На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Сутнсна характеристика господарських ршень

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 12.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 22. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Тема 1. Сутнісна характеристика господарських рішень  

План
     1.1. Господарські рішення,  їх сутність та  ознаки
     1.2. Класифікація господарських  рішень
     1.3. Вимоги до господарських  рішень та умови  їх досягнення
1.1. Господарські рішення,  їх сутність та  ознаки
 
     Як  відомо, від якості, раціональності та обґрунтованості прийнятих господарських  рішень залежить досягнення організацією поставлених цілей та забезпечення ефективності її діяльності. Дослідження  робіт науковців та практикуючих фахівців з управління підприємством дозволяє виділити такі трактування поняття "рішення" [5; 7; 10; 15]:
    як процес здійснення певних етапів процесу управління (підготовка, формування, прийняття та реалізація);
    як комплекс функціональних складових процесу управління (постановка мети, завдань та планування діяльності за кращою альтернативою їх досягнення; розподіл часу і ресурсів; мотивація до запланованих дій; координація та регулювання процесу реалізації рішення; облік й контроль за результатами);
    як вольовий акт вибору певної альтернативи за допомогою заздалегідь визначених правил;
    як результат вибору з переліку наявних альтернатив (розпорядження до дії: план роботи, варіант проекту);
    як умова дій (заходів), яка передбачає наявність певних елементів: суб’єкта прийняття рішення (менеджер, відділ, підприємство в цілому); об’єкта – виконавця рішення (підлегла особа, відділ, підприємство в цілому); предмета рішення; мети й причини прийняття.
     Отже, господарське рішення – це результат  процесів аналізу, економічного обґрунтування  та вибору із сукупності альтернатив найдоцільнішого варіанту дій щодо досягнення цілей підприємства. Сутність господарського рішення полягає у одночасному врахуванню п’яти невід’ємних один від одного аспектів [41]:
    економічного аспекту, який полягає в тому, що кожне рішення має певну реальну вартість (як суму фінансових, матеріальних й інших витрат на розробку та прийняття рішення; а також, як прямі або опосередковані прибутки, отримані в результаті його реалізації);
    організаційного аспекту – вимоги наявності необхідних господарських та інформаційних зв’язків, регламентуючих документів; функціонування налагодженої системи контролю за ходом реалізації рішення тощо;
    соціального аспекту, закладеного у самому механізмі узгодження розподілу праці всередині колективу;
    правового аспекту, який полягає у відповідності запланованих заходів обмеженням та дозволам діючої нормативно-законодавчої бази господарської діяльності підприємств (законодавчим актам, міжнародним зобов’язанням, власним статутним та іншим документам);
    технологічного аспекту, що проявляється у забезпеченні прийнятих господарських рішень наявними трудовими, технічними, інформаційними тощо ресурсами.
     Найважливішими  ознаками господарських рішень є: по-перше, можливість вибору варіанту дій з  безлічі альтернатив; по-друге, наявність мети розробки рішення; по-третє, необхідність вольового акту особи, яка приймає рішення.
     Господарські  рішення на підприємстві приймаються  за трьома напрямами: а) в управлінні внутрішніми процесами; б) в управлінні взаємодією із зовнішнім середовищем та в) безпосередньо в управлінні підприємством у цілому.
1.2. Класифікація господарських  рішень
 
     Рішення, що приймаються в господарській  практиці, характеризуються значною різноманітністю. Класифікація господарських рішень за певними ознаками [20; 41; 6; 5; 33; 24] наведена в табл. 1.1.
     Таблиця 1.1
Класифікація  господарських рішень
Ознака Види господарських  рішень
За  ступенем невизначено-сті (повноти інформації)
    прийняті в умовах визначеності;
    прийняті в умовах невизначеності;
    прийняті в умовах ризику
За  ступенем унікальності
    рутинні;
    нетворчі;
    унікальні (творчі)
За  типом застосованих критеріїв і  часу (швидко-сті) вирішен-ня завдань
    автоматичні – прийняті миттєво (питання – відповідь);
    бліц-рішення (прийняті за кілька хвилин);
    експрес-рішення – приймаються протягом кількох годин;
    лонгіровані – вироблені впродовж тижнів і місяців
За  стадією
    рішення на стадії НДДКР;
 
Продовження табл. 1.1
Ознака Види господарських  рішень
життєвого циклу товару
    рішення на стадії виробництва;
    тощо
За  функціона-льною спря-мованістю
    розроблені для проведення планових заходів у компанії, підрозділі;
    спрямовані на розв’язок організаційних проблем функціонування підприємства;
    розроблені за різними аспектами діяльності працівників підприємства;
    координаційні (необхідні для узгодження мінливих умов внутрішнього і зовнішнього середовища та гармонізації діяльності підприємства);
    контрольні (служать для оцінки результату тих чи інших дій підлеглих з метою забезпечення своєчасного виконання планів та намічених цілей);
    інформативні (спрямовані на впорядкування інформаційного поля діяльності працівників компанії та надання їм необхідної інформації);
    регулювальні (визначають спосіб здійснення тих чи інших дій у певних ситуаціях і виражаються в різного роду правилах, розпорядках, графіках, нормах, нормативах тощо)
За  сферою дії
    технічні (приймаються з приводу об’єктивних факторів діяльності – використання устаткування, технологій тощо);
    економічні (пов’язані з витратами підприємства й зумовлені обмеженістю його ресурсів);
    соціальні (приймаються стосовно умов праці персоналу, її оплати, пільг, гарантій)
За  метою
    комерційні;
    некомерційні
За  рівнем управління
    прийняті на вищому рівні;
    прийняті на середньому рівні;
    прийняті на нижчому рівні
За  масштаб-ністю
    комплексні;
    часткові
За  організаці-єю розробки
    колегіальні;
    корпоративні;
    індивідуальні;
    змішані
 
Продовження табл. 1.1
Ознака Види господарських  рішень
За  терміном дії
    стратегічні – розробляються на тривалий строк  
    (5-10 років) з охопленням всіх ключових елементів підприємства (структура, виробництво);

