Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Загальн вдомост про континентальний шельф та питання його визначення в мжнародному прав. Права прибережної держави на свй шельф, меж реалзацї цих прав та їх спввдношення з правами нших держав. Проблема делмтацї континентального шельфу.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 11.03.2011. Сдан: 2011. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра конституційного права
КУРСОВА РОБОТА
на тему: Визначення меж континенатльного шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу
З курсу «Міжнародне публічне право»
студента 2-ого курсу,
денної форми навчання
Овсієнка Євгена Володимировича
Керівник:
асистент, канд. юрид. наук Шамрай В'ячеслав Вікторович
Київ - 2010
Зміст

Вступ
Розділ 1. Поняття континентального шельфу
1.1 Загальні відомості про континентальний шельф та зміст юридичного
поняття континентального шельфу
1.2 Проблема визначення меж континентального шельфу в міжнародному
праві
Розділ 2. Історія розвитку правового статусу континентального шельфу
Розділ 3. Сучасний правовий статус континентального шельфу
3.1 Права прибережної держави на свій шельф, межі реалізації цих прав
та їх співвідношення з правами інших держав
3.2 Імплементація міжнародно-правових норм, що встановлюють статус
континентального шельфу в національне законодавство
Розділ 4. Проблема делімітації континентального шельфу
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ

В даній роботі проаналізовано надзвичайно актуальну проблему континентального шельфу в його міжнородно-правовому розумінні. Питання, пов'язані з континентальним шельфом досить часто висвітлюються різноманітними засобами масової інформації, що не в останню чергу є показником важливості шельфу для світової спільноти.
Досить велике практичне значенння має краще розуміння даної проблеми і для України. Широкого розголосу отримали події, пов'язані з делімітацією морських просторів Чорного моря, в тому числі і його континентального шельфу, між Румунією та Україною. Немало різних точок зору висловлювалося стосовно позиції українських представників та рішення Міжнародного Суду ООН щодо остаточного розмежування зазначених просторів.
На разі, невирішеними залишаються проблеми щодо розмежування континентального шельфу між Україною та Російською Федерацією. На даний момент продовжується дослідження перспективності цих спірних районів дна Чорного моря для видобутку вуглеводнів. Вже наявні висновки про великий економічний потенціал цих районів змушують ці держави ефективно розмежувати свої права на континентальний шельф на основі норм міжнародного права.
Якщо для України з огляду на відносно невелику площу її континентального шельфу та недавню історію досліджень економічної перспективності шельфу Чорного та Азовських морів ці проблеми є дещо новими (якщо не брати до уваги радянський досвід), то багато держав світу почали стикатися з правовими проблемами континентального шельфу починаючи з середини 50 років минулого століття. Як відомо, в свій час надзвичайно гостро постала проблема з делімітації шельфу Персидського заливу. Подібні ситуації мали місце у різних частинах світу, наприклад, в свій час Міжнародний Суд ООН вирішував суперечку стосовно делімітації континентального шельфу Північного моря між ФРН, Голландією та Данією. Загалом Суд виносив й інші подібні рішення у справах за зверненнями країн різних континентів.
Як випливає з теми даного дослідження, головною метою його проведення є розкриття змісту правового статусу континентального шельфу. Це означає вивчення відповідних матеріалів, їх аналіз та отримання відповідних результатів, підсумованах у відповідних висновках. Для того, аби досягти цієї мети, необхідно обрати оптимальну логіку дослідження. Звідси маємо поставити певні завдання даного дослідженя.
Отже, для досягнення даної мети в якості головних обрано наступні завдання:
- дослідити фактичний зміст поняття «континентальний шельф» у його первинному значенні, звернувшись при цьому до аналізу відповідних природознавчих матеріалів;
- з'ясувати зміст поняття «континентальний шельф» у його правовому значенні, вказавши при цьому на його відмінності від поняття в первинному значенні;
- дослідити питання визначення меж континенатльного шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу;
- вивчити та проаналізувати історичне підґрунтя виникнення та розвитку правового статусу континентального шельфу в міжнародному праві;
- дослідити сучасний правовий статус континентального шельфу Світового океану на основі чинних на сьогоднішній день положень відповідних міжнародно-правових актів, а також висвітлити питання імплементації норм зазначених актів;
- окремо розглянути проблему делімітації шельфу між державами з протилежними чи сумісними берегами.
