На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Проблемою переходу однєї частини мови в ншу

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 12.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Вступ 
В українській мові наявні переходи слів однієї частини мови в іншу.Відповідно, ці слова змінюють своє лексичне значення, граматичні властивості. Такий пере-хід частин мови називається транспозицією. Термін "транспозиція" у загаль-нішому значенні позначає явища використання однієї мовної форми чи одиниці функції іншої. Як лінгвістичний процес транспозицію вчені здавна розглядали. Вперше теорію транспозиції розробив Шарль Баллі. Пізніше цією проблемою займалися О.Єсперсен, А.Селе. Вони досліджували окремі аспекти транспозиції під назвою "трансляція". 
     На сучасному етапі проблемою переходу однієї частини мови в іншу  займа-ються такі вчені: О.Безпояско, К.Городенська, В.Русанівський, І.Вихованець. Ці вчені у своїх працях виокремлюють такі типи транспозиції: субстантивація, ад'єктивація, адвербіалізація, вербалізація, прономіналізція. І. Вихованець та К.Городенська у "Теоретичній граматиці української мови" детально описують ці типи та характеризують їх за семантичними, синтаксичними та морфологіч-ними ознаками. 
     Проблеми транспозиції торкаються також й О.Земська, О.Жарких, О.Кубря-нова, які зазначали, що всередині одного деривата переплітаються два різні ка-тегоріальні значення. Окремі аспекти проблем "Функціональної транспозиції" в системі частин мови розгляне ні в наукових статтях В.Грещута та Джочки. У морфологічну структуру мови в її широкому розумінні входять парадигми від-мінюваних частин мови (іменників, прикметників, займенників, числівників і дієслів) та морфемна структура усіх частин мови, тобто всіх класів слів, як змі-нних, так і незмінних.

       У морфологічну структуру мови в її широкому розумінні входять пара-дигми відмінюваних частин мови (іменників, прикметників, займенників, чи-слівників і дієслів) та морфемна структура усіх частин мови, тобто всіх класів слів, як змінних, так і незмінних.
       Кожна відмінювана частина мови має свої характерні парадигматичні мікросистеми, які створюють систему парадигм даної частини мови. Отже, існують окремі системи парадигм іменників, прикметників, займенників, чис-лівників та дієслів, що в своїй сукупності складають загальну морфологічну па-радигматичну систему мови. У кожну парадигму входить не лише система фле-ксій (закінчень), а й певна кількість варіантів основ, які сполучаються з одними й тими ж флексіями.
       Актуальність цієї теми полягає в тому, що в нашій мові слова постійно переходять з однієї частини мови в іншу змінюючи своє лексичне, семантичне, морфологічне, синтаксичне значення і є недокінця вивченими.
     Предметом вивчення є частиномовні переходи як субстантивація, ад'єк-тивація, адвербіалізація, вербалізація, нумералізація, прономіналізація.
     Метою курсової роботи є дослідження особливостей перехідних явищ у системі частин української мови.
     Для здіснення мети поставлено такі завдання:
1)     розкрити зміст терміна "транспозиція"; 
2)     розглянути теоретичні аспекти функціональної транспозиції частин мови, зокрема: субманишвації, ад'єктивації, адвербіалізації, вербалізації, нумераліза-ції, прономіналізації;

3)     визначити похідні лексеми, спосіб творення і їх значення в контексті;
4)     проаналізувати частиномовну транспозицією на різних рівнях: синтактичному, морфологічному, семантичному;
5) дослідите явище субстантивації, ад’єктивації, прономіналізації в українській мові на прикладі творів українських письменників; 
 
 
 
 
 
 
 
 

І. Теоретичні основи явища перехідності в українській мові 
        Частини мови не є замкнутими розрядами слів. У живому мовленню постійно наявні явища переходу слів з однієї частини мови в іншу. При такому переході слово змінює властиве йому лексичне значення, морфологічні власти-вості синтаксичні характеристики – все, що характеризувало слово, коли воно належало до однієї частини мови, зникає, слово набуває нового лексичного зна-чення граматичних властивостей, що приводить до появи нового слова.
