Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Месные финансы

Информация:

Тип работы: Лекции. Добавлен: 11.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 24. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Донецький інститут підприємства 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КОНСПЕКТ  ЛЕКЦІЙ
З КУРСУ: «МІСЦЕВІ ФІНАНСИ»
ДЛЯ ВСІХ ФОРМ НАВЧАННЯ 
 
 
 
 

Составил: доцент Г.А. Ильина 
 
 
 
 
 
 

Донецк  2008г.
 

     ЗМІСТ 

ВСТУП………………………………………………………………………………... 4
ТЕМА 1. СУТНІСТЬ І РОЛЬ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЧНОМУ І СОЦІАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ……………………..  
 
5
1.1. Формування науки  про місцеві фінанси…………………………………….. 5
1.2. Сутність місцевих  фінансів та причини  їх появи…………………………... 5
1.3. Місцеві фінанси  як система…………………………………………………… 6
1.4. Функції місцевих  фінансів…………………………………………………….. 8
1.5. Територіальна громада:  поняття, функції, роль  та правовий статус…………………………………………………………….
 
9
ТЕМА 2. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ  – ГОЛОВНА ФІНАНСОВА  БАЗА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ  ВЛАДИ……………………………………………………  
11
2.1. Система місцевих  бюджетів…………………………………………………… 11
2.2. Порядок складання,  розгляду, затвердження та  виконання місцевих бюджетів…………………………………………………..
 
12
2.3. Бюджетне регулювання:  сутність та методи………………………………... 16
2.4. Міжнародні стандарти організації місцевих фінансів……………………... 18
2.5. Зарубіжний досвід  забезпечення самостійності місцевих  бюджетів……………………………………………………………………
 
20
ТЕМА 3. ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ…………………….…………….. 22
3.1. Джерела та структура  доходів місцевих  бюджетів…………………………. 22
3.2. Місцеві податки  і збори в Україні……………………………….…………… 23
3.3. Зарубіжний досвід  місцевого оподаткування………………….……………. 25
3.4. Місцеві запозичення……………………………………………………………. 27
3.5. Власні доходи  місцевих бюджетів……………………………….……………. 28
3.6. Закріплені і регульовані  доходи місцевих  бюджетів………….……………. 29
ТЕМА 4. ВИДАТКИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ………………………………… 30
4.1. Структура видатків  місцевих бюджетів……………………………………... 30
4.2. Структура видатків  бюджету розвитку  місцевих бюджетів.

Дефіцит місцевих бюджетів…………………………………………………………

 
33
4.3. Вільні бюджетні  кошти………………………………………………………… 34
4.4. Поняття вертикальних  і горизонтальних  дисбалансів та  фінансового вирівнювання…………………………………………………………
 
34
ТЕМА 5. МІСЦЕВІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ……………………………….. 36
5.1. Джерела формування  єдиного позабюджетного  фонду……………………. 36
5.2. Джерела формування  валютного фонду……………………………………... 36
5.3. Формування резервних  фондів місцевих  рад……………………………….. 37
5.4. Зарубіжний досвід  створення місцевих  позабюджетних фондів………….. 37

ТЕМА 6. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПІДПРИЄМСТВ КОМУНАЛЬНОЇ ФОРМИ  ВЛАСНОСТІ……………………
 
39
6.1. Поняття комунальної  власності. Особливості реалізації  прав комунальної  власності…………………………………………….
 
39
6.2. Поняття, форми  та правове регулювання  комунального кредиту………... 41
6.3. Фінанси комунальних  підприємств. Комунальні  платежі…………………. 41
6.4. Фінанси муніципальних  підприємств і  муніципальні платежі в зарубіжних країнах……………………………………………………….
 
42
 


ТЕМА 7. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ФІНАНСОВИЙ  КОНТРОЛЬ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ………………….
 
44
7.1. Місцеві фінансові  органи: види та  функції…………………………………... 44
7.2. Поняття та системи  касового виконання  місцевих бюджетів……………... 45
7.3. Касове виконання  місцевих бюджетів  у зарубіжних країнах……………… 45
7.4. Контроль та аудит фінансової діяльності місцевого самоврядування…………………………………………………………...
 
46
ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………………….   47
 
 
 

ВСТУП 

     Наприкінці XX століття прискорився процес демократизації державного устрою та управління. У  багатьох країнах невід'ємною складовою демократичного державного управління є місцеві органи самоврядування. В умовах трансформаційної економіки України однією з найважливіших складових частин фінансової системи є місцеві фінанси. В останні десятиріччя в багатьох країнах спостерігається регіоналізація економічних і соціальних процесів. Функції регулювання цих процесів переходять від центрального рівня державної влади до місцевого. Саме тому посилюється роль місцевих фінансів та розширюється сфера їх застосування. Через місцеві фінанси держава активно здійснює соціальну політику. На основі надання місцевим органам влади фінансових ресурсів для їх бюджетів відбувається фінансування місцевої освіти, охорони здоров'я, комунального обслуговування населення, соціально-культурних заходів. За допомогою місцевих фінансів держава регулює процес вирівнювання економічного і соціального розвитку територій, які внаслідок історичних, географічних та інших умов є депресивними порівняно з іншими територіями держави.
     Актуальність  вирішення проблеми місцевих фінансів визначається не лише новими підходами до управління територіями, а й неможливістю на даному етапі створення в умовах України певної універсальної моделі регіонального розвитку. Це передусім пов'язано з незавершеним процесом формування комплексної оцінки територіального рівня розвитку, аналізу соціально-економічної диференціації і типізації регіонів, використання інструментів регіональної фінансової політики. При відмові від планово-директивних методів управління та переході на переважно ринкові засади господарювання місцеві фінанси стають основним механізмом впливу на розвиток економічних і соціальних процесів у регіоні.
     Місцеві фінанси - це відображення стану економіки  регіону, його виробничої та ресурсної  бази. Виступаючи головним чином інструментом проведення регіональної соціально-економічної політики, місцеві фінанси повинні сприяти розвитку виробництва, зростанню рівня зайнятості населення, заохоченню інвестицій у ті галузі, які є пріоритетними з точки зору поточних та довгострокових завдань функціонування місцевого господарського комплексу.
     В умовах наближення до європейських стандартів діяльності місцевого самоврядування Україні необхідно комплексно вирішувати проблеми розвитку місцевих фінансів, адже вони є обов'язковим атрибутом демократичної держави. 

