Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Теоря водного режиму та зрошування рослин

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 03.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


  ТЕОРІЯ ВОДНОГО РЕЖИМУ И ЗРОШУВАННЯ РОСЛИН 

Суть  штучного зрошування полягає у встановленні раціонального поливного режиму і системи живлення рослин у різних грунтово-кліматичних зонах.
Важливим питанням є питаня про верхню і нижню границю допустимої вологості ґрунту (ВГДВГ, НГДВГ).
    Верхню границю допустимої вологості ґрунту називають польовою вологоємкістю. Коли вологість більша за верхню границю, то, не дивлячись на її доступність, вона малокорисна через нестачу О2.
    При нижній границі допустимої вологості ґрунту рослини гостро потерпають від засухи, що відбивається на всій їхній життєдіяльності. Вологість стійкого в'янення не може служити діагностуючим показником для визначення строків і норм поливу, тому що зниження урожайності при ґрунтовій посусі зумовлюється не в'яненням рослин, а постійним водним дефіцитом у їхніх тканинах, який наступає задовго до появи стійкого в'янення.
 
   Водний дефіцит у тканинах рослин з'являється при такій вологості ґрунту, при якій його водоутримуюча сила перешкоджає повному насиченню рослини.
Ступінь доступності  ґрунтової води в інтервалі від  польової вологоємкості до вологості  стійкого в'янення для рослин неоднакова. Тому важливо визначити той стан вологості ґрунтів, нижче якого  порушуються нормальні фізіологічні процеси. Такий стан вологості ґрунту називають нижньою границею оптимальної вологості (НГОВ).
   Величина НГОВ ґрунту залежить від фаз розвитку рослин, особливостей грунтово-гідрологічних та кліматичних умов, рівня агротехніки і запланованої величини врожаю, від наявності критичних періодів із гострою нестачею води. Так, для бавовника на типових сіроземах ці величини становлять: до цвітіння - 75% польової вологоємкості, в період цвітіння - 70%, а дозрівання - 60% польової вологоємкості. При цьому існують сортові відмінності. 

У виробничих умовах строки поливу визначають:
    по вологості ґрунту (на глибині 30-40 см);
    по стану рослин - рівню оводненості листків, їх осмотичному тискові, по відкритості продихів, здатності виділяти пасоку, по сисній силі листків. На даний час відомі критичні величини всисної сили листків для різних культур на різних фазах їх розвитку. Вони подані у довідниках.
 
      Вчасно проведений полив приводить до збільшення врожаю. Розробка фізіологічних показників, які дають змогу точно й економно поливати рослини в умовах посушливих зон - обов'язковий елемент високої культури зрошувального землеробства.
      Довгий час вважали, що вода доступна рослині, поки її вміст у ґрунті не досяг коефіцієнта стійкого в'янення. До цього моменту всі фізіологічні процеси протікають нормально. Згодом виявилось, що навіть незначний дефіцит приводить до помітних змін в обміні речовин, а після одноразової короткої посухи він так і не нормалізується. 

Внутрішній  водний баланс рослин залежить від комплексу  факторів пов'язаних:
    із самою рослиною (посухостійкість, розміри кореневої системи, фаза розвитку);
    із кількістю рослин на даній площі;
    із кліматичними факторами (випаровування, вологість і температура повітря, туман, вітер, світло, опади і т. д. );
    із ґрунтовими факторами (кількість Н2О, осмотичний тиск ґрунтового розчину, структура й вологоємкість ґрунту і т. д.).
 
             ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗРОШУВАННЯ  
                             
         Ріст і розвиток рослин дуже сильно залежить від доступності води.
1/3 поверхні суші має недостатньо вологи; половина з неї - украй посушлива. Надлишок вологи припадає лише на 9% суші.
Коли річні опади  перевищують річне випаровування, то говорять про гумідну зону; в протилежному випадку - про арідну. Землеробство в арідних зонах можливе лише при штучному зрошуванні.
        Рушійною силою висхідного току води в провідних елементах ксилеми являється градієнт водного потенціалу через рослину від ґрунту до атмосфери.
                  Градієнт водного потенціалу підтримується: 

    градієнтом  осмотичного потенціалу в клітинах кореня (від ґрунту до судин ксилеми) в результаті активного транспорту іонів у живих клітинах, включаючи молоді живі елементи ксилеми і
    транспірацією
 
