На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Трудової мграцї на сучасному етап розвитку свтового спвтовариства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 14. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    Вступ
    Посилення світових глобалізаційних процесів обумовлює об’єктивний характер міжнародної міграції робочої сили, яка стає невід’ємною складовою  ринку праці будь-якої країни. Істотне  зростання масштабів та нарощування  інтенсивності міграційних процесів, залучення до них значної кількості працівників визначає важливу роль міжнародної трудової міграції у соціально-економічному розвитку країн.
       Вагомий вплив міграції на  економічний та соціальний розвиток, збільшення її обсягів та інтенсивності  в Україні обумовлює важливість дослідження міграційних процесів. В  останні роки проблеми міграції досліджуються вченими М. Долішнім, Е. Лібановою, О. Малиновською, Ю. Олефіром, В. Онікієнком, С. Пирожковим, О. Позняком, І. Прибитковою, Л. Рибаковським. Важливість міграції в історії людства підкреслювали І.Блюнчлі, О. Ейхельман, Ф. Ліст, Ш. Л. Монтеск'є, А. Тойнбі та інші. Дослідженню причин і наслідків міграції також присвячені праці відомих зарубіжних вчених Дж. С. Беккера, А. Лаффера, А. Портеса, А. Симмонса, П. Самуельсона та інших.
    Міграційні  процеси відбуваються за нових географічних, правових та економічних умов, які  викликані реформами, змінами у  політичному, соціальному та економічному середовищі. Незбалансованість вітчизняного ринку праці, низький рівень доходів, загального добробуту, якості життя населення, зневіра у покращення соціально-економічної ситуації посилюють бажання українських громадян мігрувати за кордон з метою працевлаштування. Це актуалізує завдання розробки ефективних інструментів регулювання міграційних процесів та удосконалення державної міграційної політики. Наукою накопичено багатий досвід, що дозволяє охарактеризувати основні риси, масштаби міграції, визначити історичну періодизацію, можливі наслідки міграційних процесів. Водночас невирішеною залишається задача формування дієвої міграційної політики в світі, і Україні зокрема, проблема ефективного державного регулювання процесів трудової міграції з урахуванням особливостей, передумов, факторів та форм міграції. Важливість цих питань визначає актуальність теми курсової роботи, її цільову спрямованість і структуру викладеня матеріалів.
    Метою курсової роботи є визначення основних причин, напрямків та характеристик  зовнішньої трудової міграції на сучасному  етапі розвитку світового співтовариства, а також базових підходів до державного регулювання у цій сфері на міжнародному рівні.
    Досягнення  мети роботи зумовило постановку і  вирішення таких завдань:
    Дослідити основні етапи розвитку міжнародної трудової міграції, її сутність та причини виникнення.
    Систематизувати інструменти регулювання зовнішньої трудової міграції на 2- х рівнях: національному та міжнародному;
    Проаналізувати та узагальнити іноземний досвід державної міграційної політики та визначити можливості його використання в Україні.
    Визначити основні напрямки руху робочої сили у світі.
    Визначити соціально-економічні наслідки зовнішньої трудової міграції в світі загалом, та  для України зокрема.
    Об’єкт  дослідження – процеси  міжнародного обміну робочою силою, та участь України  в цих процесах.
    Предметом дослідженя є соціально-економічні та організаційно-управлінські відносини, що виникають з приводу міжнародного обміну робочої сили і визначають зміст державного регулювання трудових міграцій.
    Теретико-методичні засади дослідження
    1.1 Методика дослідження міжнародних міграційних процесів
    Методика  досліджень – стратегія  наукового  пізнання, характерне поєднання методів  і технологій, які у своїй сукупності направлені на вирішення конкретної проблеми [6, С. 32, 14, С. 86].
    Методика  даного дослідження передбачає визначення основних чинників формування процесів міжнародної трудової міграції, опис основних історичних етапів розвитку міграційних процесів, аналіз та узагальнення іноземного досвіду державної міграційної політики та визначення можливості його використання в Україні, а також визначення основних напрямків руху робочої сили в світі та визначення соціально-економічних наслідків зовнішньої трудової міграції в світі загалом, та  для України зокрема.
    Наука використовує численні методи, які можна поділити на загальнонаукові, тобто ті, які з певним уточненням та модифікаціями використовуються в усіх науках, та спеціальні , які використовуються  лише даною наукою та суміжними до неї.  Тому при вирішенні поставлених задач було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослідження.
    Серед загальнонаукових  найбільш значимими  були історичний метод та метод наукової абстракції (використовувалися при  дослідженні історичних етапів розвитку трудової міграції, розселення населення, етнічного складу).
      Методи аналізу і синтезу, формальної  і діалектичної логіки застосовувались  для обґрунтування теоретичної  основи державного регулювання  трудової міграції, комплексного, системного, структурно-функціонального аналізу  (при вивченні сутності поняття  «трудова міграція», «трудовий мігрант»), узагальнення (при дослідженні зарубіжного досвіду міграційної політики).
    Картографічний  метод застосовувався для ілюстрації просторового переміщення мігрантів  між країнами, розміщення основних центрів міграції. Для побудови карт в основному використовувався метод картографічного моделювання – розробка нових, більш узагальнених та абстрагованих карт на основі вже існуючих.
    1.2 Етапи історичного розвитку та правового регулювання міжнародної трудової міграції
       Історія людського розвитку тісно пов’язана з процесами міграції. З давніх-давен люди мігрували  у пошуках кращого життя. Трудова міграція існувала і існує на всіх континентах, в усіх регіонах і зачіпає інтереси більшості країн світу. Щоб цілісно та всебічно дослідити міграційну дійсність, реалії, доцільно проаналізувати  історичні етапи розвитку міжнародного правового регулювання трудової міграції. Науковці виділяють кілька етапів трудової міграції.
       Перший етап розвитку міжнародної трудової міграції характеризується примусовим характером в країнах Стародавнього світу (Єгипті, Персії, Греції Римі), це свідчить про відсутність правового регулювання трудової міграції в цей період.
       Епоха Середньовіччя, особливо раннього, характеризується різким зменшенням міжнародної міграції, у порівнянні з античною. Найбільш поширеною формою міграції цього періоду була військова міграція. Основними експортерами військової робочої сили були контони центральної  Швейцарії (Урі, Швец, Унтевальден  та ін.).
