На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Характеристика захдних та втчизняних концепцй глобалзацї. Виникнення монополярного свту як глобальна проблема сучасност. Глобалзаця глобалстика: сторичн умови виникнення та розвитку. Низка факторв, що обумовлюють глобалзацю суспльства.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 20.02.2011. Сдан: 2011. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення

1. Західні та вітчизняні концепції глобалізації

Серед західних концепцій глобалізації найбільше виділяються два підходи. Перглобалісти (американські дослідники Дж. Най, Р. Кеохане, Т. Фрідман, С. Стрейндж, М. Дойл, японський дослідник Кеничи Омае) бачать історичну місі глобалізації в тому, що вона несе блага ринкового капіталізму та ліберальної демократії. Вони виступають апологетами глобалізації та проголошують час історичного кінця держави-націй як інституту. Автори наполягають на тому, що відбулася переструктуризація світу, де колишня система міжнародного поділу праці, яка була заснована на взаєминах між індустріально розвиненими світовими державами - СРСР і СІЛА, тими, що індустріально розвиваються, та нерозвиненими країнами, змінилася під впливом біполюсної структури - «переможцями» і «переможеними» [10].
Дж. Розенау й Е. Гідденс визначають інший, трансформаційний підхід, говорячи не про формування єдиного глобального співтовариства, а про тривалість, різну направленість та суперечливості процесів глобалізації. Вони не прогнозують відмирання держави, але так само, як і перші, уважають, що можна вести мову про становлення нової світової стратифікації, де центр світу буде створений багатими країнами, напівпериферія згодними зі створеним першими порядком, периферія - віднесені на узбіччя [10].
Що стосується вітчизняної глобалістики, можна відзначити, що до 1990-х років вона розвивалася в рамках марксистської парадигми й домінуючою тут була теза про обумовленість глобальних проблем «загальною кризою капіталізму». У межах нової соціальної моделі увага до ідеологічного протиборства поступилася місцем акцентуванню економічних, культурних, релігійних, національних розбіжностей, а на перший план висунулися культурно-цивілізаційні розходження в розумінні тенденцій і протиріч сучасного світу.
Нарешті, певну складність містить у собі й відомий економіко-технологічний детермінізм у розгляді як глобалізації, так і породжуваних нею проблем. Оскільки вони, у першу чергу, обумовлені економічними факторами, остільки значний спектр питань, пов'язаних із соціокультурними аспектами розвитку даних феноменів, або висвітлений у недостатньому ступені, або не висвітлений взагалі. Тим часом саме вони найчастіше визначають динаміку глобалізаційних процесів. Причина подібної парадоксальної неуважності до багатьох соціокультурних аспектів глобальних процесів - природність глобалізації в галузі економіки й фінансів, але непокора логіці економічної ефективності самої культури.
Вважається, що глобалістика як галузь знань, яка вивчає сучасний світ у його нерозривній єдності та різноманітті, доцільно було б розглядати розділи, що розкривають фундаментальні основи глобалістики, її теорію й методологію, сутність, основні напрямки та ведучі орієнтири становлення глобального світу. На особливу увагу заслуговують соціокультурні аспекти глобалізації, а серед глобальних проблем, породжених зростаючою взаємозалежністю світу, виділити не тільки ті, де виявляються погрози людству у вигляді екологічних або техногенних катастроф», але й такі, де фіксуються різні, у тому числі культурні, аспекти формування цілісності людства. Такими аспектами виступають скорочення поліваріантності культурного та соціального розвитку, культурна гомогенізація, формування монополярного світу.
Крім того, подібний підхід уважається багато в чому обґрунтованим і тому, що глобалізація та розвиток глобальних процесів - суперечливий процес, обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, не тільки логікою економічного, фінансового та політичного розвитку, але й - більшою мірою логікою розвитку культури, що спирається на особливе та часткове, а не є генералізацією загального та цілого. Тобто логіка розвитку культури багато в чому подібна до логіки розвитку процесів глобалізації.
Відразу відзначимо, що такий підхід не є загальновизнаним. Переважна більшість авторів з глобалістики взагалі не бачать взаємозалежності між негативними процесами в економіці, політиці, військовій сфері та розвитком культури.
