На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Вивчення структури дяльност вйськово-полтичного союзу НАТО (Органзацї Пвнчноатлантичного договору). Аналз мети НАТО - колективної оборони держав-членв. Переваги розширення НАТО. Спiвробiтництво в рамках програми Партнерство заради миру.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст
    Вступ
    1.Структура та діяльність НАТО
    2. Мета НАТО
    3. Основні історичні причини розширення НАТО
    4. Переваги розширення НАТО
    5. Спiвробiтництво в рамках Програми "Партнерство заради миру"
    Висновок
    Список використовуваної літератури
    Вступ
    Організація Північноатлантичного договору, НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organisation, фр. Organisation du traite de l'Atlantique Nord, NATO) -- военнополітичний союз.
    Створений на основі Північноатлантичного договору, підписаного 4 квітня 1949 у Вашингтоні дванадцятьма державами: США, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Канадою, Італією, Португалією, Норвегією, Данією, Ісландією. Пізніше до НАТО приєдналися і інші європейські держави. На 2008 рік в НАТО входить приблизно 26 держав.
    Найвищим органом НАТО є Північноатлантична рада, яка складається з представників всіх держав-членів в ранзі послів і проводить свої засідання не рідше одного разу в тиждень під головуванням Генерального секретаря НАТО. Північноатлантична порада проводить також свої зустрічі, як на рівні міністрів закордонних справ, так і глав держав і урядів, проте формально ці зустрічі мають такий же статус, як і щотижневі. Рішення поради приймаються одноголосно. Найвищим органом військової організації блоку з грудня 1966 року став Комітет військового планерування, який збирається двічі в рік на свої сесії на рівні міністрів оборони, хоча формально і складається з постійних представників.
    До основних органів НАТО відноситься також Група ядерного планерування, провідна свої засідання зазвичай двічі в рік на рівні міністрів оборони. Одним з важливих органів НАТО є Військовий комітет, що складається з начальників генеральних штабів країн -- членів НАТО і цивільного представника Ісландії, що не має озброєних сил, і що збирається не рідше два раз на рік на свої засідання. Верховне головне командування в Європі очолюється верховним головнокомандуючим (завжди -- американським генералом).

1. Структура та діяльність НАТО

НАТО -- це міжурядова організація, що не має наднаціональних функцій. Вона може робити лише те, проти чого не заперечує жоден її член. Як міжурядова структура, вона має в своєму розпорядженні дуже невелике число військового і цивільного персоналу -- приблизно 12 тисяч чоловік. Це менше загальної кількості дипломатичних працівників в національних місіях при НАТО. По рівню адміністративного навантаження, тобто, співвідношенню кількості людей, що працюють на НАТО як організацію, і кількості людей, що визначає діяльність НАТО в національних урядах і дипломатичних місіях, НАТО -- дуже ефективна організація. Для порівняння: у центральних органах ЄС лише число перекладачів складає порядку 10 тисяч чоловік.

Основні вирішення НАТО готуються і приймаються в комітетах, які складаються з членів національних делегацій. Це і є ядро Альянсу як міжнародного клубу. Робота міжнаціональних комітетів підтримується цивільним персоналом (міжнародними чиновниками), які підпорядковані Генеральному Секретареві, і інтегрованою командною структурою, яка управляється Військовим Комітетом НАТО. Досить точним є визначення НАТО як міжнародного клубу з військовими інструментами. При цьому доля військових сил, які в разі війни повинні передаватися під загальне командування, значно поступається кількості сил, що залишаються під національним контролем. У мирний же час число військових сил, підлеглих центральному командуванню нікчемно мало -- всього декілька тисяч військових. Те ж саме можна сказати про загальні бюджети -- вони мізерні в порівнянні з сумарним об'ємом військових витрат країн-членів.

Як і будь-який клуб, НАТО не має політики, а тільки правила членства. Те, що сприймається як політика НАТО, -- не більш, ніж рівнодійна політик країн-членів. Аналізувати і передбачати цю умовну політику без аналізу і прогнозу політики окремих членів Альянсу не має жодного практичного сенсу.

Нижче представлена інформація про структурні і основні елементи НАТО.

Північноатлантична рада (САС) володіє реальною політичною владою і правами ухвалення рішень. У нього входять постійні представники всіх держав-членів, які проводять свої засідання не рідше одного разу в тиждень. Сесії Поради НАТО проводяться також і на вищих рівнях - міністрів закордонних справ, міністрів оборони або глав урядів, але при цьому його повноваження і права ухвалення рішень залишаються колишніми, а рішення мають один і той же статус і юридичну силу незалежно від рівня представництва.

Кожен уряд представлений в Північноатлантичній пораді постійним представником в ранзі посла. Всі постійні представники спираються в своїй роботі на політичний і військовий персонал або співробітників представництва при НАТО, чисельність яких може бути різною в різних країн.

