Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Поетизаця людини, краси ї почуттв, кохання та дружби в сонетах Вльяма Шекспра

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 09.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


                      ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА 

                                       ФАКУЛЬТЕТ СИСТЕМ ТА ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ 

                              КАФЕДРА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ ТА  МІЖ КУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
   
 
 
 
 

     Поетизація людини, краси ії почуттів, кохання та дружби в сонетах
                                  Вільяма Шекспіра
 
 

                                                                                    Підготувала:
                                                                                              СТУДЕНТКА I КУРСУ
                                                
 
 
 
 

 м. ДНІПРОПЕТРОВСЬК     
2010р.                      
                               
 

  План : 

      Короткі біографічні відомості
      Історія створення сонетів
      Трактова присвяти „ W.H.”
      Сонет як поетичний жанр; „ шекспірівський сонет” як різновид жанру
      Композиція збірки сонетів, тематичні групи
      Герої та прототипи сонетів
      Аналіз сонетів
      Переклади сонетів
      Висновок
      Список використаних джерел
 
 
 
 
 
 
                                                    
 
 

               1_ Короткі біографічні відомості 

Вільям  Шекспір 
   (1564-1616)  
 

  Великий англійський драматург епохи Відродження. Народився в невеликому провінційному місті Стратфорде-на-эйвоне в родині заможного ремісника й торговця. Вчився в місцевій граматичній школі, де вивчив латинську та грецьку мови. У вісімнадцять років він одружився, а в 1587 р. Залишив родину й переїхав у Лондон. Тут він влаштується на роботу в театр, де одночасно грає на сцені, переробляє старі п'єси, а потім складає нові. Як актор Шекспір не мав великий успіх, але він швидко завоював славу як драматург (автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій). Він також був одним із співвласників відомого столичного театру "Глобус", де ставилися його п'єси. В 1612 м. Шекспір залишає свої зайняття та Лондон, повертається в рідне місто. 

  Світова  слава Шекспіра- драматурга не заслонила його поетичного дарування.
Як автор сонетів, Шекспір також став одним з найвидатніших поетів Відродження. 154 сонета були опубліковані в 1609 р. 
 
 

                         
                     2_  Історія створення сонетів
   
 

   Час написання сонетів-1592-1598 pp. їх стиль нагадує художню манеру ранніх творів Шекспіра (поеми, п'єси «Марні зусилля кохання», «Двоє веронців», «Ромео і Джульєтта»).  

   Проте про точну дату створення шекспіровського циклу, зрозуміло, не можна сказати нічого визначеного, хоча ученими періодично робляться спроби датувати окремі сонети за допомогою найрізноманітніших методів. Не виключено, проте, що деякі вірші — особливо ті, які метрічеськи є «неправильними», — написані раніше 1591 р. Ендрю Гурр вважає, зокрема, що Сонет 145, написаний чотиристопним замість п'ятистопного ямбу, був створений Шекспіром літом 1582 р. і звернений до майбутньої дружини поета Енн Хетеуей. 

   У багатому творчому доробку Шекспіра «Сонетам» належить особливе місце. Поеми «Венера і Адоніс» (1592) та «Лукреція» (1593) були адресовані знавцям поезії. «Сонети» створювались для найближчого оточення Шекспіра і не були відомі широкому колу читачів. 

   Згадка про існування «Сонетів» уперше зустрічається в огляді англійської літератури «Скарбниця розуму» (1598) Ф. Мереза: «Подібно до того, як гадали, що душа Евфорба жила у Піфагорі, так ніжний, дотепний дух Овідія живе в солодкозвучному і медоточивому Шекспірі, про що свідчать його «Венера і Адоніс», його «Лукреція», його ніжні сонети, відомі його особистим друзям». Уже наступного року після повідомлення Мереза два сонети були надруковані видавцем У. Джаггардом у томику віршів «Пристрасний пілігрим».. Потім на протязі 10 років публікації не відновлюються. Видати «Сонети», очевидно, не дозволив сам автор або хтось інший, не зацікавлений в опублікуванні віршів. 