Але такий підхід до глобалістики та предмета її вивчення є єдино можливим, що відповідає вимогам сучасності, підтверджується фактами. Для вирішення проблеми захисту культурної ідентичності в 1998 р. ЮИЕСКО розроблений міждисциплінарний проект «На шляху до культури миру», у якому особлива увага приділяється необхідності збереження полікультурності сучасного світу, що говорить про важливість збереження культурного різноманіття. Сьогодні багато досліджень, присвячених глобальним процесам саме в галузі культури (це проблеми альтернативних моделей глобалізації, регіональної субглобалізації й особливостей глобалізації на периферії), з середини 1990-х років стають центральними, привертаючи увагу як суспільної, гак і наукової свідомості. Як приклад можна навести дослідження Пітера Бергера та Самюеля Хангтингтона, що присвячені культурній динаміці глобалізації. В дослідженнях, авторами яких є Яньсянь Янь, Синь-Хуань Майклу Сяо, Тамоцу Аокі, Туласі Шринивасу, йдеться про специфіку глобалізаційних моделей у Китаї, Тайвані, Японії, Індії. Проблеми, які присвячені культурній глобалізації в Німеччині, Угорщині, ПАР, Чилі, Туреччини, висвітлені в роботах Хансфрида Кельнера, Хансз-Георга Зофнера, Яноша Ковача, Артуро Талавери, Фуата Кеймана
Тим часом у жодній з названих робіт та проблема, яким присвячені дані дослідження, а саме проблема культурної гомогенізації та виникнення монополярного світу, не розглядається як така, одо має безумовний статус глобальності. І як глобальна проблема комплексному осмисленню вона не піддається. Формування монополярного світу як глобальну проблему не сприймають, у першу чергу, ті дослідники, які наполягають на природності глобалізації в області культури й говорять як про факт, що відбувся, про існування глобальної культури. Це, у першу черг)', англомовні автори Р. Робертсон, М. Фічерстоун, М. Уотерс, Еі. Каволіс, цієї ж точки зору дотримується й вітчизняний дослідник А.Ф. Зотов.
З чим пов'язаний цей підхід? Швидше за все, з розумінням культури, що домінує в 1960-ті роки XX в. у рамках аксіологічної концепції, як сукупності матеріальних і духовних цінностей, що мають значущість для індивідів і відпрацьованих на практиці. Якщо трактувати культуру таким чином, можна говори про глобальну культуру. І дійсно, подібна точка зору багато в чому виправдана об'єктивним існуванням загальнолюдських культурних цінностей (архітектурних пам'ятників, музичних здобутків, шедеврів літератури й образотворчого мистецтва), залучення до яких сьогодні стало можливим завдяки розвитку мережевих технологій і масового туризму. Так само загальнолюдським уподобанням є й продукти наукової діяльності, а сама наука виступає, у певному сенсі, як глобальний феномен. Глобальною, точніше наднаціональною, є мережева культура, що складається з безлічі локальних утворень, які формуються не за національно-культурною ознакою, а за суб'єктивними інтересами та перевагами.
Крім того, існує певна група людей, що володіють світовим громадянством: це політичні діячі, великі вчені, спортсмени й діячі культури, в основному ж це великі бізнесмени й менеджери вищої ланки. Це співтовариство докладно описав М. Кастельс, що виділив як основну ознаку цієї міжнародної еліти доступ до інформації. Ця міфічна глобальна, інтернаціональна культура ігнорує культурну розмаїтість, створює певну ідентичність, пов'язану із приналежністю до структур керування інформаційною економікою, прагне до «уніфікації символічного оточення», гомогенізації стилю життя, нівелюванню культурних границь.
Але все-таки, вбачається, було б правильно казати не про глобальну культуру, а про субкультуру управлінської еліти, як, до речі, і позначає її Кастельс. Явища культури - надбання всього людства, тому про них можна казати, скоріше, як про якісь «фонди снігової культури», як про «культурного посередника» між різними культурними світами, завдяки якому й стає можливим діалог і розуміння. Таким чином, сама постановка питання про глобальну культуру представляється можливої тільки при досить істотних застереженнях [4].
Другий підхід до глобалізації культури менш радикальний. Тут глобалізація трактується як процес переважно цивілізаційний, а не культурний, а логіка глобалізаційних процесів в галузі культури підкоряється іншим законам, ніж в економіці, політиці, фінансовій сфері. Це пов'язане з тим, що якщо гомогенізація, універсалізація цивілізаційного матеріального компонента можлива, то в області духовного стримування досить проблематична.
Отже, якщо розглядати виникнення монополярного світу як глобальну проблему, то в ній можна виділити наступні аспекти.
