На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливост використання векселв в господарському обгу пдприємств в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 09.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 19. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ 

Вступ ………………………………………………………………………………3
1. Особливості використання векселів в господарському обігу підприємств в Україні …………………………………………………………………………….4
1.1. Історія  виникнення векселя та його  розвиток …………………………….4
1.2. Правове положення векселя в національному законодавстві України та його особливості …………………………………………………………………8
1.3. Вексель в господарському обігу ………………………………………….14
Висновки  по розділу 1 ………………………………………………………….21
2. Визначення фінансових результатів та оцінка ефективності господарської діяльності ТОВ “Ангел” ………………………………………………………..22
Висновки  по розділу 2 ……………………………………………………….....39
Загальні  висновки ………………………………………………………………40
Перелік використаної літератури ……………………………………………..43
Додатки ………………………………………………………………………….44 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     В сучасних умовах фінансової кризи, коли має місце відсутність готівки, використання векселів в господарському обігу підприємств стає актуальним.
     Обмежені  можливості використання векселів в  Україні, а також відсутність чіткої законодавчої бази з питань вексельного обігу гальмують ратифікацію приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода на приєднання до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р. Але навіть у випадку прискореного створення достатньої законодавчо – н ормативної бази вексельного обігу, що забезпечує стиковку з іншими законодавчими актами України та світового співтовариства, необхідний час для того, щоб вексель став невід’ємною складовою частиною у господарському обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.
       Актуальність  обраної теми обумовлено необхідністю вирішення питань організації та особливостей використання векселів в господарському обігу підприємств в Україні.
     Метою курсової роботи є обґрунтування особливостей використання векселів в господарському обігу підприємств в Україні.
     Завдання  полягає у визначенні та дослідженні особливостей використа- ння векселів в господарському обігу підприємств в Україні.
     Предметом дослідження являється використання векселів в Україні.
     Об'єктом дослідження є використання векселів в господарському обігу підприємств в Україні.
     Питання теорії та методології обліку операцій з векселями знайшли своє відображення в дослідженнях таких вітчизняних та зарубіжних науковців: Ф.Ф. Бутинця, Б.І. Валуєва, С.М. Бервено, В.В. Воловика, І.Ф. Сидорова, В.Л. Яроцького, В.А. Бєлова, Л.Г. Єфімова, О. Виговського, В.В. Грачьова, Л.Ю. Добриніна, Д.Л. Іванова, Є.О. Крашеніннікова, Н.А. Крутицького, Ю.Н. Мороза, Л.А. Новосьолова. 
 
 

     1. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВЕКСЕЛІВ  В 
     ГОСПОДАРСЬКОМУ  ОБІГУ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
       1.1. Історія виникнення векселя та його розвиток 