 


ТЕМА 1. СУТНІСТЬ І РОЛЬ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ В  ЕКОНОМІЧНОМУ І СОЦІАЛЬНОМУ  РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ 

Тематичні питання 

     1.1. Формування науки  про місцеві фінанси
     1.2. Сутність місцевих  фінансів та причини  їх появи
     1.3. Місцеві фінанси  як система
     1.4. Функції місцевих  фінансів
     1.5. Територіальна громада:  поняття, функції,  роль та правовий 
          статус 

      Формування  науки про місцеві  фінанси
 
     Наука про місцеві фінанси є окремою, самостійною галуззю фінансової науки. Процес її формування відбувався у двох основних напрямках:
    По-перше, історично склалося так, що спочатку виникла наука про державні фінанси, а потім від неї відокремилося самостійне вчення про місцеві фінанси. Таким чином, поняття “місцеві фінанси” виникло на противагу поняттю “державні фінанси”.
    По-друге, вчення про місцеві фінанси як наука виникло також у процесі розширення розуміння предмета фінансової науки, коли фінансове господарство общин та інших; територіальних колективів, яке до цього вважалося приватним, було включене до складу публічного фінансового господарства.
     Вчення  про місцеві фінанси як сукупність теоретичних положень про фінансове  господарство та фінансову діяльність місцевих органів влади сформувалося в XIX ст. Наприкінці XIX ст. воно виокремилося в самостійну галузь фінансової науки. Це було пов'язано із завершенням становлення в більшості країн Західної Європи й Північної Америки органів місцевого самоврядування і регіональних органів влади, конституційним визнанням прав комун, общин, муніципалітетів, регіонів, провінцій, штатів та інших адміністративно-територіальних утворень.
   У Росії процес формування теорії місцевих фінансів як окремої галузі фінансової науки розпочався після земської реформи 1864 р. В Українській Народній Республіці під керівництвом Центральної Ради в 1917—1918 рр. робилися спроби українізації земського та міського самоврядування із збереженням його інститутів і фінансових основ. Але після ліквідації Центральної Ради робота припинилася. Відродження місцевих фінансів розпочалося в останній період горбачовської перебудови в 1990 р., коли в СРСР було визнано інститут місцевого самоврядування. 

1.2. Сутність місцевих  фінансів та причини  їх появи 

     Наприкінці XIX - на початку XX ст. набуло поширення  визначення місцевих фінансів як місцевого фінансового господарства адміністративних одиниць або як сукупності матеріальних засобів, які є в розпорядженні цих одиниць для досягнення їхньої мети. Термін “місцеве фінансове господарство” почав уживатися поряд із терміном “державне фінансове господарство”, яким позначалися державні фінанси. Біля витоків понять місцеве фінансове господарство, державне фінансове господарство як складових публічного фінансового господарства стояли К. Рау, Л. Штейн, А. Вагнер та інші німецькі економісти. Словник братів Гранат дає таке визначення місцевих фінансів: “Фінанси - це сукупність матеріальних засобів, що є в розпорядженні держави і підлеглих їй одиниць самоврядування для досягнення мети цих політичних тіл. Планомірна їхня дальність, спрямована на досягнення необхідних матеріальних засобів і на витрачання їх, є фінансовим господарством, яке називається державним, якщо суб'єктом його є держава, або місцевим (земським, міським, общинним і т. ін.), якщо його ведуть органи місцевого самоврядування”.
     У середньовічних державах міста (общини) могли мати повну автономію і не входити до загальної системи організації державної влади. У сучасних правових державах місцеві органи влади входять до загальної системи організації державної влади, і їхня компетенція визначається центральною владою. Але й сьогодні залишається і зростає перелік таких справ, які правова держава вважає за доцільне передати для розв'язання місцевим органам влади. Для цього потрібні відповідні ресурси. Це і є об'єктивною причиною для функціонування місцевих фінансів.
     Основні теорії, то пояснюють  суть і природу  місцевого самоврядування як форми місцевої влади:
     1. Теорія природних  прав общини. Вона сформувалася в роки Великої Французької революції 1789 р. Теорія ґрунтується на тій ідеї, що є природні права общини за аналогією до природних прав людини і громадянина.
     2. Державна теорія  місцевого самоврядування, сформована в середині XIX ст. німецькою школою юристів. В її основі лежить твердження, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління і створюються державною владою для реалізації її функцій та завдань на місцевому рівні. Таким чином, вони перебувають у структурі державної влади та їй підпорядковані.
     3. Теорія громадського  самоврядування. Народилася вона також у Німеччині в другій половині XIX ст., трохи згодом її було названо теорією муніципального дуалізму. Вона синтезує ідеї двох попередніх. В основі цієї теорії лежить твердження, що органи місцевого самоврядування мають власну, природну, а отже, суверенну компетенцію тільки у сфері неполітичних відносин.
     У XX ст. сталися значні зміни в організації  місцевого самоврядування в більшості  європейських країн та його певна  уніфікація. У 1985 р. підписано Європейську  хартію про місцеве самоврядування, яка заклала загальноєвропейські принципи організації місцевого самоврядування. У листопаді 1996 р. до Європейської хартії про місцеве самоврядування приєдналася Україна.
     Якщо  причиною функціонування фінансів взагалі  є поява держави і товарно-грошових відносин, то причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади.
     Місцеві фінанси - це система формування, розподілу  і використання грошових та інших  фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих. 