     Підтримання першого градієнту потребує затрати метаболічної енергії, на транспірацію використовується енергія сонячної радіації.
Перше забезпечує поглинання води коренем; друге - головна рушійна сила висхідного потоку води. Ця сила створює великий від'ємний градієнт гідростатичного тиску в ксилемі, який реалізується у виникаючому натягу води в судинах ксилеми.
     Згідно теорії зчеплення - вода в капілярних трубках судин ксилеми піднімається вверх у відповідь на присмоктуючу дію транспірації, в результаті дії сил зчеплення (когезії) молекул води одна з одною і дії сил прилипання (адгезії) стовпа води до гідрофільних стінок судин. Ці сили також перешкоджають утворенню порожнин із повітрям, здатних закупорити судини. При закупорці (емболії) завжди є достатня кількість інтактних ниток води в інших судинах. Крім того, існує механізм відновлення безперервності водних ниток. Показано, що опір води розриву становить ЗО МПа. Цього достатньо, щоб забезпечити підйом води на 120-130 метрів.
Абсолютна швидкість  руху води по ксилемі невелика: для  листяних порід - 20 см3/год на 1см2; для хвойних - 5см3/год на 1см2 (швидкість руху крові по артеріях - 40-50 см3/с). Однак така швидкість зменшує опір рухові води.
  
кислота - закриванню. На стан продихів впливають вік листків і фаза розвитку рослин, а також ендогенні добові ритми.
Дуже сильний  вплив на рух продихів має ступінь  забезпечення клітин водою. На відміну  від інших клітин епідермісу, замикаючі  клітини містять хлорофіл. При  доброму водопостачанні на світлі продихи  відкриваються тим ширше, чим  більша інтенсивність освітлення. Фотосинтез також впливає на рух продихів. При інтенсивному утворенні вуглеводів зростає сисна сила клітин і продихи відкриваються.
Стан продихів залежить і від СОг. Якщо концентрація СОг в передпродиховій порожнині  падає нижче 0,03 %, тургор замикаючих клітин збільшується і продихи відкриваються. Частково з цим пов'язане ранкове відкривання продихів (зменшується кількість СОг в результаті зростання фотосинтезу). Вночі в міжклітинниках концентрація СОг збільшується внаслідок дихання при зменшенні чи відсутності фотосинтезу - тому продихи закриваються.
У сукулентів із специфічним добовим ритмом обміну органічних кислот продихи відкриваються  вночі, коли парціальний тиск СОг  в міжклітинниках зменшується в  результаті інтенсивного утворення  малату і закриваються вдень, коли при декарбоксилюванні малату вивільняється
Т.ч., в регуляції функціональної активності продихів беруть участь безліч факторів через прямі і зворотні зв'язки. В результаті одночасної дії цих зв'язків відбуваються незначні осциляції відкритості продихів.
Інтенсивність транспірації звичайно виражають у грамах випаруваної води за одну годину на одиницю S або на один грам сухої маси (удень - 15-250 г/м за год.; вночі - 1-20 г/м2 за год.).
Продуктивність  транспірації - кількість грам сухої речовини, яка утворюється при втраті 1000 грам води («1-8 г на 1000 г води).
Транспіраційний коефіцієнт - число грамів води, яка витрачається на утворення одного грама сухої речовини («120-150 г на 1 г сухої речовини).
На  синтез витрачається лише 0,2 % Н2О; решта - на транспірацію.
РУХ ВОДИ ПО СУДИННІЙ СИСТЕМІ.
Висхідний тік  води йде основним чином по ксилемі  - розподільній системі, яка постачає всі тканини й органи рослини водою. Як згадувалося, ксилема формується з прокамбіальних клітин кореня та стебла, спочатку містить цитоплазму, а в зрілому стані -лише здерев'янілі клітинні стінки. 1-10 % води висхідного току йде по клітинних стінках живих клітин і також підтримується градієнтом водного потенціалу, створеного транспірацією. Одночасно з рухом води вверх відбувається обмін молекулами води із усіма клітинами стебла. Існує декілька теорій, які пояснюють механізм висхідного потоку води. 
 

