На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Экономическое влияние Китая в мировом хозяйстве

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 12.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Вступ
КНР - одна з великих  світових держав. Країна входить до ядерного клубу, за-пускає космічні апарати, є постійним членом Ради Безпеки  ООН. Китай забезпечений величезними  ресурсами. Кожен п'ятий людино на Землі - китаєць. Китай є найбільшим у  світі виробником зерна, м'яса, овочів і фруктів, олова, вугілля, бавовни. Крім того, КНР входить в п'ятірку найбільших світових виробників свинцю, цинку, алюмінію, нікелю і деревини. На території КНР ведеться видобуток нафти, газу, рідко -земельних металів (молібден, ванадій, сурма), урану. Китай займає перше місце у світі за розміром гідроенергетичних ресурсів. Економічна система КНР своєрідна тим, що являє собою ринкові відносинни під контролем комуністичної партії. Незважаючи на таку державну ідеологію, Китай є одним з лідерів за темпами економічного зростання. В даний час за деякими оцінками економіка КНР складає 45% економіки США. Тим не менш зарахувати Китай до країн Великої Сімки поки передчасно. КНР відчуває нестачу власних технічних і фінансових можливостей для модернізації національної економіки. Характерними рисами моделі економічного розвитку КНР аж до кінця 1990-х років були дві особливості: високі темпи розвитку, переважно екстенсивний характер економічного зростання.
Поряд з традиційними виробництвами отримали розвиток електронна промисловість, аерокосмічна, автомобілебудування. Успіхи в господарському розвитку багато в чому пов'язані з рішенням продовольчої проблеми. Це в свою чергу забезпечило значне поліпшення становища селян, особливо в південних провінціях країни, де реальні грошові доходи сільського населення зрівнялися з доходами городян. Елементом мента-літету китайців стає думка про поступове перетворення Китаю в провідну економічну державу XXIв.
Темпи зростання  китайської економіки сповільняться  в 2007 році, зробив прогноз заступник керівника Центру з вивчення проблем розвитку при Держраді КНР Лю Шіцзінь.
Тим не менш, він  вважає, що амплітуда зниження цього  показника буде невеликою. За попередніми підрахунками, зростання китайської економіки, можливо, збережеться на рівні вище 9%.
Як зазначив Лю Шіцзінь, з урахуванням того, що цикл китайської економіки, як правило, становить 5 років, а також того, що китайська економіка вже 4 роки поспіль  зберігала швидке зростання (на рівні  вище 10%), імовірність уповільнення цих темпів у нинішньому році все-таки вважається великою.
Мета даної  роботи: розглянути особливості економіки китайської народної республіки і її місце в світовому господарстві. 

РОЗДІЛ  ПЕРШИЙ
ЕКОНОМІЧНЕ  ЗРОСТАННЯ І ФАКТОРИ  ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ 

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ - постійне збільшення обсягів товарів і послуг, вироблених за певний період часу (звичайно за рік). Може вимірюватися як у фізичному вираженні (тонни, метри, штуки і т. д.), так і у вартісному.
Перший спосіб більш надійний, тому що дозволяє виключити вплив ін-фляціі, але не універсальний, оскільки при розрахунку темпів зростання важко розрахувати загальний показник для виробництва різних виробів. Другий спосіб вживається частіше, проте не завжди можливо до кінця «очистити» його від інфляційних нашарувань.
Економічне зростання  сучасного типу вперше зафіксоване в Англії, у другій половині XVIII століття, в результаті промислової революції. З початку XVIII століття реальний дохід на одну людину в середньому в світі виріс приблизно в 10 разів, при цьому в розвинених країнах цей показник ще вищий. Дохід на душу населення розрізняється між країнами в 10-30 разів. У найбідніших країнах населення живе на дохід (який включає не тільки грошовий, але і натуральний дохід), відповідний приблизно 1 долару США на день (у цінах, відповідних США).
Точних даних  про темпи економічного зростання  до початку XX століття не існує, найбільш відомі дослідження в галузі оцінки реального ВВП і темпів економічного зростання проводив Ангус Медісон. Після 1973 р. спостерігається глобальне уповільнення темпів економічного зростання.  