    тактичні – приймаються на термін 1-3 роки з охопленням частини ключових елементів компанії);
    оперативні – короткострокові рішення, які розробляються в разі виникнення ситуацій, що заважають реалізації тактичних рішень
За  ступенем складності
    стандартні;
    нестандартні
За  глибиною дії
    однорівневі;
    багаторівневі
За  компетент-ністю
    на основі здорового глузду;
    професіональні
За  часом дії
    тривалої дії;
    разові;
    неперервної дії;
    спрямовані на розв’язання окремих завдань
За  прогнозо-ваною ефек-тивністю
    ординарні – за яких ефективність витрат ресурсів на одиницю отриманого результату відповідає нормам і нормативам, прийнятим для даної галузі, напряму діяльності;
    синергічні – за яких ефективність витрат ресурсів на одиницю здобутого ефекту різко зростає (ефект має яскраво виражений характер непропорційного зростання);
    асинергічні – призводять до непропорційного зниження ефективності системи/операції
За  складністю реалізації
    прості (реалізуються для виконання однієї дії);
    процесні (реалізуються для виконання певної сукупності взаємопов’язаних дій)
За  ознакою врахування або невраху-вання  зміни умов реаліза-ції рішення
    гнучкі, алгоритми реалізації яких уже під час прийняття рішень передбачають різні варіанти дій залежно від зміни внутрішніх та зовнішніх умов;
    жорсткі, які мають єдиний варіант реалізації за будь-яких умов або станів суб’єктів чи об’єктів
За  ознакою управлінсь-ких функцій
    рішення функції планування;
    рішення функції організаційної діяльності;
    рішення функції контролю;
 
Продовження табл. 1.1
Ознака Види господарських  рішень
 
    рішення функції  регулювання;
    рішення функції мотивації учасників
За  кількістю цілей
    одноцільові;
    багатоцільові
За  рівнем прийняття
    рішення організації в цілому;
    рішення структурних підрозділів;
    рішення функціональних служб;
    рішення окремих працівників.
За  напрямом вирішення
    рішення, що приймаються всередині організації як системи;
    рішення, які виходять за межі організації
За  тривалістю періоду реалізації
    довгострокові – з терміном реалізації понад 5 років; особливості рішень зумовлені баченням (прогнозом) майбутнього, яке випливає з умов і потреб сьогодення;
    середньострокові – їх реалізації займає від одного до 5 років; рішення відображаються в обов’язкових для виконання планах і програмах, згідно яких здійснюються конкретні практичні заходи;
    короткострокові – реалізуються в межах одного року; як правило, приймають форму усних чи письмових наказів, розпоряджень; не вимагають значної попередньої підготовки
За  ступенем обов’язково-сті виконання
    директивні – найбільшою мірою характерні для стабільних умов функціонування підприємства; розробляються вищими органами управління стосовно найважливіших поточних і перспективних проблем організації для обов’язкового виконання на її нижчих рівнях;
    рекомендаційні – готуються дорадчими органами (комітетами, комісіями); виконання таких рішень бажане, але не обов’язкове, оскільки вони стосуються осіб та відділів, безпосередньо не підпорядкованих означеним комітетам (комісіям);
    орієнтаційні – призначені для нижчих рівнів управління, що перебувають під значним впливом центру
За  характером прийняття
    вибіркові (стосуються одного чи кількох близьких аспектів розглянутої проблеми);
    систематичні (охоплюють проблему в цілому, в
 
Продовження табл. 1.1
Ознака Види господарських рішень
  усьому її різноманітті та взаємозв’язках)
За  способом прийняття
    консультативне (приймається одноосібно, але на базі попередніх консультацій у експертів з даних питань);
    спільне (приймається в результаті взаємної згоди всіх учасників на основі консенсусу);
    парламентське (приймається в результаті взаємної згоди більшості)
За  широтою охоплення 
    загальні – стосуються однакових проблем усіх (декількох) підрозділів організації (наприклад, про час початку та закінчення робочого дня);
    спеціальні – стосуються вузьких проблем одного підрозділу чи групи працівників
З погляду  зумовленості
    запрограмовані (для стандартних регулярно повторюваних ситуацій);
    незапрограмовані (для неординарних обставин, з використанням індивідуального творчого підходу до розв’язання проблем)
З погляду  принципового підходу до варіантності
    безальтернативне (приймається в тому випадку, якщо все зрозуміло, та зі становища, що склалося, є тільки один вихід (як правило, характерно для нескладних стандартних ситуацій і проблем));
    бінарне (має одну альтернативу);
    багатоваріантне (допускає велику кількість можливих способів дії);
    інноваційне (є поєднанням найбільш придатних і несуперечних один одному характеристик тих рішень, що були в цілому відхилені)
 
     Серед виділених у табл. 1.1 класифікаційних характеристик господарських рішень найбільш вживаними є групування за ознакою управлінських функцій, терміном дії, ступенем визначеності і ризику. Саме з такими видами рішень, зазвичай, стикається більшість організацій й підприємств.
1.3. Вимоги до господарських  рішень та умови  їх досягнення
 
     Будь-яке  господарське рішення має задовольняти певні вимоги, перелік яких, а  також умов забезпечення їх досягнення представлений в табл. 1.2 [41].
     Таблиця 1.2
Вимоги  до господарських рішень та умови їх досягнення
№ з/п Вимоги до господарського рішення Умови досягнення
1 Відповідність чинному законодавству та статутним  документам підприємства Контроль з  боку юриста, референта
2 Вчасність (не можна  поспішати або запізнюватися) Знання та інтуїція керівника
3 Цільова спрямованість  та адресність (виконавці мають розуміти, на що спрямовано рішення та які  засоби будуть використані) Формування  та доведення цілей, строків виконання до кожного працівника
4 Відсутність у  тексті рішення суперечностей самому собі або раніше реалізованим Контроль з  боку юриста, референта
5 Організаційна досяжність Висновок експертів  або спеціалістів
6 Контрольованість (наявність параметрів для зовнішнього  або внутрішнього контролю його виконання) Складання робочих  документів
7 Урахування  можливих негативних наслідків реалізації рішення в економічній, соціальній, екологічній та інших сферах Висновок зовнішніх  експертів
8 Наявність у  керівників відповідних повноважень (прав та обов’язків) для реалізації господарських рішень Впровадження  поса-дових інструкцій та положень про відділи та служби
9 Наявність можливостей  обґрунтування позитивних результатів Низка розрахунків  та припущень 
 
