На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Проведення аналзу виробничо-господарської та зовншньоекономчної дяльност, фнансово-економчного стану ДП ВАТ Київхлб та його конкурентоспроможност на внутршньому ринку з метою бзнес-планування виробництва та експорту екструдованих продуктв.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГIЙ
Кафедра менеджменту
зовнішньоекономічної діяльності
БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Дипломний проект
на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст
зі спеціальності
7.050206 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності"
напряму 0502 "Менеджмент"
Студентка Масляник А. В
Науковий керівник ст. викл. Гоменюк О. О.
Зав. кафедри доц. Міненко М. А.
Київ НУХТ 2009
РЕФЕРАТ
Дипломний проект на тему "Бізнес - планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства": сторінок - 178, таблиць - 41, рисунків - 10, формул - 38, додатків - 22, літературних джерел - 64.
Об'єктом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та прикладних питань складання бізнес - плану ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
Предметом дослідження є процес бізнес - планування ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 та його техніко - економічне обґрунтування, а також господарська (у тому числі зовнішньоекономічна діяльність підприємства).

Мета дослідження. Головною метою дипломної роботи є сформувати бізнес-план виробництва нового виду продукції для подальшої її реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках, як наслідок обґрунтування шляхів підвищення рентабельності збиткового підприємства ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.

Досягнення поставленої мети зумовлює вирішення таких завдань:
проведення аналізу концептуальних підходів до визначення поняття "бізнес-планування" і виявлення принципових розбіжностей в підходах до розуміння цього терміна в існуючих дослідженнях;
проведення аналізу методичних підходів до розробки та обґрунтування бізнес-плану та вибір оптимальної методики бізнес-планування для досліджуваного підприємства;
проведення фінансово-господарського аналізу та стратегічного аналізу ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11;
проведення аналізу зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11;
розроблення та обґрунтування бізнес - плану із виробництва екструдованих продуктів на досліджуваному підприємстві;
прогнозування експорту підприємства на нових ринках збуту із новою продукцією;
прогнозування та оцінка ефективності запропонованих заходів на результуючі показники діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
Методи дослідження. Було застосовано методи бюджетування - прогнозування обсягів виробництва та реалізації нововведеної продукції продукції, складання планів витрат для забезпечення безперебійності виробництва нової продукції; при аналізі господарської (у тому числі зовнішньоекономічної діяльності) було застосовано статистичні методи дослідження числових даних: вертикальний (структура показників) та горизонтальний (динаміка показників) аналіз; при розрахунку показників ефективності впроваджуваного інвестиційного проекту було використано недисконтовані методи.
Результат дослідження. Було складено бізнес-план виробництва нового виду продукції для ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 - екструдованих хлібців і показано, що обґрунтоване і обдумане планування діяльності підприємства, разом із оптимальною стратегією ведення справ та втіленням планів у життя може підвищити результуючі показники діяльності досліджуваного підприємства.
Ключові слова: бізнес-планування, термін окупності, інвестиції, чистий грошовий потік, чистий приведений дохід, рентабельність, фінансовий план, маркетинговий план, прогнозний звіт про фінансові результати, прогнозний бюджет руху грошових коштів.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади розробки та обґрунтування бізнес-плану суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності
1.1 Бізнес план: сутність поняття, структура та зміст
1.2 Маркетинговий план та дослідження конкурентного середовища
1.3 Оцінка ефективності інвестиційного проекту та прогнозування фінансових результатів
1.4 Особливості бізнес - планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства
РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика виробничо-господарської та зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства
2.2 Аналіз фінансово-економічного стану підприємства
2.3 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства
2.4 Аналіз конкурентного середовища діяльності підприємства на внутрішньому ринку
РОЗДІЛ 3. Бізнес - планування зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
3.1 Бізнес - план виробництва екструдованих продуктів
3.2 Розрахунок експорту екструдованих продуктів у Словаччину та Молдову
3.3 Оцінка економічної ефективності запропонованих заходів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
Вступ
Автор даного дипломного проекту обрав саме цю тему для опрацювання, бо вона є його особистим інтересом. До того ж вона є актуальною. В сучасних умовах весь світ є глобалізованим та інтернаціоналізованим, тобто економіки різних країн світу є взаємозалежними. Економіка України хоча визнана ринковою, але вона не така розвинута порівняно із Західно-європейськими, північно-американськими та далекосхідними країнами нашої планети. Щоб покращити добробут населення, сприяти економічному зростанню у країні, збільшити споживання товарів, слід мати позитивне сальдо торгівельного балансу, тобто щоб експорт країни був більшим за її імпорт. Саме тому треба щоб зростала кількість вітчизняних підприємств із зовнішньоекономічною діяльністю. Якщо ж у підприємства недостатньо власних коштів для реалізації якогось інвестиційного проекту (закупівля обладнання, виробництво нової продукції (частина чи весь обсяг якої реалізовуватиметься на зовнішньому ринку) чи побудова нової господарської одиниці), то воно може залучити кошти інвесторів для його реалізації. Щоб залучити ці кошти, підприємство мусить обґрунтувати доцільність та прибутковість їх використання. В умовах фінансово-економічної кризи багато підприємств потерпають від банкрутства як максимум чи від нестачі фінансових ресурсів як мінімум.
Метою написання дипломного проекту є відображення господарської діяльності (у тому числі й зовнішньоекономічної діяльності) ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11, її стану та економічних показників, що її віддзеркалюють, розгляд різних методичних підходів до розробки та написання бізнес-плану, власне розробка та написання бізнес-плану впровадження нової продукції ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11, частина якої буде відправлятися на експорт за межі нашої держави.
Об'єктом дослідження під час написання даного дипломного проекту є дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства "Київхліб" "Хлібокомбінат №11". Об'єктом дослідження є також сукупність теоретичних, методичних та прикладних питань складання бізнес - плану ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
Предметом дослідження під час написання даного дипломного проекту є звичайна господарська діяльність підприємства (у тому числі зовнішньоекономічна). Предметом дослідження є також складання бізнес - плану ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 та його техніко - економічне обґрунтування, а також господарська (у тому числі зовнішньоекономічна діяльність підприємства).
Досягнення поставленої мети зумовлює вирішення таких завдань:
проведення аналізу концептуальних підходів до визначення поняття "бізнес-планування" і виявлення принципових розбіжностей в підходах до розуміння цього терміна в існуючих дослідженнях;
проведення аналізу методичних підходів до розробки та обґрунтування бізнес-плану та вибір оптимальної методики бізнес-планування для досліджуваного підприємства;
проведення фінансово-господарського аналізу та стратегічного аналізу ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11;
проведення аналізу зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11;
розроблення та обґрунтування бізнес - плану із виробництва екструдованих продуктів на досліджуваному підприємстві;
прогнозування експорту підприємства на нових ринках збуту із новою продукцією;
прогнозування та оцінка ефективності запропонованих заходів на результуючі показники діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
У якості методів дослідження було застосовано методи бюджетування - прогнозування обсягів виробництва та реалізації нововведеної продукції продукції, складання планів витрат для забезпечення безперебійності виробництва нової продукції; при аналізі господарської (у тому числі зовнішньоекономічної діяльності) було застосовано статистичні методи дослідження числових даних: вертикальний (структура показників) та горизонтальний (динаміка показників) аналіз; при розрахунку показників ефективності впроваджуваного інвестиційного проекту було використано недисконтовані методи.
Під час аналізу основних фондів та оборотних активів підприємства, ефективності використання трудових ресурсів і заробітної плати, організації менеджменту на підприємстві, виробництва та реалізації продукції підприємства, собівартості, прибутку, рентабельність та фінансового стану підприємства автор даної роботи широко користувався підручниками з економіки підприємства, основ менеджменту, управління персоналом, стандартизації, метрології та сертифікації у харчовій промисловості, перелік яких наведено у кінці роботи.
Науковою проблемою бізнес-планування, методологіями розробки бізнес-плану займалися та продовжують займатися багато вітчизняних та зарубіжних вчених, а також фінансово-економічних інституцій. До вчених належать, наприклад, Кучеренко В.Р., Карпов В.А., Маркітан О.С., Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О., Барроу К., Барроу П., Браун Р., Бланк І.А., свої погляди на дану проблему науковці висвітлюють у власних працях, деякі з яких наведено у списку використаної літератури.
Числові дані для всебічного аналізу діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11 автор знайшов у таких документах:
1) Форма 1 "Баланс"
2) Форма 2 "Звіт про фінансові результати"
3) Форма 3 "Звіт про рух грошових коштів"
4) Форма 4 "Звіт про власний капітал"
5) Форма 5 "Примітки до річної фінансової звітності"
6) Форма 1-ПВ "Звіт з праці"
7) Форма 1-П "Звіт з продукції підприємства"
8) Форма 1-РС "Кількість працівників і оплачений робочий час, витрати на утримання робочої сили"
9) Пояснювальна записка до річного фінансового звіту ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат № 11 за 2007 рік
10) Пояснювальна записка до річного фінансового звіту ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат № 11 за 2006 рік
Під час аналізу автор використовував статистичні прийоми дослідження числових даних, а саме ряди динаміки та аналіз структури показників.
Розділ 1. Теоретичні засади розробки та обґрунтування бізнес-плану
1.1 Бізнес план: сутність поняття, структура та зміст
У даному пункті дипломного проекту його автор розгляне поняття бізнес-плану, його структуру (з точки зору різних інституцій та науковців), зміст, цілі, завдання, критерії та процес розробки.
Кожна фірма, яка функціонує в умовах ринкової економіки і господарської нестабільності, визначає стратегію свого розвитку з огляду на дане господарське оточення. Воно складається з інших фірм (постачальників сировини, споживачів продукції і послуг, конкурентів); банків, котрі надають кредити; державних і міжнародних організацій, що сприяють підприємництву, а також фізичних осіб з їхніми потребами, прибутками й інтересами.
В оточенні фірми постійно відбуваються зміни, зумовлені еволюцією всіх функціонуючих в економіці суб'єктів, динамікою курсів валют, цін, процентних ставок і митних зборів, податків. Місце фірми в економічному оточенні визначають: галузь, у якій вона діє; ринок, де вона реалізує продукцію; ціни; якість; технологія виробництва; динаміка продажу; доступ до фінансових ресурсів. Головною метою більшості фірм є підвищення власної конкурентоспроможності, зростання обсягу продажу, прибуток, рентабельність. Цього можна досягти завдяки введенню нових продуктів (послуг) на ринок, підвищенню якості, зниженню цін, поліпшенню чи впровадженню нових технологій, завоюванню нових ринків, розвитку реклами, маркетингу, мережі реалізації, удосконаленню системи управління.
Існує наступне бачення докора економічних наук Покропивного С.Ф. щодо бізнес-плану та його класифікації.
Бізнес-план -- це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним [32, с. 6-8].
У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні і слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.
Бізнес-план у ринковій системі господарювання виконує дві найважливіші функції:
1) зовнішню -- ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;
2) внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) -- опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.
Традиційно бізнес-план розглядається як інструмент залучення необхідних для реалізації проекту фінансових ресурсів. Зовнішні інвестори та кредитори ніколи не вкладатимуть гроші в бізнес, якщо не ознайомляться з ретельно підготовленим бізнес-планом. Такий план має переконати потенційних інвесторів у тому, що підприємницький проект має чітко визначену стратегію успіху та заслуговує на фінансову підтримку.
Не менш важливою є і внутрішня функція бізнес-плану, в межах якої можна виділити два напрямки його застосування:
1) як інструменту стратегічного планування та оперативного управління діяльністю підприємства. Розробка бізнес-плану вимагає визначення не тільки стратегічних напрямків і цілей діяльності, а й оперативних дій для досягнення таких. Тобто бізнес-план є основою поточного планування всіх аспектів діяльності підприємства, він сприяє глибшому усвідомленню працівниками особистих завдань, пов'язаних зі спільним для них бізнесом;
2) як механізму аналізу, контролю й оцінки діяльності підприємства. Бізнес-план дає змогу аналізувати, контролювати й оцінювати успішність діяльності в процесі реалізації підприємницького проекту, виявляти відхилення від плану та своєчасно коригувати напрямки розвитку бізнесу.
Отже, в умовах ринкової системи господарювання бізнес-план -- це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту.
Специфіка бізнес-плану полягає в тім, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту. У ньому розглядається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець і визначаються способи розв'язання цих проблем. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес-плану передбачають необхідність урахування в процесі розробки конкретного бізнес-плану багатьох специфічних для даного підприємницького проекту факторів. Відтак з'являється можливість класифікувати бізнес-плани за певними ознаками:
1) за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);
2) за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);
3) за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).
Крім того, залежно від типу інвестиційної ситуації в межах кожної класифікаційної ознаки можна виділити:
а) повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту -- виклад для потенційного партнера або інвестора результатів маркетингового дослідження, обгрунтування стратегії виходу на ринок, очікуваних фінансових результатів;
б) бізнес-план фірми - виклад перспектив розвитку фірми на плановий період для ради директорів або зборів акціонерів, де обгрунтовуються необхідні обсяги інвестицій чи інших ресурсів;
в) бізнес-план структурного підрозділу - виклад для вищого керівництва компанії плану розвитку господарської діяльності підрозділу для обгрунтування обсягів ресурсів, що централізовано виділяються підрозділу, або обсягів прибутку, що залишаються в розпорядженні підрозділу.
Окремо можна виділити регіональний бізнес-план, що в ньому обгрунтовуються перспективи соціально-економічного розвитку регіону та обсяги фінансування відповідних програм для органів з бюджетними повноваженнями.
Крім того, складаються також спеціальні (як правило, скорочені) варіанти бізнес-планів для осіб, у контактах з якими заінтересований підприємець. Форма та зміст таких планів орієнтовані на інтереси таких осіб.
Основними цілями та завданнями бізнес-плану є:
* оцінка слабких і сильних сторін проекту;
* визначення витрат;
* визначення фінансових потреб;
* вибір стратегії діяльності;
* визначення концепції розвитку;
* оцінка галузі, ринку і конкуренції;
* визначення ризику;
* пошук партнерів для спільної діяльності і фінансових коштів.
Бізнес-план має дати відповіді на такі питання: Що є основною метою фірми (підприємства)? Де її місцезнаходження (або де вона розташовуватиметься) за проектом? Як здійснюватиметься виробничий процес (надання послуг)? Коли фірма (підприємство) почне приносити прибуток? Які і чому існують шанси досягти успіху? Яка самоокупність проекту? Хто персонально відповідає за досягнення цілей і завдань проекту?
Розроблення бізнес-плану потребує конкретної інформації. Для щойно організованої фірми, крім аналізу галузі, ринку, конкуренції, особливо важливим є вивчення фінансово-планової діяльності. Аналіз виробничого потенціалу, фінансовий аналіз і аналіз управління дають змогу виявити сильні і слабкі сторони фірми. За допомогою аналізу галузі, ринку і конкуренції детально досліджується середовище, де функціонує фірма чи реалізується інвестиційна ініціатива, оцінюються шанси на успіх і можливі проблеми, що можуть виникнути в ході реалізації проекту для фірми. Знання сильних і слабких сторін, шансів і проблем дає змогу керівництву фірми визначити цілі і завдання, які забезпечать досягнення цілей; вибрати засоби, що сприятимуть виконанню завдань. Це основа стратегічного плану, що, у свою чергу, є підґрунтям для розроблення бізнес-плану. Як стратегічний план, так і бізнес-план повинні мати еволюційний характер, а також бути інформаційно відкритими. Довгостроковий моніторинг оточення і внутрішньофірмових рішень ведуть до постійних корективів обох планів як відносно цілей, так і щодо завдань і засобів їх реалізації.
Складаючи бізнес-план, необхідно керуватися такими критеріями:
* проаналізувати проект бізнес-плану з усіх сторін об'єктивно, критично, без емоцій;
* розроблений бізнес-план повинен бути постійним помічником в управлінні бізнесом і ефективним засобом у досягненні успіху;
* професійно складений бізнес-план є засобом передання ідей іншим і основою для можливого техніко-економічного обгрунтування при одержанні фінансових і кредитних ресурсів ззовні.
Складання бізнес-плану - це не самоціль, а підсумовування об'єктивних і найбільш важливих засобів ефективного досягнення цілей майбутнього бізнесу. За допомогою бізнес-плану з'являється можливість побачити проблеми, що виникають у процесі комерційної діяльності до того, як вони перетворяться в ускладнюючі обставини, і накреслити шляхи їх оптимального вирішення.
Більшість новостворених фірм зазнають невдачі й ідуть із ринку в перші п'ять років. Основною причиною цих невдач був вибір помилкового шляху в плануванні власної діяльності. Найкращим засобом досягнення успіху в бізнесі є "планування в плануванні", тобто необхідно постійно й уважно стежити змінами зовнішнього середовища і вчасно коригувати в розроблений бізнес-план.
На титулі бізнес-плану подається така інформація:
* назва бізнесу-проекту;
* назва фірми, що здійснює проект;
* юридична адреса і телефон фірми (якщо проект здійснюватиметься в новому місці, то зазначити адресу цього місця);
* прізвища й імена авторів проекту (бізнес-плану) із зазначенням телефонних номерів для контакту.
Існує таке бачення докора економічних наук Покропивного С.Ф. щодо структури бізнес-плану.
Перше правило, якого має дотримуватися підприємець у процесі складання бізнес-плану, -- це чітко визначити мету його розробки та конкретного адресата.
На зміст та структуру бізнес-плану суттєво впливають розміри бізнесу й обсяги фінансових потреб. Чим масштабнішим є підприємницький проект, чим більше інвестицій він потребує, тим ширше коло питань має бути висвітлено у бізнес-плані, тим детальнішими та обгрунтованішими мають бути відповідні розрахунки [32, с. 6-8].
На змісті та структурі бізнес-плану позначається й специфіка сфери майбутнього бізнесу. Обгрунтування підприємницького проекту у сфері виробничої діяльності вимагає грунтовнішого та "об'ємнішого" бізнес-плану внаслідок самої природи цієї сфери. Навпаки, підприємець, який бажає розпочати роздрібну торгівлю, не має потреби в опрацьованому до дрібниць бізнес-плані.
Зміст і структура бізнес-плану залежать також і від інших факторів, зокрема:
· конкретних характеристик майбутнього продукту бізнесу та стадії його життєвого циклу;
· ступеня конкуренції в галузі;
· можливостей розширення бізнесу в майбутньому.
Наявність багатьох факторів, які впливають на зміст, структуру та обсяги бізнес-плану (рис. 1.1), свідчать, що не існує певної стандартної, універсальної, "найліпшої" форми бізнес-плану. Кожний підприємець чи компанія складають бізнес-план по-своєму. Підходи до його розробки змінюються згідно з характером бізнесу, особливостями його середовища, конкретними цілями бізнес-плану, індивідуальними запитами потенційних інвесторів. Але це зовсім не означає, що не існує загальних вимог до опрацювання бізнес-плану. Є низка ключових питань, які мають бути ретельно вивчені, оцінені та висвітлені в кожному бізнес-плані.
Будь-який бізнес-план, незалежно від його особливостей та розмірів, має право на існування лише за умови, що він приносить дохід його власнику. Обгрунтувати можливість комерційного успіху -- це перше основне завдання будь-якого бізнес-плану. Зробити це можна з допомогою фінансових показників, які характеризують:
· фінансові потреби для створення бізнесу;
· обсяги передбачуваного продажу;
· розміри прибутків та збитків;
· рух готівки тощо.
Усе це і становить основу фінансового плану. Фінансові показники -- це кінцевий результат, параметри якого залежать від ринкових, виробничих, організаційних та інших аспектів даного бізнесу. Зрозуміло, що й ці аспекти підприємницького проекту інтересують можливих партнерів, тому можуть бути висвітлені в бізнес-плані. Отже, обов'язковими складовими бізнес-плану мають бути:
· маркетинг-план;
· виробничий план;
· організаційний план.
Потенційних інвесторів інтересує не лише прибутковість майбутнього бізнесу, а й пов'язані з ним ризики, сильні та слабкі сторони бізнесу як порівняти з конкурентами. Тому в бізнес-плані треба дати оцінку загроз та можливих ризиків.
Зміст бізнес-плану, як ми вже з'ясували, залежить від впливу низки об'єктивних чинників. Закономірно, що структура бізнес-плану не може бути однаковою в усіх випадках, але процес формування структури бізнес-планів різних типів має багато спільного. Зокрема, у структурі будь-якого бізнес-плану можна виділити три блоки.
Перший блок -- це опис ключових, найважливіших та найзначущіших аспектів майбутнього бізнесу; опис того стану бізнесу, якого прагне досягти підприємець стосовно всіх компонентів менеджменту.
У другому блоці мають бути кількісно охарактеризовані заходи, які передбачається здійснити, щоб досягти поставлених цілей.
Третій блок узагальнює результати розрахунків, зроблених у другому блоці, з допомогою фінансових показників, які, зрештою, і стають найважливішими критеріями оцінки привабливості конкретного підприємницького проекту.
Рис. 1.1. Фактори, що впливають на зміст та структуру бізнес-плану
На наступному етапі здійснюється декомпозиція або деталізація цієї трьохблокової структури бізнес-плану. Саме тут ураховується вплив на зміст бізнес-плану різних факторів і визначається перелік розділів та параграфів бізнес-плану. Існують різні способи декомпозиції структури бізнес-плану, але перевага на практиці найчастіше віддається функціональному принципу. Згідно з ним у структурі бізнес-плану виокремлюють розділи за функціями управління: маркетинг, виробництво, управління персоналом, облік, фінанси.
Більшість підприємців опрацьовують бізнес-плани для залучення інвесторів до фінансування свого проекту. Найскладнішою та найбільш повною щодо висвітлення питань є процедура розробки бізнес-плану для виробничої діяльності. Тому далі розглядатимемо структуру, зміст та методику розробки бізнес-плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність. У структурі цього бізнес-плану, як правило, виділяють такі складові:
Титульний аркуш.
Зміст бізнес-плану.
Резюме.
1. Галузь, фірма та її продукція (послуги):
1.1. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі.
1.2. Опис продукту (послуги) фірми.
1.3. Патенти, товарні знаки, інші права власності.
1.4. Стратегія зростання фірми.
2. Дослідження ринку:
2.1. Загальна характеристика ринку продукту.
2.2. Цільовий ринок бізнесу.
2.3. Місце знаходження фірми.
2.4. Оцінка впливу зовнішніх чинників.
3. Маркетинг-план:
3.1. Стратегія маркетингу.
3.2. Передбачувані обсяги продажу.
4. Виробничий план:
4.1. Основні виробничі операції.
4.2. Машини й устаткування.
4.3. Сировина, матеріали та комплектуючі вироби.
4.4. Виробничі й невиробничі приміщення.
5. Організаційний план:
5.1. Форма організації бізнесу.
5.2. Потреба в персоналі.
