На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа Регональн фактори активзацї нвестицйної дяльност в Україн

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 12.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 23. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки  України Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини 

Інститут  соціальної та мистецької освіти
   
Економічний факультет 
Кафедра економіки
підприємства  та туризму
 
 
Регіональні фактори активізації  інвестиційної діяльності в Україні 
 
 
Дипломна  робота 
 

Виконала  студентка 53 групи заочної форми навчання
спеціальності 7.050107
„Економіка  підприємства”
ОКР „спеціаліст”
Абдулаєва Ольга Анатоліївна
Науковий  керівник Митяй Оксана Василівна
Науковий  консультант д.е.н., професор
 
Музиченко Анатолій Степанович
 
 
Умань – 2009
 

      ЗМІСТ
     ВСТУП.................................................................................................................................4
     РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ..................................................................6
     1.1. Економічна сутність, роль і значення  інвестиційної діяльності в розвитку національної економіки.................................................................................................................6
     1.2. Передумови, фактори та принципи  інвестиційної діяльності в регіонах  країни..............................................................................................................................................12
     1.3. Методичні підходи до оцінки  інвестиційних процесів та виявлення  регіональних резервів їх активізації.........................................................................................21 

     РОЗДІЛ  ІІ. УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ХАРАКТЕР ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНАХ КРАЇНИ................................................................................34
     2.1. Стан та особливості протікання  інвестиційних процесів в регіонах  країни..............................................................................................................................................34
     2.2. Структурно-динамічні зміни та  особливості реалізації інвестиційної  діяльності будівельних підприємств України........................................................................48
     2.3. Регіональні особливості та ефективність  інфраструктурного забезпечення інвестування будівельних підприємств України...................................................................58 
 

     РОЗДІЛ  ІІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ.............................................................................63
     3.1. Державне регулювання та пріоритети  інвестиційної політики в країні……………………………………………………………………………………...63
     3.2. Удосконалення системи фінансування інвестиційної діяльності в регіонах країни на прикладі ТОВ «Омакс Інтернешнл»......................................................................67
     3.3. Стратегічне планування розвитку  інвестиційної діяльності в регіонах країни за умов стабілізації економіки...................................................................................................75 

     ВИСНОВКИ………………….…………………………………………………..82 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...84 

     ДОДАТКИ.........................................................................................................................92 

 

    Перелік умовних  позначень  

    ЗУ –  Закон України;
    БМР – будівельно-монтажні роботи;
    НБУ – Національний Банк України;
    ВВП – валовий внутрішній продукт;
    ВРП – валовий регіональний продукт;
    ВРУ – Верховна Рада України;
    ВНОК – валове нагромадження основного капіталу;
    ВЕЗ – вільна економічна зона;
    БК – будівельний комплекс;
    ІК – інвестиційний комплекс;
    КБ – комерційний банк;
    ПІІ – прямі іноземні інвестиції;
    РІ – ринкова інфраструктура;
    ТВК – територіально-виробничий комплекс;
    ТПР – територія пріоритетного розвитку;
    ФПГ – фінансово–промислові групи;
    ОЗВ – основні засоби виробництва;
    МБ – місцевий бюджет;
    ЄС – Європейський Союз.
 
 

    Вступ
     Актуальність  теми. Реалізація моделі інвестиційно-інноваційного розвитку національної економіки потребує нарощування інвестиційних ресурсів, поліпшення структури інвестиційних джерел та оптимізації напрямів їх вкладення відповідно до пріоритетів економічного зростання. В умовах глобального дефіциту інвестиційних ресурсів, структурної перебудови економіки України, посиленні ролі регіонів в економічному житті країни актуальною проблемою виступає активізація інвестиційної діяльності на регіональному рівні. Головної уваги набувають проблеми оптимізації джерел фінансування інвестицій та напрямків їх вкладання по регіонах країни.
     Оскільки  регіони (області) розглядаються як відносно самостійні суб’єкти господарювання, то важливе значення в розгортанні  інвестиційних процесів повинно надаватись на їх територіальному рівні. В даній роботі на основі проведеного аналізу особливостей і специфіки інвестиційної діяльності розроблені основні напрями активізації інвестиційних процесів у країні в цілому та розглянуті шляхи активізації інвестиційної діяльності на регіональному (обласному) рівні.
     Зі  зростанням економічної самостійності  регіонів стають актуальними проблеми комплексної оцінки можливостей  суб’єктів господарювання щодо самостійного подолання кризових ситуацій в інвестиційній сфері і комплексної активізації інвестиційних процесів. Вирішення останніх лежить у площині суміщення досліджень учених, що вивчають питання регіональної політики, і фахівців з інвестиційних процесів. Дослідження регіональних особливостей розвитку інвестиційної діяльності знайшли своє відображення у роботах вчених багатьох країн світу, зокрема, України – О.М.Алимов, О.І.Амоша, П.Ю.Бєлєнький, І.О.Бланк, Н.М.Внукова, В.М.Геєць, Б.М.Данилишин, М.І.Долішній, С.І.Дорогунцов, О.О.Другов, І.П.Колот, М.Х.Корецький, О.В.Кухленко, Ю.В.Орловська, В.К.Симоненко, Д.М.Стеченко, А.І.Сухоруков, А.О.Єпіфанов, І.В.Сало, Л.Г.Чернюк, М.Г.Чумаченко, І.М.Школа, Росії – А.Андрєєв, В.С.Бард, А.Горбунов, О.Г.Гранберг, А.П.Градов, М.Д.Медніков, І.А.Родіонова, а також дослідники з Америки, Велікобрітанії, Німеччини, Більгії, серед яких можна виділити Х. Армстронга, Дж. М. Кейнса, С.Тейлора, В.Томаса та ін.
     Разом з цим, не всі аспекти цієї багатогранної  та складної проблеми з’ясовано і  обґрунтовано. Тому виникла потреба  уточнити термінологічний апарат, класифікувати фактори, що впливають на обсяг та динаміку інвестицій в основний капітал та їх розміщення по регіонам країни, удосконалити методичний підхід до інтегральної оцінки інвестиційної привабливості регіонів України. Детальнішого опрацювання, на нашу думку, потребує дослідження практики реалізації державної регіональної інвестиційної політики в Україні. Виходячи з того, що існують значні регіональні диспропорції в розвитку інвестиційної діяльності в Україні, доцільно запровадити систему розробки інвестиційних стратегій регіонів та інтегральної оцінки інвестиційної діяльності на регіональному рівні.
     Впровадження  сучасних методичних підходів забезпечить  основу для прийняття оптимальних  управлінських рішень з метою  підвищення інвестиційної привабливості регіонів. Актуальність і наукова значимість окреслених питань зумовили вибір теми дипломної роботи, визначили предмет, об’єкт, мету і сформували структуру роботи. Таким чином, питання пов’язані з інвестиційним розвитком регіонів та пошуку оптимальних шляхів їх розв’язання набувають особливої актуальності в сучасних умовах соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.
     Об’єктом дипломного дослідження є організаційно-економічні відносини інвестиційної діяльності в регіонах (областях) України в сучасних ринкових умовах господарювання.
     Предметом дослідження в роботі є теоретико-методологічні засади інвестиційної діяльності на регіональному рівні та розробка напрямів її активізації в регіонах (областях) України.
     Структура і обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел і додатків.
     Повний  обсяг роботи становить 91 сторінці комп’ютерного тексту, містить 11 таблиць, 6 рисунків, 9 додатків на 11 сторінках. Список використаних літературних джерел налічує 89 найменувань, викладений на 8 сторінках.
 

