На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Структура та стан платжного балансу України

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 20. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    Зміст 

    Вступ………………………………………………………………………… 3
   1. Сутність, структура та стан платіжного балансу
        1.1.  Основні поняття і сутність платіжного балансу………………….. 5
     1.2. Структура та стан платіжного  балансу……………………………. 11
     1.3. Основні методи регулювання платіжного балансу……………….. 25
   2. Сучасний стан платіжного балансу
     2.1. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу та аналіз стану за 2007 рік……………………………………………………………………….. 33
     2.2. Платіжний баланс України 2008 року та основні проблеми, що виникли у зв’язку з розгортанням світової економічної кризи…………….... 39
     2.3. Аналіз стану платіжного балансу за 2009 рік……………………... 45
   3. Методи вирішення проблеми платіжного балансу
     3.1. Методи балансування платіжного балансу……………………….. 50
     3.2. Напрямки вирішення проблеми пасивного сальдо поточних операцій в Україні у зв’язку з економічною кризою………………………… 52
          3.3.  Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу………………………………………………………………………….. 56
    Висновки…………………………………………………………………..  62
    Список  літератури………………………………………………………..  65
    Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ 

    Актуальність  розгляду даної теми для України, насамперед, пов’язано з тим, що країну охопила світова економічна криза, яка негативно позначилася  на її зовнішньоекономічній діяльності і безпосередньо призвела до зменшення попиту та цін на послуги та товари українського виробництва, а також зменшення фізичного обсягу товарів та послуг. Тому в даний час для України є необхідним визначити свою позицію та напрям оптимізація платіжного балансу країни для того, щоб поліпшити умови функціонування економіки в цілому, оптимізувати міжнародну економічну діяльність загалом та її окремих компонентів. Тому український уряд проводячи економічну політику повинен враховувати ті обмеження та вимоги які висувають завдання формування платіжних балансів, а також аналізувати та застосовувати шляхи та засоби подолання негативних явищ та процесів, що виникли у результаті різних збурень на світовому ринку.
    Об’єкт — платіжний баланс України.
    Предмет — структура та стан платіжного балансу  України у 2007 — 2009 роках.
    Метою даної роботи є розгляд не тільки теоретичних основ побудови та аналізу  платіжного балансу, його структури  та факторів, що мають безпосередній  вплив на баланс, а також порівняльна  розробка характеристики платіжного балансу України за 2007 та 2008 роки. Таким чином, розгляд платіжних балансів цих років дасть можливість проаналізувати зміни, що відбулися в зовнішньоекономічній діяльності України, їх тенденції та причини, що відбулися у зв’язку з світовою економічною кризою, що застала Україну у другій половинні 2008 року.
    Мета  роботи зумовлює виконання таких  завдань, як:
    дослідження поняття та основ побудови платіжного балансу, його структуру, стан та факторів, що впливають на стан платіжного балансу;
    аналіз платіжного балансу України за 2007, 2008 та 2009 років, а також дослідження статистичних розрахунків та їх співставлення, визначення основних тенденцій розвитку за допомогою статистичних розрахунків;
    дослідження методів балансування та встановлення недоліків і переваг методів регулювання;
    Всі країни є учасницями сучасного світового  господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн  у світове господарство різні. Як один з основних об'єктів державного регулювання, платіжний баланс характеризує відношення країни з іншим миром. Стан платіжного балансу – індикатор стану всієї економіки, а динаміка зміни стану окремих його статей відображає головні тенденції економічного розвитку суспільства й, як слідство, може служити основним джерелом інформації для прийняття рішень державної політики. Стійкий стан платіжного балансу для економіки відкритого типу повинне розглядатися як пріоритетний напрямок розвитку економіки.
    Платіжний баланс країни  - це систематична реєстрація економічних операцій, що здійснювалися протягом певного періоду часу між резидентами цієї країни та резидентами інших країн світу.
    Стан  платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями  структури економіки, участю економічних  агентів країни в міжнародній  кооперації, зв?язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання екноміки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає  економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання. 

