На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Витоки та причини назрвання конфлкту у Косово, етапи. Порядок розвитку конфлкту з сторичної точки зору. Нацональний та релгйний склад населення Косово. Полтика югославського та сербського урядв, захдноєвропейських держав щодо даної проблеми.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 20.09.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Курсова робота на тему:
"Косовська проблема в міжнародних відносинах"

Вступ

Поняття вороги в Косово має не видуманий характер. Люди різних національностей, різного віросповідання, які жили на сусідніх вулицях чи селах, знали один-одного з дитинства, разом ходили до школи, вважались раніше завжди бажаними гостями, разом відмічали свята… через деякий проміжок часу стали найзапеклішими ворогами. Дозволили втянути себе у кругообіг братовбивчої війни, тим, хто інакше свої амбіції проявити не зміг.
Піддавшись сумнівним ідеям, з однієї сторони, та підтримавши жорстокість з іншої, - вони не подумали, що вороття може вже не бути. Тепер тисячі чоловіків, жінок, дітей та людей старшого покоління, які ні в чому не винні, мусять стати біженцями, терпіти холод, голод і злидні, втрачати рідних і близьких, потерпати від жахітть війни.
Все це відбувається тепер і саме це робить досліджувану тему надзвичайно актуальною. Події в Косово ще не досліджені істориками, не вивчені. Та вони і не можуть бути вивченими та дослідженими об'єктивно ще деякий час, тому, що при розгляді цієї теми верх беруть емоції.
З іншої сторони актуальність даної теми проявляється у тому, що збройний конфлікт у Косово має відгук у міжнародних відносинах, і в тому, що у Косово знаходяться зараз і наші, українські солдати, які виконують там миротворчу місію. Деякі з них звідти вже ніколи не повернуться…
Чому ж так сталося? На це запитання намагається дати відповідь дослідження данної теми.
Метою дослідження курсової роботи є встановлення причин виникнення косівського конфлікту та простеження його розвитку. Вивчення національних, історичних та релігійних передумов Косовського питання, з одного боку та вивчення того, який відгук мало розв» язання цього конфлікту у міжнародних відносинах - з іншого боку. Особлива увага звертається на політику НАТО, ООН та діяльність миротворчих сил KFOR у мирному врегулюванні конфлікту між сербами Косово та албанцями.
До написання курсової роботи були поставлені слідуючи завдання:
1. Вивчити витоки та причини назрівання конфлікту у Косово.
2. Простежити розвиток конфлікту з історичної точки зору.
3. Вивчити національний та релігійний склад населення.
4. Дослідити позиції урядів різних країн та участь міжнародних організацій:
- політика югославського та сербського урядів,
- позиції західноєвропейських держав та міжнародних організацій - НАТО та ООН,
- простежити діяльність миротворчих місій,
- розглянути позиції та участь України у миротворчій діяльності.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від прийняття конституції 1974 року, за якою Косово надається статус автономного краю у складі Сербії до 2006 року, оскільки косівська проблема до цих пір повністю не вирішена.
Географічними рамками виступає сама територія Косово, яка є частиною Сербії, на якій ведеться запекла боротьба між сербами та албанцями.
При написанні курсової роботи використовується проблемно-хронологічний метод дослідження.
При дослідженні та написанні роботи використовувалися праці та газетні статті таких відомих вчених, як: Боленко К.В., Замятіна Т.І, Каменецький М.С., Лавров С.Ю., Маначинський О.С. Роботін Ю.С., Пейков В.С., Пасхін Н.К., Тягутенко Л. В та ін.
Костянтин Боленко У своїй статті розглядає географічне положення та природні умови Косово, також його політичну історію, починаючи з ІІІ ст. до н.е., коли землі Косово попали під залежність Македонського царства - і простежує коли і ким ці землі засилялися, хто на них проживав та в чиїх володіннях ці землі знаходилися в різні часи. Автор намагається дати відповідь на запитання, чому саме за ці землі зараз ведеться запекла боротьба.
