На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Суспльний та державний лад Київської Руси в сторичнй спадщин

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 12.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
3. Державний устрій  Київської Русі 

За формою правління  Київька Русь була ранньофеодальною монархією, побудованою на принципі сюзеренітету-васалітету, не чітко  централізованою. На чолі держави стояв  Великий Київський князь-суверен (з верховною, самостійною, незалежною, повною і неподільною владою), якому  підпорядковувались місцеві правителі-князі – його васали; згодом між ними стали укладатись міжкнязівські договори – хрестоцілувальні грамоти. Діяльність Великого князя спрямовувалась нарадою з феодальної верхівки – Боярською думою; у разі війни чи інших надзвичайних подій скликалось Віче; у період феодальної роздробленості для вирішення найважливіших питань скликались феодальні з`їзди. 

Великий Київський  князь.Основними функціями перших Київських князів були організація дружини і військових ополчень та командування ними; забезпечення охорони кордонів держави, збір данини з підкорених племен, здійснення зовнішньої політики; суд над своїми васалами, дружинниками, найближчим оточенням на підставі норм звичаєвого права (юрисдикція князя лише починає поширюватсь на народні маси). Спершу Київські князі безпосередньо відали лише Київською землею, а інші території управлялись князями племен або князями-намісниками. На завойованих і приєднаних до Києва нових землях Київські князі ставили у центрах поселень племен свої гарнізони: у головному місті племені і важливих центрах – великий гарнізон (тисячу) на чолі із тисяцьким, що поділявся на сотні (сотські були командувачами окремих дружин), а у менших містах – менші гарнізони, якими командували сотські і десятські (начальники десяток, на які поділялись сотні). Згодом тисяцькі, сотські і десятські стали здійснювати адміністративні і фінансові функції – наводили порядок у місті, придушували опір місцевого населення, допомагали збирачам данини, а також почали здійснювати торгівельні, поліційні, військові функції – керували військовими силами території, якою управляли; а з розвитком князівської юрисдикції – і судово-адміністративні функції. У деяких землях (Галичині) замість тисяцьких утверджувались воєводи, які очолювали збройні сили місцевих князів, а тисяцькі здійснювали адміністративно-поліційні функції у містах. Так формується перша система управлінняу Київській Русі– десяткова, яка випливала з військової організації – внаслідок перетворення військових одиниць у територіальні поняття. 

З кінця 10 ст. відбувається посилення військово-політичної діяльності Київських князів, також вони займаються організацією будівництва шляхів, мостів; та придушенням народних повстань (1068 і 113 рр.). У 11-12 ст. вони набувають верховну законодавчу та виконавчу і судову владу, стають главами адміністрації і верховними військовокомандувачами. Право спадкування престолу, яке раніше надавалось старшому братові за принципом “старшинства”, стало передаватись старшому сину за принципом “отчини”;винятком було Чернігівське князівство, де влада передавалась старшому брату, а по його смерті поверталась старшому сину престолоспадкодавця;однак, порядок переходу князівської влади у спадок не визначався жодними правовими нормами. 

З розвитком держави поділ її території на військово-територіальні одиниці замінюється на адміністративно-територіальні одиниці:землі, які поділялись на волості, а ті – на села. Управляти Київським князям допомагали намісники (посадники), волостелі, тіуни, старости та інші представники адміністрації. Посадники, на відміну від тисяцьких і сотських, які були передусім командирами дружини, а вже згодом отримували адміністративні функції, - відразу ставали повноправними представниками князівської влади на місцях (у найважливіших центрах) на чолі округу чи міста. Як представники князя вони здійснювали його функції: судили, збирали данину і різні мита (спеціальні пункти збору данини називались погости), відали поліційними справами, керували військовими силами міста, а також у їхньому віданні перебувала прилегла сільська територія. Здебільшого князі призначали посадниками бояр та інших “добрих мужів”. Посадники і волостелі (управителі волостей, які здійснювали адміністративні і судові функції) мали найближчих помічників – тіунів та помічників зі спеціальних справ – мечників, мостників, вирників. Селами управляли старости, які обирались жителями. Усі ці посадові особи за службу отримували не плату від князя, а з населення “корм” у вигляді різних поборів. Так формується на зміну десятковій система кормління (посадництва). 
 

. Характеристика  права Київської Русі  

Джерела права: 

1. У період первіснообщинного  ладу східних слов`ян існували звичаї кожного племені (союзу племен). 

2. З утворенням держави звичаї санкціонуються (визнаються) і забезпечуються державою та перетворюються у звичаєве право. Ці норми регулювали порядок здійснення кровної помсти і деяких процесуальних дій (присягу, ордалії, порядок оцінки показів свідків). У 9-10 ст. існувала система норм усного звичаєвого права, частина яких згодом була зафіксована у нормативних збірниках 11-12 ст. 

3. Судова діяльність  князя створює судовий прецедент,  що згодом закріплюється у  законодавчих актах. 

