На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Боспорське царство

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 18.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 Вступ 
1. Становлення Боспорського царства 
2. Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві 
3. Класове розшарування в Боспорському царстві 
4. Державний устрій Боспорського царства 
5. Військо та право Боспорського царства 
Висновки 
Вступ 
У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полісів, котрі були розташовані по обох берегах Керченської протоки виникло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи. 
У середині IV ст. до н.е. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані і східний берег Азовського Игоря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія), невеличкі міські центри (Мірмекій, Німфей, Кіммерік та ін.), а, крім того, - землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандарієв і псесів, які не мали ще своєї державності.  
1. Становлення Боспорського царства 
Процес становлення держави у скіфських племен - основної частини населення Керченського півострова, тільки починався. Центром цієї території було місто Пантікапій (сучасна Керч), яке займало дуже вигідне місце в економічному і воєнному відношеннях. Воно й стало столицею Боспорського царства . 
Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV-III ст. до н.е. Саме до цього часу відноситься спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з ІІІ ст. до н.е. Боспор вступає в смугу поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає важку фінансову кризу, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і підкорених скіфських племен, що спалахнуло у Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітання Боспору повернути не вдалося. 
На початку І ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор'я у тому числі і Боспорське царство. Щоправда, Боспор знаходився у складі Понтійської держави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині III ст. н.е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. і учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйновано. З VI ст. Боспор увійшов як безпосереднє володіння до складу Візантії. На ньому його існування припинилося. 
2. Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві 
Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу. 
Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке не тільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію. Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства, садів і городів. Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство - у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор'ї. 
Різноманітними були торгові зв'язки Боспору. Основу боспор-ської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та інші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив солону і в'ялену рибу, худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправляли до Боспору вино, оливкову олію, металеві вироби, дорогі тканини, дорогоцінні метали та ін.  
З IV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північночорноморські степи.Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, вимагала створення власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в VI ст. до н.е., інші боспорські міста - у V ст. до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загальнодержавними . 
3. Класове розшарування в Боспорському царстві 
Основним класовим поділом в Боспорському царстві був розкол на рабовласників і рабів, вільних і невільників.Пануючий клас складався з правителів з їх оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із скіфської та меотської знаті, які засвоїли грецьку культуру і перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи. Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальну роль у житті Босіюрського царства.Основною формою соціальної залежності у Боспорській державі було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоплювали у сутичках із сусідніми племенами. Босіюрські купці купували рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у ремісничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але тут їх кількість будь незначною.Раби становили основну продуктивну силу боспорського сус-пільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності і експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залежного населення. Звичайно - із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласники. 1 все ж основною соціальною суперечністю Боспорського царства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший вираз воно одержало у повстанні в Пантікапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанців підняв "раб, якого вигодували у палаці Перісада", Савмак - скіф за походженням.4. Державний устрій Боспорського царстваДержавнийустрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пан гікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304-284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у монархію .У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові і навіть жрецькі функції . Правителів оточує пишна шана, вони стають володарями великих земельних угідь, найбагатішими торговцями, власниками майстерень і промислів. Опинившись у залежності віл Риму, вони стали носити офіційний титул "друга кесаря (римського імператора) і друга римлян". При вступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження від римського імператора і регалії своєї влади - курульне крісло, скіпетр та ін. З початку III ст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид III був названий в одному і з написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів. 
Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя - військову і цивільну знать. Особливу роль при цьому відігравали глава палацу (дворецький) і особистий царський секретар. 
Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такі військові посади: стратег громадян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, виборних посад. Певна автономія була у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Так, у деяких із племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої власні царки або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут. 
Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу і елементи автономії. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам. Органи міського самоврядування ліквідуються. Відбувається бюрократизація і аристократи-дація державного апарату. 
5. Військо та право Боспорського царства 
Військова організація Боспорського царства мала таку структуру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, головним чином греки і фракійці. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти "варварських" племен на крайньому північному сході цього регіону.Збереглося надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були право грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського царства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також інститути римського права.У Боспорському царстві існувала як державна, так і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками землі були боспорські правителі. Так само розрізнялися палацові й приватні раби.Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної монетної системи стимулювали розвиток договірних відносин: купілі-продажу, дарування, позики тощо.Найбільш небезпечними злочинами вважалися: повстання, змова гроти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи. 
Як покарання практикувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи.ВисновкиУ І тис. до н.е. на землях сучасної України відбувалися важливі події. Її територію заселяли різноманітні етнічні спільності, народи, племена, хвилями просувалися численні кочівники. Всі вони залишали сзій слід в історії, вступаючи в контакти між собою, впливали на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі і ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу і збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали і розвивались сталі економічні і політичні взаємовідносини між цими державними центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, Скіфська держава склада-іася з значної кількості місцевого населення, відомого під назвою скіфів-орачів. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями Черняхівської культури, різними етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки ньому місцеве населення - східні слов'яни - знайомилось з переціним для тих часів грецьким та римським технічним і культурним ц.і ібанням, а також політичними та правовими інститутами. 
Скіфи, греки, римляни - всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або назавжди стаючи його частиною. 
Список використаної літератури 
" Всесвітня історія. Посібник / За ред. М'якушева В.І. -К., 2000. 
" Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / За ред. акад. Академії правовик наук України А.Й.Рогожина. - К.; Ін Юре. - 1996.1. Запровадження Боспорського царства Боспорське царство було винятком із загальної республіканської тенденції розвитку держави і права давньогрецьких колоній, тут сформувалася монархічна форма правління. Порівняно з сучасними державами, стародавнє місто-держава з прилеглими до нього хорами (землеробськими общинами) було невелике як за площею,так і за населенням. Однак у V-IV ст. до н.е. на основі об’єднання низки грецьких міст-держав (Фанагорія, Гермонесса, Феодосія та ін.) і приєднання територій племен, які не мали своєї державності, виникло Боспорське царство. Воно охоплювало територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря до гирла Дону.Центром і столицею царства було місто Пантікапей (сучасна Керч). Цю державу створили не лише грецькі поселенці, до неї входила територія місцевих племен. Найбільшого розквіту Боспорське царство досягло в IV-III ст. до н.е. Але в ІІІ ст. до н.е. внаслідок кризи всієї рабовласницької системи Боспор поступово занепадає, відбуваються фінансово-економічні й соціальні катаклізми. Повстання під проводом Савмака поглибило цей процес. У літературі його тлумачать по-різному: як палацовий переворот з метою усунення царя Перісада з престолу; як вияв класової боротьби рабів проти рабовласників; як національно-визвольний рух місцевого скіфсько-сарматського населення проти боспорської зверхності. Та хоч би як, а створена повстанцями “держава Сонця” виявилася нежиттєздатною. 107р. до н.е. її ліквідувало понтійське військо на чолі з Діафантом. Після глибоких струсів Боспорське царство вже не могло піднестися. Впродовж Іст. до н.е. воно потрапляло в залежність то від понтійського царя Мітридата IV, то від Риму. В ІІІ ст. н.е. його територію розорили готи,а в IV ст. н.е. остаточно зруйнували гунни. З VI ст. Боспор увійшов до складу Візантії.Боспорське царство відіграло доленосну роль в історичному розвитку територій, які входили до його складу. Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, продуктами якого забезпечувалосьнаселення царства, а їх експорт приносив великий матеріальний зиск.Особливо важливе значення в економічному поступі Боспору мало виноградарство, яке сприяло розвиткові виноробства й перетворенню його продукції на прибуткову статтю експорту. З IV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північночорноморські степи;розгортається торгівля з місцевими племенами, формується прошарок багатих людей, які займаються торгівлею і работоргівлею.Тісний зв’язок Боспору передусім з Афінами та іншими містами материкової і острівної Греції сприяв засвоєнню місцевими племенами грецьких та римських культурних надбань, це, своєю чергою, привело до виникнення тут своєрідного варіанту античної культури, що засвідчувало глибинні культурні зрушення в середовищі “варварських племен” – стародавніх народів Північного Причорномор’я. Швидкого розвитку набули архітектура, го Причорномор’я. Швидкого розвитку набули архітектура,ремесла, мистецтво. Сьогодні ніхто не сумнівається, що, наприклад,скіфська культура є своєрідним поєднанням місцевих традицій зі складниками античної цивілізації. Так званий “звіриний стиль” – одне з найяскравіших мистецьких явищ класичної старожитності – поєднується з реалізмом, властивим грецькому мистецтву. Конкретним виявом такої інтеграції є скіфська торевтика – малюнки на славнозвісних вазах з Чортомлицької Могили, з Куль-Оби, Гайманової Могили, на гребені із Солохи або пекторалі з Товстої Могили. Більше того, є всі підстави вважати, що Боспорське царство справило неабиякий вплив на формування державності у скіфів. Як уже зазначалося,до Боспорського царства увійшла територія Керченського півострова, основною частиною населення якого були скіфи. Вони в час виникненняБоспорського царства стояли на щаблі переходу до ранньокласового суспільства. Метрополія стала містким ринком збуту продуктів, які могло запропонувати скіфське господарство (збіжжя, худоба, продукти скотарства). Це сприяло розширенню виробництва, примушувало варварів збільшувати масштаби господарства, підвищувало його товарність. А оскільки на продаж ішли надлишки сукупного продукту, то доконечним наслідком було нагромадження багатства в рухах певної частини суспільства, що, своєю чергою, вело до посилення його диференціації та стратифікації. До того ж під впливом греків кочові скіфи почали осідати на землю. Як уже зазначалося, виявом цього стало формування периферії найбільших полісів, одним з яких був Понтікапей, таким чином виникали додаткові спонуки до остаточного оформлення скіфської державності.
