На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Контрольна робота по "Мжнародна економка"

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 02.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                              Контрольна робота
З курсу  Міжнародна економіка_________________________________________
Спеціальність_Фінанси підприємства____________________________________
Дата  виконання _13.12.2008____                                ________________________
(підпис  студента)
Дата  складання заліку __________________
Оцінка __________________                                        ________________________
(підпис  викладача)
 

Зміст 

1. Суть  та фактори розвитку міжнародного  поділу праці…………………………3
2. Система, принципи й особливості механізму міжнародних економічних відносин……………………………………………………………………………..12
3. Проблеми  зовнішньої заборгованості України,  шляхи і механізми їх вирішення…………………………………………………………………………...20
4. Список  використаної літератури………………………………………………..23 
 

 

1. Суть та фактори  розвитку міжнародного  поділу праці 

     Суспільний  поділ праці – відокремлення  окремих видів трудової  діяльності, що стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва.
     Суспільний  поділ праці буває трьох функціональних видів:
     1) загальний – поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.);
     2) частковий – поділ праці усередині  великих сфер за галузями і  підгалузями (важка і легка промисловість, скотарство, землеробство та ін.), а також усередині них (металургія, автомобілебудування та ін.);
     3) одиничний – поділ праці усередині одного підприємства, що розглядається як цикл створення закінченого товару.
     Виділяється також два види територіального поділу праці:
     1) міжрегіональний – поділ праці між регіонами однієї і тієї ж країни;
     2) міжнародний – поділ праці між різними країнами.
     Причиною  й умовою виникнення і розвитку міжнародної  економіки став міжнародний поділ  праці (МПП) у всіх трьох його функціональних формах.
     Міжнародний поділ праці – вища ступінь  розвитку суспільного територіального  поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах [4].
     Головним  напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.
     Міжнародна  спеціалізація – це спеціалізація  підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з  науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками.
     1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрі шньогалузеву; окремих підприємств.
     2. Територіальний напрямок включає  спеціалізацію окремих країн,  групи країн або  регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.
     Основні види міжнародної спеціалізації  виробництва:
      1) предметна (виробництво продуктів);
      2) подетальна (виробництво компонентів продуктів);
      3)  технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів).
     Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між  самостійними підприємствами як усередині  країн, так і на світовому рівні.
     Міжнародне  кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.
     Міжнародне  кооперування охоплює наступні сфери  співробітництва:
     1) Виробничо-технологічне співробітництво, що включає:
а) передачу ліцензій і прав власності;
б) розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних  робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;
в) удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.
     2) Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.
     3) Післяпродажне обслуговування техніки.[2]
     При налагодженні коопераційних зв'язків  використовуються наступні методи:
    1) Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах:
а) підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т. д.;
б) спільне виробництво.
      2) Спеціалізація в договірному порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.
      3) Створення спільних підприємств – об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.
     Існує визначена сукупність факторів, що впливають на розвиток МПП, ступінь  і масштаби участі в ньому тих  або інших країн.
     1) Національні фактори МПП:
а) природно-географічні розходження (природно-кліматичні умови, природні ресурси, величина території, чисельність населення, економіко-географічне положення);
б) соціально-економічні умови (досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку, історичні традиції розвитку окремих видів виробництв, механізм організації національного виробництва, механізм організації зовнішньоекономічних зв'язків).
     2) Міжнародні фактори МПП:
а) рівень НТП у світі: чим він вище, тим більше наукомісткими стають галузі (продукти) спеціалізації країн;
б) попит на світовому  ринку;
в) система міжнародних розрахунків;
г) екологічні проблеми, що по-новому порушують питання про вартість природних ресурсів і якість товарів.[5]
Етапи розвитку поділу праці як економічного процесу 
     Поділ праці як економічний процес пройшов у своєму розвитку наступні основні етапи:
     I етап. Відділення землеробства від  скотарства.
     II етап. Відділення ремесла від  землеробства.
     III етап. Відділення  торгівлі від ремесла.
     На  першому і другому етапах в  основному завершується загальний поділ праці, суспільне виробництво розчленовується на великі сфери – промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво і т. д. На третьому етапі одержує всебічний розвиток частковий (усередині окремих галузей) і одиничний (усередині окремих підприємств) поділ праці. При цьому поряд з поділом праці за видами корисної діяльності формується і поглиблюється територіальний поділ праці,  у тому числі поділ праці між країнами. [2]