Чинники, що забезпечують економічне зростання:
- Кількість і  якість природних ресурсів 
- Трудові ресурси 
- Капітал 
- Технічний прогрес 
- Інвестиції  

Розрізняють інтенсивні та екстенсивні фактори економічного зростання.
Екстенсивний  фактор росту реалізується за рахунок  кількісного збільшення ресурсу (наприклад, за рахунок зростання чисельності  працівників). При цьому середня  продуктивність праці істотно не змінюється. Для екстенсивних факторів росту характерний закон зниження віддачі при надмірному збільшенні ресурсу. Наприклад, невиправдане збільшення чисельності організації може призвести до надлишку робочої сили і до зниження продуктивності праці. Також до екстенсивних факторів росту відносяться збільшення землі, витрат капіталу і праці. Ці фактори не пов'язані з інноваціями, з новими виробничими технологіями і технологіями управління, зі зростанням якості людського капіталу.
Інтенсивні фактори  економічного зростання визначаються вдосконаленням та підвищенням якості систем управління, технологій, використанням інновацій, модернізацією виробництв і підвищенням якості людського капіталу. Головним інтенсивним чинником зростання і розвитку сучасної економіки, як індустріальної, так інноваційної є високоякісний людський капітал.
Безперервне зростання можливе тільки за рахунок безперервного зниження реальних витрат на рівні окремих фірм (еквівалентне поняття - зростання загальної продуктивності факторів). Такі фактори, як технічний прогрес, накопичення фізичного і людського капіталу, створення інфраструктури і економічних інститутів, в дуже довгостроковій перспективі сприяють економічному зростанню рівно тією мірою, в якій вони допомагають окремій фірмі знижувати реальні витрати на виробництво.  

У сучасній теорії зростання зазвичай виділяють чотири типи економічного зростання: рівномірне зростання країн-лідерів (зокрема  у США, Європі), чудеса зростання (Японія, Південна Корея, Гонконг), трагедії зростання (деякі країни Центральної Африки) і відсутність економічного зростання (наприклад, Зімбабве). [1.] 

1.1 Фактори феноменального  економічного зростання  Китаю  

Головні чинники  феноменального зростання китайської економіки наступні. Перший фактор - ефективна роль держави в економіці, яка активно впливала і впливає на протікаючі процеси на всіх етапах економічної реформи. У китайській теорії реформ для позначення ролі держави вживається термін «комплексна система макроекономічного контролю, що здійснюється за рахунок економічних важелів». Китайські керівники поступово крок за кроком у міру назрівання необхідності будували ринок (інститути, конкуренцію, приватну власність) і паралельно підтримували і модернізували держпідприємства.
Прихильники «шокової терапії», що включає в себе чотири основних елементи: лібералізація цін, лібералізація зовнішньої торгівлі та валютного курсу, роздержавлення і приватизація держпідприємств, проведення безінфляційної макроекономічної політики, вважають, що цього достатньо для швидкого вирівнювання структури цін до світового рівня та будівництва ринкових інститутів, а далі ринок буде сам регулювати економічні процеси. Послідовники шокової моделі розуміють, що приватизація держпідприємств неминуче буде призводити до зростання безробіття до тих пір, поки приватний сектор не почне абсорбувати надлишкову робочу силу. Тому чим коротше буде перехідний період, тим швидше, на думку прихильників «шокової терапії», настане стабілізація економіки.
Залежно від  етапу формування ринкових механізмів змінювалися функції китайської держави і особливо форми їх реалізації. Прямі методи управління замінялися непрямими, директивне планування - індикативним плануванням і прогнозуванням, центр ваги державного втручання переносився з мікроекономічного рівня на рівень макроекономічного регулювання і, головне, адміністративні методи регулювання економічних процесів замінялися ринковими. Аналіз показує, що існуюча на всіх етапах китайських реформ система держуправління була адекватна завданням економічної модернізації країни, що дозволило перетворити Китай в сучасну потужну державу.
Другий фактор - значні ресурси робочої сили при  постійному підвищенні їх якості і  невисокої зарплати (надлишкова робоча сила на ринку праці дозволяла  і дозволяє утримувати заробітну  плату на низькому рівні). Фізичне зростання населення і переміщення робочої сили з трудонадлишкових районів у нові точки зростання забезпечували в період 1978-1988 рр.. близько третини приросту ВВП.
Третій фактор - висока частка заощаджень та інвестицій (вище 30% ВВП), доповнена ефективними стратегіями залучення іноземних інвестицій, в першу чергу у високотехнологічні галузі. За оцінками багатьох китайських фахівців, інвестиції забезпечували також близько третини приросту ВВП. 