 2. Суспільний  устрій
 Населення великих  територій Боспорського царства  перебувало на різних щаблях соціально-економічного розвитку і суспільних відносин. Тут панував рабовласницький спосіб виробництва, у зв’язку з чим суспільство поділялося на вільних і підневільних людей. До пануючої верхівки належали царська сім’я та її оточення, чиновники центрального й місцевого апаратів влади, судновласники, работоргівці, власники земельних ділянок, ремісничих майстерень, заможні купці, представники родоплемінної й військової знаті, жерці. Власниками і розпорядниками землі були боспорські правителі й великі землевласники. Панувала державна і приватна власність на землю.
 У Боспорській  державі жили вільні громадяни середнього достатку, що не мали рабів, іноземці, а також вільні селяни-общинники (пелати). Останні були основними платниками натуральних податків за право користування землею і переважно несли тягар повинностей на користь держави й місцевої аристократії. До того ж селяни зобов’язані були брати участь в ополченні під час нападу кочових племен на Боспорське царство. Найнижчий щабель соціальної драбини традиційно займали раби, які поділялися на приватних і державних. Праця державних рабів в основному використовувалася на будівництві громадських будівель, оборонних споруд.
 У племінних  організаціях рабство було домашнім, патріархальним.. Місцеві
 аристократи широко використовували працю рабів у землеробськихгосподарствах, де в основному вирощувався хліб на продаж.
 3. Державний  лад
 За історичним типом Боспорське царство було рабовласницькою  державою, які міста-держави, що увійшли  до його складу. За формою правління це був один із різновидів деспотичної монархії. З початку утворення Боспорське царство було аристократичною республікою, на чолі якої від 483 р. До н.е. стояв рід Архенактидів. Із середини V ст. (438 р. до н.е.) Влада перейшла до династії Спартокидів, яка правила тут протягом трьох століть. Спартокиди тривалий час титулували себе архонтами Боспору й Феодосії, а царями називалися стосовно васальних варварських народів. Вже з ІІІ ст. до н.е. подвійних титул зникає, правителі пойменовуютьсебе царями (боспорські царі зберегли за собою титул архонтів до І ст.до н.е. лише відносно Пантікапея).Міста-держави, які увійшли до складу Боспорського царства, мали певну автономію, власні органи самоуправління (народні збори, ради міст,виборні посади). Але вже на межі нової ери боспорські царі стають одноосібними правителями, володарями, які називають себе “царями царів”(з приєднанням до держави нових племен до титулу глави держави – цар –долучалася їхня етнічна назва). В І-ІІІ ст. н.е. в Боспорі посилиласьтенденція до централізації влади, що супроводжувалось формуванням складної державно-бюрократичної структури з царською адміністрацією начолі.Вища законодавча, виконавча й судова влада зосереджувалася в руках царя.Він був верховним власником і розпорядником земель, міст і поселень,призначав на посади державних службовців, йому підкорялися судові органи.Функції виконавчої влади виконували придворні чиновники: міністр двору, особистий секретар царя, охоронець царської скарбниці, спальник,управитель сіл тощо. До центрального апарату управління входил начальних двору, начальник фінансів, охоронець скарбниці, управляючий справами релігійних культів та ін. Зв’язок з місцевими племенами й сусідніми державами здійснювався через спеціальний штат на чолі з головним перекладачем. Абсолютизація влади царя і централізація управління державою Були явищами об’єктивно необхідними і закономірними. Боспорська держава об’єднувала етнічно неоднорідні народи, які стояли на різних щаблях соціально-економічного і політичного розвитку. В організації політичної влади крилися глибинні суперечності, що могли негативно вплинути на устрої держави. З одного боку, посилювалась влада царя над містами з поступовою ліквідацією органів самоуправління, що не могло не позначитися на настроях громадян, невдоволених уніфікаторською і централізаторською політикою царської влади та свавіллям царських намісників, які управляли містами-державами, а з іншого – посилювався вплив скіфосарматської знаті з її відцентровими настроями, що вело до зростання автономії місцевих племен, і намаганням звільнитися від централізаторських зазіхань боспорських царів. Покора залежних племен центрові полягала у визнанні верховенства влади боспорських царів, виплаті данини сільськогосподарськими продуктами, участі у військових походах. Однак у внутрішньому житті вони зберігали свій племінний устрій і звичаї, притаманний їм спосіб життя і родовий побут.За римських часів Боспор опинився у васальній залежності від Риму. Царі стали офіційно титулуватися “друг кесаря і друг римлян”. При вступі на престол боспорський цар обов’язково затверджувався римським імператором, від якого одержував символ царської влади – скіпетр. Римські правителі опікувалися Боспором, тримали тут свої залоги. Відомо, що в перших століттях нової ери Рим щорічно давав гроші боспорським правителям на утримання війська, яке складалося в основному з найманців – греків і фракійців. У цьому війську римляни вбачали надійний захист усього рабовласницького світу від “варварських племен” на крайньому північному сході чорноморських степів. Держава поділялася на округи, якимиуправляли призначені царем намісники. При цьому широка автономія Боспору залишалася. 4. ПравоВ істориків надто мало відомостей про боспорське право. Уявлення про його характерні особливості й джерела складається на основіхарактеристики права міст-колоній, частина територій яких увійшла до Боспорського царства, права скіфо-сарматської держави, а також римського права. Джерелами права були звичаї місцевих племен, закони й декрети грецьких міст-полісів, закони Боспорського царства. Найбільша кількість правових норм, очевидно, стосувалася регулювання майнових відносин,насамперед права державних і приватної власності на землю, рабів,основні знаряддя й засоби виробництва, а також захист цих норм. Право власності, право володіння, зобов’язальне право регламентувалися найчіткіше. Правовому регулюванню підлягала й регламентація повинностей вільних селян-общинників за користування землею, що була в державній власності або належала на правах приватної власності місцевим аристократам чи храмам.Найтяжчими злочинами вважалися змова та замах на життя царя, повстання,державна зрада, зносини з політичними емігрантами. За ці злочини присуджувалася смертна кара з конфіскацією майна. Існував слідчий порядок розгляду таких справ. Відомими були злочини проти особи та власності. Виконання судових рішень контролювалися судовими виконавцями.
 Терени України  з найдавніших часів були унікальним регіоном, де сходилися різні
 племена й  народи, тут пролягала межа між  світом осілих землеробських культур, що заклали підвалини європейської цивілізації, і степовим азійським світом. Українські степи Північного Причорномор’я в період залізного віку стали ареною виникнення перших державних утворень,одні з яких тяжіли до азійського способу виробництва з нероздільною єдністю влади та її ж фактичної верховної власності на землю, природні та людські ресурси, а також соціально-політичним й соціально-економічним пануванням державного апарату над індивідом, який не мав у стосунках здержавою жодних прав; інші ж (грецькі міста-колонії) – створили унікальну полісну модель розвитку, засновану на варіантно неоднозначній, але досить стійкій рівновазі державної влади і приватної власності, щосприяло демократизації суспільних процесів, хоч були й варіанти
 “осхіднення” (Боспорське царство).