Нові тенденції в розвитку міжнародного поділу праці і світової економіки 
     МПП сьогодні і сформоване і на його основі світове господарство являють  собою складну і суперечливу  систему, у якій не без зусиль  удається підтримувати баланс різноспрямованих інтересів і взаємодію його окремих систем. Світове господарство усе більш виявляє себе як неподільне глобальне ціле, у якому формуються і розвиваються суперечливі та різноспрямовані тенденції, насамперед глобалізація й водночас регіоналізація економічного життя.
     Тенденція до глобалізації світового економічного життя знаходить прояв у все більш вільному переміщенні у світовому економічному просторі товарів і усіх факторів виробництва. Вони стають усе більш доступними всім і за більш низькою ціною. Тенденція до регіоналізації виражається насамперед у створенні регіональних торговельних блоків (ЄС, НАФТА – Північноамериканська угода про вільну торгівлю, АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії та ін.).[8]
     Характерною рисою сучасного світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя, під якою розуміється зближення національних економік, що виявляє себе в зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої с, взаємного впливу на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на рівні цін, ставки відсотка і т. д. У її основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Вона відбивається як у сферах виробництва матеріальних благ, розподілу, обміну і споживання, так і в розвитку усіх форм МЕВ, і сприяє цьому розвиткові.
     У сучасних умовах ці процеси називають  глобалізацією економіки, що являє  собою новий ступінь інтернаціоналізації. Для сучасного етапу процесу  глобалізації характерне поступове  залучення усе більшого числа країн у процес інтернаціоналізації господарського життя, упровадження єдиних міжнародних стандартів (технологічних, екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.), використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці, а також уніфікація вимог  до податкової політики, політики в області зайнятості і т. д.
     Під інтернаціоналізацією виробництва  мається на увазі встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків  між підприємствами різних країн, унаслідок  чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі. Це об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення МПП, в основі якого лежить міжнародна спеціалізація виробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація виробництва підсилюється під впливом різних факторів, насамперед – НТР.
     Розвиток  світової економіки, починаючи з  останньої чверті XX ст., відбувається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем, виникнення яких – очевидний прояв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.
     У 90-і роки склалася наступна класифікація глобальних проблем:
     1. Політичні і соціально-економічні  проблеми (збереження світу і  запобігання ядерній війни, обмеження  гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світового співтовариства).
     2. Проблеми, пов'язані з природно-економічним  розвитком (екологічні, енергетичні,  сировинні, продовольчі, збереження  клімату та ін.).
     3. Соціальні проблеми (міжнаціональні  конфлікти, демографічні проблеми, питання культури, освіти й охорони здоров'я).
     4. Змішані проблеми, виникнення і  нерозв'язаність яких приховує  загрозу масової загибелі людей  (військові і регіональні конфлікти,  злочинність, техногенні катастрофи, стихійні лиха).
     5. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і ін.).[7]
     Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їхнього  рішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Рішення цих проблем покладається на  ООН, МВФ, СОТ, регіональні і галузеві організації, що мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання МЕВ. 
     Важливою  особливістю сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу.
     У процесі глобальної інтернаціоналізації  світового господарства, розвитку нової “архітектури” геоекономічного простору сформувалася специфічна форма взаємин – міжнародні економічні відносини. Найбільш характерною рисою ХХ – початку ХХІ століття є зростаюча інтернаціоналізація соціально-економічних процесів.
     Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої с між країнами.
     З середини 70-х років ХІХ ст. поряд  з товарним експортом важливого  значення набуває вивіз капіталу. Переливи капіталу із країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В останній чверті ХІХ ст. обороти міжнародної торгівлі збільшсь у 2,1 рази, а іноземні капіталовкладення – у 2,3 рази. В 1900 – 1913 рр. світове виробництво зросло більше ніж на 40%, фізичні обороти світової торгівлі – на 62%, а обсяги іноземних капіталовкладень подвоїлися.[7]
     Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації  господарського життя.
     Перший  етап (кінець ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) –  інтернаціоналізація виробництва ґрунтується переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації.  Головним каналом взаємного “обміну речовин” були найпростіші форми міжнародних економічних зв’язків і передусім зовнішня торгівля.  Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.
     Другий  етап (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва  переходить в іншу стадію, яка пов’язана  з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є її базування на міжнародному поділі праці. МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства.