     Історично, виникнення векселя сягає античності. Перші згадки зв'язані з Древньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв'язки між обмінювачами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів призвели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті у іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.
     По  своїй суті така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому, Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням або без врахування затримки - безвідсотковий і відсотковий векселі.
     Взагалі, у розвитку вексельних відносин можна виділити декілька періодів.
     Перший  період історії векселя може бути названий італійським, італійський він не тільки тому що відбувається в Італії, але і з іншої причини: практика векселя, навіть наскільки вона проникає і за межі Італії, знаходилась в руках італійських обмінювачів-банкірів. А тому до італійського періоду повинна бути віднесена і подальша епоха в розвитку векселя, - епоха ярмарків у Шампані (XIII ст.), та особливо ярмарків Бургундії (у Ліоні) і ярмарків у Безансоні (XIV - XVI стст.).
     До  кінця італійського періоду, тобто до кінця XVI - початку  XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого, історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть з'являється перший вексельний статут - Болонії (1569 р.). Вексель використовується не тільки для переказу грошей, але і для інших цілей, але використовується, не виходячи з рук італійських банкірів: ніхто не може застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не прибігаючи до участі банкіра; останній є потрібним або в ролі трасанта, або в ролі ремітента, або пред'явника, або в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу вироблювались в обстановці єдиної банкірської техніки.
     Та  незважаючи на це, при всій сформованості, до кінця італійського періоду вексель  не має однієї властивості - рухливості, переказуваності; він ще не папір, здатний переходити від однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначених осіб. До настання терміну платежу вексель залишається незмінно в тих самих руках - в руках пред'явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних на це осіб, може перейти від одного боржника до іншого. Необхідну переказуваність вексель знаходить вже в новому періоді свого розвитку, коли він стає надбанням усього торгового, а потім і неторгового люду.
     Новий період у розвитку векселя - період індосаменту, цієї спрощеної форми  і своєрідного способу передачі векселя. Сцена нового періоду вже  не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а потім Голландія, Німеччина й Англія. Перша звістка про індосамент відноситься до початку XVII ст. (у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститься заборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) - у зразковому для того часу Вексельному Статуті Лейпцигу.
     Індосамент  визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження  торговців як знаряддя торгового  кредиту. Відтепер головна функція  векселя - покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).
     В Німеччину вексель занесений з Італії і Франції. Італійський вплив можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів Німеччини, але також і в тому, що в Лейпцизі ще в 1711 році біржовий бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. Вексель з'явився в Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя привертало увагу те, що:
     а) це письмове документоване грошове  зобов'язання;
     б) воно наділене особливою швидкістю  і суворістю стягнення;
     в) таку суворість можна додати всякому  борговому документу, досить лише позначити його векселем.
     Отже  вся сила, у позначці - вексель; її однієї досить, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собі зобов'язання на гроші.
     Такі  три періоди в історії векселя: перший, - італійський, він зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду - французькому (індосамент). Найважливіша пам'ятка французького періоду - це Соde de commerce (1808 р.). Третій період - німецький; його найважливіший твір - Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) - модель, з якої копіювалися сучасні йому вексельні статути.
     В Росії вексель почав діяти  за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору, виданого 16-го травня 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.
     Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселя, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя - одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов'язання. Зобов'язуватися векселями дозволено купцям і особам, які вступають з ними в договірні відносини.
     Перший  вексельний статут проіснував більше століття, в нього 70 разів вносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут про векселі від 25 червня 1832 р., складений на основі як французького, так і німецького вексельних законодавств. Суттєві зміни в нього вніс закон від 3 грудня 1862 р., яким вексельна дієздатність була розширена до загальногромадської дієздатності, з винятками по відношенню до осіб духовних, нижніх військових чинів, селян, що не мають нерухомої власності і торгових свідоцтв та заміжніх жінок без згоди чоловіків.
     Вже в 40-х роках XIX ст. було підняте питання про перегляд вексельного законодавства. Одночасно з виданням в Німеччині вексельного статуту (1847 р., вступив у дію з 1848 р.) питання про перегляд підіймається офіційно. Відтоді було складено декілька вексельних проектів (1860, 1880, 1884, 1890, 1895 р.) підготовлених під впливом німецького права. І тільки 27 травня 1902 року був затверджений новий Статут про векселі, що вступив у дію з 1 січня 1903 року, а законом від 5 жовтня 1906 року з селян знята заборона зобов'язуватися векселями.
     Характерними  рисами російського вексельного  обігу в період після скасування кріпосного права (1861 р.) і до жовтневої революції (1917 р.) були:
     - довгостроковість векселів (3,6,12 і більше місяців);
     - велика валюта векселів;
     - панування у внутрішньому обігу простих векселів. Переказні векселі використовувалися, як правило, у зовнішній торгівлі та при одержанні закордонних банківських кредитів;
     - велика питома вага банківського капиталу в кредитуванні вексельного обігу.
     Статут  про векселі 1903 року був останнім вексельним статутом Росії. Після жовтня 1917 року він втратив силу поряд з усіма іншими законами дореволюційного часу. Однак потреба у векселях відчувалась навіть під час «військового комунізму» і вони виписувались по старих зразках (на вексельному папері для боргових зобов'язань). Згодом такі векселі були визнані радянськими судами лише в якості боргових розписок.
     З переходом до нової економічної політики стала відчуватися потреба в боргових зобов'язаннях, які б могли забезпечити швидке стягнення боргу, на відміну від боргових розписок і інших боргових зобов'язань. Тому в 1922 році було прийнято «Положення про векселі». В його основу були покладені Статут 1903 року і німецьке вексельне законодавство, що разом із так званими бременськими правилами склало основу подальшого розвитку і європейського вексельного обігу. Але Положенню судилося коротке життя - до фінансово-кредитної реформи 1930 - 32 р.
     Вексельний  обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся великими розбіжностями часом навіть у країнах, зв'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції:
     Конвенція № 358, що встановлює Однаковий закон про переказний і простий вексель;
     Конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні  і прості векселі;
     Конвенція № 360 про гербовий збір по відношенню до переказних і простих векселів.
     Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в дію на своїй території Однаковий закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ), що є додатком 1 до зазначеної конвенції, з можливістю включення в національне законодавство обмовок до закону, наведених у додатку 2 до цієї ж конвенції.
     До  женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року приєднався Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 року на території СРСР введено в дію Положення про переказний і простий вексель, що за текстом майже співпадає з ОВЗ. Однак на практиці векселі на радянському ринку до 1990 року не використовувалися. 

