На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа нтелектуальна власнсть: сутнсть та проблеми її комерцалзацї в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 10.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 13. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ
     КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-
     ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

     Кафедра економічної теорії 
 

     КУРСОВА РОБОТА 

     з  основ економічної  теорії, мікроекономіки
     та  макроекономіки 

     на  тему № 23 “Інтелектуальна власність: сутність та проблеми її 
     комерціалізації в Україні” 

                     
                 
                 
                 
                 
                 
 
 
 
 
 
 
     Київ 2009
     ЗМІСТ 

     ВСТУП........................................................................................................................3
    1. Сутність та значення інтелектуальної власності................................................5
    2. Об’єкти і суб’єкти інтелектуальної власності....................................................9
    3. Винагорода за користування інтелектуальною власністю..............................17
    4. Інтелектуальне  піратство і система охорони  інтелектуальної власності в  Україні……………………………………………………………………………..23
    5. Проблеми  комерціалізації інтелектуальної  власності в Україні…………….35

     Висновки...................................................................................................................42

     СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………….44
 

      ВСТУП
     Тенденції розвитку науки і культури свідчать про те, що XXI століття стане ерою панування інтелектуального капіталу. Найголовнішими показниками цивілізованості  суспільства все більшою мірою  стають його культура, науково-технологічний  рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому, і, врешті-решт, добробут суспільства, який значною мірою залежить від рівня ефективності інноваційної та творчої діяльності в ньому.
     В сучасному постіндустріальному  суспільстві економічне зростання  набуває інтенсивного інноваційного  характеру. Якщо в індустріальному  суспільстві основним виробничим ресурсом виступали сировина та енергія, то в  інноваційному господарстві таким  ресурсом стає інформація. Нові відкриття, винаходи, інші об’єкти технологій, принципово нові товари і послуги  стають складовою економічного процесу. Інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. Ці тенденції спостерігаються в країнах із різним рівнем життя і різним обсягом ВВП. Весь навколишній світ все більше стає результатом матеріалізованих знань, а виробництво цих знань є найважливішою складовою економічної діяльності.
     Формування  з інтелектуальних ресурсів суспільства  інтелектуального капіталу прямо залежить від ефективного режиму охорони  інтелектуальної власності. Його можна  вважати важливою передумовою нарощування  інтелектуального капіталу і конкурентоспроможності компаній в умовах зростаючої конкуренції  у галузі високих технологій. Актуальність питання щодо оптимізації системи  охорони інтелектуальної власності  обумовлена активізацією процесу поширення  наукових і технологічних досягнень. В умовах науково-технічного прогресу, коли відтворення інтелектуального товару не вимагає значних матеріальних та часових затрат, зростає необхідність у становленні ефективного режиму охорони інтелектуальної власності.
     Не  зважаючи на існування в Україні  певної законодавчої бази у сфері  захисту прав на інтелектуальну власність, на практиці сьогодні ми дуже часто  стикаємося з проблемами, які обумовлені відсутністю по справжньому дієвої, гнучкої і максимально налагодженої законодавчої бази в галузі захисту  прав інтелектуальної власності.
     Виклики сучасної епохи в сфері розповсюдження інформаційних технологій надають  надзвичайної актуальності створенню  в Україні системи законів, які  будуть об’єднувати в собі всі  аспекти створення і захисту  інтелектуальної власності в  державі. Тільки створення по справжньому дієвої, гнучкої і максимально налагодженої законодавчої бази в захисту прав інтелектуальної власності здатне вирішити існуючи проблеми в цій галузі і забезпечити конкурентоспроможність української економіки в сучасному світі.
     Об'єктом  дослідження є норми чинного законодавства України, що регулюють захист права інтелектуальної власності. 
     Предметом дослідження  є відносини, які виникають при порушенні та захисті права інтелектуальної власності.
     Метою даної курсової роботи є пояснення сутності інтелектуальної власності та визначення її суб’єктів та об’єктів. На даний час питання про роль інтелектуальної власності в економічному і культурному розвитку суспільства є досить актуальною.
     В даній курсовій роботі ми дамо характеристику інтелектуальної власності та її особливості, об’єктам та суб’єктам. Окремо буде висвітлено питання про інтелектуальне піратство та про його позитивні і негативні сторони, а також систему державної охорони права інтелектуальної власності в Україні.
     Було  зроблено спробу дослідити проблеми, з якими стикаються власники такого активу, як «інтелектуальна власність» в процесі його використання. Робота складається з п’яти розділів, в яких послідовно досліджується проблема комерціалізації інтелектуальної власності в Україні. 
 

