На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Формування правової та професйної культури працвникв органв внутршнх справ України

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 10.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Формування  правової та професійної  культури працівників  органів внутрішніх справ України

 
Вступ
1. Поняття  професійної культури працівників  органів внутрішніх справ
2. Політична  культура працівника внутрішніх  справ
3. Моральна  культура
4. Психологічна  культура юриста
Висновки
Список  використаних джерел
Вступ
Сьогодні, у період розбудови правової, демократичної Української держави, важко переоцінити значення юриспруденції загалом і професійної юридичної діяльності зокрема.
Міжнародні  стандарти захисту прав і свобод людини, практик застосування в Україні  Європейської конвенції з прав людини посилюють відповідальність правника. Великого значення набуває людський чинник, оскільки від правотворчої, право застосовування діяльності юриста, його участі в регулюванні суспільних відносив у забезпеченні цивілізованого правопорядку в країні залежить майбутнє нашої держави.
Світ динамічно змінюється, разом з ним змінюються погляді людей, їхні знання, оцінка історії. Наше бачення нестабільності світу (де завжди, зауважимо, існують лад і безладдя як закономірність) залишається, зазначає І.Пригожий, неповним [1, с.80-83].
Нині  особливо важливо обґрунтувати роль особи юриста саме з позицій духовності, в основі якої — природні закони розвитку Всесвіту, історичні надбання духовності людства [2, с.41-42] Лише у цьому  випадку матимемо підстави говорити про сучасну модель правника.
Особливого  значення ми надаємо культурологічному  підходові, оскільки він дає змогу відокремити гуманістично-цілісні підвалини пізнання оточуючого світу і самих людей [3, с.102]
Ми розглядаємо  культуру як проекцію людської діяльності, як цілеспрямовану активність суб'єкта. Але суб'єкт діяльності може бути індивідуальним, груповим і родовим (людство в цілому), оскільки культура набуває трьох масштабів модусу: культура людства, культура соціальної групи, культура особи як одиничний вияв варіативного особливого та інваріантного загального [4, с.48]. Культура для юриста є життєвою цінністю, вона забезпечує здійснення необхідного діалогу людини і природи при виконанні службового обов'язку, тієї святості людської особистості, за висловом М. Шульги [5, с.49], яку треба поважати у правоохоронній діяльності. Наше дослідження є спробою отримати вихідні відомості для розкриття сутності професійної культури юриста.
Зрозуміло, регулювання суспільних відносин передбачає дотримання професійної рівноваги, активне професійно-інтелектуальне протиборство тощо. Тут важливі духовна свідомість, обґрунтована, розумна, воля юриста, його висока професійна культура. Тому професійні норми ми розглядаємо з позицій духовності (природності), суспільства і держави.
Оскільки  часто поняття "професійна культура" підмінюється поняттями "правнича етика" і "правнича деонтологія", ми аналізуємо професійну культуру юриста у зіставленні з правничою етикою і правничою деонтологією.
З огляду на соціонаціональний феномен професійну культуру юриста можна розглядати як галузь юриспруденції. Іншими словами, професійна культура юриста є уособленою групою мораль-но-правових норм та інститутів, об'єднаних спільністю регульованих ними правових відносин. Використовуючи здобутки духовної, національної, політичної, моральної, інтелектуальної, психологічної, педагогічної, естетичної культури, ця галузь виражає об’єктивну потребу в особливому правовому режимі регулювання професійних дій юриста.
Звичайно, сфера свідомості юриста тісно пов'язана з його інтелектом. Поняття інтелектуальної культури — це не стільки вид культури, скільки субкультура, яка відображає свідомість тг почуття. Як наслідок професійної соціалізації інтелектуальна культура не піддається формуванню. Це природний, біологічний; еволюційний процес.
1. Поняття професійної  культури працівників  органів внутрішніх  справ
У діяльності юриста важливу роль відіграє професійна культура, яка регулює соціальне очікування і здатність розуміти інших людей. За твердженням Р.Немова, О.Столяренка, Е.Громової, А.Сабурова, Ю.Чуфаровського, кожна особа володіє певною психологічною культурою, яка розширює її свідомість, керує почуттями, гарантує виважену волю тощо.