     Усі частини мови належать до єдиної лексико-граматичної  системи, між одиницями якої існують  певні взаємовідношення і тісні  взаємозв'язки.
     Ці  закономірні взаємозв'язки виявляються  передусім у взаємопереходах  і перетвореннях однієї частини  мови в іншу. О. О. Потебня в свій час писав: “Розуміючи мову як діяльність, не можна дивитись на граматичні категорії [20.35].
     Ці  живі взаємопереходи відбуваються у  зв'язку з різними змінами син -таксичного, рідше стилістичного функціонування частини мови в мовленні. Нове функціонування даного слова в реченні приводить до того, що це слово втрачає свої первинні семантичні і граматичні особливості і одночасно набуває властивостей іншої частини мови.
     Перехідні явища характеризують перетворення в системі, розвиток мови, її життя. Сама система, як певна цілість, не тільки не руйнується наявністю пе-рехідних категорій, а, навпаки, ще більше зміцнюється й урівноважується. Без них система застигла б, стала нерухомою, а через те й змертвілою. Перехідні лексико-граматичні явища скріплюють систему частин мови в процесі її роз-витку… Отже, перехідні лексико-граматичні категорії-це носії нового… Без перехідних явищ немає нового, немає руху, немає розвитку мови».
     При цьому, як зазначає В. С. Ващенко, “не можна заперечувати того, що в живій мовній структурі наявні такі елементи, які не вкладаються у типові виз-начені категорії. Такими й є явища переходу серед частин мови. Однак це не означає, що вони стоять за межами мовної закономірності. Навпаки, вони — цілком закономірні. Перехідні явища характеризують перетворення в системі, розвиток мови, її життя. Сама система, як певна цілість, не тільки не руйнується наявністю перехідних категорій, а, навпаки, ще більше зміцнюється й урів-новажується. Без них система застигла б, стала нерухомою, а через те й змерт-вілою. Перехідні лексико-граматичні явища скріплюють систему частин мови в процесі її розвитку... Отже, перехідні лексико-граматичні категорії-це носії но-вого... Без перехідних явищ немає нового, немає руху, немає розвитку мови” [4.14-15].
1.1 Транспозиція
     У сучасній українській літературній мові, як і в інших сучасних слов'ян-ських мовах, перехідних явищ досить багато. Вони охоплюють сферу майже всіх повнозначних і службових частин мови.
     Перехідні явища характеризують перетворення в системі, розвиток мови, її життя. Сама система, як певна цілість, не тільки не руйнується наявністю пе-рехідних категорій, а, навпаки, ще більше зміцнюється й урівноважується. Без них система застигла б, стала нерухомою, а через те й змертвілою. Перехідні лексико-граматичні явища скріплюють систему частин мови в процесі її роз-витку… Отже, перехідні лексико-граматичні категорії-це носії нового… Без пе-рехідних явищ немає нового, немає руху, немає розвитку мови».
