На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Головн етапи економчної глобалзацї. Позитивн та негативн наслдки, суперечност глобалзацї. Свтова економчна криза як наслдок глобалзацї мжнародних економчних вдносин. Глобалзацйн процеси мжнародних економчних вдносин в Україн.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 21.01.2011. Сдан: 2011. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
Зміст
    Вступ
    Розділ 1. Сутність та головні етапи економічної глобалізації
    1.1 Основні етапи та форми економічної глобалізації
    1.2 Позитивні наслідки глобалізації
    1.3 Суперечності і негативні наслідки глобалізації
    Розділ 2. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин
    2.1 Причини виникнення та етапи глобальної економічної кризи
    2.2 Шляхи подолання світової економічної кризи
    2.3 Глобалізація міжнародного фінансового ринку
    Розділ 3. Глобалізаційні процеси міжнародних економічних відносин в Україні
    3.1 Україна в сучасних глобалізаційних процесах
    3.2 Сучасний стан впливу економічної кризи на економіку України
    3.3 Перспективи виходу України із глобальної фінансової кризи
    Висновки
    Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Глобалізація економічного простору - складна, багатоаспектна проблема, яка виникла і розвивалась в просторі і часі за діалектичними законами і на сьогоднішній день набула такого впливу на економічні процеси всередині національних економік, що визначає основні вектори їхнього розвитку та ставить перед урядами держав задачі, що потребують негайного вирішення. Реалії сучасності, глобальні зміни геополітичного розкладу сил вимагають дослідження низки явищ і процесів, що мають визначальний вплив на розвиток суспільства. Одним із таких явищ є глобалізація. Процеси глобалізації проявляються у всіх сферах діяльності людини, визначають поступове формування світового економічного простору. Таким чином, зменшується імовірність збереження самостійності національних економік. У цьому контексті зростає взаємозалежність світу, посилюються взаємозв'язки між країнами, регіонами, містами, змінюється їх ієрархія, кількісні та якісні індикатори. Поляризація сучасного світу, втілена в антиноміях „розвинені - слаборозвинені”, „заможні - бідні”, „високі технології - сировинні ресурси”, просторових осях „Північ - Південь”, „Захід - Схід”, породжує для більшості країн світу проблему самоідентифікації в глобальному середовищі. Кожна держава стає об'єктом спрямування діяльності транснаціональних фінансових структур, зовнішньої лімітації стратегій і пріоритетів з боку міжнародних організацій та установ.

Для України, як і інших постсоціалістичних країн, що зазнали і зазнають радикальних змін внаслідок переходу від централізованої до ринкової економіки, інтеграція у світове господарство є однією з передумов власного прогресу. Зважаючи на дискусійність окремих сторін глобалізації та незаперечність диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку різних країн світу, визначення форм та напрямів залучення національної економіки до світової системи є нагальною потребою. Ефективне використання переваг та обмеження негативних наслідків впливу процесів глобалізації можливе за умов ретельного дослідження домінуючих тенденцій у цій сфері як важливих умов територіального розвитку країни. У такому контексті дослідження впливу процесів глобалізації на економіку України є актуальним і своєчасним.

Актуальність теми визначається не тільки потребою у поглибленні теоретичного знання про досліджуване явище і систематизації наукових надбань з суспільно географічних позицій, а й практичною значимістю проблеми. Це необхідно для оцінки системи міжнародних зв'язків України та її регіонів, з метою економічного піднесення держави, її інтеграції у світове господарство.

Структурна складність і багатоаспектність прояву процесів глобалізації обумовлюють міждисциплінарний статус їх дослідження, основний аспект якого є економічним, водночас незаперечною є потреба просторової оцінки комплексного впливу цих процесів.

У межах економічного напряму, проблемам інтеграції та глобалізації присвячені роботи вітчизняних вчених В.Д. Базилевича [3], І.О. Бакаєва [4], В.О. Василенка [8], С.В. Віднянського [10], І.І. Дахно [19], В.В. Зянько [25], В.П. Клочко [28], Ю.М. Пахомова [51], А.М. Поручника [54], С.І. Соколенка [60], А.С. Філіпенка [67; 68; 69], Л.Д. Чекаленко [72] та інших. Щодо російської наукової школи, то це праці Е.М. Короткова [30], Є.Г. Кочетова [33], Є.А. Роговського [56], К.В. Рудого [58], С.І. Соколенко [60], Р.К. Щенина [74], Ю.В. Шишкова [75]. Проблематикою значення парадигми економічної глобалізації у формуванні концептуальної матриці економічної безпеки займалися такі провідні вітчизняні і зарубіжні вчені як С.П. Гантінгтон [12], Б.М. Данилишин [17; 18], П.В. Круш [37], О.С. Кучик [39], С.М. Макуха [40], Е. Тофлер [61], Ю.В. Яковець [77]. Проте деякі питання з вищезазначеної проблематики потребують подальшого наукового дослідження.

Предметом дослідження випускної кваліфікаційної роботи є розкриття сутності, основних етапів глобалізації, впливу глобалізації на економічні процеси всередині країн, а також дослідження світової економічної кризи.

Об'єктом дослідження є сучасні міжнародні економічні відносини в умовах глобалізації.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження розвитку глобалізаційних процесів та обґрунтування їх впливу на виникнення та поглиблення світової фінансової кризи.

Завдання випускної кваліфікаційної роботи:

? Розглянути сутність та основні етапи глобалізації.

? Встановити позитивні і негативні наслідки глобалізації, а також суперечності цього процесу.

? Показати роль глобалізації як каталізатора світової економічної кризи.

? Встановити причини глобальної економічної кризи та шляхи її подолання.

? Розкрити сутність впливу фінансової глобалізації на світове господарство і національні економіки.

? Проаналізувати участь України в сучасних процесах глобалізації.

? Описати сучасний стан кризи в Україні.

? Визначити основні перспективи України щодо виходу із кризи.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети були використані загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, метод сходження від абстрактного до конкретного, історико-логічний, системний підходи до аналізу економічних процесів та зв'язків. Дослідження базується на використанні статистичного, порівняльного, факторного та структурного методів аналізу.

Інформаційною базою дослідження є широке коло вітчизняних та зарубіжних монографічних досліджень, статистичні і фактичні матеріали ЮНКТАД, МВФ, Світового банку, журналів "Фінанси України", "Економіка України". Використовувались офіційні законодавчі та нормативні матеріали органів влади та управління України, експертні оцінки рейтингових агентств.

Наукова новизна одержаних результатів: виявлено, що глобалізація в усіх своїх виявах тісно пов'язана з геополітичними напрямами основних полюсів сили, що уособлюють сучасні цивілізаційні світи, розкрито сутність процесу глобалізації як якісно нового етапу інформаційної і комунікаційної революції, пов'язаного з новим технологічним рівнем розвитку людства, що характеризується формуванням суспільства як єдиного економічного, політичного й соціального організму; проаналізовано стан та перспективи інтеграції України до світового фінансового простору.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення і висновки випускної кваліфікаційної роботи можуть бути використані в лекційних курсах з міжнародних відносин, політології, сучасних політичних процесів. Окремі положення і результати даної роботи доповідалися і обговорювалися на науково-практичній конференції "Економічні проблеми членства України в СОТ", яка проходила 30 березня 2010 року в Київському міжнародному університеті. Випускна кваліфікаційна робота допомагає теоретично поглибити уявлення про особливості історичного процесу формування глобалізаційних процесів у всіх сферах людського буття, впливу їх на темпи, способи, форми життя, особливо на межі ХХ-ХХІ століть. Вона допомагає більш ґрунтовно осмислити проблеми сучасної економічної кризи.