Відповідно до даних завдань, побудована сруктура даного дослідження. Для їх виконання досліджено відповідні джерела, вказані в списку наприкінці роботи, в тому числі і оригінальні міжнародно-правові акти.
Що ж стосується наукових досліджень даної проблеми, то вона є достатньо розробленою. При чому досліджували її як науковці різних країн світу, так і радянські вчені, а на сьогоднішній день дана проблема ґрунтовно досліджується російськими юристами та одеською школою морського права. Однак це не означає, що вже вичерпано її науковий потенціал, оскільки спеціальної літератури на дану тему, тобто ґрунтовних досліджень правового статусу континентального шельфу немає, якщо не рахувати окремі дослідження на вужчі теми чи короткі наукові статті, що окреслюють проблематику даної теми.
З огляду на обраний предмет, основними методами дослідження були: детальний аналіз обраної теми, узагальнення та систематизація отриманих результатів та порівняння.
Наукове значення даної роботи полягає також і у наведенні великої кількості посилань на відповідні джерела та представлення їх списку, що має сприяти подальшому дослідженню даної проблеми.
Розділ 1. Поняття континентального шельфу

1.1. Загальні відомості про континентальний шельф та зміст юридичного поняття континентального шельфу

Експлуатація континентального шельфу, як це вже зазначалося, має не давню історію. Лише в 40-х роках ХХ століття [21, с. 3] технічний прогрес зробив природні ресурси морських підводних районів, що знаходилися під глибоким шаром води, досяжними для людини [13, с. 226].
Як вже зазначалося, юридичне значення терміну «континентальний шельф» разюче відмінне від геологічного його визначення. Однак воно все одно засноване на теоритичному матеріалі геологічної науки, тому доречно навести зміст поняття континетального шельфу у розумінні його даною наукою.
У геологічному розумінні континентальний шельф чи материкова обмілина - це підводне продоження материка до геоморфологічної лінії переходу його в крутий схил. Ця лінія, тобто зовнішня межа (кордон) континентального шельфу, проходить на різних глибинах, від 50 метрів і нижче [21, с. 3]. Таким чином, континентальний шельф розумыэться, як фактично затоплена морем частина території материка [12, с. 115].
Згідно визначенню Міжнародної комісії з номенклатури форм дна океану, шельф - це «зона, яка простягається навколо континенту від лінії найнижчої води до глибин, на яких крутизна підводного схилу різко збільшується».
Однак багато вчених вважає, що таке визначення є неповним, тому що не враховує геоструктурні ознаки різноманітних видів шельфів (шельфа підводних платформ, шельфа складчастих областей, шельфа острівних дуг тощо) [11, с. 143]. Середня ширина зони шельфів - близько 42 миль (78 км), при чому мінімальна - менше 1 милі, а максимальна - більше 800 миль (1500 км). Наприклад, Барєнцеве море має континентальний шельф, який склаєає все його дно і простягається на ширину, що дорівнює ширині Європи з півночі на південь.
Між зовнішньою межею шельфу та глибоководною областю океану розташовується континентальний (материковий) схил. Ширина цього схилу в середному складає 10-20 миль (18-37 км), а його нахил - близько 4°. Але нерідко зустрічаються континтальні схили, що мають 25°, а іноді навіть 45°, крутизни [Див. Мал. 2 Додатків]. Також у шельфовій зоні нерідко присутні каньйони, впадини та підводні височини.
