На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретичн основи процесв мжнародної мграцї капталу. Аналз процесв мжнародної мграцї капталу у свт. Сучасний стан, проблеми та перспективи нтегрування України в процеси мжнародної мграцї капталу. Основн напрямки оптимзацї.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 10.09.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
Міжнародна міграція капіталу
З М І С Т

Вступ 2

1. Теоретичні основи процесів міжнародної міграції капіталу 5

1.1. "Міжнародна міграція капіталу": поняття та сутність 5

1.2. Сучасні теорії міжнародної міграції капіталу 12

1.3. Проблема інтеграції національних економік

до процесів міжнародної міграції капіталу 22

Висновки до Розділу 1. 28

2. Аналіз процесів міжнародної міграції капіталу у світі 30

2.1. Характерні риси та особливості міжнародних потоків капіталу

в умовах глобалізації 30

2.2. Сучасні тенденції в міжнародному русі капіталу 45

2.3. Фінансові інновації світових ринків капіталу 54

Висновки до Розділу 2. 57
3. Сучасний стан, проблеми та перспективи інтегрування
України в процеси міжнародної міграції капіталу 58
3.1. Фінансовий ринок України в умовах глобалізації:
загальна характеристика 58
3.2. Сучасний стан залучення міжнародного капіталу в Україну 68
3.3. Основні напрямки оптимізації інтеграції України
до світових ринків капіталу в умовах фінансової глобалізації 73
Висновки до Розділу 3. 77

Висновки 78
Список використаних джерел 82
Додатки 89

Вступ

Тісне переплетення окремих складових світового господарства та його чітко визначена однорідність приводять до злиття національних економічних систем і створення їх аналога на міжнародному рівні. Отже, в межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, державними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх грунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).

Можна відзначити такі основні риси сучасної міграції капіталів:

- підвищення ролі держави у вивозі капіталу: держави самі стають активними фінансовими експортерами;

- посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами (це пояснюється структурними змінами в економіці, розвитком капітало- та наукоємних технологій тощо);

- збільшення частки прямих іноземних інвестицій -- капіталовкладень у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора над ними.

Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Минуле десятиріччя внесло істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародної міграції капіталу (ММК). Відсутність в історії аналогів цим явищам та зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від їх оптимальної участі в зазначених процесах обумовлює те, що ключовими імперативами та визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному просторі. Одним з напрямів наукової думки у розв'язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.

Сьогодні важливою умовою подолання недоліків сучасного соціально-економічного стану України більшістю вчених-економістів і практиків визначено забезпечення залучення Україною розширених потоків іноземного капіталу. Вагомий внесок в дослідження цих питань зробили такі вітчизняні вчені-економісти як О.Гаврилюк, В.Геєць, Б.Губський, М.Дудченко, Б.Луців, Ю.Макогон, В.Новицький, І.Школа, О.Шнирков та інші. Варто також вказати на значний теоретичний внесок в дослідження питань ММК, здійснений іноземними вченими-економістами: Даннінгом Д., Коузом Р., Ліндертом П., Мьоллерсом Ф., Нортом Д., Портером М.

Віссю досліджень, що стосуються розв'язання вітчизняних проблем, є пошук можливостей поліпшення інвестиційного клімату і пожвавлення ділової активності. Разом з тим найпоширенішим є підхід до розгляду України як реципієнта іноземного капіталу, що значною мірою обумовлює результати досліджень і обмежує ефективність їх впровадження. З урахуванням об'єктивних законів розвитку економічних систем, які визначають розвиток процесів інтернаціоналізації та лежать в основі міжнародного розподілу факторів виробництва, принциповим є розуміння того, що участь національної економіки в процесах міжнародної міграції капіталу повинна розглядатися не тільки з позицій ввезення капіталу, але й в контексті необхідності забезпечення вигідної для національної економіки вільної ММК, що припускає забезпечення передумов для вільного вивозу капіталу у тісному зв'язку з принципами національної соціально-економічної і політичної безпеки. Саме тому важливим є розгляд питань участі країни в ММК із позицій інтеграції, що у числі іншого передбачає досягнення системності руху капіталу, зокрема: упорядкованості і сталості актів міжнародного руху капіталу; показу їх як безупинного причинно-наслідкового ланцюга, і, отже, єдиного процесу.

Разом з тим розширення взаємодії між національними економіками в розподілі капіталу є об'єктивною основою їх загальноекономічної інтеграції. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. Через це всебічне вивчення економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів ММК, вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Отже, дослідження питань інтеграції національної економіки до процесів ММК є дуже актуальними для сучасної України.

Головною метою дослідження е аналіз зародження, розвитку та сучасного стану міжнародної міграції капіталів в світі та перспектив інтеграції України в потоки ММК.

Об`єктом дослідження обрано міжнародну міграцію капіталів як системну категорію світової економіки.
Предметом дослідження є сучасні тенденції міжнародної міграції капіталів в світі, економічні та організаційно-фінансові засади участі України в процесах ММК.
Методологічну основу роботи становить діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання (аналіз і синтез, порівняльний, економіко-математичний метод, метод узагальнення даних, системний підхід). Дослідження побудоване на методологічних засадах економічної теорії, теорії світової економіки тощо.

