На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Мжнародна торгвля та торгова полтика. Економчн аспекти торгової полтики. Аналз економчного ефекту вд застосування тарифних методв торгової полтики. Нетарифн методи торгової полтики. Свтовий досвд напрацювання торгової полтики.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 30.03.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


34
Економічні ефекти фінансових методів торгової політики.
ПЛАН.

    Вступ. 3
    Розділ 1. Міжнародна торгівля та торгова політика. 5
      1.2 Міжнародна торгівля та її розвиток. 5
      1.2 Торгова політика: сутність та основні інструменти її здійснення. 9
    Розділ 2. Економічні аспекти торгової політики. 15
      2.1 Аналіз економічного ефекту від застосування тарифних методів торгової політики. 15
      2.2 Вдосконалення методів виміру тарифного ефекту. 21
      2.3 Нетарифні методи торгової політики 23
    Розділ 3. Світовий досвід напрацювання торгової політики. 25
      3.1 Торгова політика країн з розвинутою ринковою економікою. 25
      3.2 Торгова політика країн з перехідною економікою. 28
    Висновок. 31
    Список використаної літератури. 34
    Вступ.

    Актуальність теми. В даний час з'явилися реальні перспективи створення дійсно відкритої економіки в нашій країні, її ефективної інтеграції у світове господарство. Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяє подоланню негативних процесів в економіці і подальшому розвитку ринкових відносин.
    Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави.
    Експортний потенціал України визначається обсягами товарів і послуг, які можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни. Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. Маючи площу, що становить 0,4% світової суші, і чисельність населення близько 0,8% загальної його кількості, Україна виробляла у 1990 році 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України оцінюються приблизно в 7 трильйонів, а за деякими даними - в 12-14 трильйонів доларів США. Участь України у світовому видобутку марганцевої руди становила 32 відсотки. Україна має також розвинену базу алюмінієвої сировини й експортувала свого часу до 30% глиноземів та 18% каолінів, що видобуваються у світі. Виробничі потужності металургійного комплексу становлять: у виробництві сталі - 54 млн т, чавуну - 52 млн т, готового прокату - 41,5 млн т. За цими показниками Україна посідає п'яте місце в світі після Японії, США, Китаю та Російської Федерації. На жаль, нині ці потужності сповна не використовуються, але відповідний потенціал поки що зберігся.
    Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології аерокосмічної галузі, суднобудування, виробництва нових матеріалів, біотехнології, регулювання хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий експортний потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси країни.
    Вищенаведені факти дають підстави стверджувати, що Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені і тому постає гостра необхідність вивчення фінансових аспектів на яких будується зовнішньоекономічна діяльність. Практична затребуваність такого роду наукових досліджень, не розробленість окремих, але в сучасних умовах дуже важливих питань теорії, методології і практики проведення зовнішньоекономічних операцій свідчить про актуальність даної проблеми, що й обумовило вибір теми курсової роботи.
    Мета і завдання дослідження. Основною метою курсової роботи є дослідження економічного ефекту торгової політики країни
    Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:
    · розкрити сутність і зміст міжнародної торгівлі та торгової політики;
    · виявити вплив інструментів торгової політики на економічну ефективність її здійснення;
    · вивчити світовий досвід напрацювань торгової політики.
    Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми формування торгової політики країни.
    Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є торгова політика держави.
    Теоретичною методологічною основою курсової роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії міжнародної торгівлі
    В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі проведення зовнішньоекономічної діяльності.
    Інформативною основою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії міжнародної торгівлі; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.
    У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.
    Робота складається із вступу, трьох глав, висновку, списку використаної літератури, додатків в яких послідовно розкриваються основні завдання дослідження.

Розділ 1. Міжнародна торгівля та торгова політика.

1.2 Міжнародна торгівля та її розвиток.

Міжнародна (зовнішня) торгівля - стародавня і традиційна форма міжнародних економічних відносин. Відповідно до історичних досліджень, зовнішня торгівля є більш стародавня ніж ремесло і землеробство. На відміну від внутрішньої торгівлі, зовнішня торгівля забезпечує рух товарів між державами, що неминуче породжує визначені протиріччя і проблеми, що випливають із тривалих відстаней і фактора часу, розходження традицій, національних грошей і т.д.