 

      1. Сутність та  значення інтелектуальної  власності 

     Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських  зв’язків, комп’ютеризації виробництва  інформація стала таким самим  об’єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн  показав, що саме по собі виробництво  вже не є визначальним чинником зростання  економічних показників, воно поступово  поступається місцем науці, розвитку нових  технологій. У зв’язку з цим  питома значимість інтелектуальної  власності в житті людей зростає  вже не щодня, а щогодини.
     Охорона прав на результати інтелектуальної  діяльності введена порівняно недавно  – дещо більше 200 років тому, - термін, з історичної точки зору, мізерно  малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, - творів літератури і мистецтва, а  також винаходів.
     Відповідно  до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу  літературної, художньої, наукової і  технічної творчості, наша незалежна  держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних  і матеріальних інтересів, що виникають  у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
     Країни  приймають закони з охорони інтелектуальної  власності з таких основних причин:
     по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права творців  на їхні твори і право суспільства  на доступ до цих творів;
     по-друге, уряди країн відомо прагнуть заохочувати  творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.
     У цілому законодавство у сфері  інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших  творців інтелектуальних товарів  і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об’єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукт діяльності людського розуму як такого.
     Питання охорони і використання інтелектуальної  власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати  все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України  усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займається або готується  до подібного роду діяльності, треба  досить чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, у чому полягає  її сутність, як вона охороняється в  сучасному світі, до яких серйозних  матеріальних витрат може призвести  порушення прав інтелектуальної  власності.
     Інтелектуальна  власність, що охороняється зараз у  більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших  стимуляторів прогресу в усіх галузях  розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які  вивчають творчу діяльність, розглядають  механізм діяльності людини, розкривають  закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв’язок  між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність  як засіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об’єкт права у зв’язку із суспільною цінністю та пов’язані з нею правовідносини.
     Інтелектуальна  власність – частина цивільного права, що об’єднує дві сфери прав – промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об’єктів, що дістали застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., стало загальновживаним, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.
     Під терміном інтелектуальна власність  розуміють сукупність виключних  прав на результати інтелектуальної  діяльності, яка охоплює авторське  право і суміжні права, а також  так звану промислову власність. Право інтелектуальної власності  – право юридичних і фізичних осіб на володіння, користування і розпорядження об’єктами авторського права і суміжних прав, винаходами, торговельними марками, іншими об’єктами інтелектуальної власності.
     Термін  охорона інтелектуальної власності  означає сукупність економічних, юридичних, політичних та інших заходів, спрямованих  на запобігання порушенням прав інтелектуальної  власності. На противагу охороні, під  захистом інтелектуальної власності  розуміють заходи, спрямовані на відновлення  становища власників прав інтелектуальної  власності у випадку, якщо такі права  були порушені. Отже, поняття охорона  і захист є далеко не синонімами.
     До  об’єктів права промислової власності  належать: технічні рішення (винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставляються на промислових виробах, що використовуються при наданні  послуг(торговельна марка); зовнішній  вигляд промислових виробів (промислові зразки – малюнки чи моделі); сорти  рослин; географічне зазначення місць  походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті (комерційні (фірмові) найменування); компонування інтегральних мікросхем. До права промислової власності  включене також право на припинення недобросовісної конкуренції, тобто  на використання прийомів, що суперечать усталеним у промисловій і  торговельній практиці чесним звичаям.
     Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору. Створеного внаслідок  творчої інтелектуальної праці. Вони стосуються особливих форм творчості, що належать, головним чином, до засобів  масових комунікацій – не лише до друкованих публікацій, а й до радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп’ютерних систем збереження та відтворення інформації.
     Авторське право охороняє форму вираження  ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає  правова охорона форми твору  – розташування слів, нот, знаків. В об’єктивному змісті авторське право – це сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва. У суб’єктивному змісті авторське право – це особисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури, мистецтва.
     Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій  мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом.
     Для того щоб навчитися виявляти у  своїй продукції, розробках створювані при цьому об’єкти інтелектуальної  власності, необхідно набути певних знань у зазначеній сфері. Це дасть  можливість одержати не лише право  на охорону інтелектуальної власності  в країні та за кордоном, а й перетворити  її в особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий  і високоприбутковий, у разі правильного  його використання.
     Необхідним  елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність  сучасної, міжнародно визнаної системи охорони об’єктів інтелектуальної власності. Україна – держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом – і створює саме таку систему.
     Нормативно-правова  база у сфері інтелектуальної  власності постійно вдосконалюється  і поповнюється новими документами  з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально  захистити національного виробника  та іноземного інвестора від правопорушень  та зловживань у цій сфері, кількість  яких невпинно зростає. 
 