1. Теоретичні основи процесів міжнародної міграції капіталу

1.1. "Міжнародна міграція капіталу": поняття та сутність

Історію з'єднання національних економік можна розділити на два етапи. Ще класичний капіталістичний спосіб виробництва переніс закони свого розвитку за межі національних кордонів. Вже 80-х роках XIX століття розвиток світового ринку став характеризуватися прискоренням темпів інтернаціоналізації. «У старому капіталізмі з повним пануванням вільної конкуренції, переважав вивіз товарів. Для новітнього капіталізму, з пануванням монополій, типовим став вивіз капіталу" [69, с.59]. Таким чином, ММК історично становить собою наступний за вивозом товарів етап розвитку міжнародних економічних відносин.
Здатність факторів виробництва до переміщення з однієї країни в іншу - міжнародна мобільність факторів виробництва. Через наявність перешкод до переміщення здатність до міжнародної мобільності не означає можливість мобільності. Капітал у грошовій формі, завдяки властивості універсальності, є, за інших рівних умов, найбільш мобільним і ліквідним фактором виробництва. Рух капітальної вартості - умова її зростання, і, якщо сутність капіталу міститься у властивості самозростаючої вартості, міграція капіталу є його об'єктивною рисою [9, с.45].
Слід зазначити, що не будь-який рух індивідуального капіталу є міграцію. Міграція капіталу є перенесенням капітальної вартості з однієї сфери виробництва в іншу чи капіталізацією створеної вартості не в тій сфері, де вона зроблена [34, с.15-16]. У першому випадку інтереси власника капіталу зміщуються на користь виробництва з іншими, ніж це має місце на даний момент, характеристиками із поступовим згортанням поточного виробництва. В іншому - вивільняється частина раніше авансованого капіталу чи прибуток, що накопичується та використовується для організації виробництва з іншими характеристиками. Тому міграція капіталу є складним процесом, що полягає в переміщенні на постійній чи терміновій основі вартості в товарній чи грошовій формі між господарськими оборотами суб'єктів економічної діяльності з метою систематичного чи одноразового одержання прибутку чи досягнення інших економічних, соціальних чи політичних вигод.
Умовно міграція капіталу може бути класифікована виходячи з:
(1) виходу міграції за межі національних економік, - як: внутрінаціональна та міжнародна;
(2) інституціонального рівня міграції капіталу, - як: міграція капіталу на локальному рівні в межах мікроекономічної одиниці; мікрорівні між мікроекономічними одиницями; регіональної міграція капіталу на рівні регіонів (областей) держави; міграція капіталу на макрорівні, учасниками якої виступають держави; міграція капіталу на мегарівні, яка заснована на тристоронніх відносинах країни, що приймає капіталу, міжнародної організації та учасників такої організації;
(3) зворотності, - як: зворотня міграція капіталу (здійснюється на умовах терміновості, платності та повного повернення авансованого капіталу (прикладом є рух капіталу в позичковій формі або через вкладення в боргові папери); міграція з непрямим поверненням капіталу (на відміну від міграції з повним поверненням капіталу, припускає перелив капіталу на необмежений час з репатріацією лише доходу від його використання); незворотня міграція капіталу (частковими проявами є втеча капіталу, відхід капіталу з галузей чи окремих підприємств, що втратили привабливість);
(4) галузевої ознаки, - як: внутрішньогалузева міграція; міжгалузева міграція;
(5) характеру зв'язків між учасниками, - як: міграція капіталу заснована на непостійному, епізодичному співробітництві (свого роду це перша, початкова стадія розвитку процесів міграції капіталу, що за певних умов може перерости в системну міграцію капіталу); системна міграція капіталу - характеризується переходом непостійного співробітництва на якісно новий рівень (в цьому випадку відносини між суб'єктами перебувають в рамках деякої системи) [66, с.252-253].
Міграція капіталу між суб'єктами економічних відносин, що характеризується сталістю, взаємозалежністю і взаємодетермінованістю зв'язків, свідчить про формування такими суб'єктами системи.
Предметом цього дослідження є ММК. Слід зазначити, що синонімами ММК в економічній літературі є категорії "міжнародний рух капіталу", "міжнародний рух фінансових ресурсів" чи "рух інвестицій". Найпоширенішим при аналізі категорії ММК є подання ММК як сукупності відносин щодо ввозу/вивозу капіталу з обов'язковим перетинанням капіталу кордонів національних економік. При цьому ММК прийнято ототожнювати з оборотом капіталу між країнами. Однак такий підхід до визначення сутності ММК містить в собі ряд недоліків [66, с.254-255].
Суб'єктами ММК є створені на основі угод країн міжнародні кредитно-фінансові установи, країни, суб'єкти національних економік країн (фізичні та юридичні особи). Об'єктом ММК є капітал. З урахуванням руху капіталу між міжнародними, «наддержавними» установами, ММК може мати місце поза межами конкретної національної економіки. У такому разі ММК - сукупність відносин суб'єктів ММК щодо розподілу, а іноді і перерозподілу на визначених умовах капіталу поза рамками національних економік.
З інституціональної точки зору ММК становить собою переміщення капіталу між суб'єктами різних національних економік, міжнародними установами через організовані, неорганізовані ринки чи завдяки посередництву міжнародних установ. Визначальними в міжнародному розподілі капіталу є фондовий і позичковий сегменти ринку.
ММК - динамічна категорія. ЇЇ належить розглядати як процес мотивованих відносин суб'єктів, з умовою того, що в основі категорії "ММК" лежить дві базових форми міграції капіталу: зворотня та незворотня [24, с.119-121].
Для зворотньої міграції характерне повернення базового та/або додаткового капіталу в країну походження базового капіталу чи одержання суб'єктом національної економіки країни-походження базового капіталу від його кругообігу поза національною економікою його походження іншого, ніж додаткового капіталу ефекту з перенесенням отриманого ефекту в країну походження базового капіталу Проявами зворотної ММК є ММК, заснована на вигодах міждержавного обороту капіталу (оборот капіталу - цикл кругообігу промислового капіталу і ММК на основі позички з метою кругообігу базового капіталу поза національної економіки його походження. Базовий капітал може повертатися прямо (як це має місце при позиці капіталу) і непрямо (через додатковий капітал чи інші, можливо, соціальні чи політичні, ефекти). Тільки зворотня міграція капіталу може повною мірою ототожнюватися з його оборотом між національними економіками. Незворотня ММК означає відсутність повернення базового капіталу в прямій чи в непрямій формі. Виявами незворотньої ММК є: ММК, заснована на помилковому керуванні активами; втеча капіталу; ММК, як наслідок появи у власника капіталу нових пріоритетів його вкладення.
Факторами помилкового управління активами є асоційовані із зовнішньоекономічними відносинами ризики світової економіки в цілому і країни-реципієнта капіталу зокрема. Причини втечі капіталу пов'язані з несприятливими умовами для капіталу, що випливають з конкретних детермінантів політичної, економічної, соціальної середовищ країни перебування капіталу Далі ми зупинимося на причинах втечі капіталу детальніше.
Розглянемо докладніше ММК у силу появи у власника капіталу нових пріоритетів його вкладення. Такі пріоритети мають місце принаймні через: появу у власника раніше йому не відомої інформації (наукове відкриття, дані про нове родовище і т.д.), вичерпання ресурсів країни поточного перебування капіталу, фізичну міграцію власника капіталу тощо [24, с.125].
Поділ капіталу на базовий і додатковий, а ММК на зворотню і незворотню, з погляду циклу кругообігу капіталу, багато в чому умовний. Сам по собі грошовий капітал, що є основою замкненості циклу відтворювального процесу, безвідносно до еквівалентів реальних товарів не має вартості, не спроможний приносити додатковий капітал поза кругообігом, не може самостійно організувати кругообіг і вимагає залучення додаткових факторів виробництва. Отже, додатковий капітал є результатом використання не тільки базового капіталу, але й інших факторів. Таким чином, додатковий капітал, який повертається в країну-донор, є результатом використання базового капіталу та факторів виробництва країни-реципієнта. У цьому аспекті той же рух капіталу може бути зворотнім для країни донора і незворотнім для країни реципієнта. Скоректовані на особливості внутрішньої політичної, соціально-економічної ситуації і зовнішнього середовища результати ММК для кожної з країн, що взяли в ній участь, є детермінантами ефективності залучення їхніх національних економік у процеси ММК. Найбільш показовими у випадку зворотної ММК із погляду ефекту для:
країни-донора - є індикатори прямої і зваженої до середньосвітової норми корисності використання капіталу за межами національної економіки;
країни реципієнта показники закріплення капіталу усередині національної економіки та відхилення витрат залучення капіталу від середньосвітових [30, с.314-316].
Будь-який процес ММК можна розділити на ввіз і вивіз капіталу Суть вивозу капіталу згідно з підходом Р.І. Хасбулатова [73, с.403-405], А.П. Кірєєва [25, с.240-241] зводиться до вилучення частини фінансових чи матеріальних ресурсів із процесу національного економічного обороту в одній країні та включення їх у виробничий процес в інших. Разом з тим, слід зазначити, що дане визначення правильне лише із застереженнями, оскільки капітал може брати участь в економіці країни реципієнта як прямо, так і непрямо, як це, наприклад, має місце у випадку офшорів. Тому, на наш погляд, варто зводити сутність вивозу капіталу до переміщення за кордон вартості в грошовій чи товарній формі з метою систематичного одержання прибутку чи досягнення інших економічних, соціальних чи політичних вигод. У кінцевому рахунку, за кордон переноситься вже не акт реалізації додаткової вартості, укладеної в експортованих товарах, а сам процес її створення. Тому експорт капіталу є логічним продовженням його суті. Зміни масштабів і структури суспільного попиту обумовлюють об'єктивну потребу капіталу в адаптації до них. Формою такої адаптації є міграція капіталу Тому ММК - вираження суті капіталу, його самоствердження як самозростаючої вартості.
Класичним підходом до обґрунтування причин ММК є пояснення переміщення капіталу через національні кордони випередженням внутрішнього економічного розвитку країни, що вивозить капіталу порівняно із ростом її зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього підходу необхідність експорту капіталу викликана утворенням у розвинутих країнах «надлишкового» капіталу, що, у свою чергу, обумовлено його перенагромадженням та падінням норми прибутку в рамках національної економіки, що не компенсується підвищенням її маси [59, с.50-51].
На наш погляд, це не єдина причина, а підхід до обґрунтування ММК у першу чергу випередженням внутрішнього економічного розвитку країни, що вивозить капітал, над темпами росту її зовнішньої торгівлі, є помилковим. Не завжди визначаючими цей процес факторами є лише економічні детермінанти, причому останні не зводяться до норми прибутковості і мусять корегуватися на ризики. Принциповим є комплексний розгляд факторів ММК. У зв'язку із важливістю об'єктивної класифікації, аналізу факторів, які визначають вектор ММК, що є ключем до успішної участі України в процесах ММК, зупинимося на них більш докладно.
Виникнення і вектор розвитку процесів ММК визначається загальною корисністю вкладення капіталу за межами національної економіки. У свою чергу загальна корисність відмовлення у використанні капіталу в рамках вітчизняного ринку ґрунтується на особливому для кожної окремої національної економіки наборі базових факторів. Взагалі ММК залежить від таких груп факторів [74, с.91-95]:
порівняльної економічної ефективності використання капіталу поза національною економікою;
порівняльними ризиками вкладення капіталу поза національною економікою;
політичною ситуацією;
групою соціальних факторів тощо.
Як приклад впливу на ММК політичних факторів можна навести політику високорозвинених країн стосовно країн третього світу, коли для досягнення політичного впливу в регіоні використовуються важелі ММК. Домінуючою цільовою функцією ММК у цьому випадку є досягнення політичних установок. Соціальні фактори ММК спираються на ті самі принципи, що і політичні, найчастіше стаючи їхніми похідними.
Залежно від характеру виникнення варто розрізняти фактори:
об'єктивні, в першу чергу фактори економічної ефективності;
суб'єктивні (фактори державних інтересів, загальної й економічної національної безпеки, морально-етичні фактори).
Залежно від характеру одержуваного ефекту фактори ММК можна розділити на фактори прямого і непрямого ефекту.
ММК має неоднозначні наслідки на всі національні економіки, поза їх залежність від ступеня розвитку. Результати дії процесів ММК для кожної національної економіки визначаються цільовою функцією її входження у світове господарство. У цьому зв'язку, щодо ММК наведена вище класифікація руху капіталу повинна бути доповнена. Стосовно загальної цільової функції національних економік, ММК може розглядатися як така, що ґрунтується на цільовій функції досягнення разового ефекту чи постійного ефекту, заснованого на несистемному співробітництві, інтеграції чи асиміляції і домінуванні [50, с.162-164].
Слід зазначити, що категорії "ММК" і іноземні інвестиції не тотожні. У випадку з інвестиціями обов'язкова зворотня міграція капіталу, у той час як незворотній рух капіталу за межі національної економіки не є з погляду цієї національної економіки інвестицією. Крім того варто також навести приклад ММК внаслідок міграції його власника. Разом з тим, можна навести і зворотній приклад офшорної юрисдикції, що накладає заборона на пряме використання капіталу. Таким чином, під ММК варто розуміти сукупність явищ, зв'язаних з поворотним і безповоротним перерозподілом капіталу між національними економіками.
Разом з тим на практиці категорія «міжнародні інвестиції» є базовою складовою категорії «ММК» і використовується в багатьох теоріях ММК як тотожне поняття. Фундаментальне значення категорії «інвестиції» для сучасної української економіки полягає в тому, що в ньому закладаються найважливіші структурні пропорції економіки: між нагромадженням і споживанням, інвестуванням і приростом капітального майна, витратами і прибутковістю.
1.2. Сучасні теорії міжнародної міграції капіталу

