На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Микробиология

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 17.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  охорони здоров'я  України
Національний  медичний університет  ім. О.О.Богомольця 
 
 

Кафедра мікробіології, вірусології  та імунології
(завідувач  кафедрою академік  НАН України, д.м.н.,
Професор  В.П.Широбоков) 
 
 

                              Контрольна робота  №1
                               студентки Ф-1-А  групи
                               фармацевтичного  факультету
                               заочної форми  навчання
                               Жураківської Т.А.
                               залік. книжка  №081527 
 
 

Київ—2010
    1.Морфологія  та класифікація  мікроорганізмів.
    1.7. Походження та  сучасна класифікація  бактерій. Групи (відділи)  прокаріот за визначником  Берджі.
    Сферою визначення мікробіології є світ мікроскопічних і субмікроскопічних організмів, що належать до основних груп живого світу. До неклітинних біологічних хвороботворних агентів належать віруси, віроїди, пріони.
    Одноклітинні організми, які мають диференційоване ядро, належать до еукаріотів.
    Згідно із сучасною загально біологічною класифікацією, еукаріоти утворюють окремий  домен, до якого належать три царства—тварини, рослини і гриби. Медична мікробіологія  і паразитологія вивчає одноклітинні організми царства тварин (найпростіші), а мікологія (розділ мікробіології) вивчає мікроскопічні гриби.
    До домену Archea (архебактерії) належать прокаріоти—мікроорганізми, в яких немає поділу клітини на ядро і цитоплазму, відсутня ядерна мембрана, а геномом переважно є кільцева молекула ДНК. Стінка не містить пептидоглікану. Серед цих мікроорганізмів є невідомі патогенні для людини види, хоча деякі галофільні (солелюбні) архебактерії розмножуються домену Bacteria (еубактерії) належать мікроорганізми, які вивчає медична мікробіологія.
    Загальновизнаною  та найбільш поширеною є класифікація бактерій Д.Берджі. згідно з визначником, виданим у 1993 році, бактерії поділяють за будовою клітинної стінкита забарвленням за Грамом на такі відділи:
    --Gracilicutes—тонкошкірі (грамнегативні);
    --Firmicutes—товстошкірі (грам позитивні);
    --Tenericutes—не мають клітинної стінки (мікоплазми);
    --Mendosicutes—археобактерії (вони непатогенні).
    Для зручності  відділи описують за групами, які  включають родини,роди та види. Там, де вони об'єднані в порядки і  класи, вказується їх назва.
    Найбільше практичне  значення серед грам негативних бактерій мають:
    1—ша група—спірохети, родина спірохет: рід трепонем—збудники сифілісу, рід борелій—збудники поворотного тифу; родина лептоспір, рід лептоспір—збудники лептоспірозу.
    2—га  група—аеробні (мікроаерофільні) рухливі вібріоїдні бактерії: рід спірил—збудники содоку (хвороби укусу щурів), роди кампілобактерій і гелікобактерій—представники нормальної мікрофлори (збудники шлунково—кишкових захворювань), рід бделовібріонів—парзити бактерій, очищують воду.
    4—тя група—аеробні (мікроаерофільні) палички та коки (83 роди): рід нейсерій—збудники гонореї та менінгіту, рід бордетел—збудники коклюшу, рід бруцел—збудники бруцельозу, рід францисел—збудники туляремії, рід псевдо монад—збудники гнійно-запальних процесів і сапу, рід легіонер—збудники гострих запальних інфекцій.
    5—та  група—факультативно-анаеробні палички (45 родів, 3 родини):родина ентеробактерій, роди ешерихій, сальмонел та шигел—усі вони збудники кишкових захворювань, рід ієрсиній—збудники чуми, псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиніозу, роди протею і клебсієл—умовно-патогенні, збудники гнійно-запальних процесів, родина пастерел, рід гемофіліс—збудники м'якого шанкру та інфлюенци; родина вібріонів, рід вібріонів—збудники холери.
    6—та  група—анаеробні палички: прямі,зігнуті, спіральні, аспорогенні; родина бактероїдів, рід бактероїдів; рід фузобактерій—умовно-патогенні мікроорганізми, збудники гнійно-запальних і некротичних процесів (апендициту);
    8—ма група—анаеробні коки, родина вейлонел,рід вейлонел—представники нормальної мікрофлори, умовно-патогенні, збудники запальних процесів у м'яких тканинах.
    9—та  група включає родини рикетсій, хламідій і бартонел; родина рикетсій—збудники висипного тифу та інших рикетсіозів; родина хламідій—збудники трахоми, орнітозу та інших хламідіозів.
     Серед грампозитивних бактерій найбільше практичне значення мають:
    17—та  група—грампозитивні коки: родина мікрококів, рід стафілококів, родина стрептококів, рід стрептококів. Усі вони є збудниками гнійно-запальних захворювань; родина бацил: рід бацил—збудники сибірки, рід клостридій—збудник правця, ботулізму, газової анаеробної інфекції.
    19—та  група—аспорогенні палички: рід еризопелотрикс—збудники еризопелоїду, рід лістерій—збудники лістеріозу.
    20—та група включає в себе рід коринебактерій—збудники дифтерії і рід актиноміцетів—збудники актиномікозів.
    21—ша група—родина мікобактерій, рід мікобактерій—збудники туберкульозу, лепри.
    22—га—29-та  групи—актиноміцети, непатогенні (за винятком 22-ї групи, рід нокардій).
    25—та  група—рід стрептоміцетів—продуценти антибіотиків (стрептоміцину).
    30-та  група—мікоплазми—збудники мікоплазмозів. 

