На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Мжнародний комерцйний арбтраж. Виршення особливої категорї спорв, як носять комерцйний характер та випливають з цивльно-правових торгових угод. Визначення та характеристика арбтражної угоди. Арбтражне застереження як частина договору.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 05.12.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Контрольна робота з дисципліни «Міжнародний арбітраж»
Тема: «Арбітражна угода та арбітражне застереження»
Київ 2010
План
Вступ
1. Арбітражна угода
1.1 Визначення та загальна характеристика
1.2 Відвід державного суду за непідсудністю
2. Арбітражне застереження
2.1 Визначення та загальна характеристика
2.2 Найбільш популярні юрисдикції
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Міжнародний комерційний арбітраж - це третейський суд, постійно діючий або спеціально створений в кожному окремому випадку. Метою міжнародного комерційного арбітражу є розгляд і вирішення по суті міжнародної комерційної суперечки в певній процесуальній формі шляхом винесення обов'язкового для сторін рішення.
Сутність міжнародного комерційного арбітражу формується на підставі арбітражної угоди або застереження між сторонами за їх безпосередньої участі і під їх контролем.
Міжнародний комерційний арбітраж створюється для вирішення особливої категорії спорів, які носять комерційний характер та випливають з цивільно-правових і торгових угод, а також включають "іноземний елемент" в тій або іншій формі.
Важливість існування інституту міжнародних арбітрів для країн колишнього СНД важко переоцінити, особливо враховуючи майже непрацюючу систему національних господарських судів. На жаль, далеко не всі категорії господарських спорів можливо передати на розгляд арбітрів суду.
Сторони, що бажають перенести свій спір у міжнародний комерційний арбітраж мають між собою укласти арбітражне застереження - окреме положення у контракті, яке стосується тільки спорів, що виникатимуть з нього, або арбітражну угоду - окремий документ, який укладається окремо від основного контракту та може передбачати розгляд не одного конкретного, а усіх спорів, які виникатимуть між сторонами
В залежності від обраного вигляду арбітражної домовленості виникають подальші процесуальні особливості розгляду спорів. Адже недосконале складення арбітражного застереження загрожує втратою часу та коштів лише за одним контрактом, тоді як помилки у арбітражній угоді, яка може регламентувати розгляд усіх спорів між цими сторонами, може ускладнити або навіть припинити діяльність цілих корпорацій.
На практиці також виникають варіанти із контрактами на особливо значні суми, тому знання про правильне формування обох видів домовленостей є критичним для будь-якого юриста, який складає зовнішньоекономічні контракти.
1. Арбітражна угода
1.1 Визначення та загальна характеристика арбітражної угоди
Арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер. ЇЇ може бути укладено у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Згідно зі ст. 7 Типового Закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж від 21 червня 1985 р. (далі - Типовий Закон) арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні.
Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 р., далі - Європейська конвенція), як і чинне законодавство України, оперує терміном “арбітражна угода”, що охоплює як арбітражне застереження в зовнішньоекономічному контракті, так і окрему арбітражну угоду, підписану сторонами або укладену шляхом обміну листами, телеграмами або повідомленнями по телетайпу. Зазначимо, що Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ (далі - Закон про МКА) містить вказівку на можливість укладення арбітражної угоди за допомогою інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди.
Регламент міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затверджений рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25 серпня 1994 р., протокол № 107 (3) (далі - Регламент МКА при ТПП) послуговується більш зручним для застосування формулюванням: “угода вважається укладеною, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телефаксу, телеграфу або з використанням інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди…”. Таке визначення дозволяє використовувати для більш швидкого укладення арбітражних угод і інформаційну мережу Інтернет.
Стаття 207 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-IV передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Письмовий правочин має бути підписаний його стороною (сторонами). 1 січня 2004 р. набере чинності Закон України “Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 р. № 852-IV. Електронний цифровий підпис у ряді випадків за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису чи печатки, зокрема, тоді, коли електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; якщо під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; або ж якщо особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.
Сторони арбітражної угоди можуть передбачити, що спір розглядатиме постійно діючий МКА чи арбітраж ad hoc.
