На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Cпецальн мсї як першооснова сучасної дипломатичної структури. Привлеї й мунтети спецальних мсй їхнього персоналу. Зовншн зносини за участю мжнародних органзацй. Держави-учасниц Конвенцї про спецальн мсї. Правила щодо старшинства.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 25.01.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


18
Миколаївський державний гуманітарний університет
імені Петра Могили
Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики
Дисципліна
Дипломатична та консульська служба
Реферат на тему:
«Зародження та функціонування спеціальних місій, як особливого виду дипломатичних відносин »
План

Розділ 1 Започаткування спеціальних місій……………………....4
Розділ 2 Функціонування спеціальних місій………………….… 7
Розділ 3 Міжнародний документ про спеціальні місії………….12
Список джерел і використаної літератури……………………….35
Розділ 1 Започаткування спеціальних місій

Що стосується історії започаткування спеціальних місій як форми дипломатії, то неспростовні факти підтверджують, що саме вони -- спеціальні місії були першоосновою сучасної дипломатичної структури. На початку зародження цивілізації в контексті розвитку перших міждержавних та міжнародних відносин взагалі не існувало ніяких інших форм дипломатичної діяльності, крім спеціальних місій. Адже недостатній розвиток засобів зв'язку та сполучень, крайня відособленість держав, а головне -- відсутність більш-менш регулярних економічних, торговельних, культурних та інших контактів призводили до того, що усталеної системи дипломатичних зносин із характерною для неї практикою заснування постійних дипломатичних представництв за кордоном не існувало й узагалі не могло ще тоді бути.
Спеціальні місії за тих часів, так само як сьогодні це роблять постійні дипломатичні представництва, вели переговори з найрізноманітніших питань, що викликали взаємний міждержавний інтерес. Були серед цих питань і такі, що мали церемоніальний характер (наприклад, участь послів інших держав в урочистостях з нагоди монархічних шлюбів, сходження на престол тощо). Про те, що функції спеціальних місій до XVI--XVIII ст. та їхня організація по суті не відрізнялись від звичайного кола питань, що вирішуються в дипломатичному порядку, свідчить практика не лише бага-тьох європейських країн, а й українських державотворень, які в боротьбі за національне самовизначення надавали дипломатії, зокрема спеціальним дипломатичним місіям, особливою значення.
Так, у монографії відомого українського дослідника В. Сергійчука «Армія Богдана Хмельницького» (Київ, 1996) зазначається: «З другої половини XVI ст. козацька дипломатія наводить контакти з багатьма європейськими країнами. Тут і перші зв'язки з австрійськими монархами, римською курією, кримським ханом. Запорізькі посли відіграють важливу роль у врегулюванні конфліктів між Військом Запорозьким і польським урядом у ході національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти наприкінці XVI -- першій половині ХVІІ ст. ...У другій половині ХVI--середині XVII століття козацькі дипломати, як правило, представники дніпровської вольниці, були відомі в усій Європі, їх приймали монархи далеких від України земель. У складному переплетінні міжнародних подій того часу вони відігравали важливу роль у вирішенні багатьох життєво необхідних питань; вплив українського козацтва, його дипломатії особливо позначився за часів Богдана Хмельницького, зусиллями якого витворився акт Переяславської ради, що круто змінив історичну долю українського народу» (с. 104--110).
Головною відмінністю стародавніх спеціальних дипломатичних місій від сучасних було те, що в ті часи акредитуюча держава не була зобов'язаною отримувати згоду від країни перебування на прийом спеціальної місії. Це пояснювалось причинами об'єктивного характеру, насамперед, відсутністю регулярних, надійних систем зв'язку. Звичайно, здебільшого такі місії відправлялися за кордон на свій страх і ризик, а поняття дипломатичних імунітетів і привілеїв мали досить умовний характер. Ще раз процитуємо згадане видання: «На початку січня 1652 року козацькі посли до польського короля -- Герасим Лукевич, Семен Звягли, Михайло Табуренко -- під час перебування у Луцьку зазнали нападу з боку слуг володимирського підкоморія Пузини. Був навесні 1654 року побитий кримським ханом полковник Семен Савич. Наприкінці червня 1653 року затримала польська шляхтa посла до короля -- київського полковника Ждановича -- і посадила під варту. Більш як півроку затримувався угорським князем козацький полковник Михайло Суличич» (с. 109-- 110).