     Найбільше перехідних явищ спостерігається в  сфері повнозначних частин мови. Сюди належить субстантивація прикметників і дієприкметників (варто-вий, молода, учительська, майбутнє, минуле, трудящі, незримий, лежачий, пер-ший, відживаюче, вмираюче, відстале, вчений), адвербіалізація — перехід імен-ників, прикметників, числівників, дієслів у прислівники (вниз, догори, весело, тричі, лежачи), ад'єктивація — перехід дієприкметників у прикметники (уче-ний, печений, тухлий і под.), прономіналізація — перехід числівників у займен-ники (наприклад, один — у значенні “якийсь” — хлопець), кон'юнкціоналізація — вживання займенників у ролі сполучників (який, що). Інколи займенникові форми можуть виступати у функції часток: собі, мені, тобі. У лінгвістичній лі-тературі поширена не цілком обгрунтована думка, що в процесі переходу однієї частини мови в іншу форма слова лишається незмінною. Так, О. О. Шахматов вважав, що “одні частини мови можуть переходити в інші, не міняючи своєї форми”[5.105]. Проте треба визнати, що насправді в процесі взаємопереходу однієї частини мови в іншу відбуваються глибокі внутрішні зміни як змісту, так і фор-ми слова. Саме тому одним із важливих завдань морфології є з'ясування жи-вих способів переходу з одного лексико-граматичного класу слів у інший. Адже ж з цими переходами органічно пов'язані зміни і в межах словозміни, і в сфері сло-вотворення[7.65]. Так, наприклад, в основі субстантивації прикметників лежить про-цес опредмечення ознаки. При цьому в процесі субстантивації прикметник на-буває лексико-семантичних і граматичних ознак іменника: самостійних кате-горій роду, числа й відмінка. Субстантивація не лише охоплює лексико-сема-нтичну сторону прикметника, але й поширюється на граматичні значення, а тим самим і на граматичну форму. У зв'язку з цим явище переходу слів із сфери однієї частини мови в іншу треба кваліфікувати і як зміну змісту слова, і як змі-ну його парадигматичної чи словотворчої форми.
     У процесах взаємопереходу однієї частини  мови в іншу спостерігаються різні  ступені перехідності, про що переконливо  свідчить повна і часткова су-ботантивація прикметників та інших частин мови, О. О. Потебня називає грама-тичними категоріями і частини мови), якими є дієслово, іменник, прикметник, прислівник, як на щось незмінне, раз назавжди виведене з постійних влас-тивостей людської думки. Навпаки, навіть у відносно невеликі періоди ці кате-горії помітно змінюються”
     Проте треба визнати, що насправді в  процесі взаємопереходу однієї час-тини мови в іншу відбуваються глибокі внутрішні зміни як змісту, так і форми слова. Саме тому одним із важливих завдань морфології є з'ясування живих споробів переходу з одного лексико-граматичного класу слів у інший.
     У загальному процесі розвитку мови найактивнішими і найпомітнішими є зміни її словникового складу. Ці зміни відбивають якісні і кількісні перет-ворення в семантичному просторі мови,  а також у складі її номінативних спо-собів і засобів.  Зміни складу елементарних номінативних одиниць у сучасних мовах,  що мають значний обсяг номінативних ресурсів,  виявляються не лише у двопланових інноваціях (похідних словах і запозиченнях),  а й в одноп-ланових.  Однопланові інновації є результатом семантичної деривації,  втори-нної номінації або транспозиції  (переходу слів або форм слів до іншої частини мови). 
     Напевне,  для визначення специфіки еволюції мови як комунікативно-семіотичної  системи значимими стали б  статистичні характеристики,  співвід-ношення двопланових й однопланових інновацій.  Однак навіть за відсутності статистичних даних цілком переконливим є той факт,  що однопланові іннова-ції належать до активних засобів поповнення номінативних ресурсів сучасних мов,  зокрема української.  Очевидно,  сам цей лінгвальний факт,  щоб стати фактом лінгвістичної теорії,  вимагає наукового осмислення у світлі загальної проблеми мовної еволюції та відповідно до функціональних й експланаторних настановсучасноїлінгвістики [11. 144-238].