     1.2. Правове положення векселя в  національному законодавстві України та його особливості 

     Особливо  значні “обороти” вексельний обіг набрав після введення заборони на здійснення операцій по поступці вимоги і перекладу боргу й на багатьох підприємствах по фактичних обсягах використання переступило грошову і навіть бартерну форми розрахунків. Як показує час, вексель й надалі не збирається поступатися “пальмою першості”.
     Такому  становищу речей сприяють багато чинників. Насамперед - це простота обігу векселів. Будучи цінним папером, вексель випускається (а отже, і обертається) винятково в паперовій формі, а отже, для здійснення розрахунків із їхнім використанням немає необхідності звертатися до реєстратора.
     Весксельний обіг в Ураїні здійснюється згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р. №2470-XII “Про застосування векселів у господарському обороті України” на засадах Єдиного закону про переказний і простий вексель, прийнятого Женевською конференцією 1930 року. Цей закон застосовується в Україні у вигляді “Положення про переказний і простий вексель”, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. №104/1341.
     Таким чином, Україна належить до кола країн, що утворюють женевську систему  вексельного права (до цієї системи  входять країни, які або керуються Єдиним законом про переказний і простий вексель з можливими змінами щодо своєй специфіки, або використали цей закон як зразок для національного господарства).
     Іншу  значну систему вексельного права  утворюють країни англоамериканського права: Великобританія, де діє Закон про переказні векселі 1882 року, США, де використання векселя передбачається Однаковим Торговельним Кодексом 1962 року, і країни, законодавство яких базується на англо-американській системі права.
     Окрему  групу утворюють країни, вексельне законодавство яких не належить до жодної з двох основних систем права і не базується на якомусь одному, спільному для всіх цих країн, законі.
     Зазначене групування країн за специфікою вексельного  господарства до певної міри відіграє позитивну роль, коли справа стосується економічної інтеграції. Підприємцям з країн, що входять до однорідної за законодавством групи, легше використовувати вексельні зобов`язання в розрахунках із зарубіжними партнерами.
     Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостей векселя відносяться:
     - грошовість, тобто предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші;
     - строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону (векселя за пред'явленням з граничним терміном його презентації). Тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;
     - безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов. Можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію, але така вказівка не повинна впливати на беззастережність наказу (зобов'язання) платежу;
     - абстрактність. Вексельне зобов'язання - є відірваним від основної угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті. Боржник не вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику;
     - оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем. Отже, для одержання платежу за векселем досить пред'явлення самого векселя. Однобічність вексельного зобов'язання полягає в тому, що особа яка зобов'язана за векселем є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов'язання з її сторони);
      - письмова, чітко встановлена законом форма, при недотриманні вимог якої вексель втрачає свою силу особливого грошового зобов'язання. Вексельне зобов'язання може міститися тільки в тексті векселя і не поза ним. Саме по собі воно цілком відповідає підпису на векселі, адже підпис на векселі рівнозначний прийняттю вексельного зобов'язання.
     Особливість вексельного обігу полягає в  тому, що всі учасники вексельного  зобов'язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих  правових норм. До них відносяться:
     1. Солідарна відповідальність. Кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. Векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може пред'явити свої вимоги кожній із зобов'язаних за векселем осіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючи при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-яких термінів.
     2. Право зворотньої вимоги. Векселедержатель, який не одержав платежу за векселем, одержує право на прямий позов до особи, зобов'язаної платити за векселем (у переказному векселі) або до особи яка видала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, - має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов’язались за векселем раніше його самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обгрунтування такого позову векселедержателю досить пред'явлення векселя з позначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть без такої (англо-американська система). У такий спосіб забезпечується подальший прискорений спосіб розгляду позову і наступного стягнення за векселем.
     3. Неможливість заперечень. Заперечення боржника проти кредитора практично неможливі, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику. Але навіть і в цьому випадку сам боржник має довести правомочність своєї вимоги.
     Вексель є зобов'язанням щодо визначеної грошової суми, що не залежить від тієї матеріальної підстави, на основі якої воно виникло. Як зобов'язання, що регулюється спеціальними вексельними нормами, такий документ повинен містити в собі такі необхідні складові частини (елементи), які б за змістом і формою не залишали ніяких сумнівів щодо волі векселедавця.
