На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Загальна нформаця про Угорщину, географчне положення, населення та державний устрй Угорщини. Характеристика вдносин Україна Угорщина. Економчна ситуаця в Францї. Рвень мжнародної торгвл мж Україною та Угорщиною, Францєю Бразилєю.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 12.07.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Міжнародна економіка»
на тему:
Аналіз міжнародних економічних відносин України, Угорщини, Франції та Бразилії
Студента III курсу, групи УС-
спеціальності "Міжнародна економіка" (прізвище, ім'я, по батькові)
Науковий керівник: вчене звання, наукова ступінь, посада
(прізвище, ім'я, по батькові)
Київ -2008
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК УГОРЩИНИ, ФРАНЦІЇ, БРАЗИЛІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНОЮ
1.1. Угорщина
1.1.1 Загальна інформація про Угорщину, географічне положення, населення та державний устрій Угорщини
1.1.2 Економічна ситуація в Угорщині
1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна - Угорщина
1.2. Франція
1.2.1 Загальна інформація про Францію, географічне положення, населення та державний устрій Франції
1.2.2 Економічна ситуація в Франції
1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна - Франція
1.3. Бразилія
1.3.1. Загальна інформація про Бразилію, географічне положення, населення та державний устрій Бразилії
1.3.2 Економічна ситуація в Бразилії
1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна - Бразилія
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, УГОРЩИНОЮ, ФРАНЦІЄЮ ТА БРАЗИЛІЄЮ
2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією
2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією
2.3 Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією
2.4 Міжнародне науково-технічне співробітництво та економічна інтеграція між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП

Основними показниками, які визначають економічну позицію країни в міжнародному співтоваристві, є наступні 4 категорії:
1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік.
2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.
3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.
4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).
1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік.
Серед сучасних моделей економічного розвитку, притаманних країнам з найбільш розвиненою ринковою економікою, виділяють такі:
- англосаксонську неоліберальну модель (США, Великобританія, Ірландія, Нова Зеландія), яка характеризується повним пануванням в економіці приватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній, серйозним демонтажем ролі держави в економіці й мінімально необхідним втручанням її в господарські процеси. Економічний розрахунок повністю ґрунтується на цінах вільного ринку і факторів виробництва. Соціальна безпека людей досягається самоорганізацією учасників ринку;
- соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Канада, Ізраїль), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку державної власності в економіці. Визнаючи високі соціальні витрати як неминучу ціну суспільної злагоди, дана модель передбачає широке використання можливостей і важелів держави для реалізації соціальної політики;
- східно-азіатську модель (Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань), яка характеризується незначною часткою державної власності в економіці, однак високим ступенем впливу держави на економічні процеси (т. зв. Інтервенціонізмом), існуванням культу лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національних інтересів над міжнародними.
2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.
Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).
За обсягами ВВП виділяються з 1997 року 6 країн, сумарна частка яких у світовому виробництві валового продукту сягнула майже 2/3. До них належать США -- 7830 млрд дол, або майже чверть ВВП світу, Японія -- 4190 млрд. дол., Німеччина -- 2090 млрд дол., Франція -- 1390 млрд дол, Великобританія -- 1290 млрд дол, Італія -- 1145 млрд. дол. Крім цього, до першої десятки економічно найпотужніших держав входять Китай -- 900 млрд. дол., Бразилія -- 820 млрд. дол., Канада -- 610 млрд. дол., Іспанія -- 530 млрд. дол.
Водночас близькі за валовими показниками країни можуть мати надзвичайно різний рівень економічного розвитку. Для характеристики останнього використовується насамперед показник середньодушового доходу за рік (ВВП на одного мешканця країни).
За середньодушовим показником ВВП країни світу поділяються на:
1) країни з високим рівнем доходів -- понад 10 000 дол. на 1 мешканця (таких країн у другій половині 90-их років XX ст. було 53);
2) країни з рівнем доходів, вищим від середнього -- від 3 000 до 10 000 дол. (майже 40 країн);
3) країни з рівнем доходів, нижчим від середнього -- від 1000 до 3000 дол. (50 країн);
4) країни з низьким рівнем доходів -- менше 1000 дол. на одного мешканця (майже 70 країн).
Найвищі показники належали Люксембургу (45 000 дол.), Швейцарії (43 060 дол.) та Японії (38 160 дол.). Ця трійка країн тривалий час утримувала лідерство у світовому рейтингу. Натомість 45 країн мали надто низькі показники доходів на особу (менше ніж 500 дол.).
3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.
Про рівень економічного (і навіть ширше -- суспільного) розвитку країни можна судити також за показником узагальненої галузевої структури її господарства. При цьому економіку країни представляють у вигляді трьох секторів: первинного, куди входять аграрні галузі (сільське і лісове господарство, рибальство), вторинного -- індустріальні галузі (промисловість і будівництво) і третинного -- сфера виробничих і невиробничих послуг (транспорт, торгівля, фінансово-кредитна діяльність, наука, освіта, культура, охорона здоров'я, управління тощо) і обчислюють частку кожного сектора в загальному обсязі ВВП. У результаті виділяють країни постіндустріальної, індустріальної та доіндустріальної стадії розвитку людського суспільства.
Країни постіндустріальної стадії мають дуже високу частку третинного сектора (60-70%) і надзвичайно низьку первинного (1-4%). Для їхнього господарства характерним є різке скорочення споживання природних ресурсів, сировини і матеріалів на одиницю ВВП, інформатизація, автоматизація і роботизація галузей матеріального виробництва тощо. Сюди належать високорозвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Японія.
У ВВП індустріальних (індустріально-аграрних) країн підвищена частка вторинного сектора (35-50%), відносно висока первинного (5-20%). До них належать деякі країни Західної Європи (Португалія, Греція, Ірландія), ПАР, сучасні постсоціалістичні та соціалістичні країни, нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, нафтодобувні країни.
Країни доіндустріальної стадії розвитку (аграрні) характеризуються переважанням в економіці галузей первинного сектора (інколи до 50% і більше). Промисловість і невиробнича сфера відіграють підпорядковану роль і не визначають спеціалізації у міжнародному поділі праці. У багатьох країнах сучасна промисловість взагалі відсутня або лише зароджується. На доіндустріальній стадії перебувають чимало країн Африки, Азії, Центральної Америки, Океанії.
4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).
Усю різноманітність країн світу об'єднують у кілька типів, які відрізняються між собою стійкими якісними ознаками.
Основними типами країн сучасного світу є:
1. Економічно розвинені країни. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше -- середні) доходи на душу населення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості тощо. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвитку.
До цієї групи країн належать: а) головні економічно розвинені країни («велика сімка» -- США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада); б) «малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи -- Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія, Австрія; в) країни «переселенського типу» -- Австралія, Нова Зеландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії), а також Ізраїль; г) західноєвропейські країни середнього економічного розвитку -- Греція, Португалія, Іспанія та Ірландія (дві останні досягли високих середньодушових показників ВВП); д) європейські «держави-карлики» (до даного типу країн їх можна відносити умовно).
2. Країни перехідного типу економіки (від централізовано планової до ринкової). Сюди відносять 28 постсоціалістичних країн -- європейських, колишнього СРСР та Монголію. Майже всі вони є індустріально-аграрними країнами. Найвищий рівень розвитку серед них мають країни Центральної Європи (Словенія, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччини) та Балтії (Естонія, Латвія і Литва), які активно реформують свою економіку. Щоправда, середньодушові показники доходів у них значно менші, ніж у економічно розвинених країнах.
3. Країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група країн (усього -- по-над 130) об'єднує: по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Туреччина, Іран, Таїланд, Ефіопія та ін.), які в ході історичного розвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграрно-сировинну периферію світового господарства.
Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн даного типу в останні 2-3 десятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, розвиток сфери послуг, експортна орієнтація). З'явилися країни із середніми і високими душовими доходами. Серед них виділяються такі групи: а) нові індустріальні країни -- латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азі-атські (чотири «далекосхідні дракони» -- Південна Корея, Тайвань, Сянган і Сінгапур); б) нафтодобувні країни -- Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівні країни -- Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські острови.
Решта країн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і дуже низькі доходи. Специфічну групу країн даного типу становлять соціалістичні країни, дві з яких дотримуються централізовано планової економіки (Корейська Народно-Демократична Республіка і Куба), а дві запроваджують в економіку елементи ринкового механізму (Китай, В'єтнам).
Предметом дійсної курсової роботи, згідно з завданням, є аналіз стану зовнішньоекономічних зв'язків України та трьох типів країн: 1 країна - прикордонний сусід, 2 країна - розвинута ринкова країна Європи, 3 країна - розвинута чи розвиваючася країна Америки або Східної Азії.
Об'єктом курсової роботи вибраний аналіз рівня зовнішньоекономічних зв'язків України та Угорщини, Франції і Бразилії.
Мета курсової роботи - виявлення сучасного стану та питомої ваги зовнішньоекономічних зв'язків України та Угорщини, Франції і Бразилії, діагностика причин досягнутого рівня зовнішньоекономічних зв'язків та формування пропозицій по можливому зростанню рівня міжнародної взаємодії країн.
Джерелами курсового дослідження були матеріали Деркомстату України, матеріали Посольств України в досліджуємих країнах та інші аналітичні джерела в мережі Інтернет (сайти ЦРУ, Світового банку, ООН, посольств).
РОЗДІЛ1
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК УГОРЩИНИ, ФРАНЦІЇ, БРАЗИЛІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНОЮ

1.1 Угорщина

1.1.1 Загальна інформація про Угорщину, географічне положення, населення та державний устрій Угорщини
Офіційна назва - Угорська Республіка. Державний устрій - республіка. Глава держави - президент. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - однопалатні Державні збори [36].
Географічне розташування - у Центральній Європі (між 45,48' та 48,35' градусами північної широти і 16,05' та 22,58' градусами східної довготи). Межує з Україною (спільний кордон - 103 км), Румунією (443 км), Сербією та Чорногорією (151 км), Хорватією (329 км), Словенією (102 км), Австрією (366 км), Словаччиною (515 км).
Угорська Республіка - держава в Центральній Європі. Площа країни - 93,03 тис. кв. км., що складає один відсоток від загальної площі Європи. Угорщина межує на півночі з Словаччиною, Австрією, на сході - з Україною та Румунією, на півдні - з Румунією, Сербією та Хорватією, на заході - з Австрією.
Найбільша протяжність території республіки з півночі на південь - 268 км, зі сходу на захід - 528 км.
Адміністративний поділ - 19 областей і столиця. Чисельність населення - 10,196 млн. мешканців (80 місце у світі). Столиця - Будапешт (1,76 млн. мешканців). Інші великі міста: Дебрецен (208,9 тис. мешканців), Мішкольц (181,2 тис.), Сегед (171,6 тис.), Пєч (163,1 тис.), Дьйор (133,1 тис.).
Рис.1.1. Докладна політична й географічна карта Угорщини та прикордонних країн Європи
Державна мова - угорська. Релігія - католицизм. Грошова одиниця - форинт (1 форинт = 100 філлерам).
Членство у міжнародних організаціях - ООН, ОБСЄ, НАТО (з 12 березня 1999 року), РЄ, МВФ, МБРР, СОТ, Організація економічного співробітництва і розвитку, Міжнародне енергетичне агентство та інші. З 1 травня 2004 року - повноправний член ЄС(За матеріалами Посольства Угорської Республіки в Україні).
Середня щільність населеності країни складає 109 осіб на кв. км. 64,98% угорців мешкають у містах та містечках.
За національністю населення країни поділяється: 90 відсотків - угорці, 10 відсотків - цигани (400-600 тисяч), німці (200-220 тисяч), словаки (110 тисяч), хорвати (80 тисяч), румуни (25 тисяч), поляки (10-15 тисяч), греки (6 тисяч), серби (5 тисяч), словенці (5 тисяч), інші. У 800 з 3000 населених пунктів мешкають люди, які відносять себе до національних меншин. Конституція забезпечує їм абсолютну свободу, повне рівноправ'я і право на користування рідною мовою.
За статевою ознакою населення Угорщини поділяється наступним чином: чоловіків - 47,5 відсотків, жінок - 52,5 відсотки. Поділ населення за віковою ознакою: 0-14 років - 16,3%, 15-59 років - 63,1%, понад 60 років - 20,6%.
Рідною мовою для 96,6 відсотків населення Угорщини є угорська. Близько 5 мільйонів угорців мешкають за межами країни; більшість - у румунській Трансільванії.
Серед географічні та природні причини в Угорщині склалося три типи поселень: хутори, села, міста. За останні десятиріччя прискорився процес урбанізації. Якщо у 1949 році у 50 містах мешкало 37,5 відсотків населення, то у 1998-му населення 218 міст складало вже понад 63 відсотків.
Угорщина розташована в центральній частині Європи, в Карпатському басейні, обмежена відрогами Альп, Карпат та Дінар. Країна займає північну частину Середньодунайської рівнини. Дві третини території займає низовина, висота якої не досягає 200 м над рівнем моря. Усього в Угорщині на рівнини припадає 68%, на пагорби 30% і на середньогір'я 2% території.
Угорщина розташована на водозбірній площині Дунаю. Проточні води з навколишніх гір стікають в Альфьольд - найнижчу частину на території, а потім потрапляють у Дунай. Уся річкова мережа Угорщини належить басейну Дунаю, який протягом 140 км тече уздовж кордону з Словаччиною, а потім протягом 270 км перетинає країну із півночі на південь. Протяжність головної річки країни складає 417 км (довжина усього Дунаю - 2860 км).
Східна половина Угорщини лежить у басейні головної лівої притоки Дунаю - Тиси. Друга за довжиною річка Угорщини тече 598 км територією республіки. Мертві русла Тиси в Альфьольді нагадують про потужні роботи з регулювання режиму течії ручки, здійснені угорцями у минулому столітті.
В Угорщині переважають чорноземні ґрунти на лісових суглинках. У гірських і пагорбних районах - бурі лісові і деревно-карбонатні ґрунти; у долинах річок Тиси і Дунаю тягнуться широкі смуги алювіальних ґрунтів. На Альфьольді зустрічаються неродючі засолені ґрунти.
Оскільки країна знаходиться в зоні змішування східноєвропейського континентального, західноєвропейського морського та субтропічного кліматів, то погода в Угорщині мінлива. Метеорологи вважають, що клімат в Угорщині помірний, континентальний. Середня температура липня від 20° до 22,5° С, січня від -2° до -4°С. Середня річна температура 9-11°С. Кількість опадів зменшується від 900 мм на рік на південному заході країни до 450 мм у центрі і на сході на Великій Середньодунайській низовині, де бувають сильні посухи. Максимум опадів припадає на початок літа, другий максимум - на осінь. На рік припадає близько 2 тис. сонячних годин. Швидкість вітру у середньому складає 2,6 м/с.
У минулому значна частина території Угорщини була вкрита лісами. Сучасний рослинний покрив Угорщини сильно видозмінений людиною. Значна частина території розорана. Лісами вкрито 13,5% площі, головним чином, схили гір вище 300-400 м.
Угорщина - парламентська республіка. З 20 серпня 1949 р. По 18 жовтня 1989 р. - Угорська Народна Республіка. Діє конституція від 18 серпня 1949 р. - Основний закон Угорської держави - зі змінами від 19 квітня 1972 року, грудня 1983 року, 18 жовтня 1989 року і 17 квітня 2002 року.
1.1.2 Економічна ситуація в Угорщині
Протягом двох десятиріч після закінчення Другої світової війни Угорщина перетворилася з переважно аграрної країни на індустріально-аграрну. У 1968 році Угорщина приступила до проведення економічної реформи, відомої під назвою "новий економічний механізм". Промисловим і сільськогосподарським підприємствам була надана велика автономія в процесі виробництва і прийнятті рішень щодо продажу і збуту; торгівля із західними країнами значно розшири-лася; вітчизняні ціни все більше зближувалися з цінами на світових ринках, а людям дали широку свободу займатися всіма видами дрібного приватного бізнесу.
У 1990 році Угорщина розпочала перехід до вільної ринкової економіки. Деякі важливі економічні заходи були прийняті на початку 1990-х років, однак головні реформи почалися в 1995-му, коли міністр фінансів Лайош Бокрош представив свою радикальну програму.
Новий уряд приступив до впровадження ринкової економіки шляхом зменшення частки державної власності, збільшення частки іноземних капіталів в інвестиціях і зняттю перешкод для звільнення ринку і введення відкритої конкуренції. До 1994 року частка приватного сектора у внутрішньому валовому продукті збільшилася до 45%, а прямі іноземні інвестиції збільшилися з 200 млн. до 5 млрд. доларів. Однак різкий перехід викликав значний бюджетний дефіцит і поставив багатьох на грань виживання. У 1995 році після введення реформ Бокроша просування Угорщини по шляху до ринкової економіки набрало темпів. Продовжувалося зростання іноземних інвестицій, які становили половину всіх іноземних інвестицій в країни колишнього східного блоку. У 1995-му в Угорщину було направлено понад 4 млрд. дол. прямих іноземних вкладень (FDI), в 1996 і 1997 роках було інвестовано 3,6 млрд. дол.
У 2001 році валовий національний продукт Угорської Республіки зріс на 3,8 відсотки порівняно з попереднім роком. На такому ж рівні зафіксовано зростання валового національного прибутку.
У 2002-му ВНП зріс на 3,3 відсотки. При цьому обсяг ВНП за поточними цінами склав 16 980 млрд. форинтів, що становить 1671 тис. форинтів (6876 ЄВРО) на душу населення.
Порівняно з 2001 роком індекс споживчих цін зріс на 5,3 відсотки, реальна заробітна платня - на 13,6 відсотків, капіталовкладення - на 5,8 відсотків, експортний товарообіг - на 6,1 відсотки, імпортний товарообіг - на 4,9 відсотки.
Експорт склав дещо більше половини валового промислового виробництва (52%).
Галузева структура промислового виробництва за 2002-2007 роки майже не змінилася. Виробництво електромашин і приладів складає чверть промислового виробництва і 4/10 експорту промислової продукції, зростання виробництва у цій галузі склав 4,8 відсотки, а зростання експорту - 5,5 відсотки. У харчовій промисловості, виробництві напоїв і тютюнових виробів (15% від усього промислового виробництва) спостерігався 1,9-відсоткове зростання; експорт зріс на 3,1%.
Доля хімічної промисловості - 14 відсотків, при цьому визначальну роль відіграє виробництво гуми і пластмаси. Виробництво транспортних засобів (13%) у 2007 році збільшилося на 1,1 відсотка, а експорт виріс на 0,7 відсотки. Металургійна промисловість (в цілому 6,8%) скоротилася на 3,4 відсотки.
Найбільш динамічно розвивалося виробництво машин, обладнання, що підтверджується 32-відсотковим зростанням, причому експорт у порівнянні з 2006 роком зріс у півтори рази.
Угорщина має вельми обмежені мінеральні ресурси. Єдиною корисною копалиною, виявленою в значних кількостях, є боксити, що добуваються поблизу озера Балатон. У 1983 році Угорщина була сьомим у світі виробником бокситів - його було добуто 2,9 млн. т. Однак до кінця 1990-х чимало шахт було закрито, і виробництво бокситів скоротилося приблизно до 1 млн. т - в порівнянні з 1,7 млн. т в 1992 році. Біля Печа і Комло на південному заході є невеликі запаси низькосортного антрациту, а в районі Будапешта - великі родовища бурого вугілля (лігніту).