4. Міжнародно-правові  акти – договори Київської  Русі з Візантією 907, 911, 944 і 971 рр. За договором 907 р. купці з Київської Русі отримали у Візантії право безмитної торгівлі, греки повинні були надавати їм утримання упродовж 6 місяців і забезпечити їхнє повернення додому. Договір 911 р.встановлював караність злочинних діянь і визначав міри покарання, призначуваного за їх вчинення. Так, злочинець, затриманий на місці вбивства, підлягав смертній карі, а якщо він утік і був заможним, то при його віднайденні сплачував родині вбитого свою частку майна (залишаючи дружині її частку). За побиття чи побої призначався штраф, притому незаможний сплачував таку суму, яку був спроможний сплатити. За крадіжку належало сплатити потрійний розмір викраденогоРусьРРРР 

;притому вбивство  власником затриманого при вчиненні  крадіжки злодія, якщо він опирався, не каралось. За грабіж стягувалась потрійна сплата награбованого майна. Вчинення злочину мало бути доведене достатніми і правдивими, на розсуд суддів, доказами;і покарання мало бути відповідним провині. Злочинець-втікач у дружню (другу сторону цього договору) державу підлягав поверненню. Украдений, насильно проданий чи втікач челядин повертався його власнику через суд. Полонений, проданий у рабство, підлягав викупу його державою. Майно, померлого у Візантії русича, поверталось його найближчим родичам. Дозволявся заповіт майна служачого у Візантії русича іншим торгуючим у Візантії чи тривалий час проживаючим там русичам. Русичам дозволялось найматись у військовий похід Візантії. Договір 944 р. врегульовував взаємну торгівлю, порядок взаємовикупу полонених, військової допомоги, а також порядок призначення і міри покарань. Договір 971 р. підтверджував положення попередніх договорів. 

5. Перші нормативно-правові  акти. За часів князя Олега  на початку 10 ст. було створено  прототип “Руської Правди”, на  підставі якого велось судочинство, - збірники законів “Статут” і “Закон Руський”. Додатком до них стали “Статути” і “Уроки” княгині Ольги та “Статут Земляний” князя Володимира Великого. Ольга у 946-947 рр. провела адміністративно-судові реформи – було узаконено систему погостів як адміністративних, фінансових і судових центрів;унормовано повинності;врегульовано порядок стягнення данини і здійснення суду представниками влади на місцях. 

6. “Руська Правда” – перший відомий нам кодифікований збірник юридичних норм українського права. На сьогодні нараховують 106 списків (названих за місцем їх знаходження чи ім`ям осіб,що їх знайшли), складених в 11-17 ст., які поділяються на 3 редакції: 

1. Коротка (11 ст.), яка вміщує: 

 а) Правду Ярослава (Найдавнішу Правду) 10-30-х рр. 11 ст. (ймовірно, 1015-1016 рр.), укладену у Новгороді (на що вказує “Руський літопис”) чи у Києві. Вона закріплює захист життя, тілесної недоторканості, честі дружинної знаті і її військового спорядження, челяді; притому, відсутні норми щодо захисту феодального землеволодіння. Це статті 1-18;початковий текст не збережено; 

б) Правду Ярославичів (Статут Ярославичів) 50-60-х рр. 11 ст. (за іншою версією 1072 р.), яка містить норми щодо захисту князівського феодального маєтку, земельної власності князя, закріплює посилений захист феодалів. Це статті 19-41; 

в) Покон вірний(Ст.42); 

г) Статут (Урок) мостників(Ст.43) – пам`ятка новгородського адміністративного законодавства щодо організації мощення (брукування) головних торгівельних магістралей Новгорода і доріг, які вели до пристаней і на міський ринок. Укладена наприкінці 12 ст. або у 30-ті рр. 13 ст., або ж за Ярослава Ярославича (1265-1270). 

2. Розширена –  укладена за князювання Володимира  Мономаха чи його сина Мстислава.  Містить 2 частини:“Суд Ярослава Володимировича” (Ст.1-52) і “Устав Володимира Всеволодовича” (Ст.53-121). Її джерелами були Коротка Правда і “Статут Володимира Мономаха”, укладений ним при запрошеному вступі на престол, який надавав деякі поступки закупам і смердам (зменшував лихварські відсотки – рєзи) та закріплював норми зобов`язального, сімейного, спадкового і опікунського, кримінального і процесуального права. Розширена Правда встановлювала норми щодо захисту земельної власності феодалів та обмеження майнових і особистих прав феодально залежного населення. 
 