    2.Фізіологія  мікроорганізмів.
    2.7. Класифікація мікроорганізмів  за типом дихання.  Методи створення  анаеробних умов  для вирощування  облігатних анаеробів.
    Фізіологія мікроорганізмів  вивчає основні процеси життєдіяльності—живлення, дихання, розмноження, взаємодію з  іншими елементами біоценозів у довкіллі та взаємодію з макроорганізмом.
    Дихання мікроорганізмів.
     Існують аеробні  та анаеробні мікроорганізми. Відомі строгі аероби, метаболізм яких повністю залежить від кисню. У факультативних аеробів залежно від умов може переважати субстратне або окисне фосфорилювання, завдяки чому вони можуть існувати як в аеробних, так і в анаеробних умовах. Мікроаерофіли розмножуються при зниженій концентрації кисню. Тоді як аеротолерантні мікроорганізми стійкі до дії кисню,хоча їхній метаболізм забезпечується субстрат ним фосфорилюванням (гліколізом). Цю толерантність до кисню забезпечує фермент пероксидаза. В аеробів наявні ферменти супероксиддисмутаза, що зумовлюють перетворення супероксидного радикалу на пероксид—Н2О2; каталаза, що розчеплює пероксид до води і кисню; цитохроми, які здійснюють передачу протонів від НАД•Н2 до кисню.
    В анаеробів, як уже  згадувалось, акцептором протонів виступають інші речовини. Наприклад, у органотрофних анаеробів—нітрати (нітратне дихання). У хемолітотрофів—аміак, сірководень, СО2, Fе2+. У строгих анаеробів відсутні ферменти супероксиддисмутаза і каталаза, тому вони гинуть у кисневій атмосфері. Факультативні анаероби можуть розмножуватись як в аеробних, так і в анаеробних умовах.
    У лабораторних умовах анаеробні мікроорганізми культивують  у спеціальних приладах—анаеростатах. Анаеростати сконструйовані як герметичні металеві або пластикові посудини різного об'єму. Кисень у анаеростатах видаляють механічно (за допомогою вакуум-насоса) або використовують хімічні речовини, які активно зв'язують кисень. Для багатьох патогенних анаеробів необхідні складніші газові суміші, які зумовлюють відновні властивості атмосфери культивування (на відміну від окисних властивостей кисневмісної атмосфери). Тому для вирощування таких мікроорганізмів анаеростати заповнюють сумішшю інертних газів, що містить водень та інші гази. Сучасні системи для культивування анаеробів складаються зі спеціальних пластикових посудин, у які поміщають пакети з речовинами, що після зволожування виділяють окремі гази у необхідних концентраціях. Для культивування анаеробів використовують складні поживні середовища з відновними властивостями.
    Деякі мікроорганізми потребують складнішого газового складу, зокрема наявності СО2. Їх називають капнічними організмами. 