Родовища залізняка знаходяться в районі Мішкольца (на північному сході). Угорщина добуває невелику кількість нафти і природного газу зі свердловини в басейні Сегеда і районі Зала на південному заході країни. У 1998 році тут було добуто 3,5 млн. т нафти і 4,7 млрд. куб. м природного газу. В Угорщині є уранова руда, але всі відомості про її добування засекречені.
У будівельній галузі порівняно з попереднім роком спостерігалося надзвичайно динамічне зростання (на 20,1%). Це пояснюється, перш за все, фінансованими державою інфраструктурними капіталовкладеннями у будівництво доріг, мостів, каналізаційні роботи.
На 14,7 відсотків виросло будівництво будівель. Оживилося будівництво житла, активізувалися капітальні ремонти громадських будівель і будівництво будівель комерційного призначення.
У кінці 2008 року в Угорщині виникла загроза боргового коллапсу, оскільки найбільш важка ситуація внаслідок світової фінансової кризи склалась в Угорщині. Тут уже кілька років дефіцит бюджету країни становить 3-5%. Податкова система вкрай ослаблена, податки погано адмініструються. Багато років економічний ріст країни забезпечувався за рахунок зовнішніх інвестицій і запозичень. Зовнішній борг Угорщини сягає 100 млрд дол. США. На його обслуговування (повернення і відсотки) на майбутній 2009 рік потрібно 32 млрд дол. Тим часом, золотовалютний резерв країни становить 17 млрд дол. Очевидно, що країна має серйозні проблеми з обслуговування боргу. Це стало сигналом тривоги для іноземних інвесторів, які масово виводять капітал з країни.
Проявилась валютна криза. Лише за жовтень 2008 року форинт подешев-шав до євро на 20%.
Для стабілізації ситуації Угорщина звернулася і отримала згоду на кредит в сумі 25 млрд дол. США на антикризову стабілізацію, у т.ч. 15,7 млрд дол. від МВФ, 8,1 млрд дол. від Євросоюзу і 1,3 млрд дол. від Світового банку. Сума кредиту в 10 разів перевищує квоту країни в МВФ. Кредит розрахований на 3-5 років під 5-6% річних. Мета запозичень - відновлення довіри інвесторів і пом-якшення тиску на фінансовий і валютний ринки.
МВФ поставив умови перед урядом Угорщини щодо зниження бюджетних видатків, соціальних виплат і пенсій. Майже удвічі зросли ставки по кредитах, у т.ч. іпотечних. Уряд прийняв рішення продовжити термін кредитування для проблемних іпотечних позичальників в два рази.
Зупинені підприємства провідної угорської галузі - автомобілебудування. Робітники відправлені у вимушені відпустки. У 2009 р. очікується, що безробіття зачепить додатково ще 100 тис. робітників, або 3% всіх працездатних. Біржі закриваються щодня достроково, оскільки торги відразу починаються з падіння акцій мінімум на 7-10 пунктів. Акції провідних компаній, наприклад, у нафто-газовій сфері, подешевшали в три рази.
Спочатку валютний і фондовий ринки Угорщини сприйняли кредитну акцію МВФ з оптимізмом. Однак, за оцінками експертів, стабілізаційний кредит не забезпечить захист економіки. Загальна сума зовнішніх боргів країни зросте на четверть. Вочевидь адекватно зростуть і витрати на обслуговування цих бор-гів. Це найбільша "фінансова дірка" країни.
У самій Угорщині отримання такого великого кредиту МВФ (10% ВВП) асоціюється не лише з підтримкою, але й з наступними проблемами, які були і наслідком невдалого консультування з боку МВФ, наприклад в Мексиці на початку 90-х років чи в Росії в кінці 90-х років.
Проблеми Угорщини - це лише радикальна версія хвороби багатьох східноєвропейських країн, насамперед країн Балтії. За оцінкою експертів, одна з основних причин такої ситуації - постійне збільшення обсягів зовнішніх боргів та прив'язка до американських економічних циклів. Під час кризи 1990-х років основною проблемою була надмірна зовнішня заборгованість урядів. Тепер це стосується приватного бізнесу, у т.ч. банків і корпорацій тощо. Якщо у 1990-ті роки уряди несли відповідальність за свої прорахунки, то зараз - уже й за корпоративні борги.
1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна - Угорщина
Угорська Республіка однією з перших визнала державну незалежність України. З грудня 1991 року між нашими країнами були встановлені дипломатичні відносини. Угорщина також першою відкрила своє Посольство в Україні. З 24 березня 1992 року в Будапешті діє Посольство України.
6 грудня 1991 року було укладено Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною та Угорською Республікою, який набув чинності 16.06.93 р.
З огляду на те, що обидві країни мали близькі погляди на шляхи вирішення багатьох міжнародних та регіональних проблем і були зацікавлені у всебічному співробітництві, процес зближення між ними розпочався вже у вересні 1990 року, коли Президент Угорщини Арпад Гьонц відвідав Україну з офіційним візитом. Цей візит поклав початок регулярним зустрічам найвищих посадових осіб обох держав.
У травні 1991 року під час візиту Голови Верховної Ради УРСР Л.М.Кравчука до Будапешту було підписано 9 двосторонніх документів, які заклали фундамент договірно-правової бази українсько-угорського співробіт-ицтва.
Договірно-правова база відносин між Україною та УР є досить розвиненою, регулює двостороннє співробітництво практично в усіх сферах і станом на 31 грудня 2001 року нараховує 63 документи.
Поглиблюється співпраця між діловими колами двох країн, зокрема, між ТПП та спілками підприємців. 30 березня 2001 року була підписана угода про співпрацю між ТПП України та Угорщини. В рамках цієї угоди 12 квітня 2001 року створено угорсько-українське відділення ТПП УР з розташуванням в м. Ніредьгаза при ТПП області Сабалч-Сатмар-Берег, а 11 вересня 2001 року створено українсько-угорське відділення Торгово-промислової палати України, з розташуванням в місті Ужгороді на базі ТПП Закарпатської області.
Обсяг угорських інвестицій в Україні на початок 2001 року досяг 53 млн. дол. СІІІА, серед вагомих інвесторів вже є такі угорські підприємства, як "Ріхтер Гедеон", "Паннонпласт" та "Дунапак". Проводиться робота щодо подальшого залучення в Україну капіталовкладень інших угорських фірм та мультинаці-ональних компаній, що розташовані в Угорщині.
Законодавство у сферi працевлаштування трудових імігрантів в Угорщині:
1) Iноземний громадянин, який прибув до Угорщини з намiром працевлаштуватися або зареєструвати власну фiрму, зобов'язаний одержати дозвiл на працю. Порядок одержання такого дозволу визначений розпорядженням мiнiстра працi УР за N 7\1991 (Х.17) вiд 1991 року.
2) Iноземець має право на працевлаштування в Угорщинi лише на підставi дозволу, виданого управлiнням з питань працевлаштування - обласним чи столичним - за мiсцем проживання в УР.
Дозволи видаються у наступних випадках:
- у даному регiонi вiдсутня квалiфiкована робоча сила з числа угорських громадян для виконання подiбного виду робіт;
- працевлаштування iноземця є вмотивованим i корисним для конкретного пiдприємства, кооперативу, фірми;
- якщо iноземець бажає одержати дозвiл на здiйснення такої трудової дiяльностi, яка не входить до списку заборонених.
Дозвiл може видатися також, якщо:
- мiждержавними або мiжурядовими угодами визначена квота для працевлаштування iноземних громадян та загальна кiлькiсть дозволiв не виходить за рамки квоти;
- чоловiку (дружинi) або дiтям iноземного громадянина, який працює а Угорщинi не менше 8 рокiв, а вони проживають разом з ним в країнi не менше 5 рокiв;
- клопотання щодо отримання дозволу для працевлаштування iноземця подається роботодавцем, який бажає прийняти його на роботу. У клопотаннi вказуються точнi данi роботодавця та працiвника, визначається коло його майбутньої дiяльностi, мiсце роботи та посада, дати початку та закiнчення дiї контракту, розмiр основної зарплати, а також детальне вмотивування працевлаштування.
До клопотання додаються:
- офiцiйно засвiдчений переклад документа, що пiдтверджує професiйну квалiфiкацiю працівника;
- офiцiйно засвiдчений переклад медичної довiдки про стан здоров'я iноземця.
3) Для працевлаштування групи iноземцiв роботодавець має подати клопотання на одержання "групового дозволу". У цьому дозволi Управлiння визначає, з розбивкою за кожним окремим фахом, кiлькiсть iноземцiв, якi можуть бути працевлаштованi для виконання роботи, зазначеної у клопотаннi. Груповий дозвiл дiйсний до закiнчення договору, укладеного з iноземцями.
4) Контроль за додержанням правил, що регулюють порядок видачi дозволу на працевлаштування в Угорщинi, виконує центр з питань працевлаштування. Якщо перевiркою буде встановлено, що роботодавець прийняв на роботу iноземця без вiдповiдного дозволу, центр накладає на роботодавця штраф в розмiрi подвiйної заробiтної плати iноземця.
Роботодавець може встановлювати трудовi вiдносини лише з тим iноземцем, який має трудову книжку, дозвiл на працевлаштування, а також робочу вiзу.
Пiсля в'їзду до Угорщини iноземець звертається до управлiння полiцiї за мiсцем роботи для одержання дозволу на проживання (тимчасовий дозвiл видається на пiдставi дозволу на роботу та контракту i, як правило, не перевищує 1 року, але може бути продовжений згiдно з строком дiї дозволу та контракту на роботу).
1.2 Франція

