На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Тенденцї розвитку сучасної мжнародної економки. Торгвля товарами послугами, перемщення капталу робочої сили, свтова валютна система та мжнародн розрахунки. Процеси мжнародної регональної нтеграцї та глобалзацї свтової економки.

Информация:

Тип работы: Лекции. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 05.12.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


4
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
(для студентів усіх спеціальностей, окрім спеціальності "Міжнародна економіка")
І.Д. ЯКУШИК,
В.Є.ПОЛІВАНОВ,
В.І. САВЧУК
КИЇВ 2010
УДК 339 (075.8)
ББК 65.5
Авторський колектив:
д.е.н., професор Якушик І. Д.,
к.е.н., доцент Поліванов В.Є.,
к.е.н., доцент Савчук В. І.
Рецензенти: Румянцев А.П., д.е.н., професор,
Філіпенко А.С., д.е.н., професор,
Якушик І.Д., Поліванов В.Є., Савчук В.І.
Міжнародна економіка: Курс лекцій. - К.:, 2010. -
У навчальному посібнику розглядаються актуальні питання та важливі тенденції розвитку сучасної міжнародної економіки. Основна увага приділена міжнародній торгівлі товарами і послугами, переміщенню капітала і робочої сили, світовій валютній системі та міжнародним розрахункам. Висвітлюються процеси міжнародної регіональної інтеграції та глобалізації світової економіки.
Для студентів вищих навчальних закладів і тим, хто цікавиться проблемами світової економіки і міжнародних економічних відносин.
Зміст
    Вступ
    Модуль I. Міжнародна економічна діяльність та основні сегменти світового ринку
    Тема 1. Міжнародна економічна система
    1. Міжнародна економіка як складова частина економічної теорії
    2. Поняття міжнародної економічної системи та її структурні елементи
    3. Основні чинники виникнення міжнародної економічної системи
    Тема 2. Міжнародна економічна діяльність
    1. Сутність та суб'єкти міжнародної економічної діяльності
    2. Відкритість національної економіки як умова розвитку міжнародної економічної діяльності
    3. Середовище міжнародної економічної діяльності
    Тема 3. Світовий ринок товарів та послуг
    1. Сутність та основні риси світового ринку
    2. Світовий ринок товарів
    3. Світовий ринок послуг
    Тема 4. Світовий фінансовий ринок
    1. Поняття і структура світового фінансового ринку
    2. Учасники міжнародного фінансового ринку
    3. Сучасні світові фінансові центри
    Тема 5. Прямі інвестиції та міжнародне виробництво
    1. Сутність та класифікація іноземних інвестицій
    2. ТНК та вивезення капіталу
    3. Міжнародне виробництво
    Тема 6. Міжнародний кредит
    1. Форми й види міжнародного кредитування
    2. Світова криза заборгованості
    3. Міжнародні валютно-кредитні організації
    Тема 7. Світовий ринок праці
    1. Передумова формування та сутність світового ринку праці
    2. Національні моделі ринків праці та їх особливості
    3. Роль Міжнародної організації праці в регулюванні світового ринку праці
    Модуль ІІ. Сучасні форми міжнародних економічних відносин.
    Тема 1. Міжнародна трудова міграція
    1. Сутність, напрями та форми міжнародної трудової міграції
    2. Економічні та соціальні наслідки трудової міграції
    3. Міжнародне регулювання міграційних процесів
    Тема 2. Світова валютна система
    1. Етапи становлення та розвитку світової валютної системи
    2. Валюта, валютний курс, світові валютні ринки
    3. Валютна політика та її інструменти
    Тема 3. Міжнародні розрахунки
    1. Поняття та особливості міжнародних розрахунків
    2. Форми міжнародних розрахунків
    3. Міжнародні платіжні системи
    Тема 4. Платіжний баланс та макроекономічна рівновага.
    1. Сутність і види балансів міжнародних розрахунків
    2. Структура платіжного балансу
    3. Методи балансування платіжного балансу
    Тема 5. Міжнародна регіональна інтеграція
    1. Сутність та основні ознаки міжнародної регіональної інтеграції
    2. Передумови і переваги регіональної інтеграції
    3. Основні форми регіональної економічної інтеграції
    Тема 6. Глобалізація економічного розвитку
    1. Сутність процесів глобалізації світової економіки
    2. Фактори і форми прояву глобалізації
    3. Суперечності і проблеми глобалізації
    Тема 7. Інтеграція України у світову економіку
    1. Економічні та політичні передумови інтеграції України у світову економіку
    2. Основні напрями інтеграції України у світове економічне середовище
    3. Відносини України з міжнародними економічними організаціями
    Використана література

Вступ

Серед дисциплін, які формують систему економічних знань сучасного фахівця, велике значення має міжнародна економіка. Курс теорії міжнародної економіки, поряд з політекономією, мікро- і макроекономікою, є важливою складовою загальної економічної теорії. Сьогодні стає очевидним, що чим активніше країна включається в систему світогосподарських зв'язків, тим динамічніше і результативніше розвивається її економіка, що є основою для підвищення добробуту суспільства і його громадян.

Особливо актуальним є вивчення дисципліни "Міжнародна економіка" зараз, коли взаємозв'язок і взаємозалежність національних економік впливає не тільки на зовнішньополітичне життя країни, а й внутрішньоекономічне. Фінансові й економічні кризи, що виникають в окремих країнах, набувають, як правило, глобального характеру. Тому стає зрозумілим, що жодна країна світу не може успішно вирішувати свої економічні проблеми, не координуючи власну економічну політику з політикою, яка проводиться іншими країнами.

Вивчення дисципліни "Міжнародна економіка" дозволяє студентам привити вміння аналізувати із загальних економічних позицій складні процеси сучасної світової економіки.

Мета дисципліни - дати студентам теоретичні знання про світову економіку як про цілісну систему, формування умінь та практичних навичок в галузі міжнародної економіки, форм, методів та механізмів реалізації міжнародних економічних відносин.

Навчальне завдання дисципліни: вивчення сутності міжнародної економічної системи та закономірностей її розвитку, методів аналізу політико-правового, економічного, соціально-культурного середовища, інфраструктури міжнародної економічної діяльності; здобуття знань про регулювання міжнародних економічних відносин, міжнародну валютну систему, методологію міжнародних розрахунків, процеси міжнародної економічної інтеграції; набуття вмінь використовувати одержані знання у практичній зовнішньоекономічній діяльності України.

Об'єктом вивчення дисципліни є: процеси і явища, що відбуваються в умовах розвитку світового господарства, системи міжнародних економічних відносин.

Предметом вивчення є: система міжнародних економічних відносин, що складаються між суб'єктами міжнародної економіки у зв'язку з торговельною, виробничо-інвестиційною, валютно-фінансовою діяльністю.

У результаті вивчення цієї навчальної дисципліни студент повинен знати: понятійно-категоріальний апарат міжнародної економіки; процес розвитку і структуру міжнародної економічної системи; суть міжнародної економічної діяльності; основні форми міжнародних економічних відносин та методи їх регулювання; основні ознаки та етапи розвитку світової валютної системи; закономірності та етапи розвитку міжнародної економічної інтеграції; сутність і проблеми глобалізації світової економіки; процеси інтеграції України у світову економіку та проблеми, пов'язані з ними.

Студент повинен вміти: аналізувати основні форми міжнародної економічної діяльності і міжнародних економічних відносин; робити висновки і прогнози, узагальнення, передбачати зміни кон'юнктури світового і національного ринків товарів та послуг; визначати тенденції глобалізації світового економічного розвитку; застосовувати набуті теоретичні знання у практичній зовнішньоекономічній діяльності.

Зміст посібника охоплює всі теми передбачені програмою з дисципліни "Міжнародна економіка".

Модуль I. Міжнародна економічна діяльність та основні сегменти світового ринку

Тема 1. Міжнародна економічна система

1. Міжнародна економіка як складова частина економічної теорії

Сучасна економічна теорія включає, як відомо, такі три складові частини: мікроекономіку (microeconomics); макроекономіку (macroeconomics); і міжнародну економіку (international economics).

Мікроекономіка є першою і найбільш старою частиною економічної теорії. Її виникнення відноситься до останньої третини XIX століття і пов'язано з працями таких економістів як Л.Вальрас, К. Менгер, А. Маршалл та ін.

Основи макроаналізу пов`язують з працями Дж. Кейнса, зокрема, в першу чергу, з його роботою "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", 1936р., в якій в 30-х роках започатковано дослідження макроекономічних проблем, що виникли під час Великої депресії (1929-1933рр.).

Міжнародна економіка є самою молодою частиною економічної теорії, яка динамічно розвивається. Її виникнення як самостійну наукову і навчальну дисципліну пов'язують із вступом світового господарства у другій половині XX ст. на якісно нову сходинку свого розвитку. Перехід світового господарства на нову сходинку свого розвитку відбувся під впливом таких подій як завершення краху колоніальної системи, розпад світової соціалістичної системи і перехід колишніх соціалістичних країн до ринкових відносин. Ринкова економіка стала практично міжнародною.

Ознаками міжнародної економіки є:

1. Розвинута сфера міжнародного обміну товарами та послугами на основі міжнародної торгівлі;

2. Розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, перш за все у формі вивезення/ввезення капіталу, робочої сили, технології;

3. Міжнародні форми виробництва на підприємствах, розташованих в кількох країнах, в першу чергу в рамках ТНК;

4. Самостійна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів і послуг, ні руху факторів виробництва;

5. Система міжнаціональних і наднаціональних міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання;

6. Економічна політика держав, яка базується на принципі відкритої економіки.

В рамках предмета міжнародна економіка охоплює не тільки перші три ознаки, які були характерні для світового ринку (1) і для світового господарства (2-3), а й три абсолютно нові ознаки (4-6). Отже, якщо ознака перша виступає характеристикою світового ринку, ознаки 1-3 в сукупності характеризують світове господарство, то ознаки 1-6 разом є характеристиками міжнародної економіки в цілому.

Міжнародна економіка вивчає економічні закономірності взаємодії національних економік, вона розглядає рух потоків товарів, послуг і платежів всередині світового співтовариства, економічну політику, яка визначає і регламентує ці потоки.

Отже, об'єктом вивчення в курсі "міжнародна економіка" є процеси і явища економічного життя суспільства на міжнародному рівні. Предметом "Міжнародної економіки" є система економічних відносин, що виникають між економічними суб'єктами у процесі їх діяльності, які виходять за межі державних кордонів і реалізуються в різних формах міжнародного бізнесу. До суб'єктів міжнародної економіки відносяться окремі держави та їх об'єднання, міжнародні економічні організації, транснаціональні корпорації, юридичні та фізичні особи, діяльність яких виходить за національні кордони.

На початку XXI ст. світове господарство представляє собою єдиний економічний простір (мегаекономіку), в якому суб'єктами господарських відносин є, в першу чергу, багатонаціональні компанії та їх альянси, регіональні об'єднання, міжнародні організації, а також держави, асоціації, які в сукупності утворюють світове співтовариство.

2. Поняття міжнародної економічної системи та її структурні елементи

Поняття "система" в системній теорії розглядається як сукупність елементів, що знаходяться у взаємодії один з одним. З формальної точки зору система (Sy) передбачає наявність складу її елементів (с), специфічні взаємозв'язки між ними, структуру (S) і середовище (Е). Елементи - прості складові частини системи. Структура - співвідношення елементів системи. Середовище - це те, що впливає на систему і з чим вона взаємодіє. Розрізняють два види середовища: зовнішнє середовище і внутрішнє середовище.

Міжнародна економічна система - це сукупність національних господарств, пов'язаних міжнародним поділом праці, економічними і політичними відносинами, які підкоряються єдиним законам розвитку.