Якщо сторони обрали другий варіант вирішення спору, вони мають самостійно визначити його склад, порядок чи методи призначення арбітрів, установити місцезнаходження такого арбітражу, а також правила процедури, яких мають дотримуватися арбітри.
Найбільш прийнятним у разі передачі спору на вирішення до арбітражу ad hoc є використання правил процедури, передбачених Арбітражним регламентом Юнсітрал 1976 р. (далі - Регламент Юнсітрал).
Що до вибору сторонами права, що підлягає застосуванню, то варто зауважити, що ст. VII Європейської конвенції містить положення, відповідно до якого сторони можуть на свій розсуд встановлювати за загальною згодою право, що підлягає застосуванню арбітрами при вирішенні спору по суті. Якщо відсутні вказівки сторін про право, що підлягає застосуванню, арбітри послуговуватимуться законом, установленим відповідно до колізійної норми, яку вони вважатимуть у цьому випадку такою, що підлягає застосуванню. В обох випадках арбітри керуватимуться положеннями контракту й торговельними звичаями.
Сторони можуть врегулювати в арбітражній угоді питання про кількість арбітрів, їхнє громадянство, процедуру призначення і порядок відводу арбітрів, встановлення забезпечувальних заходів щодо предмета спору. Вони також визначають процедуру розгляду справи МКА, місце проведення арбітражного розгляду, мову (мови), що використовуватимуться в ході арбітражного розгляду, порядок розподілу арбітражного збору, питання про остаточність арбітражного рішення, винесеного МКА, та інші не менш важливі питання.
Укладаючи арбітражну угоду, сторони мають врахувати практику, що склалася в цій сфері.
Арбітражний Регламент Юнсітрал використовує таке типове арбітражне застереження: “Будь-який спір, протиріччя чи вимога, що виникли з цього договору або стосуються його чи його порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно до чинного у цей час Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ”. Крім того, в примітці зазначено, що “сторони можуть побажати додати до цього:
a) компетентний орган ... (назва установи або ім'я особи);
b) число арбітрів ... (один або три);
c) місце арбітражу … (місто або країна);
d) мова (мови) арбітражного розгляду …”.
Для української сторони доцільніше визначити в арбітражній угоді правом, що підлягає застосуванню, матеріальне право України. Перевага такого положення полягає в тому, що застосовуватиметься знайоме законодавство, не виникне потреби у вивченні нормативної бази іноземної держави та несення відповідних витрат. Крім того, українському арбітрові легше застосовувати норми українського матеріального права, що позначиться й на термінах розгляду справи.
Важливо чітко визначити право, що підлягає застосуванню. Прикладом некоректного положення про право, що підлягає застосуванню, може бути справа №11/1996 (1997), яку розглядав Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації. В рішенні МКАС зазначалося: “На думку арбітрів, формулювання, що міститься в договорі: “Договір відповідає матеріальному праву Росії й Італії”, не може свідчити про вибір сторонами права, що має застосовуватися до їхніх відносин”. У цій справі МКАС застосував право, визначене відповідно до колізійних норм, які він вважав такими, що мають застосовуватися (такими нормами МКАС визначив колізійні норми Російської Федерації).
Слід пам'ятати, що в тих випадках, коли сторони не погодили між собою право, що підлягає застосуванню, МКАС при ТПП України використовуватиме колізійні норми, встановлені в частинах десять - чотирнадцять ст.6 Закону про ЗЕД.
Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. № 959-XII
Стаття 6. Договори (контракти) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та право, що застосовується до них При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:
· продавцем - у договорі купівлі-продажу;
· наймодавцем - у договорі майнового найму;
· ліцензіаром - у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;
· охоронцем - у договорі зберігання;
· комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації);
· довірителем - у договорі доручення;
· перевізником - у договорі перевезення;
· експедитором - у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;
· страхувачем (страховиком) - у договорі страхування;
· кредитором - у договорі кредитування;
· дарувальником - у договорі дарування;
· поручителем - у договорі поруки;
· заставником (заставодавцем) - у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.
До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.
До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.
При прийманні виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.
