Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Втрачен жноч люзї в роман "Життя"

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 13.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
Зміст 

Вступ………………………………………………………………………….1
Розділ 1.Тема «втрачених жіночих ілюзій» в літературі…………………………………………………………………….4
  
 
Розділ 2. Втрачені жіночі ілюзії в романі «Життя»………………………..11
2.1. Роман Гі де Мопассана «Життя»……………………………………….11
2.2. Втрачені жіночі ілюзії в романі Гі де Мопассана «Життя»…………..20 
 
 

Висновки……………………………………………………………………..27 

Список  літератури…………………………………………………………...29 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

   Творча спадщина видатного французького письменника Гі де Мопассана-це скарб не лише для французької, а й світової літератури. За словами самого письменника, він “влетів у літературу, мов метеор” [9, с. 47]. Його творчість завершує собою розвиток французького реалізму ХІХ ст., і разом з тим у ній чітко виділяються риси, які стануть характерними для літератури ХХ століття.
  Англійський драматург Б.Шоу відзначав:«Життя Мопассана набагато трагічніше, ніж смерть Джульєти»[18,с.23],маючи на увазі героїню Шекспіра. Справа не лише в тому, що письменник прожив досить коротке життя, померши у сорок три роки. Трагедія його як митця полягала у тому, що «епоха божевілля та ганьби» не дала можливості повністю розкритися таланту письменника, його творчі здібності залишилися у значній мірі нереалізованими.
   Він суперечливий у своїх поглядах, симпатіях та антипатіях, письменник, який сприймав страждання людей як свої власні, нещадний викривач та критик буржуазного суспільства, тонкий психолог і спостерігач, пристрасно закоханий у природу.Письменник завжди здатен підкорити матеріал основній ідеї або головному положенню: початок його розповіді готує до появи цієї ідеї або положення, а всі наступні події сприяють посиленню ефекту й отриманню більш сильного враження.
    Актуальність теми полягає у тому, що і тепер сучасне суспільство переживає те падіння ідеалів і ту втрату ілюзій, які є та були притаманні будь-якому народу на будь-якому етапові розвитку. Звичайно, зрозуміло і те, що мрії та сподівання суттєво змінилися з часів Мопассана. Але це стає достовірним, якщо ми говоримо про певні конкретні ілюзії певних конкретних людей. Тому що загальнолюдські мрії завжди залишаються константними.  

   Мета дослідження : проаналізувати причини втрати жіночих ілюзій в романі Мопассана “Життя”.
    Завдання роботи:
-опрацювати  художні тексти та теоретично-критичний матеріал;
-ознайомитися  з темою втрачених жіночих  ілюзій в літературі;
- розкрити  сутність духовних орієнтирів  у житті, морального вибору своєї
позиції літературними героями;
-розкрити проблему теми втрачених жіночих ілюзій в романі «Життя».
    Методи  дослідження:
культурно-історичний та  описовий.
     Об’єкт роботи : роман Г.Мопассана “Життя”.
    Предметом є проблема втрати жіночих ілюзій в романі Гі де Мопассана «Життя».
    Структура роботи: складається зі вступу, 2-х розділів, висновків, та бібліографії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1
Тема  «втрачених жіночих  ілюзій» в літературі 

   Для кращого розуміння цієї теми звернемося до тлумачного словника. Так, саме слово ілюзія, тобто український варіант цього слова походить ще від латинського “illusus”, яке згодом чудово прижилося спочатку у старофранцузькій мові, а тепер і у сучасній французькій мові й звучить, як “illusion”, а також віднайшло себе й в англійській мові, де має таке саме написання, як і у старофранцузькій мові - “illusion”. Цей факт легко пояснюється нормандським завоюванням 1066 року.
  Слово ілюзія має декілька різних, проте не надто різноманітних значень.
  Це:
    Хибне сприйняття реальності;
    Хибна думка чи уявлення;
    Щось, схоже на фантастичний план чи бажання, що призводить до           хибних уявлень чи хибного сприйняття;
    Стан омани викликаний хибним сприйняттям чи уявленням.
  Ішими словами можна сказати, що це примарні надії чи мрії, які в будь-                                                                                                                                                                                         який момент можуть розвіятися як повітряні замки при появі легкого                   морського бризу.Ілюзіям, як і всьому, що є у людини, притаманні певні якості, за допомогою яких їх можна класифікувати.
