Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Суть, особливост та законодавча база з регулювання зовншньоекономчної полтики України. Структура управлння зовншньоекономчною дяльнстю пдприємства. SWOT-аналз, аналз макро- й мкромаркетингового середовища та зовншньоекономчної дяльност.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 03.03.2011. Сдан: 2011. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



41
Размещено на webkursovik.ru/
ЗМІСТ

Вступ
1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства та її роль у розвитку національної економіки
1.1 Суть та особливості зовнішньоекономічної політики України
1.2 Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Нормативно - законодавча база регулювання ВЭД
1.3 Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства
1.4 Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю
2. Практичні аспекти ЗЄД підприемства ВАТ «Стаханівський завод феросплавів»
2.1 Загальна характеристика ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів»
2.2 Аналіз макро-маркетингового та мікро-маркетингового середовища підприємства
2.3 SWOT-аналіз діяльності підприємства
2.4 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів»
Вступ

Становлення в Україні ринкових відносин вимагає нового економічного мислення, зовсім інших підходів до керування економікою, освоєння сучасної теорії виробничо-комерційної і зовнішньоекономічної діяльності. А для цього необхідно добре знати як внутрішній, так і зовнішній ринки, їхню інфраструктуру, закономірності функціонування, а також причини, що обумовлюють той чи інший стан ринку.
Економічні реформи в Україні включають у якості одного з найважливіших напрямків і реформу ЗЕД. У процесі реформи ЗЕД відбувається децентралізація і поступове відмовлення держави від монополії на зовнішню торгівлю. Підприємства одержали право самостійного виходу на зовнішній ринок. Особисту участь у ЗЕД приймають сьогодні сотні великих і тисячі середніх підприємств. При самостійному виході на зовнішній ринок підприємству доводиться вирішувати широке коло питань, зв'язаних з експортною діяльністю: вивчення світового ринку в цілому, вибір партнера по ЗЕД, аналіз діяльності закордонних фірм і міжнародний маркетинг, сучасні форми реалізації продукції і після продажного обслуговування.
Об'єктом дослідження цієї роботи є ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів». [1]
ЗАТ“СФЗ” заснований у 1873 році як промислове підприємство. Сьогодні його продукція відома далеко за межами України.
Продукція заводу користається великим попитом у промислових підприємств України, а також на ринку країн СНД. Але для поліпшення фінансового стану і підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності необхідний пошук нових ринків збуту продукції.
Предмет дослідження - організаційна структура відділка ЗЄД на підприемстві.
Тому метою даної роботи є розробка комплексу заходів щодо підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів».
Задачі даної роботи:
1.Теорія та методологія досліджуваної проблеми.
2.Аналіз основних техніко-економічних, фінансових показників та ЗЄД підприємства .
3.Вибір нового закордонного ринку для збуту продукції та розробка маркетингової стратегії.
4.Розробка оптимізації організаційної структури управління ЗЄД підприємства.
5.Визначення збутової стратегії і стратегії просування товару на новому закордонному ринку з метою підвищення ефективності ЗЕД.
Актуальность дипломной работи зв язана з необхідністю оптимізації організацийної структурі відділку ЗЄД підприемств України, т.к. ця частина в структурі підприемства грає важливу роль у структурі підприемства та у реалізації його ЗЄ діяльності.
Рішення поставлених задач було досягнуто при допомозі методів системного аналізу, графового моделювання та методом економіко - математичного планування.
1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства та її роль у розвитку національної економіки

Серед процесів, які визначають особливості розвитку сучасного світу, провідним є процес інтернаціоналізації господарського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнародної взаємодії та переплетіння. Тому нині важко назвати країну, яка б не була суб'єктом міжнародних економічних відносин і не зазнавала впливу зовнішнього (міжнародного) середовища.
Якщо розглядати економіку країни з точки зору функціональної орієнтації, то вона складається з двох секторів: внутрішньої та зовнішньої економіки. Призначення внутрішньої економіки -- задоволення потреб споживачів за рахунок внутрішнього виробництва, зовнішньої -- вихід на міжнародні ринки товарів, послуг та факторів виробництва з метою підвищення загальноекономічного добробуту країни. Таким чином, основний критерій виділення цих двох секторів -- наявність економічних зв'язків між господарськими одиницями, які репрезентують різні країни.
Виходячи з цього, можна дати визначення зовнішньоекономічних зв'язків як комплексної системи різнобічних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб'єктів у різних галузях економіки.[2]
В історичному аспекті зовнішньоекономічні зв'язки є продуктом цивілізації, так як виникають з появою держави і еволюціонують водночас з її розвитком. В економічному -- зовнішні економічні зв'язки -- це операції, пов'язані з обігом товарів, послуг, грошей і капіталу між різними економічними і валютними зонами.
Серед основних причин, які стимулюють розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, слід виділити такі: нерівномірність економічного розвитку різних країн світу; відмінності в сировинних ресурсах; відмінності в людських ресурсах; нерівномірність розміщення фінансових ресурсів; характер політичних відносин; різний рівень науково-технічного розвитку; специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов.
Нерівномірність економічного розвитку різних країн світу. Кожна держава проводить власну економічну політику, що базується на певному розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери обслуговування та інших галузей економічної системи, спеціалізуючись при цьому в тих сферах економіки, які дозволяють мати значні переваги.
Відмінності в сировинних ресурсах. Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експорту потенціалу.[4]
Відмінності в людських ресурсах. Щорічно в результаті пошуку роботи в світі переміщується більше двадцяти п'яти мільйонів чоловік із країн, що мають надлишок трудових ресурсів: Індія, Китай, Бангладеш, Пакистан, Нігерія. В основному цей потік направлений у регіони, які потребують додаткового притоку робочої сили: Західна Європа, США, Близький Схід. Тому даний процес має об'єктивний характер і сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв'язків.
Нерівномірність розміщення фінансових ресурсів. Однією з закономірностей розвитку економічних міжнародних відносин є функціонування світового інвестиційного ринку. В 90-х роках у світі сталося значне підвищення рівня прямих іноземних інвестицій, які сягнули близько 300 млрд дол. США щорічного інвестиційного потоку.
Характер політичних відносин. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків стимулює пошук оптимальних форм розв'язання суперечностей між країнами. При цьому вони дозволяють погасити політичну конфронтацію, яка зазвичай призводить до негативних наслідків (розрив економічних відносин, економічна і політична блокада, війна і т.п.). У свою чергу, політична стабільність створює сприятливі умови для розвитку міжнародних економічних відносин.
Різний рівень науково-технічного розвитку. При посередництві зовнішньоекономічних зв'язків країни вирішують проблеми не тільки модернізації процесу виробництва, а й задачі диверсифікації товарної номенклатури (асортименту), отримання нових технологій, ноу-хау. Обмін між країнами студентами, науковими співробітниками, спеціалістами дозволяє підтримувати високий інтелектуальний і технологічний рівень у країні, стимулює розвиток наукоємних виробництв, допомагає реалізувати інтелектуальний потенціал країни на світовому ринку.
Специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов. Реалізація економічного потенціалу країни на світовому ринку можлива не тільки завдяки різному рівню виробничих умов країн, а й особливостям природно-географічного положення. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам країни реалізують свій потенціал у туристичному, рекреаційному напрямках, що дозволяє їм отримати значні валютні надходження (Швейцарія, Італія, Єгипет, Франція, Угорщина). Вигідне географічне положення країни дає можливість їй отримувати кошти від транзиту вантажів через її територію (Польща, країни Прибалтики).
Таким чином, більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного потенціалу.
Отже, необхідність існування зовнішньоекономічних зв'язків обумовлюється тим, що різні країни мають різні виробничі умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої продукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить прибуток кожній країні-учасниці, задовольняє потреби споживачів у продукції кращої якості.
Зовнішньоекономічні зв'язки можна класифікувати за двома ознаками:
-- за напрямком товарного потоку;
— за структурною ознакою.
Залежно від напрямку товаропотоку зовнішньоекономічні зв'язки класифікуються на експортні, коли товари вивозяться із країни, імпортні _ при ввезенні товарів до країни та транзитні, тобто товаропотік йде через країну до інших держав.
За структурною ознакою взаємозв'язки з суб'єктами господарювання інших країн поділяються на кілька груп: зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі, інвестиційні.[8]
Якщо взяти за критерій об'єкт зовнішньоторговельної операції, то даний вид взаємовідносин систематизується на товарні операції, надання послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності та операції з інтелектуальною власністю. Зовнішньоторговельні операції з товаром можуть здійснюватись у різних формах. Це може бути купівля-продаж, тобто безпосередній перехід права власності на товар від продавця до покупця, або опосередкована торгівля (консигнаційні, дилерські, агентські й под.) Різнобічні форми операцій зустрічної торгівлі (бартер, компенсаційні угоди, зустрічні закупки й под.)
Останнім часом у сфері зовнішньоекономічної діяльності зростає питома вага не продажу товарів, а надання різного виду послуг: інжинірингових, страхових, послуг зв'язку, діяльність у сфері інформаційного обміну та транспортного обслуговування, роялті та ліцензійні послуги.
Але найбільш прогресуючим видом зовнішньоторговельних операцій є торгівля інтелектуальною власністю -- франчайзинг, ноу-хау, консалтинг.
Серед фінансових операцій у сфері зовнішньоекономічних зв'язків домінують взаємовідносини з міжнародного кредитування, страхування, обслуговування міжнародних платежів, депозитні та інші банківські операції.
До виробничих операцій відносяться взаємовідносини з орендного використання промислового обладнання (лізинг), різного виду кооперація при випуску спільної продукції та спільне підприємництво.
Досить поширеними на сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічної діяльності є відносини у сфері міжнародних інвестицій. При цьому вони існують у самих різнобічних формах: пряме інвестування, тобто вкладення капіталу в підприємництво та нерухомість, портфельні інвестиції, вкладення капіталу в цінні папери.[9]
1.1 Суть та особливості зовнішньоекономічної політики України
Процес ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників, але основними є такі: вибір оптимальної моделі господарювання; визначення головних рушійних сил, які стимулюють рух у певному напрямку; відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Всі ці питання вирішуються при формуванні економічної політики держави.
Однією з основних складових економічної політики є зовнішньоекономічна політика. Зовнішньоекономічна політика -- це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.[6]
Так як зовнішньоекономічна політика є складовою економічної політики, то від загальної концепції побудови економічної системи залежить напрямок руху, етапи формування, механізм функціонування політики держави у сфері міжнародних економічних зв'язків. При цьому реалізуються як економічні цілі, так і політичні, оскільки зовнішньоекономічна політика є частиною зовнішньої політики.
Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин -- це водночас і еволюція розвитку та вдосконалення системи державного регулювання даного виду взаємовідносин. Так як у сукупності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємопов'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із основних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.
Централізовано-планова модель господарювання передбачала досить жорстку ієрархічну систему регулювання економікою, тому основним постулатом, на якому базувалась зовнішньоекономічна політика, була монополія держави на проведення будь-яких операцій у сфері міжнародних економічних відносин. Тобто, тільки держава могла наділити певні органи правом дієздатності на зовнішньому ринку.
Ринкова модель передбачає зовсім іншу побудову системи господарювання. В даній моделі для суб'єктів господарювання немає принципової різниці, на якому ринку працювати -- внутрішньому чи зовнішньому, головне -- реалізація економічних інтересів згідно з існуючим правовим полем.[9]
При визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному. Ефективність функціонування зовнішньоекономічної політики залежить від реалізації обох функціональних задач. Неможлива реалізація наступальної функції без чіткого відпрацювання захисної. На наш погляд, це глибоко взаємопов'язані процеси.
Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порівняльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.
З великого спектра проблем, які розв'язують країни, беручи участь у сфері міжнародних економічних відносин, основною є проблема збереження суверенітету. Йдеться не стільки про політичну незалежність, скільки про економічний суверенітет країни, який означає свободу держави у виборі форм і шляхів збереження та захисту своєї національної економіки від будь-якого втручання з боку іноземних держав, зокрема їхньої економічної діяльності, в тому числі й у сфері міжнародного поділу праці.
Захисна функція реалізується з метою формування народногосподарської структури у відповідності з національними інтересами і цілями зовнішньоекономічної політики. Основними причинами введення і підтримання захисних заходів є:
-- створення системи регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції;
-- необхідність захисту певних галузей і підприємств у період становлення нових виробництв, структурної перебудови і подолання кризових явищ. Такий протекціоністський захист зазвичай носить вибірковий і тимчасовий характер і є результатом компромісу між зацікавленими вітчизняними виробниками, з одного боку, і місцевими імпортерами і споживачами -- з іншого, відповідно до ступеня їхнього впливу на структури влади, які визначають зовнішньоекономічну політику;
— необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегічних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв'язок і т.п.) або обороноздатність країни. Через міжнародні домовленості такий державний контроль покриває також оборот продукції і технологій подвійного призначення;
-- необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок в обмін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для вітчизняного експорту. Потреба в цьому є особливо нагальною при вступі до Світової організації торгівлі (СОТ) та приєднанні до її правової системи, основу якої становить Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), і проведенні періодичних раундів переговорів про лібералізацію умов торгівлі. Тому імпортний режим більшості країн світу диктується, як правило, розумним протекціонізмом. Цей самий резерв використовується також і у внутрішній політиці з метою залучення ділових кіл, які зацікавлені в протекціонізмі, як союзників партій і рухів, що знаходяться при владі;
-- сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом проведення вибіркової структурної політики, ніж джерелом поповнення державного бюджету, хоча безперечно дані фіскальні заходи відіграють значну роль у країнах, які розвиваються;
-- необхідна реалізація даної функції при розв'язанні проблеми екстерналізації, тобто перекладання на інші національні господарські системи своїх проблем, витрат, складнощів. Це проявляється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують свої витрати шляхом розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції і капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на територію інших країн, переважно тих, які знаходяться на світогосподарській периферії.[12]
Слід акцентувати увагу на важливій методологічній посилці -- зовнішньоекономічна політика є каталізатором ринкових перетворень у країні, вона безперечно стимулює рух у даному напрямку, але основний фундамент створення ефективної економічної системи -- це функціонування внутрішніх економічних відносин. За рахунок ефективного функціонування зовнішньоекономічних відносин можливе вирішення цілого ряду локальних задач, але питання стратегії реалізуються на рівні внутрішніх економічних взаємовідносин.[15]
Використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики має передбачати аналіз механізму їх реалізації та наслідків їх дії як для світового співтовариства в цілому, так і для економіки конкретної країни зокрема. При цьому дана проблема має кілька аспектів.