Єдиним можливим способом взаємодії культур у сучасному світі стає діалог, тобто рівне партнерство, де як логіка розуміння виступає принцип додатковості. Тим часом глобалізація в тому вигляді, як вона існує сьогодні, є насамперед поширенням тих принципів, які визначають специфіку розвитку західного світу -- логоцентричного та раціонального. Навіть кращі свої постулати, втілені, наприклад, у Декларації прав людини, західний світ нав'язував незахідному як політичні універсали. Але ні для кого не є секретом, що цінності, втілені в Декларації, залишаються абсолютно далекими іншому світу, особливо мусульманському та конфуціанському. А спроби ООН застосувати санкції проти тих країн, де порушуються європейські права, найчастіше виявляються засобами лобіювання егоїстичних політичних цілей лідерів світового співтовариства.
По-друге, глобалізація сьогодні виступає як поширення, насамперед, північноамериканської культури та відповідної їй системи пріоритетів, цінностей, зразків і ідеалів. Це й дозволяє говорити деяким дослідникам про те, що глобалізація виступає у формі американізації. Чи навіть навпаки, що американізація і є глобалізація. Як відомо, цей процес визначається як об'єктивними причинами, в тому числі економічною першістю США, так і суб'єктивними, а саме цілеспрямованим поширенням північноамериканської культури як «великого агента глобалізації» (про що, як відомо, писали 3. Бжезинський і Р. Стіл).
Разом із культурою поширюються і цінності західної цивілізації й її світоглядна програма, основу якої становить філософія позитивізму та прагматизму з її принципами інструменталізму й операціоналізму. В основі цієї світоглядної програми - доцільна діяльність як визначальна стратегія, інструментальність цінності розуму, що служить реалізації тактики досягнення успіху та визнання, відмова від розуміння основ буття на користь відпрацьовування методів вирішення проблемних ситуацій, що дозволяють найбільше ефективно адаптуватися до соціальних умов, що змінюються, сприйняття істини як відносна субстанція, що підкоряється інтересам даного моменту, раціональна етика, націлена, відповідно, на принцип «меліоризму», на поступове поліпшення соціального організму, нарешті, орієнтація не на духовний світ особистості, а на її інтереси й потреби.
Тут, звичайно, необхідно враховувати, що, незважаючи на розповсюджений міф про незмінну сутність Америки, пануюча в цій країні ідеологія також підвладна змінам. До найважливіших процесів П. Престогін відносить зниження значущості класової структури суспільства, затвердження популістської політики, що призводить до фрагментації суспільства, зниження відносної ролі США у світовому співтоваристві. Крім того, можна констатувати що в межах будь-якої культури, заснованої на інших принципах, американські цінності засвоюються поверхово, на рівні показового споживання, орієнтованого на принцип задоволення, а протестантські цінності, що складали інколи основу американської культури, не сприймаються зовсім. Причому (і це досить парадоксальний факт)північноамериканським мас-культом часто стають національні варіанти масової культури - радянська, японська, китайська, індійська тощо, які відстоюють власні системи цінностей і відтворюють власну картину світу.
Третя тенденція, що супроводжує формування монокультурного світу, - стрімке падіння статусу та компетенції національної держави з її економікою, соціально-політичними структурами, культурою. Регіоналізація, яка відбулася в рамках глобальної системи, позбавила державу монополії на владу. Цей факт як позитивний відзначають П. Престогін і Б. Нейчман. Зокрема, останній у своїй роботі „"Четвертий світ": нації проти держав" доводить, що в глобальному масштабі розвивається нова політична архітектура, яка ґрунтується на культурних кордонах національностей, де «держави приходять і йдуть, національності залишаються». Але подібний етноцентризм свідчить не про прогрес, а, скоріше, про архаїзацію культури, її повернення до доцивілізаційних форм існування.
Очевидно, що наростаюча універсалізація культурного життя не тільки не сприяє формуванню монокультурного світу, але, навпаки, приводить до явищ локалізації, яскравим прикладом яких сьогодні став принцип мультикультуралізму. Як показують деякі дослідники, зокрема Сейла Бенхабиб, принцип мультикультуралізму, що означає практику неконфліктного співіснування в одному соціальному просторі численних культурних співтовариств, виявляється не здатним до хоча б часткової нейтралізації впливу, що нівелює, глобалізації. Більше тою, цей принцип багато в чому суперечить принципам рівності, лібералізму та демократії. Він повертає національну культуру у той час, коли вона існувала у вигляді етнічної культури, нездатної до діалогу й розвитку, адекватним вимогам сучасності [4].