    1. Сутність, структура та стан платіжного балансу 

    1.1. Основні поняття і сутність платіжного балансу 

    Відповідно  до міжнародного розподілу праці  та в зв'язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і  іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжного балансу — балансу угод, укладених протягом року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам.
    Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками  інших країн. За формою складання  платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами).
    Складання платіжних балансів всі країни здійснюють на: основі Керівництва МВФ із складання  платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п'яте видання).
    Для складання платіжного балансу важливе  значення має визначення поняття "економічна територія". Економічна територія  України складається з географічної території, яка керується урядом і в якій вільно переміщуються люди, товари та капітал. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, над якими країна має виключне право володіння, територіальні анклави в інших країнах (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших країнах і використовуються урядом, якому вони належать, або якщо уряд орендує їх у дипломатичних, військових, наукових чи інших цілях). Отже, економічна територія країни не включає територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними організаціями, які фізично розташовані в географічних кордонах цієї країни.
    Економічна  територія країни не обов'язково збігається з кордонами, які визначені політично. Вона складається з географічної території, що адмініструється урядом [15, 417-419 ].
    Визначення  резидента (нерезидента) в теорії складання  платіжного балансу є таким самим, як і у монетарній статистиці. До секторів та підсекторів економіки  належать такі основні типи складових, що є резидентськими в економіці:
    1) підприємства,
    2) компанії,
    3) представництва іноземних компаній;
    4) некомерційні установи та корпорації;
    5) установи органів державного  управління;
    6) домашні господарства.
    Підприємства мають центр економічної зацікавленості в Україні, якщо вони залучені до виробництва значної кількості товарів (послуг) або операцій з землею. Вони повинні мати хоча б одну установу, яку збираються експлуатувати протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплект звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, отримувати фонди для своєї роботи на свій рахунок, мати розрахунковий рахунок.
    "Закордонні" підприємства, залучені до виробничого  процесу, є резидентами економіки тієї країни, де вони розташовані. Принцип, за яким визначається підприємство-резидент, стосується також підприємств, що використовують пересувне обладнання (кораблі, повітряні судна, бурові вежі та платформи, залізничний рухомий склад) за межами економічної теорії тієї країни, резидентами якої вони є.
    Компанії, що повністю чи частково засновані за рахунок іноземного капіталу, але знаходяться в Україні і ведуть в ній економічну діяльність, також вважаються резидентами України. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу.
    Представництва  іноземних компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в Україні не менше ніж рік, з точки зору платіжного балансу є резидентами. Таке саме положення діє щодо представництв українських компаній за кордоном — вони є резидентами тієї країни, де розташовані і проводять свою діяльність [37].
    Некомерційні  установи і корпорації є резидентами тієї країни, за законами і постановами якої вони були утворені і в якій їх існування як юридичного чи соціального об'єкта офіційно визнано та задокументовано.
    Установи  органів державного управління, які розташовані на території країни, є резидентами економіки і включають усі установи і урядові органи на центральному, обласному та місцевому рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші одиниці державного управління, що розташовані за межами країн.
    Домашнє господарство як сектор економіки має центр економічної зацікавленості в даній країні і, отже, вважається її резидентом у тому випадку, якщо воно володіє помешканням на території цієї країни і ця країна є основним місцем проживання членів цього домашнього господарства. Член домашнього господарства, який залишає економічну територію, але протягом певного обмеженого проміжку часу повертається назад, продовжує бути резидентом, навіть якщо такі поїздки систематичні. Тому до категорії "резиденти" належать:
    мандрівники, тобто особи, які залишають економічну територію на обмежений строк у справах, для відпочинку, поліпшення здоров'я, підвищення освіти, з релігійних та інших мотивів;
    особи, які працюють деякий час на економічній території, що відрізняється від тієї, де знаходиться домашнє господарство, до якого вони належать;
    працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім повертаються до свого домашнього господарства (прикордонні працівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві; персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного обладнання, що частково або повністю використовується поза економічною територією).
    Часом реєстрації операції вважається той  день, коли здійснено зарахування  відповідної суми коштів на кореспондентський рахунок або її списання [15, 419-424 ].
    Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У зв'язку з тим, що кожна угода реєструється два рази, підсумковий результат має бути взаємно врівноважений, а чисте сальдо всіх угод дорівнювати нулю. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття "трансферти".
    Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що виникає в результаті часових  та вартісних розбіжностей, називається "чисті помилки та упущення". Ці показники подано у відповідній балансуючій статті "Помилки та упущення".
    Платіжний баланс — це один з головних документів будь-якої країни, оскільки в ньому знаходять своє узагальнююче вираження економічні зв'язки даної країни з іншими державами; на основі платіжного балансу проводиться аналіз зовнішньоекономічної діяльності, дається оцінка валютно-фінансовому стану окремо взятої країни.
    Платіжний баланс — це статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.
    Складання, вивчення й аналіз платіжного балансу - необхідні дії уряду будь-якої країни, тому що саме за даними платіжного балансу можна наочно визначити, в якому стані знаходиться той чи інший пункт дуже важливих для кожної країни зовнішньоекономічних відносин.
    Варто відмітити, що перші спроби підведення підсумків зовнішньоекономічної діяльності держави починалися ще в середні віки, а сам термін "платіжний баланс" увів в обіг у XVIII ст. англійський економіст Дж. Стюарт, що вбачав джерело багатства країни в її активному торговому балансі.
    Платіжний баланс являє собою статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни й іншого світу за певний період (зазвичай квартал або рік). Він дає кількісну й якісну характеристику зовнішньоекономічній діяльності країни, її участі в світовому господарстві. Платіжний баланс виступає джерелом інформації, що розкриває особливості участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами та капіталом. Не випадково проблеми платіжного балансу, активного чи пасивного сальдо торгового балансу викликають активний суспільний інтерес і позначаються на прийнятті політичних рішень.
    У платіжному балансі держави наводиться систематизований перелік усіх операцій з коштами, що опосередковують зовнішньоекономічні зв'язки. В ньому відображаються підсумки зовнішньоекономічної діяльності країни. На його основі можна проводити аналіз цієї діяльності, давати оцінку валютно-фінансовому становищу країни, визначати, чи ефективно господарює та чи інша країна з погляду її зовнішньоекономічних зв'язків [15, 424-427 ].
    У ході складання платіжного балансу  велика кількість міжнародних угод, які укладаються різними економічними агентами, певним чином класифікується та зводиться воєдино в окремі статті. Отже, платіжний баланс відбиває не індивідуальні, а агреговані міжнародні угоди, в результаті яких право власності на активи, в якій би формі вони не існували, переходить від резидентів даної країни до резидентів інших країн.
    Міжнародні  угоди зазвичай припускають обмін: торгівля товарами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші. Однак до них відносяться й однобічні переводи. Прикладом можуть виступати гуманітарна допомога чи переоцінка валютних резервів країни в зв'язку зі зміною валютного курсу.
    Момент  здійснення угоди фіксується таким  чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив висвітлення в національному рахівництві. Ним може бути, наприклад, момент укладення контракту, відвантаження товару, проходження митних процедур та ін.
    При оцінці зовнішньоекономічних угод пріоритет  віддається ринковим цінам чи їх еквівалентам.
    Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як "статистичний запис усіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, які надають звітність".
    Слід  зазначити, що платіжний баланс відбиває фактичний стан платежів. Поряд з ним складається розрахунковий баланс, де відображають не лише фактичні платежі, а й неоплачувані в даний момент вимоги та зобов'язання даної країни незалежно від термінів настання платежів.
    Облік платежів по всіх зовнішньоекономічних операціях здійснюється протягом певного періоду (місяць, квартал, рік). Він ведеться в платіжному балансі за принципом подвійної бухгалтерії. Кошти, що надходять у країну за рахунок експорту товарів і послуг, дарунків, припливу капіталу, оприбутковуються в кредитових статтях платіжного балансу зі знаком "+"; імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики та кредити, що спрямовуються за кордон, дарунки та пенсії, переказані іноземцями - в дебетових статтях балансу зі знаком "—".
    Різниця між сумарними підсумками кредитових і дебетових статей є сальдо платіжного балансу. Ця різниця може бути позитивною, коли надходження перевищують платежі, та негативною - у протилежному варіанті. В останньому випадку країна має дефіцит платіжного балансу [15, 424-427 ]. 
 