   Окремою книгою «Сонети» були видані лише на початку травня 1609 р. На титульному аркуші проставлено такі вихідні відомості видання: «Шекспірові сонети. Ніколи раніше не друковані. В Лондоні. Д. Елд для Т. Т... 1609». Т. Т.- це видавець книги Томас Торп.
   Його прізвище згадується в акті реєстрації рукопису в реєстрі гільдії друкарів.Запис в реєстрі Гільдії свідчить: „Томас Торп вніс під наглядом майстра Уїлсона і опікуна майстера Лоунза за екземпляр книги, званою ШЕКСПІРОВИ сонети, 6 п[енсов]140”.  

   За життя Шекспіра «Сонети» більше не видавались. Не ввійшли ліричні твори і в перше посмертне зібрання його творів, до якого було включено тільки п'єси. Нова публікація сонетів Шекспіра була здійснена лише 1640 р. Історія цього видання повністю не відома. Безсумнівне лише те, що сам Шекспір участі в його укладанні не брав.Відомо лише,що видавець Джон Бенсон включає, до збірника, озаглавленого «Поеми», разом із «Скаргами закоханої», «Пристрасним пілігримом», «Феніксом і голубкою» також «Сонети». Проте це видання явно недосконале. Джон Бенсон, не відчуваючи особливого пієтету до авторського тексту, переробляє деякі сонети: їхнім адресатом стає вже не друг, а кохана поета. Вісім віршів взагалі виключено із збірки. Порядок розміщення сонетів теж порушено. До речі, спроби перегрупувати вірші збірки робилися неодноразово, але, з огляду на спірність питання, у більшості сучасних видань сонетів збережено той порядок розміщення, який був у першодруку. 

   До нашого  часу від „ Сонетів” дійшло лише 13 екземплярів, причому титульні листи в двох з них втрачені. 
 
 

               3_ Трактова присвяти „ W.H.” 
     

   Значно складніше розшифрувати текст присвяти, який був надрукований на шмуцтитулі видання: „Посвята ЄДИНОМУ . ПОРОДІТЕЛЮ . ЦИХ. НИЖЧЕПРИВЕДЕНИХ . СОНЕТІВ . М-рові W . H . УСІЛЯКОГО . ЩАСТЯ . І . ВІЧНОЮ . ЖИТТЯ . ОБІцяного . ЙОМУ . НАШИМ . БЕЗСМЕРТНИМ . ПОЕТОМ . БАЖАЄ . ДОБРОЗИЧЛИВЕЦЬ . СМІЛИВЕЦЬ . ЩО. ВИПУСТИВ . ЇХ . У . СВІТЛО . Т . Т .” 

   Присвята звучить вельми двозначно. Таємничим W. Н. може бути той, на честь кого створювалися «Сонети». Так само вірогідна й інша версія. Ініціали ховають лише особу, завдяки якій текст «Сонетів» став власністю Томаса Торпа. 

   Тому  питання «хто такий майстер W.H.?» досі залишаються відкритими.
  
   Але існує  найбільш вірогідна версія присвяти.
 
