На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Дяльнсть транснацональних корпорацй. ТНК у процесах глобального руху капталв та нвестування. Позитивн та негативн наслдки господарської дяльност ТНК. Прям ноземн нвестицї ТНК у харчову промисловсть та у галузь електронки України.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 30.10.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Дипломна робота
на тему:
Діяльність транснаціональних компаній в Україні
Зміст
    Вступ
      Розділ 1. Теоретичні аспекти діяльності транснаціональних корпорацій
      1.1 Глобальні ТНК: загальна характеристика
      1.2 ТНК у процесах глобального руху капіталів та інвестування
      1.3 Позитивні та негативні наслідки господарської діяльності ТНК
      Розділ 2. Аналіз сучасного стану діяльності ТНК в Україні
      2.1 Роль ТНК в процесі іноземного інвестування в економіці України
      2.2 Обсяги та розподіл іноземних інвестицій в Україні
      2.3 Аналіз інвестицій ТНК у табачну промисловість України
      Розділ 3. Характеристика прямих іноземних інвестицій ТНК у харчову промисловість України
      3.1 Характеристика діяльності компанії Nestle на ринку України
      3.2 Характеристика компанії Coca-Cola в Україні
      3.3 Характеристика інвестицій ТНК у економіку України у галузі електроніки (на прикладі німецької ТНК Siemens)
      Висновки та пропозиції
      Список використаної літератури
      Додатки

Вступ

Характеризуючи сучасні тенденції в розвитку ТНК, слід відзначити, по-перше, вплив науково-технічного прогресу на розвиток транснаціонального капіталу, по-друге, особливості інноваційної діяльності ТНК, по-третє, прискорений розвиток і вдосконалення факторів виробництва, що використовуються ТНК. Останніми роками відпала необхідність у надвеликих підприємствах на територіях окремих держав, розрахованих на всесвітній ринок. З'являється можливість створювати заводи, що випускають одну і ту ж продукцію за однією і тією ж технології в низці країн, тобто уніфікувати випуск продукції в міжнародному масштабі й організувати спільне виробництво з підприємствами, що знаходяться в різних точках земної кулі й мають різну національну належність.

Результатом НТП стала сучасна техніка, що дає змогу об'єднувати підприємства, які спеціалізуються на випуску різних видів продукції, але пов'язані виробничими відносинами в рамках однієї корпорації. Раніше такі підприємства належали різним фірмам або були самостійними комерційними одиницями. Тепер вони, підпорядковуючись одній ТНК, є складовими загального міжнародного виробничого комплексу.

Важливе досягнення нового етапу НТП останньої третини XX ст. - розвиток електроніки, інформатики, біотехнології, виробництва нових композитних матеріалів. У цих умовах міняються місцями "матеріальний" і "інтелектуальний" фактори виробництва. Розвиток супутникового зв'язку, новітніх транспортних засобів і комунікацій формує своєрідний механізм руху інформації, який дає змогу підтримувати постійний зв'язок з будь-якою точкою світу і сприяє розвитку міжнародних мереж підприємств, пов'язаних між гобою єдиним виробничим процесом. Знаходячись у різних країнах, вони можуть управлятися з одного центра і за єдиним планом. Вмить отримана інформація про виробництво, збут, прибутковість тощо на всіх дільницях за допомогою комп'ютерної техніки і сучасних засобів оптичного і космічного зв'язку сприяє вчасному прийняттю рішення про коригування у глобальному масштабі.

Таким чином, ТНК можуть розміщувати виробництво в будь-якій точці світу - там, де їм вигідно, не утруднюючи себе національними межами і кордонами. В одних випадках вирішальну роль відіграє близькість сировини і матеріалів, дуже громіздких, дорогих для транспортування. В інших використовується близькість місткого ринку збуту. ТНК може приваблювати наявність кваліфікованої робочої сили або, навпаки, використовується величезний резерв дешевої та малокваліфікованої робочої сили у країнах, що розвиваються. В усіх цих випадках виробництво орієнтується на випуск продукції, що має споживчий попит, і постачають на будь-який ринок або регіон звідти, де її виробництво найбільш вигідне. Виробництво стає глобальним, з'являються підприємства, які працюють "на весь світ".

На рубежі XX - XXI ст. транснаціональним корпораціям (ТНК) приділяється багато уваги. Сьогодні немає жодного значного процесу в світовій економіці, що відбувався б без участі ТНК. Вони приймають як пряму, так і опосередковану участь у світових економічних, а також політичних процесах. Хоча ТНК здійснюють свою діяльність у системі світового господарства, їх вплив поширюються і на політичну сферу, що дозволяє розглядати ТНК поряд із державами і міжнародними організаціями.

Загалом дослідження даної теми у різних дослідників є досить суперечливим і неоднозначним, тому феномен ТНК і досі є дискусійним питанням як у спеціалістів, що займаються дослідженням сучасних міжнародних відносин, так і у керівників держав, а також і у політичних діячів.

Об'єктом дослідження роботи виступають ТНК, їх діяльність в Україні, вплив на економіку України, оскільки ТНК відіграють одне з панівних положень у світовій економічній системі. Ще на стадії виникнення ТНК стали об'єктом бурхливих економічних дискусій, а на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин вони займають панівне положення загалом завдяки своїй економічній могутності.

Метою даної роботи є дослідження діяльності Транснаціональних корпорацій в Україні та їх вплив на розвиток політичних та економічних реформ в країні.

Предметом дослідження є специфіка функціонування, особливості діяльності ТНК у міжнародних відносинах, а також тенденції розвитку і їх вплив на світові економічні процеси і, зокрема, в Україні.

Виходячи з мети роботи сформовані наступні завдання:

дослідити передумови виникнення і фактори розміщення, структуру і типи ТНК;

проаналізувати вплив науково-технічної революції на їх діяльність;

охарактеризувати ТНК у різних аспектах, насамперед у фінансовій, валютно-кредитній, інвестиційній, технологічній сферах;

провести дослідження щодо впливу діяльності ТНК (на прикладі таких транснаціональних компаній як Coca-Cola, Nestle, Siemens, JTI, Philip Morris на розвиток економіки України.

Завдання роботи зумовили її структуру.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури і додатків.

При написанні роботи використовувались такі методи дослідження як порівняльний, системно-структурний, статистичний.

Розділ 1. Теоретичні аспекти діяльності транснаціональних корпорацій

1.1 Глобальні ТНК: загальна характеристика

Форми міжнародного підприємництва дуже різноманітні. Вони включають створення дочірніх фірм і філіалів за рубежем, спільних підприємств (СП) з фірмами інших країн, змішаних компаній за участю місцевої і державних частки капіталу. У свою чергу, кожна з цих форм може базуватися як на одноособовій, так і на спільній власності в області капіталу, засобів виробництва чи технології. Однак загальним для усіх видів міжнародного підприємництва є вихід економічної діяльності за рамки національних кордонів, її транснаціоналізація.

Міжнародні корпорації являють собою великі фінансово-виробничі, науково-технологічні, торгово-сервісні об'єднання, для яких характерно органічне сполучення виробництва в країні базування з широко розгалуженою системою функціонування за рубежем. На практиці розрізняють три основних типи міжнародних корпорацій.

Перший з них - це транснаціональні корпорації (ТНК), до яких відносять компанії з використанням переважно однонаціонального акціонерного капіталу, управлінського контролю й інтернаціональною сферою діяльності. ТНК організують головну компанію в країні базування і дочірні компанії, філії по усьому світі. Найбільш типовими компаніями такого типу є "Форд", "Екссон", "Нестле",.

Другий тип - багатонаціональні корпорації (МНК), що інтернаціональні по використовуваному капіталі, контролю і сфері діяльності. МНК поєднують національні компанії двох і більш країн світового господарства. Найбільш типовими представниками даної групи є "Ройял датч-Шелл", "Юнілевер", "Фіат-Сітроєн". Даний тип міжнародних корпорацій виник раніш, ніж ТНК, але в даний час не має широкого поширення.

Третій тип - це міжнародні корпоративні союзи, що являють собою спеціальні об'єднання промислових, банківських і інших концернів з метою рішення великих економічних задач. Дані союзи в більшому ступені організуються в таких сферах, як електронному, електротехнічному, хімічному, нафтова, автомобіле- і авіабудування, інформатика.

Останнім часом в економічній літературі стали використовувати термін "глобальні корпорації", тобто ведучі свою діяльність у масштабах усього світу. Однак на практиці не існує таких корпорацій, що мали би філії у всіх країнах світу, і вищерозглянуті типи в більшому чи меншому ступені є глобальними. Так, "Nestle" має філії в більш ніш 100 країнах, "Кока-кола" - у 190 країнах.

Комісія ООН по ТНК виділила ряд ознак, по яких у сучасних умовах варто розпізнавати ТНК. До них відносяться:

* річний оборот (обсяг продажів) більш 1 млрд. дол.;

* наявність філій не менш чим у 6 країнах;

* частка закордонних активів повинна складати 25-30% у загальній вартості всіх активів компанії;

* 1/5-1/3 всього обсягу обороту компанії повинна приходитися на зовнішні операції, тобто реалізуватися за межами країни резиденції. ТНК виникають під впливом цілого комплексу факторів, а саме:

1) інтернаціоналізації виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил;

2) експансії капіталу за кордоном, створення власних відділень;

3) прагнення до одержання надприбутків;

4) твердої конкуренції, що веде до концентрації виробництва і капіталу в м/н масштабі;

5) зниження значення геоекономічних границь.