1.2.1 Загальна інформація про Францію, географічне положення, населення та державний устрій Франції
Франція сприймається у світі як своєрідний еталон європейської культури, демократії і поваги до людини-творця. Такий імідж країни обумовлений тривалими зусиллями її видатних особистостей і народу утвердити в собі та у світі ідеали свободи і рівності.
Рис.1.2. Докладна географічна й політична карта Франції та прикордонних країн Європи
Франція межує з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією, Італією та Іспанією. Це найбільша країна зарубіжної Європи. Її площа вдвічі більша від території Великобританії, але становить 1/4 території США (без Аляски). Франція займає крайню західну частину Європейського материка. За формою її територія вписується в шестигранник (французи так і називають свою країну - l'Hexagone - шестикутник). Морські кордони країни мають більшу довжину, ніж сухопутні. На сході країна омивається Атлантичним океаном, на півдні - Середземним морем, на півночі - протокою Ла-Манш [37].
Офіційна назва - Французька Республіка - Republique Francaise.
Територія - 551,6 тис. кв. км. Адміністративний поділ: 95 департаментів (depar-tement), включаючи особливу територіально-адміністративну одиницю Корсику , 22 області (region), комуни (commune). Існує також поділ на З7 історичних провінцій. Володіння: 6 заморських департаментів: в Америці - Гваделупа, Гвіана Французька, Мартініка (Центральна Америка), Сен-П'єр і Мікелон (поблизу південно-східного узбережжя Ньюфаундленду); в Африці - Реюньйон (біля південно-східного узбережжя); 5 заморських територій: в Океанії - Нова Каледонія, Полінезія Французька, до складу якої входять острови Суспільства, Маркізькі острови, архіпелаг Туамоту, Французькі південні та антарктичні території; острови Уолліс і Футуна, розташовані на екваторі, в південно-західній частині Тихого океану між Фіджі і Самоа; острів Майотта ; Французькі південно-антарктичні території. Завдяки цьому Франція є третьою державою світу (після США і Великобританії) за розмірами заморських володінь.
Населення - 61,1 млн. осіб (2002 р.). Близько 4,5 мільйона з них - іноземці: алжирці, португальці, італійці, іспанці, вірмени тощо. Щороку приблизно 10 тис. осіб отримують французьке громадянство.
Релігія. Майже все населення країни - католики. Але з огляду на історичні причини у Франції співіснують багато різних релігій. На другому місці - іслам. Його сповідують вихідці з країн Північної Африки, колишніх французьких колоній. Є також прибічники іудаїзму, православ'я, протестантизму та англіканства.
Столиця - Париж (Paris) - 2,116 млн. жителів (1999 р.). З передмістям - близько 10 млн. жителів.
Інші великі міста - Марсель (801 тис.), Ліон (415 тис.), Тулуза (359 тис.), Ніцца (342 тис.), Страсбург (252 тис.), Нант (245 тис.), Бордо (210 тис.).
Офіційна мова - французька, належить до романської групи мов.
Грошова одиниця - EURO. 1 EUR = 1.36 USD курс на 03.07.2008.
Ландшафт - 2/3 території Франції - рівнини і пагорби. Найбільші гірські масиви - Альпи, Піренеї і Центральний Французький масив. Найвища точка - гора Монблан в Альпах (4807 м.). Найбільші річки - Сена (найдовша річка країни, 1012 км), Луара, Гаронна, Рона.
Членство в міжнародних організаціях: Франція є членом ООН і більшості спеціалізованих агентств цієї організації, ОБСЄ, ЄС, НАТО, Організації економічного співробітництва і розвитку.
Національний склад Франції порівняно однорідний, понад 90% жителів -французи. До національних меншин, які населяють деякі околичні області, належать: на Сході - ельзасці і лотарингці (близько 1,4 млн. осіб), на Півночі - бретонці (1,25 млн.), на Сході - фламандці (300 тис.), на Півдні - каталонці (250 тис.) і баски (140 тис.), на острові Корсика - корсиканці (280 тис. осіб); у великих містах живуть євреї (близько 500 тис. осіб). Близько 4 млн. іноземців - італійці, португальці, іспанці, поляки, алжирці, марокканці та інші.
Природний приріст населення становить 12 осіб на 1000 жителів. Франція - високоурбанізована країна: частка міського населення - близько 80 відсотків.
Середня тривалість життя (на 1992 рік) становила 74 роки у чоловіків і 82 роки у жінок. Рівень народжуваності (на 1000 людей) - 13. Рівень смертності (на 1000) - 9. 26,4% населення перебуває у віковому інтервалі 0-19 років, 58,9% - від 20 до 64 років, у продуктивному віці - понад 40% французів, а безробітних - 12%.
Пануюча релігія у Франції - християнство (католики - 45 млн. осіб (8 з 10). Друга за кількістю послідовників релігія - іслам (4 млн. осіб). Протестантів - 800 тис. Іудеїв - 650 тис. осіб.
Офіційною мовою є французька, однак на околицях країни розмовляють баскською (Піренеї), каталонською (Руссільон), німецькою (Ельзас), бретонською (Західна Бретань), фламандською (район Дюнкерка) і корсиканською (ді-алект італійського на Корсиці).
Франція розташована в Західній Європі. На північному сході межує з Бельгією, Люксембургом і Німеччиною, на сході - з Німеччиною, Швейцарією та Італією, на південному сході - з Монако, на півдні - з Іспанією та Андоррою. На півночі омивається Північним морем, протоками Па-де-Кале і Ла-Манш, на південному сході - Середземним морем, на заході - Біскайською затокою. Мор-ські береги, що простяглися на 3120 км, включають в себе скелі Бретані, довгі гряди дюн з боку Атлантики, чудові піщані пляжі і бухти Середземномор'я. Південно-східне узбережжя Франції носить назву Блакитний берег.
Головними фізіографічними рисами Франції є її природні кордони на сході і півдні, нагір'я в південній частині центрального регіону та обширні рівнини. Альпи і Юра є природними кордонами з Італією і Швейцарією. Багато з вершин Французьких Альп піднімаються на висоту більше ніж 4000 м. Гори Юра, висота яких сягає 1700 м, поступово знижуються в напрямку долини річки Рона до Белфортської западини.
На північний схід від Белфортської западини франко-німецький кордон проходить по Рейну. У цьому регіоні знаходиться також гірський ланцюг Вогезів, що піднімаються до 1424 м. Піренеї, які формують природний кордон між Францією та Іспанією, піднімаються на французькому боці до 3298 м (гора Пік-де-Вінемаль). Нагір'я у південній частині центрального регіону, назване Центральний масив, відділене від гірського регіону долиною Рони.
Регіон рівнин, найбільша за територією частина Франції, є частиною Великої європейської рівнини. Окремі пагорби не перевищують висоти 200 м над рівнем моря. До цього регіону належать долини рік Сена, Луара, Гарона і Рона. Практично всі з 200 річок Франції судноплавні в якійсь частині течії. Озер у Франції небагато, а головне - Женевське озеро (відоме також як озеро Леман) переважно знаходиться на території Швейцарії.
Франція знаходиться в помірних широтах і є єдиною європейською країною, яка має чотири кліматичні зони: атлантична (на заході), континентальна (в центрі і на сході), альпійська і середземноморська (на півдні). Клімат Франції в основному помірний, хоча на середземноморському узбережжі він субтропічний, а на сході в горах і на нагір'ї - континентальний. Середня температура січня в Парижі - від 1° до 6° С, середня температура липня - від 15° до 25° С. В Марселі на середземноморському узбережжі - від 2° до 10° С в січні та від 17° до 29° С в липні.
З корисних копалин Франції найбільші запаси: залізняку, бокситів, калійних солей, природного газу, кам'яного вугілля та урану. Родовища залізняку (Мец - Тіонвіль, Лонгві, Бріє, Нансі) із загальними запасами 4 млрд. т належать юрському відкладенню Лотарингзького басейну. Великі родовища бокситів (загальні запаси 100 млн. т) пов'язані з мезозойськими вапняками Провансу (департамент Вар). Поклади калійних солей, достовірні і вірогідні запаси яких становлять 300 млн. т (в перерахунку на K2O), зосереджені в Ельзасі (Мюлуз). Найбільші родовища природного газу (Лак) з запасами 150 млрд. м3 і невеликі - нафти (Парантіс-ан-Борн) із запасами 12,1 млн. т розташовані в Аквітанському басейні.
Основні кам"яновугільні басейни - Валансьєнн (Нір - Па-де-Кале) і Лотарингзький із загальними запасами 9,5 млрд. т - пов'язані зі складчастим підмурком епігерцинської платформи. Родовища уранових руд (Лімузен, Форез, Морван) належать до герцинських гранітів Центрального Французького та Арморіканського масивів (загальні запаси 43 тис. т U3O8). Є також родовища вольфраму (12 тис. т WO3) і сурми (40 тис. т) в Центральному Французькому масиві, плавикового шпату (7 млн. т) і високоякісної талькової сировини (247 тис. т) в Східних Піренеях, свинцю (630 тис. т) і цинку (800 тис. т), олова (4 тис. т), срібла і золота (разом з поліметалічними рудами), сірки і сіркового колчедану, різних будматеріалів.
Франція - республіка. Діє Конституція П'ятої республіки - "Конституція Республіки і Співтовариства" від 28 вересня 1958 року із змінами, внесеними у 1962 році., 196З р., 1974 р., 1976 р., 1985 р., 1986 р. і 1993 р., 1995 і 2000 роках.
Глава держави - Президент. Президент обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо цієї більшості не набрано в першому турі голосування, проводиться другий тур. Президент призначає прем'єр-міністра і за поданням останнього - міністрів без затвердження їх парламентом, має право розпускати Національні збори, після попередніх консультацій з головою Національних зборів призначати нові вибори, може вживати будь-яких надзвичайних заходів, які "диктуються обставинами".