     Дослідження семантичної деривації, вторинної  номінації, транспозиції є відносно новим напрямом розбудови лінгвістичної  теорії. Типовим явищем для початкових етапів розвитку певних наукових напрямів є відсутність усталеної поняттєво-термінологічної бази.  Зокрема,  це стосується й терміна транспо-зиція. У лінгвістичній терміносистемі він фіксується як полісемічний і водночас синонімічний термінам конверсія, перехід частин мови,  що,  у свою чергу,  та-кож виявляють полісемічність.  Ми зупиняємося на терміні транспозиція,  ос-кільки,  на відміну від терміна конверсія, він застосовується лише до функ-ціонально однорідних одиниць – номінативно елементарних (а не до комуніка-тивних).  Вважаємо доцільним обмежити обсяг цього терміна таким значенням:  процес перетворення семантичної структури слова,  за умови збереження фор-мальної структури,  результатом якого є утворення омонімів,  що належать до різних частин мови. 
     Сучасний  стан дослідженості явищ транспозиції характеризується вичер-пним визначенням різновидів транспозиції  (субстантивація, ад’єктивація, ну-мералізація, прономіналізація,  вербалізація,  адвербіалізація, предикативація,  препозитивація, інтер’єктивація тощо), спробами з’ясувати системні співвідно-шення між цими різновидами транспозиції і первинною частиномовною належ-ністю слова [7. 26-28]. У розгляді цих системних співвідношень спостерігаємо непослідовно диференційований підхід до явищ мови і мовлення.  Цілком вірогідною причиною цього є те,  що всі транспозиційні процеси об-ов’язково починаютьздійснюватися в мовленні.  Однак не всі такі процеси заве-ршуються формуванням мовних транспозитів. 
     У транспозиційних змін виявляється  глибоке історичне коріння.  При-чому як результат транспозиції розглядається не лише омонімія слів,  що нале-жать до наявних частин мови,  а й становлення лексичного складу нової части-ни мови.  Загальновідомими є такі факти історії мови,  які свідчать,  що резуль-татом мовної транспозиції було формування нової частини мови –  числівника,  оскільки прості непохідні числівники утворилися в результаті транспозиції іменників або прикметників [15.34].
       Крім опису транспозиції, в сучасній  україністиці здійснюються спроби  виявити закономірності,  що супроводжують  перехід слів або їхніх форм  до ін-ших частин мови. Н.Ф. Клименко відзначає можливе звуження парадигми транспозита порівняно з транспонованим [6.21]. 
     Отже,  за обсягом дослідженості транспозиції в сучасній україністиці,  визначаються такі специфічні риси цього мовного  явища:
     •  транспозиційні зміни спостерігаються  протягом тривалої історії мови і  сягають навіть праіндоєвропейського періоду;
     •  у сучасній українській мові мовна  транспозиція виявляється в субстан-тивації прикметників і дієприкметників, ад’єктивації дієприкметників,  адвербі-алізації іменників і дієприслівників,  препозитивації іменників і прислівників; 
     •  результатами мовної транспозиції є  поповнення номінативних ресурсів наявних  частин мови;
     •  утворення мовних транспозитів,  що стають засобами поповнення номі-нативних ресурсів наявних частин мови, супроводжується звуженням парадиг-ми;
     Теорію  транспозиції вперше опрацював Ш.Баллі, а Л.Теньєр описав різ-новидди транспозиції, під назвою трансляція .
     "Транспозиція  – використання одної мовної  форми у функції іншої [енц.] термін транспозиція вживають  у вузькому і широкому розумінні.  У вузькому розумінні транспозиція  або функціональна транспозиція, стосується переходу слова з  однієї частини мови до іншої або її вживають у функції інших частин мови.
     Розрізняють два системи цієї транспозиції:
     1)   неповна або синтаксична транспозиція, коли змінюється лише синта-ксична, функція вихідної одиниці без зміни її морфологічної належності до від-повідної частини мови;
     2)   повна або морфологічна, транспозиція, коли утворюється слово іншої частини мови.
     Засобами  вираження морфологічної транспозиції є афіксація і конверсія.. За морфологічною транспозицією лексичне значення вхідних слів або зберіга-ються, або змінюються.
     У широкому розумінні транспозиції будь-яке  переносне вживання мовної форми. Термін транспозиція поширюють і на позначення метафоричного та інших перенесення значень слів.