— По-перше, всі інструменти зовнішньоекономічної політики мають власні механізми дії.
По-друге, реалізація того чи іншого інструменту зовнішньоекономічної політики супроводжується як певними здобутками, так і певними видатками. В кожному конкретному випадку той чи інший інструмент впливу на експортні чи імпортні потоки приносить одним зовнішньоекономічним суб'єктам реальний виграш, тоді як економічне становище інших погіршується.
По-третє, економічні наслідки використання інструментів зовнішньоекономічної політики доцільно розглядати в двох основних вимірах:
-- безпосередні зміни, які відбуваються на ринку того товару, що є об'єктом державного регулювання;
-- опосередковані зміни (вторинні ефекти) ринку інших товарів. Такі зміни є результатом того, що оскільки кожний окремий ринок товарів є елементом національної економічної системи, який тісно взаємодіє з іншими її складовими, то очевидно, що ці складові (ринки інших товарів) також реагують на відповідні зміни на ринку окремого товару.
Тому приймаючи рішення про використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики, уряд країни повинен оцінювати їх сукупний вплив на характер економічної політики і можливі дії у відповідь за принципом «дія -- протидія» з боку інших країн.
При застосуванні того чи іншого інструменту зовнішньоекономічної політики необхідно проаналізувати цілий ряд питань, відповідь на які дадуть можливість спрогнозувати наслідки його використання: Який очікується економічний виграш для галузі або фірми і яку кількість робочих місць буде створено або збережено в результаті здійснення даного заходу? Наскільки збільшаться доходи бюджету або які потрібні будуть бюджетні видатки на здійснення того чи іншого заходу? Наскільки збільшаться внутрішні ціни і скоротиться споживання в результаті застосування даного заходу? Який вплив матиме даний захід на структуру відповідного ринку і на конкуренцію на ньому? Чи дозволить даний захід у перспективі забезпечити структурну перебудову галузі і вивести її на конкурентоспроможний рівень, чи він лише законсервує існуючу відсталість? Який вплив матиме даний захід на суміжні галузі, особливо ті, які купують і продають свою продукцію в ті галузі, на захист яких він спрямований? Як відреагують інші країни на застосування даного заходу і який його потенційний вплив на них? Чи відповідає очікуваний захід багатостороннім і двостороннім угодам, в яких бере участь країна?
* Основні складові зовнішньоекономічної політики держави:
* Зовнішньоторговельна політика;
* Валютна політика;
* Політика у сфері залучення іноземних інвестицій;
* Митно-тарифна політика.
Зовнішньоторговельна політика -- це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.
Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.
При цьому під експортним потенціалом розуміють певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.
Вибираючи експортно-орієнтовану модель економічного розвитку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.[14]
Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.
Основними напрямами імпортної політики є: обгрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.
Валютна політика -- це сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складовими валютної політики є дисконтна та девізна політика держави.
Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуванні дисконтної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов'язань. Дана політика орієнтована передусім на коригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермінових активів.
Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з метою збереження стабільності валютного курсу.
Політика в сфері стимулювання іноземних інвестицій передбачає реалізацію таких цілей:
-- створення конкурентного середовища;
-- привнесення в країну передової технології і досвіду ринкового господарювання;
-- додатковий інвестиційний капітал;
-- розширення масштабів вітчизняного накопичення за рахунок зовнішніх джерел фінансування;
-- збільшення національного виробництва за рахунок іноземних вкладень;
-- сприяння структурній перебудові економіки;
-- створення передумов для поєднання вітчизняного та іноземного капіталів.
Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.[15]
Положення, що митні відносини є однією зі складових сукупності всіх ринкових відносин, дає змогу зробити висновок, що цілі митно-тарифної політики є похідними від загальноекономічних цілей і визначаються пріоритетами останніх.
Основними цілями цієї політики є:
* забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території України;
* участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту внутрішнього ринку;
* стимулювання розвитку національної економіки;
* сприяння проведенню структурної перебудови та інших завдань економічної політики України.
За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довготермінових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завданнями митно-тарифної політики є: створення оптимальних умов для конкуренції між національними й іноземними виробниками; забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту ринку України; стимулювання розвитку економіки; сприяння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших завдань економічної політики; забезпечення належного рівня надходжень до Державного бюджету країни.[21]
1.2 Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Нормативно - законодавча база регулювання ВЭД
З прийняттям Верховною Радою (16 липня 1990 р.) Декларації про державний суверенітет Україна самостійно здійснює і регулює зовнішньоекономічну діяльність, керуючись при цьому як внутрішнім, так і міжнародним законодавством.[19]
Основоположними принципами, на яких базується система зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є такі: суверенітет народу України; свобода зовнішньоекономічного підприємництва; рівність і недискримінація всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед законами України; верховенство закону і захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, еквівалентність обміну.
Принцип суверенітету народу України полягає у:
* виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись чинним законодавством України;
* обов'язку України з виконання договорів і зобов'язань у сфері міжнародно-економічних відносин.
Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва реалізується у:
* праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;
* праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені законодавством України;
* обов'язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законодавством;
* виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати даної діяльності.
Основу принципу юридичної рівності та недискримінації становлять:
* рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
* заборона будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
* неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів.
Принцип верховенства закону це передусім регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України та заборона застосування підзаконних актів, що створюють менш сприятливі умови для функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності реалізується у:
* однаковому захисті інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на території України;
* однаковому захисті інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права;
* захисті державних інтересів як на території України, так і за її межами.
Основоположною тезою принципу еквівалентності обміну є неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
Як джерела міжнародного торговельного права варто розглядати насамперед двосторонні й багатобічні міжнародні договори. Їх умовно можна розділити на:
- міжнародні торговельні договори, що встановлюють загальні умови співробітництва держав в області зовнішньої торгівлі;
- міжурядові торговельні угоди, що укладаються на основі договорів про торгівлю й утримуючі конкретні зобов'язання сторін відносно товарообігу між ними;
- угоди про товарні поставки (товарні угоди) як різновид торговельних угод, що передбачають конкретний список взаємнопостачальних товарів;
- угоди про товарообіг і платежі (крім іншого містять основні умови й порядок розрахунків за поставлений товар);
- клірингові угоди, що передбачають порядок розрахунків по взаємних поставках шляхом заліку сум по експорті й імпорту;
- і нарешті, торговельні конвенції, що визначають відносини між державами по спеціальних питаннях в області торгівлі (наприклад, митні конвенції).