Розділ 1. Сутність та головні етапи економічної глобалізації

1.1 Основні етапи та форми економічної глобалізації

ХХІ століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Починаючи з кінця XIX століття суспільне життя у більшості країн світу почало набувати більш ярко вираженого глобального виміру. У звичний склад буття, характерний для населення тієї чи іншої країни, вторгалися інтернаціональні елементи, матеріальні та культурні цінності, які були створені в інших суспільствах [15, с.99]. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, отримавши термін "глобалізація", дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. Глобалізація економічного розвитку випливає з глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів.

Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. Новітню тенденцію розвитку людства досліджують різні наукові школи, проте єдиного визначення терміну "глобалізація” ще немає. Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке справляє потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільства. Тобто глобалізація - об'єктивне явище суспільного світу, таке, що не залежить від суб'єктивних бажань, уподобань і антипатій, це рух людства до формування цілісної глобальної цивілізації [19, с. 20-21].

Глобалізація міжнародних відносин ? це посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер суспільного життя та діяльності в галузі міжнародних відносин. Вона торкається практично всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу, що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.

Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності викликані небаченими темпами і масштабами інновацій, які докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства та виробничих відносин. Стає очевидним, що для вирішення господарсько-економічних завдань потрібні нові підходи, якісні прогресивні зміни. Безперервно виникаючи у просторі і часі, такі зміни є характерною ознакою інноваційного процесу, на основі якого розвиваються інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа Інтернет, що зв'язує різноякісні технології, структури, вузли, системи, послуги, пропозиції тощо в об'єднане комунікативно-функціональне середовище [25, с.84].

Глобалізація як процес виникла не в останні десятиліття. Сам термін "глобалізація" з'явився понад 400 років тому, але поширення його використання почалося в середині минулого століття. Слід зазначити, що у світовій літературі існують різні підходи до визначення сутності глобалізації в економічній сфері та оцінки її наслідків для людства. Однак ніхто з учених не заперечує того факту, що глобалізація означає взаємозв'язки і взаємозалежність економік на рівні всього світового співтовариства в планетарному масштабі [40, с.17].

Глибоко досліджувати глобалізацію почали відносно недавно, але достатньо інтенсивно. Протягом останніх десятиліть глобалізація виявилася й досліджувалася як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Із тенденції вона переростає у всепоглинаючий процес, структуризація якого дана українськими вченими Я.М. Столярчуком, Д.Г. Лук'яненком, А.М. Поручником і представлена на рис.1.1.

Рис.1.1 Структуризація глобалізаційного процесу

Джерело: встановлено на підставі дослідження Поручника А.М., Столярчука Я.М., Павловської О.Д. та ін. [54]

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Формами глобалізації є:

зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація та дерегуляція руху капіталу;

небачена досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;

відчутне зростання ролі ТНК у світових господарських процесах;

загострення глобальної конкуренції;

поява систем глобального, стратегічного менеджменту;

підвищення ролі інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвиткові [68, с.50-51].

На думку Філіпенко А.С., глобалізація економічного розвитку є однією з визначальних ознак сучасної цивілізації. Цей процес охоплює практично всі фактори та умови виробництва, усі його галузі й територіальні утворення. Нині всі країни світу так чи інакше причетні до процесу глобалізації, який найефективніше проявляється в розвинених країнах світу - центрі сучасної світової економіки.

Є два головні підходи до періодизації економічної глобалізації.

Згідно з першим підходом, глобалізація розпочалася ще до періоду Великих географічних відкриттів як в'ялопливна глобалізація, коли економічні зв'язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись у межах окремих локальних ареалів і територій. Від епохи Великих географічних відкриттів до середини XIX ст. вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої сформувався світовий ринок, розвивався міжнародний поділ праці, вималювався профіль спеціалізації окремих країн та регіонів. Наступний етап (середина XIX ст. - 1980-ті роки XX ст.), названий біструктурною глобалізацією, був пов'язаний з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння. Нарешті, послідовна або ограничена форма глобалізації розвивається за умов єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід базується на тому, що глобалізація притаманна лише економічному розвитку кінця XX ст. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним чинником національного і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів [69, с. 20-21].

Слід зауважити, що економічна глобалізація розвивається суперечливо, нерівномірно, її вплив на розвиток окремих країн і регіонів набуває як позитивної, так і негативної спрямованості. Результати глобалізації більшою мірою використовують розвинуті країни, тоді як країни, що розвиваються, особливо найбідніші, часто потерпають від її наслідків. Окремі нації та держави частково поступаються своїми функціями суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного

права зовнішньому контролю, який здійснюється наднаціональними органами.

Сьогодні виділяють вісім головних суб'єктів, що вирішально впливають на світогосподарські процеси:

міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ);

країни "Великої вісімки";

регіональні економічні й фінансові установи;

багатонаціональні корпорації;

інституційні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);

неурядові організації;

великі міста;

окремі видатні особистості (науковці, лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Підкреслюючи значення великих міст, слід зауважити, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється товарів і послуг удвічі більше, ніж у всій Бразилії [68, с.53].

Розгортання процесу глобалізації суперечливо впливає на національні економіки та перебіг сучасного світового господарського розвитку в цілому. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їхньої глибокої та всебічної участі в системі міжнародного поділу праці; з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричинюють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими та середніми доходами.

Розглянемо принципові ознаки глобалізації як суспільно-економічного процесу. Слід наголосити, що глобалізація у своїй розвинутій, зрілій формі є продуктом епохи постмодерну - переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації. Їі суть полягає в посиленні системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки, показники і критерії, що характеризують розгортання економічної глобалізації.

Найголовніші з них:

детермінуюча роль в світовому господарстві транснаціональних корпорацій, які панують на найважливіших ринках товарів у формі матеріального продукту, послуг, капіталів, знань і висококваліфікованої робочої сили. За даними щорічної доповіді ЮНКТАД про світові інвестиції, в 2009 р. в світі діяло 82 тис. ТНК, що розташовують 810 тис. зарубіжних філій;

зростання взаємозалежності економік різних країн;

посилення цілісності та єдності світового господарства на базі прогресуючої відкритості національних ринків;

розширення експорту прямих інвестицій з Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії;

поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці;

перетворення туризму на галузь світового масштабу [19, с.21].

Важливим аспектом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої, ієрархічної системи:

глобалізація на світовому рівні - це зростання економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем;

глобалізація на рівні окремої країни характеризується відкритістю економіки, часткою зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсягом

зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін;

галузевий зріз глобалізації виразно ілюструється, по-перше, співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва відповідної галузі, а по-друге - коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим як співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі;

глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки компанія диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах із метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, зокрема, ширшого доступу до природних ресурсів і відносно дешевої робочої сили.

Ступінь глобалізації компанії не в останню чергу залежить від таких показників, як розміщення на іноземних ринках надходжень від продажу та головних активів, внутрішньофірмової торгівлі та відповідних технологічних трансфертів, використання аутсортингу та ін.

Загальною передумовою розвитку глобалізації на рівні окремих компаній є використання сучасних інформаційних та комунікативних технологій, що дають змогу активізувати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, розширювати знання споживачів про іноземні товари, істотно зменшувати вартість послуг [68, с.22-23].