     Транспозиція  однієї частини мови в іншу здійснюється під впливом функ-ці-ональних потреб. У структурі мови перехід частини мови вибуває повним і неповним. Перехід частин мови реалізовується синтаксично, морфологічно, семантично. Це різні ступені переходу, початком якого слід вважати пере-міщення симента в нетипову для нього синтаксичну позицію. Змішувана син-таксична позицію може набувати морфологічного закріплення або семан-тичного завершення. Синтаксичний ступінь переходу частин мови характери-зується великою позиційною рухливістю слів, що спричиняє їхнє семантично-синтаксичне варіювання. За переміщення частин мови з властивої їм синтаксич-ної позиції в синтаксичну позицію властиву іншій частині мови, пері одно від-буваються зміни в морфологічному або синтаксично пов'язаного з нею компо-нента... Зміни, які за переходу відповідної частини мови в іншу морфо-логічну не відображаються, можна немофрологізованим синтаксичними змінами. Зміни, що за переходу одної частини мови в іншу морфологічного відображаються. Вихованець такі зміни називаю морфологізованими синтаксичними змінами [19.87-88]
     На  морфологічному рівні функціональної транспозиції більш розпов-сюдженим продуктивним є афіксальний спосіб переходу в іншу частину мови. Крім того, більшість слів у нашій мові є похідними, тобто таким, які утвори-лися, від твір-ного у приєднанням певних афіксів. Менш, продуктивною є конверсія. Така низька продуктивність конверсії зумовлена тим, що єдиним засобом словотво-рення тут є система закінчень похідного слова, яке й відріз-няє його від твірного.
     Афіксальний спосіб має більше компонентів словотворення. Це і суфік-сація: ліс – лісний ; префіксація: бити – добити; та інші загальновідомі частини мови спостерігається переважно конфіксальний спосіб творення похідної лексеми: відмова – безвідмовний.
     Конверсія – спосіб словотворення, при якому  єдиним словотворчим засо-бом є система закінчень похідного слова, що відрізняє його, від твірного [Енц.266] За принципом словотворення конверсії, близька до безафіксного спо-собу. Об'єктом вивчення конверсії є такі частиномовні переходи, як субстан-тивація перехід у іменники ад'єктивація (перехід у прислівники), вербалізація (перехід у дієслово) нумералізація (перехід у числівники), проміналізація (пере-хід у займенники). Можливі переходи слів і в службові частини мови в прий-менник преполіціоналізація; в сполучники – коньюкціоналізація; в частину – артикуляція; у вигук – інтер'єктивація.
     При конверсії початкова форма швірного слова стає початковою формою похід-ного слова і за морфенною будовою нічим не відрізняється від нього: "При конверсії лише початкова форма структури твірного і похідного збіга-ється повніс-тю, а всі інші парадигматичні форми розрізняються. Виражаючи тим самим но-ве лексичне і граматичне значення похідного слова. За О.Кубря-новою новерсія – це спосіб, при якому дериваційне значення в похідніому вира-жається за допо-могою смпецифіного перетворення словозмінної парадигми твірного [Земська] О.С.Кубрянова вважає, що новерсію можна визначити і як процес морфологіч-ної трансформації основи, і, отже, як процес повної зміни парадигми у вихідній одиниці або як наслідок, повної зміни морфологічного оточення її. Формантом при конверсії є зміна синтаксичної функції, а відтак у парадигми.
     Термін  конверсія вживається у вузькому і широкому значенні. При вузь-кому розумінні конверсією називають лише випадки повного структурного збі-гу початкових форм твірного і похідного слів: прикметник майбутнє (майбутнє життя) і іменник майбутнє (наше майбутнє).
     Широке  розумінні конверсії базується  не лише на парадигмі словозміни, а  й на суфіксальних або їм подібних явищах: сіль - сол-и-ти, бомба - бомб-и-ти. 
