На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Мсце сучасної Японї на полтичнй мап свту. Зародження капталзму в Японї. Японя псля Другої Свтової вйни. Сутнсть доктрини Коїдзум. Участь Японї в мжнародних органзацях, нов контури економчної взаємодї. Реорганзаця Сил Самозахисту.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 31.12.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Курсова робота з теми:
Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії
План

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМКІВ ЯПОНІЇ ДО 90-Х РОКІВ ХХ ст.
1.1 Місце сучасної Японії на політичній мапі світу
1.2 Зародження капіталізму в Японії. Японський мілітаризм
1.3 Японія після Другої Світової війни
Розділ 2. НОВІ ОРІЄНТИРИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО І ГЕОЕКОНОМІЧНОГО КУРСУ СУЧАСНОЇ ЯПОНІЇ
2.1 Доктрина Коїдзумі
2.2 Участь Японії в міжнародних організаціях
2.3 Нові контури економічної взаємодії
2.4 Реорганізація і переозброєння Сил Самозахисту
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП

Останнє десятиліття ХХ-го сторіччя і перше десятиліття ХХІ-го сторіччя показали істотні зміни в світовій системі. Ці зміни вплинули, фактично, на всі аспекти життя міжнародного суспільства. Загалом, вони відомі як процес глобалізації, який приводить до безпрецедентної взаємодії і взаємозв'язку економічних, соціальних і культурних зв'язків серед різних країн, таких як вільний рух товарів, капіталу і робочої силі через національні кордони, створення міжнаціональних корпорацій і міжнародних організацій. Звичайно, всі ці події певною мірою впливають на життя будь-якої держави або регіону. Кожна нація, яка з'єднана багатьма видимими і невидимими нитками з іншими, не завжди діє, виходячи зі своїх національних інтересів, їй доводиться озиратися на все міжнародне суспільство.
Сучасне положення Японії, її політична роль в світі абсолютно не відповідають досягнутій економічній потужності країни. Політичні умови, нав'язані Японії США після поразки у війні 1941-1945 рр., значно обмежують її свободу у виробленні власної внутрішньої і зовнішньої політики, у виборі геополітичного шляху. На Японію мала вплив як Азіатська криза в кінці ХХ-го сторіччя, так і внутрішня структурна криза. Це стосується і геостратегічних відносин Країни висхідного сонця як в світі, так і з її найближчими сусідами.
Дана обставина викликає настійну необхідність всебічного аналізу нових геополітичних і геоекономічних проектів, розроблених Японією за останній період і які стають основою її нових відносин в Північно-Східному регіоні і світі.
Це робить вельми актуальним аналіз сучасних проектів Японії, її місця і ролі в геостратегічних планах провідних країн світу.
Як об'єкт дослідження виступає геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії.
Предметом дослідження є інтеграційні процеси, які відбуваються в сучасній Японії як засіб досягнення своїх геополітичних і геоекономічних інтересів.
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМКІВ ЯПОНІЇ ДО 90-Х РОКІВ ХХ ст.

1.1 Місце сучасної Японії на політичній мапі світу

Японія - острівна країна, розташована на східному узбережжі Азії, в північно-західній частині Тихого океану. Зі сходу і півдня її омиває Тихий океан, з заходу - води Японського та Східно-Китайського морів, а з півночі - Охотське море. Японський архіпелаг витягнутий дугою з північного сходу на південний захід. Він складається з чотирьох великих островів Хоккайдо, Хонсю, Сікоку та Кюсю, які складають 97% загальної площі архіпелагу, а також близько 7 тисяч дрібних островів. Особливістю географічного положення Японії є те, що архіпелаг розташований далеко від Євразійського континенту. Найближча відстань від острова Кюсю до південного закінчення Корейського півострова складає 190 км, що в чотири рази більше, ніж відстань між Флоридою і Кубою і більш, ніж в п'ять разів більше відстані між Англією і Францією. Материковий Китай і Японію розділяє Східно-Китайське море завширшки приблизно 800 км. В безпосередній близькості від Японії знаходиться російський Сахалін, але ця територія Сибіру завжди була малонаселеною. [3]
Будучи великою економічною державою, Японія займає друге місце в світі по номінальному ВВП і третє по ВВП, розрахованому по паритету купівельної спроможності. Японія є четвертим по величині експортером і шостим по величині імпортером. Це розвинена країна з дуже високим рівнем життя (десяте місце по індексу розвитку людського потенціалу). В Японії одна з найвищих очікуваних тривалостей життя, в 2009 році вона складала 82,12 років, і один з найнижчих рівнів дитячої смертності. Японія посідає 10-е місце у світі за чисельністю населення, яке становить більш ніж 127 мільйонів осіб. Столиця країни, Токіо, нараховує більше 8 мільйонів мешканців (агломерація Великого Токіо нараховує більш ніж 30 мільйонів осіб і є найбільшою в світі).