використовується  не метаболічна енергія, а енергія  зовнішнього середовища - температура й рух повітря.
Листок, як орган транспірації.
Зі  стебла вода рухається  в листок через  черешок по жилках. По мірі розгалуження жилок кількість провідних елементів зменшується і дрібні жилки складаються з окремих трахеїд. Сітка їх дуже густа. У С4 рослин наявна обкладка пучків. Трахеїди закінчуються між клітинами мезофілу. Зовні одношаровий епідерміс з кутикулою (а часом волоски й лусочки) створюють бар'єр на шляху пересування води.
Між клітинами  паренхіми площа внутрішньої  поверхні листка звичайно на порядок  більша його зовнішньої поверхні. Вода в міжклітинниках випаровується з усіх відкритих ділянок мезофілу.
Транспірація  складається з 2-х процесів:
1)               руху води по жилках до клітинних стінок мезофілу;
2)                                     випаровування води в міжклітинні простори з подальшою дифузією через продихи, або випаровування води із клітинних стінок в атмосферу шляхом кутикулярної транспірації. Вода рухається до поверхонь випаровування по клітинних стінках, де зустрічає меншу протидію чим по симпласту. Молекули води залишають рослину, переміщуючись (як і всередині рослини) у напрямку більш низького водного потенціалу (який тим нижчий, чим менша відносна вологість).
Продихова транспірація. Продихи - головний провідний шлях для водяної пари, СОг і О2. Кількість їх та розміщення різне у різних рослин. В середньому кількість продихів коливається від 50 до 500 на 1 мм2. Транспірація через продихи йде майже з такою швидкістю, як з поверхні чистої води (згідно закону Стефана: швидкість транспірації залежить від діаметра отворів).
Кутикулярна тр. Інтенсивність кутикулярної тр. сильно відрізняється у різних видів: від незначних втрат до 50%. Види хвойних і магнолієвих мають товстий шар кутикули і гублять мало води через епідерміс. У молодих листків із тоненькою кутикулою кутикулярна тр. складає половину всієї тр. У зрілих листків - лише 1/10 ч. загальної транспірації.
Деяка частина  води втрачається через бруньки  і репродуктивні органи. Деколи ці втрати можуть бути дуже значними ( кошики соняшника, коробочки маку, плоди перцю). В результаті транспірації галузок у зимовий час часто виникає водний дефіцит і рослини гинуть через зневоднення.
Регуляція продихової тр-ї. Відкривання продихів регулюється  декількома взаємодіючими механізмами. Рушійною силою зміни ширини щілини являється зміна тургору замикаючих кл. По мірі того, як замикаюча кл. продиху осмотично поглинає воду, вона вигинається півколом і щілина збільшується. Фактори зовнішнього й внутрішнього середовища впливають на цей процес. Із зовнішніх факторів на рух продихів найбільше впливають вологість повітря й умови водопостачання, світло й температура; а із внутрішніх - парціальний тиск СОг у системі міжклітинників, стан гідратації рослин, іонний баланс і фітогормони, із яких цитокінін сприяє відкриванню продихів, а абсцизова 

Усмоктуючись ризодермою (епідермою), вода проходить через паренхімні клітини кори двома шляхами (по симпласту і по апопласту) згідно законів осмосу. При цьому, по клітинних стінках транспорт води відбувається значно швидше.
Далі, на рівні  ендодерми через наявність непроникних для води поясків Каспарі, швидкий апопластичний транспорт змінюється повільним симпластичним. Цього не відбувається в зонах росту, де ще не сформовані пояски Каспарі і в ділянках закладки бічних коренів, де ендодерма переривається. Далі на шляху до судин ксилеми через перицикл рух води зустрічає незначний опір.
КОРЕНЕВИЙ ТИСК
Механізми кореневого тиску
В судини ксилеми  вода надходить завдяки осмотичним явищам. Це підтверджено експериментально. Осмотично-активними речовинами судин  служать мінеральні речовини й метаболіти, що виділяються активними іонними помпами плазмалем паренхімних клітин, які оточують судини. Це створює всисну силу більшу, ніж в оточуючих клітинах, і сприяє транспорту води в ксилему. Крім того, у клітинних стінок ксилеми відсутня протидія, бо вони лігніфіковані і не еластичні.
Т. ч., в результаті активної роботи іонних насосів у корені та осмотичного (пасивного) надходження води в судини ксилеми в них утворюється гідростатичний тиск названий кореневим тиском. Він забезпечує підняття ксилемного розчину по судинах із кореня в надземні частини. Весь цей механізм називають нижнім кінцевим двигуном.
Плач рослин. Гутація. Приклад діяльності нижнього кінцевого двигуна - плач рослин. Ранньою весною можна спостерігати інтенсивний тік рідини знизу вверх через пошкодження стовбурів чи гілок. В цей період кореневий тиск в основі стовбура може досягати 10 атм. При видаленні стовбура спостерігають тривале виділення ксилемного соку (пасоки). Помістивши на пеньок манометр можна виміряти кореневий тиск.
Іншим прикладом  роботи нижнього кінцевого двигуна  являється гутація. В результаті його діяльності при високій вологості  повітря на кінцях листків виділяються  краплини вологи. Особливо це явище  характерно для тропічних рослин.
ТРАНСПІРАЦІЯ  І ВЕРХНІЙ КІНЦЕВИЙ ДВИГУН
Транспірація  - це фізіологічний процес випаровування води рослинами. Головний орган транспірації - листок.
Рослини мають  велику листкову поверхню. Вона полегшує поглинання вловлювання світла і  створює поверхню випаровування. Вода випаровується через поверхню листків і через продихи. В результаті втрати води клітинами в них знижується водний потенціал, тобто зростає всисна сила. Це приводить до посилення поглинання клітинами листка води із ксилємних жилок і руху води по ксилемі з коренів у листки.
Так утворюється  верхній кінцевий двигун (ВКД). Сила ВКД тим більша, чим активніша транспірація і, т. ч., більша сисна сила кл. паренхіми. Це забезпечує рух води вверх по рослині. ВКД може працювати при повному відключенні НКД. Для його робот 