    3.Загальна  вірусологія.
    3.7. Культивування вірусів  в курячих ембріонах.  Будова курячого  ембріона. Методи  інфікування. Індикація  вірусів після  інфікування курячих  ембріонів. Реакція  гемаглютинації.
    Віруси—особливий  тип біологічних систем, що різко  відрізняється від інших живих  істот. Віруси не мають клітинної  будови, містять тільки один тип  нуклеїнової кислоти—ДНК або  РНК. У них відсутні власні ферменти і системи синтезу білка і  енергетичних сполук, вони є абсолютними  паразитами клітин.
    Віруси культивуються  тільки на живих клітинах. У практичних лабораторіях для цього обирають лабораторних тварин, ембріони птахів або культури клітин.
    Для культивування  вірусів найчастіше використовують курячі ембріони на 7-10—й день ембріонального розвитку.
    Ембріони птахів розвиваються в ембріональних порожнинах, утворених спеціальними оболонками і заповнених рідиною. Безпосередньо  з ембріоном зв'язаний жовтковий  мішок. Ембріон оточений хоріоналантоїсною оболонкою (ХАО), що містить алантоїсну рідину. До шкаралупи прилягає білкова оболонка, що міститься у тупому кінці яйця, утворюючи повітряну камеру. Ембріон заражають вірусовмісним матеріалом найчастіше в алантоїсну порожнину або на ХАО, інколи—у сам ембріон або жовтковий мішок. Зараження здійснюють переважно закритим способом. Напередодні проводять овоскопію, відмічаючи наявність ембріона, вираженість судинного малюнка, рухливість, що свідчить про його життєздатність. Відзначають межі повітряної камери. Після дезінфекції шкаралупи її проколюють над повітряною камерою і шприцом уводять звільнений від бактерій вірусовмісний матеріал, а отвір запаюють парафіном. Віруси розмножуються у клітинах ембріональних оболонок і самого ембріона й нагромаджуються в алантоїсній рідині.
    Виявлення вірусів  у курячому ембріоні.
    Чимало вірусів (але не всі), що розмножуються в  курячому ембріоні, мають гемаглютинаційні властивості—здатні склеювати еритроцити в результаті взаємодії вірусних білків гемаглютинінів з мембранами еритроцита. Цей феномен має назву реакція вірусної гемаглютинації (РГА).
    Вірус можна виявити  за 48—72 год під час інкубації при 37 °С. Для цього проводять овоскопію, після дезінфекції ножицями обережно зрізають шкаралупу над повітряною камерою і відшаровують білкову оболонку. На ХАО можуть відмічатися зміни, що свідчать про вірусну інфекцію: зменшення прозорості, крововиливи, некротичні ділянки—бляшки. За характером бляшок (форма, розмір, колір) можна відрізнити деякі види вірусів. Для дослідження беруть алантоїсну рідину, тканини оболонок й ембріона.
    Для РГА також  беруть алантоїсну рідину або роблять суспензію ембріональних тканин. Цей матеріал двократно розводять ізотонічним розчином у пластикових планшетах з U-подібними виїмками від 1:2 до 1:64 або й вище і додають 1%суспензію відповідних еритроцитів, що аглютинуються окремим видом вірусу (курячих, людини з І(о)групою та ін. Аглютинація настає за 30—40 хв., еритроцити осідають на дно й стінки виїмки у вигляді нерівномірного осаду з розмитими хвилястими краями--„парасольками”. Під час контролю та при від'ємній реакції еритроцити осідають у центрі виїмки у вигляді осаду з рівними краями--„гудзичком”.
    Для ідентифікації  вірусів застосовують реакцію затримки (гальмування) гемаглютинації антитілами противірусних сироваток (РЗГА, РГГА).
    Для РГГА відповідну стандартну сироватку двократно  розводять ізотонічним розчином від 1:10 до титру,вказаного на ампулі із сироваткою. До кожного розведення додають певну дозу виділеного вірусу, а після інкубації—еритроцити. Якщо виділений вірус за антигенними властивостями відповідає стандартній сироватці, то антитіла зв'язуються з ним і гемаглютинація не настає (еритроцити осідають „гудзичками”). 