Роль зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних відносинах постійно зростала. Ріст зовнішньої торгівлі не був рівномірним, але це не змінювало загальної тенденції її розвитку. Багато економістів установлюють причинно-наслідковий зв'язок між ростом зовнішньої торгівлі і зростанням світового виробництва і добробуту. Хоча ця точка зору не безперечна. Але порівняно недавно Світовий банк провів дослідження економічного росту 40 країн, що розвиваються, які були згруповані по торговій орієнтації. Результати дослідження підтвердили відзначений вище причинно-наслідковий зв'язок.

У цілому за період з кінця XІ до початку XX ст. світова торгівля розвивалася досить швидкими темпами - у середньому 3,5% на рік.

Розвиток зовнішньої торгівлі був припинений першою світовою війною. Після війни ріст відновився, але потім був перерваний періодом "Великої депресії" і другою світовою війною.

Після другої світової війни зовнішня торгівля відновилася і стала розширюватися винятково швидко. З 1947 по 1973 р.р. обсяг світового експорту щорічно зростав на 6%. На початку 80-х років був деякий застій у розвитку зовнішньої торгівлі, викликаний "нафтовим шоком". З 1984 р. підйом зовнішньої торгівлі відновився і до 1990 р. темпи приросту світового експорту досягли 7% у рік. У цілому за останні 50 років відбувся різкий, "вибуховий ріст" експорту товарів: з 25 млрд. дол. у 1939 р. до 2500 млрд. дол. у 1987 р., тобто в 100 разів!

Якщо порівняти середньорічні темпи зростання світового виробництва і світового експорту товарів за останні 50 років, то темпи росту експорту в 1,5 рази перевищили темпи зростання виробництва. Таким чином, зовнішньоторговельна орієнтація світової економіки істотно зросла. Сьогодні частка імпорту в загальній пропозиції готових товарів на ринках збільшилася в 3 рази в порівнянні з 1950 р. і досягла в США більш 20%, у ФРН - 30%, Великобританії - 30%, Норвегії - більш 60%. В даний час економіка будь-якої країни світу, якщо вона не проводить політику штучної ізоляції від світового ринку, залежить від участі в зовнішньоторговельному обороті.

Зовнішня торгівля оцінюється за допомогою базових понять експорту, імпорту і зовнішньоторговельного обороту.

Експорт - це кількість товарів (у натуральному чи вартісному вимірі), вивезених із країни.

Імпорт - це кількість товарів (у натуральному чи вартісному вимірі), завезених у країну через митний кордон.

Уся сума експорту й імпорту країни представляє її зовнішньоторговельний оборот. Якщо позначити зовнішньоторговельний оборот - З, експорт - Е, імпорт -І, то формула обороту зовнішньої торгівлі З = Е + І. При цьому варто пам'ятати, що оборот зовнішньої торгівлі країни розраховується у вартісних одиницях, оскільки включає різнорідні товари, не порівняні в натуральному вимірі. По окремих товарах можна вимірити експорт і імпорт у натуральних одиницях (штук, тонн, метрів).

Дуже важливим поняттям є баланс зовнішньої торгівлі. Якщо позначити баланс зовнішньої торгівлі країни Б, то формула балансу зовнішньої торгівлі:

Б = Е - І

Баланс зовнішньої торгівлі може мати позитивну чи негативну величину, і рідко зводиться до нуля. Відповідно можна говорити про позитивне чи негативне сальдо торгового балансу країни. Негативне сальдо торгового балансу означає виникнення пасивного торгового балансу. І, навпаки, позитивне сальдо характеризує активний торговий баланс країни.

Для аналізу розвитку такого багатогранного явища, як зовнішня торгівля, застосовується система показників. Деякі показники відбивають темпи росту світової торгівлі. До таких, наприклад, відноситься показник темпів росту світового експорту (Т):

Т = (Е1 : Е0) * 100%;

де, Е1 - експорт поточного періоду,

Е0 - експорт базисного періоду.

Крім того, застосовується ряд показників, що характеризують залежність економіки країни від зовнішньої торгівлі. До таких відносяться:

експортна квота (Ке):

Ке = (Е / ВВП) * 100%,

де, Е - вартість експорту,

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за рік;

імпортна квота (Кі):

Кі = (І / ВВП) * 100%,

де, І - вартість імпорту,

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за рік.