Перетворення суми національних господарств в систему відбувається в процесі розвитку міжнародних економічних відносин, інтернаціоналізації і інтеграції національних економік, в основі яких лежать відмінності між країнами:

- природно-географічні, що об'єднують особливості природних умов, природних ресурсів, величини території, чисельності населення, географічного положення та ін.;

- техніко-технологічні, які включають кількісні і якісні параметри технічного оснащення, структуру виробництва, рівень технології, науково-дослідницькі розробки, досвід, науковий потенціал;

- соціально-економічні, що об'єднують різні показники економічного і соціального розвитку, механізми організації виробництва, його культури та ін.

Перераховані відмінності визначають, з одного боку, системність світової економіки, існування в ній подібних за тим чи іншим критерієм груп країн. З іншого боку - нерівномірність розподілу ресурсів, різні можливості їх ефективного використання, що стають факторами міжнародного поділу праці.

Цілісність міжнародної економічної системи проявляється в:

- стійких взаємозв'язках, регулярному русі продукту в глобальному масштабі, що роблять національні господарства взаємозалежними одне від одного;

- єдиній цілі усіх її підсистем - задоволення потреб людини;

- міжнародному характері ресурсів, що використовуються для задоволення потреб населення окремих країн і світу в цілому;

- функціонуванні міжнародних ринків, які взаємодіють з національними;

- напрацюванні загальних правил і формуванні інститутів взаємодії національних господарств.

Міжнародна економічна система, як економічне явище має дуже складну і неоднопорядкову структуру. Вона може розглядатися з різних вихідних точок зору. З точки зору окремих груп країн, то до основних структурних елементів міжнародної економічної системи відносяться:

? країни з розвинутою ринковою економікою;

? країни, що розвиваються;

? країни з перехідною економікою.

В цьому структурному секторі міжнародної економічної системи постійно відбувається перехід окремих країн з однієї із зазначених вище груп до іншої.

Центральне місце у першій групі країн займають країни - члени Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Сьогодні ОЕСР об'єднує 30 найбільш розвинених країн світу (країни Західної Європи, Північної Америки, Японія, Республіка Корея, Нова Зеландія, Турція, а також ряд країн Центральної і Східної Європи).

Існує ряд критеріїв, за якими можна визначити місце країни і світовій економіці:

ступінь відкритості економіки (участь у міжнародній торгівлі, міжнародному переміщенні капітала і валютно-розрахунково відносин);

рівень економічного розвитку країни (рівень індустріалізації, частка ВВП на душу населення, структура виробництва);

рівень технологічного і наукового потенціалу;

тип економічного розвитку (екстенсивний чи інтенсивний);

соціальна орієнтація економіки (характер і форми реалізації власності);

гуманізація економіки (витрати на медицину, освіту, культуру);

екологізація економіки (законодавчо-правові норми і фінансування заходів щодо захисту навколишнього середовища) та ін.

3. Основні чинники виникнення міжнародної економічної системи

Серед основних чинників, що формують економічну єдність світу як систему, можна виділити інтернаціоналізацію виробництва і обігу, міжнародну господарську інтеграцію, науково-технічну революцію, необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства та ін.

Інтернаціоналізація господарського життя, що виражається у постійному зростанні взаємозв'язків і взаємозалежності різних країн і регіонів світу, господарюючих суб'єктів різного рівня (від малих підприємств до найбільших міжнародних корпорацій) розпочалась за епохи великого машинного виробництва. Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі (приблизно кінець XVIII ст. - кінець XIX ст.) інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Основною формою зв'язків була зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва і обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.

На другому етапі (кінець XIX ст. - середина XX ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, пов'язану з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є те, що вона ґрунтується на основі міжнародного поділу праці, який стає визначальним чинником поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства.

На третьому (сучасному) етапі, що розпочався із середини XX ст. інтернаціоналізація виробництва набуває комплексного характеру, тобто охоплює всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер.

Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва і обігу. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи й суб'єкти світового господарства в єдине ціле, тому вона є одним із системоутворюючих чинників міжнародної економічної системи. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Основними формами прояву інтернаціоналізації господарського життя є:

- великомасштабні потоки міжнародної торгівлі товарами і послугами;

- набуття великих розмірів міжнародної міграції робочої сили;

- початок функціонування систем міжнародного виробництва;

- посилення розвитку транспортної інфраструктури та інфраструктури зв'язку;

- сформованість елементів єдиного світового інформаційного простору;

- прояв тенденції цілісності фінансової системи сучасного світу, розвиток інтеграційних процесів у валютно-кредитній сфері на регіональному рівні тощо.

Важливим чинником формування міжнародної економічної системи є, також посилення процесів глобалізації, де провідну роль відіграють транснаціональні корпорації (ТНК).

Питання для обговорення:

1. В чому відмінність понять "світова економіка" і "міжнародна економіка"?

2. Назвіть суб'єкти і об'єкти світової економіки.

3. Які існують точки зору з приводу етапів розвитку світового господарства?

4. Які критерії покладені в основу класифікації країн світового господарства?

5. Які фактори визначають розвиток сучасної світової економіки?

6. В чому відмінність світової ринкової економіки сьогодення від світової економіки середини ХХ ст.?

7. Які ознаки і структура системи світової інформаційної економіки?

8. В чому сутність індексу розвитку людського потенціалу?

9. Що таке "нова економіка", її основні риси і особливості?

10. Назвіть основні риси сучасної міжнародної економічної системи.

Тема 2. Міжнародна економічна діяльність

1. Сутність та суб'єкти міжнародної економічної діяльності

Міжнародні господарські зв'язки протягом віків залишаються однією з основних форм спілкування людства. Традиційною і найстарішою формою міжнародних економічних зв'язків була і залишається торгівля. З розвитком цивілізації відбувається постійне втягнення окремих держав у міжнародні господарські зв'язки, що веде до виникнення єдиної світової економіки. Світова економіка - це сукупність національних господарств і недержавних структур, а також їх економічних взаємовідносин. Органічною частиною світової економіки є міжнародні економічні відносини (МЕВ).

Матеріальною основою системи світового господарства виступає міжнародний поділ праці, сутність якого проявляється у єдності двох процесів: розподілу виробництва (міжнародна спеціалізація) та його об'єднання (міжнародна кооперація виробництва).

На початку XXI ст. формується нова модель світової економіки - система багатомірних економічних взаємозалежностей і взаємодій, яка спирається на складне поєднання механізмів конкуренції, кооперації і партнерства на макро- і мікрорівнях, розширенні різноманітних зовнішньоекономічних зв'язків.

Зовнішньоекономічні зв'язки - це комплексна система різноманітних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб'єктів у всіх галузях економіки. Зовнішньоекономічні зв'язки є історичною та економічною категорією. Як історична категорія зовнішньоекономічні зв'язки є продукт цивілізації. Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв'язки являють собою систему економічних відносин, що виникають при переміщенні ресурсів усіх видів між державами і економічними суб'єктами різних країн. За структурною ознакою зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на: зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі, інвестиційні та ін.

На основі зовнішньоекономічних зв'язків розвивається міжнародна економічна діяльність, яка охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різні за національним походженням та місцем перебування суб'єкти підприємницької та регуляторної діяльності.

Міжнародна економічна діяльність - це цілісна система господарських зв'язків між національними економіками різних країн, їх суб'єктами господарського життя, міжнародними організаціями. До ключових господарських суб'єктів у міжнародній економіці, які формують міжнародний бізнес відносяться:

- транснаціональні корпорації (ТНК) - це як правило, великі господарські комплекси з міжнародною сферою діяльності;

- довгострокові стратегічні альянси ТНК;

- транснаціональні банки (ТНБ);

- транснаціональні інституціональні інвестори (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди);

- транснаціональні фінансово-промислові групи (інтеграція ТНК і ТНБ);

- світові фінансові центри;

- великі біржі.

Крім цього, до суб'єктів міжнародної економічної діяльності також належать:

національні держави;

суверенні утворення (регіональні і місцеві органи влади);

союзи підприємців;

торгові палати;

світові економічні та фінансові інститути та ін.

В процесі міжнародної економічної діяльності виникають певні форми міжнародних економічних відносин:

міжнародна торгівля товарами і послугами;

міжнародний рух капіталу;

міжнародна міграція робочої сили;

міжнародний обмін технологіями;

міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

міжнародна економічна інтеграція.

В основі розвитку економічних відносин між суб'єктами міжнародної економічної діяльності лежить міжнародний поділ праці та відкритість національних економік.

2. Відкритість національної економіки як умова розвитку міжнародної економічної діяльності

Однією із провідних тенденцій світогосподарського розвитку кількох останніх десятиліть є послідовний перехід багатьох країн світу від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу, орієнтованої на зовнішній ринок.

Відкритою називають національну економіку, яка природним шляхом зінтегрована у світове господарство, достатньо повно реалізує переваги міжнародного поділу праці, активно використовує різні форми світогосподарських зв'язків, які напрацьовані сучасною практикою. Іншими словами, відкрита економіка - це економіка при якій: а) країни експортують і імпортують значну частину товарів і послуг, що виробляються; б) країни, отримують і надають кредити на світових фінансових ринках.

Поняття "відкрита економіка" ширше поняття "свободи торгівлі" і включає окрім власне торгівлі товарами і послугами свободу пересування між країнами факторів виробництва (трудових ресурсів, капіталу, інформації), а також взаємообмін національними валютами.

В якості показників, що використовуються для оцінки рівня відкритості економіки, частіше всього застосовується експортна та імпортна квота. Експортна квота являє собою кількісний показник, що характеризує значимість експорту для економіки в цілому і для окремих галузей по тим чи іншим видам продукції:

Ке = .

де Ке - експортна квота; Е - вартість експорту; ВВП - Валовий внутрішній продукт.

Імпортна квота являє собою кількісний показник, що характеризує значимість імпорту для народного господарства і окремих галузей різних видів продукції:

Кі = .

де Кі - імпортна квота; І - вартість імпорту;. ВВП-Валовий внутрішній продукт.

Зовнішньоторговельна квота базується на оцінці значимості експортно-імпортних операцій відносно ВВП для національної економіки:

Кзв =

де Кзв - зовнішньоторговельна квот; Е - вартість експорту; І - вартість імпорту; ВВП - Валовий внутрішній продукт.

Перехід конкретної національної економіки до політики відкритості забезпечує країні:

поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва;

розповсюдження світового досвіду через систему розвинутих міжнародних відносин;

зростання конкуренції між вітчизняними виробниками;

зростання добробуту населення.

Відкритість економіки не є синонімом безконтрольності та вседозволеності у зовнішньоекономічних зв'язках, міжнародній економічній діяльності. Відкрита економіка вимагає істотного втручання держави в таку діяльність. Мета такого втручання - послідовно відстоювати економічні інтереси своєї країни, забезпечувати конкурентоспроможність, ефективність національної економіки, національну безпеку країни.

Виходячи з цього, державі необхідно вирішувати проблеми оптимізації структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики. Отже, держава повинна істотно впливати як на масштаби, так і на форми взаємодії національної економіки із зовнішнім світом, в системі світового господарства.

Основними факторами, що впливають на ступінь відкритості економіки, масштаби та інтенсивність економічних зв'язків національних господарств є такі: рівень економічного розвитку країни, який вимірюється величиною національного доходу на душу населення; ступінь розвитку структури національного (суспільного) продукту; наявність в країні виробничих ресурсів, в т.ч. природних (сільськогосподарські угіддя, корисні копалини та ін.); характер внутрішнього ринку. Ємний внутрішній ринок сприяє розширенню економічних зв'язків з іншими країнами. Таким чином, відкритою економікою можна назвати національний господарський комплекс, який бере активну участь в системі міжнародного поділу праці та опосередковує в процесі міжнародної кооперації вагому частку сукупного продукту.

Рівень відкритості економіки за звичай залежить від обсягів зовнішньої торгівлі країни або від політичної лінії її уряду.