За допомогою глобальних комунікаційних мереж координуються виробництво та спільні цілі у світовому масштабі, навіть якщо компанії знаходяться в різних частинах світу, але виробляють один і той самий кінцевий продукт. Зменшення митних бар'єрів для інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, що не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Простежується також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти.

Отже, глобалізація ? це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і більш залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів суб'єктів, що інтегруються. Витоки економічної глобалізації сягають у сиву давнину, коли започатковувались торгівельні контакти між державними утвореннями, іншими регіональними спільнотами, які ставали постійно діючими чинниками господарського поступу і локальних, і світових цивілізацій.

1.2 Позитивні наслідки глобалізації

Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: невимірно множаться можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу вирішення загальних проблем людства.

Як переваги глобалізаційних процесів можна назвати:

Підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і поширення передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

Надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій. Прискорення економічного зростання розвинутих країн спрямовує потоки капіталу в країни, що розвиваються і особливо потребують фінансових ресурсів. При цьому важливим фактором залучення іноземних інвестицій виступає обґрунтована державна макроекономічна політика, яка захищає права власності та створює сприятливі умови для підприємницької діяльності. Інвестори також враховують внутрішні фактори, до яких належать рівень забезпеченості робочою силою та її кваліфікація, вартість робочої сили, обсяг ринку, ступінь інвестиційних ризиків тощо [52, с.133-134].

Інтенсивний розвиток великомасштабного науково-технічного та виробничо-інвестиційного кооперування призвів до формування міжанклавного (міжкорпораційного) розподілу праці у глобальному масштабі - до спеціалізації господарюючих суб'єктів, які були сформовані на транснаціональній основі. Це стало поштовхом до формування геоекономічного простору, до появи на світовій карті економічних кордонів, які не збігаються із державними, до створення ТНК - гігантських виробничо-комерційних агломерацій [33, с. 196-197].

Як бачимо з таблиці 1.1., основний масив прямих іноземних інвестицій концентрується в розвинених країнах, передусім це країни, що представляють три основних економічних центра сучасного світу: США, Європейський Союз, Японія.

Таблиця 1.1.

Надходження прямих іноземних інвестицій 1992?2008 рр. (млрд. долл.)

Роки
Розвинені країни
Країни, що розвиваються
Країни Центральної та Східної Європи
Усі країни
1992-1996
43
19
0,02
61
1997-1999
142
31
0,6
174
2000 - 2002
172
29
0,3
200
2003
176
35
0,3
211
2004
115
41
2,5
158
2005
111
55
4,4
170
2006
129
73
6,4
208
2007
135
84
0,3
226
2008
205
96
14,3
316
Джерело: встановлено на підставі аналітичних досліджень Івлєва І.В. [1]
Важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до стійкого економічного зростання.
Глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і поширення їх серед країн. В її умовах темпи зростання прямих інвестицій набагато перевищують темпи зростання світової торгівлі, що є найважливішим чинником в трансферті промислових технологій, утворенні транснаціональних компаній, що надає безпосередню дію на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються тими економічними вигодами, які одержуються від використання передового науково-технічного, технологічного і кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях зарубіжних країн інших країнах, в цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткі терміни і при відносно менших витратах.
Переваги глобалізації пов'язані також з виграшем від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони.
Глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, що викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками - зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. Відбувається зміна ролі національних ринків: дедалі більше орієнтуючись на глобальний ринок з його досить жорсткими умовами конкуренції, національне виробництво об'єктивно прагне до досягнення високої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього попиту. Економіка, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, що потенційно приводить до зростання виробництва, і від цього виграють споживачі, для яких розширюється вибір товарів та послуг [28, с.53-54].
Глобалізація надає країнам змогу мобілізувати значніший об'єм фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати ширший фінансовий інструментарій на збільшеній кількості ринків.
Глобалізація створює умови для вільного обміну інформацією і знаннями; становлення системи загальної рівності доступу до інформації, технології та ефективності. "Новітні технології, - цілком обґрунтовано зазначає М.М. Голанський, - можуть більш ефективно функціонувати лише у світовому масштабі, а вчорашні сповна задовольняються локальними рамками" [13, с.35].
Глобалізація створює серйозну основу для вирішення загальних проблем людства, в першу чергу, екологічних, що обумовлене об'єднанням зусиль світової спільноти, консолідацією ресурсів, координацією дій в різних сферах.
Процеси глобалізації стимулюють більш раціональне використання природних ресурсів, більш ефективний їх розподіл.
Глобалізація розширює свободу особистості тощо [65].
Отже, у результаті глобалізації людське суспільство отримує постійне підвищення темпів економічного розвитку, загальне зростання виробництва, що призводить до підвищення кількості і якості вироблених матеріальних цінностей при одночасному їх здешевленні. Це має сприяти розв'язанню багатьох соціальних проблем, підвищенню рівня та якості життя у планетарному масштабі. Як сподіваються багато фахівців, кінцевим результатом глобалізації повинне стати загальне підвищення добробуту в світі.

1.3 Суперечності і негативні наслідки глобалізації

Глобалізація економіки - досить суперечливий феномен. З одного боку, її сутнісні межі, які були розглянуті вище, в цілому сприяють підвищенню ефективності світового господарства, економічному і соціальному прогресу людства. З іншого боку, як буде показано нижче, форми прояву цих меж іноді ущемлюють інтереси широких верств населення у всьому світі і цілих країн, що не входять у відомий "клуб" держав "золотого мільярда". Нинішня (неоліберальная) модель глобалізації економіки несе в собі цілий ряд негативних моментів, характеризується гострими колізіями і конфліктами між різними агентами (учасниками) світогосподарських і інших міжнародних відносин. Глобалізація не виправдала багатьох надій, які зв'язувалися широкими шарами світової громадськості з подоланням розколу світу на дві протилежні суспільні системи, що перетворив інтернаціоналізацію на дійсно глобальний феномен. До суперечливих і негативних сторін вказаної моделі слід віднести перш за все наступні її аспекти:

1. Переваги глобалізації, які зрозумілі людям, розподіляються нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують переваги від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов'язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не на їх користь.

Це означає можливість відтоку капіталу і робочої сили з цих галузей, що послужить головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов'язаних з дуже великими витратами. Адаптаційні міри чреваті для людей втратою роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що призводить не лише до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткий термін. В остаточному підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі [42, с.17-18].

2. Неоліберальная модель (представниками якої були В. Ойкен, Л. Ерхард, Дж. Сорос, Л. Туроу, А. Етціоні, та ін.) породила диференціацію світу на країни, що виграли від глобалізації і які програли в результаті неї. Причому залежно від критеріїв, вживаних тими або іншими дослідниками для поділу на ці дві групи, їх склад виявляється неоднаковим.

Так або інакше, в наявності труднощі пристосування до викликів глобалізації для країн, що розвиваються і з перехідною економікою через відсутність у них таких засобів, які мають в своєму розпорядженні промислово розвинені країни, а саме непідготовленості національних правових, економічних, адміністративних систем і механізмів і так далі. Це часто змушує країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються, приймати правила гри, які встановлюються більш сильними учасниками світового господарства. Зростаючий розрив в рівні добробуту багатих і бідних країн веде до витіснення останніх на узбіччя світового господарства, збільшення в них безробіття, зубожіння населення. Глобалізація в тому вигляді, в якому вона розгорталася в минулі роки, не лише не вирішила, але навіть загострила проблеми, що заважають справжній інтеграції цих країн в систему світо господарських зв'язків.