    1.2. Структура та стан платіжного балансу 

    Платіжний баланс — систематизований запис  результатів всіх економічних угод між резидентами даної країни ( домашніх господарств, фірмами й  урядом) і іншим світом протягом певного періоду часу.
    Резидент  — будь-яка особа, що мешкає в  даній країні більше одного року незалежно від його громадянства і паспортного статусу. Робітники посольств і військові завжди є резидентами тільки своєї країни, незалежно від терміну їхнього перебування за рубежем.
    Економічні  угоди являють собою будь-який обмін вартості, тобто акт, у якому передається право власності на товар, надається економічна послуга або право власності на активи переходить від резидента даної країни до резидента іншої країни. Будь-яка угода має дві сторони, і тому в платіжному балансі реалізується принцип подвійного запису. Основними статтями платіжного балансу є кредит і дебет.
    Кредит  — відтік вартостей, за яким повинен  бути притік у дану країну, що компенсує  попередній відтік. У кредиті відбивається відтік цінностей із країни, за які  згодом її резиденти одержують платежі в іноземній валюті.
    Дебет — притік вартостей у дану країну, за котрий її резиденти повинні згодом сплачувати, можливо, готівкою, тобто  витрачати іноземну валюту.
    Загальна  сума кредиту повинна дорівнювати  загальній сумі дебету платіжного балансу за визначенням. При цьому усередині платіжного балансу можуть бути виділені декілька частин [14, 164-165].
    В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк (Закон України “Про Національний банк України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України № 517 “Про складання платіжного балансу” встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.
    Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами  під егідою НБУ, яка доповнена  даними статистичних обстежень під егідою Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів: (1) банки, які декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що проведені за дорученням клієнтів та від власного імені (форма № 1-ПБ), а також (2) підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках (форма № 2-ПБ).
    В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надаються в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком (“Ностро” та “Лоро”). Операції надаються в закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації Керівництва щодо складання платіжного балансу МВФ (п’яте видання). Національний банк конвертує ці дані в долари США за середньомісячним курсом [37].
    Держкомстатом запроваджені форми щоквартальної  звітності щодо зовнішньої торгівлі послугами та прямих іноземних інвестицій в Україну та з України. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує дані офіційної торговельної статистики Держкомстату України, яка базується на даних митної статистики.
    Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання  платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку, крім безпосереднього складання платіжного балансу, є також розробка методологічної та методичної бази для його складання, аналізу і прогнозування.
    Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.
    Товари. Головним джерелом даних із зовнішньої торгівлі товарами є інформація Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, які не проходять митне декларування (риба, виловлена в нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах перевізниками тощо). Для цілей складання платіжного балансу ці дані коригуються за ступенем охоплення (неформальна торгівля) та класифікацію (перерахунок імпорту з цін CIF на ціни FOB, ремонт товарів).
    Найвагомішою  складовою цих дорахунків (1.2% від  обсягів експорту та 3.2% від обсягів  імпорту товарів, розрахованих Держкомстатом) є неформальна торгівля. Вона складається  з неорганізованого роздрібного  зовнішньоторговельного товарообороту, не врахованого офіційною статистикою. Обсяги неформальної торгівлі розраховуються на підставі серії експертних оцінок.
    Держмитслужба України надає Національному  банку інформацію про кількість  легкового автотранспорту, ввезеного  фізичними особами на територію України для постійного користування, та суму податків, сплачених при їх митному оформленні, у тому числі акцизного збору та податку на додану вартість. Розрахунки загальної вартості транспортних засобів, ввезених фізичними особами, базуються на припущенні, що податок на додану вартість становить 20 відсотків. На основі даних Держмитслужби України про суми стягнення ввізного мита, податку на додану вартість та акцизу, що сплачені громадянами при ввезенні предметів (товарів), оцінюється вартість товарів, ввезених на територію України фізичними особами (Постанова Кабінету Міністрів України № 1652 від 13 грудня 2001 року).
    Крім  того, Держкомстат щорічно проводить  вибіркове обстеження вартості  товарів, які продаються на речових ринках країни. Національний банк використовує дані обстеження Держкомстату для оцінки обсягів імпортної продукції в неорганізованому товарообігу на внутрішньому ринку для включення її в торговельний баланс [37].
    Для визначення обсягів експорту товарів, що не враховуються офіційною статистикою, використовуються дані та експертні  оцінки країн – основних торговельних партнерів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість як експорту, так і імпорту товарів обліковується за цінами FOB, тобто у вартість товарів включаються витрати на їх транспортування до митного кордону країни-експортера, а також вартість навантажувальних робіт, які здійснюються на митному кордоні країни-експортера. Згідно ж із методологією складання торговельного балансу, що використовується Держкомстатом, імпорт обліковується за цінами CIF. Тому для формування статті “Імпорт товарів” платіжного балансу загальна сума імпорту зменшується на суму, що дорівнює вартості перевезення територією України та страхування вантажів. З 2003 року коригування  вартості імпорту до цін ФОБ здійснюється з використанням даних вибіркового обстеження Держкомстату України щодо вартості страхування і фрахту в імпорті товарів та оцінки вартості транспортування туркменського газу.
    Наступна  за значенням група дорахунків пов’язана  з ремонтом товарів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість ремонту товарів враховується у  статті “Товари” поточного рахунку, тоді як у зовнішньоторговельному балансі ремонт товарів враховується Держкомстатом як послуги.
    Експорт та імпорт товарів відображено в  момент переходу права власності  від нерезидентів до резидентів (або  навпаки) за ринковими цінами. У більшості випадків це означає, що для оцінки операцій використовуються контрактні ціни або фактичні ціни на час здійснення операцій.
    Послуги. Стаття “Послуги” складається з трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги. Статтю “Послуги” Національний банк України формує в основному за власною базою даних, оскільки дані банківської звітності протягом тривалого часу є докладнішими порівняно з даними Держкомстату України щодо зовнішньої торгівлі послугами (це твердження особливо справедливе щодо імпорту послуг).
    Транспортні послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Джерелом даних є дані банківської звітності (ITRS) і дані квартальної статистичної звітності Держкомстату про експорт-імпорт послуг. Для оцінки вартості послуг фрахту використовуються дані щодо коригування вартості імпорту послуг до цін ФОБ.
    Стаття  «Подорожі» охоплює товари та послуги, що були придбані приїжджими, якщо тривалість їхнього перебування в країні не перевищує одного року. джерелами інформації для складання статті "Подорожі" були  дані щоквартальної статистичної звітності Держкомстату України, що надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської звітності про купівлю/продаж іноземної валюти та дорожніх чеків.
    До 2004 року джерелами інформації для  складання статті “Подорожі” були дані щоквартальної статистичної звітності  Держкомстату, що надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської  звітності щодо розрахунків за дорожніми чеками, картками міжнародних платіжних систем, витрат на відрядження, купівлі-продажу готівкової іноземної валюти фізичними особами тощо. Починаючи з 2004 року  обсяги експорту/імпорту за цією статтею були перераховані згідно з новою методикою, яка базується на квартальних даних про кількість іноземців, які в’їхали в Україну та громадян України, що виїхали за кордон (у розрізі країн світу та мети поїздки), середніх витрат одного подорожуючого та середньої тривалості поїздки. Джерелом інформації щодо кількості осіб, які виїжджають або в’їжджають є дані статистичних спостережень Адміністрації державної прикордонної служби України,  щодо середніх витрат та тривалості – законодавчі акти КМ України про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон, дані державних статистичних спостережень Держкомстату України, дані Державної служби туризму та курортів Міністерства культури та туризму України,  дані ЗМІ та мережі Internet [15, 417-427].
