На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


научная работа Образ Мазепи в романтичнй лтератур

Информация:

Тип работы: научная работа. Добавлен: 13.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


2 

ЗМІСТ 

Вступ.................................................................................................................. 3 
 

Розділ 1 Мазепа – історичний і культурний діяч........................................... 5 

Розділ 2. Образ Мазепи у романтичній літературі......................................... 9
      Мазепа у однойменній поемі Байрона........................................ 12
      Образ Мазепи у творчості Гюго.................................................. 19
      Інтерпретація образу Мазепи у поемі Пушкіна „Полтава”....... 22
      Образ Мазепи у драмі Ю. Словацького „Мазепа”......................27
 
Висновки..............................................................................................................31 

Список  використаної літератури.......................................................................33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3
ВСТУП
      Тему  науково-пошукової роботи „Образ Мазепи у романтичній літературі” обрано не випадково. Цього року відзначається 370 років від дня народження великого гетьмана України Івана Мазепи та 300 років із дня підписання Великобудищанського трактату – угоди про союз між шведським королем Карлом ХІІ, гетьманом Мазепою та Запорізькою Січчю. Цим трактатом Україна визнавалася незалежною державою. І можна з впевненістю сказати, що роль Івана Мазепи в історії України величезна.                                              Державник європейського масштабу, талановитий політик, меценат, освічена особистість, людина трагічної долі й складного характеру - таким увійшов гетьман Мазепа в історію та художню літературу. Особистість гетьмана стала невичерпним джерелом для  художників, композиторів, письменників  різних часів і народів. До постаті гетьмана Мазепи зверталися представники літератур різних країн - англійці й французи, німці й поляки, росіяни й українці, починаючи ще за його життя  й до наших днів.            
      Розуміючи всю глибину даної теми, хочемо виокремити тільки деякі важливі аспекти: спробуємо дослідити образ Мазепи у творах Дж. Байрона, В.Гюго, О. Пушкіна та Ю. Словацького. Проведений аналіз джерел, досліджень і публікацій, присвячених характеристиці образу Мазепи,  свідчить, що цій темі приділяли увагу багато дослідників.
      Але, незважаючи на значну кількість публікацій, питання еволюції образу Мазепи у  літературі поки що залишається малодослідженим і потребує подальшого фахового вивчення.
      Працюючи  над темою підібрали відповідний  теоретичний матеріал, глибше познайомилися  з творчістю Дж. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, Ю. Словацького, а також  багато цікавого дізналися про Івана  Мазепу як історичну постать.
      Робота  має чітку композиційну структуру  і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. 