Узагальнюючи підходи до визначення мотивації міжнародної інвестиційної діяльності, сучасні концепції можна об'єднати в такі основні теорії:
теорія технологічного розриву,
теорія портфельних інвестицій,
теорія «захисного інвестування»,
теорія монопольних переваг,
теорія привласнення,
теорія «втечі» капіталу,
модель наукомісткої спеціалізації,
модель життєвого циклу,
концепція інвестиційних полів.
Теорія технічного розриву зв'язує міжнародну торгівлю між країнами з розривом у рівні їх технологічного розриву. Майкл Познер запропонував концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту (часу на розвиток попиту на новий продукт) і лага реагування (час на реакцію конкурентів у країні імпортера). Різниця складових імітаційного лага обумовлює міжнародну торгівлю. Технологічний розрив переборюється через копіювання нововведень, однак постійний потік нових розробок забезпечує стійкий технологічний розрив, що обумовлює комулятивне інвестування перспективних у технологічному відношенні виробництв.
Основою теорії портфельних інвестицій є макроекономічний аналіз рівня прибутковості цінних паперів, міри політичного і комерційного ризику, на основі даних якого разом з необхідністю диверсифікованості портфельних інвестицій по країнах приймається інвестиційне рішення. Комбінація трьох описаних вище складових приводить до того, що динаміка портфельних інвестицій виявляється в тісній залежності від економічного і політичного стану країни-реципієнта.
Закономірності ММК і зв'язок цих процесів зі станом платіжного балансу країни, які взагалі і є основою сучасного неокласичного синтезу, були виявлені ще Вальрасом. Сучасний же етап розвитку теорії ММК визначається по суті неокласичними теоремами, доведеними неокейнсіанцями. Зокрема, Р. Харрод і О. Доммар, виходячи із залежності притягнутих і вкладених кожною країною активів у цінних паперах і прямих інвестиціях розробили теорію платіжного балансу. Якщо в країни позитивне сальдо платіжного балансу, то вивіз капіталу балансує перевищення експорту над імпортом і надає можливість країнам-покупцям збільшувати обсяг імпорту, що збалансує ввіз капіталу Якщо національний інвестиційний потенціал обмежений при високій частці нагромадження в країні, то вивіз капіталу з одночасним нарощуванням експорту стимулює ділову активність і забезпечує ріст національного доходу в такій країні. Чим нижче темпи економічного росту в країні базування капіталу, тим сильніше стимули до його вивозу. Вплив ввозу капіталу на внутрішньоекономічну ситуацію в країні-реципієнті визначається формою капіталу Стратегічними при цьому є ПІІ в силу їхньої тривалості і відносної інертності. Ефективність вкладення визначається станом і динамікою економіки-реципієнта. Але ПІІ привабливі лише у випадку можливостей завоювання внутрішнього ринку й одержання стабільного доходу, інакше кращими для інвестора є більш рухливі портфельні вкладення.
Батіг Іверсен доповнив теорію платіжного балансу Р.Харода й О.Доммара, розділивши ММК на зрівнювальну, яка регулює платіжний баланс, і реальну. Він довів, що країни можуть одночасно ввозити і вивозити капітал внаслідок розбіжностей у ступені міжнародної мобільності капіталу, перелив капіталу з країни з низькою нормою прибутку в країну з вищою нормою створює більш ефективні комбінації факторів виробництва в обох країнах і збільшення їх сукупного матеріального доходу, через недолік ММК обсяги експорту обмежуються доходами від імпорту.
Ще одна група детермінант ММК лежить у сфері валютних ринків. Виходячи з того, що проблеми загальноекономічного розвитку не можуть залишатися поза державним регулюванням, Тревор Суон сформував модель регулювання міжнародних відносин через інструментарій валютного ринку. Суон довів, що через нарощування внутрішніх витрат (споживання, інвестиції, державне споживання) можна досягти зростання імпорту і відтоку інвестицій із країни. Девальвація національної валюти буде сприяти припливу іноземного капіталу
Теорія захисного інвестування ПІІ С. Хаймера основана на тому, що для ПІІ дуже важливі переваги фірми в сфері інвестиційної діяльності, що веде до відмови від моделі простої конкуренції і визнання зв'язку між ПІІ і контролем над ринками. Теорія Хаймера пояснює такі явища, як інвестиції в, на перший погляд, малоприбуткові виробництва, створення підприємств без цільової функції надприбутку за умови підвищеного ризику. Така практика одержала назву «захисного інвестування». Хаймер розглядає фактор випадкових переваг фірми як інструмент об'єднання теорій ПІІ і класичних моделей недосконалої конкуренції на галузевих ринках. Іноземний інвестор, на думку Хаймера, - це монополія чи, ще частіше, олігополія на певному ринку. В основі іноземних інвестицій лежить ослаблення конкуренції і забезпечення контролю над ринком. Найчастіше великі компанії, створюючи підприємства для ослаблення конкурентної боротьби, зацікавлені в максимальному контролі над підприємством, не схильні до розподілу власності і скорочують до мінімуму делегування контрольних функцій. Найчастіше такі компанії схильні «підштовхувати» уряд країни-реципієнта до посилення захисту вітчизняного ринку. Хаймер класифікував ці заходи як елементи олігополістичної поведінки, типові для короткострокової «конкуренції серед деяких» у погоні за встановленням контролю ризиками. Коли пряме інвестування призводить до узурпації на певному ринку, уряд, на думку Хаймера, повинен втручатися в цей процес і контролювати інвесторів з погляду відповідності їхньої діяльності національним інтересам.
Теорія монополістичних переваг Кіндлебергера, доповнюючи теорію Хаймера, пояснює ПІІ такими факторами: недосконалою конкуренцією на товарних ринках, ринках факторів виробництва, економією на масштабах виробництва, обмежувальною чи дискримінаційною політикою урядів. Наявність цих факторів обумовлює ММК, що виступає як компенсатор недоліків національних економік. В основі є ідея про те, що іноземний інвестор знаходиться в менш сприятливій ситуації порівняно з місцевим: він гірше знає, у нього немає великих зв'язків, він несе додаткові транспортні витрати та великі ризики. Для іноземного інвестора існує об'єктивна необхідність у так званих «монополістичних», тобто властивих тільки йому, переваг перед місцевими конкурентами, за рахунок яких він міг би одержати більш високий прибуток. Це премія за інвестиційний ризик, про яку писали Мілль і Олін. Премія можлива в силу переваг, що виникають у ході монополістичної теорії, розроблювачем якої є Е. Чемберлін. Для іноземного інвестора монополістичні переваги можливі як мінімум у силу: використання недосконалої конкуренції на місцевих товарних ринках, що саме по собі стає можливим, якщо в нього є оригінальний продукт; недосконалої конкуренції на ринках економічних ресурсів, а саме, за наявності в іноземній компанії більш досконалої технології, легкого доступу до кредиту, великого підприємницького досвіду і т.д.; переваг у масштабах, що дає можливість одержувати велику масу прибутку; сприятливого державного регулювання іноземних інвестицій.
Теорія привласнення виходить з положення про те, що високий рівень сучасного оформлення права власності на всі складові інвестиційного капіталу (у даному випадку технології, здобутки в галузі керування, просування фірми і т.і.), що забезпечують фірмі виняткові переваги на ринку і створюють умови для зацікавленості країни-реципієнта в капіталах такої фірми. Виняткові переваги фірми-інвестора самі по собі не несуть загрози вільній конкуренції на якомусь ринку. Однак, не даючи можливості контролю над цінами, вони створюють умови для одержання економічної ренти. Відповідно до цієї теорії держава повинна проводити політику залучення ПІІ, однак утримуватися від їхнього регулювання, обмежуючи заходами не тільки прямого економічного ефекту (податкові й інші пільги), але і правового забезпечення для привласнення виробничих переваг.
Американським ученим-економістом Р.Верноном була розроблена модель циклу життя продукту. Відповідно до цієї моделі продукт проходить чотири (іноді нараховують п'ять) життєвих циклів: (1) упровадження продукту на ринок; (2) зростання продажу продукту; (3) зрілість продукту; [(4)] насичення ринку продуктом; (4, 5) - спад продажу. Міжнародний життєвий цикл продукту для фірми А, що вперше налагодила його виробництво, виглядає трохи інакше: (1) монопольне виробництво й експорт нового продукту фірмою А; (2) виробництво і продажі аналогічного продукту фірми А продукту в іноземних конкурентів і продаж останнього в рамках вітчизняних для іноземних конкурентів ринків; (3) вихід продукту конкурентів на ринки третіх країн, і, відповідно, скорочення експорту продукту фірми А; (4) вихід продукту конкурентів на ринок країни фірми А (як можлива стадія). Передова в технологічному відношенні фірма може почати до моменту виникнення конкуренції з боку нових виробників впровадження більш конкурентного продукту, можливо навіть, продавши їм патент на виробництво свого старого продукту. При посиленні загрози експорту фірма може налагодити виробництво продукту за кордоном, що продовжить життєвий цикл продукту. Фактором, що підвищує доцільність ухвалення останнього рішення, є те, що на стадіях росту і зрілості витрати виробництва у більшості випадків знижуються, що призводить до зниження ціни продукту і поліпшує можливості для розширення експорту та налагодження закордонного виробництва. У порівнянні з експортом товару організація закордонного виробництва в силу зниження перемінних витрат, запобігання митних бар'єрів, посилення позицій у боротьбі з іноземними монополіями, як правило, є більш вигідною.
Модель інтернаціоналізації спирається на ідею американського економіста Р.Коуза про те, що усередині більшої корпорації діє внутрішній ринок, регульований керівниками корпорації та її підрозділів. Творці моделі інтернаціоналізації - англійці П.Баклі, М.Кессон, А.Рагмен, Дж.Даннінг - вважають, що значна частина формально міжнародних операцій фактично є внутрішньофірмовими операціями господарських комплексів ТНК.
Еклектична модель Джона Даннінга увібрала в себе з інших моделей ПІІ і насамперед з моделі монополістичних переваг те, що пройшло перевірку на практиці. Тому другою її назвою є «еклектична парадигма». Відповідно до цієї моделі фірми починають розгортання власних виробничих потужностей за кордоном через ПІІ тільки у разі наявності трьох передумов: фірма закордонної країни має свої специфічні переваги власника; фірмі краще використовувати ці переваги самостійно на місці, а не реалізовувати їх там через експорт товарів чи технологій іншим фірмам (переваги інтернаціоналізації); фірма використовує деякі виробничі ресурси за кордоном більш ефективно, ніж у рамках своєї національної економіки (переваги місця розміщення).
Модель наукомісткої спеціалізації показує доцільність спеціалізації розвинутих країн на виробництві й експорті наукомістких і технологічно складних товарів, у той час, як країни, що розвиваються, повинні спеціалізуватися у виробництві ресурсномістких товарів. Кумулятивне інвестування, що виникає внаслідок такої спеціалізації, є стимулюючим фактором до припливу іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі.
Модель альтернативних витрат тісно зв'язана з моделлю життєвого циклу і моделлю наукомістких технологій, обґрунтованою Г.Хаберлером. За цією моделлю передові технології поширюються за кордон, породжуючи кумулятивне інвестування і зміни в структурі інвестиційних потоків.
Теорія «втечі» капіталу поєднує в єдине ціле всі розглянуті теорії і моделі і, ґрунтуючись на них, пояснює, виходячи із загальних неокласичних і інституціональних позицій, причини відтоку капіталу Крім загальної причини «втечі» капіталу у вигляді зниження норми прибутку, факторами відтоку капіталу також можуть виступати несприятлива соціально-економічна ситуація, високий ризик вкладення, різке погіршення кон'юнктури ринку і т.ін.
Концепція інвестиційних полів, заснована вітчизняними вченими Д.Лук'яненком і В.Білошапкою, обґрунтовує можливості інвестування на основі взаємодії національних «Даймондів». Розбіжність національних інтересів і національних можливостей створює поле інвестиційних можливостей, а застосування іноземного капіталу в межах таких полів дає можливість поліпшення конкурентоспроможності національного виробництва. Концепція інвестиційних полів стверджує, що державна концепція залучення іноземних інвестицій у національну економіку повинна ґрунтуватися на селективному підході: створенні сприятливого інвестиційного клімату для інвестування в структуроутворюючі галузі і сфери кумулятивного інвестування [9, с.45-49].
Розглядаючи сучасні теорії ММК, слід насамперед зазначити дві основні течії: інституціональні теорії ММК і теорії неокейнсіанського синтезу.