1.3. Місцеві фінанси  як система 

     Фінанси місцевих органів влади як система  включають у себе кілька основних взаємопов'язаних структурних елементів:
       • видатки;
       • доходи;
       • способи формування доходів;
       • інститути системи;
       • суб'єкти системи;
       • об'єкти системи;
       • відносини між суб'єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави взагалі (табл. 1.1).
 

Таблиця 1.1
Система місцевих фінансів 

Елементи  системи Структура елементів системи
Видатки Поточні, розвитку, на фінансування власних повноважень, обов'язкові, факультативні, на фінансування делегованих повноважень
Доходи Власні, закріплені, передані, податкові, неподаткові
Способи формування доходів Місцеві податки і збори; частки загальнодержавних податків; комунальні платежі; доходи від майна та землі, що належать місцевій владі; доходи комунальних підприємств; кредити; комунальні позики; трансферти
Місцеві фінансові інститути Громадські  послуги; самостійні місцеві бюджети; комунальна форма власності; позабюджетні валютні та цільові фонди; місцеві податки і збори; комунальний кредит; фінанси комунальних підприємств; комунальні платежі
Суб’єкти Територіальні громади; міські, селищні та сільські ради; голови міст, селищ і сіл; обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації і ради; Рада Міністрів та Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Міністерство фінансів України; Кабінет Міністрів та Верховна Рада України
Об’єкти Фінансові ресурси  у фондовій і нефондовій формах
Взаемо-відносини Між суб'єктами системи; між місцевими фінансами  та іншими ланками фінансової системи  держави
 
     Головним  елементом фінансів місцевих органів  влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій і завдань, що покладаються на місцеву владу.
     Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, поділяються на декілька функціональних видів:
     • обов'язкові видатки: видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни. До обов'язкових видатків належать також видатки місцевих органів влади, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками;
     • видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних або факультативних обов'язків;
     • видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.
     Крім  функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення. У зв'язку з цим законодавство більшості країн вирізняє дві великі групи видатків:
    поточні (адміністративні) видатки;
    капітальні (інвестиційні) видатки.
     Доходи місцевих органів влади може бути класифіковано за їхніми джерелами та за економічною природою. За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:
     • податкові доходи;
     • неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);
     • доходи за рахунок кредитів і позик;
     • трансферти від центральної влади  та органів влади вищого територіального  рівня.
     За  економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:
    власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик;
    передані доходи: доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня.
     В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені та регульовані.
     Основним  способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країн є місцеві податки і збори. Важливими способами є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти, закономірним явищем у практиці надання яких є перехід у більшості країн від спеціальних (цільових) трансфертів до загальних субсидій.
     В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих індустріальних країн, в Україні відіграють незнану роль.
     Під інститутами в системі місцевих фінансів, з одно-то боку, слід розуміти сукупність норм права, звичаїв, традицій, культурних зразків. З другого - це сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінансових систем. У системі місцевих фінансів з'явились і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні, валютні та цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки і збори, комунальний кредит, комунальні позики, фінансові ресурси комунальних підприємств, комунальні платежі, поточні видатки і видатки розвитку, поточний бюджет і бюджет розвитку та ін.
      В окремих країнах до таких інститутів належить і комунальне страхування. У зарубіжних країнах ключова  роль також належить інституту громадських  послуг.
      Головним  суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України.
      В інших країнах головними суб'єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департаменти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення.
      Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань. Фінансові ресурси місцевих органів влади формуються як у фондовій, так і в нефондовій формах.
      Головними фінансовими фондами  місцевих органів  влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств та ін. Ресурси, що залучаються місцевими органами влади у вигляді банківських кредитів, від розміщення місцевих позик, та деякі інші, як правило, перебувають у нефондовій формі. 

1.4. Функції місцевих  фінансів 

     Основні форми впливу (функції) місцевих органів влади, їхніх фінансів на економіку та соціальну сферу держави:
    По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади мобілізується значна частина валового внутрішнього продукту (ВВП). Через зазначені системи здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини ВВП. Функції соціально-економічного регулювання, які забезпечують фінанси місцевих органів влади, не обмежуються вилученням, розподілом і перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативне (правове) регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки господарюючих суб'єктів.
    По-друге, місцеві фінанси с фіскальним інструментом. Це дозволяє забезпечувати ресурсами розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади.
    По-третє, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадських послуг. Місцеве самоврядування, як і держава, є інститутом, що надає громадські послуги.
    По-четверте. Місцеві фінанси є інструментом забезпечення економічного зростання.
     Крім  зазначених форм впливу на економіку  та соціальну сферу, є й інші, наприклад, пов'язані з виконанням делегованих повноважень центральної влади. На Заході їх називають агентськими повноваженнями. У цій сфері - проблеми громадської безпеки, охорони правопорядку, оборони, дотримання законності, державного нагляду і державної реєстрації та ін. 