Зі створенням власних м/н виробничих комплексів ТНК одержують додаткові можливості впровадження в економічну структуру інших країн. Вони можуть використовувати у своїх інтересах їхній природний, виробничий, технологічний і трудовий ресурси, поглиблювати внутріфірмовий поділ праці на базі вже наявних чи створюваних за рубежем вузькоспеціалізованих виробництв.

Закордонне виробництво дає ТНК ті переваги, що випливають з розходження економічних умов між країною базування материнської компанії і країнами, де розташовані її філії і підконтрольні фірми. До них відносяться розходження в забезпеченості і вартості природних ресурсів, у ставках заробітної плати, оподатковування, нормах амортизаційних відрахувань, фірмового, антитрестовського і трудового законодавства, екологічних стандартах, кваліфікації робочої сили, курсах валют і по багатьох інших компонентах, що формує вартість виробленої продукції. Організаційна структура ТНК дає їм таку специфічну перевагу, як перенос зовнішньоекономічних операцій у внутріфірмові операції - це дозволяє зберігати монополію на нові технології і "ноу-хау", обходити митні бар'єри, уникати міжнародної конкуренції, знижувати собівартість продукції, тому що внутрішні трансферні ціни в 3-4 рази нижче світових цін.

З часу виникнення наприкінці XIX ст. ТНК істотно еволюціонували.

ТНК першого покоління діяли в границях колоніальних імперій кінця, що існували, XIX - початку XX ст. Це колоніально-сировинні ТНК (картелі, синдикати, трести), основною метою яких було одержати доступ до дешевих джерел сировини.

ТНК другого покоління існували в період між двома війнами початку і середини XX в. Це військові ТНК, діяльність яких була зв'язана головним чином з виробництвом озброєння, боєприпасів, амуніції.

ТНК третього покоління з'явилися на початку 60-х років з розвитком НТР і ростом споживчого попиту - це техніко-споживчі компанії. Їхніми цілями були завоювання ринків збуту, джерел сировини, сфер додатка капіталів; вони широко використовують досягнення НТР і переваги міжнародної кооперації підприємств. Становлення даних ТНК відбувалося в умовах загострення світової конкуренції і початку західноєвропейської інтеграції. Різкий ріст рівня життя змусив їх орієнтуватися на масовий споживчий ринок.

ТНК четвертого покоління формуються з 80-х років - це глобальні корпорації. Стратегія їх характеризується інноваційною агресивністю і динамізмом, відходом від одногалузевої структури, постійним удосконалюванням внутрікорпоративної структури, націленністю на завоювання вже не окремих сегментів ринку, а ключових світогосподарських позицій у виробництві і реалізації продукції.

З другої половини 80-х років почався новітній етап глобалізації світового виробництва. Перший етап продовжувався 30 років, до початку першої світової війни. Другий - 25 років після другої світової війни. Між другим і третім етапами наступає пауза в інтенсивному рості міжнародних прямих інвестицій, що припадає на 70-і і першу половину 80-х років. Кожний етап інтенсивного формування і розвитку транснаціональних підприємств супроводжувався прискореним ростом світової економіки.

У середині 19 ст., до того як одержало потужний розвиток міжнародне підприємництво, в усьому світі переважало місцеве виробництво. Приблизно 90% усіх товарів і послуг вироблялись тоді на базі сировини і матеріалів, котрі фірми одержували в радіусі 150 км, і в таких же межах реалізовувалася переважна частина продукції. Сьогодні в індустріальних країнах у середньому половина продукції виробляється іноземними філіями і дочірніми підприємствами ТНК. Приблизно така ж частка сировини і матеріалів імпортується або виробляється іноземними відділеннями.

У основі розвитку транснаціональних корпорацій лежить тенденція до інтернаціоналізації виробництва і капіталу. Характерний вивіз капіталу з промислово розвинутих країн. У період 1903-1913 р., експорт капіталу з Англії складав у середньому 7% від національного доходу. У цілому на частку Англії до 1914 р. припадало більш 50% всього експортованого міжнародного капіталу. Іноземні інвестиції розподілялися в такий спосіб: 40% було вкладено в залізницю, 30% - урядові і муніципальні позики. У період, між першою і другою світовими війнами напрямок інвестицій починає змінюватися: країна Західної Європи і насамперед Англія, втрачають своє панівне положення кредиторів і експортерів капіталу, а американський капітал усе в більшому ступені проникає в Західну Європу. Характерною рисою є те, що 25% від загальної суми складали прямі інвестиції. Масивне спрямування американського капіталу за кордон і створення там дочірніх філій почалося незабаром після другої світової війни. Ця тенденція наочно ілюструється даними, наведеними в таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Кількість американських іноземних філій, які засновувались Джон Даннинг “ТНК укрепляют свои позиции” М., Наука, 1993