     Національні законодавства висувають різні  вимоги до упорядкування вексельного  тексту, але вимагають обов’язкової наявності вексельних реквізитів, тобто тих елементів вексельного тексту, що разом складають вексельне зобов'язання і перетворюють його з простого боргового зобов'язання в зобов'язання, що базується на нормах права які регулюють вексельні відносини.
     В більшості країн встановлювані національними банками форми векселів - вексельні формуляри, мають лише значення зразка, і відступ від форми за умови дотримання при написанні векселя усіх вимог та реквізитів не впливає на рішення про правоздатність векселя. Але в Україні векселі виписуються на спеціальних бланках зразок яких затверджений Національним законодавством. В Україні, наявність усіх реквізитів на звичайному аркуші паперу не перетворюють цей аркуш на вексель та не наділяють його вексельною правоздатністю, на відміну від інших країн де позначка «вексель» з усіма необхідними реквізитами та підписом зобов’язаних осіб перетворює будь-який папір на вексель (англо-американська система вексельного обігу не вимагає навіть позначки «вексель»).
     Простий вексель містить ті ж реквізити, що і переказний, із тією тільки відмінністю, що немає вказівки трасата кому платити, тому що платником-векселедавцем є сам боржник.
     ЄВЗ вказує, що документ, у якому відсутній хоча б один із зазначених реквізитів, не є векселем, крім наступних випадків:
     - вексель, у якому не зазначений термін платежу, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням;
     - при відсутності спеціальної  вказівки, місце, позначене біля  назви платника, вважається місцем платежу і, водночас, місцезнаходженням платника;
     - вексель, що не містить вказівки на місце його видачі, розглядається як підписаний у місці, позначеному поруч із найменуванням векселедавця.
     Не  у всіх країнах закони вимагають  наявності всіх зазначених реквізитів. Якщо ЄВЗ для дійсності переказного векселя вимагає наявності усіх восьми пунктів, то як я вже зазаначив, ні в англійській, ні в американській системі не вимагається позначки «вексель», а достатньо лише пунктів 2, 3, 6 і 8 як мінімум, тобто: зобов’язання сплатити певну суму, найменування платника, найменування того кому має бути здійснено платіж та підпис векселедавця.
     Допускається (і в женевській, і в англо-американській системах) вказівка на векселі декількох платників, а також видача векселя одночасно декількома векселедавцями. Так само у векселі може бути призначено декілька перших набувачів, однак дроблення вексельної суми ні між декількома платниками (векселедавцями), ні між декількома першими набувачами не допускається.
     За  згодою контрагентів вексель виписується  на будь-якій мові, звичайно - на мові місця видачі або місця платежу. За бажанням наступних учасників (наприклад, при покупці іноземного векселя) він може бути перекладений на відповідну мову шляхом прикріплення до нього нотаріально завіреного перекладу.
     Зміни в реквізитах векселя першонабувачем або його спадкоємцями не допускаються. Тільки за згодою зацікавлених сторін (платника, векселедавця) можуть бути зроблені незначні зміни, що доповнюють незначні відсутні реквізити (наприклад, додаток відсутньої дати видачі).
     Якщо  векселедавець залишив незаповненими  багато або навіть усі вексельні  реквізити (у першу чергу це стосується суми, терміна платежу і найменування першонабувача) і підписав вексель, то кажуть, що він підписав вексель у бланк. Якщо ж він передає такий бланковий вексель першонабувачу, то останній має право самостійно заповнити відсутні частини. Мається на увазі, що векселедавець безмовно дав йому і наступним векселедержателям таке право.
     Крім  головних складових частин - реквізитів або істотних приналежностей векселя, вексель може містити ще й інші елементи - несуттєві приналежності, частково встановлені законодавчо, як складові частини векселя, частково законодавчо не встановлені і визнані не необхідними, наприклад, аваль, посередницька адреса, формула «не наказу» та інші приналежності. Деякі з цих частин на практиці стали настільки повсякденними, що без них неможливо уявити вексель.
     Наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними вексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселі викреслене і переправлене - знищене в змісті форми, а так як дійсність векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У тей же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищити вексель.
     Від дефектів вексельної форми необхідно  відрізняти дефектність або недійсність, в основі якої - правоздатність особи, яка поставила свій підпис на векселі. У цьому випадку недійсність підпису неправоздатної особи відноситься тільки до цієї особи, не перетворюючи вексель на недійсний стосовно інших векселеучасників.
     Вексель називається підробленим, якщо напис на ньому зроблений якою-небудь іншою особою, а не тією, від імені якої він виданий. Тей, чиє ім'я було використане для такого вексельного напису не несе ніяких вексельних зобов'язань, тому що у дійсності він не підписував вексель. З іншого боку, і тей, хто скористався для підпису чужим ім'ям, також не несе ніяких вексельних зобов'язань, тому що на векселі немає імені особи, що дійсно підписала вексель. Його відповідальність визначається, з одного боку, кримінальним правом, а з іншого боку - цивільним - за збитки, заподіяні сумлінному векселедержателю.
     Вексель називається вигаданим (фіктивним), якщо в ньому вказуються неіснуючі, вигадані особи. Такі векселі часто вживаються з метою одержання грошей для яких-небудь операцій шляхом дисконту векселя (в банку) з наступним його викупом до настання терміну платежу. Значення вигаданих векселів визначається тими ж основами, що і значення підроблених векселів. 

