На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Органзаця систем сприйняття. Всцеральний сенсорн систем

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 12.07.2012. Сдан: 2010. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     Міністерство освіти і науки України
     Харківський національний педагогічний університет
     ім.Г.С.Сковороди 

     Факультет заочного навчання
     Спеціальність психологія
     Кафедра практичної психології 
 
 

     РЕФЕРАТ 

     ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМ СПРИЙНЯТТЯ. ВІСЦЕРАЛЬНА СЕНСОРНА СИСТЕМА (значення інтерорецептивного аналізатору; провідниковий і центральний відділи; відчуття спраги і голоду). 
 
 
 

                                                            студента 343 групи
     Ломакіна  Геннадія Івановича
                                                                Перевірила викладач
                                                     Комісова Т.Є. 
 
 
 
 
 

     Харків  – 2010
ЗМІСТ 
 

ВСТУП
1. Організація систем сприйняття
1.1. Сенсорні системи організму
1.2. Будова і функції органу зору
1. 3. Будова і функції органу слуху
2. Вісцеральний та шкірний аналізатор
2.1. Інтерорецептивний аналізатор
2.2. Провідниковий і центральний відділи
3. Відчуття спраги і голоду та механізми формування
ВИСНОВКИ
 Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 

  
 
 
 
 

                                                ВСТУП
         Людина отримує  різноманітну інформацію про навколишній  світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.
         З позицій безпеки  життєдіяльності особливо важливим є те, що органи відчуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Отримана інформація передається в мозок людини; він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам. Залежно від характеру одержуваної інформації, її цінності буде визначатися наступна дія людини. Водночас, для з'ясування засобів відображення у свідомості людини об'єктів і процесів, що відбуваються в зовнішньому середовищі, необхідно знати, яким чином улаштовані органи чуття, і мати уявлення про їх взаємодію.
         Історія науки про закономірності і механізми формування органів чуття пройшла довгий шлях свого розвитку й зумовлена складним, комплексним характером цих знань. Комплексний підхід до вирішення цих проблем пояснюється тим, що для розуміння засобів відображення зовнішнього світу необхідно мати знання з різних наук: анатомії, фізіології, психології, біофізики, біохімії і навіть таких фундаментальних наук, як фізика, хімія і математика.
         Сучасний етап розвитку фізіології органів чуття пов'язаний з іменами таких учених, як І. М. Сєченов (1829-1905) та І. П. Павлов (1849—1936). І. П. Павлов розвинув працю І. М. Сєченова про рефлекси головного мозку, створив вчення про аналізатори як сукупність нервово-рецепторних структур, що забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансформацію їхньої енергії у процес нервового збудження і проведення його в центральну нервову систему.
         Сучасна наука про  відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких за значенням: «органи чуття», «аналізатори», «аферентні системи», «сенсорні системи», що часто розглядаються як рівнозначні. У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при виявленні небезпеки все ж таки виступають зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну, або доповнюючу, функцію. Водночас необхідно враховувати також і ту обставину, що в сучасних умовах є ціла низка небезпечних чинників, що створюють надзвичайно важливу біологічну дію на людський організм, але для їхнього сприйняття немає відповідних природних аналізаторів. (1) 

