На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Норми редагування фактичного матералу для основних рзновидв лтератури

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 11.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
Міністерство  освіти  і науки України
Національний  технічний університет України
«Київський  політехнічний інститут»
Видавничо-поліграфічний  інститут 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота
З курсу : «Літературне редагування»
На тему : «Норми редагування фактичного матеріалу для основних різновидів літератури» 
 
 
 
 
 

     Виконала : Перевірила :
     студентка  2 курсу викладач
     групи  ЗР-91                                                                              Левчук О.М.
     Зінькова  Ольга
 
 
 
 
 

Київ 2010
Зміст
Вступ 3
1. Структура норм 4
2. Види нормативних баз. 5
3. Конкретні норми. 5
Види  норм. 5
Типи  норм. 7
Зафіксовані й незафіксовані  норми. 8
Об'єктивні  та суб'єктивні норми. 8
Настроювані й ненастроювані  норми. 9
Загальні  й галузеві норми. 9
Встановлені та невстановлені  норми. 10
Вибір нормативної бази. 10
Динамічність  нормативної бази.. 12
4. Подання норм редагування у формі записів баз даних 14
Висновок 15
Список  використаних джерел  16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
     У принципі, будь-яке повідомлення можна  передати безконечною кількістю  способів. Проте будь-яке суспільство  накладає на це повідомлення певні  конвенційні обмеження (на мову, на композицію, на стиль тощо) у вигляді  певних параметрів, списків, шаблонів, структур (моделей) та положень. Та й  реципієнт сприймає його найефективніше лише тоді, коли воно має строго визначену  одну чи кілька можливих варіантів  форми. Іншими словами, особливості  сприйняття реципієнта теж накладають на повідомлення обмеження. Отже, через  наявність перелічених обмежень з усієї безконечної множини  варіантів залишають тільки мінімальну їх кількість, яка в описаному  розумінні е оптимальною. Такі варіанти повідомлень вважають нормативними.
     З урахуванням сказаного введемо  означення норми. Отже, норма - це такий параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, якими в оптимальних повідомленнях виражено компоненти їхньої структури.
     Норми редагування поділяють на загальні (постулати) й конкретні. Оскільки постулати  редагування було подано вище, то зупинимося лише на конкретних нормах редагування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Структура норм
 
     Ще  зовсім недавно вважали, що завдання науки - описувати лише те, що є, а не те, що має бути. Однак після створення апарату деонтичної логіки та логіки норм ця ситуація змінилася. Норми стали рівноправними об'єктами науки.
     Як  будь-які інші, норми редагування  мають певну структуру. Вони містять:
    агента норми (того, хто задав норму; наприклад, суспільство, Національну Академію Наук, Книжкову палату, Держстандарт, дослідників редагування тощо);
    адресата норми (того, хто виконує норму; наприклад, автора, редактора, конструктора, художника);
    зміст норми (дія, що має бути або не повинна бути виконана; наприклад, мусить бути чи не мусить бути виправлений текст);
    характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють розміщувати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);
    умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст - наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах);
    санкцію (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, при неправильному визначенні читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).
   Враховуючи  наявність цієї класифікації, виникає  потреба виробити єдиний підхід до всіх норм редагування незалежно  від їх специфіки. 
 
 

      Види  нормативних баз
 
     Виокремлюють  такі види нормативних баз: а) нормативні бази конкретних видань; б) нормативні бази конкретних З МІ; в) об'єднана нормативна база усіх З МІ, що функціонують у  певний час у даному суспільстві, або нормативна база суспільства.
     У цілому, на жаль, доводиться констатувати, що самі норми редагування досліджені й каталогізовані поки що далеко не в повному обсязі. Навіть у довідковій та навчальній літературі часто-густо  нема вичерпних переліків норм, що їх належить контролювати редакторам. Особлива трудність каталогізації  норм редагування полягає в тому, що частину їх узагалі ніде не зафіксовано. 