3. Середовище міжнародної економічної діяльності

Щоб розібратись у причинах істотних відмінностей в організації економік різних країн, вплив їх економік на розвиток міжнародної економіки, необхідно розглянути фактори, що впливають на розвиток національних економік. Мова йде про економічне середовище в якому відбуваються економічні процеси тієї чи іншої країни. Економічне середовище - сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників, що зумовлюють напрями і форми ділової активності людини, суспільства. Його основу складають, по-перше, природні фактори, які сформовані без участі людини, але впливають на здійснення економічної діяльності, а по-друге, фактори, що сформувались під впливом і в результаті людської діяльності.

Природні системи, що впливають на життя людини, можна розділити на біосферу, ноосферу й антропосферу.

Міжнародне економічне середовище характеризується також, сукупністю економічних умов, процесів і причин, які сприяють або гальмують розвиток міжнародної економіки, міжнародної економічної діяльності, міжнародних економічних відносин За визначенням економіста В.В. Липова міжнародне економічне середовище - сукупність географічних, природно-кліматичних, соціокультурних, ідеологічних, правових, політичних, економічних чинників, що визначають напрямки розвитку й особливості міжнародних економічних відносин.

Вплив вказаних чинників міжнародного економічного середовища на економічну діяльність країн, розвиток МЕВ доцільно детально розглянути на семінарському занятті.

Питання для обговорення:

1. На які основні частини (групи) поділяються економічні ресурси світу, країни?

2. Яку конкретну роль виконують суб'єкти міжнародної економічної діяльності в цьому процесі?

3. Дайте характеристику основних змін у галузевій структурі світової економіки.

4. В чому відмінність НТП від НТР?

5. Назвіть основні форми організації міжнародного підприємництва.

6. В чому основний зміст і сутність міжнародного поділу праці?

7. В яких основних формах виступає міжнародний поділ праці і в чому їх сутність?

8. Що є показником рівня міжнародної спеціалізації і як він визначається?

9. Назвіть основні моделі (типи) вільних економічних зон і дайте їм характеристику.

10. Назвіть основні форми міжнародної економічної діяльності України.

Тема 3. Світовий ринок товарів та послуг

1. Сутність та основні риси світового ринку

Розвиток міжнародного поділу праці заклав основи формування і динамічного розвитку світового ринку. Сучасний світовий ринок сформувався у процесі тривалого історичного розвитку на основі внутрішніх ринків держав, перш за все, провідних держав світу, взаємозв'язки яких поступово виходили за національно-державні межі і розвивалися вже в системі МЕВ.

В теорії і на практиці використовуються різні поняття, пов'язані з ринком: внутрішній, національний, міжнародний і світовий. Внутрішній ринок - сфера економічного обміну, в рамках якого все вироблене і призначене для продажу реалізується всередині даної країни. Національний ринок - це весь ринок даної країни, частина якого пов'язана з міжнародним обміном (експортом та імпортом товарів і послуг). Міжнародний ринок - частина національного ринку, яка безпосередньо пов'язана із зарубіжними ринками і орієнтована на іноземних покупців і продавців. Світовий ринок - поняття синтетичне, яке об'єднує ринки усіх країн світу в єдине ціле.

Основні риси світового ринку:

? в його основі лежить розвинуте ринкове господарство, що виходить в пошуках сфер і об'єктів збуту, ефективної міжнародної взаємодії в цілому за національні межі;

? світовий ринок знаходить свій прояв у міжнародному переміщенні товарів, послуг і основних факторів виробництва під дією не тільки внутрішніх, а й зовнішніх факторів попиту і пропозиції;

? світовий ринок в більшій мірі, ніж внутрішній оптимізує використання факторів виробництва, направляючи їх рух у найбільш ефективні сфери і галузі ринку;

? світовий ринок виступає як своєрідний фільтр, який вираховує із міжнародного обміну ті чи інші товари, які не відповідають міжнародним стандартам якості і не витримують жорстких вимог міжнародної конкуренції. У зв'язку з цим у міжнародній торгівлі розрізняють поняття так званих "торгуємих товарів", які реалізуються на зарубіжних ринках і "неторгуємих товарів", які реалізуються в тій же країні, де вони вироблені.

Разом з тим поділ товарів на торгуємі і неторгуємі досить умовний. Це видно з аналізу прийнятої ООН Стандартизованої промислової класифікації, яка визнається у більшості країн світу. В ній із 9 груп товарів торгуємі складають 3 групи, а неторгуємі - 6 груп.

Торгуємі товари:

1. Продукція сільського господарства, мисливства, лісного господарства і рибальства;

2. Продукція видобувної промисловості;

3. Продукція обробної промисловості.

Неторгуємі товари:

1. Комунальні послуги і будівництво;

2. Оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі;

3. Транспортування, зберігання, зв'язок, фінансове посередництво;

4. Оборона і обов'язкові соціальні послуги;

5. Освіта, охорона здоров'я і господарські роботи;

6. Інші комунальні, соціальні і особисті послуги.

Зазвичай в цій класифікації є і певні винятки. Так, зокрема, все більше торгуємими у міжнародній торгівлі стають сьогодні освітянські послуги, будівельні роботи (будівництво об'єктів за кордоном) та ін.

Розвиток міжнародної торгівлі кінця XX - початку XXI ст.ст. характеризується такими тенденціями:

? прискорення темпів розвитку міжнародної торгівлі, що обумовлено різними чинниками;

? випереджаюче зростання міжнародної торгівлі у порівнянні із ростом виробництва в реальних секторах економіки;

? зміна географії міжнародної торгівлі у порівнянні із ростом виробництва в реальних секторах економіки;

? зміна внаслідок НТП товарної структури валового світового продукту і світової торгівлі;

? розвиток Інтернет-комерції, електронної торгівлі.

Вказані тенденції - прояв глобалізації світової економіки, посилення взаємозалежності країн, росту ризиків "ланцюгової" нестабільності.

2. Світовий ринок товарів

Традиційною і найбільш розвинутою формою МЕВ, як відомо, є зовнішня торгівля. На її частку приходиться біля 80% всього обсягу МЕВ.

Під терміном "зовнішня торгівля" розуміється торгівля будь-якої країни з іншими країнами, яка складається із оплачуваного ввезення (імпорту) і оплачуваного вивезення (експорту) товарів.

В статистичних довідниках ООН приводяться дані про обсяги і динаміку світової торгівлі, як суми вартості експорту всіх країн світу. У 2007 році світовий експорт товарів був на рівні 13,62 трлн.дол. Найбільшим у світі експортом товарів була Німеччина - 1,33 трлн.дол. (Китай - 1,22 трлн.дол., США - 1,16 трлн.дол.).

Виділяють два напрямки міжнародної торговельної діяльності: торгівля товарами і торгівля послугами. Товар - продукт виробничо-економічної діяльності, що має матеріально-речову форму і є об'єктом купівлі-продажу у ринковій економіці.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в різних аспектах: регіональному (географічному), товарно-галузевому, з точки зору сфери виробництва, характеру використання товару тощо. Товарно-галузева структура світового ринку включає:

? ринок машин і устаткування;

? ринок мінеральної сировини і палива;

? ринок сільськогосподарської сировини;

? ринок продовольчих товарів;

? ринок товарів лісу.

З точки зору сфери виробництва, це:

ринок промислових товарів (сировина, продовольство, машини і устаткування);

ринок продукції інтелектуальної творчості (досягнення науки, технології, ноу-хау, твори мистецтва, книги та ін.);

ринок споживчих товарів.

o За характером кінцевого використання, це:

? світові ринки товарів виробничого призначення;

? світові ринки споживчих товарів.

Сучасна міжнародна торгівля представляє собою багаторівневу систему. Нижній рівень - ринок базових товарів - його утворює продукція сільського господарства і видобувної промисловості. Cередній - напівфабрикати і трудомісткі готові вироби, тобто продукція низькотехнологічних галузей (чорна металургія, будівельні матеріали, текстиль та інша продукція легкої промисловості), і середньотехнологічних товарів - станки, засоби транспорту, продукція основної хімії, гумотехнічні і пластмасові вироби, продукція деревообробки.

Найбільш динамічними секторами міжнародної торгівлі в останні роки є обмін товарами "високих технологій" або науковоємних галузей промисловості і галузей нематеріального виробництва. Ринок високотехнологічної продукції формує офісне і телекомунікаційне устаткування, електроніка, електрообладнання, точні вимірювальні прилади, аерокосмічна техніка, медичне обладнання і фармацевтика.

В структурі більшості світових товарних ринків можна виділити два основних сектори - закритий і відкритий, кожен з яких має власні принципи торгівлі і ціноутворення. В свою чергу, вони можуть бути умовно поділені на сегменти.

Закритий світовий ринок являє собою товарний ринок, в якому взаємодіють продавці і покупці, пов'язані різними формами некомерційних відносин: юридичною залежністю, системою часткової участі і фінансового контролю, угодами по спеціалізації і кооперування, спеціальними торгово-економічними, валютно-кредитними, воєнно-політичними і специфічними угодами, які не мають виключно комерційного характеру.

Основні сегменти закритого світового ринку - це внутрішньофірмові поставки, що представляють товарооборот, між філіями, дочірніми і головними підприємствами крупних (переважно транснаціональних) корпорацій; поставки між афілійованими (залежними) компаніями; спеціальна торгівля, представлена поставками товарів в рамках "допомоги", згідно довгострокових контрактів, бартерні і компенсаційні угоди та ін.

Відкритий сектор світового ринку товарів являє собою сферу звичайної комерційної діяльності практично необмеженого кола незалежних покупців і продавців. Ціни відкритого світового ринку є світовими і слугують довідковими цінами.

Головним критерієм класифікації основних товарних ринків є характер і ступінь свободи конкуренції. На основі цього критерію можна виділити наступні типи ринків:

ринок досконалої (вільної) конкуренції;

ринок "чистої" монополії;

ринок монополістичної конкуренції;

олігопольний ринок.

В сучасній міжнародній практиці виділяють шість методів торгівлі:

1. прямий експорт/імпорт;

2.непрямий експорт/імпорт (через посередників - агентів, консигнаторів, дистриб'ютерів);

3. кооперативний експорт/імпорт;

4. зустрічна торгівля;

5. міжнародні аукціони, біржі і торги;

6. електронна торгівля (е-торгівля).

3. Світовий ринок послуг

Поряд з товарним ринком значний сектор світової торгівлі охоплює ринок послуг. Послуги - це корисна діяльність, направлена на задоволення певних потреб населення і суспільства. За оцінкою окремих фахівців, наприкінці 80-х років XX ст. послуги досягли 70% обсягу світового ВВП, однак, лише невелика частина їх була залучена у світову торгівлю. В останні роки їх частка у міжнародному обміні істотно зросла. Так, у 2007 році торгівля комерційними послугами зросла на 18% у порівнянні з 2006 роком і становила 3,29 трлн.дол. Міжнародна торгівля послугами у порівнянні з торгівлею товарами має такі особливості:

регулюється не на кордоні, а всередині країни відповідними положеннями внутрішнього законодавства;

послуги не підлягають зберіганню. Вони виробляються і одночасно споживаються;

виробництво і реалізація послуг мають більш державний захист, ніж сфера матеріального виробництва і торгівля;

міжнародна торгівля послугами знаходиться у тісному взаємозв'язку з торгівлею товарами і сильно на неї впливає;

не всі види послуг, на відміну від товарів, можуть бути предметом торгівлі (особливо ті, що поступають в особисте споживання). Великі перспективи у міжнародній торгівлі послугами є у туризму, охороні здоров'я, освіті, культурі і мистецтві.

На світовому ринку послуг домінують вісім провідних країн, на які приходиться 2/3 світового експорту послуг і більше 50% імпорту. Частка першої п'ятірки складає 50% експорту. При цьому на чотири країни - США, Великобританію, ФРН і Францію - приходить 44% всього світового експорту послуг.

Існують певні особливості послуг: невідчутність; невіддільність від джерела, тобто торгівля послугами пов'язана з їх виробництвом; послуга, як правило, не має уречевленої форми; непостійність якості; незберігаємість і нетранспортабельність.