Засідання ради НАТО у складі постійних представників часто називається “Постійною сесією Північноатлантичної поради”. Двічі в рік, а інколи і частіше, проводяться засідання Північноатлантичної поради на рівні міністрів, коли кожна країна НАТО представлена міністром закордонних справ.

Зустрічі на вищому рівні за участю глав держав і урядів (саміти) проводяться при необхідності вирішення особливо важливих питань або в поворотні моменти розвитку НАТО

Постійні представники діють згідно інструкціям із столиць своїх країн, повідомляючи і роз'яснюючи своїм колегам за порадою погляди і політичні вирішення своїх урядів. Крім того, вони докладають керівництву своїх країн про точки зору і позиції інших урядів, повідомляють про нові події, процес формування консенсусу по тих або інших важливих питаннях або розбіжності в позиціях окремих країн в якихось областях.

Рішення про які-небудь дії приймаються на основі єдності думок і загальної згоди. У НАТО немає процедур голосування або ухвалення рішень більшістю голосів. Кожна країна, представлена на засіданнях ради НАТО або в будь-якому з підлеглих йому комітетів, повністю зберігає незалежність і цілком несе відповідальність за свої рішення.

Робота ради готується підлеглими комітетами, що відповідають за конкретні напрями політики.

Комітет військового планерування (КВП) зазвичай працює у складі постійних представників, проте не рідше два раз на рік його засідання проводяться на рівні міністрів оборони. Він займається вирішенням більшості військових питань і завдань, що відносяться до планерування колективної оборони. У цьому комітеті представлені всі держави-члени Північноатлантичного союзу, окрім Франції. Комітет військового планерування направляє діяльність керівних військових органів НАТО. В межах сфери своєї відповідальності він виконує ті ж функції і володіє такими ж правами і повноваженнями, що і Північноатлантична порада. Робота Комітету військового планерування готується рядом підлеглих комітетів, що мають конкретну сферу відповідальності.

Міністри оборони країн НАТО, які беруть участь в роботі Комітету військового планерування, проводять регулярні засідання в рамках Групи ядерного планерування (ГЯП), де вони обговорюють конкретні питання політики, пов'язаної з ядерними силами. Ці наради охоплюють широкий круг питань політики у сфері ядерної зброї, у тому числі питання забезпечення безпеки, охорони і живучості ядерної зброї, систем зв'язку і інформації, розгортання ядерних сил, а також ширших питань, що викликають загальну заклопотаність, таких як контроль над ядерною зброєю і поширення ядерної зброї. Робота Групи ядерного планерування підтримується штабною групою ГЯП. Робота вказаних комітетів підтримується безліччю допоміжних структур.

Постійні представники і національні делегації. Кожна країна НАТО представлена в Північноатлантичній пораді послом або постійним представником, який спирається в своїй роботі на національну делегацію, що складається з радників і посадових осіб, що представляють свою країну в різних комітетах НАТО. Ці делегації багато в чому нагадують невеликі посольства. Та обставина, що вони знаходяться в одній і тій же будівлі штаб-квартири, дозволяє їм легко і швидко контактувати на офіційному і неофіційному рівні один з одним, а також із співробітниками міжнародних секретаріатів НАТО і представниками держав-партнерів.

Генеральний секретар НАТО є видним міжнародним державним діячем, якому уряди держав-членів НАТО довірили бути головою Північноатлантичної поради, Комітету військового планерування і Групи ядерного планерування, а також номінальним головою інших головних комітетів НАТО. Він займає пост генерального секретаря і головної виконавчої посадової особи НАТО. Крім того, генеральний секретар є головою Поради атлантичного для євро партнерства і Групи середземноморської співпраці, співголовою (спільно з представником Росії і представником країни НАТО, виконуючим обов'язки почесного голови) Спільної постійної поради НАТО-Росія.

Міжнародний секретаріат. Робота Північноатлантичної поради і підлеглих йому комітетів здійснюється за допомогою Міжнародного секретаріату. У його склад входять співробітники з різних держав-членів, що приймаються на роботу безпосередньо НАТО або відряджаються урядами відповідних країн.

Співробітники Міжнародного секретаріату підкоряються генеральному секретареві НАТО і зберігають вірність організації протягом всього терміну свого перебування на посаді.

Військовий комітет відповідає за планерування колективних військових операцій і проводить регулярні засідання на рівні начальників генеральних штабів (НГШ). Ісландія, в якої немає озброєних сил, представлена на таких засіданнях цивільною посадовою особою. Франція має спеціального представника. Комітет є найвищим військовим органом НАТО, що працює під загальним політичним керівництвом Північноатлантичної поради, КВП і ГЯП.