 § 3. Боспорське царство
 Населення берегів  Керченської протоки розпочалося  в першій половині VI ст. до н. є. У V ст. до н. є. оформився союз кількох грецьких держав-полісів, розташованих на обох берегах протоки. Так виникло  Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи. У середині IV ст. до н. є. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані й східний берег Азовського моря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія), невеликі міські центри (Мірмекій, Нім-фей, Кіммерик та ін.) і, крім того, землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандаріїв і псесів, які не мали ще своєї державності. Становлення держави у скіфських племен — основної частини населення Керченського півострова — тільки починалося. Центром цієї території було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке мало дуже вигідне економічне й політичне становище. Воно і стало столицею Боспорського царства.1 Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV—III ст. до н. є. Саме до цього періоду належить спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з III ст. до н. є. Боспор вступає в пору поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає глибокої економічної кризи, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і підкорених скіфських племен, яке спалахнуло у Пантикапеї в 107 р. до н. є., жорстоко придушено, колишнього процвітання Боспору повернути вже не вдалося. 1На початку І ст. до н. є. понтійський цар Митридат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор'я, у тому числі й Боспорське царство. Щоправда, Боспор перебував у складі Понтійської держави недовго. Після поразки й загибелі Митридата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н. є. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині III ст. н. є. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гунами. Кочові орди гунів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. й учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйноване. З VI ст. Боспор увійшов до складу Візантії як її безпосереднє володіння. На цьому його існування припинилося.1Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими самими, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.1Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке не тільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Густа мережа сільських поселень покривала його територію. Родючий грунт сприяв успішному веденню зернового господарства, городництва, вирощуванню садів. Жителі Боспору до III ст. до н. є. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, велике значення мало рибальство. У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягло у багатьох галузях високого рівня. Одним із провідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо й бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі немає такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор'ї.1Різноманітними були торговельні зв'язки Боспору. Основу бо-спорської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та інші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправляли до Боспору вино, маслинову олію, металеві вироби, дорогі тканини, дорогоцінні метали та ін.1 З IV ст. до н. є. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північно-чорноморські степи.1Активна зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, вимагала створення власної монетної системи. Пантикапей почав карбувати власну срібну монету ще в VI ст. до н. є., інші боспорські міста — у V ст. до н. є. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантикапеєм, срібна та золота монети якого стали загальнодержавними.1Досить виразно виявлявся у Боспорському царстві поділ на рабовласників і рабів, вільних і невільників. Панівний клас складався з правителів з їхнім оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень — ергастерій. Серед експлуататорів було чимало представників скіфської та меотської знаті, які перейняли грецьку культуру й перетворилися у таких самих рабовласників, як і грецькі аристократи. Саме ця рабовласницько-купецька знать (як грецька, так і місцева) відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.1Основною формою соціальної залежності у Боспорській державі було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоплювали у сутичках із сусідніми племенами. Боспорські купці купували рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у ремісничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони й у сільському господарстві, але тут їх кількість була незначною.1 Раби становили основну продуктивну силу боспорського суспільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності та експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залежного населення. Із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробітку земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласники. І все ж основною соціальною суперечністю Боспорського царства було протистояння рабів та рабовласників. Найяскравіше воно виявилося у повстанні в Пантикапеї у 107 р. до н. є., коли прапор повстанців підняв «раб, якого вигодували у палаці Перісада» — Савмак, скіф за походженням.1Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанакти-дів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пантикапею і всього Боспору. Однак, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона набула характеру спадкової влади. У 438 р. до н. є. влада переходить до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Нова династія правила до кінця II ст. до н. є. Спартокіди, як це було й раніше, вважалися архонтами Боспору й одночасно — царями підвладних варварських племен. При цьому влада боспорських правителів поступово посилюється, дедалі більше наближаючись до монархічної- Коли Спартокіди у IV ст. до н. є. у боротьбі за розширення держави зуміли приєднати до своїх володінь такий великий торговельний центр, як Феодосія, правитель Левкон І обрав собі титул «архонта Боспору і Феодосії, який царює над сіндами, торетами, дандаріями і псесами». Відомий тут у IV ст. до н. є. інститут співправителів, коли Левкон І одержав в управління європейський Боспор, а Гор-гіпп — азійський. У середині IV ст. до н. є. на боспорський престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І.Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н. є., доки Спарток НІ (304—284 до н. є.) не відмовився від нього і не став іменувати себе «царем Боспору», як називалися надалі усі інші правителі Боспорської держави. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст Причорномор'я. Боспорська держава перероджувалась у монархію.1У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, який розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. У його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові функції та ін. Правителі стають володарями величезних земельних угідь, найбагатши-ми торговцями, власниками майстерень і промислів. Вони іменують себе «великими царями царів», а піддані називають царя «своїм богом і застуг шком», інколи навіть «спасителем». На початку III ст. н. є., коли боспорські царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид III був названий в одному із написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.1У перші століття нашої ери Боспор стає союзним Риму царством. Уже у І ст. н. є. Боспорська держава остаточно переходить під безпосередній контроль римських намісників. Саме з цього часу на території Боспору періодично перебувають воїни римських допоміжних підрозділів. Опинившись у залежності від Риму, правителі Боспору дістали офіційний титул «друга кесаря і друга римлян». Під час вступу на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження римського імператора і регалії своєї влади — куру-льне крісло, скіпетр та інА Статус союзного царства накладав на боспорських правителів певні обов'язки щодо імперії. Ними, зокрема, передбачалося комплектування підрозділів допоміжних військ для римської армії. Крім того, боспорські царі у II ст. передавали римській адміністрації «щорічну данину».1Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя — військову і цивільну знать, яка дістала найменування «кращих біля брами». Особливу роль відігравав глава палацу (дворецький) та особистий царський секретар.1Існувало багато усіляких управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Важливу роль відігравали фінансові органи. Спеціальна колегія відала доходами держави.1До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, міської ради, виборних посад. Дуже довго зберігав таке міське самоврядування Пантикапей — столиця Боспорського царства. Певна автономія була у місцевих племен, які проживали у внутрішніх областях держави. Так, у деяких племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої царки, або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.1Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу й елементи автономії. У перші століття нашої ери управління найважливішими областями й містами країни стало доручатися царським намісникам. Особливий намісник — «начальник острова» — управляв азіатською частиною Боспорського царства. Були також посади намісників прикордонних міст: Феодосії — на заході і Горгіппії — на сході. Особливе управління було надано місту Танаїс, де вища влада належала царському послу — пресбев-ту. Пояснювалося це тим, що в Танаїсі, крім греків, мешкала впливова група сарматського населення. Тут була заснована подвійна адміністрація: елінарх очолював грецьку частину населення, а архонт — сарматську.1Військова організація Боспорського царства мала таку структуру: основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, переважно греки та фракійці. Боспорська аристократія формувала кінноту. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот.1Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти «варварських» племен на крайньому північному сході цього регіону.Збереглося надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були право грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського царства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також норми та інститути римського права.1У Боспорському царстві існувала державна і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Були як палацові, так і приватні раби.1Характерною особливістю поземельних відносин була наявність різних форм землеволодіння: по-перше, полісного, по-друге, царського землеволодіння. Існували також особливі общинно-варварські території. Всередені цих форм були свої різновидності: наділи військових поселенців і найманців, храмове землеволодіння, землі, які належали боспорській аристократії тощо.1Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної грошової системи стимулювали розвиток договірних відносин: купівлі-продажу, дарування, позики тощо.1Найнебезпечнішими злочинами вважалися: повстання, змова проти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи. Як покарання застосовувалися смертна кара, конфіскація майна, штрафи.1У І тисячолітті до н. є. на землях сучасної України відбувалися важливі події. її територію заселяли різноманітні етнічні спільноти, народи, племена, хвилями рухалися численні кочівники. Всі вони залишали свій слід в історії, впливаючи на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі й ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.1Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу й збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на те- ренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали та розвивалися сталі економічні й політичні зв'язки між названими державними центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, у Скіфській державі значну частину місцевого населення становили скіфи-орачі. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями черняхівської культури, різними етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки цьому місцеве населення — східні слов'яни — знайомилося з передовим для тих часів грецьким та римським технічним і культурним надбанням, а також з їхніми політичними та правовими інститутами.1Скіфи, греки, римляни — всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або й назавжди стаючи його частиною.