 
 
 

Автореферат диссертации  Суспільний та державний лад Київської  Руси в історичній спадщині М.Грушевського 1999 год
Источник: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Д.І. Бочарніков; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 1999. — 16 с. — укp.
Аннотация: Дисертація присвячена виявленню і систематизації поглядів і суджень М.Грушевського відносно державного і суспільного  ладу Київської Русі. Встановлено  і підтверджено, що держава і право Київської Русі у викладі М.Грушевського є частинами складного процесу культурної еволюції східного слов'янства в цілому і українського народу зокрема, що процес формування держави і права східних слов'ян в ІХ-ХІV сторіччях відрізнявся повільністю і неповнотою використання всіх можливостей і потенціалу, що в сьогоднішніх умовах важливо, використовуючи досягнення науки, сформувати викладення історії Київської Русі як держави, орієнтуючись на проблеми і питання, важливі для юридичної науки і практики. Систематизація профільної для юристів інформації, наведеної як М.Грушевським, так і іншими дослідниками, продемонструвала, що в епоху існування Київської Русі як державний, так і суспільний лад Київської Русі, східного слов'янства і предтеч українського народу знаходились в стадії формування і трансформації.  

Текст работы:  
 

Національна юридична академія України 

імені Ярослава Мудрого 
 
 
 
 
 
 
 
 

Бочарніков Дмитро Іванович 
 
 
 
 
 
 
 
 

УДК 340.(4Укр) 
 
 
 
 

Суспільний та державний  лад Київської Русі 

в історичній спадщині М.Грушевського 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;  

історія політичних і правових вчень 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Автореферат 
 
 
 
 

дисертації на здобуття наукового ступеня  

кандидата юридичних  наук 
 
 

Харків-1999 
 
 

Дисертація є рукописом 
 
 

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ МВС України 
 
 
 
 

Науковий керівник-        доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових                                        наук України Копиленко Олександр  Любимович, радник Голови                                        Верховної Ради України з правових питань 
 
 

Офіційні опоненти:                доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових                                        наук України Рогожин Анатолій Йосипович, професор кафедри                                        історії держави і права України  і зарубіжних країн Національної                                        юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; 
 
 

                               кандидат юридичних наук, доцент  Зайцев Леонід Олександрович,                                начальник кафедри теорії та  історії держави і права Університету                                внутрішніх справ м.Харків 
 
 

Провідна установа -        Львівський державний  університет ім.Івана Франка 
 
 

Захист відбудеться 27 вересня 1999 р. о 15.00 годині на засіданні  спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого  за адресою: 310024, м.Харків, вул. Пушкінська, 77 
 
 

З дисертацією можна  ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені  Ярослава Мудрого (310024, м.Харків, вул.Пушкінська, 77. 

Aвтореферат розіслано 26 серпня 1999 р. 
 
 

Вчений секретар 

спеціалізовної вченої ради                                                        Гончаренко В.Д. 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ 
 
 

       Актуальність теми дослідження. В нове тисячоліття Україна вступає як незалежна, суверенна держава, рівноправний член світового співтовариства націй і народів. 

       Набуття нового статусу неминуче  ставить нові проблеми і питання, в тому числі й ті, що прийшли в сьогоднішній день з далекого минулого. Про їх існування та зміст говорять праці численних вітчизняних вчених. В ряді імен особливе місце займає М.Грушевський - видатний  історик і суспільно-політичний діяч кінця ХIХ - початку ХХ сторіччя, голова Української Центральної Ради. Спираючись на результати грунтовного вивчення різноманітних джерел та праць інших дослідників, вчений побудував нову схему історії України. Важливе місце в цій схемі займає історія Київської Русі, яка розглдається не лише як країна, а й як держава. 

       Останній аспект є дуже цінним  для юристів в цілому і істориків держави і права зокрема тому, що дозволяє визначити місце і рівень розвитку держави і права, ступінь досконалості суспільної структури східного слов`янства IХ - початку ХII ст. В загальнокультурній еволюції українського народу, яку М. Грушевський у своїх працях дослідив до першої третини ХХ сторіччя. Саме та обставина, що М. Грушевський розглядає розвиток держави і права у нерозривному зв’язку з розвитком культури й дозволяє вченому уникнути необхідності штучно відокремлювати вказані частини від багаторівневого й дуже складного цілого, дозволяє продемонструвати не лише практику, а й теорію і поясніти чимало явищ шляхом використання можливостей багатьох наук. Саме тому загальновизнана недостатність відомостей, на підставі яких покоління дослідників вивчають Київську Русь, для М.Грушевського не є перепоною, яку неможливо здолати: розповідаючи про найбільш значну і відому державу  - Київську Русь, вчений практично показує нам той фундамент, переваги і недоліки якого в значній міри визначать увесь подальший шлях розвитку українського народу, його організаційних та управлінських структур. Тому сьогодні, наприкінці ХХ сторіччя, продовжуючи вдосконалення України як визнаної у світі незалежної держави, важливо знову звернутися до вивчення        того, як виникла, існувала і прийшла у занепад перша найбільша східнослов’янська держава. 