Зовнішньоекономічна діяльність резидентів України регулюється Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. №959-XII.

Резиденти України мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо така діяльність передбачена їх статутними документами, з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Зовнішня торгівля є одним із головних стабілізуючих факторів національної економіки. Протягом 1999 - 2001 р. внаслідок зростання експорту його питома вага у ВВП збільшилася від 17,9 % до понад 40 %, що забезпечило зростання кількості робочих місць і значною мірою сприяло виведенню економіки України з кризи. Як видно зі зведеного зовнішньоторговельного балансу України (див. табл. 1.1) як у 2000 так і у 2001 році експорт перевищував імпорт.

Таблиця 1.1

Зведений зовнішньоторговельний баланс України (млн. дол. США)

 
Зовнішньоторго-вельний оборот
Експорт
Імпорт
Сальдо
2000 р.
2001 р.
2000 р.
2001р.
2000 р.
2001 р.
2000 р.
2001 р.
Всього
33166,2
36732,9
18059,3
19809,4
15106,9
16923,5
2952,4
2885,9
Країни СНД
14894,3
15892,6
6638,9
6827,3
8255,4
9065,3
-1616,5
-2238,0
Інші країни
18271,9
20840,3
11420,4
12982,1
6851,5
7858,2
4568,9
5123,9
Товари
28528,5
32039,8
14572,5
16264,7
13956,0
15775,1
616,5
489,6
Країни СНД
12537,4
13507,6
4497,5
4675,4
8039,9
8832,2
-3542,4
-4156,8
Інші країни
15991,1
18532,2
10075,0
11589,3
5916,1
6942,9
4158,9
4646,4
Послуги
4637,7
4693,1
3486,8
3544,7
1150,9
1148,4
2335,9
2396,3
Країни СНД
2356,9
2385,0
2141,4
2151,9
215,5
233,1
1925,9
1918,8
Інші країни
2280,8
2308,1
1345,4
1392,8
935,4
915,3
410,0
477,5

За даними Держкомстату України

Товарна структура українського експорту протягом років майже не змінилась. Найбільшу питому вагу в загальному експорті, як і раніше, мають неблагородні метали, включаючи чорні, машини, устаткування, механізми та засоби наземного, повітряного та водного транспорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, мінеральні продукти, продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості, ліс, пиломатеріали.

Найбільшу питому вагу в імпорті займає паливно-енергетична продукція, а також машини, устаткування, механізми, засоби транспорту, будматеріали, побутова техніка. В загальних обсягах імпорту продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва, забезпечення його функціонування складає понад 80 %.

Але все ж таки, не дивлячись на те, що спостерігається стала тенденція до покращення економічної ситуації Україна, ставши на шлях ринкової трансформації і прийнявши тим самим загальноприйняті на міжнародному рівні “умови гри”, опинилася у конкурентному середовищі, до якого її економіка виявилась не підготовленою.

Посилення сировинного перекосу в структурах виробництва та експорту, деградація переробних галузей, невиправдана втрата традиційних ринків збуту української продукції та інші деструктивні явища свідчать про те, що вектор розвитку зовнішньоекономічних відносин України не відповідає потребам стабілізації та розвитку національної економіки.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі, цієї основної складової зовнішньоекономічних відносин, зумовлює актуальність пошуку шляхів розвитку експортного потенціалу України. Вирішення цієї проблеми має не тільки суто економічне, а й величезне політичне значення, тому що експортний потенціал країни визначає її становище у всесвітньому поділі праці, а також авторитет та впливовість у міжнародних відносинах. Динамічний ефективний розвиток експортного потенціалу - запорука досконалої структури національної економіки.

Слід зазначити, що нарощування експортного потенціалу - найбільш складне завдання економічної реформи. Формулюючи експортну стратегію в Україні, необхідно передбачити насамперед вирішення наступних основних проблем:

· диверсифікація ринків збуту вітчизняних товарів та послуг;

· подолання монокультурності експортних поставок через збільшення частки продукції високого рівня обробки;

· збільшення поставок наукоємної, високотехнологічної продукції і доведення її питомої ваги до рівня, властивого розвинутим країнам;

· поліпшення механізму управління зовнішньоекономічною діяльністю, впровадження ефективних форм взаємодії із зарубіжними країнами на основі підвищення мобільності товарів, послуг, капіталів та робочої сили.