 
 

       
 
 

 

      2. Об’єкти і суб’єкти інтелектуальної власності 

     У залежності від особливостей об'єктів  права інтелектуальної власності  можна виділити чотири її різновиди:
    авторське право і суміжні права;
    право на відкриття;
    промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що  називають також патентним правом);
    інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).
     Об'єкти права інтелектуальної власності  варто відрізняти від матеріального  носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної  праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної  власності належить тільки авторам  і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні  носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але  вже не на праві інтелектуальної  власності, а в порядку звичайного майнового права.
     Інтелектуальна  власність у широкому розумінні – це юридична категорія, яка застосовується для:
       - визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);
      - позначення належності таких  результатів творчої праці відповідним  суб’єктам діяльності;
      - закріплення за цими суб’єктами  особистих немайнових і майнових  прав, пов’язаних із розробкою  та використанням створених ними  інтелектуальних продуктів.
     У складі об’єктів інтелектуальної власності  виокремлюють:
     1) об’єкти промислової власності.  З-поміж об’єктів промислової  власності окремо також виділяють  так звані засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними продукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, зазначення походження товарів);
     2) об’єкти, що охороняються авторськими  і суміжними правами;
     3) інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної  власності.
     Згідно  з Паризькою конвенцією з охорони  промислової власності (1883 р.) до об’єктів цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також способи захисту  від недобросовісної конкуренції.
     Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття «інтелектуальна власність» права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
     Поняття «промислова власність» розуміють у найширшому значенні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також, і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промисловості та всіх продуктів промислового чи природного походження.
     Основними об’єктами промислової власності  є результати винахідництва та промислові зразки.
     Винахід – це технологічне (технічне) вирішення  у будь-якій галузі суспільно-корисній діяльності, що відповідає вимогам  патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.
     Винахід (корисна модель) – результат  інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.
     Об’єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.
     Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об’єктом винаходу. До них, зокрема, належать:
      - пристрій – машина, механізм, прилад  тощо, які характеризуються наявністю  конструктивних елементів та  зв’язків між ними, їхнім взаємним  розташуванням, формою виконання,  параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;
      - речовина – індивідуальні хімічні  сполуки, композиції (сполуки, суміші, сплави тощо), продукти ядерного  перетворення, які характеризуються  якісними і кількісними ознаками;
      - штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин – спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.
     До  способів належать процеси виконання  дій над матеріальним об’єктом (об’єктами) за допомогою інших матеріальних об’єктів. Спосіб характеризується наявністю  дій або сукупністю дій, порядком їхнього виконання в часі.
     Авторське право не поширюється на:
     1) офіційні документи (закони, укази,  постанови, судові рішення, інструкції);
     2) державні символи та знаки  (прапори, герби, ордени, грошові  знаки);
     3) твори народної творчості;
     4) повідомлення про новини дня,  поточні дії, що мають характер  звичайної прес-інформації;
     5) ідеї, процедури, процеси, концепції,  винаходи, корисні моделі, промислові  зразки, знаки для товарів і  послуг, раціоналізаторські пропозиції;
     6) твори, термін дії авторського  права на які закінчився.
     Під комп’ютерною програмою розуміють  об’єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для  забезпечення функціонування електронних  обчислювальних машин. Конкретно –  це набір інструкцій у вигляді  слів, цифр, символів чи в будь-якому  іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять  її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття «комп’ютерна програма» охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об’єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми.
     Авторське право поширюється на будь-які  програми як оприлюднені, так і не оприлюднені, подані в об’єктивній формі, незалежно від їхнього матеріального носія чи якості. Поняття «комп’ютерна програма» не поширюється на бази даних.
     Правовій  охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп’ютерні програми, включаючи принципи організації  інтерфейсу, алгоритму та мов програмування.
     Розширення  сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв’язувати все  складніших задач обумовлюють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вартості технічних засобів  ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об’єктом комерційних  відносин.
     Результати  творчої діяльності людини, які не належать до об’єктів промислової  власності та об’єктів, що охороняються авторськими та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних  об’єктів інтелектуальної власності.