    розділ І 
        теоретико-методологічні  засади формування інвестиційної  діяльності в україні 
      Економічна  сутність, роль і  значення інвестиційної  діяльності в розвитку національної економіки
 
        Український вчений Пересада А.А. пропонує такі визначення цих понять: “інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність дій суб’єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку”. У вужчому тлумаченні цього поняття застосовують термін інвестиційний процес. Це поняття звичайно пов’язується з обґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів”[47, С. 13]. Інший український вчений В.Г.Федоренко визначає ці поняття так: інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій”; “Інвестиційний проект – об’єкт реального інвестування, який намічається до реалізації у формі придбання, нового будівництва, розширення, реконструкції тощо на основі розгляду й оцінювання бізнес-плану”.
     Інвестиційний цикл складається з таких основних етапів:
    передінвестиційна фаза, що включає прийняття рішення про інвестування, визначення джерел інвестування та затвердження й експертизу інвестиційного проекту;
    фаза інвестицій, що включає вкладення коштів в об’єкт інвестування та здійснення необхідних для цього практичних дій (наприклад, будівництво об’єкта, забезпечення необхідними будівельними матеріалами та проектно-кошторисною документацією);
    експлуатаційна фаза – відшкодування інвестором витрачених коштів, отримання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.
     Інвестиційний процес, як послідовність практичних дій для реалізації інвестицій (капітальних вкладень), складається з таких стадій: стадія підготовки і обґрунтування, стадія будівництва і монтажу, стадія освоєння (Рис.1.1). 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1.1. Структура інвестиційного процесу:  основні складові елементи* 

     Як  видно, основними стадіями інвестиційного процесу є “підготовка і обґрунтування” та “будівництво і монтаж”. Цим стадіям відповідають такі основні види економічної діяльності – проектно-вишукувальні та будівельно-монтажні роботи. Таким чином, можна стверджувати, що основним стадіям інвестиційного процесу (відповідають основні складові інвестиційного комплексу – проектна сфера, будівництво, промисловість будівельних матеріалів) властиві чітко виражені регіональні фактори розміщення, які дослідженні достатньо в вітчизняній та зарубіжній літературі.
     При високому науковому рівні та глибині теоретико-методологічних досліджень окремих напрямів і факторів розвитку регіональної економіки та інвестиційної діяльності, слід зазначити, що такі системні питання, як дослідження впливу регіональних факторів на інвестиційну діяльність та розробка інвестиційних стратегій регіонів, які мають територіальні особливості, досліджені не в повній мірі.
     Щодо  регіональних факторів, які впливають  на розміщення інвестицій, то І.А. Бланк  в своїй роботі виділяє п’ять  синтетичних (узагальнюючих) показників для аналізу і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України та їх ранжування на цій основі [3, C. 96-100]:
    рівень загальноекономічного розвитку регіону;
    рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;
    демографічна характеристика;
    рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури;
    рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.
     Кожний  синтетичний показник оцінювався за сукупністю аналітичних показників, що входять до нього (всього 20 показників на основі даних регіональної статистики). Було зроблено групування областей за результатами розрахунків та визначені приоритетні напрямки інвестування по кожній групі областей. Ці ж самі показники аналізу інвестиційної привабливості регіонів розглядаються в роботі В.П.Савчука, С.І.Пріліпко, Е.Г.Велічко [161, С. 25-26], як:
     – Рівень економічного розвитку регіону характеризується такими показниками, як питома вага регіону в ВВП (валовому внутрішньому продукті) і національному доході, обсяг виробництва на душу населення, рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування, середній рівень заробітної плати робітників, обсяг і динаміка капітальних вкладень в регіоні на душу населення, кількість підприємств, питома вага збиткових підприємств.
     – Розвиток інвестиційної інфраструктури оцінюється кількістю підрядних будівельних компаній, обсягом місцевого виробництва основних будівельних матеріалів, виробництвом енергетичних ресурсів на душу населення, щільністю залізничних шляхів, щільністю автомобільних шляхів.
     – Демографічну характеристику визначають питома вага населення регіону в загальній кількості мешканців України, співвідношення міського і сільського населення, питома вага населення, зайнятого в суспільному виробництві, рівень кваліфікації робітників.
     – Розвиток ринкових відносин характеризується питомою вагою приватизованих підприємств, а також підприємств недержавної форми власності в загальній їх кількості, кількістю підприємств з іноземними інвестиціями, банківських установ, страхових компаній, товарних бірж.
     Ці  основні показники, які ці автори виявили для аналізу впливу зазначених груп факторів на інвестиційну діяльність (інвестиційна привабливість регіону) є базовими чи вихідними для подальших наукових розробок з цієї тематики.
     В іншій роботі [72, С. 7-24] розглядають інвестиційний клімат в Україні через призму факторів регіональних ризиків, як складової частини інвестиційної привабливості регіонів. Тобто аналізуються негативні фактори впливу на інвестиційну діяльність в регіонах країни. В цій роботі застосовується підхід, який враховує особливості всіх 26 регіонів України при визначенні інвестиційних ризиків. При цьому, для оцінки рівня інвестиційного ризику, використовується кількісний метод балів, який передбачає цифрову оцінку регіонів і процесів за допомогою бально-рейтингової системи (оцінка в балах за 100-бальною шкалою). Таким чином була оцінена певна сукупність (система) показників, що називають чинниками ризику: економічні, фінансові, законодавчі, політичні, комерційні, операційні, кримінальні, соціальні.
     Д.М.Стеченко розглянув показники інвестиційної привабливості, але наведена й експериментально врахована (з урахуванням думок інвестиційних менеджерів), значимість кожного синтезованого показника в сукупній оцінці інвестиційної привабливості регіонів у відсотках [85, C. 270-271]: 1) рівень загальноекономічного розвитку – 35%; 2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури – 15%; 3) демографічна характеристика – 15%; 4) рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури – 25%; 5) рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків – 10%.
     Інтегральний  показник оцінки інвестиційної привабливості  регіонів країни, при прийнятті інвестиційних  рішень, розраховують як суму добутків рангового значення кожного синтезованого  показника на його значимість (у  відсотках). Також розглянуто інвестиційний потенціал регіону [85, С. 14-26]. Дана оцінка його складових елементів та механізмів формування, зроблено моніторинг інвестиційної привабливості регіонів.
     Незалежний  аналітичний центр “Інститут  реформ” проводить щорічне обстеження інвестиційної привабливості регіонів України і публікує результати цього дослідження у формі рейтингу інвестиційної привабливості регіонів України за півріччя та за звітній рік. Оцінка інвестиційної привабливості регіонів за підсумками року та півріччя проводиться на основі чотирьох укрупнених факторів інвестиційного клімату: 1) економічний розвиток регіону, 2) стан ринкової інфраструктури, 3) рівень фінансової інфраструктури, 4) розвиток людських ресурсів. Усього аналізується 65 статистичних показників. Авторами цього рейтингу є, зокрема, М. Дацишин, О. Олійник та інші [25,26].
     В роботі А.С.Музиченка аналізуються поняття “інвестиційний клімат”, “інвестиційний привабливість регіонів” та їх складові – “інвестиційний потенціал”, “інвестиційні ризики”, “інвестиційне законодавство” та інші фактори, що впливають на інвестиційну діяльність в регіонах України. Особлива увага приділена політичному фактору впливу на інвестиційну діяльність [40, С. 276 - 278].
     Цікавими, на наш погляд, є пропозиції українського вченого Матвієнко П.В. щодо нового методичного підходу до визначення рівня інвестиційної привабливості регіонів на основі шести груп факторів, які включають 14 показників [37, С. 66-71]:
     1) Економічний розвиток: валовий регіональний продукт (ВРП) та обсяг експорту на одну особу, кількість підприємств та організацій на 10 тисяч наявного населення;
     2) Інвестиційна діяльність: інвестиції в основний капітал та прямі іноземні інвестиції на одну особу;
     3) Фінансовий потенціал: вимоги банків за кредитами, наданими в економіку країни на одну особу; кількість банківських установ на 100 тисяч наявного населення;
     4) Трудовий потенціал: співвідношення населення працездатного віку до загальної кількості населення, співвідношення молодшого за працездатний вік населення до загальної кількості населення, кількість народжених на 1 тисячу наявного населення.
     5) Споживчий потенціал: рівень доходів населення та обсяг депозитів на одну особу.
     6) Інноваційний потенціал: обсяг науково-технічних робіт, кількість осіб з вищою освітою на 1 тисячу наявного населення.
     Автор цієї методики виходить з того, що необхідно  враховувати важливість достовірної  статистичної інформації, адаптованість  методики до наявної офіційної статистичної інформації та відсутність прив’язки  до конкретних показників та їх кількості. Тобто ця методика безпосередньо розроблена і адаптована до умов розвитку економіки України та її регіонів на сучасному етапі соціально-економічного розвитку.
   Симоненко В.К. розглядає інвестиційну діяльність з точки зору регіональної інвестиційної політики, яка є складовою частиною інвестиційної діяльності в регіонах. Автор розглядає основні проблеми і перспективи розвитку регіональної інвестиційної політики [71, С. 120-133].
   Також питанням дослідження факторів, від  яких залежить обсяг та динаміка інвестицій в регіонах приділялась увага у публікаціях вчених Гречнюка А.В., Машегова П.Н., Садкова В.Г. та Абикаєва Н., де автори статей визначають наступні фактори: 1) регіональне інвестиційне законодавство; 2) інвестиційний потенціал регіону; 3) ступень інвестиційного ризику, 4) рівень соціально-економічного розвитку регіону. Ці групи факторів виступають кількісними і якісними характеристиками інвестиційної привабливості регіонів.
     Різнорідність аспектів і форм впливу регіональних факторів на особливості інвестиційної діяльності в регіонах знайшло своє відображення у значній кількості видів цих регіональних факторів. Вони віддзеркалюють ті конкретні пропозиції, заходи, шляхи та напрями діяльності, за рахунок яких з'являються додаткові резерви підвищення ефективності та активізації інвестиційної діяльності у регіонах країни. Однією з основних особливостей інвестиційної діяльності в Україні та її регіонах на сучасному етапі розвитку є відсутність значних позитивних зрушень у структурі капітальних вкладень (інвестицій в основний капітал), значна різниця в обсягах зниження їх надходжень в окремі види економічної діяльності (виробничої та невиробничої сфер господарства).
     Складна динаміка інвестиційної активності останніх зумовили виникнення гострих проблемних ситуацій розвитку вітчизняної економіки, різке зменшення інвестицій у соціальні програми та розвиток виробничої сфери регіонів України. Тому виявлення і всебічний аналіз передумов та факторів, що впливають на активізацію інвестиційної діяльності в регіонах країни має стратегічне значення в соціально-економічному розвитку держави. Наведені вище аргументи не є вичерпними, а їх кількість може збільшуватися в міру насиченості території інвестиційними ресурсами.
1.2. Передумови, фактори  та принципи інвестиційної діяльності в регіонах країни
 