Ще однією важливою особливістю спеціальних дипломатичних місій вказаного періоду була, в силу відомих причин, обмежена кількість їхніх учасників. Знову цитуємо В. Сергійчука: «Хотілося б зазначити й те, що козацькі посольства, як правило, були нечисленними. До їх складу входили посол (один або кілька), прислуга (кухар, скажімо), а також перекладачі» (с. 109).
Таким чином, можна зробити висновки, що за всіх своїх особливостей та специфічних рис спеціальні дипломатичні місії протягом первісного етапу створення універсальної системи світових міжнародних відносин, тобто в давні та середні віки, були, по суті, єдиною всеохоплюючою і відносно ефективною формою дипломатії. Важливо наголосити, що з настанням періоду так званої регулярної дипломатії (XVI-- XVIII ст.) та переходом його в епоху класичної дипломатії (початок XIX--XX ст.) спеціальні місії не припинили свого існування.
Звичайно, в наш час центр дипломатичної роботи змістився в бік регулярної дипломатії, тобто постійних дипломатичних представництв держав за рубежем. Тому в діяльності спеціальних місій також відбулися певні функціональні зміни: здебільшого вона зводиться до моментів церемоніаль-ного характеру. Хоча, звичайно, на них покладається в окремих випадках виконання конкретних, важливих дипломатичних доручень. Особливо часто спеціальні місії застосовувались протягом XX ст. у випадках, коли та чи інша держава боролася за своє самовизначення, досягнення суверенітету і, не маючи при цьому постійних дипломатичних представництв за кордоном, змушена була користуватися спеціальними місіями для захисту своїх інтересів на міжнародній арені. Прикладом із національної історії епохи УНР може слугувати поїздка дипломатичної місії УНР, очолюваної відомим українським політиком, автором книги «Ukraina Irredenta» Юліаном Бачинським, до США. В монографії О. Павлюка «Боротьба України за незалежність і політика США 1917--1923» (Київ, 1996 р.) зазначається: «Ще у січні 1919 р. Рада народних міністрів ухвалила законопроект про призначення такої місії. Уряд УНР надавав їй великого значення. В поясненні до законопроекту говорилося, що ''місія до Сполучених Держав буде мати надзвичайну державну вагу. Через це вона повинна бути поставлена в особливі умови щодо персонального складу і видатків на утримання». Про значення, яке уряд УНР надавав місії до США, свідчить і той факт, що її було зараховано до першого розряду, так само як місії у Парижі, Лондоні, Берліні, Берні і Москві» (с. 69). У другій половині XX ст. спеціальні місії, крім випадків церемоніального характеру, застосовувались, як правило, для гасіння численних воєнних конфліктів, що спалахували в різних куточках нашої планети. [1]
Розділ 2 Функціонування спеціальних місій

Спеціальні місії - один зі способів здійснення державами зовнішніх зносин, що зустрічаються найчастіше. Це і найбільш стародавній спосіб підтримки зовнішньополітичних зв'язків. У чинному міжнародному праві поняття спеціальної місії існує для визначення статусу місії, що має представницький і тимчасовий характер, що посилається однією державою до іншої, за згодою останньої, для розгляду визначених питань чи для виконання в цій державі визначеної задачі. Правові й звичаєво-правові норми про спеціальні місії кодифіковані в Конвенції про спеціальні місії 1969 р.1.
Спеціальна місія завжди має офіційний державний статус. Її міжнародно-правовий статус узагалі дуже близький до статусу дипломатичних представництв, за винятком деяких особливостей, пов'язаних із тимчасовим характером місії. Крім того, спеціальні місії можуть спрямовуватися та прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи консульських відносин. Функції спеціальних місій узгоджуються державами в кожному випадку окремо (проведення переговорів, підписання документів, участь в урочистих чи жалобних заходах і т. п.). Згода на прийом спеціальної місії, на відміну від згоди на обмін дипломатичними представництвами, може бути виражена в будь-якій, у тому числі в мовчазній формі. Для призначення голови спеціальної місії одержання агреману не обов'язкове.