     Раціоналізаторська  пропозиціяце технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослідження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.
     За  своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від  останніх мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, сказати б, «місцеву»  новизну, є новою щодо техніки  і технології, яка використовується на даному підприємстві, незалежно  від того, чи відоме це технічне рішення  ще деінде, чи ні.
     Економічне  значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень виробництва  на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною  протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів НТП все  частіше з'являються нові технологічні процеси та більш досконале обладнання. У зв’язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об’єктом раціоналізаторських пропозицій.
     Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові.
     Термін  «ноу-хау» походить від англійського виразу «знати як зробити». До «ноу-хау» належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об’єктами «ноу-хау» можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції. Важливою ознакою «ноу-хау» є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.
     Комерційна  таємниця – це відомості, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.
     Суб'єкти інтелектуальної власності підрозділяються  на дві групи:
    суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);
    правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);
       Автор - головний  суб'єкт авторського права.  Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення  його  дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей. Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – автори  користуються захистом авторського законодавства в Україні, якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб.
     Розрізняються два види співавторства :
    твір являє собою  одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);
    твір складається з 16 частин, кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави).
     Суб'єктами авторського права є правонаступники  автора – спадкоємці, контрагенти  по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.
     Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.
     Особисті  немайнові права  це  право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).
     Особисті  немайнові права – право авторства, право на ім'я і право на захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати  захист цих прав, і ці правомочності  спадкоємців строками не  обмежуються.
     Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права", і полягають у тому щоб:
    вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;
    забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;
    вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;
      протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні  твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; право на  обнародування твору.
     Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише мінімальні ставки.
     Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору або іншій особі, що має  авторське право, належать виключні права на використання твору в  будь-якій  формі і будь-яким способом, зокрема, йому належить виключне право дозволяти або забороняти:
    відтворення творів;
    привселюдне виконання і привселюдне розголошення творів;
    привселюдний показ;
    будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі або по кабельній мережі вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;
    переклади творів;
    переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів.
     Автори  творів образотворчого мистецтва крім названих мають додаткові права (якщо твір став власністю іншої особи). Це:
    право доступу – можливість відтворювати свій твір
    право проходження, що означає, що  при перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має право на винагороду від продавця у вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни.
     Цей перелік не є вичерпним, зокрема, виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.
     Майнові права авторів переходять у спадщину.
     Охорона прав авторів діє в строки, установлені  ст. 24 Закону «Про авторське право і суміжні права». По загальному правилу, охорона, надана дійсним Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.
     Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років  після смерті останнього автора.
     Для творів, обнародуваних анонімно або  під псевдонімом, строк охорони  минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особистість протягом 50 років, то застосовуються загальні правила о термінах охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих  авторів діє протягом 50 років після їхньої реабілітації . Авторське право на твір, опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опублікування. Дія строку охорони починається з 1 січня року, що йде за роком, у якому мали місце вищевказані юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручуванню, спотворюванню або іншому змінюванню  твору або якому-небудь іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора, охороняються безстроково.
     Після закінчення терміна дії авторського  права твір стає суспільним  надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися  будь-якою особою  (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і т.д.) і без виплати  авторської винагороди. Проте при  цьому повинні дотримуватися  виняткові безстрокові права  авторів - право авторства, право  на авторське ім'я, право на захист  твору і репутації автора (право  на недоторканність твору). 