Основою для більшості сучасних інституціональних теорій ММК послужила інституціональна модель конкурентних переваг М.Портера. У її основі є ствердження про те, що конкурентні переваги будь-якої країни визначаються міжнародними результатами діяльності національних фірм. Вирішальним фактором кінцевої ефективності Портер вважає спроможність фірм до використання потенціалу власної країни. Портер поєднує істотні детермінанти такої спроможності у так званий "Даймонд" - динамічну систему взаємозалежних і взаємообумовлених істотних складових. Ключовими рівнями системи за Портером називають: рівень розвитку факторів виробництва, рівень попиту внутрішнього ринку на продукцію деяких галузей, рівень розвитку допоміжних і супровідних галузей, рівень внутрішньогалузевої конкуренції. Дії держави і вияв непередбачених обставин розглядаються як додаткові фактори впливу на систему.
Розглядаючи інституціональні теорії стосовно ММК, слід відзначити їх головну відмітну рису. Процеси ММК засновані в першу чергу на внутрішньо-національних особливостях економічних відносин, у корені яких лежить стан, поводження, конкурентні переваги і недоліки кожного окремого суб'єкта економічних відносин. У цьому зв'язку успіх участі кожної окремої національної економіки в міжнародному господарстві в цілому і процесах ММК зокрема, ставиться в пряму залежність від конкурентних переваг кожного її суб'єкта, а ММК визначається станом "Даймонда". Розглянута галузь теорій замикає фактори ММК на національному інвестиційному кліматі, який визначається станом складових частин і характером зв'язку усередині "Даймонда". У цьому відношенні ми цілком розділяємо постулати інституціональної моделі переваг М. Портера, у зв'язку з цим вважаємо за необхідне зупинитися більш докладно на факторах детермінації інвестиційного клімату за Портером.
Досліджуючи діяльність національних компаній різних країн, М. Портер доводить, що міжнародна конкурентоспроможність фірми, а отже, і її інвестиційної привабливості визначається станом національного "Даймонда" країни базування, динамікою і взаємозалежністю частин системи. У технологічно розвинутих галузях, що формують основу кожної розвинутої економіки, нація у виробництві найкращих для неї товарів керується не тільки наявністю і ціною класичних факторів абсолютної переваги у її розпорядженні, але і створює нерозмірно дорожчі фактори виробництва через створення деякого рівня кваліфікації робочої сили, розвиток наукової бази. У зв'язку з цим найважливішими факторами Портер називає ті, що вимагають постійного і цілеспрямованого інвестування, сприяють кумулятивному розвитку ділової активності. Такі базові фактори, як сировина та праця, не є більш визначальними і можуть бути легко притягнуті чи зовсім замінені завдяки використанню нових технологій. Дане положення на наш погляд є визначальним з погляду формування цільових настанов залучення капіталу Тому воно покладено в основу наступних аналізів.
Цільовою функцією залучення іноземних інвестицій для сучасної держави стає не просте залучення додаткових фінансових ресурсів, але і забезпечення мотивації їх цільового припливу в галузі, здатні до генерації кумулятивного ефекту розвитку економіки. Цікавим у цьому відношенні є положення про те, що навіть якщо в розпорядженні суспільства перебуває значна кількість фахівців з вищою освітою, це може і не бути основою довгострокового росту, оскільки основним є відповідність спеціалізації таких фахівців конкретним структурним потребам кожної економіки. У цьому зв'язку недоліки окремих базових факторів можуть стати основою розвитку інноваційного процесу, тобто недоліки статичної моделі конкуренції можуть стати перевагами в динамічній. Тому, в умовах постійного загострення світової конкуренції, особливого значення набуває точне визначення стратегічних напрямів розвитку країни. Значна різниця в підходах до формування національних стратегічних установок, розходження культурних і історичних складових суспільства обумовлює для країн можливість досягнення успіхів тільки в тих галузях, у яких вони виявилися здатні створити найбільш динамічне і конкурентне середовище.
Додаткові перемінні складові "Даймонда" також можуть бути вирішальними. Темпи розвитку економіки визначаються внутрішньою конкуренцією в ній. Однак ця складова системи не існує поза інституціональної структури суспільства. Звідси, безпосереднє втручання держави шкідливе через перешкоди для конкуренції. Роль держави повинна зводитися до винятково осмисленого формування інноваційних пріоритетів економіки і через це до стимулювання здорової конкуренції. Портер доводить, що, як правило, необхідно майже 10 років для досягнення реальних успіхів у будь-якій галузі.
Портер відзначає, що існує низка досить простих принципів, якими повинна керуватися держава для створення і розвитку сильної економіки. На першому місці є створення сприятливого інвестиційного клімату для формування факторів виробництва через приплив інвестицій. В остаточному підсумку це і складає основу національного економічного потенціалу. Проблеми формування інвестиційного клімату засновані за Портером на оптимізації "Даймонда", макроекономічній ситуації, зовнішньоекономічній політиці уряду. У свою чергу всі ці складові визначають економічну активність і стан "Даймонда".
Інституціональна модель конкурентних переваг М. Портера стала основою моделі Портера-Ругмана. Ругман доповнив модель Портера обґрунтуванням ідеї конкурентного вирівнювання "Даймондів" національних економік через їхнє інтегрування: складові національних переваг формуються під впливом позанаціонального економічного середовища. Ругман вказує на необхідність визначення відносної конкурентоспроможності національної економіки через співвідношення й аналіз зв'язків національного "Даймонда" з "Даймондами" інших держав.
Модель Портера-Ругмана-Даннінга доповнює теорію Портрера ще однією складовою - багатонаціональною діловою активністю. Із детермінант багатонаціональної ділової активності Дж. Даннінг визначає міжнародний поділ праці, внутрішню і зовнішню політику держави, належність до міжнародних регіональних об'єднань, валютно-фінансові взаємини і т.д. Міжнародні інвестиції є ключовою детермінантою національного "Даймонда" і індикатором його стану. У зв'язку з цим за Даннінгом принциповим є дослідження як тих умов, що дають можливості іноземним інвесторам використовувати переваги національної чи галузевої конкурентоспроможності країни, так і тих, що визначають механізм оптимізації впливу іноземних інвестицій на розвиток конкурентних переваг кожної окремо узятої держави. Цікавим є визначене Даннінгом поняття міжнародного інвестиційного середовища і доказ того, що поліпшення стану останнього лежить не тільки в сфері економічних, але і політичних зусиль.
У загальному вигляді модель Портера-Ругмана-Даннінга є відображенням інституціональних підходів до оцінки основних складових сприятливого як для інвестора, так і для реципієнта інвестиційного клімату за умови інтеграції. Незважаючи на те, що модель у першу чергу орієнтована на оцінку основних складових сприятливого інвестиційного клімату на мікрорівні, перш за все це все-таки модель формування національної інвестиційної політики щодо ММК в умовах глобалізації. Інституціональні підходи до аналізу інвестиційної діяльності виділяють такі складові національного інвестиційного клімату, вплив на який з боку держави є основою керування участі країни в процесах ММК:
1.
економічні: показники макроекономічного розвитку/ стан грошово-кредитної сфери/ національні економічні переваги/ розвиток базових факторів виробництва: праця, ресурси, капітал)/ стан внутрішньої конкуренції / участь країни в міжнародному поділі праці / стан супровідних і допоміжних галузей/ рівень транснаціональних зв'язків/ експортний потенціал країни;
2. інституціональні: інституціональна побудова суспільства / рівень ідеології / правова база / наявність груп соціально-політичного й економічного впливу і лобіювання / менталітет нації;
3. політичні: стратегія розвитку національної економіки / зовнішньоекономічна стратегія держави / політична ситуація у світі / рівень інтеграції держави в політичні об'єднання / рівень захисту національної економіки і національної безпеки / політичні рішення міжнародних організацій;
4. соціальні: стан, пріоритети і потреби соціального розвитку;
5. екологічні [24, с.151-159].
Узагальнюючи наведений вище огляд теорій, моделей і концепцій ММК, відзначимо таке. Особливості сучасної інвестиційної діяльності висувають ряд нових вимог до економічної теорії поглибленого вивчання макроекономічних, інституціональних факторів і суб'єктивної мотивації ММК. Загальним для усіх їх є зведення інвестиційного поводження до порівняльного аналізу різнобічних індикаторів інвестиційного клімату як у країні базування капіталу, так і в країні-реципієнті. За винятком теорії конкурентних переваг Портера, для кожної теорії характерний суб'єктивний підхід, заснований на приватних виявах, що мали місце, мотивації до ММК. Разом з тим можна з упевненістю стверджувати, що постулати практично всіх розглянутих теорій тією чи іншою мірою втілені в теорії порівняльних переваг.
1.3. Проблема інтеграції національних економік до процесів міжнародної міграції капіталу
Інтеграція в процеси ММК є необхідною й істотною умовою досягнення загальноекономічної інтеграційної системи між цілісними економічними комплексами. Саме взаємний інтерес у роботі спільних підприємств між країнами, який виникає завдяки ММК, є індикатором взаємного інтересу економік і основою загальноекономічної інтеграції.
Відзначимо, що в силу глобальності міжнародних ринків капіталу первинна взаємодія національних економік може бути знеособлена. Однак надалі, при розвитку і закріпленні тривалого взаємного інтересу національних економік відбувається концентрація співробітництва кількох країн. Розширення участі національних економік, що приводить до виникнення ефектів їхнього взаємообумовленого розвитку, є основою для розвитку інтеграційної загальноекономічної взаємодії з виникненням загальноекономічної інтеграційної системи. Індикатором посилення інтеграційної взаємодії національних економік у процесах ММК є інтеграційні ефекти взаємозумовленості розвитку національних економік, переломлені через призму синергетичного ефекту корисності ММК для всіх національних економік, які вступили до інтеграційної взаємодії. Виникнення і розширення інтересів країн у спільному використанні капіталу, зокрема зростання частки участі іноземного капіталу в національних компаніях, є наймогутнішою силою загальноекономічної інтеграції [52, с.77-79].
Будучи обов'язковою складовою загальноекономічної інтеграції, інтеграція національної економіки в процеси ММК повинна в такому разі відповідати її істотним умовам. У контексті гострої необхідності найоптимальнішого та максимально ефективного входження України у світове господарство в умовах накопичених суперечностей розвитку й обмеженості ресурсів в основу інтеграції України в процеси ММК повинна бути покладена властивість несуперечності національної концепції загальноекономічній інтеграції. Отже, при розгляді істотних властивостей інтеграції національної економіки в процеси ММК потрібен адаптивний підхід, спрямований на урахування властивостей загальноекономічної інтеграції.
Сучасний етап загальноекономічної інтернаціоналізації світового господарства характеризується регіональною макроінтеграцією. Інтеграція на макрорівні становить собою комплекс зв'язків, домовленостей і об'єктивно виниклих та змінних у часі закономірностей, співробітництва на міжнародному рівні в рамках чітко встановленого ареалу групи країн (під об'єктивними, змінними в часі закономірностями співробітництва варто розуміти об'єктивно існуючі, повторювані, істотні зв'язки явищ, які є наслідком дії об'єктивних законів історичного генезису економічного, соціального, політичного життя кожної з країн-учасниць інтеграційного об'єднання і їх сукупності). Отже, процес носить територіально локалізований характер.
Разом з тим, використання аналогічної класифікації з погляду інтеграційної взаємодії в аспекті ММК не зовсім виправдане. Стартовим рівнем для міжнародної загальноекономічної інтеграції відповідно представленої вище класифікації є мезорегіональний чи, за великим рахунком, макроекономічний. Універсальність, висока мобільність і ліквідність капіталу обумовлюють його нерозмірно вищу стосовно фізичних активів здатність до міграції. Тому ММК характерна для будь-якого інституціонального рівня представленої вище класифікації, і класифікацію міжнародної інтеграції в аспекті ММК через це на наш погляд виправдано розглядати залежно від досягнення деякої критичної маси у відносинах між суб'єктами тих національних економік, що беруть участь у побудові інтеграційної системи кожного рівня.
З урахуванням територіального критерію, залежно від суб'єктів інтеграційних взаємин, в аспекті процесів ММК фахівці виділяють наведені в таблиці 1.1 рівні інтеграції.
Таблиця 1.1.
Рівні інтеграції через ММК [30, с.409]