Японія входить до числа країн-членів Великої вісімки і АТЕС, а також непостійний член Ради безпеки ООН. Хоча Японія офіційно відмовилася від свого права оголошувати війну, вона має велику, сучасну армію, яка використовується в цілях самооборони і в миротворчих операціях.
Згідно конституції, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена в руках прем'єр-міністра. З червня поточного року цю посаду посідає Наото Кан. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із найстарших демократичних інститутів Азії. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху роззброєнь [8].
До національних особливостей Японії, котрі визначають формування її геополітичних поглядів, відноситься перш за все гомогенність і закритість японського суспільства, що визначилося тривалим, майже трьох сторічним (аж до середини XIX століття) періодом її самоізоляції. Гомогенність не сприяє подоланню закритості суспільства і виражається в самоідентифікації японців як частинок єдиної держави («одна нація - одне серце (іккоку - іссин)»). Крім того, в свідомості японського суспільства закріпилася традиція оцінки оточення країни крізь призму «японоцентричності».
Розвиток капіталістичних відносин в Японії пов'язаний з епохою Мейдзі, революції, під час якої було повалено уряд сьогуната Токугава, який правив Японією впродовж 250-ти років. Після революції почався бурхливий процес знищення феодалізму і побудови сучасного суспільства. Був організований парламент. Уряд встав на шлях буржуазних соціально-економічних перетворень, почав шукати нові джерела сировини (Японія нужденна на корисні копалини, енергоресурси) і нові ринки збуту. Нащадки самураїв обернули свій погляд на території найближчих сусідів: Корею, Китай і Росію.
За півстоліття країна стала провідною державою в Тихоокеанському регіоні і значною силою у світовому масштабі. З іншого боку, в цю епоху почався японський мілітаризм і колоніальна експансія, яка згодом привела Японію до участі в Другій світовій війні на стороні країн Осі.
1.2 Зародження капіталізму в Японії. Японський мілітаризм

Політика Японії, починаючи з епохи Мейдзі, але особливо в 30-і роки XX ст., відображала і відображає особливості її географічного і політичного положення. Острівне розташування, перенаселеність, недолік природних ресурсів з одного боку, а з іншого - могутня промисловість, яка динамічно розвивається, гостра потреба в сировині і ринках збуту зумовили прагнення Японії зайняти гідне своєму потенціалу місце під сонцем.
На сьогоднішній день Японія прагне до цих же цілей, використовуючи економічні засоби, але робить це ефективніше, ніж в 30-40-і роки, коли була вироблена ставка на японський мілітаризм.
Можна виділити такі геополітичні імперативи Японії того часу:
· Централізація влади і внутрішньої єдності японських островів.
· Контроль над вдаленими територіями.
· Встановлення контролю над стратегічними морськими протоками, усунення погроз не тільки з боку Кореї і Тайваню, а також з боку Сахаліну і Курильських островів.