У відповідності з Порадником МВФ щодо платіжного балансу до складу послуг відносяться такі їх види: транспортні послуги; туристичні послуги; послуги зв'язку; будівельні послуги; страхування, фінансові послуги, комп`ютерні і інформаційні послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші ділові послуги.

Розроблений в ході Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів і діючий в рамках СОТ Класифікатор послуг включає біля 160 узагальнених видів послуг, згрупованих у наступні 12 розділів:

1. ділові послуги - 46 галузевих видів послуг;

2. телекомунікаційні послуги - 25 видів;

3. будівельні та інжинірингові послуги - 5 видів;

4. дистиб'ютерські послуги - 5 видів;

5. загальноосвітні послуги - 5 видів;

6. фінансові послуги, включаючи страхування - 17 видів;

7. послуги із захисту довкілля - 4 види;

8. послуги з охорони здоров'я - 4 види;

9. туризм і мандрівки - 4 види;

10. послуги в галузі організації довкілля, культури і спорту - 5 видів;

11. транспортні послуги - 33 види;

інші послуги (наприклад, побутові).

Звичайно діючий в рамках СОТ Класифікатор потребує подальшого розвитку і уточнення, але він є першим кроком у виключно важливій галузі - класифікація послуг для практичних і торгово-політичних цілей.

З 1 січня 1995 року діє Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка увійшла як невід'ємна складова частина в пакет документів про створення СОТ. ГАТС діє в рамках СОТ. В ГАТС передбачено чотири способи надання послуг:

1. транскордонне постачання (ситуація, коли продавець і покупець послуги не перетинають кордон, його перетинає тільки послуга. Наприклад, надання юридичних консультацій через засоби зв'язку або участь у кореспондентській навчальній програмі зарубіжного закладу тощо);

2. споживання за кордоном (ситуація, коли споживач із однієї країни купує і споживає послугу на території іншої країни. Наприклад, виїзд за кордон на навчання або лікування);

3. комерційна присутність (ситуація, коли фірма, що надає послугу, перетинає кордон і знаходяться на території іншої країни, відкриває представництво або дочірню фірму, через які здійснюється надання послуги. Сама послуга ї її споживач в цьому випадку не переміщуються через кордон);

4. переміщення фізичних осіб (ситуація, коли послуги надаються людьми, які приїжджають із-за кордону в країну, де знаходиться її споживач. Наприклад, відрядження консультантів, медиків, артистів, професорів університетів для читання лекцій, послуги іноземних архітекторів тощо).

Питання для обговорення:

1. Назвіть основні тенденції та особливості сучасної міжнародної торгівлі.

2. В яких цінах розраховується номінальний і реальний обсяг міжнародної торгівлі?

3. В чому особливості обчислень національного і міжнародного зовнішньоторговельного обороту?

4. Які існують методи міжнародної торгівлі?

5. На основі яких показників оцінюється ефективність зовнішньої торгівлі?

6. В чому відмінність понять "внутрішній ринок", "національний ринок", "міжнародний ринок" і "світовий ринок"?

7. При допомозі який основних інструментів проводиться протекціоністська торгова політика?

8. Які економічні інститути регулюють міжнародну торгівлю?

9. Які вимоги повинна виконати країна для отримання членства в СОТ?

10. Які існують основні види торгових посередників і які їх функції?

11. Що таке контрафактна продукція і яке місце вона займає у міжнародній торгівлі?

12. Роль ІНКОТЕРМС в практиці міжнародної торгівлі.

Тема 4. Світовий фінансовий ринок

1. Поняття і структура світового фінансового ринку

Ринки світової економіки можна поділити на: а) ринки матеріальних (реальних) активів - нафта, газ, кава, пшениця тощо; б) ринок фінансових активів (фінансовий ринок). Ці ринки тісно взаємодіють між собою.

В процесі кругообігу капіталу формується капітал у грошовій формі (фінансові активи), що являє собою фінансові ресурси. Фінансові ресурси світу - це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних центрів світу. Міжнародні фінансові активи - це специфічні неречові активи (акції, облігації, векселі, казначейські зобов'язання), що обертаються на світовому фінансовому ринку і являють собою законні вимоги їх власників на отримання грошового доходу у майбутньому.

Світовий фінансовий ринок - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл міжнародних фінансових потоків. Світовий фінансовий ринок можна розглядати під різним кутом зору. За функціональною ознакою головними елементами світового фінансового ринку є:

валютний ринок;

ринок боргових зобов'язань;

ринок титулів (або прав) власності;

ринок похідних фінансових інструментів (деривативів).

За строками обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна поділити на дві частини: грошовий ринок (коротокостроковий) і ринок капіталу (довгостроковий). Крім того, існують фінансові активи, які націлені на перебування на грошовому ринку з однією тільки метою - отримання максимального прибутку, в тому числі за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Подібні фінансові кошти часто називають "гарячими грішми".

Світовий фінансовий ринок з інституціональної точки зору - це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами і позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Характерні риси світового фінансового ринку:

? величезний обсяг фінансових ресурсів та операцій;

? глобальність, тобто відсутність територіальних обмежень;

? цілодобовий режим операцій;

? залучення до операцій суб'єктів з високою репутацією;

? широкий діапазон фінансових інструментів, що використовуються;

? уніфікація правил та стандартів операцій;

? високий рівень використання інформаційних технологій.

Найбільш помітним сегментом світового фінансового ринку є Євроринок (або єврофінансовий ринок). Корінь "євро" стосовно до світових фінансів свідчить не про географічну належність ринку, а лише про те, що папери, які на ньому обертаються, номіновані у євровалютах, тобто вони вийшли з під контролю національної грошової влади США, Великобританії, Японії та інших країн.

2. Учасники міжнародного фінансового ринку

Головними агентами світового фінансового ринку є транснаціональні банки, транснаціональні компанії і так звані інституціональні інвестори. До числа останніх включають такі фінансові інститути, як пенсійні фонди і страхові компанії, а також інвестиційні фонди, особливо взаємні (спільні фонди).

Одним із головних інституціональних інвесторів в світі є спільні (взаємні) фонди (mutual funds), особливо американські. Акумулюючи внески своїх пайовиків, переважно фізичних осіб середнього достатку, подібні фонди у США досягли величезних розмірів. Наприкінці 90-х років XX ст. величина їх активів, за оцінкою дорівнювала біля 4 трлн.дол. і біля половини цієї суми було вкладено в акції, в тому числі зарубіжних компаній.

Значну роль на світовому фінансовому ринку відіграють і державні органи влади та міжнародні організації, які здійснюють розміщення або надання своїх позик за кордоном. На світових ринках капіталу діють також фізичні особи, але в основному опосередковано, переважно через інституціональних інвесторів.

В цілому учасників фінансового ринку можна поділити на чотири класи:

? інвестори - власники вільних коштів, які вкладають ці кошти у відповідні активи. Домінують в цьому класі (за обсягом акумульованих грошей) інвестиційні інститути, такі як пенсійні фонди і страхові компанії;

? фінансові інститути - (банки, брокери, дилери, тому числі маркет-мейкери та ін.), які виконують роль посередників між кредиторами і позичальниками на любому із перерахованих вище ринків;

? уряди, що регулюють фінансові ринки, впливаючи на механізм обмінних курсів і контролюючи стан економіки своєї країни через фіскальні і монетарні важелі (в першу чергу через відсоткову ставку);

? корпорації, які часто виступають в ролі позичальників капіталу з метою покращити чи розширити свою (виробничу) діяльність.

Учасників міжнародного фінансового ринку можна також класифікувати за такими ознаками:

1. За характером участі суб'єктів в операціях:

безпосередні (прямі) учасники (маркет-мейкери);

опосередковані (непрямі) учасники (маркет-юзери).

2. За метою та мотивами участі на ринку:

хеджери;

спекулянти;

арбітажери.

3. За типами емітентів:

міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, МБРР, ЄБРР);

національні уряди і суверенні позичальники;

провінціальні і регіональні уряди;

муніципалітети;

корпорації, банки та інші організації.

4. За країнами походження:

розвинуті країни;

країни, що розвиваються;

міжнародні інститути;

офшорні центри.

5. За типами інвесторів:

приватні;

інституційні.

3. Сучасні світові фінансові центри

Міжнародний фінансовий центр - це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових установ, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції з цінними паперами та золотом.

В останні роки у світі з'явилося багато нових фінансових центрів. Не дивлячись на це провідними залишаються Нью-Йорк і Лондон, які є, власне глобальними фінансовими центрами. Головними причинами домінування цих міст як міжнародних фінансових центрів є: сприятливий клімат для роботи фінансових фірм, добре розвинута фінансова інфраструктура, велика кількість високо-кваліфікованих працівників, сучасна телекомунікаційна мережа, прозора юридична система, сприятливий для інвесторів податковий клімат, ефективно діючі фінансові біржі, низький рівень корупції, тощо.

Однак, ці два провідні фінансові центри світу відрізняються один від одного не тільки історією та стилем роботи, а й тим, що їх діяльність побудована на різних видах капіталу. В той час, як Нью-Йорк, як провідний фінансовий центр, спирається на крупний американський фінансовий ринок, Лондон черпає фінансові стимули для свого розвитку за кордоном. Ці фінансові центри відрізняються також набором фінансових послуг, які пропонуються клієнтам. Так, в Нью-Йорку багато уваги приділяється торгівлі акціями, тоді як Лондон намагається отримати прибуток від врахування різниці в законодавчій, юридичній, податковій сферах в країнах Європи та інших регіонах. Лондон є також провідним світовим фінансовим центром для страхового бізнесу.

Майже 15% працюючих в Нью-Йорку зайняті у фінансовому секторі, на частку якого у 2006 році приходилось приблизно 15% валового продукту міста і більше 1/3 доходів від податків. В Нью-Йорку розташовані 6 із 10 провідних в світі інвестиційних компаній. На Нью-Йорську фондову біржу і фондову біржу "NASDAQ" у 2006 приходилася майже половина світової торгівлі акціями. Крім того, на частку США приходилося майже 40% приватних банківських послуг, що надаються в світі, а завдяки злиттю двох чикагських компаній Чикаго став самим крупним центром в світі з торгівлі деривативами.

В Лондоні здійснюється 2/3 загального обсягу торгівлі країн ЄС іноземною валютою, деривативами і 42% торгівлі акціями. Лондонська фондова біржа є однією із самих інтернаціональних в світі. В середині 2006 року на її основному ринку було зареєстровано 320 міжнародних компаній і 480 компаній на альтернативному інвестиційному ринку.

Серед європейських фінансових центрів одним із найбільш важливих є Франкфурт-на-Майні, який спеціалізується на банківській торгівлі і торгівлі деривативами через "Eurex" і німецько-швейцарську біржу. Основні напрямки діяльності двох крупних швейцарських фінансових центрів - Женеви і Цюріха - надання приватних банківських послуг, обслуговування заможних клієнтів і страхування.

В останні роки швидко зростають фінансові центри в країнах Азії. Одним із найбільших азійських фінансових центрів є Шанхай. Значна частина торгівлі акціями в Азії здійснюється через Токіо, Гонконг і Сінгапур. Токіо обслуговує в основному внутрішній ринок, хоча Токійська фондова біржа займає друге місце в світі за обсягом продажів акцій недивлячись на те, що в Японії - високі податки, система регулювання є несприятливою для іноземних інвесторів, правила звітності відрізняються від міжнародних стандартів.

На Близькому і Середньому Сході світовим фінансовим центром, який швидко розвивається є Дубай. Дубайський міжнародний фінансовий центр ("Dubai International Financial Centre" - "DIFC") - це зона вільна від податків на оптову торгівлю фінансовими послугами. Свої фінансові центри розвивають Катар, Бахрейн і Абу-Дабі.