     Табл. 1.2 дозволяє прийти висновку, що важливими  вимогами до господарського рішення  є [24]:
    оптимальність (найповніша відповідність обраним критеріям "найкращого" рішення);
    ефективність (досягнення запланованих результатів з найменшими витратами);
    результативність (отримання потрібних кінцевих результатів);
    практичність (наявність конкретного застосування);
    економічність (отримання економічного ефекту від реалізації);
    достатня точність, що гарантує відповідність отриманого результату очікуваному;
    надійність (відсутність значних помилок та уникання підвищення ризику);
    наукова обґрунтованість (формування на базі пізнання й використання об’єктивних економічних законів і тенденцій);
    реальність (встановлення досяжних цілей, врахування наявних ресурсів і часу);
    забезпеченість відповідними ресурсами (управлінськими, матеріальними, людськими, правовими тощо);
    недопущення конфліктів між окремими цілями, шляхами їх досягнення та виконавцями прийнятих рішень;
    цілеспрямованість (орієнтація на досягнення поставленої мети);
    кількісна та якісна визначеність (існування різнорідних показників відповідності здійснюваних заходів запланованим рішенням);
    своєчасність розробки, прийняття та реалізації;
    гнучкість (можливість зміни мети та (чи) алгоритму досягнення мети в разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов);
    правомірність (дотримання правових норм його прийняття);
    комплексність (врахування можливих наслідків економічного, політичного, правового, психологічного тощо характеру);
    наявність механізму реалізації (охоплення обов’язкових організаційних процедур: а) ресурсне забезпечення; б) верифікація цілей та обов'язків; в) контроль процесу реалізації рішення).
 
 
 
Тема 2. Технологія прийняття  рішень господарської  діяльності  

План
     2.1. Елементи та етапи  процесу прийняття  господарських рішень
     2.2. Форми вираження  й реалізації рішень  в процесі господарювання
     2.3. Класифікація моделей і способів прийняття господарських рішень
2.1. Елементи та етапи  процесу прийняття  господарських рішень
 
     Процес  прийняття рішень вимагає наявності  певних його елементів: суб'єкту управління, об'єкту управління, суб'єктів, які приймають рішення, цілей, критеріїв вибору та ефективності, результатів, умов, ресурсів, методів, підходів, технологій, чинників зовнішнього і внутрішнього середовища тощо (рис. 2.1).
       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 2.1. Елементи процесу прийняття рішень 

     Досліджуючи взаємозв'язки між наведеними на рис. 2.1 основними елементами процесу прийняття рішень, слід зауважити, що вони мають системний характер і реалізуються як комплекс підсистем та їх механізмів:
    цільової підсистеми – вона забезпечує взаємозв'язки в ієрархії цілей;
    підсистеми рішень – забезпечує взаємозв'язки і взаємну підпорядкованість між рішеннями;
    підсистеми структури об'єкта управління – відображає найважливіші структуротворчі частини об'єкта управління, а також їх взаємини і обмеження в рамках бізнес-процесів;
    підсистеми ресурсного забезпечення – відображає взаємодію матеріально-ресурсних потоків;
    підсистеми суб'єктів управління – відображає усю сукупність суб'єктів управління (ОПР) та їх ієрархічні відносини в рамках організаційної структури;
    підсистеми технологій і методів управління – забезпечує пошук і застосування методів і засобів при функціонуванні механізму управління, послідовність і характер їх використання;
    правової підсистеми – регламентує правові аспекти функціонування механізму;
    підсистеми інформаційного забезпечення – створює умови для функціонування усіх підсистем і забезпечує інформаційні потоки.
     Формування  механізму управління на підприємстві здійснюється у декілька етапів:
    виявлення проблеми, що передбачає уточнення цілей системи, стани зовнішнього і внутрішнього середовища, порівняння бажаного, наявного і можливого станів тощо;
    побудова моделі поведінки системи, яка дасть змогу імітувати процес розвитку системи, визначати можливі управлінські дії, оцінювати і аналізувати (з урахуванням динаміки зовнішнього середовища) наслідки прийняття рішень, виокремити головні чинники успіху;
    отримання початкових даних, аналітичних оцінок сильних і слабких сторін системи, корегування цілей, проблем і моделей.
     Необхідність  прийняття господарських рішень обумовлена існуванням певних господарських проблем та необхідністю їх розв’язання [6]. На даний час не існує загальноприйнятої технології прийняття рішень. У загальному вигляді, процес прийняття рішень передбачає ідентифікацію проблеми, вибір варіантів рішень, що розв’язують проблеми та оцінку ефективності рішень [38, 16]. Повний перелік етапів та процедур, що складають технологію прийняття рішень, представлений в табл. 2.1. 

     Таблиця 2.1
Етапи та процедури процесу прийняття  рішень
Етапи Процедури
I. Постановка  задачі розв’язання проблеми
    Оцінка нової ситуації
    Виявлення проблеми
    Збір необхідної інформації
    Опис проблемної ситуації
II. Розробка  варіантів рішення
    Формулювання вимог, обмежень
    Збір необхідної інформації
    Розробка можливих варіантів рішення
III. Вибір  рішення
    Визначення критеріїв вибору
    Вибір рішень, відповідних критеріям
    Оцінка можливих наслідків
    Вибір кращого рішення
IV. Організація  виконання рішення та його оцінка
    План реалізації обраного рішення
    Контроль ходу реалізації рішення
    Оцінка розв’язання проблеми та виникнення нової ситуації
 
     Згідно  табл. 2.1, процес прийняття господарського рішення починається з виявлення та формулювання сукупності проблем (підвищення прибутковості, освоєння нових видів продукції, розширення ринків збуту; підвищення ефективності фірми чи підрозділів, підвищення конкурентоспроможності тощо) з визначенням їх пріоритетності та термінів реалізації.
     Після цього починається стадія пошуку інформації та формування альтернатив рішення для забезпечення найбільшої обґрунтованості обраного варіанту. З метою усунення суб’єктивності у підходах, оцінюють економічну ефективність варіантів рішення (міру віддачі на витрачені ресурси). Способи вибору рішення серед наявних альтернатив поділяються на ті, що передбачають задоволення конкретної потреби, та спрямовані на одночасне задоволення всіх потреб (максимізаційний вибір).
     Завершення  процесу вибору рішення є ознакою  початку процесу його реалізації, що вимагає певної організаційної та ресурсної підтримки, тобто гарантування необхідними фінансовими, трудовими, матеріальними, технологічними та інформаційними ресурсами.
     Процес  прийняття рішення завершує етап контролю за його реалізацією. Залежно  від конкретної ситуації та позиції  керівництва, контроль за ходом реалізації рішення може розрізнятися за формою і методами здійснення: суцільний, вибірковий; внутрішній (за допомогою спеціального підрозділу) чи зовнішній контроль (аудиторською фірмою).
2.2. Форми вираження  й реалізації рішень  в процесі господарювання
 