Руйнування традицій, зникнення звичаїв і обрядів, що фіксують і транслюють певну картину світу, свідчить про розпад цілої системи цінностей, соціальних зв'язків, які й складаютьсвоєрідність кожної з національних культур. Крім того, ці процеси неминуче супроводжуються руйнуванням: традиційних механізмів продукування та поширення культурних цінностей, що свідчить про порушення природних процесів відтворення культури. Це четверта тенденція монополяризації світу.
П'ятою є зміна співвідношення між високоспеціалізованою народною та масовою культурою, де остання домінує. Масова культура керує й елітарною культурою, й народною культурою, включаючи їх до системи культурної циркуляції тільки через адаптацію їхніх цінностей до масової свідомості та перетворюючи їх на продукти масового споживання. Масова культура в процесах глобалізації виступає в якості універсального культурного проекту. основи транснаціональної культури, що формується, стаючи інструментом руйнування національних культурних традицій. механізмом культурної експансії (якщо враховувати політичне та економічне лідерство США) й американізації культури. Використовуючись усюди, ця космополітична культура проникає крізь державні кордони, нівелює національні особливості та створює культуру гомогенну, масову, доступну всім і прийняту всіма, що претендує на роль універсальної культури епохи глобалізації.
Причому ця боротьба за сфери впливу в культурі є настільки ж напруженою та гострою, якою була боротьба за території та ринки збуту в межах індустріальної культури. Як досить цинічно відзначив представник Віакома, корпорації, що часом виступають діловим партнером, розвертають боротьбу тоді, коли мова йде про «отримання доступу до 50-60-ти мільйонів глядачів і слухачів», У цей час, як відзначає президент корпорації ВСЖУ у США Г. Стінгєр, «кожний будинок стає бойовищем». До кінця 90-х років XX ст. сфери впливу на ринках культурної індустрії були поділені між шістьма найбільшими транснаціональними корпораціями, що визначають світову інформаційну політику: 801ЧУ, Тайм Уорнер, Уолт Дісней, Сиграм, Ньюс Корпорейшн, Віаком. Характерно, ідо всі вони є власниками голлівудських студій, що стали об'єктами глобального значення, сприймаючи їх як «майстерні ідей», які визначають політику, естетику та формат всіх інших рівнів культурної індустрії - супутникового та радіомовлення, кабельних мереж, звукозапису, видавничої діяльності. Ця боротьба глобального масштабу виступає як боротьба за право визначати й здійснювати власну культурну політику.
Шостою істотною тенденцією, що супроводжує формування монокультурного світу, є розпадання природних зв'язків у культурі та порушення механізмів ідентифікації. Це виражається в кризі і національної, і політичної, і релігійної, і культурної ідентичності, коли людина втрачає здатність зіставити свій образ світу з загальноприйнятим у рамках етносу, нації, держави, класу чи будь-якої іншої спільності. І як маргінал, стає легко керованою. Ці процеси є загальносвітовими, але особливо яскраво вони проявляють себе в Росії, що перебуває в умовах пошуку нової ідентичності та самовизначення в межах нових границь, нової ідеології, нового економіко-політичного проекту.
Руйнування національної й етнічної ідентичності приводить де формування нових ідентичностей, заснованих на інших принципах самоідентифікації. Так, якщо в 1960-ті роки М. Маклюен пророкував об'єднання людства за допомогою СМК в «глобальне село», практика показує, що сьогодні зростає кількість нових соціальних структур, що стають у ситуації тотальної дезінтеграції найбільш потужним об'єднуючим фактором. Прикладом подібних поселень є «село фаяк», досліджене шведськими авторами К.А. Нордстремом і Й. Риддерстрале. Це емоційне співтовариство нових інтелектуалів, засноване на єдності інтересів, життєвих позицій або професійних знань, тобто єдності біографії, що існує в мережевому просторі. Добровільно об'єднавшись, ці люди утворюють нові віртуальні поселення та відчувають спільність якщо не етнічну або іншу, то емоційну, засновану на єдності поглядів [4].