4
      У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначається мета, завдання та методи дослідження.
      У першому розділі описано Івана Мазепу як історичного та культурного діяча, мецената, освітянина.
      У другому розділі даної науково-пошукової роботи показано еволюцію образу Мазепи у контексті романтичної літератури. Розглянуто твори Байрона, Гюго, Пушкіна, Словацького присвячені образу Мазепи.
      Актуальність нашої роботи полягає, по-перше, у недослідженості проблеми еволюції  образу гетьмана Мазепи в романтичній літературі й потребі з’ясування співвідношення історичної та художньої правди; по-друге, у важливості переоцінки історичних творів про гетьмана Мазепу, по-третє, у значущості постаті гетьмана Мазепи для історії українського народу у період національного ренесансу.
      Мета нашої роботи спрямована на встановлення етапів еволюції художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в романтичній літературі. Поставлена мета передбачає розв’язання наступних завдань:
    проведення бібліографічної роботи щодо виявлення художніх творів літератури епохи романтизму, присвячених гетьманові Мазепі;
    з’ясування теоретичних питань, пов’язаних з функціонуванням традиційного літературного образу в літературі;
    виявлення особливостей трансформації історичної правди в художню, визначення ролі і місця домислу і вимислу в процесі осмислення письменниками історичного матеріалу.
      Новизна роботи  полягає у комплексному аналізі творів письменнників-романтиків, присвячених постаті гетьмана Мазепи.
      У роботі здійснено аналіз художньої  мазепіани, виявлено етапи еволюції художньої рецепції образу Мазепи в романтичній літературі.
      Результати  дослідження можуть бути використані  в курсах дисциплін гуманітарного  циклу ( наприклад, російської літератури, літератури зарубіжних країн, історії України тощо)
5
     Розділ  І 
     Іван  Мазепа -  історичний і культурний діяч
     Цього року відзначається 370 років від  дня народження великого гетьмана України  Івана Мазепи та 300 років із дня  підписання Великобудищанського трактату – угоди про союз між шведським  королем Карлом ХІІ, гетьманом Мазепою  та Запорізькою Січчю. Цим трактатом Україна визнавалася незалежною державою. Роль Івана Мазепи в історії України величезна. Він повстав за волю України у час, коли російський цар Петро І марив про велику імперію. 
     Іван  Мазепа... В історії України важко  знайти особу, навколо якої вже стільки віків точились би такі гострі суперечки, схрещувалися різні, часто полярні думки. Захоплення, різке несприйняття, замовчування — такий, щонайменше, діапазон суджень дослідників про великого гетьмана.
     Справді, ряд обставин зумовив, м'яко кажучи, неоднозначність існуючих оцінок і характеристик. Що спонукало Івана Мазепу виступити проти Росії? Яке його місце серед українських гетьманів та генераторів ідеї незалежності України? Чому улюбленець Петра І, на кого сипалися царські щедроти, став його заклятим ворогом і підданий анафемі? Це лише незначне коло питань, що вимагають відповіді — правдивої, об'єктивної, зваженої, побудованої на фактах, а не на домислах чи емоціях.
     Справедливості  ради слід зазначити, що постать Івана  Мазепи, його життя та діяльність вже з XVII століття знаходилися в полі зору не лише його найближчого оточення, але й широкої громадськості — простих людей, літописців, політичних діячів та дипломатів, кореспондентів газет— вітчизняних і зарубіжних.
      Так, Мазепа - справжній герой. Постать барвна, яка і досі ще приваблює і дає натхнення багатьом поетам, письменникам, художникам і композиторам. Блискучий лицар, в якого закохувалися до найпізнішої його старості найгарніші жінки того часу. Постать створена не лише на героя історії, а й на героя роману чи поеми.
6
   Вийшов  він родом з української шляхти, якій так близькі були лицарські  войовничі традиції; струнким юнаком вступив він на службу до двору  польського короля Яна Казимира. Його перебування там і враження, яке  він робив на оточення, було настільки блискуче, що навіть уява польського поета, не підсилювана національними симпатіями, малює нам Мазепу як властивого короля того двору, що більш за справжнього панував над юрбою. 
   Які цікаві і романтичні були його пригоди на цьому дворі, таким цікавим, романтичним був і їх кінець: дикий, неоговтаний кінь поніс його від м’яких килимів і блискучого паркету королівського палацу назад, у рідні широкі степи, що мали стати новим могутнім палацом для його національної величі. 
 Покинувши двір короля, Мазепа став генеральним писарем і головним дипломатом у гетьмана Дорошенка. Згодом виконував функції головного дипломата у другого гетьмана, Івана Самойловича. І тут він здобув собі такі симпатії козацтва, що незабаром перебрав від Самойловича гетьманську булаву.  
 А був це час, коли Москва чимраз більше намагалася придушити незалежність української держави. Лише Мазепа своїм політичним хистом міг змірятися і так довго перемагати хитрістю московського царя, який за всяку ціну вирішив остаточно підірвати коріння українського народу. І вже на самому початку свого гетьманства Мазепа приступив до послідовної реалізації найвищої мети свого життя: „..обрубати нахабні московські пальці, що вже глибоко вбилися в живе тіло української нації..”. У цій боротьбі треба було бути і лисом, і левом. Мазепа зумів це в собі поєднати. Хоча Україна була ослаблена, гетьману вдалося з’єднати націю, надихнути її однією ідеєю, дати їй одну спільну душу — і все це під пильним оком Москви, в інтересах якої було - за всяку ціну не допустити до цього. Мазепа мусів довгі роки маневрувати поміж лояльністю супроти царя, щоб не викликати військових репресій і одночасно вести потаємну підготовку нації до останньої розправи.

      Як  же важко було з’єднати собі козацтво і рівночасно заспокоїти вимоги Москви, висилати це козацтво допомагати при будові Петербургу. Яким треба
7
було  бути геніальним дипломатом, щоб прихилити собі старшину і рівночасно не дозволяти їй зводити порахунки з Польщею, яка тоді могла бути союзником проти найбільшого ворога - Москви. І тільки Мазепа зміг підготовити союз зі шведським королем Карлом XII, в той же час воюючи з ним, щоб не зрадити себе перед Петром.
      І так довгими роками цей великий гетьман провадив свою небезпечну гру, де ставкою завжди було життя або смерть — не лише особиста, а й цілого народу; але весь її тягар і всю відповідальність за неї цей вроджений провідник ніс виключно сам. Навіть найближчі не бачили, що він ходить на краю прірви. І не могли того зауважити, бо Мазепа, не маючи наразі змоги збройним чином, війною зміцнювати свою державу, зміцнював її спокійно, мов не над прірвою, а на твердому ґрунті, розбудовою української культури. Доба його панування була золотою добою українського мистецтва. В Україні поставали нові церкви, палаци, школи і академії. Виключно його заслугою був розвиток стилю, що носить назву українського бароко.
      Цей великий політик, як ніхто інший, зрозумів, що велич нації і сила держави будується et arte et marte, себто мистецтвом і війною.
        І це його становище було настільки владне і глибоке, що викликало найглибшу пошану і його союзників. І шведський король Карло XII, такий же
лицар, як і Мазепа, цілковито прийняв  його розуміння прав нації. Так дві найсильніші постаті тієї доби були об’єднані не лише формальним союзом, а і духовним братерством.
      Спільна велич так зблизила цих двох вийняткових  мужів, що навіть страшна програна битва, навіть проклятий день Полтави, де погасли зорі обидвох полководців і завалилися всі великі плани і надії, не розірвав їх, не підірвав їх взаємного довір’я. Як разом ці два леви укладали плани перемоги, так спільно зносили і наслідки важкої поразки. Мазепа вів раненого союзника і приятеля лише йому знаними стежками диких степів, по яких носив його колись скажений кінь його крилатої юності...  