Кожен юрист зобов'язаний займатися профілактичною, пропедевтичною діяльністю, тобто здійснювати правове виховання громадян. О.Падалка, А.Нісімчук, І.Смолюк, О.Шпак, Г.Різз, А.Солодухіна, О.Солодухін, В.Яловик, Л.Крамушенко, І.Кривоніс висловлюють думку про існування педагогічної культури особи, яка пов’язана з виховним процесом. Так, здійснюючи право виховну роботу, юрист повинен уміти з належним професійно-педагогічним тактом переконувати громадян словом, власною поведінкою, діями тощо. Зрозуміло, що при цьому педагогічна культура юриста відіграє виняткову роль, вона значною мірою забезпечує ефективність правовиховного процесу.
Спираючись  на наукові розробки Ю.Борєва, Б.Еренгроса, ЛЛевчук, В.Мовчан, В.Самохіна та інших  авторів, ми дійшли висновку про важливість оволодіння людиною певною естетичною культурою, яка є універсальною  у соціонаціональному феномені.
Ідеться про використання естетичної рівноваги, законів краси, необхідних для пізнання правового явища. Естетична культура юриста в основному полягає в умінні відчувати та встановлювати юридичну гармонію у правових явищах.
Професійна  культура юриста має свій інститут, до якого потрібно віднести: професійну правосвідомість, службовий обов’язок, службовий етикет, деякі види культур (інформаційну, економічну, акторську, емоційну, внутрішню, вогнепальну, фізичну). Цей правовий інститут є уособленою всередині галузі права групою юридичних норм, об'єднаних певною спільністю — функціональними обов'язками. Зокрема важливим інститутом професійної культури є свідомість юриста. Дослідження З.Фрейда, В.Нестеренка, С.Лазарєва, В.Котюка, М.Соколова дали підставу стверджувати, що існує окремий вид професійної правосвідомості — деонтологічна, пов'язана з юридичною евристикою. Деонтологічну правосвідомість юриста треба розуміти як конкретизацію загальної правосвідомості в окремі моменти службової діяльності.
Виходячи  з учення про інформацію (Г.Воробйов, С.Вовканич, Б.Гурне, Р.Калюжний), ми виводимо поняття правової інформації та інформаційної  культури юриста. Особливої уваги  заслуговує культура одержання, використання, поширення й зберігання інформації, що визначає інформаційну культуру юриста.
Професійна  діяльність юриста передбачає різноманітні обов’язки, їх спектр свідчить про значимість юридичної професії у розвитку суспільства. Однак найбільшої уваги заслуговують службові обов'язки провідних юридичних спеціальностей.
Якість  їх виконання залежить від певного  етикету. Розглядаючи службовий  етикет юриста як складову частину  загального юридичного етикету, зазначимо, що його нормативні та атрибутивні  аспекти мають багато спільного  з правовими звичаями. Оскільки службовий  етикет наближений до етики ненасильства, юридичного милосердя й особистої  культури, то корисними, на наш погляд, є дослідження Р.Холмса, А.Сничова у питаннях визначення методики і стратегії службової діяльності.
Професійна  культура правника увібрала в себе елементи акторської майстерності. Акторські  здібності потрібні юристові для  глибокого пізнання правової істини, прийняття справедливого рішення. Акторська культура у правовому полі розвиває у юриста творчість, дає змогу діяти нестандартно, підвищує ефективність спілкування тощо.
Юристові  важливо також формувати у  собі належну емоційну культуру, яка  залежить в основному від його внутрішнього стану.
2. Політична культура  працівника внутрішніх  справ
Професія  зобов'язує юриста вникати в усі  сфери суспільного життя. Проте  атмосфера закритості колишнього радянського  суспільства позначилася на його політичній культурі. Тому має місце  деяка політична невпевненість, розгубленість, дефіцит політичних переконань. Часто-густо це стає перешкодою виваженій політичній стратегії у правоохоронній діяльності.
Як відомо, закон забороняє юристам вступати до будь-яких політичних партій. Але  позапартійність не означає деполітизованості. Юрист має право на власні політичні  погляди, які, однак, не повинні впливати на юридичну діяльність.