Зазначимо, що рішення відповідного арбітражу буде остаточним. Це положення означає неможливість оскарження рішення міжнародного комерційного арбітражу. На практиці буває, що необхідно виправити або розтлумачити рішення, винесене арбітражем ad hoc. Для того, щоб положення про остаточність арбітражного рішення не перешкоджало його виправленню або тлумаченню, потрібно правильно сформулювати відповідне положення арбітражної угоди, чітко визначивши в ній можливість виправлення і тлумачення.
Сторони зовнішньоекономічного договору мусять уникати таких формулювань арбітражної угоди: “Будь-який спір, що виникає за цим договором або в зв'язку з ним, підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення до арбітражу”. В цьому випадку не конкретизується арбітражний орган і місце його знаходження, внаслідок чого арбітражна угода не може бути виконана.
Не слід також включати до арбітражної угоди таке положення: “Спір підлягає розгляду на підставі матеріального права України і Франції”. Подібне формулювання не може означати вибір сторонами права, що підлягає застосуванню.
В цілому, арбітражна угода має бути однозначною й чіткою.
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що формулювання арбітражної угоди залежить від багатьох чинників, а саме: належність сторони зовнішньоторговельного контракту до конкретної держави, характер зовнішньоторговельного контракту та інші.
Наступним важливим принципом є автономність арбітражної угоди. Він свідчить про незалежний характер арбітражної угоди і має велике практичне значення у випадку, коли арбітражна угода є умовою контракту (арбітражне застереження).
Цей принцип закріплено і в міжнародних актах, і національному законодавстві, зокрема в ст. 16 Закону про МКА. У ній зазначено, що “винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження”.
МКАС при ТПП України, вирішуючи питання про свою компетенцію, також керуватиметься правилом автономності арбітражної угоди. Виходячи з нього, МКАС має розглядати дійсність арбітражної угоди окремо і незалежно від факту дійсності чи недійсності договору, у якому вона міститься. Якщо одна із сторін посилається на недійсність основного договору на будь-якій підставі (скажімо, недотримання форми встановленої для цього виду договорів), арбітражний суд (арбітр) розглядатиме питання про дійсність арбітражної угоди окремо. Недійсність основного договору не означає, що арбітражне застереження, яке міститься в договорі, є також недійсним. Якщо в такій ситуації арбітражну угоду буде визнано дійсною, арбітражний суд уповноважений прийняти рішення щодо визнання основної угоди недійсною.
Арбітражна угода може регулюватися іншим правом, ніж право, яке застосовується до суті спору. Сторони можуть самі визначити його. Право, яке застосовується до арбітражної угоди, встановлює дійсність арбітражної угоди, тлумачення тощо. Однак воно не використовується у вирішенні питань дієздатності сторін та можливості спірних правовідносин бути предметом арбітражного розгляду.
Якщо сторони не передбачили, яким правом регулюватиметься арбітражна угода, то його визначить арбітражний чи державний суд. Залежно від того, на якій стадії порушено питання про встановлення права, яке застосовуватиметься до арбітражної угоди, є кілька підходів його вирішення.
У разі коли позов було подано до державного суду, суд керується власними колізійними нормами. Здебільшого вони передбачають застосування права країни проведення арбітражного розгляду. Європейська конвенція фіксує подібний підхід. Так, якщо сторони не визначили право, яке застосовується до арбітражної угоди, суд застосовує право країни, де має бути винесено арбітражне рішення. А якщо неможливо встановити місце винесення рішення, суд визначає право, яке застосовуватиметься до арбітражної угоди, відповідно до колізійних норм, які містяться в законодавстві країни цього державного суду. Згідно з положеннями Типового закону ЮНСІТРАЛ, місцем винесення рішення вважається місце розгляду спору, незважаючи на фактичне місце винесення рішення.
На стадії, коли наявність чи дійсність арбітражної угоди заперечується в арбітражному суді, суд може використати кілька підходів: скористатись правом країни місця розгляду спору або правом, яке застосовується до суті спору.