  Поділ  людських ілюзій:
   а) співвідношення тілесних та душевних ілюзій;
   б) співвідношення реальних і примарних ілюзій.
   Перейдемо до теми «втрачених  жіночих ілюзій» в літературі. Не тільки Гі де Мопассан звертався до цієї теми, й багато інших письменників,наприклад такі як Флобер «Пані Боварі»,Толстой «Анна Коренина»так само полюбляли писати про втрачені жіночі ілюзії.
   Розглянемо проблему жіночих ілюзій у романі Флобера «Пані Боварі».Історія головної героїні, ім`ям якої названо твір, дає змогу побачити залежність її характеру від поглядів і звичаїв середовища, в якому вона живе. Автор ставить свою героїню в особливу позицію: вона належить
до міщанського  світу й водночас протистоїть йому.«Але як висловити
ці невловно бентежні пориви, мінливі, мов хмари, летючі, мов вихор?Вона не могла знайти ні слів, ні нагоди, ні відваги» [23,с. 54].Можна сперечатись про те, що це за образ. Провінційна панночка з претензією на аристократизм чи піднесена, незадоволена життям жінка, що хоче вирватись з буденності? Але відповідь - одна. Емма - поетична особистість,
що шукає, але не знаходить. «У неї існування  холодне, як горище віконцем
на північ, і нудьга, як мовчазний павук у  темноті, обсновує своїм павутинням усі закутки її серця» [23, с.58].
   Свою героїню Флобер не наділив ні розумом, ні освітою, ні гарним смаком. Все те, про що мріє Емма, чим вона захоплюється, до чого поривається, позначене заяложеністю і може викликати лише іронічну посмішку. «Їй хотілось жити в якомусь давньому замку, як ті вельможні дами в довгих корсажах…, спершись ліктем на кам`яне підвіконня…, і виглядати якогось рицаря…» [23,с. 51]. Виховувалася вона в пансіоні при монастирі, де зачитувалася романами, під впливом яких формується життєвий ідеал Емми. Саме в цьому Флобер вбачає головне джерело розбещеності героїні.
   Неприродна ізоляція від реального життя розвинула у цій здоровій від природи сільській дівчині містичну млосність та романтичну меланхолію. Потяг до реальності виявився у читанні книг, де «тільки й мови було, що кохання, коханці, коханки, переслідувані дами, що мліють у відлюдних альтанках, поштарі, яких замордовують на всіх станціях, коні, що гинуть на кожній сторінці» [23,с.51].Емма хотіла вінчатися опівночі, з факелами, що свідчить про романтичну налаштованість її натури. Утім, дядько Руо не зрозумів таких забаганок. І весілля відбулося по-міщанські, звичайно. Автор детально описує, як були одягнені обивателі, що вони їли, які пласкі розмови точилися за столом. На сукню Емми, коли молоді йшли до мерії, постійно чіплялися реп`яшки. Ця виразна деталь підкреслює невідповідність очікуваного й дійсного. Еммі вдалося уникнути дурних весільних жартів. Але не полишило її нице міщанське існування. «Майбутнє здавалось темним коридором, в кінці якого були наглухо забиті двері» [23,с. 73]. Їй судилося жити в сонному провінційному Йонвілі, в середовищі ситих тілом і душею обивателів, із чоловіком, який щовечора, написавши свої рецепти, «задоволений із самого себе, доїсть рештки печені, погризе шматочок сиру, схрумає яблуко, доп`є графинчик вина, а потім піде в спальню, ляже горілиць і захропе» [23,с. 56].
   Флобер начебто безпристрасно описує все, що оточувало Емму, але за всіма цими описами прихована глибока авторська іронія, яка дозволяє відчути всю відразу до дійсності.Романтичний розлад мрії та дійсності переживає Емма, але не автор. Сама іронія свідчить про те, що в автора немає вже тих ілюзій, що є в героїні. Іронія стає засобом пізнання, дозволяє викривати вади сучасного суспільства, а також краще пізнати і світ, і людину.