Законодавча влада здійснюється парламентом, який складається з двох палат: Національних зборів і Сенату. Національні збори обираються за мажоритарною системою у 2 тури строком на 5 років.
Сенат обирається шляхом непрямого голосування за мажоритарною системою строком на 9 років. Кожні З роки склад Сенату оновлюється на третину. Сенатори обираються не загальним голосуванням, а лише голосами виборщиків-депутатів, членів обласних і генеральних рад департаментів, а також муніципальних рад.
Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом).
Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням - міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.
У березні 1982 року ухвалено закон про децентралізацію, згідно з яким Франція поділяється на 95 департаментів, 22 області та особливу адміністративну одиницю Корсику. Закон наділяє виконавчою владою голів генеральних рад у департаментах і регіональних рад в областях.
1.2.2 Економічна ситуація в Франції
Франція - високорозвинута індустріально-аграрна країна, яка посідає одне з провідних місць у світі за обсягами промислового виробництва. Валовий національний продукт на душу населення - 22 320 доларів на рік.
Частка у ВВП ( %): промисловість - 18,4, сільське господарство - 5,7. Видобуток ( млн. т) кам'яного вугілля - 10,1, нафти - 2,7, залізняку - 7, природного газу - 4,85 млрд. куб. м. Виробництво електроенергії - 454,7 млрд. кВт.ч (193), у тому числі понад 2/3 на АЕС. Чорна (виплавка, млн. т. у 1985: чавуну - 15,5, сталі - 19,4) і кольорова (алюміній, цинк, свинець, мідь та інші) металургія.
Провідна галузь промисловості - машинобудування. Розвинуті автобудування, суднобудування, тракторо- і авіабудування, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна (виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна і нафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництво текстилю, одягу, галантереї. Розвинуті харчова промисловість і виноробство. Головна галузь сільського господарства - тваринництво. Поголів'я ( млн.) великої рогатої худоби - 20,9, овець - 11,5, свиней - 12,3; птахівництво. Посіви зернових (урожай пшениці - 32,6 млн. т у 1992; ячмінь, кукурудза), цукрового буряка. Виноградарство, овочівництво, плодівництво і квітництво. Морське рибальство і розведення устриць.
Франція - один з найбільших у світі виробників хімічної і нафтохімічної продукції (у тому числі каустичної соди, синтетичного каучуку, пластмас, мінеральних добрив, фармацевтичних товарів та іншого), чорних і кольорових (алюміній, свинець і цинк) металів. Великою популярністю на світовому ринку користуються французький одяг, взуття, ювелірні вироби, парфуми і косметика, коньяки, сири (виробляється близько 400 сортів).
Експорт: машинобудівна продукція, у тому числі транспортне обладнання (близько 14% вартості), автомобілі (7%), сільськогосподарські і продовольчі товари (17%; один з провідних європейських експортерів), хімічні товари і напівфабрикати тощо.
Площа сільськогосподарських угідь становить 2/3 території Франції (35,5 млн. га); все більше зменшується частка ріллі і збільшується площа, вкрита травами, що пов'язано з посиленням тваринницької спеціалізації сільського господарства. Рілля займає 16,8 млн. га, багаторічні насадження - 2,2 млн. га (виноградники і сади), пасовища і сінокоси - 13,9 млн. га, під лісом - 14,5 млн. га.
Структура сільського господарства за вартістю продукції у %: рослинництво - 43,3, у тому числі зернові - 16,0, овочі і фрукти - 9,0, виноград (на вино) - 8,5; тваринництво - 56,7, в тому числі виробництво м'яса - 26,1, молока - 18,6, птиці та яєць - 7,7. Рослинництво середньоєвропейского і середземноморсько-субтропічного типів. За збиранням зернових Франція поступається тільки США, Росії, Індії та Канаді. Основна зернова культура - пшениця (близько 1/2 всього врожаю зерна), основний район її виробництва - низовина на Заході країни.
Головний район лову - Атлантичний океан. Улов риби - 806 тис. т (1974). Головні риболовецькі порти - Булонь і Лор'ян, Ла-Рошель. Устричний промисел (близько 70% світового збору устриць).
Обсяги зовнішньоторговельного обороту Франції за роки після 2-ї світової війни істотно збільшилися; за розмірами експорту й імпорту Франція поступається лише США, ФРН і Японії. В світовому експорті частка Франції становить понад 6,9%, імпорті - понад 6,7%.
Основні статті імпорту: машини та обладнання, нафта, кам'яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, вовна, деревина хвойних і тропічних порід.
Близько 1/2 зовнішньоторговельного обороту Франції припадає на країни ЄС; головний торговий партнер - ФРН, торгівля з якою, як і з США, здійснюється з великим пасивом.
1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна - Франція
Францiя визнала незалежність України 27 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини мiж двома країнами були встановлені 24 січня 1992 року.
В Парижі i Києві діють посольства України та Франції. Посольство України працює в Парижі з 1993 р.
В рамках українсько-французьких взаємовідносин відбувається поступове залучення широких кіл громадськості до їх подальшого розвитку, чому значною мірою сприяли проведені вперше в історії двосторонніх зв'язків Дні української культури у Франції (вересень-грудень 1999р.) та початок роботи Форуму українсько-французького діалогу, покликаного надавати підтримку поширенню феномена т.зв. народної дипломатії. З української сторони Форум очолив академік І.Ф.Курас, з французької - керуючий Банку Франції Ж.-К.Тріше.
Двосторонні торговельно-економічні зв'язки між двома країнами ще не відповідають їх економічному потенціалові.
Таблиця 1.1
Динаміка показників зовнішньої торгівлі з Францією за даними Держкомстату України (млн. дол. США) [34]
1996 р.
1997 р.
1998 р.
1999 р.
2000 р.
2001 р.
Експорт
123,2
121,2
145,6
111,4
137,4
128,5
Імпорт
248,4
332,4
295,9
249,6
248,1
317,1
Товарооборот
371,6
453,6
441,5
361
385,5
445,6
Сальдо
-125,2
-211,2
-150,3
-138,2
-110,7
-188,6
Україна постачає на французький ринок чорнi метали та вироби з них, руди та уранові концентрати, продукцію хімічної промисловості, зокрема мінеральні добрива, текстиль, а також зерно. У свою чергу, Франція експортує в Україну машини та механізми, лікарські засоби, продукцію сільського господарства та хімічної промисловостi, рiзноманiтне технiчне обладнання, ТШВ.
Для відвідування дуже багатьох країн громадянам України необхідно одержати візу. У список цих держав входять і 25 країн Шенгенського договору, США, Великобританія і Японія, а також більшість країн Східної Європи. У ряд інших держав візу заздалегідь одержувати не обов'язково, її видають у місцевому аеропорті по прильоті. І лише з деякими країнами в нас існує безвізовий режим.
Франція входить до Шенгенської зони в Євросоюзі. Шенгенська зона включає території десяти європейських країн - учасниць Шенгенської угоди. Це Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція. Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія й Швеція. Із грудня 2007 року шенгенська зона розширена - додані 10 нових країн: Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія, Мальта, Швейцарія.
Ціль Шенгенськоїугоди - забезпечити вільне переміщення людей у межах Шенгенської зони.
Шенгенська віза, видана однією із країн-учасниць Шенгенської угоди, дійсна на території всіх країн-учасниць.
Правила Шенгена:
1. Турист зобов'язаний одержати візи в усі ті країни, які він планує відвідати, у випадку, якщо ці країни візові й візи обов'язкові для українців. Однак із країнами Шенгенського договору інша справа. Посольства цих країн видають як свої візи, так і шенгенські.
2. Так, наприклад, одержавши французьку візу, турист одержує право перебування тільки у Франції. Однак, одержавши в посольстві Франції шенгенську візу, турист має право відвідати будь-яку країну Шенгена. При цьому віза запитується в країні основного перебування. І бажано, щоб турист в'їхав у Шенген саме через цю країну; транзит через інші країни можливий, але небажаний.
3.Крім того, маючи шенгенську візу в закордонному паспорті, українець має право транзитного проїзду через країни Східної Європи, у які необхідно одержувати візи, якщо вони є основною метою поїздки.
Віза для роботи за наймом:
1) Особи, які постійно мешкають в Україні і бажають подати заяву на одержання в'їзної візи до Франції для роботи за наймом, повинні звернутися до французьського посольства завчасно. Запис на подачу документів до консульської канцелярії здійснюється через службу Call Center.
2) До анкети повинні бути додані дві фотокартки заінтересованої особи, а також нижчезазначені документи:
- дійсний закордонний паспорт з терміном дії, що перевищує мінімум на три з половиною місяці термін дії візи, що запитується;
- ксерокопія перших трьох сторінок паспорта;
- ксерокопія останніх шенгенських віз;
- дозвіл на роботу, виданий не більше шести місяців тому компетентним обласним управлінням працевлаштування (Direzione Provinciale del Lavoro) з дозволом від поліцейського управління (Questura) (оригінал та ксерокопія); до них необхідно додати копію трудового контракту;
- для працівників домашньої сфери: медична довідка, яка засвідчує нормальний стан здоров'я особи і відсутність у неї інфекційних захворювань особи. Довідка повинна бути перекладена на французьку мову і легалізована;
- бронь квитка або Зелена Карта разом з технічним паспортом на автомобіль, якщо поїздка планується на власному автомобілі.
1.3 Бразилія