Рівень інтеграції
Критерій
Територіальний
Інституціональний
Мікроекономічний
Група країн
Компанії/групи компаній
Національний
Група країн
Обласні субекономіки
Макрорівень
Група країн
Національні економіки
Мегарівень
Сектори глобального економічного середовища
Національні економіки або їх об'єднання
Слід зазначити, що тенденція постійного концентрування потоків ММК в межах кожного рівня є принциповою основою якісних змін. Однак, поряд з цим, принциповою умовою виникнення інтеграційної взаємодії економічних систем у процесах ММК є не розпорошення ресурсів, а досягнення деякої граничної концентрації потоків капіталу між країнами. Крім цього також актуальна і кількість суб'єктів, що беруть участь на кожному рівні співробітництва.
Інтеграційні процеси розвиваються на різних географічних рівнях, які, з іншого боку, розглядаються як рівні ієрархії інтеграційних процесів. З огляду на специфіку аспекту ММК, слід також зазначити надзвичайну важливість для об'єктивності дослідження розгляду інтеграції на мікроекономічному рівні, що в контексті ММК має глобальний вимір, отже виходить за рамки національних економік і регіональних загальноекономічних інтеграційних систем.
Інститутами інтеграційних процесів у контексті ММК є:
окремі компанії;
групи компаній, об'єднаних загальною метою чи ознакою;
субекономіки регіонів (під субекономікою розуміють економіку регіону чи галузі національної економіки);
національні економіки [30, с.411-416].
Слід зазначити, що географічний критерій інтеграційної системи визначає кількісні характеристики, але в аспекті ММК не має того значення, як це, наприклад, має місце із загальноекономічною інтеграцією. Раніше вже було вказано на те, що міжнародна інтеграція національних економік через розподіл капіталу є кроком до загальноекономічної інтеграції, отже, повинна мати з останньою єдиний напрямок.
Якщо утворення є інтеграційним, то його стан і поведінка підпорядковуються закономірностям функціонування і розвитку систем. У силу системної природи будь-яке інтеграційне об'єднання є об'єктом управління. Серед детермінант інтегрування національних економік через ММК слід визначити, широке коло економічних факторів, різноманітні міждержавні домовленості, серед яких варто вказати: домовленості, що істотно регламентують відносини учасників системи; домовленості декларативного характеру, що проголошують загальні цільові настанови країн-учасників інтеграції.
При розгляді об'єктивних закономірностей співробітництва в рамках інтеграційних об'єднань через ММК, в першу чергу слід розглядати економічні фактори ММК. У силу полівекторності і багатополярності дії факторів ММК роль об'єктивних закономірностей співробітництва стосовно міждержавних домовленостей у визначенні ММК є об'єктивно домінуючою. Слід зазначити характерність цієї закономірності для всіх рівнів інтеграції через ММК. Однак, варто вказати істотність у визначенні характеристик розвитку інтеграційної системи і широкого спектра значною мірою суб'єктивних факторів, що представляють кількісні і якісні характеристики учасників інтегрування. Потенціал учасників до розвитку інтеграційної системи визначається не самою системою, а об'єктивним станом учасників, що вже було доведено вище. Останнє ніякою мірою не виявляє верховенство об'єктивних законів розвитку системи над суб'єктивними факторами, однак, стверджує, що наслідки дії законів визначаються на підставі комплексу об'єктивних і суб'єктивних факторів, які мають місце в кожний окремий момент створення, функціонування та розвитку системи. У такому вимірі інтеграційні процеси обумовлені сутністю соціально-економічного розвитку, їх результатами є інтеграційні об'єднання, що наявні на різних рівнях ієрархії. Перехід системи на якісно новий ієрархічний рівень інтеграції значною мірою обумовлений змінами кількісних показників залучення суб'єктів інтеграційної системи до процесів ММК. Через те, що фундаментальною закономірністю будь-якої економічної системи є ієрархічність, дати досить повний опис системи на основі одного з її рівнів у силу парадоксу цілісності неможливо. Таким чином, істотною умовою опису всіх рівнів інтеграції є розуміння цілей і характеру таких процесів у мега-системі, що охоплює всі структурні рівні процесу. Звідси також витікає, що мета інтеграції на національному рівні повинна відповідати меті макроінтеграції, а мета останньої - закономірностям розвитку інтеграційних процесів на мегарівні.
Разом з цим, в економічній літературі, зокрема в роботах Б. Губського, Д. Лук'яненка, Ю. Пахомова, А. Семенова та ін., частими є ствердження про поляризацію інтеграційних взаємин на мікро- і макрорівнях. Спираючись на це, можна обмежити дослідження мікро- та макроекономічними рівнями, але з умовою того, що через необхідність встановлення загальних тенденцій розвитку для класифікації інтеграції на мікро і макро-рівнях, необхідним є врахування тенденцій інтеграційних процесів на національному і мега- рівнях.
Узагальнюючи історію розвитку і поточний стан процесів глобалізації, Антоні Сампсон у 1991 році зробив висновок про те, що "світові гроші, що виникли за два останніх десятиліття, багатьох спантеличили. У цих грошей немає "батьківщини", вони не підзвітні аудиторам, світові гроші вільно мігрують між податковими гаванями, скарбницями. Вони не контролюються національним урядом" [69, с.71]. Це означає істотне розширення масштабів інтегрування національних економік у процеси ММК.
За П.Кноксом, в міжнародній економіці товари і послуги були змушені переборювати бар'єри, встановлювані суверенними державами-учасниками міжнародних відносин. У світовій економіці товари і послуги виробляються і поширюються через олігополістичні відносини мереж ТНК, чиї операції виходять за межі національних економік і піддаються слабкому державному регулюванню. За останню чверть століття ТНК з їх стратегічними зв'язками й альянсами прийшли до домінування над широким колом галузей, невластивих їм на перших етапах їхнього розвитку. Особливо це стосується галузей "нової економіки", що повинні очолити світове господарство в наступному циклі Кондратьєва. У той же час найбільш інноваційні компанії відійшли від масивної, інтегрованої по вертикалі системи, основаної на ідеях Форда, що вдихнули життя в перші покоління ТНК. Нова концепція ТНК - "Неофордизм", або концепція локальної глобалізації, полягає у використанні японської стратегії канбан, основаної на гнучких виробничих схемах і використанні сучасних засобів зв'язку, збору і передачі інформації. Відповідне звуження фізичного ареалу присутності ТНК без утрати завойованих ринкових позицій докорінно змінить міжнародну економічну діяльність. У тандемі з глобалізацією промисловості, одночасно і як причина, і наслідок, відбувалася глобалізація фінансів.
Згідно з підходом Дж.Тріфта, фінансову глобалізацію визначили три основних фактори: зростання ринку євродоларів і визначений цим ріст обсягів торгівлі на обмінних курсах національних валют; розвиток транснаціональних банків і інвестиційних компаній, розвиток світової венчурної індустрії, переваги 24-годинної світової торгівлі на ринках капіталу; підтримуване міжнародними кредитно-фінансовими установами типу МВФ, Світового банку зростання зацікавленості національних урядів у залученні іноземних інвестицій [45, с.62].
Фінансова глобалізація стала найважливішим визначальним фактором глобалізації промислової і сприяла розширенню доступу ТНК до необхідного для реструктуризації, злиття і поглинання ресурсів капіталу. У свою чергу, це обумовило зсув традиційної ролі банківської системи в підтримці торгових потоків між компаніями і національними економіками у бік підтримки виробничих потужностей ТНК, співробітництва між країнами, міжнародними фінансовими інститутами, приватним капіталу різних національних економік. Дві складових - мобільність капіталу і гнучкість відносин між промисловими компаніями, що розвинулись завдяки новим технологіям зв'язку і вийшли з-під контролю держав через дерегулювання урядами зовнішньоекономічної діяльності, призвели до якісно нових вимірів світової економіки [45, с.63].