     Залежно від умов розробки господарських рішень можуть використовуватися різні форми їх вираження [41], перелік та визначення яких наведені в табл. 2.2.
     Таблиця 2.2
Основні форми вираження господарських  рішень
Форма  
вираження
Визначення
Акт Рішення широкого кола державних і суспільних організацій; може мати міжнародний характер
Акцепт Рішення щодо прийому  пропозицій про укладання угод на запропонованих в оферті (формальній пропозиції про угоду) умовах
Бюлетень Рішення керівника  щодо короткого повідомлення підлеглих про стан справ; має суспільне значення
Вказівка Рішення методичного, технологічного характеру, яке реалізується у формі настанов та роз’яснень
Декларація Урочиста програмна  заява керівника
Договір Рішення щодо проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав і зобов’язань у комерційних  та некомерційних сферах діяльності
Закон Рішення державної  влади, яке має загальнообов’язковий та незмінний характер
Заява Офіційне повідомлення керівника найвищого рангу
Повідомлення  про зміну  Рішення щодо суттєвих змін у певній діяльності
Інструкція  Рішення, яке  встановлює порядок та спосіб виконання  означеної дії
Кодекс Збірка законів
Концепція Система поглядів керівника, відображена в певному документі
Модель (процесу або явища) Рішення, що завдяки  певним елементам і зв’язкам із визначеною точністю відтворює реальні процеси чи події
Наказ (письмовий або усний) Нормативний документ – обов’язкове для виконання рішення керівника організації або її великого підрозділу
 
Продовження табл. 2.2
Форма  
вираження
Визначення
Норма Чинний закон  держави; порядок дій в будь-якій галузі чи компанії, наприклад, норма  права, норма поведінки
Огляд Стисла інформація стосовно будь-яких процесів або явищ
Оферта Рішення, зазвичай комерційного характеру, з пропозицією  будь-якій особі укласти угоду  на вказаних умовах. Оферта й акцепт складають контракт
Перелік Інформація, класифікована  в певному порядку
План  Рішення, яке відображає цілі та конкретні задачі діяльності, а також засоби, методи та час їх реалізації
Положення Рішення, що включає  певний набір законів, правил та інструкцій, які регламентують певний вид діяльності
Порядок Документ щодо доцільної розстановки об’єктів для раціональної діяльності
Постанова Колективне  або індивідуальне рішення вищого органу влади для будь-якої організації; статус постанови переважає статус наказу
Правила Рішення, з урахуванням  традицій організації, у формі набору сталих норм поведінки й діяльності певних груп працівників
Прейскурант Довідник, який включає ціни, тарифи на товари, послуги
Прес-реліз  Спеціальний бюлетень для термінової публікації в засобах масової інформації, який формується урядовими установами, міжнародними організаціями та прес-бюро
Протокол  Рішення, що відображають певні події
Розпорядження Рішення керівника, не наділеного адміністративними функціями, щодо питань технології, організації праці та техніки безпеки
Статут  Набір правил, які  регулюють діяльність організацій
Угода Рішення, що формує загальну позитивну інфраструктуру будь-якої діяльності
Указ  Рішення глави  держави, затверджене парламентом; має силу закону
 
     Табл. 2.2 дозволяє дійти висновку, що реалізація рішень, прийнятих суб’єктом господарювання, може відбуватися в таких формах:
    ділова бесіда – спеціально організована керівником зустріч із підлеглим (групою підлеглих) для обміну думками за заздалегідь обумовленою тематикою, актуальною для компанії;
    ділова гра (тренінг) – спеціально організована інтенсивна діяльність робітників з підготовки та реалізації господарських рішень на основі імітаційних моделей реальних процесів;
    засідання – вузькопрофесійна нарада, здебільшого, для розв’язання організаційних питань (засідання профкому, президії тощо);
    звіт (у письмовій чи усній формі) – рішення спеціаліста щодо результатів індивідуальної або колективної роботи з реалізації господарських рішень;
    методика – сукупність методів для професійного виконання будь-якої діяльності;
    навчання – ділова бесіда, яка проводиться керівником для надання новітніх знань або інформації стосовно виконання будь-якої діяльності;
    нарада – колективна ділова бесіда, що проводиться керівником для оперативного доведення до підлеглих конкретних задач, використання колективного розуму, обміну інформацією та накопиченим досвідом стосовно здійснення важливих господарських рішень;
    настанова – ділова бесіда, яка проводиться керівником з метою навчання, передачі досвіду успішного виконання господарського рішення;
    особистий приклад – дії керівництва у сфері підпорядкування, за заздалегідь підготовленим сценарієм, метою є розвиток у підлеглих ефекту наслідування авторитетам у техніці здійснення господарських рішень;
    порада – ділова бесіда, що проводиться керівником з виконавцями рішення з метою передачі його поглядів на виконання рішення; порада є необов’язковою для виконання підлеглими;
    примушування – ділова бесіда; ведеться керівником у вигляді погроз або підвищення платні для спонукання працівника до виконання господарських рішень;
    рекомендаційний лист – рішення авторитетного спеціаліста поручитися за будь-яку людину, компанію або діяльність перед потенційним або конкретним роботодавцем, постачальником чи споживачем;
    роз’яснення – ділова бесіда, яка проводиться керівником з метою пояснення, підвищення зрозумілості суті й складу господарського рішення тощо.
2.3. Класифікація моделей  і способів прийняття  господарських рішень
 
