого було висунуто в раду першим. Спільні засідання Національної і Федеральної рад утворюють Федеральні збори (Bundresversammlung), за якими зберігається виняткове право вирішення таких питань, як оголошення війни, прийняття присяги Федерального президента. Головують по черзі голови Національної і Федеральної рад, починаючи з голови Федеральної ради. Консультативним органом Національної ради є Головуюча рада, до складу якої входять троє голів Національної ради і голови парламентських фракцій.
Виконавча влада здійснюється федеральним президентом і федеральним урядом. Федеральний президент призначає федерального канцлера (главу уряду) і за його поданням - міністрів. Члени Федерального уряду мають право брати участь у всіх засіданнях Національної і Федеральної рад та Федеральних зборів.
Місцевими органами влади є ландтаги земель (законодавча влада) і земельні уряди (виконавча влада). Члени ландтагів обираються за пропорційною системою на основі рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Конституція землі, яка повинна прийматися у формі конституційного закону землі, якщо при цьому не порушується Федеральна Конституція, може бути ухвалена лише у присутності половини членів ландтага і більшістю в дві третини голосів. Кожний ландтаг може бути розпущений Федеральним президентом за поданням Федерального уряду і за згодою Федеральної ради. У разі розпуску ландтага землі протягом трьох тижнів мають бути призначені нові вибори. Уряд землі складається з губернатора, потрібного числа членів заступників та інших членів, які не входять у ландтаг. У Відні функції ландтага виконує громадська рада, функції уряду - сенат, функції губернатора - бургомістр.
Громада є територіальною одиницею з правом самоврядування і водночас адміністративною одиницею. В громадах органами самоврядування є громадські ради, громадське правління (міська рада), бургомістр.
Верховний суд є вищою судовою інстанцією у цивільних і кримінальних справах. Адміністративний суд забезпечує законність свого державного управління. Конституційний суд розглядає всі майново-правові вимоги, що пред'являються Федерації, землям, районам, громадам і союзам громад, які не підлягають ні вирішенню у звичайному судовому порядку, ні виконанню шляхом прийняття рішення органом управління.
1.2.2 Економічна ситуація в Австрії
Економіка Австрії стабільно розвивалася з кінця 1950-х і до середини 1970-х років. На початку 1980-х років відбулося уповільнення зростання, після 1988 - нове його прискорення. З 1992 темпи зростання економіки знову сповіль-нилися через міжнародний економічний спад, зменшення експорту і високі тем-пи інфляції. Зростання споживчого попиту в сусідніх з Австрією країнах Східної Європи в середині 1990-х років сприяло пожвавленню економіки країни. Після приєд-нання в 1995 до ЄС Австрія різко скоротила державні витрати, готуючись всту-пити до Європейського валютного союзу. Ці заходи також сповільнили загаль-не зростання економіки.
У 1946 понад 70% австрійських підприємств були націоналізовані, у тому числі три найбільші комерційні банки, значна частина підприємств важкої про-мисловості, підприємства нафтовидобувної і нафтопереробної промисловості. Більшість націоналізованих підприємств визначалися Потсдамськими угодами такими як "німецька власність".
У 1993 уряд приступив до реалізації великої програми приватизації про-мислових холдингів, у рамках загального плану залучення іноземних інвести-цій.
Приблизно 42% земельної площі Австрії використовується в сільському господарстві. Сільськогосподарські культури, фруктові сади і виноградники займають приблизно 43% оброблюваної землі; луги і пасовища - близько 57%. Майже 39% усієї території покрито лісами, 19% земель не може бути викорис-тано ні в сільському, ні в лісовому господарстві. Альпійські передгір'я і частини Штирійського і Віденського басейнів - найродючіші сільськогосподарські зем-лі. Загалом переважають в сільському господарстві країни невеликі або середні земельні володіння Зернові вирощуються на найкращих ґрунтах. На першому місці по збору врожаю стоїть пшениця, за нею йдуть кукурудза, жито, ячмінь і овес. Іншими важливими культурами є картопля і буряк. Також вирощуються технічні куль-тури, овочі і бобові. Значну частину оброблюваної землі займають виноградни-ки. У сільському господарстві Австрії важливу роль відіграє тваринництво. Майже третина території країни прямо або побічно використовується для роз-ведення худоби (до непрямого використання, наприклад, відносяться луки і землі, відведені під кормові культури). Обсяг експорту сільськогосподарських продуктів (в основному молочних і яловичини) становить від 3 до 4% загаль-ного обсягу експорту.