       Хронологічна віддаленість періоду  Київської Русі від нашої сучасності  здатна створити ілюзію, що всі проблеми і питання, що стояли тоді перед державою і суспільством, були так або інакше вирішені і для сьогодення вони не мають скільки-небудь істотної цінності. Ілюзія посилюється ще і тим, що в працях істориків і юристів, присвячених проблемам Київської Русі та її держави і права використовується однотипний набір фактів, суджень і джерел, що ніяк не зв'язаний з проблемами нинішнього часу. Між тим, М. Грушевський довів, що жодне невирішене питання, жодна нерозв’язана проблема в будь-який галузі  людського знання не зникають самі по собі - вони тільки відступають на задній план і чекають свого вирішення, справляючи  гальмуючий вплив на зв'язані із ними галузі життя. Тому сьогодні важливо подивитися на минуле суспільної та державної організації по новому, спираючись на всі досягнення науки. Першим кроком до нового сприймання є систематизація всіх відомостей, що мають  безпосереднє відношення до даної проблематики і вже знайшли відображення  в працях сучасних нам учених і їх попередників. Це також дасть можливість підготувати базу для більш спеціалізованого аналізу проблем і питань, вирішення яких давно б дозволило різко прискорити просування держави і суспільства шляхом вдосконалення і виключити необхідність повторного проходження ряду етапів і ступенів. Важливо врахувати і ту обставину, що з багатьох проблем і питань, які стосуються Київської Русі, в науці досі немає єдиної думки. Отже, відсутнє чітке уявлення про основи і уроки східнослов’янської в цілому і української зокрема державності. Водночас сама схема розвитку держави та права глибокої стародавності позбавляється бажаної фундаментальності. 

Метою дослідження є виявлення і систематизація поглядів та суджень М. Грушевського відносно державного і суспільного ладу Київської Русі з упором на відомості, наведені істориком на сторінках перших трьох томів "Історії України-Руси". 

       Для досягнення поставленої мети  були вирішені наступні завдання: 

       1. Інформація про суспільний та державний лад Київської Русі була систематизована і представлена в формі, що відповідає сучасної сукупності проблем і питань, на які при вивченні даної проблематики звертається найбільша увага. 

       2. Отримана сукупність даних,  що становлять інтерес для  історико-правової науки, була  доповнена відомостями, наданими  іншими дослідниками, що дозволило зробити викладення більш повним.
       В якості теоретичної основи  були використані праці М.Грушевського (і перш за все - "Історія  України-Руси"), праці інших вчених (Амеліна Г.К., Бабія Б.М., Боєчка В., Брайчевського М.Ю., Вернадського Г.В., Гончаренка В.Д., Грекова Б.Д., Гуревича А.Я., Дністрянського М.С., Дорошенка Д.І., Дьяконова М.А., Зиміна О.А.,  Зикина І.С., Копиленка О.,Л., Костомарова М.І., Котляра М.Ф., Кульчицького В.С., Лащенка Р.М., Лисенкова С.Л., Мавродина В.В., Маковського В.І., Матоніна В., Миронової В.Г., Панюка А., Покровського С.А., Преснякова А.Е., Рогова В.А., Рогожина А.Й., Рибакова Б.О., Рибалки І.К., Сергеевича В.І., Смолія В.А., Тихомирова М.Н., Тищика Б.Й., Толочка П.П., Фрояновоа І.Я., Хачатурова Р.Л., Шевченка В.Ф., Щапова Я.Н., Юшкова С.В. та ін.), в яких тією або іншою мірою відображені суспільний та державний лад Київської Русі, а також - пов’язані з ними проблеми та питання. 

       Нормативну базу дослідження склали таки пам’ятки права, як "Руська Правда", Церковні статути. Зроблено спробу розглянути в якості джерела права Біблію. 

       Наукова новизна отриманих результатів.  В дисертації зроблено спробу        виділити з чисто історичних  праць М.Грушевського (і перш за  все - з багатотомної "Історії  України-Руси") систематизувати і викласти погляди та судження вченого-історика про державу, право, суспільство Київської Русі. Звернуто увагу не лише на факти, події, документи, що стосуються суспільного та державного ладу Київської Русі, а й на те, що передувало виникненню держави, на характеристику людності, яка з часом перетвориться на суспільство Київської Русі, на місце і роль східного слов"янства у тодішньому світовому співтоваристві. Сформульовано низку положень і висновків, які виносяться на захист:         

- М.Грушевський не  приділив на сторінках своїх  творів належної уваги чинникам, подіям і питанням, що прямо  впливають  на рівень і ступінь досконалості, тривалості і безпеки розвитку суспільного і державного ладу східного слов’янства в цілому й українського народу зокрема. З різних причин вчений також не зробив акцент на тому, як,  використовуючи досвід Київської Русі можна було б уникнути  помилок і прорахунків в наступні періоди історії України. 

       - М.Грушевський застосовує до  стародавності сучасну йому юридичну  термінологію, але зберігає оглядовий  характер викладу і зводить  до мінімуму інформацію про  IХ-ХIV сторіччя, важливу і цінну для юридичної науки, так або інакше визнаючи  неможливість формування в рамках своєї концепції цілісного, юридично точного і певного уявлення про державу і право Київської Русі і про її державний й суспільний лад. 