     Третій  етап (розпочався із середини ХХ ст.) характеризується комплексністю інтернаціоналізації виробництва (охоплює усі підсистеми господарства, поширюючись практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер). Саме завдяки інтернаціоналізації виконуються головні умові збалансованого економічного розвитку: реалізація у матеріально-речовій та вартісній формах валового національного продукту (ВНП), піднесення якості людського розвитку тощо.[9]
     Головною  формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля (точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировині товари). У подальшому основною формою стає інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої  виступають міжнародні фірми (компанії, корпорації, альянси).
     Транснаціоналізація є ключовою тенденцію сучасної інтернаціоналізації, яка виявляє себе у зростанні  кількості міжнародних фірм і  у розширенні масштабів їх діяльності, а якісно – у формуванні внутрішньо-корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої с. Тому транснаціоналізація може розглядатися як друга домінанта світового економічного розвитку.
     На  сьогоднішньому етапі набуває подальшого зростання рівень інтернаціоналізації, який вимірюють співвідношенням обсягу експорту товарів до матеріального виробництва. Цей процес привів до того, що в рамках всієї світової капіталістичної системи сформувались окремі світові ринки як сировини і палива, так і з промислових виробів (наприклад, машин, сталі, текстильних товарів і т. д.). Центр ваги процесу інтернаціоналізації при цьому усе більше переміщується зі сфери традиційної зовнішньої торгівлі в сферу інших економічних відносин між міжнародними фірмами. Це приводить до того, що процес інтернаціоналізації зі сфери обігу переміщується у виробничу сферу.
     У результаті інтернаціоналізації світової економіки посилюється боротьба за привласнення і використання досягнень  науково-технічного прогресу, що посилює тенденцію до вирівнювання умов розвитку продуктивних сил у промислово розвинених країнах.
     Глобалізація  – це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з  кінця ХІХ століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів.
     Передумовами  процесу глобалізації у теперішній час виступають:
1) міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;
2) об’єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів;
3) конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвиробництва в розвинених країнах;
4) виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за  їх використання;
5) збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;
6) інтернаціоналізація капіталу;
7) інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж.
     Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий “центр” і бідні “периферійні” країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням ТНК контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов’язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо.
     Важливим  елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої ієрархічної системи.
     Світовий  рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн  і регіонів. Глобалізація на рівні  окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.[8]
     Глобалізація  на рівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов’язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої с. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп’ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Внаслідок цього поступово формуються нові підходи до світового розвитку як процесу. Складаються спільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства. Все це відкриває перед народами широкі перспективи для співробітництва і залучення до користування досягненнями світової цивілізації. Разом з тим, глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації.
     У складі колишнього Радянського Союзу  економіка України розвивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці, міждержавні господарські зв’язки були відсутні майже повністю. У цього явища були такі причини:
а) ідеологічні  особливості радянської економіки;
б) обмеженість  виходу на світовий ринок, особливості  формування цін, обмеженість розвитку прогресивних форм, зовнішньоекономічної діяльності, тобто закрита ринкова  економіка;
в) багаті природні ресурси союзних республік  і загальносоюзний поділ праці;
г) політична  ізоляція Радянського Союзу;
д) командно-адміністративна  система управління та відповідна їй система економічних відносин: державна власність, яка ототожнювалася з  суспільною; державний план без врахування ефективності використання ресурсів;   монополізація багатьох галузей виробництва;
е)система зовнішньоекономічних зв’язків, яка відокремлювала внутрішню економіку від світового господарства.
     Сьогодні  склалися об’єктивні передумови активної участі України в МПП, чому сприяє:
а) значна зміна системи економічних відносин;
б) прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньоекономічні зв’язки та зовнішньоекономічну діяльність;
в) прискорення світового науково-технічного прогресу;
г) необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо;
д) структурна перебудова галузей народного господарства;
є) визнання України та входження її в міжнародні організації.
     Незважаючи  на це, для активної інтеграції доцільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства. Все це відкриває перед народами широкі перспективи для співробітництва і залучення до користування досягненнями світової цивілізації. Разом з тим, глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації.
     Особливо  гостро ці проблеми постають сьогодні перед країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою, які відчувають надзвичайні труднощі на шляху соціально-економічного прогресу.  Трансформація різних боків життя суспільства є найважливішою рисою світового розвитку.[6]
 