Найгрунтовніше вмотивованим є вузьке розуміння конверсії. Яке ґрунтується на функції словозмінної парадигми: вживання слова в повній синтаксичній функції, супроводжується набуттям нового морфологічного значення і зміною, засобів його вираження, тобто зміною парадигм. В. Виноградов, І.Ковалик на-зивають цей спосіб морфолого-синтаксичним.

     Окрім синтаксичної транспозиції мовознавці, зокрема І.Вихованець, роз-гляддають третій ступінь функціональної транспозиції – семантичний [15.78]Його вважають завершальним. Лексеми при переході на семантичний рівень за-знають великих семантичних транспозицій і остаточно втрачають своє вихідне лексичне значення.
     Семантична  транспозиція – це слово роду утворення  фразеологічних конструкцій з тією різницею, що до уваги ми беремо лише транспоноване сло-во, ступінь творення якого ми визначаємо з мікроконтектсу. 
Конверсія як було зазначено. Набуває ознак синтаксичної і морфологічної тран-спозиції, то може виділятися як окремий ступінь – морфолого-синтак-сичний або конверсійний. Наприклад: вечірнй день (транспозиці "вечірній" транспор-тувався у прикметник з іменником "вечір" за допомогою суфікса – н- та флексій – ій, тобто утворився афіксальним способом, при цьому змінивши не лише частиномовну належність, але й категоріальні ознаки, а також свою оформу.

     Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно. Синтаксичні  позиції як певні значення в синтаксичних відношеннях закріп-люються за частинами мови. Якщо ту чи ту позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і мор-фологічні ознаки, перебуваючи у нетипових для нього синтаксичних зв'язках. [Гриценко]
     Наприклад, прикметник у ролі підмета або  доданка позначає не ознаку пред-мета, а особу або предмет. Пор. Зійшов молодий місяць. До хати увійшов моло-дий.
     Відповідно  до виконуваної ролі в реченні  субстантивований прикметник моло-дий позначає особу чоловічої статі, втрачає здатність змінюватися зовні від мо-тивуючого, але дістає нове значення.
     Отже, морфолого-синтаксичний собі словотворення  – це виникнення но-вих слів однієї частини мови в іншу.
     Взаємопереходи  в системі частин мови зумовлені  змінами в синтакси-чному фукнціонувані частин мови. Слова, належні до тих або інших функці-онально-виконуваною синтаксичною функцією або є за кількома неоднорід-ними ознаками – за значенням, морфологічними категоріями та синтаксичними особливостями.
     1.2. Субстантивація
     Субстантивація  є одним з видів між категоріальної транспозиції, коли слова одної частини  мови вживаються у ролі іншої.Субстантивація – вид транс-позиції, який полягає в переході слів (словоформ) з інших частин мови до класу іменників. Субстантивуються переважно слова іменних частин мови та діє-прикметники [17. 265-266].
     Субстантивація  не лише охоплює лексико-семантичну сторону прикмет-ника, але й поширюється на граматичні значення, а тим самим і на граматичну форму. У зв'язку з цим явище переходу слів із сфери однієї частини мови в ін-шу треба кваліфікувати і як зміну змісту слова, і як зміну його парадигматичної чи словотворчої форми.
     У процесах взаємопереходу однієї частини  мови в іншу спостерігаються різні  ступені перехідності.
     Субстантивація  – семантично-синтаксичний перехід  прикметника й діє-прикметника (зрідка й інші частин мови, наприклад, дорога в нікуди) в іменник, при чому даний прикметник уживається вже лише у функції іменника (повна субстантивація – кошовий, хорунжий ланкова, подушне – первісно це атрибути до іменників, які тут давно забулися), або поруч можливе ще й прикметникове вживання (гайовий, минуле, невідома). При контекстовій субстантивації атрибутовий характер даного прикметника ще повнотою відчутний (Крайній ла-ви побіг першим).