5.3. Власники бізнесу й команда менеджерів.
5.4. Організаційна схема управління.
5.5. Кадрова політика та стратегія.
6. Оцінка ризиків:
6.1. Типи можливих ризиків.
6.2. Способи реагування на загрози для бізнесу.
7. Фінансовий план:
7.1. Прибутки та збитки.
7.2. План руху готівки.
7.3. Плановий баланс.
7.4. Фінансові коефіцієнти.
Додатки.
Ця структура є лише приблизною схемою бізнес-плану. конкретний бізнес-план може бути і не таким докладним. Але тут указані ті основні розділи, які необхідно включити до бізнес-плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність.
Нижче наведено структуру та зміст бізнес-плану як їх вбачає Кредісов А.І.
Стандартний бізнес-план складається з трьох розділів:
I. Характеристика проекту. Це найважливіший і складний розділ бізнес-плану. У ньому мають бути чітко сформульовані:
* назва і суть проекту (до якої сфери бізнесу належить чи належатиме);
* які товари і/або послуги планується виробляти чи надавати;
* на які ринки зорієнтований проект і яку частину ринку планується зайняти в результаті здійснення проекту;
* у чому переваги проекту порівняно з конкурентами;
* місце і час реалізації проекту (обґрунтування місця, ринку відбувається на основі маркетингових досліджень);
* кількість робочої сили, необхідної для реалізації проекту (у тому числі адміністративний персонал).
II. Фінансовий план. Прогнози результатів господарської діяльності і руху готівки на період до трьох років повинні розраховуватися протягом першого року щомісячно; протягом другого і третього років - щоквартально.
III. Додатки (контракти, протоколи про наміри, детальні результати і методи маркетингових досліджень, детальна характеристика виробничого процесу, юридичні документи, організаційні схеми, рух професійної кар'єри й опис попередньої діяльності керівників, суттєві параметри продукту, послуги, патенти, ліцензії, балансові звіти, розрахунки прибутків і збитків, основні рішення щодо звітності, представлення третіх осіб (інституцій), послугами яких користувалися, рекомендаційні листи тощо) [41, с. 125-130].
Бізнес план - це один із найбільших інструментів для прийняття рішень керівництва (менеджменту). Рада директорів, топ-менеджмент та тримачі акцій використовують його. Бізнес план також роблять для зовнішніх користувачів: потенційних інвесторів, банків, комерційних партнерів.
Бізнес план розробляється для наступних цілей:
1) Фінансового оздоровлення компанії
2) Реорганізації бізнесу чи одного із напрямів бізнесу
3) Розвиток стратегії
4) Приваблення позиченого капіталу
5) Пошук високо прибуткових проектів
6) Оцінка доцільності фінансових інвестицій
7) Приваблення інвестицій.
Можна розробити бізнес-план виходячи із вимог чи техніки різних організацій чи банків, проте техніка ЮНІДО (Організації з промислового розвитку підпорядкована Організації об'єднаних націй) є найбільш поширеною.
Нижче наведено зміст бізнес плану за рекомендаціями ЮНІДО:
Розділ 1. Резюме
Розділ 2. Передісторія
Розділ 3. Аналіз ринку та маркетингова стратегія
Розділ 4. Сировина та матеріали
Розділ 5. Місце реалізації, будівельний майданчик та екологічна доцільність
Розділ 6. Інжинірингове проектування та технологія
Розділ 7. Організація виробництва та додаткові витрати
Розділ 8. Людські ресурси
Розділ 9. Планування та бюджетування витрат на роботи
Розділ 10. Фінансова доцільність
Розділ 11. Економічний аналіз витрат та прибутку
Підсумок [60, с. 1].
Радою з питань спеціального режиму інвестиційної діяльності в місті Харкові було запропоновано такі методичні рекомендації складання бізнес-плану щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності в умовах дії спеціального режиму інвестиційної діяльності на території міста Харкова, згідно з якими бізнес-план має таку структуру:
1. Загальна характеристика підприємства-заявника
2. Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства - заявника
3. Опис інвестиційного проекту
3.1. Управління реалізацією інвестиційного проекту
3.2. Технологія виробництва
3.3. Науково-технічні особливості виробництва
3.4. Характеристика будівельних етапів
3.5. Стандартизація та
порядок одержання сертифікатів на продукцію, що планується до випуску
3.6. Відповідність виробництва вимогам держтехнагляду й охорони праці
3.7. Потреба в устаткуванні, обладнанні та комплектуючих виробів до них, технологіях, сировині, матеріалах
3.7.1. Обгрунтування вибору техніки і технології
3.7.2. Стислий опис контрактів на одержання по імпорту закордонної техніки, сировини, матеріали, іншого
3.7.3. Розрахунок суми пільг з митних платежів і податку на додану вартість
3.8. Аналіз ринку продукції, запланованої до виробництва
3.8.1. Потреба ринку в даній продукції (роботах, послугах)
3.8.2. Оцінка імпортної-експортної ситуації на ринку даної продукції
3.8.3. Характеристика виробників даного виду продукції:
· Виробнича база
· Характеристика якості продукції і її упакування
· Характеристика вартісних показників
3.9. Причини незаповненості ринку даною продукцією
3.10. Опис переваг власної продукції
3.11. Потенційний ринок збуту, організаційні заходи щодо освоєння ринків
3.12. Галузеві науково-технічні досягнення та їхній вплив на ринок споживання
3.13. Програма виробництва
4. Соціальні аспекти впровадження проекту
4.1. Кількість створених робочих місць і шляхи забезпечення підприємства виробничим персоналом
4.2. Рівень вимог до підготовки персоналу
4.3. Фонд заробітної плати з нарахуваннями
4.4. Рівень середньої заробітної плати обгрунтування її достатності
5. Оцінка впливу конкуренції на роботу аналогічних підприємств
6. Взаємовідносини з місцевими органами влади
· Для будівництва підприємства необхідна територія, на якій буде зводитися новий об'єкт.
· Забезпеченість комунікаціями і виконання вимог служб технічного контролю.
· Умови і порядок ліквідації виробництва.
7. Екологічна характеристика проекту
7.1. Планова територія реалізації проекту
7.2. Екологічні обмеження на розміщення об'єктів на планової території
7.3. Потреба проекту в природних ресурсах
7.4. Оцінка впливу результатів реалізації інвестиційного проекту на навколишнє середовище
8. Енергозабезпечення виробництва
8.1. Перелік енергоносіїв, необхідних для здійснення виробництва і їхні обсяги
8.2. Аналіз забезпечення підприємства електроенергією
8.3. Теплопостачання виробництва
8.4. Розрахунок енерговитрат на випуск одиниці продукції
8.5. Порівняльна характеристика енергоспоживання аналогічної продукції
9. Характеристика експортної частки постачань виробленої продукції
10. Організація обліку виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції
10.1. Організація обліку виробничих витрат на новоствореному підприємстві (виробництві)
10.2. Організація обліку виробничих витрат на діючому підприємстві (виробництві)
10.3. Калькуляція собівартості продукції (послуг)
11. Фінансовий план
11.1. Порядок ціноутворення і розрахунок фінансових результатів
11.2. Стратегія фінансування інвестиційного проекту
11.3. Показники ефективності інвестицій
12. Аналіз ризиків і захист від них
13. Правові аспекти реалізації інвестиційного проекту
14. Інформаційне забезпечення контролю за ходом упровадження проектів [22, с. 3 - 21].
Доктором економічних наук, професором Бланком Ігорем Олександровичем було запропоновано структуру повного та короткого варіантів бізнес-плану.
Зміст повного варіанту бізнес-плану:
1) Коротка характеристика інвестиційного проекту (резюме)
2) Характеристика галузі, у якій реалізується інвестиційний проект
3) Характеристика продукту (послуги)
4) Розміщення обєкту
5) Аналіз ринку
6) Заплановані обсяг та структура виробництва продукту (послуг)
7) Забезпеченість випуску продукту (послуг) основними факторами виробництва
8) Стратегія маркетинга
9) Управління реалізацією інвестиційного проекту
10) Оцінка ризиків та форми їх страхування
11) Фінансовий план
12) Стратегія фінансування інвестиційного проекту
Додатки [49, с. 361].
Зміст короткого варіанту бізнес-плану:
1. Суть пропонованого інвестиційного проекту:
1.1. Галузь, у якій реалізується інвестиційний проект.
1.2. Концепція пропонованого бізнесу, його продукт (послуги).
1.3. Перспективність пропонованого бізнесу.
1.4. Можливості, які даний бізнес відкриває інвестору.
1.5. Намічені обсяги випуску продукту (надання послуг) за окремими роками п'ятирічного періоду.
2. Розміщення об'єкта.
2.1. Назва області України чи назва країни, де реалізуватиметься інвестиційний проект.
2.2. Назва населеного пункту, у якому розміщується об'єкт (при розміщенні у міському населеному пункті указуються також точна адреса - вулиця, номер будинку).
3. Ступінь розробленості інвестиційного проекту.
3.1. Наявність індивідуальної проектної документації та кошторису витрат по проекту у виконанні його ініціатора із експертизою незалежного аудитора.
3.2. Наявність типової проектної документації та кошторису витрат на проект.
3.3. Наявність проекту намірів із основними фінансово-економічними показниками.
4. Забезпеченість будівництва та експлуатації об'єкта основними видами сировини, матеріалів та енергетичних ресурсів.
5. Необхідний обсяг інвестицій для реалізації проекту.
6. Період здійснення інвестицій до початку експлуатації (можливої реалізації) об'єкта:
6.1. До 1 року (кількість місяців)
6.2. Від 1 року до 2 років (кількість місяців)
6.3. Від 2 років до 3 років
6.4. Більше 3 років.
7. Фінансовий план.
7.1. План доходів та витрат, пов'язаних із реалізацією (експлуатацією) інвестиційного проекту (у першому році - помісячно, у другому році - поквартально).
7.2. Проектований термін окупності інвестицій (розраховується як співвідношення загального обсягу інвестицій до середньорічної суми грошового потоку, приведених до теперішньої вартості). Наведення показників обсягу інвестицій та суми грошового потоку (а за необхідності й інших) здійснюється за їх оцінкою у доларах США. При цьому нормативний коефіцієнт приведення (нормативний коефіцієнт дисконтування) до теперішньої вартості показників, виражених у доларах США, приймається у розмірі 21 % за рік.
8. Оцінка ризиків.
8.1. Основні види ризиків, пов'язані із реалізацією інвестиційного проекту.
8.2. Оцінка рівня ризиків (мінімальний, середній за аналогічними проектами, високий) за інвестиційним проектом у цілому (на основі оцінки рівня ризиків за окремими їх видами за діючими методиками, використовуваними при страхуванні, чи експертним шляхом).
9. Джерела фінансування інвестиційного проекту (у першому році - помісячно, у другому році - поквартально) [49, с. 375 - 376].
Методичними рекомендаціями по розробці бізнес-плану розвитку промислового підприємства (організації), затвердженими начальником Департаменту економіки Міністерства сільського господарства та продовольства Російської Федерації Холодом Л.І. 16 липня 1996 року було передбачано таку структуру бізнес-плану:
Титульний лист
1. Юридичний статус
1.1. Державна реєстрація засновницьких документів
1.2. Участь у спільній власності
1.3. Договір, укладений із місцевою адміністрацією
1.4. Розподіл майна за формами власності
2. Організаційна структура
2.1. Напрям виробництва
2.2. Інші галузі та види діяльності
2.3. Підрозділи підприємства
2.4. Склад учасників підприємства на початок запланованого року
3. Основні показники виробничо - фінансової діяльності
3.1. Основні економічні показники
3.2. План-заказ казенного підприємства
4. Основні показники виробничої програми
4.1. Розрахунок товарної продукції
4.2. Використання виробничих потужностей
4.3. Потреба сировини та матеріалів
4.4. Кошторис витрат на утримання та експлуатацію обладнання
4.5. Кошторис транспортно-заготівельних витрат
4.6. Кошторис загальновиробничих витрат
4.7. Кошторис загальногосподарських витрат
4.7.1. Витрати на управління підприємством
4.7.2. Загальногосподарські витрати
4.7.3. Збори та відрахування
4.8. Кошторис позавиробничих витрат
4.9. Кошторис витрат на виробництво
4.10. Зведення витрат на виробництво
4.11. Розрахунок прогнозованих цін на сировину та матеріали, що будуть використовуватися у плановому році
4.12. Калькуляція витрат
4.13. Собівартість товарної продукції за калькуляційними статтями витрат
4.14. Чисельність та фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу
4.15. Чисельність та фонд заробітної плати непромислового персоналу
5. Розвиток ринкової діяльності
5.1. Ринок послуг
5.2. Ринок засобів виробництва та нерухомості
5.3. Ринок робочої сили
5.4. Фінансовий ринок
5.5. Експортно-імпортні операції
5.6. Споживачі продукції та графік її поставок у запланованому році
6. Інвестиційна діяльність
6.1. Капітальні вкладення
6.2. Введення в дію виробничих потужностей
6.3. Введення в дію житла та об'єктів соціально-культурного побуту
6.4. Джерела фінансування капітальних вкладень
6.5. Використання основних виробничих фондів
7. Фінансова діяльність підприємства
7.1. Прибуток підприємства
7.2. Фінансовий план (баланс доходів та витрат підприємства).
Наведені пункти бізнес-плану підприємство представляє у вигляді заповнених форм встановленого зразка [47, с. 3 - 58].
1.2 Маркетинговий план та дослідження конкурентного середовища
У цьому пункті дипломного проекту буде розглянуто принципи складання маркетингового плану та специфіка дослідження конкурентного середовища із точки зору докора економічних наук Покропивного С.Ф. [32, с. 53 - 83].
Підрозділ "Галузь, фірма та її продукція" опрацьовується в бізнес-плані, щоб:
· переконати читача в перспективності галузі, до якої належить вибраний бізнес;
· породити довіру до даного бізнесу описом переваг та особливостей його продуктів (послуг).
У структурі цього підрозділу, як правило, виділяють основні складові:
· Сучасна ситуація та тенденції розвитку галузі.
· Фірма, її продукти і (або) послуги.
· Патенти, товарні знаки, інші права власності на продукт (послуги).
· Стратегія зростання фірми.
Бізнес-план оцінюється інвесторами за певними критеріями, одним з яких є галузь, що до неї належить фірма або в котрій вона має намір розпочати свою діяльність. Галузь із ринком, що швидко зростає, розглядається, звичайно, як сприятливіша для бізнесу. Тому цей підрозділ бізнес-плану починається, як правило, зі стислого аналізу стану справ у галузі. Для цього необхідно:
· навести загальні відомості про поточний стан справ у галузі та тенденцій її розвитку;
· стисло охарактеризувати нові для галузі продукти і ринки;
· визначити нові чинники, які можуть у перспективі позитивно або негативно вплинути на розвиток галузі.
Джерелами інформації про галузь є різноманітні публікації, статистичні дані, результати аналітичних досліджень, що їх готують спеціалізовані галузеві організації. ця інформація здебільшого є доступною для незалежної перевірки. підприємець мусить дуже ретельно обирати й перевіряти її, бо інвестори особливо чутливі до найменших неточностей у цій сфері. Крім того, у даному підрозділі необхідно розкрити концепцію поведінки фірми в галузі (рис. 1.2). З цією метою у бізнес-плані потрібно:
· дати загальну характеристику фірми;
· чітко описати продукт і (або) послуги, з якими фірма виходить на ринок.
Якщо бізнес-план складається для фірми, що вже існує і має намір розширити свою діяльність, то варто стисло описати історію розвитку фірми (коли було створено, засновники, основні досягнення тощо).
Рис. 1.2. Основні складові концепції поведінки фірми в галузі
Даючи загальну характеристику фірми, слід визначити її головні цілі та основні види діяльності. При цьому не рекомендується вдаватися до зайвих подробиць (їх буде розкрито в наступних розділах бізнес-плану), а важливо вказати на:
· стратегічні й тактичні цілі діяльності фірми. Цілі в бізнес-плані, як правило, визначаються стосовно позиції фірми на ринку; інноваційної діяльності; продуктивності; прибутковості; професіоналізму персоналу; відповідальності перед суспільством. Наприклад, цілями фірми можуть бути такі: завоювати певну частку ринку; стати лідером у певній сфері діяльності; першою запропонувати якнайширший асортимент товарів (послуг) тощо;
· основні види діяльності фірми (виробництво, оптова торгівля, роздрібна торгівля, послуги тощо) та потреби клієнтів, які задовольнятимуться в межах кожного виду діяльності;
· стадію розвитку бізнесу фірми (початок, перепрофілювання; розширення; виокремлення зі складу великої компанії);
· географічні зони, на які поширюється бізнес фірми.
Характеризуючи продукти або послуги фірми, необхідно усвідомлювати, що підприємець, який складає бізнес-план, напевне, знає про них набагато більше за потенційного інвестора. З цього погляду бажано, щоб характеристика продуктів бізнесу була подана у простій та зрозумілій формі. Як правило, бізнес-план містить таку інформацію про продукти (послуги) фірми:
· фізичний опис. Якщо йдеться про товари, то необхідно навести їхні основні фізичні, технічні та експлуатаційні параметри. Бажано додати фотографії, рисунки, схеми даної продукції. Коли фірма надаватиме якісь послуги, то усвідомити, що саме вона забезпечуватиме клієнтам, найкраще допоможуть діаграми.
· привабливість продукту. інвесторів, власне, цікавлять не стільки фізичні параметри продукту бізнесу, скільки вигоди, які отримає покупець. Придбання товару завжди означає вирішення певних проблем клієнта (економію часу або ресурсів, створення іміджу тощо). Тому слід особливо підкреслювати такі властивості продукту бізнесу, які виділяють його з аналогічних, роблять його оригінальним, таким, що має "власне обличчя". Привабливість продукту можна охарактеризувати в різних формах. Наприклад, привертаючи увагу до кращого дизайну, нижчої ціни тощо порівняно з продуктами-конкурентами.
· стадія розробки продукту. Тут необхідно прокоментувати, на якій стадії готовності до виходу на ринок (проект, дослідний зразок, промислова партія) є продукт бізнесу.
Наступний параграф "Патенти, товарні знаки, інші права власності на продукт (послуги)" доповнює попередній. Характеризуючи продукцію фірми, важливо зазначити, чи має підприємець патенти, авторські свідоцтва на винаходи або пояснити інші переваги, які могли би зашкодити вторгненню конкурентів на ринок даного бізнесу. До таких переваг, зокрема, належать: "ноу-хау"; торгові марки; товарні знаки; промислові та комерційні таємниці; ексклюзивні права розповсюдження товарів тощо.
Взагалі, намагаючись якнайліпше репрезентувати продукт у бізнес-плані, підприємець сам має вирішити, що може справити на інвестора найсильніше враження і що йому (інвестору) найлегше оцінити. Продукт чи послуга можуть бути оцінені найбільш високо, якщо підприємець скористується засобами, здатними впливати на почуття читача. Проте це складно зробити безпосередньо в бізнес-плані. тут можуть допомогти дослідний зразок чи наочна демонстрація. Крім того, іноді корисно навести список експертів або споживачів, які вже знайомі з товарами або послугами фірми і можуть дати про них позитивний відгук. Такі відомості подаються у вигляді листа чи звіту і вміщуються в додатках.
В останньому параграфі підрозділу "Галузь, фірма та її продукція" необхідно розкрити перспективи розвитку бізнесу в майбутньому з погляду:
· розширення обсягів виробництва та реалізації продукції (послуг) фірми;
· наступного вдосконалення (модернізації) продукції фірми.
Останнє є особливо важливим, оскільки дає змогу зробити висновок про стадію життєвого циклу продукту (послуги). Інвестори майже ніколи не вкладають гроші у фірми, які спеціалізуються лише на одному виді продукції, не маючи при цьому доказів щодо можливостей удосконалення продукції в майбутньому.
На практиці в процесі складання бізнес-плану часто використовується простий, але дуже ефективний методичний прийом -- застосування системи універсальних контроль них запитань. Такі запитання підкреслюють найсуттєвіші, найважливіші аспекти бізнесу, на які повинен звернути увагу підприємець. Контрольні запитання допомагають краще усвідомити, що має розкривати той чи той розділ бізнес-плану, а чіткі відповіді на них -- скласти бізнес-план. Цілком можливо, що деякі із запитань не будуть використані конкретним підприємцем, оскільки структура його бізнес-плану та умови діяльності фірми не потребуватимуть відповіді на них. Утім контрольний перелік запитань здебільшого використовується як своєрідна пам'ятка підприємцеві, як орієнтир у процесі розробки бізнес-плану. Перелік контрольних запитань стосовно підрозділу "Галузь, фірма та її продукція" наведено нижче:
· Хто є основними представниками галузі? Які компанії посідають ключові позиції на ринку?
· Які фактори визначають успіх діяльності в галузі?
· Які масштаби виробництва в галузі нині? Яка динаміка обсягів продажу в галузі за останні роки?
· Скільки нових фірм виникло в галузі останнім часом?
· Які прогнози щодо перспектив розвитку галузі?
· Які нові товари й нові сегменти ринку були освоєні галуззю за останні роки?
· Які нові тенденції з'явилися в розвитку галузі?
· Які чинники, пов'язані з новими тенденціями розвитку техніки й технології, змінами в законодавстві, екологічними факторами тощо, впливатимуть на розвиток галузі?
· Які стратегічні й тактичні цілі має фірма?
· Які основні види діяльності фірми?
· стадія розвитку бізнесу фірми (початок, перепрофілювання, розширення)?
· На які географічні зони поширюється бізнес фірми?
· Що є продуктом чи послугою фірми? Які його (її) технічні, експлуатаційні або споживчі параметри?
· Для задоволення яких потреб призначено продукцію фірми?
· Якими є властивості продукції, що роблять її унікальною? Чому споживачі купуватимуть продукцію фірми?
· На якій стадії розробки є продукт фірми (дослідний зразок; стадія виробництва; налагоджено випуск)?
· Чи захищено продукцію фірми патентами, іншими формами захисту авторських прав?
· Чи існують можливості для розширення номенклатури або вдосконалення продукції фірми в майбутньому?
У прагматичному розумінні маркетинг -- це мистецтво запропонувати споживачеві товар або послугу, які користуватимуться попитом, правильно визначити їх ціну, знайти канали збуту та організувати рекламну кампанію. Отже, головна мета маркетинг-плану полягає у поясненні заінтересованим особам, як саме фірма має намір впливати на свій цільовий ринок і реагувати на ситуацію, яка там складається, щоб забезпечити збут своєї продукції. Маркетинг-план має пояснити стратегію виходу фірми на свій цільовий ринок та завоювання його.
Перш ніж складати план маркетингу, підприємець повинен визначити для себе конкретні цілі й завдання. Неможливо опрацювати дійову стратегію, не маючи чіткого уявлення про бажаний кінцевий результат.