   Проведення  аналізу інвестиційної діяльності по регіонах України потребує виявити  і проаналізувати за рахунок яких факторів досягнуті певні обсяги і темпи вкладення інвестицій в основний капітал (капітальних  вкладень). Достатньо широко досліджені зміст і сутність регіональних факторів розміщення виробництва та їх місце у системі факторів ефективності економічної діяльності. Взагалі, поняття "регіональні фактори" за своїм змістом значно ширше і видозмінюється залежно від аспекту дослідження та техніко-економічних особливостей галузі, що вивчається, соціально-економічних та природних умов регіону, ступеню вивченості проблеми.
   На  нашу думку, за своїм внутрішнім змістом  термін “регіональні фактори” об’єктивно відображає сутність основних регіональних процесів – це єдність природних, територіальних, економічних, політичних, соціальних процесів в регіоні. Таким чином, на регіональному рівні на інвестиційну діяльність справляють вплив різноманітні регіональні фактори, як позитивні так й негативні. Вони описані в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців, що розглянуті вище.
   Для регіонального аналізу ефективності інвестиційної діяльності за економічними районами, областями та окремими регіонами  все ширше застосовується поняття інвестиційного клімату і, як похідне від нього, інвестиційна привабливість регіонів. Під цим, як правило, розуміється сукупність суспільно-політичних, природно-господарських та психологічних характеристик, які, разом з економіко-географічним положенням та макроекономічними тенденціями, визначають ступень інвестиційного потенціалу, інвестиційних ризиків та інвестиційного законодавства відповідної території.
   Інвестиційна  привабливість регіонів формується з трьох основних груп факторів –  інвестиційного потенціалу, інвестиційних ризиків та інвестиційного законодавства, які являються кількісними та якісними характеристиками інвестиційної діяльності в регіоні, узагальнено це представлено на рис. 1.2. Кожна з цих складових інвестиційної привабливості має відповідну систему показників (абсолютні та відносні показники соціально-економічного розвитку території), які характеризують стан складової на певний період часу і формують відповідний інвестиційний клімат в регіонах.
   
   
   
     
 
 
 

     Рис. 1.2. Основні складові елементи інвестиційної привабливості регіонів. 

     Так, інвестиційний потенціал регіонів – показник кількісний, який враховує основні макроекономічні характеристики, насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, робочою силою, основними засобами виробництва, інфраструктурою і т. ін.), споживчий попит населення та інші важливі показники.
     Сукупний  інвестиційний потенціал регіону включає наступні складові: ресурсно-сировинну, розраховану на основі середньозваженої забезпеченості території регіону балансовими запасами основних видів природних ресурсів; виробничу та споживчу (сукупна купівельна спроможність населення регіону).
     Інвестиційний ризик – характеристика імовірна і якісна, він оцінює імовірність втрати інвестицій і доходу від них. Можна виділити наступні фактори ризику: політичний, економічний, соціальний, кримінальний, екологічний, фінансовий та законодавчий.
     Диференціація форм впливу регіональних факторів на особливості інвестиційної діяльності знайшло своє відображення у значній кількості видів цих факторів (рис. 1.3).
       
 
 
 
 
 
 
 
 

   Рис.1.3. Види факторів, які формують інвестиційну привабливість регіонів.*
     *Складено  на підставі матеріалів досліджень  І.А.Бланка [3, С. 98-99]  

     Розглянемо  кожну групу факторів впливу на інвестиційну діяльність окремо, для з’ясування змісту і значимості того чи іншого фактора.
     – Рівень економічного розвитку регіону характеризується такими показниками, як питома вага регіону в ВВП (валовому внутрішньому продукті) і національному доході, обсяг виробництва на душу населення, рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування, середній рівень заробітної плати робітників, обсяг і динаміка капітальних вкладень в регіоні на душу населення, кількість підприємств, питома вага збиткових підприємств.
     – Розвиток інвестиційної інфраструктури оцінюється кількістю підрядних будівельних компаній, обсягом місцевого виробництва основних будівельних матеріалів, виробництвом енергетичних ресурсів на душу населення, щільністю залізничних шляхів, щільністю автомобільних шляхів.
     – Демографічну характеристику визначають: питома вага населення регіону в загальній кількості мешканців України, співвідношення міського і сільського населення, питома вага населення, зайнятого в суспільному виробництві, рівень кваліфікації робітників.
     – Розвиток ринкових відносин характеризується питомою вагою приватизованих підприємств, а також підприємств недержавної форми власності в загальній їх кількості, кількістю підприємств з іноземними інвестиціями, банківських установ, страхових компаній, товарних бірж.
     Інтегральний  показник оцінки інвестиційної привабливості  регіонів країни, при прийнятті інвестиційних  рішень, розраховують як суму добутків рангового значення кожного синтезованого  показника на його значимість (у  відсотках). Оцінка привабливості регіонів за підсумками року та півріччя проводиться на основі чотирьох укрупнених факторів інвестиційного клімату: 1) економічний розвиток регіону, 2) стан ринкової інфраструктури, 3) рівень фінансової інфраструктури, 4) розвиток людських ресурсів. Усього аналізується 65 статистичних показників регіонального соціально-економічного розвитку.
     Синтетичні  показники оцінювалися за сукупністю аналітичних показників. Методика розрахунків  полягала в тому, щоб отримати кількісну  оцінку синтетичного показника, шляхом підсумовування рангових значень відповідних аналітичних показників (у системі регіонів).
   Разом з цим слід зазначити, що загальна класифікація цих факторів у регіонах має свою специфіку узагальнення. Згідно з цією класифікацією, виділяють 16 груп позитивних та негативних факторів, які справляють вплив на інвестиційну діяльність у регіонах (рис. 1.4). Кожна група цих факторів оцінюється за допомогою системи економічних показників, які характеризують стан розвитку певного фактору і ступінь його впливу на інвестиційну діяльність в регіонах.  
 