1.3.1 Загальна інформація про Бразилію, географічне положення, населення та державний устрій Бразилії
Офіційна назва - Федеративна Республіка Бразилія. Державний устрій - президентська федеративна республіка. Географічне розташування - у центрі Південної Америки, займає майже половину континенту [38].
Бразилія - найбільша за площею і чисельністю населення держава Південної Америки. На півночі межує із заморським департаментом Франції Гвіаною (довжина кордону - 673 км), Сурінамом (597 км), Гайаною (1119 км), Венесуелою (2200 км) і Колумбією (1643 км); на заході - з Перу (1560 км); на південному заході - з Болівією (3400 км), Парагваєм (1290 км), Аргентиною (1224 км) і Уругваєм (985 км). На сході Бразилія омивається Атлантичним океаном.
Загальна протяжність кордону - 14691 км. Довжина берегової лінії від кордону з Гвіаною до кордону з Уругваєм - 6840 км. Площа території - 8,5 млн. кв. км. Найвища вершина - Ла-Неблина на північному заході (3014 м). Адміністративно-територіальний розподіл - 26 штатів і 1 федеральний округ, де розташована столиця. Чисельність населення за оцінками на 2001 рік становила 174,5 млн. чоловік. Столиця - Бразиліа - 2,1 млн. чоловік,
Рис.1.3. Бразилія та прикордонні країни в Південній Америці
Найбільші міста: Сан-Паулу - 10,1 млн. чоловік, Ріо-де-Жанейро - 6,0 млн. чоловік, Салвадор - 2,5 млн. чоловік, Белу-Орізонті - 2,3 млн. чоловік, Форталеза - 2,2 млн. чоловік,
Державна мова - португальська. Поширені також англійська, німецька, італійська. Віросповідання - католицизм. Католики становлять- 89% населення (багато католиків африканського походження дотримуються також культу "кандомбле"), є протестанти (лютерани, методисти) й іудеї.
Релігія. Близько 80% населення Бразилії - католики. Велика частина іншого населення сповідає протестантство. Незначну частину складають іудеї, мусульмани й буддисти. Збереглися африканські культи, зокрема, кандомбле.
Грошова одиниця - бразильський реал. 1 BRR = 0.7229 USD (курс на 02.09.08).
Членство у міжнародних організаціях - СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХ, ООН, ОАД та інші.
У країні проживає приблизно половина населення Південної Америки, або третина населення Латинської Америки. Згідно з першим переписом, проведеним в 1582 році, тобто через 50 років після початку європейської колонізації, на території сучасної Бразилії проживало лише 57 тис. чоловік, включаючи 14 тис. невільників, привезених з Африки (індіанське населення не враховувалося). Через три століття, за переписом 1900 року, населення Бразилії становило 17,3 млн. чоловік, а за переписом 1980 року - 119 млн. чоловік. За чисельністю населення з 1996 року Бразилія входить до першої п'ятірки країн у світі.
Густота населення становить 20,5 чоловік на кв. км. Населення розміщається нерівномірно: 86,6% бразильців проживають на територіях північного й південного сходу та півдні, які в сукупності займають лише 36% площі країни. Крім того, в цих районах населення сконцентровано у прибережній зоні шириною декілька сотень кілометрів. Найбільш густо заселені вологі землеробські прибережні райони на північному сході Бразилії між містами Ільєус і Натал. У цій прибережній зоні, де розташовані плантації цукрової тростини, густина населення становить 100 чоловік на 1 кв. км, що у п'ять разів перевищує середній показник для всієї країни. Другий густозаселений район - південний схід із численними кавовими плантаціями. Найменш заселеною є західна Амазонія, район вологих тропічних лісів.
Расовий та етнічний склад. Населення сучасної Бразилії походить від представників трьох великих рас - монголоїдів (американських індіанців), негроїдів (африканців) і європеоїдів. Останні - здебільшого нащадки португальських іммігрантів, а в недавній час до них додалися вихідці з Італії, Німеччини, Іспанії, Польщі, а також араби з Сирії й Лівану. Унаслідок змішання всіх цих груп формується Бразильска нація. Частка білих складає близько 55%, мулатів - 38%, чорношкірих - 6%.
Перші переселенці з України прибули до Бразилії більше як 100 років тому. У 90-х роках ХІХ століття поодинокі українські родини прибули на цю землю з Галичини, потім почалася масова імміграція, а нині в країні проживає близько 500 тисяч українців (переважно у штаті Парана).
Структура населення за віком і за статтю. Бразильці у віці до 14 років складають 28,57% усього населення, від 15 до 64 років - 65,98%, 65 років і більше - 5,45%.
На 100 жінок припадає 97 чоловіків (у віці до 15 років: на 100 жінок - 104 чоловіка, від 15 до 64 років: на 100 жінок - 97 чоловіків, 65 років і більше: на 100 жінок - 68 чоловіків).
Демографічні показники. У складі населення Бразилії переважає молодь, і цим пояснюються високий коефіцієнт народжуваності - 18,45 новонароджених на 1000 чоловік, але коефіцієнт смертності немовлят є також високим - 36,96 померлих на 1000 новонароджених. Коефіцієнт смертності становить 9,34 померлих на 1000 осіб, річний приріст населення - 0,91%. Середня тривалість життя - 63,24 роки (чоловіків - 58,96, жінок - 67,73). Середня кількість дітей в однієї жінки - 2,09.
Мова. Офіційною мова Бразилії - португальська. Релігія. Близько 80% населення Бразилії - католики. Чимало людей сповідують протестантство. Серед жителів Бразилії незначну частину складають іудеї, мусульмани й буддисти. Збереглися африканські культи, зокрема, кандомбле.
Грамотність населення. У віці від 15 років читати й писати вміють 83,3% населення (станом на 1995 рік).
Бразилія - найбільша держава Латинської Америки, що займає майже половину континенту. Територія - 8511,996 тис. кв. км., що становить 5,7% від усієї суші світу. Бразилія - п'ята за величиною країна світу (після Росії, Китаю, Канади і Сполучених Штатів Америки).
Береги. На півночі береги низинні та мілкорозчленовані бухтами - долинами рік Амазонка, Туріас, Меарін, Ітапекуру; на північному сході - вирівняні з морськими терасами і глибокою затокою Тодуз-ус-Сантус, часто облямовані кораловими рифами; на сході - скелясті, з численними інгрессійними бухтами, у тому числі Гуанабара в Ріо-де-Жанейро; на крайньому південному заході - низинні, лагунові, з великим озером-лагуною Патус.
Рельєф. На півночі країни розташована Амазонська низовина (Амазонія) - глибокий тектонічний прогин, заповнений осадовими породами. На півночі вона поступово переходить у горбисті цокольні рівнини південної частини Гвіанського плоскогір'я (висота 150-700 м, окремі вершини до 1200 м), обрамлені уздовж державного кордону крутими урвищами Серрі-Імері, Серрі-Парімі і Серрі-Пакарайми (м. Рорайма, 2772 м). Майже всю решту території країни займає Бразильське плоскогір'я, що підвищується до півдня та південного сходу і круто обривається до вузького краю берегової Приатлантичної низовини. Крайові брилові масиви (Серра-ду-Мар, Серра-да-Мантикейра та інші) сягають висоти 2890 м (м. Бандейра). На захід від приатлантичних масивів і залишкового кряжу ("бразилід") - Серра-ду-Еспіньясу на місці тектонічних западин розкинувся пояс пластових і моноклінарно-пластових рівнин (лавове плато Парани й інші); у центрі і на півночі переважають цокольні плоскогір'я і рівнини, що чер-гуються з плато - шападами. На заході на територію Бразилії заходить аккумулятивна низовина верховин ріки Парагвай - Пантанал.