Існує думка, якщо Україна у найближчі роки не зможе розв'язати ці проблеми, то на світовому ринку за нею остаточно закріпиться роль постачальника сировини, напівфабрикатів та товарів з невисоким рівнем переробки.

Зростаюча загроза такого розвитку подій вимагає звільнитися нарешті від ілюзій і тверезо оцінити можливості виходу України на світову господарську арену. Усупереч тому, що продукція, яка виробляється в Україні має високу енерго- та матеріалоємність, вимоги вітчизняних стандартів на продукцію поки що не відповідають міжнародному рівню. За наявності ще цілого ряду технологічних, управлінських, інституціональних та інших несумісностей сподівання на швидке інтегрування України у світову економічну систему виглядають нині вельми проблематичними. Тому у зовнішньоекономічній сфері Україні необхідно перш за все ретельно зберігати і розширювати всі ті ринки, на які в даний час поставляється вітчизняна продукція.

Розвиток торговельно-економічного співробітництва з Росією та іншими країнами СНД дав би можливість Україні збільшити обсяги валового продукту від взаємної торгівлі з ними майже на 50 відсотків, у той час як вірогідність збільшення цього показника на основі розвитку торгівлі з країнами далекого зарубіжжя обмежена лише 4-8 відсотками і стосується в основному експорту сировинних товарів.

1.2 Торгова політика: сутність та основні інструменти її здійснення.

Розвиток економічної політики визначається перетинанням об'єктивних закономірностей з економічними інтересами і цінностями на національному рівні. В останні десятиліття в цю орбіту усе більше утягують колективні інтереси економічних блоків. Слід зазначити, що тут може мати місце визначена протидія з боку окремих держав чи їхнього блоку, оскільки та чи інша національна, політика може ущемляти конкретні економічні інтереси. У такій ситуації необхідно орієнтуватися на баланс інтересів держав, що досягається шляхом компромісу чи взаємних поступок. Це визначає наявність альтернативних варіантів зовнішньоекономічної політики, серед яких центральне місце займають важелі тиску чи опору, а у випадку відсутності таких погроз - вибір інструментів, що дозволяють враховувати національні інтереси держав при проведенні зовнішньоторговельної політики.

В основу торгової політики, здійснюваної країнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки: „Північ-Північ”, „Північ-Південь”, „Південь-Південь”. Торгова політика системи „Північ-Південь” являє собою вертикальну модель міжнародного поділу праці, де країна що розвивається здійснює вивіз усіх видів ресурсів, а ввозить техніку, продовольство і товари тривалого користування. Така модель взаємин відрізняється відсутністю взаємодоповнюваності економіки, що не властиво взаєминам країн системи „Північ-Північ”.

У будь-якому випадку, якщо мова йде про торгову політику Півночі чи Півдня, то варто мати на увазі, що вона проводиться в руслі зовнішньоторговельної чи міжнародний політики. При цьому перша з них являє собою цілеспрямований вплив держави на торгові відносини з іншими країнами. В другому ж випадку одержують відображень колективні інтереси груп країн, монополій, фінансово-торгових і інших угруповань. Світовий досвід здійснення такої політики заснований на принципах вільної торгівлі і протекціонізму.

Дослідження при цьому показують, що по тимчасовому параметрі підключення мір протекціонізму чи лібералізації торгівлі всі держави відрізняються одна від одної. Так, наприклад, ряд держав свої реформи починають із твердого курсу на керування політикою імпорту інші ж - з повної її лібералізації. Так, наприклад Південна Корея, Бразилія й інші країни спочатку створювали умови і надали ряд пільг для ввозу тих товарів, що використовувалися винятково для виробництва експортної продукції, а непричетний до експортного виробництва імпорт тих чи інших товарів або обмежувався, або заборонявся. Подібну методику використовував у своїй політиці Тайвань, де проводилася політика імпортозаміщення. Більш диференційовані прийоми спостерігалися в досвіді Малайзії, де обмеження встановлювалися в залежності від кількісних параметрів експорту тієї чи іншої продукції, що випускається фірмами чи виробленим підприємствами галузі.