     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Рис. 1.4 Регіональні фактори інвестиційної діяльності у регіонах України.
   Усі регіональні фактори різною мірою  впливають на інвестиційну діяльність в регіонах, а рівень цього впливу може змінюватися залежно від загальноекономічної та геополітичної ситуації, джерел фінансування інвестицій та інших чинників. Крім того, усі вони взаємозалежні і потребують комплексного підходу, щодо вивчення їх впливу на інвестиційну діяльність на регіональному рівні. Тобто не може бути високорозвиненою техніка в регіоні зі слаборозвиненою економікою і таке інше.
     Таким чином, інвестиційна привабливість  регіонів відображає спроможність регіонального  економічного простору до відтворення  таких його складових як: економічна, інфраструктурна, трудова та інноваційна складові. Так, наприклад, регіони «лідери» інвестиційного рейтингу показують, що їх регіональний економічний простір відтворюється на достатньо високому рівні, а регіони «аутсайдери» рейтингу свідчать про те, що їх регіональний економічний простір відтворюється на достатньо низькому рівні. Таким чином, інвестиційна привабливість регіонів виступає своєрідним індикатором відтворення складових регіонального економічного простору.
     Виходячи  з цього, інвестиційний потенціал регіонів визначають як потенційні можливості регіону до розвитку економіки. Інвестиційний потенціал регіонів враховує готовність регіону освоїти інвестиції з відповідними гарантіями збереження капіталу і отримання прибутку інвесторами. Сукупний інвестиційний потенціал регіонів характеризується сукупністю часткових потенціалів: природно-ресурсного, трудового, економічного, інноваційного, інституційного, інфраструктурного, фінансового, споживчого потенціалів.
     Структура сукупного інвестиційного потенціалу регіону характеризується складовими часткових потенціалів, які повинні інтегруватися у глобальний економічний простір, тобто вийти на рівень певних міжнародних стандартів. Перелічені вище регіональні фактори формування інвестиційного потенціалу носять загальний характер. Кожний з них розраховується як зважена сума ряду статистичних показників. В той же час показники, які використовуються при оцінці інвестиційного потенціалу в регіоні на кожному етапі розвитку економіки країни, можуть змінюватися. В результаті кореляційно-регресійного аналізу можуть бути виділені біля сотні найбільш важливих первинних показників, що впливають на пошуковий показник.
     Зважаючи  на те, що капітал завжди прямує в  ту сферу, де найбільша рентабельність (висока ефективність інвестицій), більш дешева робоча сила за регіонами України стане важливим фактором, який зацікавить інвесторів, які ставлять собі за мету отримання прибутку за рахунок зниження собівартості продукції. Вигідне геоекономічне розташування деяких регіонів сприятиме більш швидкому проникненню на Україну сучасних технологій, менеджменту, стандартів виробництва та якості життя.
     На  основі узагальненого вітчизняного та закордонного досвіду, нами виділено принципи на яких базується оцінка інвестиційної діяльності на регіональному рівні (табл.1.1).
Таблиця 1.1
     Принципи  оцінки інвестиційної  діяльності країни
     на  регіональному рівні 
Принцип Характеристика
Системності Інвестиційна  діяльність є цілісністю регіональної соціально-економічної системи, з  одночасним взаємозв’язком всіх її елементів.
Комплексності Сукупність  етапів розробки та реалізації інвестиційної  стратегії, що охоплює тривалий період часу та послідовність їх опрацювання  з інтегральною оцінкою результатів  для розвитку регіону
Об’єктивності Відображає  достовірну інформацію щодо показників розвитку інвестиційної діяльності в регіоні
Пріоритетності Передбачає  визначення важливості інвестиційних  проектів за показниками вагомості  їх для регіонального розвитку.
Збалансованості Узгодженість, баланс попиту та пропозиції товарів на регіональних інвестиційних ринках.
Конкурентноздатності  Обумовлює оцінку результатів і обсягів вкладення  інвестицій з урахуванням конкурентноздатності на регіональному інвестиційному ринку.
 
     Хоча  такі традиційні фактори як ринки збуту, природні ресурси, дешева робоча сила все ще відіграють певну роль, їх значення при виборі інвестором об’єкту інвестування поступово зменшується. У міру зниження торговельних бар’єрів все більше значення у підвищенні рівня інвестиційної конкурентноздатності регіональних економік належить інфраструктурним умовам.
     На  нашу думку, поняття регіональні  фактори активізації інвестиційної  діяльності можна визначити як сукупність умов, причин, показників, що впливають  на динаміку і структуру капітальних інвестицій в економіку регіону, їх джерела та результати, котрі забезпечують у сукупності збалансований розвиток економіки регіону.
     Тут треба відзначити в якості умов стабілізації і динаміки росту продуктивних сил  ефективне використання інвестиційного потенціалу і розвиток міжгосподарських зв’язків між державами, створення для цього необхідних умов, що включають використання економічного простору. Водночас, на перший план виходить здатність формування позитивного іміджу регіонів. Як вже зазначалося, традиційні чинники формування інвестиційного потенціалу територій поступово відтісняються якісно новими: мобільністю робочої сили, гнучкістю місцевих постачальників, готовністю місцевої влади до співпраці.
   Інвестиційні  ризики, як складова інвестиційної  привабливості регіонів, характеристика імовірнісна і якісна, вони оцінюють імовірність втрати інвестицій і  доходу від них. В економічній  теорії та практиці господарювання прийнято виділяти наступні фактори ризику: політичні, економічні, соціальні, кримінальні, екологічні, фінансові, законодавчі. Аналіз інвестиційних ризиків, в свою чергу, дає базу для розробки програм регулювання інвестиційного привабливості регіонів.
   Розвиток  інвестиційного законодавства в  регіонах виступає одним із ключових факторів активізації інвестиційної діяльності. Одним із напрямів розвитку інвестиційної діяльності країни є нормативно-правове забезпечення вітчизняної і зарубіжної практики підготовки інвестиційних проектів, з точки зору узгодження правової та нормативної бази, врахування інфляційних процесів тощо. Тобто повинна бути стабільність і передбачуваність правового поля, що регулює інвестиційну діяльність в Україні та її регіонах. Це стосується, в першу чергу, гражданського, трудового, податкового і комерційного кодексів, законодавства про захист прав у сфері інтелектуальної власності, патентах, політики передачі технологій і прямих іноземних інвестиціях. Не менш важливим представляється і забезпечення реального виконання міжнародних договорів і домовленостей у сфері інвестиційної діяльності.
   Важлива роль у забезпеченні умов для інвестиційної  діяльності належить ринковій інфраструктурі. Суттєвий вплив на цей процес мають  адаптація традиційних елементів  інфраструктури до формування сучасного ринкового господарства, а також приватизація та акціонування власності тощо. Велике значення на територіальне зосередження елементів ринкової інфраструктури у регіонах мають особливості господарського розвитку. Найбільшою чисельністю зайнятих у цій інфраструктурі відзначаються економічно розвинені регіони: м. Київ, Київська, Донецька, Дніпропетровська та Харківська області.
   Характер  розміщення інфраструктурної ланки  інвестиційного комплексу, враховуючи різноманітність її складових, досить не однозначний. Елементи виробничої інфраструктури у своєму розташуванні орієнтуються переважно на розміщення підприємств промисловості будівельних матеріалів та будівельно-монтажних організацій. Це стосується, насамперед, будівельного транспорту та зв’язку, складського та комунального господарств.
   Ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу, яка сформувалася в останній час  у процесі адаптації традиційних  елементів соціальної інфраструктури до потреб ринкового господарства та виникнення якісно нових для країни з перехідною економікою ринкових структур, за своїм територіальними особливостями подібна до соціальної інфраструктури. Більшість її елементів такі, як інвестиційні компанії та фонди, комерційні банки, товарно-сировинні біржі, довірчі товариства, страхові компанії та аудиторські фірми, бізнес-центри та бізнес-інкубатори розташовані тільки у великих містах чи обласних центрах і є важливою складовою ринкової економіки України.
   Однак ми стверджуємо, що далеко не останню  роль в активізації інвестиційної  діяльності відіграють політичні фактори. Вони обумовлюють розвиток підприємництва, інвестиційних проектів, залучення інвестиційних ресурсів з різних джерел фінансування. Однак, слід зазначити, що збільшити приток інвестицій в основний капітал в Україні та її регіонах можливо лише при умові розвитку всього комплексу факторів, які формують інвестиційний клімат країни та інвестиційну привабливість регіонів. Недооцінка хоч би однієї складової неминуче приведе до дисбалансу і створить напругу на інвестиційному ринку України та її регіонів.
   Така  комплексна оцінка регіональних факторів активізації інвестиційної діяльності в країні надасть можливість виявлення  регіональних резервів активізації  інвестиційної діяльності в країні та оцінки ефективності інвестиційної  діяльності взагалі.  
 