Висновки до Розділу 1.

Доілдження, проведене у даному розділі, дозволяє стверджувати, що розвиток інтеграційних процесів обумовлений об'єктивними економічними законами організації суспільства, насамперед процесами глобалізації.

Міжнародна міграція капіталу (ММК) - вираження суті капіталу, його самоствердження як самозростаючої вартості. Динамічне включення національних економік у процеси міграції капіталу є , таким чином, об'єктивним вираженням сутності капіталу.

Дослідження теоретико-методологічних основ ММК показало, що процеси ММК мають місце як між національними економіками, так і на наддержавному рівні. Розвиток господарського співробітництва на міжнародному рівні ґрунтується на об'єктивній необхідності існування міжнародних економічних зв'язків. Найбільш поширеним сьогодні підходом до вивчення явищ взаємної інтеграції національних економік є загальноекономічний підхід, який оснований насамперед на гармонізації зовнішньоекономічних і насамперед торгових відносин. Разом з тим, сучасний стан розвитку світового ринку капіталу з погляду розгляду та аналізу інтеграційних процесів вимагає поглиблення теоретико-методологічних основ інтеграційних процесів у контексті інтеграції країн у процеси ММК.

При розгляді численних теорій міграції капіталу особливу увагу заслуговують неокласичні, неокейнсіанські та марксистська теорії. Найбільш привабливими з погляду пояснення особливостей міжнародної міграції капіталу сьогодні є теорія конкурентних переваг Майкла Портера.

Формування інтегрування національної економіки в процеси ММК відбувається на основі об'єктивних передумов і факторів. Інтеграція національних економік у процеси ММК має місце лише у випадку набування середовищем ММК системної цілісності.

Інтеграція національних економік у процеси ММК значно меншою мірою залежить від геополітичних особливостей країни, ніж це має місце у випадку з загальноекономічною регіональною інтеграцією. Це означає істотне розширення географічного поля інтегрування національних економік у процеси ММК.

2. Аналіз процесів міжнародної міграції капіталу у світі

2.1. Характерні риси та особливості міжнародних потоків капіталу в умовах глобалізації

Останні роки ХХ та початок ХХI ст. характеризувалася стрімким нарощуванням потоків ММК. Соціально-економічні і політичні зміни в Європі, значні темпи розвитку ринків Південно-Східної і Східної Азії, руйнування соціалістичного табору призвели до появи двох десятків нових фінансових ринків, змінили економічне обличчя Європи, викликавши істотні зміни в процесах ММК. Об'єктивною причиною високої динамічності фінансових ринків стала також активна глобалізація сучасної світової економіки. Зростаючий рівень конкурентної боротьби змушує се ширше коло компаній включати до складу свого інвестиційного портфеля іноземні активи. Частий збіг для безлічі інвесторів причин, обставин, факторів, що обумовлюють зовнішню інвестиційну активність, породжує резонуючий ефект. З кожним роком успіхи країн усе більше залежать від можливостей і ступеня інтеграції національних економік у процеси ММК. Розвиток процесів ММК на сучасному етапі характеризується неухильно зростаючою зацікавленістю національних економік як у вкладенні, так і в залученні іноземного капіталу.

Як уже відзначалася раніше, інтеграція національної економіки в процеси ММК і загальноекономічна інтеграція у своїй основі мають багато спільного, обумовлюють і доповнюють одна одну. Загальноекономічна інтеграція неможлива без розширення часткового її вияву - інтеграції відносин розподілу капіталу між національними економіками. Разом з тим відносини розподілу капіталу меншою мірою обмежені географічними рамками, що обумовлює розширення інтеграційного поля у відносинах розподілу міжнародних потоків капіталу і виявляє те, що інтеграція національної економіки може не бути підкріплена через геополітичні фактори інтеграцією загальноекономічною. У цьому зв'язку для кожної країни є актуальним пошук найоптимальнішого вектора інтеграції, збалансованого критеріями геополітичних факторів загальноекономічного інтегрування і розширеної ефективної участі в процесах ММК. У силу неоднорідності світового ринку капіталу визначення оптимального вектора інтеграції країни таким чином повинне ґрунтуватися на аналізі адекватності особливостей міжнародних ринків капіталу потребам і можливостям конкретної економіки по-перше, з погляду істотних властивостей потоків капіталу (їхньої концентрації, домінуючих форм, вартості, стабільності), по-друге, з позицій забезпечення відповідності й ефективності обраного напрямку інтеграції в процеси ММК цільовим настановам і пріоритетам загальноекономічної інтеграції. У зв'язку з цим необхідний аналіз, спрямований на виявлення центрів концентрації потоків ММК, визначення поточного стану і тенденцій розвитку світового ринку, структури сформованих потоків ММК і особливостей їх розподілу, визначення з урахуванням вищевикладеного оптимального для України напряму інтеграції, виявлення факторів, що перешкоджають цьому.

Перш за все проаналізуємо ММК з погляду концентрації потоків, ключових ринків та основних учасників. Найбільшими учасниками позичкового ринку в 2001 році були Великобританія, США і Японія. Частка цих країн становить 41% обсягу світового ринку позичкового капіталу Загальна структура ринку наведена на рис. 2.1. У світовій торгівлі акціями іноземних компаній безумовним лідером є Великобританія. Структура ринку розподілу торгівлі акціями іноземних компаній приведена на рис. 2.2 [63, с.37-38].

Представлені дані свідчать про значну концентрацію потоків ММК як на позичковому ринку, так і на ринку корпоративних прав. Отже, має місце значна централізація фінансових потоків у рамках обмеженого кола національних економік. Цікавим є факт концентрації торгівлі акціями іноземних компаній у Великобританії - країні з переважаючою моделлю позичкового механізму розподілу потоків капіталу.

В останнє десятиліття для більшості країн світу іноземний капітал став найважливішим джерелом фінансування розвитку. Динаміка залучення капіталу в країни з перехідною і що розвивається економікою наведена в табл. 2.1.
Таблиця 2.1.
Сальдо надходження іноземного капіталу до країн з перехідною
економікою та країн, що розвиваються [55, с.65].
Регіон
Показники
Період
1982-1987
1988-1994
1995-2002
1
2
3
4
5
Європа та Ближній Схід
сальдо млрд. дол. США
-24,8
3,3
21,3
% до загальної суми *
-
17,6
16,3

% до експорту
-12,2
2,3
11,4
% до ВВП
-5,3
0,7
3,5
Азія
сальдо млрд. дол. США
7,6
12,9
52,2
% до загальної суми *
17,6
68,6
40,0

% до експорту
9,8
10,7
14,5
% до ВВП
1,2
1,5
3,2
Африка
сальдо млрд. дол. США
6,4
2,6
5,3
% до загальної суми *
14,8
13,8
4,1
% до експорту
7,7
3,2
4,5
% до ВВП
2,0
0,8
1,2
Латинська Америка
сальдо млрд. дол. США
29,1
-1,5
51,6
% до загальної суми *
67,5
-
39,6
% до експорту
28,9
-1,3
23,4
% до ВВП
3,9
-0,2
3,4
Разом
сальдо млрд. дол. США
18,3
17,3
130,4
% до загальної суми *
100,0
100,0
100,0
% до експорту
3,9
3,7
14,7
% до ВВП
0,8
0,7
3,1
*Без урахування від'ємного сальдо
Лідерами в залученні іноземного капіталу в період 1995-2002 рр. були країни Латинської Америки й Азії. Частка цих країн становить майже 80% припливу капіталу. У період 2000-2002 р. у країнах регіонів Латинської Америки і середньої Азії (стосується країн із середнім рівнем доходів) іноземним капіталом було покрито 25% і 12% сумарного обсягу інвестицій. Протягом 1982 - 2002 рр. також мали місце істотні зміни в структурі розподілу капіталу. Відбувалося постійне зниження ввозу капіталу в країни Африки. Характерним було також поступове зниження до середнього рівня частки регіонів-лідерів за рахунок постійного нарощування частки країн регіону Європи і Близького Східу. За винятком Африки, для якої було характерним скорочення абсолютних обсягів позитивного сальдо ММК, інші регіони показують його ріст. табл. 2.2.
Таблиця 2.2.
Темпи приросту сальдо ввозу іноземного капіталу до країн з
перехідною економікою та країн, що розвиваються [55, с.66]
1988-1994 до 1982-1987
1995-2002 до 1988-1994
1995-2002 до 1982-1987
Європа та Ближній Схід
-
545,45
-
Азія
69,74
304,65
586,84
Африка
-59,38
103,85
-17,19
Латинська Америка
-
-
77,32
Усього по всіх регіонах
-5,46
653,76
612,57
У цілому, позитивне сальдо міграції капіталу в країнах з економіками, що розвиваються, і економіками перехідного типу збільшилося більш ніж у 7 разів. Найбільш динамічним регіоном за цим показником була Азія, де додатне сальдо ММК за весь аналізований період збільшилося в 6,9 раза, а друге місце посідає Латинська Америка. Щодо аналізу сальдо регіону Європи і Близького Сходу слід зазначити, що незважаючи на від'ємне сальдо ввозу капіталу на початку аналізованого періоду, тенденція змінилася вже у 80-х роках минулого століття. У 90-х роках регіон домігся істотного прогресу в залученні капіталу. Однак у першу чергу це пов'язано з появою двох десятків принципово нових учасників світового ринку капіталу, особливістю яких став істотний дефіцит капіталу. Сальдо надходження капіталу характеризує ступінь потенційної капіталомісткості регіону і є непрямим індикатором ступеня закріплення капіталу. У цьому зв'язку додатне сальдо капіталу в нові регіони за іншими рівними умовами може бути вищим, ніж у регіони, що вже мали давню історію на ринку. Крім того, зустрічні потоки капіталу, що виникають після використання залученого капіталу, а саме потоки репатріації в грошовій чи товарній формі, наявність адміністративно-економічних бар'єрів для репатріації, можуть істотно спотворювати реальну картину. Через це порівняння динаміки припливу капіталу в країни Європи і Близького Сходу, що розвиваються, з показниками інших регіонів, в яких рівень "насичення" економік іноземним капіталу явно вищий лише на підставі даних про додатне сальдо, необ'єктивне. Необхідний комплексний аналіз формуючих сальдо потоків ввозу і вивозу капіталу. Крім того, великий інтерес становить визначення структури потоків капіталу з погляду домінуючих форм міграції й особливостей розподілу капіталу на світовому ринку.
При розгляді ММК як сукупності міграції приватного і державного капіталу принциповий інтерес з погляду загальноекономічної інтеграції, обсягу ринку капіталу і вартості залучення ресурсів становить розгляд особливостей залучення приватного капіталу. Тому перейдемо до детального аналізу домінуючих форм руху приватного капіталу. Необхідні для проведення аналізу дані наведені в табл. 2.3.
Таблиця 2.3.
Структура надходжень іноземного приватного капіталу до країн із
перехідною економікою та країн, що розвиваються, за періоди 1978-1985 рр. та 1995-2002 рр. (у % до загального підсумку) [55, с.67].
Тип капіталу
Період
1978-1985
1995-2002
Банківські позики
63.9
11.7
ПІІ
16.8
50,3
Іноземні порфельні інвестиції
3,8
31,6
у тому числі:
Інвестиції в акції
3.5
15,2
Інвестиції в облігації
0.3
16,4
Інші інвестиції
15.5
6,4
Разом
100
100