8
    Там же, в цих широких степах, де зійшло яскраве сонце його панування, закотилося воно багряно — назавжди. Так хоч по його смерті минули вже віки, хоч наша земля зродила вже багато героїчних постатей, все ж Мазепа лишається найбільш яскравою між них і до сьогоднішнього дня приваблює письменників, поетів, художників, композиторів, політиків і істориків.  
 Але для наступних поколінь, Мазепа залишився не лише як блискуча романтична постать, істинно великий майстер життя, але як найвищий символ змагань української нації за свою державну незалежність.  
Бо Мазепа — це ціла окрема і повна, вийняткового значення доба в нашій історії. Мазепа — це символ справжнього голови держави і символ змагання за її суверенність.

     Сьогодні  вчені можуть сперечатися, шукати недоліки у діях гетьмана, погоджуватися чи критикувати його окремі вчинки. Незаперечним лишається тільки той факт, що політичний крок Івана Мазепи у 1708 р. відбивав потаємні настрої частини козацького суспільства, яка прагнула бачити Україну незалежною державою. Акція, здійснена гетьманом, залишила глибокий карб на всьому суспільно-політичному організмі України не лише вісімнадцятого, але й наступних століть. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     9
     Розділ  ІІ
     Образ І. Мазепи у романтичній літературі
     Романтизм як мистецький напрям виник на межі XVIII–ХІХ століть.  Ідеалом доби романтизму була яскрава особистість, яка перебуває в постійній пристрасній боротьбі з навколишнім середовищем. Часом романтичний герой ефектно гине в цьому нерівному герці, та ніколи не йде на компроміс і не втрачає пафосу самоствердження.
    В історії українсько-європейських культурних і літературних відносин саме епоха романтизму була важливим етапом. Вона означена їх розширенням і активізацією, на цьому етапі поряд з традиційними з’являються їх нові аспекти і форми. Так, до традиційних належать інтерес західних авторів до української історії, одначе її рецепції та інтерпретації зазнають значної трансформації, набувають романтичної специфіки. Серед нових аспектів найзначнішим є зацікавлення українською народною творчістю, яке протягом доби романтизму дедалі посилюється і виливається в її перекладання, переспіви та переробки.
    Західноєвропейські  романтики зверталися до різних епох і подій української історії, до різних її діячів, зокрема до Визвольної війни середини XVII ст. та Богдана Хмельницького, до гайдамацького руху XVIII ст. та його ватажків, але не буде перебільшенням сказати, що найпривабливішою виявилася для них епоха Мазепи і передусім особистість самого гетьмана. Існує напрочуд багатий матеріал, що свідчить про велику популярність Мазепи в європейському письменстві, живописі, музиці, театральному мистецтві. Цей матеріал різнорідний, але при тому він легко поділяється на дві групи — на історію Мазепи і міф про Мазепу. В біографії гетьмана є дві події, різномасштабні й різнозначущі, які, проте, виявилися однаково притягальними як для “високої культури”, так і для масової свідомості. Перша — це пригода його молодості, кохання до заміжньої жінки й відоме покарання, прив’язання до спини коня; все це, якщо вірити польським мемуаристам, відбулося на побутовому рівні, але згодом обросло домислами і перетворилося на легенду про несамовиту багатоденну скачку Мазепи, прив’язаного до спини дикого коня, степами
10
України. Та поява цієї легенди стала можливою тільки тому, що відбулася друга подія, масштабна й резонансна історична акція Мазепи — спроба звільнити Україну від російського панування за допомогою шведів і крах цієї спроби. На першій події засновується міф про Мазепу (але з неодмінною проекцією на другу), і на його творенні головним чином зосередилася романтична література й мистецтво, на другій — історіографія і лише почасти література й мистецтво.
         Що ж саме так подобалося класикам романтизму в цій оповіді? Та буквально все! По-перше, прив’язка до конкретної історичної території, достовірність дійових осіб і невигадані пристрасті – кохання, ревнощі, мстивий рогоносець і благородний юнак у боротьбі за даму серця. По-друге, дія відбувалася в незвичному для європейця антуражі: десь у Польщі, з якої згодом кінь несе Мазепу дикими степами на невідоме й таємниче Запорожжя, що для багатьох письменників уявлялося взагалі краєм географії.
    У творах романтизму автори часто зосереджувалися  на конфлікті людини та суспільства, на відчутті катастрофічності історичного  процесу. Й у цьому разі приклад Мазепи був дуже вдалим.
     Західноєвропейська  література ХVІІІ ст., паралельно з  українською,  творить власний  образ України, її історії, найяскравіших  діячів політики й культури, серед  яких – Іван Степанович Мазепа. Одним  з перших висвітлив постать Мазепи Д.Дефо у публіцистичних творах “Історія війн Карла ХІІ” (1715) та “Неупереджена історія Петра Олексійовича” (1723).
     У зарубіжній літературі ХVІІІ ст. творення образу України та її гетьмана Мазепи базується здебільшого на художньому вимислі. Започаткував традицію змалювання романтичної пригоди з юнацьких років Мазепи Вольтер, переповівши в “Історії Карла ХІІ” пригоду, описану Пасеком. Він першим увів образ Мазепи до системи романтичних образів західноєвропейської літератури.
        Традиція творення образу гетьмана Івана Мазепи у західноєвропейській літературі ХІХ ст. розвивалася у двох напрямках. Перший – романтичний, започаткований Байроном, який спопуляризував і опоетизував любовну пригоду юного пажа при дворі Яна Казимира й покарання ображеним чоловіком, описані
   11
сучасником  і ворогом Мазепи Яном Хризостомом Пасеком. Другий – ідеологічний, з’являється у Пушкіна, який вводить нові сюжетні лінії: Мазепа - Мотря, Мазепа - Петро, творить образ “изменника русского царя”, що відповідає тогочасній імперській політиці. Проте, в західноєвропейській літературі затвердився й набув поширення саме романтичний образ покараного вигнанця, який, подолавши на своєму шляху всі перешкоди, отримав булаву.
   Б. Хмельницький і І. Мазепа – у цих двох іменах і є вся новіша історія України. Фатальні події тих часів залізно закарбувалися в світовій історії. Сьогодні знаємо, стверджуємо, що ніхто і ніщо не в силі протистояти думці людини і волі народу, який вирішив стати вільним. Мабуть увесь характер, вся воля визначного гетьмана Мазепи є в цих словах. Добре розуміючи обставини історії, захоплюючись героїзмом наших полководців-гетьманів  європейські письменники залишили видатні твори, які яскраво відображають події минувшини з погляду сторонніх глядачів. І кожен для себе відкриє сторінки минулих звершень, яскраво описаних поетичним пером митців. Найяскравіші твори, присвячені гетьману І. Мазепі – поема Джорджа Байрона „Мазепа”, однойменна поема Віктора Гюго, „Полтава” Пушкіна та драма Ю. Словацького. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