Зона континентального шельфу земної кулі складає приблизно 20% площі суходолу, а їх геологічна подібність дає підстави вважати, що шельф має не менше 20% мінеральних запасів від величини запасів на суходолі. Окрім того, часто континентальний шельф має родовища нафти та газу, які зазвичай є значно багатшими, ніж ті, що знаходяться на суходолі. Вже в кінці 60-х років, за приблизними оцінками, видобуток нафти і газу на шельфі Світового океану складав відповідно 20 і 10 відсотків від усього видобутку [21, с. 3-4] На сьогоднішній день видобуток нафти з шельфу складає одну четверту, а газу - одну десяту всього видобутку.
Вищезгадані факти і є тим найголовнішим , що зумовлює зацікавленість держав світу у здійсненні певних прав над континентальним шельфом. Від самого початку експлуатації багатств дна Світового океану виникла необхідність створення правового статусу області континентального шельфу, про що детальніше буде сказано в наступних розділах.
Необхідно підкреслити, що правовий статус є немислимим без певного правового визначення, яке власне і складає основу даного статусу. І чим чіткішим та повнішим є це визначення, тим стійкішою і життєздатнішою є правова модель, заснована на ньому, тим менше виникає проблем з реалізацією правового режиму об'єкту регулювання.
Проблема визначення континентального шельфу в міжнародному праві найгостріше виражена у частині визначення меж континентального шельфу. Проблема визначення меж континентального шельфу буде детально розглянута в наступному підрозділі, а також в інших частинах даної роботи. Тут же доречно навести визначення поняття континентального шельфу, яким воно постає з двох міжнародно-правових актів, які встановили правовий статус шельфу: Женевської конвенції про континентальний шельф 1958 року та Конвенції ООН з морського права 1982 року, положення якої чинні на сьогоднішній день.
У Конвенції про континентальний шельф 1958 року вказується, що «для цілей даної конвенції термін «континентальний шельф» використовується у значенні (а) дна і надр підводних районів, що прилягають до берегу, але знаходяться за межами територіального моря і сягають глибини в 200 миль, або більше - до тих меж, де глибина вод, що покривають їх, дозволяє експлуатувати природні ресурси вказаних районів; (б) у значенні дна і надр таких підводних районів, що прилягають до берегів островів» [1, p. 2].
Таке визначення континентального шельфу породило певну правову невизначеність, що призвело до різного трактиування державами меж континентального шельфу. Це породило низку правових питань. Відповіддю на ці питання стала Конвенція ООН з морського права 1982 року, в якій визначення континентального шельфу є якісно вдосконаленим. Згідно цієї Конвенції, дано таке визначення континентального шельфу: «Континентальний шельф прибережної держави включає в себе дно та надра підводних районів, які простягаються за межею територіального моря і є натуральним продовженням її території до зовнішнього краю підводної частини материка, або до 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, де край материка не досягає цієї відстані» [2, p. 53].
Як видно з даного визначення, Конвенція 1982 року зовсім інакше підходить до визначення меж континентального шельфу, але в частині, що не стосується меж шельфу, дані Конвенції одностайні і визначають юридичний континентальний шельф як дно та надра геологічного континентального шельфу та інших підводних районів. Звідси виплаває, що юрисдикція прибережної держави щодо свого континентального шельфу не поширюється на води над дном, які є або виключною економічною зоною (має особливий правовий режим, який надає прибережній державі певні виключні права стосовно водного простору між територіальним морем і 200 морськими милями, що відразовуються від вихідних ліній), або іноді відкритим морем, що простягається за межі виключної економіної зони. Ця юрисдикція також не може поширюватися і на повітряний простір над відповідними водними районами. Відповідно до цих визначень, юридичне поняття континентального шельфу включає в себе, окрім самого шельфу, прибережні райони морського дна, де континентального шельфу у прямому сенсі немає, а також райони морського дна за межами континентального шельфу. Крім того, якщо з географічної точки зору шельф починається від берегу моря, то з юридичної - від зовнішнього кордону територіального моря, оскільки територіальне море, морське дно та його надра в межах територіального моря входять до складу державної території прибережної держави [8, с. 120-121].