    Інші  послуги охоплюють послуги зв’язку, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні послуги, послуги реклами та маркетингу, наукові та конструкторські розробки, інші ділові послуги, а також урядові послуги, що не включені до інших категорій. 
    Доходи. Стаття “Доходи” складається з оплати праці та доходів від інвестицій.
    Оплата  праці включає заробітну плату й інші доходи, отримані резидентами країни за роботу, виконану за межами її економічної території (мешканці прикордонних районів, сезонні робітники, персонал міжнародних організацій тощо).
    Доходи  від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів. Для їх відображення використовується метод нарахувань.
    Поточні трансферти. Трансферти характеризують таку передачу матеріальних та фінансових цінностей резидентам від нерезидентів і навпаки, яка не передбачає компенсації у вигляді певного вартісного еквівалента. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Цю статтю складають за даними банківської звітності в частині приватних переказів, благодійної допомоги в грошовій формі, грошових внесків органів державного управління, а також за інформацією Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції про одержану технічну допомогу і Держмитслужби – про обсяги гуманітарної допомоги у формі товарно-матеріальних цінностей.
    Рахунок операцій з капіталом. Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші. Обсяги операцій, що відображаються за цим рахунком в Україні, як і в більшості країн світу, є незначними. Інформаційним джерелом для розрахунку статті є дані банківських звітних форм, що використовуються для складання платіжного балансу.
    Фінансовий  рахунок. У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.
    Фінансовий  рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими  активами (активи) та операції з фінансовими  зобов’язаннями (пасиви). Обидві групи у свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи [37].
    Прямі інвестиції поділяються на акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал (кредити підприємствам прямого інвестування).
    До  портфельних інвестицій відносять цінні папери, що дають право на участь у капіталі, та боргові цінні папери, до складу яких входять облігації та інші довгострокові боргові цінні папери, інструменти грошового ринку та похідні фінансові інструменти.
    До  категорії інші інвестиції входять торгові та банківські кредити, позики, включаючи кредити та позики МВФ та міжнародних фінансових організацій, угоди про фінансовий лізинг, готівкова валюта та депозити, а також інші короткострокові активи/пасиви.
    Зазначені категорії інвестицій класифікуються: за видами фінансових інструментів, терміном погашення та за секторами економіки.
    Резервні  активи – найважливіша складова частина фінансового рахунку – включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. До резервних активів відносять такі статті: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, активи в іноземній валюті, що складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог.
    За  всіма статтями фінансового рахунку  збільшення фінансових активів країни та зменшення зобов’язань відображаються як від’ємні значення, а зменшення  активів та збільшення зобов’язань  – як додатні.
    Вартісна  оцінка операцій фінансового рахунку  здійснюється за ринковими цінами.
    До  фінансового рахунку не включаються  зміни, прямо не пов’язані зі здійсненням  операцій. До них відносяться: зміни  в оцінках активів/пасивів або  перегляд їх класифікації; зміни, які  виникли в результаті перегляду  територіальних або інших принципів класифікації існуючих активів (наприклад, перехід портфельних інвестицій в категорію прямих інвестицій або навпаки, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові); зміни, які відбуваються внаслідок коливання цін та валютних курсів, а також інші зміни [15, 417-427].
    Прямі інвестиції. Прямі інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10 або більше відсотків участі у статутному капіталі підприємства і (або) істотну участь в управлінні його діяльністю. Відповідно розрізняють основні види здійснення прямих інвестицій: у вигляді внесків іноземної валюти, з урахуванням надходжень від приватизації; будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів, грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань і будь-яких прав інтелектуальної власності.
    Джерелом  інформації для обліку прямих інвестицій є щоквартальні обстеження Держкомстату України за формами № 10-ЗЕЗ, № 13-ЗЕЗ, а також банківська звітність про рух коштів на кореспондентських рахунках та форма № 4-ПБ “Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій та фінансового лізингу”.
    Починаючи з 2003 року інформація про кредити  підприємствам прямого інвестування виділена окремим рядком та перенесена з категорії “Інші інвестиції” у категорію “Прямі інвестиції”.
    Портфельні  інвестиції. До складу цієї категорії включаються такі основні види інструментів: 1) акції та інші форми участі в капіталі, 2) облігації та інші боргові цінні папери, 3) інструменти грошового ринку та 4) похідні фінансові інструменти. Для кожного виду фінансового інструменту здійснюється розподіл операцій за внутрішніми секторами економіки. Для розрахунку статті “Портфельні інвестиції” використовується інформація Міністерства фінансів України щодо комерційних боргів, дані форм банківської звітності: місячної – про рух коштів на кореспондентських рахунках, та квартальної – про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій (форма № 3-ПБ) [37].
    Інформація  Міністерства фінансів України щодо зобов’язань за борговими цінними паперами коригується на обсяги купівлі їх резидентами України на зовнішніх ринках. Дані про обсяги операцій за цінними паперами, що дають право на участь у капіталі, враховуються за ринковими цінами.
    Інші  інвестиції. Інші інвестиції включають усі операції фінансового рахунку, що не відносяться до прямих або портфельних інвестицій, а також резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви, а в подальшому, як і портфельні інвестиції, за основними секторами економіки. Здійснюється також їх розподіл за терміном погашення
    Моніторинг  інших інвестицій здійснюється з  використанням інформації Міністерства фінансів України про всі компоненти державного зовнішнього боргу; звітності банків про залучення та обслуговування негарантованих кредитів, отриманих від нерезидентів; даних системи ITRS; даних обстежень Держкомстату України щодо дебіторської та кредиторської заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.
    Статті  «Дебіторська заборгованість»  та «Кредиторська заборгованість» відображають зміну поточної та простроченої заборгованості за експортно-імпортними операціями суб’єктів господарювання, яка обраховується на основі даних Держкомстату про кредиторську та дебіторську заборгованість. Стаття «Інший короткостроковий капітал, активи» включає чисті зміни обсягів готівкової іноземної валюти поза банківською системою та деякі інші зміни, пов’язані з розрахунками, що не знайшли відображення в інших статтях платіжного балансу; стаття «Інший короткостроковий капітал, пасиви» - чисті зміни обсягів простроченої заборгованості перед нерезидентами за залученими кредитами.
    Починаючи з І кварталу 2004 року в платіжний  баланс була введена додаткова стаття, в якій відображена оцінка обсягів недоотриманої виручки за експорт товарів та послуг та надлишкової або завищеної оплати за імпорт товарів та послуг (в тому числі за імпорт, що не надійшов до України). Удосконалення методики визначення впливу цінового фактору на зміну обсягів зобов’язань України перед нерезидентами за статтею “Портфельні інвестиції, вітчизняні цінні папери” дозволило відокремити обсяги фіктивних операцій з акціями українських підприємств, які здійснювалися з метою вивезення капіталу протягом 2004-2005 років. В результаті компонент, пов'язаний з відтоком капіталу, був перенесений зі статті «Портфельні інвестиції, вітчизняні цінні папери, цінні папери, що дають право на участь у капіталі» до цієї статті [20, 129-138].
    Резервні  активи. Включають ліквідні валютні активи Національного банку України в банках-нерезидентах, у золотих запасах Національного банку України, активах у МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних прав запозичень, що коригуються на величину курсової різниці. До складу резервних активів не включені вимоги Національного банку України у вільно конвертованій валюті до банків-резидентів та депозити у банківських металах (крім золота).
    Платіжний баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду.
     Платіжний баланс складається з таких розділів:
    торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням 
    та ввезенням товарів;

    баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" 
    операцій);

    баланс руху капіталів та кредитів.
    Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту. Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами та загальної економічної політики.
    Баланс  послуг та некомерційних платежів —  включає:
1) платежі  та надходження за транспортні  перевезення, страхування, електронний,  теле-космічний та інші види  зв’язку, міжнародний туризм, обмін  науково-технічним і виробничим  досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передавання інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо;
2) за діючими у світовій статистиці правилами у розділ «Послуги» входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, звичайно, ближчі до руху капіталу;
3) за методикою МВФ показують односторонні перекази:
    державні  операції — субсидії іншим країнам  по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;
    приватні  перекази — перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.
    Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають «невидимими» операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).
    Баланс  поточних операцій (торговельний баланс і «невидимі» операції) — включає  всі операції, які завершуються протягом даного періоду. Вони відображаються у платіжному балансі і не здійснюють на нього жодного впливу у наступні періоди. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів [19, 129-138].
    Баланс  руху капіталів і кредитів — виражає  співвідношення вивозу і ввозу державних  і приватних капіталів, наданих  і одержаних міжнародних кредитів. Це міжнародний рух підприємницького капіталу та міжнародний рух позикового капіталу. Включає операції з довгостроковими та короткостроковими інвестиціями, що впливають на міжнародну позицію країни щодо інвестицій. У наступні періоди вони впливатимуть на платіжний баланс у результаті надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у попередні роки.
     За  економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:
    міжнародний рух підприємницького капіталу;
    міжнародний рух позикового капіталу.
     Підприємницький капітал включає прямі закордонні (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні (купівля цінних паперів закордонних компаній) інвестиції.
     Вивіз підприємницького капіталу на сучасному  етапі відбувається інтенсивніше, ніж  зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що свідчить про його важливу роль в інтернаціоналізації господарського життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій складають взаємні капіталовкладення розвинутих країн. Це є наочним підтвердженням того, що господарські зв’язки між розвинутими країнами зміцнюються більшою мірою, ніж між іншими країнами світу.
     Міжнародний рух позичкового капіталу класифікується за ознаками терміновості. Розрізняють  довго-, середньо- і короткострокові  операції.
    Довго- і середньострокові операції включають державні та приватні запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік. Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються, й ті, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. До приватних довгострокових запозичень і кредитів відносяться нарівні з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними країнами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту.
    Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками. За остання десятиліття міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку набули значного поширення [37].
     Помилки та упущення. Незважаючи на постійне вдосконалення  методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки все ж залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття «Помилки та упущення», до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій.
     Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що найважче піддається обліку рух короткострокового грошового капіталу, особливо в період кризових потрясінь.
    Внаслідок цього стаття «Помилки та упущення»  розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті «Помилки та упущення» різко зростають у період кризових ситуацій [37]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.3. Основні методи регулювання платіжного балансу 

    Класична  теорія вирівнювання платіжного балансу 

    В дусі теоретичних концепцій класичної  теорії вирівнювання платіжного балансу  пояснювалося рухом грошових активів. Економісти класичної школи припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів. Простір для доречного державного втручання обмежувався чіткими правилами золотого стандарту: визначення золотого вмісту грошової одиниці, зобов’язання центрального банку або державної скарбниці купувати без обмежень золото згідно із визначеним паритетним курсом, скасування буд-яких обмежень на рух монетарного золота.
    Досягнення  рівноваги платіжного балансу передбачало  узгоджене використання трьох засадних припущень:
    Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими активами.
    Щільний причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією грошової маси та рівнем цін.
    Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній торгівлі.
    Дефіцит платіжного балансу супроводжується  втратою грошових активів, а відповідно – зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення пропозиції грошової маси. Найповніше це виявилося під час золотого стандарту (1870-1914), коли пропозиція грошової маси повністю визначалася готівкою в обігу. Подібним чином зменшення (збільшення) пропозиції грошової маси відбувається за умов фіксованого обмінного курсу в економіках із сучасною банківською системою, хоча у такому разі зв’язок між припливом-відпливом капіталу і пропозицією грошової маси стає складнішим [20, 138-140].
    Зменшення пропозиції грошової маси обумовлює  зниження рівня цін (дефляцію), що поліпшує цінові співвідношення у зовнішній  торгівлі. Відповідно зменшується імпорт і збільшується експорт. При цьому  номінальний обмінний курс залишається  незмінним. Ціновий ефект визначається цілком достатнім для вирівнювання платіжного балансу. Поєднання руху грошових активів та зміни внутрішніх цін створює підстави для визначення даного механізму вирівнювання платіжного балансу як грошово-цінового.
    Необхідною  умовою функціонування зазначеного механізму вирівнювання платіжного балансу є абсолютна впевненість економічних агентів у дотриманні визначених «правил гри». Варто зауважити, що у 1870-х роках золотий стандарт виник цілком неформально, коли більшість тодішніх країн самостійно визначали золотий вміст власних грошових одиниць і почали дотримуватись низки згаданих вище правил. Золотий стандарт не передбачав міжнародних зобов’язань і не запроваджувався офіційними письмовими угодами.
    Золотий стандарт передбачав максимально можливу монетарну дисципліну. Незалежно від валютних резервів, будь-яке збільшення грошової маси нейтралізувалося втратою золотого запасу, що з необхідністю передбачало дефляцію для поліпшення платіжного балансу. У світовому масштабі пропозиція грошової маси визначалася видобутком золота. Ця риса найчастіше критикувалася опонентами золотого стандарту з позиції недостатньої пропозиції золота для забезпечення потреб динамічно зростаючої світової економіки.
    Практично у вирівнюванні платіжного балансу  теоретичні аргументи класичної теорії заперечували логіку меркантилізму, хоча використовувався спільний наголос на монетарних ефектах платіжного балансу. Меркантилісти вважали, що економічне зростання вирішальною мірою залежить від додатного торговельного платіжного балансу. Приплив грошових активів (золота і срібла) та супутнє підвищення рівня цін розглядалися дієвими чинниками стимулювання національного виробництва. Навпаки, збільшення імпорту вважалося небажаним, оскільки вело до зменшення валютних резервів. Інтенсивне державне втручання мало на меті підтримання додатного сальдо платіжного балансу. Не враховувалося, що підвищення рівня цін внаслідок тривалої монетизації валютних резервів замість стимулювання виробництва може істотно погіршити цінову конкурентоспроможність товарів національної економіки, а відповідно мати протилежні до очікуваних наслідки – погіршення торговельного балансу і спад виробництва.
    Принциповий характер вирівнювання платіжного балансу  здійснюється через корекцію пропозиції грошової маси та рівня цін. Абсолютна довіра до !правил гри», включно з визначеним золотим вмістом грошової одиниці, розглядалася необхідною передумовою оперативного вирівнювання платіжного балансу [20, 138-140]. 