Відомий журналіст Тамара Замятіна, яка написала статтю про судебний процес над Слободаном Мілошевичем, висвітлює злочини, які були вчинені ним перед його народом та які звинувачення висунула міжнародна комісія.
Максим Каменецький, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, у своїй праці також розглядає пполітичну історію Косово, починаючи з часів середньовіччя, досліджує діяльність албанського національного руху та Визвольної Армії Косово. Розглядає положення Конституції СРФЮ 1974 року, та конституції, яка була прийнята у 1990 році. У його праці розглядаються також національні та релігійні причини конфлікту.
Олександр Маначинський у статті «Косово - осередок напруженості у Союзній Республіці Югославія», розглядає та характеризує всі конфлікти, які відбувалися на Балканському півострові та описує політичну карту Балкан, починаючи з VІІІ ст.
Сергій Володимирович Лавров - керівник групи російських дипломатичних спостерігачів в Косово (червень - серпень 1998 рр.) у статті описує враження від поїздки до Косово, що представляє собою цей край та його населення. Подібна статя у Юрія Роботіна, учасника організації українського журналістського престуру у Косово. Він дає інформацію про структуру військового складу KFOR, сформованого із сил швидкого реагування НАТО, які розташовані на території Німеччини.
Предметом дослідження є населення Косово, серби та албанці.
Об'єкт дослідження сербський уряд, міжнародні організації НАТО, ООН, військова миротворча організація KFOR.
Cтруктура курсової роботи: вступ, два розділи, додатки, список використаних джерел та літератури та висновки.
1. Феномен Косово. Витоки та зародження конфлікту

Балканський півострів через особливості свого геополітичного розташування був і залишається у фокусі зіткнення інтересів різних держав Заходу і Сходу. Можна сказати, що вся історія Балкан - це конфлікт національного етнографічного та релігійного чинників. Іслам наступав на Європу через Балкани, і саме тут він був зупинений. Однак в силу саме цієї обставини, на Балканах склався культурний, економічний і політичний простір, на якому переплелись народи, релігії і культури.
У VІІІ - ХІІ ст. територія Косово та Метохія складали центральну частину сербської держави. Це історична, культурна і духовна колиска сербського народу. Тут існує 1300 пам» яток сербської середньовічної культури. Для історії сербського народу і його духовності особливе місце займає комплекс Печерської патріархії, у якому виділяється церква Святих Апостолів (1253 рік), і церква святого Дмитра (1324 рік). З середини ХІІІ ст. місто Петч сторіччями був місцем перебування релігійного глави сербів. Косово - один з найяскравіших міфів сербської історії, сербська Київська Русь, край оспіваний трубадурами і поетами. Тут народжувалася сербська державність. «Тут у численних древніх монастирях,» - що за висловом одного сучасного сербського письменника, стали тепер « малюсінькими сербськими острівцями в безкрайому албанському морі, бережно зберігаються реліквії нації. [8]
Внаслідок турецьких нападів, що постійно посилювалися, у другій половині ХІУ століття, особливо після поразки сербського князя Лазара у битві на Косовому полі 15 червня 1389 року, у ході якої загинули князь Лазар і султан Мурад І, наступає період ослаблення сербської держави і падіння її у 1459 році.
Сьогодні Косово є головною історичною подією і основою міфологічної свідомості про минуле сербського народу.
Саме сюди турки переселяли албанців-мусульман із гірських районів Албанії, де вони жили сторіччями. У ХУІ-ХУІІ сторіччях відбувається масовий відтік сербського населнння з краю та поширення міграції албанців у цей район. Наприкінці ХУІІ ст. серби приєдналися до боротьби християнської Європи проти Оттоманської імперії і внесли посильний внесок в успіхи християнської армії. Користуючись допомогою сербських повстанців, австрійська армія у війні проти Туреччини (1683-1699) пробилася на територію сучасних Косово та Мнтохії та області Скоп'э.Після того, як австрійська армія потерпіла поразку від більш потужної турецької армії, маси сербського народу на чолі з їхнім духовним керманичем, патріархом Арсенієм ІІІ Черновичем відступали разом з австрійською армією.