     Субстантивація  широко вживається зокрема в науковій термінології. Субстантивацію досліджували Д. Гринчишин, Й. Дзендзелівський, М. Леонова й інші.[19.276].
     Субстантивація  є одним з видів між категоріальної транспозиції, коли слова одної частини  мови вживаються у ролі іншої: приймальня, керуючий.
     Субстантивація  – вид транспозиції, який полягає  в переході слів (сло-воформ) з інших частин мови до класу іменників. Субстантивуються переважно слова іменних частин мови та дієприкметники.
     Згідно  з новою концепцією про п’ятикомпонентну систему частин мови іменника, дієслова, прикметника, числівника та прислівника) розрізняють чотири види субстантивації:
    Віддієслівна субстантивація;
    Відприкметникова субстантивація;
    Від числівникова субстантивація;
    Відприслівникова субстантивація.
     Синтаксичний  ступінь віддієслівної субстантивації буває тоді, коли ді-єслівна особова форма виступає в позиція підмета або другорядного члена ре-чення. Віддієслівна синтаксична субстантивація в граматичній структурі су-часної української літературної мови є нехарактерним явищем, вона має оказі-ональний, мовленнєвий характер.
     Найчастішою в українській мові є віддієслівна морфологізована субстан-тивація. Вихідні дієслова й утворені в результатів віддієслівної морфологізо-ваної субстантивації іменники мають тотожну лексичну сема тичку, але відріз-няються частиномовними граматичними категоріями і формально-синтаксич-ними та семантично синтаксичними функціями.
     Перехід дієслів в іменники зрідка набуває  семантичного вияву. Типовим репрезентантом віддієслівної субстантивації, її різних ступенів може бути дієс-лово сидіти.
     Існує три ступені субстантивації прикметника:
    синтаксичний,
    морфологічний,
    семантичний.
     Умовою  для синтаксичного переходу прикметника  в іменник є наявність словосполучення, де залежним від опорного іменника компонентом виступає прикметник. Під  впливом контексту у словосполученні  відбувається опущення, тобто редукція, опорного іменника, внаслідок цього  прикметник, потрапивши в позицію  останнього, перебирає на себе його функції.
     Пристосування прикметника виконувати роль іменника – називати уже не ознаку предмета, а сам предмет – супроводжується  одночасною трансформа-цією граматичних категорій роді, відмінка і числа. Подібно до іменника транс-формовані прикметники вступають у валетний зв’язок з дієсловами – прису-дками і чисельно характеризують предмети, категорія роду із словозмінної стає класифікуючою; прикметник присвоює собі граничне значення роду опущеного іменника, втрачаючи здатність змінюватися за родом, при цьому субстан-тивовані лексеми зберігають морфологічну форму прикметника, наприклад: «Ось вона [Оксана] вийшла босоніж, і приїжджі одразу ж обступили її».
     Субстантивовані прикметники виконують ті ж самі синтаксичні функції, що й іменник:
    вони є підметами, доданками, іменними частинами складних присудів,
    мають при собі залежні слова.
     Морфологічна  субстантивація супроводжується появою в прикметникові шляхом афіксації  або конверсії усіх структурно-морфологічних  ознак іменника, що засвідчує повних перехід у категорію субстантива, при цьому похідне слово «набуває граматичної предметності та іменникових  категорій роду, числа і від-мінка.
     Семантична  субстантивація, є рідкісним явищем у граматичному аспек-ті, ґрунтується на асоціативних зв’язках між ознакою, яку передає прикметник, і предметом, для якого ця ознака є основною, визначальною, наприклад: білизна снігу (від снігу білий) і постільна білизна (її колір білий).
     Не  продуктивною в сучасній українській  літературній мові є відчислів-никова субстантивація. Відповідно розрізняють три різновиди:
    синтаксичний,
    морфологічний,
    семантичний.
    и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.