       Перші відомості про регулювання міграційних процесів зафіксовано в давньоруських літописах, зокрема в договорах Київської Русі з Візантією   911 р. і 914 р. В них закріплена можливість взаємного надання сторонами притулку. За Русьою Правдою недоторканність особи іноземця забезпечувалася більше, ніж звичайної людини: за вбивство купця, або гостя, накладався такий самий штраф, як за вбивство князівського  урядника        [9, С. 95].
       Могутнім поштовхом до масової міграції робочої сили стали великі географічні відкриття та розвиток економіки. Період з кінця 15 ст. до 60-років 19 ст. характеризується тим, що  міжнародна міграція робочої сили мала два основних напрями: перший – з Африки до Північної та Південної  Америки і Вест-Індії (основними імпортерами робочої сили у межах цього періоду нові незалежні  держави, перш за все, США і Бразилія; експортерами, як правило були  колонії європейських держав; цей потік мав примусовий характер); другий – із Європи до нових  відкритих земель [9, С. 95]
    Торгівля рабами зумовила формування міжконтинентального міграційного потоку — одного з найбільших в історії людства. Але з сучасної точки зору, це була не міжнародна трудова міграція, бо відбувалася не з метою продажу своєї робочої сили в іншій країні і мала примусовий характер.  [12, С. 72]
          Наступний період міжнародної міграції робочої сили – з 60-х років 19 ст. до Другої світової війни. У цей період було відмінено кріпацтво в ряді держав, що дозволило скоротити «вивіз-ввіз» робочої сили, змінився склад переселенців. У загальній масі це селяни. [5, С.207]
          З початку  20 ст. спостерігається новий міграційний потік – «з колоній у метрополію» замість «метрополія в колонію». Робоча сила з  колоній використовувалася  для найбільш трудоємних, малокваліфікованих робіт. У цей період започатковані перші правові акти в регулюванні трудової  міграції [5, С.208]. Про посилення міграційних процесів на кінець 20 ст. свідчать такі цифри [13, С. 12]:
      1970 – 29 країн експортерів робочої сили
      1995 – 55 країн експортерів робочої сили
      2000 – 72 країни - експортера робочої сили.
    За окремими оцінками з 1950-1999 США прийняли 25 млн. іммігрантів, Канада і Австралія по 3,5 млн. Чисельність іммігрантів у 7 найбагатших нафтовидобувних країнах Саудівської Аравії, Бахрейні, Кувейті, Катарі, Лівії, Омані та ОАЕ збільшилась протягом 1975 – 90 рр зросла з 1,9 до 8 млн. [13, С. 16].
       Початок сучасного етапу міжнародної трудової міграції пов'язаний із закінченням Другої світової війни. Етап характеризується посиленням положення США. Особливостями цього періоду міграції є її масовість (декілька мільйонів щорічно), сезонність, нелегальність. Важливим регіоном, що імпортує робочу силу, також є Західна Європа. Серед країн регіону основними імпортерами робочої сили є Німеччина, Франція, Великобританія, Швеція. Разом із тим сучасний період характеризується розвитком нових індустріальних центрів – країни Азії, Перської затоки, Далекого Сходу [9, С. 95-96]
    1.3  Сутність міжнародної трудової міграції
          Зростання міграції робочої сили та застосування мігрантами різних форм організації праці зумовлюють потребу класифікувати таке явище як міжнародну трудову міграцію.
    Аналізуючи джерела [1,С.386; 12,С.68], можна зробити таке узагальнююче визначення поняття міжнародної трудової  міграції.
    Міжнародна трудова міграція – переміщення працездатного населення в межах країни, а також однієї країни в іншу з метою вступу в трудові відносини з роботодавцями в іншій  країні та пошуку кращих умов життя.
    Міжнародна міграція робочої сили зумовлена внутрішніми та зовнішніми чинниками економічного розвитку кожної країни, станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між державами. [12, С.71]
    Проаналізувавши  джерела [4,С. 87; 12, С. 68- 69; 13,С.18], можна дійти висновку, що серед найважливіших спонукальних мотивів і причин міжнародної міграції трудових ресурсів дослідники виділяють різні фактори  економічного й некономічного характеру.
       До причин економічного характеру належать:
    Відмінності в рівні економічного розвитку окремих країн (як свідчить досвід, робоча сила мігрує в основному з країн з низьким рівнем життя до країн з більш високим рівнем).
    Відмінності у розмірах заробітної плати 
    Існування органічного (або постійного, яке не має тенденції до скорочення) безробіття в деяких країнах;
    Міжнародний рух капіталу і функціонування міжнародних корпорацій (як відомо, корпорації сприяють обєднанню робочої сили з капіталом);
    Нерівномірність темпів і обсягів нагромадженим капіталу на різних ділянках світового господарства;
    Діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу;
    Зростанняя цін на житло, комунікаційні та медичні послуги.
    До цих чинників долучаються  й причини неекономічного характеру
    [ 12, С. 70; 13, С. 18]:
    політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції;
    зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу;
    стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту;
    відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;
    зростання корупції і злочинності, погіршення екології і непередбачених техногенних аварій;
    А також військові та релігійні конфлікти, розпад федеративних держав, національні, сімейні та етнічні причини [4, С. 20; 12, С.72].
    Окремо слід відзначити, що поштовхом до трудової еміграції в іншу країну є також особисті знайомства, що супроводжуються певною матеріальною підтримкою та здешевленням транспортних послуг [13, С.18].
          Сьогодні у світі за різними оцінками нараховується від 150-175 млн. осіб (3% населення світу), які проживають за межами країни свого походження. Кожного року ця цифра збільшується принаймні ще на 3 млн. [13, С. 19]. Прогнозується, що кількість мігрантів буде і надалі зростати. В 2050 р. в світі буде налічуватися біля 230 млн. мігрантів. [3, С.187].