   Контраст стає основним засобом розкриття конфлікту, який переживає героїня. Це вже не той романтичний конфлікт, що підносив героя над буденною дійсністю. У Флобера, навпаки, контраст ще більше підкреслює зв`язок героїні з ницою дійсністю, від якої їй нікуди тікати. Контраст може виявлятися у різних художніх формах, наприклад в одязі. Шарль і Емма одягаються на бал у Воб`єссарі. Емма «взялась до свого туалету з запопадливістю й ретельністю актриси-дебютантки [23,с. 62], а Шарль «скаржився, що панталони ріжуть йому в поясі», «штрипки заважатимуть танцювати». За цим контрастом у ставленні до одягу прихований контраст життєвих позицій. Емма прагнула яскравого світського життя, а Шарля цілком вдовольняло провінційне існування, і будь-які відхилення від нього сприймалися ним як зайві й непотрібні: «… на селі і так добре» [23,с.756]. У цій сцені приготування до балу велике значення відіграє підтекст. Взагалі, у Флобера нерідко набуває великого значення не стільки те, що сказано, скільки те, що не сказано, що пропущено. «Шарль хотів поцілувати Емму в плече. - Облиш! - сказала вона, - Сукню помнеш» [23,с.62]. Не про сукню йдеться. Шарль не відповідає її мрії, більше того - він може зруйнувати цей казковий світ своєю брутальністю.
   Контраст проникає і в думки Емми. Перебуваючи у Воб`єссарі, вона побачила селян, що припадали до вікон, заглядаючи в залу. І їй пригадалася ферма Берто. «Вона побачила перед собою селянський двір, грязький ставок, … саму себе… Але в сьогоднішній пишності її минуле відходило в тінь. Вона була тут, і поза цим балом усе було оповите якимось туманом» [23,с.64].
   Однак у реальності контраст є більш жахливим і разючим. Коли подружжя повернулося з балу, Емму дратує все. Подробиці, що подає автор у цій сцені, підкреслюють те, що викликало відразу в неї: «…на обід був суп із цибулею і телятина під щавлем» [23,с.67]. Це прості міщанські страви, які любив їсти Шарль. Тут яскраво виявляється підтекст.
   Для Емми важливо жити і діяти подібно до романтичних героїнь - шукати порятунку від чоловіка у пристрасному коханні, одягатися й говорити, як
прекрасні героїні романів: зрізати волосся  на знак вірності в коханні, писати емоційні любовні листи і навіть помирати від кохання.
   У своїх бажаннях вона змішувала чуттєву втіху розкошування із сердечною радістю, делікатність манер з витонченістю душі. Прагнучи кохання, про яке читала в романах, Емма тішиться тим, що у неї є коханець, не зауважуючи різниці у поняттях «кохати» і «мати коханця».
   Флобер показує поступову моральну деградацію своєї героїні, якій уже пропонують сплатити борг, ставши коханкою кредитора. Якщо на початку роману автор змусив Шарля захопитися «відкритим, сміливим, довірливим поглядом» юної Емми, то у фіналі «все її життя перетворилося на суцільну брехню. Брехня стала для неї потребою, манією, насолодою» [23,с.259].
   Проте Флобер аж ніяк не прагнув змалювати морально звироднілу істоту: його Емма - єдиний персонаж роману, котрий не може змиритися із замореністю провінціалізму, у неї єдиної є ідеали, які не можуть принести їй жодної практичної користі. Вона керується у своїх вчинках не розрахунком, а почуттями (і це в той час, коли розрахунок, гроші вирішували стосунки людей).
   Отже,пориви прикрасити своє життя, привести його у відповідність до мрії потерпають поразку. Дійсність перемагає. Життя не відбулося, воно згорає без цілі, без щастя, без надії. Навіть переїзд, вагітність, нові зустрічі нічого не міняють.Честь, совість, віра, любов, щастя - усе це розпливлося в тумані, потонуло і загубилося в тому вульгарному і затхлому світі, із яким зіткнулася юна, мрійлива, повна сил, енергії і пристрасті романтична душа Емми.Через думки Емми, Флобер висвітлює становище жінки. Чоловікові доступні всі пристрасті, всі чужі краї, він може «долати всі перешкоди, зазнавати найнеприступніших утіх» [23,с.94]. А у жінки всюди перепони. Вона опиняється між двох вогнів: своєю тілесною слабкістю та приписами суспільних законів. «Воля її, ніби стримувана тасьмою вуалька на її капелюшку, тріпоче від найменшого вітерця. Жінку вабить якесь бажання і завжди стримує якась умовність» [23,с.94].