Офшорний фінансовий центр (ОФЦ) - це частина території держави (а в окремих випадках вся територія держави), в межах якої реєструються компанії іноземних резидентів, яким надається право ведення на пільгових (і не тільки податкових) умовах торгових, фінансових та інших комерційних операцій. Компанії зареєстровані у офшорних фінансових центрах, сплачують, як правило, мінімальні податки або ж повністю звільняються від оподаткування і сплачують лише реєстраційні і щорічні мита. Компанія зареєстрована у офшорному фінансовому центрі, як правило, повинна здійснювати свою діяльність за межами ОФЦ і в іноземній (по відношенню до держави реєстрації) валюті.

Питання для обговорення:

1. Дайте визначення поняття "світовий фінансовий ринок" з функціональної та інституціональної точки зору.

2. Назвіть основні сегменти сучасного світового фінансового ринку.

3. Класифікуйте учасників сучасного міжнародного фінансового ринку.

4. Назвіть основні сегменти фінансового ринку України.

5. Які характерні ознаки присутні Лондону, Нью-Йорку, Токіо, як основних міжнародних фінансових центрів?

6. Назвіть основні тенденції в сучасній еволюції діяльності бірж, як основи світових фінансових центрів.

7. Що таке офшорні фінансові центри і яка мета їх створення?

8. Критерії поділу офшорних фінансових центрів на групи.

9. Коли і з якою метою була створена ФАТФ (FATF)?

10. Виникнення і роль Євроринку, як сегменту світового фінансового ринку.

11. В чому суть структурних зрушень у розвитку сучасного світового фінансового ринку?

Тема 5. Прямі інвестиції та міжнародне виробництво

1. Сутність та класифікація іноземних інвестицій

В самому загальному плані поняття "інвестиція" означає довгострокове вкладення капіталу, грошових коштів у будь-які підприємства, організації, довгострокові проекти тощо з метою отримання прибутку. Дуже часто інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями. Але інвестиція більш широке поняття, ніж капіталовкладення, оскільки інвестиції охоплюють як реальні інвестиції (власне капіталовкладення), так і портфельні (або фінансові) інвестиції.

До капіталовкладень відносяться вкладання коштів в основний і оборотний капітал, витрати на капітальний ремонт, купівлю земельних ділянок і об'єктів природокористування, а також в нематеріальні активи (патенти, ліцензії, програмну продукцію НДДКР). До фінансових інвестицій відносять довгострокові і короткострокові позики і кредити, фінансові вкладення господарюючих суб'єктів в купівлю цінних паперів тощо.

Іноземні інвестиції - усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Іноземні інвестиції можна класифікувати за різними критеріями. По відношенню до окремих країн розрізняють зарубіжні (або закордонні) інвестиції, які є вкладанням коштів національними економічними суб'єктами за кордоном, і іноземні інвестиції, тобто укладання іноземних інвесторів в економіку даної країни. За джерелами походження і формами власності розрізняють приватні і державні інвестиції. В залежності від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції (FDI) - це інвестиції, які забезпечують інвестору ефективний контроль над зарубіжною комерційною організацією. Міжнародний валютний фонд (МВФ) дає таке визначення: "Прямі інвестиції - інвестиції, що здійснюються для участі у прибутках підприємства, що знаходиться на іноземній території і метою інвестора є право безпосередньої участі в управлінні підприємством". Згідно Кодексу лібералізації руху капіталів, розробленому ОЄСР прямі інвестиції визначаються як "інвестиції, що здійснюються з метою встановлення тривалих економічних зв'язків між підприємницькими організаціями, а також інвестиції, що забезпечують їх власнику ефективний контроль за управлінням підприємством".

Основними способами здійснення прямих інвестицій є:

? створення за кордоном власної філії чи підприємства, що знаходиться у повній (100 - відсотковій) власності інвестора. Це - так зване інвестування "з нуля";

? купівля чи поглинання зарубіжних підприємств;

? фінансування діяльності зарубіжних філій, в тому числі за рахунок внутрішньокорпораційних позик і кредитів, що надаються материнською компанією своїй зарубіжній філії;

? набуття прав користування землею (включаючи оренду), природними ресурсами та інших майнових прав;

? надання прав на використання певних технологій, ноу-хау та ін.;

? купівля акцій чи паїв у статутному капіталі іноземної компанії, що забезпечує інвестору право контролю за діяльністю підприємства;

? реінвестування прибутку, отриманого інвестором, в країні розміщення філії чи спільного підприємства.

В різних країнах частка, що дає право контролю, визначається по-різному. В документах МВФ до прямих інвестицій відноситься участь в капіталі, що складає не менше 25% статутного капіталу. В Канаді, Австралії і Новій Зеландії - цей показник складає не менше 50%, в країнах Європейського Союзу - 20-25%, в США - 10%.

Визначальна роль прямих інвестицій для приймаючих країн полягає в тому, що разом з ними в цю країну надходять не тільки капітали (в матеріальній і не матеріальній формах), а й нові технології і досвід, передові методи організації виробництва, праці і управління.

Згідно оцінки Всесвітньої асоціації агентств зі сприяння інвестицій, загальний обсяг трансграничних прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в світі у 2008 був приблизно таким, як і 2007 році, коли за даними ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку), він складав 1, 83 трлн.дол. Найменшою серед основних макрорегіонів, які отримують із-за кордону прямі інвестиції, залишається частка Африки - 3%, хоча, в абсолютному вимірі, згідно оцінки ЮНКТАД вони зросли з 17 млрд.дол. у 2004 році до рекордної величини в 53 млрд.дол. у 2007 році.

2. ТНК та вивезення капіталу

Прямі інвестиції здійснюють різного роду міжнародні корпорації. Міжнародна корпорація - форма організації компанії, яка здійснює, зокрема, прямі інвестиції в різні країни світу. Виділяють два види міжнародних корпорацій:

1. Транснаціональні компанії (ТНК) - головна компанія належить одній країні, а прямі інвестиції здійснюються у велику кількість країн світу.

2. Багатонаціональна корпорація (БНК) - головна компанія належить капіталу двох або більше країн і прямі інвестиції також здійснюються по всьому світу.

Значна більшість сучасних міжнародних корпорацій має форму ТНК. До числа ТНК прийнято відносити компанії, в яких на частку зарубіжних операцій приходиться не менше чверті їх обороту. Відділення ТНК в Секретаріаті ЮНКТАД запропонувало спеціальний показник - індекс транснаціоналізації, розрахований як середньоарифметичне значення трьох показників: частка зарубіжних активів, частка зарубіжних продаж і частка працюючих за кордоном співробітників відповідно в загальній величині активів, продаж і загальній чисельності персоналу ТНК. Так, середній індекс транснаціоналізації для 100 найбільших нефінансових ТНК світу складав на початок XXI ст.53%, ТНК із країн, що розвиваються - 39%, із країн Центральної і Східної Європи - 32%. Особливо високим рівнем (85-95%) він характеризується для ТНК з малих високо розвинутих країн, таких як Голландія, Швеція, Швейцарія та ін.

Значна частина трансграничних інвестицій здійснюється ТНК, багато з яких є приватними. За оцінкою ЮНКТАД, за станом на початок 2007р. в світі діяли більше 79 тисяч ТНК контролюючи біля 790 тисяч іноземних філій. Із 790 тис. зарубіжних філій ТНК 270 тис. були розміщені у розвинутих країнах, 360 тис. - в країнах, що розвиваються і 160 тис. - в країнах з перехідною економікою. За даними ЮНКТАД, зарубіжні активи ТНК збільшилися із 2, 206 трлн.дол. в 1982р. до 6,036 трлн.дол. в 2007 році. Кількість співробітників, зайнятих в дочірніх компаніях і філіях за кордоном, дорівнювало 21, 524 млн. осіб у 1982 році і досягли 81, 615 млн. осіб у 2007 році.70% міжнародних компаній зайняті у сфері виробництва, 37% - сфері послуг і 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві.

Розвинуті країни домінують не тільки за кількістю ТНК, а й як реципієнти і джерела прямих іноземних інвестицій. (Див. таблицю 1.)

Таблиця 1.

Основні країни реципієнти і донори прямих іноземних інвестицій

Країни-реципієнти ПІІ
(млрд.дол.)
Країни-донори ПІІ
(млрд.дол.)
2004р.
2005р.
2004р.
2005р.
Великобританія
56,2
164,5
Нідерланди
17,3
119,5
США
122,4
99,4
Франція
57,0
115,7
Китай
60,6
72,4
Великобританія
94,9
101,1
Франція
31,4
63,6
Японія
31,0
45,8
Нідерланди
0,4
43,6
Німеччина
1,9
45,6
Гонконг
34,0
35,9
Швейцарія
26,3
42,9
Джерело: БИКИ, №130, 14 ноября 2006 г. - с.3.
Більше 70% всіх прямих іноземних інвестицій здійснюється завдяки злиттям і поглинанням переважно серед фірм в розвинутих країнах. Загальна тенденція - чим більш розвинута ТНК, тим більше вона не тільки вкладає, а й отримує прямі інвестиції (виключення складає Китай).

3. Міжнародне виробництво

Поява у світовому господарстві міжнародних корпорацій означало вихід підприємницьких структур на якісно новий рівень, характерною рисою якого стає втрата капіталом своєї виключно національної природи. Таким чином, ТНК створюються як національні, відносно капіталу і контролю і міжнародні за сферою своєї діяльності.

В залежності від природи капіталу і виду господарської діяльності ТНК виступають у вигляді картелів, синдикатів, пулів, трестів, концернів, консорціумів, холдингів, стратегічних альянсів тощо. В сучасних умовах переважаючим типом ТНК стали міжнародні багатогалузеві концерни. Одночасно широке розповсюдження отримали холдингові компанії і диверсифіковані конгломерати. Це обумовлено посиленням концентрації виробництва і капіталу під впливом НТП, диверсифікацією виробництва, постійною зміною стратегії розвитку компаній і концентрацією зусиль на перспективних зростаючих сегментах ринку. Так, наприклад, кожна із 500 найбільших транснаціональних корпорацій США має в середньому підрозділи в 11-15 галузях. А найбільш могутні охоплюють по 30-50 галузей. В числі 100 провідних промислових фірм Великобританії багатогалузевими є 96, в Німеччині - 8, у Франції - 84, в Італії - 90.

Транснаціональні корпорації стали головними суб'єктами руху не тільки міжнародних інвестицій, технологій, а й функціонування міжнародного виробництва. Міжнародне виробництво - це виробництво, яке організовують або контролюють ТНК. Іншими словами, під міжнародним виробництвом розуміється виробництво товарів і послуг за участю іноземного підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій. Міжнародне виробництво охоплює ту частину виробництва товарів і послуг країн, яка контролюється та управляється фірмами, що мають штаб-квартири в інших країнах. Саме міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема прямих іноземних інвестицій, стали базою для формування всесвітньої системи філій та міжнародного виробництва ТНК.

Ще в середині XIX ст. у всьому світі переважало місцеве виробництво, приблизно 90% усіх товарів і послуг вироблялося тоді на основі сировини і матеріалів, які фірми купляли в радіусі 150 км., і в таких же межах реалізовувалася значна частина їх продукції. Нині у розвинених країнах в середньому більше половини продукції виробляється закордонними філіями і дочірніми компаніями. Приблизно також частка сировини і матеріалів імпортується або виробляється закордонними філіями. Залежно від галузевої спрямованості ТНК, міжнародне виробництво охоплює різні види діяльності, що створюють або додають вартість - виробництво готової продукції та напівфабрикатів, надання різноманітних послуг, здійснення наукових розробок та ін.

Важливу роль у формування і диверсифікації міжнародного виробництва належить спільним підприємствам (СП) та вільним економічним законам (ВЕЗ). Спільні підприємства створюються в таких формах: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства, холдинги тощо. Вони характеризуються трьома визначальними ознаками: спільним майном, спільним управлінням і спільним розподілом прибутку.

Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного виробництва створюються у вільних економічних зонах. Розрізняють безмитні зони або зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг, імпортно-промислові зони. За оцінками експертів, у світовій економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують 10% світового товарообороту.