З практичного погляду процес формулювання цілей маркетингової діяльності розподіляють на два етапи. Спочатку визначають орієнтири (основне спрямування) маркетингової діяльності фірми. Потім, ураховуючи особливості цільового ринку, специфіку продукції фірми, умови конкуренції тощо, орієнтири розподіляють на кілька цілей, визначаючи їх кількісно.
Для встановлення загальних орієнтирів маркетингової діяльності фірми необхідно з'ясувати, на котрій зі стадій життєвого циклу (поява на ринку; зростання попиту; стабілізація попиту; спад попиту) є продукт фірми. Кожна зі стадій характеризується різним рівнем сприйняття товару споживачем, різною інтенсивністю конкуренції, а відтак і різними способами використання інструментів маркетингу. Відповідно різними мають бути й орієнтири маркетингової діяльності фірми, зокрема:
· на стадії появи на ринку -- створення початкового попиту, тобто максимізація попиту на новий вид продукту і витискування з ринку традиційних продуктів;
· на стадії зростання попиту -- поширення початкового попиту за рахунок розширення асортименту виробів, використання різноманітних засобів для максимального задоволення конкретних потреб окремих сегментів ринку;
· на стадії стабілізації попиту орієнтири маркетингової діяльності фірм-лідерів і фірм, що йдуть за ними, уже стають різними: мета фірм-лідерів полягає в утриманні і, коли це можливо, збільшенні своєї частки ринку зниженням ціни, удосконаленням каналів збуту, забезпеченням технічного лідерства тощо. Дрібні фірми на цій стадії зосереджені, головне, на забезпеченні свого виживання. Як правило, шлях до виживання пролягає через виокремлення вузького сегмента ринку і якнайліпшого його обслуговування. Можливість "вижити" для фірм, що йдуть за лідером, залежить від їх уміння працювати з низькими накладними витратами та без надмірностей.
Орієнтири маркетингової діяльності надто загально визначають можливі напрямки маркетингових дій фірми. На їх основі, ураховуючи специфіку цільового ринку фірми, її продукції, умов конкуренції тощо, визначають конкретні цілі та практичні завдання маркетингу фірми. Цілі мають бути кількісно визначені й виражені в конкретних показниках (частка ринку фірми, обсяги продажу, розгалуженість системи збуту, застосування знижок, структура витрат на рекламу тощо).
Після того, як будуть визначені цілі й завдання маркетингової діяльності, п ідприємець може приступати до розробки стратегії їх досягнення. У процесі розробки такої стратегії необхідно продумати й розшифрувати всі найважливіші інструменти маркетингу, якими користуватиметься фірма. До таких інструментів, як правило, належать · збут та реалізація продукції;
· ціноутворення;
· просування товару на ринок;
· політика підтримки продукту бізнесу.
Кожний із названих інструментів складається з багатьох елементів, конкретні способи використання яких також мають бути висвітлені в маркетинг-плані. Слід зауважити, що значення кожного з інструментів маркетингу залежить від галузі, до якої належить даний бізнес, конкретних цілей і завдань фірми, її розмірів, особливостей цільового ринку та багатьох інших факторів. Тому ступінь деталізації розгляду цих факторів у бізнес-плані залежить від їх значущості у загальній стратегії маркетингу фірми. Головне, щоб читач отримав цілісне уявлення про наміри фірми щодо активного маркетингу свого продукту чи послуги.
У процесі опрацювання маркетинг-плану необхідно враховувати, що обсяги і пріоритети кожного з видів маркетингової діяльності змінюватимуться залежно від фази розвитку бізнесу фірми. Отже, часто виникає потреба стисло охарактеризувати в маркетинг-плані окремі етапи стратегії маркетингу.
Опрацьована стратегія маркетингу дає змогу зробити висновки про можливі витрати на її реалізацію, тобто скласти приблизний бюджет маркетингу. Це питання цікавить також потенційних інвесторів та кредиторів і має знайти відображення в бізнес-плані.
Розробка стратегії маркетингу є не самоціллю, а засобом для забезпечення необхідних обсягів продажу продуктів (послуг) фірми. Тому маркетинг-план завершується прогнозною оцінкою обсягів продажу. При цьому слід зазначити, що детальні фінансові розрахунки обсягів продажу звичайно подають у фінансовому плані. Проте, виходячи з важливості питання щодо очікуваних обсягів продажу, йому можна присвятити окремий параграф у межах маркетинг-плану. Зокрема, у маркетинг-плані можна навести розрахунки, на підставі яких обгрунтовується динаміка обсягів продажу за часовими інтервалами, за видами товарів, за групами споживачів.
У цілому логіка розробки маркетинг-плану передбачає:
· визначення цілей і завдань маркетингової діяльності фірми (частка ринку; передбачувані обсяги продажу; розгалуженість системи збуту; параметри цінової політики; завдання рекламної кампанії; ключові параметри сервісного обслуговування тощо);
· вибір та обгрунтування стратегії маркетингу і програм, що її забезпечують (засоби й канали збуту та реалізації продукту; політика ціноутворення; організація рекламної кампанії; політика підтримки продукту фірми);
· розробка бюджету маркетингу (визначення можливих витрат на реалізацію стратегії маркетингу);
· аналіз реальності здогадних обсягів продажу.
· План маркетингу має практичне значення не тільки для потенційних інвесторів чи кредиторів. Він є для самого підприємця інструментом контролю за всіма показниками, пов'язаними зі збутом (обсяг продажу; ціни; канали збуту; параметри рекламної кампанії тощо).
Центральне місце в стратегії будь-якої фірми займає стратегія маркетингу. Фірма для того й існує, щоб поставляти свою продукцію на ринок. Розвиток фірми та величина отримуваного прибутку залежать від того, наскільки повно й ефективно вона задовольнятиме потреби своїх клієнтів. Інші компоненти загальної стратегії фірми (фінанси, виробництво, дослідження й розробки) мають сприяти досягненню загальної мети маркетингу. Одночасно й сама стратегія маркетингу має враховувати наявні ресурси фірми та поєднуватися з іншими напрямками її діяльності.
У широкому розумінні стратегія маркетингу -- це система конкретних стратегій щодо вибору і формування:
· цільового ринку фірми;
· номенклатури та асортименту продукції;
· системи збуту та реалізації продукції;
· політики ціноутворення;
· способів організації рекламної кампанії;
· політики підтримки продукції фірми.
Перелік зазначених конкретних стратегій може змінюватися залежно від специфічних характеристик ринку діяльності фірми, від особливостей самої фірми, її товарів і послуг.
Розділ плану "Стратегія маркетингу", як правило, починається з визначення загальної маркетингової стратегії фірми. З неї тому, хто читає бізнес-план, має стати зрозумілим: по-перше, на який із типів маркетингового підходу орієнтується фірма; по-друге, на які специфічні властивості й переваги продукції фірми (якість, ціна, обслуговування, сервіс тощо) буде звернуто увагу.
В основу розробки стратегії маркетингу покладено вибір цільового ринку. При цьому можуть бути застосовані різні типи маркетингових підходів до розробки стратегії залежно від:
· структурних характеристик даного цільового ринку (ринок у цілому; один сегмент ринку; кілька сегментів ринку);
· стадії життєвого циклу товару;
· ресурсних можливостей фірми;
· ступеня однорідності продукту фірми;
· маркетингової стратегії конкурентів (рис. 1.3.).
Структурні характеристики ринку
Тип маркетингового підходу
Ринок у цілому
Один сегмент ринку
Більшість сегментів ринку
Масовий маркетинг
Концентрований маркетинг
Диференційований маркетинг
Орієнтація на широкий споживчий ринок із використанням одного базового комплексу маркетингу
Орієнтація на одну групу споживачів із використанням спеціального залучення саме цієї групи споживачів
Орієнтація на кілька груп споживачів із використанням спеціально опрацьованого комплексу маркетингу для кожної групи споживачів
Рис. 1.3. Можливі підходи до опрацювання стратегії маркетингу
У самому бізнес-плані достатньо пояснити, чому був вибраний той чи той тип маркетингового підходу і на яких перевагах фірми будуватиметься стратегія завоювання цільового ринку.
Реалізація загальної стратегії маркетингу здійснюється:
· вибором відповідних каналів збуту продукції (послуг) фірми;
· формуванням цінової політики;
· вибором способів реалізації рекламної кампанії;
· формуванням політики підтримки продукту (послуг) фірми.
Усі ці елементи маркетингової стратегії тісно взаємопов'язані і можуть бути поєднані різними способами. Це означає, що кожна фірма формує свою власну так звану маркетингову суміш, тобто так розподіляє зусилля й комбінує інструменти маркетингу, щоб з урахуванням конкретних ринкових умов досягати своїх цілей найліпшим способом.
Можливим відправним пунктом для ознайомлення читачів зі стратегією маркетингу фірми в бізнес-плані є опис механізмів і засобів, які будуть використовуватися фірмою, щоб довести свої товари та послуги до споживачів. Головне завдання системи збуту -- забезпечити наявність товару в належному місці та у зручний для споживача час.
Розробка стратегії збуту та реалізації продукту фірми передбачає:
· вибір типу каналу товаропросування;
· визначення чисельності персоналу та принципів побудови служби збуту (за географічною ознакою або за видами товарів);
· розробку системи добору, підготовки та стимулювання працівників служби збуту.
Вибір типу каналу збуту має принципове значення, оскільки кожне рішення в цій сфері багато в чому визначає параметри цінової та рекламної політики, політики підтримки продукції фірми. До того ж з усіх елементів стратегії маркетингу (за винятком вибору цільового ринку) найскладніше змінити саме систему збуту (її створення потребує багато часу і вона охоплює складні взаємозв'язки з великою кількістю партнерів).
Підприємець може вибрати будь-який з показаних на рис. 1.4 каналів збуту. кожному з них властивий відповідний рівень збуту і витрат. Вибір типу каналу збуту передбачає врахування цілого комплексу факторів.
Великим покупцям виробники найчастіше продають свій товар безпосередньо, оскільки ті роблять закупівлю великими партіями і при цьому часто вимагають пристосовувати продукцію до якихось конкретних вимог. Споживач також може віддавати перевагу безпосереднім контактам із виробником, якщо він заінтересований у технічній допомозі або в післяпродажному обслуговуванні куплених виробів. Використання каналу збуту нульового рівня передбачає, що прибуток від безпосереднього продажу має бути достатнім, щоб покрити всі додаткові витрати виробника (на утримання складських приміщень, використання транспортних засобів тощо). При цьому сума всіх додаткових витрат має бути меншою за розміри знижок, які б треба було надавати посередникам.
Рис. 1.4. Типи каналів збуту
За певних обставин доцільніше використовувати в системі збуту посередників. До таких обставин, зокрема, належать:
· незначна вартість одиниці продукції;
· територіальна розгалуженість ринку;
· комплектна закупівля товару споживачем тощо.
Рішення щодо вибору каналу збуту залежить також і від бажання контролювати систему збуту. Зрозуміло, що чим більше рівнів має канал збуту, тим менше можливостей його контролювати матиме виробник.
Кількість посередників у каналі збуту залежить від особливостей продукції фірми. Для товарів широкого вжитку потрібна широка мережа збуту, а для товарів, розрахованих на вузьке коло споживачів, можна взагалі відмовитися від посередників.
Надання послуг збігається з їх виробництвом у часі. Тому підприємство сфери послуг само є каналом збуту і посередників не потребує. Нові підприємства, як правило, не мають ресурсів для створення власної торговельної мережі і користуються послугами торгових агентів, які беруть на себе продаж їх продукції.
У самому бізнес-плані мають знайти відображення лише основні результати роботи щодо вибору каналу збуту. Зокрема, у бізнес-плані необхідно вказати на вибраний тип каналу, засоби збуту (власна служба збуту, оптові торговці, роздрібні продавці, торгові агенти) та причини, які зумовили цей вибір.
коли фірма передбачає створити власну службу збуту, у бізнес-плані доцільно:
· вказати на чисельність служби збуту;
· визначити принципи побудови служби збуту (за типами товарів або географічними зонами);
· пояснити основні принципи системи матеріальної винагороди працівників служби збуту.
Політика ціноутворення. Одним із найважливіших елементів стратегії маркетингу є політика ціноутворення. Визначення ціни на продукт (послугу) фірми -- дуже відповідальне й складне завдання, оскільки ціна впливає на такі основні параметри бізнесу фірми, як обсяги продажу, прибуток, динаміка попиту, конкурентоспроможність продукції тощо. Мистецтво визначення ціни полягає в тому, щоб встановити ціну, яка б відповідала оцінці товару споживачем. Якщо ціна нижча за оцінку споживача, то буде втрачено потенційний прибуток. Навпаки, завищена ціна зменшуватиме попит і, зрозуміло, прибутки фірми.
У процесі розробки політики ціноутворення доцільно дотримуватися таких етапів:
1. Ідентифікація ситуації, тобто визначення конкретних причин необхідності прийняття рішення щодо ціни, наприклад:
· розробка нового товару;
· вихід із старим товаром на новий ринок;
· перегляд старих цін з урахуванням змін зовнішніх і внутрішніх факторів тощо.
2. Визначення цілей цінової політики, тобто чого конкретно бажає фірма, встановлюючи ту чи іншу ціну:
· збільшити обсяг продажу продукції фірми;
· збільшити частку ринку фірми;
· підтримати становище фірми на ринку тощо.
3. Аналіз цін продуктів-конкурентів з метою визначення цінової еластичності попиту й верхньої межі ціни.
4. Обрахування витрат фірми на виготовлення та реалізацію одиниці продукції з метою визначення еластичності витрат і нижньої межі ціни.
5. Вибір моделі ціноутворення. На практиці найпоширенішими є моделі, орієнтовані на:
· виробничі витрати;
· попит;
· галузеву конкуренцію.
6. Вибір стратегії ціноутворення (проникнення на ринок; "зняття вершків"; цінових ліній, преміальних цін тощо).
7. Прийняття остаточного рішення про ціну на той чи той товар на конкретних ринках збуту.
На рівень ціни впливає багато різних факторів: власні витрати на виробництво й реалізацію продукції, ступінь конкуренції, економічна ситуація, місцезнаходження бізнесу та багато інших. Але на практиці підприємці, як правило, ураховують чотири основні фактори:
· собівартість продукції;
· наявність унікальних властивостей продукції;
· ціни продуктів-конкурентів і продуктів-замінників;
· можливості отримання достатнього прибутку.
Остаточно ціна встановлюється з урахуванням також і інших важливих для даного бізнесу факторів. При цьому можуть бути використані різні стратегії ціноутворення. найбільш популярні серед них такі:
· Стратегія проникнення на ринок. Вона застосовується для нових видів продукції, з якими фірма виходить на новий ринок. Стратегія полягає у встановленні занижених цін із розрахунком на залучення більшої кількості споживачів і завоювання більшої частки ринку. Поступове зростання ринку збуту дає змогу збільшити обсяги виробництва продукції і, відповідно, зменшити витрати на виготовлення одиниці продукції.
· Стратегія "зняття вершків". Також застосовується щодо нових видів продукції, але тих, які мають унікальні властивості, захищені патентами або іншими правами власності. Застосування цієї стратегії передбачає встановлення завищених цін, в результаті чого й "знімаються вершки" з ринку. Зі зниженням попиту ціни на продукцію також знижуються з метою залучення іншої групи споживачів, які не могли раніше дозволити собі придбати цей унікальний продукт.
· Стратегія цінових ліній (або стратегія параметричного ціноутворення). Застосовується для встановлення цін на ті види продукції, які відрізняються від наявних на ринку за рівнем окремих параметрів. В основу стратегії цінових ліній покладено визначення питомої ціни певного параметра вже реалізовуваного на ринку товару. Шляхом множення питомої ціни на кількісне значення окремого параметра в новому виробі визначають його продажну ціну.
· Стратегія преміальних цін (або знижок із цін). Має багато варіантів. При цьому використання того чи іншого виду знижки визначається характером її спрямування (табл. 1.1).
Таблиця 1.1.
Види та напрямки застосування знижок із цін
Вид знижки
Наслідок зниження ціни
1. Знижки за платежі готівкою
Прискорення платежів
2. Сезонні знижки
Зниження витрат на зберігання продукції
3. Знижки з сукупного обороту
Збільшення кількості постійних клієнтів
4. Знижки в процесі виходу з товаром на новий ринок
Рекламне сприяння проникненнютовару на новий ринок
5. Знижки на товар, який знімають з виробництва
Прискорення реалізації останньої партії товару
Джерело: Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998. - с. 76.
· Стратегія "опортуністичного ціноутворення". Використовується протягом відносно короткого періоду щодо товарів (послуг), кількість яких у даний момент у даному конкретному місці є недостатньою (обмеженою) для задоволення високого попиту на них. У цьому випадку споживач не має вибору і змушений платити високу ціну за такі товари (послуги).
Залежно від особливостей бізнесу підприємець може вибрати будь-яку зі стратегій ціноутворення. Але в бізнес-плані необхідно пояснити, чому було вибрано саме таку стратегію і як вона співвідноситься зі стратегіями ціноутворення основних конкурентів. У бізнес-плані також обов'язково треба охарактеризувати структуру ціни продукту фірми і викласти міркування, покладені в її основу. Важливо також пояснити:
· як саме ціна нової продукції допоможе утвердитися на ринку;
· як вона сприятиме підтримуванню і збільшенню частки ринку фірми;
· як вона впливатиме на валовий прибуток;
· яку політику знижок із цін буде застосовано.
Якщо товари фірми коштуватимуть дешевше, ніж аналогічні товари конкурентів, то в бізнес-плані необхідно пояснити, за рахунок чого саме це буде досягнуто. Коли на момент складання бізнес-плану підприємець уже має детальний прейскурант, то і його варто навести в бізнес-плані, але в скороченому вигляді.
Рекламна кампанія. Складовим елементом стратегії маркетингу є рекламна кампанія. У процесі її опрацювання необхідно:
· чітко визначити конкретні цілі й завдання рекламної діяльності фірми;
· прийняти рішення про способи поширення рекламної інформації;
· скласти бюджет витрат на рекламу.
У бізнес-плані треба стисло викласти основні принципи рекламної політики фірми. При цьому увагу слід зосередити на концепції рекламної діяльності, інструментах її реалізації та масштабах використання кожного з цих інструментів. Подати всю цю інформацію у бізнес-плані найзручніше у вигляді бюджету витрат на рекламу. Форма бюджету дає читачеві можливість знайти відповіді одразу на кілька важливих запитань щодо організації рекламної кампанії, а саме:
· які засоби реклами передбачає використовувати фірма;
· яким видам засобів поширення рекламної інформації буде віддано перевагу;
· скільки коштуватиме організація рекламної кампанії;
· як ці витрати розподілятимуться за окремими періодами.
у цьому розділі можуть бути, за необхідності, охарактеризовані інші складові політики просування товарів фірми, тобто конкретні заходи щодо:
· паблісіті (неоплачувана реклама у засобах масової інформації-- статті, інтерв'ю, відгуки тощо);
· персонального продажу (усне ознайомлення з товарами фірми одного або кількох потенційних покупців у процесі бесіди з ними);
· стимулювання збуту (участь у виставках, ярмарках, спеціальна демонстрація товарів тощо).
Політика підтримки продукції фірми. До стратегії маркетингу належить також і політика підтримки продукту, тобто вирішення проблеми сервісу продукції фірми. у бізнес-плані треба відобразити основні елементи процедури гарантійного обслуговування, зокрема:
· чи буде гарантійне обслуговування здійснюватися спеціалізованими фірмами, чи продукція підлягатиме поверненню на фірму;
· чи буде сервісне обслуговування окремою частиною бізнесу фірми, чи потрібні кошти включатимуться до операційних витрат.
Майбутня стратегія маркетингу. Як вже зазначалось, важливість кожного з видів маркетингової діяльності змінюється залежно від фази розвитку бізнесу. Тому в маркетинг-плані іноді важливо виділити окремі етапи стратегії маркетингу відповідно до стадії становлення бізнесу фірми. У певних випадках у бізнес-плані можна подати графік маркетингової діяльності фірми для окремих періодів.
Фінансове забезпечення плану маркетингу. Реалізація вибраної стратегії маркетингу потребує відповідних витрат. Деякі витрати, наприклад на організацію рекламної кампанії, можна визначити досить точно, інші -- лише приблизно. Якщо для уточнення витрат на маркетингову діяльність потрібно вдатися до певних припущень, то вони мають бути чітко сформульовані в бізнес-плані, щоб читачеві було зрозуміло, звідки взялася та чи та цифра.
Оцінка загальних витрат на реалізацію стратегії маркетингу і програм, що її забезпечують, становить відповідну інформаційну основу для складання фінансового плану. Подавати таку інформацію у бізнес-плані рекомендується з допомогою діаграм, графіків, таблиць. Така форма може бути найефективнішим засобом пояснення організації маркетингу на фірмі в цілому і розподілу ресурсів між його елементами. Усе це також допомагає зрозуміти вагомість для фірми кожного з елементів стратегії маркетингу.
Головною метою цього розділу "Маркетинг-плану" є обгрунтування прогнозованих обсягів продажу продукції фірми. Прогнозування обсягів продажу може здійснюватися:
· за часом;
· за окремими видами продукції (послуг) фірми;
· за певними групами споживачів.
Кожний з цих підходів має свої переваги. Найчастіше обсяги продажу в бізнес-плані прогнозуються за часом. Це дає змогу чітко відобразити динаміку зростання і таке явище, як сезонність. Динаміка продажу подається у вигляді графіків чи таблиць і супроводжується поясненням зроблених прогнозів. Часто мають значення варіантні прогнози обсягів продажу. У таких випадках рекомендується розробити:
· консервативний прогноз;
· найімовірніший прогноз;
· оптимістичний прогноз.
Якщо бізнес фірми пов'язаний із виробництвом та реалізацією кількох видів продукції (послуг), то прогнозування обсягів продажу треба зробити для кожного найменування продукції. Такий підхід дає змогу показати вагомість кожного з продуктів для бізнесу фірми та пріоритети у розподілі ресурсів. Тут також зручно користуватися графічною формою подання інформації.
Інколи доцільно буває прогнозувати обсяги продажу за групами споживачів. При цьому важливо підтвердити наведену інформацію за допомогою вже підписаних контрактів на поставку товарів, листів про наміри тощо. Такий підхід ліпше пояснює сутність і пріоритети стратегії маркетингу фірми.
1.3 Оцінка ефективності інвестиційного проекту та прогнозування фінансових результатів
У цьому пункті дипломного проекту буде розглянуто технологію розробки фінансового плану як невідємної частини бізнес-плану та методологію прогнозування фінансових результатів після впровадження інвестиційного проекту із точки зору докора економічних наук Покропивного С.Ф.
Фінансовий план є ключовим розділом бізнес-плану. Головна мета фінансового плану -- узагальнити основні положення всіх попередніх розділів бізнес-плану, зводячи їх в одне ціле у вартісній формі, та обгрунтувати доцільність реалізації даного підприємницького проекту з економічного погляду.