Роки
Усього
У Західній Європі
51-55
56-60
61-65
66-67
68-69
70-71
72-73
74-75
83,8
192,0
322,4
390,0
508,5
431,0
378,0
265,5
25,6
72,2
136,8
167,5
237,0
208,5
179,0
104,0
Відбувалася зміна як додаткових сфер, географії й обсягу інвестицій, так і їхньої сутності. Експортований капітал із сфери торгівлі, послуг, портфельних інвестицій став переміщуватись в галузь виробництва.
Економісти велику увагу звертають на стимули або мотиви, фактори, що спонукають фірми інтернаціоналізувати виробництво. З цього приводу існують різноманітні і дуже суперечливі погляди. Необхідність залучення іноземних інвестицій економісти пояснюють недосконалістю внутрішнього і зовнішнього ринків, конкуренцією з боку фірм і підприємств, що належать державі, бажанням реалізувати технологічні й організаційні переваги, управлінський і підприємницький досвід, використовувати розбіжності у валютних курсах, забезпечити доступ до джерел сировини і т.д.
Англійський економіст П. Баклі і М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікаційних ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити свою теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рішення про іноземні інвестиції залежить від балансу між чотирма групами факторів, що вони визначають як:
фактори, специфічні для даної галузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);
фактори, специфічні для регіону (розмір території, транспортні зв'язки, культурні особливості і традиції);
фактори, специфічні для нації або держави (тобто політичні фактори, податкове і фінансове законодавство й ін);
фактори, специфічні для фірми (управлінський і виробничий досвід). Полунина, Галина Владимировна “Многоотраслевые концерны” М.: Мысль, 1999
Теоретичний аналіз показує, що інвестори успішно за межами ТНК володіють одним або кількома конкурентними перевагами в порівнянні з фірмами країн, що приймають. У той же час ТНК намагаються розмістити свої капітали в країні, що має порівняльні переваги у визначеній галузі виробництва, або має широкий ринок.
Група вчених на чолі з Дж. Діболдом виділяє сім факторів, що на їхню думку, у найбільшій мірі сприяли в 1950-70 р. (період інтенсивного росту ТНК) перетворенню окремих національних компаній у ТНК.
одержання доступу до джерел дешевої робочої сили й енергії і відхилення від дотримання технічних стандартів по охороні навколишнього середовища і запобігання зменшення її забруднення;
використання з вигодою для себе змін, що відбуваються у світових торгових відносинах;
наближення до іноземних ринків, ємкість яких зростає;
запобігання захопленню конкурентами іноземних ринків і джерела сировини;
обхід національного антитрестівського законодавства країни походження ТНК;
зменшення і нейтралізація циклічних коливань економіки на внутрішньому ринку на базі батьківської корпорації;
реалізація переваг, пов'язаних із створенням цілком інтегрованої системи для проведення великомасштабних економічних операцій. Аджубей, Юрий Васильевич “Транснациональные корпорации: последствия экспансии” М.: Знание 1999
Варто підкреслити, що зазначені фактори відбивають спонукальні мотиви великомасштабного підприємництва взагалі.
Причини виникнення транснаціональних корпорацій дуже різноманітні, але усі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, розбіжностями в податковому законодавстві.
Переваги очевидні для усіх, тому їх можна розглядати як причини, у результаті яких транснаціональні корпорації так активно розвиваються:
можливості підвищення ефективності і посилення конкурентноздатності, що є загальними для всіх значних промислових фірм, що інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства.
недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід і інші так називані "невловимі активи", у першу чергу управлінський і маркетинговий досвід, що змушують фірму ринутися зберігати контроль над використанням своїх невловимих активів. У рамках транснаціональних корпорацій такі активи стають мобільними, спроможними до переносу в інші країни і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі транснаціональних корпорацій.
додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєї конкурентноздатності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав (використання більш дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів країни, що приймає,);
близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість одержання інформації про перспективи ринків і конкурентного потенціалу фірм країни, що приймає. Філії транснаціональних корпорацій одержують важливі переваги перед фірмами країни, що приймає, у результаті використання науково-технічного й управлінського потенціалу материнської фірми і її філій.
можливість використовувати у своїх інтересах особливості державної, зокрема, податкової політики в різноманітних країнах, різницю в курсах валют і т.д.;
спроможність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, скидаючи їх у міру застарілості до іноземних філій і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів у материнській країні на розробці нових технологій і виробів;
за допомогою прямих інвестицій фірма одержує можливість перебороти різного роду бар'єри на шляху впровадження на ринок тієї або іншої країни шляхом експорту. Стимул для прямих іноземних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри. Так, у 60-х роках, значний потік інвестицій із США в Європу був породжений тарифами, установленими Європейським економічним співтовариством. Замість експорту готової продукції, транснаціональні корпорації створили виробництво в країнах ЄЕС, таким чином, обійшовши їхні тарифи.
За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій.
Останнім часом у структурі транснаціональних корпорацій відбуваються істотні зміни, головні з яких пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії.
Стратегія транснаціональних корпорацій заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання в цілому.
Регіональні системи управління розділяються на три основні види:
головне регіональне управління, відповідальне за усі види діяльності ТНК у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами по координації і контролю діяльності усіх філій у відповідному регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерну "General motors" по координації діяльності філій в Азії й Океанії розташоване в Сінгапурі);
регіональне виробниче управління, що координує діяльність підприємств по лінії направлення продукту, тобто по відповідному виробничому ланцюжку. Таке управління відповідає за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка, підпорядковане безпосередньо головному регіональному керуванню ТНК. Вони націлені на розвиток ефективних видів виробництва, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація "Hewlett-Packard" на початку 90-х рр. із цієї причини перемістила свої виробничі управління лідируючих продуктів із США в Європу);
функціональне регіональне управління забезпечує специфічні види діяльності ТНК: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і т.д. Це управління відповідальне за результати діяльності усіх відповідних структур у регіональному або глобальному плані.
Виділяють такі типи транснаціональних корпорацій:
горизонтально інтегровані корпорації з підприємствами, що випускають велику частину продукції. Наприклад, виробництво автомобілів у США або мережа підприємств "Fast Food".
вертикально інтегровані корпорації, що об'єднують при однім власнику і під єдиним контролем найважливіші сфери у виробництві кінцевого продукту. Зокрема, у нафтовій промисловості видобуток сирої нафти часто здійснюється в одній країні, рафінування - в інший, а продаж кінцевих нафтопродуктів - у третіх країнах.
диверсифіковані транснаціональні корпорації, що містять у собі національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовим прикладом корпорації такого типу є шведська корпорації Nestle, що має 95% свого виробництва за рубежем і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин і т.д. Число таких компаній в останні роки швидко росте.
Однією з причин зменшення частки інвестицій у видобувній і обробній галузі є відносне зменшення значення сировини в економіці. Тенденція до зниження із розвитком НТП матеріало- і енергомісткості готової продукції протистоїть абсолютному розширенню виробництва і споживання сировини й палива, що зумовлює скорочення частки продукції найважливіших галузей і зменшення витрат сировини: а енергії на одиницю національного прибутку і промислового виробництва.
Важливим чинником, який сприяв економії сировини в останні роки, є зростання використання повторної сировими, технологія якого істотно менш енергомістка, і за рахунок цього досягається значна економія палива та енергії.
Істотну роль у скороченні видобутку і споживання окремих традиційних видів сировини відіграють замінники. Зокрема, скорочення споживання сталі завдяки використанню більш дешевих пластмас, міді та свинцю - через заміну кабельного зв'язку супутниковим. Однак зниження матеріало- і енергомісткості не означає абсолютного скорочення потреб у сировині та паливі. Світова економіка, що розвивається, і зростання споживання, в тому числі у країнах, що розвиваються, під впливом здійснюваних у них індустріалізації та модернізації сільського господарства зумовлюють зростання споживання матеріалів і енергоносіїв на душу населення. Однак прогнозуючи майбутнє споживання сировини і палива, слід враховувати, що тенденція до зниження матеріало- і енергомісткості збережеться. Хоча збільшення потреби в сировині та паливі зростатиме за рахунок створення національної промисловості в країнах, що розвиваються, але здійснюватися воно буде переважно за рахунок перенесення до цих країн із промислове розвинутих екологічно небезпечних, матеріале- і працемістких виробництв, зокрема нафтохімії, хімії, чорної та кольорової металургії.
Нині ТНК контролюють істотну частину науково-технічного потенціалу промислове розвинутих країн. Це дає їм змогу відігравати провідну роль у міжнародному обміні технологій і науково-технічних знань, брати участь у НТП й сприяти структурним зрушенням у світовій економіці.
Прикладом великих ТНК є хімічні концерни. Вони продемонстрували стабільність своїх позицій і здатність лідирувати в нових технологіях так само, як вони лідирували І у традиційних виробництвах, їх успіх пояснюється певними чинниками, зокрема наявністю спеціалізованих дослідницьких лабораторій та інших інженерно-технічних підрозділів, в яких акумулюються досвід і кваліфікація з багатьох наукових і технічних дисциплін, та значних матеріальних ресурсів, технологічного потенціалу, що перевищує потреби поточного виробництва, а також часу для дослідження потенційних можливостей технологічних проривів, пристосування їх до свого досвіду і профілю виробництва, що склався.
Сучасні ТНК здійснюють ефективну стратегію технологічного розвитку. Вона базується на розумінні вимог НТП і охоплює організацію та інтеграцію роботи функціональних і спеціалізованих груп у процесі реалізації нововведень; постійний аналіз доцільності існуючої структури ринків, функцій, завдань, погляд на технологічний розвиток в рамках фірми на перспективу. Це дає змогу ТНК бути одним із головних суб'єктів світового ринку технологій.
Здійснювати успішну стратегію глобальних операцій, бути лідером у багатьох галузях виробництва, сфери послуг, носієм передових технологій ТНК можуть завдяки їх організаційній структурі. Для ТНК характерна трирівнева організація: а) головна компанія; б) підконтрольні філії; в) конкретні підприємства.
Головна компанія, як правило, складається з холдингової та/або оперативної компанії. Холдингова компанія - компанія-власниця контрольного пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія - компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв'язок з громадськістю.
Підконтрольні підрозділи пов'язані з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, зокрема це такі підрозділи:
1) філії та відділення, які не мають юридичної і фінансової самостійності;
2) дочірні акціонерні товариства, що є юридичними особами, які зберігають певну незалежність v фінансово-господарській і дослідницькій діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК;
3) конкретні підприємства - первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність.
Стратегія ТНК охоплює різні форми їх інтеграції: водночас із створенням традиційних зарубіжних філій створюється мережа філій за рубежем, які мають різний ступені автономії щодо головної компанії, а також різні форми між фірмових зв'язків (ліцензійні та субпідрядні угоди тощо). За допомогою інформаційної технології ТНК керують мережею підприємств, що виконують різні функції в багатьох регіонах і країнах. Така стратегія комплексної інтеграції дає змогу постачати товари на численні національні ринки і здійснювати необхідну сегментацію ринків. Найважливішими функціями в системі підприємств ТНК - НДДКР є облік, збір і обробка інформації, виробництво специфічних товарів. Вони реалізуються у результат 1) інтеграції головної фірми та її дочірніх філій;
2) інтеграції самих зарубіжних філій;
3) укладання різних угод з незалежними фірмами.
За такого типу інтеграції успіх компанії в розміщенні своєї діяльності оцінюється не з точки зору приймаючої країни, а за здатністю філій або партнерів бити внесок у підвищення рентабельності компанії загалом. Численні внутрішньо - і міжфірмові зв'язки нарівні з традиційними горизонтальними і вертикальними зв'язкам заторкують все більше функцій і є головним чинником посилення міжнародної економічної взаємозалежності країн Хоча природа інтеграції в рамках ТНК ускладнюється, однак, щоб вижити в сучасних умовах глобалізації економічного середовища, більшість компаній змушена або пристосовуватися до міжнародного виробництва, або підключатись до нього.
У 1990-ті роки популярними були міжфірмові зв'язки не лише всередині ТНК, а й у їх відносинах з іншими господарюючими суб'єктами. Своєрідність цих зв'язків полягав у тому, що вони безпосередньо не заторкують відносин власності. Компанії, що співпрацюють, зберігають свою автономію. У великих ТНК міжфірмові угоди, як правило, набувають форми стратегічних альянсів. Вони укладаються між конкуруючими, фірмами, які об'єднують свої зусилля у вирішенні окремих завдань. І хоча точне поняття транснаціональних стратегічних альянсів ще не визначене, фактично альянси зумовлюють формування міжнародної мережі міжфірмових зв'язків. Розширення цієї мережі - головний чинник посилення міжнародної економічної взаємозалежності країн. Отже, сучасні ТНК є силою, з якою не може не рахуватися жодна національна держава.
Ще одна особливість діяльності ТНК в сучасних умовах - прагнення зміцнити свої позиції на найбільш швидко зростаючих ринках. Саме у світлі цієї тенденції можливими є перспективи збільшення іноземних прямих інвестицій у країни Східної Європи та СНД у найближчі десятиріччя.
ТНК відіграють провідну роль не лише у світовій економіці, а й у міжнародному політичному житті. Вони все інтенсивніше впливають на політичні процеси в світі: втручаються у формування зовнішньої та внутрішньої політики держав, втілюють її у життя, мають у своєму розпорядженні арсенал коштів і можливостей реалізації та контролю власних інтересів.
Неважко пересвідчитися, що політичні позиції ТНК як у масштабах окремої держави, так і в масштабах всього світу визначаються їхньою економічною потужністю. Адже й в усьому світі зростаючий вплив на світовий політичний процес мають процеси, що відбуваються у світовій економіці. Могутня інтеграція, динамічне формування єдиного світового ринку, світових факторів виробництва, розвиток НТП, інтернаціоналізація виробництва, сфери обігу - все це створює матеріально-технічну базу для світового політичного процесу. Отже, незважаючи на відносну самостійність політичного процесу, зберігається його детермінація економічними чинниками, провідним серед яких і є економічна могутність ТНК.
Таким чином, сучасні ТНК є продуктом еволюційного розвитку транснаціонального капіталу. Пройшовши шлях від колоніально-сировинних до глобальних, ТНК суттєво модифікували свої пріоритети. З 80-х років XX ст. значно посилюється активність ТНК у сфері послуг, сфера обробної промисловості відходить на задній план, а ділова активність корпорацій у первинному секторі (у видобувній промисловості) різко скорочується. Основна частина промислових активів зосереджується в чотирьох галузях: нафтовій, автомобільній, хімічній та фармацевтичній.
Функціонування сучасних ТНК відбувається в умовах глобалізації світогосподарських зв'язків, які, з одного боку, створюють зовнішнє середовище для їх діяльності, а з іншого - самі є результатом такої діяльності. Поява глобальних ТНК призвела до того, що нині третина світової торгівлі здійснюється в рамках транснаціональних комплексів. Одним із лідерів серед глобальних ТНК є швейцарська "Nestle". Обсяг її зарубіжного продажу становить 98% від обсягу загальних продажів, у іншої глобальної компанії - "Philips" - цей показник - 88%, у "British Petroleum" - 75%.
Сучасні ТНК є важливою складовою єдиної світової політичної та економічної системи, вони беруть активну участь у міжнародних політичних процесах і являють собою нові суб'єкти світового політичного процесу.
Незаперечним є факт, що умови діяльності ТНК, починаючи з 60-х років XX ст., відчутно поліпшилися. Це було пов'язано з розвитком засобів транспорту і зв'язку, певним скороченням тимчасового циклу виробництва. Уряди багатьох країн, передусім США, стали створювати набагато сприятливіші умови для діяльності ТНК. Американські корпорації, прагнучи збільшити свою власність на зростаючому ринку, у відповідь на формування європейського "Спільного ринку" і підвищення загальних зовнішніх тарифів (податків) здійснювали значні капіталовкладення в Західній Європі. Потребуючи сировини, особливо нафти, вони істотно розширили свою діяльність на Близькому Сході та в інших регіонах. У відповідь на це європейські, японські та інші корпорації, конкуруючи з американськими, з середини 80-х років також розширили свою діяльність в усіх регіонах світу. Істотними, як і раніше, були вкладення у виробництво сировинних матеріалів і деякі інші традиційні галузі промисловості, однак у повоєнний період вони були пов'язані з передовими виробничими галузями і секторами економіки, автомобільною, хімічною, електронною промисловістю.
На початку 70-х років США були скоріше зарубіжним вкладником, ніж експортером готових товарів, вироблених всередині країни. Американським ТНК стало набагато вигідніше вкладати капітали за рубежем, ніж виробляти продукцію у себе вдома. Зокрема, обсяги продукції, що вироблялася американськими ТНК за рубежем, зростали в 4 рази швидше, ніж американський експорт. Таким чином, вагома частка готових товарів вироблялася за кордоном.
На початку 70-х років потік зарубіжних вкладень іноземних корпорацій істотно змінюється: досягнувши свого піку, вони поступово знижуються. Активізувалася діяльність європейських, японських корпорацій, а також корпорацій нових індустріальних країн. Навіть деякі країни "соціалістичного табору" здійснювали в той час зарубіжні капіталовкладення. Незважаючи на домінування американців у цій галузі, європейські та японські корпорації значно посилили свою активність у 70-80-ті роки. Відбулася істотна зміна балансу капіталовкладень у зарубіжні країни.
Слід враховувати також, що в цей період помітно скоротився технологічний розрив між економікою США і економіками розвинутих капіталістичних країн. Це створило певні перешкоди для діяльності американських фірм і, навпаки, сприяло діяльності європейських і японських фірм. На іноземні капіталовкладення вплинули також зміни обмінних курсів і нестабільність валют. Політична нестабільність у країнах, що розвиваються, і як наслідок - її політична невизначеність призвели до скорочення капіталовкладень у ці країни і збільшення інвестицій у США. Крім того, посилювалися торгові бар'єри, що стало могутнім чинником збільшення іноземних капіталовкладень як в розвинуті, так і в менш розвинуті країни. Корпорації усвідомили, що вони повинні або субсидувати зростаючу кількість країн, або створювати спільні підприємства, або вести пошук інших форм співпраці з місцевими підприємствами з тим, щоб проникнути на внутрішні, все більш захищені ринки. Цей час позначений також суперництвом ТНК на ринках усіх країн.
З огляду на існуючі точки зору можна виділити такі джерела активізації діяльності ТНК:
використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями, особливо результатами НДДКР, перед фірмами, що здійснюють свою підприємницьку діяльність в одній країні і що задовольняють свої потреби в закордонних ресурсах лише за рахунок експортно-імпортних операцій;
можливість оптимального розміщення своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їх внутрішнього ринку, темпів економічного зростання, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових чинників, серед яких найважливішим є політична стабільність;
можливість акумулювання капіталу в рамках всієї системи ТНК, включаючи позикові кошти в країнах розміщення зарубіжних філій, і вкладання його в найбільш вигідних для компанії обставинах і місцях;
використання у власних цілях фінансових ресурсів усього світу. Джерелами їх фінансування є не лише і не так головні американські компанії, як фізичні та юридичні особи з приймаючих третіх країн. Для цього зарубіжні філії ТНК широко використовують позики комерційних і фінансових інститутів приймаючої держави і третіх країн, а не лише країн базування материнської компанії;
постійна інформованість про кон'юнктуру товарних, валютних і фінансових ринків у різних країнах, що дає змогу оперативно переводити потоки капіталів у країни, де формуються сприятливі умови для отримання максимального прибутку, й водночас розподіляти фінансові ресурси з мінімальними ризиками (у тому числі ризиками від коливання курсів національних валют);
постійне удосконалення раціональної організаційної структури, яка перебуває під пильним контролем керівництва ТНК;
досвід міжнародного менеджменту, у тому числі оптимальної організації виробництва і збуту, підтримання високої репутації фірми. Джерела ефективної діяльності такого типу є динамічними: вони збільшуються із зростанням активів компанії і диверсифікації її діяльності. Необхідними умовами реалізації цих джерел є надійний і недорогий зв'язок головної компанії із зарубіжними філіями, широка мережа ділових контактів зарубіжної філії з місцевими фірмами приймаючої країни, уміле використання нею можливостей, наданих законодавством цієї країни.
Таким чином, на зламі ХХ-ХХІ ст. спостерігалося зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій ТНК є торговцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, стимуляторами міжнародної трудової міграції. Вони відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн.