Якщо говорити про політико-культурну ідентичність, то в післявоєнний період (і до розпаду СРСР) у розвинених капіталістичних країнах вона характеризувалася ідеєю «вільного заходу», у країнах «другого світу» -- у термінах соціалізму, у країнах «третього світу» -- у термінах «розвитку». Сформована в епоху холодної війни визначеність політико-культурної ідентичності була зруйнована. Сьогодні вона, як відзначає Н. Стивенсон, заміщується феноменом так званого «культурного Громадянства», заснованого на спільності споживання. І Громадянство, пише автор, виявляється меншою мірою пов'язаним нормальними правами й обов'язками і більшою екзотичних продуктів, голлівудських фільмів, популярної музики чи австралійських вин. «Виключення зі споживання цих продуктів означає виключення з громадянства в західному суспільстві» [3].
Що стосується релігійної ідентичності, то тут можна виділити дві тенденції. Як вважає Р. Селлерс, у рамках першої раціоналізація та технологізація світу об'єднується зі зростанням релігійності. У посткомуністичних державах буде підсилюватися боротьба між традиційними конфесіями та прийдешніми, у Китаї підсилиться боротьба з підпільною релігією, у США - між релігійним відродженням і рухом до постхристиянського суспільства, що пришли із Західної Європи. Друга тенденція - це явище релігійного синкретизму, прагнення відвідувати більш ніж одну церкву (так, у Північній Америці це 9% американців). Відгукуючись на ці потреби, багато церковних громад використовують у своїх обрядах синтез традицій індійських племен, буддистської терпимості до всіх форм життя, католицької віри в ангелів, прихильності мормонів ідеї загальної родини, ритуалів лютеранської церкви. Найбільш яскравим прикладом подібного синкретизму, як уважає автор, є рух прихильників Нового Століття [3].
Сьомою тенденцією, що супроводжує уніфікацію культури, є істотна трансформація національної специфіки мислення під впливом уніфікованого англомовного. Сьогодні поширення англійської мови стає умовою поширення універсального способу життя. Англійською мовою користуються сьогодні як засобом спілкування близько 1,5 млрд. людей, англійською у всесвітній комп'ютерній мережі зберігається більше 90% всієї інформації, більшість комп'ютерних програм і інструкцій до них написано англійською, англійська стає мовою світових технічних і наукових періодичних видань, мовою електроніки, медицини та космічних технологій. Сьогодні, як відзначає 3. Гідденс, ми всі хоча й живемо локально, але говоримо глобальною мовою. Тим часом мова - це потужне суспільне знаряддя, що формує через зберігання та трансляцію культури, традицій і суспільної самосвідомості даного мовного колективу етноси і нації. Кожна культура має власний вербальний арсенал, де розуміння відбувається, у першу чергу, на рівні інтонації й усього комплексу виразних засобів. Саме ж слово функціонує найбільш оптимально тільки в певному мовному контексті, що розкриває всі відтінки його значень, і виступає як історично обумовлене, де за кожним з них виступає весь спосіб єдиного народу з його ціннісними пріоритетами, його національним характером, традиціями, звичаями, мім та баченням світу [10].
І один тенденція розвитку культури в глобальному світі - це науково-технічного прогресу, вищим втіленням якого і нош ери електронно-мережевих комунікацій, з процесом розвитку соціальності. Це проявляється в «відставанні фактору від розвитку інформаційних технологій». Причиною тут стає, насамперед, розходження в рівнях володіння Інформацією» ч основним принципом нерівності є нерівність І це, безумовно, негативний процес. Але саме німині) (і інформація сьогодні стають вищими цінностями й аж ніяк не як інструменти розуміння істини, а як Інструменти реалізації всіх потреб. Сьогодні людина, що прилучається до знань, керується, у першу чергу, Інструментальною установкою на життєвий успіх. Так само, гру ментально, сприймається й моральність, що па етику соціально прийнятного поводження. Сьогодні можна констатувати величезний дисбаланс між активізмом і внутрішньою духовною порожнечею суспільства й «одномірної» людини.
Якщо розглядати глобалістику як міждисциплінарну галузь досліджень, де основним предметом вивчення є економічна, політична, інформаційна та соціокультурна цілісність іноді і на ти породжувані цими глобалізаційними процесами проблеми глобального масштабу, тоді необхідно визнати, що статус і повинні мати й ті проблеми, які пов'язані не тільки з порушенням природного функціонування сфери природи й сфери людини, але й з порушенням функціонування миру, створеного людиною, тобто світу культури.
Подібне розуміння пов'язане з тим, що такі традиції духовної культури, як цінності, змісти та значення, як картина світу, як символічного світу, не підкоряються прогресу та не піддаються уніфікації, генералізації та механічному сполученню, як помітили ще Якщо піке відбувається, можна говорити не про глобалізацію, скажімо, цінностей, а про и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.