    4.Мікробіологічні  основи асептики  та антисептики.
    Вплив факторів зовнішнього  середовища на мікроорганізми.
    4.7. Хімічні методи  дезінфекції. Основні  групи дезінфектантів.
    Серед факторів зовнішнього середовища найсильніший вплив на життєдіяльність мікроорганізмів мають:
      Температура;
      Променева енергія;
      Високочастотні звукові коливання (ультразвук);
      Вологість;
      рН та ізотонічність середовища;
      вміст у цьому середовищі певних хімічних речовин.
    Мікроорганізми  відносо стійуі до тиску. У грунті і воді на виживання патогенних мікроорганізмів діють біологічні фактори—мікроби-антагоністи, продуценти антибіотичних речовин, бактеріофаги й інші елементи екосистеми. Завдяки їхній дії вода і грунт очищуються від патогенних організмів.
    Мікроорганізми  добре зберігаються за низьких температур, наприклад, збудники кишкових інфекцій зберігають інфекційні властивості  навіть при заморожуванні. За спеціального режиму охолодження бактерії переносять температуру рідкого азоту (-137°С). У біотехнології використовують метод ліофільного висушування  бактерій із замороженого стану у  вакуумі. За цим методом бактерії тривалий час зберігаються живими, що важливо при одержанні живих вакцин або інших біопрепаратів. Однак багато патогенних мікроорганізмів у зовнішньому середовищі швидко гинуть, особливо за низьких температур (збудники гнійного менінгіту, гонореї, сифілісу).
    Високі температури  також згубно діють на мікроорганізми, при цьому слід врахувати дію  температури впродовж певного часу. Мезофільні неспорові мікроорганізми, до яких належить більшість патогенних, гинуть при температурі 56--60°С за 1—2 год, при 70°С—за 20—30 хв, при100°с—за кілька хвилин. Спори бактерій можуть витримувати кип'ятіння протягом кільканадцяти хвилин. Стійкими до кип'ятіння є деякі віруси, особливо вірус гепатиту В. В атмосфері водяної пари за температути 120°С і тиску 1,5—2 атм гинуть як вегетативні форми, так і спори бактерій упродовж20—30 хв. У повітрі бактерії та їхні спори стійкіші до високих температур, гарантована температура їхнього знищення у сухо жарових печах--170°С протягом години.
    Білкові інфекційні фактори—пріони—стійкі до температур, за яких інактивуються мікроорганізми. Відомо, що прінні хвороби передавалися через недостатньо простерилізовані нейрохірургічні інструменти.
    Під дезінфекцією розуміють систему заходів, спрямовану на знищення патогенного агента на об'єктах або поверхнях довкілля, тобто тоді, коли передбачають наявність  на об'єктах патогенних мікроорганізмів.
    Дезінфекцію проводять  трьома основними методами—тепловим, хімічним і променевим.
    Речовини,які використовують для хімічної дезінфекції, за механізмом дії можна віднести до таких груп: галогени, спирти, феноли, окиснювачі, сполуки важких металів, поверхнево-активні речовини.
    Речовинами для  дезінфекції є:
      Фенол (карболова кислота). Для порівняльної активності дезінфекційних речовин застосовують фенольний коефіцієнт—відношення ефективної концентрації речовини до концентрації фенолу, яка забезпечує таку ж дезінфекційну дію на тестовий мікроорганізм. Фенол і його похідні (лізол, ліпоїд, креолін, креозот, 0-фенілфенол) є високоактивними проти вегетативних клітин бактерій, але не діють на їхні спори.
      Галогени—хлор, йод, бром—і їхні похідні (хлорне вапно, гіпохлорид, хлораміни, хлордезим, неохлор, йод, спиртовий розчин (настоянка) йоду, йодопірин,йодонат, йодинол, йодоформ, дибромантин) є активними проти всіх бактерій та їхніх спор.
      Спирти, як і феноли, у складі своїх молекул містять гідроксильні групи,що надають їм бактерицидних властивостей. Для дезінфекції використовують лише етиловий (від 50° до 70°) та ізопропіловий спирти,що мають сповільнену бактерицидну дію тільки на вегетативні клітини.
      Пероксид водню, калію перманганат та ін. є інтенсивними окиснювачами.
      Сполуки важких металів—ртуті, срібла, міді—широко  не використовують через їх токсичність (хлорид і оксиціанід ртуті) і дороговизну (препарати з вмістом срідла).
      До фунгіцидних  речовин належать сполуки міді, фтористий  натрій, ундециленова і бензойна кислоти.
      Бактерицидні  властивості мають деякі мила (фенолове, дігтярне,зелене медичне  „Гігієна”) і поверхнево-активні речовини (нірван, амфолан та ін.) для оброблення рук перед хірургічними операціями використовують катіонні детергенти: циригель, дегміцид, етоній, рокал.
      Сучасні дезінфектанти  містять додаткові речовини,що захищають  шкіру людини і об'єкти від небажаної дії, корегують запах тощо
      Робота з дезінфекційними  речовинами проводиться згідно з  інструкціями і вимагає правил техніки  безпеки. 