Особливий інтерес до фінансового плану пов'язаний з тим, що в ньому:
· узагальнюються у вартісній формі результати розробки решти розділів бізнес-плану;
· кількісно визначається потреба даного бізнесу в інвестиціях;
· обгрунтовується висновок щодо економічної доцільності реалізації підприємницького проекту.
Розрахунки, які містить фінансовий план, мають дати чіткі та ясні відповіді на такі запитання самого підприємця, потенційних інвесторів і кредиторів:
· звідки фірма отримуватиме кошти і на що конкретно останні будуть витрачені?
· як співвідносяться поточні потреби фірми у грошах з рухом готівки?
· яким буде фінансовий стан фірми на кінець прогнозованого періоду?
· чи зможе підприємець виконати взяті на себе зобов'язання?
чи здатний підприємець належно розпорядитися отриманими коштами, щоб своєчасно повернути борги та забезпечити достатній прибуток на вкладений капітал [32, с. 115 - 151]?
У процесі розробки цього розділу бізнес-плану слід враховувати такі його особливості:
по-перше у багатьох відношеннях фінансовий план є найменш гнучкою за формою частиною бізнес-плану. На відміну від інших розділів він має містити відповідний перелік фінансових документів (у тому числі таблиць і графіків). Кожен з цих документів повинен мати стандартну форму. Жорсткі вимоги до опрацювання цих документів спричиняються необхідністю забезпечення єдиної методики розрахунків фінансових показників. Це означає, що потенційний інвестор або кредитор може самостійно за стандартною методикою провести аналіз фінансової інформації, яку містить бізнес-план, оцінити фінансовий стан даної фірми та прийняти рішення щодо вкладання своїх коштів у даний проект;
по-друге, інвестори та кредитори, як правило, вимагають, щоб фінансовий план складався з перспективою на три роки (до того ж із щомісячними показниками за перший рік та щоквартальними -- за другий і третій);
по-третє, фінансовий план не може мати розбіжностей з іншими розділами бізнес-плану. Якщо, наприклад, в маркетинг-плані йдеться про наміри розгорнути широкомасштабну рекламну кампанію, то це обов'язково має знайти відображення в плані доходів і видатків. Якщо на бізнес фірми впливає фактор сезонності продажу, то його слід ураховувати, проектуючи рух готівки, тощо;
по-четверте, у зв'язку з тим, що будь-який фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступенем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацювати кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробляти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один з них має грунтуватися на консервативних припущеннях, а другий -- враховувати повний потенціал бізнесу;
по-п'яте, у фінансовому плані треба (по можливості) підкреслювати достовірність інформації, яку він містить. Якість первинної інформації безпосередньо позначається на точності фін ансових розрахунків. Інвестори часто проводять власні дослідження з метою оцінки достовірності розрахунків у бізнес-плані. Тому у разі відхилення відповідних фінансових показників бізнес-плану від середніх по галузі, до якої належить даний бізнес, обов'язково треба дати вичерпне пояснення цього.
Мета та особливості розробки фінансового плану визначають його зміст, послідовність і рівень деталізації опрацювання. Фінансовий план містить такі основні підрозділи:
· План доходів і видатків (план прибутків і збитків).
· План грошових надходжень і виплат (план руху готівки).
· Плановий баланс.
Поряд з основними показниками цих підрозділів у фінансовому плані мають бути наведені припущення, на підставі яких ці показники розраховано. Чітко й стисло викласти всі ці припущення й передбачення необхідно в текстовій частині фінансового плану. Без цього всі наведені у фінансовому плані розрахунки не матимуть належного практичного значення. Лише після ретельного аналізу таких припущень можна оцінити, наскільки вони заслуговують на довіру. Оскільки розрахунки всіх зазначених фінансових документів грунтуються на таких передбаченнях, вони є важливою складовою фінансового плану.
Для вже існуючої фірми у фінансовому плані обов'язково слід навести динаміку основних фінансових показників за минулі роки (як мінімум за три). Копії відповідних фінансових документів подаються в додатках.
Відповідно обгрунтований фінансовий план може бути використаний не тільки для залучення інвесторів і кредиторів, а й для оцінки результатів діяльності фірми після фактичного започаткування бізнесу. Крім того, фінансовий план часто є основою для опрацювання детального робочого бюджету фірми. Таким чином, фінансовий план має стати керівним документом, що в ньому треба чітко визначити, звідки, коли та як залучатиметься та витрачатиметься необхідний капітал.
План доходів і видатків є першим фінансовим документом фінансового плану. Він характеризує загальні суми очікуваних доходів фірми та її витрат за певний період.
План доходів і видатків складається для унаочнення результативності майбутньої діяльності фірми з погляду її прибутковості, можливостей виживання та активного господарювання.
Логіка опрацювання плану доходів і видатків (рис. 1.5) передбачає визначення загальної суми продажу продуктів фірми, від якої поступово відраховуються різні види витрат фірми і в результаті обчислюються: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до сплати податків, чистий прибуток.
План доходів і видатків складається в певній послідовності.
1. Визначаються відповідні середні показники в галузі, до якої належить даний бізнес. Середньогалузеві показники є орієнтиром як для складання плану доходів і видатків, так і для контролю за фактичною фінансовою діяльністю фірми в майбутньому. Відхилення показників плану доходів і видатків фірми від середньогалузевих потребує грунтовного пояснення причин цього явища, а це, у свою чергу, допомагає як підприємцеві, так і потенційним інвесторам краще усвідомити особливості бізнесу фірми. Джерелами інформації для розрахунків середніх по галузі показників можуть бути статистичні щорічники, фінансова звітність аналогічних компаній, банків, торгових асоціацій тощо.
2. Складаються прогнози обсягів продажу продуктів (послуг) фірми. Очікувані обсяги продажу є найбільш важливим елементом з усіх інших фінансових показників; вони є тією основою, на якій, зрештою, будуються всі подальші фінансові розрахунки в бізнес-плані. Зрозуміло, що й обгрунтування очікуваних обсягів продажу фірми має бути найретельнішим. Достовірність такого прогнозу настільки важлива, що йому можна навіть присвятити окремий розділ маркетинг-плану.
Для прогнозування обсягів продажу фірми використовується інформація, яку містить маркетинг-план, а також та, яку отримано в ході спеціальних досліджень ринку, опитування споживачів, торгових агентів, консультацій з експертами тощо. Прогноз продажу (за ринкових умов господарювання) треба складати по кожному виду продукції з розбивкою по місяцях за перший рік і кварталах за другий та третій роки. Результати прогнозних оцінок очікуваних обсягів продажу фірми по кожному продукту окремо і по всіх продуктах разом зручно звести в таблиці. При цьому в процесі прогнозування обсягів продажу рекомендується дотримуватися консервативного підходу, тобто дещо занижувати можливі обсяги продажу. У текстовій частині фінансового плану, як правило, наводяться пояснення щодо передбачуваних і запланованих фірмою змін обсягів продажу, пов'язаних, наприклад, із сезонними коливаннями попиту, застосуванням політики знижок цін тощо. Тому показник "Загальний обсяг продажу" в плані доходів і видатків фірми характеризує дохід від продажу з урахуванням сум передбачуваних знижок цін.
У бізнес-плані необхідно давати чіткі пояснення припущень, на яких грунтується прогнозування обсягів продажу фірми. Можна, наприклад, робити припущення щодо 15 - 20 % зростання обсягів продажу на рік. Але при цьому треба обов'язково пояснити, на чому це припущення грунтується. Якщо галузева статистика свідчить, що обсяги продажу основних конкурентів фірми справді збільшуються на 15 - 20 % щороку, то воно буде досить переконливим. План доходів та видатків подають у формі таблиці.
Рис. 1.5. Логіка розробки плану доходів і видатків фірми
3. Розраховуються прямі та операційні витрати фірми на виробництво й реалізацію продуктів (послуг).
Прямі витрати фірми на виробництво й реалізацію продуктів (вартість проданих товарів) включають:
· прямі матеріальні витрати, тобто вартість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та інші змінні витрати, зв'язані з виготовленням продукції;
· прямі витрати праці, тобто заробітну плату та інші виплати основному виробничому персоналу фірми.
Операційні витрати -- це всі інші витрати, які необхідні для забезпечення нормальної діяльності фірми. Вони включають:
· заробітну плату адміністративно-управлінського, допоміжного та обслуговуючого персоналу фірми;
· нарахування й податки на заробітну плату цих категорій персоналу;
· додаткові виплати, які передбачені колективним договором (дотації на харчування, медичне обслуговування тощо);
· рентні платежі;
· платежі за комунальні послуги;
· витрати на офіс;
· витрати на відрядження;
· витрати на рекламу;
· страхові платежі;
· амортизаційні відрахування;
· інші операційні витрати.
У процесі розрахунків вартості проданих товарів та операційних витрат важливо якомога повніше передбачити можливі статті витрат і правильно спрогнозувати їх динаміку по місяцях. Річ у тому, що витрати на ту саму статтю можуть суттєво відрізнятися протягом розрахункового періоду. Наприклад, витрати на рекламу, комісійні торговим агентам, витрати на відрядження будуть значно більшими в перші місяці виходу фірми на ринок.
4. Визначається валовий прибуток фірми. Валовий прибуток обчислюється як різниця між загальним обсягом продажу фірми і вартістю проданих товарів (сумою прямих витрат фірми на виробництво та реалізацію продукції).
5. Обчислюється операційний прибуток фірми відніманням від валового прибутку суми операційних витрат.
6. Розраховуються суми сплати процентів за отримані кредити.
7. Обраховується прибуток до сплати процентів як різниця між операційним прибутком і сумою сплати відсотків за кредит.
8. Обчислюються згідно з чинним законодавством суми податків з прибутку фірми.
9. Визначається чистий прибуток фірми як різниця між прибутком до сплати податків і сумою податків з прибутку фірми.
Розміри прибутків і збитків фірми значною мірою залежать від обсягів продажу її продукції. Обсяги продажу, як уже зазначалося, -- це параметр, що його рідко коли можна точно спрогнозувати. Саме для того, щоб з'ясувати, якими мають бути обсяги продажу продукції фірми, щоб досягти прибутковості, і проводиться аналіз беззбитковості. Ось чому інвестори й кредитори вимагають, щоб у підрозділі "План доходів і видатків" було проведено аналіз беззбитковості та обчислено точку беззбитковості.
Точка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якої загальні доходи від продажу продукції фірми повністю покривають витрати на її виробництво й реалізацію (ситуація, коли фірма не отримує прибутків, але не має і збитків). Таким чином, точка беззбитковості показує, скільки одиниць продукції має продати фірма, щоб її витрати окупилися її доходами. Продаж кожної наступної одиниці продукції приноситиме фірмі прибуток. Навпаки, зменшення обсягів продажу продукції нижче за рівень, визначений точкою беззбитковості, означає, що фірма нестиме збитки.
Для визначення точки беззбитковості необхідно знати:
· ціну продажу одиниці продукції фірми;
· прямі витрати (змінні витрати) на одиницю продукції;
· загальні операційні витрати.
Обчислення точки беззбитковості здійснюється за формулою:
(1.1)
де Зов -- загальні операційні витрати фірми;
Цоп -- ціна одиниці продукції фірми;
Вп -- прямі витрати на одиницю продукції [32, с. 129].
Точку беззбитковості можна визначити і графічним методом (рис. 1.6). У процесі обчислення точки беззбитковості підприємець має можливість моделювати різні ситуації (змінювати ціну одиниці продукції, рівень прямих та операційних витрат) і спостерігати, як такі зміни впливатимуть на прибуток фірми. Таким чином, аналіз беззбитковості є дуже корисним інструментом фінансового планування. При цьому він має більше значення для кредитора, ніж для інвестора. Кредитора передовсім інтересує питання про здатність фірми обслуговувати борг, тоді як інвестор шукає підприємницькі проекти з високою нормою прибутку.
План доходів і видатків, навіть із добрими перспективами щодо прибутку, зовсім не гарантує стабільної платоспроможності фірми. Річ у тому, що готівка (гроші в касі та на банківському рахунку фірми) -- це зовсім не те саме, що прибуток. Обсяги готівкових коштів змінюються лише тоді, коли фірма фактично отримує платежі або коли сама здійснює якісь виплати.
Рис. 1.6. Графік беззбитковості
Продаж товарів (послуг) фірми не завжди означає миттєве надходження грошей у касу або на рахунок фірми. Оплата купленої продукції звичайно здійснюється не одразу, а через певний час, наприклад, при продажу товарів в кредит. З іншого боку, сама фірма розраховується за рахунками не в момент їхнього надходження, а трохи пізніше. Навіть тоді, коли фірма і не має проблем зі збутом своєї продукції, виникає потреба в короткострокових позичках для покриття поточних витрат фірми. Окрім того, треба враховувати, що:
1) план грошових надходжень і виплат має відображати надходження грошей з усіх джерел, включаючи не тільки виторг від реалізації продукції (послуг), а й кошти, отримані:
· від продажу акцій та інших цінних паперів;
· в борг;
· від продажу або ліквідації активів фірми тощо;
2) погашення основної суми боргу (за винятком сплати відсотків) не належить до витрат фірми і тому не включається в план прибутків і видатків. Проте сплата боргу є грошовим зобов'язанням фірми і має знайти відображення в плані руху готівки;
3) у разі, коли фірма розширює свою діяльність, витрати на такі статті, як складські запаси, заробітна плата зростають швидше, ніж надходження від реалізації готової продукції. За такої ситуації виникає дефіцит готівки;
4) на практиці іноді виникає ситуація, коли фірма має надлишок готівки. Для того, щоб його використати максимально ефективно, також потрібно підготуватися заздалегідь.
Для вирішення таких проблем складається план грошових надходжень і виплат. Такий план, зокрема, дає змогу:
· визначити періоди, коли фірма відчуватиме дефіцит або надлишок готівки;
· обчислити, скільки коштів потрібно позичити на ці періоди;
· показати, на що ці кошти буде витрачено;
· з'ясувати, коли їх треба повернути.
Головне завдання розробки плану руху готівки зводиться до узгодження в часі грошових надходжень і виплат, щоб забезпечити ліквідність фірми в плановому періоді, тобто забезпечити постійну наявність на рахунку фірми коштів, достатніх для розрахунків за її зобов'язаннями.
Плановий касовий бюджет складається на основі плану доходів і видатків з поправкою на очікувані зрушення в надходженнях і виплатах готівкових коштів. У разі, коли виплати в даний період перевищують надходження коштів, фірма має заздалегідь вирішити питання щодо короткострокової позички, розміри якої були б достатніми для розрахунків із кредиторами. Якщо в інший період грошові надходження, навпаки, перевищують виплати, то ці "зайві гроші" можна, в свою чергу, комусь позичити з відповідним зиском.
План грошових надходжень і виплат складається на такі самі терміни, що й план доходів і видатків, тобто на три роки: на перший рік -- із розподілом по місяцях, а на другий та третій роки -- з виокремленням кварталів.
Щоб скласти план грошових надходжень і виплат, необхідно послідовно здійснити такі дії.
· Визначити готівкові кошти, що будуть у розпоряджені фірми на початок першого місяця розрахункового періоду (для другого, третього і подальших місяців ця сума являтиме собою готівкові кошти на кінець попереднього місяця).
· Обчислити загальну суму всіх передбачуваних грошових надходжень на фірму протягом кожного місяця (надходження від продажу продукції чи надання послуг; кошти, отримані від дебіторів; готівка від продажу акцій; кошти, які власники додатково інвестують у фірму; отримані позички тощо).
· Розрахувати загальну суму всіх обов'язкових платежів фірми протягом кожного місяця (перелік усіх платежів достатньо широкий, у процесі розрахунків важливо не пропустити жодного з них).
· Визначити чистий потік готівки за кожний місяць як різницю між загальною сумою всіх передбачуваних грошових надходжень і загальною сумою всіх обов'язкових платежів фірми за місяць. Якщо грошові надходження за місяць перевищують платежі, то фірма має так званий додатний потік готівки. Навпаки, коли грошові надходження за місяць менші за платежі, фіксують, що фірма має від'ємний потік готівки, який прийнято записувати в плані руху готівки у круглих дужках.
· Розрахувати суму готівкових коштів на кінець кожного місяця. Для цього до готівкових коштів на початок кожного місяця додають додатний потік готівки або відраховують від'ємний потік готівки за відповідний місяць.
У процесі планування руху готівки завжди виникають певні труднощі при визначенні обсягів грошових надходжень і платежів. Такі розрахунки грунтуються на передбаченнях та припущеннях, які не повинні бути надто оптимістичними. Рекомендується створювати так званий запас фінансової міцності, тобто дещо занижув ати оцінки грошових надходжень, щоб вистачило коштів на сплату рахунків фірми. У текстовій частині плану грошових надходжень і виплат усі ці передбачення та припущення мають бути чітко сформульовані (як правило, тут обговорюються передбачення щодо методів збору дебіторської заборгованості, цінових знижок, циклічності обсягів продажу тощо).
Складаючи план руху готівки, слід усвідомлювати, що діяльність новоствореної фірми, як правило, асоціюється зі збитками. Ось чому фінансування фірми у перші місяці після старту за рахунок лише внутрішніх ресурсів часто є неможливим. Для цього періоду, який має вирішальне значення, слід шукати якісь способи залучення зовнішніх джерел фінансування. Складений план руху готівки саме й уможливлює своєчасне передбачення таких ситуацій, дає змогу заздалегідь підготувати документи для отримання кредитів.
На практиці фінансовий стан фірми постійно змінюється. Але для ефективного управління фірмою треба постійно мати чітку картину її фінансового стану. З цією метою щорічно на певну дату (як правило, за станом на 31 грудня) складається баланс фірми (підприємства, організації).
Баланс є фінансовим документом, що в ньому кошти фірми (у грошовій формі) згруповано як за їхнім складом і розміщенням, так і за джерелами їх надходження. Баланс складається для того, щоб отримати "фотографію" фінансового стану фірми на певну дату, яка має зафіксувати фінансові позиції фірми на даний момент. Баланс, зокрема, показує:
· що фірма має у своєму ропорядженні (активи);
· скільки вона винна постачальникам і кредиторам (пасиви);
· що в неї залишається (власний капітал = активи - пасиви).
У балансі активи й пасиви протистоять одне одному згідно з універсальним бухгалтерським рівнянням:
Активи = Пасиви + Власний капітал .
У бізнес-плані складається баланс, форма якого потребує вертикального розміщення інформації (верхня частина -- активи; середня -- пасиви; нижня -- власний капітал (зобов'язання перед власниками)).
Розглянемо детальніше статті планового балансу.
Активи -- це майно й ресурси, які має фірма у своєму розпорядженні і завдяки яким створюється її прибуток. При цьому розрізняють поточні та постійні активи.
Поточні активи -- це ресурси фірми, які відносно швидко (протягом одного року) можуть бути переведені в готівку. До поточних активів, зокрема, належать:
· готівка -- гроші в касі та на банківському рахунку;
· ринкові цінні папери -- акції, облігації, інші цінні папери;
· дебіторська заборгованість -- кошти, які фірмі заборгували споживачі її продукції (послуг);
· матеріальні запаси -- вартість сировини, матеріалів, напів-фабрикатів, комплектуючих, готової, але ще не реалізованої продукції тощо;
· попередньо сплачені витрати -- рентні платежі, страхові внески, авансові платежі за товари й послуги іншим фірмам.
Постійні активи -- це ресурси фірми, тривалість використання яких перевищує один рік і які не можуть бути швидко трансформовані в готівку. До постійних активів належать: земля, будівлі та споруди, обладнання. Слід зауважити, що всі ці постійні активи, за винятком вартості землі, відображаються в балансі за залишковою вартістю (початкова вартість за мінусом нарахованої амортизації).
До постійних активів належать також і нематеріальні активи. Так само як і інші постійні активи, нематеріальні активи здатні приносити фірмі дохід. Проте для них характерні: відсутність матеріальної основи отримання доходу та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їх використання. До нематеріальних активів належать:
· права використання об'єктів промислової власності (патентів, ліцензій, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, знаків обслуговування);
· права використання об'єктів інтелектуальної власності (авторські права на використання та видання наукових праць, літературних творів, програмних продуктів);
· права користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами;
· права використання "ноу-хау", найменування місця походження товару, здобутої репутації фірми (goodwill), її ділових зв'язків, а також організаційні витрати на створення фірми.
Пасиви -- це сума зобов'язань фірми перед кредиторами, іншими фірмами, організаціями, банками. Пасиви поділяють на поточні та довгострокові.
Поточні пасиви -- це зобов'язання фірми, які мають бути сплачені протягом одного фінансового року. До поточних пасивів, зокрема, належать:
· кредиторська заборгованість фірми -- кошти, які фірма заборгувала своїм постачальникам, придбавши їх товари (послуги) в кредит;
· заборгованість податковим органам. Фірма регулярно отримує прибуток від реалізації своєї продукції (послуг). Але податки фірма сплачує в певні заздалегідь визначені строки. Через це фірма практично завжди виступає як боржник податкових органів;
· видатки, що нараховані до виплати -- це різноманітні вже нараховані, але ще не сплачені виплати (нарахована, але невиплачена заробітна плата персоналу фірми, проценти по кредитах, страхові, пенсійні нарахування тощо).
Довгострокові пасиви -- це зобов'язання фірми, термін погашення яких перевищує один фінансовий рік:
· векселі до оплати -- це кошти, які фірма позичила в банків, інших фірм, приватних осіб під письмове зобов'язання - вексель. Залежно від термінів погашення векселя (протягом одного року чи більше) статтю "Векселі до оплати" відносять відповідно до пот очних або довгострокових пасивів;
· кредити під заставу майна -- це кошти, отримані фірмою від інших організацій під заставу власного майна.
Зобов'язання перед власниками (акціонерами) -- це власні кошти фірми:
· акціонерний капітал -- вартість фактично реалізованих акцій (звичайних та привілейованих). Акціонерний капітал формується за рахунок коштів засновників фірми, їхніх подальших внесків, а також внесків інших акціонерів;
· нерозподілений прибуток -- це та частина прибутку, яку буде інвестовано в розширення бізнесу фірми (чистий прибуток за мінусом суми сплачених дивідендів).
Плановий баланс на момент започаткування бізнесу фірми скласти порівняно легко, оскільки він відбиває потреби фірми у стартовому капіталі. Конкретно він показує:
· як передбачається залучати необхідний капітал (пасиви та зобов'язання перед власниками);
· на що залучені кошти передбачається витратити (які активи будуть придбані).
Планові баланси на другий і третій роки безпосередньо залежать від балансу на перший рік і очікуваних фінансових результатів діяльності фірми у відповідні періоди.
У текстовій частині фінансового плану подаються пояснення, які розшифровують припущення щодо окремих статей планового балансу.