Тим часом для ефективності торгової політики принципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країн не рахували потрібним збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивний шлях розвитку (Аргентина). Інші країни, наприклад Бразилія, пішли по шляху збільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах мінливої кон'юнктури світового ринку аргентинський варіант став гальмом розвитку економіки, тоді як бразильський - локомотивом росту, оскільки із самого початку був націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвитку народного господарства. Це означає, що результатом торгової політики, що проводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки в економіці в залежності від виборі цілей другого і третього порядку, точного визначена "точок росту" і вибору витратного або економічного варіанта реалізації реформи. Однак слід зазначити що в порівнянні з початковим етапом реформування економіки, сучасний період характеризується тим, що відкрито шлюзи для розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічні організації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державного регулювання різними країнами може бути різний, часом обмежений. З цим стикаються в даний час і всі пострадянські держави на шляху вступу у Всесвітню Торгову Організацію (ВТО) під вагою тих зобов'язань, що були прийняті в рамках митних та інших угод.

Аналіз зовнішньоекономічної політики різних держав показує, що країни, які розвиваються, повинні йти по шляху раціонального включення національної економіки в складну систему мирогосподарських зв'язків. У зв'язку з цим їхня експортна політика повинна передбачати:

§ створення умов для розвитку експортних галузей чи орієнтацію галузей на експортне виробництво;

§ оцінку доцільності розвитку тих чи інших галузей і прийняття програми згортання тих, котрі не можуть конкурувати з імпортним виробництвом;

§ митний захист, фінансове і фіскальне стимулювання; створення інших зручних умов і надання пільг для їхнього функціонування, якщо та чи інша галузь має потенціал, що забезпечує в перспективі ту чи іншу нішу на світовому ринку, але до дійсного часу в неї немає можливості для її реалізації.

Це викликає необхідність оптимізації промислової політики: захистити галузі, що переживають інтенсивну модернізацію; налагодити випуск таких товарів, що не виробляються в даній країні; стимулювати імпорт товарів, без яких не можуть функціонувати пріоритетні галузі виробництва.

Методичні прийоми при здійсненні експортно-імпортної політики повинні ретельно відбиратися в залежності від конкретного товару; ситуації, що склалася в його виробництві; місця його в структурі внутрішнього національного ринку й експортних постачань країни; перспектив у міжнародному поділі праці. При цьому той чи інший обраний інструмент служить або протекціоністському режиму, або режиму лібералізації. Перший з названих режимів у своїй життєдіяльності обмежений тимчасовими параметрами і в міру досягнення мети може бути ослаблений, або цілком припинений.

Галузі з постійно зростаючими експортними позиціями, як правило, є об'єктами пріоритетів в інвестиційній політиці. При цьому протекціоністські режими з боку міжнародних економічних організацій і розвитих держав можуть випробувати стосовно себе протидію. Відповідно, відзначена вище процедура виконання тих чи інших операцій повинна установити баланс інтересів шляхом застосування взаємних поступок. Оскільки будь-яка держава, що розвивається, буде зазнавати утиску істотних важелів, то як відповідні міри повинна мати у своєму розпорядженні достатні варіанти для їхнього маневрування. Така постановка концепції інтеграції в мирогосподарські зв'язки може забезпечувати послідовні зміни статусу сировинного придатка на повноправного партнера.

При здійсненні імпортної політики, як правило, використовується наступна методика: аналізується національний потенціал у виробництві товарів; визначається місце його в структурі національної економіки; аналізуються тенденції світового ринку.

У випадках розбалансованості платіжного балансу, зниження ефективності експорту, необхідно використовувати широкий арсенал інструментів, що забезпечують протекціоністський режим. При досягненні тієї чи іншої конкретної мети і ступеня захищеності цей інструментарій заміняється іншими мірами і регуляторами, що переслідують наслідки іншого якісного порядку, зокрема, "знаходження точок росту". Такий приклад широко відомий і має місце як у Латинській Америці, так і в Східній Азії, коли усвідомлення необхідності підвищення економічного розвитку націлювало держави на прийняття довгострокових програм розвитку перспективних секторів економіки. Необхідність структурної реконструкції обумовлювала пріоритетність інтенсивної модернізації в ряді галузей, що мали потребу в протекціоністському захисті держави. Однак використання таких регуляторів повинно застосовуватися в розумних межах. Багато держав забезпечували лібералізацію імпорту не всіх товарів, а лише стратегічно важливих для розвитку пріоритетних галузей.