      5.Генетика  мікроорганізмів.  Біотехнологія.
      5.7. Особливості геному  вірусів. Види  генетичної мінливості  вірусів.
      Генетика мікроорганізмів  вивчає процеси спадковості й  мінливості. Особливістю генетики мікроорганізмів є те, що генетичні зміни, виникаючи на рівні клітини, проявляються на рівні мікробної популяції .
      Генетичний матеріал бактерій оформлений у вигляді кільцевої хромосоми, що складається з двоспіральної нитки ДНК. Кожна спіраль формується з дезоксирибофосфатного „скелета” і нуклеотидів, які за правилами компліментарності з'єднують між собою дві нитки спіралі (цитозин з'єднується з гуаніном, тимін—з аденіном, тому співвідношення Ц:Т=Г:А стале для цього виду).
      Здатність мікроорганізмів  набувати нових властивостей, які  відрізняють їх від попередніх поколінь, називають мінливістю. Розрізняють  спадкову та не спадкову мінливість.
      Не  спадкова (модифікаційна, адаптивна) мінливість не зумовлена змінами в генетичному апараті. Змінені ознаки не успадковуються.
      Причинами виникнення таких модифікацій є несприятливі умови навколишнього середовища (наприклад, недостатня кількість вологи).
      Розрізняють морфологічні, культуральні та біохімічні модифікації.
      Морфологічні  модифікації—зміна форми (поліморфізм), втрата джгутиків чи капсули, зміна  забарвлення; культуральні—зміна характеру росту, втрата пігментів; біохімічні—втрата здатності утворювати окремі ферменти.
      Можливість модифікацій  необхідно врахувати під час  лабораторних досліджень культури мікроорганізмів.
    Спадкова (генотипова) мінливість зумовлена змінами генетичних структур унаслідок мутацій і генетичних рекомбінацій. Змінені ознаки успадковуються  