      1.1. Сенсорні системи організму.
Існування живого організму є неможливим без  сприйняття і обробки інформації із зовнішнього і внутрішнього середовища. Обидва ці процеси здійснюються на основі функціонування сенсорних систем. Сенсорні системи перетворюють адекватні подразнення у нервові імпульси і передають їх у центральну нервову систему. На різних рівнях головного мозку ці сигнали фільтруються, обробляються і перетворюються. Цей процес завершується усвідомленими відчуттями, уявленнями, впізнаванням образів тощо.
На  основі сенсорної інформації організується робота усіх внутрішніх органів. Сенсорна інформація є важливим фактором поведінки, пристосування людини до умов існування. Вона також є важливою умовою активної діяльності людини та умовою формування і розвитку людини як особистості. Сенсорна система складається з трьох взаємозв’язаних відділів: периферичного, провідникового і центрального.
Периферичний  відділ сенсорної  системи (аналізатора) утворюють рецептори. Рецептори — це нервові закінчення або спеціалізовані нервові клітини, які реагують на зміни у зовнішньому або внутрішньому світі і перетворюють їх на нервові імпульси. За будовою рецептори можуть бути простими (рецептори загальної чутливості — дотику, тиску, болю, температури — їх в організмі найбільше) і складними (відповідають на специфічні подразники, що діють на обмежені ділянки тіла людини — рецептори смаку, нюху, зору, слуху, рівноваги).
Провідниковий відділ сенсорної  системи утворюють нервові клітини, які передають інформацію від рецепторів до кори великих півкуль головного мозку.
Центральний відділ сенсорної  системи утворюють різні підкіркові ділянки головного мозку які підпорядковуються ділянкам кори великих півкуль (кірковим відділам), які сприймають інформацію від рецепторів.
Усі частини  аналізатора діють як єдине ціле; порушення діяльності будь-якої з  частин призводить до порушення функцій  аналізатора.
В організмі людини розрізняють зорову, слухову, нюхову, смакову, вестибулярну сенсорні системи, а також соматосенсорну систему, (рецептори якої розміщені здебільшого в шкірі і сприймають дотик, тиск, тепло, холод, біль, вібрацію, рухи в суглобах і м’язах) та вісцеральну сенсорну систему, яка сприймає інформацію від рецепторів, розміщених на внутрішніх органах (тобто зміни внутрішнього середовища організму).
Кожна сенсорна система  має чутливість і  поріг подразнення. Вона може адаптуватися до дії постійного подразника. Первинний аналіз інформації вона здійснює на рівні рецепторів, відбираючи значимі подразнення. Наступні аналізи інформації, перекодованої у нервові імпульси, здійснюються центральними відділами (підкірковими зонами і корою великих півкуль головного мозку). В міру наближення до кори кількість інформації різко зменшується — попереджається посилання в мозок помилкових або неважливих сигналів).
Для нормального сприйняття зовнішнього світу необхідно, щоб інформація поступала в усі типи сенсорних систем. Зміна однієї сенсорної системи може змінити діяльність інших сенсорних систем.
Різні сенсорні системи починають функціонувати  в різні періоди розвитку. Як правило  на момент народження повністю сформованим  є периферичний відділ. Після народження змінюється провідниковий відділ (мієлінізація нервових волокон відбувається протягом перших місяців життя). Найпізніше дозрівають кіркові відділи сенсорних систем. Саме їх дозрівання і визначає особливості функціонування органів чуттів.
         Кожен аналізатор складається із сприймаючих утворень (рецепторів), що відходять від них нервів і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де відбуваються остаточні аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів. Як бачимо, органи чуття є периферичними частинами аналізаторів. Вони обумовлюють наступні основні види чутливості: нюх, смак, дотик, зір, слух,  рівновага і положення тіла в просторі.
         Нюх - процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи речовин, розташовані в слизистій оболонці верхньої і частково середньої носових раковин. Ці елементи представлені нюховими клітками, рецепторами. Рецепторні клітки мають короткі (15- 20 мкм) периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих кліток знаходяться в товщі слизистою, поверхня якої складає 240- 500 мм2. Нюхові рецептори складають орган хімічного відчуття. У людини їх близько 40 млн., а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн.). Цим пояснюються високі здібності собак уловлювати запахи.