Витоки «Албанського питання» сягають часів східної кризи 1878-1879 років, тоді албанське населення Косівського вілаєта Османської імперії виступили на чолі загально-албанського національно-визвольного руху (центром була Албанська ліга, яка знаходилась у Призрені). За підсумками війни 1912-1913 років, частина населених албанцями територій була включена до складу Сербії та Чорногорії. У 1918 році при утворенні Югославії в її склад увійшли і населені албанцями райони Вардарської Македонії. Почалася виснажлива боротьба сербського королівського режиму проти албанських іредентистів.
Албанських та македонських сепаратистів підтримувала Італія, яка була зацікавлена у послабленні Югославії. Італо-німецька окупація Югославії в роки Другої світової вїйни призвела до включення прикордонних з Албанією районів, населених албанцями (Косово, Метохія та частина Санджака), в італійську зону окупації. Так виникла «Велика Албанія». За даними американських спеціальних служб (Office of Stratelik Servis) з квітня 1941 по серпень 1942 року було вбито 10 тис. чол. [8].
Наприкінці 1943 року була створена «Друга албанська ліга», а в квітні 1944 року - 21-А Добровольча дивізія СС «Скандерберг» [8], яка була укомплектована з Албанії та їхніми співвтчизниками з Косово. Символом військової дивізії був Скандерберг, національний герой середньовічної боротьби проти османських завойовників і його герб - двоголовий чорний орел на червоній підставі. Проте ця дивізія виявилася небоєздатною, солдати більше грабували, ніж воювали з партизанами, саме вони і влаштували масову різанину сербського населення. У Косово фашиська влада надавала албанцям земельні ділянки та будинки сербів, які були вбиті або вигнані.
Восени 1943 року албанські партизани звільнили від гітлеровських окупантів місто Дебар, центр населеного албанцями району Югославії та підняли над ним червоний прапор з двоголовим орлом - державний прапор Албанії. Врезультаті відбувся перший албано-югославський конфлікт. Президент Тіто вважав цей акт албанських партизан проявом екстреміського рішення територіально-національної суперечки і запропонував плебісцит, але провести його не вдалося.
Після закінчення війни комуністична партія Югославії в Косово продовжувала політику окупантів. Тіто видає закон, відповідно до якого вирішується проживання переселених албанців. За цим законом сербам було заборонено повертатися у свої маєтки, а ті, хто повертався піддавалися гонінням, та це ще не було завершальним моментом переселення албанців у цю область. Для обгрунтування дружби та взаємодопомоги, в червні 1946 року голови соціалістичних Югославії та Албанії - Йосип Броз Тіто та Енвер Ходжа підписали договір, за яким приймалися міри по узгодженню економічної політики: створення митного союзу, координації сільськогосподарських планів та уніфікації цін. Югославія надавала Албанії великий кредит, також було введено безвізовий режим. Косово стало автономним округом. Ходжу дуже хвилювало питання албанських меншин у Косово, а Тіто, який всіляко придушував в Югославії етнічний націоналізм, в першу чергу сербський, був згідний передати спірні райони Албанії, але розраховував компенсувати такий крок створенням Балканської федерації, в якій Албанії відводилася залежна роль. Все це сприяло переселенню в Косово ще приблизно 60 тис албанців. Серед них були і так звані «політичні емігранти», які тікали з Албанії і підтримувалися Йосипом Сталіним, який вів постійне протистояння Тіто.
В той час, коли серби, скоріш за все, нічого не могли вдіяти для того. Щоб вдержати край. За їх рахунок проблема могла б бути вирішеною, проблема сербських меншин могла б вже не мати значення, проте Сталін, якому не подобалася самодіяльність Тіто, зумів в 1948 році ізолювати Югославію від інших соціалістичних країн і посварити недавніх друзів.