Повсякденна робота Військового комітету ведеться військовими представниками, промовцями від імені начальників своїх генеральних штабів. Військові представники володіють достатніми повноваженнями, що дозволяють Військовому комітету виконувати свої колективні завдання і оперативно приймати рішення.

Військовий комітет на рівні начальників генеральних штабів (НГШ) зазвичай збирається на засідання три рази в рік. Два з таких засідань Військового комітету проходять в Брюсселі, а одне проводиться на основі ротації в інших країнах НАТО.

Міжнародний військовий штаб (МВШ) очолюється генералом або адміралом, який відбирається Військовим комітетом з числа кандидатів, що висуваються державами-членами НАТО на пост начальника Міжнародного військового штабу (МВШ). Під його керівництвом МВШ відповідає за планерування і оцінку політики по військових питаннях і внесення відповідних рекомендацій на розгляд Військового комітету. Він також стежить за належною практичною реалізацією політики і вирішень Військового комітету.

Командна структура. До складу нової командної структури входять два військові командування стратегічного рівня. Перше -- Об'єднане оперативне командування -- Allied Command Operation (ACO), якому підпорядковані всі оперативні командування -- розташовується в штабі Верховного головнокомандуючого ОВС НАТО в Європі біля р. Монс і відповідає за оперативну діяльність. Об'єднане оперативне командування займається розробкою вимог відносно проведення короткострокових операцій. На оперативному рівні діють два постійні Об'єднані командування сил (JFCs) в Італії і Нідерландах, які формують сухопутні штаби Багатонаціональних об'єднаних оперативно-тактичних сил (МООТС). Існує також менш чисельний, проте високоефективний об'єднаний штаб в Португалії (JHQ), що постійно діє, на базі якого можуть створюватися військово-морські штаби МООТС. На тактичному рівні з тринадцяти зберігаються шість штабів, покликаних здійснювати управління великими змішаними з'єднаннями.

Друге -- командування ОВС НАТО по питаннях трансформації -- Combined Joint Task Force (АСТ), створене замість штабу Верховного головнокомандуючого ОВС НАТО на Атлантиці відповідає за функціональну реорганізацію Альянсу. Воно зосередить свою увагу на довгостроковому формуванні сил. Основна увага відводитиметься підвищенню взаємодії сил НАТО і поступовому скороченню трансатлантичного розриву в потенціалах за рахунок обміну останніми розробками і результатами досліджень у сфері нових концепцій ведення Військових дій. Командування НАТО по питаннях трансформації займатиметься розробками концепцій і доктрин, підготовкою і проведенням експериментів, визначенням вимог для озброєних сил в майбутньому, здійсненням контролю за військовою освітою і бойовою підготовкою, а також розробкою і оцінкою вимог відносно взаємодії підрозділів і їх реорганізації. Командування по питаннях трансформації стане засобом синхронізації в рамках національних програм і розвитку озброєних сил відносно створення ефективніших об'єднаних бойових структур і сприятиме підвищенню взаємодії, яка кінець кінцем може забезпечити надійне і гнучке виконання нових завдань при проведенні коаліційних дій відносно протистояння новим погрозам.

2. Мета НАТО

Мета НАТО, згідно офіційним документам альянсу, полягає в колективній обороні своїх держав-членів, що утворює основу для збереження світу і забезпечення безпеки в майбутньому, проте, після змін, подіям в Європі в дев'яності роки, НАТО вважає себе основою процесу розширення безпеки і стабільності в Європі в цілому.

Інструментом цього називаються: процес розширення членства в організації; надання нової форми військовим структурам НАТО для виконання нових функцій в області управління кризисними ситуаціями, сприяння міру і підтримка світу в європейсько-атлантичному регіоні; активніша участь європейських країн в справі забезпечення безпеки.

У 90-і роки НАТО встановило партнерські стосунки з багатьма країнами, що не входять в НАТО, з декларованою метою створення відкритішої Європи, де зведено до мінімуму недовір'я і відсутність взаєморозуміння.

Головною в цій справі є програма, партнерство ради світу, сприяюча розвитку співпраці між союзниками по НАТО і 26-у державами-партнерами, в рамках якої проводиться широкий круг заходів, пов'язаних із забезпеченням безпеки.

Порада атлантичного для євро партнерства (СЕАП), в яку входять 46 країн, включаючи держави член НАТО, утворює політичну основу ПРМ і є форумом для обговорення питань, пов'язаних з безпекою. Глави держав і урядів 46 країн провели сесію СЕАП на вищому рівні у Вашингтоні, наступного дня після зустрічі на вищому рівні НАТО.