 

      3. Винагорода за користування інтелектуальною власністю 

     Підходи до винагороди (ціни) за користування інтелектуальною  власністю змінювалися в ході розвитку ліцензійної торгівлі. Якщо в 50-х і на початку 60-х років  нинішнього століття ліцензування розглядалось як другорядна підприємницька діяльність, а винагорода вважалась “додатковим заробітком”, відповідно і ціна часто визначалася за суб’єктивними критеріями продавця. В міру все більшого входження інтелектуальної власності у ринок почала проявлятися невідповідність такого підходу до такої форми власності, як товару. З'явилась потреба узагальнити існуючі й розробити нові методи винагороди. У 60-ті - на початку 70-х років з’явилася велика кількість публікацій на цю тему. І в наш час продовжуються дискусії щодо теоретичних основ вартості, ціни творчої продукції, економічної суті ліцензування тощо.
     Винагорода (ціна) за використання того чи іншого об’єкта інтелектуальної власності, - найбільш складний момент відносин між продавцем і покупцем. Існуюча міжнародна практика визначення вартості винаходу, промислового зразка, ноу-хау тощо дає такі форми винагороди:
     1. Пряма грошова винагорода. Це може бути:
     а) виплата твердої суми - коли нарахована сума повинна бути виплачена зразу повністю або за певний проміжок часу;
     б) роялті - коли відбуваються повторні виплати нарахованої суми в залежності від отриманих результатів (обсягу продукції, послуг, розміру прибутку);
     в) гонорар, тобто винагорода за послуги, які надають спеціалісти зі сфери  інтелектуальної власності;
     г) авторський гонорар, який отримує автор  твору літератури, мистецтва та іншого об'єкта авторського права.
     2. Опосередкована грошова винагорода і не грошова винагорода. Це можуть бути:
     а) доходи від операцій,  пов’язаних з ліцензіями;
     б) дивіденди, якщо ліцензіар бере фінансову  участь у підприємстві ліцензіата;
     в) прийняття заходів щодо зміни  вартості чи розподілу затрат, наприклад, затрат на підтримку чи захист прав на винахід або  товарний знак;
     г) отримання інформації про ринок, що допоможе вигідніше пре дати інтелектуальну власність;
     ґ) передача ліцензіару акцій, інших цінних паперів, а також відправлення на адресу ліцензіара товарів, у т.ч. товарів  за ліцензією та іншого.
     Практика  зарубіжних фірм свідчить, що вони не розголошують прийоми і методи розрахунку винагород. Окремі спеціалісти навіть не рекомендують використовувати формули для  встановлення розрахункової ціни об'єкта інтелектуальної власності.
     Розглянемо  детальніше механізм виплати прямих грошових винагород.
     Виплата твердої суми винагороди  використовується, як правило, в тих випадках, коли фірма-покупець мало відома на ринку, і  є сумніви, чи вдасться їй налагодити успішний випуск і комерційну реалізацію винаходу, розробки і т. ін. Такий  платіж може бути використаний, якщо вкрай  важко проконтролювати обсяг  випущеної за ліцензією продукції. У цьому випадку ліцензіар  може просто не отримати необхідних для  розрахунків даних.
     Тверді  платежі можуть бути присутні в більшості  ліцензійних контрактів, але їх розміри, як показує практика, складають в середньому 10-20 % загальної ціни ліцензії. Вони є своєрідним авансом, який виплачується ліцензіару після передачі ліцензіату, наприклад, технічної документації тощо.
     Роялті - ця своєрідна участь ліцензіара в прибутку ліцензіата є основною формою винагороди. Питання про розмір процента відрахувань (ставка роялті) і про те, чого повинні збиратися ці відрахування (база роялті), - найбільш складне в світовій ліцензійній торгівлі.
     База  роялті може мати декілька варіантів  вибору: економічний ефект, прибуток, обсяг реалізації у грошовому  виразі чи натуральних показниках, вартість переробленої сировини і т. ін. Частіше в ліцензійній торгівлі використовується обсяг реалізації продукції у грошовому виразі. Причому для того, щоб гарантувати  ліцензіару надійність і стабільність платежів, використовується не фактична продажна ціна, а середня ціна, яка діє в цей момент на товарному ринку. Для сировинних товарів - це біржове котирування, для інших - довідкові індекси цін, які періодично публікуються зарубіжними кон’юнктурними виданнями і бюлетенями спеціалізованих фірм.
     Ставка (процент) роялті залежить від ряду факторів:
     - обсягу патентної охорони, якості складання формули винаходу (найбільш високі ставки роялті використовувались саме в тих випадках, коли винахід захищений цілим блоком патентів у різних країнах);
     - виду ліцензійного контракту (найдорожча ліцензія - повна, найдешевша - проста ліцензія);
     - строку дії ліцензії (чим більший строк, тим менший процент відрахувань),
     - можливість контролювати випуск продукції за ліцензіютих випадках, коли контроль ускладнений, ставка підвищується. Наприклад, якщо для ліцензій на машини та обладнання середня ставка роялті складає 5-7 % обсягу продажу, то для хімічного виробництва вона зростає до 10-12 %);
     - інших факторів.
     Підкреслимо, що в межах антимонопольного законодавства  суди розвинутих країн виробили своєрідну систему правового захисту “чесної праці” в бізнесі. Якщо суд встановить, що ставка роялті явно занижена в порівнянні з аналогічними ліцензійними контрактами у відповідній сфері економіки, контракт може бути розірваним за вимогою ображеної сторони.