Четвертий чинник - відкритість економіки (кайфан чжце), заснована на експортоорієнтованії моделі розвитку, яка передбачає за рахунок зростання валютної виручки підвищення техно- і наукоємності економіки, освоєння новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, впровадження сучасних схем управління транспортуванням нафти.
П'ятий фактор - вигідне територіально-природне розташування. Важливе значення в успіхах Китаю  має географічне положення його території. В історичному процесі  формування своєї території, експансія в південному і північно-західному напрямках дала країні вихід до Тихого океану, на її території опинилися найкоротші наземні шляхи від берегів Тихого океану до країн Європи. Китай має у своєму розпорядженні третину світової території (після Росії і Канади). На території Китаю знаходиться ряд великих паливних (нафта, вугілля, газ), різноманітних рудних і нерудних родовищ корисних копалин (вольфрам, свинець, цинк, ванадій, титан, олово, молібден, нікель), а також будівельних матеріалів (гіпс, барит, фосфатні руди, слюди, азбест, каолін). За потенційними гідроресурсами Китаю належить перше місце в світі. Проте в перерахунку на душу населення Китай не так вже багатий природними ресурсами, особливо водними, лісовими та земельними (орно-придатними) ресурсами.
Таким чином, китайська  практика економічного зростання проста і не суперечить теорії: за рахунок заощаджень населення і зарубіжних китайців (хуацяо) держава облаштовувала інфраструктуру та стимулювала створення нових робочих місць у новому держсектору приватному секторі, який постачав свою продукцію на експорт, а валютну виручку направляв на нові технологій і модернізацію. Поступово зростав і рівень споживання, що підвищувало внутрішній попит і стимулювало приплив нових інвестицій вже в якості світових ТНК, які жадали доступу до гігантського китайського ринку.
Завдяки тривалому  періоду стійко високого зростання  ВВП (найвищого в світі) і експорту (додаток 1), абсолютних і відносних  розмірів накопичень та інвестицій, в  тому числі й іноземних, залученню до промислового виробництва і сферу послуг мільйонних мас населення (таблиця 1.1), створити різноманітні промислові галузі, які раніше були відсутні в країні і тим самим значно збільшити борг промисловості та послуг у ВВП ( табл. 1.1) [2] 
 

Таблица 1.1
Найважливіші  макропоказники розвитку Китаю
  1952 1957 1965 1978 1985 1990 1995 2000 2005 2006
Населення,млн.,в  т.ч.: 575 646 725 955 1058 1143 1211 1267,5 1307,6 1314,5
Міське 71,6 99,5 130,4 172,5 250,9 301,9 351,7 459,1 550,5 577
Сільське 503,2 547 594,9 790,1 807,6 841,4 859,5 808,4 757,1 737,5
Зайняте насел.,млн.,в т.ч.: 207,3 237,7 286,7 401,5 498,7 639,1 623,9 711,5 758,3 764
робітники і службовці в містах 16 31 49,6 95 140,6 143,1 149,1 212,7 271 283
Інвестиції  в основний капітал,% к ВВП 21,0* 25,0* 27,0* 34,0* 28,4 24,3 24,3 36,5 48,2 52,4
частка  сільського господарства в ВВП, % 50,5 40 37,9 28,1 28,3 27 27 16,5 12,5 11,8
Доля  промисловості в ВВП, % 17,6 25,4 31,8 48,1 38,5 36,9 36,9 44,2 47,3 48,7
Доля  послуг в ВВП,% 31,9 34,6 30,3 23,8 33,2 36,1 37,2 39,3 40,2 39,5
* Фонд нагромадження  у національному доході 