Вирішення косівського питання було перенесено. У зв'язку з тим, що місцеві комуністи підтримували албанське керівництво, а не Тіто, він розпочав проводити репресії проти членів партії, які згодом переросли в терор проти косівських албанців взагалі, тобто в таких умовах автономія Косово була лише формальною. Проте вирішити національне питання на користь сербів Тіто не намагався, так як майже мільйонне населення краю в1961 році на 70% складалося з албанців [1].
У зв'язку з нормалізацією радянсько-югославських відносин на той час майже припинилися репресії. За албанськими даними число загиблих від репресій склало понад 60 тисяч чоловік [1].
В 1963 році область Косово та Метохія були оголошені автономним краєм. Але між тим жорстоке розчарування, яке переживали прихильники албанського об'єднання призвело до помітної радикалізації національного руху, виникає так званий Революційний рух за об'єднання албанців, в якому нараховувалося декілька сотень чоловік, також менші організації та групи, в тому числі і Визвольна Армія Косово.
Одним з головних засобів створення Великої Албанії повинна була стати озброєна боротьба. Вплив екстремістів то посилювався, то послаблювався, але протиріччя з іншими албанськими лідерами торкалися в основному методів досягнення мети, заздалегідь несприйнятливої для сербів та бажаної для більшості косоварів.
Конституційна реформа, здійснення якої розпочалося після 1963 року, коли Югославія отримала назву Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, завершилося прийняттям у лютому 1974 року нової конституції. Перша стаття Основного закону проголошувала, що СФРЮ є «союзною державою, державною співдружністю добровільно об'єднаних народів та їхніх соціалістичних республік, яка основана на «самоврядуванні робітничого класу, всіх трудящих та громадян, рівноправних народів та народностей» [20]
Суб'єкти федерації також мали певний державний статус, а закріплення самостійності республік та країв звужувало економічні та політичні функції федеральної держави. Республіки несли відповідальність за економічний та політичний розвиток на своїх територіях. До федеральної компетенції входили лише функції забезпечення незалежності та територіальної цілісності країни, регулювання трудового права на внутрішньому югославському ринку функціонування органів державної безпеки, валютної системи, ведення зовнішньої політики та економічні вдносини з іншими країнами.
Що стосується саме Косово, то за конституцією СФРЮ 1974 року, воно було одним із автономних країв у складі Сербії. Косово займало територію 10 тисяч квадратних кілометрів, населення складало 1,5-2 млн. чол. На початок 90-х років край був майже етнічно однорідний - 90% його населення становили албанці. Сербів та чорногорців у Косово нараховувалося 150-200 тис. чол.
Слід зазначити, що саме в цьому краї найвища в Європі народжуваність, албанські сім'ї нараховують в середньому по 7 осіб, більше половини населення молодші двадцяти років. Водночас це найбідніша територія сучасної Югославії з найнижчим рівнем економічного розвитку. Албанське населення Косово складає сьогодні 20-25% населення СФЮ. Враховуючи існуючий серед албанців коефіцієнт народжуваності, можна сказати, що в 2020 році серби в СРЮ стануть етнічною меншиною. Британські дослідники на початку ХХ століття свідчили, що територія Албанії та Косово населена найбільш відсталими в Європі племенами, і що звички американських індіанців - це дитячі казки по відношенню до того, що трапляється серед албанців. К. Марксу приписують вислів, який він нібито зробив на адресу албанців: «Будь-яка сусідня країна повинна тримати албанців у жорстокій койковій дисципліні доти, доки її економіка не дасть змоги забезпечити їх роботою по черпанню води та рубки дров» [4].