    
    Рис. 1. Світове населення іноземного походження [19]
    Класифікація видів трудової міграції здійснюється залежно від обраних критеріїв. Найбільш поширеною серед існуючих класифікацій  є така
     [3, С.88; 5, С. 202 – 205; 8, С. 149 ]:
    За просторовими параметрами:
    а) зовнішня міграція — переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, за межі України);
    б) внутрішньоконтинентальна міграція — переміщення населення в межах одного континенту (наприклад, переміщення робочої сили між країнами Європи);
    в) міжконтинентальна міграція — переміщення населення аа межі континентів (наприклад, переміщення населення між Європою і Америкою).
    За часовими параметрами:
    а) сезонна (кочова ) міграція — виїзд робочої сили з однієї країни в іншу на певний період часу (наприклад, із Італії у Францію восени для збирання винограду) з поверненням на Батьківщину;
    б) тимчасова (поворотна) міграція — виїзд населення із одної країни в іншу на певний період часу як, правило, не більше одного року (наприклад, із України в Португалію для проведення будівельних робіт);
    в) маятникова міграція - періодичний або часто повторюваний виїад населення а країни, де воно постійно проживає, на роботу в іншу» як правило, сусідню країну; вона характерна для населення прикордонних районів (наприклад, поляки їздять працювати в прикордонні німецькі аемлі);
    г) постійна (безповоротна) міграція - виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання (наприклад, виїзд єврейського населення із України до Ізраїлю на постійне місце проживання).
    3. За характером органзації міграційних потоків:
    а) непримусова міграція;
    б) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових організацій;
    в) організована міграція — переміщення населення згідно а національним законодавством (наприклад, за візовим режимом);
    г) нелегальна міграція — самовільне переміщення населення за межі своїх країн (наприклад, масове переселення албанців до Італії).
    За професійним складом;.
    а) міграція робітників (наприклад, виїзд із України до Росії гірників для робіт на алмазних копальнях Якутії);
    б) міграція спеціалістів (наприклад, виїзд із країн СНД програмістів);
    в) міграція представників гуманітарних професій (наприклад, виїзд співаків, акторів та ін,).
    За якісним складом:
    а) міграція робочої сили низької кваліфікації (наприклад, виїзд для виконання хатніх робіт у закордонних родинах);
    б) міграція робочої сили високої кваліфікації (наприклад, виїзд конструкторів із країн СНД);
    в) міграція вчених або "відплив інтелекту" (наприклад, щорічний виїзд із України біля 150 вітчизняних учених).
    6. За напрямками руху:
    а) еміграція — виїзд населення за межі своєї вітчизни;
    б) імміграція — в'їзд іноземців у країну з метою проживання протягом визначеного терміну;
    в) рееміграція — повернення емігрантів у свою країну ("Вітчизну").
    Як свідчить практика, форми міжнародної трудової міграції постійно зазнають змін залежно від змін у міжнародному середовищі. 
    7. За формою трудової угоди [8, С.149]:
    а)  індивідуальна;
    б) колективна;
       Характерними ознаками міжнародної трудової міграції є: добровільність, тимчасовість (зворотність), економічна мотивація. До трудових мігрантів не зараховують комерсантів «човників», а також осіб, що виїжджають за кордон у службові відрядження (за відсутності контракту з іноземними роботодавцями).
          Трудовий  мігрант (працюючий мігрант) - особа, яка з метою наймання на роботу до іноземної фізичної або юридичної особи на законній підставі переїжджає на певний строк до країни, громадянином якої  не є [12,С. 68].
      Відповідно до останніх розробок Міжнародної організації праці виокремлюють кілька основних категорій трудових мігрантів
      [3, С.88; 12, С. 68 – 70]:
    Сезонні робітники-мігранти — люди, що працюють у країні, яка не є їх батьківщиною, протягом певного періоду року, оскільки виконувана ними робота залежить від сезонних умов.
    Працюючі мігранти, пов'язані з реалізацією проекту—особи, допущені в країну на визначений термін для зайнятості у певному проекті, реалізованому в цій державі роботодавцем. Роботодавець відповідає за забезпечення проекту всіма необхідними для його виконання ресурсами, включаючи трудові. Роботодавець або агент, що може діяти як посередник, повинен гарантувати виїзд із країни працюючих мігрантів, пов'язаних з реалізацією проекту, відразу ж після завершення роботи.
    Мігранти, що працюють за контрактом — люди, які працюють за межами своєї країни за контрактним договором, в якому встановлено строк зайнятості й тип виконуваної ними роботи. Мігрантам-контрактникам не дозволяється змінювати роботу, й передбачається, що вони виїдуть із країни по закінченню строку контракту незалежно від того, тривають роботи, які вони виконували, чи ні. В окремих випадках можливе продовження контракту, але й тоді, як правило, обов'язковим є виїзд із країни працевлаштування до поновлення контракту.
    Тимчасово працюючі мігранти — особи, які допущені в країну, що не є їхньою батьківщиною для здійснення, протягом обмеженого терміну, професійної діяльності. Тимчасово працюючі мігранти можуть змінювати роботодавців і поновлювати дозвіл на роботу без необхідності виїзду з країни працевлаштування.
    Працюючі мігранти, що влаштувалися, — люди, яким після перебування в країні працевлаштування протягом кількох років надається дозвіл на постійне проживання і дозвіл на роботу без особливих обмежень. Таким особам не потрібно виїжджати з країни за відсутності роботи, їм надається право возз'єднатися з членами родини при виконанні деяких умов, що стосуються забезпеченості роботою і житлом.
    Висококваліфіковані працюючі мігранти — особи, щодо яких завдяки їхній кваліфікації застосовується режим сприяння допуску в країну, що не є їхньою батьківщиною. На них поширюється менше обмежень щодо терміну перебування, зміни місця роботи й возз'єднання з родиною.
       Крім того, потенційними трудовими мігрантами (формально вони є освітніми міжнародними мігрантами) є іноземні стажисти і студенти. 
 
 
 
 
 
 

    2. Організаційно-правові основи міжнародного  регулювання міграційних процесів
    2.1 Міграційна політика країн-експортерів та країн–імпортерів трудових ресурсів
    Розроблення державної міграційної політики для кожної держави є складним питанням через необхідність її узгодження із загальною зовнішньо- і внутрішньодержавною політикою, постійне збільшення обсягу міграції, розвиток інтеграційних процесів і глобалізацію світової економіки. Зовнішня міграційна політика має сприяти безпеці країни, нарощуванню її економічного потенціалу, зростанню добробуту населення. Основними її функціями у сфері праці є такі: захист національного ринку праці, залучення до країни (за необхідністю) іноземних фахівців і працівників певного професійно-кваліфікаційного спрямування, здійснення соціально-правового захисту трудових мігрантів. Внутрішня міграційна політика повинна забезпечувати свободу територіального пересування населення, в галузі праці — оптимізацію у сфері зайнятості і стан регіональних ринків праці              [12, С. 156].