      Конкретні норми
 
     Види  норм. Із конкретних норм, що ними керуються під час редагування повідомлень, за змістом можна виділити такі види:
    інформаційні (цих норм небагато; поки що їх досліджено мало);
    юридичні (цих норм теж обмаль; їх зафіксовано в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання цих норм - на відміну від інших - може вести до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно з чинним законодавством);
    етичні (і цих норм порівняно небагато; якусь частину їх зафіксовано в законодавчих актах країн, решту ж, як правило, не зафіксовано ніде);
    естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них нечисленні, а тому варіюють у дуже широких межах);
    політичні та релігійні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій чи релігійних організацій, наприклад, у газетах чи журналах; ці норми визначають програми й статути функціонуючих у певній державі політичних партій та релігійних організацій);
    композиційні (ці норми нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі, єдина монографія, в якій досліджують ці норми, базується, на нашу думку, на недостатньому кількісному матеріалі);
    логічні (ці норми зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; прикладне застосування їх у редагуванні описане як у спеціальних монографіях, так і в окремих розділах підручників з редагування);
    лінгвістичні (основну масу цих норм зафіксовано в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації; меншу частину лінгвістичних норм зафіксовано в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);
    психолінгвістичні (цю групу норм поки що мало досліджено; деякі зафіксовані норми цього виду наводять лише в окремих монографіях);
    видавничі (ці норми найчастіше фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також у спеціальних довідниках; у різних країнах ці норми можуть суттєво різнитися);
    поліграфічні (найчастіше ці норми зафіксовані у спеціальних технічних інструкціях чи галузевих стандартах);
   Іноді під час редагування беруть до уваги й наукові норми, тобто  норми конкретних наук. Проте контроль за дотриманням цих норм не входить  у прямі обов'язки редактора, оскільки відповідальність за це лежить як на авторові, так і рецензентові й науковому  редакторові; але обізнаність редактора  з науковими нормами, їх перевірка  завжди заохочується.
   Перелічені  види норм є основними. Однак у  редагуванні можуть керуватися й  іншими групами норм, що їх тут не згадано (наприклад, норм якоїсь громадської  організації). Тому наведений перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити новими видами норм.
   Типи  норм. Зафіксовані норми мають різне матеріальне втілення. З цієї точки зору за формою в порядку зростання складності можна виділити такі їх типи:
    Параметри. Можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, наявність на сторінці не більше чотирьох переносів підряд, наявність у рефераті не більше 1000 знаків, а в анотації - не більше 600 знаків, наявність у бібліографічному описі не більше трьох прізвищ авторів), а також константи - літерні та цифрові (наприклад, прізвища та дати народження і смерті історичних діячів).
    Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювання тощо. Тут, звичайно, слід зазначити, що такі списки мають свою специфіку. Так, орфографічний словник як редакційну норму належить подавати у формі, яка передбачає цілу парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).
    Шаблони, або зразки. Так, у випускних даних відповідно до наявних норм інформація має бути подана згідно з таким шаблоном: а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г) прізвище художнього редактора; д) прізвище технічного редактора; е) прізвище коректора; є) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад); ж) адреса видавництва; з) адреса друкарні.
    Структури, чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статичними і відразу готовими для проведення контролю, структури — об'єкти динамічні. Це означає, що самих структур, як потрібного готового кінцевого продукту, відразу нема (є лише компоненти, з яких у процесі контролю можна утворювати потрібну структуру). Тому структури для проведення контролю не беруть готовими, а утворюють за певними, наперед визначеними правилами. Прикладом структури може бути будова видання або речення.
   Припустимо, що є така структура речення:
<головне  речення>, <підрядне речення>;
     У цю структуру, як відомо зі синтаксичних норм більшості мов, можна робити підстановки за правилом:
<підрядне_речення_1>::= [<підрядне_речення_1>,<підрядне_ речення_2>]
     Така  модель дає змогу правильно будувати й контролювати конкретні складнопідрядні  речення в українській мові. Можуть бути й значно складніші синтаксичні  моделі, що відтворюють внутрішню  синтаксичну структуру речення.
    Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики й прагматики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть бути логічні правила класифікації, визначення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо.
     Коли  типи норм, вказані під номерами 1 ... 4 можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п'ятий) не піддається формалізації або  взагалі, або вкрай погано.
     Зафіксовані й незафіксовані  норми. Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані в найрізноманітніших довідниках. Проте поряд із зафіксованими нормами є цілий ряд незафіксованих, яких проте строго дотримуються у видавничій практиці. Такі норми - це так званий видавничий "фольклор", що його редактори переказують від покоління до покоління.
     Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, але їх завжди виконують. Звичайно, найкращою була б ситуація, коли всі незафіксовані норми можна  було легалізувати у формі законодавчих актів. Проте цього можна лише прагнути, бо на практиці незафіксовані  норми часто суперечать юридичним, що є причиною неможливості їх легалізації. Тому редакційний "фольклор" існуватиме вічно.
     Об'єктивні  та суб'єктивні норми. Зафіксовані норми в основній масі є об'єктивними. Це означає, що вони відтворюють існуючі явища, факти, зв'язки незалежно від мови реципієнтів, їх банків інформації, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Прикладом такої об'єктивно існуючої норми може служити така закономірність: близько 90% реципієнтів завжди сприймають іменник, що стоїть на початку речення, як такий, що має форму називного відмінка, навіть якщо автор вжив його у будь-якому непрямому відмінку (звичайно, маємо на увазі, що цей іменник має омонімічні форми в різних відмінках).
     А втім деякі теорії редагування припускають, що окремі редактори можуть у своїй редакційній  практиці застосовувати й суб'єктивні  норми редагування. Подамо приклад. Один редактор постійно виправляв у  текстах слово хороший на його синоніми, аргументуючи це тим, що це слово  е росіянізмом. При тому цей редактор добре знав, що в усіх словниках  української мови це слово дають  як нормативне.
     Настроювані й ненастроювані норми. Серед зафіксованих об'єктивних норм можна виділити два їх різновиди: настроювані й ненастроювані.
     До  настроюваних належать такі норми, які  певним чином попередньо узгоджують із можливостями реципієнтів, що їм призначено це повідомлення. Найчастіше до цих  норм належать психолінгвістичні норми. Наведемо приклад. Так, для реципієнтів  різного ступеня кваліфікації має  бути різною середня довжина речень чи надфразових єдностей. Так само мусить бути різною кількість нових  слів у підручниках іноземної мови для учнів різних класів. Диференціюють також за віком навіть деякі пунктуаційні норми (скажімо, в текстах для дітей до 10 років включно після рубрики ставлять крапку, а для дітей старшого віку й дорослих - ні). Звичайно, кожному редакторові годиться настроювати норми обраної нормативної бази ще до того, ніж розпочати редагування тексту. Настроювані норми складають невелику, але важливу частину від їх загальної кількості.
     Більша  частина норм не вимагає настроювання на реципієнтів. Слово мама, наприклад, пишуть саме так, як вказано, незалежно  від того, де, які коли його вживатимуть.
     Загальні  й галузеві норми. Зафіксовані об'єктивні норми можна класифікувати також на загальні та галузеві.
     До  загальних норм відносять ті, які  використовують незалежно від видуй  жанру літератури. Тому до числа  загальних можна віднести, наприклад, усі логічні норми.
     Поряд із загальними нормами в редагуванні  є й такі, які використовують лише в окремих видах літератури. Так, існують композиційні шаблони для  статей з енциклопедичних видань (біографічні статті, статті про країни тощо). Так само є спеціальні норми інженерної графіки для видань, у яких публікують технічні рисунки й креслення. Строго визначено шаблони на композицію для описів патентів і винаходів. Існують галузеві норми і для словникових видань.
     Як  мовилося вище, загальні норми вивчають у дисципліні "Загальне редагування", а спеціальні - в дисципліні "Галузеве редагування".
     Встановлені та невстановлені  норми. Під час редагування повідомлень застосовують, звичайно, лише ті норми, які прийняті в суспільстві на даний час. До їх числа входять зафіксовані й незафіксовані, об'єктивні й суб'єктивні, загальні й галузеві норми. Проте ніхто ніколи не скаже, що в майбутньому ці норми не доповнюватимуться новими, а нині прийняті не будуть удосконалюватися. Отже, існують недосліджені, а тому й невиявлені та незафіксовані норми. Назваме їх невстановленими.
     Прикладом невстановлених норм, яких раніше не знали, а потім виявили й на їх засадах  сформували нові, можна назвати психолінгвістичні  норми, описані Б. С. Мучником. Можливі  й зворотні ситуації, коли частину  встановлених норм через якийсь час. відкидають як науково необґрунтовані (наприклад, необхідність писати назву  лише однієї партії - комуністичної - з великої літери, як це було в СРСР).
     З наведеного однозначно випливає важливий висновок: нормативна база редакційної  системи має бути принципово відкритою, тобто передбачати можливість введення в неї у будь-який момент нових  норм чи видалення зайвих, застарілих.
     Вибір нормативної бази. Як відомо, на ринку повідомлень одні з них можуть мати багато помилок, а інші - мало. Чи випливає з цього, що першу групу повідомлень редагували, а другу - ні? Вважаємо, що з наведеного прикладу виводиться інше: повідомлення, можливо, й редагували, але керувалися при цьому різними нормативними базами.
     Намагання створити єдину і спільну для  всіх ЗМІ нормативну базу неодноразово й в усі часи мали місце в  багатьох суспільствах. Однак ці спроби рано чи пізно зазнавали краху, оскільки різні соціальні групи керувалися різними життєвими цілями, а, отже, й різними життєвими нормами. Останньою в 20-му столітті, але не останньою в житті людського  суспільства була спроба створити нацистську та більшовицьку теорії редагування.