Підсумовиючи все вищесказане, зазначимо, що з міжнародно-правової точки зору під континентальним шельфом в загальних рисах розуміється морське дно, включаючи його надра, що простягається від зовнішньої межі територіального моря до фіксованих міжнародним правом меж, над якими прибережна держава здійснює суверенні права в цілях розвідки та розробки його природних ресурсів [12, с. 115].
Отже, в даному підрозділі було наведено геологічний та географічний зміст поняття континентального шельфу. Відповідно до даних наук, континентальним шельфом є продовження материкової земної кори під водною товщою і є тотожною за своєю геоморфологією та іншими ознаками з континентом. В свою чергу, міжнародно-правова наука закріплює за терміном «континентальний шельф» відмінне від природознавчих наук значення, оскільки головною задачею міжнародного права в даному випадку є встановлення певних об'єктивних правил для економічної експлуатації державами шельфу. Звідси правова наука визначає континентальний шельф як певну частину простору земної кулі, на яку поширюються права держав світу, відмінні від прав, які вони здійснюють над частинами суходолу та водами Світового океану.
1.2 Проблема визначення меж континентального шельфу в міжнародному праві

В попередньому підрозділі було наведено визначення континентального шельфу, яке встановила Женевська конвенція про континентальний шельф 1958 року. Проаналізувавши його, можна зробити висновок, що дана Конвенція встановила два критерії для визначення зовнішньої межі континентального шельфу. Це, по-перше, глибина (200 м), а по-друге, технічна доступність [8, с. 118]. В той же час деякі дослідники виділяють і третій критерій - прилягання шельфу до узбережжя [16, с. 238].
Континентальний шельф за своєю геофізичною природою та характеристиками не є всюди однаковим. В деяких місцях він дуже широкий, крутизна його схилу невелика, а води, що покривають його, мають невелику глибину. Державам, що мають такий шельф, наприклад Аргентині, вигідно використовувати критерій глибини при визначенні свого шельфу. Інші держави (наприклад, Чилі, Перу, Іспанія) мають дуже вузький шельф, оскільки майже відразу проходить різкий обрив на великі глибини. Таким чином, для таких держав застосувати критерій глибини є вочевидь невигідно [8, с. 118].
Критерій глибини свідчить про геологічне походження юридичного визначення терміна «континентальний шельф». Глибина 200 м була згадана в зв'язку з тим, що геологічно, як правило, шельф закінчується саме на цій глибині, а далі йде різкий ухил морського дна і починається континентальний схил [17, с. 239].
Що ж стосується критерію технічної доступності, то його застосування є, без сумніву, вигідним для розвинутих держав, які мають у своєму розпорядженні високі технології, що дозволяють здійснювати видобування корисних копалин на глибинах, що значно перевищують 200 м. Однак такий критерій не може влаштовувати ті держави, технвчні можливості яких є обмеженими [8, 118-119]. Цей критерій був включений до статті 1 Конвенції 1958 року з метою встановити компромісне рішення між тими країнами, які виступали за фіксовану зовнішню межу шельфу, і державами, які не бажали визначенності в цьому питанні. Однак до прийняття Конвенції 1982 року цей критерій викликамв критику в багатьох країнах світу.
Критерій «технічної доступності» позбавлений юридичної визначеності стосовно зовнішньої межі «континентального шельфу». Це давало привід до розширеного тлумачення деякими державами юридичного поняття континентального шельфу. Вони вважали, що на основі положення статті 1 Конвенції 1958 року все дно Світового океану може бути поділене між прибережними державами.
Крім того, що ця ідея позбавлена будь-якого підґрунтя з точки зору положень Конвенції про континентальний шельф (які мали за мету зовсім інше), вона також направлена на перегляд фактично всіх інститутів міжнародного морського права і перш за все на ліквідацію принципу свободи відкритого моря [16, с. 239].