 

      Методичні підходи до оцінки інвестиційних процесів та виявлення регіональних резервів їх активізації 
 
   Загальні  передумови виходу з наявного кризового  стану та реалізації конструктивної інноваційно-інвестиційної стратегії, яка повинна сприяти стабілізації і економічному зростанню в країні та її регіонах полягають, насамперед, у істотній зміні функцій і посиленні відповідальності держави за регулювання економічних процесів.
   По-перше, це підвищення ефективності використання наявного в державі власного капіталу — природних та інших видів ресурсів; по-друге, зміна напрямків спрямування банківських кредитів з посередницьких структур (сфера обігу) безпосередньо в сферу виробництва за доступним розміром відсотків, що позитивно вплине на розмір цін та обсяг прибутків, та призведе до пожвавлення попиту; по-третє, удосконалення фінансових важелів шляхом розширення податкової бази при одночасному зниженні ставок оподаткування.
   Першочерговими  завданнями є також здійснення заходів  щодо всебічної підтримки попиту на продукцію вітчизняних товаровиробників на базі розширення сфери і обсягу держзамовлення, посилення регулювання економіки шляхом спрямування бюджетних коштів та коштів від приватизації переважно в пріоритетні структуроформуючі галузі та підгалузі, інноваційне інвестування підприємств, нормалізація структури відносних цін, регулювання цін у галузях, які спричиняють інфляцію.
   Вирішення низки регіональних проблем в  інвестиційній діяльності в Україні  та її регіонах потребує нетрадиційних  підходів та широкого застосування різних методів та заходів, зокрема системного підходу (рис. 1.5). Об’єктивна складність регіональних проблем інвестиційної діяльності та механізму впливу регіональних факторів на активізацію інвестиційної діяльності обумовлюють багатоетапність такого дослідження. У зв’язку з цим нами виділяється шість основних етапів дослідження: 1) оцінка сучасного стану економіки регіонів (областей) та її структури; 2) класифікація регіонів (областей) за видами господарської діяльності; 3) оцінка інвестиційної діяльності в регіонах (областях) у ретроспективному періоді; 4) оцінка можливих сценаріїв розвитку регіонів (областей) на період до 2015 року; 5) визначення основних факторів, які впливають на інвестиційну діяльність у регіонах (областях) України; 6) визначення основних напрямів інвестиційної діяльності в регіонах (областях) України на період до 2015 року.  

     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Рис. 1.5 Комплексна оцінка інвестиційної діяльності на регіональному рівні на основі системного підходу  