      Кейнсіанська теорія  вирівнювання платіжного  балансу 

    Під час «великої депресії» (1929-33 рр.) тривалий спад виробництва та брак очікуваної гнучкості цін створював аргументи на користь кейнсіанського пояснення причин порушення зовнішньої і внутрішньої рівноваги, яке передбачало корекцію доходу. Погіршення сальдо платіжного балансу зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує попит на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють платіжний баланс.
    Ціновий чинник не відіграє  помітного значення у кейнсіанській традиції, оскільки заперечується можливість гнучкого ціноутворення. Тобто визнається ідеальною цінова еластичність сукупної пропозиції. Також у перших кейнсіанських моделях не враховувалася пропозиція грошової маси. Натомість підвищену увагу отримали:
    Вплив зовнішньої торгівлі на мультиплікатор доходу;
    Умови реалізації плаваючого обмінного курсу;
    Вплив умов торгівлі на функцію приватного споживання.
    Акцептування  ролі доходу під час вирівнювання платіжного балансу краще пояснювало перебіг великої депресії, коли ціни виявляли набагато нижчу гнучкість, ніж це передбачалося економістами класичної школи. Іншими характеристиками міжвоєнного періоду були: запровадження грошових одиниць без золотого забезпечення, торговельний протекціонізм, валютний контроль, непоодинокі кризи платіжного балансу, які досить часто супроводжувалися відмовою від обслуговування зовнішніх зобов’язань – дефолтом.
    У пізніших кейнсіанських моделях  механізм вирівнювання платіжного балансу  визначався змінами доходу і грошової маси. Кейнсіанська теорія передбачала  активне втручання держави в економіку. Взаємопов’язаними цілями такого втручання були рівновага доходу і платіжного балансу, однак пріоритетним вважалося забезпечення повної зайнятості. Інакше кажучи, міркування доходу мали підвищену вагу порівняно з підтриманням рівноваги платіжного балансу. Обмеження платіжного балансу розглядалися щонайбільше перешкодою для збільшення доходу [15, 420-421]. 

    Ціновий підхід. Модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера 

    Прихильники цінового підходу головним чинником вирівнювання платіжного балансу визнають девальвацію грошової одиниці. Знецінення грошової одиниці супроводжується підвищенням вартості імпорту. Логіку цінового підходу ілюструє відома модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера. 
 

    Теоретичну  модель складають декілька функціональних залежностей торговельного балансу:
    
  

    де  М і Х – імпорт та експорт даної країни;
    М* і Х* - імпорт та експорт країн-торговельних партнерів;
    РМ і РХ – внутрішні ціни товарів імпорту та експорту;
     -  рівні цін товарів імпорту  й експорту країн-торговельних  партнерів;
    Е – номінальний обмінний курс (вартість іноземної валюти у національній грошовій одиниці).
    У рівняннях (2.1)-(2.2) наведено умови рівноваги для товарів імпорту та експорту. Обсяги імпорту для даної країни дорівнюють обсягам експорту країн-торговельних партнерів. Відповідно обсяги експорту з даної країни дорівнюють обсягом імпорту за кордоном.
    Рівняння (2.3) визначає рівновагу торговельного балансу (в національній грошовій одиниці). У рівняннях (2.4) і (2.5) показано зв'язок між внутрішніми і світовими цінами для товарів імпорту та експорту, відповідно. Визначені цінові залежності означають дотримання правила «однієї ціни». Рівні цін у даній країні повторюють зміни рівнів цін країн-торговельних партнерів ( з врахуванням номінального обмінного курсу). Обидва товари є такими, що виробляють окремо у даній країні (експорт) або за кордоном (імпорт).
    У моделі Бікердайка-Робінсон-Метцлера девальвація грошової одиниці зменшує  пропозицію товарів імпорту та збільшує попит на експорт. Водночас попит на товари імпорту та пропозицію товарів експорту в даній країні не змінюється (у внутрішніх цінах). Графічно наслідки девальвації проілюстровано на рис.4. для умов рівноваги на обох ринках – товарів імпорту та експорту. Приймається, що девальвація грошової одиниці є одноразовою подією, покликаною зменшити надлишковий попит на іноземну грошову одиницю [19, 140-145].
Після девальвації країни-торговельні  партнери зменшують пропозицію товарів імпорту (рівняння (2.1)), оскільки підвищується їх вартість на експортних ринках. Відповідно змінюється рівновага на ринку товарів імпорту для даної країни . При сталому попиті на товари імпорту (лінія М зберігає початкове положення) вирівнювання попиту і пропозиції призводить до зменшення обсягів імпорту 01). Правило «однієї ціни» зумовлює підвищення внутрішньої ціни товарів імпорту з до (рівняння 2.4)). За кордоном девальвація грошової одиниці обмежує попит на місцевий експорт, що призводить до зменшення кількісних показників та зниження рівня цін на товари експорту.
Подібним  чином збільшення попиту на експорт  даної країни за кордоном (рівняння (2.2)) створює стимули для реалізації товарів експорту ( > ). Після девальвації іноземні партнери усвідомлюють здешевлення вартості товарів імпорту, що збільшує їх пропозицію. Відповідно ціна імпорту в країнах-торговельних партнерах знижується. При сталій пропозиції товарів експорту відбувається збільшення обсягів експорту (Х01) та підвищення внутрішньої ціни товарів експорту. Вирівнювання торговельного балансу (TRADE=0) завершується після досягнення рівноваги ринків імпорту та експорту. При цьому підвищується рівноважне значення ціни товарів імпорту ( > ) та експорту ( > ). 