· Придбання нових джерел сировини, ринків збуту і робочої сили загарбницьким засобом або активним втручанням в діяльність інших держав: Російського Сибіру, Маньчжурії, Китаю і країн Південно-Східної Азії. [3]
До 1874 року Японія встановила свій контроль над островами Рюкю, що відкрило шлях до Японії з боку Східно-Китайського моря. З 1904 по 1905 рік вона одержала перемогу у війні з Росією і захопила Ляодунський півострів, південну частину Сахаліну та інші території в Охотському морі. В 1910 році була анексована Корея, повністю встановлений контроль над островами Тайвань і Пенхулідао. Таким чином перші три імперативи були виконані. Тепер Японський мілітаризм міг рухатися в любому напрямку. Його цілі носили перш за все економічний характер. Індустріалізація метрополії потрібувала ресурсів. Швидке зростання промисловості Японії хворобливо відбилося на мізерних корисних копалинах. Потрібно було все більше нафти, залізної руди, вугілля, каучуку. З іншого боку, швидко зростаюче населення, яке зросло з 30 мільйонів осіб в 1868р. до 60 мільйонів в 1926р., вимагало більше продовольства, чим Японія спроможна була виробити. Японські мілітаристи розуміли, що саме існування розвиненої імперії гостро залежить від імпорту і безпечних торговельних шляхів.
Тому в 1930 році Японія повністю окупувала Маньчжурію і глибоко проникла в Китай, експлуатуючи їх природні ресурси і робочу силу.
Але треба віддати належне прозорливості політиків Країни висхідного сонця. Вони реалізували і наполегливо роблять це зараз - пан-азійськую доктрину, проголошену ще в 1934 р. В ній, зокрема, йшлося: Японія вважає себе безпосередньо відповідальною за мир і порядок на Далекому Сході, ніяка інша держава не має права здійснювати експлуататорську політику на Далекому Сході. Японія протистоятиме будь-яким іноземним вчинкам в Китаї, які вона визнає ворожими її власним інтересам[6,290].
Західний світ кипів. Сполучені Штати, турбуючись про свої Тихоокеанські території, особливо про Філіппіни, висунули Японії ультиматум зупинити експансію, погрожуючи нафтовим ембарго. В той час США забезпечувало 80% японської нафти [3]. Перед Японією проступив вибір: зупинитися чи просуватись далі до багатої на нафту, але контрольовану голландцями Індонезію. Завдавши удару голландцям і англійцям, союзникам США, Японія вступає у війну із Сполученими Штатами. Це було болісною геополітичною дилемою: чи повинна Японія йти до заключної стратегічної цілі, чи відступити, залишаючись на досягнутих цілях. Японія зробила свій твердий вибір і 7 грудня 1941р. віроломно нанесла удар по головній базі американського флоту в Перл-Харборі.
1.3 Японія після Другої Світової війни

Поразка в Другій світовій війні привела до втрати незалежності й окупації Японії Сполученими Штатами, позбавивши її фундаментальних стратегічних цілей. Керівництво Японії зіткнулось з необхідністю возз'єднання розірваною війною нації. Треба було знайти робочі місця для 6-ти мільйонів військових і цивільних осіб, які повертались в країну з Азії. Крім того, в Японії було вже понад 7 мільйонів безробітних [2, 118]. В період окупації Японія виживала за рахунок матеріальної і фінансової допомоги Сполучених Штатів, які забезпечили Японію продовольством і фінансовими ресурсами.
Після закінчення другої світової війни в Японії, яка знаходилась під американською окупацією, були розпущені озброєні сили, проведена земельна реформа, реорганізовані колишні монополістичні конгломерати (дзайбацу) такі, як Міцуі, Міцубісі, Сумітомо, Ясуда, прийняті антимонопольні закони. Починаючи з 1947р. Японія офіційно змінила свою назву - з «Велика Японська імперія» на «Державу Японія», була проведена конституційна реформа і здійснений перехід до системи парламентської демократії. Японія відмовилася також від застосування військової сили як засобу вирішення міжнародних проблем, проголосила пацифізм базовим принципом своєї зовнішньої політики.