     2. Система, принципи  й особливості  механізму міжнародних  економічних відносин 

Основними  формами міжнародних економічних  відносин є:
1) міжнародна  торгівля – обмін товарами  і послугами між державно оформленими національними господарствами;
2) міжнародний рух капіталу – переміщення капіталу країни у різних формах:
- кредити;
- прямі  та портфельні інвестиції;
- офіційна  допомога
з метою  пошуку найбільш вагомої сфери вкладання;
3) міжнародна  міграція робочої сили – переміщення  працездатного населення переважно за економічними причинами.
Форми МЕВ реалізуються в умовах розвитку світової валютної системи, яка забезпечує вільний обіг валют та міжнародні розрахунки.
Характеристика  суб’єктів міжнародних економічних  відносин.
Суб’єкти  міжнародних економічних відносин  - це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.
Суб'єктами міжнародних економічних відносин виступають:
1) фіз.  особи (дієздатність, правоздатність)
2) юридичні особи – найпоширеніші організаційно-правові форми:
- товариства (повні, командитні, з обмеженою  відповідальністю, акціонерні товариства)
- різного типу об'єднання фізичні та юридичні осіб;
- держави,  які, з одного боку, можуть бути  безпосередніми учасниками міжнародних економічних відносин, а іншого боку – створювати умови для міжнародних економічних відносин всіх інших суб'єктів;
- міжнародні організації, які беруть участь у МЕВ у відповідності зі своїми завданнями і метою.
Основними суб'єктами сучасної міжнародної економіки є так звані міжнародні підприємства, які бувають двох типів:
1) багатонаціональні  корпорації (міжнародні за капіталом, управлінням і сферою діяльності)
2) транснаціональні  корпорації (національні по капіталу, як правило, управлінню і міжнародні за сферою діяльності).[8]
     Рівні міжнародних економічних відносин можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні, макрорівень-це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, мета рівень - це міжнародні зв’язки галузевого й регіонального значення, мікрорівень - це, відповідно, рівень зв’язків між фірмами різних країн.
     Рівні міжнародних економічних відносин також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між суб’єктами міжнародних економічних відносин, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік. 
     При цьому виділяють такі 4 рівні:
1) Міжнародні економічні контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам.
2) Міжнародна економічна взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі економічні зв’язки між суб’єктами міжнародних економічних відносин, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, які заключені на доволі тривалий період часу.
3) Міжнародне економічне співробітництво. Це - міцні й тривалі зв’язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів міжнародних економічних відносин.
4) Міжнародна економічна інтеграція. Це - вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.
Кожен вищий рівень не являє собою щось протилежне  до нижчого, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собі більшість ознак нижчого. [9]
     Принципи  міжнародних економічних відносин і політичне середовище їх реалізації.
     Розвиток  міжнародних економічних відносин базується на наступних принципах, які мають загальний характер еволюційності, системності, еквівалентності обміну.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.