       -        Виділення  і систематизація профільної для юристів інформації, наданої М. Грушевським, показали не тільки повільність і неповноту формування держави і права, але і величезну складність реалізації демократичної орієнтації за сучасних нам умов у тому випадку, якщо період  державності Київської Русі буде і в подальшому розглядатися і трактуватися настільки же оглядово і фрагментарно. Іншими словами, виявлена небезпека подальшого знецінення Київської Русі для дослідників-юристів, якщо до даного періоду не буде застосована теоретична база юридичної науки кінця ХХ - початку ХХI сторіччя. 

       - Зв’язуючи інформацію, надану М.Грушевським  відносно правового становища  класів суспільства Київської  Русі з даними, що характеризують  джерела права, можна бачити, що  Київська Русь та її населення  існували, жили і діяли у перехідний  період, коли держава і письмове  право ще не могли, а старі  компоненти системи управління  вже не вміли реагувати достатньо повно та професійно на всі вимоги часу. 

       - М.Грушевський зробив важливий  висновок - в епоху існування Київської  Русі перед нами не державна, а родинна єдність керівної  верхівки. Вчений вказав, що ані  віче, ані боярська рада за  нових умов не були готові  діяти по-новому, враховуючи усі  зміни і вимоги життя. З’їзди князів, інші центральні та місцеві органи влади суміщали офіційні функції з приватними. Існувала проблема ефективної взаємодії аристократії земель і волостей з тими посадовими особами, які призначалися центральним або місцевим князями. 

       - Існування на місцях посадників і тисяцьких (доводить виклад М.Грушевського) могло як забезпечити єдність Київської Русі, так і сприяти її розпаду на незалежні частини. Розпаду держави не могла ефективно завадити і військова організація. З інформації, наданої вченим, можна зробити висновок, що дуже багато аспектів життя та діяльності збройних сил не були юридично закріплені. 

       - Чимало проблем існувало в  організації і діяльності  суду  Київської Русі. Більшу частину  необхідної роботи виконував  потерпілий, а влада діяла не  в залежності від вимог закону  і сумління, а з урахуванням  рівня матеріального добробуту сторін. Вказавши на недоліки, вчений звернув увагу на початки формування диференційованого підходу до оцінки умисності злочину і виділів особливу розробленість правових норм, що стосуються вбивств. 

       - Багато уваги М. Грушевський  приділив питанням еволюції церковної  організації. Історик вказав, що  незважаючи на всі успіхи нової релігії, як прості люди, так і посадові особи продовжували жити так, як наказувала традиція і зовсім не прагнули до того, щоб в повній мірі виконувати вимоги християнської моралі. Одночасно вчений вказав, що церква і релігія зуміли справити благотворний вплив на взаємовідносини між людьми, на полегшення становища найбільш безправних і незахищених частин суспільства Київської Русі. 

       - В підсумку перед нами - процес формування державності східного слов`янства, коли далеко не всі керуючі і регулюючі механізми здатні повністю виконувати свої функції. 

       Теоретичне та практичне значення  проведеної роботи полягає в  тому, що в дисертації на підставі вивчення праць М.Грушевського, що містять відомості про державний та суспільний лад Київської Русі зроблено спробу наблизитись до формування уявлення про проблеми та питання, невирішеність яких в глибокій стародавності різко уповільнила та ускладнила еволюцію державності і права східного слов’янства. Не претендуючи на вичерпну повноту, робота намічає загальні і найбільш великі аспекти, розкриття яких на основі сучасного нам рівня знання може сформувати         викладення історії Київської Русі як держави з  упором на аналіз проблем, фактів, аспектів і питань, важливих для юридичної науки і таких, що не знаходять в чисто історичній літературі систематичного і повного викладу. 

       Особистий внесок здобувача. В дисертаційній роботі вперше здійснено виділення (з чисто історичних праць (зокрема  - з фундаментальної "Історії України-Руси")) і систематизація поглядів і суджень М.Грушевського відносно суспільного і державного ладу Київської Русі, що дозволяє звернути увагу на ті проблеми і питання, які представляють інтерес для юристів і обумовлюють прискорення або уповільнення просування по шляху державного будівництва як в епоху Київської Русі, так і за сучасних нам умов. 

       Апробація одержаних результатів  здійснювалась у формі доповідей  та наукових повідомлень на  науково-практичній конференції  Української академії внутрішніх  справ (1996 р., м. Київ), Міжнародній  студентській науково-практичній  конференції Національного технічного  університету "Київський політехнічний  інститут" (1996 р., м.Київ), III Традиційному семінарі істориків держави і права України в Університеті внутрішніх справ МВС України (1998 р., м.Харків). 

       Публікації. Основні положення дисертації  знайшли своє відображення у  шести публікаціях, п’ять з яких - у спеціалізованих наукових виданнях. 