Привілеї й імунітети спеціальних місій і їхнього персоналу

Привілеї й імунітети спеціальних місій трохи відрізняються від привілеїв й імунітетів дипломатичних представництв щодо статусу приміщень - спеціальні місії не мають абсолютної недоторканності приміщень, і влада країни перебування може мати доступ у такі приміщення в разі пожежі чи стихійного лиха1. В іншому спеціальні місії мають такі самі, що й дипломатичні представництва, привілеї й імунітети (фіскальні привілеї, митні імунітети, недоторканність архівів і документації, свободу пересування для виконання функцій місії, свободу зносин із владою приймаючої держави та своєю владою тощо). Особисті привілеї й імунітети персоналу спеціальної місії включають особисту недоторканність, юрисдикційні імунітети, фіскальні привілеї, митні привілеї та ін.
Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій

Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій - відносно нове явище в міжнародній практиці. Вони існують насамперед у вигляді обміну офіційними представництвами між державою й організацією. Значення таких відносин постійно підвищується не тільки через послення впливу самих організацій, але і як відображення спроб держав ефективніше контролювати діяльність організацій. Держави прагнуть мати свої представництва при всіх найбільших універсальних міжнародних організаціях, а також при найбільш авторитетних регіональних організаціях. У свою чергу, міжнародні організації також можуть створювати свої представництва в державах. Міжнародно-правовою основою зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій є міжнародні договори1.
Представництва при міжнародних організаціях можуть виконувати різні функції. У чомусь вони схожі з функціями дипломатичних представництв, у чомусь відображають специфіку міжнародної організації, її спеціальну міжнародну правосуб'єктність. Наприклад, у Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру названі такі функції представництв держав: забезпечення представництва держави, що представляє, при міжнародній організації; підтримка зв'язку між державою, що представляє, й організацією; проведення переговорів з організацією й у її рамках; з'ясування здійснюваної в організації діяльності та повідомлення про неї уряду держави, яку представляють; забезпечення участі держави, що представляє, у діяльності організації; захист інтересів держави, що представляє, стосовно організації; сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках (ст. 6). Цей перелік у відносинах із кожною міжнародною організацією може бути ширшим чи вужчим.
Привілеї й імунітети органів зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу
Специфіка надання привілеїв й імунітетів органам зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу полягає у тристоронньому характері
Серед них можна зазначити: Конвенцію про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Угоду про привілеї й імунітети Європейського відділу ООН 1946 р., Угоду між США й ООН про місцезнаходження центральних закладів ООН 1947 р., Генеральну угоду про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. з Протоколами, 1952, 1956, 1961, 1990 роки, Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. виникаючих відносин. Привілеї й імунітети надаються не міжнародною організацією, що посилає, а державою, на території якої розташовані її органи. Тому крім загальних договорів про привілеї й імунітети представництв, що укладаються державами з організацією, остання укладає ще і спеціальну угоду із приймаючою державою. Саме вона є визначальною в разі виникнення спорів про обсяг і зміст привілеїв й імунітетів.
Представництва держав при міжнародних організаціях користуються зазвичай недоторканністю приміщень. У Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру це абсолютний імунітет приміщень постійного представництва (ст. 23), але не службових приміщень делегації в органах організації та на конференціях. У договорах із міжнародними організаціями це положення може бути уточнене на користь розширення недоторканності приміщень. Абсолютно недоторканними є відповідно до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру архіви та документи представництва. Вони не підлягають ані розкриттю, ані затримці. Цей імунітет діє в тому самому обсязі, що і в дипломатичному праві. Представництво держави при міжнародній організації має також фіскальні привілеї, митні імунітети. Їм належить право користування прапором і емблемою своєї держави. Для здійснення своїх функцій представництво має свободу зносин зі своєю державою та свободу пересування співробітників представництва на території країни перебування. Представництва міжнародних організацій і їхні головні органи зазвичай також користуються на території держав-членів привілеями й імунітетами, наданими дипломатичним місіям1.