  1.2 Етапи реформування економіки Китаю
  1-й  етап. Початок 80-х років XX ст. Реформування розпочалося у 80-ті роки зі сфери сільського господарства, з аграрних відносин. Комуни ліквідувалися, земельні ділянки передавалися селянам у довгострокову оренду на правах сімейного підряду. Вже всередині 80-х років підрядна система охопила майже 97 % усіх господарств. Селянам було повернуто присадибні ділянки, які за років "великого стрибка" у них відібрали до комун, їм було надано право займатися підсобним промислом, продавати надлишки продукції на ринках. По суті, це означало деколективізацію сільського господарства й розвиток товарно-грошових відносин на селі. Проте земля залишилася в державній власності, не стала об'єктом купівлі-продажу.
  Господарська самостійність селян, їх зацікавленість у результатах праці сприяла суттєвому підвищенню продуктивності праці (порівняно з епохою комун) і різкому збільшенню обсягів сільськогосподарської продукції.
  З'ясувалося, однак, що наприкінці 80-х років сільське господарство вичерпало свої можливості для виробництва продукції. Виникла потреба в нових підходах, які б забезпечили зростання якісних показників виробництва на селі. На думку китайських економістів, шлях до вирішення цієї проблеми — розвиток різного роду кооперування селян у сфері виробництва й обігу, концентрація землі в руках господарників з використанням найму робочої сили. Щоправда, за умови належного рівня техніко-технологічного оснащення.
2-й  етап. У 1984 р. була прийнята постанова "Про реформу господарської системи". Після того як реформування аграрних відносин дало перші позитивні наслідки, уряд поширив механізм економічних перетворень на інші галузі. Передбачалися розширення господарської самостійності підприємств, скорочення сфери директивного планування, перехід до торгівлі засобами виробництва. Також реформуванню підлягала система цін, праці, заробітної плати, забезпечувалася гнучкість цих складових економічного процесу. Було офіційно проголошено про доцільність використання різноманітних форм власності — державної, колективної та приватної.
  Оскільки  ці економічні перетворення суперечили догматам класичної комуністичної  теорії про неприпустимість приватної власності в соціалістичному суспільстві, уряд і комуністичні лідери Китаю обґрунтували положення про особливий, перехідний етап соціально-економічного розвитку країни. В 1987 р. на XII з'їзді КПК було відзначено, що країна перебуває лише на початковому етапі будівництва соціалізму, який буде тривалим, не менше 100 років. За цей період необхідно створити матеріально-технічну базу соціалізму забезпечити умови життя людей, на високому рівні. На перехідному етапі, як заявлялося на з'їзді, за різноманітності форм власності домінуючою залишається державна власність, приватизація якої небажана, а в окремих сферах — неприпустима; планові важелі управління (директивне планування) сполучаються з ринковими; держава здійснює регулювання на макрорівні, ринок — на мікрорівні.
  Принцип розподілу за працею (соціалістичний принцип) поєднується з принципом розподілу за вкладеним капіталом (капіталістичний принцип). Ця концепція отримала назву моделі "соціалістичної ринкової економіки".
  Заходи, спрямовані на реформування економіки  прискорили темпи її розвитку. Середньорічний темп зростання ВВП у п'ятирічку 1981—1985 рр. був одним із найвищих за всю історію післявоєнного Китаю і становив 13,2 %. Проте форсування розвитку промисловості мало й негативні наслідки. Розпочалася інфляція, накопичилося багато незавершеного капітального будівництва, загострилися міжгалузеві диспропорції. Економіка увійшла до стадії "перегріву". До того ж у країні почали поширюватися корупція і зловживання з боку чиновників і працівників партійного апарату.
  3-й  етап. За цих умов у 1988 р. було взято курс на "гальмування" реформ і посилення ролі державних органів регулювання економіки. В наступній п'ятирічці (1986—1990 рр.) темпи зростання промисловості й у цілому ВВП помітно уповільнилися. Було вжито заходів щодо встановлення більш жорстких умов кредитування, скорочено бюджетні витрати й грошову емісію. Наприкінці 1991 р. з наслідками "перегріву" економіки було в цілому покінчено, і з 1992 р. реформам було надано нового імпульсу.
  Головна увага приділялася реформуванню державного сектору економіки. Суттєво розширювалися права державних підприємств щодо виходу їх на ринок. Активізувалася інфраструктура ринку: розширилася мережа товарних і фондових бірж. Було вжито заходів, спрямовані на лібералізацію цін. У державному секторі залишалися великі й середні підприємства, а малі були здебільшого продані. До середини 2000 р. половина надлишкового 35-мільйонного персоналу була звільнена й поповнила лави безробітних. Щоб запобігти соціальному вибуху, уряд розробив план допомоги звільненим робітникам, який містив такі заходи:
    підтримка розвитку приватного сектору економіки, особливо малих і середніх підприємств, що створюють нові робочі місця;
    розробка програми тимчасової допомоги в містах;
• проведення реформи соціального захисту населення. 
4-й етап. У 1999 р. була прийнята програма підтримки