Наведені дані свідчать про істотні трансформації у домінуючій формі руху капіталу. Роль банківських позичок у структурі ввозу іноземного капіталу знизилася в 5,5 разів з 63,9% у 70-х - початку 80-х років до 11,7% у другій половині 90-х років - початку нового століття, що обумовлювалося ростом частки прямих і портфельних іноземних інвестицій. Питома вага ПІІ зросла у 3 рази з 16,8% до 50,3%. Більш ніж у 8 разів, з 3,8% до 31,6%, збільшилася частка портфельних інвестицій. Відбулися зміни й усередині самої групи портфельних інвестицій. Якщо в першому періоді аналізу в сукупному портфелі частка акцій була майже в 12 разів вище частки облігацій, то для 90-х років залежність була вже зворотна - частка облігацій перевищила частку акцій на 8%. Таким чином, 90-і роки характеризувалися істотними трансформаціями в структурі фінансових потоків, переходом від позичкової системи розподілу ресурсів до механізмів фондового ринку. Якщо в першому періоді аналізу ММК позики становила 64,2% проти 20,3% припливу капіталу у вигляді вкладень у фондові інструменти, то в 90-х роках це відношення склало 28,1% проти 65,5% на користь цінних паперів. Таким чином, для перехідних економік і економік, що розвиваються, правомірно констатувати значне скорочення ролі банківського кредитування. Переважною стала фондова модель розподілу капіталу. На її частку припадає 81,9% загального обсягу припливу ММК у країни, що розвиваються. Разом з тим, певною мірою замінником банківського кредитування став борговий ринок цінних паперів.
З урахуванням висновків про превалювання для країн, що розвиваються, ввозу капіталу через ПІІ та фондової моделі розподілу капіталу, обмежимо коло дослідження цими категоріями і перейдемо до їх аналізу.
Загальний обсяг ММК у формі ПІІ за період 1982-2002 рр. оцінювався в 6,3-6,4 трлн. дол. США. Найбільшими учасниками процесів ММК у формі ПІІ є ТНК. У 2003 р. у процесах ММК брали участь 63000 материнські компанії, що вклали ресурси в 690000 іноземних підприємств. Головним каналом міжнародного обміну усередині ТНК є експорт фінансового капіталу. З початку 70-х років ХХ сторіччя обсяг цієї частини міжнародного обміну в 100 найбільших ТНК світу становив майже чверть ВНП розвинутих країн і перевищував обсяг світової торгівлі, що свідчить про значну концентрацію потоків капіталу в 100 найбільших ТНК світу. Разом з тим слід відзначити тенденцію до зниження частки 100 найбільших ТНК у загальносвітових потоках ПІІ, що пов'язано зі збільшенням кількості малих і середніх підприємств, у тому числі в регіонах ЦСЄ. Однак частка країн, що розвиваються, у формуванні великих ТНК дотепер несуттєва. За станом на кінець 2005 року лише чотири з усіх, що базуються в країнах, що розвиваються, ТНК ввійшли в 100 найбільших ТНК світу.
Протягом 1990-х- початку 2000-х років світовий обсяг міжнародного виробництва і продажу закордонних філій, що є індикаторами вартості міжнародного продукту, збільшувалися швидше, ніж загальна позиція по ВНП країн світу і загальносвітовий експорт. Продаж закордонних філій, що становили в 2002 р. 20 трлн. дол. США проти 3 трлн. дол. у 1980р. сьогодні практично в двічі вищий, ніж загальносвітовий експорт. Зв'язаний з міжнародним виробництвом валовий продукт в 2002 році становив 1/8 сумарного ВНП усіх країн світу проти 1/20 у 1982 р. Це свідчить про превалювання для ТНК моделі розширення ринку збуту. Експортна модель інвестицій другорядна.
Таким чином, ПІІ - найбільш динамічна в розвитку форма міжнародного обміну капіталом для країн, що розвиваються. Основою динамізму ПІІ значною мірою є ТНК. Відповідно до даних UNCTAD найцікавішим для 100 найбільших ТНК світу є підприємства, що займаються виробництвом електроніки, електроустаткування, хімічної, фармацевтичної і нафтохімічної продукції.
Загалом обсяг капіталу у вигляді ПІІ, що мігрував за межі національних економік країн світу, збільшився у фактичних цінах з 51 млрд. дол. у 1945р. до 2,8 трлн. дол. у 2002 р. Одним з факторів, що значно вплинули на зростання обсягів ММК між розвиненими країнами і насамперед між США, Великобританією, Францією й Австралією після 1997 р, стала хвиля масових злиттів і поглинань, парадокс появи яких пояснюється викликаними інтеграцією ЄС і економічною кризою в Японії змінами в економіко-політичних позиціях країн - найбільших учасників світової економіки, а також необхідністю посилення їх конкурентних позицій на світових ринках.
Дані про структуру ПІІ в масштабах світової економіки і по групах країн протягом 1987-2002 рр. за ознакою джерела представлені в табл. 2.4.
Таблиця 2.4.
Обсяги ввозу/вивозу ПІІ по регіонах світу у 1985-2002 рр. (млрд. дол. США) [55, с.68]
Рік / період
Розвинені країни
Країни, що розви-ваються (без ЦСЄ)
ЦСЄ*
Усього по всіх країнах
ввіз
вивіз
сальдо
ввіз
вивіз
сальдо
ввіз
вивіз
Сальдо
ввіз
вивіз
1
2
3
4
4
5
6
7
8
9
10
11
1985-90
58,7
72,6
-13,9
18,3
4,2
14,1
0,0
0,0
0,0
77,0
76,8
1991-96
139,1
193,3
-54,2
36,8
15,2
21,6
1,4
0,0
1,3
177,3
208,5
1997
129,3
192,4
-63,1
73,1
33,0
40,1
5,6
0,2
5,4
208,0
225,6
1998
132,8
190,9
-58,1
87,0
38,6
48,4
6,0
0,5
5,3
225,7
230,0
1999
199,6
271,1
-71,4
101,7
46,4
55,3
13,5
0,3
13,2
314,9
317,8
2000
198,7
280,4
-81,6
127,4
51,6
75,8
11,8
1,0
10,8
338,0
333,0
2001
235,2
362,9
-127,7
148,8
58,1
90,7
16,0
3,0
13,0
400,0
424,0
2002
460,4
594,5
-134,0
166,1
52,6
113,6
17,4
1,9
15,4
644,0
649,0
1985-2002
1553,9
2158,1
-604,1
759,3
299,7
459,6
71,6
7,0
64,6
2384,9
2464,8
* по вивозу капіталу з країн із перехідною економікою дані тільки офіційної статистики
Майже 60% загальносвітового обсягу ввозу і вивозу ПІІ припадає на три останніх роки аналізованого періоду в 18 років з 1985 по 2002 рік. Ріст залучення у світову систему розподілу ПІІ при цьому актуальний з більш-менш однаковими темпами для кожної аналізованої групи країн. Найбільш динамічними з погляду інтегрування в ММК у формі ПІІ були країни групи ЦСЄ. Увіз ПІІ в цю групу країн збільшився в 2002 р. порівняно з періодом 1985-1990 рр. у 809 разів, вивіз - у 27,7 рази. Поясненням такій динаміці є поява і вихід на ринки капіталу на початку 90-х р. постсоціалістичних суверенних країн-позичальників з високою потребою в капіталі і значним потенціалом його освоєння. Вже на початку 90-х р. розглянутий показник для країн ЦСЄ наблизився до показника групи країн, що розвиваються. Ріст обсягів ввозу/вивозу ПІІ для групи країн, що розвиваються, був більш згладженим і становив у 2002 р. порівняно з 1985-1990 рр. для ввозу 9 разів, для вивозу - 12,53. Група розвинутих країн, де приріст показника для ввозу склав 7,84 %, для вивозу 8,19% був найбільш стабільним. Однак, навіть стосовно розвинених країн поняття стабільності щодо нарощування ПІІ відносне. Поза залежністю від приналежності країн до різних груп, змін кон'юнктур окремих ринків і фінансових криз, що відбувалися, загальною тенденцією розвитку світового ринку капіталу було постійне нарощування обсягів ПІІ. Для одержання більш детальної картини структури і спрямованості потоків ПІІ розглянемо питому вагу кожної групи країн (розраховані для аналізу дані наведені в табл. 2.5).
Таблиця 2.5.
Частка ввозу/вивозу ПІІ кожною групою країн у світових
показниках міграції ПІІ (%)[55, с.69]
Рік /
період
Розвинені країни
Країни, що розв.
ЦСЄ
Усього
ввіз
вивіз
ввіз
вивіз
ввіз
вивіз
ввіз
вивіз
1985-90
76,21
94,52
23,76
5,47
0,03
0,01
100,00
100,00
1991-96
78,47
92,69
20,76
7,29
0,77
0,02
100,00
100,00
1997
62,17
85,28
35,15
14,63
2,69
0,09
100,00
100,00
1998
58,84
82,98
38,55
16,78
2,61
0,24
100,00
100,00
1999
63,40
85,30
32,30
14,60
4,30
0,10
100,00
100,00
2000
58,80
84,20
37,70
15,50
3,50
0,30
100,00
100,00
2001
58,80
85,60
37,20
13,70
4,00
0,70
100,00
100,00
2002
71,50
91,60
25,80
8,10
2,70
0,30
100,00
100,00
1985-2002
65,16
87,56
31,84
12,16
3,00
0,29
100,00
100,00
Лідером у розподілі потоків ПІІ є група розвинених країн. За весь аналізований період середня частка цієї групи в загальносвітовому обсязі ПІІ складала 65,16% із ввозу ПІІ і 87,56 % з вивозу. 1985-2000 рр. став періодом постійного зниження частки розвинених країн у світовому обсязі ввозу ПІІ. Однак вже в 2001 р. це зниження припинилося. У 2002 р. зростає частка розвинених країн за статтею ввозу капіталу - до 71,5% світового рівня. Ця частка зіставлювана лише з початком аналізованого періоду й разом зі збільшенням у 2002 р. частки розвинених країн у вивозі ПІІ означає повернення до споконвічної структури розподілу ресурсів, "замикання" високорозвинених країн на розподіли потоків ПІІ усередині своєї групи.
Аналізуючи участь розвинених країн у розподілі ПІІ варто визначити, що обсяг вивозу капіталу з цих країн у період 1985-2002 рр. виріс у 7,8 разів, обсяги ввозу і від'ємного сальдо - у 8,2 і 9,64 разів відповідно. Аналогічні показники для країн, що розвиваються, складали для ввозу і вивозу - 9 і 12,5 разів, із формування додатного сальдо припливу ПІІ - 8 разів.
Співвідношення обсягів увозу ПІІ до обсягів їхнього вивозу на основі даних табл. 2.5. по групах країн представлене в табл. 2.6.
Таблиця 2.6.
Співвідношення вивозу / ввозу ПІІ по групах країн за період 1985-2002 рр. (%) [55, с.70]
Рік / період
Розвинені країни
Країни, що розвиваються (без країн ЦСЕ)
Країни ЦСЄ
1985-90
123,68
22,95
50,00
1991-96
138,96
41,30
2,94
1997
148,80
45,14
3,58
1998
143,75
44,37
9,34
1999
135,78
45,62
2,36
2000
141,08
40,50
8,45
2001
154,31
39,04
18,56
2002
129,11
31,64
11,21
1985-2002
138,88
35,18
39,47
Відношення ввозу і вивозу ПІІ в групі розвинених країн на початок періоду (1985-1990 рр.) становило 123,68%. До 2001 р. спостерігався хвилеподібний ріст цього показника. Мали місце щорічні коливання сальдо як у бік збільшення, так і зменшення, при цьому загальним трендом розвитку потоків ПІІ для розвинених країн взагалі було поступове збільшення відносин вивозу до вивозу капіталу і розміру від'ємного сальдо. Піком росту обсягів додатного сальдо для країн, що розвиваються, став 2001 р. Цього року розглянуте співвідношення склало 154,31% проти 123,68% у період 1985-1990 рр. Однак вже в 2002 р. значення показника для розвинутих країн знизилося до рівня кінця 80-х - початку 90-х, склавши усього 129,11%. Бум економік, які розвиваються, сприяв вирівнюванню пропорцій у розподілі ПІІ, однак цій групі країн не вдалося закріпити досягнутих пропорцій у розподілі.
На початку нового століття відбулося посилення концентрації ПІІ в країнах ЄС, США і Японії. В 2002 р. близько 63% відтоку ПІІ з кожної з цих країн, перерозподілялося між цими країнами. Це може бути пояснено тим, що незважаючи на падіння індикаторів стану економіки Японії, у групі розвинених країн спостерігався стійкий економічний ріст. Середні темпи економічного росту розвинених країн у 2000 р. становили 2,5%, у 2001 - 2,7%, 2002 - 2,3%. Такий значний для високорозвинених країн ріст був обумовлений головним чином економічним ростом економік США і ЄС. Завдяки цьому уперше за 10 років у групі розвинених країн були зареєстровані вищі темпи росту національних економік порівняно з економіками групи країн, що розвиваються. У 2002 році темпи економічного розвитку країн, що розвиваються, становила усього 1,5%. При цьому визначальну роль у формуванні цього показника зіграв Китай, для економіки якого було також характерне падіння темпів росту [55, с.71].
Основним каналом розподілу капіталу є інститут фондового ринку. Раніш цінні папери використовувалися винятково як форма документального оформлення вкладення капіталу. Однак зараз, у силу значних спрощень процедур і часу доступу, що суттєво змінило капіталізацію та ліквідність світового фондового ринку, цінні папери все більше наближаються за своїм внутрішнім змістом до універсального товару - грошей, вигідно відрізняючись від останніх постійним розширенням можливостей по виходу за межі національних економік. Вже з кінця 80-х років емісія цінних паперів стає основним для світового ринку капіталу засобом залучення зовнішніх фінансових ресурсів. У 90-х роках частка зовнішніх запозичень на основі операцій з цінними паперами на первинному ринку складала до 80% від загальної суми залучення зовнішнього капіталу. Високою динамікою при цьому відрізнялися як ринки корпоративних прав, так і ринки боргових паперів. Помітною рисою останніх десятиліть минулого століття також стала поява й інтенсивний розвиток ринку похідних паперів.
Фондовий механізм залучення зовнішнього фінансування найбільшою мірою актуальний для країн англо-американської системи права, у той час як для країн континентальної Європи більш властиве використання послуг банківських установ. Доказом цього служить те, що капіталізація фондових ринків боргових інструментів у першій групі країн щодо ВВП у два-три рази вище. Зокрема, відношення заборгованості по цінних паперах нефінансових корпорацій до ВВП наприкінці 90-х років у США склало 30%, у Європі - 3%. [63, с.36] Аналогічна ситуація і для ринку акцій - частка капітальних вкладень, профінансована за рахунок емісії акцій у першій групі країн знову ж у кілька разів вище. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації міжнародної економіки дуже яскраво і виявляються в динаміці індикаторів стану фінансових ринків. Найбільш показовим є індикатор співвідношення міжнародних операцій з акціями й облігаціями до ВВП тієї чи іншої країни. Якщо ще в 1975 р. дане співвідношення складало у провідних країнах від 1% до 5%, то до 2000 року воно збільшилося до 100-700%. Розпад СРСР, бурхливий економічний розвиток країн Східної і Південно-Східної Азії супроводжувалися активним формуванням і розвитком ряду нових локальних ринків. У результаті частка капіталізації нових ринків у загальносвітовій капіталізації виросла з 3-4% на початку 80-х років до 15-18 % на початку XXІ сторіччя[63, с.37].
Поряд з ростом капіталізації ринків, що формуються, протягом останніх років спостерігався і ріст капіталізації ринків розвинених країн. З 1980 р. по 2000 р. капіталізація світового ринку акцій виросла в 13 разів. Динаміка капіталізації світового ринку акцій наведена в табл. 2.7.
Таблиця 2.7.
Капіталізація світових фондових ринків акцій (млн. дол. на кінець року) [63, с.38]
Ринок
Рік
1980
1985
1990
1995
1999
2000
Капіталізація ринків розвинених країн
2 631 100
4 496 503
8 784 770
15 842 152
32 877 000
29 393 953
у тому числі:
Великобританія
205 200
328 000
848 866
1 407 737
2 955 000
2 576 992
Німеччина
71 700
183 765
355 073
577 365
1 432 167
1 270 243
США
1 448 100
2 324 646
3 059 434
6 875 622
16 773 000
15 104 037
Франція
54 600
79 000
314 384
522 053
1 502 952
1 446 634
Японія
379 700
978 663
2 917 679
3 667 292
4 455 348
3 157 222
Капіталізація ринків країн, що розвиваються
96 900
145 873
613 621
1 939 919
2 889 205
2 211 047
у тому числі:
Бразилія
9 200
42 768
16 354
147 636
227 962
203 570
Китай
-
-
2 028
42 055
330 703