         Периферичні відростки  нюхових кліток закінчуються булавоподібними потовщеннями. Ці потовщення на своїй вершині містять 10- 12 загострених волосків, що складаються з 9 пар ниток. Нюхові волоски є своєрідними антенами, що активно взаємодіють з молекулами пахучих речовин. Вважається, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизистої носових раковин і розчиняються у секреті залоз, які теж розташовані в слизистій носа. Розчинені таким чином речовини дратують нюхові волоски і булавоподібні потовщення. Звідси імпульси поступають по нюхових нервах в центри нюху головного мозку, розташовані в проміжному мозку і корі. Там формується відчуття запаху речовин що вдихаються.
         Система нюхових  рецепторів, нюхових нервів і центрів  нюху складає аналізатор нюху. Цей  аналізатор менш важливий для життя людини, ніж зір і слух. Втрата нюху виявляється в неможливості відчувати запахи речовин в повітрі (а вони можуть виявитися небайдужими для здоров'я), розпізнавати їжу, що зіпсувалася. Для працівників парфюмерної, харчової промисловості, сфери живлення втрата нюху може стати причиною зміни професій.(2)
         Смак - процес сприйняття смакових властивостей речовин, що потрапляють на рецептори слизистої мови і порожнини рота. Життєва роль смакових відчуттів, як і нюхових, менше, ніж зорових і слухових. Проте вони не втратили свого значення, оскільки забезпечують визначення якості споживаної їжі, сприяють поліпшенню апетиту.
         Сприйняття смаку  обумовлене смаковими сосочками  з нирками, розташованими в слизистій  мови. У дітей, а іноді і у  дорослих смакові нирки знаходяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв'язках. Смакових нирок у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і складаються з подовжених, щільно прилеглих один до одного смакових і опорних кліток. На одному з кінців кліток є 40-50 якнайтонших ворсинок. На поверхні смакових кліток починаються нервові волокна. Вважають, що речовини їжі осідають на поверхні ворсинок смакових кліток і викликають їх роздратування. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається через волокна язичного нерва в міст і довгастий мозок, а звідти - до зорових горбів і кори великого мозку. Там формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Вся ця система складає аналізатор смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.
         Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні. Так, найбільша чутливість до солодкого - на кінчику язика, до гіркого - на корінні, до кислого - на краях, до солоного - на кінчику і краях. Дотик виникає при роздратуванні рецепторів шкіри, слизистих оболонок. Як подразники виступають дотики, тиск, тепло або холод, інші дії. Користуючись дотиком, ми можемо визначати такі фізичні властивості предметів, як форма, твердість - м'якість, гладкість - шорсткість, тепло - холод і похідні від них. Больові відчуття можна розглядати як одну з форм дотику.(11)
         Рецептори розташовані  в епідермісі і власне шкірі. Будова їх неоднакова. Найбільший учений у  області гістології нервової системи  А. С. Догель (1852-1922) виділяв не менше 14 видів рецепторів. Вони мають форму  пластинок, дисків, нагадують колби і відрізняються не тільки формою, але і по функціях. Одні сприймають дотик, інші тиск, холод, тепло, біль. Інші рецептори здатні одночасно сприймати механічні і температурні роздратування.
          Навколо волосяних  сумок шкіри розташовані дуже  чутливі рецептори, що уловлюють невелике відхилення волосків при ніжному торканні до них. Найбільшою чутливістю володіють нервові закінчення кінчиків язика, губ, меншої - кінчики пальців рук, долонь. Низькою чутливістю до дотиків володіє шкіра спини, стоп, живота.
         Нервовий  механізм дотику наступний. Збудження, що виникає в нервових рецепторах, поступає по доцентрових волокнах нервів в кору великого мозку у області задньої центральної звивини, де розташована зона шкірно-м'язового відчуття. Слід зазначити, що перш, ніж воно потрапляє в кору, проходить через розташовані нижче відділи головного мозку. У центральній нервовій системі формується відчуття, зване дотиком. Складається уявлення про відчутний об'єкт.
         Вся система, що включає  нервові рецептори шкіри, нервові волокна і центри головного мозку, де відбувається прийом, аналіз і синтез поступаючих збуджень, складає шкірний аналізатор. Його порушення в будь-якій частині приводять до розладу дотику.
         Значення дотику в житті людини значно менше, ніж  зору, слуху. Проте у разі втрати зору воно дає можливість людині обходитися без нього, кінцево в далеко не повній мірі. (3) 