     Виходячи  з наведеного, виділимо дві теорії редагування: моністичну й плюралістичну. Моністична теорія передбачає, що в  певному суспільстві всім і завжди слід користуватися для редакційних  систем тільки однією нормативною базою. На противагу цьому, плюралістична  теорія вважає, що в певному суспільстві  при наявності спільної для всіх нормативної бази конкретні ЗМІ  можуть застосовувати індивідуальні  нормативні бази, котрі є підмножинами спільної.
     Крім  згаданих, звернемо увагу на ще одну важливу відмінність моністичної  та плюралістичної теорій редагування. Але перед цим дамо деякі пояснення.
     У певному розумінні редагування  схоже із юриспруденцією: воно розглядає  і те, що є, і те, що повинно бути. Конкретизуючи це стосовно редагування, можна сказати, що редагування розглядає  те, що є фактично в повідомленні, й те, чому належить у ньому бути згідно з наявними нормами. У цьому  сенсі воно цілком узгоджується з  принципами деонтичної логіки, яку  почали активно розвивати у другій половині XX ст. Ця логіка дає змогу  маніпулювати нормами, оцінками й цінностями, чого попередні логіки - наприклад, формальна - не дозволяли.
     У деонтичній логіці використовують щодо нормативних баз такі модальності  як "обов'язково", "дозволено", "заборонено". Згідно з цими модальностями  можна сказати, що:
    обов'язковим у повідомленні є те, від чого не можна утримуватися (іншими словами, обов'язковими є ті норми, яких заборонено не дотримуватися);
    дозволеним у повідомленні є те, від дотримання чого не обов'язково утримуватися (інакше кажучи, дозволеним у повідомленні є те, що не заборонено нормами);
    забороненим у повідомленні є те, від чого слід будь-що утримуватися (тобто, забороненим у повідомленні є те, що не дозволено нормами).
     Річ у тому, що саме принцип "дозволеності" відрізняє моністичну й плюралістичну  теорії редагування, а саме: цей принцип  завжди присутній у плюралістичних теоріях редагування і відсутній  - у моністичних. Такий поділ, до речі, згідно з: деонтичною логікою, відповідає поділу суспільств на ліберальні й деспотичні.
     Коли  з моністичною теорією редагування, в принципі, все зрозуміло (в цій  теорії всі норми обов'язкові для  використання за будь-яких ситуацій і  завжди), то стосовно плюралістичної слід дати деякі додаткові пояснення. У плюралістичних теоріях найчастіше буває так, що формується ядро норм, яке використовують усі без винятку ЗМІ. Окрім цього ядра, ЗМІ включають у свої нормативні бази ще якісь норми з периферії. Так, одні ЗМІ можуть включати політичні, другі - релігійні, треті - естетичні, четверті - суб'єктивні норми тощо. Може бути й так, що ЗМІ, визнаючи більшість норм, відмовляються від дотримання окремих із них (політичних, етичних тощо).
     ЗМІ самотужки вибирають з нормативної  бази суспільства ту підмножину норм, яка веде їх до заданої мети. На основі цих норм вони мають формувати  нормативні бази для кожного конкретного  повідомлення.
     Динамічність  нормативної бази. Хоч би як цього прали редактори, але нормативні бази не є статичними. Вони змінюються щодо суспільства, часу, простору та інших факторів. До цих змін найчастіше спричиняються зміни в житті самого суспільства, а також наукові дослідження у видавничій справі. Наведемо приклади таких змін.
     Так, у кожному суспільстві побутують  певні обмеження на мову, що нею  передають повідомлення. Ця мова має  бути зрозуміла реципієнтам і  викликати в них позитивні  емоції. Проте відомі випадки, коли в деяких суспільствах міняли мову. Наприклад, свого часу католицька церква змінила мову своїх повідомлень  (наприклад, в епоху Відродження католицька церква замінила незрозумілу для більшості населення латинську на мову зрозумілу
    національну, що в підсумку викликало до життя ряд релігійних відгалужень
    лютеранське, кальвіністське, протестантське, інші).
     На  норми впливає також і фактор території, навіть у межах однієї мови. Так, наприклад, у наш час  різні політичні та юридичні норми  діють на Корейському півострові, який поділено на дві держави.
     Вплив фактора часу на норми ще очевидніший. Так, для нас, читачів початку XXI ст., важливіше могти прочитати твори  Г. Сковороди, а не знати, за якими  нормами та якою мовою (зокрема, латинською) вони були написані у XVIII ст. (для цього  існують факсимільні видання). Т. Шевченка публікують за сучасними правилами  орфографії, а не за тими, що діяли  в середині XIX ст.
     Однак динамічно змінюються не лише нормативні бази суспільства. Ще швидше можуть змінюватися  нормативні бази конкретних ЗМІ, адже вони модифікують свої нормативні бази як відповідно до змін нормативної  бази суспільства, так і відповідно до напряму своєї діяльності (наприклад, при зміні жанрової палітри видань, їхньої тематики, читацької адреси тощо).
     Динамічним  змінам підлягають і нормативні бази конкретних видань. Так, нормативні бази можуть доповнюватися безпосередньо  в процесі редагування самого повідомлення (наприклад, коли під час  опрацювання "рукопису виявляють, що вибраний спосіб оформлення переліків  непридатний для решти частини  тексту). Звичайно, що такі зміни є  вкрай небажаними й свідчать про  низьку кваліфікацію редактора.
    Отже, наведене дає всі підстави зробити  висновок про те, що всі види нормативних  баз є динамічними, а не статичними. Але це не заперечує того факту, що упродовж опрацювання повідомлення його нормативна база повинна мати фіксований і незмінний перелік норм. 
 