До особистих привілеїв і імунітетів членів представництв при міжнародних організаціях належить насамперед особиста недоторканність у тому самому обсязі, що і для дипломатичних агентів. Абсолютну недоторканність зазвичай мають також особиста резиденція члена представництва, офіційні документи та кореспонденція. Юрисдикційний імунітет члена представництва при міжнародній організації відрізняється від статусу дипломатичного агента, особливо щодо імунітету від кримінальної юрисдикції. Відповідно до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру імунітет від кримінальної юрисдикції поширюється лише на дії, вчинені при виконанні офіційних функцій (ст. 60). Аналогічно надаються особисті юрисдикційні імунітети вищим представникам держав-членів у головних органах організацій1. У той же час вищим посадовим особам міжнародних організацій можуть бути надані привілеї й імунітети дипломатичних агентів2. Посадові особи мають більш скромні юрисдикційні імунітети3. Обсяг фіскальних привілеїв і митних імунітетів, а також право голови представництва користуватися прапором і емблемою організації загалом відповідають тому, що надано відповідно до міжнародного права дипломатичним агентам.
Слід мати на увазі, що статус представництв держав при міжнародних організаціях і статус посадових осіб організацій у державах-членах урегульований численними міжнародними договорами держав з міжнародними організаціями. Тому для встановлення точного обсягу привілеїв й імунітетів у зовнішніх зносинах за участю міжнародних міжурядових організацій слід звертатися до конкретних міжнародних договорів.
Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. закріплює: «Представникам у Комітеті Міністрів при виконанні ними своїх службових обов'язків і під час поїздки до місця засідання й назад надається… а) імунітети від особистого арешту або затримання і від накладення арешту» (ст. 9).
У зазначеній вище Генеральній угоді Генеральному Секретарю Ради Європи і його заступнику, а також членам їхніх родин мають бути надані привілеї та імунітети, надані «відповідно до міжнародного права дипломатичним представникам» (ст.16).
Посадові особи Ради Європи «не підлягають судовій відповідальності за сказане чи написане ними і за всі дії, скоєні ними як посадовими особами у рамках їхніх повноважень» (п. «а» ст.18 Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р.).[1/3]
Розділ 3 Міжнародний документ про спеціальні місії

Конвенція про спеціальні місії 8 грудня 1969 року:

Держави-учасниці цієї Конвенції, відзначаючи, що спеціальним місіям завжди надавався особливий режим, беручи до уваги цілі й принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй, що стосуються суверенної рівності держав, підтримання міжнародного миру і безпеки та розвитку дружніх відносин і співробітництва між державами, відзначаючи, що важливість питання про спеціальні місії була визнана у ході Конференції Об'єднаних Націй з дипломатичних зносин та імунітету, а також у резолюції 1, прийнятій Конференцією 10 квітня 1961 р., враховуючи, що Конференція Організації Об'єднаних Націй з дипломатичних зносин та імунітету прийняла Віденську конвенцію про дипломатичні зносини, яка була відкрита для підписання 18 квітня 1961 року, враховуючи, що Конференція Організації Об'єднаних Націй з консульських зносин прийняла Віденську конвенцію з консульських зносин, яка була відкрита для підписання 24 квітня 1963 року, вважаючи, що міжнародна конвенція про спеціальні місії могла б доповнити обидві ці конвенції та сприяти розвитку дружніх відносин між державами, незалежно від їх державного і суспільного устрою, усвідомлюючи, що привілеї та імунітети, які відносяться спеціальних місій, надаються не для вигоди окремих осіб, а для забезпечення ефективного виконання функцій спеціальних місій як місій, що за своїм характером представляють державу, підтверджуючи, що норми міжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, не передбачені положеннями цієї Конвенції, погодилися про нижченаведене:
Стаття 1
Використовувані терміни
У цій Конвенції:
а) "спеціальна місія" є тимчасова місія, що за своїм характером представляє державу і направляється однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання;
b) "постійне дипломатичне представництво" це дипломатичне представництво за змістом Віденської конвенції про дипломатичні зносини;
с) "консульська установа" це будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство;
d) "глава спеціальної місії" це особа, на яку посилаючою державою покладено обов'язок діяти як такій;
е) "представник посилаючої держави в спеціальній місії" - це будь-яка особа, якій посилаюча держава надала такі повноваження;
f) "членами спеціальної місії" є глава спеціальної місії, представники посилаючої країни у спеціальній місії та члени персоналу спеціальної місії;
g) "членами персоналу спеціальної місії" є члени дипломатичного персоналу, адміністративно-технічного персоналу та обслуговуючого персоналу спеціальної місії;
h) "членами дипломатичного персоналу" є члени персоналу спеціальної місії, які мають статус дипломата для цілей спеціальної місії;
і) "членами адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії" є члени персоналу спеціальної місії, що здійснюють адміністративно-технічне обслуговування спеціальної місії;
j) "членами обслуговуючого персоналу" є члени персоналу спеціальної місії, які використовуються нею як домашні службовці чи для виконання аналогічних робіт;
k) "приватний обслуговуючий персонал" означає осіб, які знаходяться виключно у приватному обслуговуванні членів спеціальної місії.