1.2 ТНК у процесах глобального руху капіталів та інвестування

Для сучасної світової економіки характерний навальний процес транснаціоналізації. У цьому процесі рушійною силою виступають ТНК. Вони являють собою господарські об'єднання, що складаються з головної (батьківської, материнської) компанії і іноземних філій. Головна компанія контролює діяльність вхідних в об'єднання підприємств шляхом володіння часток у їхньому капіталі. У іноземних філіях ТНК на частку батьківської компанії припадає більш 10% акцій або їхнього еквівалента. Мировая экономика: Учебник/ Под. ред. проф. А. С. Булатова. - М.: Юристъ, 2001.

Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник. - М.: Юристъ, 2001.

Для головних промислово розвинутих країн саме іноземна діяльність їх ТНК визначає характер зовнішньоекономічних зв'язків. Так, до 40% вартості майна 100 найбільших ТНК (включаючи фінансові) перебуває за межами їхньої країни базування. Якщо зіставити об'єм іноземного (міжнародного) виробництва ТНК з обсягом їхнього експорту, відмежованого від торгівлі в середині фірми, то наприкінці 80-х рр. це співвідношення для США, Японії і ФРН складало відповідно: 4,1: 1; 2,6: 1; 1,5: 3.

У 90-і рр. у середньому 45% загального обсягу продажу ТНК припадає на експорт.

ТНК охоплюють 90% світової торгівлі пшеницею, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джгутом і залізною рудою, 85% - міддю і бокситами, 80% - чаєм і оловом, 75% - натуральним каучуком і сирою нафтою.

Роль постачання і послуг вітчизняних компаній своїм іноземним філіям також велика в експорті цих країн. В другій половині 80-х рр. на подібну торгівлю в середині фірми припадало від 14 до 20% експорту США, 23-29% - Японії і 24-28% - ФРН.

Протягом двох останніх десятиліть щорічно приблизно половина американського експорту охоплює американські й іноземні ТНК, у Великобританії ця частка досягає 80%, у Сінгапурі - 90%.

В останні роки активно розвивають свою діяльність на світовому ринку транснаціональні корпорації нових індустріальних країн. Галузева структура ТНК достатньо широка.60% міжнародних компаній зайняті в сфері виробництва (насамперед вони спеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні, хімічній і фармацевтичній промисловості), 37% - у сфері послуг і 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві (див. діаграму 1).