До інших джерел міжнародного торговельного права можна віднести:
- міжнародні торговельні порядки, тобто міжнародну практику, що повторюється протягом тривалого періоду в міжнародних торговельних відносинах;
- судові прецеденти міжнародних судів і арбитражів;
-і рішення й постанови міжнародних організацій, прийняті в межах їхньої компетенції, якщо вони не суперечать принципам міжнародного права.[22]
. У міру глобалізації світової економіки й стрімкого розвитку трансграничної торгівлі держави в усі більшому ступені стали відчувати неадекватність або щонайменше недостатню ефективність своїх національних коштів регулювання ВЭД відносин. Виходячи із цього, держави прийшли до необхідності створення глобальної інтеграційної угоди. Із цією метою в 1947 році була укладена багатостороння Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ), що доповнила післявоєнну «міжнародну економічну конституцію», засновану на Бреттон-Вудских угодах 1944 року, що, проте, залишилася незавершеною через не ратифікацію Гаванської хартії Міжнародної торговельної організації 1948 року. Первісне число учасників Угоди рівнялося 23, а до квітня 1994 року воно зросло до 132. Розвиток ГАТТ згодом привело до утворення міжнародної організації з постійно діючим Секретаріатом. Прогресивне перетворення ГАТТ із тимчасового короткострокового договору про взаємну лібералізацію тарифів у комплексну довгострокову систему з більш ніж 200 багатосторонніх торговельних угод досить відчутно позначилося на міжнародній торгівлі. ГАТТ відігравало ключову роль у її розвитку за допомогою проведення багатобічних торговельних переговорів (раундів), що систематизували розвиток міжнародної торгівлі, і створенні норм і правил міжнародного торговельного права, що надають системі міжнародної торгівлі необхідну ясність і юридичну чинність.[25]
Останній, восьмий раунд багатобічних торговельних переговорів ГАТТ, що проходив з 1986 по 1993 рік і получив назву Уругвайського раунду, був покликаний привести систему ГАТТ у відповідність із сучасними вимогами міжнародної торгівлі. Заключний акт, що закріплює результати Уругвайського раунду, був підписаний на нараді, що проходила на рівні міністрів, Комітету з торговельним переговорам 15 квітня 1994 р. у Маракеше (Марокко). Генеральна угода про тарифи й торгівлю було значно вдосконалене й одержало назву «ГАТТ-1994». Була прийнята Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода по торговельних аспектах прав інтелектуальної власності (ТРИПС), і, нарешті, було укладено Маракешське угоду про створення Всесвітньої торговельної організації (ВТО), що набуло чинності 1 січня 1995 р.
Угода про ВТО, прийняте 124 країнами і ЄС 15 квітня 1994 р., не тільки є самою довгою угодою, коли-або укладеним (містить понад 25 тис. сторінки), але й найважливішою всесвітньою угодою із часів Уставу ООН 1945 року. Воно включає преамбулу й 16 статей, що регулюють сферу дії й функції ВТО, її інституціональну структуру, правовий статус і відносини з іншими організаціями, процедури ухвалення рішення й членство. Його правова комплексність виходить із 28 Додаткових угод і домовленостей, включених у чотири Додатки до Угоди про ВТО, і його внесення в Заключний акт, що поєднує результати Уругвайського раунду багатобічних/[27]
торговельних переговорів, що включають 28 наступних міністерських рішень, декларацій і одну домовленість відносно угод Уругвайського раунду.
Як глобальна інтеграційна угода в області міжнародного руху товарів, послуг, фізичних осіб, капіталу й платежів Угода про ВТО усуває поточну фрагментарність окремих міжнародних угод і організацій, що регулюють відносини в цих сферах. Після 50 років, що пройшли із Бреттон-Вудської конференції, набрання ним чинності 1 січня 1995 р. завершило формування правової структури Бреттон-Вудської системи, заснованої на Міжнародному валютному фонді, групі Світового банку й ВТО. І навіть більше того, тому що Устави МВФ і Світового банку містили тільки кілька істотних правил, пов'язаних з урядовою політикою й урегулюванням суперечок, те ВТО була створена для виконання також конституційних і нормотворчих функцій на додаток до своїх виняткових функцій спостереження й урегулювання суперечок в області зовнішньоторговельної політики країн-членів:
- ВТО сприяє виконанню, керуванню й реалізації положень Уругвайського раунду й будь-яких нових угод, які
будуть прийняті в майбутньому;
- ВТО є форумом для проведення подальших переговорів між країнами-учасницями з питань, охоплюваним укладеними Угодами;
- ВТО вповноважена дозволяти протиріччя й суперечки, що виникають між країнами-учасницями;
- ВТО видає періодичні огляди торговельної політики країн-учасниць.
Конференція ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) була заснована в 1964 році Генеральною Асамблеєю як допоміжний орган, однак давно вже переросла в самостійний автономний орган ООН. ЮНКТАД є основним органом ГА ООН в області торгівлі й розвитку. ЮНКТАД - це координаційний центр у рамках ООН для комплексного розгляду проблематики розвитку й взаємозалежних питань в області торгівлі, фінансів, технології, інвестицій і стійкого розвитку.
Основними цілями Конференції є: максимальне розширення можливостей країн, що розвиваються, в області торгівлі, інвестицій і розвитку й надання їм сприяння в рішенні завдань, пов'язаних із процесом глобалізації й інтеграції у світову економіку на справедливій основі.[28]
Для досягнення зазначених цілей ЮНКТАД здійснює свою діяльність по наступних напрямках:
- глобалізація й стратегія в області розвитку;
- міжнародна торгівля товарами й послугами й питання сировинних товарів;
- інвестиції, технології й розвиток підприємств;
- інфраструктура послуг для розвитку й ефективності торгівлі;
- найменш розвинені, що не мають виходу до моря й острівні країни, що розвиваються;
- міжсекторальні питання.
У своїй діяльності ЮНКТАД співробітничає з Департаментом ООН по економічних і соціальних питаннях (ДЭСВ), Програмою розвитку ООН (ПРООН), ВТО, Міжнародним торговим центром (МТЦ), ЮНИДО, ВОИС і іншими організаціями.
Область міжнародної торгівлі товарами й послугами, а також питання сировинних товарів - сфера досить активної роботи ЮНКТАД. Вона сприяє країнам, що розвиваються, і, зокрема, найменш розвиненим з них у максимальному посиленні позитивного впливу глобалізації й лібералізації на стійкий розвиток шляхом надання їм допомоги в справі реальної інтеграції в міжнародну торговельну систему.[29]
ЮНКТАД аналізує вплив угод Уругвайського раунду на торгівлю й розвиток і допомагає країнам у використанні можливостей, що випливають із цих угод, зокрема шляхом зміцнення їхнього експортного потенціалу. Згідно українським і міжнародним нормативно - правовим актам Україна зобов'язана дотримувати наступних умов:
- обов'язком України неухильно дотримувати всіх договорів і зобов'язання України в області міжнародних економічних відносин;
- правом суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;
- правом суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких, прямо не заборонених чинними законами України, формах;
- обов'язком дотримувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядок, установлений законами України;
- виключним правом власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі отримані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;
- рівністю перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, у тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
- забороною будь-яких, крім передбачених законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності по формах власності, місцю розташування й інших ознак;
- неприпустимістю обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених законом;
- регулюванням зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
- забороною застосування підзаконних актів і актів керування місцевих органів, якої б те не було образом, що створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, чим установлені законами України;
- забезпеченням рівного захисту інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України відповідно до законів України;
здійсненням рівного захисту всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за її межами відповідно до норм міжнародного права;
- здійсненням захисту державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умовами підписаних нею міжнародних договорів і міжнародного права;
- принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввозі й вивозі товарів.