     Методи  визначення роялті умовно поділяють  на дві групи: аналітичні й емпіричні.
     Аналітичний метод, як правило, базується на прямому  розрахунку додаткового прибутку чи економії ліцензіата. Обчислення проводять  на основі оцінок параметрів майбутнього  виробництва конкретного покупця  ліцензії. Слід зазначити, що результати таких обчислень залежать не тільки від економічних характеристик  технологій чи виробів, які ліцензуються, а й від критеріїв, за якими  оцінюються підсумки господарської  діяльності ліцензіата. Ці критерії передбачають спочатку вибір належного показника  прибутковості (в практиці західних фірм можуть використовуватися декілька показників прибутковості), а потім вибір базової величини такого показника, з яким порівнюються результати освоєння ліцензії.
     Західні фірми особливо широко застосовують такі показники, як зведений (або дисконтний) прибуток і внутрішня норма прибутку (або фактичний дохід).
     Дисконтний  прибуток являє собою суму прибутку, яка очікується від певного капіталовкладення, і перераховану на момент початку  відповідного дії проекту з допомогою  коефіцієнтів, які враховують зміну  “цінності” грошей, які є, залежно від часу їх отримання.
     Як  відомо, ці зміни обумовлені станом кредитно-грошових відносин й інфляції (сьогодні практично всі банки, які  регулюють ставки, роблять поправку на інфляцію). Розрахунок дисконтного  прибутку ведеться так званим методом  дисконтного грошового потоку (ДГП), у відповідності з яким суми, що плануються отримати в майбутньому, перераховуються у допомогою спеціальних коефіцієнтів (коефіцієнтів дисконтування).
     Практика  показує, що вже сама можливість вибору показника прибутковості, який використовується в як інструмент інвестиційного аналізу, створює ситуацію неоднозначності  при розрахунку додаткового прибутку ліцензіату. Проте можна стверджувати, що ця неоднозначність є більш  низького порядку, ніж невизначеність у встановленні базової величини прибутковості.
     Емпіричні методи. У зв’язку з труднощами, які виникають при виявленні роялті через додатковий прибуток, в практиці торгівлі ліцензіями широко застосовуються емпіричні методи. Їх перевага - відносна простота, а недолік - середні показники, відірваність від конкретної ситуації, що часто приводить до помилкових  результатів. Розглянемо деякі з цих методів.
     Метод визначення роялті за аналогією є  найрозповсюдженішим. Слід зазначити, що найчастіше зустрічаються два варіанти. Перший, коли ліцензіар встановлює роялті за прецедентами ліцензійних угод, які він раніше укладав. При цьому роялті фіксується в тому ж самому розмірі, що й раніше, незалежно від відмінностей в кон'юнктурі і умов ліцензійних угод. Такий спосіб, який означає нівелювання всіх ліцензіатів і встановлення рівня роялті (як правило, максимально можливого) єдиного для всіх покупців, застосовується в основному при монопольному становищі ліцензіара й великому попиті на технологію. Принцип збереження стандартних комерційних угод, як показує аналіз угод японських ліцензіатів за 60-ті й початок 70-х років, є характерним для великих американських і деяких західноєвропейських монополій.
     Другий  варіант - коли роялті призначаються ліцензіаром за аналогією з ліцензійною угодою на подібну продукцію між третіми фірмами. Особливого досвіду в цьому набула Японія.
     До  середини 70-х років інформація про  комерційні умови ліцензійних угод японських фірм публікувалася Міністерством  зовнішньої торгівлі і промисловості  Японії. Проте вона була вкрай обмеженою, не дозволяла з достовірністю  встановити справжню ціну ліцензії. Зараз  використання цього методу має певні  труднощі, бо припинено регулярну  публікацію даних про роялті.
     Недоліки  емпіричних методів призвели до того, що деякі дослідники стали пропонувати  компромісні варіанти розрахунку роялті, які допомагають уникнути складних обчислень роялті, підвищити їх точність і надійність в порівнянні з емпіричними  методами.
     Перераховані  вище методи визначення роялті не вичерпують усіх способів, які використовуються в практиці міжнародної торгівлі і застосовуються для встановлення цього найважливішого параметра  розрахунку ціни ліцензії. Крім того, комерційний  аналіз провідних компаній при купівлі-продажу  обмежується розрахунком роялті.
     Так, наприклад, рішенню ліцензіара про  продаж ліцензій передує аналіз і  вибір оптимальної форми виходу на закордонний ринок. Оскільки розмір роялті безпосередньо впливає на дохід ліцензіара, то його зменшення  нижче певної межі може зробити варіант  ліцензійної угоди менш прибутковим, ніж інші. Таким чином, в кожній конкретній ситуації існує ліцензійний  розмір роялті, який прийнятий для  ліцензіара і розраховується також  багатьма продавцями ліцензії.
     Є об'єктивні межі зміни роялті, в  яких ліцензійна  угода вигідна  для всіх сторін. Встановлення меж  взаємоприйнятих розмірів роялті є  одним із найважливіших завдань  комерційного аналізу, який включає  такі моменти, як вибір оптимальної  форми платежу, вибір найкращого ліцензіата, встановлення єдиного роялті для декількох ліцензіатів, визначення доцільного обсягу прав і гарантій, які надаються згідно з ліцензійною  угодою тощо. Уміння користуватися всіма перерахованими засобами підчас підготовки до підписання угоди забезпечить прийняття правильних рішень, максимальну ефективність ліцензійних операцій.
 