       Структура та обсяг роботи. Дисертація  складається із вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаної літератури (144 найменування). Обсяг дисертації складає 162 сторінки. 
 
 

ЗМІСТ РОБОТИ 
 
 

       У вступі         дається обгрунтування актуальності теми, формулюється мета та завдання дослідження, визначаються методологічна та теоретична основа дисертації, наукова новизна одержаних результатів, теоретичне та практичне значення проведеної роботи, повідомляється про апробацію результатів. 

       У першому розділі - "Джерела  права" - наведені судження М.  Грушевського відносно духовної  та матеріальної культури східнослов'янських  в цілому і праукраїнських  племен зокрема, про звичай, правовий  звичай, звичаєве право, а також  пам'ятники письмового права. До останніх віднесені:  міжнародні договори Русі, Руська  Правда, князівські церковні статути і Біблія. Необхідність в розгляді перелічених питань зумовлена передусім позицією М. Грушевського стосовно  додержавного і ранньодержавного періодів історії українського народу, а також тим, що майже неможливо чітко вказати момент, з якого почалася професійна діяльність державної структури управління і влади - ми маємо справу з плавним процесом доповнення суспільної влади владою державною, звичаєвого права - письмовим правом і культури більшості незнатного населення Східною Слов"янщини культурою знати, а також - культурою інших, країн і народів, що вже пройшли певну школу державності. 

       Дисертант визначів позицію М.Грушевського  стосовно культури та ролі  її складових частин у розвитку  суспільної та державної організації  східного слов’янства в цілому  та предтеч українського народу  зокрема. Звернуто увагу на  впевненість вченого в тому, що  саме соціальній і культурний процес і є тією ниткою, що зв’язує історію українського життя в єдину цілісність, незважаючи на всі зміни в політиці. Яскраво змалювавши риси характеру предтеч українського народу, вчений вказав на зв’язок ціх рис характеру з умовами, в яких жила праукраїнська громадськість. Це суровість і немилосердність у взаємовідносинах зі співвітчизниками і ворогами, лихослів’я, багатоженство, насильство батьків по відношенню до дітей при вирішенні питання про заміжжя або про одруження, різниця між практикою взаємовідносин батьків та дітей і теоретичними уявленнями про них, постійне вдосконалення поглядів на жінку як на рівну з чоловіком особистість. Вчений докладно розповідає про співіснування селянських господарств з боярськими, про релігійні уявлення та вірування дохристиянських часів, про вдосконалення господарства та ремесла східних слов’ян, про існування досить розвиненого поняття земельної власності, не обминає і питання про спеціалізацію та корпоратизацію праці, про існування і правове забезпечення торгівлі, про те, як мешканці Русі набували необхідних знань та навичок. У підсумковому огляді М.Грушевський визнав, що процес формування великої державної системи "не виробив ніякої тривкої великодержавної організації" і величезна держава - Київська Русь залишалася механічним утворенням, одночасно забезпечивши певну єдність елементів суспільної і культурної еволюції. В той же час вчений звертає увагу на те, що для культури і культурного життя існувало одне вразливе місце - те, що вони спиралися лише на верховну меншість, домінуючу в суспільстві. 

       Відмічено, що незважаючи на всю важливість звичаєвого права для розуміння сутності людських взаємовідносин і суспільного устрою Київської Русі, М.Грушевський не призводить скільки-небудь розгорнутого міркування про звичаєве право на сторінках "Історії України-Руси", що змушує дисертанта звернутися до напрацювань І.С.Зикина та М.Ф.Володимирського-Буданова. Звернуто увагу на те, що М.Грушевський згодний з деякими положеннями, висловленими М.Ф.Володимирським-Будановим, а також на те, що за сучасними уявленнями "Руська Правда" є не що інше, як збірка записів звичаєвого права окремих племен. 

       Думка і погляді М.Грушевського  стосовно пам’яток права були співуставлені з точками зору М.Ф.Володимирського - Буданова, Р.М.Лащенка, Б.Д.Грекова, Я.Н.Щапова. Розглянуто договори Русі з іншими країнами, Руську Правду, Церковні Статути, Біблію. М.Грушевський, як показало дослідження, використовує Руську Правду як основу для того, щоб показати те, що було в дійсності, а не як об’єкт для  теоретичного осмислення того, що повинно бути. Вчений демонструє нам практику не в юридичному, а в історичному обсязі, заздалегідь зауваживши, що в завдання його дослідження не входить показ усієї системи права. При розгляді Церковних статутів М.Грушевський зауважив, що внутрішньородинні взаємовідносини зазнавали на собі значне регулювання з боку церкви і норми письмового церковного права грали тут далеко не останню роль. 