Японія позбулась права створювати власні сухопутні війська, флот і військово-повітряні сили, щоб виключити в майбутньому будь-яку японську загрозу американським стратегічним інтересам в Тихому океані [3].
В 1952р. підписання Сан-Франциського мирного договору відновило суверенітет Японії. За цим договором Японія відмовлялася від своїх колоніальних володінь, Південного Сахаліну, Курильських островів, Південного Тихоокеанського мандату, претензій на Антарктиду, островів Спратлі, Парасельських і Пескадорських островів. В той же час, згідно з договором, Японія не втрачала острова Ліанкур (пізніше оголошені Південною Кореєю своєю територією), через що японський уряд вважає їх своєю територією. Після підписання договору окупація Японії закінчилася і вона знов стала суверенною державою. Одночасне укладення японо-американського договору про гарантії безпеки, по якому країна стала союзником США і надала їм право створювати на своїй території військові бази і містити необмежені військові угрупування, фактично заклало основи концепції національної безпеки Японії, яка отримала найменування доктрини Йосида (по імені прем'єр-міністра Японії і голови Ліберальної партії в 1946-1954рр. Йосиди Сігеру). Доктрина Йосида заклала генеральний напрямок післявоєнної політики національної безпеки Японії, який передбачає прискорений економічний розвиток, різке обмеження військових витрат і тісний союз з США. Це була доктрина економічного націоналізму (практичного націоналізму), основною метою якої був розвиток японської економіки під американською ядерною парасолькою.
В той же час, в середині 50-х років в Японії були створені сили самооборони, які здебільше були націлені на протистояння будь-яких потенційних загроз з боку Радянського Союзу з півночі (Південна Корея і Тайвань входили до сфери американських інтересів).
Таким чином, після підписання договору про безпеку в 1960р., Вашингтон відновив Японії три геополітичні цілі. Доктрина Йосида покликана переслідувати четвертий геополітичний імператив - придбання матеріальних ресурсів і сировини без військового втручання.
Основною геополітичною моделлю Японії в період дії доктрини Йосида стало поєднання «Сумісного азіяцентризма» (у військово-політичній сфері) і чистого «азіяцентризма» в економічній сфері. Японський «азіяцентризм» розвивався на шляху різних варіантів створення «Тихоокеанського об'єднання» при лідируючій економічній і політичній ролі Японії. Ця ідея була сформульована ще на початку ХХ століття як «велика Східно-Азійська сфера процвітання», в центрі якої знаходилися Японські острови - «метрополія» - навколо яких у формі концентричних кругів утворювалися «північний і південний простори», багаті мінеральною сировиною. Під час Другої Світової війни саме це бачення лежало в основі стратегічних планів ведення війни на Тихому океані.
К 1948 року, Сполучені Штати були зацікавлені в швидкому відновлені японської економіки для військових постачань в ході Корейської війни. Розкручувалася холодна війна і Сполучені Штати прагнули перетворити Японію на оплот капіталізму в Східній Азії на противагу комуністичній ідеї. Перший крок був направлений на відновлення японської індустрії. Гігантські дзайбацу, такі, як Міцубісі, Міцуі і Сумітомо були реформовані в кейрецу (групи компаній). Виникли нові індустріальні групи. Японський уряд і промисловість скористались можливістю відродження з завзяттям. Реальний ВНП досяг довоєнного рівня в 1951р., а рівень споживання на душу населення в 1953р. До 1955р. всі економічні показники були перевищені і країна приступила до подальшого розвитку.
В 1950-60 роки країна обходилась без імпорту сировини для своєї промисловості. Основним двигуном зростання були внутрішнє споживання і зростаючі капіталовкладення. До того ж в другій половині 50-х років в Японії почався «бум споживання», тобто зріст попиту на зовсім нові для того часу товари - пилососи, холодильники, телевізори і поступово автомобілі.