   Суспільство із своїми примхливими політичними, економічними законами прирікає людину на виснажливе, трагічне існування, на життя подібне смерті.Доля Емми - це доля будь-якої людини, що не може знайти себе серед оточуючого середовища, яка мріє про красу і потопає в брехні.   
   Викривальна суть роману Флобера переважно стосується краху ілюзій-нафантазованих та книжних ідеалів героїні. В цьому загальнолюдське і позачасове значення твору.
   Розглянемо проблему жіночих ілюзій у романі Толстого«Анна
Коренина».На характер та долю героїні вплинули не тільки соціально-історичні умови життя 1870-х років, трагізм роз'єднаності людей в сім'ї та суспільстві, а й -традиційні народні релігійно-моральні уявлення. Коренина досить приваблива і нещасна водночас. Після зустрічі з Вронським, у Анни зароджується почуття, вона усвідомлює в собі не тільки пробуджену жагу до життя і любові, бажання подобатися, але й певну непідвладну їй силу, яка незалежно від її волі управляє вчинками, штовхаючи до зближення з Вронським і створюючи відчуття захищеності «непроникною бронею брехні». Щира Анна, яка ненавидить фальш і брехня, яка має репутацію справедливої і бездоганною жінки, сама заплутується в брехливих і фальшивих відносинах.Під впливом зустрічі з Вронським різко змінюються відносини Анни з усіма оточуючими. Зблизившиь з Вронським,Анна вважає себе злочинницею.Героїня все болісніше відчуває свою провину.
   Ні маленька дочка, ні поїздка з Вронським до Італії, ні життя в його маєтку,не дають їй бажаного спокою, а приносять лише усвідомлення глибини свого нещастя. Двозначність суспільного становища не можуть компенсувати ні оточення, штучно створене Вронським, ні розкіш.Анна постійно відчуває свою повну залежність від волі Вронського. Поступово вона приходить до повного розпачу, до думок про смерть, якою вона хоче покарати Вронського.Анна сподівалася, що любов заповнить світ, але виявилося, що любов стала причиною втрати світу і, отже втрати самої себе. Закони реальності  зруйнували її жіночі ілюзії.
  Отже, Толстой та Флобер мали великий вплив на Мопассана. Толстой побачив у Мопассана чіткі моральні оцінки,які поставали у французького письменника в дуже майстерній «оправі». Російський літературний гігант своєї похвалою підніс Мопассана до вершин Гюго (якого Толстой дуже цінував за «Знедолених»).Високим стилістичним рівнем Мопассан завдячує своєму вчителю,майстру стилю, Флоберу. Прагненням Флобера було виховати в своєму учневі глибоку пошану до літератури, розуміння її задач, високу вимогливість до своєї творчості. Флобер прагнув передати Мопассану свій художній метод зображення дійсності. При цьому Флобер вимагав від свого учня розвиненої і гострої спостережливості, уміння побачити явища життя по-своєму, по-новому і показати їх з тієї особливої, характерної сторони, яка до нього ніким в мистецтві ще не була помічена.
    Причинами втрати жіночих ілюзій  є нездатність протистояти згубному впливу суспільства, нездатність зберегти свою духовну й моральну незалежність, а також неспроможність бути рішучим, коли вагання охоплює все твоє єство.Флобер та Толстой розвінчують жіночі ілюзії і засуджують явище намагання уявляти себе іншим, ніж людина  є насправді. Наслідок втрати ілюзій є песимістичний фінал романів,де з гіркою іронією констатується тріумф світу духовної плісняви. Автори поділяють ставлення героїнь до вульгарного світу і карають не їх страждальницьку душу, а ті міщанські ідеали, які вони вигадали.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2
Втрачені  жіночі ілюзії в романі «Життя»
2.1. Роман Гі де  Мопассана «Життя» 

   Життєві обставини складалися надзвичайно сприятливо для того, щоб Мопассан міг стати письменником. Сім'я його тяжіла до мистецтва. Мати Мопассана гаряче любила літературу і вміла тонко цінувати її. Намагаючись поглибити потяг сина до літератури (Мопассан почав писати вірші з тринадцяти років), вона керувала читанням хлопчика і дбайливо зберігала зошити з його першими віршами. А надалі, коли її син став письменником, вона залишилася його літературним порадником, критиком і помічником і дала йому багато сюжетів для оповідань.