На думку  деяких дослідників, термін "політична культура" з’явився у 50-х роках XX ст. Зміст цього поняття трактується по-різному, що виявляється в численних дефініціях.
Політична культура є складовою духовної культури. Вона увібрала в себе ті структурні елементи усіх видів політичних субкультур, які необхідні у правоохоронній діяльності. Тому політична культура юриста тісно пов'язана з політичною культурою суспільства, окремих  соціальних груп та осіб.
С.Рутар  окреслює такі аспекти політичної культури: 1) ментальний епітет політичної системи (свідомість суб'єктів політичного процесу); 2) якісний стан функціонування інститутів політичної системи; 3) якісна сукупність політичних цінностей інформації [6, с-29]. На нашу думку, найоптимальніший третій аспект, оскільки політична культура розглядається у контексті розвитку мислення юриста. Тут політичне мислення виступає засобом оцінки політичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що має важливе значення для розгляду юридичної справи.
Вважаємо, що політична культура юриста —  це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка безпосередньо стосується правових явищ, вироблення власних політичних, національних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права.
Розглянемо  компоненти, які визначають політичну  культуру юриста. Насамперед це свідоме засвоєння і критичне осмислення ним історичних та політичних знань. Це означає, що політична культура як суспільний феномен передусім потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Інформаційний. фонд щодо історії України становить основу політичної культури працівників правоохоронних органів. Лише теоретично осмисливши минуле, можна здійснити багатоаспектний культурологічний вимір політичної історії України, її політико, культурних елементів. Соціальна пам'ять у питаннях політики ставлення до власної історії, практики, політичної боротьби активно впливає на формування політичної культури юриста, оскільки засвоюються політичні уроки, глибоко усвідомлюється національно-політична ідея.
Сформовані  таким чином політичні погляди  і знання юриста дають змогу більш  ефективно аналізувати й оцінювати  явища суспільного життя. Так  чи інакше юрист при виконанні  службових обов'язків вступає  у політичні відносини, політичні  діалоги з колегами та громадянами. Тому важливо формувати високий  рівень політичної культури юриста, здатність чітко орієнтуватися у політичних ситуаціях, роз'яснювати мету і смисл політичних подій громадянам. Проте незалежно від політичних уподобань, головним у діяльності юриста є право. Тобто передусім юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.
Не менш важливою є здатність кожного  юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною неправильного, а то й фальшивого тлумачення політичного становища в Україні. Тому потрібно розвивати навички політичного регулювання й управління, політико-правові здібності.
Зміст політичної культури юриста містить такий компонент, як переконання та усвідомлення політичних цінностей. Політична культура правника сприяє піднесенню культури правоохоронної діяльності, забезпечує вдумливе, свідоме ставлення до виконання службових обов'язків. Вона передусім постає для юриста засобом утвердження загальнолюдських цінностей, передбачення перспективи подальшого розвитку українського суспільства, застерігає від сліпого наслідування чиєїсь (часом ворожої) думки.
Йдеться про уміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності  з політичних позицій. При цьому  домінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоретичним  підґрунтям політичної культури. Своєю чергою усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню у юристів глибоких патріотичних почуттів, адекватного розуміння тимчасових політичних-ідеологічних й економічних труднощів. Політико-правова невизначеність юриста негативно позначається на виконанні професійного обов'язку. Політична культура юриста органічно поєднується з виконанням внутрішнього імперативу службового обов'язку
Важливим  компонентом політичної культури юриста є також уміння передбачати політичні  наслідки власної правоохоронної діяльності. Юрист не повинен бути пасивним спостерігачем політичного життя країни. Він має опановувати політичну науку, усвідомлювати мету розвитку українського суспільства, знаходячи ефективні правові методи розуміння цього процесу.
Одним із методів демократизації і правового розвитку України є якомога повніше врегулювання суспільних відносин правовими нормами. Саме політична культура дає змогу зрозуміти, що правовим та економічним реформам обов'язково передують політичні, та визначити найоптимальніший шлях утвердження цивілізованого правопорядку. Справа у тому, що розв'язати правові проблеми неправовими та силовими методами неможливо. Це особливо стосується України, де політичні надії й сподівання поступово перетворювалися у політичні орієнтації. Відтак методологічного значення у діяльності юриста набуває українська політична етика, поєднання національних та загальнолюдських цінностей.