У процесі передбачення очікуваних показників балансів слід звернути увагу на такий момент. Підприємці-початківці іноді помилково вважають, що на своєму старті фірма може використовувати тільки (або переважно) позичені кошти. Проте кредитори та інвестори завжди вимагають, щоб певна частка капіталу фірми була створена за рахунок власних коштів підприємця. Тоді підприємець буде "тісно прив'язаний" до свого бізнесу. Якщо для фірми настане скрутна доба, то він не втече, не зазнавши відчутних особистих утрат. Такий підприємець робитиме все залежне від нього, аби вийти з кризи і забезпечити подальший розвиток фірми.
Глибоке розуміння й реальний аналіз планового балансу, плану доходів і видатків і плану руху готівки є обов'язковою умовою прийняття виважених фінансових рішень. При цьому в процесі складання фінансового плану дуже важливо знати, хто і з якою метою вивчає зазначені планові та фінансові документи. Це можуть бути:
· кредитори. Їх інтересуватиме питання: "Чи буде здатна створювана фірма сплачувати боргові зобов'язання?";
· інвестори. Їх інтересуватиме поточний та майбутній рівень прибутковості фірми й ризику, з яким пов'язана її діяльність;
· сам підприємець. Його цікавить, як розвиватиметься бізнес фірми з фінансового погляду і які сильні та слабкі сторони фірми можуть виявитися у зв'язку з цим.
Будь-який узятий окремо показник балансу мало про що свідчить. Проте, коли ці показники розглядати у співвідношенні один з одним, з'являється можливість оцінити фінансовий стан фірми. Ще детальнішу картину ефективності майбутньої фінансової діяльності фірми можна отримати, аналізуючи одночасно показники планового балансу, плану доходів і видатків та плану руху готівки. Ці фінансові документи містять усю необхідну інформацію для розрахунків фінансових коефіцієнтів.
Фінансовий коефіцієнт -- це співвідношення бухгалтерських показників. Саме за їх допомогою як кредитори, так і потенційні інвестори, а також самі власники бізнесу можуть знайти відповіді на всі запитання, які їх цікавлять. Для цього необхідно:
· порівняти показники створюваної фірми із показниками інших аналогічних компаній та з нормативними показниками по галузі;
· простежити тенденцію зміни відповідного показника протягом планового періоду.
Підприємцеві важливо показати, що й він здійснив відповідний фінансовий аналіз. Тому у фінансовому плані звичайно наводяться розрахунки та співвідношення основних фінансових коефіцієнтів, які згруповані за сферами інтересів кредиторів, інвесторів і власників фірми (табл. 1.2).
Коефіцієнти ліквідності. Ліквідність -- це здатність фірми виконувати свої короткострокові зобов'язання, спроможність активів фірми перетворюватися в готівку, яка і є абсолютно ліквідним засобом. Недостатня ліквідність може збільшити витрати на фінансування фірми та зробити неможливими сплату рахунків і виплату дивідендів. Основними показниками ліквідності є:
1) чистий оборотний капітал (він створюється за рахунок довгострокових джерел і не потребує повернення найближчим часом):
(1.2)
де Ок -- чистий оборотний капітал;
Па -- поточні активи;
Пп -- поточні пасиви [32, с. 141].
Таблиця 1.2.
Групування фінансових коефіцієнтів за сферами інтересів кредиторів, інвесторів і власників бізнесу
Група коефіцієнтів
Показники
1. Коефіцієнти ліквідності (відображають інтереси короткострокових кредиторів)
1.1. Чистий оборотний капітал (капітал, що працює; working Сapital)
1.2. Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття; current ratio)
1.3. Коефіцієнт термінової ліквідності (коефіцієнт кислотного тесту; acid test)
2. Коефіцієнти платоспроможності (відображають інтереси інвесторів)
2.1. Коефіцієнт заборгованості (debt ratio)
2.2. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (debt-to-equity ratio)
3. Коефіцієнти рентабельності (відображають інтереси власників бізнесу)
3.1. Коефіцієнт валового прибутку (рентабельність за маржинальним доходом; gross profit margin)
3.2. Коефіцієнт операційного прибутку (рентабельність за операційним прибутком; operating profit margin)
3.3. Коефіцієнт чистого прибутку (рентабельність за чистим прибутком; net profit margin)
3.4. Окупність інвестицій (відношення прибутку до загальної суми активів; return on investment)
3.5. Окупність власного капіталу (прибуток на акціонерний капітал; return on equity)
Джерело: Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998. - с. 142.
2) коефіцієнт поточної ліквідності (за його допомогою можна оцінити, яку частку своїх короткострокових зобов'язань фірма може покрити за рахунок реалізації поточних активів; коефіцієнт поточної ліквідності має перевищувати 1):
(1.3)
де Кпл -- коефіцієнт поточної ліквідності;
Па -- поточні активи;
Пп -- поточні пасиви [32, с. 143].
3) коефіцієнт термінової ліквідності (це співвідношення найбільш ліквідної частини активів і поточних пасивів), він дає змогу точніше визначити рівень ліквідності фірми:
(1.4)
де Ктл -- коефіцієнт термінової ліквідності;
Па -- поточні активи;
МЗ -- матеріальні запаси;
Пп -- поточні пасиви [32, с. 143].
Коефіцієнти платоспроможності. Платоспроможність -- це здатність фірми виконувати свої довгострокові зобов'язання в міру настання строків платежів. До основних коефіцієнтів платоспроможності належать:
1) коефіцієнт заборгованості (цей показник характеризує частку залучених засобів у загальній сумі активів фірми, тобто допомагає оцінити фінансову стійкість фірми, зробити висновок щодо її здатності залучати додатковий капітал. Бажано, щоб цей показник не перевищував 50 %):
(1.5)
де Кз -- коефіцієнт заборгованості;
З -- загальна сума зобов'язань;
А -- загальна сума активів [32, с. 143].
2) коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (він показує здатність фірми повернути борги та відшкодувати збитки за рахунок власного капіталу. Бажано, щоб це співвідношення було на рівні до 25 %):
(1.6)
де Ксзвк -- коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;
З -- загальна сума зобов'язань;
ВК -- власний капітал [32, с. 143].
Коефіцієнти рентабельності. Показники рентабельності характеризують здатність фірми отримувати прибуток на вкладений капітал. Вони є індикаторами фінансового стану та ефективності управління фірмою. До основних показників рентабельності належать 1) коефіцієнт валового прибутку (показує рівень прибутковості на кожну гривню обсягу продажу фірми, тобто характеризує потенційну дохідність фірми):
(1.7)
де Квп -- коефіцієнт валового прибутку;
ВП -- валовий прибуток;
П -- обсяги продажу [32, с. 144].
2) коефіцієнт операційного прибутку (дає змогу точніше відобразити прибутковість виробничої діяльності фірми, оскільки на нього не впливають особливості чинної системи оподаткування):
(1.8)
де Коп -- коефіцієнт операційного прибутку;
ОП -- операційний прибуток;
П -- обсяги продажу [32, с. 144].
3) коефіцієнт чистого прибутку (є основним показником рентабельності, оскільки характеризує реальну прибутковість діяльності фірми):
(1.9)
де Кпр -- коефіцієнт чистого прибутку;
ПР -- чистий прибуток;
П -- обсяги продажу [32, с. 144].
4) окупність інвестицій (показує, наскільки ефективно здійснюється управління фінансами фірми з погляду використання можливих джерел прибутку):
(1.10)
де Оі -- окупність інвестицій;
ПР -- чистий прибуток;
А -- загальна сума активів [32, с. 144].
5) окупність власного капіталу (дає змогу оцінити прибутковість вкладання коштів у започатковуваний бізнес):
(1.11)
де ОВК -- окупність власного капіталу;
ПР -- чистий прибуток;
ВК -- власний капітал [32, с. 144].
Складаючи фінансовий план, необхідно усвідомлювати, що нормативні (середньогалузеві) значення фінансових коефіцієнтів є різними в різних сферах бізнесу. В одній галузі, наприклад, типовим може бути відносно висока довгострокова заборгованість, а в іншій-- швидка окупність запасів. Оскільки кредитори та інвестори обов'язково враховують такі моменти, будь-які відхилення відповідних фінансових коефіцієнтів від середньогалузевих параметрів обов'язково слід пояснити в фінансовому плані. Нормативні значення окремих фінансових коефіцієнтів, які відображають інтереси власників бізнесу, наведено у табл. 1.3.
Проведений за допомогою фінансових коефіцієнтів аналіз майбутнього фінансового стану фірми, так само як і розробка планових фінансових документів фірми, грунтується на певних передбаченнях та припущеннях. Тому часто виникає потреба перевірити похідні (початкові) припущення. Таку перевірку прийнято називати аналізом чутливості.
Таблиця 1.3.
Нормативні значення окремих фінансових коефіцієнтів за даними статистики розвинутих країн (%)
Показник
Сфера бізнесу
виробництво
оптова торгівля
роздрібна торгівля
Коефіцієнт валового прибутку
30 - 40
20 - 30
40 - 50
Коефіцієнт операційного прибутку
15 - 20
10 - 15
15 - 20
Коефіцієнт чистого прибутку
5 - 10
2 - 7
2 - 10
Джерело: Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998. - с. 145.
За своєю сутністю аналіз чутливості є спробою оцінити достовірність висновків, отриманих в результаті складання бізнес-плану. Процедура аналізу чутливості передбачає розрахунки кількох варіантів прогнозів почерговим уведенням в них ключових припущень та оцінюванням впливу цих змін на майбутні фінансові результати діяльності фірми. Для того, щоб не втратити відправну точку аналізу та запобігти плутанині, рекомендується змінювати припущення по одному, зберігаючи решту даних незмінними. Після цього можна досліджувати результати змін за різних припущень. У процесі аналізу чутливості підприємець повинен самостійно визначити межі допуску таких припущень.
Результати аналізу чутливості слід розглядати, виходячи з уже прийнятих у бізнес-плані рішень. При цьому аналіз чутливості дає змогу виявити певний діапазон варіацій вихідних припущень, за межами якого здійснення даного підприємницького проекту є проблематичним або недоцільним.
На практиці аналіз чутливості означає, що планові фінансові документи розглядаються з погляду кількох реальних перспектив. При цьому точного варіанта прогнозу може і не бути, зате буде знайдено певну кількість варіантів реалізації даного підприємницького проекту, які є можливими з погляду здорового глузду. Такий підхід до прийняття рішень є набагато ліпшим, ніж суто теоретичні розумування, коли бажане беруть за дійсне.
Наприкінці фінансового плану мають бути узагальнені й охарактеризовані потреби фірми у фінансових ресурсах, які, власне, фірма й прагне отримати завдяки представленому бізнес-плану, а також план повернення кредиторам та інвесторам їхніх коштів. Тобто в кінцевому параграфі фінансового плану підприємець має викласти свої пропозиції щодо:
· загальних фінансових потреб фірми в плановому періоді;
· умов і порядку отримання фінансових коштів;
· умов та термінів повернення коштів кредиторам та інвесторам, а також сум їхніх передбачуваних доходів.
Визначити загальні фінансові потреби фірми у плановому періоді, ураховуючи вже проведені в маркетинг-плані, виробничому, організаційному та фінансовому планах розрахунки, порівняно просто. При цьому бажано, щоб відомості про основні очікувані стартові витрати було підтверджено копіями контрактів, угод, протоколів про наміри тощо.
Більшу частину фінансових коштів, необхідних для започаткування фірми, звичайно, надають засновники (власники). Проте на практиці, як правило, виникає потреба в додатковому зовнішньому фінансуванні. Зовнішнє фінансування підприємницького проекту здійснюється в двох основних формах:
· або необхідні кошти позичаються (у грошовій чи товарній формі);
· або вони з'являються внаслідок продажу частини майна фірми одному, кільком чи багатьом фізичним або юридичним особам.
Можливі також різні варіанти поєднання позичкового та акціонерного (пайового) інвестування.
Проблема залучення зовнішніх фінансових коштів ускладнюється існуванням багатьох джерел фінансування, кожне з яких має свої переваги й недоліки. Завдання полягає в тому, щоб знайти такий варіант поєднання джерел фінансування, який би забезпечив досягнення мети і мав найнижчу ціну. При цьому практика свідчить, що фінансування через кредити доцільне для проектів, які пов'язані з розширенням виробництва на вже діючих підприємствах. За реалізації проектів, спрямованих на створення нової фірми або реалізацію технологічного нововведення, ліпшою формою фінансування є акціонерний капітал.
Конкретний вибір форм і джерел фінансування, визначення термінів та умов повернення коштів інвесторам і кредиторам залежить від різноманітних факторів і є предметом майбутніх переговорів. У фінансовому плані необхідно тільки:
· чітко викласти бажані умови та порядок отримання необхідних фінансових коштів;
· визначити той процент за кредит або частку участі в прибутках, що їх власники бізнесу можуть запропонувати кредиторам чи інвесторам.
Головне завдання тут -- окреслити основні параметри майбутньої угоди та визначити справедливу ціну за кредит або ту частку бізнесу, якою підприємець збирається поступитися.
Оцінку ефективності інвестиційного проекту здійснюють за показниками:
· чистий приведений доход;
· індекс (коефіцієнт) доходності;
· індекс (коефіцієнт) рентабельності;
· період окупності (недисконтований та дисконтований).
Нижче наведені основні формули для розрахунку показників.
Чистий приведений дохід (чиста теперішня вартість) при одноразовому вкладанні інвестиційних витрат (ЧПДо) визначається так:
(1.12)
де - сума чистого грошового потоку за окремі інтервали загального періоду експлуатації проекту. Розраховується за формулою:
де - сума чистого додаткового прибутку, що очікується, грн.;
- приріст амортизації (зміна загальної суми амортизації) у зв'язку зі зміною вартості основних засобів;
t - період життєвого циклу проекту;
n - кількість періодів в загальному розрахунковому періоді t ;
р - ставка дисконту (в частках одиниці).
Критеріальне значення ЧПД [26, с. 28].
Індекс (коефіцієнт) доходності при одномоментних інвестиційних витратах по реальному проекту розраховується за наступною формулою:
(1.14)
де ІДо - індекс (коефіцієнт) доходності по інвестиційному проекту при одномоментному здійсненні інвестиційних витрат.
Критеріальне значення ІД [26, с. 28].
Період окупності може розраховуватись за двома методами - статичним (бухгалтерським) і дисконтним.
Недисконтований показник періоду окупності (ПОн) визначається статичним методом і розраховується за наступною формулою:
(1.15)
де - середньорічна сума чистого грошового потоку за період експлуатації проекту [26, с. 29].
Дисконтований показник періоду окупності (ПОд) визначається за наступною формулою:
(1.16)
Дисконтований показник періоду окупності як і недисконтований показник періоду окупності повинні мати мінімальне значення так буде найвигідніше інвестору [26, с. 29].
Бізнес-план є письмовим документом, в якому викладено сутність, шляхи і способи реалізації підприємницької ідеї; охарактеризовані ринкові, виробничі, організаційні і фінансові аспекти майбутнього бізнесу та особливості керування ним. Він є основою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвесторів до процесу фінансування розробки та реалізації підприємницької ідеї, до інноваційно-інвестиційних проектів.
У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (опрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).
Бізнес-плани класифікуються за трьома основними ознаками: сферою бізнесу -- виробництво, будівництво, торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо; масштабами бізнесу -- малий, середній, великий; характером продукту бізнесу -- традиційний, принципово новий, продукти виробничо-технічного й споживчого призначення. У межах кожної класифікаційної ознаки можна виокремлювати й розробляти: а) повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів); б) бізнес-план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів); в) бізнес-план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми). Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес-плани для певного кола заінтересованих осіб, а також бізнес-плани розвитку конкретного регіону для органів з бюджетними повноваженнями.
Конкретними цілями розробки бізнес-плану як багатофункціонального документа треба вважати такі:
· налагодження комунікацій між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;
· проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері виробничої діяльності;
· своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху власної справи;
· формування та розвиток управлінських якостей підприємця;
· можливість перевірки слушності власної підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.
Обов'язковою передумовою розробки високоякісного бізнес-плану є формування конкретного інформаційного поля, тобто цілеспрямовано створюваної сукупності відомостей різного характеру для забезпечення інформаційних потреб підприємця (господарника) в процесі бізнес-планування. для розробки бізнес-плану необхідна така інформація: маркетингова (конкуренти, споживачі, ціни, особливості просування на ринок); виробнича (технологія, устаткування, виробничі площі, сировина й матеріали, персонал); фінансова (дохідність і рентабельність, кредити, податки, страхування); загальноекономічна й галузева (економічна ситуація, законодавство, політичні та соціальні умови, тенденції розвитку галузі). При цьому важливо забезпечити об'єктивність, актуальність, своєчасність, комунікативність і наочність інформації.
Можливі такі джерела отримання інформації для розробки бізнес-плану: власний досвід практичної діяльності у відповідній сфері бізнесу; безпосередні контакти з потенційними клієнтами, постачальниками, торговими агентами; статистична інформація про стан і тенденції розвитку галузі та конкретної бізнесової сфери, діяльність конкурентів; поточні аналітичні огляди економічної та ринкової ситуації; реклама, інформаційно-комерційні матеріали виставок (ярмарків), міжурядових угод, спеціалізованих науково-практичних конференцій (семінарів); вітчизняні та зарубіжні публікації з питань бізнесової (підприємницької) діяльності.
Загальна методологія розробки бізнес-плану, як правило, охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'язковою, коли засновується цілком нове діло. на цій стадії розробляється концепція майбутнього бізнесу, в рамках якої здійснюється пошук підприємницької ідеї, вибір сфери діяльності та форми організації бізнесу, а також приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле стосовно майбутнього бізнесу; виявляються сприятливі фактори та загрози з боку зовнішнього середовища; оцінюються сильні й слабкі сторони фірми; формулюються її місія та конкретні цілі; вибирається її стратегія; виявляються можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії відбувається безпосереднє опрацювання конкретного бізнес-плану.
1.4 Особливості бізнес - планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства
Бізнес - план зовнішньоекономічного проекту передбачає, як правило, обгрунтування ефективності розробки, освоєння та розширення зовнішніх ринків для фірми. Зокрема, у ньому наводяться аналіз та характеристика ринку для проникнення та посилення ринкової позиції фірми, аналіз конкурентів, їх сильних та слабких сторін, аналіз конкурентних позицій своєї фірми (так званий SWOT - аналіз: strengths/weaknesses- opportunities/threats), аналіз зовнішнього середовища бізнесу: географічних, демографічних, організаційно-правових, політичних, економічних, соціально-культурних та інших умов ринку проникнення на зарубіжних територіях та умови для розвитку даного виду зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
Потім у бізнес плані подається опис зовнішньоекономічного проекту: характеристика товару, призначеного на постачання закордон, місцезнаходження та характеристика підприємства, що його виробляє, заходи із виведення товару на даний зовнішній ринок (формування збутової мережі, реклама та інші засоби стимулювання збуту, цінова політика).
Наступними розділами у бізнес-плані є характеристика виробництва та збуту, розділ маркетингової роботи.
Далі у бізнес плані наводяться дані поконкретній фірмі, для якої або на якій цей бізнес план розроблювали. Тут наводиться характеристика правового та фінансового положення фірми, указуютьсґ організаційні структури та ведучі співробітники, відповідальні за реалізацію даного зовнішньоекономічного проекту.
Потім наводиться оцінка ризиків даного проекту, наводиться фінансовий план його реалізації із указанням коштів, що виділяє фірма, та коштів, необхідних їй у вигляді зовнішніх позичок. Розраховується точка беззбитковості зовнішньоекономічного проекту.
Бізнес план звичайно починається із резюме, де у стиснутій, лаконічній формі наводиться короткий зміст основної його суті, і закінчується додатками, що ілюструють та обгрунтовують полдоження та статті плану.
Бізнес план зовнішньоекономічного проекту також відрізняється від звичайного бізнес плану, що стосується внутрішнього ринку, дослідженнями конкурентного середовища, маркетинговими дослідженнями та вибором способу виходу підприємства на зовнішній ринок.
Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:
експортування,
спільне підприємництво,
пряме інвестування (рис. 1.7).
У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підпри-ємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільного підприємництва реалізу-ються на основі укладення контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме інвестування передбачають інвестиції, тобто довгострокові вкладення капіталу в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних форм стратегій виходу на зовнішній ринок (рис. 1.8).
Експорт -- вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.
Непрямий експорт -- продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.
Прямий експорт -- продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.
Спільне підприємництво -- об'єднання зусиль партнерів щонаймен-ше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи.
Ліцензування -- форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.
Рис. 1.7. Стратегії виходу на зовнішній ринок
Рис. 1.8. Контракти та інвестиційні форми стратегій виходу фірм на зарубіжний ринок
Підрядне виробництво -- форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на виготовлення своєї продукції.
Управління за контрактом -- форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру "ноу-хау" в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал.
Спільне володіння -- форма спільного підприємництва, за якої об'єднуються зусилля зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, котрим вони володіють та керують спільно.
Пряме інвестування -- розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі підприємства, збутові філії.
Таблиця 1.4.
Стратегії виходу підприємства на закордонні ринки
ЕКСПОРТ
Непрямий експорт:
Через вітчизняних купців експортерів;
Через вітчизняних агентів з експорту;
Через вітчизняну кооперативну організацію;
Прямий експорт:
Через експортний відділ у власній країні;
Через збутове відділення чи філію за кордоном;
Через комівояжерів з експортних операцій;
Через закордонних дистриб'юторів чи агентів
СПІЛЬНА ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
Ліцензування;
Підрядне виробництво;
Управління за контрактом;
Підприємства спільного володіння
ПРЯМЕ ІНВЕСТУВАННЯ
Зборочні підприємства
Виробничі підприємства
Джерело: masters.donntu.edu.ua
Далі буде розглянуто особливості кожного способу виходу підприємства на зовнішні ринки та умови їх використання. Під експортом розуміється реалізація на закордонних ринках товарів та послуг, що виробляються чи виконуються у своїй країні. Розрізняють прямий та непрямий експорт. Непрямий експорт має місце, коли вироби та послуги реалізуються, через посередників:
а) вітчизняний посередник-експортер отримує продукцію від виробника та продає її за кордон;
б) вітчизняний агент-експортер шукає покупців за кордоном та домовляється про поставки, розраховуючи на отримання комісійної винагороди;
в) кооперативна організація здійснює експорт від декількох виробників та частково під їх адміністративним контролем;
г) керуюча експортом фірма керує експортною діяльністю компанії за певну винагороду.
Непрямий експорт особливо необхідний в умовах, коли виробник не має достатньої інформації про зовнішній ринок або досвіду роботи на ньому, тому віддає перевагу зменшенню власного ризику, передаючи функцію збуту посередницькій фірмі. Непрямий експорт має дві переваги: по-перше, його здійснення не потребує значних засобів, відсутня необхідність створення експортного відділу, який буде займатися продажем за кордоном чи встановлювати контакти з іноземними партнерами. По-друге, такий експорт менш ризикований, тому що посередники діють за своєю ініціативою, спираючись на знання кон'юнктури закордонних ринків, та пропонують виробнику додаткові послуги.