                  1.2. Будова і функції органу зору.
         Зір – це біологічний  процес, що обумовлює сприйняття форми, розмірів, кольору предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Воно можливе завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймаючий апарат – око. Функція зору не тільки в сприйнятті світлового проміння. Ним ми користуємося для оцінки відстані, об’ємності предметів, наочного сприйняття навколишньої дійсності.
         В даний час зі всіх органів чуття у людини найбільше  навантаження падає на органи зору. Це обумовлено читанням, листом, оступаю  чо телепередач і інших видів  отримання інформації і роботи.
         Орган зору складається  з очного яблука і допоміжного апарату, розташованих в очній ямці – поглибленні кісток лицьового черепа. Очне яблуко має вид кулястого тіла і складається з трьох оболонок: наружної – фіброзної, середньої – судинної і внутрішньої – сітчастої.
         Зовнішня фіброзна оболонка в задньому відділі утворює білкову, або склеру, а спереду вона переходить в проникну для світла рогівку. Середня – судинна – оболонка називається так через те, що багата судинами. Розташована під склерою. Передня частина цієї оболонки утворює райдужку, або веселкову оболонку. Так її називають через забарвлення (барви веселки). У веселковій оболонці знаходиться зіниця – круглий отвір, який здатний змінювати величину залежно від інтенсивності освітлення за допомогою природженого рефлексу. Для цього в райдужці є м’язи, що звужують і розширюють зіницю. Райдужка, таким чином, виконує роль діафрагми, регулюючої кількість оступаю чого світла на світлочутливий апарат, і оберігає його від руйнувань, здійснюючи звикання органу зору до інтенсивності світла і темноти. Судинна оболонка утворює рідину – вологу камер ока.(4)
         Внутрішня - сітчаста оболонка, або сітківка - прилягає ззаду  до середньої (судинної) оболонки. Складається  з двох листків: зовнішнього і  внутрішнього. Зовнішній листок містить  пігмент, внутрішній - світлочутливі елементи. Сітчаста оболонка вистилає дно ока. Якщо дивитися на неї з боку зіниці, то на дні видно білу круглу пляму. Це місце виходу зорового нерва. Тут немає світлочутливих елементів і тому не сприймається світлове проміння, воно називається сліпою плямою. Збоку від нього знаходиться жовта пляма. Це місце найбільшої гостроти зору. У внутрішньому шарі сітчастої оболонки розташовані світлочутливі елементи - зорові клітки. Їх кінці мають вид паличок і колб. Палички містять зоровий пігмент - родопсин, колби - іодопсин. Палички сприймають світло в умовах смеркового освітлення, а колби - кольори при достатньо яскравому освітленні.
         Як вже наголошувалося, в сітківці розташовані палички  і колби. При попаданні на них  світло викликає роздратування: виникають складні фотохімічні, електричні, іонні і ферментативні процеси, які обумовлюють нервове збудження - сигнал. Він поступає по зоровому нерву в підкіркові  центри зору. Потім прямує в кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.
         Весь комплекс нервової системи, включаючий рецептори світла, зорові нерви, центри зору в головному  мозку; складає зоровий аналізатор.
         Крім очного яблука до ока відноситься і допоміжний апарат. Він складається з вік, шести м'язів, рушійних очне яблуко. Задню поверхню вік покриває оболонка - кон'юнктива, яка частково переходить на очне яблуко. Крім того, до допоміжних органів ока відноситься слізний апарат. Він складається із слізної залози, слізних канальців, мішка і носослізної протоки. Слізна залоза виділяє секрет - сльози, що містять лізоцим, згубно діючий на мікроорганізми. Вона розташована в ямці лобової кістки Її 5-12 канальців відкриваються в щілину між кон'юнктивою і очним яблуком в зовнішньому кутку ока.
          Знання шляхів  відтоку зліз з місць утворення - слізних залоз - дозволяє правильно виконувати такий гігієнічний навик, як - «протирання» очей. При цьому рух рук з чистою серветкою (бажано стерильною) потрібно направляти від зовнішнього кута ока до внутрішнього, «протирати очі у бік носа», у бік природного струму зліз, а не проти нього, сприяючи, таким чином, видаленню чужорідного тіла (пил), що потрапило на поверхню очного яблука.
         Орган зору потрібно оберігати від попадань чужорідних тіл, пошкоджень. При роботі, де утворюються  частинки, осколки матеріалів, стружка, слід користуватися захисними окулярами.
         При погіршенні зору не зволікати і звертатися до лікаря-окуліста, виконувати його рекомендації, щоб  уникнути подальшого розвитку хвороби. Інтенсивність освітлення робочого місця повинна залежати від виду виконуваної роботи: чим тонші рухи виконуються, тим інтенсивніше повинне бути освітлення. Воно не повинне бути ні яскравим, ні слабким, а рівно таким, яке вимагає якнайменшої напруги зору і сприяє ефективній роботі. Для цього розроблені нормативи освітлення залежно від призначення приміщення, від роду діяльності. Кількість світла визначають за допомогою спеціального приладу - люксметра. Контроль правильності освітлення здійснює медико-санітарна служба і адміністрація установ і підприємств.(5)
         Слід пям'ятати, що особливо сприяє погіршеню гостроти зору яскраве світло. Тому потрібно уникати дивитися без світлозахисних окулярів у бік джерел яскравого світла як штучних, так і природних. Для запобігання погіршенню зору у зв'язку з високим навантаженням на очі потрібно виконувати певні правила: при читанні і листі необхідне рівномірне достатнє освітлення, від якого не розвивається стомлення; відстань від очей до предмету читання, листу або дрібних предметів, з якими ви зайняті, повинне бути близько 30-35 см. Предмети, з якими ви працюєте, потрібно розміщувати зручно для очей. Телепередачі дивитися не ближче 1,5 метри від екрану. При цьому обов'язково потрібне підсвічування приміщення за рахунок прихованого джерела світла.
         Важливе значення для  підтримки нормального зору має вітамінізоване живлення взагалі і особливе вітамін А, якого багато в тваринних продуктах, в моркві, гарбузі. Крім того, розмірений спосіб життя, включаючий правильне чергування режиму праці і відпочинку, живлення, що виключає шкідливі звички, зокрема куріння і вживання алкогольних напоїв, неабиякою мірою сприяє збереженню зору і здоров'я взагалі. Гігієнічні вимоги до збереження органу зору настільки обширні і різноманітні, що приведеними вище не можна обмежуватися. Вони можуть мінятися залежно від трудової діяльності, їх слід з'ясувати у лікаря і виконають.(3) 