   Чому  до таємничого містера W.H. звертається видавець Томас Торп, а не сам автор — Шекспір?  
   Тут надзвичайно  корисною може виявитися інформація  о професійній діяльності Торпа.  Відомо, що він був видавцем досить добропорядним для епохи, коли авторського права ще не існувало. У чотирьох випадках, видаючи рукописи вже померлих письменників, Торп визнав потрібним посвятити книгам свої присвячення, так або інакше вказуючих на джерело здобуття ним видавничих прав. Присвячення  шекспіровським «Сонетам», найімовірніше, виконує ту ж функцію. Не виключено до того ж, що Торп отримав помилкові відомості про смерть Шекспіра, якого у той час вельми «до речі» не було в Лондоні. Прізвище поета на титульному аркуші „ Сонет” надруковано не так, як зазвичай друкувалися імена живих авторів. Отже, хто міг на легальній підставі розпоряджатися шекспірівськими віршами? У відсутність закону про права на інтелектуальну власність, таких людей могло бути двоє: сам автор (його спадкоємці) і та людина, якій автор подарував свої переведення. Отже, адресат сонетів в очах видавця був особою сповна відповідним для укладення комерційної угоди. Судячи по присвяченню, Торп, мабуть, вважав, що отримав рукопис з цього джерела. Інакше важко зрозуміти, навіщо видавець визнав потрібним висловити адресатові побажання від свого власного імені. Яке відношення до нього міг мати Томас Торп? Дійсно, Шекспір в багатьох сонетах обіцяє своєму другу безсмертя. Але навіщо Торп вставляє від себе: «І я бажаю вам того ж!»? Подібний повтор за поетом можна пояснити лише професійною вдячністю, що натякає на особисте знайомство видавця і адресата збірки. Обнародувати джерело вступу рукопису було поважно і для того, щоб попередити можливі претензії з боку автора (або його спадкоємців). Вказівка на джерело направила б авторську незадоволеність, якщо така виникне — за потрібною адресою. 

   Серед можливих кандидатур на роль незнайомця завдяки, якому сонети потрапили до рук Томаса, називають  графа Саутгемптона, графа Пемброка і самого Шекспіра. 
 
 

                4_ Сонет як поетичний жанр;
   „ шекспірівський  сонет” як різновид  жанру 
 

   Лірика Шекспіра пов'язана з багатовіковою поетичною традицією. Сонет виник в Італії у XIII ст. Перший відомий його зразок зустрічається у Джакомо да Лентіно (1220-і pp.). Свою класичну форму сонет набирає у поетів «солодкого нового стилю». Звертається до нього Данте, який присвятив низку сонетів Беатріче. Завдяки родоначальнику нової європейської лірики Ф. Петрарці (317 сонетів про Лауру), сонет стає улюбленою формою поетів Відродження (Мікеланджело, Т. Тассо, Л. Камоенс, Лопе де Вега, П. Ронсар та ін.). 

   Надзвичайно популярним був сонет і в Англії. У 1591 р. побачила світ збірка сонетів    Ф. Сідні «Астрофел і Стелла» (нап, в 1580-1584 pp.), яка утвердила сонетну форму в англійській ліриці. У 90-і pp. XVI ст. захоплення сонетом досягає свого апогею. Збірки сонетів видають С. Данієл («Делія», 1592), X. Констебль («Діана», бл. 1592), М. Дрейтон («Ідея», 1593), Т. Лодж («Філліда», 1593), Е. Спенсер (славнозвісні «Аморетті», 1595) та ін. Поети уславлювали земну любов, оспівуючи красу коханої, схилялись перед досконалістю людської природи. Притаманні ній поезії і медитативні ноти. Елегійна сумовитість нерідко поєднується в ній з громадянськими мотивами, любовні муки супроводяться філософським самозаглибленням. 

   Сонет має жорстку віршову форму, яка вимагає від поета особливої майстерності. У сонеті завжди 14 рядків. Пишеться він найчастіше п'ятистопним ямбом (рідко - шестистопним або чотиристопним; чотиристопним ямбом написаний, наприклад, 145-й сонет Шекспіра). Композиційно сонет поділяється на дві частини: перша (8 рядків) - це зав'язка, друга (6 рядків) -розв'язка. У свою чергу зав'язка складається з двох чотиривіршів (катренів), розв'язка - з двох тривіршів (терцетів).  