Корея
3 800
7 381
110 594
181 955
306 128
148 361
Росія
-
-
-
15 863
50 000
39 000
Капіталізація світового ринку
2 728 000
4 642 376
9 398 391
17 782 071
35 766 205
31 605 000
Рис. 2.3. Капіталізація світового ринку акцій [63, с.38]
Темпи росту фондового ринку протягом останніх 20 років залишалися досить стабільними. У періоди 1980-1990 рр. і 1990-1999 рр. капіталізація збільшилася в 3,4 і 3,8 разів відповідно (різниця в 10,5%), тобто в середньому кожні 10 років загальна капіталізація світового ринку акцій збільшувалася більш ніж у 3,5 рази. Причинами такого збільшення є: (1) для позичальників спрощення процедури доступу, розширення географії пошуку ресурсів, можливість одержання більш дешевих ресурсів (разом з нормою прибутку пояснюється відсутністю посередника чи зниженням його ролі й обсягів участі в обслуговуванні, а також фактор розбіжності вартості ресурсів у рамках кожної економіки); (2) для сторони інвестора - географічна диверсифікованість вкладень, можливість досягнення найбільш оптимального співвідношення прибутковості і ризику. У цілому фондовий ринок надав можливості максимального збігу інтересів широкого кола учасників без залучення допомоги фінансових посередників. У цілому, відставання ринків країн, що розвиваються, можна зв'язати з істотними ризиками, асоційованими з оперуванням корпоративними правами через інститути фондового ринку (далі ми зупинимося на розгляді цього фактора детальніше). У цілому динаміка ринків акцій високорозвинених країн у розрізі основних учасників представлена на рис 2.4.

Лідером росту капіталізації ринку корпоративних прав у групі розвинених країн були США. Далі йшли Японія і Великобританія. До кінця проаналізованого періоду обсяги капіталізації ринків двох цих країн практично зрівнялися. Однак у середині 90-х років між ними був серйозний розрив. Слід також зазначити, що динаміка капіталізації ринку Великобританії практично не була піддана негативним тенденціям спаду кінця 90-х років.
Динаміка капіталізації фондових ринків країн, що розвиваються, представлена на рисунку 2.5.
Рис. 2.5 Динаміка капіталізації фондових ринків країн, що розвиваються [63, с.40]
Після тривалого періоду росту відбулася значна корекція ринку, що виявилась у різкому спаді рівня його капіталізації як у розвинених, так і країн, що розвиваються. Головним фактором зниження капіталізації ринків високорозвинених країн стало падіння котирувань. У той же час для ринків, що розвиваються, було актуально і скорочення кількості акцій. Більшість учених-економістів схильні бачити основною причиною спаду «перегрів» національних економік. Найбільшою мірою в и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.