Крім того, в період 60-х рр. значно зріс військовий потенціал країни, націлений на заслон СРСР і Китаю від експансії в АТР. Так, з опорою на військово-технічну допомогу США були наново створені значні сухопутні сили (5 польових армій і 13 дивізій), а також основи оборонної промисловості і фактично дозволило створити сучасні ВМС. В цілому, доктрина Йосида була основою для проведення класичного варіанту політики національної безпеки.
Наступним кроком було налагодження морських шляхів для експорту японських товарів. Сполучені Штати надали пільговий доступ японським виробникам до свого масивного споживчого ринку.
Постійне зростання капіталовкладень з імпортом передових технологій, частково стимульований спеціальною податковою ставкою «прискореної амортизації», також різко підвищив продуктивність праці і забезпечив повне становлення важкої і хімічної галузей, які володіють набагато більшими чим легка промисловість впливом на зростання інших галузей.
Японія добилася після Другої світової війни найвищих в світі темпів розвитку промисловості і сільського господарства, приросту товарів і послуг. Середньорічні темпи зростання ВВП до 90-х років XX ст. складали приблизно 8-10%. Швидке економічне зростання Японії забезпечили багато чинників: орієнтація на досягнення науково-технічного прогресу у сфері нової техніки, технології, організації виробництва і менеджменту, виняткова працьовитість народу, боротьба за високу якість виробленої продукції, жорстка економія. Ці і інші чинники зумовили «японське економічне диво» і дозволили острівній державі до кінця 80-их років XX ст. зайняти друге місце в світі (після США) по виробництву ВВП. Якщо прийняти валове накопичення основного капіталу в США за 100%, то в Європі воно складає 75-85%, в Росії - 9%, а в Японії - 136%[6,292]. Валове накопичення капіталу - це прибуток підприємств, вільні кошти банків, приватних осіб. Якщо цих коштів забагато, то ціна товару знижується. Тоді кредит стає дешевим, йде швидке відтворення прибутку на вкладений капітал, економіка бурхливо розвивається.
Із зростанням японської економіки, зростає її потреба в зовнішніх джерелах сировини. З кінця 70-х - початку 80-х років японська економіка Японії вступила на шлях інтернаціоналізації. Її основою став інтенсивний експорт капіталу за межі країни. Створюючи дочірні підприємства, перш за все, в азіатських країнах, купуючи тут сировину, використовуючи місцеву робочу силу, випускаючи продукцію головним чином середнього технологічного рівня, і імпортуючи її назад в Японію, японський капітал почав поступово переходити до горизонтального типу участі в міжнародному розподілі праці.
Сюди ж, в азіатські країни значною мірою почали переводитися і деякі структурно хворі і трудомісткі галузі японської промисловості (текстильна, чорна металургія, суднобудування, нафтохімічна і ін.). Почала створюватися і наростати взаємозалежність економік Японії і сусідніх азіатських країн вже на якісно новому рівні. Проте ця взаємозалежність носила асиметричний характер, оскільки на її «вершині» діяли японські підприємства. В подібній ситуації не доводилося говорити про якісно рівноправні економічні відносини, взаємопереплетення капіталів, технологій і інших ресурсів.
Токійські інвестиції почали йти в тих же напрямках, що і військові завоювання початку ХХ сторіччя: Південна Корея, Тайвань, Гонконг, країни Південно-Східної Азії, а з 1979р. і Китай. В Південно-Східній Азії Японія отримала доступ до тих самих джерел енергії, яких вона добивалася в ході Другої Світової війни. Вона затвердила свій економічний вплив в Східній Азії через розширення кейрецу, забезпечення офіційної допомоги розвитку (ОДР), надання прямих інвестицій, формуючи сильні міжурядові і особисті зв'язки.
Іншими словами, Японія в значній мірі досягла свого четвертого геополітичного імперативу економічної безпеки в 1970-80-х роках використовуючи політику економічного націоналізму.
До кінця 1980-х років Радянський Союз поступово втратив свою роль великої держави. Реальна зовнішня загроза з боку СРСР фактично перестала існувати. Її місце займає Корейський півострів і Китай, а також проблеми нерозповсюдження ядерної зброї і інші транснаціональні погрози.