Для Бразилії характерний жаркий клімат. Середні місячні температури коливаються від 16 до 29 °С; лише на високих східних масивах середня температура липня від 12 до 14 °С; можливі заморозки. Але режим опадів і типи клімату різні. На заході Амазонії екваторіальний вологий клімат (опадів 2000-3000 мм на рік, амплітуди середніх місячних температур 2-3 °С), на сході Амазонії і прилягаючих пологих схилах Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв - субекваторіальний з посушливим періодом до 3-4 місяців (опадів 1500-2000 мм, на узбережжі близько 3000 мм на рік). У центрі Бразильського плоскогір'я і Пантанале - субекваторіальний вологий клімат (опадів 1400-2000 мм на рік) з великими амплітудами температур (особливо крайніх - до 45-50 °С); на північному сході плоскогір'я кількість опадів знижується до 500 мм і менше на рік, а дощі випадають вкрай нерегулярно: це район частих і тривалих посух. На східній околиці клімат тропічний пасатний, жаркий і вологий, з коротким посушливим сезоном. На півдні плоскогір'я постійно вологий клімат, тропічний на плато Парана і субтропічний у піднесених східних районах до півдня від 24° південної широти.
Внутрішні води. Річкова мережа дуже густа. Уся Амазонія, південь Гвіанського і північна частина Бразильського плоскогір'їв зрошуються системою р. Амазонка; південь Бразильського плоскогір'я - системами pічок Уругвай і Па-рана, захід - притокою Парани - р. Парагвай, схід належить до басейну р. Сан-Франсиску, північно-східна і східна окраїни плоскогір'я зрошуються короткими ріками, що впадають безпосередньо в Атлантичний океан (найбільш велика р. Парнаіба). Лише Амазонка зі своїми західними і східними притоками повноводна протягом усього року і судноплавна. Усі ріки Бразильського плоскогір'я (крім рік крайнього півдня) мають різкі коливання витрат води з бурхливими паводками (звичайно влітку), буяють порогами і водоспадами (у т.ч. Ігуасу на однойменній притоці Парани, Урубупунга і Сети-Кедас - на Парані, Паулу-Афонсу - на Сан-Франсиску), мають великі запаси гідроенергії, але судноплавні лише на коротких ділянках, за винятком Парнаіби і Сан-Франсиску.
У Бразилії переважають ліси на червоноколірних латеритних (ферралітних) ґрунтах. За запасами твердої деревини Бразилія займає 1-е місце у світі. Густі вологоекваторіальні вічнозелені ліси - гілеї, або сельвас, з коштовними видами дерев (понад 4000 видів) займають західну частину Амазонії; під ними розвинуті підзолисті латеритні ґрунти. На сході розташовані низовини. На невисоких схилах, що обрамляють Гвіанське і Бразильське плоскогір'я, у зв'язку з наявністю посушливого сезону, поширені листопадно-вічнозелені ліси, а в ґрунтах процес підзолення виражений слабше та мінливо. Подібні типи ґрунтів і рослинності, але з проявом висотної поясности, властиві східним, навітряним і високим схилам та масивам Бразильського плоскогір'я; їхні західні схили одяг-нені переважно сезонно вологими лісами. Центральна частина плоскогір'я зай-нята саваною (кампос) на червоних латеритних ґрунтах, місцями зі щільною корою - кангою: найбільш поширені чагарникові мілкодеревні савани - кампос серрадос; уздовж рік простягаються галерейні ліси, у яких особливо коштовна воскова пальма карнауба. На сухому північному сході плоскогір'я - напівпустельне рідколісся (каатинга) із ксерофітних і сукулентних дерев та чагарників, на червоно-коричневих і червоно-бурих ґрунтах.
Федеративна Республіка Бразилія - президентська федеративна республіка. На референдумі 1993 р. виборці зробити вибір між республікою і монархією, а також між президентською і парламентською системами правління. У результаті була віддана перевага республіці з президентським правлінням. Нова конституція, обнародувана у 1988, надала виборчі права всім громадянам по досягненні 16 років, включаючи безграмотних, і забезпечила прямі вибори президента і віце-президента. Обидва вони обиралися на п'ятирічний термін і не підлягали переобранню. Якщо кандидат у президенти не отримував абсолютної більшості голосів у першому турі голосування, призначалися повторні вибори одного з двох кандидатів, які набрали найбільше кількість голосів в першому турі.
Главою держави, уряду і верховним головнокомандуючим збройних сил є президент. Він володіє повноваженнями видавати надзвичайні укази, які відміняються через 30 днів, якщо їх не схвалить конгрес, але кожні 30 днів укази можуть видаватися повторно.
Найвищий законодавчий орган - Національний конгрес - складається з двох палат: верхньої - федерального сенату (81 місце) і нижньої - палати депутатів (503 місця). Вибори проводяться прямим таємним голосуванням. Сенатори обираються по три представники від кожного штату і федерального округа Бразилія терміном на вісім років, а депутати - пропорційно чисельності населення терміном на чотири роки.
1.3.2 Економічна ситуація в Бразилії
Виділяють п'ять великих економічних районів Бразилії:
1. Північ, що включає широкий басейн Амазонки, займає 45% площі країни, де на початку 1990-х років проживало 7% загальної чисельності населення країни. Тут, незважаючи на наявність декількох промислових районів, переважає сільське господарство, особливо обробка цукрової тростини, бавовни й какао, а також тваринництво.
2. Північний схід (18% площі і 29% населення країни) - густонаселений сільськогосподарський район, що спеціалізується на вирощуванні цукрової тростини.
3. Південний схід (11% площі і 43% населення) - найбільш розвинений район, де виробляється понад 80% промислової продукції Бразилії; до того ж сільське господарство цього району постачає більшу частину кави, соєвих бобів, цукру й продукції тваринництва.
4. Південь (7% площі і 15% населення) - важливий сільськогосподарський район, де виробляється рис, пшениця, соєві боби, вино й м'ясо. Тут також знаходяться промислові центри, що швидко розвиваються.
У центрально-західному районі (19% площі і 7% населення) провідною галуззю є сільське господарство з переважанням тваринництва; в окремих місцевостях обробляють соєві боби, рис та інші культури.
Гірничодобувна промисловість - у цій галузі велику роль відіграє іноземний капітал, особливо США, а також Канади, Японії, Франції та інших країн. Однією з найважливіших корисних копалин є марганцева руда. Видобуток міді, свинцю, цинку, нікелю ведеться переважно для внутрішнього ринку. Крім того, Бразилія постачає на світовий ринок стратегічну сировину: вольфрам, ніобій, берилій, тантал, цирконій, кристалічний кварц і слюду. Розвивається видобуток радіоактивних мінералів, що містять уран, торій, монацитові піски.
Наприкінці 1970-х - початку 1980-х років у різних частинах Амазонії були відкриті родовища золота, що викликало справжню золоту лихоманку. Туди прибуло більше як 300 тис. старателів, а потім ряд гігантів світової золотопромисловості з Канади, США і ПАР. За 1990-1995 роки видобуток золота зріс з 40 до 80 т на рік. У Бразилії добувають дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння - алмази, топази, сапфіри, аквамарини.
За рахунок власних ресурсів потреби Бразилії у нафті задовольняються приблизно наполовину. Добич веде державна нафтова компанія "Петробраз" на шельфі Ріо-де-Жанейро, в районі Реконаву (штат Баїя) і в гирлі р.Сан-Франсиску (штати Сержіпі й Алагоас). В Амазонії був відкритий басейн Солімойнс, перспективний за можливими запасами нафти й газу.