Питання для обговорення:

1. Поняття "міжнародні інвестиції" та їх структура. За яким критерієм інвестиції поділяються на "прямі" і "портфельні"?

2. Сутність і мотиви міжнародної інвестиційної діяльності.

3. Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності на наднаціональному рівні.

4. Позитивні і негативні сторони міжнародної інвестиційної діяльності.

5. Дайте характеристику основних способів здійснення прямих інвестицій.

6. Назвіть основні риси за якими прямі інвестиції відрізняються від портфельних.

7. Яка роль ТНК у здійсненні міжнародних інвестицій?

8. Яка географічна структура прямих іноземних інвестицій?

9. Назвіть основні групи інституціональних інвесторів.

10. Що розуміють під інвестиційними ресурсами та які їх джерела?

Тема 6. Міжнародний кредит

1. Форми й види міжнародного кредитування

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу, пов'язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб'єктами світової системи господарювання іншим на умовах платності, строковості, поворотності.

Суб'єктами міжнародних кредитних відносин є:

? банки, що працюють на грошовому ринку (грошовий кредит);

? промислові компанії (товарний або комерційний кредит);

? державні установи, уряди;

? міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.

Джерелами міжнародного кредиту є:

? тимчасово вільні кошти підприємств;

? грошові накопичення держави;

? грошові заощадження населення.

Міжнародне кредитування здійснюється у різних формах та видах. Головною ознакою класифікації є поділ кредитів за об'єктами кредитування, у відповідності з якими міжнародний кредит (як і внутрішній) виступає у двох основних формах:

- товарного або комерційного кредиту;

- грошового або банківського кредиту.

Існує змішана форма міжнародного кредиту - фірмово-банківські кредити.

Крім цього, міжнародний кредит класифікують ще за такими ознаками:

1. За призначенням:

? комерційні кредити, які обслуговують міжнародну торгівлю товарами і послугами;

? фінансові кредити, які використовуються для інвестиційних об'єктів, купівлі цінних паперів, погашення зовнішнього боргу, проведення валютної інтервенції центральним банком;

? проміжні кредити для обслуговування змішаних форм експорту капіталів, товарів, послуг (наприклад, у вигляді підрядних робіт - "інжиніринг").

2. За видами:

- товарні, при експорті товарів із відстрочкою платежу;

- валютні - видаються банками в грошовій формі.

3. За технікою надання кредитів:

- готівкові (фінансові) кредити, що зараховуються на рахунок позичальника в його розпорядження;

- акцептні у формі акцепту (згоди платити), тратти імпортером чи банком;

- депозитні сертифікати;

- облігаційні позики;

- консорціональні кредити - кредити, що надаються двома або більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальнику.

4. За валютою позики:

- у валюті країни боржника;

- у валюті країни - кредитора;

- у валюті третьої країни;

- у міжнародних розрахункових валютних одиницях (СДР.).

5. За терміном:

- найкоротші - на одну добу, тиждень, до трьох місяців;

- короткострокові - до 1 року, інколи до 1,5 роки;

- середньострокові - від 1до 5 років;

- довгострокові - більше 5 років.

6. За забезпеченістю:

- забезпечені кредити - де в якості забезпечення використовуються товари, товаророзпорядчі та інші комерційні і фінансові документи, цінні папери, векселі, нерухомість, інші цінності, інколи золото;

- бланкові кредити - надаються під зобов'язання боржника погасити його в певний термін.

7. За об'єктами кредитування:

- інвестиційні кредити - при експорті товарів інвестиційного призначення;

- неінвестиційні кредити - при експорті сировини, палива, матеріалів, споживчих товарів.

8. Лізинг - угода про оренду рухомого і не рухомого майна терміном від 3-х до 15-ти років.

9. Факторинг - форма кредитування, що виражається у інкасуванні кредиторської заборгованості клієнта (купівля спеціалізованою фінансовою компанією або банком усіх грошових вимог експортера до іноземного імпортера у розмірі до 70-90% суми контракту до настання терміну їх оплати).

10. Форфейтинг - форма кредитування експорту банком або фінансовою компанією (форфейтером) шляхом купівлі ними векселів (трат) та інших боргових вимог по зовнішньоекономічним операціям. Форфейтер може держати їх у себе або продати на міжнародному ринку та ін.

Міжнародний кредит виконує наступні функції, які відображають особливості руху позичкового капіталу:

- перерозподіл позичкового капіталу між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення;

- економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків шляхом використання кредитних коштів (трат, векселів, чеків, переказів та ін.), розвитку і прискорення безготівкових платежів;

- прискорення концентрації та централізації капіталу завдяки використанню іноземних кредитів;

- регулювання економіки.

За своїм значенням функції міжнародного кредиту нерівноцінні і змінюються по мірі розвитку національного і світового господарства.

2. Світова криза заборгованості

Міжнародний ринок кредитів є одним із найбільш рухливих і мінливих видів ринків, так як постійно змінюються форми взаємодії, роль і ступінь активності його учасників. Основним кредитором з кінця Другої світової війни виступали США. У 70-х роках ХХ століття до них приєдналися країни-експортери нафти, а основними позичальниками в цей період були країни, що розвиваються. З часом новими світовими кредиторами стають Японія, Канада, а також окремі європейські країни. У 2007 році трійку основних країн-кредиторів очолили - Китай (21,3 % від світового експорту капіталу), Німеччина (14,5%) і Японія (12,1%). Більше 17% світових кредитів приходилося на чотири країни - Саудівську Аравію, Росію, Швейцарію, Норвегію.

Широкомасштабний потік кредитів в країни, що розвиваються, який спостерігався у 1974-1988 рр., раптово завершився у 1982 р., коли Мексика об'явила про призупинення платежів по боргам, за нею послідували Бразилія, Аргентина та інші латиноамериканські країни.

Заява Мексики 12 серпня 1982 р. про неспроможність здійснювати виплати по своєму боргу міжнародним банкам в розмірі 80 млрд.дол. поклала початок міжнародній борговій кризі, яка охопила всі регіони світу, що розвивається - від латиноамериканських держав із середнім рівнем розвитку до найбільш відсталих країн Африки. В епіцентрі боргової кризи опинились великі країни - боржники Латинської Америки, Африки і Азії: Бразилія, зовнішній борг якої у 1982 р. дорівнював 86,3 млрд.дол., Мексика - 84,6 млрд.дол., Аргентина - 38,8 млрд.дол., Венесуела - 33,2 млрд.дол., Чілі - 21 млрд.дол., Нігерія - 19 млрд.дол., Єгипет - 16 млрд.дол., Філіппіни - 20,7 млрд.дол. та ін. Це стало проблемою не тільки для країн-боржників, а й для всієї світової економіки.

Зовнішня заборгованість - сума фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами, що підлягають погашенню у встановлені терміни. До зовнішньої заборгованості належать переважно борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах і послугах, які впливають на платіжний баланс країни.

Згідно із загальноприйнятою методологією розрахунку макроекономічних показників, зовнішній борг охоплює такі компоненти:

? довгостроковий борг, включаючи борг за кредитами міжнародних фінансових організацій та приватні борги;

? короткостроковий борг;

? заборгованість перед МВФ.

У загальному вигляді сучасна структура світової заборгованості складається з таких основних елементів:

? борги за кредитами держав;

? борги за кредитами, наданими приватними кредитно-фінансовими інститутами;

? борги, що виникають в наслідок незбалансованості торгового і платіжного балансів;

? борги, спричинені перевищенням іноземних інвестицій над вивезенням власних;

? Борги за кредитами міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Неплатежі в одній ланці зазвичай приводить до розриву ланцюга кредитних зобов'язань і погіршення ліквідного стану у міжнародному масштабі. Якщо наприкінці 1982 року 34 країни мали прострочені платежі по боргам, то наприкінці 1986 року їх число збільшилося до 57, а на початку 1990-х років у борговій кризі були вже 72 держави, на частку яких приходилося 60% зовнішнього боргу.

В 1990-2000 роки загальна сума зовнішніх боргів значно збільшилась. Світовий обсяг їх, включаючи зобов'язання розвинутих країн, складає зараз порядка 20% світового валового продукту. Продовжує збільшуватися загальна сума зовнішнього боргу країн, що розвивається. Так, за першу половину поточного десятиліття ХХІ століття вона збільшилася з 2,5 до 3,2 трлн.дол. в 2005 році, тобто в 1,3 рази. (Див. таблицю 2.).

Таблиця 2.

Основні показники міжнародної заборгованості країн, що розвиваються,%.

Показники
1980р.
1990р.
2000р.
2005р.
Величина зовнішнього боргу, млрд.дол.
567,2
1213,3
2523,6
3224,3
Відношення боргу до ВВП
26,4
39,2
39,1
30,9
Відношення боргу до експорту
119,5
185,8
132,8
82,1
Відношення обслуговування боргу до експорту
18,6
20,7
24,3
14,8
Джерело: World Economic Survey.U.N., 1991; World Economic and Social Survey.U.N., 1996; World Economic Outlook. IMF. April 2006.
Для аналізу рівня і динаміки зовнішнього боргу, з'ясування здатності країни обслуговувати його, Світовий банк використовує такі показники:
? відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг (EDT/XGS);
? відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового національного доходу - (EDT/GNI);
? відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів і послуг (TDS/XGS) та ін.
Аналітики вважають, що верхньою межею оптимальності зовнішнього боргу є співвідношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг (EDT/XGS) на рівні не більше ніж 200-250% і співвідношення платежів з обслуговуванням боргу до експорту товарів і послуг (TDS/XGS) - не більше як 20-25%. При цьому, в чисельнику враховується не увесь зовнішній борг, а тільки державний та гарантований державою борг.
У світовій практиці вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік (річний дефіцит бюджету) не перевищує річного обсягу державних капіталовкладень. Наприклад, для країн, що увійшли до "зони євро", річний дефіцит бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, що загалом відповідає частці державних капіталовкладень у ВВП. Бюджетним кодексом України визначено, що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП.
У 1980-1990-і роки були розроблені і застосовані на практиці різні механізми по вирішенню чи відстрочки проблеми боргової кризи. Питання врегулювання зовнішнього боргу став практично постійним на порядку денному "групи 8". На цих зустрічах були розроблені Торонтські (1988р.), Тринідадські (1990р.), Х'юстонські (1990р.), Лондонські (1997р.), Неапольські (1995р.), Ліонські (1997р.) та інші рекомендації для вирішення проблем зовнішньої заборгованості.
Перегляд зовнішнього боргу для різних країн включає поєднання різноманітних заходів:
? перенесення платежів основної частини боргу, відсотків по боргу або всіх платежів по обслуговуванню боргу на більш пізніший термін;
? скорочення боргу шляхом або прямого списання частини боргу, або продажі його із знижкою на вторинному ринку;
? рекапіталізація - обмін боргів на облігації боржників або надання нових кредитів за цільовим призначенням оплати минулих боргів;
? взаємозалік чи обмін національної валюти одного боргу на інший.
Для багатьох країн з низьким рівнем доходів масштабні ініціативи із списанням зовнішньої заборгованості, в останні роки сприяли, вирішенню проблеми крупних дисбалансів у фінансовій сфері. Зокрема, зовнішній борг африканських країн скоротився із 205,7 млрд.дол. у 1999р. до 144,5млрд.дол. у 2007р.

3. Міжнародні валютно-кредитні організації

Міжнародна фінансово-кредитна система - сукупність міжнародних фінансово-кредитних відносин та інститутів, що забезпечують їх здійснення. Основними інститутами, що забезпечують узгоджену роботу міжнародної фінансово-кредитної системи виступають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Банк Міжнародних розрахунків, Лондонський і Паризький клуби, регіональні банки реконструкції й розвитку.

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН в липні 1944р. у Бреттен-Вудсі (США). Конференція прийняла Статті угоди, які до цього часу виконують роль Статуту цієї організації. Цей документ набрав чинності в грудні 1945р. Практичну діяльність Фонд розпочав у травні 1946р., маючи у своєму складі 39 країн-членів. До валютних операцій приступив з 1 березня 1947р.