екзодермою і перидермою (корковою тканиною). У деяких рослин вона зберігається, змінюючи структуру. У трав'яних рослин кора кореня звичайно складається з декількох шарів живих паренхімних клітин, розміщених між ризодермою та ендодермою. Ендодерма граничить із центральним циліндром. Стінки її клітин містять лігнін та суберин, і непроникні для води. Через цей шар вода рухається лише по симпласту.
До центрального циліндра відноситься комплекс тканин: перицикл, флоема й ксилема. Клітини перициклу являють собою одношарову обкладку центрального циліндра і розміщуються під ендодермою. Вони регулюють транспорт речовин у ксилему із флоеми. Крім того, виконують функцію твірної тканини - продукують бічні корені, а у дводольних - формують камбій і променеву паренхіму.
В зоні кореневих  волосків ксилема представлена метаксилемою. У голонасінних функцію транспорту виконують трахеїди - довгі (0,1-12 см) гостроконечні клітини, які з'єднуються окаймованими порами.
У покритонасінних  переважають судини - порожнисті трубки із клітинних стінок (0,1-2 м). Судини ксилеми контактують між собою і з паренхімними клітинами через окаймовані пори. Між ними немає плазмодесм. Вода і розчинені речовини з паренхімних клітин дифундують у порожнину судини через первинну клітинну стінку.
Ріст  і рухова активність кореня
Щоб виконувати свої функції, корінь має здатність  орієнтуватися в просторі і реагувати на градієнти життєво необхідних факторів, а також створює максимальну поверхню контакту з грунтом.
Проростаючи, корінь орієнтується в гравітаційному полі (Ч. Дарвін, Н. Холодний). Дія його сприймається статолітами. Дистальний кінець кореня, котрий росте, дуже чутливий до механічного тиску і проникає лише в пухкі ділянки грунту. Різний вміст та різна локалізація АБК приводить до цілеспрямованих вигинів кореня і різної швидкості його росту. Рух кінчика кореня полегшує кореневий чохлик, ослизнюючись і злущуючись.
При настанні посушливого  періоду корінь починає реагувати  в першу чергу на градієнт вологості (Ю. Сакс), а вже потім на гравітаційне поле.
При нестачі  води різко збільшується поверхня поглинання за рахунок інтенсивного росту кореневих  волосків. Зона кореневих волосків переміщується в грунті за дистальною зоною.
Поглинання  води коренем і  її радіальний транспорт.
Найінтенсивніше вода поглинається в зоні кореневих волосків. Основна функція кореневих волосків - збільшення всисної поверхні. Чотирьохмісячна рослина жита налічує біля 14 млн. корінців (Sn0BepxHi = 230 м2 ) з 14 млрд. кореневих волосків (SnoBepxHi=400 м ). Всисна поверхня кореневої системи в десятки разів більша площі надземної частини, де відбувається транспірація.
Корені всмоктують воду всією поверхнею, однак вище кореневих волосків швидкість її поглинання різко зменшується через  зкорковіння клітин. 
 