Австрія багата на деревину, залізо, цинк. У країні недостатньо кам'яного вугілля, але є великі запаси інших енергоносіїв, зокрема лігніту (бурого вугіл-ля), нафти і природного газу. Частина електроенергії, вироблюваної ГЕС, екс-портується.
Зростаючі енергетичні потреби викликали необхідність в імпорті енерго-носіїв. Внутрішнє виробництво енергії покриває лише приблизно третину енер-гетичних потреб країни.
Нафта, вітчизняна й імпортована, є найважливішим джерелом енергії Австрії. Її родовища розташовані в північно-західній частині Нижньої Австрії, біля Відня, але запаси досить обмежені.
Австрія щорічно ввозить приблизно 3 млн. т кам'яного вугілля. Імпорту-ється також природний газ. У Штирії, Верхній і Нижній Австрії є запаси лігні-ту. У 1990-х роках Австрія вкладала чималі кошти в розвиток гідроелектро-енергетики. Найбільшими виробниками гідроелектроенергії є Верхня Австрія і Тіроль. Побудовані нові ГЕС на ріках Дунай, Залках, у нижній і верхній течії рік Інн, Енс. Найбільший споживач електроенергії - промисловість, на неї витрачається до 40% всієї енергії. Гідроенергетичні ресурси Австрії дозволяють експортувати електроенергію, енергосистема країни сполучена з загальноєв-ропейською. У середині 1990-х років головними споживачами австрійської електроенергії були Німеччина й Італія.
Економічне зростання Австрії тісно пов'язане з розширенням промисло-вого виробництва. У 1960-1970-х роках в багатьох районах країни були побудо-вані нові заводи. Найстарішим промисловим центром, який значно розширився після виведення радянських військ, є Віденський промисловий басейн, що ви-робляє метали, текстиль і продукти харчування. Долина рік Мур і Мюрц у Шти-рії є центром металургії, виробництва автомобілів, паперу і деревини, а також продукції важкого машинобудування. Серед нових промислових центрів виді-ляється трикутник Лінц - Вельс - Штайр у Верхній Австрії, що має вигідне гео-графічне положення. Найбільші промислові підприємства цього району - Об'єд-наний австрійський металургійний і сталеливарний комбінат і Австрійський азотно-туковий завод у Лінці.
Австрійська промисловість успішно конкурує з передовою світовою про-мисловістю й експортує свою продукцію в усі країни світу. Серед провідних галузей промисловості виділяються харчова, текстильна, хімічна промисло-вість, металургія, виробництво паперу, електроустаткування, транспортних засобів, будівельного каменю, цементу і кераміки. Металургія і металообробка посідають третє місце за кількістю працівників незважаючи на те, що реструк-туризація чорної металургії після 1989 призвела до серйозного скорочення ро-бочих місць. Багато спеціальних технічних училищ готують кваліфікованих робітників для різних галузей промисловості.
В Австрії приблизно 5,6 тис. км залізниць; усі головні лінії електрифіко-вані. Австрія славиться системою своїх автодоріг, у країні приблизно 1600 км швидкісних автострад (автобанів). У 1957 була створена компанія "Австрійські авіалінії", а на початку 1990-х у неї з'явився приватний конкурент - авіаком-панія "Лауда ейр". По Дунаю суднами щорічно перевозиться приблизно 5 млн. т. вантажів, головним чином метал, вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, доб-рива.
Найважливішими статтями імпорту Австрії є продукція обробної промис-ловості, особливо машини і верстати, автомобілі, хімічні продукти і текстиль. Паливо - найважливіша стаття імпорту сировини. Торгівля ведеться з країнами ЄС, країнами Європейської асоціації вільної торгівлі, Східної Європи, країнами Азії, США і Канадою. Німеччина посідає перше місце серед торговельних партнерів Австрії. Австрія - держава, яка підписала Генеральну угоду з митних тарифів і торгівлі і Європейську валютну угоду.
Офіційна грошова одиниця - шилінг - є стабільною валютою. Управління грошовою системою і кредитною політикою австрійських банків здійснює Австрійський національний банк, заснований у 1922. В Австрії функціонує близько 50 банків.