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Україні є:
- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, що володіють цивільною правоздатністю й дієздатністю відповідно до законів України й постійно проживаючі на території України;
- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні й имеющие постійному місцезнаходженні на території України (підприємства, організації й об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні й інші види господарчих товариств, асоціації, союзи, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі й консультаційні фірми, кооперативи, кре-дитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації й інші), у тому числі юридичні особи, майно або капітал яких перебуває повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
До видів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваної в Україні суб'єктами цієї діяльності, ставляться:
- експорт і імпорт товарів, капіталів, робочої смлы міжнародні фінансові операції .
- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
- кредитні й розрахункові операції.
- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів і ноу-хау торговельних марок і інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
- організація й здійснення діяльності в області проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій,
- товарообмінні (бартерні) операції й інша діяльність - орендні, у тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- операції по придбанню, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;
- роботи на контрактній основі фізичних осіб України с іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;
- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у винятковій формі законами України.
Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення й інших), здійснюються без обмежень.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності й Інших ознак.
Фізичні особи вправі здійснювати зовнішньоекономічну діяльність із моменту придбання ними цивільної дієздатності відповідно до законів України. Фізичні особи що мають постійне місце проживання на території України мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці відповідно до Закону України «Про підприємництво». Фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, у якому вони мають постійне місце проживання або громадянами якого вони є. Юридичні особи вправі здійснювати зовнішньоекономічну діяльність Відповідно До їхніх статутних документів з моменту придбання ними статусу юридичних. [28]
Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України на підставі подачі йому заяви подавця в довільній формі, нотаріально засвідчених копій статутних документів або нотаріально завірених документів фізичної особи про його реєстрацію як підприємець. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України не може відмовити подавцеві в реєстрації, якщо подавець відповідає вимогам, зазначеним вище.
Реєстрація повинна бути здійснена протягом 25 робочих днів з моменту подання зазначених документів.
При реєстрації й (або) після її забороняється будь-яке обмеження права здійснення зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі у формі, установлення процедур, що вимагають від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності доказу або підтвердження яким-небудь образом існування в нього права на таку діяльність або ускладнюючий порядок реалізації цього права.
За державну реєстрацію суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності стягується плата в розмірі, установлюваному Кабінетом міністрів України, що не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних із цією реєстрацією.
Зареєстровані суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані повідомляти Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України про всі зміни в документах, що представляються ними на реєстрацію, протягом 14 днів з моменту, коли відбулися такі зміни.
Забороняється жадати від зареєстрованого суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності проходження повторної реєстрації (перереєстрації).
У випадку відмови Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України зареєструвати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності або неприйняття рішення по цьому питанню у встановлений законом строк суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може оскаржити таку відмову в реєстрації в судових органах.
Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених законом, у тому числі й шляхом видання підзаконних актів, що створюють для її здійснення умови гірше встановлених у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність», є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.
До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція у вигляді тимчасового призупинення права здійснення такої діяльності. [31]
Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника в будь-який возмездної або безоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.
Здійснення видів зовнішньоекономічної діяльності, Зазначених нами раніше в однойменному розділі, за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав відповідно до законів цих держав.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.
Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України протягом 60 робочих днів від дня подання іноземним суб'єктом документів.[33]
Документи, зазначені вище, повинні бути нотаріально засвідчені по місцю їхньої видачі й легалізовані належним чином у консульських установах, що представляють Україну, якщо міжнародними договорами України не передбачене інше. За реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності з них стягується плата в розмірі, що встановлюється Кабінетом міністрів України і який не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних із цією реєстрацією.
У випадку відмови Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України зареєструвати представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності або неприйняття рішення по
цьому питанню у встановлений 60-денний строк іноземний суб'єкт господарської діяльності може оскаржити таку відмову в судових органах України.
Забороняється жадати від іноземного суб'єкта господарської діяльності повторну реєстрацію (перереєстрацію) раніше зареєстрованого представництва на території України.
У випадку зміни назви, юридичного статусу, юридичної адреси або оголошення іноземного суб'єкта господарської діяльності неплатоспроможним або банкрутом його представництво на території України зобов'язано сповістити про це Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків України в семиденний строк.
Господарська, у тому числі зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України регулюється законами України про порядок здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У випадку, якщо зазначена діяльність пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними законами України.[34]
Суб'єкти, що є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), повинні бути здатні до укладання договору (контракту) відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» і іншими законами України й (або) законом місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до діючого законодавства України й з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо й у винятковій формі законами України.
1.3 Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

Виробниче підприємство на зовнішньому ринку - це якісно нове явище для української економіки Вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів повинен сприяти пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу
Зовнішньоекономічна діяльність фірми включає такі основні напрямки
* вихід на зовнішній ринок,
* експортно-імпортні поставки товарів, послуг І капіталу,
* валютно-фінансові та кредитні операції,
* створення й участь у діяльності спільних підприємств,
* міжнародний маркетинг,
* моніторинг національної економічної політики та економічних світогосподарських зв'язків
Ринкова стратегія фірми передбачає співставлення всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обґрунтування прийняття оптимального рішення[35]
Процес вироблення ринкової стратегії фірми має кілька етапів 1 Всебічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності фірми Необхідно проаналізувати
а) становище фірми на ринку з тими товарами (послугами), які фірма випускає (надає) у даний момент
б) діяльність фірми з позицій споживача товарів І послуг фірми
в) діяльність фірми з позиції ринку
2. Аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту та пропозиції) Фірмі важливо визначити яким буде ринок у найближчому майбутньому в яком напрямку він розвиватиметься І чого очікують споживачі від фірми у майбутньому Для цього потрібно
а) співставити становище фірми з ємкістю майбутнього ринку,
б) проаналізувати коливання кон'юнктури ринку
3. Аналіз можливостей фірми треба проаналізувати
а) очікуваний обсяг зовнішньоекономічної діяльності,
б) перекидання фірми на Інші ринки,
в) діяльність у новому середовищі та припинення діяльності у старій сфері
4. Аналіз бюджетне податкової політики
а) бюджетне податкова політика всередині країни та н вплив на фірму,
б) бюджетне податкова політика за рубежем та й вплив на фірму
5. Аналіз впливу тенденцій у світовій економіці слід проаналізувати:
а) світовий ринок позичкового капіталу,
б) зовнішньоторгову політику різних країн
6. Розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності фірми
а) формулювання глобальної довгострокової цілі зовнішньоекономічної діяльності,
б) формулювання варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності.