12
Образ Мазепи у однойменній  поемі Байрона
     Творчість Байрона, завдяки поетичній пристрасності, волелюбним ідеям, могутньому протестові проти будь-якої тиранії, відіграла значну роль у формуванні багатьох поетів-романтиків. Байрон є зачинателем і провідним поетом однієї з найвизначніших течій романтизму, яка була названа його іменем – байронізмом. Це була течія, що склалася в 10-20-х pp. XIX ст. Поети й митці, що до неї належали, були максималістами в своїх поглядах, вони виражали тотальне розчарування в світі, що виник після грандіозних потрясінь і сприймався ними як лихий насміх над ідеалами й сподіваннями, які надихали попередні покоління. Саме у романтиків цієї течії з'являється різке протиставлення ідеалу й дійсності, яке нерідко вважається універсальною рисою романтизму, нібито притаманною всім його течіям. Світ уявлявся їм клубком нерозв'язних суперечностей, де головною, визначальною є суперечність між духовною особистістю і неадекватним їй станом світу.
     Отож, творчість Байрона знаходилася в центрі уваги всієї освіченої Європи й була чинником великої ваги та значення. Проте не буде перебільшенням сказати, що найбільш резонансними були в ній три твори: поема “Паломництво Чайльд-Гарольда”,(1812), драматична поема “Манфред” (1816) та поема “Мазепа” (1818).
     До  найзнаменитіших творів європейської літератури та мистецтва про українського гетьмана належить поема Байрона “Мазепа”. Сюжет цієї поеми англійський поет знайшов в “Історії Карла ХІІ” Вольтера (1731). Вольтер характеризує Україну як “країну, що завжди прагнула свободи й наполегливо боролася за її здобуття”. В окреслений подібним чином контекст історії України Вольтер вводить образ Мазепи й відповідно інтерпретує його дію.
     В “Історії Карла ХІІ” Вольтер також  розповів про згадану незвичайну пригоду молодого Мазепи: “Він народився в Подільському воєводстві; виховувався як паж Яна Казимира, при дворі якого набув певної обізнаності в красному письменстві. Коли було викрито любовний зв'язок, що він мав з дружиною одного польського магната, розлючений чоловік звелів прив'язати
13
його, зовсім голого до дикого коня і відпустити в такому стані на всі чотири сторони. Кінь, приведений з України, примчав  Мазепу туди, напівмертвого від утоми  й голоду. Місцеві селяни виходили його. Він довго лишався серед  них і через певний час відзначився в багатьох походах проти татар. Вищість в освіті забезпечила йому велику повагу серед козаків; його репутація, що зростала з дня на день, спонукала царя призначити Мазепу гетьманом”.
         Ця легенда про Мазепу зародилася в Польщі й була завезена до Франції з двором короля Станіслава Лещинського. Виникла вона на ґрунті побутової події, яка в польській мемуаристиці розповідається в кількох версіях. Найвідоміша з них подається в мемуарах Я. Пассека, польського літератора кінця XVII ст. За нею Мазепа, перебуваючи в своєму маєтку на Волині, мав любовний зв'язок з дружиною одного шляхтича, був ним викритий і покараний тим, що його зв'язали на коні й відпустили в поле. Але це був не дикий кінь, приведений із степів, а кінь самого Мазепи, і поніс він його не в степи за сотні кілометрів, а в його ж маєток, розташований неподалік. Вольтер вмістив цю історію в своїй книжці, внісши доповнення, яке виявилося надзвичайно істотним і провокативним: про дикого коня, який примчав прив'язаного Мазепу за кілька днів на береги Дніпра. Це доповнення зробило банальну історію із життя молодого Мазепи неймовірною, фантастичною і воднораз перевело її із сфери побутової у сферу міфопоетичну. Цей міфопоетичний потенціал, що з'явився у розповіді Вольтера, блискуче реалізував уже в добу романтизму Байрон – у поемі «Мазепа».
       У сучасному літературознавстві ця поема трактується як твір, що започаткував «міф Мазепи», котрий згодом поширився в численних інтерпретаціях та трансформаціях як елітарної, так і масової культури. Справді, в поемі Байрона відбувається перехід історичного сюжету й героя в іншу іпостась, власне, перехід із історії у міфологію, що теж робить її принципово важливою віхою в усій літературній мазепіані.
     Як  бачимо, і Вольтер, і за ним Байрон помилялися, вважаючи Мазепу польським шляхтичем, який випадково потрапив на Україну. Однак в цій
     14
помилці була своя романтика. Байрона завжди захоплював образ вигнанця. Одним  з варіантів такого образу став Мазепа, вигнаний з рідної землі. Та в чужих землях Мазепа завойовує владу, славу, навіть королівський титул. Це романтичний міф, на якому частково відбилася особистість самого Байрона. Мазепа горить помстою,  ніхто не може його звернути з цього шляху, сама доля  підкорюється цій  сильній особистості і дає змогу помститися, не тільки фізично караючи ворогів, а також морально перемагаючи  їх. Усі  жахливі страждання цієї людини минають, приходять  слава та влада – нагороди за силу Духа та незламність характеру, за вірність своїм ідеалам.
     Фактично всю поему займає один розгорнутий образ, що неймовірно захоплює читачів. Це певний містичний елемент, очевидна данина модній окультній темі, і він має підсилити головну метафору – надзвичайну силу людини, могутність та титанічність її  натури. І  це  біг дикого, демонічного, не прирученого коня, пригнаного в Польщу з України, назад на  батьківщину. Нестримний політ скакуна ( що символізує  людську  долю)  приносить безконечні, нестерпні фізичні та духовні страждання  юнакові, прив’язаного до його хребта. Безвладний вершник приречений на загибель.  З цієї ж картини виводиться типово байронівський мотив незбагненності людської долі, виразно переданий у перекладі О. Веретенченка:
Забудь свої незгоди злі,
Забудь  свої пекельні болі: 
Ніхто із смертних на землі 
Невідгада своєї долі.[2. c. 467]