 Книга: Історія держави і права України, том 1 - за ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина, В.Д.Гончаренка
 Утворення та розвитокдержави.Боспорське царство виникло у 483 р. до н. е., коли архонт Пантикапею проголосив себе царем і узурпував владу в місті, а також у прилеглих територіях - бездержавних племенах та полісах Феодосії, Фанагорії, Герменесі, Тіртаці, Кітею, Кіммеріку, Мірмекію. До Боспорського царства увійшла територія Керченського півострова, основною частиною населення якої були Скіфи, а також 20 фецьких міст іскіфські племена Східного Криму, Таманського півострова і узбережжя Азовського моря. Свого розквіту царство досягло на зламі IV-III ст. до н. е. 1Спочатку це був союз полісів (федерація), а згодом - необмеженамонархія на зразок східної деспотії з поділом на номи (адміністративні одиниці) на чолі з призначеним царем намісником - номархом. Іі організації політичної влади Боспору крилися суперечності, які негативно впливали на устої держави. З одного боку, посилювалась влада царя над містами, поступово ліквідовувалися органи самоуправління, а за іншого - зростав вплив скіфо-сарматської знаті з її відцентровими настроями, що вело до зростання автономії місцевих Племен, і намаганням звільнитися від уніфікаторських устремлінь боспорських царів.1Економічною основою держави були землеробство, виноградарство та виноробство як прибуткові статті експорту. 3 IV ст. до н. е. Боспор розгортає торгівлю з місцевими племенами і стає основним постачальником античних товарів у північночорноморські степи.1I У III ст. до н. е. внаслідок кризи рабовласницької системи Боспор поступово занепадає, а повстання під проводом Савмака Поглиблює цей процес. Вчені тлумачать його по-різному: як палацовий переворот з метою усунення царя Перісада з престолу; як ВИЯВ класової боротьби рабів проти рабовласників; якнаціонально визвольний рух місцевого скіфсько-сарматського населення Проти боспорської зверхності. (Проте створена повстанцями "держава Сонця" виявилася химерною і у 107 р. до н. е. її ліквідувало понтійське військо на чолі з Діофантом. Після таких глибоких потрясінь Боспорське царство вже не піднеслося і впродовж I ст. до н.е потрапляло у залежність то від понтійського царя Мітридата IV, то від Риму, a у III ст. н. е. його територію спустошили готи. У IV ст. н. е. Боспор остаточно зруйнували гуни. 3 VI ст. ця м риторія увійшла до складу Візантії.1Соціальний лад. Соціально-економічний розвиток та суспільні відносини населення Боспорського царства ґрунтувалися на рабовласницькому способі виробництва, приватній власності на землю, засобах  виробництва, рабах. Суспільство поділялося на дві категорії:
 а) вільних людей (пануюча верхівка, урядовці, работорговці, судновласники, землевласники, жерці, заможні купці й ремісники, ремісники- майстри, селяни-общинники (пелати);
 б) невільників (раби приватні й державні). Окрім того, у державі проживали  іноземці, громадяни  міст, які не мали рабів. Разом з селянами вони несли тягар державних податків та повинностей.
 За  етнічним складом населення Боспору  було досить численним і строкатим: греки, скіфи, сінди, меоти, що мешкали в містах та селах. В соціальному відношенні вони займали різне становище - серед них були і раби, і землевласники, власники ремісничих майстерень, суден. 1До пануючої верхівки належали: царська сім'я, її родичі та оточення, чиновники центрального й місцевого апаратів влади, судновласники, землевласники, работоргівці, власники ремісничих майстерень, заможні купці, представники військової родоплемінної знаті, жреці. Землею володіли і розпоряджалися боспорські царі, великі землевласники, тому в країні співіснували державна й приватна власність на землю.1Середній прошарок населення становили вільні громадяни, які не мали рабів, іноземці, а також вільні селяни-общинники - пелати. За право користування землею вони платили натуральні податки. У разі військової небезпеки чи нападу кочових племен, селяни брали участь в ополченні. Багаті представники корінного населення боспорських міст, значною мірою еллінізовані, разом із грецькою за походженням верхівкою суспільства, належали до рабовласницького класу, що виступав опорою боспорських царів, які теж володіли великими земельними угіддями та ремісничими ергастеріями, не цуралися зовнішніх торговельних операцій. Наслідком цього симбіозу стало нагромадження багатств в руках верхівки суспільства, що вело до посилення диференціації та стратифікації соціуму.1Найнижчий соціальний щабель займали раби, які поділялися на приватних і державних. Державні раби переважно використовувалися на будівництві громадських об'єктів: будівель, оборонних споруд, шляхів. Домашнє та патріархальне рабство переважало на племінних територіях. Працю рабів у сільському господарстві, де ті переважно вирощували хліб на продаж, широко використовували місцеві аристократи.1Державний лад. Боспорське царство є винятком із єдиного загальнореспубліканського розвитку держави і права давньогрецьких колоній Причорномор'я, позаяк саме тут сформувалася монархічна форма правління. За історичною формаційною типологією Боспорське царство було рабовласницькою державою, як і міста-держави, що увійшли до його складу. За формою правління це був один із різновидів деспотичної монархії.1Вища законодавча, виконавча, адміністративна, військова,релігійна та судова влада належала царю з династії Арханектидів (до 438 р. до н. е.) та Спартокидів, які мали одночасно й титул архонта стосовно Пантикапею. Це були спадкові тирани - необмежені у владі правителі. Цар призначав намісників та урядовців - міністрів, управителів, суддів, командувачів тощо. Опорою монархії була родова аристократія та військова, релігійна і земельна знать, яка і постачала урядовців до апарату управління.Цар вважався також верховним власником і розпорядником земель, міст і поселень, призначав на посади державних службовців, йому підкорялися судові органи, під його контролем перебували наймане військо, військовий флот та загони, що надавалися вождям підвладних племен. В особливо небезпечні моменти до збройних сил держави приєднувалося общиннеополчення.1 Абсолютизація влади царя і централізація управління були явищами об'єктивно необхідними і закономірними для Боспорської держави, оскільки вона об'єднувала різні племена й народи, які до того ж стояли на різних щаблях соціального, економічного і політичного розвитку. Держава поділялася на округи, якими управляли призначені царем намісники. При цьому в країні зберігалася досить широка автономія адміністративних суб'єктів. Коли за римських часів Боспор опинився у васальній залежності від Риму, царі почали Офіційно титулуватися "друг цезаря і друг римлян". При вступі на престол вони обов'язково затверджувалися римським імператором, від якого одержували царську інсигнію - скіпетр.1 Державно-правова залежність місцевих племен полягала у Визнанні ними верховної влади Пантикапею, сплаті натуральноїданини,участі у воєнних діях. В іншому вони зберігали власний родоплемінний устрій, звичаї, особливості побуту, керівну функцію Вождів. 3 політичного погляду, підтримка племенами боспорських царів мала для них певну вигоду: під час боротьби між претендентами на боспорський престол племена підтримували того чи іншого Претендента.1Міста-держави, які увійшли до складу царства, теж мали певну автономію - власні органи самоуправління (народні збори, раду міст, Виборні посади). Але на зламі ер боспорські царі стають одноосібними володарями, називаючи себе "царями царів" (до титулу цар долучається Етнічна назва племені). У I-III ст. н. е. в Боспорі посилилась централізація, яка супроводжувалась формуванням бюрократичної структури і царської адміністрації. Полісні форми правління були згодом настільки обмежені, що втратили реальне значення.1Функції виконавчо-управлінської влади щодо окремих районів та  міст доручалися придворній знаті, родичам і найближчим особам: міністру двору, особистому секретареві царя, охоронцю царської скарбниці, спальнику, улравителю. До центрального апарату управління входили начальник двору, начальник фінансів, охоронець скарбниці, управитель справами релігійних культів. Зв'язок з місцевими племенами й сусідніми державами здійснювався через спеціальний закордонний штат на чолі з головним перекладачем.1Право. Джерельною базою системи права царства слугували gравові звичаї, закони-декрети міст-полісів, царські закони, укази,  накази . Найчіткіше правові норми регламентували майнові відносини, храмову, державну і приватну власність на землю, рабів, знаряддя і засоби виробництва, захищали особисту власність, регулювали зобовязальні  дії (купівлю-продаж, заставу, позику), повинності, фіскальну політику держави. Карне законодавство найтяжчими злочинами вважало замах, образу, змову проти царя, повстання, державну зраду, за що визначаласясмертна кара з конфіскаціями. Джерела згадують про злочини проти особи (посягання на життя, здоров'я, честь) та проти майна (грабіж, крадіжка). Передбачалися слідчі й інші процесуальні дії у карних справах. Також тяжко каралися злочини проти майна та особи. Суд здійснювали царські урядовці та адміністратори, а рішення виконували спеціально призначені виконавці. Як санкція застосовувалися штрафи, компенсації, виплати, конфіскації, побиття та смерть.