Міжнародний валютний фонд - міжнародна організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами і надання їм фінансової допомоги при валютних труднощах, викликаних дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко - і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН.

Міжнародний валютний фонд також виконує функцію нагляду за розвитком міжнародної економіки в цілому і макроекономічних показників кожної із країн-членів зокрема.

Офіційні цілі МВФ, закріплені в його статуті, такі:

? сприяння міжнародному співробітництву у валютно-фінансовій сфері;

? сприяння розширенню і збалансованому зростанні міжнародної торгівлі;

? забезпечення стабільності валют і не допущення їх знецінення;

? надання допомоги у створенні багатосторонньої системи розрахунків по поточних операціях між державами-членами;

? виділення на тимчасовій основі державам-членам коштів в іноземній валюті, що давало б їм можливість виправляти порушення рівноваги в їх платіжних балансах.

МВФ, на даному етапі розвитку світової економіки, відіграє вагому роль у міжнародному регулюванні валютно-кредитних відносин, а також у підтримці стабільності міжнародної фінансової системи. Країни-члени МВФ зобов'язані надавати йому інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонних інвестицій та ін. Ці данні використовуються приватними банками для визначення платоспроможності країн-позичальників.

МВФ надає сьогодні кредити в іноземній валюті країнам-членам для двох цілей:

? по-перше, для покриття дефіцитів платіжних балансів, тобто практично для поповнення валютних резервів державних фінансових органів і центральних банків;

? по-друге, для підтримки макроекономічної стабільності та структурної перебудови економіки, а це значить - для фінансування бюджетних витрат урядів.

Міжнародний валютний фонд практично знаходиться під значним контролем уряду США, якому належить біля 1/5 всіх капіталів фонду.

Світовий банк - міжнародний інвестиційний інститут, що складається із групи тісно пов'язаних між собою організацій, які входять до системи ООН, спільною метою яких є надання фінансової допомоги країнами, що розвиваються. Головним завданням Світового банку є надання кредитів країнам, що розвиваються і країнам з перехідною економікою для здійснення реформи фінансового сектору, підтримання ринку праці, покращення навколишнього середовища, удосконалення системи освіти тощо. Власний капітал банку, отриманий із бюджету держав-учасників, складає 500 млрд.дол. США. Банк розпоряджається кредитним портфелем в обсязі 300 млрд.дол. і щорічно надає біля 50млрд.дол. кредитів країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою.

До структури Світового банку або групи Світового банку входять:

1. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР);

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

4. Багатостороннє агентство з гарантій і інвестицій (БАГІ);

5. Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Усі ці інститути мають спільну штаб-квартиру і спільне керівництво. Група Світового банку є найбільшим у світі інвестиційним інститутом, де головною організацією є Міжнародний банк реконструкції і розвитку, тому групу ще називають групою МБРР.

Створення нових дочірніх організацій дозволило перебудувати МБРР у групу Світового банку, який включає ще чотири міжнародних фінансових інститутів. Так, у 1956р. була створена Міжнародна фінансова корпорація - МФК, яка здійснює фінансування проектів приватного сектору, на відміну від МБРР, який надає позики тільки під гарантії урядів країн-членів. В 1960р. була створена Міжнародна асоціація розвитку - МАР, яка надає безвідсоткові пільгові кредити найбільш бідним країнам. Збільшення потоків прямих іноземних інвестицій обумовило створення в 1966р. Міжнародного центра з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), пов'язаного з діяльністю групи Світового банку МЦУІС покликаний забезпечувати урегулювання і арбітраж спорів між іноземними інвесторами і урядами країн-позичальників. Завданням Багатостороннього агентства з гарантій і інвестицій - БАГІ, заснованого в 1988р., є надання гарантій зарубіжним інвесторам від некомерційних політичних ризиків.

Найстарішим міжнародним фінансово-кредитним інститутом є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Він був започаткований в 1930р. в Базелі, як міжнародний банк центральних банків. БМР виконує депозитно-позичкові, валютні, фондові операції, купівлю-продаж і зберігання золота, виступає агентом центральних банків. Будучи західноєвропейським міжнародним банком, БМР здійснює міждержавне регулювання валютно-кредитних відносин.

Регіональні банки розвитку створені в 60-і роки ХХ ст. в Азії, Африці, Латинській Америці для вирішення специфічних проблем і розширення співробітництва країн, що розвиваються в цих регіонах. Так, Міжамериканський банк розвитку (МАБР) створений в 1959р. з метою фінансування програм, направлених на збалансований розвиток країн Латинської Америки. Провідні позиції в цьому банку займають США. До групи Міжамериканського банку розвитку входить Міжамериканська інвестиційна корпорація, яка офіційно була заснована в 1989р., як багатостороння організація для сприяння регіональному економічному розвитку країн Латинської Америки і Карибського басейну. Вона фінансує малі і середні підприємства приватного сектору як у формі кредитів, так і прямих інвестицій.

Африканський банк розвитку створений в 1963р. як регіональна організація країн африканського континенту. У 1973р. був створений найбільший фонд Африканського банку розвитку - Африканський фонд розвитку, який надає пільгові кредити на умовах схожих з умовами Міжнародної асоціації розвитку групи Світового банку. Найбільш сильні позиції у Фонді, серед країн-донорів, займають країни Євросоюзу. У 1976р. був заснований Трастовий фонд Нігерії. Всі три організації - Африканський банк розвитку, Африканський фонд розвитку і Трастовий фонд Нігерії - називають групою Африканського банку розвитку.

Азійський банк розвитку розпочав свою кредитну діяльність з 1967 р. Створений в 1966 році. Здійснює довгострокове кредитування економіки і зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються Азії.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) створений в 1990 р. Розпочав свою роботу з квітня 1991 р. Мета його діяльності - сприяння реформам в країнах Центральної і Східної Європи у зв'язку з переходом країн цього регіону до ринкової економіки. ЄБРР спеціалізується на кредитуванні виробництва, наданні технічного сприяння реконструкції і розвитку інфраструктури, інвестиціях в акціонерний капітал, в першу чергу, приватних підприємств.

Паризький клуб (1956 р.) - неформальна урядова організація країн-кредиторів, створена для спостереження за рухом державного боргу країн світу, а також проведення із країнами-боржниками багатосторонніх переговорів з проблем реструктуризації державних боргів.

Лондонський клуб (1976 р.) - неформальна організація найбільших банків-кредиторів, що регулює проблеми реструктуризації приватних боргів. Переговори з боржником веде, як правило, від імені і за дорученням інших банків один із банків Клубу.

Питання для обговорення:

1. Дайте визначення міжнародного кредиту і назвіть основні його джерела.

2. Назвіть основні принципи міжнародного кредитування.

3. Назвіть основні функції міжнародного кредиту.

4. Визначте позитивну і негативну роль міжнародного кредиту.

5. Як класифікуються основні форми міжнародного кредиту?

6. В яких формах виступає банківське кредитування експорту і імпорту?

7. Дайте характеристику міжнародного лізингу.

8. Дайте порівняльну характеристику форфейтингу і факторингу.

9. Які інституції входять до групи Світового банку?

10. В чому специфіка діяльності Лондонського і Паризького клубів?

Тема 7. Світовий ринок праці

1. Передумова формування та сутність світового ринку праці

Складовим елементом сучасної міжнародної економіки є світовий ринок праці.

Світовий ринок праці представляє собою сукупний попит і пропозицію робочої сили, який за рахунок взаємодії цих двох складових забезпечує розміщення економічно активного населення по сферам міжнародної господарської діяльності в галузевому, територіальному і професійно-кваліфікаційному рівнях.

Ефективний розвиток національних економічних комплексів можливий тільки при використанні міжнародного поділу праці і вільного переміщення робочої сили між країнами. Держави відрізняються за темпами розвитку економіки, обсягами інвестицій, рівнем безробіття, рівнем оплати праці і вартістю життя. Все це викликає пересування робочої сили між країнами. Разом з тим, існує економічна доцільність і необхідність використання іноземної робочої сили. Країни, фірми, компанії намагаються знизити витрати виробництва, використовуючи більш дешеву іноземну робочу силу. Крім того, зростаючий вплив на світову економіку ТНК збільшує мобільність робочої сили і вирівнювання умов її застосування. Відбувається уніфікація критеріїв освіти і кваліфікації.

Міграційні процеси формують основу світового ринку праці. Для цього ринку характерно те, що в міграційні процеси втягнуті трудові ресурси всіх країн світу. Масова міжнародна міграція робочої сили і світовий ринок праці істотно впливають на відтворювальний процес, на кількісні і якісні характеристики робочої сили. Міждержавний обмін кадрами, відкриття зарубіжних філій великими корпораціями, обмін технологією слугують основою формування загальносвітових стандартів виробничої культури, управлінських систем тощо.

Поява глобальних ринків робочої сили пов'язана із збільшенням мобільності основних факторів виробництва, що є важливою умовою підвищення ефективності як світової так і національної економіки.

Сучасний світовий ринок праці, як результат тривалого історичного розвитку представляє собою механізм узгодження інтересів роботодавців (представників попиту на робочу силу) і найманої робочої сили (її продавців). Головними елементами ринку праці є сукупна пропозиція, яка охоплює всю найману робочу силу з числа економічно активного населення, і сукупний попит, як загальна потреба світової економіки в найманій робочій силі. Ці елементи визначають загальну ємність сукупного світового ринку праці. Крім того, важлива роль належить інфраструктурі ринку праці, тим засобам і механізмам, при допомозі яких відбувається взаємодія попиту і пропозиції. Так, наприклад, створення єдиного соціального простору у Європейському союзі означало також створення єдиного ринку праці, що передбачає вільне переміщення робочої сили із однієї країни-члена ЄС в іншу в залежності від балансу попиту і пропозиції.

Основними довгостроковими чинниками змін на міжнародному ринку праці є такі:

? зміна співвідношення державного і приватного секторів;

? зміна галузевої структури зайнятості у світовій економіці;

? зміна професійної структури зайнятості;

? збільшення частки жінок у складі робочої сили;

? збільшення гнучкості ринку праці і зростання різних форм гнучкої зайнятості (самозайнятості, робота на не повний робочий день, тимчасової зайнятості та ін.).

Зміни на міжнародному ринку праці викликані загальними тенденціями, що відбуваються у світовому економічному просторі. Це - глобалізація економіки, посилення глобальної конкуренції, прискорення розвитку інформаційного простору і впровадження інформаційно-комунікаційних технологій.

2. Національні моделі ринків праці та їх особливості

В кожній країні (чи групі країн) існують свої специфічні тенденції розвитку ринку праці. В результаті формуються національні моделі функціонування і регулювання ринку праці. Виділяють національні ринки праці, орієнтовані на зовнішній ринок і національні ринки праці, які тяготіють до внутрішнього ринку. При віднесенні національного ринку праці до того чи іншого типу враховується:

рівень міжфірмової мобільності;

орієнтація системи професійної підготовки на навчання в спеціальних учбових центрах (з видачою сертифіката, диплома) або на підготовку безпосередньо на підприємстві чи робочому місці та ін.

На думку фахівців, Японія і Франція - приклад орієнтації на внутрішні ринки праці, США і Великобританія - на зовнішні. Існують моделі трудових відносин, що виходять за національні рамки і охоплюють ряд країн.

Європейська (континентальна) модель трудових відносин характеризується:

? високим рівнем правової захищеності працівників;

? сильними профспілками, наявністю інститутів робітничого представництва, галузевого (регіонально-галузевого) тарифного регулювання;

? високим, законодавчо-встановленим мінімумом оплати праці;

? відносно незначною диференціацією оплати праці.

Ця модель використовується більшістю європейських держав (Великобританія, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Вона забезпечує досить високий рівень соціального захисту працівників, але має негативні сторони:

? високий рівень безробіття;

? утруднений доступ на ринок праці молоді і осіб з низькою кваліфікацією;

? послаблення стимулюючої ролі оплати праці та ін.