     2. Будова ока. Кольорова  чутливість. Адаптації. 
     З усіх видів чуття зір є найскладнішим  і найбільш спеціалізованим —  це результат сенсорного сприйняття та його психічного опрацювання. Близько 80% інформації людина сприймає саме через зір. Око є периферичною частиною зорового аналізатора. Воно складається із очного яблука та допоміжного апарату.
     Допоміжний  апарат забезпечує функціонування ока  — його рухомість, зволоження та захист. До цього апарату належать орбітальні ями черепа, м’язи очних яблук, брови, повіки і вії, сльозові залози і протоки. Якщо будь-яка з цих структур подразнена, інфікована або втратила форму чи функцію — зір порушується. Спеціальні м’язи (їх є шість) кріпляться до очного яблука і забезпечують його рухи. Сльозові залози продукують сльози, що промивають очні яблука. Кон’юнктива — слизова оболонка, що ззовні вкриває і зволожує очне яблуко та внутрішню поверхню повік.

Додаткові структури ока
1 — сльозові  залози; 2 — кон’юнктива; 3 — сльозові канальці; 4 — нососльозова протока; 5 — м’язи очного яблука.

     Будова  очного яблука

     Очне  яблуко складається із трьох оболонок: зовнішньої, середньої та внутрішньої. У зовнішній щільній волокнистій  оболонці розрізняють дві частини: прозору рогівку і білу непрозору склеру, яка підтримує форму очного яблука. Середня судинна оболонка складається з райдужної оболонки, війкового тіла та власне судинної оболонки, кровоносні судини якої постачають кров в усі три оболонки ока.

Будова ока:
1 — склера; 2 — прямий медіальний м’яз; 3 — задня камера ока; 4 — передня  камера ока; 5 — зіниця; 6 — райдужна  оболонка; 7 — війковий м’яз;
8 — кришталик; 9 — прямий латеральний м’яз; 10 — зоровий нерв;
11 —кровоносні  судини сітківки; 12 — порожнина заповнена склистим тілом; 13 — сітківка; 14 — судинна оболонка. 

     У війковому тілі розміщені м’язи, що регулюють кривизну кришталика —  прозорого еластичного тіла, що має  форму двовипуклої лінзи. Кришталик  міститься у прозорій сумці. По краях  кришталика розміщені пружні волокна, які прикріплюються до м’яза у війковому тілі.
     У центрі райдужної оболонки є отвір, який регулює кількість світла, що потрапляє в око — зіниця. Величина зіниці регулюється м’язом, що знаходиться  в райдужній оболонці. Тканина  райдужки містить пігмент меланін, кількість якого визначає колір ока — від сірого чи голубого до коричневого і чорного. Людей, у райдужці яких відсутній меланін називають альбіносами.
     Між рогівкою і райдужкою та між райдужкою  і кришталиком містяться передня  і задня камери ока, заповнені водянистою вологою. Ця рідина постачає прозорі частини ока поживними речовинами, оскільки вони не містять кровоносних судин. За кришталиком і війковим тілом є велика порожнина, заповнена драглистою речовиною — склистим тілом. Продуковані війковим тілом речовини — водяниста та склиста забезпечують постійний внутрішньоочний тиск, потрібний для підтримання форми очного яблука.

     Кольорова чутливість. Адаптація

     Третьою, внутрішньою оболонкою є сітківка, на якій сходяться світлові промені та формується зображення. У сітківці є два типи нервових світлочутливих клітин (фоторецепторів) — палички і колбочки. Палички дають змогу відрізняти світло від темряви, визначати форму та переміщення об’єкта. Вони також відповідають за сприйняття яскравості зображення і бачення у сутінках (у відтінках сірих тонів). Колбочки бувають трьох видів; кожен з яких сприймає певну довжину хвилі (зеленого, червоного або синього кольорів спектра). Різна комбінація цих кольорів дає усе розмаїття кольорових зображень. Колбочки також відповідають за сприйняття контрасту зображення. Цих клітин є близько 3 млн. і вони розміщені переважно в ділянці жовтої плями на задньому полюсі очного яблука. Паличок є майже 100 млн., розміщених майже рівномірно по всій поверхні сітківки.