     Зазвичай  технологія прийняття рішень складається  з кількох окремих елементів, пов’язаних з формуванням відповідей на ряд запитань [33; 49]: ідея, мета рішення (навіщо робити?); кількість і якість об’єктів (що робити?); ресурси (з якими витратами?); застосовувані технології (як робити?); виконавці (хто має робити?); терміни (коли робити?); споживачі (для кого робити?); місце (де робити?); економічний, соціальний, екологічний, технічний ефекти (що це дає?).
     Вибору  певних технологій передує аналіз моделей  прийняття рішень. Означені моделі можуть відрізнятись за кількома ознаками [6; 16; 33]:
    методологічними підходами, що використовуються в процесі прийняття господарських рішень;
    способом мислення (раціонально або інтуїтивно) та терпимістю до двозначності (логічна послідовність та порядок процесу прийняття рішень для мінімізації двозначності або творчий «хаос» і толерантне ставлення до невизначеності та ризику);
    концепціями прийняття рішень;
    різновидами поведінки осіб, які приймають рішення;
    шляхами прийняття рішення: самостійне рішення; рішення, що приймається керівником після консультацій з підлеглими і фахівцями; групове рішення; рішення всього колективу.
     Розглядаючи рішення як процес, спрямований на вибір дій людини, фірми чи групи осіб (підрозділів), слід зауважити, що дана економічна категорія перетворюється на розумово-психологічний процес, у якому наявні такі аспекти, як логіка, інтуїція, судження (досвід). В ідеалі всі названі елементи мають бути збалансованими. На практиці взаємодія цих факторів визначає певну форму «трикутника» прийняття рішення. Наприклад, на рис 2.2 представлений аналітичний стиль прийняття рішень керівником, який значно покладається на логіку, дещо меншою мірою – на власний досвід, і мало звертає уваги на інтуїцію. 

       
Рис. 2.2. Трикутник, що відображає аналітичний  стиль прийняття рішення
     Процес  прийняття рішення на стратегічному й оперативному рівні може мати інтуїтивний, адаптаційний або раціональний характер [6; 41]. При прийнятті рішень інтуїтивного характеру особа керується аналогіями, словесними концептуальними асоціаціями та передбаченням; систематичний підхід до вибору альтернатив відсутній, отже, має місце значний ризик. Адаптаційні рішення, засновані на судженні, схожі на інтуїтивні, але базуються на знаннях й осмисленому досвіді минулого. В основі раціонального рішення полягає не минулий емпіричний досвід, а об’єктивний аналіз поточних умов функціонування підприємства, та тих, які очікуються в майбутньому.
     Існує певний зв'язок між стратегічним, тактичним  і оперативним управлінням, а  також інсайтними, інтуїтивними та адаптаційними рішеннями (рис. 2.3). Згідно рис. 2.3, інсайтні та інтуїтивні рішення дозволяють розв’язувати проблеми як тактичного, так і стратегічного характеру. Напроти, рішення, засновані на судженнях, спрямовані на вирішення задач оперативного управління.
     З урахуванням вищесказаного, дослідження другого критерію виділення моделей прийняття рішень дало підставу визначити стилі у прийнятті рішень (рис. 2.4). 

     
Рис. 2.4. Матриця стилів прийняття рішень 

     Згідно  рис. 2.4, директивний стиль представляє  модель прийняття рішень, що характеризується незначною терпимістю до двозначності та раціональним способом мислення. Аналітичному стилю притаманна модель прийняття рішень, що характеризується високою терпимістю до двозначності та раціональним способом мислення. Концептуальна модель прийняття рішень означає поєднання інтуїції з вмінням оцінювати численні довготермінові альтернативи. Біхевіористична модель характеризується інтуїтивним підходом до  

     
прийняття рішень, проте відзначається низькою  терпимістю.
     Основні концептуальні моделі, за допомогою яких, відповідно до четвертого критерію класифікації, може бути описаний процес прийняття господарських рішень, наведені в табл. 2.3.
     Таблиця 2.3
Моделі  процесу прийнятгя управлінських  рішень (за основними концепціями)
Модель Опис моделі
Модель "організація-машина" Безособовий механізм, представлений у вигляді багаторівневої адміністративної ієрархії, що складається з формалізованих структур, зв'язків та системи взаємин між її елементами
Модель "природної" організації Припускає, що організації виникають природним чином, розвиваючись за власними законами – вони здатні самоорганізовуватись, реагуючи на зовнішні та внутрішні зміни
Організація-колектив Головним регулятором  в організації є прийняті в  групі норми поведінки. Особливе значення надається міжособистим відносинам, відносинам між окремими членами організації, взаємним прихильностям та загальним інтересам
Соціотехнічна модель Особливе значення в структурі організації надається впливові технологічного процесу виробництва на внутрішньогрупові зв'язки
Інтеракційна  модель Увага приділяється ролі очікування і системі цінностей  членів організації, їхнім уявленням  про ситуацію та взаємодії між  членами організації
Інституціональна  модель Припускає, що функціонування і структура організації формуються під впливом інституцій – традицій і норм, що діють у внутрішньому і зовнішньому середовищі функціонування організації
Конфліктна  модель Передбачається, що усередині організації стикаються і протидіють один одному протилежні цілі й інституції
Органічна модель Передбачає, що організація розвивається за законами, близькими до законів розвитку живого організму, в якому кожен елемент  відіграє визначену роль, а вся сукупність елементів утворює взаємозалежну структуру
 
 

Продовження табл. 2.3
Модель Опис моделі
Процесна  модель Передбачає, що організація розвивається як безперервний процес утворення і розпаду, злиття і поглинання
Неорганічна Спрямована  на виявлення й об'єднання в  єдине органічне ціле позитивних та негативних функцій різних частин суспільства
Цільова Передбачає  досягнення цілей організації, що забезпечують: виконання головних завдань; стійкий  розвиток і виживання організації
Проблемна Передбачає  вирішення проблем, та усунення розбіжностей між бажаним і наявним станом системи
Дескриптивна Застосовується  для опису властивостей і параметрів процесу прийняття рішень з метою прогнозування його ходу в майбутньому
Нормативна Застосовується  для управління процесом прийняття рішень, для формування його сутнісних елементів та їхнього подальшого розвитку
Індуктивна Будується на основі узагальнення спостережень за одиничними частковими фактами, важливими для  прийняття управлінського рішення
Дедуктивна Базується не на аналізі конкретних фактів, а на спрощеній системі гіпотетичних ситуацій (від абстрактного представлення управлінської ситуації до її конкретної реальності)
Проблемно орієнтована Будується на впровадженні/адаптації  нових методів моделювання стосовно конкретної проблемної ситуації прийнятгя рішення
Модель  рішення Розробляється з урахуванням можливостей проведення експериментів, а також можливостей  сучасних управлінських технологій; спрямована на вирішення найважливіших  управлінських задач
Одноцільова Ґрунтується на єдиній чітко визначеній меті, досягнення якої прагне організація; або на кількох цілях, агрегованих у виді однієї комплексної цілі
Багатоцільова Ґрунтується на прагненні досягнення кількох незалежних цілей, які не зводяться до однієї комплексної цілі
 