Завжди гострий національний конфлікт між сербами та хорватами в єдиній державі на початку 1981 року поступився місцем набагато гострішому конфлікту між югославською федерацією та албанськими іредентистами. Головним політичним гаслом під час демонстрацій, що розпочалися 1981 року в столиці Соціалістичного автономного краю Косово місті Приштина, було - «Косово - республіка». Після органами державної безпеки СФРЮ у Приштині та інших містах Косово були розкриті нелегальні організації студентів та молоді на зразок «Марксисько-ленінської партії албанців у Югославії». За плечима таких організацій стояв політичний тоталітаризм сталінського типу в особі керівництва сусідньої Албанії. І на початку подій в Косово, і пізніше, албанська опозиція виступала за створення етнічно чистого краю з метою пізнішого проголошення республіки в складі югославської федерації. В перспективі, користуючись формальним правом на самовизначення аж до відокремлення, яке існувало відповідно до Конституції СФРЮ, республіка могла відокремитись від Югославії. В такий спосіб задумана албанська республіка з частинами Македонії та Чорногорії, населена переважно албанцями, нараховувала б до 2 мільйони жителів.
Антидержавні виступи албанського населення Косово, які розпочалися в 1981 році мали під собою національне підгрунтя. Після придушення відкритих виступів на початку 80-х років, опозиція в Косово почала проводити політику витіснення мешкаючих там представників інших національностей. Наслідком цього тиску на не албанське населення став виїзд з Косово 22 тис. 307 сербів та чорногорців за час з кінця 1981 року до лютого 1987 року. [4]
Масова міграція працездатного населення з Косово змусила Союзне Виконавче Віче (уряд) СФРЮ в грудні 1987 року прийняти спеціальну федеральну програму припинення виїзду сербів та чорногорців з Косово. Для захисту не албанського населення на початку 1982 року до Косово було введено спеціальний загін міліції та служби безпеки чисельністю до 1000 чоловік.
Напруженість у Косово та зміни в політичній ситуації першої половини 80-х років підштовхнули керівництво Сербії до нової постановки питання про конституцію цієї республіки як держави. В даному випадку специфічність становища Сербії полягала в тому, що вона єдина з усіх республік СФРЮ мала у своєму складі два автономні краї - Косово та Воєводину.
За конституцією СФРЮ і Сербія, і автономні краї були суб'єктами федерації, що робило вельми незалежними крайооові керівництва. Подібне становище в республіці завжди сприймалося негативно. Краї ж, в свою чергу, весь час намагалися якомога далі відійти від «опіки» республіки.
Недовіра та напруженість у відношеннях між керівництвами республіки та країв почали переростати в політичну боротьбу, яка нагадувала боротьбу незалежних політичних структур. З іншого боку Сербія певний час не хотіла ліквідувати автономію Косово та Воєводини з огляду на те, що представники цих країв входили до складу президії СФРЮ двома своїми голосами.
Таким чином нестабільна ситуація в Косово все далі погіршувалась та загострювалась. Опозиція вимагає для краю статусу повноправної республіки. Белградський уряд відповів на це чотири рази вводячи надзвичайний стан. Майже кожен третій албанець принаймні один раз затримувався міліцією чи силами безпеки. Це призвело до різкого збільшення виїзду албанців з косово до македонії.
Албанізація краю, яка відбувалася завдяки виїзду сербського та чорногорського населення і зростання народжуваності, з великою тривогою сприймається в Сербії, оскільки край вважається колискою сербської цивілізації. До сьогодні відзначається день битви на Косовому полі 1389 року, коли сербські та чорногорські війська зазнали жорстокої поразки від турків, і започаткували турецьке ярмо, яке тривало кілька століть.