   Коли Мопассан навчався в руанскому ліцеї, одним з його викладачів був поет Луї Буйлов (1822 - 1869). Відчувши в поетичних дослідах Мопассана іскру обдарування, Буйлов став його першим літературним учителем і наполегливо намагався внушити юнакові, що робота в області мистецтва вимагає великої праці, терпіння, посидючості, оволодіння законами літературної техніки. Товаришуючи з Флобером, що мешкав в околицях Руана, Буйлов часом приводив до нього свого учня, і обидва письменники слухали його вірші, уважно розбирали їх, давали йому поради.
   У 1870-х роках літературним вчителем Мопассана став Флобер.Познайомившись з першими творами Мопассана Флобер сказав,що не знає, чи є у нього талант, але у тому, що він  приніс  виявляються деякі здібності.І Флобер попросив його ніколи не забувати,що талант, це тільки тривале терпіння. Дотримуючись цієї поради, Мопассан працював не покладаючи рук. Він писав вірші, поеми, комедії, перші повісті і розповіді, написав навіть романтичну драму. Суворий вчитель був не задоволений його творами і забороняв друкуватися. Прагненням Флобера було виховати в ньому глибоку повагу до літератури, розуміння її завдань, високу вимогливість до своєї творчості.
   Представник критичного реалізму, Флобер намагався передати Мопассану свій художній метод зображення дійсності. При цьому Флобер вимагав від свого учня розвиненої і гострої спостережливості, уміння побачити явища життя по-своєму, по-новому і показати їх з того особливого, характерного боку, який до нього ніким у мистецтві ще не був помічений.
  «Коли ви проходите, - говорив Флобер, - повз бакалійника, що сидить біля своїх дверей, повз консьєржа, який курить трубку, .. змалюйте мені цього бакалійника і цього консьєржа, їх позу, весь їхній фізичний вигляд, а в ньому передайте всю їхню духовну природу, щоб я не змішав їх ні з яким іншим бакалійником, ні з яким іншим консьєржем ... »
    Крім спостережливості та уважного проникнення в суть зображуваного, Флобер вимагав від Мопассана вміння ретельно і вірно описувати побачене, відшукуючи для цього слова точні, а не приблизні.Але Мопассану випало рідкісне щастя зустріти й іншого великого вчителя - І. С. Тургенєва.
    Подовгу проживаючи у Франції, Тургенєв особливо зблизився з Флобером.Подібно Флоберу, Тургенєв поставився з великою симпатією до Мопассана, допомагав йому порадами, проглядав його рукописи. Періодом їх найбільшого зближення був час після смерті Флобера, захід життя Тургенєва,
    1881 - 1883 роки. У цю пору Мопассан вже багато друкувався, але матеріально був ще дуже обмежений. Тургенєв пов'язав його з російським журналом «Вісник Європи», сприяв появі в цьому журналі його перших перекладів, гаряче вітав його роман «Життя».
   Свою першу книгу, збірку «Вірші» (1880), Мопассан присвятив Флоберу, а першу збірку оповідань, «Заклад Тельє» (1881), - І. С. Тургенєву. Цими присвятами він як би засвідчив рівну частку подяки своїм улюбленим вчителям.
   Мопассан схилявся перед талантом Толстого. У своїх спогадах П. В. Боборикін зауважує: «... цей виученик Флобера, його духовний вихованець - один із перших визнав російських романістів своїми наставниками спочатку Тургенєва, а незабаром потім Толстого, коли вийшов у Парижі початковий французький переклад« Війни і миру »... Мопассан і мені і, ймовірно, багатьом іншим повторював часто фразу: «Нам всім слід вчитися у графа Толстого, автора« Війни і миру »[3,с. 196] Ознайомившись вже наприкінці свого творчого шляху з повістю Толстого «Смерть Івана Ілліча», Мопассан сказав: «Я бачу, що вся моя діяльність була ні до чого, що всі мої десятки томів нічого не варті» [11,с.447].