 istoriya-derzhavi-i-prava-ukraini-zaruba/ В.М
 1. Виникнення Боспорського царстваБоспорське царствовиникло у 480 р. до н. е. внаслідок об'єднання міст, розташованих обабіч Боспору Кіммерійського (як тоді називали Керченську затоку) на території Керченського й Таманського півостровів. За часів піднесення (IV ст. до н. е.) до складу царства увійшли Східне Приазов'я, пониззя Кубані й дельта Дону. Столицею царства було місто Пантікапей (нині - Керч). Окрім греків, у Боспорі проживали місцеві племена скіфів, синдів, меотів та інші, які визнавали владуцаря та сплачували йому данину. Формою державного правління була монархіяЦарі виступали верховними володарями, розпоряджалися землями, керували збройними силами.2.  Розвиток економіки. Економічну основу Боспорського царства становило розвинуте землеробство, продуктами якого забезпечувалось населення царства, а їх експорт приносив великий матеріальний зиск. Особливо важливе значення в економічному прогресі царства мало виноградарство, яке сприяло розвитку виноробства й перетворенню його продукції на прибуткову статтю експорту. 3 IV ст.: до н. е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північно-чорноморські степи; розгортається торгівля з місцевими племенами, формується прошарок багатих людей, які займаються торгівлею і работоргівлею.3. Соціальні відносини. У суспільстві панувало рабовласництво. Рабська праця широко використовувалася в ремісничомувиробництві й сільському господарстві. Рабами ставали полонені, захоплені під час сутичок з місцевими племенами; рабів купували й у вождів племен.4. Занепад економічного життя. 3 III ст. до н. е. у Боспорському царстві почало занепадати економічне життя. Посилення соціальних суперечностей призвело у 107 р. до н. е. до повстання частини знедоленого й поневоленого населення під проводом раба Савмака. Повсталі оволоділи Пантікапеєм, Феодосією та іншими містами, а свого ватажка звели на трон володаря Боспору. Але його тріумф виявився короткочасним,оскільки повстання було придушене військом правителя Понтійського царства, розташованого в північно-східній частині Малої Азії.5.  Римський періодЗа римських часів (з I ст. до н. е.) Боспорське царство опинилося у васальній залежності від Риму. При вступі на престол боспорський цар обов'язково затверджувався римським імператором, від якого одержував символ царської влади - скіпетр. Римські правителі опікувалися Боспором, тримали тут свої залоги. Відомо, що в перших століттяхнової ери Рим щорічно давав гроші боспорським правителям на утримання війська, яке складалося в основному з найманців - греків і фракійців. У цьому війську римляни вбачали надійний захист усього рабовласницького світу від «варварських племен» на крайньому північному сході чорноморських степів. В IV ст. н. е. територія Боспорського царства була спустошена племенами гунів.
 http://histua.com/istoriya-ukraini/pervisna-doba/bosporske- 

 У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полісів, котрі були розташовані по обох берегах Керченської протоки. Виникло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи.У середині IV ст. до н.е. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані і східний берег Азовського Игоря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія), невеличкі міські центри (Мір-мекій, Німфей, Кіммерік та ін.), а, крім того, — землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандарієв і псесів, які не мали ще своєї державності. Процес становлення держави у скіфських племен — основної частини населення Керченського півострова, тільки починався. Центром цієї території було місто Панті-капгй (сучасна Керч), яке займало дуже вигідне місце в економічному і воєнному відношеннях. Воно й стало столицею Боспорського царства .1Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV—III ст. до н.е. Саме до цього часу відноситься спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з 111 ст. до н.е. Боспор вступає в смугу поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає важку фінансову кризу, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і підкорених скіфських племен, що спалахнуло у Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітання Бос-пору повернути не вдалося.1На початку І ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор'я у тому числі і Боспорське царство. Щоправда, Боспор знаходився у складі Понтійської держави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині III ст. н.е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. і учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйновано. З VI ст. Боспор увійшов як безпосереднє володіння до складу Візантії. На ньому його існування припинилося.1Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.1Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке не тільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію. Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства, садів і городів. Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.1У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор’ї.1Різноманітними були торгові зв'язки Боспору. Основу боспор-ської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та інші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив солону і в'ялену рибу, худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправляли до Боспору вино, оливкову олію, металеві вироби, дорогі тканини, дорогоцінні метали та ін1 З IV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північночорноморські степи.1Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, вимагала створення власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в VI ст. до н.е., інші боспорські міста — у V ст. до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загальнодержавними .Основним класовим поділом в Боспорському царстві був розкол на рабовласників і рабів, вільних і невільників.Пануючий клас складався з правителів з їх оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із скіфської та меотської знаті, які засвоїли грецьку культуру і перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи. Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальну роль у житті Босіюрського царства.Основною формою соціальної залежності у Боспорській державі було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоплювали у сутичках із сусідніми племенами. Босіюрські купці купували рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у ремісничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але тут їх кількість будь незначною.Раби становили основну продуктивну силу боспорського суспільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності і експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залежного населення. Звичайно — із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласники. 1 все ж основною соціальною суперечністю Боспорського царства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший вираз воно одержало у повстанні в Пантікапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанців підняв "раб, якого вигодували у палаці Перісада", Савмак — скіф за походженням.Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним.Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пан гікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304—284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у монархію .У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові і навіть жрецькі функції . Правителів оточує пишна шана, вони стають володарями великих земельних угідь, найбагатішими торговцями, власниками майстерень і промислів. Опинившись у залежності віл Риму, вони стали носити офіційний титул "друга кесаря (римського імператора) і друга римлян". При вступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження від римського імператора і регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін. З початку III ст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид III був названий в одному і з написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя — військову і цивільну знать. Особливу роль при цьому відігравали глава палацу (дворецький) і особистий царський секретар.Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такі військові посади: стратег громадян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, виборних посад. Певна автономія була у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Так, у деяких із племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої власні царки або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу і елементи автономії. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам. Органи міського самоврядування ліквідуються. Відбувається бюрократизація і аристократи-дація державного апарату.Військова організація Боспорського царства мала таку структуру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, головним чином греки і фракійці. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти "варварських" племен на крайньому північному сході цього регіону.Збереглося надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були право грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського царства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також інститути римського права.У Боспорському царстві існувала як державна, так і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками землі були боспорські правителі. Так само розрізнялися палацові й приватні раби.Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної монетної системи стимулювали розвиток договірних відносин: купілі-продажу, дарування, позики тощо.Найбільш небезпечними злочинами вважалися: повстання, змова гроти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи.Як покарання практикувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи.У І тис. до н.е. на землях сучасної України відбувалися важливі події. Її територію заселяли різноманітні етнічні спільності, народи, племена, хвилями просувалися численні кочівники. Всі вони залишали сзій слід в історії, вступаючи в контакти між собою, впливали на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі і ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу і збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали і розвивались сталі економічні і політичні взаємовідносини між цими державними центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, Скіфська держава склада-іася з значної кількості місцевого населення, відомого під назвою скіфів-орачів. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями Черняхівської культури, різними етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки ньому місцеве населення — східні слов'яни — знайомилось з переціним для тих часів грецьким та римським технічним і культурним ц.і ібанням, а також політичними та правовими інститутами.