1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна - Австрія
Становлення українсько-австрійських відносин розпочалося 28 вересня 1991 року підписанням Протоколу про консульські відносини. Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Австрія були встановлені 24 січня 1992 року. Важливою складовою двосторонніх відносин є політичний діалог на ви-щому рівні. 14-15 жовтня 1998 року відбувся державний візит Президента України Л.Д.Кучми до Австрії. Візит надав нового імпульсу процесам поодаль-шої розбудови співробітництва в усіх сферах українсько-австрійських відносин, інтенсифікації їх економічної складової. У Верховній Раді України створена депутатська група міжпарламентських зв'язків з Австрією в складі 14 членів. Депутатська група співробітництва з Україною в парламенті Австрії складається з 17 осіб, які представляють всі парламентські фракції обох палат австрійського парламенту: соціал-демократів (СПА), народників (НПА), "вільних" (АПС) та "зелених" (АПЗ). Групу, за тра-дицією, очолює представник соціал-демократів О.Брікс. 5-8 березня 2001 року в ході робочого візиту делегації Верховної Ради України до Австрії відбулися, зокрема, перші контакти між членами двох депутатських груп. Договірно-правова база українсько-австрійського співробітництва склада-ється з Угоди про двосторонні торговельно-економічні зв'язки (підписана 31 серпня 1993 року, набрала чинності 1 листопада 1995 року), Угоди про сприян-ня та взаємний захист інвестицій (підписана 8 листопада 1996 року, набрала чинності 1 грудня 1997 року), Конвенції про уникнення подвійного оподатку-вання доходів і майна та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (підписана 16 жовтня 1997 року, набрала чинності 1 липня 1999 року) та 19 інших документів, що регулюють практичну співпрацю в різ-них галузях. Одним із напрямів розвитку двосторонніх відносин є налагодження вза-ємовигідних партнерських зв'язків між окремими регіонами обох країн. На сьо-годнішній день в Україні існують сталі контакти з австрійськими партнерами як на рівні регіонів: Львівська область - Федеральна земля Штирія, Івано-Франків-ська область - Федеральна земля Тіроль, Чернівецька область - Федеральна земля Каринтія, Закарпатська область - Федеральна земля Бургерланд, так і на рівні міст: Київ - Відень, Саки - Велс, та окремих районів: Старокиївський район Києва і 18-й район Відня, Харківський район Києва і м.Велс.
На сьогоднішній день Австрійська Республіка є важливим торговельно-економічним партнером України в Європі. За даними Держкомстату України, серед торговельних партнерів України в Європі за підсумками 2007 року, Австрійська Республіка посіла 9 місце за обсягами двосторонньої торгівлі товарами та послугами.
Таблиця 1.1
Стан двосторонньої торгівлі з Австрією (дані Держкомстату України, млн. дол. США)[29]
Показник
2002
2003
%
2004
%
2005
%
2006
%
2007
%
ЗТО
545
693
27%
747
8%
998
33%
1216,1
22%
1573
29%
В т.ч. - товарами
461
582
26%
594
2%
776
27%
876,3
13%
1228
40%
- послугами
84
111
32%
153
38%
222
45%
339,8
53%
345
1%
ЕКСПОРТ
294
337
15%
334
-1%
412
23%
455,6
11%
611
34%
В т.ч. - товарами
237
258
9%
249
- 3%
317
27%
329,1
4%
429
30%
- послугами
57
79
39%
85
6%
95
12%
126,5
33%
182
43%
ІМПОРТ
251
356
42%
413
16%
586
42%
760,5
30%
962
26%
В т.ч. - товарами
224
324
45%
344
6%
459
29%
547,2
19%
799
46%
- послугами
27
32
16%
69
115%
127
84%
213,3
67%
163
- 23%
САЛЬДО
43
-19
-
- 79
-
- 174
-
-304,9
-
-351
-
В т.ч. - товарами
13
-66
-
- 95
-
-142
-
-218,1
-
- 370
-
- послугами
30
47
-
16
-
-32
-
-86,8
-
19
-
У 2007 році товарообіг товарами та послугами між Україною та Австрією досяг 1 573 млн. дол. США, причому український експорт дорівнював 611 млн. дол. США і збільшився на 34%, а імпорт австрійських товарів та послуг - 962 млн. дол. США і збільшився 26%. Від'ємне для України сальдо склало 351 млн. дол. США.