Слід зазначити, що міри, використовувані в торговій політиці, синхронно повинні підключити регулятори інвестиційної, митної, валютної й іншої політики.

Серед засобів торгової політики особливу роль відіграють торгові регулятори, що контролюють процес ввозу, вивозу товарів із країни і транзитні потоки, що слідують по даній території. З врахуванням цього держава стягує непрямі податки, іменовані митом. Основним засобом митного протекціонізму при цьому служать ввізні мита, називані фіскальними, котрі переслідують такі цілі, як поповнення доходів держбюджету (споживчі товари); створення бар'єрів для проникнення іноземних товарів і запобігання експансії на ринках. Ці мита, іменовані протекціоністськими, сприяють підвищенню цін на внутрішньому ринку і можуть використовуватися для захисту незміцнілих галузей народного господарства, фінансування демпінгу, в інтересах монополій, а іноді як резерв для поступок при одержанні пільг для свого експорту. Вивізні мита стягуються державами з місцевих товарів при вивозі їх за кордон у двох випадках: а) коли держава прагне обмежити їхній вивіз із країни; б) в умовах злету цін на світових ринках, куди експортуються дані групи товарів.

Транзитні мита стягуються при русі іноземних товарів через митну територію і можуть мати наступні форми: дозвільні, гербові, пломбіровочні, статистичні й ін.

По способах обкладання мита підрозділяються на специфічні (у залежності від ваги, обсягу товару); мита з ціни; мита змішаного типу. Необхідно відзначити і широкий розподіл їх по способі встановлення: державною владою самостійно (автономні) і укладання торгових угод з іншими країнами (конвенційні чи договірні).

У своїй практиці багато держав можуть використовувати пільгові мита (преференційні) для деяких товарів чи всіх визначених країн, що не можуть поширюватися в торговій політиці з іншими країнами. Поряд з ними в досвіді торгової політики можуть бути використані мита антидемпінгові і каральні. Перші застосовують як протидіючу міру по форсуванню експорту шляхом торгового і валютного демпінгу, коли країна вводить спеціальні компенсаційні й антидемпінгові мита понад звичайні мита. В другому випадку має місце репресивна мотивація за ту чи іншу дискримінацію, недружні акти у відношенні тієї чи іншої держави.

Систематизоване зведення ставок мита на товари, що підлягають обкладанню, безмитно ввезені чи що вивозяться, іменується митним тарифом. При цьому слід зазначити, що в межах одного і того ж різновиду товару використовується значна кількість різних оподатковуваних позицій, що і складає поле діяльності для ведення переговорів між країнами. Найчастіше та чи інша країна по тим чи іншим позиціям робить поступки замість зустрічних пільг, не торкаючи інші позиції. Це привело до необхідності виділення простих і складних тарифів

У залежності від торгово-політичних ситуацій мають місце і нетарифні інструменти. Ці міри можуть бути класифіковані в наступні групи:

§ спрямовані на пряме обмеження імпорту (квоти, ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, антидемпінгові мита);

§ адміністративного типу, опосередковуючі процес обмежень у зовнішній торгівлі (митні формальності, технічні, санітарні норми, стандарти, вимоги до упакування, маркуванню) та інші.

Вищевикладене дозволяє ці бар'єри підрозділити на економічні, адміністративні і валютно-фінансові. Зокрема, до бар'єрів економічного характеру відносяться антидемпінгові міри (антидемпінгове мито), компенсаційне мито (наявність фактів субсидування експорту), компенсаційні збори, що дорівнюють різниці між низькою ціною даного товару за кордоном і високою ціною на внутрішньому ринку.