    Останнє десятиліття характеризується тим, що країни-імпортери та країни-експортери трудових ресурсів вносять істотні корективи у свою міграційну політику. [4, С.20].
    Більшість країн, які активно імпортують трудові  ресурси, є економічно-розвинутими  і  використовують селективний підхід при регулюванні імміграції: держава  не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, які потрібні певній країні, обмежуючи в'їзд усіх інших. Перелік бажаних іммігрантів варіюється в різних країнах, але зазвичай вони належать до однієї з таких категорій [8, С. 144]:
    а) працівники, готові за мінімальну плату виконувати важку, шкідливу, брудну і некваліфіковану роботу: будівельні, підсобні, сезонні, вахтові, муніципальні робітники;
    б) фахівці для нових і перспективних галузей: програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці;
    в) представники рідкісних професій: ювеліри, реставратори картин, лікарі з нетрадиційної медицини;
    г) фахівці зі світовим ім'ям: музиканти, артисти, учені, спортсмени, лікарі, письменники;
    ґ) великі бізнесмени, які переносять свою діяльність до країни-реципієнта, інвестують капітал і створюють  нові робочі місця.
    Міграційна  політика країн-імпортерів передбачає низку  вимог щодо іммігрантів  [4, С.21 ; 8, С. 145; 9, С. 95]:
    Вимоги до професійної кваліфікації. Мінімальною вимогою до освіти вважається закінчення повного курсу середньої школи або професійно-технічного училища, що повинно підтверджуватися відповідним дипломом. У більшості випадків диплом необхідно перепідтверджувати або оцінювати в країні, що приймає, на предмет відповідності вимог до фахівця у відповідній сфері вимогам, що ставилися до випускника з певної спеціальності в країні — експортері робочої сили. Пріоритет при найманні на роботу надається фахівцям, що мають від 3—5 років стажу роботи за спеціальністю. Можуть знадобитися рекомендаційні листи.
    Обмеження особистого характеру. У країни не допускаються наркомани, психічно хворі та заражені вірусом СНІД люди. Іммігранти зобов'язані надати довідку про стан свого здоров'я, завірену консульською установою країни-реципієнта, або пройти спеціальне медичне обстеження. Віковий ценз іммігрантів установлюється законодавством у залежності від галузі промисловості, у якій вони мають намір працювати. Зазвичай він коливається в межах від 20-ти до 40-ка років. Надзвичайно серйозними є законодавчі вимоги до політичного і соціального вигляду іммігрантів. Найчастіше законодавчо заборонено іммігрувати особам, раніше засудженим за карні злочини, членам терористичних і профашистських організацій.
    Кількісне квотування. Більшість країн, що приймають іммігрантів, установлюють їхню максимальну кількість. Кількісні квоти можуть визначатися щодо економіки загалом (максимальна чисельність іноземної робочої сили в загальній кількості трудових ресурсів) і в межах окремих галузей (максимальна частка іноземних робітників від загальної кількості зайнятих у певній галузі); в межах окремих підприємств (максимальна частка іноземних робітників на одному підприємстві) або, як обмеження загальної кількості іммігрантів, що приїжджають до країни протягом одного року. Кількісне квотування є жорстким, але ефективним методом державного регулювання імпорту робочої сили, воно визначається законами, за дотриманням яких слідкують правоохоронні органи.
    Економічне регулювання. Фінансові обмеження забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. У деяких країнах фірми мають право наймати іноземну робочу силу тільки по досягненні визначеного обсягу обороту і продажу або після внесення певних платежів до державного бюджету. Приватні особи мають право іммігрувати лише за умови готовності інвестувати в економіку країни, що приймає, визначену законом суму, доводять легальність походження цих грошей і створюють визначену кількість робочих місць. За законодавством деяких країн, за оформлення імміграції і працевлаштування на місцеве підприємство іммігранти зобов'язані платити. Деякі пільги надаються керівному складу корпорацій, що мають право укладати угоди від імені корпорації, заможним іноземцям, готовим використовувати працю місцевих громадян у домашньому господарстві.
    Встановлення тимчасових обмежень. Законодавства більшості країн визначають максимальні терміни перебування іноземних працівників на їхній території, після закінчення яких вони повинні залишити країну-реципієнта або одержати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в ній.
    Значення  тієї чи іншої з перерахованих і неперерахованих якостей під час відбору імпортерів трудових ресурсів не є постійними і можуть мінятися на користь інших пріоритетів.
    Одним з напрямів міграційної політики економічно розвинутих країн є  стимулювання рееміграції.
    Традиційними  державними заходами для забезпечення рееміграції є певні програми [8, С.150-152]:
    Програми  стимулювання рееміграції. Вони містять широке коло заходів, починаючи від примусової репатріації незаконних іммігрантів до надання матеріальної допомоги іммігрантам, які бажають повернутися на батьківщину. У західноєвропейських країнах (ФРН, Франція, Нідерланди тощо) діяли програми матеріального заохочення рееміграції, що передбачають виплати вихідних допомог при добровільному звільненні іммігрантів і від'їзді на батьківщину. Вважалося, що такий спосіб фінансування додатково не обтяжує видаткову частину бюджету, але на практиці бюджетні витрати виявилися значними в результаті необхідності створення електронної системи державного обліку іммігрантів і виплати допомог. Ефективність програм стимулювання рееміграції залишається дуже низькою.
    Програми  професійної підготовки іммігрантів. Уряди окремих країн (Франція, ФРН, Швейцарія) розглядають програми професійної освіти іммігрантів як засоби, що можуть спонукати їх повернутися на батьківщину. За цими програмами, здобувши освіту в розвинутій країні, іммігранти зможуть розраховувати на більш високооплачувану і престижну роботу на батьківщині. Однак інтерес іммігрантів до участі в таких програмах виявився досить низьким з тієї причини, що придбання спеціальності не гарантує одержання роботи за цією спеціальністю в рідній країні. Тому більшість іммігрантів бажають зберегти свою, нехай і низькооплачувану, роботу в розвинутих країнах, ніж реемігрувати і намагатися знайти кращу на батьківщині.