     І Байрон неперевершено показує, як герой  втрачає сили, слабне, нарешті, як здається йому самому, помирає. В цей час  герой стає втіленням абсолютної самотності, приреченості, скорботи. Та в цьому найповнішому вияві байронізму з’являються зовсім інші естетичні ознаки, які розкривають нове обличчя великого поета. Він намагається відтворити передуім різку зміну настрою головного героя. Усі муки лише стимулюють жагу Мазепи до життя. Віра в перемогу над смертю то з’являється, то гасне, але врешті-решт  перемагає віра у
     15
власну  долю, у своє призначення жити та володарювати. Він долає усі перешкоди, отримуючи  визначну нагороду - гетьманство.
     Поема Байрона складається з розповіді  самого героя про незвичайну пригоду  його молодості та нічної сцени в степу після битви під Полтавою. В науковій літературі здебільшого вважається, що основний сюжет твору - розповідь героя, а нічна сцена - це лише її сюжетне обрамлення. Насправді ж композиція поеми набагато складніша, і визначити, яка із згаданих її складових концепційно основна, а яка підпорядкована, не так просто.
      Центральний образ -  подвійний, адже Мазепа показаний  і в юності, і в старості,хоча  акцент перенесено на другу його іпостась. І річ не тільки в тому, що образ Мазепи-гетьмана незрівнянно багатший та цікавіший, ніж Мазепи-коханця, а насамперед тому, що в ньому знаходить завершене вираження, ідейно-концепційний дискурс твору. В структурі поеми розповідь Мазепи про події його молодості має експлікаційний характер, що розкриває його “шлях до трону”, щойно втраченого під Полтавою. В нічній сцені розкодовується вищий провіденційний сенс шаленої скачки героя, прив'язаного до дикого коня, який мчить степами в Україну. Причому Мазепа-гетьман не просто багатша й цікавіша натура за Мазепу- коханця, перед нами два достатньо різні характери.
      Поема починається розгромом Карла  ХІІ і шведського війська під  Полтавою. Поранений король із залишками  своєї армії тікає від загонів  Петра І. Його супроводжує старий гетьман Мазепа. Кілька разів наголошує  поет на одній його рисі  - витримці, спокої, самовладанні, - яку гетьман не втрачає навіть у критичних обставинах свого життя. Ситуація поразки особливо хвилювала Байрона . І в цьому плані його цікавить і Карл, і Мазепа. От Карл звертається до Мазепи :
           У всіх із нашого гуртка
           Відважний дух, тверда рук
           Та, хто в цей час маршів, боїв
           Балакав менше й більш зробив,
           Ніж ти , Мазепо ?    [6, 146] 
     16
     Вже самотній, як завжди загадковий і мовчазний  гетьман Мазепа. Це вже зовсім не той зухвалий парубок, який  переборов  смертельні негаразди свого молодого життя, здобувши славу. Тепер, маючи за плечима великий життєвий досвід, він усе сприймає з певною іронією та спокоєм. Він не вагається та не піддається песимізму, до якого був схильний молодий Мазепа-паж. Він зробив усе можливе, щоб зайняти гідне соціальне положення, помститися за свою честь, за своє зруйноване щастя ( розлука з коханою Терезою ). Зараз Мазепа вірить у свою долю як ніколи, якщо вдача супроводжувала його все життя, то не дасть  загинути герою марно. Він не страшиться  ворогів, тому з холодним розумом приймає добре обдумані рішення, у той час як шведські командувачі  думають лише про власне спасіння зі скрутного положення, яке було обумовлене воєнною поразкою під Полтавою. Старий гетьман вже добре розуміє обставини і вважає, що гідність – це те, що завжди має бути з людиною до кінця життя.
     Він гідно приймає ще один виклик долі і знову вона приводить гетьмана до слави. До вічної слави, яку визнали  нащадки.
       Образ Мазепи-гетьмана змальовується  в поемі скупими, але виваженими й на свій лад точними штрихами. В трагічну ніч після Полтави він розповідає Карлові XII історію із своєї молодості, щоб відвернути його від тяжких дум та фізичних страждань і допомогти перепочити вві сні. Тут подається колоритна портретна характеристика гетьмана (“похмурий, старий, і сам як дуб той віковий”), в якій не забуті й козацькі риси його характеру – як вони уявлялися англійському поету-романтику. Не зважаючи на непомірну втому, він привів у порядок своє воєнне спорядження, потурбувався про коня, а потім почав пригощати короля та його почет, так що Карлові „…видалось на мить, що понад горем він стоїть.”
     Однак істотнішою є характеристика психологічна, чи, точніше, духовно-
психологічний образ Мазепи. Змальовується він Байроном із безперечною симпатією, наголошуються такі риси, співзвучні байронізму, як мужність, стоїчна витримка й самовладання у найтяжчих випробуваннях, а також
17
незламність під ударами немилосердної долі. Істотний і такий штрих образу: в час найжорстокішого випробування, коли зазнала краху справа всього його життя, Мазепа знаходить у собі сили підтримати молодого шведського короля. 
 Голосний успіх поеми Байрона “Мазепа” зумовлений і її високим художнім рівнем. Без перебільшень можна сказати, що в художньому плані це один з найдовершеніших і найяскравіших творів Байрона. Написано поему енергійним, стрімким і водночас карбованим чотиристопним ямбом, який  передає бурхливу динаміку оповіді, несамовитий галоп дикого коня, навальний ритм образів і картин, що проносяться перед очима героя, прив'язаного до спини степового скакуна. Цьому ж завданню відтворення бурхливої динаміки підпорядкований образний лад твору, його структура. Так, передаючи шалений галоп коня, Байрон порівнює його з гірським потоком, з блискавкою, з північним сяйвом і метеором, нарешті – з розбурханим морем. Виникає повна узгодженість ритмозвукової структури поеми та візуальних образів, сповнених динаміки й експресії. Водночас, уникаючи монотонності, поет вводить у текст розгорнуті картини природи, далечі, які дихають величавим спокоєм; ритмічність їхньої появи вдало врівноважує гарячковий темп оповіді.