Стаття 2
Направлення спеціальної місії
Держава може направляти спеціальну місію в іншу державу за згодою останньої, попередньо отриманою через дипломатичні та інші узгоджені або взаємоприйнятні канали.
Стаття 3
Функції спеціальної місії
Функції спеціальної місії визначаються за взаємною згодою між посилаючою державою і приймаючою державою.
Стаття 4
Направлення спеціальної місії у дві або кілька держав
Держава, яка бажає направити одну й ту саму спеціальну місію у дві або кілька держав, повідомляє про це кожну приймаючу державу, коли вона звертається до неї за згодою.
Стаття 5
Направлення спільної спеціальної місії двома або кількома державами
Дві або кілька держав, які бажають направити спільну спеціальну місію в іншу державу, повідомляють про це приймаючу державу, коли вони звертаються до неї за згодою.
Стаття 6
Направлення спеціальних місій двома або кількома державами для розгляду питання, що становить для них спільний інтерес
Дві або кілька держав можуть направити одночасно спеціальну місію в іншу державу за згодою цієї держави, отриманою відповідно до Статті 2, для спільного розгляду, за погодженням між усіма цими державами, питання, що становить для них спільний інтерес.
Стаття 7
Відсутність дипломатичних або консульських зносин
Наявність дипломатичних або консульських відносин не є необхідною для направлення або прийняття спеціальної місії.
Стаття 8
Призначення членів спеціальної місії
З винятками, передбаченими у Статтях 10, 11, 12, посилаюча держава може на свій розсуд призначити членів спеціальної місії, повідомивши попередньо приймаючій державі всю необхідну інформацію про чисельність і склад спеціальної місії і, зокрема, повідомивши про прізвища і посаду осіб, яких вона має намір призначити. Приймаюча держава може не дати своєї згоди на направлення спеціальної місії, чисельність якої вона не вважає розумною через обставини і умови у приймаючій державі та потреби даної місії. Вона може також, не повідомляючи причин своєї відмови, не дати згоди на призначення будь-якої особи як члена спеціальної місії.
Стаття 9
Склад спеціальної місії
(1) Спеціальна місія складається з одного або кількох представників посилаючої держави, з числа яких ця держава може призначити главу місії. До спеціальної місії може також входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал.
(2) Коли члени постійного дипломатичного представництва або консульської установи, що знаходиться в приймаючій державі, включаються до складу спеціальної місії, вони зберігають свої привілеї та імунітети як членів дипломатичного представництва або консульської установи, окрім привілеїв та імунітетів, наданих цією Конвенцією.
Стаття 10
Громадянство членів спеціальної місії
(1) Представники посилаючої держави в спеціальній місії і члени її дипломатичного персоналу в принципі мають бути громадянами посилаючої держави.
(2) Громадяни приймаючої держави не можуть призначатися до складу спеціальної місії інакше як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути у будь-який час анульована.
(3) Приймаюча держава може обумовити за собою право, передбачене в пункті (2) цієї Статті, щодо громадян третьої держави, які не є одночасно громадянами посилаючої країни.