Палички (скануюча електронна мікроскопія х3400) 

     Чутливість  фоторецепторів не є постійною —  при яскравому освітленні вона знижується, в темноті — підвищується. Таку властивість називають адаптацією. Якщо на сітківку потрапляє велика кількість світла, відбувається світлова адаптація — різко знижується збудливість фоторецепторів. Цей процес триває декілька секунд. У темноті відбувається темнова адаптація, при якій збудливість фоторецепторів зростає до 200-400 тис. разів (цей процес може тривати десятки хвилин). При дії на око надто яскравих кольорів також спостерігається кольорова адаптація (зниження збудливості ока при дії яскравого кольору). Найвищу чутливість око має до зеленого і жовтого кольорів, найменшу — до фіолетового і червоного.
     Нервові відростки від паличок і колбочок збираються разом, утворюючи зоровий нерв, по якому зорова інформація передається у головний мозок у центральні відділи зорового аналізатора. У зоровій зоні кори формуються і усвідомлюються зорові відчуття.

     Оптична система ока

     Світло проходить через рогівку і кришталик, фокусуючись на сітківці, та формуючи перевернуте зображення. Внутрішня і зовнішня частини сітківок передають імпульси через зоровий нерв; імпульси з внутрішньої частини сітківок перехрещуються у зоровому перехресті, біля основи мозку і надходять до протилежних півкуль. Трансформація зображення з оберненого в пряме відбувається у кіркових зонах головного мозку.
     Око здатне пристосовуватися до чіткого  бачення предметів, розміщених на тій  або іншій відстані. Таку властивість називають акомодацією. Війкові м’язи очного яблука автоматично реагують на відстань до об’єкта, змінюючи опуклість кришталика. Завдяки цьому змінюється кут заломлення променів світла і забезпечується фокусування зображення на сітківці. При розгляданні предметів на великій відстані війковий м’яз розслаблений, кришталик має невелику кривизну (сила заломлення — найменша). При наближенні предмета війковий м’яз скорочується, кришталик стає більш випуклим. Найменша відстань від ока, на якій предмет ще видно чітко, називають найближчою точкою чіткого бачення.

АКОМОДАЦІЯ:
1 — паралельні  промені світла; 2 — війкові м’язи. 

     Розглядаючи який-небудь предмет, ми фіксуємо на ньому  погляд. Однак ми бачимо не лише цей  предмет, але й предмети, розміщені  поряд. Простір, який бачить око при його фіксації в одній точці називають полем зору. Зображення, що сприймаються кожним очним яблуком, дещо різняться між собою через різне положення очей. Поля зору кожного ока накладаються одне на друге, що дає змогу бачити об’ємне зображення і оцінити відстань до нього (бінокулярний зір).

ПОЛЯ  ЗОРУ
1 — бінокулярне  поле зору; 2 — ліве око; 3 —  зорове перехрестя;
4 — розгалуження  нервових волокон; 5 — ліва зорова  кора; 6 — права зорова кора; 7 —  зоровий тракт; 8 — зоровий нерв; 9 —- сітківка; 10 — праве око.
         1.3. Будова і функції органу слуху
         Слух - вид чутливості, обумовлюючий сприйняття звукових коливань. Його значення неоцінимо в психічному розвитку повноцінної особи. Завдяки  слуху пізнається звукова частина  навколишньої дійсності, пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові мовні спілкування між людьми, людьми і тваринами, між людьми і природою, без нього не могли з'явитися і музичні твори.
         Гострота слуху  в людей не однакова у одних  мінімальна, у інших підвищена. Бувають  люди з абсолютним слухом, вони здатні взнавати по пам'яті висоту заданого тону. Музичний слух лозволяєт точно визначати інтервали між звуками різної висоти, взнавати мелодії. Індивідууми з музичним слухом при виконанні музичних творів відрізняються відчуттям ритму, уміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.
         Користуючись слухом, люди в змозі визначати напрям звуку і по ньому - його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися  в просторі, на місцевості, розрізняти той, що говорить серед декількох  інших. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеки, що виникають під час праці, перебування на вулиці, серед природи. В цілому слух, як і зір, робить життя людини духовно багатим.(6)
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.