   Англійські поети трансформували класичний італійський сонет, розбивши його на три чотиривірші і заключний двовірш (куплет). Саме цю сонетну форму звуть шекспірівською, оскільки завдяки Шекспіру вона остаточно утвердилася в літературі. Її система римування: аbаb cdcd efef gg (схема італійського сонету: аbаb аbаb cde cde). Шекспір, проте, не завжди дотримувався бов'язкової схеми. 126-й сонет, наприклад, складається з 12, а не 14 рядків.
 Розглядаючи "Сонети" Шекспіра, необхідно перш за все точно  уявляти собі вимоги композиції, яким повинен був підпорядковувати свою  уяву поет. І, щоб оцінити це мистецтво, треба навчитися бачити,  як він умів підпорядковувати цю жорстку схему своєму задуму, ідеї. Вчитуючись в  "Сонети", можна бачити, як Шекспір усе більше опановував цю складну  форму. У деяких, особливо початкових сонетах ще відчувається скутість  поета - форма як би тягне його за собою. Поступово Шекспір досягає тієї  свободи володіння формою, коли ні сам він, ні ми вже не відчуваємо її  сором'язливих рамок, і тоді виявляється, що в 14 рядків можна вміщати  цілий світ, величезний драматичний вміст, безодню відчуттів, думок і  пристрастей. 
 
 

             5_ Композиція збірки сонетів;
                                 тематичні групи 
 

   Цикл сонетів Шекспіра являє собою своєрідний ліричний щоденник, який створювався без заздалегідь продуманого плану. Деякі вірші написані «з нагоди», деякі відбивають якісь особисті переживання їх творця. Чимало сонетів породжено довгими роздумами автора про людську природу, про світ, що оточує людину. Проблеми, поставлені в сонетах, нерідко глибоко філософічні, що аж ніяк не суперечить універсальній природі цієї поетичної структури. Сонетна форма поетичного вираження надзвичайно драматична. Сама композиція сонета (тема - антитема - розв'язка) передбачає боротьбу протилежних почуттів і думок. У ньому дуже природно знаходять своє художнє втілення сповідь, інвектива, пейзажний малюнок, філософська композиція і т. ін. 

   У циклі три головні дійові особи: сам ліричний герой, його юний і прекрасний друг, кохана поета. Перших два ми бачимо очима поета. Його відношення до  них зазнає зміни, і з описів відчуттів поета по відношенню до цих  двох осіб перед нами виникає великий і складний образ головного  ліричного героя "Сонетів".
   Не можна безпосередньо ототожнювати ліричного героя "Сонетів" з самим  Шекспіром. Звичайно, в образ ліричного героя увійшло немало особистого. Але це  не автопортрет, а художній образ людини, такий же життєво  правдивий і реальний, як образи героїв шекспірівських драм. 

   Оскільки порядок, в якому дійшли до нас "Сонети", декілька  переплутаний та складність сюжетних колізій, що відбивають непрості стосунки протагоністів, так само як і проблемна багатоманітність збірки, вимагають створення бодай умовної схеми розміщення сонетів. Дослідники (серед них провідний радянський шекспірознавець О. Анікст) пропонують таку структуру розміщення тематичних груп, на які розпадаються «Сонети»: 

А. Сонети, присвячені другові: 1-126. 

 1. Оспівування друга: 1-26. 

 2. Випробування дружби: 27-99.  

   а) гіркота розлуки: 27-32; 

   б) перше розчарування в другові: 33-42; 

   в) сум і побоювання: 43-55; 

   г) зростаюче відчуження і меланхолія: 55-76; 

   д) суперництво і ревнощі до інших поетів: 77-96; 

   є) «зима розлуки»: 97-99. 

3. Торжество відновленої дружби: 100-126. 

 Б. Сонети, присвячені смуглявій коханій: 127-152. 

 В. Закінчення - радість і краса кохання: 153-154. 
 
 

            6_ Герої та прототипи сонетів 
     

   Прибічники біографічного трактування «Сонетів» здавна намагаються встановити, ким же були прототипи образів друга і коханої. Хто ж саме ховається в образах "білявого друга" і "чорноволосої красуні", цього, як писали біографи Шекспіра, "смуглявого демона" його сонетів.
  Оскар Уайльд навіть присвятив загадці "Сонетів" одну зі своїх новел - "Портрет містера W.Н.", герой якої, намагаючись розшифрувати ім'я прототипу шекспірівських сонетів, доходить до безумства і кінчає самогубством.
   Існують найрізноманітніші припущення. Образ «юного друга» найчастіше пов'язують з іменем покровителя Шекспіра лорда Саутгемптона. Існують також інші версії. «Смугляву леді сонетів», починаючи з XIX ст., ототожнювали з придворною дамою королеви Єлизавети Мері Фіттон та ін. У 1973 р. англійський історик А. Роуз висунув іншу версію, згідно з якою прототипом героїні була Емілія, дочка придворного музиканта Б. Бассано і дружина Вільяма Ланьє.  