     1.3. Вексель в господарському обігу 

     В Україні практика використання суб'єктами підприємницької діяльності векселів у господарській діяльності нараховує  вже не один рік.
     Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векследержателю).
     Головні особливості векселя полягають  у тому, що він є, по-перше, абстрактним  борговим зобов’язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге, йому властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні і юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику  (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель виписується на порівняно короткий строк. Формально він може виписуватись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.
     Нині  він функціонує як самостійний договір. Більше того, у його текст не можна  вносити будь-яких доповнень, що пов’язують виконання вексельного зобов’язання з відносинами за контрактом. Водночас законодавством допускається можливість введення до тексту посилання на номер банківської гарантії, акредитиву, які не позбавляють вексель юридичної сили, але суттєво полегшують процедуру процедуру розрахунків.
     Постановою  Верховної Ради від 17.06. 1992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України” передбачено систему операцій і порядок придбання бланків векселів. Їх можна придбати в комерційних банках, віднести дані затрати до загальногосподарських. Облік бланків векселів, як і інших видів цінних паперів, ведеться на балансовому рахунку 004 за відповідним прибутково розрахунковими документами, а списання одночасно із записом реалізації, як і будь-якого з різновидів цінних паперів. Зберігаються вексельні бланки підприємства в кас нарівні з грошовими коштами і в порядку, встановленому Правилами ведення касових операцій у народному господарстві.
     Основними суб’єктами вексельного кредиту  і векселя як письмового боргового  зобов’язання є векселедавець і векселедержатель. Векселедавець ? це особа, яка видала вексель, простий чи переказний. У переказному векселі ця особа називається трасантом. Він цілковито відповідає за акцепт, тобто дає згоду сплатити вказану суму і за сам платіж. Векселедавець не може скласти з себе цього обов’язку. Тому будь-яка умова, за якою векселедавець хотів би скласти з себе відповідальність за платіж, вважається недійсною. Особа, на яку подано позов на основі переказного векселя, не може протиставити векселедержателю ніяких заперечень, зумовлених особистим ставленням до векселедавця чи попереднього векселедержателя.
     Векселедержатель ? особа, у якої знаходиться переказний вексель, власник векселя. Після закінчення строку платежу він має право на отримання вказаної суми грошей. Векселедержатель, що записаний у даному векселі, називається першим векселедержателем (ремітентом). При подальшому передаванні векселя законним векселедержателем є особа яка гарантує своє право на безперервному ряді індосаментів, тобто перевідних записів на векселі. Векселедержатель має право на сам вексель і зобов’язаний віддати його тому, хто втратив право володіння даним векселем лише тоді, коли придбав його недобросовісно або ж купуючи вексель, зробив грубу помилку. Він має право і на отримання платежу від акцептату, а також у порядку регресу від усіх інших відповідальних за даним векселем осіб.
     Важливість  векселя, його місце у ринковій економіці визначається його функціями. Основною функцією вексельного обігу є оформлення короткострокового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, але той на час укладення угоди не володіє належною сумою коштів. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію  бере з покупця вексель, тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу і процентів за кредит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди.
     По  друге вексель здатний виконувати функцію платежу. Як платіжний засіб  він дозволяє отримати гроші, не чекаючи  строку платежу. Його можна продати  або ж закласти в заставу в  комерційному банку. Купівля банками  векселів носить назву обліку векселів або дисконту.
       Векселі бувають кількох видів. Однак  у господарському обігу України  застосовуються в основному два  види векселів - простий (соло-вексель) та переказний (тратта).
     Бланки  векселів є документами суворої  звітності. Вони виготовляються та видаються (продаються) банками у вигляді книжок з 25 та 50 векселями.
     При розрахунках векселями простий  вексель виписує та підписує боржник, а переказний - кредитор.
     У простому векселі фіксуються найменування боржника та кредитора, строк і сума платежу. Він також повинен мати підпис та печатку векселедавця. Загалом простий вексель містить не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредиторові-векселевласнику зазначену в ньому суму боргу.
     Переказний  вексель, що виписується та підписується кредитором, є наказом боржнику (трасату) про сплату у встановлений строк зазначеної суми коштів третій особі. Виписаний переказний вексель має бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної сили. Акцептом векселя платник бере на себе зобов'язання сплатити певну суму у встановлений строк. Якщо платник не погоджується платити за векселем, він виписує і нотаріально засвідчує вексельний протест.
     Оплата  за векселем може бути гарантована  банком. Банківська гарантія платежу  за векселем називається "аваль". Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселевласником за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. Разом з тим при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату (відсоток).
     Якщо  у платника є кредитори, він може переадресувати переказний вексель  для оплати на ім'я одного з цих  кредиторів. У цьому разі на зворотному боці векселя робиться відповідний передавальний напис -індосамент. У цій операції вексель виконує функцію кредитних коштів, оскільки використовується як засіб платежу.