У процесі  виконання службового обов'язку такі цінності становлять підґрунтя можливих політичних наслідків. Наприклад, при доборі методів стабілізації криміногенної обстановки юрист повинен виходити з пріоритету національно-державницьких політичних цінностей. Незважаючи на існування численних політичних течій в Україні (прихильність до будь-якої з них безпосередньо впливає на юридичну діяльність), юрист має керуватися державницькими цілями, передбаченими Конституцією України. Тільки з позиції конституційної культури та інтересів держави він спроможний справедливо регулювати політичні інциденти у правоохоронній діяльності. Політичні права людини, закріплені в Конституції України, юрист зобов'язаний охороняти, оскільки у протилежному випадку можуть виникнути правові наслідки.
Загалом політична культура юриста є основою  розв'язання Правових проблем при  виконанні службового обов'язку. Специфіку  політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури в цілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури по-різному пов'язані з "душею народу" [6, с.28].
На нашу думку, основними принципами політичної культури юриста є державотворча  ідеологія, ідейність, духовність і  моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.
Державотворча ідеологія як принцип політичної культури юриста визначається основним законом держави — конституцією. Межа політичного плюралізму окреслюється правовим почуттям Поява нових державних  ідеологій повинна сприйматися  юристом однозначно. Адже на ідеології  формується право, яке реалізується здебільшого юристом. Крім цього, оновлюється  не тільки право, а й сама політична  система, розвиваються власні національні  ідеали усувається фрагментарність  у політичній сфері українського суспільства та ін. Це зобов'язує юриста підвищувати рівень політичної культури, знати механізми політико-правової дії, оскільки він як суб'єкт політичного життя повинен сприяти державі, поширювати і впроваджувати політико-культурні цінності. Однак при цьому дії юриста мають підпорядковуватися праву.
Національна ідейність як принцип політичної культури юриста передбачає розуміння  загального політичного курсу держави, на основі якого формується правова політика. Зміст цього принципу відображає основні складові національної ідеї — державність, самостійність, соборність, миролюбність, демократизм, які визначають масову політичну свідомість громадян. Витоки національної ідейності юриста беруть початок в історичній свідомості та історичній пам'яті українського народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує сферу не тільки правової діяльності, а й усього життя юриста. Без ідей, зокрема національних, та осмисленого ставлення до власної історії політична культура юриста позбавлена перспективи, що призводить до правового нігілізму, зневіри у можливостях держави, розчинення цілісності українського національного буття.
Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які  ґрунтуються на загальнолюдських цінностях  і національній моралі. Адже політична  культура юриста розвивається разом  з національною мораллю. Водночас відбувається деяка моралізація політики (мораль виникла раніше від політики) і  блокується політизація моралі. Друге  явище небажане з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважно російська ментальність, або неконструктивний націоналізм. Так крайні тенденції у політиці небезпечні. Тому вона повинна керуватися духовним правом, національною мораллю, що сприяє моральній соціалізації політичної культури юриста. Також цей принцип забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його у бік здорового глузду, що на змогу успішно розв'язувати морально-політичні, ідейно-моральної проблеми службової діяльності.
У політиці неможливо уникнути суперечностей, службових конфліктів тощо. Тому з  політичною культурою пов'язаний такий  принцип, як здатність до культурного діалогу. Йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану в інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння між співбесідниками. Цей принцип передбачає мистецтво спілкування юриста у політико-правовому полі, виробляє методи попередження можливих політичних конфліктів, захищає політичні права людини, виключає політичну інертність юриста, зорієнтує масову політичну культуру на модерну демократичну політичну культуру, засновану на позиціях українського національного патріотизму.
Принцип політичного імунітету найбільш притаманний саме політичній культурі юриста, який має певні переваги (без втручання вищих інстанцій) у політичних відносинах завдяки  знанню права. Його власні погляди та уявлення ґрунтуються на юридичному мисленні, конституційній культурі, що дає змогу виробити власне політичне  бачення розв'язання правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.