    

   Отже, можливий прототип смуглявої леді у реальному житті:  

   Мері Фіттон  (1578-1647) 
   Довгий час Смуглявою леді літературознавці називали Мері (або Молл) Фіттон. Цю чарівну дівчину призначили до двору в 1595 році, коли їй виповнилося сімнадцять. Ставши фрейліною королеви Єлизавети, Мері супроводжувала її на спектаклі. По деяких припущенням, з Вільямом Шекспіром вона зустрілася на одному з придворних свят.  Цілком можливо, що народженню дивних шекспірівських образів – Беатріче і Розалінди – ми зобов'язані саме Мері Фіттон. У своїх сонетах поет, що володів, до речі, по спогадах сучасників, вельми привабливою зовнішністю і статним складанням, скаржився на її невірність і легковажність, змальовує Смугляву леді безсоромною кокеткою. 

  Я клялся в доброте твоей не раз,
  В твоей любви и верности глубокой.
 Я ослеплял зрачки пристрастных глаз,
 Дабы не видеть твоего порока.
 Я клялся: ты правдива и чиста, –
 И черной ложью осквернил уста. 

   Проте за цю пані Шекспір міг би без жалю віддати своє життя. В усякому разі, в такій роковім помилці довгий час знаходилися дослідники... 

   Тим часом доля Мері Фіттон виявилася вельми трагічною, а репутація – заплямованою: у 1600 році вона народила позашлюбного сина від графа Пембрука (імовірно шекспірівського друга і заступника), який, судячи з усього, і не збирався одружуватися на ній. Королева, дізнавшись про те, що сталося, видалила Мері з палацу, а її коханого, що зрадив, відправила до в'язниці. Навіть після цього він відмовлявся поєднуватися браком з „ощасливленою”  їм пасією, вважаючи її непідходящою парою.
   Тому Мері, нібито Смуглява і підступна леді, повернувшись в батьківський маєток зганьбленою і приниженою, довго не могла прийти в себе. Першого, того нещасного дитяти, вона втратила. Потім народила двох позашлюбних дітей (урок явно не пішов їй про запас!) від адмірала Річарда Лівсона, і незадовго до народження одного з них поспішно вийшла заміж.  

   Чи була підступною спокусницею ця жінка, що постраждала в результаті своєї зайвої довірливості? Швидше за все, не була. Та і чи була вона тією самою Смуглявою апечатленной в сонетах Шекспира? Досить пізно виявлений портрет Мері відповідає негативно на це питання: у неї каштанове волосся і світлий колір обличчя. 

   А ось про що говорять дослідження професора А. Роуза, історика і літературознавця. Ще при Генріху VIII, батьку Єлизавети, до Англії з Венеції приїхала італійська сім'я музикантів Бассано, що служила при королівському дворі. Глава сімейства помер в 1576 році, залишивши дружину і малолітніх дочок. Одну з них звали Емілією. У 1587році, після смерті матері, їй, сімнадцятилітній, довелося самій заробляти собі на життя. Все, чим володіла ця дівчина, – на рідкість смуглява шкіра і непогані музичні здібності. Незабаром юна італійка стала коханкою старіючого лорда Хенсдона Чемберлена – двоюрідного брата самої Єлизавети. З нею королева обійшлася м'якіше: дізнавшись про вагітність Емілії, її  видали заміж за сина іншого придворного музиканта. Звали його Вільям Ланье.  Саме лорд Чемберлен ще в 1564 році зібрав трупу акторів для придворного театру. Опісля тридцять років видне місце в цій трупі зайняли Шекспір і його друг Річард Бербедж. Швидше за все, якраз в цей час драматург зустрівся
із Смуглявою  леді. Їй було двадцять чотири роки, Шекспірові –близбко тридцяти.
   Таємнича Смуглява леді шекспірівських сонетів. Навряд чи можна сперечатися протой факт, що вона дійсно існувала в житті великого англійця. Але ким все-таки була та, що викликала таку пристрасть в серці поета напевно невідомо?! 