    6. Хіміотерапія інфекційних  захворювань. Антибіотики.
    6.7. Методи визначення  чутливості бактерій  до антибіотиків. МІК (мінімальна  інгібуюча концентрація).
    Основними принципами хіміотерапії є :
    а) Обов'язкове встановлення виду збудника та його чутливості до антибіотиків;
    б) Хіміотерапію тяжких інфекцій слід починати якомога раніше, вибір препарату роблять на основі нозологічного діагнозу;
    в) При поліетіологічних хворобах (сепсис, пневмонія) лікування проводять препаратами найширшого спектра дії;
    г) Доза препарату, спосіб та інтервали введення мають  забезпечувати його постійну концентрацію в місцях локалізації збудника;
    д) Визначення оптимальної  тривалості застосування препаратів;
    е) Комбінована  хіміотерапія (оптимальною є комбінація двох бактерицидних або двох бактеріостатичних  антибактеріальних препаратів з  різним механізмом дії;
    є) Врахування побічних ефектів.
    Антибіотики—речовини  природного або їхні синтетичні чи напівсинтетичні аналоги, що мають  виражену антимікробну дію. Для лікування використовують лише ті антибіотики, що в лікувальних дозах не проявляють токсичної дії на організм. Більшість антибіотиків одержані з актиноміцетів і грибів. Напівсинтетичні антибіотики отримують шляхом хімічної модифікації молекул природних антибіотиків. Антибіотики мають бактеріостатичну або бактерицидну дію, пригнічуючи в бактеріальній клітині синтез компонентів клітинної стінки, порушуючи синтез білка на рибосомах або синтез нуклеїнових кислот. Антибіотики вузького спектра дії діють переважно на грам позитивні бактерії, широкого спектра—на грам позитивні та грам негативні бактерії; окремо виділяють антибіотики, що діють на кисло стійкі бактерії або на гриби.
    За хімічною структурою більшість антибіотиків належать до однієї з таких груп: бета-лактами, аміноглікозиди, лінкозаміни, макроліти, тетрацикліни, рифампіцини, поліміксини, полієни. 

    Методи дослідження  чутливості до антибіотиків.
    Збудник інфекції досліджується в чистій культурі. У змішаній культурі визначити чутливість неможливо, бо можна отримати недостатньо  правдиві дані внаслідок мікробного антагонізму і різної швидкості  росту мікроорганізмів. Існують  кілька стандартних тестів на чутливість бактерій до антибіотиків.
    Дифузний  метод:
    1.Дифузія із  розчинів. На чашки Петрі з  МПА або з іншим середовищем  засівають досліджувану культуру. В агарі створюють лунки і  в кожну вносять по 0.1 мл розчину досліджуваних препаратів, інкубують 18 год при температурі 37°С. Вимірюють діаметри зоно затримки росту для кожного препарату.
    2. Метод індикаторних  дисків. На чашки Петрі зі щільним  середовищем засівають досліджувану  культуру. Після посіву на ангар  накладають диски з фільтрувального  паперу, які містять різні антибіотики  в певних кількостях (10—30 мкг). Після інкубації визначають розміри зон затримки росту. Високочутливими до антибіотика вважають мікроорганізми, які формують його під дією зони затримки росту, що перевищують 25мм, чутливими—15—25 мм, малочутливими—11—15 мм.
    Для виявлення  ферментів, що руйнують антибіотик, застосовують диски з інгібіторами. Наприклад, для виявлення бета-лактамаз використовують диски з нітроцефіном, який блокує фермент, у результаті проявляється дія антибіотика—затримка росту.
    Метод індикаторних дисків широко використовують у практичних лабораторіях, але він мало придатний  для визначення чутливості анаеробів  до антибіотиків.
    Метод серійних розведень  у рідких середовищах. Дає змогу встановити мінімальну пригнічу вальну концентрацію препарату для виділеного збудника. Як поживні середовища використовують МПБ, бульйон Мюллера—Хінтона та ін. У восьми пробірках готують серію подвійних розведень препарату в поживному середовищі. У кожну пробірку вносять рівні об'єми суспензії досліджуваної культури. Пробірки інкубують. Враховують концентрацію, при якій ріст бактерій затримується повністю або частково (зменшення прозорості середовища).
    Метод досить трудомісткий, але дає змогу розрахувати  дозу препарату, встановити антибіотикочутливість анаеробів. Окрім того, можна встановити бактерицидну і бактеріостатичну концентрацію препарату. Для цього роблять пересів на інші середовища із тих пробірок, де візуально не відмічається ріст бактерій. При бактерицидній дії ріст не відбуватиметься. Якщо ріст бактерій тільки сповільнюється, то при пересіві його відмічають.
    Мікротитраційна модифікація методу серійних розведень у рідких середовищах.
     Дослідження  проводиться у мікропланшетах із внесенням в кожну лунку по 0.1 мл поживного середовища.
    Метод серійних розведень  на щільних середовищах.
    Готують подвійні серійні розведення препарату, потім  вносять однакові об'єми кожного  розведення в пробірки із розплавленим і охолодженим до 45°С агаром. Вміст пробірок перемішують і виливають у чашки Петрі. Відтак на агар сіють досліджуваний матеріал,інкубують. Після інкубації визначають мінімальну антимікробну концентрацію за відсутністю росту відповідних чашках.
    Прискорені  методи.
    На практиці прискорені методи визначення чутливості мікроорганізмів  до антибіотиків та інших хіміотерапевтичних засобів здійснюють за допомогою автоматичних систем мікробіологічного дослідження (MS-2, Qantum 2, Sceptor та ін.) У кюветах панелі містяться препарати антибіотика в певній дозі або диски з антибіотиками. Кожен антибіотик у кюветі перебуває в одній концентрації, що відповідає критерію належності бактерій до групи „чутливих” до цього антибіотика. Посіви інкубують при 35--37°С упродовж 4-5 год. Результати реєструють спектрофотометрично. 