Родовища кам'яного вугілля розробляються у штатах Санта-Катарина і Ріу-Гранді-ду-Сул. Унаслідок високої підзолисті, це вугілля має невисоку якість. Річний видобуток кам'яного вугілля не перевищує 5 млн. т.

На частку обробної промисловості припадає понад чверть ВВП країни. Важливе місце у структурі промислового виробництва займають важка і хімічна промисловість та нафтопереробка.

Розвинена чорна металургія, повністю забезпечена власним високоякісним залізняком. Значна частина коксу імпортується; досі застосовується деревинне вугілля. Щорічно виплавляється близько 26 млн. т чавуну і сталі. У кольоровій металургії найбільш розвиненим є виробництво алюмінію, яке контролюється капіталом США і Канади.

Машинобудування - на його частку припадає 30% усього промислового виробництва Бразилії (за вартістю). Виділяється автомобілебудування, що контролюється іноземним капіталом (США, Німеччина, Японія та інші). Найбільші центри автомобілебудування - Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро. Тракторобудування (до 50 тис. тракторів на рік) також знаходиться в руках іноземних фірм. Серед латиноамериканських країн Бразилія виділяється за обсягом продукції верстатобудування.

Бразилія займає провідні позиції з виробництва морських суден. Усі великі верфі знаходяться в бухті Гуанабара і контролюються капіталом Японії.

У Сан-Жозе-дус-Кампус (шт. Сан-Паулу) працює великий авіаційний завод, що постачає пасажирські літаки для місцевих ліній та в інші країни світу.

Електротехнічна промисловість розвинена в Кампінасі (шт. Сан-Паулу) і Ріо-де-Жанейро. Бразилія виробляє електронно-обчислювальну техніку і постачає на світовий ринок мікросхеми, напівпровідники та іншу продукцію (найбільший центр - Кампінас). Потреби в обладнанні у різних галузях на 80-90% задовольняються за рахунок національної промисловості.

Хімічна й нафтохімічна промисловість - це найбільш динамічні галузі. Виробляються каустична сода, кислоти, барвники, азотні й фосфорні добрива, синтетичні волокна, синтетичний каучук, пластмаси, вибухові речовини, ліки тощо. На основі переробки нафти діють великі нафтохімічні комплекси в Кубатані (шт. Сан-Паулу), Камасарі (шт. Баїя) і в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул.

Целюлозно-паперова промисловість - сконцентрована на південному сході і в штаті Парана (близько 5 млн. т паперу на рік, третина з них йде на експорт).

У легкій промисловості переважає національний приватний капітал. Деякі галузі працюють на експорт: цукрова, м'ясна, маслоробна, тютюнова. Бразилія займає перше місце у світі по виробництву й експорту концентрованого та замороженого апельсинового соку і друге - по експорту переробленого м'яса птахів.

Бавовняне виробництво дає 2/3 текстильної продукції, істотна частина якої вивозиться. Виробляються тканини із штучного волокна й трикотаж. Близько половини текстильної продукції дають підприємства Сан-Паулу, близько чверті - Ріо-де-Жанейро. Розвиненою є шкіряно-взуттєва галузь. Значна частина її продукції виробляється на експорт (найбільші центри - Сан-Паулу й Нову-Амбургу в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул).

У сільському господарстві зайнято 30% економічно активного населення. Деякі сільськогосподарські культури Бразилії мають великі ринки збуту за кордоном, інші виробляються, головним чином, для внутрішнього споживання. Серед експортних культур виділяється кава, соя, цукрова тростина, какао, рис і апельсини. До важливих продуктів, що споживаються переважно в Бразилії, відносяться бавовна, боби, кукурудза й пшениця.

Тваринництво має переважно м'ясний напрям і дає 40% (за вартістю) продукції сільського господарства. За розмірами поголів'я великої рогатої худоби Бразилія випереджає будь-яку іншу країну, крім Індії. М'ясо, вовна і шкіра частково експортуються.

Лісами зайнято більше як 60% території Бразилії. Країні належить перше місце по запасах деревини цінних порід. Найбільше значення має збір латексу дикорослих каучуконосів (30-50 тис. т на рік) у вологих тропічних лісах Ама-зонії, Бразильського горіху, карнаубського воску, плодів пальми бабасу й олійного дерева ойтисики на північному сході і "парагвайского чаю" на півдні. Заготівля деревини араукарі ведеться на півдні. Значна частина продукції лісового господарства йде на експорт.

Незважаючи на досить велику довжину берегової лінії, рибальство в Бразилії слабо розвинене. Промисел ведеться на малих суднах поблизу берегів Санта-Катаріни і Ріу-Гранді-ду-Сул на півдні та Сан-Паулу на південному сході. Продукція реалізується безпосередньо на березі. Рибопереробна промисловість малорозвинена. 40% переробки здійснюється десятьма компаніями, в основному на півдні.

Високе транспортне освоєння характерне тільки для прибережних районів півдня, південного сходу і північного сходу. Основну роль відіграє автомобільний транспорт, на частку якого доводиться переважна частина перевезень пасажирів. Загальна довжина автомобільних шляхів - понад 2 млн. км, з них лише близько 10% із твердим покриттям. Велике значення для освоєння Амазонії має не так давно побудований Трансамазонський шлях, який, однак, поки не весь забезпечений твердим покриттям.

Довжина мережі залізниць становить близько 30,5 тис. км, із яких 24,7 тис. км - вузькоколійні. Загальна довжина електрифікованих залізниць - близько 2,5 тис. км.

Довжина річок, судноплавних у будь-яку пору року, становить понад 31 тис. км, однак найбільш зручні водні шляхи (Амазонка з притоками, Сан-Франсіску, Парана, Парагвай) віддалені від основних економічних центрів Бразилії. Велике значення мають каботажні перевезення вздовж атлантичного узбережжя країни. Зовнішні зв'язки обслуговуються морським і повітряним транспортом. Найбільші морські порти - Сантос, Ріу-Гранді, Ріо-де-Жанейро, Віторія, Ресіфі, Сан-Луїс, Манаус.

Широко розвинене повітряне сполучення між 150 містами країни. Тільки найбільших аеропортів нараховується 29.

Основні зовнішньоторговельні партнери Бразилії - країни ЄС (27% товарообігу), Латинської Америки (21%), США (20%) і країни Азії (15%).

Основні статті експорту: залізняк, боксити, чавун, сталь, автомобілі, літаки, електронні прилади, кава, цукрова тростина, соя, какао, тропічні фрукти, апельсиновий сік. Головні експорт-партнери: США, Аргентина, Німеччина, Нідерланди, Японія.

Основні статті імпорту: промислова сировина (нафта, вугілля, кольорові метали), машини й обладнання, хімічні продукти, напівфабрикати, зерно.

Головні імпорт-партнери: США, Аргентина, Німеччина, Японія, Італія.

Торгівля з Україною - основні статті імпорту Бразилії з України: добрива, продукція металургійного комплексу та хімічної промисловості, електричне обладнання, насоси, частини до двигунів, синтетичні алмази, колагени.

Основні статті експорту Бразилії до України: боксити, кава, тютюн, медичне обладнання, інструменти, оптичні прилади.

1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна - Бразилія и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.