Погіршення ситуації з правами косівських албанців пов'зано з діяльністю С. Мілошевича, який з січня 1986 року зайняв посаду голови союзу комуністів Сербії. В 1986 році, коли був опублікований Меморандум академії наук та мистецтв Сербії переважна більшість керівництва засудила цей документ, С. Мілошевич своїм підкресленим мовчанням фактично продемонстрував, що поділяє висловлені в цьому документі ідеї про пригнічення сербського населення з боку косовських албанців. В1987 році з ініціативи Слободана Мілошевича були прийняті поправки до Конституції Сербії, які значно обмежували права автономій. Ці засоби були одностайно підтримані населенням Сербії та Чорногорії. В 1988 році за сприянням Мілошевича в Сербії був створений комітет захисту косівських сербів та чорногорців. У 1989 році Мілошевич раптово став одним з найпопулярніших політиків у Сербії, виголосивши слова, перероблені народом у гасло: «Ніхто не має право бити сербів!» [4] Такими словами Мілошевич зупиниі міліцію, що почала боротьбу проти безпорядків на Косовому полі. Нахвилі своєї популярності, здобутої у боротьбі за права косовських сербів, Мілошевич у травні 1989 року стає лідером Сербії. В березні 1989 року вміло підібраний ним керівний склад представницьких органів Косово та Воєводини висловився за повернення ключових функцій автономії сербському керівництву. Таким чином автономія Косово та Воєводини була зведена нанівець шляхом введення в цих краях прямого правління Сербії, що було затверджено відповідними поправками до конституції.
У відповідь на такі дії сербського керівництва влітку 1990 року косовська опозиція, яка мала більшість в Скупщині Косово, проголосила край самостійною республікою в складі СФРЮ. Одразу після цього представницькі органи Косово поставлено під пряму юрисдикцію сербського уряду. Засоби масової інформації та навчальні заклади взято під суворий контроль, проведено чистку кадрів, внаслідок якої багато албанців втратили робочі місця, що в умовах масового безробіття суттєво загострило ситуацію. Становище у краї ускладнюється тим, що тут розселяли сербських біженців з Хорватії, та Боснії та Герцеговини. Влютому 1991 року з приводу конституційного статусу Косово відбулося спеціальне засідання Конституційного суду СФРЮ, який виніс рішення залишити статус краю без змін. З 1990 року понад 400 тисяч албанців переїхали до Македонії. Саме на території Македонії політичні емігранти з Косово депутати розігнаної крайової Скупщини проголосили «Республіку Косово». В грудні 1994 року в Македонії було заарештовано та депортовано Косово 20 депутатів парламенту Республіки Косово.
У 1990 році була прийнята нова Конституція Республіки Сербія за участю легітимних представників албанської національної меншини. На думку сербської сторони, прийняття конституції подолало параліч Республіки Сербія, яка до цього часу функціонувала як держава, яка об'єднувала в собі дві квазі-держави. [5]
Лідери косовських албанців вважають, що законодавча база Сербії та СРЮ містить 32 дискримінаційні закони (включаючи дві державні програми) та 140 підзаконних актів, що спрямовані проти Косово [5]. Наприклад з 1990 року в Косово було скасовано викладання албанською мовою у всіх навчальних закладах, а в 1994 році було відновлено викладання албанською мовою лише в середніх школах.
Конституція Сербії 199 - року гарантувала територіальну та культурну автономію Воєводині, Косово та Метохії, але без атрибутів держави.
Краї мають право регулювати питання економічного розвитку, фінансів, культури, освіти, інформації, вико-ристання мови, охорони здоров'я, соціального захисту прав, тощо. Політика національного рівноправя декларується основним політичним та конституційним принципом Югославії, в якій третину населення складають національні меншини. Тому з 144 статей конституції СР Югославії переважна більшість статей пов'язана з правами членів національних меншин та людськими та громадянськими правами. Конституція містить дві статті, які спеціально присвячені національним меншинам, що суперечить реальній політиці Сербії. Ці статті забезпечують національним меншинам право на освіту та інформацію рідною мовою, та право засновувати навчальні та культурні організації та асоціації.
1 вересня 1996 року за посередництвом Ватикану між Слободаном Мілошевичем та Ібрагімом Ругова було досягнуто домовленість про нормалізацію освітньої системи в Косово. З метою реалізації положень цієї угоди було сформовано комісію, що складалась з трьох сербів та трьох албанців. Відбулося лише три засідання цієї комісії, яка не змогла існувати з огляду на взаємні звинувачення сторін.