1.5. Територіальна громада:  поняття, функції,  роль та правовий  статус 

     Територіальний  колектив - це визнана в праві місцева спілка людей публічного характеру або місцева публічна спілка. Таким чином, територіальний колектив є формою організації місцевої влади. У Конституції України, прийнятій у 1996 р., територіальний колектив названо територіальною громадою.
      Територіальна громада - це сукупність громадян України, котрі спільно проживають у міському чи сільському поселенні, мають колективні інтереси і визначений законом правовий статус. На відміну від простої територіальної одиниці, поселення, яке має статус територіальної громади, наділяється певними правами. Передусім, це право на самоврядування.
      Функції територіальної громади відображаються у Конституції України (стаття 143). Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування:
     • управляють майном, що є в комунальній  власності;
     • затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку, контролюють  їх виконання;
     • затверджують бюджети відповідних  адміністративно-територіальних одиниць  і контролюють їх виконання;
     • встановлюють місцеві податки і  збори згідно із законом;
     • забезпечують проведення місцевих референдумів і реалізацію їх результатів;
     • утворюють, реорганізують і ліквідують комунальні підприємства, організації  й установи, а також здійснюють контроль за їхньою діяльністю;
     • вирішують інші питання місцевого  значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
     Територіальна громада має такі правові ознаки:
     • наділяється правом юридичної особи;
     • може бути суб'єктом цивільно-правових відносин;
     • має право здійснювати господарські операції, набувати і відчужувати майнові права, входити в зобов'язання, вести процеси, стягувати примусові збори зі своїх членів на задоволення спільних потреб;
     • має право на формування власного бюджету, створення позабюджетних, валютних, страхових, резервних та інших цільових фондів грошових ресурсів;
     • є суб'єктом підприємницької діяльності у сфері надання громадських  послуг;
     • має право бути засновником підприємств, мати частку в статутних фондах господарських  товариств, отримувати доходи від дивідендів;
     • є суб'єктом фінансово-кредитних  відносин, може розмішувати місцеві  позики, отримувати кредити в банківських  установах і надавати кредити  фізичним і юридичним особам, має  право створювати комунальні банки, довірчі та страхові товариства, пенсійні фонди та інші комунальні фінансово-кредитні установи, виступати гарантом кредитів;
     • територіальна громада користується, володіє та розпоряджається майном комунальної власності. Майно комунальної  власності належить територіальній громаді на правах колективного володіння її членами. 

 

ТЕМА 2. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ  – ГОЛОВНА ФІНАНСОВА  БАЗА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ  ВЛАДИ 

Тематичні питання 

     2.1. Система місцевих  бюджетів
     2.2. Порядок складання,  розгляду, затвердження  та виконання 
          місцевих  бюджетів
     2.3. Бюджетне регулювання:  сутність та методи
     2.4. Міжнародні стандарти  організації місцевих  фінансів
     2.5. Зарубіжний досвід  забезпечення самостійності  місцевих бюджетів 

2.1. Система місцевих  бюджетів
     За  Конституцією України (ст. 140) місцеве  самомоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
     Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначені:
     1. Конституцією України (ст. 7, статті 140-146).
     2. Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 р.
     3. Законом України «Про місцеве  самоврядування (від 27.05.1997).
     4. Законом України «Про систему  оподаткування» (від 2 лютого 1994 р.).
     Місцеві фінанси - це система формування, розподілу і використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання делегованих та закріплених за ними функцій і завдань.
     Структура місцевих фінансів України:
    Самостійні місцеві бюджети (11 785 місцевих бюджетів різного рівня складалося в Україні 2000 р.);
    Фінанси комунальних підприємств.
     Самостійні  місцеві бюджети. Найважливішими передумовами демократичної держави є самостійність і незалежність місцевих органів влади, які започатковані Європейською хартією місцевого самоврядування. На сьогодні до Європейської хартії місцевого самоврядування входять понад 30 країн.
     Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає відокремлення місцевих органів  влади від державної влади, повну  їхню незалежність самостійність у  виконанні делегованих і закріплених  за ними функцій у межах своїх компетенцій і за рахунок власних і закріплених доходів.
     Система місцевих бюджетів складається з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах і бюджетів місцевого самоврядування.
     Бюджети місцевого самоврядування — це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та об'єднань.
     Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів.
     Мінімальні  розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.
     Місцевий  бюджет може складатися із загального і спеціального фондів.
     Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.
     Спеціальний фонд - це класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, за якого певні види доходів призначаються на фінансування певних видів видатків.
     Спеціальні  фонди були введені з метою  поліпшення звітності за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості у використанні державних коштів.
     Місцевий  бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.
     Поточний  бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.
     Кошти поточного бюджету спрямовуються  на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних  асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту  населення.
     Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.
     Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок  фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку  першочергово фінансуються видатки, які включені в поточний бюджет.
Система місцевих бюджетів України має таку структуру:
          Бюджет Автономної Республіки Крим                                                1
          Обласні бюджети                                                                                  24
          Бюджети міст республіканського  підпорядкування                           2
          Районні бюджети  неміських районів                                                486
          Бюджети міст обласного  підпорядкування                                      158
          Бюджети районів міст                                                                        120
          Бюджети міст районного  підпорядкування                                      283
          Бюджети селищних рад                                                                      915
          Бюджети сільських  рад                                                                     9769 

    Органи  місцевого самоврядування з урахуванням  місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти. 