До бар'єрів адміністративного характеру можна віднести ембарго - заборона імпорту (пряма чи непряма заборона), кількісні обмеження (квоти), ліцензування, що вимагає одержання спеціальних дозволів на постачання товарів. У світовій практиці існує різний режим увозу тих самих товарів з різних країн у силу того, що квоти можуть носити в собі елемент дискримінації і при цьому бути індивідуальними, тарифними, сезонними чи глобальними. Їхнє використання переслідує різні цілі, у тому числі організацію контролю за рухом того чи іншого товару, захист національного виробництва, для стримування безробіття, поліпшення платіжного балансу. Особливе місце в систем квотування можуть мати угоди про „добровільне” обмеження експорту, що застосовуються до галузей які знаходяться в кризовій ситуації. Крім того, варто мати на увазі, що квоти можна підрозділяти по способу формування, по вибірковості товарів і країн, сезонності і т.д. Звичайно вони розподіляються на основі ліцензій, що дозволяють безперешкодний ввіз чи вивіз товару протягом тривалого періоду часу чи може носити характер одноразового дозволу.

У ряді випадків багатьма державами деякі компанії наділяються виключними правами здійснювати імпортно-експортні операції, що створює умови для формування державних монополій. До адміністративних бар'єрів, крім того, варто віднести технічні міри і спеціальні вимоги (стандарти, система специфікації, техніка безпеки, інспекція якості товарів і т.д.).

Основні документи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні.

1. Цивільний кодекс України

2. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" №959-ХІІ від 16.04.91р.

3. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23.09.94 р.

4. Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.93 р.

5. Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" №566/94 від 04.10.94 р.

6. Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" №567/94 від 04.10.94 р.

7. Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" №327/95-ВР від 15.09.95 р.

8. Указ Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" №84/95 від 27.01.95 р.

9. Постанова КМУ і НБУ "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" №444 від 21.06.95 р.

10. Положення про порядок застосування ст.16 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.93р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Затверджено постановою правління НБУ №212 від 04.07.97 р., у редакції постанови правління НБУ №280 від 20.07.98 р.

11. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Затверджено наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України №75 від 5 жовтня 1995 року.

12. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України. Затверджено постановою правління НБУ №119 від 26.03.98 р.

13. Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензії за експортними, імпортними та лізинговими операціями № 136 від 24.03.99 зі змінами та доповненнями

14. Положення про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів. Затверджено постановою правління НБУ №144 від 07.05.97 р.

15. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.94 р. у редакції закону №283/97-ВР від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями

16. Закон України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97 р.

17. Положення з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті. Затверджено наказом Мінфіну України №29 від 14.02.96 р.

Розділ 2. Економічні аспекти торгової політики.

2.1 Аналіз економічного ефекту від застосування тарифних методів торгової політики.

Класичним і основним інструментом зовнішньоторговельної політики є митні тарифи.

Митний тариф - це систематизований перелік ставок мита. Під митом розуміють податок на імпорт чи експорт товарів у момент перетинання ними митного кордону держави.

Розглянемо механізм дії імпортного мита на економіку малої країни. Допустимо, що в Україні здійснюються виробництво і споживання якого-небудь товару, наприклад цукру.

34

На рис.2.1 лінія S позначає пропозицію цукру, лінія D - попит, Р0 - ціна внутрішнього ринку (ціна рівноваги). При цій ціні вироблена і спожита кількість цукру буде дорівнювати Q0. Ця ситуація може виникнути в автаркичній економіці.

Припустимо, що Україна відкрила свої митні кордони при світовій ціні на цукор, рівній Рw. Оскільки ця ціна нижче внутрішньої, то ціни на внутрішньому ринку упадуть, виробництво цукру в Україні скоротиться з Q0 до Q1, а споживання зросте з Q0 до Q2. Споживання при скороченні виробництва буде рости за рахунок імпорту, величина якого дорівнює (Q2 - Q1).

Захищаючи інтереси національних виробників цукру, уряд України вводить імпортне мито (T). Україна досить мала країна і тому не може вплинути на світову ціну цукру. На цукор встановлюється нова ціна, рівна Рt, тоді Т=Рt-Рw. У результаті внутрішнє виробництво зросте з Q1 до Q3. Це порозумівається тим, що унаслідок встановлення імпортного мита ростуть ціни на іноземну продукцію (у нашому прикладі - цукор). Національні виробники продають ідентичну продукцію (того ж сорту, з тими ж якісними характеристиками), тому вони вважають за можливе і вигідне для себе підняти ціни на свою продукцію. Природно, що це підвищення цін може і не збігатися з підвищенням цін на імпортний товар, але логіка поводження національних виробників дозволяє припустити повний збіг цих цін у нашому прикладі. Унаслідок цього деякі з виробників, що вважали для себе невигідним виробництво і реалізацію цукру за ціною Рw, у нових умовах будуть реалізовувати його на ринку по більш прийнятній для них ціні Рt.