розвитку  приватного сектору. Розроблено й затверджено закони щодо охорони прав приватних підприємств. Заохочується кредитування приватного сектору банками; в банках створюються відділи з роботи з малими й середніми підприємствами.
Ці заходи дали позитивні наслідки. Темпи зростання ВВП в п'ятирічці 1991 1995 рр. мали високий середньорічний показник — 15,2 %. На XV з'їзді КПК (1997 р.) було вирішено продовжити реформування державного сектору економіки. Головним напрямом стало акціонування держпідприємств за збереження контрольного пакета акцій за державою. Було визнано бажаним збільшити частку недержавного сектору в економіці. Приділялася увага необхідності створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій. Одним із найважливіших напрямів у розвитку економіки визначалося використання досягнень науково-технічного прогресу, прискорене запровадження їх у виробничі процеси.
  За  роки реформування економіки значно зросли обсяги капіталовкладень, частка яких у ВВП має чітку тенденцію до збільшення, перевищуючи вже третину (табл. 1.2).
  Таблиця 1.2
Темпи росту  ВВП та чисельності зайнятого  населення Китаю, % 

Період Приріст ВВП (% )   Приріст чисельності  працюючих, всього за період
абсолютний    (млн чол.) відносний (%) у тому числі в просмисловості та будівництві
1952-1957 71 30,4 15 40
1958-1965 38 49 21 12
1966-1970 46 57,6 20 46
1971-1980 83 79,3 23 119
1981-1985 66 75,1 18 35
1986-1990 46 140,4 28 31
1991-1995 76 40,4 6 14
1996-2000 49 32 5 11
2001-2005 54 46,8 7 22
 