Продовження табл. 2.3
Модель Опис моделі
Одноперіодна Ґрунтується на припущенні, що спільне оптимальне рішення може для всього періоду  бути отримане як підсумовувані оптимальні одиничні рішення для окремих проміжків часу
Багатоперіодна Передбачає  комплексне розв’язання управлінської  проблеми з урахуванням усього періоду прийняття управлінського рішення
Детермінована Заснована на припущенні, що на момент ухвалення рішення фактори  впливу на розвиток ситуації однозначно визначені та їхні значення відомі
Стохастична Припускає наявність  елемента невизначеності, враховуючи можливий імовірнісний розподіл значень факторів і параметрів, що визначають розвиток ситуації
 
     Аналізуючи  табл. 2.3, слід зазначити, що за концептуальним критерієм найбільш розповсюдженими  моделями прийняття господарських  рішень є, перш за все, процесна модель, базована на ствердженні, що підприємство розвивається за життєвим циклом; надалі – конфліктна модель, за якою організація стикається з певними протидіями всередені та зовні; а також детерміновані (визначені) і стохастичні (із значною невизнеченістю) моделі; цільові, нормативні та індуктивно-дедуктивні моделі тощо.
     За  наступним критерієм виділяють  класичну, поведінкову та ірраціональну  моделі прийняття рішень (табл. 2.4).
     Таблиця 2.4
Основні моделі прийняття рішень (за критерієм  поведінки)
Модель Характеристика  моделі
Класична ("синоптична") модель Передбачає, що поведінка особи, яка приймає  рішення, за певних обставин буде логічною та передбачуваною. Людина діятиме  раціонально (завдяки точній інформації). За даної моделі ефективний процес прийняття рішень складається з таких етапів: визначення проблеми; з’ясування проблеми й окреслення цілей; формування альтернатив; оцінка альтернатив; порівняння прогнозованого результату за кожною альтернативою з цілями; вибір однієї з альтернатив, яка найбільшою мірою
Продовження табл. 2.4
Модель Характеристика  моделі
  відповідає  поставленій цілі
Психолого-поведінкова  модель За даної  моделі вважається, що особа, яка приймає рішення, не має повної інформації стосовно ситуації та всіх можливих альтернатив, а також не здатна або не схильна передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи. За цих умов, завжди існує рішення, краще за прийняте ("обмежена раціональність" та "обмежена задоволеність")
Ірраціональна модель Ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються  ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: для прийняття принципово нових, незвичайних рішень; в умовах дефіциту часу; з метою нав’язування своїх цілей при необмеженій владі
 
     Спираючись  на табл. 2.4, за поведінковим критерієм  виділяють класичну (синоптичну) модель прийняття рішень, згідно якої особа розв’язує проблеми на базі, перш за все, логічних висновків і, меншою мірою, на базі передбачення та інтуїції. При психолого-поведінковій та ірраціональній моделях основний акцент робиться на інтуїцію особи, що приймає рішення.
     У процесі прийняття рішень суб’єктом господарювання використовуються певні способи дії, до яких переліку яких відносяться:
    Дотримання алгоритму рішення, що дозволяє вибрати найкращі з них на основі розрахунків фінансових наслідків кожної альтернативи та ймовірності варіантів розвитку подій.
    Побудова діаграми у вигляді риб’ячого скелету (метод Ішікави), що допомагає деталізувати зв’язки між причиною та наслідками. Це дає можливість поглянути на проблему в цілому, знайти сукупність причин її виникнення, виділити взаємні зв’язки між причинами тощо.
    Побудова блок-схеми (блок-діаграми) з метою графічного представлення (репрезентації) поточної інформації, ідей чи компонентів; дозволяє з’ясувати, що відбувається всередині підприємства як замкненої системи.
    Складання карт («ґрунтовка») – спосіб зображення перешкод будь-якого процесу. Інформація для побудови карти процесу отримується в ході інтерв’ювання осіб, які працюють на певних ділянках.
    Формування уявних схем, що дають можливість зламати традиційні способи міркування над проблемою, наблизитися до проблеми з «чистим аркушем» паперу, звільнюють людей від дотримання попередньої логіки з використанням методу АВС (спосіб визначення ієрархії завдань та рішень через розміщення їх як А-, В-, С-завдання відповідно до їхньої важливості) та «кольорового» кодування (використання кольорових крапок для позначення пріоритетності рішень).
    Використання таких корисних структурних схем для прийняття рішень, як: а) модель сміттєвого контейнера, б) раціонально-дедуктивна модель, в) науковий менеджмент (тейлоризм), г) дискретно-інкрементальна модель, ґ) універсальне передбачення, д) редукціонізм, тотальне управління якістю, е) теорія хаосу, є) теорія ігор.
 
 
 

Тема 3. Методологічні  основи підготовки господарських  рішень 

План
     3.1. Класифікація методів розробки господарських рішень
     3.2. Фактори, що впливають  на процес прийняття  господарських рішень
     3.3. Вимоги до осіб, які приймають  господарські рішення
3.1. Класифікація методів  розробки господарських  рішень
 