Рис.1.3 - Динаміка зовнішньоекономічної торгівлі Україна-Австрія

Таблиця 1.2
Структура українського експорту до Австрії у 2007 році (10 найбільших товарних позицій)
Назва продукції
Код
Обсяги, млн. дол.США
Питома вага, %
Всього
429
100,0
1.
Руди, шлаки та зола
26
150,0
34,9
2.
Мiдь i вироби з міді
74
41,7
9,7
3.
Іграшки, iгри
95
34,0
7,9
4.
Продукти переробки овочів, плодiв
20
30,8
7,2
5.
Чорні метали
72
28,6
6,7
6.
Електричні машини і устаткування та їх частини
85
26,1
6,1
7.
Деревина і вироби з деревини, деревне вугілля
44
20,4
4,7
8.
Котли, машини, апарати і механічні пристрої
84
19,7
4,6
9.
Вироби з чорних металів
73
11,5
2,7
10.
Їстівні плоди та горіхи; цитрусові
08
10,5
2,4
Таблиця 1.3
Структура українського імпорту з Австрії у 2007
році (10 найбільших товарних позицій)
Назва продукції
Код
Обсяги, млн. дол.США
Питома вага, %
Всього
799
100,0
1.
Котли, машини, апарати і механічні пристрої
84
201,7
25,2
2.
Фармацевтична продукція
30
77,8
9,7
3.
Електричні машини і устаткування та їх частини
85
71,9
9,0
4.
Папiр та картон
48
58,9
7,4
5.
Полімерні матеріали, пластмаси
39
42,7
5,3
6.
Іграшки, iгри
95
34,8
4,4
7.
Вироби з чорних металів
73
32,1
4,0
8.
Чорні метали
72
28,6
3,6
9.
Наземні транспортні засоби, крім залізничних
87
22,1
2,8
10
Іншi продукти хімічної промисловості
38
17,3
2,2
У 2007 році товарообіг послугами склав 345 млн. дол. США, у т.ч. експорт - 182 млн. дол. США (збільшився на 43 %), імпорт - 163 млн. дол. США (зменшився на 23 %). Позитивне для України сальдо складає 19 млн. дол. США.
Найбільшими статтями експорту послуг у 2007 році є транспортні - 121,4 млн. дол. США (66,83%), різні ділові, професійні та технічні послуги - 33,3 млн. дол. США (18,33%), фінансові послуги - 11,5 млн. дол. США (6,35%), послуги приватним особам та послуги в галузі культури та відпочинку - 5,1 млн. дол. США (2,80%), подорожі - 2,4 млн. дол. США (1,31%) тощо. Найбільшими статтями імпорту послуг у 2007 році є фінансові послуги - 89,9 млн. дол. США (55,25%), транспортні послуги - 23, 3 млн. дол. США (14,33%), рiзнi дiловi,професiйнi та технiчнi послуги - 18,3 млн. дол. США (11,25%), комп'ютерні послуги - 8,1 млн. дол. США (4,98%), страхові послуги - 7,0 млн. дол. США (4,31%) тощо.
1.3 Японія

1.3.1 Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державний устрій Японії
Офіційна назва - Японія - Nippon (Nihon) [33].

Рис.1.4. Карта Японії та прикордонних країн Азії

Державний устрій - Японія - конституційна монархія. Глава держави - ім-ператор. Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який склада-ється з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верх-ньої). Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів.
Географічне розташування - розташована в західній частині Тихого океа-ну, біля східного узбережжя Азії на групі островів, головні з яких - Хонсю (Honshu), Хоккайдо (Hokkaido), Кюсю (Kyushu), Сікоку (Shikoku).
Площа території - 377 835 кв. км (включаючи архіпелаг Рюкю з найбіль-шим островом Окінава), 60 місце в світі.
Адміністративний поділ - 47 префектур (prefecture, todofuken), у тому числі столична префектура Токіо, префектура Окінави (з 1972 р.) і дві міські префектури - Кіото й Осака. Префектури поділяються на повіти. Хоккайдо - особлива адміністративна область, яка поділяється на 14 округів.
Кількість населення - 126,8 млн. осіб (липень 2001 р.). Столиця - Токіо - Tokyo - 8,18 млн., з передмістями 12,24 млн. осіб (2002 р.). Інші великі міста: Йокогама (3,484 млн. мешканців), Осака (2,603 млн.), На-гоя (2,186 млн.), Саппоро (1,842 млн.), Кобе (1,518 млн.), Кіото (1,472 млн.), Фукуока (1,361 млн.).