    Програми  економічної допомоги країнам масової  еміграції. Розвинуті країни укладають угоди з країнами—експортерами робочої сили про інвестиції частини переказів працівників на батьківщину і частини державних коштів у створення нових підприємств у країнах, що розвиваються, які могли б стати місцем роботи реемігрантів. Такі підприємства здобували форму кооперативів, спільних компаній, акціонерних товариств. Найпослідовніше ці програми реалізуються у двосторонніх відносинах ФРН і Туреччини. Так, нові турецькі компанії, створені переважно за німецькі кошти, не лише стали центром, привабливим для реемігрантів, але і призупинили нові потоки еміграції з Туреччини.
    Незважаючи  на активні дії урядів країн, що приймають, більшість програм стимулювання рееміграції не досягли поставлених цілей: на початку їх здійснення рееміграція зростала і різко зменшувалася зі скороченням фінансування програм. Основною причиною їх низької ефективності є незацікавленість уряду країн, які експортують робочу силу, в її реекспорті і зменшенні обсягів міграції.
    Цілі  еміграційної політики країн-експортерів  виглядають так                [4, С.21; 9, С. 95]:
      скорочення безробіття;
      використання еміграції з метою забезпечення валютними ресурсами країни-експортера трудових ресурсів;
      підвищення життєвого рівня емігрантів;
      отримання ними освіти і професії.
    Сучасна міжнародна трудова міграція характеризується активізацією і зростанням впливу країн -експортерів робочої сили на даний процес.
    Зокрема це виявляється в [8, С. 155]:
      регулюванні масштабів і якісного складу мігрантів;
      захисті прав своїх співвітчизників за кордоном;
      заходах по сприянню захисту дерясавних інтересів, а також прав і свобод громадян-мігрантів;
      заходах, що направлені на взаємний захист інтересів країн-експортерів та імпортерів робочої сили.
    Вказані регулятивні заходи дозволили країнам-експортерам робочої сили зменшити негативні наслідки міграції для національної економіки. У той же час вони продовжують залишатися вагомими. Особливо це стосується проблеми відпливу кваліфікованої робочої сили. Згідно а оцінками експертів, втрати країн-експортерів трудових ресурсів сягають 10% національного доходу. Крім прямих втрат які с результатом "витікання інтелекту", в країнах-експортерах трудових есурсів формується психологічний клімат песимізму і безперспективності щодо реалізації творчого потенціалу громадян. Хоча "інтелектуальна міграція" складає лише З—5% від загальної кількості міграційного обігу робочої сили, на сучасному етапі спостерігається тенденція до її збільшення, а отже, до збільшення втрат країн-експортерів [12, С. 155 - 156].
    2.  2  Міграційна політика України
    Існує досить багато визначень міграційної  політики. Аналізуючи визначення таких  вчених як  Т. Петрова, О. М. Денисенко, Б. Хорєєв та В. Іонцев, можна прийти висновку, що різні визначення дослідників щодо наведеного поняття об’єднує думка, що міграційна політика фактично має на меті здійснення організуючого впливу на стихійні переміщення (міграцію) населення країни. [4, С.22]
    Процеси трудової міграції в Україні значно активізувалися за роки її незалежності. Некеровані міграційні процеси становлять значну небезпеку для національних інтересів України, а тому потребують ефективного регулювання з боку держави. [12, С.162].
    Виокремлюють такі основні принципи національної міграційної політики [12, С.170]:
    гарантування державної безпеки та національних інтересів країни, нарощування її економічного потенціалу і зростання добробуту населення;
    забезпечення кожному, хто перебуває на території України на законних підставах, свободу пересування, вибір місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в'їжджати до України її громадянам;
    захист прав, свобод і законних інтересів громадян України, іноземців і осіб без громадянства, неприпустимість створення для них безпідставних пільг чи переваг порівняно з громадянами України;
    недопускання будь-яких проявів дискримінації, забезпечення умов для реалізації мігрантами своїх прав, свобод і законних інтересів, а також виконання обов'язків, передбачених законодавством;
    запобігання масовим стихійним нерегульованим процесам міграції населення всередині країни і за її межами шляхом створення спеціальних державних соціально-економічних та національно-культурних програм, які базуються на науковому прогнозі міграційного потенціалу, напрямків міграційних потоків з урахуванням сучасної та передбачуваних соціально-економічної і суспільно-політичної ситуацій;
    протидія незаконній міграції, працевлаштуванню мігрантів і торгівлі людьми;
    координація діяльності органів виконавчої влади і громадських організацій у сфері міграції на державному та міжнародному рівнях;
    рівноправне співробітництво України з державами- партнерами з питань міграційних процесів, підтримання взаємовигідної співпраці за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права, залучення (за необхідності) до країни іноземних фахівців і робітників певного професійно-кваліфікаційного рівня.
    Захист  прав мігрантів відповідно до чинного законодавства і норм міжнародного права, здійснюється через розв'язання трьох завдань:
    а) внутрішньодержавного рівня — через  підвищення відповідальності органів  державної влади України, неурядових організацій і підприємств усіх форм власності за забезпечення прав мігрантів у нових економічних умовах;
    б) міждержавного рівня — шляхом укладання угод з пострадянськими  державами щодо питань, пов'язаних із регулюванням міграційних процесів шляхом дотримання прав людини й економічних  інтересів мігрантів;
    в) поза державним рівнем — забезпечення ефективного захисту прав та інтересів співвітчизників за участю діаспор, етнічно пов'язаних з Україною.
    Завданнями  міграційної політики держави є:
    Підготовка та перепідготовка кадрів для роботи з мігрантами.
    Формування єдиного банку даних потоків мігрантів та їх чисельності, що має узгоджуватися з роботою із упровадження в Україні загальнодержавної системи автоматизованого документування та обліку населення, а також з розробленими системами інформаційного забезпечення органів виконавчої влади.
    Організація міграційного контролю, регулювання міграційних потоків.