Американська модель (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія) характеризується:

? значною схожістю трудового і цивільного права;

? незначним охопленням працівників профспілками, високим рівнем зареєстрованого безробіття, децентралізацією законодавства про зайнятість і допомогу безробітним (США);

? свободою роботодавця по відношенню до найму і звільнення;

? колективно-договірним регулюванням на рівні фірми, а не галузі і регіону;

? слабким розповсюдженням внутрішньо-фірмової підготовки персоналу;

? дуже високим територіальним і міжфірмовою мобільністю робочої сили, особливо у США. В США існує і більш значна диференціація оплати праці (більше ніж в 40 разів).

Ліберальні економіки (США і Канада) надають людині величезну свободу вибору і на неї ж покладають відповідальність за невдачі. Тому, термін виплат допомоги по безробіттю в цих країнах зазвичай обмежений. Наприклад у США допомогу можна отримувати півроку, в той час як у Франції - 5 років, а в Німеччині і Великобританії - термін не обмежений.

Однією з тенденцій розвитку даної моделі є поділ ринку праці на декілька не конкуруючих між собою професійно-кваліфікаційних сегментів. Так, один ринок праці охоплює робочі місця для спеціалістів з вищою освітою, управлінців і адміністраторів усіх рівнів, висококваліфікованих робітників, техніків тощо. Другий - охоплює робочі місця, які не потребують спеціальної підготовки і значної кваліфікації; їх займають працівники сфери обслуговування некваліфіковані робітники, нижчі категорії службовців.

Азійська модель достатньо специфічна і відображає особливості національних моделей економіки в цілому і менталітету населення цих країн. Вказаної моделі дотримуються Японія, Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Малайзія та ін. Для значної частини працівників зазначених країн діє система "довічного найму"; рівень зарплати і розмір соціальних виплат пропорційні внутрішньо фірмовому стажу; довгострокові трудові відносини побудовані на прив'язаності, розподілу персоналом місій, цілей і корпоративної культури фірми. В Японії добре розвинутий внутрішній ринок праці, широко розповсюджений внутрішньо-фірмовий патріотизм, діє ефективна система відбору персоналу для інвестицій в людський капітал і підвищення по службі, застосовується підвищення зарплати на 10-20% у зв'язку з настанням в житті працівника значимих подій (одруження, народження дитини, купівля житла та ін.). В економіці Японії існує яскраво виражена соціальна направленість трудових відносин:

? рівень безробіття низький, в межах 2-3%;

? регулювання трудових відносин в основному відбувається безпосередньо на рівні підприємств, де є розвинуті профспілкові організації. При скороченні виробництва персонал, як правило, не звільняється, а переводиться на інші підприємства або скорочується тривалість робочого часу.

На сучасному етапі ситуація на ринку праці в Японії змінюється. В зв'язку з посиленням міжнародної конкуренції і зростанням ступеню ризику у бізнесі, спостерігається розмивання традиційної моделі зайнятості, побудованій на "довічному наймі".

З переходом на глобальний рівень розвитку національні та регіональні економіки знаходяться в умовах жорсткої конкуренції практично по всіх параметрах, і, перш за все, по відношенню до потоків робочої сили, кваліфікованих кадрів. Змінюються основні функції формування, розподілу, розміщення і використання трудових ресурсів. В розвинутих країнах відбулася реструктуризація робочої сили із зрушенням у високотехнологічні галузі.

3. Роль Міжнародної організації праці в регулюванні світового ринку праці

Міжнародна організація праці (МОП) була створена у 1919 році, а з 1946 року є спеціалізованою установою ООН. У 1969 році за поліпшення умов праці на планеті удостоєна Нобелівської премії. Україна бере участь у роботі МОП з 1956 року.

За час свого існування (з 1919р. по 1 січня 2009р.) МОП були прийняті 188 конвенцій і 199 рекомендацій, в яких узагальнено досвід і сформовані норми регулювання соціально-трудових відносин у світовому співтоваристві. Тим самим, був створений міжнародно-правовий фундамент, що дозволяє ефективно організовувати працю, здійснювати трудову діяльність, сприяти зайнятості і розвивати підприємництво.

В системі міжнародних стандартів, прийнятих МОП, першочергове значення належить правовим нормам, які викладені в конвенціях і рекомендаціях про права людини у сфері праці. Згідно міжнародній класифікації трудових стандартів друге місце після актів про права людини у сфері праці займають правові акти про зайнятість. І це не випадково. У відповідності з міжнародними нормами сприяння зайнятості вважається засобом забезпечення на практиці здійснення основного права людини у сфері праці - права на працю, а всебічне визнання державного права на працю пов'язується із проведенням економічної і соціальної політики, мета якої - сприяння зайнятості.

Розробляючи ідеологію поведінки у новій економіці, МОП запропонувала світовому співтовариству Глобальну програму зайнятості, яку кваліфікувала як "критично важливу соціальну політику". В цій програмі МОП підкреслюється, що ключовим глобальним завданням на початку ХХІ ст. є забезпечення достойною роботою усіх бажаючих на умовах справедливості, безпеки, стабільності та збереження людської гідності. Глобальним викликом в галузі зайнятості є завдання створити у найближче десятиліття один мільярд робочих місць. При цьому важливо зупинити процес розповсюдження і послідовно скорочувати кількість неякісних робочих місць з низькою оплатою праці, примусовою роботою у понаднормовий час, небезпечними і нездоровими умовами праці, а також кількість нестабільних робочих місць і доходів.

Питання працевлаштування, найму і договорів, пов'язаних з працею, отримали відображення в ряді Конвенцій і Рекомендацій МОП (наприклад, Конвенція №94 1949р., конвенція №179 1996р. та ін.). В цих документах наведена характеристика основоположних принципів регулювання працевлаштування працівників, а також умови і форми відбору і найму персоналу.

Таким чином, формування і виконання міжнародних трудових стандартів у соціально-трудових відносинах глобальної економіки є важливим інструментом, який забезпечує реалізацію завдань МОП, (таких як - джерела правил, що регулюють соціально-трудові відносини в кожній країні і світовій співдружності в цілому та на світовому ринку праці).

Питання для обговорення:

1. Що таке світовий ринок праці?

2. Які зміни відбуваються на сучасному світовому ринку праці?

3. Назвіть основні ознаки сучасного ринку праці в Україні.

4. Назвіть передумови формування сучасного міжнародного ринку праці.

5. Назвіть основні сегменти світового ринку робочої сили.

6. Назвіть особливості Європейської (континентальної) моделі трудових відносин.

7. В чому особливості ліберальної моделі трудових відносин?

8. Назвіть особливості азійської моделі трудових відносин.

9. Визначите основні фактори, що впливають на пропозицію робочої сили на ринку праці.

10. МОП та її роль у регулюванні ринку праці.

Модуль ІІ. Сучасні форми міжнародних економічних відносин.

Тема 1. Міжнародна трудова міграція

1. Сутність, напрями та форми міжнародної трудової міграції

Масова міграція населення стало одним із характерних явищ другої половини ХХ ст. Міграція населення представляє собою переміщення людей через кордони певних територій із зміною постійного місця проживання або повернення до нього. Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, рекреаційної, туристичної.

Робоча сила, переміщуючись із однієї країни в іншу, пропонує себе в якості товару, здійснює міжнародну трудову міграцію.

За ознаками ООН серед 200 млн. міжнародних мігрантів, що налічується сьогодні на планеті, практично, половину становлять працівники-мігранти. Разом з тим, єдиного визначення термінів "трудова міграція" та "трудовий мігрант" ("трудящий-мігрант") не існує. Ще у 1949р. у Конвенції №97 МОП про працівників-мігрантів терміном "працівник-мігрант" було означено особу, яка мігрує з однієї країни до іншої з метою отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок.

У глосарії, розробленому Міжнародною організацією з міграції, сказано, що трудова міграція - це "пересування людей з однієї країни в іншу з метою найму на роботу". У європейській конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів (1977р.) зроблено акцент на правовому аспекті становища іноземного працівника. Відповідно до неї, під працівниками-мігрантами розуміють громадян однієї із сторін, яким дозволено іншою стороною проживати на її території для виконання оплачуваної роботи. Конвенція також містить визначення сезонних трудящих мігрантів. Конвенція підписана Україною у 2004 р., ратифікована ВР України у 2007році.

Більш широке визначення і перелік різних категорій працівників-мігрантів містить Міжнародна конвенція про захист прав усіх працівників-мігрантів та членів їх сімей, яка прийнята ООН у 1990р. (набула чинності у 2003р.). В ній записано, що термін "працівник-мігрант" означає особу, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю у державі, громадянином якої він чи вона не є. Україна не підписала цю конвенцію.

Міжнародна міграція включає дві основні складові: еміграцію та іміграцію. Еміграція - виїзд, іміграція - в'їзд. У світовій практиці склалася наступна класифікація форм міграції робочої сили:

1. За напрямками: міграція із країн, що розвиваються до промислово розвинутих країн; міграція в межах промислово розвинутих країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; міграція висококваліфікованої робочої сили із промислово розвинутих країн в країни, що розвиваються.

2. За територіальним охопленням: міжконтинентальна; внутрішньоконтинентальна.

3. За рівнем кваліфікації мігрантів: висококваліфікована робоча сила; низькокваліфікована робоча сила.

4. За часом: без повернення (як правило, міжконтинентальна); тимчасова (як правило внутрішньоконтинентальна); сезонна; маятникова (щоденні поїздки).

5. За ступенем законності: легальна; нелегальна.

Згідно розробленої МОП класифікації видів сучасної міжнародної міграції вона поділяється на п'ять основних типів:

1) ті, що працюють за контрактом, в якому чітко обумовлено термін перебування у приймаючій країні (в основному це сезонні робітники, низько кваліфіковані);

2) професіонали, в яких високий рівень підготовки;

3) нелегальні імігранти (з простроченою візою або туристичною візою, які займаються трудовою діяльністю);

4) переселенці;

5) біженці.

В останню чверть ХХ ст. до традиційних центрів тяжіння мігрантів - США, Канада і Австралія - додалися нові. Це - країни Західної Європи, країни Азіатського-Тихоокеанського регіону, нафтовидобувні країни Близького Сходу, Аргентина, Венесуела в Латинській Америці, а також найбільш розвинуті країни Африки - Лівія, ПАР, Ботсвана, Габон.

Згідно статистики ООН, 60% усіх мігрантів зосереджено у розвинутих країнах, в той час, як інші 40% переміщуються по лінії "Південь-Південь", тобто із однієї країни, що розвивається в іншу. Із них 52 млн. проживають нині в Азії; 18 млн. - в Африці і 7 млн. в Латинській Америці Карибському регіоні.

Міжнародна трудова міграція - один із найбільш складних елементів в МЕВ. Це пояснюється тим, що на відміну від товарообміну або міжнародного руху капіталів, в цей процес втягнуті люди. Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і не економічного характеру. До причин не економічного типу відносяться: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні та ін.

Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивезення капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Основу міграційних потоків складають робітники, в меншій мірі службовці, спеціалісти, вчені. Україна із запізненням включилася до міжнародних процесів міграції населення. Імпортуючи робочу силу, вона лише на початку 90-х років минулого століття вирішила питання про експорт своєї робочої сили. З прийняттям Закону "Про зайнятість" (1991р.), усім громадянам України було надано юридичне право виїздити за кордон на роботу. Для упорядкування української трудової міграції, здійснення соціального захисту наших громадян - український уряд зробив для цього ряд кроків. Так, укладені міжурядові і міжвідомчі угоди з Німеччиною, Польщею, Швейцарією, Фінляндією, Словакією, Китаєм та іншими країнами, а також багатостороння угода між державами - членами СНД.

2. Економічні та соціальні наслідки трудової міграції

Міграція робочої сили - явище складне і неоднозначне, так як м и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.