Державна мова - японська. Релігія - буддизм.
Членство у міжнародних організаціях - "Велика сімка", ООН, СОТ, АТЕС, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, ОЕСР та інші.
В Японії проживає 126,7 млн. чоловік (2001), з них на головному острові Хонсю - 101 млн., на о.Кюсю - 13,4 млн., на о.Сікоку - 4,2 млн. і на о.Хоккайдо - 5,7 млн. осіб.
З 1950 р. відбувається інтенсивна міграція із сільської місцевості. Так, як-що на початку 1950-х років у селах і малих містах з кількістю населення менше 5000 жителів проживало в цілому 20,7 млн. осіб, то у 1996 - лише 2,1 млн., тоді як у містах з населенням понад 500 тис. - 11,2 млн. у 1950 (13,5% всього насе-лення) і 32,4 млн. у 1996 (25,8%). За загальною кількістю міського населення (97 млн.) Японія в 1995 р. посідала шосте місце у світі.
У 1950 р. народжуваність становила 25,1‰, а смертність - 10,9‰. У 1996 ці показники знизилися до 9,6 і 7,4% відповідно. Дитяча смертність за той же період знизилася з 60,1 до 4,3%. Очікувана тривалість життя - 77,4 роки для чоловіків і 83,6 - для жінок (1996).
Населення Японії виключно однорідне в расовому, етнічному, мовному і релігійному відношеннях. Проте в країні є приблизно 600 тис. корейців, хоча багато з них народилися і виросли на островах і розмовляють японською мовою.
Японія - острівна країна, розташована на дугоподібному архіпелазі, що складається з більше ніж 6,8 тисячі островів, які вигнутим ланцюгом близько 3800 км простяглися вздовж східного узбережжя Азії. Географічне положення Японських островів на схід від материка визначило й образну назву країни - Країна Вранішнього Сонця. Її південний край знаходиться на тій самій широті, що й середина пустелі Сахара або південна точка Куби. Північний край збіга-ється із широтою Південної Франції, Північної Італії і Криму.
Загальна площа островів Японії - близько 378 тис. кв. км, що становить лише 0,3% земної суші і приблизно відповідає 2,2% території Росії або 4% пло-щі Канади, Китаю чи США. Тільки чотири острови з усіх можна назвати вели-кими. Це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю - їх японці навіть не називають ост-ровами, а іменують основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і під-водні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни в єдине сухопутне утворення. Будучи острівною державою, Японія має берегову лінію довжиною близько 29 тис. км і сьому за величиною у світі 200-мильну прибережну еконо-мічну зону, площа якої в 10,5 разів перевищує територію країни.
Гори - характерна риса Японського архіпелагу, вони вкривають 71% су-ші, і лише окремі ділянки вздовж узбережжя або русел великих рік - рівнини і низовини, що облямовують гірські системи. Якщо подивитися на архіпелаг з океанських глибин - із дна Японської западини, острови сягають у висоту 10-14 тис. м, піднімаючись над рівнем океану на 3 км і вище (16 вершин мають висо-ту понад 3000 м, 532 - понад 2000 м).
У рельєфі переважають низькі і середньовисотні гори, витягнуті практич-но меридіально, хоча для окремих районів острова Кюсю характерне заплутане, лабіринтове розташування хребтів. Велика частина найвищих гір Японії розта-шована на острові Хонсю. Найвідоміше гірське утворення Японії називається Японські Альпи і складається з трьох відособлених рівнобіжних хребтів. Вер-шини Японських Альп піднімаються на висоту 3000 м над рівнем моря. Це приблизно у півтори рази вище Карпатських гір. Гори з зазубреними гострими гребенями, гострими вершинами розділені глибокими, до 2 км, річковими уще-линами, льодовиковими утвореннями.
Найвідоміша гора Японії - Фудзіяма. Вона височить на межі префектур Сідзуока та Ямансі. Висота гори Фудзі - 3776 м, що робить її найвищою верши-ною Японії. Значна частина гірських вершин Японії - вулкани, їх тут нарахову-ється близько 200, 67 вважаються "живими" (діючими або сплячими). Серед вулканів особливо активні Асама, Міхараяма, Асосан і Сакурадзіма.