2.2. Порядок складання,  розгляду, затвердження  та виконання місцевих  бюджетів 

     Порядок складання проектів місцевих бюджетів. Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.
     Рада  міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації  та виконавчі органи відповідних  рад зобов'язані надавати необхідну інформацію: Міністерству фінансів України - для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників; Верховній Раді України - для перевірки достовірності цих розрахунків.
      Згідно  з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України, і відповідно до статті 34 Бюджетного Кодексу та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.
      Головні розпорядники бюджетних коштів організують  розроблення бюджетних запитів  для подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку, встановлені цими органами. Головні  розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів.
      Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.
      Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, районні  державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають  відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначених з урахуванням вимог частин третьої - п'ятої цієї статті.
     Після схвалення Кабінетом Міністрів  України проекту закону про Державний  бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типова форма рішення).
     У тижневий термін після ухвалення  закону про Державний бюджет України  в другому читанні Кабінет  Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України в другому читанні.
     На  підставі інформації, отриманої відповідно до частин п'ятої - восьмої цієї статті. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.
     Проект  рішення про місцевий бюджет та матеріали, що до нього додаються. Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної ради. Разом з ним необхідно подавати:
    пояснювальну записку до проекту рішення;
     2) прогноз показників відповідного  бюджету за основними видами  доходів, видатків та фінансування  на наступні три бюджетні періоди;
     3) проект показників зведеного  бюджету району, міста з районним  поділом, міста, що об'єднує бюджети села, селища, міста районного значення;
     4) показники видатків, необхідні на  наступні бюджетні періоди для  завершення проектів, що враховані  в бюджеті, за умови, якщо  реалізація проекту триває більше  одного бюджетного періоду;
      5) перелік інвестиційних програм  на наступний бюджетний період  та на наступні три бюджетні  періоди;
      6) інформацію про хід виконання  відповідного бюджету у поточному  бюджетному періоді;
     7) пояснення головних розпорядників  бюджетних коштів до проекту  відповідного бюджету (подаються до бюджетної комісії відповідної ради);
     8) інші матеріали, обсяг і форму  яких визначає Рада міністрів  Автономної Республіки Крим, місцева  державна адміністрація чи виконавчий  орган відповідної ради.
     Рішенням  про місцевий бюджет визначаються:
     1) загальна сума доходів і видатків (з розподілом на загальний  та спеціальний фонди), а також  з розподілом видатків на поточні  і капітальні;
     2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету  в наступному бюджетному періоді  і боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування на кінець наступного бюджетного періоду; повноваження щодо надання гарантій Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, а також розміри цих гарантій з урахуванням положень статті 17 цього Кодексу;
     3) бюджетні призначення головним  розпорядникам коштів за бюджетною  класифікацією;
     4) доходи бюджету за бюджетною  класифікацією;
     5) бюджетні призначення міжбюджетних  трансфертів;
     6) додаткові положення, що регламентують  процес виконання бюджету.
     Перелік захищених статей місцевого бюджету визначається відповідно до статті 55 цього Кодексу.
     Затвердження  місцевих бюджетів. Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 75 Кодексу Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною Радою України при прийнятті “Проекту закону про Державний бюджет України” у другому читанні.
     Бюджет  Автономної Республіки Крим, обласні  і районні бюджети, міські (міст Києва  та Севастополя, міст республіканського  Автономної Республіки Крим та міст обласного  значення) бюджети на наступний бюджетний  період затверджуються рішенням Верховної  Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.
      Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створено), селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, селищної або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету.
     Виконання місцевих бюджетів. Рада міністрів  Автономної Республіки Крим, місцеві  державні адміністрації, виконавчі  органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
      Казначейське  обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України за функціями, визначеними статтею 48 цього Кодексу.
     Місцевий  бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.
     Місцевий  фінансовий орган у процесі виконання  місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів  відповідного бюджету.
     Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи визнаються зарахованими в доход місцевого бюджету з моменту зарахування на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України.
     Виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою, визначеною статтею 51 цього Кодексу.
     Рішення про внесення змін до рішення про  місцевий бюджет ухвалюється відповідною  радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про  перевиконання чи недовиконання  доходної частини загального фонду відповідного бюджету. Факт перевиконання доходної частини загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за підсумками трьох кварталів при перевищенні доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків. Факт недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту при недоотриманні доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків.
     Рішення про внесення змін до рішення про  місцевий бюджет можуть бути також  ухвалені відповідною радою у разі настання інших випадків, передбачених цим Кодексом.
     Ведення бухгалтерського обліку виконання  місцевих бюджетів та порядок закриття рахунків місцевих бюджетів після закінчення бюджетного періоду здійснюються з  урахуванням положень статей 56 і 57 цього Кодексу.
     Після введення в дію закону про Державний  бюджет України органам державної  влади та їх посадовим особам забороняється  приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних, зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань.
     Особливості затвердження та виконання  місцевих бюджетів у  разі несвоєчасного  їх прийняття. Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийняте відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 15 та частиною четвертою статті 23 цього Кодексу. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.
     Періодичність, структура та терміни  подання звітності  про виконання  місцевих бюджетів. Періодичність, структура та терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів визначаються Державним казначейством України відповідно до вимог, встановлених для подання звітності про виконання Державного бюджету України в статтях 58-61 цього Кодексу.
     Територіальні органи Державного казначейства України складають та подають відповідним місцевим фінансовим органам баланси, звіти про виконання місцевих бюджетів та інші фінансові звіти за правилами та формами, встановленими Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України та Рахунковою палатою. Зведені показники звітів про виконання бюджетів одночасно подаються територіальними органами Державного казначейства України відповідно Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам місцевих державних адміністрацій та виконавчих, органів відповідних рад на умовах, передбачених частиною першою цієї статті.
     Органи  стягнення надають місцевим фінансовим органам відповідні звіти, передбачені  частиною третьою статті 59 цього  Кодексу.
     Квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським головою (у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) у двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду. Перевірка звіту здійснюється Рахунковою палатою Автономної Республіки Крим (щодо використання органами виконавчої влади коштів бюджету Автономної Республіки Крим) чи комісією з питань бюджету відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу. 