  Реформування  поширилося також на кредитно-фінансову  сферу. Народний банк Китаю залишається центральним банком країни, відповідаючи за стабільність національної валюти. НБК адміністративно прямо підпорядковується Державній раді КНР. Втручання в його діяльність з боку центральної і місцевої влади зведено до мінімуму. Комерційні банки мають бути прибутковими і відносно незалежними від центрального уряду, проте уряд встановлює обов'язкові для всіх банків орієнтири відсоткових ставок за кредитами і депозитами.
  Гострою проблемою банківської системи  Китаю є прострочені або безнадійні кредити. Для її вирішення було створено чотири компанії з управління активами, яким у 1999 р. було передано 157 млрд дол. прострочених кредитів. Для їх погашення ці компанії обмінюють заборгованість за кредитами на участь у майні підприємства-боржника, стаючи, таким чином, його акціонером.
  У 90-ті роки було проведено реформи  податкової системи. У 1994 р. ставка прибуткового податку для підприємств усіх форм власності була уніфікована й установлена на рівні 33 % . Центральне місце в непрямому оподаткуванні посідає податок на додану вартість (ПДВ). Базова ставка ПДВ — 17%, для деяких категорій товару (основні продукти харчування, електроенергія) встановлена пільгова ставка в 13 %.
  У Китаї складають п'ятирічні плани  розвитку народного господарства. Сьогодні діє п'ятирічний план на 2005— 2009 рр. (11-та п'ятирічка). Наголос у цьому  плані робиться на якісні (а не кількісні, як до цього) показники зростання економіки, на збалансованість розвитку. Посилюється орієнтація на використання ринкових механізмів.
    Стратегічними цілями десятої п'ятирічки були:
    подальша орієнтація на ринкові реформи й інновації;
    підтримка розвитку недержавного сектору;
    захист навколишнього середовища;
    поліпшення якості життя населення;
    ліквідація диспропорцій між бідними західними та багатими східними провінціями Китаю.
  Безперечно, такі фактори, як посилення ролі країни у міжнародній торгівлі, збільшення припливу прямих іноземних інвестицій, формування середнього класу сприяють економічному розвитку Китаю.
Отже, Китай  стартував з досить низьких позицій  відносно багатьох інших країн, що трансформують  свою економіку. Починаючи свої реформи у 1978 р. країна мала неплатоспроможний внутрішній ринок, низький рівень індустріалізації та роз витку інфраструктури, більшість сільського неосвіченого населення, некваліфіковану робочу силу, неуспішну планову економіку, відсутність надійних постачальників ресурсів та ринків збуту. А сьогодні Світовий банк та Міжнародний валютний фонд прогнозують, що до 2015—2020 рр. Китай за абсолютними показниками економічного розвитку перевершить досягнення США та Японії. Вплив цього стрімкого економічного зростання треба враховувати навіть наймогутнішим країнам світу.
  Свою  трансформацію Китай почав з економічних, а не політичних реформ, відклавши їх на пізніше. У процесі перебудови китайської економіки увага була сконцентрована на створенні нових підприємств національного і локального масштабу. Вимагалося, щоб ці підприємства були сучасні, орієнтовані на експорт, використовували новітні технології та кваліфіковані кадри. На відміну, наприклад, від країн СНД, в яких здебільшого відбулася не завжди вдала зміна форми власності вже існуючих підприємств.
  Відмітною рисою китайського підходу є теоретичне опрацювання використання закордонного досвіду в реальних умовах китайської економіки. Він відрізняється поступовим, поетапним переходом від часткового до загального, від локальних експериментів до впровадження в загальнодержавних обсягах.
Принципові відмінності  китайських реформ такі.
    Формування прошарку незалежних суб'єктів ринку в різних галузях економіки.
    Успіх реформ не лише полягає у розвитку продуктивних сил, а має на меті нарощування комплексної могутності держави.
    На відміну від багатьох країн з перехідною економікою, в яких заміна державної власності відбувається за рахунок масштабної приватизації, Китай намагається створювати багатоукладну економіку і конкуренцію на товарному ринку.
    Високий рівень капіталовкладень в основні засоби, зумовлений значними потребами в інвестиціях у період масштабної індустріалізації, зростанням обсягів капіталовкладень населення, припливом іноземних інвестицій.
На першому  етапі під час упровадження сімейного  підряду були створені джерела накопичень у сільській місцевості, а також відбувся розвиток недержавного сектору її містах. Це дало можливість у середині 80-х років закласти осмоли багатоукладності та сформувати ринки засобів виробництва, нерухомості та цінних паперів. Таким чином, ринки сформувалися не за рахунок штучної приватизації та ваучеризації, а на основі створення приватного сектору економіки за підтримки держави. На наступному етапі у 90-ті роки цей процес трансформувався у поступовий перехід від державної до акціонерної форми власності.
Стрімке зростання китайської економіки  провокує цілу низку викликів як світовій економіці в цілому, так і окремим  країнам зокрема. Сьогодні за обсягами експорту Китай посідає третє місце у світі після Німеччина та США. [3] 

 
  1.3 Структура і динаміка розвитку економіки КНР
  Китай належить до країн з багатогалузевою  економікою. Провідна роль належить промисловості, частка якої у ВВП становить 49,5%; частка сільського господарства — 11, послуг — 39,5 %.
У промисловості Китаю поєднуються традиційні "старі" галузі (текстильна, вугільна, металургійна) з новими (нафтопереробка, хімія, авіаційна, космічна, електронне машино будування). У важкій промисловості працює понад 60 % усіх промислових робітників, тут виробляється половина промислової продукції.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.