     Слід  визнати, що Мазепа підходив на роль романтичного героя байронічного типу. Всі ці елементи структури твору несли в собі символічний
зміст, що легко переростав у міф, хоч, звичайно, в свідомі наміри автора не входило творення міфічного образу.
     Маємо в образі Мазепи й риси специфічно байронівського героя: це бунтар, “шляхетний злочинець”, який кидає виклик суспільству, його законам та моральним нормам і зазнає кари.
     Образові Мазепи в поемі Байрона притаманні й такі риси, як волелюбність і боротьба з демонами зла, що зближує його з героями прометеївського типу. Думку про те, що Мазепа в інтерпретації Байрона належить до “прометеївських образів”, висловлював профессор С. Родзевич. Він писав, що Бонівар і Мазепа – це “ті історичні особи, що в них знаходить поет відблиски страждань та поривань Есхілового невмирущого титана”.
     18
     В образі Мазепи-гетьмана маємо, зрештою, своєрідний варіант байронівської титанічної особистості, переможеної, але не зломленої, особистості того ж типу, що й Манфред з однойменної драматичної поеми, але змальованої в іншому ключі. Слід тут звернути увагу й на те, що в основу сюжету всієї поеми, котрим охоплюються як сюжетне обрамлення, так і монолог Мазепи, закладено опорні опозиції паж і гетьман, напівтруп і володар країни, які організовують твір в ідейно-художню цілісність.
     Як  зазначалося, поема Байрона “Мазепа”, мала широкий розголос в Європі й відгукнулася в літературі, живописі, музиці та інших мистецтвах, їй належить визначальна роль у тому, що образ Мазепи стає одним із “вічних образів” письменства й мистецтва, які набувають значного поширення в певних культурно-історичних регіонах, й функціонують в них протягом тривалого часу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     19
     Образ Мазепи  у поемі  Гюго
     Завдяки лордові Байрону Мазепа відтак стає однією з найбільших фігур в європейському, а зокрема, французькому романтизмі. Г’юберт Бабінскі, автор дослідження „The Mazeppa Legend in European Romanticism”, так окреслив важливість постаті українського гетьмана для романтичної течії: «Він є головним персонажем в епічних поемах, у віршах, баладах, кінних драмах, трагедіях і навіть у ляльковому театрі романтичної доби».
       Його малювали романтичні художники  Жеріко, Делакруа, Луї Буланже, Орас  Верне, він надихав великого  угорського композитора Ференца  Ліста і таких письменників, як Міцкевича, Словацького, Пушкіна, і, що найбільш важливо, такий велет французької літератури, як Віктор Гюго також звернувся до образу Мазепи у своїй поемі.
     Образ Мазепи в однойменній поемі Віктора Гюго (1829), втрачає зв’язок з локальною та історичною конкретикою, поміщається в умовний час та простір і перетворюється на символ, що є неодмінною умовою і складовою міфу. Загалом можна стверджувати, що у Гюго відбувається перетворення образу історичного діяча в міфопоетичний символ.
     Дивовижна доля людини, що вихопила його на мить з обіймів смерті, поманила химерою  і знову кинула як здобич смерті, надихнула Гюго витворити з нього символ людського духу, неясного інстинкту, що живе в людині і жене її проти її волі - як той кінь - до великої невідомої мети.
     В першому розділі поеми розгорнута живописна картина скачки Мазепи, зв’язаного на спині дикого коня, а в другому виявляється, що вона не має самодостатнього змісту, що це “предметна” чи фабульна складова символу, яка дає образний відповідник романтичного концепту поета й поетичного натхнення.
       Як епіграф Гюго узяв перший рядок твору Байрона –„Away! – Away!”. Так само, як Байрон, Гюґо теж наголошує на відстані, що лежить між цінностями українського героя і західним читачем. Проте прагнення романтичного героя до свободи – це не єдина роль Мазепи Гюґо.
     20
     У своїй поемі автор використовує подорож історичної постаті, прив’язаної до коня, для того, щоб знайти символічні аналогії у мистецтві. Мазепа символізує митця, і саме цей символ стає центральним у французькому романтизмі.
     Гюго  свідомо використовує мотив нестримного  лету дикого коня, до спини якого  прив’язаний герой. Але традиційний сюжет подається у його творі в зовсім іншому зображенні. Тут немає ліричної сповіді героя, яка є основою композиції  Байрона. Гюго намагається змалювати події в об’єктивному висвітленні. Немає і експозиції, яка відіграє таку важливу роль в поемі Байрона.
     Твір  Гюго починається одразу з кульмінації. Читач бачить героя, який відчуває, що:
     „..тіло все від рук до ніг, у путах,
     І з шаблі бік горить,
     І кінь баский під ним, годований травою...”
     Змальовуючи, як „людина й кінь летять у далечінь незриму”, автор зосереджує увагу на тому, що бачить герой. Живописні картини стрімко змінюють одна одну: пустеля, гори, дерева, хмари, сонце тощо.
     Дослідники  справедливо відносять „Мазепу” В. Гюго до  яскравих зразків „живописного романтизму”. Поет намагається зримо відтворити не тільки  те, що бачить герой, а й те, який він має вигляд:
     „...Блукає зір їздця, волочиться чуприна,
     Повисла голова багріє у краплинах...
     А посиніле тіло мотузки обвили...”
     Читач може зримо уявити, як падає загнаний кінь, а за ним і „зламана людина”.  У першій частині поеми Гюґо наголошує на зв’язку між людиною і природою, що її оточує – українською природою, хоча Україна не згадується протягом усієї подорожі. Проте в останніх рядках першої частини Гюґо повідомляє читача про майбутнє героя, а саме: одного дня його зроблять провідником України (prince … de l’Ukraine у французькому тексті): 