Політична культура юриста немислима без такого принципу, як логічність. Він пов'язаний насамперед з інтелектом особи, з  її умінням зорієнтуватися в розмаїтті суспільно-політичних явищ, поглядів. Адже їх зміна навіть без зміни ідеології держави — це цілком нормальне явище. Однак при цьому повинна існувати допустима межа нестабільності поглядів, яка вписується у рамки логічного. Крім цього, логічність потрібна для зв'язку політичної культури сучасності з політичною культурою минулого, політичної культури юриста з політичною культурою суспільства, в тому числі з громадянською культурою.
Відомо, що у політиці часто використовуються некоректні методи політичної боротьби. Окремі політики вдаються до обману, перекручення історичних відомостей, інсценування політичного тиску тощо. Це зобов'язує юриста дотримуватися принципу справедливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов'язку, політичною довірою та вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується правильною оцінкою політичних , миролюбністю, доброзичливістю, визнанням певних політичних взірців, що запобігає деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов'язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. IV більше, що одне і друге явище має пряме відношення до прав порядку.
Важливим  завданням у дослідженні політичної культури юриста є визначення її функцій — політичної оцінки результаті» юридичної діяльності, формування громадянської культури юриста, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов'язку, запобігання деформації політичної свідомості юриста розвитку української політико-правової думки, впорядкування політико-юридичних культурних процесів, формування української політичної еліти.
Зміст функції політичної оцінки результатів правоохоронної діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення. Тоді виникатимуть негативні оцінки діяльності органів державної влади, стану політичної культури держави в цілому. Своєю чергою недоліки правоохоронної діяльності безпосередньо впливають на низку політичних явищ, стають певною лазівкою для розкрадання національних багатств. Тому боротьба зі злочинністю, особливо у сфері економіки, має політичний характер. Це ж стосується адміністративно-правових та цивільно-правових порушень. Відтак високий рівень політичної культури юриста є своєрідним регулятором демократичної правової держави України, доповнює фахову культуру, забезпечує пріоритет загальнонаціональних справ. Політична культура дає змогу виявити не тільки ментальний рівень політиків (тобто їхню самооцінку), а й їхню конкретну поведінку у тій чи іншій політичній ситуації. Політична культура, як зазначає С.Рутар, здебільшого відображає попередній досвід і змінюється значно повільніше, ніж інші елементи політичної системи [6, с.29]. Крім цього, результати правоохоронної діяльності безпосередньо впливають на політичний клімат колективів юридичних установ. Члени колективу, які бачать ефективність своєї роботи, позитивно сприймають правові норми, відчувають політику держави і вірять у вибраний політичний курс.
Юрист, незважаючи на високий соціальний статус, є передусім, громадянином України. Тому його політична культура на формування, як зазначає І.Старовойт, насамперед радянської культури [7, с.28]. Це означає, що юрист має користуватися законами Української держави, бути зразковим громадянином підпорядковувати власне громадянське життя конституційно.
У результаті такої громадянської соціалізації, формування громадянської свідомості у юриста виробляється ефективне прийняття українських політичних цінностей.
Розглядаючи таку функцію, як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, треба наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже у багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тієї чи іншої соціальної групи, зокрема, знання програмних вимог політичних партій України, їхніх ідей, передвиборної компанії, розстановки політичних сил тощо, що допоможе ефективно впливати на стан правопорядку в Україні, виробляти адекватні профілактичні заходи. Високий рівень політичної культури юриста дає йому змогу відповісти на запитання: яка політична партія зможе здійснити позитивні зрушення в суспільстві, реалізувати (а не тільки запропонувати) дієве регулювання суспільних відносин, не завдаючи шкоди українській національній ментальності?
Важливою  є функція запобігання деформації політичної свідомості юриста. На жаль, у правоохоронній діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов'язані з відчуттям "меншовартості", побоюванням зміни політичного курсу держави, фактами нетерпимості до інакомислення тощо. Усе це наслідки культурних деформацій. Нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою як наслідком узурпації частини влади бюрократією, консервативного соціально-політичного блоку, мафії, породжених ленінським політичним розгулом, сталінським "чистилищем" та брежнєвською вседозволеністю. Це породжує у деяких правників байдуже ставлення до утвердження цивілізованого правопорядку.