Чітко виділяється тенденція збільшення інвестицій у сферу послуг і технологічному виробництві. Одночасно знижується частка у видобувній промисловості, сільському господарстві і ресурсоємному виробництві.
За даними американського часопису "Fortune", головну роль серед 500 найбільших ТНК світу грають чотири комплекси: електроніка, нафтопереробка, хімія й автомобілебудування. Дуже характерна регіонально-галузева спрямованість інвестицій ТНК. Як правило, вони роблять капіталовкладення в галузі обробної промисловості нових індустріальних та розвинутих країн. У цьому випадку йде конкурентна боротьба за інвестиції держав-одержувачів капіталу. Для найбідніших країн політика інша - ТНК вважають за доцільне здійснювати там капіталовкладення у видобувну промисловість, але головним чином вони нарощують товарний експорт. У цьому випадку розгортається жорстка конкурентна боротьба між ТНК за просування своїх товарів на місцеві ринки.
Організація внутрішньофірмового міжнародного виробництва дає для ТНК ряд переваг. Вона дає можливість:
використовувати пільги міжнародної спеціалізації виробництва окремих країн;
максимально використовувати податкові, інвестиційні й інші пільги, надані країнами для іноземних інвесторів.
маневрувати навантаженням виробничих потужностей, пристосовуючи свої виробничі програми відповідно до кон'юнктури світового ринку;
використовувати свої дочірні компанії в якості плацдарму для завоювання ринків;
продовжувати життєвий цикл продукту, налагоджуючи його виробництво в іноземних філіях у міру його морального застаріння в країні основного базування.
Крім цього, необхідно пам'ятати, що у торгівлі в середині ТНК, коли філії компанії знаходяться в різних країнах, використовуються трансфертні ціни. Трансфертні ціни можуть істотно відрізнятися від ринкових цін на аналогічну продукцію, оскільки встановлюються з таким розрахунком, щоб забезпечити одержання максимального прибутку всієї корпорації. Завищуючи або занижуючи ціни у обороті фірми з урахуванням розбіжностей у законодавствах різних країн про податки, охорону праці і навколишнього середовища, корпорація зменшує свої витрати і збільшує чистий прибуток.
Основа світового панування ТНК - вивіз капіталу і його ефективне розміщення. Сукупні іноземні інвестиції всіх ТНК у даний час грають більш істотну роль, чим торгівля. ТНК контролюють третину продуктивних капіталів приватного сектору усього світу, до 90% прямих інвестицій за рубежем. Прямі інвестиції ТНК за рубежем у середині 90-х рр. перевищили 3 трлн. доларів. При цьому прямі інвестиції зросли в три рази швидше, ніж інвестиції в цілому, хоча вони (прямі інвестиції) усе ще складають приблизно 6% річних капіталовкладень промислово розвинутих країн (див. діаграму 2). Комаров В. Мировой инвестиционный прогресс: региональные тенденции// Инвестиции в России. 1998. № 1.
Володіючи величезними капіталами, ТНК активно діють на міжнародних фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж резерви усіх центральних банків світу, разом узятих. Переміщення 1-2% маси грошей, що знаходяться в приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет національних валют.
Нові технічні можливості сприяли посиленню тенденцій до концентрації управління грошово-валютними операціями корпорацій. Корпорація "British Petroleum" є в цьому плані характерним прикладом: компанія перетворила своє центральне казначейство в Англії в банк із численними відділеннями для управління валютними позиціями по торгівлі нафтою, по податкових відрахуваннях на видобуток нафти в Північному морі, операціям хімічних і інших підприємств, покупці засобів виробництва і різноманітних матеріалів.
ТНК в усе більшому ступені стають визначальним чинником для вирішення долі тієї або іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконати функцію міжнародного регулювання виробництва і розподілу продукції. На думку експертів ООН ТНК сприяють економічній інтеграції у світі.
У доповіді ЮНКТАД (1993 р) про транснаціональні корпорації експерти ООН роблять висновок, що ТНК вторгаються в сфери, що традиційно вважались областю державних інтересів. Водночас мова йде про прямування до повної інтеграції світової економіки під керівництвом ТНК. У дійсності діяльність ТНК веде до інтеграції, інтернаціоналізації тільки в тих рамках і межах, що визначені одержанням максимального прибутку.
Країна, що приймає, у цілому виграє від притоку інвестицій. Трудящі і постачальники, що обслуговують нові підприємства, поряд із місцевою владою, що одержують податки, виграють більше, ніж утрачають конкуруючі місцеві інвестори.
Переваги, що несуть за собою іноземні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, що склався, виділяти більше засобів на підготовку і перекваліфікацію робітників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості.
Проте необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами функціонування ТНК у системі світового господарства і міжнародних економічних відношень, існує і їхній негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують. Спеціалісти вказують на: протидію реалізації економічної політики тих держав, де ТНК здійснюють свою діяльність; порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють у різноманітних країнах, уміло обходять національні законодавства, укриваючи прибутки від оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу; установлення монопольних цін, диктат умов, що ущемляє інтереси країн, що розвиваються.
В цілому в країн, що приймають, кілька причин обмежувати потік прямих інвестицій у порівнянні з країною базування (статистичні вигоди перекривають політичні небезпеки).
Слід виділити такі основні джерела ефективної діяльності ТНК:
використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями;
можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку, темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;
можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних філій;
використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу.
Джерелами їх фінансування виступають не стільки головні американські компанії, скільки фізичні і юридичні особи з третіх країн, що приймають, (див. діаграма 3). Для цього іноземні філії ТНК широко використовують позики комерційних і фінансових інститутів держави, що приймає, і третіх країн, а не тільки країн базування материнської компанії; постійна проінформованість про кон'юнктуру в товарних, валютних і фінансових ринків у різних країнах; раціональна організаційна структура, що знаходиться під пильною увагою керівництва ТНК, постійно удосконалюється; досвід міжнародного менеджменту, включаючи оптимальну організацію виробництва і збуту, підтримка високої репутації фірми. Мировая экономика: Учебник/ Под. ред. проф. А. С. Булатова. - М.: Юристъ, 2001.
Існує два шляхи концентрації виробництва за участю таких структур. Перший - злиття і поглинання; другий - розширення за принципом "щупальця восьминога" (відкриття філій, дочірніх та асоційованих структур, переміщення певних виробничо-технологічних процесів за кордон).
Злиття і поглинання - найрадикальніший метод концентрації та централізації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі. Цей процес активно відбувається вже не перше десятиріччя і не згасає. Оскільки це явище є характерним передусім для розвинутих країн світу, саме на них і припадає переважна більшість іноземних інвестицій.
Підприємницькі мотивації таких явищ органічно випливають з логіки ринкової поведінки економічних агентів і мають досить універсальні характеристики. У принципі, означена логіка покладена в основу діяльності й інших господарських акцій. Наприклад, поглинання чи повне об'єднання з конкурентами дає змогу розв'язувати питання власне конкурентної боротьби, зокрема усунення конкурентів за допомогою об'єднання з ними капіталів та господарських стратегій.
Однак у цих випадках слід зважати і на такий важливий момент, як еволюція конкурентних механізмів ринкових систем, головним рушієм якої є ТНК. Утворення гігантських корпорацій змінює (або може змінити) самі "правила" ринкової гри, принаймні традиційні форми їх сприйняття.
Іноді такі зміни сприймаються як природні, наприклад, як наслідок НТП, у зв'язку з необхідністю концентрувати значні ресурси для реалізації великомасштабних виробничо-технологічних проектів, а також у контексті глобальної конкурентної боротьби. Однак трапляються ситуації, коли органи публічної влади втручаються в економічні відносини і приймають рішення примусового характеру щодо обмеження діяльності великих монополій відповідно до діючих у країні законодавчих обмежень. Мета таких обмежень - забезпечення рівних та справедливих умов комерційної діяльності, прав споживачів, запобігання тиску з боку монополій на конкурентів, сприяння розвитку конкурентного середовища.
Практичним втіленням такої ідеології на рівні державної регулюючої політики є антимонопольне законодавство. Прийнята у США доктрина антимонопольного регулювання (в цій країні таке законодавство має назву "антитрестівське" і є особливо розгалуженим) трактує як незаконні цінову дискримінацію, монопольне лідерство в цінах, обмежувальну практику організації збуту тощо. Причому за монополізації ринку більш як на 60% можливою є ліквідація фірми-монополіста Найвідоміший у світі приклад антимонопольного регулювання наприкінці 90-х подали США. Йдеться про судові рішення, які зобов'язали провідну компанію у сфері програмних інформаційних розробок Місrosoft; поділити статутний фонд відповідно до двох основних своїх напрямів діяльності. У Німеччині компанія, яка контролює третину обігу на ринку, вважається монополією, до якої можуть застосовуватися суворі санкції. В Японії відповідний індикатор - 50% для однієї або 75% - для двох компаній.
Приклади ретельного регулювання з метою забезпечення ефективного конкурентного середовища є методологічно значущими для посттоталітарних країн, які формують ринкову систему і в яких інституційна структура національного господарства, місце суб'єктів економічного життя на ринку не є достатньо чітко визначеними. Антимонопольне законодавство Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн регіону Центральної та Східної Європи набуло розгалужених форм.
Процес його формування розпочався у 80-х і тривав протягом 90-х років.
В Україні було прийнято закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 рік), спрямований на демонополізацію економіки, всебічну (фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну тощо) підтримку підприємств, що сприяють розвитку конкурентного середовища. Цей закон трактує статус підприємницької структури як монопольний у випадках, коли її частка на ринку перевищує 35%.
Водночас фактор конкуренції з боку ТНК, обсяги діяльності яких інколи є співставними з обсягом ВВП країни, змушує до пошуку балансу інтересів суб'єктів економічного життя в країні, зацікавлених у доступі до немонополізованих іншими національними агентами ринків, і цілей забезпечення конкурентоспроможності українських виробників у міжнародному масштабі.
Специфіка сучасного НТП, "інтелектуалізація" у споживчих якостях продукції зумовлюють тенденцію до підвищення органічної будови капіталу у сфері виробництва, зростання капіталомісткості продукції. Матеріальною передумовою цього є високий рівень витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, що здійснюються ТНК. Так, навіть у країнах ОЕСР корпорації під іноземним контролем витрачають на науку і технології вдвічі більше, ніж національні господарські структури. У США близько 12% усіх витрат на НДДКР здійснюється корпораціями із штаб-квартирами за кордоном (для Великої Британії відповідний показник - 40%, для Франції - 19%).
ТНК, як носії капіталу і технологій, чинять відчутний структурний тиск на міжнародні ринки факторів виробництва. Виходячи з наявних значних ресурсів уречевленої (минулої) праці, корпорації потребують "живої" робочої сили. Причому ставки оплати праці пропонуються, як правило, вищі від тих, що забезпечують національні підприємства. Це стосується навіть США, де середньостатистичне перевищення ставок іноземних структур порівняно з рівнями оплати "своїх" роботодавців навіть зростає (за останнє десятиліття XX ст. - з 4 до 6%). Значно більшим таке перевищення є у менш розвинутих країнах - членах ОЕСР (у Туреччині, наприклад, воно становить 124%). Ще більшими є співвідносні показники заробітної плати на підприємствах, які належать ТНК у найбідніших країнах, де перевищення може бути навіть кількаразовим.
Враховуючи потенціал спеціалізації, який зумовлюється масштабами міжнародного співробітництва, зокрема поєднання науково-виробничих потенціалів, транснаціоналізація як така не може не бути чинником подальшої концентрації ресурсів з метою оптимізації їх використання.
Водночас така постановка питання - констатація функціональної ефективності ТНК та їх відповідності важливим особливостям сучасного розвитку людства - не означає ідеалізації їхньої ролі в широкому соціально-економічному, гуманітарному, екологічному контексті. Слід зазначити, що діяльність ТНК позначена й негативними рисами, оскільки в ній чимало такого, що викликає нарікання щодо хижацького ресурсовикористання, забруднення навколишнього середовища, надмірної експлуатації трудових ресурсів країн, що розвиваються, перерозподілу виробленого продукту на користь багатших країн.
Щодо останнього ТНК є основними суб'єктами, які опосередковують взаємовідносини провідних ринкових країн з країнами, що розвиваються. Саме тому можна говорити про їх відповідальність за економічний і соціальний стан найбідніших держав світу. Економічно "претензії" до ТНК можна передусім пов'язати з обсягами природних ресурсів і грошово-фінансових коштів у формі прибутків, які вивозяться з найбідніших країн Азії, Африки та Латинської Америки, у зіставленні з обсягами активів, які надходять до них з багатих країн.
Причому негативним явищем є не сама експлуатація природних ресурсів як така (для низки країн вона - головне джерело надходження коштів), а саме несправедлива й негуманна модель фінансових відносин, що використовується у розрахунках і для обслуговування руху активів. Наприклад, малопоширеним напрямом у діяльності ТНК є відкриття в найбідніших країнах переробних підприємств, спрямування до них капіталів у формі прямих іноземних інвестицій. На Африканський континент припадає лише 1,2% світового обсягу таких інвестицій. Водночас у формі прибутків і відсотків за кредити з багатьох бідних країн Африки вивозиться більше грошей, ніж надходить до них у формі кредитів, інвестицій і фінансової допомоги.
Диверсифікація форм транснаціональної господарської діяльності та нові реалії міжнародної кон'юнктури, політичного життя зумовили поширення неакціонерних форм експансії ТНК. Такі форми активності корпорацій відповідають новим характеристикам моделі їх відносин з периферією, оскільки пов'язані з наданням послуг, проведенням робіт, на яких спеціалізуються ТНК.
Передусім йдеться про будівельно-технічні, консалтингові, інжинірингові, управлінські послуги, проведення розвідки та видобуток корисних копалин. Така постановка питання передбачає акцентування уваги на відносинах ТНК з країнами та суб'єктами господарської діяльності, які значно поступаються метропольним державам і фірмам рівнем технологій, забезпеченням машинами і обладнанням, кваліфікованими кадрами.
Прямі іноземні інвестиції транснаціональних корпорацій грають зараз найважливішу роль в об'єднанні багатьох національних економік і створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи виробничого ядра світової економіки, що глобалізується” (табл.1.2).
Таблиця 1.2
Перелік найбільших транснаціональних компаній світу на 2002 рік
Компанія
Країна
Галузь господарства
Активи іноземні
Активи загальні
Закордонні активи в% до всіх активів
Продаж за кордон в% до загального об'єму продажу
Число зайнятих за кордоном в% до загального числа зайнятих
Роял Датч-Шелл
Нідер-ланди / Велико-британія
Нафто-добувна
67,0
110,0
60,9
73,3
77,9
Форд Мотор Компани
США
Автомобілебудування
Даних немає
237,5
-
30,6
29,8
Дженерал електрик
США
Електроніка
128,6
355,9
36,1
24,4
32,4
Екссон
США
Енергетика
50,1
70,0
71,5
79,6
53,7
Дженерал Моторс
США
Автомобілебудування
73,1
246,7
29,6
29.2
33.9
АйБіЕм
США
Комп'ютери
43,6
86,1
50,6
62,7
50,1
Тойота
Японія
Автомобілебудування
44,9
131,5
34,1
45,1
23,0
Нестле
Швей-царія
Харчова промисловість
35,6
41,1
86,6
98,2
97,0
BP AMOCO
Великобританія
Нафто-добувна
40,5
54,9
73,7
-
-
Даймлер-Бенц
Німеччина
Автомобілебудування
36,7
159,7
22,9
63,2
22,2
Отже, фактично відбувається становлення й поширення нових форм відносин провідних корпорацій (а відтак й індустріальне розвинутих країн в цілому) з країнами, що розвиваються Наявність факторних переваг, пов'язаних з володінням капіталом і можливостями забезпечувати собі технологічне лідерство, монопольне володіння передовими знаннями та обладнанням дає змогу ТНК обирати найменш витратні, швидкоокупні та безпечні для себе форми отримання прибутків у країнах Африки, Азії й Латинської Америки. Причому дедалі частіше ТНК обирають форми господарювання, які не потребують інвестицій.
Однак такий підхід не означає усунення корпорацій від контролю за господарською діяльністю в країнах, що розвиваються. Володіння технологіями, капіталами, передовими засобами менеджменту та управління, а також каналами збуту дають змогу ТНК, навіть якщо вони перебувають у ролі контрактора, а не власника, контролювати підприємства-реципієнти наданих послуг. Багато в чому контрактна, а не інвестиційна модель відносин ТНК та країн "периферійної зони" забезпечує економічно ефективніше використання капіталу, оскільки надає можливість спеціалізуватися на виконанні більш властивих для них функцій і не витрачати коштів на інфраструктуру, інші необхідні статті адміністративних, накладних витрат.
Водночас і для країн, що розвиваються, неакціонерні, контрактні форми відносин з ТНК можуть сприяти у поширенні високих технологій, допомогти з модернізацією сфери виробництва, із створенням нових робочих місць.
Негативний бік справи пов'язаний з тим, що ТНК, які вдаються до неакціонерних форм експансії у країнах периферії, значно менше зацікавлені в досягненні позитивних результатів країнами і національними підприємствами, які користуються послугами метропольних структур. Внаслідок реалізації таких неакціонерних коопераційних моделей реципієнти можуть зіткнутись із ситуацією, коли вони не здатні самостійно впоратись із подальшим фінансуванням проектів, управлінням створеними об'єктами. Особливо гостро ця проблема постала перед багатьма країнами Третього світу у 80-роках із загостренням кризи заборгованості і погіршенням умов залучення коштів у формі кредитів через підвищення боргових відсотків.
Відносно несприятлива ситуація для ТНК, що склалася в 70-х роках у зв'язку із прагненням деяких країн, що розвиваються, особливо фінансово забезпечених членів ОПЕК, звільнитися від контролю з боку провідних корпорацій і, отже, зменшити рівень прямих іноземних інвестицій, змінилася. У 80-х і 90-х роках погіршився фінансовий стан низки країн Третього світу, що в багатьох господарських ситуаціях означало виникнення сприятливішої кон'юнктури для корпорацій у результаті більшого попиту на інвестовані капітали.
Особливе значення це має для активізації міжнародної економічної діяльності України. Адже саме в контексті поширення неакціонерних форм експансії компаній, що володіють необхідним технологічним ресурсом, можливим є забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств, які не мають достатніх капіталів для проникнення на ринки країн, що розвиваються. Контрактні операції у сфері будівництва можуть поновити практику великомасштабного співробітництва, зокрема в перспективному регіоні Близького Сходу та Перської затоки, яке відбувалося з участю вітчизняних підприємств за радянських часів.