http://www.ocbima.com/pageid-1494-2.html
Боспорское царство  в III—I вв. до н. э.Боспор в конце IV в. до н. э.
 Боспорское  государство, возникшее задолго до греко-македонских завоеваний и непосредственно ими не затронутое, тем не менее во многом обнаруживает сходство с эллинистическими государствами Малой Азии — Пергамом, Вифинией, Каппадокией, Понтом.1В состав Боспорского царства в рассматриваемое время входили как эллинские полисы со сложившимися в них развитыми рабовладельческими отношениями, так и территории, населённые местными племенами, у которых рабство ещё только начинало развиваться. Количество полисов в центральной части Боснора было довольно велико: не только такие крупные города, как Пантикапей, Фанагория и Феодосия, но и менее значительные — Нимфей, Тиритака, Мирмекий, Гермонасса — имели, невидимому, полисное устройство. Часть эллинского населения полисов составляли землевладельцы, однако население боспорских городов занималось преимущественно ремеслом и торговлей. Ведущую роль в среде господствующего класса играли купцы и владельцы ремесленных мастерских. Население, жившее за пределами полисных территорий,—-скифы, синды и меоты,— занимавшееся земледелием, подвергалось эксплуатации не только со стороны знати эллинских полисов и царей, но и со стороны местной аристократии, развившейся из родо-племенной знати. Можно предполагать, что за пределами территорий полисов боспорский правитель, подобно эллинистическим царям, считался верховным собственником всей земли, хотя часть её принадлежала на правах владения эллинской и местной знати.Развитие ремесленного производства и торгонлиВо второй половине IV в. до н. э. при Перисаде I (344/43—310/09) Боспорское царство достигло наибольшего политического могущества. Владения Боспора охватывали в это время Керченский полуостров до Феодосии включительно, Таманский полуостров с прилегающей к нему береговой полосой вплоть до современного Новороссийска, нижнее течение Кубани и её ближайших к устью притоков. В устьях Дона Боспору принадлежал Танаис. Племена, жившие по северному и восточному берегам Азовского моря, признавали гегемонию Боспора. С этого же времени на долгие годы прекращаются войны между Боспором и скифами.1Вещественные памятники частично из самого Боспора, частично из курганов примыкающей к нему степной полосы указывают на то, что Боспор этого времени становится центром местного ремесла. В скифских курганах конца IV в. до н. э. найдены художественно выполненные сосуды, пластинки, нашивавшиеся на одежду, части сбруи. Всё это из золота и серебра с орнаментом, свидетельствующим о местном происхождении этих предметов. Боспорское происхождение металлических изделий из скифских царских курганов IV—III вв. до н. э. подтверждается сходством их стиля со стилем боспорских монет этого времени. С IV в. до н. э. в обращении появляются золотые статеры, совершенно не похожие ни на старые монеты Пантикапея, ни на монеты, которые были в это время приняты в других эллинских городах. Они представляют собой оригинальное создание боспорских мастеров и отличаются высокими художественными достоинствами. Значительное развитие на Боспоре получило также керамическое производство. Помимо кровельной черепицы и массовой бытовой посуды, а также глиняной тары для хранения продуктов производилась на Боспоре и художественная керамика.Боспорское царство было тесно связано с окружавшими его племенами. Торговля со скифами служила стимулом для развития ремесленного производства. В обмен на изделия боспорского ремесла скифы, синды, меоты и сарматы везли на Боспор хлеб, пригоняли скот, приводили рабов. Продукты скотоводства потреблялись главным образом на месте, хлеб вывозился в Средиземноморье. Рабы частично эксплуатировались боспорской знатью, частично отправлялись на продажу. Значительная часть собиравшегося на территории Боспорского царства хлеба поступала непосредственно правителям Боспора, отправлявшим его в больших количествах на рынки Средиземноморья. Вместе с тем часть хлеба покупалась у скифских оседлых племён и перепродавалась затем приезжим эллинским или местным боспорским купцам. Растущая хлебная торговля Боспора была одной из причин, заставлявших боспорских Спартокидов расширять свои владения и вместе с тем по возможности поддерживать хорошие отношения со скифами. Упадок Ольвии обусловил направление основного потока скифского хлеба через Пантикапей, что ещё более способствовало процветанию боспорской торговли.Международное значение Боспора в IV—I вв. до н. э. было неразрывно связано с его ролью в торговле. Поэтому боспорские династы старались всячески покровительствовать торговле и увеличивать вывоз хлеба. Их мощный флот охранял торговые пути на Чёрном море против тавров и народов западного берега Кавказа, занимавшихся пиратством.Чрезвычайно важной статьёй боспорского вывоза в Средиземноморье были рабы. Надписи показывают, что на Родосе, который деятельно торговал с Боспором, имелись сарматские, скифские и меотские рабы. Вывоз рабов значительно увеличился по сравнению с предшествующим периодом. Разложение первобытно-общинного строя у кочевников Северного Причерноморья и постоянные войны между ними способствовали притоку рабов на Боспор, главным образом из числа военнопленных, которых кочевники охотно продавали эллинским купцам. Известную роль в увеличении численности рабов на Боспоре и соответственном росте боспорской работорговли могли играть и победоносные войны самих Спартокидов, которые велись на протяжении IV и первой половины III в. до н. э.Сосредоточение в руках Спартокидов обширных земель с сидящими на них земледельцами-пелатами, а также стад, рыбных промыслов и ремесленных мастерских (хорошо известны, в частности, царские керамические мастерские, изготовлявшие кровельную черепицу), наконец, рабов, прибывавших постоянно в результате войн, позволило боспорским правителям захватывать в свои руки значительную долю боспорского экспорта. Собственного торгового флота Спартокиды не держали, а пользовались обычно кораблями купцов, как приезжих (особенно афинских), так и боспорских. Крупные землевладельцы иногда сами снаряжали корабли для вывоза продуктов своего хозяйства.Внутрсннее и внешнее положенне Боспора в первой полдовине III в. до н. э.После смерти Перисада I обостряется борьба в среде господствующего класса Боспора, вылившаяся в форму междоусобной войны между его сыновьями. Один из них, Эвмел, вышедший победителем из этой борьбы, вынужден был пойти на соглашение с пантикансйской аристократией. Он созвал народное собрание и провозгласил восстановление «отеческой политии», т. е. древнего полисного устройства. Вместе с тем жители Пантикапея получили ателию (свободу от пошлин), которой они некогда пользовались, и освобождение от налогов. Очевидно, предшественники Эвмела, и в первую очередь Перисад I, не считались с полисными традициями Пантикапея, облагали его граждан тяжёлыми пошлинами и контрибуциями на военные нужды.Укрепив свою власть, Эвмел стал помышлять о расширении владений Боспора. Он помогал Византию, Синопе и Каллатии в борьбе против Лисимаха; тысяча каллатийцев, бежавших из-за голода во время осады их родного города Лисимахом, получили земли на территории Боспора на правах военных колонистов (клерухов).Преемник Эвмела Спарток III (304/03—284/83) — а может быть, и сам Эвмел — стал уже именоваться царём (басилеем) не только по отношению к покорённым племенам. Это, вероятно, произошло под влиянием соответствующих актов со стороны диадохов, которые в 306—305 гг. объявили себя царями. Внешнее положение Боспора при Спартоке III продолжает укрепляться. Важнейшим доказательством этого является договор с Афинами. Афиняне только что освободились из-под власти Деметрия Полиоркета и поспешили уведомить об этом Спартока, чтобы восстановить отношения с Боспором. Декрет, который был результатом этих переговоров, значительно отличается от предыдущих афинских декретов, касающихся правителей Боспора. Если раньше представители династии Спартокидов рассматривались как частные лица, то теперь Спарток именуется царём; если раньше речь шла исключительно о торговле, то теперь заключается формальный союз: Афины обязуются помогать Спартоку и на суше и на море, если кто-либо нападёт на его державу. Договор, однако, был, невидимому, нужнее Афинам, чем Боспору: если до сих пор афинянам гарантировались торговые привилегии, то теперь Спарток отделался неопределённым обещанием «делать им всё наилучшее». Несмотря на то, что количество хлеба, которое он подарил при этом Афинам, было сравнительно невелико (15 тыс. медимнов=9 тыс. гектолитров), афиняне оказали Спартоку исключительные почести.При Перисаде II (284/83 — после 252) укрепляются связи Боспора с Египтом, Родосом и Делосом. В одном египетском папирусе сохранилось известие о прибытии послов Перисада в Египет (254/53 г.). Укреплению политических связей способствовала высокоразвитая торговля между эллинистическими государствами и побережьем Понта.Упадок Боспорского царства. Восстание СавмакаСо второй половины III в. начинается, повидимому, упадок Боспора. Данные литературных и эпиграфических источников становятся очень скудными. По монетам, клеймам на черепицах, изготовленных в царских мастерских, отрывочным литературным упоминаниям и случайным надписям известны имена отдельных правителей, но установить их хронологическую последовательность не представляется возможным. Судя по именам, династия Спартокидов правила на Боспоре до конца II в. до н. э., возможно, с некоторыми перерывами, но царский дом раздирался междоусобицами. Внутренние смуты усугублялись натиском сарматов с Востока и скифов с Запада, который заметно усилился к концу III в. до н. э.Упадок боспорской торговли в конце II в., связанный с изменениями политической обстановки в Греции и Малой Азии и с непрерывными столкновениями с соседями, привёл к уменьшению доходов боспорских правителей и не позволял им держать большую наёмную армию, а это затрудняло борьбу со скифами. К тому же нужны были средства, чтобы откупаться от скифов и сарматов и даже, повидимому, временами платить им дань. Всё это сказывалось и на внутреннем положении царства, вело к усилению эксплуатации зависимых земледельцев. К концу II в. положение настолько обострилось, что можно было ожидать совместного выступления рабов и зависимого крестьянства против правящей знати боспорских городов.