   Проте,розгадання цієї загадки не таке й суттєве для сприйняття циклу шекспірівських сонетів, які, зрештою, є поетичним документом епохи, а не біографічним. 
 
 

                    7_ Аналіз сонетів 
     

   Надзвичайно емоційне ставлення до дружби - константа ренесансного стилю мислення. І хоч віршових сонетних циклів на цю тему в європейській поезії Відродження небагато - можна пригадати лише сонети Мікеланджело - саме їх трактування аж ніяк не виняткове. Гуманісти, які створювали модель ідеальної людини у своїх творах, прагнули втілити свої сподівання в реальній життєвій практиці. Ренесансне схиляння перед людською природою - в «обожненні» друга. Виникає надзвичайно активне прагнення до спілкування. Створюються різноманітні гуртки, академії (напр., славнозвісна Платонівська академія у Флоренції). Гуманісти постійно обмінюються один з одним палкими посланнями. Автори епістол прагнуть висловити «хвилювання душі», «дати душам бути разом» і т. ін. Солодкому спілкуванню присвячені цілі сторінки трактатів цього часу. Дружба сприймається як природний стан людської душі. У таких міркуваннях чимало від умовних мислительних формул, але є в них і справжнє захоплення неповторністю людської індивідуальності.
 
   Близький до стилю епохи й Шекспір у початкових віршах «Сонетів». Перші 17 віршів є варіацією однієї теми. За своїм настроєм вони співзвучні поемі «Венера і Адоніс».
   Друг, зачарований своєю красою, цурається шлюбних пут. Як досконале творіння природи, він сам порушує одвічний закон буття. Адже все в природі прагне любові, продовження себе в нащадках. Провідною в сонетах цієї групи стає альтернатива: згасання життя або його відродження. Проходить протиставлення тлінності Краси і невблаганності Часу. Час утілює той закон природи, відповідно до якого все що народжується розцвітає, а потім приречено на зів'янення і смерть. Тут перед нами виявляється оптимістичний погляд на життєвий процес. Час може знищити одну істоту, але життя буде продовжуватися.
Тому давши життя синові, друг утвердить себе в майбутньому, переможе безжальний час. Тема розробляється, виникають нові й нові образи. Шекспір використовує несподівані побутові зіставлення: юний друг подібний до скнари, який позбавляє себе багатих прибутків (Сонет_ 4, 6). Звучать і традиційні в ліричній поезії Відродження мотиви: старість схожа на безжальну зиму, зів'яла троянда говорить про скороминучість краси. 

   Нарікання на нерозумність друга, який повстає проти законів гармонії, змінюються в сонетах захопленим гімном його красі. Адже,існує ще один засіб боротьби з Часом. Його дає мистецтво. Воно також забезпечує людині безсмертя. Свою задачу поет і бачить у тому, щоб у віршах залишити потомству вигляд тієї людської досконалості, яке виявляв його прекрасний друг.
      Милування досконалістю людини притаманне мислителям, поетам і живописцям епохи. Палкі прихильники краси, в якому б вигляді вона не поставала - античні пам'ятки, природа, людське тіло, - вони створюють справжній культ прекрасного, в центрі якого незмінно опиняється людський індивід. Красу людського тіла змальовує С. Боттічеллі в чудовій картині «Народження Венери». Італійський гуманіст Дж. Манетті в книзі «Про достоїнство і перевагу людини» вигукує: «Яке велике і яке чудове достоїнство людського тіла... Наскільки благородна і досконала душа людини». 