1.3 Позитивні та негативні наслідки господарської діяльності ТНК

Транснаціональні корпорації здійснюють свої капіталовкладення переважно для довгострокових цілей. Хоча вони часто швидко перекидають величезні фінансові ресурси з одного регіону земної кулі в іншу, що може дестабілізувати фінансові ринки в окремих регіонах, не можна забувати, що ТНК - це прямі інвестиції, вкладені в багаторічні проекти. Тому діяльність ТНК може бути оцінена як переважно сприятлива стабілізація світових ринків капіталу. Адже це великі компанії, яким потрібне стабільне господарське середовище, у тому числі фінансове.

Значні обсяги прямих іноземних інвестицій від ТНК наприкінці XX ст. надходили до регіону Центральної та Східної Європи.

Втім, інвестиційна активність ТНК не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролюванням існуючих. Значну активність ТНК виявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвідношення цих моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності.

Наприкінці 90-х років спостерігалося стійке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій ТНК. Збільшення інвестиційних потоків сприяло подальшому розширенню міжнародного виробництва. Так, у 2001 році валовий продукт 63 тисяч ТНК і 690 тисяч їхніх іноземних філій (у 1998 році у світовій економіці налічувалося 60 тисяч ТНК і 500 тисяч закордонних філій) становив 3,045 трлн. дол. і зріс порівняно з 1990 роком більш як у два рази.