     У розрахунках переказним векселем беруть участь три особи: векселедавець - особа, що видає вексель; векселевласник - особа, що отримала вексель і має  право вимагати за ним оплату від  платника; платник (трасат) - особа, яка повинна оплатити вексель.
     Черговість  операцій при розрахунках переказним векселем така:
     1) оформлення векселя кредитором;
     2) видача векселя векселевласнику;
     3) пред'явлення векселя до акцепту платником;
     4) передача акцептованого векселя векселевласнику;
     5) пред'явлення векселя векселевласником платнику для його оплати;
     6) оплата векселя платником.
     Використання  при розрахунках векселів має  певні переваги: зменшується необхідність в обігових коштах, банківському кредиті; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; до оплати за товар залучається третя особа, що має кошти; зменшується грошова маса та гальмуються інфляційні процеси.
     Однак погіршення фінансового стану значної  кількості суб'єктів господарювання в Україні в умовах переходу до ринку не дає змоги в широких масштабах використовувати векселі у платіжному обороті.
     Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:
     - Комерційні або торгові (товарні)  векселі, тобто такі векселі,  які видані на основі товарного  боргу, наданих послуг, виконаних  робіт і т.п.;
     - Фінансові векселі, тобто такі  векселі, джерелом яких є фінансові  операції та в основі видачі  яких лежить отримання грошової позики проти видачі боргового зобов’ язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського) кредиту.
     Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими траттами, за допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою (наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну палату біржі).
     Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання  товарного або - переважно - грошового  кредиту, який в інший спосіб отримати б не вдалося. До таких векселів відносяться дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично нікчемне, воно може бути визнане не-законним, але якщо вексель тим часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.
     До  дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків векселедержателя за товарними  та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.
     До  бронзових (дутих) векселів відносяться  безгрошові векселі, які видані з  метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою – ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них кошти.
     До  зустрічних векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні або фізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їх строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути не лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємних торгових відносин та угод між двома особами.
     Для підвищення надійності векселя передбачений ряд спеціальних процедур, що дозволяють розширити коло осіб, відповідальних за векселем, тобто зобов'язаних платити за векселем при настанні певних обставин. Наприклад, акцепт або аваль векселя.
     Акцепт  векселя являє собою операцію, за допомогою якої підтверджується  згода платника на оплату векселя. Відпо-відно, акцептантом є особа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищої якості, найменш ризикованого) зобов'язання. Акцепт не є обов'язковим, але виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно обертався на ринку.
     Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив аваль  векселя, приймає на себе відпо-відальність  за виконання зобов'язань зобов'язаною за векселем особою (наприклад, векселедавцем, акцептантом або індо-сантом).
     Індосамент - це передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи і що виконує гарантійні функції. Індосант також несе відпові-дальність за платіж разом з усіма іншими, зобов'язаними за векселем особами.
     Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протест векселя, що дає право векселе-держателю пред'явити індосантам, авалістам, акцептантам і векселедавцеві регресний позов.
     Нормальна організація вексельного обігу  передбачає безумовне дотримання вексельної дисципліни. У зв'язку з цим практикується законодавча заборона звільнення з яких-небудь причин будь-якого векселедавця від накладеного протесту, а також від забезпечення платежу державними дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинник безумовності платежу, серйозні наслідки протесту під-креслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобов'язань. Законодавче визначення відповідальності векселедавця за вексельними зобов'язаннями спрямоване на зміцнення грошової дисципліни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ 1 

     Отже, вексель є складним розрахунково – кредитним інструментом, який втілює, з одного боку, функцію засобу платежу і кредитних грошей, а з іншого – функцію цінного паперу, і як цінний папір може виступати об’єктом різних угод.
     За  допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв’язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.
     Повернення  векселя до економіки України  має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і,зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств – боржників.
     Юридична  конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов’язань порівняно з іншими цивільними зобов’язаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.
     Учасниками  вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.
     Потрібно  відмітити, що широкому впровадженню в  Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні починається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем. 