різних речовин. Осмотичний тиск зумовлює тургорні явища, ріст, рух рослин і т. д. Він змінюється в процесі життєдіяльності. Це має важливе пристосувальне значення.
•      МЕХАНІЗМИ ТРАНСПОРТУ ВОДИ В РОСЛИНІ
Наземні рослини  мають здатність створювати безперервний висхідний потік води. Водообмін у рослин складається з трьох етапів:
1) поглинання води коренями;
2) пересування її по судинах;
3) транспірація (випаровування води листками).
КОРЕНЕВА СИСТЕМА  ЯК ОРГАН ПОГЛИНАННЯ ВОДИ
Стан  води в ґрунті.
Рослини поглинають воду кореневою системою з ґрунту. Ґрунт - багатофазне тіло, яке складається з чотирьох основних компонентів: твердих мінеральних речовин, гумусу, грунтового розчину і ґрунтового повітря. Частина ґрунтової води є недоступною для рослин. її ще називають зв'язаною водою. Це хімічно зв'язана вода, вода дрібних капілярів, зв'язана силікатами, глинистими мінералами, гумусом (колоїди). Воду у ґрунті утримують сили, які діють на межі розподілу різних фаз. Існують різні терміни для позначення доступності ґрунтової вологи. Польова вологоємкість позначає максимальну насиченість ґрунту, коли низхідний рух води припиняється. Вологість стійкого в'янення служить показником мінімальних розмірів такого запасу, при якому рослини залишаються зів'ялими до тих пір, поки в ґрунт не надходить вода.
Під доступною для рослин ґрунтовою вологою розуміється та кількість води, яка накопичується в грунті від рівня вологості стійкого в'янення до польової вологоємкості.
Будова  кореня
Всі особливості морфології й анатомії кореня пов'язані з необхідністю поглинати воду і мінеральні речовини з ґрунту.
Частина кореня, яка росте, звичайно, не перевищує  1 см в довжину і складається з меристеми (1-2 мм) із кореневим чохликом та зони розтягування.
Клітини меристеми  постійно діляться, кожна клітина  - 6-7 раз, і зразу ж починається їх диференціація. Після зупинки поділу, клітини кореня переходять у зону розтягування, де закінчується диференціація флоеми і формуються елементи протоксилеми. Диференціація тканин кореня завершується в зоні кореневих волосків. Тут закінчується утворення головних тканин кореня: ризодерми, первинної кори, ендодерми й системи тканин центрального циліндра.
Ризо дерма  - одношарова тканина, яка покриває корінь зовні. Основна функція ризодерми - поглинання води і мінеральних речовин. З віком ризодерма замінюється 
 

T - абсолютна температура;
R - газова стала;
і - ізотонічний коефіцієнт (залежить від електролітичної дисоціації).
Таким чином, для  розведених розчинів осмотичний тиск при постійній температурі визначається концентрацією частинок (молекул, іонів) розчиненої речовини.
Потенціальний осмотичний тиск виражається в Паскалях і відображає максимально можливий тиск, який має розчин даної концентрації, або максимальну здатність розчину в мішечку (клітині) поглинати воду.
РОСЛИННА  КЛІТИНА ЯК ОСМОТИЧНА СИСТЕМА
Рослинна клітина  оточена еластичною клітинною стінкою, яка може розтягуватися. Вакуоля  містить багато осмотично активних речовин (цукри, органічні кислоти, солі). Розглянемо спрощену модель рослинної  клітини. Напівпроникна мембрана дорівнює системі з тонопласту й плазмалеми. При зануренні клітини в чисту воду остання по законах осмосу буде надходити всередину клітини.
Сила, з якою вода входить  у клітину, називається  сисною силою (S). Величина сисної сили дорівнює різниці між осмотичним тиском клітинного соку (Р) і тургорним (гідростатичним) тиском у клітині (Н):   S=P-H.
Тургорний тиск дорівнює протидії клітинної стінки, яка виникає при її еластичному  розтягуванні. При певних умовах (достатньої кількості НгО) об'єм клітинного соку збільшується, цитоплазма розширюється, щільно прилягає до клітинної стінки і розтягує її. Внаслідок цього оболонка переходить у напружений стан, що називається тургором.
В умовах різного  обводнення співвідношення між усіма  компонентами цього рівняння міняється. Коли клітина повністю насичена водою (повністю тургесцентна), то: S=0; а Р=Н.
В умовах тривалого  водного дефіциту більшість клітин губить тургор і рослина в'яне. В  цих умовах Н=0; a S=P.
Явище втрати тургору  клітинами можна спостерігати експериментально, занурюючи кусочки тканини в гіпертонічний розчин. В цьому випадку відбувається відтік води із клітин, що приводить до зменшення об'єму протопластів і їх відділення від клітинних стінок. Відбувається плазмоліз. Клітину в такому стані називають плазмолізованою.
В умовах різкої втрати води у молодих тканинах може відбуватися стискання клітин і  тканин без плазмолізу, Це явище  називається циторізом.
Крім  осмотичного фактора, поглинання цитоплазмою  води може бути пов'язане  з гідратацією  білків і інших  біоколоїдів.
Величина осмотичного  потенціалу неоднакова у різних видів  рослин і у різних частинах однієї і тієї ж рослини. Існує вертикальний градієнт осмотичної концентрації і  сисної сили від коренів до листків. Це важливо для пересування води і розчинених у ній 