   Мопассан умів піднімати не тільки моральні, але й найгостріші соціальні питання, розбурхували читача, і робив це тому, що бажав примусити читача «мислити, осягати глибше,розуміти прихований сенс подій».Золя сказав над могилою Мопассана: «Читаючи його, сміялися або плакали, але завжди роздумували» [14, с. 278].
   Об'єктивність Мопассана була формою його боротьби проти ортодоксальної буржуазної літератури, яка прикрашала дійсність, пригладжувала її конфлікти, пропагувала міщанську мораль, ідеалізувала буржуа. Об'єктивність Мопассана була зовсім не безоціночною, тому що в ній своєрідно виявлялася боротьба письменника проти буржуазного суспільства і всього лицемірства його поглядів, боротьба, яку письменник вів за допомогою неупереджено зображеного життєвого факту, неупереджено зображуваних вчинків персонажів. Це була особлива форма викриття буржуазної дійсності. Учасники збірки «Вечори в Медані» написали свої новели у вигляді протесту проти прикрашеної батальної літератури; Мопассан не сперечався з нею в «Пампушці», не покладався на неї, але він протиставив її зображенням свій об'єктивний малюнок.
   У своїх новелах Мопассан ніколи не користується зовнішніми прийомами впливу на читача, на зразок складної і заплутаною інтриги, але підкорює мистецтвом простого, лаконічного, барвистого, а головне, правдивого відтворення дійсності. Чималу роль грає в нього і виразна реалістична деталь. Свистяче шипіння падаючих в море вугілля відтворює всю картину нічний рибної ловлі «Вечері». Не можна не додати, що Мопассан був одним із найтонших зображувачів природи і особливо любив відтворювати на своїх сторінках французькі пейзажі: потопаючі у яблуневому кольорі ферми, огрядні луки та узбережжя Нормандії, береги та тумани Сени, пахощі літніх лісів і полів. Мопассанівського мова незвичайно багата, точна, лаконічна, колоритна, а головне - ясна. Анатоль Франс писав: «Я скажу лише, що це - справжня французька мова, бо не знаю іншої, кращої похвали» [22, с. 156]. 
   Крім новел,Мопассан писав романи.Приєднуючись до думки Золя, що роман це дійсність, переломлена крізь призму темпераменту художника, Мопассан трішки уточнював своє розуміння цього визначення.
   Він вважав,що цей жанр може володіти найрізноманітнішими якостями і може видозмінюватися згідно з епохою, але, подібно призмі, чим більше у нього буде граней, тим більше він відобразить життєвих явищ, сцен, предметів, різноманітних ідей, всякого роду людей, тим він буде значнішим, цікавішим і новим .
   До роману Мопассан  звертався   і  тому, що прагнув відобразити більше життєвих явищ, показати всякого роду людей. Самі можливості цього жанру дозволили зробити більш широким соціальний фон зображуваних подій, ввести більш різноманітне коло дійових осіб.Теми їх часто значно ширші, ніж у новелах, коло проблем різноманітніші.
   У кожен зі своїх романів Мопассан вносив і нові теми і особливі прийоми їх розкриття, що й визначило жанрове відмінність їх один від одного.
    Перейдемо до розгляду самого роману «Життя».
    Мопассан розповів в цьому  романі історію сумного життєвого шляху однієї жінки, пов'язаного з обставинами занепаду і розпаду її сім'ї. Словами «Щира правда», взятими за епіграф, автор заявляє, що він не прагне до цікавості сюжету, але подає історію звичайного людського життя. Неозначений артикль французької назви твору — «Une vie» — ще підкреслює, що у романі йдеться про життя у загальному, філософському сенсі. На питання про те, що таке людське життя, автор відповідає, прослідковуючи етапи дорослішання, розчарувань і старіння Жанни, пов'язані з обставинами поступового занепаду дворянського гнізда.