     Методи  розробки господарських рішень – це низка заходів організаційного, технологічного, економічного, правового та соціального характеру, спрямованих на формування господарських рішень. Найпоширенішими методами розробки господарських рішень є аналітичні, статистичні методи, методи математичного програмування, евристичні, експертні методи, метод сценаріїв, метод «дерева рішень» [24; 41] (табл.3.1).
     Таблиця 3.1
Методи  розробки господарських рішень
Метод Характеристика
Аналітичні  
методи
Аналітичний метод  – цілеспрямована організація прийомів, способів і дій людини, що дає змогу розкласти складний об’єкт на складові, дослідити їх, а здобуті результати об’єднати за допомогою іншого логічного прийому – синтезу цілого, збагаченого новими знаннями. Засновані на використанні особою низки аналітич-них залежностей, які визначають співвідношення між умовами виконання задачі та її результатами у вигляді формул, графіків або логічних виразів.
Основу цих  методів становлять: теорія ймовірностей, теорія масового обслуговування.
Статистичні  
методи
Засновані на використанні інформації про набутий позитивний досвід організації (інших організацій) у певній сфері діяльності. Реалізуються  шляхом збору, обробки й аналізу  статистичних матеріалів, як здобутих у результаті реальних дій, так і  створених штучно, за допомогою статистичного моделювання на ЕОМ.
Різновиди методів: послідовний аналіз і метод статистичних іспитів.
Продовження табл. 3.1
Метод Характеристика
  Статистичні методи можна застосовувати як на стадії розробки, так і на стадії вибору рішень. На початковій стадії розробки рішень працівники використовують позитивний досвід інших організацій. Після вироблення попереднього рішення, останнє обговорюється з колегами свого та спорідненого підприємства з метою врахування їхнього позитивного досвіду (фільтр). Відтак приймається остаточне рішення. На стадії вибору остаточного рішення у працівників підприємства вже наявний (в ЕОМ чи у вигляді різних картотек) постійно поповнюваний банк рішень. Потім це нове рішення з результатами виконання також увійде до банку рішень.
Математичні  
методи
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Охоплюють безліч методів, серед яких найпошире-ніші оптимізаційні. Метод математичного  програмування надає можли-вість  розраховувати найкращий варіант  рішення за критеріями оптимальності програми дій (мінімум часу, максимум якості тощо). На основі вихідної інформації будується цільова функція (головна мета прийняття рішення) та її обмеження (як економіч-ного, так і неекономічного характеру), на базі чого формується оптимальний план з використанням нелінійного і динамічного програмування, графічного, симплексного методів. Метод ефектив-ний лише за наявності чітко поставленої мети.
Експертні (експертно-евристичні) методи Використовуються  експертні оцінки, що передбачають елементи творчості, інтуїції, натхнення.
 
     В переліку методів розробки господарських  рішень, наданому в табл. 3.1, особливо важливу роль відіграють експертно-евристичні методи, сутність яких полягає в  раціональній організації проведення експертного аналізу проблеми з  кількісною оцінкою суджень та обробкою їх результатів. Узагальнена думка групи експертів приймається як розв’язання проблеми [22]. Виділяють індивідуальні методи (засновані на використанні думок незалежних експертів-фахівців відповідного профілю: інтерв’ю і аналітичних експертних оцінок) та колективні методи експертної оцінки (обговорення проблеми групою експертів за «круглим столом» для узгодження думок та генерування єдиної точки зору) [5]. Визначають такі види експертних оцінок:  
а) кількісні дані, що містяться в анкетах; б) статистичні оцінки прогнозованих характеристик та ступеню погодженості думок експертів – середні значення прогнозованих величин; в) дисперсія; г) довірчий інтервал; ґ) довірча межа для значення прогнозованої величини;  
д) коефіцієнт варіації наданих експертами оцінок; е) коефіцієнт конкордації; є) коефіцієнти парної рангової кореляції. У ході обробки результатів експертних оцінок за відносною важливістю напрямів середнє значення, дисперсія та коефіцієнт варіації обчислюються окремо для кожної з альтернатив [5; 14; 24; 41] (табл. 3.2).

     Таблиця 3.2
Види  експертних оцінок
Вид оцінки Характеристика
Метод встановлення коефіцієнтів вагомості Кожному варіанту рішення ставиться у відповід-ність  коефіцієнт вагомості (коефіцієнт значущості). Використовуються два варіанти формування цих коефіцієнтів:
    шкала відношень – коли сума всіх коефіцієнтів має дорівнювати певному цілому числу (наприклад, для шести ознак рішення встановлюються коефіцієнти 0,3; 0,1; 0,2; 0,2; 0,1; 0,1 – у сумі це складає 1);
    для найважливішої ознаки рішення встановлюють граничний коефіцієнт (наприклад, 8), решта коефіці-єнтів дорівнюють часткам цього числа (наприклад, 1, 2, 4, 6)
Метод бальних оцінок Кожна альтернатива оцінюється експертами у певну кількість  балів. Отримана шкала є шкалою відмінностей і, на відміну від шкали відношень, не дає відповіді, у скільки разів одна мета важливіша за іншу. Для приведення бальних оцінок до шкали відношень, бал, присвоєний певній альтернативі, слід поділити на загальну суму балів усіх альтернатив. Це дозволяє визначити вагомість даної альтернативи у загальній сукупності варіантів.
Метод ранжування Експерту надаються  відібрані для порівняльної оцінки альтернативні варіанти (бажано не більше 30) для їх упорядкування за привабливістю. Якщо альтернативних варіантів більше, то їх ранжуванню може передувати поділ на впорядковані за привабливістю класи за допомогою методу
Продовження табл. 3.2
Вид оцінки Характеристика
  експертної  класифікації. Способи ранжування:
    експерту подаються всі альтернативні варіанти, і він вказує на найкращий серед них; потім експерт вказує найкращий альтернативний варіант серед тих, що залишилися, і т. д., доки всі оцінювані альтернативні варіанти не будуть ним проранжовані (цифрою 1 позначається найкраща альтернатива, цифрою 2 – наступна за привабливістю тощо);
    спочатку експерту для упорядкування за першим способом ранжування пред’являються два чи більше альтернативних варіанти; після проведення первісного ранжування послідовно пропонуються нові, ще не оцінені альтернативи. При цьому експерт має визначити місце знову поданого альтернативного варіанту серед проранжованих раніше; процедура завершується після пред’явлення й оцінки останнього альтернативного варіанту.
Отримані дані зводяться в таблицю й піддаються обробці (вручну або з використанням методів математичної статистики). Для переходу до шкали відношень слід ранг кожної альтернативи поділити на суму рангів усього ряду.
Метод послідовних порівнянь (сортування) Метод передбачає проведення таких етапів:
    складається перелік ознак рішень, який вноситься до таблиці в порядку зниження значущості;
    за кожною ознакою записується оцінка її реалізації за всіма рішеннями – максимальна оцінка «5»;
    за кожним стовпчиком розраховується сума добут-ків оцінки на відповідний коефіцієнт значущості ознаки;
    здійснюється сортування отриманих значень за максимальною сумою з визначенням кращого варіанту рішення.
Метод парних порівнянь (парне сортування) Один з найпоширеніших методів оцінки порівняльної переваги альтернативних варіантів, побудований на базі використання матриці парних порівнянь, рядки і стовпці якої містять порівнювані альтернативи. Експерту послідовно пропонуються пари
Продовження табл. 3.2
Вид оцінки Характеристика
  альтернативних  варіантів, з яких він має вказати  кращий. Якщо вибір стосовно пари об’єктів є затрудненим, експерт має право вважати альтерна-тивні варіанти рівноцінними або непорівнянними. Після послідовного подання експерту всіх пар альтернативних варіантів визначається їхня порівняльна перевага за сукупністю наданих оцінок. Якщо експерт виявився послідовним у своїх оцінках, всі альтернативні варіанти будуть проранжованими за тим чи іншим критерієм, показником, властиві-стю. Якщо експерт визнав деякі альтернативні варіанти непорівнянними, то в результаті відбудеться лише часткове їх впорядкування.
Недоліки методу: 1) часті випадки непослідовності  та суперечностей в оцінці експерта; 2) за великої кількості оцінюваних альтернативних варіантів, процедура парного порівняння всіх можливих пар стає трудомісткою для експерта. У першому випад-ку необхідним є проведення спеціального аналізу результатів експертизи, у другому – застосування відповідних модифікацій методу парних порівнянь.
Матричний підхід Перед експертами ставиться завдання оцінки відносної  вагомості внеску кожної окремої цілі в досягнення мети вищого рівня. Для першого  рівня цілей оцінюється відносна вагомість кожної мети в досягненні генеральної (нульового рівня) мети стратегії компанії. На друго-му рівні всі підцілі групуються за належністю до визначеної мети першого рівня; після цього екс-перти мають оцінити відносну важливість внеску цілей кожної з груп у досягнення відповідної мети першого рівня і т. д. до нижчого рівня всієї цільової структури стратегії. Сума експертних оцінок під-цілей кожної групи має становити одиницю. В ре-зультаті отримують оцінки так званих коефіцієнтів зв’язку цілей за рівнями. Для здобуття узагальненої відносної важливості всіх цілей на всіх рівнях здійснюється перемноження коефіцієнтів зв’язків усіх рівнів за ланцюжком, який з’єднує дану мету з генеральною метою вищого рівня стратегії.
Продовження табл. 3.2
Вид оцінки Характеристика
  Переваги методу: простота процедури роботи; зрозумілість підбиття підсумкових оцінок; залучення до експертних оцінок фахівців вузького профілю
 