       При розгляді Біблії дисертант  відмітив, що використання її  в якості прямого джерела права  представляється з сучасних позицій  надто проблематичним по ряду  причин: по-перше, церква впливала  на духовну і моральну сутність  людей, а не просто вимагала  виконання певних правил, по-друге,  Біблію неможливо розглядати  ізольовано від інших джерел (договорів,  церковних статутів), по-третє, на Русі вже існували чинники, що перешкоджали ефективному використанню вимог нового віровчення в реальному практичному житті. Є суттєва різниця між закріпленим в головній книзі християнства ідеалом і реальним життям. Проаналізувавши структуру Біблії, дисертант, спираючись на думки С.Булгакова, зробив висновок про необхідність знайти баланс сил, можливостей, прав і обов`язків церкви та держави для того, щоб шлях від реальності до ідеалу був подоланий з найменьшими втратами і витратами. 

       В другому розділі - "Суспільний лад" дана загальна характеристика поділу суспільства на класи і наведені судження М. Грушевського відносно становища холопів, закупів, селян і міщан. Окремо проаналізована думка історика стосовно представників знати, до яких віднесені князь, боярство, верхівка духівництва. Вчений не тільки посилався на недостатність, суперечливість і неповноту джерел, з яких можна було б почерпнути необхідні відомості, але і запропонував свою, недостатньо деталізовану за сучасними мірками схему поділу  громадськості Київської Русі на класи та соціальні групи. Цінним в викладі М. Грушевського є те, що історик недостатність правового регулювання взаємовідносин між представниками різноманітних класів компенсує показом реальної практики взаємовідносин. В силу слабості джерельної бази історику не вдалося надати повну інформацію про правове становище кожного з вищенаведених класів суспільства Київської Русі, однак саме ця обставина доводить з усією визначеністю факт знаходження суспільної структури Київської Русі в стані практично безперервної трансформації.  Швидкість і повнота останньої і була продемонстрована М. Грушевським шляхом показу відмінностей між вимогами існуючих на той час норм письмового права і практикою реального життя. 

       Важливо відмітити, що і "люди  князівські" (дружина), і "люди  церковні" (духівництво), і "люди" (громада) - це були (на думку М.Грушевського) класи громадськості, що розрізняються  за родом занять, а також за  суспільним положенням. Це ще  не були стани, оскільки станові  привілеї і, відповідно, правові  відмінності були лише в стадії зародження. Чітко відрізнити від іншого населення можна було в в ті часі лише невільників і напіввільних людей. Аналіз правового положення класів суспільства дисертант починає не з князя (як це робить М.Грушевський), а з холопів, мотивуючи це тім, що величезна кількість селянства, закупництва і невільництва служила могутнім чинником, керуючим і корегуючим діяльність всіх інших класів суспільства IХ-ХIV століть. При розгляді правового становища класів вчений виділів такі напрямки: правовий статус, шляхи переходу в клас, шляхи виходу з класу, відмінності правового становища представника одного класу від правового становища представника іншого класу. Вже при розгляді холопів М.Грушевський звертає увагу на різницю між теорією та практикою їх правового становища. 

       Викладаючи інформацію про правове  положення представників знаті,  дисертант відмічає, що у викладі М.Грушевського князь і бояре предстають перед нами передусім посадовими особами, а не звичайними людьми, котрі діяли у рамках певної системи взаємовідносин. Звернуто увагу і на те, що майже неможливо розглядати боярство окремо від дружини. Вчений при цьому відмітив, що активність і впливовість боярства не залежали від зусиль і можливостей князя, а балансування боярства між статусом старших дружинників-васалів і людей, здатних віддавати князю обов’язкові для виконання накази (на думку дисертанта) перешкоджало нормальному, стабільному, послідовному розвитку системи влади і управління. 

       Говорячи про духівництво, дисертант  відмічає, що проблема правового становища цього класу суспільства займає у викладенні історика надто підлегле і обмежене місце порівняно з процесом вкорінення християнства і його провідників на Русі. В той же час важливо підкреслити увагу М.Грушевського до віддзеркалення проблеми забезпечення автономності, самостійності і незалежності церкви Русі від впливу константинопольского патріарха, в особливості - в плані призначення і освячення вищих церковних ієрархів - митрополитів і єпископів. Вчений звертає увагу на різницю між теоретичними обов’язками митрополитів та єпископів і тим, що мало місце в дійсності, на те, які справі підлягали суду єпископа, які складові частини охоплювало поняття "духівництво" ("церковні люди"). Не обминає історик увагою і проблему організації і регламентації чернечого життя (монастирі, Студійський статут), а також - питання відповідності письмових вимог реальному життю.  