 

    Подання норм редагування у формі записів баз даних
 
   На одному прикладі покажемо, як можна подавати норми редагування у формі записів у базах даних. За приклад візьмемо норму, згідно з якою перед сполучником підрядності який слід ставити кому. В цьому випадку записом буде правило, що встановлює необхідність наявності коми перед цим сполучником. У записі будуть такі поля:
    поле пунктуаційного індикатора: який
    поле наявності прийменника перед індикатором: дозволена
    поле наявності розділового знака перед сполучником: так
    поле наявності розділового знака після сполучника: ні
    поле наявності парного індикатора: нема
    поле наявності розділового знака перед парним сполучником: ні
    поле наявності розділового знака після парного сполучника: ні
    поле знака пунктуації:, [кома]
    поле пояснення необхідності наявності розділового знака: Перед сполучником підрядності повинен стояти розділовий знак - кома.
     Такі  самі записи можуть бути утворені для  морфологічних варіантів цього  сполучника: якого, якому, яким, яке, яка, які тощо. Аналогічно можна подавати й інші види норм редагування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

     Кількість норм, які входять у нормативну базу, будемо називати її потужністю. На цей час не відомі дослідження, де було б підраховано, скільки норм, наприклад, охоплює об'єднана нормативна база чи нормативні, бази конкретних редакційних систем.
     Звичайно, у видавничих працівників виникає  спокуса збільшити потужність нормативної  бази, щоб отримати повідомлення вищої  якості. Але при цьому часто  не беруть до уваги два фактори: 1) зростання потужності нормативної  бази призводить до ускладнення методів  виявлення помилок; 2) зростання потужності нормативної бази викликає нові внутрішні  суперечності, усувати які стає дедалі важче.
     Виходячи  з наведеного, можна стверджувати, що максимізація потужності нормативної  бази є недоцільною. Отже, звідси випливає висновок: потужність нормативної бази слід обирати оптимальною відповідно до усталених критеріїв оптимізації  та при наявності заданих обмежень. Наприклад: дібрати таку потужність нормативної бази для редакційної  системи, яка через обмежені фінанси, стислі терміни готування повідомлень  і при необхідності задоволення  інформаційних запитів реципієнтів вела б ЗМІ до досягнення заданої мети - забезпечення прибутку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел : 

    Партыко 3. В. Методы машинной корректуры и машинного  редактирования. Издательское дело. Обзорная информация. Вып. 5. М.: Книга, 1983. 42 С.
    Партико З.В. Нормативний аспект і автоматизація редагування. Монографія / Ін-т журналістики Київ. Нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К.: Видання. Центр ІЖ КНУ ім. Т.Шевченка, 2004. – 266 с.
    Іванченко, Роман Григорович Літературне редагування : [Посібник] - Репр. вид. - К.: [Парлам. вид-во], 2003. - 246 с.

и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.