3. Основні історичні причини розширення НАТО

Основні історичні причини розширення НАТО полягають в наступному: а) Криза ідентичності альянсу і загроза його єдності на початку 1990-х років. Поворот радянської зовнішньої політики на 180 градусів, розвиток системи угод по контролю над озброєннями, а потім і зникнення одне з полюсів біполярної системи привели до того, що вихідна місія НАТО, зафіксована у Вашингтонському договорі 1949 р., - колективний захист від зовнішньої загрози - перестала виправдовувати існування альянсу. НАТО все більше розглядалася як інструмент підтримки американської військової присутності в Європі, необхідність якої бралася під сумнів впливовими політичними силами у Франції, Німеччині, Італії і самих США . На початку 1990-х років зусилля перш за все Франції по формуванню західноєвропейської оборонної ідентичності на основі ЗЕС і німецького для франко військового корпусу, здавалося, створювали реальну альтернативу НАТО. Одночасно Париж і ряд інших столиць країн-членів НАТО наполягали на призначенні представника групи середземноморських країн командуючим південним флангом озброєних сил альянсу (замість американця). Нездатність адміністрації Дж.Буша запропонувати нову стратегію розвитку альянсу ослабляла її авторитет в Північноатлантичній пораді, в якій складалося несприятливе для Вашингтона і Лондона співвідношення сил. Створювалося враження, що НАТО як бюрократичний інститут і співтовариство військово-політичних еліт виявилася під загрозою тихого відмирання або розпаду на самостійні для поло одиниці. У цій обстановці нестабільність комуністичного для поста простору і прагнення проамерикански налагоджених урядів Центральної і Східної Європи по вступу до альянсу, давали прибічникам збереження військової присутності США в Європі і брюссельським чиновникам останню можливість виявитися такими, що зажадалися історією, а заразом змінити конфігурацію сил в альянсі в свою користь. Звідси алармистский заголовок однієї з полемічних статей З.Бжезінського: "Розширення або смерть.

б) Протиріччя по стратегічних питаннях зовнішньої політики усередині американського суспільства. Серед приватних проявів загальної кризи зовнішньополітичної і оборонної ідентичності західного світу, викликаного зникненням противника, наростання розбіжностей усередині американської еліти, було, мабуть, найбільш знаменним і багатим серйозними наслідками для всієї конструкції. При цьому найбільш стратегічна альтернатива статусу, що далеко йде, була пов'язана з підйомом неоизоляционистских настроїв в еліті і в суспільстві. Ізоляціонізм - украй полемічний термін, який ліберально-інтернаціоналістська преса в США незрідка використовує як ярлик для шельмування противників, тому багато громадських діячів, що схиляються по тих або інших питаннях до неоизоляционистской позиції, було вимушено оборонятися від докорів в ізоляціонізмі. У російській літературі це поняття позбавлене негативного публіцистичного заряду, що робить виправданим його розширювальне використання. Насправді, американський ізоляціонізм ні у минулому, ні в сьогоденні не був якоюсь утопічною програмою повної неучасті в міжнародній політиці. Неоїзоляционісти і близькі їм по духу сили виступали проти участі американських військ в яких-небудь операціях, особливо багатобічних, якщо вони не пов'язані безпосередньо із захистом національних інтересів, за зведення до необхідного мінімуму і в усякому разі нерозширення союзницьких зобов'язань, особливо в Європі і на Близькому Сході. Стосовно неоизоляционизму початку 1990-х років в основному слід говорити не про скільки-небудь чітко виражену ідеологію і програму дій (хоча принципові ізоляціоністи, такі, як сенатор Дж.Эшкрофт, експерти Інституту КАТО на чолі з Т.Г.Карпентером або відомим республіканським політиком П.Бьюкенен, виступали, разом з іншими силами, як опоненти розширення НАТО), а в першу чергу про широко поширеному в американському товаристві початку 1990-х років прагматичному настрої на мінімізацію військово-силового втручання за межами зони національних інтересів, на скорочення допомоги іноземним державам (перш за все Ізраїлю і проамериканським режимам на арабському світі), на зведення зовнішньої політики до реалізації чисто економічних інтересів. Саме цей настрій на зосередження національних ресурсів усередині країни відбився в ході президентських виборів 1992 р., коли підтриманий транснаціональною зовнішньополітичною елітою Дж.Буш спершу зазнав чутливих втрат в боротьбі з неоизоляционистами у власній партії, а потім і поступився президентством Білу Клінтону, що віддавав в своїй програмі пріоритет вирішенню внутрішніх економічних завдань перед міжнародною проблематикою. Подальший розвиток цих тенденцій, разом з прагненням значної частини конгресменів до скорочення зовнішньополітичних і оборонних витрат федерального бюджету, загрожував маргіналізацією значної частини зовнішньополітичної еліти США, етнічно, культурно і економічно зав'язаною на Європу, відмиранням ряду и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.