     Згідно табл. 3.2, з експертними методами щільно пов’язані евристичні методи [14; 16; 24; 33], з яких найбільш поширені методи групової роботи:
    Метод "мозкової атаки" ("мозкового штурму"), різновидами якого є:
    пряма "мозкова атака" – колективне генерування ідей зі шляхів розв’язання творчої задачі;
    зустрічна "мозкова атака" – передбачає не генерацію нових ідей, а критику вже наявних;
    метод "подвійної мозкової атаки" – заснований на збільшенні чисельності учасників і часу на обговорення.
    Метод дискусії.
    Метод ключових запитань (у випадку очікування проблемної ситуації чи з метою впорядкування вже наявної ситуації заради подальшого розв’язання проблеми).
    Метод вільних асоціацій – передбачає критичний аналіз і вибір найбільш суттєвих ідей.
    Метод інверсії – пошук ідей у напряму, протилежному сформованим традиційним поглядам.
    Метод аналогій – заснований на багаторазовому використанні зафіксованого в банку даних організації досвіду розв’язання тих чи інших ситуацій.
    Метод номінальної групи – відбувається індивідуальний аналіз кожної ідеї всіма учасниками; остаточне рішення визначається як ідея з найвищим сукупним рейтингом.
    Метод синектики – генерування альтернатив з використанням асоціативного мислення; пошук аналогій щодо поставленої задачі. Допускаються елементи критики та передбачене обов’язкове використання спеціальних прийомів, заснованих на прямій, особистій, символічній чи навіть фантастичній аналогії.
    Метод 635 – кожен з шести учасників робить по три пропозиції з розв’язання проблеми протягом 5 хвилин.
    Метод Дельфі – багаторівнева процедура анкетування з обробкою та повідомленням результатів кожного туру експертам, які працюють ізольовано один від одного.
     До  індивідуальних евристичних методів  відносять [14; 24; 41]:
    Очікування «натхнення».
    Метод Меттчета, згідно якого для розв’язання проблеми рекомендується використовувати такі "режими мислення": стратегічні схеми; "образи" (рисунки, графіки); розглядання під різними кутами зору тощо.
    Ділові ігри, тобто моделювання реальних ситуацій, під час якого кожен учасник дістає певну роль. Завдяки діловим іграм (аналіз ситуацій, рольові та імітаційні ігри) розв’язуються задачі в умовах невизначеності, ризику, конфліктних ситуацій.
     Організаційно-діяльнісні ігри – це спеціальний засіб і метод вирішення унікальних задач, обґрунтування прийняття найскладніших господарських рішень, що виступає як ефективна форма організації, розвитку та дослідження колективної розумової діяльності, методологічного мислення. На відміну від ділових ігор, організаційно-діяльнісні ігри складають принципово новий клас ігор, застосування яких можливе вимагає спеціальної підготовки. Види організаційно-діяльнісних ігор: організаційно-комунікативні, організаційно-розумові, проблемно-ділові, проблемно орієнтовані, ділові, апробаційно-пошукові, інноваційні ігри.
    Метод сценаріїв, який являє собою низку прогнозів реалізації кожного розглянутого рішення, а також її можливих позитивних чи негативних наслідків.
    Метод "дерева цілей і дерева функцій", що може поєднуватись з методом сценаріїв.
    Метод "дерево рішень", заснований на аналізі графічних зображень зв’язків основних варіантів господарських рішень.
3.2. Фактори, що впливають  на процес прийняття  господарських рішень
 
     Описані вище стадії виявлення проблеми та прийняття рішення зазнають впливу різних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Основними факторами, що впливають на прийняття рішення, є [33]:
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.