Концепція маркетингу повинна враховувати можливість здійснення в активній та пасивній формах. При активній формі ініціатива стосовно закордонних поставок виходить від вітчизняних інститутів - виробника або експортера. Пасивний експорт має протилежне джерело: імпортер або якийсь іноземний інститут (нерідко державні організації іноземної держави) веде пошук необхідної для них продукції. В деяких випадках пасивний експорт проявляється в вигляді нерегулярного. Це такий рівень включення до світової торгівлі, коли фірма час від часу експортує свої надлишки та продає товари місцевим оптовикам, що є представниками закордонних фірм. Про прямий експорт кажуть, якщо виробник продає свої товари та послуги самостійно. При цьому несуттєво, чи продав він продукцію кінцевому споживачеві або посереднику. Робота на зовнішньому ринку пов'язана з суттєвими витратами та підвищеним ступенем ризику, що компенсується економією на оплаті послуг посередника. Відомо декілька способів організації прямого експорту:
а) експортний відділ чи підрозділ, в обов'язки якого входить здіснення продажу за кордоном та організація збору необхідної інформації про ринок, експортний відділ може трансформуватися в автономний підрозділ, який буде акумулювати інформацію та керувати всією експортною діяльністю;
б) закордонний відділ продажу чи дочірня компанія, дозволяє виробнику скористуватися ефектом безпосередньої присутності на ринку та здійснювати контроль за виконанням маркетингових програм; закордонний відділ продажу здійснює реалізацію та розподілення продукції, інколи на нього покладаються організації, зберігання та просування товарів, демонстраційного та обслуговуючого центру;
в) торгові представники, для пошуку закордонних клієнтів компанія використовує своїх торгових представників;
г) іноземні дистриб'ютори чи агенти, для організації продажу продукції компанія звертається до закордонних дистриб'юторів чи агентів, які можуть бути наділені виключними чи обмеженими правами на представництво виробника в конкретній країні.
Експорт значно ускладнює реалізацію усіх функцій маркетингу. Особливо це стосується обробки ринку, реалізації та дистрибуції. Крім того, експортер зустрічається з необхідністю переорієнтації всіх задач на нові умови, що часто потребує перерозподілу капіталу, структурних змін у кадровому потенціалі і т.п. Особливо важким такий перехід в новий якісний стан є для малих та середніх підприємств. Для більшості з них виходом є використання форм експортної кооперації. Експортна кооперація в світовій практиці отримала широкий розвиток та характеризується великою різноманітністю форм. Перш за все експортна кооперація це співробітництво на добровольчій основі двох і більше юридично та економічно самостійних підприємств на основі укладання угоди чи договору. Це співробітництво направлено на рішення спільних задач в сфері експорту. Співробітництво в області експорту часто приводить до звичайних спільних дій групи незалежних фірм, що мають взаємозв'язані продукцію та ринки, що розширює їх можливості при проведенні міжнародних операцій. В інструментальному та інституціональному плані міжнародна кооперація побудована на використанні великого арсеналу методів та механізмів, за допомогою яких вирішуються задачі по обробці закордонних ринків.
Використання ліцензування для виходу на зовнішній ринок та розширення зв'язку з закордонними партнерами передбачає як експорт так і імпорт технологій. Ліцензійне виробництво полягає в тому, що вітчизняний оферент (ліцензіар) передає закордонному виробнику (ліцензіату) права на використання ноу-хау на продукт та виготовляти цей продукт на умовах оплати певного ліцензійного збору чи винагороди. При цьому ліцензійні договори містять не менш двох аспектів. По-перше, вони відображають специфіку об'єкту ліцензії. В їх числі виділяються патенти, виробничі моделі та зразки, товарні знаки та торгові марки, незахищені ноу-хау. По-друге, при придбанні ліцензії часто фіксуються певні обмеження на використання, експлуатацію і т.п. відповідно видові ліцензії набувають форму ліцензій на виробництво, використання та збут. Ліцензійні контракти встановлюють вид прав на використання, експлуатацію та отримання доходу, а також період, на який вони передаються (частіше на 5-10 років). Нерідко обмовляються можливості та умови продовження договору. Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіара полягають в тому, що він має можливість:
а) в короткі строки окупити витрати на науково-дослідницькі роботи, використані на розробку винаходу;
б) одержати додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нової продукції;
в) використати місцеву, більш дешеву робочу силу;
г) забезпечити близькість до джерел сировини;
д) перебороти валютні та митні обмеження.
Головною перевагою ліцензійного виробництва є те, що крім ноу-хау закордон не вивозиться ніяких матеріальних цінностей. При цьому воно позбавляється необхідності проявлення власної активності. Саме тому даний напрямок дуже популярний серед малих та середніх підприємств. В останні роки найбільш розповсюдженою формою господарчої інтеграції крупного та малого виробництва, особливо в сфері послуг та торгівлі, стала система договірних відносин типу франчайзинг.
Франчайзинг це можливість використання відпрацьованих та виправдавших себе технологій, відому торгову марку, можливість навчатися та отримувати необхідні консультації. Всі ці можливості можуть представити ті, хто вже має досвід, знання, володіє технологічними секретами або ноу-хау, хто створив собі певний імідж в світі бізнесу та у споживачів. Все це нематеріальний, але доволі цінний при правильному користуванні капітал. Правильно спланована та обґрунтована програма франчайзингу дозволяє франчайзеру суттєво розширити межі своїх можливостей, визначити головні напрямки своєї діяльності, прогнозувати свої майбутні доходи, швидко отримати суспільне визнання, укріпити свої ринкові позиції.
Від франчайзі зазвичай вимагається:
а) початковий внесок для отримання права на навчання, використання імені, торгівельного знаку и т.п.;
б) постійні внески - частіше у вигляді частки з обороту - в оплату за поточне керівництво та навчання;
в) внески на цілі маркетингу та збуту (на покриття витрат з реклами, просуванню товару, дослідження ринку і т.п.) - частіше у вигляді частки з обороту;
г) суворе дотримання форм і методів роботи, включаючи порядок управління, стандарти якості, уніформу співробітників і т.п.
Франчайзер зі свого боку забезпечує франчайзі:
а) початковим навчанням управлінню та веденню справ;
б) постійною допомогою у підготовці та перепідготовці кадрів, консультаціями з усіх питань управління та маркетингу.
Франчайзинг застосовується в основному в сфері розподілення продукції та послуг. Франчайзинг має як переваги, так і недоліки. Переваги для франчайзера полягають в наступному:
а) франчайзинг дозволяє франчайзеру збільшити кількість торгових пунктів (виробництв), що розповсюджують продукцію чи надають послуги. Для розширення справи не вимагається великих власних капіталів;
б) розширює джерела доходів (прибутків) за рахунок зусиль франчайзі;
в) знижує рівень витрат виробництва і повернення на одиницю товару, тому що франчайзі сам покриває витрати на утримання свого підприємства;
г) право франчайзі використовувати торгову марку згідно до франчайзу захищено методом патентування торгової марки.
Недоліки франчайзингу для франчайзера:
а) франчайзеру буває важко контролювати франчайзі, оскільки він не може безпосередньо керувати ними;
б) можливість згубити свою репутацію через погану роботу франчайзі;
в) франчайзер не може бути певен, що всі франчайзі подають йому правдиві дані про свою діяльність.
Однією з форм сумісного підприємництва - є керування за контрактом Management Contracting, вона знаходить широке використання в країнах що розвиваються, які мають капітал та персонал, але не мають необхідних ноу-хау та кваліфікованих робітників. Пропозиції відносно кооперації з участю закордонного капіталу в цих країнах часто відхиляються через страх допустити безмірну іноземну присутність. Угода на проведення комплексу робот в області менеджменту обмежено в часі, і наприкінці угоди закордонні спеціалісти будуть замінені на місцевих. Отже, використовуючи Management Contracting, фірма експортує не товар, а управлінські послуги. Частіше за все це здійснюється у формі консультацій для іноземних компаній. В сучасних умовах для використання Management Contracting відкриваються абсолютно нові можливості, які в світовій практиці ще не мали широкого використання. Мова йде про придбання ноу-хау в області менеджменту діючими підприємствами, багато з яких приватизуються.
Виробництво за контрактом (Contract Manufacturing) полягає в тому, що іноземне підприємство приймає на себе обов'язки виготовляти на власних виробничих потужностях продукцію, придбання якої гарантується вітчизняною фірмою договором на тривалий термін. Ситуації в яких виникає необхідність звертатися до такої форми, можна певною мірою типізувати. Використання її має сенс при дефіциті власних потужностей та наявності великих перешкод для експорту в відповідну країну або його високої вартості, а також в умовах, коли виробництво в чужій країні дешевше завдяки низьким матеріальним витратам та невисокому рівню заробітної платні.
Особливе місце серед способів виходу підприємства на зовнішній ринок належить прямому інвестуванню чи трансферту капіталу. Інвестування може виконуватися підприємством самостійно або разом з господарчими суб'єктами країни, в яку ввозиться капітал. В останньому випадку мова йде про створення спільного підприємства (Joint Venture). При самостійному вкладенні капіталу за кордоном фірма приймає підприємство під свою повну відповідальність. Спільне підприємство - підприємство, яке базується на спільному капіталі суб'єктів господарчої діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків. Основними мотивуючими факторами для підприємства для створення спільного підприємства за кордоном можуть бути:
а) освоєння нових ринків збуту і, відповідно, збільшення прибутку через зростання продажу новим покупцям;
б) краще забезпечення надійного і довготривалого доступу до джерел сировини й енергоносіїв;
в) розширення діючих виробничих потужностей;
г) зниження собівартості виробництва і поліпшення його конкурентних параметрів завдяки можливості використання дешевих факторів виробництва, зокрема робочої сили;
д) економія часу і капітальних витрат завдяки можливості купити вже існуючі та діючі потужності;
е) забезпечення можливості господарського маневрування, використання додаткових важелів поліпшення позицій на ринку;
є) перспективне придбання того або іншого привабливого об'єкта в повну власність;
ж) використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;
з) загальне поліпшення умов ринкової роботи й більш повне і ефективне використання ряду інших маркетингових чинників.
Можна виділити дві основні форми трансферту капіталу за кордон, коли на себе приймаються переважно всі ризики: зборочне виробництво та повне виробництво продукту. Різниця між ними в основному в кількості виробничих фаз, що передбачається виконувати в іншій країні. Зборочне виробництво в закордонних філіях характеризується трансфертом капіталу, засобів виробництва, персоналу та ноу-хау в країні присутності з метою заснування та експлуатації власних виробництв для здійснення монтажу кінцевого продукту з вузлів та деталей. Отже, закордонні підприємства з технологічної точки зору є організацією виробничого процесу на його останній фазі. Економічна вигода зборочного підприємства в закордонних філіях полягає в використанні господарчого законодавства країни присутності з метою отримання додаткового ефекту у порівнянні з постачанням готової продукції. Організація зборочних робот за кордоном доцільно у випадках, коли в цільовій країні існують обмеження для закордонних експортерів. Наприклад проведення відкритих конкурсів на розміщення урядових замовлень чи виконання крупних проектів, в яких мають право приймати участь лише зареєстровані та функціонуючі в країні підприємства. Великий набір факторів, що визначають економічне значення власного зборочного виробництва за кордоном, пов'язано з витратами. Перш за все це відноситься до прямих витрат: заробітній платі, сировині, допоміжним матеріалам, матеріалам виробничого призначення, постачанням комплектуючих деталей. Враховуючи, що тарифи та інші збори на ввезення в відповідні країни деталей та комплектуючих для зборки нижче, ніж на експорт готових виробів.
Організація зборочного виробництва на закордонних філіях звільняє підприємство від кон'юнктурної залежності на вітчизняному ринку. Особливо це важливо при змінах валютного курсу. Виробництво продукту на власних закордонних філіях представляє собою узагальнююче поняття, що характеризує форми виробничої діяльності на ринках чужих країн, що забезпечує виготовлення складових частин продукту та їх зборку в кінцевий продукт. Виділяють чотири види такого виробництва: виробництво первісного продукту (виготовлення деталей), зборка, переробка давальницької сировини, комплектне закордонне виготовлення. Виробництво первісного продукту (виготовлення деталей) представляє собою перенесення на закордонну філію однієї чи декількох фаз виробництва продукту чи виготовлення деякої частини деталей та вузлів кінцевого продукту. Мова йде про підприємство, що є субпостачальником, яке може постачати продукцію як головному підприємству, так і інші підприємства країни присутності та третіх країн. Можливе також постачання зборочних фірм прикордонних країн. Позитивне рішення відносно організації виробництва первісного продукту за кордоном приймається при умові зниження витрат на виробництво (нижчі ціни на енергоносії, робочу силу, тощо); наявності можливості використання пільг для іноземного капіталу та переходу до організації виробництва продукту в цілому; приближення до місця розташування фірм-покупців продукції, для яких одночасно можна виконувати замовлення по завозу товарів. До того ж створення нових робочих місць сприяє формуванню позитивного іміджу компанії в країні, що приймає. Компанія повністю контролює інвестиції та проводить виробничу та маркетингову політику, що найкращим чином відповідає її довгостроковим цілям. Основним недоліком прямого інвестування є те, що компанія не застрахована від погіршення ринкових умов, девальвації валюти чи експропріації її власності в разі будь-яких політичних потрясінь.
Функціонування закордонних філій з функціями зборки пов'язано з відносно високим впливом функції збуту. Це зумовлює потребу в потужній службі маркетингу з різноманітними функціями. Особлива увага повинна при цьому повинна приділятися зв'язкам з клієнтами, вивченню та формуванню попиту на продукцію та сервісному обслуговуванню. Виникає додатково в більшому чи меншому обсязі функція маніпулювання над товаром, пов'язана з необхідністю пристосування його до смаків місцевих споживачів. В особливості це стосується кольорової гами продукції, її форми, смакових добавок і т.п. в залежності від виду продукту.
Міжнародне маркетингове дослідження -- це система збору, обробки, аналізу та прогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародній маркетинговій діяльності.
Метою будь-якого міжнародного маркетингового дослідження є зменшення ризику від рішень стосовно міжнародної активності фірми. Мінімізація ризику досягається на основі використання висновків міжнародного маркетингового дослідження в прийнятті рішень. Під висновками міжнародного маркетингового дослідження розуміється систематизована інформація про стан та можливі варіанти розвитку об'єкта дослідження.
Стан інформації визначає ступінь обгрунтованості міжнародного маркетингового рішення [65, с. 154].
Проведення міжнародного маркетингового дослідження необхідно для прийняття рішень з таких питань:
*сегментація світового чи зарубіжного ринку, її необхідність, критерії та умови успішної сегментації;
*вибір ринку, країни для розвитку міжнародної діяльності;
*обгрунтування стратегії виходу на зарубіжний ринок (експортування, спільне підприємництво чи пряме інвестування);
*обгрунтування елементів міжнародного маркетингового комплексу (товарної та цінової стратегії, каналів розподілення, системи просування);
* розробка міжнародної маркетингової стратегії;
* створення міжнародного маркетингового плану.
Особливості міжнародного маркетингового дослідження наведено на рисунку 1.9.
Рис. 1.9. Схема поля маркетингового дослідження
Особливості міжнародного маркетингового дослідження:
1. Велике поле дослідження
2.Технічні труднощі збору інформації:
- повна відсутність інформації,
- ненадійна статистична інформація,
- обмеження на доступ до інформації,
- мовні труднощі (переклад, діалекти),
- поведінка респондентів.
3.Висока вартість досліджень, особливо збору первинної інформації.
4.Труднощі порівнянь та пояснень.
5.Проблеми розробки рекомендацій.
Міжнародне маркетингове дослідження має чотири логічно взаємопов'язані, послідовні стадії:
I. Визначення вимог до інформації;
II. Збір даних;
III. Аналіз;
IV. Упровадження.
У практиці дослідження зарубіжних ринків виділилося чотири основних типи досліджень:
- попереднє,
- поглиблене,
- спеціальне,
- тест.
Попереднє маркетингове дослідження зарубіжного ринку дає варіанти можливого прибутку фірми залежно від місткості ринку, можливого обсягу продажу товарів та меж можливої ціни реалізації (табл. 1.5).
Серед маркетологів вважається, що попереднє дослідження повинно проводитися власними силами, і тільки після нього слід замовляти поглиблене міжнародне маркетингове дослідження. Як бачимо з таблиці 1.5, варіантність і обгрунтованість попереднього дослідження значною мірою залежить від того, наскільки точно визначена місткість ринку, яка може бути реальною та потенційною. Реальна місткість ринку -- це обсяг (кількість чи вартість) товару, який може придбати (купити, взяти в кредит) ринок уже сьогодні. Як реальна, так і потенційна місткість (ємність, емкість) ринку вимірюється в натуральних або вартісних показниках за рік.
Таблиця 1.5.
Зміст попереднього міжнародного маркетингового дослідження
Необхідна інформація
Дії маркетолога
Результат
Макроекономічні показники
(ВВП, ВНП, структура виробництва, обсяги виробництва, позитивні та негативні тенденції попиту та пропонування, демогра-фічна статистика тощо)
Аналіз за допомогою методів статистики, економетрії, соціометрії тощо; прогнозування методами екстраполяції, експертних оцінок, статистичного моделювання, аналогових моделей тощо
Місткість ринку (реальна та потенційна)
Дані про місцевих та іноземних конкурентів (кількість, обсяги продажу, ступінь відомості товарної чи торгової марки, досвід роботи на цьому ринку, конкурентні переваги тощо)
Оцінка власної конкурентної позиції, прогнозування обсягу продажу
Варіанти можливого обсягу продажу (V)
Реакція місцевого попиту на ціни і ціни конкурентів (ставлення споживачів до показників "ціна -- якість", цінові стратегії конкурентів тощо)
Розрахунок варіантів можливої ціни продажу (Ц)
Оцінка потенційного товарообігу
Т= V·Ц
Варіанти можливого товарообігу
Дані про собівартість виробництва та експортні витрати
Розрахунки можливого прибутку
Варіанти можливого прибутку
Для визначення реальної місткості зарубіжного ринку доцільно користуватися такою формулою:
M p = Bн + I - E (1.17)
де Мр -- реальна місткість зарубіжного ринку;
Вн -- національне виробництво даного товару на території країни;
І -- імпорт даного товару;
Е -- експорт товару [65, с. 156].
За необхідності більш точної оцінки реальної місткості зарубіжного ринку, та у випадках, коли товар може експортуватися чи імпортуватися у складі іншого товару (наприклад, акумуляторні батареї в складі транспортних засобів), доцільно використовувати розширений варіант формули:
Mp = Bн + I - E + З + Iк - Ек (1.18)
де Мр -- реальна місткість зарубіжного ринку;
Вн -- національне виробництво даного товару на території країни;
І -- імпорт даного товару;
Е -- експорт товару;
З -- залишки товару, нереалізованого в минулому році;
Iк -- імпорт даного товару в складі комплексного виробу;
Ек -- експорт даного товару в складі комплексного виробу [65, с. 156].
Потенційна місткість зарубіжного ринку -- це обсяг (кількість чи вартість) товару, який зможе придбати ринок за певних умов. Залежно від умов, які прогнозуються, потенційна місткість може бути як більшою, так і меншою за реальну місткість.
Для оцінки потенційної місткості зарубіжного ринку доречно використати формулу:
МP = Ч · kc · ke - (H - З? - З?) - A + I - E (1.19)
де МP -- потенційна місткість зарубіжного ринку;
Ч -- чисельність групи споживачів товару;
kc -- рівень (коефіцієнт) споживання в базисному періоді, або норматив споживання товару (нормативи: фізіологічні -- для продуктів харчування; раціональні -- для непродовольчих товарів та послуг; техніко-технологічні -- для засобів виробництва, сировини та матеріалів);
ke -- коефіцієнт еластичності попиту від цін та доходів;
Н -- насиченість ринку (обсяг товарів, які є в користуванні населення, або засобів виробництва на підприємствах);
ЗF -- фізичне зношування товарів у користуванні;
ЗM -- моральне зношування товарів у користуванні;
А -- альтернативні ринку форми задоволення потреб (тіньовий ринок, натуральні джерела споживання) та товари -- субститути;
І -- імпорт даного товару;
Е -- експорт даного товару [65, с. 157].
У наступному розділі даного дипломного проекту буде розглянуто та проаналізовано господарську та зовнішньоекономічну діяльність ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
Розділ 2. Загальна характеристика виробничо - господарської та зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства
Історія співпраці Київських хлібопекарських підприємств почалася більше 70 років тому, коли у 1930 р. був створений Київський трест "Головхліб". Спочатку до його складу входили в основному малопотужні пекарні й лише два новозбудовані на той час хлібозаводи - №2 і №3.
Піднесення промислового хлібопечення почалося після створення у 1931 році об'єднання "Союзпромхлібопечення" та проектної організації "Хлібпроект", згодом - "Діпрохарчопром". Після цього у 1932 р. був збудований хлібозавод №1, у 1934 р. -хлібозаводи №4 та №5.
У повоєнні роки, У зв'язку із зростанням населення Києва, виникла потреба у спорудженні нових хлібозаводів. У 1944 р. в складі тресту було організовано контору матеріально-технічного постачання "Київхлібпостач" з метою забезпечення хлібозаводів необхідною сировиною, паливом, будівельними та іншими матеріалами.
У 1948 р. на базі реконструйованої пекарні №8, а також пекарень №1 і №7 було створено хлібокомбінат №8.
У 1955 р. на базі ремонтних майстерень та деревообробного заводу трест почав працювати ремонтний комбінат, з 1966 р. -- ремонтно-монтажний комбінат.
У 1961 р. Київському тресту хлібопекарської промисловості передані Білоцерківський, Васильківський та Фастівський хлібокомбінати. У 1965 р. став до ладу хлібозавод №9 (нині дослідний хлібозавод), у 1972-му - хлібозаводи №11 та Броварський, у 1975-му - хлібозавод №12.
У 1976 р на базі Київського тресту хлібопекарської промис-ловості було створене Київське виробниче об'єднання хлібо-пекарської промисловості, згодом - Державне підприємство "Київхліб". У 1976 -- 1977 рр. до його складу ввійшли Богуславськпй, Макарівський, Переяслав-Хмельницький і Сквирськнй хлібозаводи, а в 1988 р. - недобудований Славутицький хлібозавод, який став до ладу наприкінці цього ж року. І, нарешті, у 1995 р. було введено в експлуатацію новий хлібокомбінат №10.
Відкрите акціонерне товариство "Київхліб" створене на базі державного підприємства "Київхліб" у 1996 р. Нині це одне з найбільших хлібопекарських підприємств України, до складу якого входять 17 хлібопекарських підприємств (дев'ять у м.Києві та вісім - у Київській області), ремонтно-монтажний комбінат, інформаційно-обчислювальний і навчальний центри та контора матеріально-технічного постачання "Київхлібпостач".