2.3. Бюджетне регулювання:  сутність та методи 

     Місцеві бюджети мають бути достатніми для  виконання органами місцевого самоврядування делегованих та власних повноважень, а також для забезпечення населення  соціальними послугами не нижче  рівня мінімальних соціальних гарантій. Якщо місцеві бюджети не можуть бути збалансовані з урахуванням цих умов, держава забезпечує їх збалансування шляхом передачі коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).
     Розмежування  доходів кожної з ланок бюджетної  системи здійснюється на основі статей 63-68 Бюджетного кодексу України, який регламентує здійснення бюджетного регулювання.
     Бюджетне  регулювання - це щорічний перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи з метою збалансування бюджетів на рівні, необхідному для виконання місцевими органами їх функцій.
    Бюджетне  регулювання здійснюється відповідно кожним представницьким органом  щодо бюджетів нижчого рівня.
    Розмежування  та перерозподіл доходів у процесі  бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, демографічного, екологічного, природного стану відповідних адміністративних територій з метою подолання нерівностей між ними (рис. 2.1.). 

      
 
 
 
 
 
 

Рис. 2.1. Методи бюджетного регулювання
    Дотація (dotatio - (лат.) - дар) - це певна сума грошових коштів, яка виділяється на безповоротній основі з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою покриття бюджетного дефіциту.
    Субвенція — це сума грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня і має цільове призначення для здійснення сумісного фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випадку порушення її цільового призначення.
    Субсидія (subsidium (лат..) - допомога, підтримка) - сума грошей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня, має цільове призначення, підлягає поверненню у випадку порушення цільового призначення.
    Відмінність між субвенцією і субсидією полягає  в тому, що субвенція передбачає неодмінне виділення коштів у  бюджеті нижчого рівня поряд  з сумою субвенції.
     Міжбюджетні трансферти поділяються на:
     1) дотацію вирівнювання;
     2) субвенцію;
     3) кошти, що передаються до Державного  бюджету України та місцевих  бюджетів з інших місцевих  бюджетів;
     4) інші дотації.
     У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:
      1) дотація вирівнювання бюджету  Автономної Республіки Крим, обласним  бюджетам, бюджетам міст Києва  та Севастополя, районним бюджетам  та бюджетам міст республіканського  Автономної Республіки Крим та  міст обласного значення;
     2) субвенція на здійснення програм  соціального захисту;
     3) субвенція на компенсацію втрат  доходів бюджетів місцевого самоврядування  на виконання власних повноважень  внаслідок надання пільг, установлених  державою;
      4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;
      5) інші субвенції.
     У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотацій вирівнювання та субвенцій  окремо для кожного з перелічених  місцевих бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету  України з місцевих бюджетів, якщо є для цього підстава.
     Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу видатків над кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування.
     Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування - це податки та збори (обов'язкові платежі), що закріплюються Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
     За  Бюджетним кодексом (ст. 98) розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули, яка повинна затверджуватися Кабінетом Міністрів України і враховувати такі параметри:
     1) фінансові нормативи бюджетної  забезпеченості та коригуючі  коефіцієнти до них;
     2) кількість мешканців та кількість  споживачів соціальних послуг;
     3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;
     4) прогнозний показник кошика доходів  бюджетів місцевого самоврядування  для бюджетів міст Києва та  Севастополя, міст республіканського  Автономної Республіки Крим та  міст обласного значення;
     5) коефіцієнт вирівнювання (від 0,6 до 1).
     Обсяг кошика доходів відповідного бюджету  визначається із застосуванням індексу  відносної податкоспроможності  бюджету міста чи району на основі даних про фактичне виконання  відповідного бюджету за три останні  бюджетні періоди.
     Індекс відносної податкоспроможності є коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці у порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одного мешканця.
     Індекси відносної податкоспроможності відповідних бюджетів не можуть змінюватися і переглядатися частіше, ніж раз на три роки.
     Міжбюджетні трансферти можуть здійснюватися і  між місцевими бюджетами.
     Так, міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.
     Верховна  Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:
     1) субвенції на утримання об'єктів  спільного користування чи ліквідацію  негативних наслідків діяльності  об'єктів спільного користування;
     2) субвенції на виконання власних  повноважень територіальних громад  сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
     3) субвенції на виконання інвестиційних  проектів;
     4) інші субвенції.
     Субвенції на виконання власних повноважень  територіальних громад можуть передбачатися в складі їх бюджетів у разі, якщо інший орган державної влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше.
     Субвенції з Державного бюджету України  на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету  України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.
     Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються органом місцевого  самоврядування на засадах конкурентності та передбачають їхню фінансову участь у здійсненні програми чи проекту. При наданні цієї субвенції перевагу в отриманні мають органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди був менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості.
     Основні засади надання субвенцій визначаються окремим законом, порядок та умови  їх надання визначаються Кабінетом  Міністрів України, а обсяг субвенцій  на наступний бюджетний період визначається законом про Державний бюджет України. 