    7. Екологія мікроорганізмів.  Основи санітарної  мікробіології.
    7.7. Санітарно-показові  мікроорганізми. Вимоги  до них. Титр  й індекс санітарно-показових  мікроорганізмів.
    Мікрофлору довкілля та її вплив на організм людини вивчає санітарна мікробіологія. Вона розробляє  показники гігієнічного нормування, методи контролю ефективності знезараження, виявлення патогенних, умовно-патогенних і санітарно-показових мікроорганізмів  довкілля.
    Для оцінення санітарно-мікробіологічного стану довкілля, харчових продуктів, води і предметів ужитку досліджують санітарно-показові мікроорганізми (СПМ). При цьому встановлюють кількісні характеристики мікробного забруднення.
    Санітарно-показові мікроорганізми за своїми екологічними характеристиками близькі до відповідних патогенних оранізмів—вони виділяються з організмів людей чи тварин таким самим шляхом, зберігаються в довкіллі приблизно такий самий час, проникають у мікроорганізм таким самим способом. СПМ легко виявляються в лабораторії, для них розроблені методи кількісного визначення.
    Потреба у дослідженні  СПМ зумовлена тим, що патогенні  мікроорганізми в довкіллі виявляти досить складно—навіть коли відомо, що через воду чи грунт віддулося зараження людей, встановити відповідного збудника не завжди вдається. Крім того, виявлення СПМ, особливо збільшення їх кількості, вказує на санітарне неблагополуччя об'єкта і вимагає відповідних заходів для профілактики захворювань. До них належать: кишкова паличка, анаеробні спорові бацили і ентерококи (вказують на фекальне забруднення), гемолітичні стафілококи і стрептококи (вказують на забруднення дихальних шляхів людини).
    Досягнення молекулярної біології і генетики мікроорганізмів  останніх років дають змогу точніше  оцінити санітарно-мікробіологічний стан довкілля на основі виявлення  нуклеїнових кислот патогенних мікроорганізмів  і воді, грунті чи харчових продуктах.
    Кількісними показниками  мікробного забруднення є:
    и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.