Про глибину глобальної проблеми бідності і відсталості в країнах, що розвиваються, в даний час наочно свідчить, наприклад, той факт, що із понад 6 млрд. жителів Землі лише 0,5 млрд. живуть в достатку, а більше 5,5 млрд. випробовують більш менш гостру нужду або навіть страхітливу убогість. При цьому, якщо в 1960 р. доходи 10% найбагатшого населення світу перевищували доходи найбіднішого населення в 30 разів, то на початку ХХI століття - вже в 82 рази [75, с.10-11].

3. Процеси глобалізації зменшують економічний суверенітет як атрибут влади національних держав і потенціал економічного регулювання відповідних національних урядів, що опиняються в зростаючій залежності від "своїх" і іноземних ТНК. Нинішні ТНК функціонують як автономні суб'єкти, які визначають стратегію і тактику своєї світогосподарської поведінки незалежно від правлячих в своїй країні політичних еліт, які швидше самі залежать від них і, в усякому разі, чуйно прислухаються до них. Цей процес, що перечить принципам побудови демократичної держави, менш виразно є видимим в США і в інших країнах "золотого мільярда" і, навпаки, тим більше очевидний, чим слабкіше та або інша держава в економічному і військово-політичному розвитку. Іншими словами, склалося досить гостре протиріччя між глобалізацією і національним суверенітетом (особливо в області економіки) багатьох держав.

В умовах глобалізації економіки держава не може настільки ж ефективно, як раніше, використовувати традиційний інструментарій макроекономічного регулювання, як те: імпортні бар'єри і експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування Центрального банку. ТНК і ТНБ при необхідності протиставляють подібним заходам свій потужний економічний потенціал і розгалужений механізм лобіювання своїх інтересів в різних країнах, що часто зводить нанівець очікуваний державою ефект від заходів, що робляться, а іноді обертаються навіть на шкоду даній країні.

4. Глобалізація, істотно ослабивши традиційні національні системи державного регулювання економіки, в той же час не призвела до створення таких міжнародних, а тим більше наднаціональних механізмів регулювання, які заповнювали б пропуск, виниклий в результаті цього. Виключенням з правила тут є лише ЄС, особливо єврозона (Європейська валютна система), яка покриває далеко не весь простір, на якому розгорнулася і продовжує розвиватися глобалізація економіки. При цьому в результаті невдало проведеного в 2004-2007 рр. розширення ЄС-15 до ЄС-27, що наклалося на багатолітні депресивні явища в економіці ЄС-15 і що збіглося за часом з початком давно назрілого глибокого інституційного реформування даного інтеграційного блоку, Євросоюз сам опинився в стані важкої адаптаційної кризи [50, с.15-16].

5. Швидке перенесення економічних збоїв і фінансових криз з одних регіонів світу в інші, а при поєднанні ряду вагових негативних чинників - додання їм глобального характеру. Особливо це стосується міграції короткострокових спекулятивних капіталів на фінансових ринках. При цьому негативну роль грає електронізація обміну коштовними паперами через інтернет, який накладає певні "кліше" на поведінку світових фінансових брокерів і уніфікує їх поведінку в різних фінансових центрах. У результаті в передкризових умовах їх дії часто складаються в одному і тому ж - негативному - напрямі, даючи "синергетичний" прокризисний ефект.

Від цього понад усе страждають не найрозвиненіші держави. Так, дефолт в серпні 1998 р. в Росії був частково обумовлений фінансовою кризою в країнах Південно-Східної Азії пізньою осінню 1997 р. Річ у тому, що фінансові ринки цих країн по своїй надійності і стійкості відносяться до тієї ж категорії, що і відповідний російський ринок, тому вказана криза в Південно-Східній Азії, спровокувавши відтік капіталів з усіх подібних ринків, негативно позначилася і на Росії, хоча вона, звичайно, не була "системотворчим" чинником російської фінансової кризи і найбільш важкого її прояву - дефолта.

6. Розвинуті цивілізації, які вступають в постіндустріальну еру, використали переваги глобалізації, скинувши в країни, що відстають, масове і екологічно шкідливе виробництво. Як зазначив Є. Тоффлер: "По мірі того як масове виробництво в індустріальному світі зменшується, його все більш віддають у так звані країни, що розвиваються. Подібно старим автомобілям, що заіржавіли, найвідсталіші індустрії експортуються від багатих народів к бідним" [61, с.30]. У даному контексті багато вчених відзначають глибоке протиріччя між об'єктивним (в основному позитивним) процесом глобалізації і самокорисливою політикою глобалізації розвинених країн, перш за все США. У зв'язку з цим деякі автори, наприклад, Н. Абдулгамідов і С. Гурбанов, висувають тезу про однополюсну природу глобалізації економіки, підкреслюючи, що весь процес глобалізації по суті слід розглядати "як інституціоналізацію системи неоколоніальної експлуатації світової економіки "імперіалізмом долара".

Так або інакше, та обставина, що від глобалізації більш всього виграли США (а мінуси, які з неї витікають, для цієї країни виявити взагалі досить скрутно), навряд чи підлягає сумніву. Так, саме завдяки глобалізації США досі справляються з величезним зовнішнім боргом (він породжується щорічними гігантськими дефіцитами балансу по поточних операціях), який, за даними міністра фінансів США Дж. Сноу, до 2006 р. досяг 8 трлн. доларів (за повідомленнями багатьох зарубіжних ЗМІ, які, правда, не можна прирівнювати до офіційної інформації, хоча вони і виглядають правдоподібно, на початок 2008 р. цей показник досяг 11 трлн. доларів США).

Лише глобалізація дозволяє США безбідно і без особливих економічних катаклізмів жити з таким боргом, уникаючи дефолта і зберігаючи за доларом роль ключової і найбільш вживаної валюти у світовому господарстві. У цьому сенсі вони вже глобалізували свій зовнішній борг, так що питання, яке було поставлено Є. Роговським в заголовок його статті [56, с.57-59], слід розглядати швидше як риторичне.

Сьогодні по суті йдеться лише про зміну форми глобалізації цієї заборгованості, яка дозволила б США легально використовувати чужі ресурси для забезпечення своїх зобов'язань. При цьому США, безумовно, продовжать безсоромно експлуатувати унікальне місцерозташування долара як світової резервної валюти, використовуючи її емісію як інструмент покриття гігантських торгівельних дефіцитів і зовнішньої заборгованості, що накопичилася. "Таку поведінку може дозволити собі лише ватажок - будь-який інший негайно б збанкрутів", - справедливо відзначає в зв'язку з цим Л. Мясникова, небезпідставно вважаючи, що у результаті міжнародні кредитори Сполучених Штатів, можливо, отримають лише пару центів на долар [44, с.4].

7. Глобалізація, на жаль, стала живильним середовищем для різкого прискорення поширення трансграничної злочинності. Так, глобалізація товарних ринків особливо інтенсивно протікає на нелегальних ринках зброї і особливо такого соціально шкідливого продукту, як наркотики. Зворот наркоіндустрії вже відповідає приблизно 8% світової торгівлі. Наркобізнес по самій своїй природі тяжіє до "інтернаціоналізму" і глобалізму [74, с.52-53].

Загальна обстановка глобалізації на базі лібералізації торгівлі сприяла реалізації цих його сутнісних рис. В усякому разі, наркобізнес, користуючись усесвітньою лібералізацією в торгівельній сфері як засобом для досягнення своїх непривабливих цілей (зрозуміло, цим далеко не вичерпується його інструментарій), зумів глобалізувати трансграничну торгівлю цим зіллям - зі всіма витікаючими звідси негативними наслідками для всього людства.