  Батько Жанни — чесний і добрий барон де Во — замислює виховання доньки в дусі просвітників XVIII ст. — у безпосередній наближеності до природи, на прикладах доброти та великодушності.« Барон де Во почував ніжну любов до природи,полів,лісів і тварин.Природжений аристократ,він інстинктивно ненавидів дев’яносто  третій рік» [ 13, с.257-258].Після виходу з монастиря, де дівчина виховувалась до сімнадцяти років, на Жанну чекають затишний будинок у власному маєтку «Осокори», люблячі батьки, нові враження. Мопассан гостро відчуває поезію дворянського побуту, красу лицарських уявлень про честь, чар свободи звичаїв минулого століття, в дусі яких були виховані батьки Жанни. У листі до Флобера Мопассан нарікав на труднощі створення «переходів» між сценами та визначав своє завдання як зображення «одноманітного та неперервного потоку життя».
  У соціальному плані роману мова йде про загибель дворянського світу культури, знищуваних розвитком капіталістичних відносин. Загибель старого патріархального устрою життя, окремі представники якого —персонажі роману барон де Во, аббат Піко — виявляли гуманність, доброту, терпимість відносну широту поглядів, викликали деякі співчуття художника; Мопассан і у ряді оповідань поетизував інші сторони минулої дворянської культури („Вовк”, „Вдова”, „Поради бабусі”). Втім, відносини Мопассана до сучасного йому дворянства було гостро критичним, як до класу дармоїдства, цинічних марнотратів, реакціонерів і бездарності в політиці.
     Події роману « Життя» розгортаються в часи Реставрації Бурбонів і Липневої монархії.Всі історичні зміни,що відбувалися протягом першої половини 19 ст.,хоч і впливали на становище французької аристократії,але ніби не відігравали якоїсь значної ролі в безпосередньому житті  героїв роману ,зокрема членів родини барона де Во.Та разом з тим читач досить добре відчуває дихання епохи.Письменник на прикладі дворянської сім'ї хотів показати невпинну деградацію старої аристократії в умовах нового часу , під впливом рішучого наступу егоїстичної і невблаганної в гонитві за бататствами буржуазії.
   Живучи ідеалами і традиціями Просвітництва , родина барона де Во давно вже втратила відчуття сучасності й розуміння тих глибоких змін, що відбулися після революції у французькому суспільстві.Не пристосована до активного життя, що вимагало досягенні успіху і повної відмови від непотрібного тепер кодексу дворянського благородства , вона продовжувала зберігати занання і мрії , які суперечили надто  прозаїчній дійсності.Мопассан якоюсь мірою симпатизував старій аристократії,що підтверджують такі його новели як «Бабусині поради», «Тестамент», «Вовк», «Маркіз де Фюмроль», «Бекас», «Менует» та ряд інших ,де герої стають носіями різних чеснот дворянства,дотепності,могутність пристрастей.Водночас він з одвертою ворожістю ставився до буржуазного суспільства.Але художник-реаліст виявився сильнішим за класові  симпатії,тому Мопассан показав невблаганний процес усезростаючого розкладу і духовного зубожіння дворянства,втрати ним колишніх цінностей і благородства.
   У романі, крім родини барона де Во , представлені й інші аристократи.Це і «муміфікована шляхта»- віконти де Брізвіль , усе дозвілля яких займало писання листів до « розкиданої по всій Франції вельможної рідні », і маркізи де Кутельє , що незмінно хизуються севрською вазою і королівським листом під нею.З уїдливою іронією Мопассан характеризує їх як « людей етикету, розум ,чуття і слова яких завжди задаються чванливими».Якщо родину барона де Во Мопассан писав з доброзичливою іронією , то їм він надав сатирично – гротескних рис.Він спромігся показати , що деякі дворянські родини намагаються сприйняти принципи , підказані новим часом , щоб остаточно не втратити вагу в суспільстві, і водночас чіпляються за свій етикет і колишні традиції.Дізнавшись , що абат Тольбіяк не допустив Поля до причастя , пихаті Брізвілі навіть не відповідають на візит подружжя де Во. Французький дослідник Р.Жерар має рацію  коли , розглядаючи цей епізод ,робить висновок , щоб процес політезації аристократії перетворює  її на найреакційніший ультраправий стан суспільства , завершуючи її обуржуазнення.
   Віконт Жюльєн де Ламар – втілення найгірших рис епохи в ньому поеднуються дворянська пихатість з буржуазною пожадливістю .Але йому ще далеко до досвідчених буржуазних ділків , бракує властивого їм практицизму і винахідливості у накопиченні грошей
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.