     2. ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ  ТА ОЦІНКА 
     ЕФЕКТИВНОСТІ  ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ “АНГЕЛ” 

     Товариство з обмеженою відповідальністю “Ангел” займається пошивом жіночих халатів та чоловічих сорочок.
     1. Визначаємо річний випуск халатів і сорочок у натуральному виразі, використовуючи дані про чисельність та продуктивність праці швачок, а також фонду їх робочого часу.
       У виробництві халатів зайнято 6 швачок і 2 закрійника, у виробництві сорочок – 4 швачки і 1 закрійник. Модельєр працює по півставки на виробництві халатів і сорочок.
       Одна  швачка за один робочий день виробляє 3 халати або 5 сорочок. У середньому кількість робочих днів на рік складає 270.
     а) Річний випуск халатів:
     (6 * 3) * 270 = 4 860 шт.
     б) Річний випуск сорочок:
     (4 * 5) * 270 = 5 400 шт.
     2. Розраховуємо доход від реалізації халатів і чоловічих сорочок у звітному році, податок на додану вартість і чистий доход. У звітному році ціна реалізації одного халату складала 233,78 грн., однієї сорочки – 76,78 грн. Ціна включає податок на додану вартість. Результати розрахунків наводимо у табл. 1.
Таблиця 1
       Доходи від реалізації продукції ТОВ “Ангел”
       Показники Халати Сорочки Всього
1. Доход  (виручка) від реалізації продукції, грн. (Д) 1 136 170,8 414 612 1 550 782,8
2. Сума  податку на додану вартість, грн. (ПДВ) 189 361,8 69 102 258 463,8
3. Чистий  дохід (виручка) від  реалізації продукції, грн. (ЧД) 946 809 345 510 1 292 319
 
     Доход від реалізації продукції розраховуємо шляхом множення річного обсягу реалізованої продукції відповідного виду на відпускну ціну, яка включає податок на додану вартість, за формулою:
Д = V * Ц     (1)
де V - річний обсяг реалізованої продукції відповідного виду виробу, шт.
Ц - відпускна  ціна відповідного виду виробу, яка  включає податок на додану вартість, грн./шт.
     У звітному році ціна реалізації одного халату складала 233,78 грн., однієї сорочки – 76,78 грн. Ціна включає податок на додану вартість.
     Дохід від реалізації халатів складає:
     4 860 * 233,78 = 1 136 170,8 грн.
     Дохід від реалізації сорочок складає:
     5 400 * 76,78 = 414 612 грн.
     Податок на додану вартість розраховуємо за формулою:
                                       ПДВ = Д / 6                     (2)
     Визначаємо  суму податку на додану вартість халатів:
     1 136 170,8 / 6 = 189 361,8 грн.
     Визначаємо  суму податку на додану вартість сорочок:
     414 612 / 6 = 69 102 грн.
     Чистий  доход визначається як різниця доходу від реалізації продукції та податку на додану вартість за формулою:
                                     ЧД = Д – ПДВ           (3)
     Визначаємо  суму чистого доходу від реалізації халатів:
     1 136 170,8 – 189 361,8 = 946 809 грн.
     Визначаємо суму чистого доходу від реалізації сорочок:
     414 612 – 69 102 = 345 510 грн.
     3. Визначаємо величину прямих матеріальних витрат на виробництво одного халату та однієї сорочки. Результати розрахунків наводимо у табл. 2.  

Таблиця 2
Розрахунок  витрат матеріалів на виробництво
одного  халату (сорочки)
Найменування матеріалів Кількість Ціна, грн. Сума витрат, грн.
       Витрати матеріалів на виробництво одного халату
1. Тканина,  м 3 34,38 103,14
2. Гудзики, шт. 4 0,96 3,84
3.Нитки для пошиву, котушка 1 0,76 0,76
4.Нитки для вишивки, котушка 3 2,87 8,61
Всього     116,35
       Витрати матеріалів на виробництво однієї сорочки
1. Тканина,  м 2 9,55 19,1
2. Стрічка,  м 2 1,91 3,82
3.Нитки для пошиву, котушка 1 0,76 0,76
4. Гудзики, шт. 6 0,96 5,76
Всього            29,44
 