8. Також загрозою, яку таїть у собі глобалізація, багато хто вважає деіндустріалізацію економіки, тобто істотне падіння значення обробної промисловості в економіці країни, оскільки глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях.

Насправді, однак, цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація - нормальне явище, породжуване технологічним прогресом і економічним розвитком. Дійсно, частка обробних галузей в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи фінансовий сектор [26].

Отже, глобалізація економіки, яка, звісно, стала фактом наприкінці XX ст. та посилюється зараз, - явище складне, суперечливе, яке не виключає власного економічного обличчя кожної локальної цивілізації, кожної країни. Ця тенденція суперечлива, вона не усуває прірву між багатими та бідними, авангардними та відсталими цивілізаціями та народами, але створює деякі передумови для зменшення розриву в перспективі, при зміні нині переважаючої моделі глобалізації в інтересах ТНК та західних цивілізацій [77, с. 200-201].

Розділ 2. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин

2.1 Причини виникнення та етапи глобальної економічної кризи

Світова економіка зіштовхнулася з кризою, яка засвідчила, що стара фінансова модель, котра на попередньому етапі розвитку світової економіки обслуговувала товарообмінні процеси, в умовах прискореної глобалізації виявилася неефективною, а в окремих випадках - і відверто безпорадною. І хоча в ЗМІ те, що сьогодні відбувається в світі, й досі називають здебільшого світовою фінансовою кризою, вона впродовж останніх кількох місяців вже переросла в глобальну економічну.

Сучасна наукова й навчальна література не дає загальновизнанего уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи, підприємства. Так, наприклад, має місце така точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі [30, с.69].

Отже, криза - це одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і технологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подоланням віджитого неминуче виникає спад виробництва, зростає безробіття, знижуються доходи населення, що негативно позначається на умовах життя людей.

Сутністю сучасної світової кризи є становлення і розвиток інформаційного технологічного способу виробництва, перетворення інформації у якісно новий його фактор, посилення процесів інтелектуалізації виробництва і праці [73, с.4-5].

Враховуючи масштабність і глибину світової економічної кризи, необхідно дослідити комплекс чинників, які до неї призвели:

1) Зростання диференціації країн світу по рівню економічного розвитку і якості життя населення (більш ніж в 90 разів).

2) Збільшення диспропорції в розвитку "нових" і "традиційних" секторів світової економіки (наприклад, якщо по найбільших світових компаніях галузі програмного забезпечення і сервісу співвідношення капіталізації до об'єму продажу склало 2,8, то в нафтогазовому секторі - 1,3, машинобудуванні - 1,4).

3) Відхід від золотовалютного стандарту в світовій фінансовій системі (Бреттон-Вудська угода 1944 р.).

4) Перевиробництво продукції і перенакопичення капіталу в одних країнах світу (розвинених) і недолік його в інших (бідних і більшості тих, що розвиваються).

5) Домінуюча роль США в світовій економіці (22% світового ВВП), з її дефіцитом державного бюджету і негативним зовнішньоекономічним сальдо і доларом як головною валютою в світових розрахунках (86,3% обороту глобального валютного ринку) і резервах центральних банків країн світу (39,6 глобальних резервів).

6) Необачна активна політика іпотечних банків, коли споживчі позики почали видаватися малозабезпеченим верствам населення. Неповернення таких кредитів склало більше 20% всіх виданих позик на споживчі товари і придбання житла [27].

7) Фінансова спекулятивна політика інвестиційних банків і хедж-фондів, які отримували величезний прибуток на операціях купівлі-продажу цінних паперів і їх похідних, все далі віддаляючи їх вартість від вартості реальних активів. В результаті сформувалися величезні масштаби фактично віртуальних капіталів, які були забезпечені заставою занадто переоцінених активів.

Якщо дивитися на кризу, як на явище, то виявиться, що криза так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Тому дане явище слід ще й розглядати як переломний момент у розвитку підприємства, що дає простір новому витку економічних змін [35, с.64-65].

Причини криз, що виникають на підприємствах, поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні (рис.2.1), що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні.

3

Рис.2.1 Причини криз

Джерело: встановлено на підставі дослідження Василенка В.О. [8]

Отже, більшість експертів причинами світової фінансової кризи називають проблеми в американській економіці, а саме у фінансовій сфері, що виникли внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та спекуляцій на ринку ризикованих іпотечних цінних паперів.

Зокрема, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України академік Ю. Пахомов так пояснив причину виникнення кризи в США: "Спочатку Сполучені Штати дійшли до вищого ступеню комфорту завдяки тому, що країна повністю жила в борг, але це не могло продовжуватися завжди. Іпотечна криза стала початком глобальної фінансової, яка як сніжна грудка зачепила всі галузі глобальної економіки" [51].

Як відомо, найбільша в світі американська економіка значною мірою розвивається завдяки споживачам, оскільки споживчі витрати формують близько 2/3 ВВП Сполучених Штатів упродовж останніх тридцяти років. Це саме зумовлює збільшення доходів населення та державного бюджету США. І якщо до середини 80-х років минулого століття американці зберігали близько 7-9% своїх поточних доходів, то пізніше норма поточних заощаджень почала неухильно скорочуватися, упавши 2001 року нижче за 0% (за рахунок кредитів). Згодом заощаджування трохи відновилося, але в 2005-2007 роках люди знову перестали відкладати гроші й навіть почали витрачати накопичене в попередні роки. Не сприяли заощадливості американців і низькі відсоткові ставки за кредитами, які майже в необмежених обсягах отримували американські банки у Федеральній резервній системі, що, у свою чергу, призводило до практично нульових, з урахуванням інфляції, розмірів реальних відсотків за депозитами.

Починаючи з середини 80-х американці фактично не лише не повертали кредити, а навпаки, нарощували їх темпами, що значно випереджали як темпи зростання їхніх доходів, так і темпи зростання ВВП. Боргові зобов'язання основної маси американців почали зростати не просто з прискоренням, а взагалі в арифметичній прогресії відносно зростання доходів.

На сьогодні обсяг фінансових зобов`язань основної маси американських громадян перевалив уже за 140% їхнього річного доходу. Лише виплати за відсотками перевищили 10% доходу населення. Очевидно, що це в якийсь момент не могло не призвести до ситуації, коли більшість простих американців уже не могли брати нові кредити. Вони змушені припинити нарощувати обсяги споживання та почати займатися виключно поверненням накопичених боргів. Багато хто й цього вже робити не міг і почав відмовлятися від придбаних у кредит будинків, автомобілів тощо. Це, у свою чергу, почало обвалювати ринки автомобілів, нерухомості та по ланцюгу інші сектори американської економіки. І це не могло не призвести до різкого падіння курсу більшості цінних паперів на американському фондовому ринку.

Закономірно, що почалося це з ринку ризикованих іпотечних паперів, який формувався за рахунок сек'юритизації ризикованих іпотечних кредитів, що видавалися найменш забезпеченим американцям, головним і майже єдиним джерелом доходів яких є заробітна плата [66].

Головний науковий співробітник ІСЕМВ НАНУ А. Гальчинський зазначає, що іпотека - "це атрибут реальної економіки, важлива складова споживчого суспільства, інвестиційного попиту, внутрішнього ринку. У цьому контексті іпотечна емісія - це не найгірша за своїми якісними характеристиками емісія. За підсумками 2007 року іпотечний борг у США сягнув 100% ВВП. Це 13,5-14,3 трлн. дол. У Великобританії - 135% ВВП".