     21
     „...Колись ще буде народом України
            звеличений як князь...”
Мазепа  у Гюго не тільки жертва приниження, але й володар. Останні слова поеми – „ти – володар „ – підтверджують цю думку.
     Дикий скакун Мазепи помирає. Лише коли українця відв’язують від трупа, він спроможний досягти вершини – стати гетьманом.
     Цей символізм Гюґо розкриває у другій частині поеми. Він пояснює, що Мазепа – це символ митця, що прив’язаний  до спини Генія. Митець намагається  звільнитися від пут Генія, але  не може. Геній відносить митця  з реального світу. Природа перешкоджає  цим скачкам, бо не розуміє митця. Політ Генія – тобто коня – несе митця з банального світу на межу ідеалу.
     Гюґо  каже, що лише демони й янголи знають, що є за межею Генія. Митець, що скаче  на спині Генія, страждає, він виснажений і ось-ось помре. Але Геній виносить Мазепу до його королівства, й він стає королем.
     Бабінскі  вважає, що рядок у поемі Байрона, де Мазепа каже, що пише вірші, надихнув Гюґо на ідею перетворити українця на митця. Та яка б причина не була, l’Ukraine (Україна) у французькому романтизмі стала королівством Генія, бо вона була далекою, екзотичною, романтичною–і не західною.
     У західноєвропейській поезії романтичного періоду, зокрема у творчості  Гюго, Мазепа постає як легендарна особа  і справжній романтичний герой, змальований за виняткових обставин. Розмірковуючи про те, як інтерпретують образ українського гетьмана І. Борщак, Р. Мартель, Г. Бабінські, можна підкреслити, що „вродливий юнак напівголий, прив’язаний до розгнузданого дикого коня, що мчить у божевільному розгоні, цькований маревом назустріч таємному призначенню” є не стільки плодом уяви чи маревом, скільки романтичним жестом.  
 