На початку 1990-х років Японія стала відставати в прийнятті рішень по своїм фундаментальним стратегічним інтересам, а економіка Японії почала давати помітні збої. Вслід за багатьма країнами Заходу і Південно-східної Азії, Японія почала вповзати в смугу депресії. Почалося повільне і хворобливе зниження виробництва товарів і послуг. Темпи зростання економічного розвитку топталися близько 2%. Дефіцит енергії економічного зростання, криміналізація виробництва, перенасичення ринку, хронічне падіння курсу ієни свідчили про те, що післявоєнне бурхливе економічне зростання і пов'язаний з ним таке ж бурхливе зростання рівня життя позаду. Японське «відчуття переваги» покотилося вниз. Про це говорять соціологічні опити. Якщо в 1978 р. лише 15% японців вважали себе нещасним, то в 1998 р. їх число досягло 23%. Задоволених життям в 1998 р. було менше 47% з числа респондентів [6,292]. Японію наздоганяє могутній сусід - Китай. Відношення валютних резервів до ВВП падає з 25 до 17- 18%. Накопичення валютних резервів, як наслідок післявоєнного бурхливого економічного зростання, до кінця XX в. значно впало. Ця тенденція стала характерна для багатьох країн Азії і Європи: Японії і Кореї, Китаю і Тайваню, Італії і ФРН. Японію очікувало так зване «Lost decade» - втрачене десятиліття, в якому вона боролась з серіями дефляційних спадів. Підвищення процентної ставки Центральним банком привело до того, що комерційні банки почали скорочувати кредитування, посилюючи спад. Роздуті ціни на землі і акції впали за короткий час, знизивши вартість застави банківських кредитів.
Розмір катастрофи був величезним. Сукупна втрата у вартості акцій склала 5 трлн. USD, і ще 5 трлн. USD. був втрачений у вартості землі, що у результаті досягло розмірів ВНП Японії за два роки, хоча рівень життя більшості японців майже не постраждав. Вони лише втратили прибутки від «міхура», який лопнув.
Рушійні сили японської економіки, млрд. Ґ

1975 р.
1980 р.
1985 р.
1990 р.
1995 р.
Приватне внутрішнє споживання
143,400
173,354(рост - 20,9%)
202,226(16,7%)
250,760(24,0%)
277,930(10,8%)
Експорт
16,545
29,383(77,6%)
41,956(42,8%)
41,457(- 1,2%)
41,531(0,2%)
Приватні інвестиції на обладнання і устаткування
30,292
39,093(29,1%)
52,689(34,8%)
85,418(62,1%)
76,624(- 10,0%)
Закінчуючи перший розділ курсової роботи можна зробити наступні висновки:
1. Геополітичними напрямками розвитку Японії до кінця ХХ сторіччя були:
· Централізація влади і внутрішньої єдності японських островів.
· Контроль над вдаленими територіями.
· Встановлення контролю над стратегічними морськими протоками, усунення погроз не тільки з боку Кореї і Тайваню, а також з боку Сахаліну і Курильських островів.
· Придбання нових джерел сировини, ринків збуту і робочої сили загарбницьким засобом або активним втручанням в діяльність інших держав: Російського Сибіру, Маньчжурії, Китаю і країн Південно-Східної Азії.
2. Відродження Японії після Другої Світової війни відбулося при безпосередній допомозі Сполучених Штатів, які були зацікавлені в створенні оплоту капіталізму в АТР на противагу комуністичній ідеї.
3. Японія добилася після Другої світової війни найвищих в світі темпів розвитку промисловості і сільського господарства, приросту товарів і послуг за рахунок доступу до сировинних ресурсів, ринків збуту готових товарів, орієнтації на досягнення науково-технічного прогресу у сфері нової техніки, технології, організації виробництва і менеджменту, виняткової працьовитість народу, боротьби за високу якість виробленої продукції, жорсткої економія.