На етапі, коли стороною подано заяву про скасування арбітражного рішення, відповідно до Європейської конвенції, до арбітражної угоди застосовуватиметься право країни, де це рішення було винесено. За загальним правилом, це місце збігається з місцем проведення арбітражного розгляду. Типовий закон ЮНСІТРАЛ визначає, що правом, яке застосовуватиметься, буде право країни суду, до якого було подано заяву про скасування арбітражного рішення.
На стадії винесення рішення про примусове виконання арбітражного рішення до арбітражної угоди застосовуватиметься право країни, де це рішення було прийняте. Ці положення закріплені в Нью-Йоркській конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 р. (далі - Нью-Йоркська конвенція) та Типовому законі ЮНСІТРАЛ.
Слід звернути увагу на відсутність єдиного підходу стосовно визначення права, яке застосовуватиметься до арбітражної угоди, що може спричинити проблеми, адже можна застосувати:
· право країни розгляду спору;
· право країни винесення рішення;
· право, яке застосовується до суті спору.
Тому сторони мають безпосередньо в арбітражній угоді передбачити, яке право застосовуватиметься до неї.
Як уже зазначалося, основною проблемою є неуважність, а в більшості випадків недбалість під час укладення арбітражної угоди. За загальним правилом, сторони ставляться до неї як до формальності, а звідси і недоліки змісту угоди. Наприклад, сторони вказують в угоді назву арбітражного суду, якого не існує, або зазначають, що всі спори підлягають розгляду в арбітражному суді, не назвавши його. Звісно, тоді арбітражний суд не матиме компетенції на розгляд спору. З огляду на недоліки змісту арбітражної угоди суд може дійти висновку про її відсутність, недійсність або втрату сили. До таких арбітражних угод можна віднести і ті, що містять суттєві зміни правил арбітражного розгляду вибраного сторонами інституційного арбітражу, які суперечать його регламенту. Внаслідок цього арбітраж може вимовитись від розгляду спору між сторонами.
Обтяжливим для розгляду спору арбітражем є зазначення сторонами в арбітражній угоді, що всі спори за договором вирішуються шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди вони передаються на розгляд до арбітражного суду і будь-яка сторона у передбачений строк може звернутися до нього із заявою про вирішення спору по суті. Основним питанням у цьому випадку для арбітражного суду буде визначення моменту, з якого термін, встановлений в арбітражній угоді, почав спливати. Спричиняє проблеми і обумовлення в арбітражній угоді, що проведення переговорів є необхідною умовою для звернення до арбітражного суду. Непроведення переговорів сторонами буде підставою для відмови арбітражного суду у порушенні провадження у цій справі. Така арбітражна угода може створити загрозу прийняття арбітражним судом непередбачуваного рішення, що викликано складністю в деяких випадках визначити, з якого моменту почав спливати термін, встановлений для звернення до арбітражного суду, а також з'ясувати, чи виконали сторони всі зазначені в арбітражній угоді умови для звернення до арбітражного суду. Та й узагалі, обмеження терміну звернення до арбітражного суду є небажаним. Але якщо сторонам все-таки хочуть передбачити обмеження, їм треба обумовити порядок обчислення терміну та момент, з якого починається його перебіг. У цьому випадку вони, укладаючи арбітражну угоду під умовою, створюють додаткові умови для виключення компетенції арбітражного суду.
1.2 ВІДВІД ДЕРЖАВНОГО СУДУ ЗА НЕПІДСУДНІСТЮ
Процесуально-правовими наслідками укладення арбітражної угоди є виключення юрисдикції державного суду розглядати конкретний спір (негативний ефект) та надання сторонам спору права звернутися до арбітражного суду для вирішення цього спору (позитивний ефект). Визначаючи в арбітражній угоді арбітражний суд, компетентний розглядати спір, сторони виключають цей спір з підсудності державних судів як своєї, так й інших країн. Так, арбітражна угода, за умови її наявності та дійсності, є законною підставою для того, щоб державний суд відмовив у розгляді спору. Цей інститут регулюється Нью-Йоркською конвенцією, Європейською конвенцію, Женевським протоколом про арбітражні застереження 1923 р. (далі - Женевський протокол) та національним законодавством. Ці акти можна по и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.