   Що  стосується державного регулювання інвестиційної діяльності. Це можуть бути методи як прямого, так і непрямого державного впливу. В системі заходів щодо підвищення інвестиційної привабливості регіонів важлива роль повинна належати розробленню інвестиційного законодавства та пошукам джерел фінансування інвестицій в основний капітал, що враховують, як головні фактори, при розробці інвестиційних проектів, зокрема, будівництва житла за регіонами України.
   Що  стосується законодавства, то тут основним законодавчим резервом на регіональному рівні буде ІІ–й етап політичної реформи, суть якої полягає в конституційних змінах і переходу від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської форми правління і цим етапом визначено розширення і збільшення повноважень місцевого самоврядування.
   Необхідно прийняти закон “Про вдосконалення  системи місцевого самоврядування”, щодо розширення повноважень місцевої влади, зокрема що стосується інвестиційної  діяльності на регіональному рівні. Це дозволить збільшити можливості місцевої влади по фінансуванню пріоритетних інвестиційних проектів в регіонах.
   Другим  важливим напрямом активізації інвестиційної  діяльності є пошук і оптимізація  джерел фінансування інвестицій в регіонах України. Так, необхідно активізувати традиційні джерела інвестування: бюджетні кошти, державні цільові кредити, власні кошти підприємств різних форм господарювання, ресурси позабюджетних фінансових установ.
   Розглядаючи фінансовий аспект регіональної інвестиційної  політики, слід відзначити, що передусім слід виробити чіткий механізм взаємовідносин між центром і рівнями місцевого самоврядування, а вже потім приступати до реформування найголовнішого елемента цих взаємовідносин – фінансового. Слід доцільно скоротити пряме бюджетне фінансування капітального будівництва і відповідно збільшити обсяги непрямого фінансування, видаючи державні гарантії під довгострокові кредити комерційних банків.
     Зараз основний потік інвестицій в основний капітал в Україні та її регіонах здійснюється за рахунок власних  коштів підприємств та організацій, їх частка становить від 40–70% в загальному обсязі інвестицій в основний капітал. Найважливішою умовою функціонування підприємств у ринковій економіці є забезпечення принципу самофінансування, який передбачає здійснення господарської та інвестиційної діяльності, головним чином, за рахунок власних фінансових ресурсів. Це підтверджує тезу про те, що в перспективі необхідно розраховувати тільки на власний фінансовий потенціал, тобто в першу чергу необхідно створити сприятливі умови для вітчизняних інвесторів.
   Традиційно  найбільша частка власних коштів підприємств та організацій (біля 70%) становить в індустріальних регіонах. Це обумовлено галузевою структурою економік цих регіонів, де провідним видом економічної діяльності є промисловість. До їх складу входять «регіони-лідери» рейтингу інвестиційної привабливості – Харківська та Дніпропетровська області. Ці області характеризуються високим економічним розвитком та достатнім розвитком інфраструктури.
   До  власних коштів підприємств та організацій в практиці господарювання прийнято відносити амортизацію та прибуток. На сьогодні підприємства амортизацію використовують в більшості випадків не за призначенням, а прибуток є тільки у половини всіх підприємств.
   Особливе  значення будуть мати амортизаційні відрахування, як надійний інструмент оновлення основних засобів виробництва в економіці регіонів. По-перше, необхідно прийняти закон України “Про амортизацію”, законопроект якого підготовлений у Верховній Раді України.
   По-друге, за оцінками експертів, необхідно внести зміни до податкового законодавства, що стосується усунення дискримінації амортизації основних засобів виробництва, які були вироблені до 1 січня 2006 року. Необхідно обмежити віднесення коштів, які направляються на ремонт об’єктів першої групи основних засобів, до валових видатків лише у розмірі 10% вартості об’єкту.
   По-третє, за оцінками фахівців, необхідно приділити  увагу прискореній амортизації, пропонується дозволити підприємству, яке працює в особливих умовах, що призводить до прискореного зносу, на власний розсуд начисляти прискорену амортизацію, але з попереднім повідомленням податкової адміністрації.
   Таким чином, амортизація повинна відігравати  головну роль у відтворенні основних засобів виробництва на підприємствах  в регіонах, тому, що амортизаційний фонд формується на всіх підприємствах, це стосується в першу чергу індустріальних регіонів.
   Другим  важливим джерелом фінансування інвестицій в основний капітал в регіонах України повинні стати місцеві  бюджети. Необхідно створити для всіх регіонів рівні умови формування та використання місцевих фінансових ресурсів, що потребує коригування бюджетної та податкової політики. Сьогодні переважна більшість регіонів не має достатніх ресурсів для забезпечення нормального функціонування своєї інфраструктури, об’єктів соціально-культурної сфери, здійснення заходів щодо соціального захисту населення. Значною мірою це зумовлено недосконалістю законодавства, передусім щодо впорядкування міжбюджетних взаємовідносин, фінансового забезпечення реалізації повноважень органів місцевого самоврядування, раціонального поєднання засад централізації та децентралізації в державному управлінні.
   Саме  місцева влада, в першу чергу, зацікавлена в розвитку її території. Сьогодні склалась складна ситуація з розподілом коштів між бюджетами різних рівнів. Частка коштів місцевих бюджетів у структурі джерел фінансування інвестицій в основний капітал за регіонами залишається поки що незначною, але її у перспективі потрібно збільшувати.
   По-перше, необхідно збільшити частку місцевих бюджетів у загальному зведеному бюджету з 36–38% до 50%, як це зроблено в країнах Європейського Союзу – Франції та Німеччині. Так, за словами віце-прем’єр-міністра, міністра будівництва та архітектури у 2008 році уряд підвищив питому вагу загального фонду місцевих бюджетів у загальному фонді зведеного бюджету: проти рівня 2008 року вона зросла на три відсотки і становитиме 43,4% (69,1 млрд. грн.) [68, С. 5]. За останньою інформацією уряду обсяг фінансового ресурсу для місцевих бюджетів визначений в сумі 73,2 млрд. грн., або на 30% більше, ніж в 2008 році. Питома вага фонду місцевих бюджетів в обсязі зведеного бюджету в 2008 році становить 45% проти 40% у минулому році. Уряд передбачає збільшувати цей показник щороку на 1–2% .
   Іншим резервом інвестиційної активності регіонів, за рахунок бюджету розвитку, можливо лише збільшення розміру податків на землю і введення податку на нерухомість, а також збору за паркування автотранспорту.
   Також, існує така пропозиція щодо впровадження системи ідентифікаційних кодів, які присвоюються кожному жителю тієї чи іншої області за місцем постійної прописки для того, щоб податки сплачувались в місцевий бюджет регіону де він мешкає, а не в регіоні, де працює. Для цього пропонується збільшити кількість безготівкових розрахунків, тому, що електронна система контролю дає можливість при здійсненні покупок прив’язати ці кошти до кожного платника податків. А потім вже направляти грошові кошти в ту область, де офіційно прописаний громадянин.
   Аналогічною є пропозиція регіональних влад, щодо сплати податків підприємствами за місцем ведення господарської діяльності, а не за місцем реєстрації, це стосується, в першу чергу, крупних об’єднань підприємств – холдингів та інших. Наприклад, в Автономній Республіці Крим ініціюється продовження надходжень акцизного збору і податку на прибуток в місцевий бюджет. Також розробляється законопроект, який передбачає сплату податків підприємствами за місцем ведення господарської діяльності, а не за місцем реєстрації.
   Стрижнем  нової моделі формування місцевих бюджетів, над якою працює уряд, є зацікавленість місцевих бюджетів у зростанні власних доходів. Прибуток, забезпечений за рахунок прискорення економічного розвитку, має стати додатковим джерелом видатків територіальних бюджетів сіл, селищ, міст, районів, областей. Додана вартість та прибутки максимально мають залишатись на територіях, де вони фактично створюються, де розміщено виробництво.
   Іншим шляхом покриття власних видатків регіонів може бути вихід на фондовий ринок, зокрема облігаційний ринок. За допомогою цих запозичень влада на місцях може привабити потенційних інвесторів на свій ринок, але привабливість цих цінних паперів поки що незначна – відчувається необхідність у розвитку вітчизняного фондового ринку на регіональному рівні.
   За  оцінками експертів збільшити надходження  в місцеву казну можливо за рахунок інвентаризації об’єктів комунальної  власності – за рахунок надання  їх в оренду, збільшення орендних ставок можливо збільшити надходження  в два-три рази. Так, наприклад, в  місті Бердянськ провили таку інвентаризацію і змогли збільшити власні надходження.
   Сьогодні  керівники міст збирають податки, а  центр лише концентрує їх. Яскравим є приклад Іллічівська, який в  2001 році віддав до державного бюджету понад 125 млн. гривень податків, а сам одержав мізерні надходження. Це – нерівноцінний обмін. За таких умов міська влада не зацікавлена працювати краще, шукати нові джерела надходжень – їх більше “відберуть” і знову залишать ні з чим. Реформування міжбюджетних відносин, передбачених у проекті Бюджетного кодексу вплине на формування і виконання бюджетів територіальних громад середніх і малих міст.
   Законом “Про Державний бюджет України на 2009 рік” повинні безпосередньо затверджуватись  трансферти (дотації) до обласних, районних бюджетів, бюджетів сіл, селищ, міст обласного і районного значення, а також нормативи щоденних перерахувань від загальнодержавних податків та зборів, що стягуються на території адміністративних одиниць. І ще такий важливий момент: доходи та видатки мають розраховуватись виключно на формальній основі.
   З метою підвищення ролі місцевих бюджетів необхідно:
   – запровадити нормативне розрахункові методи надання бюджетам населених  пунктів усіх рівнів централізованої  підтримки, застосування дольового  методу фінансування видатків, що мають загальнодержавне значення;
   – більш об’єктивно оцінювати потреби  населених пунктів в бюджетних  ресурсах на основі диференційованих соціальних і бюджетних нормативів;
   – забезпечити стабільність у формуванні доходної частини бюджетів населених пунктів з урахуванням повноважень органів місцевого самоврядування.
   Такий підхід підвищує відповідальність, забезпечує впровадження в життя мотиваційних механізмів, зацікавленість владних  і, насамперед, підприємницьких структур у пожвавленні виробництва, збільшенні обсягів реалізації конкурентної продукції. Поліпшення структури інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування у довгостроковій перспективі свідчить про активізацію інвестиційної діяльності як по країні в цілому, так і по її регіонах.
   Для залучення капіталу незалежних інвесторів потрібно створити систему диференційованих податкових пільг, які б компенсували несприятливий інвестиційний клімат. До такої системи входять: субсидії за рахунок Державного бюджету, місцевих бюджетів на інвестування проектів в пріоритетні галузі економіки; звільнення від податків коштів підприємств, які направляються на розвиток своїх виробництв; надання пільгових кредитів громадянам на житлове будівництво в доповнення до їх власних заощаджень.
   Наступним джерелом коштів в регіонах на інвестиційні цілі є кредити банків, зокрема, це довгостроковий кредит. Кредит надається тим інвесторам в регіонах, у яких немає чи недостатньо власних ресурсів у всіх випадках технічного переоснащення, реконструкції та розширення виробництва, придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також на будівництво нових підприємств і споруджень.