2.4. Міжнародні стандарти  організації місцевих  фінансів 

     Україна як суверенна держава стала у 1995 р. членом Ради Європи. Таким чином, вона взяла на себе зобов'язання будувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів їх організації'. Такі стандарти є важливою складовою вчення про місцеві фінанси (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Міжнародні  правові акти з питань місцевого  самоврядування
 
Назва документа (дата прийняття)
 
Основні принципи організації місцевих фінансів
Європейська хартія про місцеве  самоврядування (прийнята  в жовтні 1985 р.)
1.Органи місцевого самоврядування мають  право в межах загальнодержавної економічної
 
 

 
політики вільно розпоряджатися достатніми власними коштами (місцеві органи влади не може бути позбавлено свободи визначати першочергові витрати)    2.Фінансові  ресурси органів місцевого самоврядування  потрібно визначати відповідно  до компетенцій, передбачених  Конституцією та законом
   3.Хоча  б частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування має надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких ці органи визначають у межах закону
   4.Фінансові  системи, які забезпечують надходження  фінансових ресурсів органів  місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їхніх повноважень
   5.Встановлюється  необхідність запровадження процедур  фінансового вирівнювання чи  еквівалентних заходів, призначених  для коригування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування
   6.Встановлюється  необхідність відповідним чином  погоджувати з органами самоврядування  виділення їм перерозподілюваних коштів
   7. По можливості, субсидії, які надаються  органам місцевого самоврядування, не можуть призначатися для  фінансування певних проектів
   8.З  метою фінансування інвестицій  органи місцевого самоврядування  мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу 

Всесвітня декларація місцевого  самоврядування
(Вересень 1985 р.)
   Аналогічні  до основних принципів Європейської хартії про місцеве самоврядування 

Декларація  про принципи місцевого  самоврядування в  країнах СНД (1993 р.)
   1.Органи  місцевого самоврядування мають  право на матеріально-фінансові  ресурси, що відповідають їхнім  повноваженням, а також достатні, щоб забезпечувати державні соціальні  стандарти для населення
   2.Встановлюється  право представницького органу  місцевого самоврядування самостійно приймати місцевий бюджет
   3.Існує  необхідність фінансового вирівнювання
   Відсутні  пункти 3,6,7 Європейської хартії про  місцеве самоврядування
Європейська хартія міст та Європейська  декларація прав міст (1992 р.)
   1.Місцеві  органи влади зобов'язані забезпечувати економічний розвиток своїх регіонів
   2.Економічний  і соціальний розвиток взаємопов'язані
   3.Місто  в економічному і соціальному  плані є частиною свого регіону
   4.Економічне  зростання та розвиток залежать  від інфраструктури, достатньої для організації, підтримки і розвитку такого зростання
   5.Співробітництво  між приватним і державним  секторами є важливим компонентом  у міському економічному зростанні  та розвитку
   
 
 

2.5. Зарубіжний досвід  забезпечення самостійності  місцевих бюджетів 

     Проблеми  становлення інституту самостійних  місцевих бюджетів в Україні не можна  розв’язати без використання зарубіжного досвіду формування власних доходів місцевих бюджетів, які складають, наприклад, у Швеції та Швейцарії більш ніж 70, в Іспанії - 50, у Норвегії - 56 відсотків доходів т місцевих бюджетів. Це також пов'язано з необхідністю запровадження в Україні поділу місцевих бюджетів на два самостійних розділи: поточний бюджет і бюджет інвестицій.
     Розглянемо  деякі аспекти вказаного зарубіжного досвіду функціонування системи самостійних місцевих бюджетів.
     1. Види місцевих бюджетів у федеративних  країнах визначаються на основі  законодавства кожного суб'єкта  федерації. В унітарних державах  їхня система встановлюється  на основі єдиного загальнодержавного законодавства. Як у федеративних, так і в унітарних зарубіжних країнах немає єдиної бюджетної системи та єдиної бюджетної класифікації. У цих країнах не формується єдиного зведеного загальнодержавного бюджету. Кожен рівень влади має власний, самостійний і відокремлений від інших бюджет. Цей бюджет він формує і виконує самостійно, відповідно до покладених на нього функцій. Бюджети адміністративних одиниць нижчого рівня зарубіжних країн не включаються до бюджетів адміністративних одиниць вищого рівня. Таким чином, тут не використовується таке поняття, як зведені бюджети адміністративно-територіальних утворень.
     2. Закономірним для всіх розвинутих  зарубіжних країн є поділ місцевих  бюджетів на два самостійних  функціональних види місцевих  бюджетів. Це місцеві поточні, або адміністративні, бюджети та місцеві бюджети розвитку, або інвестиційні бюджети. Кожен із цих бюджетів має власні видатки і власні доходи.
     Видатки місцевого поточного бюджету  спрямовуються на:
     • поточні потреби;
     • забезпечення утримання соціально-культурної сфери;
     • адміністративні витрати;
     • соціальний захист;
     • виконання делегованих повноважень;
     • сплату видатків з боргу місцевої влади.
     Доходи  місцевого поточного бюджету  формуються за рахунок:
     • місцевих податків і зборів;
     • платежів;
     • загальних субсидій, що надаються державною владою;
     • інших доходів.
     Видатки бюджету розвитку, або бюджету  інвестицій, спрямовуються на:
     • розвиток соціальної інфраструктури:
     • капітальні вкладення;
     • придбання устаткування і обладнання;
     • інші інвестиційні програми;
     • сплату основної частини боргу місцевих органів влади.
     Доходи  бюджету розвитку формуються за рахунок:
     • банківських кредитів;
     • муніципальних (комунальних) позик;
     • інвестиційних субсидій, що надаються  державною владою;
     • інших джерел.
     Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.
     3. У законодавстві багатьох зарубіжних  країн с також поняття додатковий  бюджет і приєднані бюджети.
     У Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю природою є уточнюючим основний бюджет. Прийняття додаткового бюджету дає можливість не вносити змін до основного бюджету. Додатковий бюджет забезпечує також зв'язок між основними бюджетами попереднього й поточного фінансового років. Він включає в поточному бюджетному році залишки та дефіцити бюджету попереднього фінансового року.
     Приєднані бюджети відображають фінансові операції окремих місцевих громадських служб, що мають фінансову самостійність, надають платні послуги, але не користуються правом юридичної особи. Це, наприклад, такі служби, як водопостачання, благоустрій та ін. Складання приєднаного бюджету дозволяє спрямовувати доходи відповідної служби на її фінансування.
     4. Для зарубіжних країн характерна, як правило, три- або чотирирівнева  система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів. Це бюджет центрального уряду, бюджети губерній (ленів) і бюджети комун. Трирівневу систему бюджетів сформовано в Норвегії, Фінляндії та інших країнах. Чотирирівнева система бюджетів, наприклад, функціонує у Франції. Це бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів і бюджети комун. Чотири рівні - у системі бюджетів ФРН: бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу і бюджет общини. У США чотири основних рівні системи бюджетів: центральний, штатний, графський та муніципальний, а також ряд додаткових, пов'язаних із функціонуванням цільових адміністративних утворень, наприклад шкільних та інших округів. У країнах Східної Європи, наприклад у Польщі, три бюджетних рівні. Це бюджет центрального уряду, бюджети воєводств і бюджети гмін.
 