Обвал цін на іпотечні папери призвів до здешевлення активів великої кількості іпотечних та інвестиційних банків, відтак почали падати акції та цінні папери цих фінансових інститутів, а потім інших корпорацій, і не тільки в Сполучених Штатах, а й у першу чергу в Англії, яка також переживає іпотечну катастрофу.

Неможливо не погодитися з тим, що серед головних причин виникнення фінансової кризи, як акцентує увагу професор Гальчинський - перетворення американських банків на "інститути обслуговування спекулятивних потоків… Майже 2 трлн. дол. - щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку. За експертними оцінками, лише 5-7% їхньої загальної суми пов'язані з реальною економікою, а решта - спекулятивні трансакції. Їхні потоки пришвидшувалися останнім часом темпами в 15-20% на рік".

З цього моменту фінансова криза зі Сполучених Штатів починає стрімко поширюватися на інші світові фондові ринки, спричиняючи першу хвилю вже глобального масштабу, яких, на думку Міністра економіки України Богдана Данилишина, вже було три.

Перша хвиля поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній. Безпосереднім попередником світової економічної кризи була іпотечна криза у США, перші ознаки якої з'явились ще наприкінці 2006-го у формі скорочення продажів нерухомості. Згодом на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній.

За таких обставин спекулятивний капітал, який шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 році фондові ринки таких країн продемонстрували зростання. Китай і Україна стали лідерами такого зростання. Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2007 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо - та довгострокових кредитів [21].

Друга хвиля розпочалася на початку 2008 р., коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків із одних активів в інші. Зокрема, на сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси. За підсумками січня-липня 2008 року, ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу зросла майже на 81%, вартість нафти марки "Brent" - на 32%, ціни на пшеницю (США, FOB) зросли в середньому на 79%. Високі ціни на нафту та бензин цілком очевидно призвели до падіння попиту на автомобілі: у серпні 2008 р. продаж автомобілів у Європі скоротився на 16%, у США - на 26%, в Японії - на 5,3%.

На тлі другої хвилі світової фінансової кризи не залишився осторонь світових процесів й український фондовий ринок. Індекс Першої фондової торговельної системи (ПФТС) за сім місяців 2008 р. втратив 43,5% своїх позицій. Зниження вартості цінних паперів демонстрували майже всі підприємства, які входять до котирувального списку ПФТС. Це пов'язано, головним чином, із виходом з українського ринку, як і зі світового, частини іноземних інвесторів, так званих спекулянтів, а також із нестабільною політичною ситуацією в Україні.

Третю хвилю світової кризи, коли глобальна фінансова криза вже переросла в економічну, ми спостерігаємо нині. Її наслідками стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках і, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економік світу. Вже у серпні-вересні 2008 року ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу впала на 18,3%, ціни на нафту знизилися на 26,5%. І ця тенденція протягом жовтня-листопада лише посилювалася, завдаючи збитків сучасним локомотивам світової економіки.

Зокрема, спостерігається значне зниження темпів зростання економіки в Китаї та Індії через падіння попиту на їхній експорт, населення яких становить третину людства. Це, у свою чергу, ще більше вплинуло на ціну нафти, адже Китай, як вже зазначалося, протягом останніх років став одним із найбільших споживачів енергоносіїв. Ціна вже впала до нечуваних, порівняно ще з літом 2008 року, коли було зафіксовано абсолютний максимум - 140 доларів, до 55 доларів за барель марки "Brent" в середині листопада. А це неминуче призвело до падіння російського фондового ринку, яке взагалі стало найглибшим у світі.

Взагалі, криза продемонструвала надзвичайно високу вразливість структурної розбудови російської економіки: частка інноваційної продукції в російській економіці у першому півріччі 2009 року вже скоротилася до 5%. Нагадаємо, що у 1999-му вона становила 11%. У "Газпромі" - найбільшій та найдорожчій російській компанії - інновації взагалі на нульовій позначці. Німеччина - найбільша економіка Європи, 13 листопада 2008 року офіційно оголосила про рецесію економіки, а це робиться, коли два квартали поспіль спостерігається падіння темпів економічного зростання.

Важливим наслідком цього етапу також стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній [17, с.1-3]. Іпотечна криза 2007 р. у США та всі наступні події спровокували у вересні 2008 р. кризу ліквідності світових банків: вони припинили видачу кредитів.

П'ять найбільших інвестиційних банків США припинили своє існування у попередній якості: Lehman Brothers подав 15 вересня 2008 р. у нью-йоркський суд заяву про власне банкрутство, Bear Stearns та Merrill Lynch були перепродані, Goldman Sachs та Morgan Stanley змінили свою вивіску, припинили бути інвестиційними банками у зв'язку з особливими ризиками та необхідністю отримати додаткову підтримку Федеральної резервної системи [66].

Індекси світових фондових ринків, які досягли свого піку 31 жовтня 2007 р., почали стрімко падати. І вже через рік, станом на 10 жовтня 2008 р., індекс MSCI World впав на 32,3%, а індекс ринків, що розвиваються, MSCI Emerging Markets - скоротився на 40,5%. Обвал фондових ринків торкнувся всіх країн і визначався подіями за межами фондового ринку - бумом, а потім крахом у кредитному та житловому секторах, а згодом - і на сировинних ринках. Першими стали падати акції західних банків, а з липня 2008 р., коли швидко стала здешевлюватися нафта, - акції сировинних компаній країн, що розвиваються. Падіння фондових ринків окремих країн показує таблиця 2.1.

Таблиця 2.1.

Стан світових фондових ринків, жовтень 2008 року

Фондові ринки країн
Падіння, %
Фондові ринки країн
Падіння, %
PFTS Ukraine
-65,7
Bel 20 Belgium
-26,0
SSE Comp. China
-60,6
AUX Australia
-24,2
BET Romania
-52,5
DAX Germany
-24,2
RTS Russia
-43,4
IBES 35 Spain
-23,9
mWIG 40 Poland
-41,2
KOPSI Korea
-23,3
ISEQ Ireland
-40,4
CAC 40 France
-23,0
IGBL Peru
-32,4
NIKKEI 225 Japan
-22,1
SENSEX India
-30,8
FTSE 100 United
Kingdoms
-17,7
HANG SENG Hong Kong
-30,5
S&P 500 United States
-14,5
MIBTEL Italy
-27,8
NASDAQ Comp. United States
-14,3
BUX Hungary
-27,3
DOW JONES Ind.
United States
-14,1
Джерело: власні розробки автора.
Єдине, що зробили уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, Франції, країн Бенілюксу у відповідь на подолання кризи - це прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі.
Натомість Китай оголосив про виділення 600 млрд. дол. на розвиток транспортної інфраструктури - автошляхів, залізничних доріг, а також на житлове будівництво, себто - у реальну економіку.
Підводячи загальні підсумки ситуації, що склалася на сьогодні у світовій економіці, необхідно зазначити наступне. Світова фінансова криза за всіма ознаками вже переросла в глобальну економічну. Її руйнівні дії із фінансового сегмента економіки сьогодні дедалі більше перекидаються на реальний сектор: з будівельної галузі на автомобілебудування (у вересні 2008 року в США продаж нових автомобілів упав на 27%; схожі процеси відбуваються і в країнах ЄС).
Наступними можуть стати базові галузі: виробництво будівельних матеріалів та металургія і, нарешті, весь ланцюг виробничого процесу. Він не може залишитися недоторканним, адже фінансова система й реальна економіка - це єдине ціле. При цьому жодна з країн, зокрема й Україна, не має будь-яких шансів уберегтися від її руйнівних наслідків. За оцінками експертів МВФ, розвинені країни в 2009 році пережили перше з часів Другої Світової війни зниження ВВП у річному обчисленні. МВФ за підсумками 2009 р. оцінює скорочення обсягів реального ВВП на рівні 1,1% відносно попереднього року (табл.2.2.).
Таблиця 2.2.
Тенденції розвитку світової економіки (темп реального ВВП, %)
Країна чи група країн
2009 (оцінка)
2010 (прогноз)
Світ
98,9
103,1
розвинені країни
96,6
101,3
країни з ринками, що формуються
101,7
105,1
Євросоюз-27
94,9