   Для сталого розвитку регіонів необхідно  знайти можливості по залученню довгострокових банківських кредитів, страхових, інвестиційних та інших комерційних фондів. При цьому слід передбачити гнучкий порядок становлення резервних вимог Національного банку України щодо коштів, які спрямовуються комерційними банками на довгострокове кредитування. Також, наприклад, в кулуарах міні-Давоса, який відбувся в 2007 року, голова правління Національного банку України поділився думкою про те, що необхідно повернутися к механізмам рефінансування, які практикувалися Нацбанком в 2003–2004 роках.
   Слід  зазначити, що в серпні 2004 року була введена програма рефінансування банків для кредитування довгострокових інвестиційних проектів, в рамках якої НБУ надавав кредити комерційним банкам строком до трьох років під заставу облігацій крупних державних підприємств. У 2005 році облігації на суму від 300 до 700 млн. грн. з доходністю 12% річних, котрі приймались НБУ в якості застави, випустили державні компанії “Енергоатом”, “Укртелеком”, “Укртрансгаз” та Південно-Західна залізниця. Слід зазначити, що, в свою чергу, практика довгострокового рефінансування, яка проводилася Нацбанком в тій час, підлягала гострій критиці зі сторони МВФ, який рахував, що таким чином НБУ безпосередньо кредитує реальний сектор економіки, тоді як центральний банк держави повинен працювати тільки з банками. В кінці 2005 року програма була згорнута і, починаючи з 2006 року, банки можуть отримати рефінансування від Нацбанку на строк не більше року. Така ситуація, що склалася на сьогодні, на нашу думку не є позитивною для активізації інвестиційної діяльності в регіонах України.
   Питома вага довгострокового кредиту в джерелах фінансування інвестицій в основний капітал за регіонами в останні роки значно зросла, що закладає надійний фундамент для подальшого економічного зростання. В умовах формування ринкових відносин в економіці банківська система в регіонах ще недостатньо розвинута і не може задовольнити потреби в інвестиційних коштах в повному обсязі. Необхідно створити умови в регіонах для розширення кредитних відносин у сфері капітального будівництва.
   Необхідно створити у населених пунктах централізовані фонди довгострокових кредитів для фінансування пріоритетних об’єктів. Потрібно сформувати фонди за рахунок частки амортизаційних відрахувань підприємств з видачею довгострокових зобов’язань Національного банку з наступним погашенням за рахунок повернення позики та сплати пільгових процентів. “Безкоштовне” бюджетне фінансування залишається в минулому, і стає актуальним питання про залучення фінансових ресурсів на ринку капіталів для вирішення соціально-економічних проблем розвитку регіонів.
   Державна  комісія з цінних паперів та фондового  ринку прийняла 13 листопада 1999 року Положення “Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик”. Випуск таких облігацій має цільовий характер і відповідно до мети може бути: інвестиційним (фінансування територіальної виробничої, транспортної і соціальної інфраструктури розвитку місцевої промисловості, житлового будівництва та інших інвестиційних проектів); соціальним (фінансування соціальних програм, створення робочих місць, вирішення екологічних проблем, соціальна підтримка населення, інші програми); бюджетним (фінансування поточних витрат бюджету при його дефіциті).
   При цьому розміщення облігацій здійснюється на добровільних засадах, а власниками облігацій можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти України. Кошти, які залучаються від реалізації облігацій, використовуються як для невеликих, зокрема, телефонних позик, так і для мегапроектів, наприклад, для будівництва метро (з розміщенням кількох траншів до 10 і більше років).
     За проектом, нова лінія метро  від “Вокзальної” через “Лук’янівську-Глибочицьку"  до проспекту Маяковського і,  нарешті, до “Промзони” простягнеться  майже на 20 км, у тому числі  приблизно 7 км – через мостоперехід. За підрахунками кошторис такої  споруди й виконання відповідних робіт складає 1,2 млрд. грн. Зараз таких вільних коштів немає.
   Наведені  вище цифри свідчать про те, що розробка альтернативних джерел фінансування інвестиційних  проектів – це необхідність в нинішніх конкурентних умовах. Необхідно більш детально і дохідливе довести до населення України особливості розміщення облігацій місцевих позик, права та обов’язки їх власників і емітентів. Тільки тоді буде бажаний результат. Так, наприклад, у Москві майже 80% усіх грошових надходжень для реалізації інвестиційних проектів отримано за рахунок розміщення облігацій місцевих позик.
   Тому  вже сьогодні необхідно створювати в органах місцевої влади спеціалізовані місцеві ради, Комітети з муніципальних  позик, експертні ради для багатоступінчастого  проходження інвестиційних проектів та більш жорсткого контролю за використанням залучених коштів. Активізувати в цьому напрямку діяльність інвестиційних консультантів та генеральних агентів по розміщенню облігацій місцевих позик.
     Істотно впливає на інвестиційну активність і такий негативний фактор, як значний рівень відсоткових ставок за користування кредитом, що робить невигідним довгострокові інвестиційні кредити. Недостатньо здійснюється стимулювання інвестиційної діяльності за рахунок залучення нетрадиційних джерел фінансування: кредитів комерційних банків, ресурсів страхових компаній та інших фондів.
     Створення під егідою міських державних  адміністрацій однієї або декількох  страхових компаній дозволить, зокрема, виконувати програми використання коштів сформованих страхових резервів для фінансування загальноміських інвестиційних програм. Так, зареєстровані у м. Києві 93 страхові компанії зібрали в 2002 році понад 900,0 млн. грн. страхових платежів, а сплатили страхових відшкодувань всього 270,0 млн. грн. Різниця – потенційне джерело інвестицій, при чому довгострокових і досить дешевих.
     Велике  значення на регіональному рівні, з  точки зору активізації інвестиційної  діяльності, мають кошти населення. Необхідно враховувати регіональні  відмінності в інвестиційному кліматі та інвестиційному потенціалі населення за регіонами. Специфіка залучення в господарський обіг коштів населення регіонів робить цілеспрямованим їх використання на муніципальному та регіональному рівнях, де отриманий ефект (виробничий і соціальний) більш реальний. Тому, на нашу думку, слід розширити практику розробки конкретних муніципальних та регіональних проектів або цільових інвестиційних програм використання коштів населення з визначенням кінцевих цілей, об’єктів інвестування, засобів і умов залучення коштів населення.
     Важлива роль заощаджень населення, як одного із ключових факторів розвитку економіки  України та її регіонів, примушує вирішувати проблему формування єдиної державної  політики та довгострокової стратегії, забезпечуючи щільну економічну взаємодію основних господарюючих та суб’єктів змішаної економіки: фізичних осіб, домогосподарств, підприємств і фірм, а також держави для досягнення максимального залучення заощаджених коштів населення в інвестиційний процес для підйому національної економіки.
     В рамках єдиної державної політики та довгострокової стратегії повинні  створюватися умови, які будуть сприяти  раціональному використанню коштів населення і забезпеченню їх найбільшої віддачі, як для окремих громадян, так і для народного господарства в цілому. Особливий акцент повинен робитися на реалізацію наступних принципів:
     – наявність обґрунтованих пріоритетів, які регулюють залучення коштів населення в господарський обіг відповідно до конкретних цілей соціально-економічної  політики;
     – створення системи гарантій добробуту громадян і домогосподарств, які приймають участь у розміщенні власних резервних коштів в фінансових інститутах, які інвестують їх в реальний сектор економіки;
     – впорядкування прав, функцій і  відповідальності всіх партнерів: держави, населення, представників малого та середнього бізнесу, кредитних організацій в процесі вибору засобів і умов залучення і використання заощаджувальних коштів;
     – врахування факторів соціальної диференціації  населення при розробці механізмів регулювання та регламентації процесів використання коштів населення в інвестиційних цілях;
     – впровадження діючих методів економічного стимулювання власників резервних  заощаджень по їх використанню в якості інвестиційного ресурсу на комерційних  началах. Дохід власника на вкладений капітал повинен включати не тільки суму, яка компенсує повністю розмір можливих втрат, пов’язаних з інфляцією, але і величину додаткового доходу на капітал не нижче відсоткової ставки Національного банку України;
     – організація регулярного моніторингу і на його основі діючого суспільного контролю реалізації державної стратегії формування та використання ринку інвестиційних ресурсів, які залучаються за рахунок резервних накопичень населення.
     Залучені  в господарський обіг кошти населення  складають приватну власність і повинні використовуватися в його інтересах з урахуванням диференціації соціальних груп, поселень та регіонів, а також персоніфікації інтересів конкретних громадян, сімей, невеликих груп. Виходячи з цього принципу, повинні визначатися цілі та пріоритети, засоби, механізми, правові основи залучення резервних коштів населення, функції держави, фінансових структур і самого населення у вирішенні даних питань.
     Серйозність проблеми в тому, що в Україні  переважають настрої по призупиненню чи затриманню економічних перетворень або проведенню їх без урахування зміни ситуації, що склалася. В той же час саме життя потребує швидкого подолання недоліків, що склалися, усунути економічні інституціональні диспропорції, які виникли за останні десятиріччя.
   Головне завдання найближчого часу – закріплення  темпів зростання промислового виробництва  і створення відповідної системи  стимулів для його розвитку. Внутрішній ринок (розвиток обробної промисловості) має стати економічним пріоритетом  держави. Важливим напрямом структурних перетворень повинна бути максимально можлива орієнтація виробництва на внутрішній попит, підвищення реальних доходів населення, що буде стимулом зростання внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту. Його розв'язання за умов жорсткого обмеження ресурсів вимагає активного регулювання з боку держави за допомогою і удосконалення економічної, фінансової та кредитної політики. В цих умовах підвищення ролі інвестиційної діяльності актуальним є пошук додаткових резервів підвищення активізації інвестиційних процесів, важливе місце серед яких займають регіональні резерви.
   Всі ці заходи дозволять значно посилити інвестиційне забезпечення програм  соціально-економічного розвитку регіонів України. Області, міста, навіть найменші міста , хочуть бути не пішаками, а партнерами держави у суспільному процесі. Однак усіх їх треба спрямовувати на виконання головної функції, що забезпечує збалансований розвиток регіонів – координації і добровільного узгодження інтересів усіх економічних суб’єктів. Сучасний стан розвитку економіки держави вселяє надії на подолання негативних тенденцій, що склалися в попередні роки. Позитивним є і те, що в цілому в Україні та її областях починає формуватися новий тип економічних відносин, який потрібно розвивати, закладаючи надійний правовий фундамент, зокрема що стосується інвестиційного законодавства в регіонах України.
   Розглянувши теоретико-методологічні засади формування інвестиційної діяльності в регіонах країни, перейдемо до аналізу умов формування та характеру інвестиційної діяльності в регіонах країни. На нашу думку, необхідно зупинитися на аналізі стану та регіональних особливостях розвитку інвестиційної діяльності в країні, структурно-динамічних змінах в інвестиційній діяльності за регіонами та оцінці можливостей інфраструктурного забезпечення інвестування в регіонах (областях) України.  