Рівнинні і низинні області займають приблизно чверть усієї території Японії. Вони розташовані окремими ділянками вздовж узбережжя і рік. Їх роз-діляють гірські ланцюги і вузькі морські протоки. Це переважно берегові низо-вини, ширина яких коливається від кількох кілометрів до 150-160 км, найбіль-ша, Токійська низовина, займає площу 13 тис. кв. км і розташована на сході острова Хонсю. Досить великі рівнини розташовані на острові Хоккайдо. У рів-нинних районах Японії розташовуються найбільші міста і промислові зони кра-їни, проживає основна частина населення. Низовини густо порізані ріками та ярами, зрошувальними каналами і дамбами. Берегові низовини утворювалися з продуктів руйнування внутрішніх гірських масивів. Між алювіальними рівни-нами і горами розташовуються четвертинні тераси, прорізані численними річ-ковими долинами. Тераси утворюють кілька ярусів і свідчать про кількаразові вертикальні підняття прибережних ділянок суші. Багато найнижчих терас утво-рені піднятими (до 20 м) кораловими рифами, що оточують всі острови Рюкю. Японські острови являють собою район дуже високої сейсмічної активності. За рік у Японії відбувається кілька тисяч землетрусів, буває до 20 поштовхів на день. Здебільшого поштовхи настільки слабкі, що зафіксувати їх може тільки високоточне устаткування сейсмічних станцій. Потужні землетруси бувають значно рідше, але їх наслідки бувають жахливими.
Клімат Японії, за винятком острова Хоккайдо, це клімат країни, що ле-жить у помірній зоні, з чотирма чітко вираженими порами року і двома періо-дами дощів, навесні і восени. Зима визначається однією з найхолодніших по-вітряних мас у світі - Сибірською. Тому температура в Японії іноді нижча, ніж у європейських країнах, розташованих на тих самих широтах. Наприклад, в Асахікаві на Хоккайдо температура знижувалася до мінус 41,0°С, а середня температура січня - мінус 8,5°С - майже така ж, як у Києві. У Токіо на широті 35° середня температура - плюс 4,7°С, у той час як у Лондоні на широті 51° вона становить плюс 4,2°С. Крижані вітри періодично дмуть із заходу, з області сибірського високого тиску, в сторону зони низького тиску над морською акваторією на схід від Хоккайдо. Це сухе повітря, перетинаючи Японське море, поглинає водяну пару і стає вологим мінливим повітряним потоком зі сніжними хмарами. Коли він піднімається над гірськими хребтами країни, ці хмари ще більше згущаються і обрушуються важкими снігопадами на узбережжя Японсь-кого моря. Якщо ж це відбувається одночасно з вторгненням холодних повіт-ряних мас з Арктики, то інтенсивність утворення сніжних хмар ще більше зрос-тає, і за добу район Хокуріку вкривається 2-метровим шаром снігу. Для країни, розташованої в зоні помірного клімату, Японія багатосніжна. Навіть коли сніг йде на узбережжі Японського моря, небо із сторони Тихого океану часто буває безхмарним, і прекрасна погода - не рідкість. Як тільки сибірські вітри слабша-ють, на зміну їм приходять блукаючі антициклони і позатропічні циклони, приносячи з собою мінливу ясну погоду і слабкі дощі. Це передвіщає початок весни. Сезон дощів починається в середині травня у південній частині Окінави і в середині червня у районі Тохоку на півночі Хонсю і закінчується в середині червня і липня відповідно. У цей час фронт "байу" (дощу) встановлюється уз-довж південного берега, і дощі йдуть майже щодня, коли невеликі зони низь-кого тиску одна за одною проходять над архіпелагом. На самому початку пері-оду дощів йде мряка, але під кінець це вже водяні шквали, які тривають годину, що породжує постійну небезпеку зсувів, викликаних сильними зливами.