     Розраховуємо річні витрати матеріалів на виробництво кожного виду продукції за формулою:
                                Мі = мі * V             (4)
де Мі - річні витрати матеріалів на виробництво і-того виду продукції, грн., і = 1, 2;
мі - величина прямих матеріальних витрат на одиницю і-того виду продукції підприємства, грн./шт.
     Визначаємо  суму річних матеріальних витрат на виробництво  халатів:
     116,35 * 4 860 = 565 461 грн.
     Сума  річних матеріальних витрат на виробництво  чоловічих сорочок:
     29,44 * 5 400 = 158 976 грн.
     Знаходимо сукупний обсяг річних витрат на прямі матеріали та покупні вироби, як суму річних матеріальних витрат на виробництво халатів та чоловічих сорочок:
     565 461 + 158 976 = 724 437 грн.
     4. Визначаємо витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальне страхування основних виробничих працівників, зайнятих у виробництві халатів та сорочок окремо. Результати розрахунків наводимо у табл. 4.
     Штатний розклад працівників підприємства з розміром їх місячних заробітних плат представлено в табл. 3. 

Таблиця 3
       Штатний розклад працівників підприємства
Посада Кількість Заробітна плата у місяць, грн.
1. Модельєр 1 1 489,8
2. Закрійник 3 1 432,5
3. Швачка 10 1 451,6
4. Прибиральниця 1 821,3
5. Менеджер  зі збуту 1 1 623,5
6. Бухгалтер 1 1 814,5
7. Директор 1 1 948,2
 
     Відрахування  в Пенсійний фонд і у фонд Соціального  страхування нараховуються від  суми основної і додаткової заробітної плати. Додаткова заробітна плата  для всіх категорій працівників  складає 10% від основної. Нарахування на заробітну плату складають 37,5% (відрахування в Пенсійний фонд і у Фонд соціального страхування). 

Таблиця 4
Витрати на оплату праці працівників,
зайнятих  у виробництві халатів (сорочок)
Показник Кількість, чол. Оклад, грн. Витрати на оплату праці в міс, грн. Річні витрати на оплату праці, грн.
Витрати на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві халатів
Швачка 6 1 451,6 8 709,6 104 515,2
Закрійник 2 1 432,5 2 865 34 380
Модельєр 1 1 489,8 744,9 8 938,8
Основна зарплата            12 319,5 147 834
Додаткова зарплата            1 231,95 14 783,4
Сума  основної і додаткової зарплати            13 551,45 162 617,4
Нарахування на зарплату            5 081,79 60 981,53
Загальний обсяг витрат на оплату праці            18 633,24 223 598,93
Витрати на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві сорочок
Швачка 4 1 451,6 5 806,4 69 676,8
Закрійник 1 1 432,5 1 432,5 17 190
Модельєр 1 1 489,8 744,9 8 938,8
Основна зарплата            7 983,8 95 805,6
Додаткова зарплата            798,38 9 580,56
Сума  основної і додаткової зарплати            8 782,18 105 386,16
Нарахування на зарплату            3 293,32 39 519,81
Загальний обсяг витрат на оплату праці            12 075,5 144 905,97
 
     5. Визначаємо величину річних загальновиробничих витрат.
     5.1. Для розрахунку витрат на оплату праці і відрахування на соціальне страхування обслуговуючих і допоміжних працівників (табл. 5) використо – вуємо данні табл. 3.
Таблиця 5
Витрати на оплату праці обслуговуючих і допоміжних працівників
Показник Кількість, чол. Оклад, грн. Витрати на оплату праці в міс, грн. Річні витрати на оплату праці, грн.
Прибиральниця 1 821,3 821,3 9 855,6
Основна зарплата            821,9 9 855,6
Додаткова зарплата            82,19 985,56
Сума  основної і додаткової зарплати            904,09 10 841,16
Нарахування на зарплату            339,03 4 065,44
Загальний обсяг витрат на оплату праці            1 243,12 14 906,6
 
     5.2. Розраховуємо витрати на придбання МШП і інвентарю. Результат розрахунків заносимо до табл. 6. Для визначення річної величини зносу малоцінних і швидкозношувальних предметів та інвентарю обираємо метод списання витрат на знос МШП виходячи з терміну їхньої служби. Загальна сума зносу розраховується залежно від методу списання витрат:
     - при   рівномірному   методі   річна   величина   зносу   визначається 
розподілом вартості МШП на термін експлуатації;

     - при списанні 50 % вартості МШП  у момент придбання, 50% у момент 
списання сума зносу визначається шляхом розподілу вартості МШП на 2;

     - якщо витрати списуються відразу  при придбанні, тоді уся вартість 
МШП
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.