ТЕМА 3. ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ 

Тематичні питання 

     3.1. Джерела та структура  доходів місцевих  бюджетів
     3.2. Місцеві податки  і збори в Україні
     3.3. Зарубіжний досвід  місцевого оподаткування
     3.4. Місцеві запозичення
     3.5. Власні доходи  місцевих бюджетів
     3.6. Закріплені і регульовані  доходи місцевих  бюджетів 

3.1. Джерела та структура  доходів місцевих  бюджетів 

     Фінансового основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів.
     Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансове підтримує місцеве самоврядування. 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 3.1. Структура доходів  місцевих бюджетів 

     Доходи  місцевих бюджетів формуються за рахунок  власних джерел та закріплених загальнодержавних  податків, зборів та інших обов'язкових платежів. У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади (рис. 3.1.).
     До  власних доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів органів місцевого самоврядування належать доходи, які визначаються законодавством, формуються і збираються на відповідній території, а саме:
    місцеві податки та збори;
    доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності та інші доходи, передбачені законодавством.
     Закріплені  доходи — це ті, що повністю або частково (в %) зараховуються у певні види бюджетів безстрокове або на довготерміновій основі і для їх включення непотрібне рішення органів влади вищої ради.
     Згідно  зі статтею 143 Конституції України  встановлено, що власних доходів  в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені або залучені, якщо фінансується спільна  програма. В ці бюджети не включаються як закріплені доходи надходження від комунальної власності.
     Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотації вирівнювання та субвенції.
     Дотації вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності відповідного бюджету.
     Субвенція - цільовий міжбюджетний трансферт призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.
     Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджується Верховною Радою України в  Законі про Державний бюджет на відповідний  рік. 

3.2. Місцеві податки  і збори в Україні 

     Інститут  місцевих податків і зборів є ключовим у сфері формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих зарубіжних країн. Закономірність функціонування місцевих фінансів у тому, що основним способом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки і збори.
     Теорія  місцевого оподаткування почала інтенсивно розвиватися в середині XIX ст.
     У кінці XIX - на початку XX ст. сформувалося дві основні теорії місцевого  оподаткування:
    теорія поворотної послуги - визначає місцеві податки як плату за послуги, які надає орган місцевого самоврядування членам територіального колективу. За цією теорією, податки і збори не є державними податками;
    теорія, яка не розрізняє природи державних та місцевих податків і вважає їх обов'язковими платежами громадян державі.
     Історія запровадження місцевих податків в  Україні починається ще в часи Київської Русі та її міських самоврядних громад. Міські громади Київської Русі, як і інших середньовічних європейських держав, встановлювали збори з населення, котрі можна вважати прообразом місцевих податків і котрі спрямовувалися на розв'язання найважливіших Громадських проблем у містах.
      Важливим  етапом становлення системи місцевих податків у Європі було утвердження  інституту місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Російську імперію та українські землі, які на той час перебували в її складі. Після земської реформи 1864 р. в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування -земства. Вони отримали право на встановлення місцевих податків - земських зборів, якими оподатковувалося нерухоме майно в містах і повітах.
      Об'єктами оподаткування стали земля, житлові будинки, виробничі й торговельні приміщення та інші споруди. Крім нерухомого майна, оподатковувалися свідоцтва на промислову продукцію та патенти заводів з виробництва напоїв. До земських зборів належали акцизи на заклади з продажу напоїв і на трактири в міських поселеннях, судове мито, збори за користування переправами, шляхами та ін. Законом визначалися максимальні ставки, в межах яких земства самостійно встановлювали земські збори.
      У 90-х роках XIX ст. повноваження земств було суттєво обмежено.
      Крім  зборів, земства встановлювали й  земські повинності, які, на відміну  від перших, мали цільовий характер. Земські повинності забезпечували  фінансування місцевої поліції, лікарень, шкіл, пожежної охорони та інших  цільових витрат. Земські повинності забезпечувалися в грошовій і натуральній формах. Частина земських повинностей встановлювалася не земствами, а державою.
      Земські збори й повинності було скасовано  в 1917 - 1918 рр., після ліквідації російськими  та українськими більшовиками земського місцевого самоврядування.
      В Українській Народній Республіці доби Центральної Ради було здійснено спроби українізації земського місцевого оподаткування.
      У 1984 р. ухвалено указ Президії Верховної  Ради УРСР “Про самооподаткування сільського населення”, відповідно до якого встановлено такий порядок самооподаткування сільського населення. Рішення про його запровадження приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилося 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право об'єднувати кошти від самооподаткування за власними рішеннями для здійснення спільних заходів.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.