Що ж до критерію прилягання континентального шельфу до берегу, цікаво відмітити, що вже в перших рядках статті 1 Коненції 1958 року, де йде мова про термін «континентальний шельф» , вказується, що він застосовується до «дна і надр підводних районів, що прилягають до берегу». Це пряма вказівка на геологічне походження терміну «континентальний шельф». Але далі в статті підкреслюється, що , хоча райони континентального шельфу і прилягають до берегу, однак вони знаходяться за межами територіального моря. Виникає питання, чому Комісія міжнародного права не сформулювала статтю 1 в наступному вигляді: «Термін «континентальний шельф» вживається стосовно поверхні та надр морського дна підводних районів, що знаходяться поза зоною територіального моря»? Порушене таким чином питання підтверджує, що Комісія не випадково використала термін «прилягання». В літературі часто намагаються обійти положення статті 1 Конвенції, що вказує на характер прилягання районів континентального шельфу.
Необхідно підкреслити, що термін «прилягання» має виключно важливе значення для розкриття юридичного поняття континентального шельфу, а також для встановлення його зовнішньої межі.
По-перше, «прилягання» вказує на геолого-географічне походження юридичного визначення терміна «шельф», по-друге, підкреслює ступінь близькості районів континентального шельфу по відношенню до берегу держави і, по-теретє, констатує очевидність того, що держави мали на увазі помірну (не більше 12 миль) ширину територіальних вод, за якою починається континентальний шельф і виникає правове поняття континентального шельфу [16, с. 238-239].
З вищенаведеного випливає, що визначення континентального шельфу, згідно Конвенції 1958 року, мало у собі певні протиріччя. Для того, аби вирішити їх, Конвенція 1982 року, вводить компромісне рішення. Стаття 76 Конвенції встановлює, що континентальний шельф прибережної держави включає в себе морське дно та надра підводних районів, що простягаються за межі його територіального моря на усьому протягу природнього продовження його сухохопутної території до зовнішньої межі підводної околиці материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної околиці материка не простягається на таку відстань [8, с. 119]. Тут ми зустрічаємося з очевидною розбіжністю між думками юристів та океанографів.
Підводна околиця материка включає в себе продовження континентального массиву прибережної деражави, що знаходяться під водою, і складається з поверхні та надр шельфу, схилу та підйому. Вона не включає ложе океану на великих глибинах, в тому числі його океанічні хребти та надра. Звідси випливає, що межа в 200 миль не є випадковою. Ширина континентального шельфу відміряється від тих вихідних точок та ліній, від яких відміряється ширина територіального моря [17, с. 120].
Якщо околиця материка простягається більше, ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, то континентальний шельф прибережної держави не може простягатися далі, ніж 350 морських миль від вихідних ліній чи не далі, ніж 100 морських миль від 2500-метрової ізобати (лінія, що поєднує точки з однаковою глибиною) [8, с. 119]. Отже, окрім вихідних ліній, Конвенція 1982 року звертається і до океанографічного поняття, яким є ізобата. В юридичному сенсі, згідно даної Конвенції, 2500-метрова ізобата є межею між материковим схилом та ложем океану, на яке не поширюється правовий статус континентального шельфу [17, c. 120].
З вищенаведеного випливає, що в залежності від ширини власне морського шельфу, є три можливих варіанти визначення зовнішньої межі юридичного континентального шельфу:
1.) якщо ширина шельфу меньша, ніж 200 морських миль, які відраховуються від вихідних ліній, то шельфом буде вважатися все морське дно та його надра до зовнішньої межі, що проходить на відстані в 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній;
2.) якщо ширина шельфу більша за 200 морських миль, але менша, ніж 350 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, то шельфом буде вважатися все морське дно та його надра до зовнішньої межі, що проходить на відстані не далі, ніж 350 морських миль від вказаних вихідних ліній чи не далі, ніж 100 морських миль від 2500-метрової ізобати.
3.) якщо ширина шельфу більша за 350 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, то шельфом буде вважатися все морське дно та його надра до зовнішньої межі, що проходить не далі, ніж 350 морських миль від вказаних вихідних ліній чи не далі, ніж 100 морських миль від 2500 метрової ізобати [8, с. 119-120].