В этой обстановке правящие круги Боспора в поисках опоры, которая помогла бы им сохранить их привилегированное положение, обратились к понтийскому царю Митридату VI Эвпатору. В результате переговоров между обеими сторонами было заключено соглашение, по которому боспорский царь Перисад V «добровольно» передал свою власть Митридату. Однако широкие слои угнетённого населения Боспора и, в первую очередь, скифские рабы ответили восстанием на это соглашение между боспорской знатью и Митридатом. Скопление больших масс рабов в Павтикапее облегчило подготовку восстания, во главе которого стала группа рабов-скифов, принадлежавших царю Перисаду. Руководителем восстания был скиф Савмак. Подробности этого события неизвестны. Очевидно, одним из первых действий восставших было провозглашение царём Савмака. Таким образом, ими было организовано собственное царство, подобно тому как это произошло в Сицилии во время восстания в 137—132 гг. до н. э.Решительные действия восставших грозили Митридату потерей его владений и влияния в Северном Причерноморье. В течение нескольких месяцев Митридат подготовил флот и сухопутное войско и весной 107 или 106 г. до н. э. отправил его под командованием Диофанта в Крым. Используя Херсонес в качестве опорного пункта, Диофант атаковал с моря Феодосию. И Феодосия и Пантикапей оказали упорное сопротивление войскам Митридата. Невидимому, в этих городах были особенно сильны позиции Савмака, так как здесь сосредоточивались большие массы свободной бедноты. Однако восставшие не обладали достаточной военной силой, чтобы отразить нападение Диофанта. Об их ожесточённой борьбе с понтийскими войсками свидетельствуют следы больших разрушений в конце II в. до н. э.: может быть, борьба происходила на улицах города даже и после того, как городские укрепления были захвачены Диофантом. Многих участников восстания Диофант казнил. Савмак был захвачен живым и отослан к Митридату в Синопу, где, вероятно, тоже был казнён.Северное Причерноморье под властью Митрпдата ЭвпатораПосле подавления восстания Савмака под властью Митридата оказалась значительная часть побережья Чёрного МОРЯ. Подчинение Боспора и других государств Причерноморья Митридату вовлекло их в орбиту крупнейших событий, происходивших на Понте в первой трети I в. до н. э.В экономике северопонтийских городов в это время появились новые черты: усиление экономических связей с Понтийским царством привело к тому, что прежние связи с торговыми центрами Эгейского бассейна значительно сократились. Известную роль в усилении вывоза из Северного Причерноморья в Южное играли поставки хлеба и других предметов питания в разоряемое войнами Понтийское царство. Однако этот интенсивный вывоз не столько способствовал развитию производительных сил Северного Причерноморья, сколько вёл к истощению его экономики. К тому же результату приводили многочисленные налоги, которые население Причерноморья должно было платить царю.Ухудшение экономического положения, вероятно, было причиной роста антипонтийских настроений среди боспорского населения. Уже в конце первой войны Митридата с Римом, в 83 г. или даже несколько раньше, Боспор восстановил свою независимость. Подробности этого движения неизвестны. Митридату удалось вновь подчинить себе Боспор только в 80 г. до н. э.Гибель Митридата и переход власти к Фарнаку в 63 г. до н. э. не облегчили положения населения Северного Причерноморья, поставлявшего Фарнаку войска и корабли для его войн с Римом за отцовское царство. Недовольство широких кругов боспорских рабовладельцев властью понтийской династии привело к тому, что местная знать выдвинула в противовес Фарнаку знатного боспорца Асандра, провозгласив его царём. Однако правление Асандра не ослабило политического напряжения и не приостановило хозяйственного упадка, который переживал Боспор. Вместе с тем с середины I в. до н. э. во внутреннюю политическую жизнь Боспора начинают всё более активно вмешиваться римляне, оценившие в ходе борьбы с Митридатом стратегическое значение Северного Причерноморья.Культура Боспорского царстваДля материальной и духовной культуры Боспора было характерно переплетение эллинских, прежде всего ионийских, и местных элементов. Особенно ярко это сказалось в художественном ремесле.На металлических предметах наряду с общими сюжетами чисто орнаментального характера начинают воспроизводиться в условном позднеионийском или позднеаттическом стиле сюжеты, связанные с жизнью и религией скифов. Наиболее знаменитые и богатые курганы скифских степей полны памятников этого рода. Таковы Куль-Оба и курган Патиониоти около Пантикапея, Чертомлык и Солоха на Нижнем Днепре, курганы на Среднем Дону. Относительно датировки этих курганов существуют различные мнения, но несомненно, что они в основном совпадают во времени с расцветом Боспорского царства.Очевидно, в Пантикапее и в других городах Боспора существовала в IV—III вв. до н. э. специальная школа художников, которая изготовляла для скифской, синдской и меотской знати художественные предметы, отвечавшие её вкусам и воспроизводившие привычный для неё быт. Достижения этой школы весьма значительны. Сцены скифской жизни трактовались здесь с большим реализмом.Боспорская керамика также свидетельствует о художественном своеобразии местного производства. Особенно интересны терракотовые статуэтки и сосуды с яркой полихромной росписью (так называемые акварельные вазы), производство которых относится главным образом к IV—III вв. до н. э.Переплетение различных этнических элементов влияло и на религиозные представления. Ионийские поселенцы принесли с собой в Пантикапей и Фанагорию свои древние культы, среди которых особенно выделялся культ Аполлона. Однако наряду с этим они восприняли культы местного населения, которые подверглись лишь поверхностной эллинизации и которые по мере усиления роли местных элементов на Боспоре становятся преобладающими. Среди местных культов особо важную роль играл культ верховного женского божества, которое соответствовало малоазийской великой матери богов, «владычице животных». По всей Синдике были разбросаны богатые и почитаемые святилища этой богини. Она именовалась то Афродитой Апатурой (в Фанагории), то Артемидой Агротерой (на Цукурском лимане). Об интеллектуальной жизни боспорского общества известно мало. Выходцем из Боспора был философ Сфер (некоторые, впрочем, считают его родом из Борисфена, т. е. Ольвии), стоик, живший в Египте при Птолемее Филадельфе и его преемниках. Сфер известен как идейный вдохновитель спартанского реформатора Клеомена.Стихи, попадающиеся в боспорских надгробных надписях, указывают на то, что поэзия также получила известное развитие на Боспоре. Боспорское, в основном, происхождение имели многочисленные скифские новеллы, живо рисовавшие местные условия жизни. Они распространялись по всему эллинистическому миру (некоторые из них были найдены даже в Египте как на папирусах, так и на черепках) и оказали влияние на греческую литературу. На Боспоре существовала, невидимому, собственная историография, имевшая придворный характер: возможно, что именно к этой историографии восходит в конечном итоге повествование Диодора Сицилийского о Спартокидах, а также некоторые отдельные известия, сохранившиеся у других авторов.IV—III века были временем расцвета Пантикапея. Город деятельно обстраивался по склонам горы Митридат, на вершине которой был расположен акрополь. В городе имелись водопровод и канализация — сохранились свинцовые и глиняные трубы.Расцвет Боспорского государства в IV— III вв. отразился и на территории подвластных племён. Значительное число поселений, остатки которых обнаружены на Таманском полуострове и по нижнему течению Кубани, возникает именно в это время.Боспор играл немалую роль в жизни эллинистического мира. Этим он обязан не только эллинским колонистам, основавшим свои поселения на берегах пролива, соединявшего Понт и Меотиду, но в такой же мере и коронным жителям окрестных областей.
 http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000017/st058.shtml 
 
На нинішньому етапі політичного й соціально-економічного розвитку України необхідно підвищувати рівень державно-правової свідомості як частини самосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого, яким би складним і суперечливим воно не було, неможливо творити нову державу. А серцевиною її має стати право  Іванов В. М.Державний устрій. Боспорське царство сформувалося як союз грецьких полісів, і всі вони зберігали певну частку самостійності. Поступова ліквідація залишків автономії й самоврядування сприяла переродженню Боспорської держави в монархію.Верховна влада належала архонтові й була не менш могутньою,ніж у монарха. Архонти видавали закони для всього об’єднання античних полісів, хоча кожен із них як незалежне місто-держава мав власне право. Спочатку тут правила династія Археанактидів, а потім — Спартокідів. У ІІІ ст. до н. е. один із представників династії Спартокідів (Євмел) проголосив себе царем; власне, відтоді Боспор вважається царством. На початку нової ери тамтешній цар стає одноосібним правителем, необмеженим главою держави, розпоряджається всіма її матеріальними та людськими ресурсами. У його руках зосереджується вища законодавча, виконавча й судова влада, і навіть жрецькі функції.Після поразки в боротьбі проти Риму (63 р. до н. е.) Боспорське царство стало залежним від Риму, який, однак, вважав Боспор союзною державою. За римських часів царі офіційно титулувалися “друг кесаря й друг римлян”. Державно-політичний устрій у Боспорському царстві римського періоду лишився майже таким, як і за правління Спартокідів. При вступі на престолбоспорський цар затверджувався римським імператором, від якого одержував регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін. Функції центрального управління здійснювало найближче оточення царя. Монарх призначав із числа вищої придворної знаті всякого роду управителів. Центральний апарат управління становили: міністр палацу, особистий секретар, начальник фінансів,охоронці царських скарбів, казни, керуючий справами релігійних культів, спальник та ін. Для зв’язку із сусідніми племенами й державами при дворі утримувалися перекладачі.У місцевому управлінні спочатку зберігалося полісне самоврядування: народні збори, рада, виборні посади. Та плинув час, і традиції демократичного ладу, притаманні грецьким полісам, поступово зникли. Певна автономія залишилась у місцевих племен.Визнавши владу боспорського царя, вони мали, втім, власних царків, або вождів, зберігали племінний устрій, звичний спосіб життя, родовий побут, звичаї. Проте вони зобов’язані були сплачувати данину боспорським правителям У перших століттях нашої ери за римських часів держава поділялася на округи, управління якими доручалося царським намісникам. Органи місцевого самоврядування ліквідовуються.