Літо визначається гарячими повітряними масами північної тропічної час-тини Тихого океану, і в Японії стає так само спекотно і волого, як у тропіках. Найвища температура, зафіксована в Токіо, - плюс 38,7°С; максимальна темпе-ратура для Японії, зареєстрована в м. Ямагата - плюс 40,8°С. Літня погода бага-то в чому залежить від зони високого тиску в північній частині Тихого океану, тому, незважаючи на те, що влітку в Японії дуже волого, сонце - постійний гість, а дощі йдуть відносно рідко. Тропічні зони низького тиску (тропічні цик-лони) утворюються в тропічній частині Тихого океану. Японською мовою вони називаються "тайфу", від цієї назви й утворилося слово "тайфун". З приблизно тридцяти тайфунів, що виникають щорічно, в середньому чотири просуваються на північ і обрушуються на Японський архіпелаг. Тайфуни особливо часті в тропічних зонах низького тиску і іноді бувають дуже лютими. Всередині "ока" у центрі тайфуну тиск може впасти нижче 900 мілібарів, а вітер біля "ока" сягає швидкості 60 м/сек. Тайфуни обрушуються на Японію між червнем і жовтнем. Послаблення повітряних мас північної частини Тихого океану, що регулюють погоду літа, у свою чергу породжує зони високого тиску і зони помірного низь-кого тиску, викликаючи осінню мінливу погоду. У Північній Японії листя дерев червоніє і жовкне, і сполучення цих нібито палаючих пагорбів з білосніжними вершинами гір створює картини краси, що приваблюють туристів.
Японія - конституційна монархія. Діє Конституція, ухвалена парламен-том 24 серпня 1946 р., яка набрала чинності 3 травня 1947 р. з наступними поп-равками.
Глава держави - імператор. Імператорський трон успадковується члена-ми імператорської сім'ї по чоловічій лінії. Згідно з Конституцією, імператор не має суверенної влади. Всі дії, які стосуються державних справ, імператор має здійснювати за порадою і зі схвалення Кабінету міністрів, що несе відповідаль-ність за них.
Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який склада-ється з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верх-ньої). Палата представників складається з 480 депутатів, які обираються термі-ном на 4 роки. 300 депутатів обираються в одномандатних округах, а 180 за системою пропорційного представництва за партійними списками. Кандидат має право брати участь у виборах як за одномандатним, так і за партійним списком. Палата радників складається із 247 членів, які обираються терміном на 6 років. Склад палати радників оновлюється наполовину кожні 3 роки. Обид-ві палати обираються на основі загальних прямих виборів при таємному голосу-ванні.
Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів. Прем'єр-міністр призначає мініст-рів, при цьому більшість їх має бути обрана з числа членів парламенту. Кабінет міністрів відповідає перед парламентом.
1.3.2 Економічна ситуація в Японії
Японія випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисло-вості, а по доходах на душу населення - багато країн Західної Європи. Навіть на початку ХІХ ст. при феодальній системі епохи Токугава в Японії існувало до-сить передове господарство. Після 1868 р., коли відбулася "революція Мейдзи", модернізація економіки була оголошена метою держави. Проте єдиною сучас-ною галуззю, що набула істотного розвитку на початку ХХ ст., була текстильна промисловість. У перші 40 років після відкриття японських портів для амери-канських кораблів (1854) швидко збільшувалося вивезення за кордон таких то-варів, як шовк-сирець і чай. У 1905 р., після перемоги в російсько-японській війні, почався розвиток важкої промисловості. У 1939 р., до початку Другої сві-тової війни, японська текстильна продукція домінувала на світовому ринку, а металургія, машинобудування, зокрема транспортне, хімічна промисловість та інші вийшли на передній план в економіці самої Японії. Формування цих галлу-зей паралельно з існуванням сильних традиційних виробництв обумовило існу-вання в Японії подвійної економічної структури.
Під час Другої світової війни була знищена значна частина японського економічного потенціалу. Основи для наступного енергійного підйому і струк-турних перетворень у господарстві були закладені в результаті перегляду уря-дової політики стосовно науки і техніки, організації підготовки висококваліфі-кованих робочих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до і під час війни. Японські бізнесмени, орієнтую-чись на швидкий стабільний розвиток, упевнено вкладали кошти в розширення й удосконалення старих галузей промисловості і створення нових. Були введені в дію великомасштабні програми підготовки молодих менеджерів і робітників. Країна закуповувала ліцензії на використання іноземних технологій і імпорту-вала велику кількість сировини.
Японія - найбільший у світі виробник морських суден (52% світового об-сягу), телевізорів (понад 60%), піаніно, автомобілів (приблизно 30%), алюмі-нію, міді, цементу, каустичної соди, сірчаної кислоти, синтетичного каучуку, шин і велосипедів. Японія - світовий лідер у випуску різних електротоварів і виробів машинобудування, оптичних приладів, ком и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.