Таким чином, якщо підводна околиця материка простягається далі, ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, у прибережної держави є вибір: зовнішня межа континентального шельфу має знаходитися не далі 350 морських миль від названих вихідних ліній, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати [3, с. 35] [Див. Дотатки].
Дані про кордони континентального шельфу, що знаходяться за межею 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, надаються відповідною прибережною державою до Комісії з питань кордонів континентального шельфу, яка створена у виконання положень Додатку ІІ до Конвенції 1982 року на основі забезпечення справедливого географічного представництва. Комісія складається з 21 члена, які є спеціалістами в області геології, геофізики чи гідгрографії, які обираються державами - учасницями Конвенції з числа своїх громадян. Комісія дає прибережним державам рекомендації з питань, що стосуються установлення зовнішніх кордонів їх континентального шельфу. Межі шельфу, що встановлені прибережною державою на основі вказаних рекомендацій, є кінцевими і для всіх обов'язковими [8, с. 120]. Надання цих даних є обов'язком такої держави, який випливає з положень Коненції 1982 року і це надання має бути здійснене якомога швидше, але в будь-якому разі в межах 10 років після вступу в силу Конвенції 1982 року для цієї держави [29, p. V].
Окрім цього, прибережна держава здає на зберігання Генеральному секретарю ООН карти та відповідну інформацію, включаючи геодезичні дані, що перманентно описують зовнішню межу його континентального шельфу. Генеральний секретар отриману інформацію належним чином публікує [17, с. 120].
Отже, в даному підрозділі було висвітлено проблему визначення меж континентального шельфу, якою вона постає зі змісту Конвенції 1958 року, положення якої мають наукове значення та з положень Конвенції 1982 року, які є чинними на сьогоднішній день. Також наведено правовий аналіз положень, що визначають межі шельфу і наголошено на проблемності даних визначень
Загалом в даному розділі був розкритий зміст юридичного поняття континентального шельфу із вказівкою на його геологічно-географічне походження, детально показано можливі варіанти юридичного встановлення меж континентального шельфу.
Розділ 2. Історія розвитку правового статусу континентального шельфу
В попередньому розділі були висвітлені деякі історичні моменти щодо розвитку правового статусу континентального шельфу. В даному розділі буде розглянуто в першу чергу історія виникнення правового статусу шельфу та його розвиток до прийняття Женевської конвенції 1958 року, також будуть коротко викладені обставини, за яких Комісія міжнародного права працювала для підготовки проекту Конвенції 1958 року, а також деякі відомості про передумови прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року.
До 1945 року свобода выдкритих морів означала, окрім іншого, що кожна країна мала право експлуатувати дно і надра у районах відкритих морів. Цим правом наділялися усі держави і жодна з них не могла заявити про виключні права на частину дна чи надр відкритих морів. Однак, право почало змінюватися, коли експлуатувати природні ресурси (в першу чергу - нафту) стало економічно та технологічно можливим [27, p. 191].
Питання про право на ресурси дна морів та океанів за межами територіальних вод деякі держави намагалися вирішити шляхом односторонніх актів. Ініціативу в цьому питанні проявили США. В Декларації президента США віа 28 вересня 1945 року проголошувалися претензії США на простори морського дна, що лежали за межами територіальних вод цієї країни.
Ця Декларація справила деякий вплив на формування теорії континентального шельфу. Юридичний термін «континентальний шельф», таким чином, увійшов у законодавчу практику прибережних держав. Декларація використовувалася як оправдання вимог інших держав відносно континентального шельфу.
В Декларації на перше місце висувався економічний аргумент, згідно з яким, усе людство в найближчий час буде потребувати нових джерел нафти та інших мінеральних ресурсів. Цікаво відмітити, що на відміну від США, багато країн Латинської Америки в якості економічного аргументу в першу чергу вказували на інтереси, пов'язані з риболовством, а не з мінеральними ресурсами.