в) декомпозиція глобальної цілі на підняття,
г) порівняння варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності
Прагнення отримати прибуток більший ніж всередині країни, спонукає фірми виходити на міжнародний ринок. Незважаючи на її присутність чинника невизначеності у новому середовищі (нові конкуренти мінлива ринкова кон'юнктура, коливання валютних курсів, політична нестабільність і т д ), підприємство прагне нарощувати свою присутність на світовому ринку
Відчувши на собі недоліки перших швидше спонтанних та їмпульсивних дій, підприємство починає застосовувати стратегічне планування. Успішне його використання дає змогу фірмі досягнути ефективної підприємницької діяльності на зовнішньому ринку
Планування ринкової стратеги здійснюється фірмою на трьох рівнях
* глобальному (планування проводиться у найбільш довгостроковому аспекті, визначаються важливі для підприємства цілі, що сприймаються як єдине ціле),
* стратегічному (планування здійснюється на рівні керівництва підприємства І дає уявлення про довго та середньострокові варіанти розвитку) * фактичному (планування зосереджується на визначенні конкретних акцій, які необхідні для вирішення питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках де діє фірма)
Планування стратегії фірми покликане насамперед запобігти несприятливому впливу зовнішніх факторів. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього Визначаючи бажані та можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку фірма зменшує можливість непередбачуваної дм основних чинників світового ринку
Складність економічних явищ і процесів у світовому господарств і та зростаюча кількість елементів (за рахунок зовнішніх), які ото чують підприємство робить стратегічне планування обов'язковою умовою господарської діяльності До того ж потреба у зваженій політиці та передбаченні ходу зовнішньоекономічної діяльності фірми зростає разом зі збільшенням кількості ринків, де вона проводить свою комерційну діяльність.[36]
Пріоритети у плануванні ринкової стратегії. Просте та ясне визначення цілей, як І точна оцінка наявних ресурсів, є важливою передумовою успішного виходу на зовнішні ринки Дуже часто можливості, що виникають на зовнішніх ринках, не узгоджуються ні з цілями ні з ресурсами Ринок може пообіцяти заманливі прибутки у короткостроковому періоді, даючи при цьому нестійкі перспективи у довгостроковому Таким чином, необхідно достатньо ясно визначити цілі, аби підприємство не потрапило у програшну ситуацію
Після цього пріоритет треба віддати співставленню потреб та існуючих засобів. Перш за все потрібно, щоб працівники підприємства були безпосередньо зацікавлені в участі у міжнародній діяльності. Тільки за цієї умови вони будуть спроможними вийти за межі звичних схем ресурсовикористань, «набутих» у попередні роки господарювання.
Випадкові рішення можуть виявитися вдалими, але тільки постій не та цілеспрямоване планування дозволяє досягнути оптимальної віддачі від інвестицій. Поведінку управлінського персоналу в умовах зовнішньоекономічної експансії підприємства можна позначити у вигляді схеми ЕПРГ (етноцентризм, поліцентризм, репоноцентризм, геоцентризм).
1. Етноцентризм. Етноцентричне підприємство розглядає свій міжнародний розвиток як вторинне щодо «внутрішньої експансії» а зовнішній ринок - як «пожирача» надлишків продукції Підприємство схильне до централізації основних маркетингових рішень І чає тенденцію відтворювати на зовнішніх ринках політику та процедури, що використовуються спочатку на внутрішньому ринку
2. Поліцентризм Підприємство визнає важливість специфічних чинників, які впливають на його міжнародну діяльність, а також вплив цієї діяльності на оборот капіталу та рентабельність Для повної гаранти найкращого врахування названих факторів догукається високий ступінь автономії, навіть незалежності, щоб для кожної країни виробити свою політику Таким чином маркетинг здійснюється на територіальній основі й акцент робиться не стільки на нинішній чи довгочасній подібності ринків.
3. Регіоноцентризм і геоцентризм ці два поняття означають певну ступінь зрілості у сприйнятті підприємством своєї міжнародної діяльності. Регіоноцентризм розглядає і як сукупність ринків які мають деякі спільні характеристики Геоцентризм трактує світ як єдиний ринок.
Ці два підходи дозволяють здійснювати політику що узгоджує загальні умови ринку з нюансами його конкретного освоєння Деякі рішення приймаються для світового ринку загалом - єдина марка продукції, загальна тональність реклами тоді як інші рішення стосуються регіонів (спеціальний асортимент збутові мережі політика цін і т.д. ) Саме на цих двох стадіях можна виділити ефективну стандартизацію процедур І застосування розробленої ринкової стратегії та поведінки в окремих сегментах світового ринку.[36]
Отже, планування стратегії фірми - не тільки наслідок складних ситуацій на ринку та в управлінні. Вона проявляється залежно від ділової етики та ступеня зацікавленості у зовнішньоекономічній діяльності.
Планування ринкової стратеги залежить також від рівня націоналізації підприємства Підприємство новачок насамперед праг не вибрати най адекватніший ринку товар І встановити оптимальну ціну. Досвідчене ж підприємство переважно турбується про вирішені на зовнішньому ринку проблем рівноваги ресурсів, що використовуються, запуску чи зняття з виробництва продукції, впровадження на ринках своєї продукції чи відходу з них. У обох випадках слід звертатися до формалізованих процедур планування його фаз.
Фази планування стратегії фірми. Процес планування стратеги фірми охоплює такі фази
Фаза аналізу та вибору ринків залежно від цілей І ресурсів підприємства На будь якому ступені залученності у зовнішньоекономічні зв'язки під підприємство мусить постійно підтримувати стійку відповідність між наявним досвідом товарами що випускаються своєю культурою своїми цілями га характеристиками різних ринків. 3 цією метою важливо виділити критерії вибору (мінімальний потенціал, ймовірний період окупності певний рівень поточного прибутку і т д ). Ці кроки виявляються ефективними тільки в тому разі якщо під час освоєння зовнішніх ринків підтримуються постійні зусилля для отримання Інформації та контролю за реалізацією проектів. Ці зусилля дозволяють підприємству отримати дані, потрібні для точної оцінки по потенціалу, ризику та можливостей для адаптації пропозицій І можливих комерційних рішень про початок компанії на даному ринку.[39]
Фаза адаптації пропозиції. Мета цієї стратегічної фази - вимір ступеня адаптації різних елементів (товару ціни системи збуту комунікації) для визначення належного обсягу пропозиції Одна з проблем стосується культурного середовища пропонованого продукту вимір цього феномена. Ідентифікації, способу споживання частоти покупок тощо.
Також скрупульозно вивчаються суттєві відмінності між країна ми у сфері збуту в політиці і кредиту і в сфері комунікацій включаючи засоби масової комунікації зміст І природу повідомлень витрати на рекламні кампанії.