       В третьому розділі - "Державний  лад" розглядаються такі проблеми, як історичний тип держави,  територія, центральні органи  влади і управління. До останніх віднесені віче, боярська рада, з'їзди князів, князівський двір. Розглянуто також місцеві органи влади і управління і військо, звернуто увагу на організацію і діяльність суду і церкви. Вчений приділив величезну увагу розгляду проблеми територіальної організації Київської Русі, оскільки від досконалості і стійкості останньої залежала діяльність суспільства та держави. Історик довів, що цілісність держави залежить не тільки від дієвості заходів, що вживаються державними мужами, але і від активності більшості населення. Тому, як діяли суспільство і держава в нових умовах, М. Грушевський приділив чимало уваги при розгляді центральних та місцевих органів влади й управління, армії, суду і церкви, довівши, що забезпечити ефективне управління здатні тільки ті органи, що будуть найбільш повно враховувати всі особливості попередньої еволюції. Сумістивши показ практики з аналізом теоретичних положень та правових норм, М. Грушевський довів, що в Київській Русі фактично відбувався процес формування державності східного слов'янства. Суспільство і держава існували в умовах недостатньої структурованості, визначеності і регламентованості діяльності людей і їхніх організацій як вимогами норм моралі, так і положеннями норм письмового права. 

       Важливо звернути увагу на  думку М.Грушевського про те, що  саме під впливом території, фізичних особливостей і культурних впливів завершується формування з племен окремої етнографічної культурної одиниці, пойменованої українським народом. Розповідаючи про поділ східнослов’янських племен, вчений виділів північні, південні, західні племена, вказав на сутність і зміст понять "земля" та "волость", на те, що основою, скелетом держави стала система міст і факторів на торгівельних дорогах, підпорядкованих князям і гарнізонам Русі. Говорячи про значення і роль князя Володимира Першого (? - 1015) в еволюції державності Русі, М. Грушевський вказав на доповнення зв’язку, що забезпечувався зусиллями купецько-дружинного шару, зв’язком релігійно-культурним, поєднаним з відчутним впливом нового київського права. При цьому історик зазначає, що ці зв’язки були в основному моральні і культурні, що вони не були в змозі утримати державу Володимира у формі тривко сконсолідованого політичного тіла. 

       Після смерті Володимира Першого (? - 1015) почалися спроби князів-нащадків з’єднати в одних руках якомога більшу територію, які М.Грушевський оцінює як з точки зору успішності, так і з точки зору тривалості володіння зібраними землями. Після розповіді про Любечський з’їзд вчений вказав, що оскільки в роботі з’їзду брали участь князі лише з числа спадкоємців Ярослава і все робилося на родинній основі, перед нами не державна, а родинна єдність, дуже нестійкий "фамільний" (за висловом М.Грушевського) союз. 

       Однак і за умов існування такого нестійкого союзу були органи, що забезпечували функціонування держави. Основу складало віче. На думку М.Грушевського, це - дорадчий, законодавчий, колегіальний орган, якій не прагнув до постійної планомірної діяльності. Поряд з вічем діяла і боярська рада, що мала значний вплив на князя і володила правом обговорювати всі справи військового і цивільного управління. Досить важливим інструментом узгодження планів та дій були з’їзди князів, але вони, як і князівський двір, віче та боярська рада мали (як доводить М.Грушевський) досить несформований характер, що ускладнювало їх діяльність. Говорячи про князівський двір, історик зазначає, що чиновники поєднували державні функції з функціями чисто князівських, приватних господарських агентів. Важливим є зауваження М.Грушевського про те, що ані дружина, ані боярство не були спеціалізованими і в достатній мірі автономними структурами. Говорячи про місцеві органи влади і управління, дисертант охарактеризував посадника, тисяцького (якій вже не обирався населенням, а призначався князем), згадав про те, що мало відомостей збереглося про соцьких, десятських, старост, старців, добрих людей. Говорячи про військо, дисертант вказав, що єволюція князівсько-дружинної системи влади почалася з рівня забезпечення збройного професійного захисту території і населення, однак збройний захист був лише одним з завдань, доручених владі. 

       Іншим завданням був захист  справедливості безпосередньо і  спеціально через суд. Саме характеристиці усього, що пов’язане з цім аспектом діяльності князівської влади М.Грушевський й приділив велику увагу. Вчений, як показало дослідження, навів відомості про структуру і склад суду, повноваження судових представників, при цьому виділів не лише позитивні моменти, але і недоліки. Так, вчений вказав, що громадськість вже самоусунулася від допомоги позивачу, а князівські чиновники ще не взяли на себе всі функціїю судового і слідчого апаратів, допомагаючи потерпілому тільки арештувати підозрюваного. Говорячи про пошук злочинця, М.Грушевський докладно охарактеризував "гоніння сліду", "заклич на торгу" і "звід", систему доказів, засоби доведення винності або невінуватості, звернув увагу на те, що поряд з прагненням лише визначати розмір матеріального відшкодування за скоєний злочин, право вдосконалювало суб’єктивний підхід до оцінки умисності злочину. 

       Докладно охарактеризувавши відповідальність  за крадіжку та знищення майна,  вчений звернув увагу на диференціацію  відповідальності за скоєння  вбивства князівської і простої  людини, на те, що вирок суду  виконував позивач, а влада  виконувала лише одну міру покарання: "потік і розграбування" (заслання з конфіскацією майна). 

Підкресливши особливість місця, що займає християнство в культурній еволюції Русі, М.Грушевський зазначає, що завдяки діяльності князів Володимира
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.