1)             зв'язану осмотично (гідратує розчинені речовини);
2)               колоїдно зв'язану (інтер- та інтраміцелярна вода);
3)               капілярно зв'язану (в клітинних стінках та судинах).
Проникність плазмалеми клітин коренів для води досить висока. В молодих коренях до 3/4 всієї внутрішньоклітинної води міститься у вакуолях, 1/4 частина - в оболонках і лише 1/20 - в цитоплазмі
Вода  утримується в  клітинах за рахунок  осмосу й набухання біоколощів. Навіть при наявності вологи менше критичного рівня велика кількість води залишається у зв'язаному стані.
Клітинні стінки мають велику гігроскопічність і  утримують воду в основному за рахунок високої гідрофільності пектинових та целюлозних компонентів. Вони містять 2 фракції:
-                                                                                                                              малорухому (в мікрокапілярах та зв'язану з мікрофібрилами);
-                                                                                                                                і рухому (в крупнокапілярних просторах).
Уміст води в  клітинних стінках становить  50 %. Рух води зовні провідної системи відбувається в основному по апопласту
В цитоплазмі вміст  води досягає 95% від її маси. Головний вид гідрофільних колоїдів у цитоплазмі — це білки. В гідрофобних ділянках вода має структуру, близьку до структури льоду.
В органоїдах клітини  звичайно міститься біля 50% води (пластиди, мітохондрії).
Вакуольний сік  містить біля 98 % води, а також цукри, солі, іони, органічні кислоти, ферменти, пігменти, слиз і т. д. Вакуольний сік можна розглядати, як розчин, що утримує воду осмотично через вибіркову проникність топопласта.
ОСМОТИЧНЕ ПОГЛИНАННЯ ВОДИ
Поглинання води із зовнішнього середовища - обов'язкова умова існування будь-якого живого організму. Вона може надходити в клітини рослин за рахунок набухання біоколоїдів (проростання насіння) або за рахунок осмотичного поглинання.
Осмосом називають проходження розчинника в розчин, відділений від нього напівпроникною мембраною (яка пропускає лише розчинник).
Потенціальний осмотичний тиск (Р) визначається за формулою:
P=ixCxRxT.
де:
С - концентрація розчину в молях; 

СТАН ВОДИ В  РОЗЧИНАХ.
Розчини електролітів.
В розчинах, які містять  іони, структура води суттєво міняється. Маленькі іони з великою густиною заряду сильніше діють на структуру чистої води у порівнянні з великими іонами, які мають малу густину заряду.
І ті й інші руйнують структуру води: перші притягують молекули води; другі, через великі розміри, руйнують льодоподібний каркас. При цьому міняється і в'язкість водного розчину.
В електричному полі катіона всі ближні молекули орієнтовані негативними полюсами всередину, а навколо аніона - до середини направлені позитивні полюси молекули води. Це ближня гідратація. В процесі електрофорезу цей шар рухається разом з іоном як одне ціле. В результаті іон-дипольної взаємодії відбувається орієнтація дальніх молекул води - це дальня гідратація.
Воду  зв'язану з іонами називають також  осмотично зв'язаною. Вона являється важливою складовою осмотичного тиску в клітинах рослин.
По  мірі зростання концентрації розчину відбувається перехід від структури  чистої води до структури  кристалогідрату.
Вплив гідрофобних радикалів  на структуру води.
Речовини з  великими гідрофобними радикалами збільшують теплоємність розчину. Це пояснюється збільшенням ступеня структурної організації води. Навколо неполярних молекул утворюються кристалогідрати з пентагональними комірками. Такі кристали плавляться не при 0°С, а при 5-30°С - дане явище пояснює замерзання зерна й пошкодження посівів від появи льоду в тканинах при 4-5°С.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.