4. Крах японської економіки в 1990-х роках обусловлений:
· З розпадом Радянського Союзу в 1991р., США знаходиться без реальної військової загрози в західній частині Тихого океану і географічне положення Японії стало не так важливим в стримуванні радянської експансії в Східній Азії, що було основною причиною реконструкції після Другої Світової війни економіки Японії - оплоту проти комунізму в регіоні.
· Зростанням економік Південної Кореї, Тайваню і інших країн НІЕ.
· Економічною політикою президента США Рейгана (коли у США немає необхідності в наданні Японії своїх ринків чи низьких тарифів), зрощенням економік Японії і США.
· Перенасиченості внутрішнього ринку споживання.
· Намаганнями США зробити з Японії світову державу, переклавши на неї тягар офіційної економічної допомоги третім країнам.
· Сплати ѕ витрат по розміщенню американських військових баз на своєї території.
РОЗДІЛ 2. НОВІ ОРІЄНТИРИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО І ГЕОЕКОНОМІЧНОГО КУРСУ СУЧАСНОЇ ЯПОНІЇ

2.1 Доктрина Коїдзумі

Розвиток глобалізації в останньому десятилітті ХХ сторіччя і на початку ХХІ поставив Японію перед новими викликами. Мова йде про визначення наново пріоритетів в зовнішній політиці, економіці, культурно-побутових проблемах.
Японські політичні круги в цілому продовжують дотримуватися традиційних уявлень про роль Японії в світі, ставлячи основною задачею зміцнення позицій країни як могутньої національної держави. Японія веде боротьбу за місце постійного члена Ради безпеки ООН, бере участь в міжнародних антитерористичних акціях і активізує власну політику в Азії, зокрема на Близькому Сході. При цьому вона в деяких випадках дистанціюється від політики США.
До кінця 80-х років були визначені основні вектори японської зовнішньополітичної стратегії. Вони включали в себе:
а) військово-політичний союз з США;
б) активну регіональну дипломатію (переважно економічну);
в) прагнення утвердитись в якості одного з лідерів «західного світу»;
г) спроби підвищити свій авторитет в Азії і серед третіх країн взагалі;
д) діяльна участь в ООН і інших міжнародних організаціях.
Перша половина поточного десятиліття XXI ст. міцно пов'язана з ім'ям і політикою колишнього прем'єр-міністра Коїдзумі Дзюн'ітиро, який став третім (після Накасоне Ясухиро і Сато Ейсаку) прем'єром-довгожителем на політичному олімпі країни. Не випадково цей період називають «ерою Коїдзумі». Не володіючи при вступі на посаду великим досвідом в області зовнішньої політики, дипломатії і національній безпеки, роблячи акцент на новому внутрішньополітичному курсі країни, проте, він, можливо більше за все запам'ятається своїми рішучими діями в зовнішній політиці. В 2002 р. в своїй промові на саміті АСЕАН в Сінгапурі, що здобула популярність як «доктрина Коїдзумі», японський прем'єр-міністр висунув ідею створення «розширеної Східно-Азіатської Співдружності», виразив надію, що в його центрі будуть Японія, країни АСЕАН, Китай, Південна Корея, Австралія і Нова Зеландія.[2,116]
Завданням свого уряду Коїдзумі проголосив «безперервні реформи» під девізом: «Ми змінимо ЛДП. Ми змінимо Японію». В першій парламентській промові прем'єр-міністр заявив про рішучість проводити «структурні реформи без заборонених зон». З їх допомогою він пообіцяв за три роки вивести країну з економічної кризи.
Одним з ключових елементів оздоровлення японської економіки Коїдзумі назвав боротьбу за підвищення ефективності японського бізнесу, включаючи жорстке відношення до компаній-боржників, щоб змусити їх скорочувати витрати.
До структурних реформ, які повинні були проводитися негайно, одночасно з вирішенням завдань «періоду інтенсивного впорядкування японської економіки» Коїдзумі відносив наступні напрями:
1. «Приватизація і реформа регулювання». Акцент чинився на приватизації суспільних підприємств, які мають статус особливих юридичних осіб. При цьому ставилося завдання вивчити інші об'єкти приватизації, особливо державної поштової служби, яка грає важливу роль в наданні таких послуг, як прийом від населення грошових коштів на заощадження і страхування.