    Прийом, тимчасове розміщення мігрантів (біженців), організація розселення, надання допомоги, сприяння працевлаштуванню та облаштуванню на новому місці проживання, створення умов для їх адаптації.
    Сприяння поверненню депортованих народів. Із 2001 р. у структурі Держкомнацміграції України функціонує управління у справах депортованих, яке займається вирішенням проблем облаштування депортованих громадян, втіленням у життя державної програми облаштування депортованих, які повернулися до Криму. Робота гальмується через брак бюджетних коштів, особливо на будівництво житла.
    Прогнозування міграційних процесів і формуванням державної міграційної політики з урахуванням зміни загальнополітичної і економічної ситуації.
    Розподіл коштів, які виділяються з державного бюджету на розв'язання проблем міграції, і контроль за їх використанням, визначення альтернативних джерел фінансування. Цей напрям передбачає розподіл політичних, економічних, культурних тощо ресурсів України відповідно до пріоритетів державної міграційної політики.
    Розроблення механізму взаємодії органів виконавчої влади, правоохоронних органів та інших суб'єктів державної влади.
    Взаємодія з українськими, міжнародними і закордонними організаціями, асоціаціями і фондами з метою надання практичної допомоги і залучення фінансових коштів для розв'язання міграційних проблем.
    Неврегульованість питань міждержавної трудової міграції спричинює соціальну незахищеність  українських громадян, які працюють за кордоном; вони зазнають дискримінації з боку іноземних роботодавців щодо платні, умов, охорони праці тощо [5, С.204]. Складнощі полягають у нелегальному статусі українців за кордоном, що знижує ціну їхньої праці, створює умови для численних зловживань, формує у свідомості роботодавців країн прибуття уявлення про Україну як недемократичну, неправову державу [5, С.205].
    У сфері зовнішньої трудової міграції потрібно розробити єдину систему її обліку, передбачити створення нормативно-правової бази шляхом укладання угод з державами, що регулюють питання зовнішньої трудової міграції, у тому числі забезпечення акумуляції валютних коштів трудових мігрантів-українців та інвестування цих коштів в українську економіку, забезпечити розвиток співробітництва з україномовними громадами, представлення інтересів співвітчизників за кордоном, залучення до України висококваліфікованих іноземних працівників, переважно етнічних українців, участь у міжнародних конференціях, форумах із проблем гуманізації ставлення до співвітчизників,
    Слід  посилити наукове обґрунтування  і прогнозування міграційних потоків, їх причин, змін та наслідків шляхом залучення до роботи над ними науковців. Відповідальними виконавцями цього заходу є Державний комітет України у справах національностей та міграції, Державна митна служба України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України. Питання реалізації державної міграційної політики належить до компетенції таких органів державної влади, як : Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, та Президент України [Додаток А]. Однак на сьогодні немає інституцій які б займалися зазначеним питанням, що ставить під сумнів ефективне здійснення перерахованих вище заходів [12,С.170].
    Важливим  постає питання створення Дережавної міграційної служби України [15].  Положення щодо створення даної  служби вже неодноразово затверджувались  і скасовувались законодавчими  органами. В Положенні  детально розписано всі основні завдання Службі. Тому маємо надію, що в найближчому майбутньому в Україні з’явиться такий регулюючий орган [16;17].
    Щодо  окремих категорій мігрантів  слід передбачити вироблення комплексу  заходів шляхом взаємодії суб'єктів управління загальнодержавного та обласного рівнів, спрямованих на перспективу розвитку регіонів, які будуть стимулом для основної частини мігрантів самостійно облаштовуватись на новому місці. Держава повинна допомагати соціально незахищеним категоріям мігрантів шляхом безоплатних позичок, наданням житлової площі, створенням центрів реабілітації тощо [10, С. 172].
    У сфері нелегальної міграції та організації  імміграційного контролю останній має стати складовою державної міграційної політики, що забезпечує захист прав та інтересів громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства у вирішенні питань виїзду з України, в'їзду на її територію, вибору місця проживання. Органи імміграційного контролю забезпечували б дотримання іноземцями правил транзитного проїзду через територію країни і здійснення заходів для запобігання нелегальній міграції [12,С.173].
      У сфері внутрішньої соціально-економічної  міграції слід передбачити створення  принципово нової концепції освоєння  малообжитих районів з обліком відтоку населення з них [12,С.173]
    2.3   Міжнародно-правове регулювання міграції робочої сили
    Міжнародно-правове  регулювання трудової міграції –  це встановлена міжнародними договорами система стандартів щодо регулювання трудової міграції, яку держава, яка приєдналася до відповідного договору (ратифікувала його), використовує в національному законодавстві.     
    Міжнародні  організації, пов?язані з регулюванням міграційних процесів, можна поділити на дві групи [8, С. 146]:
    1) іституції, які вирішують міграційні  проблеми в аспектах своєї  основної функціональної компетенції: МОП, МОМ, ПРООН, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.;
    2) міжнародні органи, пов?язані метою  міжурядової кооперації з упорядкування  саме міграційних процесів та  статусу мігранта: Міжнародна організація  міграцій, Управління Верховного  Комісара ООН із справ біженців, Міждержавний фонд допомоги біженцям і вимушеним переселенцям (на рівні СНД).         
    Окрім вищеназваних суб?єктів міжнародного правового регулювання можуть бути різноманітні об?єднання держав: Рада Європи, Європейських союз, СНД, які  здійснюють різноманітні заходи з питань трудової міграції та захисту прав мігрантів .    
    Центральне  місце в регулюванні цього  питання належить ООН - суб?єкту міжнародного правового регулювання міграцій та її спеціальному підрозділу – Міжнародній організації праці (МОП), яка за допомогою Конвенцій регулює всю сукупність економічних прав трудящих-мігрантів. [12, С, 182]. З 1946 р. у рамках МОП розроблено близько 140 міжнародних Конвенцій та приблизно стільки ж Рекомендацій. Найбільш важливим серед цих актів з точки зору інтернаціонального ринку праці є Конвенція №97 про трудящих мігрантів 1949 року, що затвердила національний режим щодо іноземних працівників і передбачає заходи контролю за міграцією робочої сили [12, С. 112].