Дана Декларація встановлювала, що з геологічної точки зору континентальний шельф розуміється як продовження континенту прибережної держави під водою, а мінеральні ресурси, що виявлені на континенті, часто продовжуються в його підводній частині, тобто в надрах шельфу. Розробка родовищ шельфу, отже, може здійснюватися ефективно за умови тісного контакту з берегом прибережної держави.
В Декларації стверджується наступне: «Інтереси безпеки прибережної держави вимагають безпосереднього спостереження за діями, що мають місце біля його берегів, тобто в межах континентального шельфу. Виходячи з цього, уряд США розглядає ресурси дна та надр континентального шельфу, що прилягає до берегів США, але знаходиться у відкритому морі, як такі, що належать США і підпадають під його юрисдикцію і контроль».
Через рік після прийняття Декларації США прослідувала серія актів прибережних держав, які оголошували про свої права на континентальний шельф. Просторові межі континентального шельфу, об'єм прав встановлювалися прибережними державами по-різному, в залежності від інтересів кожної держави, і часто суперечили загальновизнаним нормам міжнародного права.
Деякі держави Латинської Америки в своїх претензіях на континентальний шельф пішли далі США і заявили про свій територіальний суверенітет на шельф. До таких держав відносяться Аргентина, Бразилія, Гондурас, Мексика, Венесуела, Нікарагуа, Панама, Чилі, Еквадор, Перу, Сальвадор, Коста-Ріка [27, p. 191].
Низка держав Латинської Америки (Аргентина, Мексика, Бразилія, Гондурас) використали доктрину континентального шельфу не тільки на шельф, але і на води, що його покривають. В Декреті президента Аргентини від 11 жовтня 1946 року води над шельфом оголошувалися «епіконтинентальним морем». На епіконтинентальне море та континентальний шельф поширюється суверенітет аргентинської нації. Варто відмітити, що цей декрет не був затверджений конгресом Аргентини і, відповідно, не отримав сили закону навіть за внутрішнім законодавством Аргентини. На Конференції з морського права в 1958 році держави відмовилися використовувати термін «епіконтинентальне море», який був запропонований Аргентиною, у зв'язку з неясністю його поняття. В решті-решт, представник Аргентини був змушений виключити зі своєї пропозиції цей термін.
Крім односторонніх заяв, в 1952 році в Сантьяго на першій Конференції з експлуатації та збереження морських ресурсів південної частини Тихого океану Перу, Чилі та Еквадор підписали, а після цього ратифікували, спільну Декларацію про морську зону. У 1955 році до цих держав приєдналася Коста-Ріка, підписавши Декларацію. Однак цей документ так і не був ратифікований президентом цієї країни.
Держави, які ратифікували Декларацію, оголосили відстань у 200 морських миль від своїх берегів зовнішньою межею континентального шельфу. При цьому суверенітет поширювався на води, що знаходилися у цих межах.
У 1956 році до вищезгаданих держав, що заявили про свої територіальні права на морську зону в 200 морських милях, приєднався Сальвадор.
З претензіями на континентальний шельф виступали не лише країни Американського континенту, але також Пакистан (1950 р.), Індія (1955 р.), Ізраїль (1953 р.).
Таким чином, ціла низка держав стала розглядати континентальний шельф як об'єкт територіального привласнення, поширюючи на нього свій суверенітет.
Виникнення проблеми континентального шельфу призвело до появи різноманітних правових концепцій. Суть більшості з них зводилася до обґрунтування прав прибережної держави на природні багатства континентального шельфу [16, с. 234-236].
Варто відмітити, що радянські вчені-фахівці в галузі міжнародного права наводили не позбавлену справедливості критику в адресу західних колег. Зокрема, вони відмічали певну непослідовність юристів країн Заходу у тому, що останні при формулюванні претензій прибережних держав щодо континентального шельфу почали відмовлятися від своїх поглядів, за допомогою яких вони намагалися вирішувати територіальні проблеми до виникнення проблеми континентального шельфу. Ані теорія «ефективної окупації», ані концепції «res nullius» та «res communis» не підходили для обґрунтування прав прибережної держави на континентальний шельф. Згідно теорії ефективної окупації, будь-яка вперше відкрита частина земної кулі може бути визнана територією тієї чи іншої держави , якщо держава дійсно заволоділа цією територією і фактично здійснює над нею свою фактичну владу.