З 1990 року албанське населення бойкотує усі заходи сербського уряду - від виборів до перепису населення. З 1989 року рух опору краю очолює Ібрагім Ругова професор літературознавства, в минулому викладач університету в Приштині. Він створив та очолив Демократичну партію - найпопулярнішу албанську політичну партію. У відповідь на дії сербського уряду ДП почала утворювати власні паралельні суспільні структури: систему освіти, охорону здоров'я. У вересні 1991 року ДП провела референдум серед албанців, на якому 99% учасників опитування висловились за створення окремої албанської держави. 24 травня 1992 року вона організувала вибори до парламенту неіснуючої «Республіки Косово». Президентом було обрано Ібрагіма Ругову, якого називають «косовським Ганді», оскільки він є противником насильницьких методів боротьби. На початку 90-х років І. Ругова вважав, що будь-які спроби албанського населення захистити свої права силою обернуться для нього репресіями з боку властей. Він сподівався на підтримку світового співтовариства. І. Ругова не погоджувався з тлумаченням косовської проблеми, як внутрішньої сербської проблеми, не був згодний вдовольнитися відновленням автономії та забезпеченням албанцям статусу національної меншини, виступав за створення незалежної держави на основі вільного волевиявлення народу. Такі задуми не відповідали інтересам Сербії, яка не хотіла втратити територію, багату на корисні копалини (цинк, магній, хром, срібло, нікель, буре вугілля). Косово стало найбільш неспокійним регіоном СРЮ. 1 жовтня 1997 року сербська поліція поклала початок конфлікту в краї, жорстоко розігнавши мирну демонстрацію студентів Приштинського університету. 17 жовтня 1997 року відбулися перші збройні сутички албанської молоді з сербською поліцією і, таким чином спалахнуло вогнище нового балканського конфлікту. 17 жовтня 1997 року відбулися перші збройні сутички албанської молоді з сербською поліцією і, таким чином спалахнуло вогнище нового балканського конфлікту. Ситуація у краї ускладнюється тим, що сербська влада сюди направляла біженців з Хорватії та з Боснії та Герцеговини.
Озброєні загони албанського населення Косово об'єднувалися у Визвольну Армію Косово. За оцінками наглядачів, ця армія налічує близько 20 тисяч бійців, чия зброя постачається переважно з Албанії. Першою акцією ВАК вважається одночасний скоординований напад на сербські поліцейські дільниці в Косово навесні 1996 року. Такі напади було вчинено в чотирьох різних місцях Косово, а відповідальність за них взяла на себе ВАК.
ВАК не слід плутати зі збройним крилом Національного руху в Косово, які ведуть боротьбу проти існуючого режиму під гаслами ортодоксального марксизму-ленінізму. Найбільшою перемогою ВАК було формування на початку березня 1997 року на площі близько 300 квадратних кілометрів так званої Вільної території Дрениці в центральній частині Косово. (5)
Поліція СРЮ розпочала активні дії проти албанського руху опору 28 лютого в селі Лікошани (40 км. На захід від Приштини). В ході операції було вбито 12 албанців. Поліція вдавалася також до операцій «зачистки територій», в яких застосовувалися загони спеціального призначення, БТР, бойові вертольоти.
З початку березня 1998 року зареєстровано різке збільшення виїзду сербів та чорногорців з Косово. У хорватських ЗМІ повідомлялося, що в операціях поліції СРЮ в Косово брали участь до 40 тисяч військових. Вся ця армія СРЮ в Косово перебувала у цей час у стані підвищеної боєготовності.
Слід також зазначити, що керівництво албанського руху опору не мало єдності в питанні про стратегію та тактику подальших дій. Приводом до розколу руху опору можна вважати різну орієнтацію політичних орієнтацій косовських албанців щодо форм і методів боротьби за зміни в статусі краю.
Найбільш впливовою серед албанського населення була Демократична партія І. Ругови. Вона виступає за припинення збройного опору, мотивуючи це тим, що загострення кризи може викликати лише нові репресії. І. Ругова стверджує, що її и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.