   розділ  ІІ
   умови формування та характер інвестиційної діяльності в регіонах країни  

   2.1. Стан та особливості  протікання інвестиційних  процесів 
   в регіонах країни  

   Сучасний стан розвитку економіки держави свідчить про подолання негативних тенденцій, що склалися в попередні роки. Позитивним є і те, що в цілому в Україні та її регіонах починає формуватися новий тип економічних відносин, який потрібно розвивати, закладаючи надійний правовий фундамент.
   З другої половини 2001 року було відновлено стабілізаційні процеси. З квітня 2001 і протягом усього 2002 року стабільно нарощувався випуск промислової продукції. Темпи зростання ВВП за 2002 рік, порівняно з попереднім, становили 106%, промислової продукції – 112,9%, товарів народного споживання – 124,5% до попереднього року. Але частка валового нагромадження основного капіталу у розподілу ВВП дещо зменшилась з 23,3% у 1996 році до 22,0% у 2007 році. В той же час частка інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) у ВВП збільшилась з 18,6% – у 1990 році до 22% – у 2006 році, що говорить про пожвавлення інвестиційної діяльності в країні.
   Поряд з цим слід відмітити, що, починаючи з 2000 року, в країні намітилася тенденція випереджаючого росту інвестицій в основний капітал, порівняно з динамікою ВВП, що свідчить про поступове посилення інвестиційної складової економічного зростання. Так, якщо у 2000 р. індекс зростання ВВП складав 98,1% до попереднього року, а індекс зростання інвестицій в основний капітал – 106,1% до попереднього року, то вже у 2002 р. ці індекси дорівнювали, відповідно (105,9% та 114,4%), у 2005 р. (109,6% та 131,3%), у 2006 р. (112,1% та 128%), але у 2007 р. (102,6% та 101,9%). Тобто динаміка інвестицій в основний капітал в 2,5–3 рази випереджає динаміку ВВП по країні в цілому, за виключенням 2007 року.
   За  період 1990–2007 рр. в розвитку інвестиційної діяльності в Україні можна виділити два періоди: 1990–1999 рр. та 2000–2007 рр. Перший період з 1990–2000 роки характеризується значним спадом обсягів інвестицій в основний капітал в Україні в цілому, що обумовлюється загальною економічною кризою в країні та спадом сукупного попиту на інвестиційні товари. Так, у 1992 р. обсяг інвестицій в основний капітал в Україні, порівняно з 1990 р., становив 58,6%; у 1996 р. – 29,1%, а вже у 1999 р. – 20,7%. Можна виділити наступні основні чинники спаду обсягів інвестицій в основний капітал: розірвалися економічні зв’язки між суб’єктами господарювання, погіршилося фінансове становище підприємств, зростали неплатежі, висока інфляція, високі політичні, економічні, фінансові та кримінальні ризики.
   Другий  період – з 2000–2007 рр. в інвестиційній діяльності характеризується поліпшенням ситуації і спостерігається поступове зростання обсягів інвестицій в основний капітал по країні в цілому (Рис. 2.1). Так, у 2000 р. обсяг інвестицій в основний капітал в Україні, порівняно з 1990 р., становив 21,9%; у 2001 р. – 22,0%, у 2002 р. – 25,2%, а вже у 2006 р. – 55,7% та у 2007 р. – 56,8%.
   

   Рис. 2.1 Динаміка інвестицій в основний капітал  в Україні у  1998–2007 рр., млн. грн.*
   *Складено  за даними: [24, С. 24; 79, С. 204] 

   З 2000 року темпи зростання інвестицій в основний капітал почали суттєво випереджати динаміку ВВП та промислового виробництва. У 2002 році обсяги інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) збільшились на 14%, порівняно з 2001 роком, у порівнянних цінах. За 2002 рік підприємствами та організаціями-забудовниками усіх форм власності за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 19481,2 млн. грн. інвестицій в основний капітал у фактичних цінах та введено в дію основних засобів за фактичною вартістю на 17195,5 млн. грн.
   Протягом  останніх років в Україні поступово  активізується інвестиційна діяльність, зростають обсяги інвестицій в основний капітал та обсяги надходження прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Так, за період 2000–2007 роки обсяг інвестицій в основний капітал (у фактичних цінах) зріс у 6,7 раза. У 2007 році мало місце продовження позитивної тенденції останніх років щодо зростання інвестицій в основний капітал, але темпи приросту значно уповільнились – 1,9% проти 28% у 2006 р. У 2007 році інвестиції в основний капітал зросли у 16 регіонах з найвищим приростом 22,7% у Луганській та 21,1% – Вінницькій областях (додаток Б). Що стосується регіонального розрізу по областях України, то тут найбільші прирости інвестицій в основний капітал в 2007 р. тільки у половини областей країни. Так, найбільш високі показники росту інвестицій в основний капітал показали Луганська (122,7%), Вінницька (121,1%), Тернопільська області (116,5%) та м. Київ (116,9%).
   Також значно зросли обсяги інвестицій в  основний капітал у Дніпропетровській (109,7%), Донецькій (110,8%), Житомирській (112,7%), Львівській (107,6%), Миколаївській (106,2%), Сумській (110,3%) областях. Незначне зростання інвестиційної активності забудовників спостерігалось також у АР Крим (100,9%), Запорізькій (100,5%), Київській (105,1%), Полтавській (105,8%), Херсонській (102,4%) областях, у м. Севастополі (101,8%) (Додаток А, Б).
   Зниження  їх мало місце у Рівненській (на 48,3%), Черкаській (на 31,6%), Хмельницькій (на 29,8%), Кіровоградській (на 22,6%), Закарпатській (на 18,9%), Одеській (на 18,1%), Івано-Франківській (на 13,4%), Волинській (на 8%), Чернівецькій (на 7%), Харківській (на 4,7%) та Чернігівській (на 3,1%) областях. (Додаток А, Б).
     Як  показав аналіз, для інвестицій в  основний капітал характерні значні територіальні розбіжності, які  протягом останніх п’яти років зменшуються. У розрахунку на одну особу співвідношення між максимальним і мінімальним (коефіцієнт варіації) обсягом вкладень в основний капітал у 1996 р. становило 4,2 рази, у 2000 р. – 5,6 рази, у 2006 р. – 9,4 рази. Найбільше значення цього показника упродовж майже усього минулого десятиліття зафіксовано у м. Києві, найменше – у Тернопільській області (у 2004–2006 рр.).
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.