   Однак поступово ідилічна умиротвореність початкових сонетів згасає. У тексті виникають сумні ноти. Посилюється тема Часу, що зумовлює зростання філософського потенціалу сонетів. Час - безжальний противник, та ліричний герой знаходить у собі мужність кинути йому виклик  (Сонет_19): 

  „Зимою, летом, осенью, весной
Сменяй  улыбок слезы, плачем - смех.
Что хочешь делай с  миром и со мной, -
Один  тебе я запрещаю грех „                  його зброєю у цій боротьбі стає поезія, сила якої в її щирості й правдивості (Сонет_21). Поет дасть другові нове життя, оспівавши його в своїх віршах (Сонет_18). 

   Передвіщає втрату колишньої гармонії і розлука з другом, де почуття виявляє себе з такою силою, що навіть при відсутності друга він  постійно залишається живою реальністю для поета (Сонети_27-32): 

                        "Усердным взором сердца и ума
          Во  тьме тебя ищу, лишенный зренья.
          И кажется великолепной тьма,
          Когда в нее ты входишь  светлой тенью" (27).
           
   Урочисто піднесена мова перших сонетів помалу починає поступатися місцем живому розмовному слову. Чіткіших обрисів набирає образ самого ліричного героя. Доля не завжди була ласкава до нього (Сонети_29, ЗО) : 

Когда в раздоре с  миром и судьбой,
Припомнив годы, полные невзгод,
Тревожу я бесплодною мольбой
Глухой  и равнодушный  небосвод 

И, жалуясь на горестный удел,
Готов меняться жребием  своим
С тем, кто в искусстве  больше преуспел,
Богат надеждой и людьми любим, - 

Тогда, внезапно вспомнив о  тебе,
Я малодушье жалкое кляну,
И жаворонком, вопреки  судьбе,
Моя душа несется в  вышину. 

С твоей любовью, с  памятью о ней
Всех  королей на свете  я сильней. (29) 

  І все ж таки герой вірить, що дружба винагородить його за всі розчарування, пережиті в минулому, його почуття до друга стає дедалі інтенсивнішим, набирає характеру ідеалу, навіть ілюзії. 

   Проте утвердженню гармонії чинить опір сама реальність. З'являється нова тема: зрада друга і невірність коханої (Сонет_33). Запал дружби змінюється гіркотою розчарування, настає тимчасове охолодження. Але почуття любові зрештою все-таки перемагає. Поет прощає другу навіть те, що він відняв у нього кохану. Для нього важче позбавитися його дружби, ніж її любові ( Сонет_40):
"Тебе,мой друг, не ставлю я в вину,Что
  владеешь тем,  чем я владею.
Нет, я в одном тебя лишь упрекну,
Что пренебрег любовью  ты моею"  

 Страждаючи  від подвійної зради, герой все ж таки прагне виправдати юнака (Сонет_41). Добре, світле начало бере гору над дисгармонією буття. Тема безмежної відданості другові не тільки не зникає, але й набирає дедалі драматичнішого характеру (Сонет_57-58). Саме в ній герой намагається віднайти втрачену цілісність свого внутрішнього світу. 

Протагоніст сонетів, по суті, стикається з тією самою  проблемою, осмислити яку були покликані  центральні персонажі шекспірівських трагедій: людина і її час. Роздуми  героя стають усе більш глобально-філософськими. Зростає їх емоційна виразність. Уже не тільки перипетії особистого почуття, але й мінливість усього сущого, недосконалість світу хвилюють його. Кульмінацією обурення стає славнозвісний 66-й сонет, надзвичайно співзвучний монологу Гамлета «Бути чи не бути»: 

Зову  я смерть. Мне видеть невтерпеж
Достоинство, что просит подаянья,
Над простотой глумящуюся ложь,
Ничтожество в роскошном одеянье,
И совершенству ложный приговор,
И девственность, поруганную грубо,
И неуместной почести  позор,
И мощь в плену у  немощи беззубой,
И прямоту, что глупостью  слывет,
И глупость в маске  мудреца, пророка,
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.