Німеччина
95,0
100,3
Великобританія
95,6
100,9
Єврозона
95,9
100,3
США
97,3
101,5
Японія
94,6
101,7
Китай
108,7
109,0
Росія
92,5
102,1
Україна
86,0
102,7
Джерело: встановлено на підставі даних Міжнародного валютного фонду [55]
ВВП країн Євросоюзу за оцінками Євростату в 2009 р. скоротився на 4,1%, в т. ч. найбільшої економіки ЄС ? Німеччини ? на 5%. Річне скорочення ВВП Німеччини стало найбільшим з часів післявоєнного періоду.
Натомість, більш оптимістичною є оцінка підсумків розвитку економіки США: за підсумками 2009 р. ВВП США впав на 2,7%, а в 2010 р. прогнозується його зростання на 1,7%.
Відновленню зростання у світовій економіці сприяли високі економічні показники країн Азії і стабілізація та незначне поліпшення в інших регіонах світу.
Що ж до країн, які можуть найбільше постраждати від світової економічної кризи, то серед таких кредитне рейтингове агентство "Moody's" назвало економіки Болгарії, України, Латвії, Пакистану та Ісландії найбільш уразливими, тому що дефіцит зовнішнього фінансування від іноземних інвесторів збільшує тиск на них.
Ще один важливий висновок, зроблений уже згаданим паном Гальчинським, полягає в тому, що нинішня криза - це криза не лише геоекономічного, а й геополітичного устрою світу, який сформувався в останні десятиріччя [11, с.7-8]. Політичне та економічне облаштування світу не може розглядатися відокремлено: відповідні сегменти світоустрою, взаємодіючи, доповнюють один одного. А відтак, слід вести мову не лише про кризу світової економіки, а й про геополітичну кризу. Світова фінансова криза у багатьох своїх визначеннях відбиває, насамперед, суперечності нинішньої системи геополітичних відносин. Звичайно, йдеться передусім про найбільш очевидне - про остаточний вирок "одноосібному гегемонізму".
Отже, на думку фахівців МВФ, очікується, що подальше відновлення світової економіки буде відбуватися повільно, оскільки фінансові системи ослаблені, заходи державної антикризової політики поступово будуть призупинені, а відновлення заощаджень домашніх господарств гальмуватиметься високим рівнем безробіття. На думку президента Світового банку Роберта Зелліка, відновлення світової економіки буде повільним, а рівень безробіття, що зростає, може привести до соціальної кризи і протекціонізму. За його словами, те, що почалося як глобальна фінансова криза і стало економічною, зараз стає серйозною кризою безробіття, і якщо не вжити заходів, існує ризик глобальної людської і соціальної кризи з важливими політичними наслідками.

2.2 Шляхи подолання світової економічної кризи

Починаючи з 2008 року і досі світова економіка переживає період фінансової нестабільності, який супроводжується найважчим за багато десятиліть економічним спадом і обвалом показників торгівлі. Щоб вирішити ці задачі, Міжнародний Валютний Фонд зосередив свої зусилля на:

1) наданні рекомендацій з економічної політики і своєчасній фінансовій підтримці, яка відповідає потребам держав-членів,

2) аналізі причин проблем з метою укріплення фінансової системи для захисту її від уникнення нових криз у майбутньому,

3) складанні в єдине ціле структурних елементів нової міжнародної фінансової архітектури. У той же час криза спонукнула Фонд прискорити здійснення деяких компонентів його програмної роботи і перерозподілити ресурси в наступні галузі: вирішення першочергових задач в сфері надзору, реформування кредитної системи Фонду, підтримка країн з низькими доходами, активізація діяльності Фонду в сфері розвитку потенціалу країн, збільшення об'ємів його ресурсів.

У міру того, як фінансова криза почала набирати світові масштаби, МВФ в середині 2009 року збільшив допомогу державам-членам шляхом надання їм прискореної фінансової допомоги. Виконавча рада протягом року затвердила використання ресурсів Фонду на суму 65,8 СДР (англ. Special Drawing Rights, SDR, SDRs) для 15 країн в рамках своїх традиційних нельготних кредитних механізмів. Станом на 30 квітня 2009 року підтримку за домовленостями Фонду отримали економічні програми 28 держав із загальною сумою 1,8 млрд СПД, порівняно з 25 державами-членами і 1,1 млрд СПД наприкінці 2008 фінансового року [6, с. 19-20].

У березні 2009 року Виконавча Рада затвердила значну реформу системи кредитування МВФ. Була введена нова гнучка кредитна лінія, подвоєння стандартних лімітів доступу до льготних і нельготних ресурсів, спрощення структури вартості і строків погашення кредитів.

Фонд також займався з'ясуванням джерел, масштабів і наслідків кризи, а також закріпленням взаємодії з іншими міжнародними фінансовими організаціями, зокрема з Радою з фінансової стабільності. На початку 2009 року Виконавча Рада МВФ проаналізувала перші прояви кризи. За підсумками цього аналізу МВФ виокремив 4 найважливіші галузі для попередження кризи у майбутньому:

вдосконалення фінансового регулювання і надзору, де першочерговим завданням є розширення периметру регулювання з охопленням усіх видів діяльності, які створюють ризики в масштабі економіки і трансграничні ризики. Потрібно укріпити ринкову дисципліну. Центральним банкам слід переглянути свої основи для надання системної ліквідності. Слід також укріпити інфраструктуру основних фінансових ринків;

механізми фінансування, які адаптуються до еволюції потреб держав-членів та ринків, що змінюються. МВФ слід продовжувати адаптувати свою систему фінансування, щоб вона більш відповідала обставинам країн і заохочувала раннє звернення країн до Фонду;

вдосконалений надзор на двосторонній основі, що орієнтується на системні ризики, бере до уваги міжнародні вторинні ефекти і спрямований на покращення інтеграції роботи в галузях макроекономіки і фінансового сектору;

укріплення міжнародної співпраці і надзору на багатосторонній основі. Для МВФ реформа управління буде одним з найважливіших компонентів перетворень, які здатні збільшити зацікавленість країн, що розвиваються, і країн з низькими доходами в роботі організації і сприяти укріпленню глобальної співпраці в питаннях політики [55].

Надзвичайно сильна глобальна фінансова криза поставила перед більшістю держав-членів Фонду багато серйозних завдань, а також створила системні ризики для глобальної економіки. МВФ зосередив увагу на вирішенні стратегічних завдань, включаючи сприяння урядам держав у розробці загальної основи економічної політики в державах, які охоплені кризою. У співпраці з іншими міжнародними установами і організаціями, які встановлюють стандарти, Фонд визначив найважливіші заходи макроекономічної і фінансової політики, які необхідні для мінімізації економічних і соціальних витрачань кризи.