    Головна мета МОП — сприяти встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захищати інтереси трудящих на основі соціального партнерства, поліпшувати умови праці [8, С. 151].
    МОП має свою структуру [Додаток Б]. МОП вирішує такі  завдання, як: розробка узгодженої політики і  програм, спрямованих на вирішення  соціально-трудових проблем; розробка й прийняття міжнародно-трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для  втілення прийнятої політики в життя; допомога країнам-членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скорочення безробіття; розробка методів щодо викорінення порушень прав таких соціально не захищених груп трудящих, як жінки, молодь, люди похилого віку, трудящих-міграцій; допомога організаціям, найманим робітникам та підприємцям в їх роботі разом з урядом щодо регулювання соціально-трудових відносин.
    До  організації входить 170 країн-членів, у тому числі Україна. Штаб-квартира цієї організації знаходиться в Женеві. Особливістю МОП, яка відрізняє її від інших міжнародних організацій, є те, що кожна країна — член МОП представлена трьома соціальними верствами: урядовцями, підприємцями, трудівниками. [8, С. 152]        
    Міжнародна  організація з міграції (MOM) — провідна міжнародна організація, яка спрямовує свої зусилля на сприяння оперативному реагуванню на нагальні міграційні проблеми та стимулює досягнення поваги до людської гідності мігрантів [12, С. 91].
    MOM була створена у 1951 р. як міжурядова організація для розселення переміщених осіб, біженців та мігрантів в Європі. MOM підтримує тісні робочі відносини з установами та агенціями системи ООН і партнерські — з широким колом міжнародних та неурядових організацій [12, С. 91].
    За  участю своїх представництв у  різних країнах світу MOM надає допомогу урядовим структурам та суспільству, вживаючи таких заходів: надання гуманітарної допомоги у випадку виникнення непередбачених міграційних потоків; забезпечення повернення після ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; надання допомоги мігрантам при облаштуванні на новому місці; сприяння процесам трудової міграції; допомога нелегальним мігрантам у добровільному поверненні; допомога висококваліфікованим працівникам-мігрантам у поверненні на батьківщину; надання допомоги мігрантам у скрутному становищі; підготовка державних службовців; боротьба з торгівлею людьми; медичні міграційні програми та програми охорони здоров'я; доступність інформації та освіти для мігрантів [12, С. 91]. 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Наслідки міжнародної  трудової міграції
    3.1 Основні напрямки руху робочої
    На сьогоднішній день сформувалися такі основні напрями міжнародної міграції робочої сили[12, С. 92]:
      міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;
      міграція в межах промислово розвинутих країн;
      міграція між країнами, що розвиваються;
      міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються;
      міграція робочої сили, на пострадянському просторі
      міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;
       Міграція з країн,  що розвиваються, до промислово  розвинутих країн.
    Структуру робочої сили, що мігрує до економічно розвинутих країн, характеризують дві особливості [12, С. 92]:
1) велика  частка висококваліфікованих та  наукових кадрів, необхідних для  розвитку науково-технічного прогресу;
2) значна  кількість трудових мігрантів  не має кваліфікації і зайнята  фізично важкою, непривабливою роботою.
    У межах ЄС висококваліфіковані кадри  концентруються в найбільш розвинутих країнах. Наприклад, у Франції емігранти  становлять 25% всіх зайнятих у будівництві, 1/3 — в автомобілебудуванні. У Бельгії вони становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії — 40% будівельних робітників [12, С. 92].
    Міграція  в межах промислово розвинутих країн. Цей напрямок міжнародної міграції переважно пов'язаний з неекономічними факторами, до яких належить і «відтік мізків». Уперше цей процес значно пожвавився на межі 40—50-х років XX ст., коли велика кількість фахівців, учених із Західної Європи почала від'їжджати до США, в результаті чого постраждали деякі наукові галузі у ФРН, Італії, Франції [12, С. 93].
    Міграція  робочої сили між  країнами, що розвиваються. Останнім часом обсяги переміщень у цьому напрямку зростають, головним чином між «новими індустріальними країнами» і країнами — членами ОПЕК, з одного боку, та країнами, що розвиваються, з іншого. Так, у післявоєнні роки (60—80-ті роки XX ст.) спостерігався потік робочої сили до Гонконгу з Китаю, В'єтнаму й інших країн Південно-Східної Азії. Активно імпортував робочу силу Сінгапур. У Кувейті і Саудівській Аравії було зайнято до 1 млн. робітників з Ємену. Ця міграція визначалася в основному економічними причинами [12, С. 93].
    Міграція  наукових працівників  та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються. Переважно це потік кваліфікованих кадрів з країн Європи і Північної Америки до країн, що розвиваються. Причини цієї міграції — як економічні (високі заробітки у викладачів навчальних закладів, інженерів, інструкторів та інших фахівців, наприклад, у країнах ОПЕК), так і нематеріальні (прагнення побачити світ, випробувати свої сили тощо) [12, С. 94].
    Міграція  робочої сили, на пострадянському просторі. Найбільшим центром притяжіння робочої сили на пострадянському просторі є Росія. Основними причинами залучення іноземних працівників на російські підприємства є нестача фахівців окремих професій і спеціальностей, а також небажання місцевого населення виконувати важку роботу. Така ситуація характерна практично для всіх галузей виробництва, але найбільше — для видобувної промисловості, будівництва, сільського господарства. Протягом тривалого часу комплектування кадрів на підприємствах нафтогазової і нафтовидобувної промисловості Півночі Росії відбувалося не тільки шляхом підготовки місцевого населення, а насамперед шляхом залучення працівників через організаційний набір (переважно з України). У середині 90-х років XX ст. в Росії налічувалося приблизно 3 млн мігрантів, серед яких значну частину становили мігранти з України [12, С. 100-101].
    У працях зарубіжних та вітчизняних економістів  традиційно зазначається, що у другій половині XX ст. у світі утворилося чотири великих та п'ять малих центрів, які приваблюють робочу силу [12, С. 94].