Таблиця 1.3

Прямі іноземні інвестиції ТНК та міжнародне виробництво, 1986-2001рр.

Вартість у поточних цінах, у млрд. дол.
Середньорічний приріст, у відсотках
1990
2001
1986-90
1991-95
1996-99
1998
2001
Приплив ПІІ
209
865
24,0
20,0
31,9
43,8
27,3
Відплив ПІІ
245
800
27,6
15,7
27,0
45,6
16,4
Продажі закордонних філій
5.503
13.564
15,8
10,4
11,5
21,6
17,8
Експорт закордонних філій
1.165
3.167
13,2
13,9
12,7
13,8
17,9
Валовий продукт закордонних філій
1.419
3.045
16,4
7,1
15,3
25,4
17,1
Активи закордонних філій
5.706
17.680
18,0
13,7
16,5
21,2
19,8
Світовий валовий внутрішній продукт
21.473
30.551
11,7
6,3
0,6
-0,9
3,0
Світовий експорт товарів і послуг
4.173
6.892
15,0
9,5
1,5
-1,8
3,0
Інші показники також указують на подальше розширення міжнародного виробництва: загальний обсяг експорту іноземних філій становить понад 3 трлн. дол., їхні сукупні активи - 17,68 трлн. дол.
Наведені показники є вражаючими у порівнянні з розміром світової економіки: загальний обсяг увезених ПІІ відповідає тепер 14% сукупних світових інвестицій (20 років тому - лише 2%); обсяг експорту товарів іноземними філіями - 46% від загального обсягу світового експорту; на частку іноземних філій припадає майже 10% світового ВВП.
Темпи зростання обсягу продажів іноземних філій у 2001 році значно випереджали темпи зростання світового експорту товарів і послуг, а відношення загального світового обсягу увезених і вивезених ПІІ до світового ВВП збільшувалося в кілька разів швидше, ніж відношення сукупного обсягу світового імпорту й експорту до світового ВВП. Звідси висновок: розширення міжнародного виробництва сприяло посиленню взаємозалежності у світовій економіці значно більшою мірою, ніж це могло бути досягнуто лише за рахунок міжнародної торгівлі.
Іноземний капітал, глибоко проникнувши в економіку багатьох країн світу, став складовою частиною їх відтворювального процесу. Частка підприємств, що контролюються іноземним капіталом, в загальному обсязі виробництва обробної промисловості в Австралії, Бельгії, Ірландії, Канаді перевищує 33%, у провідних західноєвропейських країнах становить 21-28%, у СІЛА підприємства, що контролюються іноземним капіталом, виробляють понад 10% промислової продукції.
Ще істотнішу роль іноземний капітал у формі прямих інвестицій відіграє в економіці країн, що розвиваються. У них на компанії з іноземною участю припадає до 40% промислового виробництва, а в окремих країнах він переважає. Вивчаючи географічну структуру іноземних інвестицій, доходимо висновку, що переважна їх частина припадає на розвинуті країни: як на країни-експортери капіталу, так і на приймаючі країни.
У сучасних умовах приймаючі країни (розвинуті й ті, що розвиваються), як правило, схвалюють ТНК на своїй території. Більше того, в світі існує конкуренція між країнам" за залучення прямих зарубіжних інвестицій, у процесі якої ТНК отримують податкові знижки та інші пільги.
У таблиці 1.4 відображено найтиповіші плюси і мінуси діяльності ТНК для приймаючої країни і для країни, що вивозить капітал.

Таблиця 1.4
Вплив ТНК на країни базування та приймаючі країни
Вигоди
Приймаюча країна
Країна, що вивозить капітал
Отримання додаткових ресурсів (капітал, технології, управлінський досвід, кваліфікована праця)
Стимулювання розвитку національної економіки, збільшення обсягу продукту, що виробляється, і прибутку, прискорення економічного зростання і розвитку
Отримання податків від діяльності ТНК
Іноземні інвестиції ефективніші, ніж аналогічні внутрішні
Проблеми
Представники приймаючої країни не допускаються до участі в проведенні НДДКР
Посилена експлуатація і встановлення зовнішнього контролю з боку ТНК
ТНК можуть маніпулювати цінами з метою уникнення податків
Державне регулювання іноземних інвестицій: заборона інвестування в окремі галузі, особливі умови інвестування (використання місцевих напівфабрикатів, навчання місцевих кадрів, проведення НДДКР у приймаючій країні, розширення експорту продукції, що виробляється), втрати в торговому балансі
Ризик конфіскації інвестицій
Діяльність ТНК по-різному оцінюється в країнах їх базування. Однак усі вони визнають факт широких можливостей ТНК і неухильного розширення їх діяльності за національними кордонами, а також істотну роль ТНК у вкладеннях капіталу в національну економіку. Найбільш проблемними в діяльності ТНК для країн базування є взаємовідносини ТНК і національних урядів та реалізація корпоративних інтересів ТНК.
Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав виявляється і в тому, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без фінансово-технічної підтримки ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати суто політичні.
Більше того, американські ТНК продовжують фінансувати баланс і є головним джерелом збереження обміну і балансу цього обміну із зарубіжними країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію, тому ТНК розглядаються як важливий чинник американського економічного і політичного добробуту та глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу, бояться націоналізації або певного обмеження своєї діяльності за кордоном і потребують істотної підтримки і захисту американського уряду.
Оскільки ТНК за своїм характером є міжнародно-оперуючими структурами, крім перелічених вище функцій вони виконують і функцію дипломатії у сфері зовнішніх відносин, в якій виступають як політичні агенти, маючи потужний потенціал:
1) наявність широкої мережі філій, дочірніх компаній, представництв, зв'язків, яких не має жодне дипломатичне відомство;
2) присутність ТНК в економіці приймаючих країн, у їхній інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, яка діє на міждержавному рівні;
3) поширення контролю ТНК на засоби масової інформації, зв'язку, що означає володіння могутньою зброєю формування місцевої громадської думки;
4) створення в залежних країнах слухняної сили в особі представників місцевих політичних, суспільних кіл.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану діяльності ТНК в Україні

2.1 Роль ТНК в процесі іноземного інвестування в економіці України

У структурі прямих іноземних інвестицій ТНК в економіку України за галузями переважають харчова промисловість та внутрішня торгівля. Спочатку частка внутрішньої торгівлі була найвищою, однак згодом обсяги іноземних інвестицій у цю галузь у загальному обсязі зменшилися. Серед причин такого зниження - відносна перенасиченість галузі капіталом, що спричинює зниження рівня прибутковості підприємств галузі.

Таблиця 2.1

Прямі іноземні інвестиції ТНК в економіку України

1992-2002 pp., млн. дол.

Показник
Роки
1992-1993
1994
1995
1996
1997
1998
2001
2002
Чистий приріст прямих іноземних інвестицій
219,4
264,1
413,4
541,3
625,4
747.1
437,2
584
Прямі іноземні інвестиції, кумулятивне значення
219,4
483,5
896,9
1438,2
2063.6
2810,7
3247.9
3831,9
Темп зростання.%
1 20.4
156,5
130,9
115,5
119,4
58,5
133,6
Таблиця 2.2
Галузева структура прямих іноземних інвестиції ТНК в Україну,%
Галузі промисловості
Роки
1994
1995
1996
1997
1998
2001
2002
Харчова промисловість
14,2
14,5
18,7
20,9
20,8
20,4
20,1
Внутрішня торгівля
9,9
22,4
15,3
16,4
15,9
17,2
18,8
Машинобудування і металообробка
23,3
12,8
9,7
7,8
12,5
10,9
9,0
Фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення
3,1
7,4
8,5
8,4
7,0
6,1
6,4
Хімічна промисловість
5,8
4,2
7,2
6,9
4,5
3,7
3,6
Паливна промисловість
0,4
0,6
1,5
2.8
5,8
5,9
Загалом коливання часток окремих галузей за період з 1994 по 2002 р. не завжди дає змогу виявити стійкі тенденції (табл.2.2). Водночас високі значення іноземних інвестицій у двох галузях-лідерах дають змогу зробити висновок, що іноземний інвестор віддає перевагу галузям із коротким терміном окупності.
Структура іноземного капіталу упродовж 1996-2001 pp. також не оптимальна. Шість країн-інвесторів забезпечували близько 60% загального обсягу інвестицій. Хоча їхня частка порівняно із 1996р. дещо знизилась, рівень диверсифікації іноземного інвестування у вітчизняній економіці є низький (табл.2.3).
Таблиця 2.3
Динаміка прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну в%*
Країна
Роки
2000
2001
2002
США
18,3
18,7
18,3
Нідерланди
8,3
10,3
9,5
Росія
7,4
7,4
6,7
Німеччина
11,6
8,7
8,3
Великобританія
7,0
7,3
7.5
Кіпр
6,0
6,1
5,4
Разом
58,6
58,5
55,7
Суттєві диспропорції простежуються в розподілі іноземних інвестицій по регіонах України. Статус столиці забезпечив місту Києву понад 30% усіх іноземних інвестицій 2001р. А п'ять адміністративно-територіальних одиниць, що зосереджували на своїй території найбільші частки іноземного капітану, разом за період з 2000 по 2002рр. отримали в середньому 66,7% від загального обсягу. У цьому випадку на північний регіон упродовж аналізованого періоду припадала у 2-3 рази більша частка іноземного капіталу, ніж можна було б прогнозувати, враховуючи кількість населення (для міста Києва це перевищення становило 5-6 разів). І навпаки, решта регіонів у цей період недоотримувала потрібних інвестицій (табл.2.4).
Таблиця 2.4
Прямі іноземні інвестиції у регіони України,%
Довідково:
Регіон
1994
1995
1996
1997
1998
2001
чисельність населення на 1.01.03
Північний
32,1
48,8
43,5
43,9
42,7
43,7
17,1
у тім числі м. Київ
25,7
41,6
30,4
30,0
29,9
32,0
5,2
Південний
15,3
11,3
16,3
15,3
13,4
11,9
15,2
Центральний
8,1
6,3
9,7
9,5
8,6
10,6
12,3
Західний
15,9
12,3
11,1
11,7
11,3
10,9
22,6
Східний
28,7
21,1
18,4
18,7
23,5
22,9
32,8
Всього
100
100
100
100
100
100
100