    Отже  девальвація грошової одиниці має  три наслідки:
      збільшення обсягів експорту;
      зменшення обсягів імпорту;
      підвищення внутрішньої ціни обох товарів – експорту й імпорту.
    Хоча  обсяги імпорту зменшуються, підвищення його вартості може спричинити протилежний  до очікуваного наслідок – погіршення торговельного балансу. Так само збільшення обсягів експорту не означає автоматичного збільшення валютних надходжень, оскільки вартість експорту в іноземній грошовій одиниці знижується. Дещо по-іншому зменшення видатків  на імпорт може не створювати очікуваного зменшення надлишкового попиту на іноземну валюту, оскільки цьому перешкоджатимуть обмежені можливості експорту.
    Торговельний  баланс поліпшується лише за умови  високої цінової еластичності експорту, коли збільшення обсягів експорту з  надлишком компенсує втрати від  зниження уціни товарів експорту. Якщо цього немає, о збільшення фізичних обсягів супроводжується зниженням вартості експорту. Пропозиція іноземної валюти збільшується лише тоді, якщо цінова еластичність експорту перевищує 1; інакше пропозиція іноземної валюти зменшується.
    З іншого боку, невисока цінова еластичність імпорту може спровокувати одночасне підвищення цін та спад виробництва (стагфляція). Після підвищення цін на імпорт наступне зменшення доходу з високою ймовірністю обмежить сукупний попит, що призведе до спаду виробництва [19, 145-148]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Сучасний стан платіжного балансу 

    2.1. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу та аналіз стану за 2007 рік 

    Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтворення.
    З одного боку, він формується під  безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.
    На  стан платіжного балансу впливають  такі фактори.
    1. Нерівномірність економічного і  політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.
    2. Циклічні коливання економіки.
    Оскільки  існує асинхронність сучасного  економічного циклу, його коливання  впливають на платіжний баланс опосередковано. Світові економічні й фінансові  кризи призводять до значних дефіцитів  в платіжних балансів то одних, о інших країн.
    3. Зростання закордонних державних  витрат, пов’язаних мілітаризацією  економіки і військовими витратами.
    Досить  зазначити, що основна маса (понад 50%) державних витрат США за кордоном, які відображають у відповідних статтях платіжного балансу, являє собою саме витрати військового характеру (утримання та оснащення військових баз, воєнна допомога).
    4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.
    5. Зміни в міжнародній торгівлі.
    Наприклад, різке зростання світових цін на нафту може призвести до дефіциту поточних операцій платіжного балансу країн — імпортерів нафти та активізації платіжних балансів нафтовидобувних країн [20, 154-156].
    У географії товарних потоків відмічається значне розширення взаємного обміну між промислово розвинутими країнами при скороченні питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі.
    6. Вплив валютно-фінансових факторів.
    З уведенням плаваючих курсів значно зросли ризики валютних втрат, особливо під впливом різких коливань курсів провідних валют світу, які найчастіше використовуються як валюти ціни і платежу: долара США, англійського фунта стерлінга, євро. В очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув за строками платежів з експорту й імпорту.
    7. Негативний вплив інфляції.
    8. Торговельно-політична дискримінація  певних країн.
    9. Надзвичайні обставини: неврожаї, стихійні лиха, катастрофи.
    Після розгляду множинності факторів, які  впливають на платіжний баланс, можна  зробити висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам — завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи яка-небудь держава світу ставить його для без заперечного вирішення, тому що немає безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певному не збіганні вхідних та вихідних потоків. Однак тут, як в усьому, також необхідно дотримуватися певної міри.
    Так, довготермінове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, що для  покриття дефіциту іноземної валюти необхідно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їх обсяг. Оскільки ці резерви не є безмежними, то країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на запровадження різних протекціоністських заходів для стримування імпорту й заохочування експорту. Одним із наслідків дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс з одного боку, віддзеркалює стан платіжного балансу, з іншого, є одним із факторів, які суттєво впливають на стан платіжного балансу.
    Стосовно  довготермінового активного сальдо платіжного балансу, той тут може мати місце ціла низка негативних наслідків [13, 3-11].
    Якщо  активне сальдо досягається за рахунок  позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт не перекриває експорту і тим самим фактичний  рівень споживання стає меншим від потенційно можливого.
    Якщо  сальдо формується під впливом значного перевищення притоку капіталу над  його відтоком, то країна перетворюється в сторону, що приймає, зі всіма можливими  негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції — це свого роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина валового національного доходу створеного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.
    Крім  того, довгочасне перевищення надходження  валюти в країну над її вибуттям можу слугувати причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці  й підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.
    Поширення практики плаваючих валютних курсів, збільшення масштабів кредитного ринку, відміна обмежень на рух капіталів  привели до лібералізації проведення самостійних дій приватними учасниками міжнародних операцій. Виникає альтернатива вибору засобів платежу, а його критерії ускладнюються. З’явилася значна кількість нових фінансових інструментів, що забезпечують страхування від валютних та кредитних ризиків, відбувається швидке впровадження ЕОМ, новітніх засобів передачі та обробки інформації.
    Провідні  країни вживають заходи щодо забезпечення стабільності ринкових курсів свої валют шляхом узгодження міждержавного впливу на діяльність валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою обмеження рамок їх коливання. для цього центральні банки проводять вільні валютні інтервенції [20, ст. 157-160].
    Постійно  посилюється тенденція до погодження у проведення внутрішньої макроекономічної політики західними країнами. За допомогою  міжнародної координації цієї політики управління платіжними балансами стало розглядатись як альтернатива плаваючим валютним курсам.
          Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв’язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.
    У 2007 році внаслідок значного зростання обсягів імпорту від’ємне сальдо поточного рахунку збільшилося до рівня, що становив 4,2 % до ВВП. Водночас зросли надходження коштів за фінансовими рахунком, нетто-приплив яких оцінено в 15,4 млрд. дол. США. Це дозволило не лише компенсувати дефіцит поточного рахунку, але й збільшити резервні активи до 32,5 млрд. дол.. США. За цей рік від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилось порівняно з 2006 роком в 3,7 разів й становило 5,9 млрд. дол. США. За 2007 рік зовнішній товарооборот порівняно з попереднім роком зріс майже на третину (32,7 %) та досяг 110,3 млрд. дол. США. Внаслідок збереження високих цін на світових ринках сировини та стабільний попит на продукцію вітчизняного машинобудування у країнах СНД відбувалося нарощування експортних поставок. основним чинником збільшення обсягів імпортних операцій стало активне розширення як споживчого, так і інвестиційного внутрішнього попиту. Прискорене зростання імпорту спричинило формування значного від’ємного сальдо торгівлі товарами у розмірі 10,6 млрд. дол.. США, що вдвічі перевищило рівень 2006 року [28, 3-10].
    У 2007 році експорт товарів збільшився на 28 % й становив 49,8 млрд. дол. США (у 2006 році експорт збільшився на 11,2 %). Найбільшими у зростанні експорту товарів у 2007 році були внески: продукції металургійної промисловості (11,2 п.п., або 40 % приросту експорту); продукція машинобудування (7,5 п.п. — 27 % приросту експорту).
    У 2007 році експорт металопродукції  зріс на 26,6 порівняно з 2006 роком. Зокрема збільшились вартісні обсяги експорту чорних металів на 28,3 %, а виробів з чорних металів – на 23,3 %, що було зумовлене зростанням експортних цін. Водночас фізичні обсяги експорту чорних металів збільшилися тільки на 1,8 %, виробів з чорних металів— на 1 %.
    Експортні поставки машинобудування зростали у 2007 році найдинамічніше і перевищили рівень 2006 року більш як у 1,5 раза, питома вага цієї групи в загальному експорті збільшилась до 17 проти 14,3 у 2006 році. Зокрема експорт електричних  машин та устаткування збільшився порівняно з 2006 роком у 1,8 раза, залізничних (трамвайних) локомотивів — в 1,7 раза.
    Нарощування експорту продукції агропромислового комплексу у 2007 році (за рік –  на 32,6 %, у IV кварталі— на 54,8 %) здійснювалося за рахунок збільшення обсягів поставок олії (у 1,8 раза), насіння олійних культур (у 2,1 раза), а також продукцію харчової промисловості (у 1,5 раза). Зростанню експорту продовольства також сприяло відновлення поставок молокопродуктів до Російської Федерації.
    Вартість  обсягів продукції хімічної промисловості збільшилася у 2007 році на 21,3 %. третина приросту експорту цієї групи була забезпечена збільшенням поставок мінеральних добрив, вартісні обсяги яких зросли на 32,7 %. Понад 35 % експортованої продукції було спожито в країнах СНД, 28 % — в країнах Європи, близько 20 %— в країнах Азії [32].
      У 2007 році було імпортовано товарів на загальну суму 60,4 млрд. дол. США, що на 36,9 % більше, ніж у 2006 році. Високі темпи зростання імпорту були зумовлені, з одного боку, підвищенням доходів домогосподарств і відповідним зростанням обсягів їх кредитування, з іншого — підвищенням інвестиційного та проміжного попиту внаслідок поступового оновлення та розширення виробництва. Крім того, важливим чинником, що вплинув на підвищення вартісних обсягів імпорту, стало зростання цін на енергоносії. Імпорту у 2007 році значною мірою зростав за рахунок збільшення поставок: продукції машинобудування (37,3 % приросту імпорту); мінеральних продуктів (22,6 приросту імпорту); продукції хімічної промисловості (14,6 % приросту імпорту).
    У 2007 році в Україні було імпортовано  машин, устаткування та транспортних засобів  на суму 19,8 млрд. дол. США, що становить  третину загального обсягу імпорту  товарів. Активне освоєння інвестицій підприємствами вітчизняної промисловості, а також розширення виробництва з комплектації машин та обладнання були основними чинниками зростання вартісних обсягів імпорту продукції машинобудування у 1,44 разу порівняно з 2006 роком [28, 3-31].
    У 2007 році експорт та імпорт послуг зростали майже однаковими темпами (на 25 %), позитивне сальдо торгівлі послугами у розмірі 2,7 млрд. дол. США, що на 26,8 % більше від рівня 2006 року. Що стосується експорту послуг, то в цьому році нерезидентам було надано послуг на загальну суму 14,2 млрд. дол. США. Зростання експорту послуг було досягнуто головним чином завдяки збільшенню обсягів надання послуг за статтею «Подорожі» (на 31,9 %) та транспортних послуг (на 14,3 %). Найдинамічніше зростали у звітному році обсяги послуг у сфері залізничного транспорту (у 1,5 разу), що забезпечило половину приросту експорту транспортних послуг [31].
    Від’ємне  сальдо балансу доходів збільшилась  порівняно з 2006 роком на 22,9 % і дорівнювало 2,1 млрд. дол. США. З 2007 рік доходів було отримано на загальну суму 2,2 млрд. дол. США, що у 1,7 разу більше, ніж у 2006 році. водночас нерезидентам країни було сплачено 4,3 млрд. дол. США.
    У 2007 році за рахунок зростання інвестиційної  привабливості України чистий приплив  прямих іноземних інвестицій в економіку  України в 1,6 разу перевищив рівень попереднього року й становив 9,2 млрд. дол. США (6,6 % від ВВП), що є найвищим показником за всю історію складання платіжного балансу України. Таким чином, за допомогою поданих даних можна зробити певний аналіз стану платіжного балансу України станом на 2007 рік (див. додаток 1).
    Вищезазначені дані, що характеризують стан платіжного балансу України дають змогу  зробити висновок щодо розвитку української  економіки за 2007 рік порівняно  з 2006 роком. Таким чином, деяка частина  статей платіжного балансу 2007 року характеризується досить стрімким зростанням на відмінну від минулого року, але все ж таки сальдо платіжного балансу залишилося від’ємним, хоча дефіцит поточного рахунку вдалося компенсувати надходженням коштів за фінансовим рахунком [28, 3-31].  
 

     2.2. Платіжний баланс України 2008 року та основні проблеми, що виникли у зв’язку з розгортанням світової економічної кризи 

    У 2008 році розвиток зовнішньоекономічного сектору України зазнав значних змін. Так, у січні-серпні продовжились і навіть посилились тенденції минулих років:
    — надвисокі темпи зростання вартісних обсягів експорту та імпорту насамперед внаслідок стрімкого підвищення цін на світових товарних ринках,
    — розширення дефіциту товарного балансу через розігрітий внутрішній попит та укріплення реального обмінного курсу,
    — значні обсяги надходжень за фінансовим рахунком, в першу чергу прямих іноземних інвестицій та довгострокових кредитів, що дозволяли не тільки фінансувати зростаючий дефіцит поточного рахунку, а й збільшувати міжнародні резерви.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.