Політична культура передбачає функцію впорядкування  політико-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою наповнення поведінки громадян політико-юридичним змістом. Сюди віднести повагу до особи, правове почуття, рівень право-у, стан правосуддя, розвиток соціально-правової активності та ін. Ці процеси мають і зворотну дію, оскільки безпосередньо впливають на вдосконалення елементів політичної культури особи юриста. В цьому випадку виправданим є домінування ідеології, яка визначає напрям використання здобутків культури у праві.
Чи не найважливішою функцією політичної культури є формування політичної еліти суспільства. Цю функцію покликана забезпечити насамперед добре продумана система освіти (особливо соціологічної й політологічної), через яку передається зміст духовності національної еліти, транслюється культура.
Одну  із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політико-правова українська еліта постійно намагалася випереджувати дії держави формувати такі правові норми, які б узаконили самостійність та незалежність народу. Прикладом є еліта юристів минулих століть, Нині політична еліта України має регіональний характер, тому вона ще недостатньо професійна, не завжди послідовна та стабільна. Це дає підставу говорити про наявність певної інтелектуально-духовної кризи сучасної української еліти.
Формування  нової національно-політичної еліти  здійснюється на засадах багатовимірного  підходу. Це дає змогу налагоджувати політичну взаємодію між регіональними елітами, різними верствами громадян, доходити компромісних рішень тощо. Незважаючи на те що регіональна еліта України має дещо різну політичну, культурну й економічну орієнтації, їй потрібно об’єднуватися, оскільки Конституція України ставить завдання систематично відстоювати державницькі інтереси народу шляхом виваженої, організованої політичної активності юристів.
Відомо, що між політичною та правлячою елітами є суттєва відмінність. Якщо для першої групи важливим є талант і обдарованість, то для другої — політичне лідерство. Проте для піднесення рівня професіоналізму еліти необхідні обидва компоненти, оскільки українська політична еліта повинна діяти у політико-правовому полі, тоді національна ідея може отримати перемогу.
Отже, політична  культура юриста — це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, культуру функціонування юридичної установи. Тут поєднується політична наука з конкретними політико-правовими діями на основі духовної, моральної, правової й інших видів культур. Політична культура дає змогу юристам уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правоохоронній діяльності, запобігати авторитарності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства цілому.
3. Моральна культура
Серед науковців поширена думка, що мораль є похідною від релігії. Як відомо, релігія порівняно з табу, звичаями, традиціями, ритуалами, обрядами чи міфами значно пізніше явище. Лише з виникненням дві тисячі років тому нової світової релігії — християнства — людство дістало змогу "впорядкувати" свої релігійні міркування, сповідувати одну віру. З'явилися християнська мораль і християнська етика. Можна сказати, що з'явилося духовне право, яке не тільки охопило своїм регулюванням суспільні відносини, а й оволоділо думками, прагненнями людей. Звідси висновок, що мораль, а згодом і позитивне право постали з духовного права.
Ми виходимо з того, що моральні норми поділяються  на абсолютні (вищі, теоретичні, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Під абсолютними моральними нормами (абсолютною мораллю) розуміємо ті правила, які безпосередньо випливають із законів Всесвіту, природи, ті, які  знайшли відображення у Біблії. Вони віддзеркалюють людську думку, розуміння норм духовного права. Ступінь й повнота такого розуміння залежить від рівня інтелекту людини, її якостей та спрямованості (у бік добра чи зла) тощо. Абсолютні моральні норми уособлюють глибину Усвідомлення духовних законів, а також теоретичні наміри їх реалізації. Ці моральні норми безальтернативні. Людина не повинна визнавати вищими для себе якісь інші норми, крім абсолютних.
Суть  відносних (елементарних, практично  дійових) моральних норм вбачається у тому, що вони створені людиною, але  на основі почуттів. Відбувається це під впливом різноманітних зовнішніх, Реально існуючих факторів: державних, національних, політичних економічних, професійних та ін. У них віддзеркалюються досвід людини, переконання, соціальне становище тощо. Інакше кажучи, відносна мораль виникає на основі глибокого усвідомлення духовних законів, створюючи й формуючи теоретичне підґрунтя їх реалізації. По суті, це реалізація абсолютної моралі у Фактичному суспільному житті з певною похибкою.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.