2. «Підтримка вибору» припускала формування сприятливих умов в оподаткуванні для вкладення капіталу в акції, для створення нових підприємств і налагодження виробництва нових товарів і послуг. Крім того, ставилося завдання зміцнення апарату Комітету із справедливих і чесних операцій і розширення його функцій, визначуваних антимонопольним законодавством.
3. Розширення можливостей страхування, зокрема, за рахунок введення особових рахунків соціального забезпечення і здійснення програми підвищення ефективності страхового медичного обслуговування.
4. «Подвоєння інтелектуального капіталу». В документі висловлювалася концепція сприяння розвитку таких перспективних напрямів, як інформаційно-комунікаційні технології, екологія і т.п. Ставилися завдання довести рівень вищих учбових закладів до кращих світових стандартів шляхом впровадження в їх діяльність конкуренції, а також вивчити можливості встановлення пільгового оподаткування в цілях залучення інвестицій в розвиток науково-технічних досліджень на базі вузів.
5. «Оновлення життя». Висувалася ідея ухвалення комплексу заходів, направлених на наближення місць проживання до робочих місць, ліквідацію дискримінації за статевою ознакою при наймі на роботу, мешкання в екологічно чистих районах і т.д.
6. Активізація місцевого самоврядування. З цією метою передбачалось сприяння прискореному укрупненню первинних ланок місцевого самоврядування (міст, селищ, сіл) шляхом їх злиття, зміцнення самостійної фінансової бази органів місцевої влади за рахунок перегляду «місцевого передаваного податку» (порядку перерозподілу центром частини державних податків на місця) і збільшення частки місцевих податків в державному оподаткуванні.
7. Проведення бюджетної реформи. Її головними моментами визначені перегляд «особливих джерел фінансування» суспільних підприємств (перехід до звичайного використання засобів від ряду спеціальних податків, що нині використовуються за цільовим призначенням, наприклад, на будівництво дорогий), а також перегляд довгострокових планів розвитку суспільних робіт з метою скорочення бюджетних витрат.[5,10]
Саме Коїдзумі більшою мірою, чим хто інший, зробив основоположним принцип пріоритету альянсу із Сполученими Штатами. Він дуже міцно зв'язав долю своєї країни із долею США. Коїдзумі підкреслював, що це - єдина країна в світі, яка заявила, що розглядатиме будь-який військовий напад на Японію, як напад на саму себе. По суті, зміцнення зв'язків з Вашингтоном є наріжним каменем японської зовнішньополітичній стратегії, на основі якої можливий розвиток відносин з іншими країнами, тим більше що Японія все більше стурбована швидким розвитком КНР, а також ядерною загрозою з боку КНДР.
Кабінет Коїдзумі в кінці 2004 р. обнародував нові «основні напрями програми національної оборони», де Китай і Північна Корея згадувалися як країни, які представляють потенційну загрозу безпеці Японії. Положення в КНДР визнано «серйозним дестабілізуючим чинником для всій Східній Азії, включаючи Японію», а відносно Китаю зазначено, що він «останніми роками модернізує свій військовий потенціал, роблячи особливий упор на ядерний і ракетний потенціал, а також на військово-повітряні і військово-морські сили».
Вперше в оборонній програмі був згаданий Китай, який в свою чергу заявив, що Японія, модернізує свою політику в сфері безпеки, розвиваючи і розміщуючи систему протиракетної оборони. Крім того, між Японією і Китаєм існують серйозні проблеми, які можуть стати причиною виникнення озброєних конфліктів, зокрема, природні ресурси в спірному районі Східно-Китайського моря, територіальна суперечка навколо островів Сенкаку, підтримка Японією США в конфлікті з Китаєм із-за Тайваню.
Порівняння «доктрини К и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.