Стаття 11
Повідомлення
(1) Міністерство закордонних справ або інший орган приймаючої держави, щодо якого є домовленість, повідомляється:
а) про склад спеціальної місії та про будь-які наступні його зміни;
b) про прибуття і остаточне відбуття членів місії та про припинення їх функцій в місії;
с) про прибуття і остаточне відбуття будь-якої особи, що супроводжує члена місії;
d) про найм і звільнення осіб, які проживають у приймаючій державі, як членів місії або як приватного обслуговуючого персоналу;
е) про призначення глави спеціальної місії або, якщо такий не призначений, представника, про якого йдеться в пункті (1) Статті 14, та їх заступників;
f) про місцезнаходження приміщень, що займаються спеціальною місією, та особистих приміщень, що користуються недоторканністю відповідно до Статей 30, 36 і 39, а також про всі дані, необхідні для ідентифікації таких приміщень;
(2) Повідомлення про прибуття і остаточне відбуття мають робитися завчасно, якщо це не є неможливим.
Стаття 12
Особи, оголошені persona non grata або неприйнятними
(1) Приймаюча держава може в будь-який час, не будучи зобов'язаною мотивувати своє рішення, повідомити посилаючу державу, що який-небудь представник посилаючої держави в спеціальній місії або який-небудь із членів її дипломатичного персоналу є persona non grata або що будь-який інший член персоналу місії є неприйнятним. У такому випадку посилаюча держава повинна відповідно відкликати дану особу або припинити її функції в місії. Та чи інша особа може бути оголошена persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію приймаючої держави.
(2) Якщо посилаюча держава відмовиться виконати або не виконає протягом розумного строку свої зобов'язання, передбачені в пункті (1) цієї Статті, приймаюча держава може відмовитися визнати дану особу членом спеціальної місії.
Стаття 13
Початок функцій спеціальної місії
(1) Функції спеціальної місії розпочинаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з міністерством закордонних справ або іншим органом приймаючої держави, щодо якого є домовленість.
(2) Початок здійснення функцій спеціальною місією не залежить ні від представлення її постійним дипломатичним представництвом посилаючої держави, ні від вручення вірчих грамот або повноважень.
Стаття 14
Повноваження діяти від імені спеціальної місії
(1) Глава спеціальної місії або, якщо посилаюча держава такого не призначила, один з представників посилаючої держави, зазначений останньою, уповноважений діяти від імені спеціальної місії і вести листування з приймаючою державою. Приймаюча держава адресує листування, що стосується спеціальної місії, главі місії або, якщо глава місії не призначений, зазначеному вище представнику або безпосередньо, або через постійне дипломатичне представництво.
(2) Однак член спеціальної місії може бути уповноважений посилаючою державою, главою спеціальної місії або, якщо глава місії не призначений, представником, про якого йдеться в пункті (1) цієї Статті, або заступати главу спеціальної місії або вищезазначеного представника, або вчинити конкретні дії від імені місії.
Стаття 15
Орган приймаючої держави, з яким ведуться офіційні справи
Всі офіційні справи з приймаючою державою, доручені спеціальній місії посилаючою державою, ведуться з міністерством закордонних справ або через це міністерство, або з іншим органом приймаючого уряду, щодо якого є домовленість.
Стаття 16
Правила щодо старшинства
(1) Коли дві або кілька спеціальних місій зустрічаються на території приймаючої держави або третьої держави, старшинство місій встановлюється, якщо немає спеціальної угоди, відповідно до алфавітного порядку назв держав, встановленого протоколом держави, на території якої місія перебуває.
(2) Старшинство двох або кількох спеціальних місій, що зустрічаються з нагоди церемоніальної або урочистої події, визначається протоколом приймаючої держави.
(3) Старшинство членів тієї ж спеціальної місії буде таким, як воно повідомлене приймаючій державі або третій державі, на території якої зустрічаються дві або кілька спеціальних місій.
Стаття 17
Місцеперебування спеціальної місії
(1) Місцеперебуванням спеціальної місії є місце, встановлене за згодою між зацікавленими державами.
(2) При відсутності згоди місцеперебуванням спеціальної місії є місце, де розташоване міністерство закордонних справ приймаючої держави.
(3) Якщо спеціальна місія виконує своє функції у різних місцях, зацікавлені держави можуть домовитись про те, щоб ця місія мала кілька місць перебування, з яких вони можуть обрати одне як основне мі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.