Усі хлібопекарські підприємства акціонерного товариства -це сучасні високомеханізовані заводи, де постійно триває реконструкція, монтується нове устаткування, нарощуються потужності, підвищується технічний рівень, вживаються заходи щодо поліпшення якості продукції та розширення асортименту.
Впроваджується техніка нового покоління - персональні комп'ютери, розробляються та впроваджуються передові технології електронної обробки інформації, що дозволяє оперативно отримувати достовірну інформацію про роботу будь-якого підприємства зокрема і всіх підприємств у цілому.
На сьогодні потужність ВАТ "Київхліб" становить понад 1700 т на добу хлібобулочних і 12,6 тис. т на рік кондитерських виробів, а асортимент налічує 470 найменувань хлібобулочних і 460 найменувань кондитерських виробів, більшість з яких розроблені спеціалістами акціонерного товариства. Тільки протягом 2002 р. розроблено та затверджено документацію на 248 найменувань нових видів продукції, з яких 172 вже впроваджено у виробництво.
На хлібозаводах виготовляють дієтичні та діабетичні вироби. Майже всі вони розроблені спеціалістами акціонерного товариства і схвалені Міністерством здоров'я України.
Продукцію хлібозаводів презентують на виставках, споживчих конференціях, конкурсах, де вона посідає провідні місця, широко рекламують у фірмовій торгівлі, що налічує 90 одиниць, у тому числі 39 магазинів, які є на всіх заводах.
Кожне підприємство має автомобільний парк. Це дає можливість своєчасно доставляти продукцію замовникам та організовувати виїзну торгівлю.
Стабільну роботу підприємств забезпечують висококваліфі-ковані кадрові працівники. На заводах немає плинності кадрів, створюються нові робочі місця, які заповнюють молоді кваліфіковані робітники по закінченні навчального центру акціонерного товариства.
Віддана праця багатьох робітників АТ "Київхліб" відзначена державними нагородами і подяками.
Значна увага приділяється соціально-побутовим питанням: усі підприємства мають медпункти, їдальні, на заводах зі значною кількістю працюючих діють стоматологічні кабінети, кімнати відпочинку, сауни, басейни. З молодих працівників створені команди з семи видів спорту. Закінчується будівництво бази відпочинку на березі Чорного моря для працівників Білоцерківського хлібокомбінату [55, с. 1].
Введення в експлуатацію Київського хлібозаводу №11 наприкінці 1972 р. було новорічним подарунком для жителів лівобережного району м.Києва. Підприємство збудоване за типовим проектом, його потужність - 65 т пшеничних сортів хліба та хлібобулочних виробів на добу. Біля витоків виробництва були директор П.Гітельман, головний інженер А.Косован, головний механік М.Богдан.
З відстані в 30 років можна зробити висновок, що головним фактором становлення підприємства були його люди. Ще під час будівництва на завод прийшли чимало учнів профтехучилища, зокрема Г. Масловська, Т. Демінська, Н. Рокотянська, Р.Кравець, Галина і Зоя Семенюки, Л. Дорошенко та інші. З часом вони стали провідними спеціалістами заводу, очолили бригади.
Колектив, де в 1973 р. було 350 працівників, разом з керівниками доклав неабияких зусиль, щоб за короткий термін увести в експлуатацію шість технологічних ліній та забезпечити насе-лення лівобережного району столиці продукцією високої якості.
З 1985 р., коли підприємство очолили директор Л.Русавський і головний інженер В.Мась, на заводі почалося нарощування потужності та технічне переоснащення виробництва: на п'яти лініях печі було замінено на більш потужні, побудовано новий сухарно-бубличний цех, який спеціалізується на виробництві соломки, сушки та здобних сухарів. У результаті потужність зросла майже вдвічі й завод отримав статус хлібокомбінату.
З метою поліпшення якості продукції та розширення асортименту у 1995 р. почалася реконструкція технологічних ліній із заміною устаткування. Введено в експлуатацію лінію виробництва житніх сортів хліба, встановлені малопотужні печі для виготовлення здобних і кондитерських виробів. Нині в асортименті близько 90 найменувань найрізноманітнішої продукції.
Вагомий внесок у реконструкцію і технічне переоснащення під-приємства зробили заводські новатори О.Пашин, М.Бабка, А.Демінський, М.Колонтаєв, М.Петрановський, В.Гонтажевський та інші [56, с. 1].
Дочірнє підприємство ВАТ "Київхліб" хлібокомбінат №11 створене згідно з Законом України "Про господарські товариства" та здійснює свою діяльність на підставі Статуту відкритого акціонерного товариства "Київхліб".
Хлібокомбінат №11 є юридичною особою. Юридична та фактична адреса хлібокомбінату- Київ-93, вул. Бориспільська,24, що знаходиться а Дарницькому районі м. Києва.
Відповідно до Статуту основними видами діяльності є : виробництво та реалізація хлібобулочних та кондитерських виробів .
До складу підприємства станом на 1.01.2006 р. входять наступні структурні підрозділи :
Цех № 1 Хлібобулочний цех ;
Цех № 2 Cухарнобубличний цех ;
Цех № 3 в м. Славутич ;
Дві торгові точки : магазин та кіоск [33, с. 2].
Визначимо спочатку сильні та слабкі сторони досліджуваного підприємства у формі таблиці (дивіться додаток В).
Наступним кроком даного аналізу стратегічного менеджменту підприємства буде дослідження його зовнішніх можливостей та загроз (представимо їх у вигляді таблиці).
Таблиця 2.1.
Загальні зовнішні можливості та загрози ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11 для SWOT аналізу
Потенційні зовнішні можливості , О
Потенційні зовнішні загрози , Т
1) зростання доходів населення; обслуговування нових додаткових груп споживачів у довготерміновій перспективі;
2) входження у нові сегменти ринку у довготерміновій перспективі;
3) розширення виробництва для задоволення потреб споживачів у довготерміновій перспективі;
4) обґрунтоване законодавство у довготерміновій перспективі.
1) інфляція;
2) зниження рівня доходів населення;
3) зміни в потребах і смаках споживачів;
4) уповільнений темп зростання ринку.
Джерело: таблицю складено автором
Виходячи із оцінки внутрішнього стану ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11 та досліджень зовнішнього оточення, проведемо SWOT-аналіз для цього підприємства.
Таблиця 2.2.
Матриця SWOT для ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11
Сильні сторони (S)
Слабкі сторони (W)
Можливості , О
СіМ
Використовуючи сильні ринкові позиції, аналіз ринкової ситуації, конкурентні переваги підприємства може ввійти в нові сегменти ринку, обслуговувати додаткові групи споживачів; маючи значні виробничі потужності ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11 може розширити виробництво, використовуючи свій багатий досвід роботи за умов належного фінансування.
СлЗ
На основі можливості ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11 проникнення на нові сегменти ринку, обслуговування нових додаткових груп споживачів, розширення виробництва у довгостроковій перспективі компанія може розробити ресурсозберігаючу стратегію, розширити ринки збуту своєї продукції за умов належного фінансування виробництва
Загрози , Т
СіЗ
ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11 виробляє продукцію без вмісту консервантів (емульгаторів, стабілізаторів, ароматизаторів), хоча вона не має великих термінів зберігання, проте завжди користуватиметься попитом серед споживачів завдяки своїй безпеці для здоровя. Використовуючи таку чесну стратегію щодо населення підприємство може подолати загрози та тимчасові труднощі завдяки високим стандартам якості продукції.
СлЗ
Компанія має спрямувати свою діяльність на мінімізацію неефективної системи стимулювання праці, слідкувати за доцільністю розмірів виробництва та розробити ефективну ресурсозберігаючу стратегію . Також ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11 має звести до мінімуму вплив інфляції, зменшення доходів населення, зміни смаків та потреб споживачів, уповільнення темпів зростання ринку.
Джерело: таблицю складено автором
На основі визначених місії, цілей підприємства, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу відбувається формування стратегічного набору (формування корпоративних стратегій та стратегій на рівні стратегічного господарського підрозділу).
Після того, як визначена загальна ідея розвитку підприємства, стає можливим побудувати функціональні стратегії реалізації загальної ідеї. Для цього потрібно переписати всі проблеми та переваги, які є у ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11 та вказати найбільш загальні рішення для них. Потім ці рішення деталізуються за функціональними напрямками: виробництво, фінанси, маркетинг, кадри, організаційна культура та доводяться до кожного функціонального керівника.
Таблиця 2.3.
Набір функціональних стратегій розвитку ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11
У виробництві
1) забезпечення дотримання технічних стандартів виготовлення продукції, її високої якості;
2) проведення подальшого удосконалення, модернізації, модифікації технічного оснащення та підвищення загального рівня фондоозброєності праці.
У маркетингу
1) подальше удосконалення та посилення маркетингової політики;
2) збільшення потужності маркетингової збутової політики; розширення каналів розподілу продукції та ринків збуту; вихід на нові сегменти ринку та на нові ринки;
3) вдосконалення маркетингових комунікацій.
У фінансах
1) дотримання курсу стабільності основних фінансових показників;
2) поступове збільшення прибутку та рентабельності.
У кадрах
1) забезпечення збереження раціонально підібраного та розставленого персоналу;
2) випередження темпів приросту продуктивності праці над рівнем заробітної плати;
3) налагодження більш досконалої системи стимулювання праці.
В організаційній культурі
1) проводити роботу зі створення та застосування норм організаційної поведінки;
2) підвищити готовність колективу до змін;
3) переконати трудовий колектив працювати як єдина команда, що має спільні цілі, досягнення яких призведе до задоволення потреб кожного працівника.
Джерело: таблицю складено автором
Тепер буде проаналізовано стан та динаміку основних засобів, оборотних активів, обсягів виробництва та реалізації продукції досліджуваного підприємства, тобто ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
Розпочинається цей аналіз із дослідженя стану та динаміки основних засобів ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
Використання виробничих потужностей, рух та наявність основних фондів у 2007 році
Виробничі потужності з виробництва хлібобулочних виробів в штучному формовому хлібі з житнього обійного борошна масою 1,0 кг. станом на 01.01.08р. склали 197,8 тн. на добу, проти попереднього року збільшено на 3,2 тн/добу за рахунок встановлення 2 ротаційних печей. Потужність в асортименті хлібобулочних виробів склала на рівні показника 2006 року - 138,2 тонни, хоча відмічаються зміни в балансі виробничих потужностей; за рахунок встановлення зазначених печей та зміни номенклатури випущеної продукції збільшено потужність на 3,8 тонни, а за рахунок проведеної реконструкції лінії № 7 відбулося зменшення потужностей на 3,8 тонни/на добу.
По кондитерському виробництву середньорічна потужність склала - 1660 тн. за рік. Проти минулого року відмічається збільшення на 38 тн. за рахунок зміни асортиментного випуску з причини передачі виробництва вівсяного печива на 6 хлібокомбінат.
По Славутицькому цеху виробничі потужності законсервовані станом на 1.04.06 р.-
з виробництва хлібобулочних виробів -12,6 тн./ добу ;
з виробництва кондитерських виробів : - 228 тн. на рік .
В 2007році виробничі потужності були використані:
з виробництва хлібобулочних виробів :
- по хлібобулочному цеху на 88,1%, проти 85,7% у 2006 році;
- по сухарно-бубличному цеху на 64,7%, проти 61,8 % у 2006 році;
з виробництва кондитерських виробів на 14% проти 16,4% у 2006році.
Низький рівень використання потужностей по СБЦ з кондитерського виробництва - пояснюється великою конкуренцією на ринку збуту .
Простої обладнання за 2007 рік складають 3348 год.
в тому числі:
з технічних причин - 296 год;
з проведення планово-попереджувальних ремонтів та реконструкції обладнання - 3052 год.
В зв'язку із проведенням вищезазначених реконструкції по лінії № 7, порівняно з попереднім роком збільшилася загальна кількість простоїв на 1158 год [33, с. 6 - 8].
Таблиця 2.4.
Структура основних засобів підприємства у 2007 році порівняно із 2006 роком (без цеху)
Найменування показника
2006 рік
2007 рік
Відхилення
тис.грн.
Структура основних засобів, %
тис.грн.
Структура основних засобів, %
Абсо-лютне,
тис грн
Від-носне,
%
- будівлі, споруди та передавальні пристрої
14554,60
47,05
15448,90
45,85
894,30
6,14
-машини та обладнання
12906,10
41,72
14210,10
42,17
1304,00
10,10
-транспортні засоби
884,70
2,86
1232,60
3,66
347,90
39,32
-інструменти , прилади, ін-вентар .
1168,10
3,78
1242,90
3,69
74,80
6,40
Інші основні засоби
1418,80
4,59
1562,80
4,64
144,00
10,15
Всього
30932,30
100,00
33697,30
100,00
2765,00
8,94
Джерело: складено автором на основі пояснювальної записки до звіту за 2007 рік по Хлібокомбінату № 11
Первісна вартість основних засобів зросла на 2765 тис.грн., знос їх за час експлуатації збільшився на 1901,5 тис.грн.,що становить 14103,3 тис.грн. Залишкова вартість основних виробничих фондів на кінець 2007 року становить 19594 тис.грн.
Відмічається поліпшення показника фондовіддачі з 2,5 грн у 2006 році до 2,0 грн у 2007 році зарахунок збільшення обсягів виробництва (на 18008,8 тис грн), з одночасним зростанням вартості основних засобів (на 2765 тис грн).
Інтесивність процесу відтворення основних засобів характеризується коефіціентами:
Коефіціент вводу = 3220,7 / 33697,3 = 0,1 або 10%
Коефіціент вибуття = 455,7 / 33697,3 = 0,013 або 13%
Коефіціент приросту = (3220,7 - 455,7) / 33697,3 = 0,085 або 8,5%.
Організаційно-технічні заходи, які виконані в 2007 році
Протягом звітного періоду по хлібокомбінату здійснено ряд організаційно-технічних заходів, які сприяли збільшенню обсягів виробництва ,покращенню якості продукції ,поліпшенню умов організації праці та побуту, а також економії матеріальних, паливно-енергетичних, трудових ресурсів ,основні з них :
1) встановлено пакувальний автомат "Хартман" для нарізання та пакування асових сортів хліба після охолодження;
2) переоснащено лінію № 7 з виробництва булочних та здобних виробів на виробництва сушки;
3) проведено реконструкцію системи очищення води на підігрів у БГВ;
4) здійснено монтаж складу - ангар для пакувальних матеріалів;
5) здійснено ремонт виробничих, побутових приміщень;
6) замінено вузли обліку тепла.
Продовжують виконуватися роботи з впровадження автоматизації керування виробництвом.
Впроваджена Підсистема ІТ " Виробництво '' в ХБЦ.
За звітний рік досягнута економія: палива - 12 т.у.п.
електроенергії - 14 тис.квт.год.
Показники з кількості виробничого та експедиційного браку не перевищують встановлених норм. Відповідно минулого року виробничого браку зменшено на 31,1 тн., зменшено експедиційного на 0,3 тн., збільшення малоцінних відходів на 2,7 тн [33, с. 6].
Затверджені виходи на хлібобулочні вироби за рік виконані.
При перевірці продукції за звітний рік контролюючими організаціями - забраковок не було.
Значення показників у додатку Г пораховано за нижче наведеними формулами:
Коефіціент зносу на початок року, % = Знос ОЗ на початок року (тис грн) * 100% / Первісна варітість ОЗ на початок року (тис грн) [8, с. 157].
Коефіціент зносу на кінець року, % = Знос ОЗ на кінець року (тис грн) * 100% / Первісна вартість ОЗ на кінець року (тис грн) [8, с. 157].
Коефіціент введення, % = Вартість введених ОЗ (тис грн) * 100% / Вартість ОЗ на кінець року (тис грн) [8, с. 168].
Коефіціент вибуття, % = Вартість виведених ОЗ (тис грн) * 100% / Вартість ОЗ на початок року (тис грн) [8, с. 168].
Залишок на кінець року (первісна (переоцінена) вартість) = Залишок на початок року (первісна (переоцінена) вартість) + Надійшло за рік + Переоцінка (дооцінка+/ уцінка -) - Вибуло за рік (первісна (переоцінена) вартість) - Втрати від зменшення корисності за рік + Інші зміни за рік (первісна (переоцінена) вартість)
Залишок на кінець року (знос) = Залишок на початок року (знос) + Знос (переоцінки: дооцінки + чи уцінки - ) - Знос вибулих за рік основних засобів + Нараховано амортизації за рік + Знос по іншим змінам за рік.
Із додатку Г робимо висновок, що у 2006 році найбільший відносний коефіцієнт введення спостерігався за групою машин та обладнання, найбільший відносний коефіцієнт вибуття спостерігався за групою інших основних засобів, найбільший відносний зносу на кінець року спостерігався за групою інструменти, прилади, інвентар, меблі.
Таблиця 2.5.
Загальні показники діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 за 2007 рік (із урахуванням цеху № 4)
Показники
Значення
Вартість основних засобів на кінець року, тис грн
30194,20
Чисельність промислово - виробничого персоналу, чол
931,00
Фондоозброєність праці, тис грн/чол
32,43
Товарна продукція у діючих цінах, тис грн (у нашому випадку взято чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг))
173896,40
Фондомісткість, грн/грн
0,17
Фондовіддача, грн/грн
5,75920
Чистий прибуток, тис грн
-1191,90
Джерело: складено автором за матеріалами форми № 1 "Баланс", форми № 2 "Звіт про фінансові результати" та форми № 1 - ПВ "Звіт з праці" ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 за 2007 рік
Значення показників у таблиці 2.5 пораховано за нижче наведеними формулами:
Фондовіддача (грн/грн) = Товарна продукція у порівняних цінах (тис грн)/Середньорічна вартість основних фондів (тис грн) [43, с. 44].
Фондомісткість (грн/грн) = Середньорічна вартість основних фондів (тис грн) / Товарна продукція у порівняних цінах (тис грн) [43, с. 44].
Фондоозброєність праці (тис грн/чол) = Середньорічна вартість основних засобів (тис грн) / Чисельність промислово - виробничого персоналу (чол) [43, с. 44].
Рентабельність основних фондів, % = Чистий прибуток (тис грн) * 100% / Середньорічна вартість основних засобів (тис грн) [43, с. 44].
Як видно із таблиці 2.5 досліджуване підприємство зазнало збитків у 2007 році через приєднання збиткового цеху № 4. У 2007 році підприємство мало позитивні показники фондомісткості та фондовіддачі (відповідно менше одиниці та більше одиниці) (всі вони пораховані з урахуванням цеху № 4). Для розрахунку показників у додатку Д взято замість товарної продукції у порівняних цінах чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) із форми № 2 за 2007 рік.
Тепер проаналізуємо стан та динаміку оборотних активів досліджуваного підприємства, тобто ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
Як наведено у додатку Д для аналізу показників оборотності підприємства необхідні дані щорічної фінансової звітності досліджуваного підприємства, а саме - форми 1 "Баланс" та 2 "Звіт про фінансові результати" ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11. Розрахунок показників оборотності оборотних коштів подано у додатку Е.
Після аналізу стану оборотних коштів досліджуваного підприємства зробимо аналіз стану та динаміки обсягів виробництва та реалізації продукції досліджуваного підприємства, тобто ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
У додатку Є наведено нормативні документи, що регулюють якість виробленої продукції за різними її параметрами. Із додатку Є видно, що якість більшості виробленої продукції регулюється ГОСТами (стандартами якості СРСР, що тимчасово діють в Україні до моменту розробки власних державних стандартів на продукцію).
Із додатку Ж видно, що вся продукція вироблена хлібокомбінатом № 11 у 2007 році призначена для збуту та вироблена із власної сировини. У 2007 році порівняно із 2006 р. зменшилися обсяги виробництва хліба пшеничного, виробів булочних дієтичних, тортів та виробів кондитерських, виробів здобних, пирогів, пиріжків і пончиків, але в цілому спостерігається зростання обсягів виробництва хлібобулочних виробів. Обсяги виробництва усіх інших виробів у 2007 р. порівняно з 2006 р. зросли.
Із додатку З видно, що вся продукція вироблена хлібокомбінатом № 11 у 2006 році призначена для збуту та вироблена із власної сировини. У 2006 році порівняно із 2005 р. зменшилися обсяги виробництва хліба житньо-пшеничного, виробів булочних дієтичних, виробів булочних, пряників і виробів аналогічних та кексів, але в цілому спостерігається зростання обсягів виробництва хлібобулочних виробів. Обсяги виробництва усіх інших виробів у 2006 р. порівняно з 2005 р. зросли.
Таблиця 2.6.
Територія продажів продуктів довготермінового зберігання ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 (із цехом № 4) у 2007 році, тонн
Споживач
%
Експорт
14,16
Інші області України
22,63
Київська область
15,62
Київ
47,59
Сума
100,00
Джерело: складено автором за матеріалами звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
Рис. 2.1. Територія продажів продуктів довготермінового зберігання ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 (із цехом № 4) у 2007 році , тонн
Із таблиці 2.6 та рисунка 2.1. видно, що у 2007 році із 100% виробленої продукції хлібокомбінатом № 11 14,16% пішло на експорт, 22,63% було спожито в інших областях України, 15,62 % було спожито у Київській області, 47,59 % було спожито у Києві.
Таблиця 2.7.
Територія продажів продуктів короткотермінового зберігання (хлібобулочних виробів) ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 (із цехом № 4) у 2007 році, тонн
Споживач
%
Інші області України
1,21
Київська область
30,42
Київ
68,37
Сума
100,00
Джерело: складено автором за матеріалами звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
Рис 2.2. Територія продажів хлібобулочних виробів ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 (із цехом № 4) у 2007 році, тонн
Із таблиці 2.7. та рисунка 2.2. видно, що у 2007 хлібокомбінат № 11 із 100% виробленої продукції (хлібобулочних виробів) 1,21 % було спожито в інших областях України, 30,42 % було спожито у Київській області, 68,37 % було спожито у Києві.
Таблиця 2.8.
Частка ДП ВАТ " Київхліб" Хлібокомбінату № 11 у реалізації виробленої продукції ВАТ "Київхліб" у 2007 році
Хліб
Виробник
%
ВАТ "Київхліб"
100,00
ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат № 11
23,62
Інші хлібокомбінати ВАТ "Київхліб"
76,38
Булочні і здобні вироби
Виробник
%
ВАТ "Київхліб"
100,00
ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат № 11
20,32
Інші хлібокомбінати ВАТ "Київхліб"
79,68
Сухарно-бараночні вироби
Виробник
%
ВАТ "Київхліб"
100,00
ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат № 11
84,95
Інші хлібокомбінати ВАТ "Київхліб"
15,05
Кондитерські вироби
Виробник
%
ВАТ "Київхліб"
100,00
ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат № 11
77,92
Інші хлібокомбінати ВАТ "Київхліб"
22,08
Джерело: складено автором за матеріалами звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 та ВАТ "Київхліб"
Із таблиці 2.8 можна зробити висновок, що Хлібокомбінат № 11 займає суттєву частку в обсязі реалізованої продукції ВАТ "Київхліб" у 2007 році:
По хлібу - 23,62 %;
По булочним та здобним виробам - 20,32 %;
По сухарно - бараночним виробам - 15,05 %;
По кондитерським виробам - 22,08 %.