    І. Перший центр утворюють США та Канада. Серед емігрантів, які виїжджають до США 23% - члени Національної академії наук і 33% — лауреати Нобелівської премії. На сучасному етапі готовність США та Канади приймати іноземців оцінюється відповідно в 1,1 млн осіб та 211 тис. осіб. До США прибувають трудові мігранти двох типів:         малокваліфікована робоча сила з Мексики, країн Карибського басейну, Філіппін і висококваліфіковані працівники із Західної Європи, країн СНД та Індії [Додаток В]. Найважливішим напрямом імміграційної політики США і Канади є заохочення припливу закордонних менеджерів, елітних фахівців, працівників з високою кваліфікацією, а також інвесторів (імміграція дозволяється за умови інвестування в економіку даної країни визначеної суми). Відповідно до законодавства США, щорічно на роботу в країну допускається 140 тис. трудових мігрантів, в основному висококваліфікованих працівників, учених рідкісних спеціальностей. [12, С. 95].
    II. Другим центром, який приваблює  мігрантів, є країни Західної та Північної Європи. Важливу роль для використання іноземної робочої сили відіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. [12, С. 97].
    Для Західної Європи характерним є переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни до іншої. До Західної Європи  з середини 90-х років ХХ століття мігрує приблизно 180 тисяч осіб щорічно. Іноземні працівники становлять значну частину робочої сили в країнах Західної Європи: у Люксембурзі — 30%; Швейцарії — 29,6%; Німеччині — 8%; Бельгії — 7,5%; Австрії — 6,2%; Швеції — 6,8%; Франції — 5,2%; Великій Британії — 3,4%. Натепер у країнах ЄС проживає 17—21 млн іноземців. Із них 12—14 млн осіб (близько 4% населення ЄС) прибули з країн, що не є членами Союзу          [12, С. 97].
    Основними донорами європейських країн є [Додаток Г]:
      Туреччина, країни колишньої Югославії, Італія, Греція і Польща – для Німеччини.
      Алжир, Марокко, Португалія – для Франції.
      Італія, Марокко – для Бельгії.
      Італія, країни колишньої Югославії, Іспанія – для Швейцарії.
      Туреччина, Марокко – для Голландії.
      Індія, Пакистан – для Великобританії. [13, С. 18]
    Ш. Третій центр «притяжіння» — нафтовидобувні країни Близького Сходу. Основними країнами-реципієнтами є Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія [Додаток Д]. Найбільших масштабів міграційні потоки в регіоні набули після нафтового буму 1973 р. Залучення іноземної робочої сили стало природним вирішенням проблеми нестачі трудових ресурсів [12, С. 98-99].
    У цьому регіоні найвища концентрація трудових мігрантів у світі —  країни, в яких мешкає 0,5% світового  населення, залучають приблизно 15% світової кількості робітників-мігрантів. Країни Перської затоки мають найбільшу  у світі частку іммігрантів від загальної кількості робочої сили: Катар — 92%, ОАЕ — 89%, Кувейт — 86%, Оман — 70%, Саудівська Аравія — 60%, Бахрейн — 51%. Іммігранти прибувають з прилеглих арабських країн (Єгипту, Сирії, Ємену, Іраку, Йорданії, Палестини), з Індії, Пакистану, Південної Кореї, Філіппін, меншою мірою з Європи [Додаток Д]. Іммігранти залучаються до низькооплачуваних робіт у сфері будівництва, громадського харчування. На початку XXI ст. структура зайнятості іноземних робітників у близькосхідних країнах орієнтується на збільшення частки зайнятих у сфері туризму (готельне обслуговування, розважальні заклади, ресторани, кафе тощо), а також збільшується попит на жіночу працю. Саме для жінок-мігрантів найближчим часом працевлаштування в цьому регіоні буде найперспективнішим [12, С. 98-99].
    IV. Четвертий центр — Латинська  Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщується з Колумбії, Болівії, Парагваю, Чилі, Уругваю, Сальвадору до Аргентини, Бразилії, Венесуели [Додаток Е]. У періоди економічного підйому іноземна робоча сила в цих країнах досягає 15—20% від загального числа зайнятих. Чоловіки-мігранти приїжджають працювати на цукрових і бавовняних плантаціях, на виробництві вовни й нафти, на будівництві, а жінки — домашньою прислугою. Уряди Аргентини і Венесуели, стурбовані нестачею кваліфікованих кадрів для розвитку національної економіки, ще на початку 90-х років XX ст. звернули свою увагу на країни Східної Європи з метою залучення кваліфікованих працівників середньої ланки для роботи в нафтовій, хімічній, електронній, переробній і добувній промисловості. [12, С. 99-100].
    Крім  чотирьох великих центрів, які приваблюють  робочу силу, існують декілька центрів, менших за обсягом залучених трудових ресурсів.
    На  Африканському континенті центрами «притяжіння» є країни Південної та Центральної Африки. Загальна кількість мігрантів в усіх африканських країнах досягає 6 млн осіб. Перше місце посідає Південно-Африканська Республіка, де налічується понад півмільйона іноземних працівників, переважно некваліфікованих мігрантів із сусідніх африканських країн — Ботсвани, Лесото, Мозамбіку, Свазіленду, зайнятих на сезонних сільськогосподарських роботах і в шахтах. Водночас у ПАР існує постійний попит на висококваліфікованих фахівців, які приїжджають із розвинутих країн — інженерів різних спеціальностей, лікарів, фармацевтів [12, С. 100].
    Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали країни Південно-Східної Азії (Сингапур, Малайзія, Гонконг, Японія, Південна Корея і Тайвань), а також Австралія та Нова Зеландія. Використання дешевої некваліфікованої праці робітників-мігрантів дозволяє їм утримувати міжнародну конкурентоспроможність у виробництві. З іншого боку, всі ці країни, особливо Японія, орієнтуються в економічному розвитку на високі технології, а використання праці іммігрантів вигідного, але відсталого регіону може стати гальмом на шляху прогресу. У цих державах формується залежність від певних категорій працівників-мігрантів, зокрема від іноземної домашньої прислуги. У регіоні працюють також десятки тисяч співробітників багатонаціональних корпорацій, що є висококваліфікованими фахівцями і менеджерами вищої ланки [12, С. 100].
    Ще  одним центром міграції (формально  етнічної, але за багатьма ознаками — трудової) став Ізраїль, куди з кінця 80-х до середини 90-х років XX ст. лише з країн СРСР прибуло приблизно 750 тис. осіб [12, С. 100-101].
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.