 Право. Збереглося мало відомостей про боспорське право. Його джерелами були: законодавча діяльність царів Боспору, право грецьких міст-держав, звичаї місцевих племен, норми римсько-
 го права. Право захищало інтереси рабовласників. Воно регу-лювало майнові відносини, насамперед державної та приватної власності на землю, рабів, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками земель були боспорська знать і місцева аристократія.Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею, виконуючи певні службові обов’язки та повинності на користь царя, котрий вважався верховним власником усіх земель. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля стимулювали розвиток зобов’язального права, договірних відносин: купівлі-продажу, позики, дарування та ін.У кримінальному праві найтяжчими злочинами вважалися повстання, змова та замах на життя царя, державна зрада тощо.Каралися й злочини проти особи, власності. Застосовувалися також такі види покарання, як смертна кара, конфіскація майна, штрафи. До нас дійшло небагато свідчень про судочинство в Боспорському царстві. Вірогідно, що суд творили цар зі своїми наближеними, які зналися у судових справах, та місцеві правителі. Існувала посада судового виконавця. населення берегів Керченської протоки розпочалося в пер-* шій половині VI ст. до н. є. У V ст. до н. є. оформився союз кількох грецьких держав-полісів, розташованих на обох берегах протоки1. Так виникло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи.У середині IV ст. до н. є. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані й східний берег Азовського моря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанаго-рія, Гермонасса, Феодосія), невеликі міські центри (Мірмекій, Нім-фей, Кіммерик та ін.) і, крім того, землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандаріїв і псесів, які не мали ще своєї державності. Становлення держави у скіфських племен — основної частини населення Керченського півострова — тільки починалося. Центром цієї території було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке мало дуже вигідне економічне й політичне становище. Воно і стало столицею Боспорського царства2.Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV—III ст. до н. є. Саме до цього періоду належить спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з III ст. до н. є. Боспор вступає в пору поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає глибокої економічної кризи, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і підкорених скіфських племен, яке спалахнуло у Пантикапеї в 107 р. до н. є., жорстоко придушено, колишнього процвітання Боспору повернути вже не вдалося.На початку І ст. до н. є. понтійський цар Митридат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор'я, у тому числі й Боспорське царство. Щоправда, Боспор перебував у складі Понтійської держави недовго. Після поразки й загибелі Митридата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н. є. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині III ст. н. є. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гунами. Кочові орди гунів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. й учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйноване. З VI ст. Боспор увійшов до складу Візантії як її безпосереднє володіння. На цьому його існування припинилося.Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими самими, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке не тільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів1. Густа мережа сільських поселень покривала його територію. Родючий грунт сприяв успішному веденню зернового господарства, городництва, вирощуванню садів. Жителі Боспору до III ст. до н. є. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, велике значення мало рибальство. У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягло у багатьох галузях високого рівня. Одним із провідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо й бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники інших професій2. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі немає такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор'ї.Різноманітними були торговельні зв'язки Боспору. Основу бо-спорської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та інші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправляли до Боспору вино, маслинову олію, металеві вироби, дорогі тканини, дорогоцінні метали та інЗ IV ст. до н. є. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північно-чорноморські степи.Активна зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, вимагала створення власної монетної системи. Пантикапей почав карбувати власну срібну монету ще в VI ст. до н. є., інші боспорські міста — у V ст. до н. є. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантикапеєм, срібна та золота монети якого стализагальнодержавними1 .Досить виразно виявлявся у Боспорському царстві поділ на рабовласників і рабів, вільних і невільників. Панівний клас складався з правителів з їхнім оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень — ергастерій. Серед експлуататорів було чимало представників скіфської та меотської знаті, які перейняли грецьку культуру й перетворилися у таких самих рабовласників, як і грецькі аристократи. Саме ця рабовласницько-купецька знать (як грецька, так і місцева) відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.Основною формою соціальної залежності у Боспорській державі було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоплювали у сутичках із сусідніми племенами. Боспорські купці купували рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у ремісничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони й у сільському господарстві, але тут їх кількість була незначною2.Раби становили основну продуктивну силу боспорського суспільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності та експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залежного населення. Із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробітку земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласники3. І все ж основною соціальною суперечністю Боспорського царства було протистояння рабів та рабовласників. Найяскравіше воно виявилося у повстанні в Пантикапеї у 107 р. до н. є., коли прапор повстанців підняв «раб, якого вигодували у палаці Перісада» — Савмак, скіф за походженням.Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанакти-дів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пантикапею і всього Боспору. Однак, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона набула характеру спадкової влади. У 438 р. до н. є. влада переходить до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Нова династія правила до кінця II ст. до н. є. Спартокіди, як це було й раніше, вважалися архонтами Боспору й одночасно — царями підвладних варварських племен. При цьому влада боспорських правителів поступово посилюється, дедалі більше наближаючись до монархічної- Коли Спартокіди у IV ст. до н. є. у боротьбі за розширення держави зуміли приєднати до своїх володінь такий великий торговельний центр, як Феодосія, правитель Левкон І обрав собі титул «архонта Боспору і Феодосії, який царює над сіндами, торетами, дандаріями і псесами». Відомий тут у IV ст. до н. є. інститут співправителів, коли Левкон І одержав в управління європейський Боспор, а Гор-гіпп — азійський. У середині IV ст. до н. є. на боспорський престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І.Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н. є., доки Спарток НІ (304—284 до н. є.) не відмовився від нього і не став іменувати себе «царем Боспору», як називалися надалі усі інші правителі Боспорської держави. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст Причорномор'я. Боспорська держава перероджувалась у монархію1.У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, який розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. У його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові функції та інЯ Правителі стають володарями величезних земельних угідь, найбагатши-ми торговцями, власниками майстерень і промислів. Вони іменують себе «великими царями царів», а піддані називають царя «своїм богом і застуг тшком», інколи навіть «спасителем»3. На початку III ст. н. є., коли боспорські царі підкорили скіфські володіння у Криму,правитель Рискупорид III був названий в одному із написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.У перші століття нашої ери Боспор стає союзним Риму царством. Уже у І ст. н. є. Боспорська держава остаточно переходить під безпосередній контроль римських намісників. Саме з цього часу на території Боспору періодично перебувають воїни римських допоміжних підрозділів. Опинившись у залежності від Риму, правителі Боспору дістали офіційний титул «друга кесаря і друга римлян». Під час вступу на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження римського імператора і регалії своєї влади — куру-льне крісло, скіпетр та інА Статус союзного царства накладав на боспорських правителів певні обов'язки щодо імперії. Ними, зокрема, передбачалося комплектування підрозділів допоміжних військ для римської армії. Крім того, боспорські царі у II ст. передавали римській адміністрації «щорічну данину»2.Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя — військову і цивільну знать, яка дістала найменування «кращих біля брами»3. Особливу роль відігравав глава палацу (дворецький) та особистий царський секретар.Існувало багато усіляких управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Важливу роль відігравали фінансові органи. Спеціальна колегія відала доходами держави.До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, міської ради, виборних посад. Дуже довго зберігав таке міське самоврядування Пантикапей — столиця Боспорського царства. Певна автономія була у місцевих племен, які проживали у внутрішніх областях держави. Так, у деяких племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої царки, або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, Але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу й елементи автономії. У перші століття нашої ери управління найважливішими областями й містами країни стало доручатися царським намісникам. Особливий намісник — «начальник острова» — управляв азіатською частиною Боспорського царства. Були також посади намісників прикордонних міст: Феодосії — на заході і Горгіппії — на сході. Особливе управління було надано місту Танаїс, де вища влада належала царському послу — пресбев-ту. Пояснювалося це тим, що в Танаїсі, крім греків, мешкала впливова група сарматського населення. Тут була заснована подвійна адміністрація: елінарх очолював грецьку частину населення, а архонт — сарматську1.Військова організація Боспорського царства мала таку структуру: основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, переважно греки та фракійці. Боспорська аристократія формувала кінноту. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот.Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти «варварських» племен на крайньому північному сході цього регіону.Збереглося надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були право грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського царства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також норми та інститути римського права.У Боспорському царстві існувала державна і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Були як палацові, так і приватні раби.Характерною особливістю поземельних відносин була наявність різних форм землеволодіння: по-перше, полісного, по-друге, царського землеволодіння. Існували також особливі общинно-варварські території. Всередені цих форм були свої різновидності: наділи військових поселенців і найманців, храмове землеволодіння, землі, які належали боспорській аристократії тощо Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної грошової системи стимулювали розвиток договірних відносин: купівлі-продажу, дарування, позики тощо.Найнебезпечнішими злочинами вважалися: повстання, змова проти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи. Як покарання застосовувалися смертна кара, конфіскація майна, штрафи.* * *У І тисячолітті до н. є. на землях сучасної України відбувалися важливі події. її територію заселяли різноманітні етнічні спільноти, народи, племена, хвилями рухалися численні кочівники. Всі вони залишали свій слід в історії, впливаючи на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі й ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу й збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на те- ренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали та розвивалися сталі економічні й політичні зв'язки між названими державними центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, у Скіфській державі значну частину місцевого населення становили скіфи-орачі. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями черняхівської культури, різними етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки цьому місцеве населення — східні слов'яни — знайомилося з передовим для тих часів грецьким та римським технічним і культурним надбанням, а також з їхніми політичними та правовими інститутами. Скіфи, греки, римляни — всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або й назавжди стаючи його частиною. 
 Кошеленко Г. А., Кузнецов В. Д. Греческая колонизация  Боспора
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.