 
 
 
 

22
Образ Мазепи у поемі  Пушкіна „Полтава”
      Особливе місце в літературній мазепіані належить „Полтаві” Пушкіна.
В інтерпретації  цієї поеми тривалий час переважали ідеологічні підходи. Поема завжди була предметом гострих дискусій. У цьому творі російський поет підійшов до розв’язання дуже важливого для подальшого розвитку літератури питання: як потрібно відтворювати історичні події в художньому творі. „Полтава” – новий жанровий різновид, де поєднані історичний факт, історичне тло, драматичний конфлікт і романтичний любовний сюжет, переплетені ліричне, епічне та драматичне.
     Створюючи власний міф про Мазепу, Пушкін дає протилежну політичну міфологему, в основу якої покладено імперський міф про Мазепу. Його стислим викладом є, власне, авторська передмова до першого видання поеми: „Мазепа – одна з найпривітніших особистостей тієї епохи. Деякі письменники хотіли зробити з нього героя свободи, нового Богдана  Хмельницького. Історія представляє його як людину, жадібну до влади, закоренілу в підступності і злочинах, що зробила наклеп на свого благодійника Самойловича, як вбивцю батька своєї коханки, зрадника Петра перед своєю перемогою, клятвопорушника Карла після його поразки; пам’ять його піддана прокляттю церкви, не уникне і прокляття людства”.
     Це, власне, ідейна установка автора, яка  послідовно реалізується в поемі.
Поема „Полтава” написана восени 1828 року, є, за слушним визначенням російського  літературознавця Д. Благого, „однією з найяскравіших змін в психоідеології Пушкіна, що відбулися в другій половині 20-х років”. В „Полтаві” він однозначно виступає „співцем імперії”, що виявляється передусім у непомірному прославленні Петра І, її фундатора, і в безапеляційному осудові та знеславленні Мазепи гетьмана-сепаратиста.
      Пушкінська  „Полтава” теж пов’язана з  поемою Байрона „Мазепа”, але ця пов’язаність специфічна. Власне, вона є полемікою, з Байроном, з яким її автор різко розійшовся у трактуванні  постаті Мазепи. Як уже зазначалося поемі Байрона притаманне цілком прихильне ставлення до гетьмана, більше того,
23
поетизація  і героїзація його образу, що було цілком неприйнятне для Пушкіна. Відверто прагнучи „розвінчати” Мазепу, він  вдається в своїй поемі до найчорніших  фарб і найрізкіших звинувачень. Бунтівний гетьман постає в його поемі як втілення всіх можливих пороків, як справжнє „исчадие ада”, що не має в собі нічого людського.
     У структурі „Полтави” чітко означується  фундаментальна риса політичної міфології: протиставлення абсолютного добра й абсолютного зла, світла й мороку, якими виступають відповідно цар Петро І і Мазепа.
      Образи  Петра та Мазепи розміщаються у Пушкіна  на полюсах міфічної вертикалі й  наділяються протилежною векторністю. Образ Петра весь спрямований  увись, до світла й слави, це напівбожество, на яке не падає жодна тінь. Зовсім інша міфологічна парадигма образу Мазепи, який пов’язується зі світом зла та мороку. Пушкін наділяє його демонічними рисами: в нього немає довірливих стосунків з людьми, він самотній, як Люцифер, постійно плекає підступні плани й повсюди сіє зло.
     Поема О. Пушкіна «Полтава» спочатку мала називатися «Мазепа». Задум поеми оформився в Пушкіна згодом, у 1828 р., і виростав він із полемічних намірів автора.
     Передусім, знаючи поему Байрона «Мазепа», Пушкін хотів показати іншого Мазепу,— не молодого романтичного коханця, покараного суперником, а старого, обтяженого політичними проблемами гетьмана, який — до всього — переживає пізню любов до юної Кочубеївни. Відповідаючи в 1830р. своїм критикам, Пушкін пояснював: «Байрон знав Мазепу тільки за вольтеровою «Історією Карла ХІІ». Він вражений був тільки картиною людини, прив’язаної до дикого коня, який мчить степом. Картина звичайно поетична, ... але не шукайте тут ані Мазепи, ні Карла, ні цієї похмурої, ненависної, страдницької особи, яка з’являється у всіх майже творах Байрона, але якої...в Мазепі якраз і немає».
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.