У першій половині 2008 року Фонд зосередив свої зусилля з приводу подолання кризи на допомозі державам-членам, особливо країнам з низьким рівнем доходів, впоратися з наслідками підвищення цін на паливо і продовольство. Далі центром уваги стала глобальна криза на фінансових ринках у зв'язку з ескалацією кризи наприкінці 2008 року і у 2009 фінансовому році, з приводу гостроти кризи, були затверджені рекордні рівні кредитування Фонду. В деяких випадках прийняття Фондом негайних заходів сприяло введення в дію механізма екстреного фінансування, яке дозволяло Виконавчій Раді затверджувати надання фінансової підтримки державам-членам на протязі декількох днів після прохання з їхнього боку. Збільшена кількість кредитних операцій поставила на порядок денний питання стосовно достатності кредитних інструментів Фонду. Був проведений ретельний аналіз цих інструментів, у результаті чого Фонд отримав обіцянки підтримки з різних джерел на основі двосторонніх угод, а у квітні 2009 року Група двадцяти прийняла на себе зобов'язання потроїти кредитні ресурси Фонду.

На початку квітня 2009 року група двадцяти провела саміт в Лондоні, на якому були досягнуті домовленості щодо спільних дій, спрямованих на подолання світової економічної кризи. G20 до кінця 2010 року реалізує найкрупніший проект стимулювання фінансової системи розміром $5 трлн. З них $1,1 трлн. буде надано через механізми МВФ на сприяння економічному зростанню, $1 трлн. - спрямовано на відновлення кредитування, зростання економіки та створення нових робочих місць. Відповідні фінансові внески до антикризового фонду здійснить низка держав: ЄС - $100 млрд., Японія - $100 млрд., Китай - $40 млрд., та ін. G20 також вирішила використовувати золоті резерви, щоб допомогти найбіднішим державам. Передбачено впровадити більш жорсткі правила діяльності світової фінансової системи і вжити заходів проти країн, які дозволяють приховування податків.

Головні напрями спільних дій:

1. Здійснення експансивного стабілізуючого впливу на світову економіку. Виділені гроші повинні допомогти забезпечити 4% -е зростання виробництва у світі та забезпечити екологічну безпеку і енергозбереження. Як планується, центральні банки країн G20 вживатимуть радикальних кроків через механізми монетарної політики, включаючи нетрадиційні інструменти, для досягнення стабільності економічної системи та підвищення рівня рекапіталізації. Здійснюватимуться кроки на шляху відновлення національних кредитних ринків та спрощення переміщення капіталу.

2. У соціальній сфері здійснюватимуться кроки з підтримки постраждалих від кризи країн, шляхом створення та збереження робочих місць. Планується створити справедливий і дружелюбний ринок праці, який буде враховувати гендерні чинники. Політика на ринку праці спрямовуватиметься на підтримку зайнятості, стимулювання економічного зростання, а також значне інвестування в освіту та перенавчання [18, с.8-9].

3. Домовлено покінчити з "податковими офшорами", в інтересах чого планується оприлюднити відповідний список держав. Не залишилася поза увагою банківська система та питання банківської таємниці. Сформульовано принципи, відповідно до яких відбуватиметься реформування загальносвітової банківської системи. Зокрема, буде жорстко регулюватися "тіньова" сторона банківської діяльності, зокрема діяльність хедж-фондів.

4. Планується здійснити реформу світової фінансової системи та способів її регулювання. З цією метою вживатимуться заходи, спрямовані на повернення довіри до неї. Погоджено підсилити регулювання й спостереження за всіма системно важливими складовими фінансової системи - інститутами, інструментами та відповідними ринками. Держави G20 домовилися докладати всі зусилля для проведення збалансованої монетарної політики.

5. Учасники саміту домовилися про створення нової Ради з фінансової

стабільності (РФС), до складу якої ввійдуть країни G20, Єврокомісія та всі члени попередника нової Ради ? Форуму фінансової стабільності. РФС у співпраці з МВФ має надавати ранні (завчасні та превентивні) попередження як про макроекономічні й фінансові ризики, так і про дії та кроки, які необхідно здійснити на шляху протидії й запобігання ризикам. На РФС буде покладатися регулююча та спостережна функція за всіма системно важливими фінансовими інститутами, інструментами та відповідними ринками.

6. Серйозну увагу приділено також питанням протидії протекціоністським заходам, зокрема щодо створення нових бар'єрів для інвестицій чи торгівлі товарами і послугами, а також уникнення введення нових обмежень на експорт, що не сумісно з правилами СОТ [38].

Після проведення саміту держави "двадцятки" домовились долати глобальну кризу шляхом посилення регулювання світової економічної системи.

Одним з найважливіших питань саміту стало питання нової світової резервної валюти. Напередодні саміту розгорнулася широка дискусія щодо впровадження під егідою МВФ альтернативної долару США світової резервної валюти. У якості такої валюти пропонувалось використовувати SDR (special drawing rights - спеціальні права запозичення), які створені МВФ у 1969 р. і використовуються у якості розрахункових одиниць фонду. Ініціаторами цієї ідеї виступали Китай та РФ. Однак у цьому інтереси країн G20 не співпали, більш того, переважна більшість країн зацікавлена у якнайшвидшому виході з кризи американської економіки (а відповідно, укріпленні долара), оскільки це стимулює пожвавлення світового попиту та міжнародної торгівлі. Відтак це питання в багатосторонньому форматі на саміті G20 не обговорювалося, хоча на двосторонньому рівні консультації відбувалися.

Більшість учасників саміту G20 висловили задоволення його результатами. Президент США Барак Обама назвав його історичним, а кроки, про які домовилися лідери, безпрецедентними. Російський президент Дмитро Медведєв визнав заключний документ саміту кроком у правильному напрямку. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка разом з французьким президентом Саркозі мала більше всього протиріч з іншими учасниками саміту, вимагаючи більш жорсткого регулювання економіки, заявила: "Я вважаю, що ми мали важливу конференцію з дуже гарним - історичним компромісом у розв'язанні унікальної кризи. Цього разу світ не реагував негативно, як він зробив в тридцяті роки, коли світ не досяг рішення. Але зараз лідери провідних промислових країн зібралися разом і відповіли на план, запропонований Вашингтоном і ухвалили документ, який визначає кілька підходів для подолання кризи" [45].

Ґордон Браун, оприлюднюючи заключне комюніке саміту, щоправда, визнав, що рішення саміту не розв'яже кризу, але сказав, що це започаткує процес, за допомогою якого кризу буде подолано. Також зауважують, що той факт, що це було рішення двадцяти найбільших країн світу, а не вузького кола “великої вісімки”, показує, що реформування світових інституцій вже почалося. Але, як каже дипломатичний оглядач Бі-Бі-Сі Джонатан Маркус, нова доба не постане за одну ніч і попереду ще будуть жорсткі політичні дебати, але, за його словами, час змін настав.

Таким чином, роблячи висновок з вишезазначеного, можемо виокремити основні заходи щодо подолання світової фінансової кризи:

Побудова нової архітектоніки світової фінансової системи.

Створення міжнародного фінансового інституту, покликаного регулювати грошово-кредитну масу на світових фінансових ринках.

Організація нової системи міжнародних торговельно-фінансових розрахунків, в якій долар США не мав би такого монопольного положення.

Встановлення контролю з боку створеного міжнародного фінансового інституту за емісією не тільки долара США, але і всіх інших валют країн світу, які використовуватимуться в міжнародних розрахунках і резервах.

Забезпечити жорстке регулювання на ринку природних монополій (контроль за безпідставним підвищенням цін і тарифів на товари та послуги, що виробляються суб'єктам и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.