Під час цієї фази підприємство мусить мати змогу оцінити реальність пропозицій І затрати на їх адаптацію до специфічних умов ринку що дозволить одночасно повторно вибрати ринок
Фаза розробки плану маркетингу. Досягнуті результати дозволяють розробити адаптований до ринку план який уточнює що необхідно зробити як яким чином І в які строки.
Питання про затрати та засоби стає центральним оскільки воно визначає успіх чи неуспіх плану Бюджетний дефіцит чи перебої у постачанні серйозно впливатимуть на ефективність зовнішньоекономічних дій.
Фаза реалізації та контролю. Реалізація комерційного плану у зовнішньоекономічній сфері не обмежується просто прийняттям позитивного рішення Важливо здійснювати моніторинг І контроль щоб обґрунтувати заходи що вживаються і якомога раніше виявляти можливе відхилення від планів освоєння ринку. А для цього треба не тільки мати достатньо чітко обумовлені пріоритети але й зберігати досягнуту дистанцію по відношенню до поточних дій для оцінки перекосів і вироблення коригуючи рішень.
Процес стратегічного планування становить собою замкнуту систему функціонування якої пов'язане з виконанням двох умов і досягнення гнучкості. Систематичне спостереження дає змогу вимірювати результати та виявляти відхилення забезпечення гнучкості дозволяє здійснювати відповідне коригування Отже підприємство повинне прагнути до розвитку обох цих якостей.
Загальний стратегічний план фірми формується на основі стратегічної маркетингової програми фірми шляхом нарощування на ньому фінансове економічної технічної й організаційної плоті.
Ринкова ситуація безперервно змінюється тому постійно існує необхідність коригування стратегічного стану. Отже фірма повинна чати стратегічну маркетингову програму на наступні 3-5 років.[38]
Залежно від встановлюваного строку отримання результату розрізняють цілі короткострокові (результат очікується незабаром), середньострокові та дострокові (результат очікується у перспективі до 5-и років) Стратегічна маркетингова програма фірми спрямована, в основному па середньострокові та довгострокові.
Стратегія росту фірми потягає визначенні основних напрямків розширення ділової активності:
1 Розширення активності фірми вглиб» - сегментація існуючих ринків із метою охоплення своєю продукцією нових груп споживачів.
2 Розширення активності фірми «вшир» - диверсифікація виробництва тобто поповнення виробничої програми новими видами як пов'язаними так і не пов'язаними з основним профілем підприємства.
3 Розширення активності фірми «через кордони» - виробництво через освоєння нових зарубіжних ринків
4 Кількісне зростання - нарощування обсягу незмінної номенклатури товарів для старого ринку
Найбільшу частину маркетингової програми займає опис Інструментарію реалізації поставлених цілей (тобто набір маркетингових заходів чи складових маркетингової політики щодо кожного товару ринку та виробничого відділення). Це опис:
* товарної політики що передбачає оптимізацію товарного асортименту та управління інноваційними процесами.
* збутової політики формування збутової мережі каналів товароруху.
* стимулюючої чи комунікаційної політики яка передбачає заходи у сфері сервісної політики (участі виставках і т. д.)
* цінової політики що передбачає вибір основних цінових стратег й їх комбінування та співвідношення.
У більшості маркетингових програм вказується план маркетингових досліджень. У підсумковій частині програми наводиться кошторис витрат на її реалізацію у цілому. І за окремими статтями видами маркетингової діяльності дається попередня оцінка й ефективності. Передбачаються також заходи щодо контролю за ходом виконання програми
Напрямки маркетингової стратеги. Залежно від конкретних умов фінансування фірми маркетологи визначають різні напрямки стратегій підприємницької виробниче збутової та науково технічної діяльності. Зупинимось на основних із них
Глобальними напрямками маркетингової стратеги (рис. 4.1) е такі три виміри розширення ринкової активності.
Рис. 1.5.1 - Глобальні напрямки маркетингової стратеги.
Стратегія Інтернаціоналізації - освоєння нових зарубіжних ринків через розширення експорту не тільки товарів але й капіталів коли за рубежем створюються підприємства заводи та фабрики що випускають на місцях у колишніх країнах Імпортерах товари обминаючи таким чином обмежувальні торгові бар ери та використовуючи переваги дешевої робочої сили І багатої місцевої сировини.
Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів товарних ринків а також видів послуг включаючи це просто диверсифікацію товарних груп але й поширення підприємницької діяльності на нові і не пов'язані з основними видами діяльності фірми галузі.
Стратегія сегментації - поглиблення ступеня насиченості пропонованими товарами та послугами всіх груп споживачів вибір максимальної глибини ринкового попиту
Стратегій розширення ринкової актив пості фірми включає і четвертий вимір ринкових дій ритм (темп швидкість) цих процесів і природно швидший темп при Інших рівних умовах дає великі результати і приносить значні успіхи.
Рисунок 1.5.2 - Розвиток глобальних напрямків маркетингової стратегії у короткострокових і довгострокових цілях фірми
В основу такої «спеціалізації» короткострокових і довгострокових цілей покладена закономірність, виявлена Американським Інститутом маркетингу та Гарвардською школою чим більша частка фірми на даному ринку, тим вища норма прибутку.
Види стратегічних господарських підрозділів. Залежно від розвитку галузі, в якій діє певний СГП фірми, від ринкової частки цього СГП можна виділити чотири їх види «зірка», «дійна корова», «важка дитина», «собака», які показані на матриці, розробленій американською консультативною групою «Бостон консалтинг груп». На осі ОХ відкладений коефіцієнт частки ринку, розрахований за формулою. При значенні коефіцієнта більше одиниці, частка ринку, яку займає дане СГП вважається високою [35]
Основна спрямованість стратегій малих фірм - мінімалізація гостроти конкуренції з великими фірмами та максимальне використання їхньої гнучкості
Стратегія копіювання («Несправжній гриб») Під оригінальний, запатентований марочний продукт великої фірми малі фірми випускають копи, «підробки» Копія продається, як правило за цінами, значно нижчими, ніж оригінал (за рахунок економи, на приклад витрат на науково-дослідні розробки з даного продукту)
Стратегія оптимального розмір. («Премудрий пічкур») Ця стратегія застосовується у тих галузях де велике виробництво неефективне й оптимальним є мале підприємство.
Якщо фірма притримується цієї стратеги, то можливості й рост обмежені малі розміри, які допомагають їй вижити є водночас перешкодою до п розширення.
Стратегія участі в продукті великої фірми («Кусюча бджола») Багато великих фірм прагнуть виробляти свій складний виріб від початку до кінця самостійно У такому разі велике підприємство обростає масою дрібних неефективних виробництв Тому великій фірмі вигідніше відмовитися від них, поступившись ними малим фірмам
Багато малих фірм, як кусаючи бджоли, заставляють великі фірми позбавлятися від непродуктивних підрозділів знижуючи цим свої витрати.
Однак мала фірма, що обрала подібну стратегію, може потрапити у повну залежність від великої. Уникнути цього можна з допомогою обмеження частки обороту, який припадає на одного великого клієнта. Суть цієї тактики у тому, що дрібна фірма прагне поставити кільком великим компаніям товари таким чином, щоб частка кожної з них у загальному обсязі продажу фірми не перевищувала певних обсягів (наприклад, не більше 20%).