2.2 Аналіз фінансово-економічного стану підприємства
Для оцінки інтенсивності накопичення основних засобів використовується показник середньох норми амортизації, який складає 6,4%,що свідчить про повільні темпи накопичення амортизації.
Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за власні та позичені кошти. Співвідношення яких розкриває його фінансовий стан. Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупність виробничогосподарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. У додатку І наведено алгоритм розрахунку показників фінансового стану підприємств.
Таблиця 2.9.
Структура собівартості реалізованої продукції за елементами операційних витрат, тис грн. та %
Найменування показника
Код рядка
2006
Структура, %
2007
Структура, %
Матеріальні затрати
230
74451,30
53,35
105413,60
58,39
Витрати на оплату праці
240
25213,20
18,07
32854,90
18,20
Відрахування на соціальні заходи
250
9204,20
6,60
12134,20
6,72
Амортизація
260
2655,00
1,90
3316,80
1,84
Інші операційні витрати
270
28024,20
20,08
26811,90
14,85
Разом
280
139547,90
100,00
180531,40
100,00
Із таблиці вище видно, що на початок операційного 2007 року витрати у порядку їх спадання розмістилися так: матеріальні витрати, інші операційні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи та амортизація. На кінець операційного 2007 року витрати у порядку їх спадання розмістилися так: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші операційні витрати, відрахування на соціальні заходи та амортизація.
Таблиця 2.10.
Динаміка собівартості реалізованої продукції за елементами операційних витрат, тис грн. та %
Найменування показника
Код рядка
2006
2007
Відхилення
Абсолютне, тис грн
Відносне, %
Матеріальні затрати
230
74451,30
105413,60
30962,30
41,59
Витрати на оплату праці
240
25213,20
32854,90
7641,70
30,31
Відрахування на соціальні заходи
250
9204,20
12134,20
2930,00
31,83
Амортизація
260
2655,00
3316,80
661,80
24,93
Інші операційні витрати
270
28024,20
26811,90
-1212,30
-4,33
Разом
280
139547,90
180531,40
40983,50
29,37
Джерело: складено автором на основі форми № 2 на 01.01.2008 р. ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 (включаючи цех № 4)
Із таблиці вище видно, що кінець операційного 2007 року порівняно із його початком зменшилися лише інші операційні витрати, а всі інші витрати (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи та амортизація) збільшилися, що пов'язано зі зростанням обсягів виробництва та інфляцією.
Проаналізуємо ліквідність досліджуваного підприємства.
Таблиця 2.11.
Показники ліквідності підприємства

Показники
Значення показників
2006 рік
2007 рік
1
Коефіцієнт готівкової ліквідності =
= Грошові кошти та їх еквіваленти у національній та іноземній валюті : поточні зобовязання
0,0185
0,0009
2
Коефіцієнт поточної ліквідності =
= Сума оборотних активів : поточні зобовязання
0,7157
0,5848
3
Коефіцієнт абсолютної ліквідності =
= (Поточні фінансові інвестиції + Грошові кошти та їх еквіваленти у національній валюті + Грошові кошти та їх еквіваленти в іноземній валюті) : поточні зобовязання
0,4152
0,3623
4
Коефіцієнт швидкої ліквідності =
= (Сума оборотних активів - виробничі запаси - тварини на вирощуванні та відгодівлі - незавершене виробництво - готова продукція - товари) : поточні зобовязання
0,0185
0,0009
5
Чистий оборотний капітал =
= Сума оборотних активів - поточні зобовязання
-3736,7000
-8499,3000
Джерело: складено автором на основі форм № 1 та 2 на 01.01.2008 р. ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 (включаючи цех № 4)
Аналіз ліквідності дозволяє визначити спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобовязання. Так, коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів може бути сплачена негайно. Значення цього показника на початок перевіреного періоду становить 0,4152 та 0,3623 на кінець перевіреного періоду. Це свідчить про те, що лише 4,152% та 3,623% відповідно боргів підприємство може сплатити негайно.
Коефіцієнт поточної ліквідності показує достатність ресурсів Хлібокомбінату №11, що можуть бути використанні для погашення його поточних зобов'язань. Значення цього показника на початок періоду становив 0,7157 (може погасити лише 7,157% своїх поточних зобов'язань), а на кінець періоду помітна негативна тенденція зниження показника до 0,5848 (може погасити лише 7,157 % своїх поточних зобов'язань). Це означає, що підприємство стає не в змозі погасити поточні зобовязання протягом року.
Коефіцієнт готівкової ліквідності на початок і на кінець періоду не відповідає нормі. Коефіцієнт швидкої ліквідності також не відповідає нормі. Чистий оборотний капітал в 2006 році був у мінусі, а в 2007 році ситуація погіршилася у два рази приблизно.
У додатку Ї досліджується платоспроможність (фінансова стійкість) підприємства. Переглянувши додаток Ї необхідно зауважити, що підприємство не є платоспроможним. Оскільки більшість показників мають негативне відхилення від норми. Ситуація в 2006 році була краща ніж в 2007 році, отже фінансовий стан досліджуваного підприємства погіршується.
Таблиця 2.12.
Показники ділової активності підприємства

Показники
Значення показників
2006 рік
2007 рік
1
Коефіцієнт оборотності активів =
= Чистий дохід (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг : баланс активів (сума активів)
3,3464
4,0443
2
Коефіцієнт оборотності основних засобів =
Чистий дохід (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг : первісна вартість основних засобів
2,8587
3,4120
3
Коефіцієнт оборотності власного капіталу =
= Чистий дохід (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг : Власний капітал
5,6331
8,0969
Джерело: складено автором на основі форм № 1 та 2 на 01.01.2008 р. ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 (включаючи цех № 4)
Коефіцієнт оборотності активів та основних засобів в 2007 році більший ніж в 2006 році. Коефіцієнт оборотності власного капіталу перевищує в 2007 році. Це позитивна тенденція для хлібокомбінату № 11. Ступінь привабливості функціонування підприємства найточніше визначає показник рентабельності. Рентабельність - це якісний показник, який характеризує рівень використання наявних ресурсів у процесі виробництва.
Таблиця 2.13.
Показники рентабельності підприємства

Показники
Значення показників
2006 рік
2007 рік
1
Коефіцієнт рентабельності активів = Чистий прибуток або збиток / Середнє значення активів (баланс активів)
0,0259
-0,0506
2
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу = Чистий прибуток або збиток / Середнє значення власного капіталу (розділу 1 балансу)
0,0435
-0,1014
3
Коефіцієнт рентабельності діяльності = Чистий прибуток або збиток / Чистий дохід (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг
0,0077
-0,0125
Джерело: складено автором на основі форм № 1 та 2 на 01.01.2008 р. ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 (включаючи цех № 4)
Із таблиці 2.13 робимо висновок, що досліджуване підприємство було у 2006 році на межі між рентабельністю та збитковістю, а у 2007 році стало збитковим.
Прибуток від реалізованої продукції 2006 рік = р. 010 - (р. 040 + р. 070 + р. 080 + р. 090) = 21281 (тис грн)
Прибуток від реалізованої продукції 2007 рік = р. 010 - (р. 040 + р. 070 + р. 080 + р. 090) = 27041,5 (тис грн.)
Рентабельність реалізованої продукції 2006 рік = Прибуток від реалізованої продукції 2006 рік * 100% / Собівартості реалізованої продукції 2006 рік = [р. 35 - (р. 040 + р. 070 + р. 080 + р. 090)] * 100% / [р. 040 + р. 070 + р. 080 + р. 090] = 21281 * 100% / 139547,9 = 15,249%
Рентабельність реалізованої продукції 2007 рік = Прибуток від реалізованої продукції 2006 рік * 100% / Собівартості реалізованої продукції 2007 рік = [р. 35 - (р. 040 + р. 070 + р. 080 + р. 090)] * 100% / [р. 040 + р. 070 + р. 080 + р. 090] = 27041,5 * 100% / 180531,4 = 14,978 %.
Отже, рентабельність реалізованої продукції у 2007 році порівняно 2006 роком знизилася.
2.3 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства
ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11 у зовнішньоекономічній діяльності працює лише з авансом (100% передоплата за товар перед його відвантаженням покупцеві - це спосіб платежу та банківський переказ на рахунок продавця - форма платежу) та працюють на умовах FCA. Найбільшим партнером ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 є Німеччина. Якість продукції, що відправляється досліджуваним підприємством на експорт відповідає вимогам таких стандартів якості: ГОСТ 7128-91 "Изделия хлебобулочные бараночные. Технические условия" (затверджений комітетом стандартизації та метрології СРСР), ГОСТ "Межгосударственный стандарт: Изделия хлебобулочные сухарныею Общие технические условия" та СОУ 15.8-37-00389676-693:2007 стандарт організації України "Вироби хлібобулочні бубличні. Український ассортимент. Номенклатура" (чинний від 01/01/2008 р.).
Наведемо географічну структуру експорту ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11.
Рис 2.3. Географічна структура експорту ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11
Як видно із рисунка 2.3. найбільшим імпортером продукції ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11 є Німеччина (45 %), далі за величиною обсягів імпорту ідуть Греція (35 %), Ізраїль (15 %) та США (5 %).
Згідно із висновком лабораторії ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11 вміст токсичних елементів, мікротоксинів, пестицидів не перевищує допустимих рівнів встановлених медико-біологічними вимогами і санітарними нормами якості продовольчої сировини і харчових продуктів. Сухарі за органолептичними та фізико-хімічними показниками відповідають вимогам нормативних документів.
Нижче наведено перелік документів, необхідних для митного оформлення вантажу, що відправляється на експорт ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінатом №11.
1. Фітосанітарний сертифікат, акт проведення термічного знезараження піддонів деревяних
2. Сертифікат походження товару
3. Довідка про відсутність майна за межами держави
4. Облікова картка суб`єкта ЗЕД, взятого на облік у ВМО - 7 КРМ
5. Контракт
6. Інвойс
7. Специфікація
8. Довідка про транспортні витрати від Покупця до митниці
9. Платежі за термінал ( Укравто )
10. СМR , TIR
11. Сертифікат на транспортний засіб
12. Копія паспорта водія
13. Копія технічного паспорта на транспортний засіб
14. Копія паспорта декларанта.
15. Документи на придбання товару (ТТН (товаро-транспортна накладна), податкова накладна)
16. Калькуляція
17. Акт ведення завантажувальних робіт
18. Сертифікати якості на англійській мові.
Дослідимо ефективність експортної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 у 2006 та 2007 роках.
Таблиця 2.14.
Ефективність експортної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 у 2006 та 2007 роках
Показники
2006
2007
Загальний обсяг експорту, грн
40986,00
49584,78
Виробнича собівартість експортної продукції, грн
28226,21
34292,28
Накладні витрати, грн
10439,83
12048,64
Повна собівартість експортної продукції, грн
38666,04
46340,92
Прибуток від експорту, грн
2319,96
3243,86
Рентабельність експорту, %
6,00
7,00
Джерело: складено автором за матеріалами щорічної звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
Як видно із таблиці 2.14 у 2007 році порівняно із 2006 роком зросли загальні обсяги експорту продукції ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11, збільшилася виробнича собівартість експортної продукції, зросли накладні витрати, збільшилася повна собівартість експортної продукції, але і збільшився прибуток від експорту та як наслідок усього цього зросла рентабельність експорту.
Рентабельність експорту, % = Прибуток від експорту, грн * 100% / Повна собівартість експортної продукції, грн.
Зробимо дослідження ефективності експорту ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 у 2006 та 2007 роках.
У додатку К наведено вихідні дані (ціни продукції на внутрішньому ринку та експортованої, обсяги реалізації на внутрішньому ринку та на ринку у країні імпортера, собівартість експортованої продукції та аналогічній експортованій продукції реалізованої на внутрішньому ринку, валютний та обернений валютний курси, ціни продукції у євро та гривнях на внутрішньому ринку та на ринку у країні - імпортері) для розрахунку показників: валютна ефективність експорту за видами продукції та інтегральна (євро/грн), економічна ефективність експорту за видами продукції та інтегральна (грн/грн), ефект експорту за видами продукції та інтегральний (грн) та ефективність реалізації експортованої продукції на внутрішньому ринку за видами продукції та інтегральна (грн/грн). Розрахунки та формули до них буде подано нижче у таблицях.
Таблиця 2.15.
Валютна ефективність експорту за видами продукції та інтегральна, євро/грн
Назва продукції
2006
2007
Сухарі "Київські"
0,1988
0,1683
Сухарі "Малятко"
0,2013
0,1687
Сухарі "Московські"
0,1894
0,1621
Сухарі "Гірчичні"
0,1851
0,1574
Сушка "Малютка"
0,1830
0,1670
Сушка "Українська"
0,1809
0,1560
Сушка "Київська"
0,1872
0,1891
Сушка "Гірчична"
0,1851
0,1507
Сушка "Дорожня"
0,1851
0,1583
Сушка "Здобні з ваніліном"
0,1851
0,1548
Сушка "Макова"
0,1695
0,1523
Сушка "Сніжинка"
0,1789
0,1581
Інтегральна ефективність
0,1857
0,1625
Джерело: складено автором за матеріалами щорічної звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
Формула валютної ефективності експорту [36, с. 24]:
(2.1)
У таблиці 2.15. подано результати розрахунку валютної ефективності експорту за видами продукції та інтегральну. Валютну ефективність експорту за видами продукції та інтегральну (євро/грн) порівнюємо із оберненим валютним курсом (євро/грн) за відповідні роки. Як видно із таблиці 2.15 у 2006 році валютна ефективність кожного виду сухарів та сушок та їх інтегральна ефективність є більшими за обернений валютний курс у 2006 році, тобто 0,16 євро за грн. (див. додаток К), тобто експорт ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 у 2006 році є ефективним. Найефективніше у 2006 році було експортувати сухарі "Малятко", оскільки їх валютна ефективність експорту є максимальною. Як видно із таблиці 2.15 у 2007 році валютна ефективність кожного виду сухарів та сушок та їх інтегральна ефективність є більшими за обернений валютний курс у 2006 році, тобто 0,16 євро за грн. (див. додаток К), тобто експорт ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 у 2007 році є ефективним. Найефективніше у 2007 році було експортувати сушки "Київські", оскільки їх валютна ефективність експорту є максимальною.
Таблиця 2.16.
Економічна ефективність експорту за видами продукції та інтегральна, грн/грн
Назва продукції
2006
2007
Сухарі "Київські"
1,2346
1,1232
Сухарі "Малятко"
1,2500
1,1253
Сухарі "Московські"
1,1765
1,0811
Сухарі "Гірчичні"
1,1494
1,0496
Сушка "Малютка"
1,1364
1,1137
Сушка "Українська"
1,1236
1,0407
Сушка "Київська"
1,1628
1,2610
Сушка "Гірчична"
1,1494
1,0049
Сушка "Дорожня"
1,1494
1,0556
Сушка "Здобні з ваніліном"
1,1494
1,0327
Сушка "Макова"
1,0526
1,0157
Сушка "Сніжинка"
1,1111
1,0546
Інтегральна ефективність
1,1531
1,0835
Джерело: складено автором за матеріалами щорічної звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
Формула економічної ефективності експорту [36, с. 25]:
(2.2)
У таблиці 2.16. подано результати розрахунку економічної ефективності експорту за видами продукції та інтегральної (грн/грн.), її треба порівнювати з одиницею. Як видно із результатів розрахунків у таблиці 2.16. експорт продукції ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 у 2006 та у 2007 роках був ефективним, так як економічна ефективність експорту за видами продукції та інтегральна у цих роках є більшою за одиницю. У 2006 році ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 найефективніше було експортувати сухарі "Малятко", оскільки економічна ефективність цього виду продукції є максимальною (1,2500 грн/грн), а найнеефективніше - сушку "Макову", оскільки економічна ефективність цього виду продукції є мінімальною (1,0526 грн/грн). У 2007 році ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 найефективніше було експортувати сушки "Київські", оскільки економічна ефективність цього виду продукції є максимальною (1,2610 грн/грн), а найнеефективніше - сушку "Гірчичну", оскільки економічна ефективність цього виду продукції є мінімальною (1,0049 грн/грн).
Таблиця 2.17.
Ефект експорту за видами продукції та інтегральний, грн
Назва продукції
2006
2007
Сухарі "Київські"
731,5380
499,2750
Сухарі "Малятко"
683,1000
460,0050
Сухарі "Московські"
456,4350
278,4600
Сухарі "Гірчичні"
452,0880
195,0900
Сушка "Малютка"
335,3400
350,2800
Сушка "Українська"
321,0570
142,5900
Сушка "Київська"
721,6020
1275,5400
Сушка "Гірчична"
411,7230
195,0900
Сушка "Дорожня"
379,4310
180,8100
Сушка "Здобні з ваніліном"
403,6500
124,0050
Сушка "Макова"
167,6700
62,8950
Сушка "Сніжинка"
378,8100
235,6200
Інтегральний ефект експорту
5442,4440
3999,6600
Джерело: складено автором за матеріалами щорічної звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
Формула ефекту від експорту [36, с. 25]:
(2.3)
У таблиці 2.17. наведено показники ефекту експорту за видами продукції та інтегрального. Цей показник повинен бути більшим за нуль. Як видно із таблиці 2.17. експорт продукції ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 у 2006 та у 2007 роках був ефективним, так як ефект експорту за видами продукції та інтегральний у цих роках мав позитивне значення, тобто більше за нуль. У 2006 році ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 найефективніше було експортувати сухарі "Київські", оскільки ефект експорту цього виду продукції є максимальним (731,5380 грн), а найнеефективніше було експортувати сушку "Макову", оскільки ефект експорту цього виду продукції є мінімальним (167,6700 грн). У 2007 році ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11 найефективніше було експортувати сушки "Київські", оскільки ефект експорту цього виду продукції є максимальним (499,2750 грн), а найнеефективніше було експортувати сушку "Макову"", оскільки ефект експорту цього виду продукції є мінімальним (62,8950 грн).
Таблиця 2.18.
Ефективність реалізації експортованої продукції на внутрішньому ринку за видами продукції та інтегральна, грн/грн
Назва продукції
2006
2007
Сухарі "Київські"
1,1364
1,1494
Сухарі "Малятко"
1,1494
1,0870
Сухарі "Московські"
1,1236
1,1236
Сухарі "Гірчичні"
1,1494
1,0989
Сушка "Малютка"
1,1236
1,1249
Сушка "Українська"
1,1236
1,1111
Сушка "Київська"
1,1236
1,1628
Сушка "Гірчична"
1,1364
1,1111
Сушка "Дорожня"
1,1765
1,1111
Сушка "Здобні з ваніліном"
1,0870
1,1111
Сушка "Макова"
1,1111
1,0989
Сушка "Сніжинка"
1,0870
1,0753
Інтегральна ефективність
1,1260
1,1147
Джерело: складено автором за матеріалами щорічної звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
Формула ефективності реалізації експортної продукції на внутрішньому ринку [36, с. 25]:
(2.4)
У таблиці 2.18 наведено результати розрахунків показника ефективності реалізації експортованої продукції на внутрішньому ринку за видами продукції та інтегральної. Цей показник слід порівнювати із показником економічної ефективності експорту за видами продукції та інтегральної. Дивлячись на якому ринку - внутрішньому чи зовнішньому - ефективність реалізації продукції є максимальною, підприємство приймає відповідне рішення: експортувати чи не експортувати продукцію (дивіться таблицю 2.19).
Таблиця 2.19.
Порівняння ефективностей реалізації продукції на внутрішньому ринку та на ринку країни-імпортера
Вид продукції
2006
2007
Ринок із максимальною ефективністю реалізації продукції підприємства
Сухарі "Київські"
зовнішній
внутрішній
Сухарі "Малятко"
зовнішній
зовнішній
Сухарі "Московські"
зовнішній
внутрішній
Сухарі "Гірчичні"
зовнішній і внутрішній (однакова ефективність реалізації продукції на обох ринках)
внутрішній
Сушка "Малютка"
зовнішній
внутрішній
Сушка "Українська"
зовнішній і внутрішній (однакова ефективність реалізації продукції на обох ринках)
внутрішній
Сушка "Київська"
зовнішній
зовнішній
Сушка "Гірчична"
зовнішній
внутрішній
Сушка "Дорожня"
зовнішній
внутрішній
Сушка "Здобні з ваніліном"
зовнішній
внутрішній
Сушка "Макова"
внутрішній
внутрішній
Сушка "Сніжинка"
зовнішній
внутрішній
Джерело: складено автором за матеріалами щорічної звітності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
Як було сказано раніше, ми порівняли економічні ефективності реалізації продукції на зовнішньому та внутрішньому ринках та на основі цих даних склали таблицю 2.19. Як видно із зазначеної таблиці 2.19. у 2006 році сухарі "Київські", сухарі "Малятко", сухарі "Московські", сушку "Малютка", сушку "Київську", сушку "Гірчичну", сушку "Дорожню", сушку "Здобну із ваніліном", сушку "Сніжинку" було б ефективніше реалізувати на зовнішньому ринку, сушку "Макову" - на внутрішньому, а сушку "Українську" та сухарі "Гірчичні" - на внутрішньому чи зовнішньому із однаковою ефективністю. Як видно із зазначеної таблиці 2.19. у 2007 році було б ефективніше реалізувати сухарі "Київські", сухарі "Московські",
Сушку "Малютка", сушку "Українську", сухарі "Гірчичні", сушку "Гірчичну", сушку "Дорожню", сушку "Здобну із ваніліном", сушку "Сніжинку" на внутрішньому ринку, а сухарі "Малятко" та сушку "Київську" - на зовнішньому.
Також проаналізуємо виконання контрактних зобов'язань. У додатку Л наведено обсяги контрактних зобов'язань досліджуваного підприємства та їх фактичне виконання. Із додатку Л видно, що досліджуване підприємство виконує свої зобовязяння за контрактами не на 100%, тобто не повністю.
Дослідимо спочатку виконання зобов'язань за контрактами з експорту, використовуючи такі формули [36, с. 21]:
1) Коефіціент виконання зобов'язань за вартістю:
(2.5)
2) Коефіцієнт виконання зобов'язань за фізичним обсягом:
(2.6)
3) Коефіцієнт виконання зобов'язань за ціною:
(2.7)
Результати розрахунків зведено у таблицю 2.20.
Таблиця 2.20.
Виконання зобов'язань за контрактами з експорту


Назва коефіцієнта
2006
2007

Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.