Інтернаціоналізація комерційно-господарської діяльності зумовлює необхідність існування чіткого механізму регулювання міжнародного спільного підприємництва, здійснюваного відповідними державними структурами і міжнародними організаціями.
Можна виокремити такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання:
* забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;
* стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;
* створення особливо пільгових умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;
* здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;
* надання рівних можливостей суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;
* заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічній діяльності.
Регулювання підприємницької діяльності ТНК на території України практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади-Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.
На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи:
форми іноземних інвестицій;
вимоги до результатів діяльності іноземного партнера;
трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора;
інвестиційні пільги та обмеження;
гарантії дотримання прав іноземного партнера.
Більша частина питань, що пов'язані з діяльністю міжнародних компаній на території України регулюється законами України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р. № 2198 [1], Про зовнішньоекономічну діяльність (зі змінами від 8 червня 2002 року N 1807-III) [2], “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ” від 15 березня 2001 року №2299-III [3], постановами Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами.
Іноземними інвестиціями називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів: різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо.
Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначаються диференційовано за певними показниками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.
Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має включати такі регулюючі заходи: обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.
Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:
* факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);
* спеціальні заходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і контролю за нею.
Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелів конфіскаційного характеру.
На міжнародному рівні звичайно регулюються:
1) ідентифікація інвестицій та інвесторів;
2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу;
3) вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності;
4) переведення платежів (коштів);
5) розв'язання суперечок господарського характеру;
6) норми поведінки іноземних партнерів.
При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з'явитись після укладення угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати ті юридичні особи, котрі вважаються національними об'єктами кожної країни - учасниці відповідної угоди.
Умови імпорту іноземного капіталу мають визначати порядок регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика "відкритих дверей" держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов'язання насамперед країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних угодах країна базування може взяти на себе зобов'язання проводити політику заохочення експорту підприємницького капіталу.
Вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності можуть стосуватись найму на роботу місцевого персоналу, використання певних джерел кредитування та надання необхідної інформації. Вони звичайно регулюються чинним законодавством країни, що приймає.
Процедурний механізм переведення платежів (коштів) є важливим елементом угоди, що укладається між іноземними і вітчизняними партнерами. У такій угоді країна базування прагне зафіксувати конкретні та достатні гарантії щодо безперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної валюти і термінів переведення.
Норми поведінки іноземних партнерів передбачають формування загальних понять, принципів і норм, яких мають дотримуватись
При Президентові України 11 квітня 1997р. створено “Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні" з метою забезпечення розробки та реалізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду та прискорення інтеграції України у систему міжнародних господарських зв'язків. Рада є дорадчим органом і зосереджує свою роботу по наступних напрямах:
сприяє формуванню державної політики щодо залучення та використання іноземних інвестицій в Україні для забезпечення розвитку її економіки;
аналізує та узагальнює проблеми, що стримують іноземне інвестування в економіку України, визначає політичні, організаційні, юридичні, економічні та інформаційні шляхи їх вирішення;
розглядає ключові проблеми інвестиційного процесу, регулювання іноземного інвестування на макроекономічному рівні, проекти державних програм та актів законодавства з цих питань;
розробляє пропозиції щодо вдосконалення форм і методів регулювання економіки і впровадження сучасних міжнародних стандартів управління на підприємствах України;
пропонує державні заходи щодо активізації залучення українських суб'єктів підприємницької діяльності до міжнародних ринків товарів, капіталів і послуг;
сприяє формуванню привабливого іміджу України серед потенційних іноземних інвесторів.
Проведення річних зборів ЄБРР у м. Києві та 2-го засідання Консультативної ради у травні 1998р. сприяло підвищенню інвестиційного іміджу України, інтенсифікувало зв'язки українських підприємств з іноземними фірмами. Продовжували активну діяльність компанії, що вже закріпилися на ринку. Серед них спільні підприємства, в які у 1998 році були спрямовані значні кошти: “Кока-Кола Аматіл Україна" - 92,1 млн. дол. США, ВАТ “Прилуки” - 25,2 млн. дол. США, “Реемтсма Київ” - 17,2 млн. дол. США, “Макдональдс Юкрейн ЛТД" - 12,0 млн. дол. США, “АвтоЗАЗ-Деу” - понад 170 млн. дол. США. Корпорація Деу є найбільшим прямим інвестором в Україну. По загальному обсягу інвестицій - понад 300 млн. дол. США - Деу обійшла компанію Кока-кола та іноземних інвесторів в СП “Утел", “УМЗ” та інші Див. “До третього пленарного засідання Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні” Київ, 21 травня 2002 року . Держінвест України - di.com.ua/zasid.htm
Лідерами серед країн-інвесторів залишаються - США, Німеччина, Корея, Нідерланди, Великобританія, Росія, Кіпр.
В 2001 консорціум Flemings/SARS представив результати опитування іноземних інвесторів про причини низького рівня прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну. Див. Объем инвестиций в Украину - 65 долларов на брата //Галицькі контракти №30, 2001. Незважаючи на порівняльні природні переваги, в України один з найнижчих показників ПІІ серед країн Центральної і Східної Європи і СНД, обсяг якого складає $65 залучення на душу населення (за даними на 2001 рік) і перевищує аналогічний показник тільки таких країн, як Біларусь, Узбекистан і Таджикистан.
Крім відповідей на питання про основні перешкоди для залучення інвестицій (див. таблицю 2.5) і винесення власної оцінки впливу приватизації на обсяг ПІІ, Flemings/SARS запропонував опитаним інвесторам указати власні мотиви інвестування, схильність до ризику і механізми прийняття рішень про інвестування в українську економіку.
Таблиця 2.5
Основні перешкоди для ПІІ
("1" - головна причина, "2" - другорядна причина, "3" - не є причиною)
Ранг
Проблема
У цілому
1
нестабільне і надлишкове регулювання
1,03
2
нечітка правова система
1,21
3
нестійкість економічного середовища
1,27
4
корупція
1,34
5
важкий податковий тягар
1,46
6
проблеми з установленням чітких прав власності
1,56
7
низький рівень доходів громадян
1,69
8
труднощі в спілкуванні з урядом і приватизаційними органами
1,78
9
нестійкість політичного середовища
1,82
10
відсутність матеріальної інфраструктури
2,09
11
Проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки
2,16
Таблиця 2.6
Пріоритети державної політики
Ранг
Пріоритет
У цілому
1
лібералізація руху капіталу, валютного ринку і репатріації прибутків
1,12
2
зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях
1,16
3
мінімізація бюрократичних обмежень
1,17
4
зниження податкових ставок і скорочення числа податків
1,32
5
зняття обмежень на доступ до внутрішнього і зовнішнього ринків
1,78
6
удосконалювання системи контролю за дотриманням контрактів
1,81
На думку респондентів, низький рівень залучення ПІІ в Україну частково викликаний її несприятливим інвестиційним кліматом (у правовому, економічному й інфраструктурному аспектах), а також недоліками політики приватизації. Непрямим свідченням помилок у приватизаційній політиці може служити той факт, що більшість респондентів (зокрема 60% транснаціональних корпорацій) інвестували в Україну через новостворені проекти чи спільні підприємства з приватними компаніями, а не через приватизаційний продаж. Див. там же.
Результати опитування показали, що визначальним стимулом для іноземних інвесторів в Україні є пошук нових ринків. Цей стимул істотно переважає над іншими, зокрема над можливістю використовувати дешеву і кваліфіковану робочу силу. Більшість інвесторів залучає великий внутрішній ринок України з майже 50 мільйонами споживачів. При цьому наявність дешевої робочої сили виявилося істотним тільки для інвесторів-підприємців, що завжди дуже реагують на дешеві фактори виробництва.
Хоча заробітна плата в Україні менше, ніж в інших країнах Східної Європи, цю важливу перевагу нівелює більш низька продуктивність праці, недостача капіталу, слабкий менеджмент і регуляторні перешкоди, адже ці фактори визначають більш високу, у порівнянні із сусідніми країнами, собівартість продукції.
Хоча Україна і є однією із самих ризикованих для ведення бізнесу країн Східної Європи, бажана внутрішня ставка прибутковості для гнітючої більшості інвесторів коливається в межах від 10 до 30%. Великі транснаціональні компанії, що можуть залучати капітал під більш низькі відсотки, звичайно вимагають меншої ставки прибутковості (нижче 20%), чим інституційні інвестори й інвестори-підприємці. Міжнародні фінансові організації, що також оперують капіталом порівняно низької вартості і які враховують політичні цілі, роблять інвестиції в Україну, орієнтуючись на прибутковість, виражену однозначним числом. Утім, їхні фінансові ресурси не покривають інвестиційних потреб України. Тому часто ці організації не можуть робити інвестиції без участі західного підприємства, що працює у відповідн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.