      4. Інтелектуальне піратство і система охорони інтелектуальної власності в Україні 

     Стрімкий  розвиток суспільства вимагає адекватного  законодавчого регулювання відносин у сфері інтелектуальної, творчої  діяльності — визначальної рушійної сили забезпечення гідних умов життя  людини.
     Основою законодавства в цій сфері  є Конституція України. Нею громадянам гарантується воля літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних  і матеріальних інтересів, що виникають  у результаті різних видів інтелектуальної  діяльності.
     Конституцією  України проголошене право кожного  володіти, користатися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і передбачена  неприпустимість використання чи поширення  їх іншими особами без згоди правовласника, за виключеннями, установленими законом.
     Таким чином, основоположними конституційними  принципами формування відносин в інтелектуальній  сфері є свобода такої діяльності, визнання і захист її результатів, а  також наділення правами на ці результати їхніх творців. На реалізацію зазначених принципів і повинне  бути націлене цивільне законодавство  України.
     Існують різні точки зору з приводу  системи викладу в цивільному законодавстві норм по інтелектуальній  власності: від повної спеціалізації  по об’єктах в окремих законах  до детальної кодифікації одним актом законодавства.
     Після тривалих і напружених дискусій з  цього приводу Верховна Рада України  прийняла 16 січня 2003 року Цивільний  кодекс України, урегулювавши в цілому основоположні відносини в сфері інтелектуальної власності. Це припускає визначення детальних положень по охороні інтелектуальної власності законами й іншими нормативно-правовими актами. Такий структурний розподіл змісту цивільного законодавства про інтелектуальну власність дозволить гармонійно погодити узагальненість і стійкість цього законодавства з його динамічним розвитком.
     Більшість норм Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) по інтелектуальній власності містяться в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності». До них відносяться загальні положення про право, основні норми авторського права, суміжних прав, права інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, сорт рослин, породу тварин, а також права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, торгову марку (знак для товарів і послуг), географічну вказівку і комерційну таємницю.
     У загальних положеннях дається визначення поняття «право інтелектуальної  власності», розкривається його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об’єкти і суб’єкти права, викладається узагальнений зміст майнових і особистих  немайнових прав інтелектуальної власності, визначаються терміни їхньої дії, встановлюються основні умови використання зазначених об’єктів і передачі прав на них, регулюються  відносини з приводу об’єктів, створених за замовленням і в  результаті виконання трудового  договору, а також визначаються наслідки порушення і способи захисту  права інтелектуальної власності  судом.
     До  системи законодавства про інтелектуальну власність входять:
    Міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності
    Міжнародні договори, адміністративні функції яких виконує ВОІВ
    Міжнародні угоди держав-учасниць СНД
    Міжурядові угоди
    Загальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності
    Конституція України
    Кодекси України
    Закони України
    Укази Президента України
    Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України
    Відомчі нормативно-правові акти
    Спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності
    Спеціальне законодавство України у сфері промислової власності
    Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав
    Стандарти у сфері інтелектуальної власності
    Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності
    Державні стандарти України (ДСТУ)
     Довгий  час Україна займає одне із «провідних»  останніх місць в європейських та американських звітах про стан захисту  інтелектуальної власності в  світі. У відповідь на занепокоєність європейської та світової спільноти  українською державною пропагандою  дуже гостро ставиться питання підробки об’єктів авторського права. Піратство  для України є не лише додатковою підставою для згадок про нашу державу у пресі цивілізованого світу, але й одним із гальм  для інтеграції до світових глобальних об’єднань. Ми пишаємось тим, що більшість  кінофільмів канського фестивалю  українські кіномани бачать раніше за своїх західних колег, того, що книги Біла Гейтса читаються у піратському варіанті, а посередня провінційна компанія має на своїх комп’ютерах Windows XP та сімейство Microsoft Office.
     Але коли Соні Боно (Sonny Bono) пропагує американські цінності та захист прав інтелектуальної власності як частину цих багатовікових цінностей, хіба він згадує про те, що Сполучені Штати самі довгий час були найбільшою світовою країною-піратом, де визнавались лише авторські права американських громадян. А хто сьогодні взагалі замислюється про позитивний бік інтелектуального піратства та, в свою чергу, негативний вплив тотального контролю за контентом (під поняттям «контент» ми розуміємо все те, що охоплюється прийнятим у світі поняттям content, тобто власне інформаційне наповнення, вміст творів літератури, науки, мистецтва, іншого об’єкту авторського права)? Сьогоднішній стан речей в сфері інтелектуальної власності взагалі та авторського права, зокрема, є результатом тієї самої пропаганди. Пропаганди, яка ведеться, як це не дивно, не знедоленими авторами, а досить впливовими медійними гігантами.