Односторонні акти прибережних держав у відношенні свого континентального шельфу з точки зору теорії ефективної окупації не мали юридичної сили.
Концепція «res nullius» і «res communis» не підходили для обґрунтування претензій на континентальний шельф, тому що останній на основі цих концепцій «мав би бути визнаним чи таким, що знаходився в спільному володінні всіх держав, чи доступним для користування і навіть захоплення будь-якою державою, але в жодному разі не під «суверенітетом» чи «юрисдикцією і контролем» лише прибережних держав [16, с. 236].
Французький юрист Йепес, розглядаючи проблеми правового режиму континентального шельфу, заявив, що склалася звичайна «регіональна» норма міжнародного права, яка надала прибережній державі права на континентальний шельф. Радянські ж вчені не погоджувалися з цим твердженням і зазначали, що сам Йепес далі відмічав, що «прокламації» і «декларації» відносно доктрини континентального шельфу не є абсолютно ідентичними ні за формою, ні за змістом».
Одночасно почали з'являтися думки про пом'якшення «класичного принципу свободи відкритого моря», і про те, що цей принцип не може розглядатися як «непорушна догма».
Далі радянські юристи підкреслювали той факт, що жоден з зарубіжних авторів не навів достатніх юридичних обґрунтувань прав прибережної держави на континентальний шельф.
Проблеми правового режиму континентального шельфу в 1950-1956 рр. розглядала Комісія міжнародного права. Вона неодноразово підкреслювала своє негативне ставлення до односторонньої практики прибережних держав стосовно встановлення ними правового режиму шельфу. У своїй заключній доповіді в 1956 році Комісія підкреслила, що «не слід надавати юридичного значення односторонній практиці, яка заснована лише на бажанні зацікавлених держав» [16, с. 237].
З цього питання деякі юристи зазначали, що посилання на інтереси прибережної держави можуть бути лише основою для переговорів, але не нормою поведінки для інших держав, їх юридичних і фізичних осіб.
Необхідно підкреслити правильність підходу до проблеми французького юриста Ремона, який вважав, що теорія континентального шельфу до 1958 року була всього лише політичною доктриною, оскільки ця теорія засновувалася на серії заяв, які були позбавлені юридичного обґрунтування і звідси не мали обов'язкового характеру.
Юридичні проблеми континентального шельфу, що виникали, були наслідком технічного прогресу і з самого початку мали міжнародний характер оскільки стосувалися просторів відкритого моря, які мали важливе значення для всіх країн. Цим перш за все і пояснюється розробка і прийняття Конвенції про континентальний шельф 1958 року [16, с. 237].
Запеклі дебати точилися навколо юридичної природи і об'єму прав прибережної держави на континентальний шельф в Комісії міжнародного права і на першій Конференції з морського права. Комісія в попередньому проекті Конвенції про шельф в 1951 році висловилася за те, аби прибережна держава здійснювала контроль та юрисдикцію в цілях розвідки його природних ресурсів. При цьому Комісія не висловлювалася ні за суверенні, ні за виключні права, намагаючись таким чином уникнути будь-якої інтерпретації, спрямованої проти принципу свободи відкритого моря і повітряного простору над ним.
Тим не менш, в своїх коментарях до даного проекту Комісія підкреслювала, що, не згадуючи про суверенітет прибережної держави на морське дно та його надра, вона в той же час хотіла би підкреслити виключний характер прав держави. Легко помітити, що така позиція значною мірою співпадала з положеннями Декларації США в частині, що стосувалася природи прав прибережної держави.
Пізніше, під тиском представників країн Азії та Латинської Америки, які вимагали визнання суверенітету держави на континентальний шельф, Комісія замінила в своєму и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.