У зв'язку з ростом цін на цукор його споживання в Україні скоротиться з Q2 до Q4, що у свою чергу приведе до скорочення імпорту. По-перше, збільшується внутрішнє виробництво. Ефект може бути різним у залежності від нахилу (еластичності) кривої внутрішньої пропозиції. По-друге, скорочується внутрішнє споживання. Обсяг цього скорочення також може бути різним у залежності від нахилу (еластичності) кривої внутрішнього попиту. Отже, введення імпортного мита може мати різний ефект для різних товарів.

Вплив тарифу на ціни залежить від співвідношення розміру внутрішнього попиту та світової пропозиції. Тариф, установлений Україною, тобто країною з невеликим попитом у порівнянні зі світовою пропозицією, не може знизити світову ціну. Внутрішня ціна зростає на повну суму тарифу.

У випадку великої країни, яка здатна впливати на світові ціни, мито підвищує ціну товару в країні, що імпортує, і знижує її в країні що експортує. У результаті зміни цін споживачі втрачають у країні, що імпортує, і виграють у країні що експортує. Виробники, навпаки, виграють у країні, що імпортує, і програють у що експортує. Держава, що вводить мито, одержує доход.

Візьмемо для приклада США, що є великою країною і допустимо, що вона імпортує зерно з України.

34

Рис.2.2 наочно ілюструє виграші і втрати від введення мита. Мито піднімає внутрішню ціну з Pw до Pt, що знижує експортну ціну з Pw до P't. Внутрішнє виробництво зерна росте з S1 до S2, у той час як внутрішнє споживання падає з D1 до D2. Виграші і витрати для різних соціальних груп можуть бути виражені як сума площ п'яти фігур, позначених a, b, c, d, e.

У першу чергу розглянемо виграш американських виробників. Оскільки вони продадуть своє зерно по більш високій ціні, виграш для них зросте. Ріст їхнього виграшу дорівнює а, що зросла різниці, одержуваної вирахуванням площі під кривою пропозиції з площі, одержуваної множенням Р на Q. Американські споживачі купують по більш високій ціні, і, отже, програють. На рис.2.2 їхні втрати складуть суму площ a, b, c і d, тобто геометрично це скорочення різниці площ зони, розташованої під кривою попиту і фігури, розмір якої виражається величиною Pх.

Крім виробників і споживачів США в даній ситуації присутня ще одна сторона - Уряд США. Держава одержує доход, збираючи надходження від мита. Він дорівнює ставці тарифу t, помноженої на обсяг імпорту зерна Qt=D2-S2. Оскільки t=Pt-P*t, доход держави дорівнює сумі площ с и е.

Тепер розглянемо чистий ефект, що робиться тарифом на соціальний добробут американського суспільства. Витрати від уведення мита виражаються в такий спосіб: Втрати споживача - Виграш виробника - Доход держави, чи, заміняючи ці поняття на фігури: (a+b+c+d)-a-(c+e)=b+d-e.

Ми одержали два трикутники, що вимірюють втрати, і прямокутник, площа якого відповідає, навпаки, виграшу. Площа b+d символізує зниження ефективності, що відбуває через вплив тарифу, а площа е являє собою виграш від поліпшення умов торгівлі, що відбувається, оскільки мито знижує ціну постачань з України. Україна після введення американського імпортного тарифу, побоюючись утратити великий експортний ринок, може піти на зниження ціни. Таке явище називається "парадоксом Мецлера".

Величина дійсного митного захисту виявляється тим більше, чим вище різниця між величинами мита на готовий виріб і сировину, і чим більше частка сировини в готовому виробі. Рівень ефективного митного захисту визначається по формулі:

де t - номінальний рівень мита на імпорт кінцевого продукту;

а1 - частка вартості імпортованої сировини в ціні кінцевого продукту в умовах відсутності тарифу;

t1- номінальний тариф на імпортну сировину.

З формули випливає, що рівень захисту підвищується не тільки в міру збільшення и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.