     Давайте спробуємо розглянути поняття інтелектуального піратства в його історичній динаміці та відповісти на питання, чому США, які  народились піратською країною, сьогодні не хочуть, щоб таке саме дитинство було в інших країн?
     Називаючи піратством використання інтелектуальної  власності іншої особи без  її дозволу, візьмемо за вихідну тезу, що вся історія інтелектуального розвитку є історією піратства і  спробуємо це довести.
     КІНОІНДУСТРІЯ
     Кіноіндустрія Голівуду була збудована піратами –  авторами та режисерами, що тікали на початку  двадцятого сторіччя зі Сходу США  до Каліфорнії, аби уникнути контролю, який отримали завдяки своїм патентам винахідники кіно. Томас Едісон навіть заснував відому тогочасну монополію  – Motion Pictures Patents Company (MPCC), яка і займалась створенням власних кінофільмів та, одночасно, наглядом за дотриманням своїх прав винахідників іншими охочими. Відомо, що у 1909 р. для всіх компаній було встановлено дедлайн для придбання ліцензії (на сьогодні аналогом тієї ситуації є compulsory license – примусова ліцензія – припис, встановлений державою, запозичення змісту, що охороняється авторським правом в обмін на плату, що встановлюється державою. Різниця лише в тому що МРСС встановлювало розмір плати самостійно). У жовтні, визнані порушниками закону суб’єкти, що не мали відповідної ліцензії (вони називали себе самостійники), розпочали протести проти монополізації кіноринку. Вже влітку цей рух ввібрав у свої ряди продюсерів та власників кінотеатрів, що незаконно використовували обладнання та імпортну кіноплівку для зйомок власного кіно та створення андеграундного ринку. Поява п’ятицентових кінотеатрів (кінотеатри, в яких показували „незаконне” кіно називались nickelodeons – кінотеатр, вхід до якого коштував п’ять центів) призвела до того, що МРСС вирішує створити окрему структурну одиницю, яка б займалась виключно припиненням незаконного розповсюдження. Установа, що отримала назву General Film Company, почала боротьбу у свій особливий спосіб – випадково обвалювались будинки кінотеатрів, помирали власники, неліцензійне обладнання просто вилучалось, завдяки чому припинялись незаконні покази кінофільмів у кінотеатрах. Поступово було практично монополізовано всю сферу розповсюдження кіно. Єдиною непереможеною залишилась відома сьогодні кінокомпанія на чолі із самостійником Вільямом Фоксом (William Fox).
     Інші  самостійники – тогочасні Napster – не витримавши брудних методів монополії, були змушені залишити західне узбережжя США, і Каліфорнія стала тим місцем, де тогочасні пірати могли, не побоюючись закону, використовувати винахід Едісона. І саме цим лідери кіноіндустрії, такі як Fox, почали з успіхом займатись.
     Звичайно, з часом законодавчі обмеження  потрапили і на Захід. Але оскільки тогочасне патентне право надавало охорону винаходу лише протягом 17 років, ці патенти втратили чинність. Народилась нова індустрія, частково – завдяки  піратству і порушенню права  інтелектуальної власності Томаса Едісона.
     ЗВУКОЗАПИС
     Індустрія звукозапису народилась завдяки  іншому виду піратства, але для того, аби з’ясувати як це сталося, необхідно  дещо згадати про те, як право  регулювало музику. На той час, коли Томас Едісон винайшов фонограф, а  Анрі Форно – піанолу, закон надавав композитору право регулювати випуск копій своїх творів а також ексклюзивне право на публічне виконання свого твору. Іншими словами, якщо я хотів мати примірник пісні, я мав заплатити автору винагороду за отримання партитури, якщо я хотів виконати пісню публічно, я мав би вдруге заплатити автору винагороду. Але що як я захочу записати пісню за допомогою Едісонівського фонографу? В цьому випадку закон був спантеличений. Тобто було зрозуміло, що якщо я хочу копію – я купую ноти, якщо я хочу заспівати пісню – я купую це право, але якщо я запам’ятав пісню, заспівав її вдома і записав свій спів – то кому і за що я мав платити?
     Звичайно, така ситуація подобалась не всім, і  до спорів підключився Конгрес, який врешті-решт прийняв поправки до закону, якими механічна репродукція  музичного твору мала бути оплачена автору твору. Але разом з тим  Конгрес встановив фіксовану  плату за таку репродукцію, запровадивши таким чином обов’язкову ліцензію (statutory license).
     Така  ситуація є виключенням в авторському  праві. Коли, припустимо, Джон Грішем (John Grisham) напише роман, видавець може вільно його надрукувати, якщо звичайно отримає дозвіл від Грішема. Автор в свою чергу має право просити за цей дозвіл будь-яку винагороду. Ціна за видавництво роману Грішема встановлюється самим Грішемом, і закон не передбачає обмеження щодо розміру такої винагороди.
     У випадку ж з авторами пісень, закон  певним чином зменшив їх права, дотуючи  тим самим музичну індустрію  одним із видів піратства –  надаючи авторам пісень менші  права, ніж звичайно надаються авторам  літературних творів. Отже, «Бітлз» отримали над своїми піснями менший контроль, ніж Грішем над своїми романами.
     Від обмеження прав музикантів, від часткового піратства їх творчості, як видавці  та суспільство, так і власне музиканти, як відомо, тільки виграли.
     РАДІО
     Радіо так само народилось із піратства. Коли радіостанція вмикає пісню в своєму ефірі це є публічним виконанням твору композитора. Як вже було зазначено  вище, право надавало композитору  ексклюзивне право на публічне виконання  твору, тобто радіостанція мала платити  власнику за право виконання пісні.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.