Застосовуючи стратегію «хамелеон», мала фірма ніби «набуває кольору» відомої великої фірми Прикладом такої стратегії є франчайзинг - система договірних відносин між великою та малою фірмою, за якою велика фірма зобов'язується постачати малу фірму власними товарами рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду саме обладнання, мала фірма зобов'язується підтримувати ділові контакти тільки з цією великою фірмою вести бізнес «за правилами» цієї великої фірми та перераховувати визначену договором частку в:д продажу на рахунок великої фірми.[28]
зовнішньоекономічний управління маркетинговий
1.4 Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю
Організаційна структура керування є невід'ємною частиною організації й ставиться до однієї з найважливіших категорій керування. Організаційна структура управління ЗЄД підприємства залежить не тількі від розглянутих вище чинників, але і від методів виходу на зовнішні ринки. У цьому зв'язку можна виділити два варіанти:
Безпосередній вихід на зовнішній ринок через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків (у великих системах - через управління зовнішньоекономічних зв'язків).
Вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.
Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:
частка експорту велика в загальному обороті;
зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;
випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;
невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;
продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних умов використання;
на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.
В інших випадках виправдане використання посередників як вітчизняних, так і закордонних або міжнародних. Посередники можуть підвищити ефективність зовнішньоторговельних операцій за рахунок:
кращого знання ринку, наявності постійної клієнтури;
зниження витрат транспортування і збереження продукції, у тому числі за рахунок операцій із значними партіями, що належать різним виробникам;
скорочення термінів постачань і оформлення документів;
забезпечення сервісу перед продажем і обслуговування після продажу;
постачання товаровиробників оперативною і докладною інформацією про зміни конкурентоздатності продукції і ринкової ситуації в цілому, відомостями про реальних і потенційних конкурентів.
Якщо підприємство-виробник виходить на закордонний ринок із сильною конкуренцією і складною продукцією, добре відомою споживачу, має сенс звертатися до закордонних фірм-посередників, що добре знають місцевий ринок і мають на ньому своє місце. Це також має сенс, коли потрібно "доведення" експортованої продукції до рівня, що задовольняє місцевих споживачів. Як правило, закордонні фірми-по-середники обходяться дорожче, ніж вітчизняні.
Зовнішньоторговельна фірма є, як правило, самостійним підрозділом підприємства, але не є юридичною особою. Очолюється вона звичайно заступником директора підприємства або заступником генерального директора із зовнішньоекономічної діяльності. Фірма має субрахунок на рахунку підприємства, що дозволяє їй брати кредити для здійснення експортно-імпортних операцій, але витрачати ці кошти на свій розсуд без узгодження з керівництвом підприємства вона не вправі. На мал. 1. подано приблизну організаційну структуру зовнішньоторговельної фірми, що обслуговує велике підприємство. У зв'язку з цим ниво зростає роль маркетингових:, юридичних і фінансових служб.[41]
На відміну від зовнішньоторговельної фірми відділ ЗЄД зв'язків є складовою системи управління підприємством-експортером. До його складу входить :
1. протокольний відділ,
2. відділ науково-технічного виробництва,
3. відділ маркетингу і ряд інших.
До його основних завдань як органу управління належать:
планування й організація експортно-імпортних операцій;
маркетингова діяльність;
участь у виставках, ярмарках, презентаціях;
підготовка і укладання зовнішньоторговельних контрактів;
прийом іноземних партнерів і відрядження власних спеціалістів за кордон і т.д. ;
Функціональні обов'язки спеціалістів цих служб наводяться в спеціальній літературі.
Організація зовнішньоекономічної діяльності через посередників
Дуже велика кількість угод у міжнародній торгівлі здійснюються за допомогою посередників.
Торгове посередництво в економічному значенні досить широке поняття і містить у собі значне коло послуг, зокрема з пошуку закордонного контрагента, підготовки і укладання угоди, кредитування сторін і надання гарантій оплати товару покупцем, проведення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування і проведення інших операцій.
Залучення торгового посередника дозволяє:
Збільшити прибуток за рахунок підвищення оперативності збуту товарів і прискорення обігу капіталу;
Збільшити прибуток за рахунок зменшення термінів зберігання і передпродажного сервісу;
Збільшити прибуток за рахунок зниження витрат обігу на одиницю продукції;
Збільшити прибуток за рахунок продажу товару на іноземному ринку безпосередньо в моменти покращення кон'юнктури за більш високими цінами, оскільки по середники, існуючи поряд з кінцевими споживачами, одразу реагують на будь-які зміни попиту.
Посередницькі операції регулюються нормами трудового і цивільного права.
Контрактні форми зовнішньоекономічної діяльності
В останні роки з'явилися нові види зовнішньоекономічної діяльності, пов'язані з управлінням, будівництвом та ін. Розглянемо в цьому зв'язку найбільше поширені види контрактів.
1. Контракти на управління. Один із найважливіших активів фірми -- це талановиті менеджери. Незважаючи на значні капіталовкладення і прогресивні технології, багато державних підприємств у слаборозвинених країнах відчувають труднощі через недостатню підготовку керівників. Передача мистецтва управління на міжнародному рівні залежить, насамперед, від іноземних інвестицій, що забезпечують розвиток. Контракти є засобом, за допомогою і фірми можуть направити частину свого управлінському, надаючи підтримку фірмі в іншій країні, чи спеціалізовані управлінські функції протягом визначеного періоду за встановлену плату, контракти на управління укладаються при виникненні трьох типів. У ситуації першого типу іноземні інвестиції експропрійовані країною-реципієнтом, а колишньому власнику пропонують продовжити управління підприємством, поки навчаються місцеві менеджери. У цьому вигляді організаційна структура управління може залишитися знову старою, але зміниться склад правління фірми, вигоди від підписання управлінських контрактів у конкретних ситуаціях можуть бути такими:
· спрощення виводу ресурсів із країни, узгоджених у ході переговорів про експропріацію;
· завоювання прихильності місцевої влади,
· проведення ділових операцій у країні;
· забезпечення постійного доступу до сировинних або ресурсів країни.
Контракти на управління несуть у собі зародки майбутніх проблем, наприклад навчання конкурентів. Крім того, якщо фірма змінює свою політику, неефективно працює в початковий період або не може швидко навчити місцевих менеджерів, відносини замовника і фірми різко псуються. Хоча підрядник відповідає за управління, але інколи він не має можливості контролювати працівників, особливо на державних підприємствах. Контракти на управління звичайно укладаються на термін від трьох до п'яти років, як правило, із фіксованою оплатою або оплатою, що залежить від обсягу виробництва, а не від прибутку.
2. Контракти "під ключ". Проекти "під ключ" передбачають укладання контракту на будівництво підприємств, що передаються за встановлену плату власнику, коли вони повністю готові до експлуатації. Фірми, що реалізують проекти "під ключ", часто є виробниками промислового устаткування; вони поставляють частину устаткування згідно з проектом. Особл и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.